МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Похилюк Василь Вікторович
УДК 330.101.54: [338.242.4: 339.13. 024]
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ТА ДІЯ ВМОНТОВАНИХ
СТАБІЛІЗАТОРІВ В УМОВАХ РИНКУ
Спеціальність: 08.01.01 - Економічна теорія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Донецьк – 2002
Дисертація є рукопис.
Робота виконана в Полтавському університеті споживчої кооперації України (м. Полтава), на кафедрі економічної теорії.
Науковий керівник - доктор економічних наук, професор
НІКОЛЕНКО Сергій Степанович
Полтавський університет споживчої кооперації
України, проректор з науки і міжнародних зв'язків
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор КРИВЕНКО Лариса Володимирівна Українська академія банківської справи Національного банку України (м. Суми), завідувач кафедри регіональної економіки.
кандидат економічних наук, доцент, ДМИТРИЧЕНКО Лілія Іванівна, Донецький національний університет міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), професор кафедри економічної теорії.
Провідна установа - Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Київ), кафедра політекономії.
Захист відбудеться “23” квітня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.051.01. в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015 м. Донецьк вул. Челюскінців 198а ауд. 101.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.)
Автореферат розіслано “21” березня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Актуальність обраної теми визначається необхідністю практичного вирішення задач, пов'язаних з виходом із трансформаційної кризи, з розвитком вітчизняної економіки та вибором моделі державного регулювання економіки і методів її реалізації.
В умовах транзитивних перетворень набуває особливого теоретичного і практичного значення аналіз форм, методів та інструментів державного впливу на соціально-економічні процеси, ефективної взаємодії державного регулювання і механізмів саморегулювання ринку, побудова системи автоматичних, вмонтованих стабілізаторів сучасної ринкової економіки, визначення місця держави в управлінні динамікою національного господарства. Саме цим обумовлений вибір і актуальність теми дисертаційного дослідження.
Вмонтовані стабілізатори в умовах невизначеності економічної моделі України та політичного парламентського лобізму, являють собою в національній економіці найбільш об'єктивну форму впливу держави на перехідні процеси.
Важливу роль у визначенні напрямків дослідження, теоретичному та емпіричному опрацюванні проблеми мали погляди вчених класичної та неокласичної шкіл, монетаристів і особливо кейнсіанства та неокейнсіанства як школи ХХ-го століття, що привела до стабілізації економіки великих капіталістичних країн. Вагомий внесок у розвиток науки про регулювання економіки внесли праці зарубіжних вчених: Абалкіна А., Афанасьєва В., Гелбрейта К., Енгельса Ф., Кейнса Дж., Ламперта Хайнца, Леніна В., Лівшіца, А., Маркса К., Маршала А., Ойкена В., Осадчої І., Самуельсона П., Хайєка Ф., і ін. Значні наукові результати в області регулювання економіки отримані у дослідженнях вітчизняних науковців: Александрова А., Базилюка А., Богині Д., Богуцького О., Гальчинського А., Геєць В., Долішного М., Клімко Г., Лукінова І., Марцина В., Мочерного С., Палкіна Ю., Пилипчука М., Черняка В., і інших вчених. Проте не зважаючи на значний обсяг теоретичних розробок в області регулювання економіки, серед існуючих до тепер форм, методів та інструментів державного регулювання економіки залишаються невизначені особливості і процес дії вмонтованих стабілізаторів в перехідних економіках. Висока ступінь проблемності, теоретичне і практичне значення, висока потреба у впровадженні системи вмонтованих стабілізаторів у перехідних економіках зумовили вибір теми, мету та задачі дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планами науково-дослідної роботи Полтавського університету споживчої кооперації України і відноситься до теми: “Проблеми еволюції і функціонування господарського механізму економічних систем”(номер реєстрації 106/95 від 31.05.1999 року).
Дисертація також виконувалась в рамках “Плану економічного і соціального розвитку м. Полтави на 2000-2004 роки” (номер державної реєстрації 024/31Р від 26.08.1999 року).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення місця, ролі і значення системи вмонтованих стабілізаторів у складі державного регулювання економіки в умовах трансформаційних перетворень. Для досягнення мети були сформовані і вирішені наступні задачі:
проаналізувати місце і роль держави в різних економічних системах і їх окремих моделях та сформувати модель економічного розвитку України;
обгрунтувати необхідність і зміст сучасного курсу економічних реформ з
використанням системи економічних законів (автоматичних стабілізаторів), які б найбільш об'єктивно відповідали транзитивному стану економіки України;
розкрити історичні передумови одночасної дії процесу саморегулювання та механізму державного управління економічними процесами, безпосередньо через дію вмонтованих стабілізаторів і дослідити завдання, напрямки та механізм впливу держави на економіку в умовах ринкової трансформації;
глибоко і всебічно, на теоретичній основі, обгрунтувати необхідність, роль і значення стабілізаційної функції державного сектору в економіці України;
визначити динаміку оптимального співвідношення державного регулювання і конкуренції, а також обгрунтувати пропорції розподілу додаткового продукту між виробниками і державою через застосування вмонтованих стабілізаторів;
з'ясувати джерела сучасних соціально-економічних проблем в Україні та визначити шляхи їх подолання, через розмежування дії вмонтованих стабілізаторів та “ручного” управління.
Об'єктом дослідження в роботі являється процес державного регулювання економіки та автоматична дія економічних законів, що приводять систему в стан рівноваги.
Предметом дослідження дисертації є система вмонтованих стабілізаторів як одна з основних форм державного впливу на економіку та механізм її дії.
Теоретичною і методологічною основою роботи є наукові розробки класиків економічної науки у галузі державного регулювання економіки, економічних теорій та концепцій, праці вітчизняних та зарубіжних вчених з досліджуваної проблеми. В роботі також використані законодавчі акти та документи Верховної Ради України, програмні документи Кабінету Міністрів України, матеріали міжнародних конференцій, статистичних збірників і публікацій у вітчизняній та зарубіжній літературі, періодичній пресі, законодавчі та нормативні документи, які виступають в ролі діючих стабілізаторів, як у розвинених країнах (зокрема США та Німеччина), так і в Україні зокрема.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи визначається оригінальним підходом до дослідження поставленої задачі. В роботі поставлене та вирішене актуальне завдання макроекономічного аналізу подальшого розвитку державного регулювання економіки України і при цьому отримані нові наукові результати:
вперше на підставі всебічного і грунтовного аналізу змісту і функцій державного регулювання економіки визначено систему вмонтованих стабілізаторів, яка за певних економічних умов сприяє стабілізації економіки, її елементи діють в прикордонному полі між державним регулюванням та саморегулюванням економіки. В роботі обгрунтовано авторську позицію, що вмонтовані стабілізатори за формою є державним регулюванням, за змістом – саморегулюванням економіки;
запропоновано авторську концепцію механізму формування багатоукладності економіки через введення приватизаційного мультиплікатора, який визначає відносну зміну рівноважного ЧНП у відношенні до зміни обсягів інвестицій (вливання коштів, отриманих від приватизації).В роботі зроблений висновок про те, що в умовах транзитивного стану економіки держава повинна сприяти встановленню гнучкої і дійової системи вмонтованих стабілізаторів, яка може визначити об'єктивну необхідність у державному втручанні та його глибину;
в роботі набула подальшого розвитку і вдосконалення сформована модель економічного розвитку України. За авторським визначенням вона опирається на індуктивний принцип поєднання моделі економічної політики держави – “розвиток на випередження” та моделі державного регулювання економіки (з опорою на систему вмонтованих стабілізаторів), як підсистеми першої моделі;
в основу дослідження покладений аналіз дії системи вмонтованих стабілізаторів, економічних законів, спрямованих на автоматичну стабілізацію транзитивного стану, на розвиток внутрішніх джерел економічного зростання. В роботі обгрунтовано положення про те, що кордони державного сектора є рухомими і повинні визначатись розвитком суспільних і приватних інтересів, потребами в регулюванні та відтворенні системи в цілому, а також і динамікою системи автоматичних стабілізаторів;
в роботі обгрунтовано посилення соціальної орієнтації економіки, підтримка соціальної справедливості в суспільстві, яка б обмежувала необгрунтоване розшарування населення. В роботі доведено, що, запроваджуючи соціальні стабілізатори, держава в транзитивному періоді повинна обмежити необгрунтовані трансфертні виплати, змінити структуру і напрямки формування бюджету та стимулювати рух приватних інвестицій у соціальну сферу.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження обумовлено тим, що висновки і пропозиції дослідження проблем використання системи вмонтованих стабілізаторів в умовах жорсткого парламентського лобізму буде сприяти формуванню дійового комплексу автоматичних стабілізаторів з якісними характеристиками, що виступають теоретичним фундаментом для поглиблення і диференціації наукового знання про механізм державного регулювання економіки в умовах ринку.
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження впроваджено в навчальному процесі при викладанні курсу “Основи економічної теорії”, “Макроекономіка” та “Політична економія”. Пропозиції щодо вдосконалення механізму соціального захисту населення використано в Програмі місцевого референдуму та при підготовці “Плану економічного і соціального розвитку м. Полтави на 2000 – 2004 роки”. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці державних програм розвитку ринкової економіки, визначенні співвідношення ринкового і державного секторів економіки та при побудові системи вмонтованих стабілізаторів.
Особистий внесок здобувача. Автор обгрунтував свою позицію про розширене застосування вмонтованих стабілізаторів (економічних чинників), що сприяє обмеженню впливу дії суб'єктивного фактору на економіку в умовах транзиції. Всі наукові результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовано автором на 14 науково-практичних конференціях: “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (м. Київ, 2000р.); “Проблеми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти” (м. Полтава, 2000р.); “Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (м. Вінниця, 2000 р.); “Економіка третього тисячоліття” (м. Донецьк, 2000р); “Економіка та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті” (м. Рівне, 2000р.); “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м.Полтава,2000р.); “Економіка України: стратегія відродження і трансформаційні перетворення” (м. Київ,2000р.); “Теоретичні та прикладні аспекти розвитку кооперативного руху в сільському господарстві” (м. Полтава 2001р.); “Філософські проблеми гуманітаризації вищої освіти” (м. Суми, 2001р.); “Регіональні проблеми розвитку підприємництва” (Білорусь, м. Гомель, 2000р.), міжнародній науковій конференції “Еволюція економічного розвитку економічних теорій” (м. Київ, 2000р.) та міжнародних науково-методичних конференціях “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління” (м. Рівне, 2000р.), “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання”(м. Донецьк, 2001), “Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХІ століття” (м. Полтава, 2001).
Публікації. По темі дисертації опубліковано 23 наукових роботи (7,7 д.а.), в тому числі 8 статей у фахових виданнях загальним обсягом 3,4 д.а.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація має вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, що включає 284 найменування і 14 додатків. У дисертації є 6 ілюстрацій, 2 таблиці, 1 графік. Загальний обсяг дисертації - 203 сторінки машинописного тексту, основний зміст викладено на 182 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтована актуальність теми, визначені об'єкт та предмет дослідження, стан наукової проблеми та її значення у формуванні ринкових відносин, визначені мета і задачі дослідження, наукова новизна, та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі “Теоретичні аспекти та фундаментальні принципи державного регулювання економіки” розкривається сутність державного регулювання економіки, обгрунтовується його особливість в різних (ринкових та неринкових) економічних системах, досліджені питання форм і методів та межі втручання держави в економічні процеси. Особливе місце в роботі посідає дослідження про місце держави в перехідній економіці.
На підставі грунтовного аналізу економічних вчень в дисертації викладена точка зору на суть відмінностей найбільш впливових течій західної політичної економії, що грунтуються на теоретичних постулатах теорії загальної рівноваги неокласичної і кейнсіанської шкіл, де рівність ціни попиту і ціни пропозиції є незаперечною аксіомою, за якої проходить обмін.
Як відомо, у докейнсіанських теоретичних моделях ціни вмить реагували на незбалансованість попиту і пропозиції, незмінно приводячи систему в стан загальної рівноваги при повному використанні всіх продуктивних ресурсів. В умовах випадкового порушення рівноваги, держава повинна була сприяти подоланню дії випадкових сил.
До 30-х років ХХ століття серед західних економістів панувала думка про те, що нестабільність в економіці проявляється як випадковість, що тимчасово порушує дію закону попиту і пропозиції.
Економічна криза і спад виробництва, що охопили протягом останніх 10-15 років десятки країн Азії і Європи, знаменувалися небаченими за масштабами інфляцією, валютною кризою, кризою енергоресурсів. Саме тому в роботі зроблена спроба здійснити інтеграцію мікро - і макроаналізу за допомогою нової класичної хвилі неокласичного синтезу напрямів макроекономічного аналізу: неокейнсіанства, неокласичної теорії зростання, теорії кон'юнктури, економетрики і т. п. В основі тенденції до синтезу неокейнсіанської і неокласичної шкіл в ході нашого дослідження, покладена єдність їх предмета дослідження, потреба в державному регулюванні економіки.
З розвитком ринкової системи, яка одночасно супроводжується укладанням господарських зв'язків і збільшенням числа господарюючих суб'єктів, зростає ймовірність втрати стійкості такої системи. Щоб відновити рівновагу звичайно необхідний зовнішній стабілізуючий вплив. В розвинутій ринковій економіці мова може йти про так звані вмонтовані, автоматичні стабілізатори, які кожного разу повертають економіку до рівноважного стану. Держава повинна обмежувати подальші дії випадкових сил через вживляння в економіку автоматичних стабілізаторів, які б сприяли самостійному виходу економіки з кризи. Вмонтований стабілізатор – це будь-яке рішення, закон, захід, які мають тенденцію до збільшення державного бюджету в період спаду економічного розвитку без необхідності прийняття певних спеціальних кроків з боку політиків. Контроль за станом параметрів ринку є однією з основних функцій держави. Будь-яке збурення повинно бути своєчасно зафіксоване, і якщо вмонтовані стабілізатори не повернуть економічну систему на траєкторію рівноважного збалансованого зростання, повинна прослідувати реакція уряду у формі конкретного управлінського рішення. Автор звертає увагу на визначення припустимої глибини проникнення державного регулювання в ринковій економіці. В літературі однозначного вирішення цієї проблеми не існує.
В процесі дослідження зроблено висновок, що регулювання не може існувати самостійно і завжди передбачає саморегулювання, яке задає основну ціль. Найефективнішим методом поєднання механізму саморегулювання та державного регулювання економіки в країнах, що здійснюють трансформацію до ринкової економіки, на наш погляд, є широке використання вмонтованих стабілізаторів. Це пояснюється тим, що дія вмонтованих стабілізаторів, з одного боку, носить об'єктивний характер: по-перше вона дає можливість в перехідний до ринку період уникнути протекціонізму, по-друге, якщо об'єктивна економічна ситуація і не виникне – економічні стабілізатори не вступлять в дію. З іншого боку, вмонтовані стабілізатори є економіко-правовими рішеннями держави, які спрямовані на підвищення ефективності саморегулювання економіки і які в сукупності утримують економіку від значних коливань і глибоких кризових явищ.
Всі точки зору, наведені в першому розділі роботи, дають підстави для висновку, що переважна більшість вчених визнають необхідним державне регулювання економіки у транзитивний період. Відмінності в їх позиціях полягають у визначенні ступеня і форм такого регулювання та його співвідношення з ринковим саморегулюванням. Визнання необхідності державного регулювання в перехідний період зумовлює застосування системи вмонтованих стабілізаторів, з одного боку, - як форми гальмування інерційної дії законів адміністративно-командної системи, з іншого боку, як форми стабілізації і формування законодавчої бази для розвитку саморегулювання економіки.
У другому розділі дисертації “Економічні передумови та об'єктивна необхідність регулювання ринкової економіки в умовах транзиції” автор відмічає, що в умовах переходу до ринкової економіки, глибокої економічної кризи, формування інфраструктури ринку, подолання деформації у формах власності вплив держави на економіку об'єктивно необхідний. У вересні 2000 року переважна більшість українських промислових підприємств (83,3%) належала до колективної форми власності, на державну припадало 14,8% від усієї кількості підприємств. При цьому найбільш ефективно працювали державні підприємства: вони забезпечували понад чверть (25,5%) загального обсягу виробництва промислової продукції.
Державне втручання забезпечує рентабельність приватного капіталу. В роботі зокрема стверджується, що проблема створення економічно самостійних виробників і є для нашої надто централізованої державної економіки важливим завданням економічної реформи. Завдання координації держави і ринку виконують вмонтовані (автоматичні) стабілізатори. Саме вони виключать можливі помилки у скоординованості державного та приватного секторів.
Держава повинна створити умови для запуску механізму ринкової конкуренції та обмежити монополістів, які прагнуть встановити свою владу над ринком і отримання монопольного прибутку, а також регулювати ціни і тарифи природних монополій. На підставі цього аналізу в роботі висвітлено риси оптимальної моделі державного регулювання національної економіки. Індикатором необхідності державного регулювання є дія вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів. Саме система законів, які вступають в дію за певної економічної ситуації, сприяють стабілізації економіки та її саморегулюванню, визначають необхідність чи відсутність потреби у державному втручанні в економіку.
Відхід держави від економіки привів би до руйнування інфраструктури ринку, необхідної для функціонування підприємств, а самоорганізація економіки стала б неможливою. Практика переходу до ринку постсоціалістичних країн вже показала, що демонтаж командно-адміністративної системи сам по собі не веде до усунення обов'язковості централізованого виконання частини функцій регулювання.
Особливе місце в роботі відводиться проблемам, що пов'язані з функціонуванням державного сектору, а тому головним завданням дисертаційного дослідження на даному етапі являється спроба проаналізувати роль держави і державного регулювання в сучасній економіці.
Формування рівноважної моделі регулювання ринкової економіки для України не може бути миттєвим актом. Доцільно здійснити перехід до нової моделі поетапно, еволюційно, знижуючи податки спочатку в сфері малого, а потім середнього і, нарешті, великого бізнесу. Необхідно відзначити, що навіть при такому поетапному переході зберігається певний ризик, пов'язаний головним чином з особливостями українського менталітету, звичкою покладатись у всьому на державу. Знаходження оптимального поєднання ринкового та державного регулювання є серйозною проблемою сучасного суспільно-економічного розвитку і залежить від конкретно-історичних умов.
Проблема збалансованості державного регулювання і саморегулювання економіки по суті полягає в тому, яким чином буде розділений додатковий продукт, що створений в країні за певний проміжок часу, між державою (державне регулювання) і підприємством (саморегулювання). Процес цього розподілу ми можемо представити формально.
Весь додатковий продукт можна подати у вигляді формули:
Р = (РWі+PRі) (1)
Де P – весь додатковий продукт, створений в країні, PWі – додатковий і-тий продукт підприємства, а PRі – додатковий і-тий продукт, що належить державі. Предметом суперечки по суті є розв'язання проблеми співвідношення державного регулювання і саморегулювання економіки, та динамки цього співвідношення:
PRі : PWі = Q де 0 ‹ Q ‹ 1 (2)
де Q – це відношення між державним регулюванням та саморегулюванням (конкуренцією).
Схема взаємодії розподілу додаткового продукту представлена на рис.1
w
R
Рис.1 Діаграма взаємодії державного регулювання
та саморегулювання економіки
Як видно з рис.1, якщо визначити відрізок АВ як рух (зростання) додаткового продукту підприємства, що є наслідком процесу саморегулювання, а відрізок СД - як рух додаткового продукту держави, отриманий внаслідок державного регулювання, то ми прийдемо знову до відомого твердження – “або - або”, при чому зменшення обсягів саморегулювання автоматично викличе зростання державного регулювання і до того ж в тих же розмірах. Спростуємо це твердження, розглянувши рух відрізка В0Д0 навколо точки К. Розміщення відрізка В0КДо свідчить, що додатковий продукт держави і підприємства врівноважений, тобто саморегулювання і регулювання економіки тримають її в стані рівноваги. Рух відрізка за годинниковою стрілкою до стану ВКД змінює це співвідношення на користь саморегулювання (конкуренції). Подальший рух відрізка за годинниковою стрілкою навколо точки К буде фіксувати положення на відрізку відповідно в точках В1С1, В2С2, В3С3, ... ВnСn. Тоді додатковий продукт (Р) буде змінюватися у відповідності зі зміною площі фігури, що окреслюється відрізком прямої ВnСn та фрагмента параболи ВnО1Сn.:
Рис.1 засвідчує, що при абсолютних умовах для саморегулювання, існує щонайменший кут СnКО1, при якому держава може отримати додатковий продукт, тобто є потреба у виконанні державою своїх функцій. В точці О1 лінія КО1 показує повну відсутність необхідності у державному регулюванні. При цьому весь додатковий продукт залишається у розпорядженні господарюючих суб'єктів. Рух відрізка проти годинникової стрілки проведе перерозподіл додаткового продукту на користь держави. Як видно з рис.1 швидкість руху точок Вn і Сn по параболі не однакова. Тобто саморегулювання (конкуренція) і пряме державне регулювання врівноважується дією вмонтованих стабілізаторів які і вносять корекцію в процес руху додаткового продукту. Таким чином, вмонтовані стабілізатори – це механізм, що дозволяє знизити амплітуду економічних коливань, не звертаючись до постійних змін в економічній політиці.
Визначальну роль в монтажі стабілізаторів відіграє державна стабілізаційна політика – політика держави, орієнтована на підтримку обсягів виробництва і зайнятості на природному рівні. Прикладом вмонтованих стабілізаторів може бути прогресивна шкала оподаткування.
Державне втручання повинно дещо зменшуватись з розвитком і становленням ринкової економіки. Оскільки посилюється природне устремління людей до свободи в прийнятті рішень. Якщо уряд не враховує цієї обставини і запізнюється з лібералізацією, то економічна активність може зміститись в країну з більш ліберальною системою регулювання.
Необхідність посилення державного втручання в період переходу до ринку не повинна бути витлумачена як необхідність концентрації всієї економічної влади. Економічна влада має бути відокремлена від політичної влади і зосереджена між багатьма господарськими суб'єктами.
Фіскальна система має внутрішні автоматичні стабілізатори. За будь-яких умов податки і видатки стабілізують економіку. Якщо настає рецесія, то могутні автоматичні сили негайно починають протидіяти спадові. Розроблена спеціальна система трансфертів, які призначені доповнювати доходи і полегшувати економічні труднощі населення. Подібний стабілізуючий ефект можуть мати й окремі програми, що підтримують рівень доходів населення, Але навіть після того, як автоматичні стабілізатори зробили свою справу, коливання у діловій активності залишаються. Автоматичні стабілізатори гасять частину коливань ділового циклу, та все ж не можуть справитися з усіма порушеннями. Дискреційна фіскальна політика передбачає зміни ставок оподаткування або програм видатків. На противагу автоматичним стабілізаторам дискреційна політика передбачає прийняття законів що до зміни структури фіскальної системи. Хоча автоматичні стабілізатори є лише першою “лінією оборони”, проте вони відіграють важливу роль в економіці.
Саме за допомогою використання вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів вдається підтримувати оптимальний баланс приватних і суспільних інтересів. Адже вмонтовані стабілізатори за формою є державним регулюванням, а по суті вони виступають в ролі механізму саморегулювання економіки (вступають в дію залежно від економічних обставин, що складаються). Тобто вмонтовані стабілізатори по суті розмивають межу “багато держави – мало ринку” і долають протиставлення, яке діє за принципом “або - або”, адже саме це протиставлення руйнує політику державного регулювання.
Викладене в даному розділі дозволяє зробити наступний висновок: ефективність сучасної ринкової економіки залежить від того, наскільки вірно в ній встановлено співвідношення між державним регулюванням та саморегулюванням, та наскільки воно врівноважено створеною системою вмонтованих стабілізаторів, що забезпечується нормально функціонуючим демократичним політичним механізмом, адекватним рівню розвитку продуктивних сил.
У третьому розділі “Проблеми поєднання соціального та економічного регулювання ринкових процесів” стверджується, що розвиток постіндустріального суспільства соціальної держави, його науково-технічна основа вимагають необхідної єдності соціального і індивідуального.
Соціальна рівність не має нічого спільного із “зрівнялівкою” при соціалізмі, оскільки подібна рівність досягається за рахунок придушення індивідуальних цінностей. Відмінність між соціалізмом і соціальними реформами, розуміння якого особливо важливе зараз, необхідно чітко окреслити у зв'язку з переходом України до соціального ринкового господарства. Ідея соціальних реформ полягає в тому, що держава обмежує господарську свободу тільки тоді, коли вона приводить до порушень встановлених соціальним законодавством норм. Ці норми держава визначає за допомогою вмонтованих стабілізаторів, які неначе індикатори відсліджують необхідність мінімального соціального захисту, та в необхідний час і потрібному місці вводять стабілізаційну “ін'єкцію”. Держава за допомогою примусових заходів захищає майново слабкі, бідні верстви населення, забороняє відносини і дії, неприпустимі з точки зору соціальної справедливості, і при цьому вона не обмежує господарську свободу громадян.
Враховуючи значну динаміку економічних процесів в умовах переходу до ринку, держава регулярно розробляє і переглядає регулятори, які б автоматично підтримували економічно слабких. До таких стабілізаторів можна віднести Закон України “Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати...” та послідуючі зміни і доповнення до нього.
В дисертаційному дослідженні автор акцентує увагу на досвіді Японії щодо організації виробництва –“тойотизм”, де існує високорозвинене гуманне, демократичне відношення до робітника, що породжує схильність трудящих ототожнювати свої інтереси з інтересами підприємства. Між найманим працівником і власником (чи акціонерним товариством) існують певні угоди (стабілізатори і регулятори), які автоматично розв'язують протиріччя. Аналогічно японській, система трудових відносин починає формуватися і в Україні.
В умовах зростаючого безробіття, падіння життєвого рівня населення парадоксальним здається те, що в Україні продовжує залишатися понад 80 тисяч незайнятих робочих місць. На превеликий жаль профспілки не запропонували, а держава не ввела певних гарантій для найманих працівників. Такі гарантії можуть створити вмонтовані стабілізатори, які повинні включатися чи виключатися з економічного процесу залежно від зміни умов праці.
Відтік кваліфікованої робочої сили з України засвідчує відсутність диференціації в підході до оцінки праці. Державна стабілізаційна політика тут повинна бути спрямована на економічну оцінку використання висококваліфікованої робочої сили. Прикладом такої державної політики по введенню в дію вмонтованих стабілізаторів може бути Польща, Болгарія, Німеччина де рівень винагороди за творчу працю знаходиться в прямій залежності від генерації наукових ідей, раціональних пропозицій та їх цінності і т.д. При порушенні умов праці винагорода відповідно автоматично змінюється. Для регулювання загального рівня заробітної плати та її динаміки необхідно визначити систему вмонтованих стабілізаторів. До таких стабілізаторів можна віднести Закон України “Про встановлення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму”.
Держава повинна підтримувати на належному рівні купівельну спроможність заробітної плати в першу чергу через механізм індексації, що сприятиме зростанню обсягів виробництва. Індексацію зарплати варто перенести на рівень підприємств, використовуючи для цього систему колективно-договірного регулювання оплати праці.
Для поліпшення економічних реформ необхідно нарощувати потенціал держави шляхом активізації суспільних інститутів. Мається на увазі розробка ефективних норм і обмежень, які б дозволили боротися з корупцією. Оскільки жодна влада не в змозі за кожним фактом корупції приймати нові закони, то кращої системи, як система вмонтованих стабілізаторів в практиці державного регулювання економіки на сьогодні немає. Варто відмітити, що вивірена дія вмонтованих стабілізаторів не повинна переглядатися, пристосовуватися до певних умов на протязі принаймні 2–3 фінансових років.
Диференціація майнового положення громадян країни зумовлена принципом відповідності винагороди внеску носія того чи іншого фактору виробництва. Якщо цієї відповідності немає, то така диференціація не являється об'єктивно зумовленою і сприймається як несправедлива. Сьогодні ці межі значно деформуються елітарною олігархічною верхівкою країни. За різними даними, до неї відноситься від 2 до 4% населення, що зосередила в своїх руках практично весь економічно функціонуючий потенціал країни, в той час, як 60-65% населення – це працівники освіти, культури, охорони здоров'я, які наближаються до 7-9% люмпенізованих громадян.
В умовах переходу до ринку необхідні нові підходи до визначення соціальної сфери і оцінки її ролі в суспільному розвитку. Методологічною основою для синтезу соціальної і економічної складової суспільного розвитку, крім принципу взаємодоповнюваності, являється і положення про двояку роль людини в суспільному виробництві: як фактора виробництва і людини як мети виробництва. Економічний і соціальний підходи мають на увазі в своїй основі різні моделі людини і, відповідно, - різні механізми координації її поведінки. Для ринкових відносин немає конкретної людини-індивідуума, а є лише знеособлена робоча сила. Тому узгодження товарності і соціальності - складне питання.
Необхідно поєднувати принцип платності і безкоштовності в задоволенні соціальних потреб. Розвиток соціальної сфери є необхідною умовою проведення глибоких економічних реформ. Соціальна орієнтації економіки не вийде на рівень особистих економічних інтересів без контролю за рухом більшої частини створеного національного доходу. Збільшення пропорцій, їх динаміка викликають потребу у збалансуванні. Для економіки важливо, щоб цей процес був розв'язаний не шляхом подолання криз, а еволюційним шляхом, через використання автоматичних стабілізаторів. Прикладом дії вмонтованих стабілізаторів в Україні може бути система законів, що стосується структури виробництва (зміна в пропорціях по випуску продукції І і ІІ підрозділів, зміна пропорцій у випуску товарів народного споживання; вимагає структурних зрушень система харчових виробництв і т.д )
У заключній частині підведено основні підсумки дослідження, а також сформовані основні результати.
ВИСНОВКИ
1.Опираючись на теоретичні погляди різних економічних шкіл, визнати втручання держави в економічні процеси об'єктивно необхідною складовою сучасної економічної системи господарського механізму ринкової економіки.
2. Дія державного регулювання і саморегулювання економіки не виключають, а доповнюють одна одну. Практика застосування кейнсіанської та неокейнсіанської теорій державного регулювання та саморегулювання економіки підтвердила їх єдність, а протиріччя, що виникають періодично в часі і просторі, викликані динамікою домінанти однієї з форм.
3. В умовах транзитивних економік паритет державного регулювання та саморегулювання економіки домінує в бік першого. Трансформація економічних відносин та спроба реверсивних сил повернути до адміністративно - командної економіки створюють прецедент визначення глибини проникнення державного втручання в економіку. Вирішення цієї проблеми може бути покладене на систему автоматичних вмонтованих стабілізаторів.
4. Оптимальна модель розвитку економіки України опирається на індуктивний принцип поєднання моделі економіки - “розвиток на випередження” та моделі державного регулювання економіки, як підсистеми першої моделі, що формується на пропорціональному розподілі додаткового продукту з урахуванням національних, територіальних особливостей України та її геополітичного положення. В сформованій економічній моделі чинне місце належить автоматичним стабілізаторам.
5. Система вмонтованих стабілізаторів повинна бути зорієнтована в напрямку ринкової економіки, та сприяти розвитку саморегулювання. Стабілізатори в умовах настання рецесії покликані протидіяти спадові, в той час, як інші фактори сприяють зростанню ефективності соціальних показників. За умови використання системи вмонтованої стабільності державне регулювання та саморегулювання економіки досягають найвищої ефективності.
6. Оскільки перехідний період і необхідність у здійсненні державою активної реформаторської стратегії істотно підвищують вимоги до органів державного управління, держава зобов'язана:
забезпечити цілеспрямовану реалізацію політики реформ через активне втручання у перерозподіл державної власності у ході приватизації;
реагувати на автономні процеси, що відбуваються у суспільстві, впливати на них через формування суспільних інтересів в основу яких повинні бути покладені приватні інтереси;
сприяти зміцненню власної дієздатності через утвердження в суспільстві надійних противаг бюрократизації управлінського апарату, подолання його корумпованості. Такими перевагами можуть бути, демократизація економічних відносин, забезпечення їх прозорості, встановлення дійової системи вмонтованих стабілізаторів;
домогтися відповідності своїх дій до виробленої системи законів в обраній економічній моделі, через зростання політичної стабільності у країні, законодавче забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, пошук національних пріоритетів у рамках світового економічного розвитку.
7. Використовуючи різні методи державного регулювання і в першу чергу -систему вмонтованих стабілізаторів, держава має забезпечити регулювання загального рівня цін, стабілізацію закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію та зміну співвідношення у формуванні механізму цін між “випускаючими” та сировинними галузями на користь перших.
Введення в дію граничних цін через індексацію останніх для виробників, та введення автоматичних стабілізаторів, які б обмежували зростання прибутку пропорціонально зростанню цін – найближчим часом може переорієнтувати підприємців із фінансово-кредитної сфери у сферу матеріального виробництва.
8. З метою забезпечення світового рівня виробництва, проведення реновації та модернізації виробництва, випуску конкурентної на світовому ринку продукції та зміцнення фінансової бази ввести систему автоматичної стабілізації в області оподаткування.
9. Орієнтація значної кількості людей на незаконне привласнення привело до великого матеріального розшарування населення України в транзитивному періоді. Опираючись на вимоги Світового банку до держав, економіка яких знаходиться в трансформаційному стані, необхідно забезпечити фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури, гарантувати підтримку незахищених груп населення та за допомогою системи вмонтованих стабілізаторів забезпечити відповідність між трудовим внеском та рівнем соціального захисту громадян.
10. Подальше обмеження розшарування населення України за рівнем доходів держава повинна забезпечити через погашення внутрішнього боргу (через надання кредитів) та запровадити вмонтовані стабілізатори в регулюванні політики субсидій і визначенні платоспроможності населення.
11. Держава повинна контролювати (усувати) укладання “Жовтих угод”, які позбавляють будь – якого права громадян на соціальний захист. В умовах переходу до ринкових відносин людина завжди є соціально незахищеною, а тому поєднання соціального і економічного регулювання виражає взаємозв'язок соціального партнерства і суперництва.
Необхідно сформувати в свідомості громадян України переконаність у тому, що держава не в змозі забезпечити задоволення всіх соціальних потреб своїх громадян, необхідно також сприяти усвідомленню особистої відповідальності кожної за свій і суспільний добробут, якого можна досягти лише через економічне зростання.
Проведені в роботі дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. З теоретичної точки зору – в роботі систематизовані погляди на визначення можливої межі втручання держави в економіку і одночасне розмивання цієї межі через використання вмонтованих стабілізаторів. Саме автоматичні стабілізатори в роботі визначені, з одного боку, - як інструмент державного регулювання, з іншого - як специфічна форма саморегулювання.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
а) опубліковані у провідних фахових виданнях
1. Похилюк В.В. Динаміка державного регулювання та саморегулювання економіки
запорука виходу із затяжної економічної кризи //Регіональні перспективи.
Асоціація “Перспектива” Кременчук - №4(7). –1999. –С. 16-18.
2.Похилюк В.В. Єдність управління конкурентноздатністю підприємства та
саморегулювання економіки в умовах транзиції. Методологія та практика
менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні
аспекти. //Регіональні перспективи. –2000. №2-3. –С.234-236.
3. Система вмонтованих стабілізаторів у формуванні моделі регулювання економіки
//Регіональні перспективи. –2000. №5-6(18-19). –С.254-257.
4. Похилюк В.В. Історія, суть та механізм державного регулювання економіки в
перехідний період //Вісник Полтавського державного сільськогосподарського
інституту. Полтава Видавництво “Terra” –2000. -№3. –С.47-50.
5. Похилюк В.В. Нова соціально-економічна роль держави в перехідній економіці на
порозі ХХІ століття. Теорія мікро – макроекономіки. //Збірник наукових праць
професорсько-викладацького складу і аспірантів. Академія муніципального
управління. Київ 1999. –С.37-42.
6. Похилюк В.В. Особистий фактор виробництва, його роль і місце в процесі
державного регулювання перехідної економіки //Збірник наукових праць
професорсько-викладацького складу і аспірантів. Дніпропетровський державний
університет. Випуск 12. “Наука і освіта” –2000. –С.54-60.
7.Похилюк В.В. Приватизація землі: історія, теорія і практика державного
регулювання. //Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і
аспірантів. Випуск 5. Академія муніципального управління. Київ. – 2000. –С.32-34.
8. Держава і кооперативна власність, шляхи розвитку та подолання протиріччя.
//Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту.-№5-6.–
2001.Полтава.С.94-95
б) опубліковані за матеріалами конференцій
9.Похилюк В.В. Державне регулювання економіки в перехідних системах.
Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття
//Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 1-2 березня 2000 року.
Частина 2. Київ. –2000. –С.145-146.
10.Похилюк В.В. Державне регулювання економіки: історія, теорія, практика.
Еволюції економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та
викладання) //Матеріали міжнародної науково-методичної конференції 26-27
квітня 2000 року. Київ КНЕУ –2000 –С.180-181.
11. Похилюк В.В. Єдність державного регулювання та саморегулювання ринкової
економіки – необхідна умова виходу України з кризи. //Матеріали наукової
конференції за результатами дослідження професорсько- викладацького складу,
аспірантів та студентів Полтавського кооперативного інституту за 1996-1998
роки.14-16 квітня 1999 року. Книга 1. ПКІ. Полтава. – 1999. –С.45-49.
12. Похилюк В.В. Перехід до ринку: місце і роль держави. //Матеріали ІІІ
міжнародної конференції молодих вчених-економістів. “Економіка третього
тисячоліття” Том 1 Макроекономіка: проблеми, тенденції, перспективи. 7-9 квітня
2000року. Донецьк. Дон. ДТУ Мін освіти і науки України, ІЕП НАН України, -
2000. –С.122-125.
13. Похилюк В.В. Державне регулювання, як об'єктивна реакція на ускладнення
розвитку економічної системи. /Праці 1-ої міжнародної, другої всеукраїнської
наукової конференції студентів та молодих учених “Управління розвитком
соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне
зростання” 2000. Донецьк ДонНУ.Том 3. С.28-30
14. Похилюк В.В. Формування моделі процесу державного регулювання системою
підготовки фахівців в умовах трансформації економіки України і
реструктуризації органів регіонального управління. //Тези доповіді міжнародної
науково-методичної конференції. 26-27 травня 2000 року. Рівненський
державний технічний університет. Рівне. –2000. –С. 91-94.
15. Похилюк В.В. Процес державного регулювання системою підготовки фахівців в
умовах трансформації економіки України. //Матеріали науково-методичної
конференції Полтавського кооперативного інституту ”Проблеми підготовки
фахівців за освітньо - кваліфікаційними рівнями вищої освіти” 22-24 березня
2000 року. Полтава -2000.–С.27-32.
16. Бондар Т.П., Похилюк В.В. Суть та шляхи забезпечення раціональної підготовки
робочої сили вищої кваліфікації. //Матеріали науково-практичної конференції
”Особливості ринку праці України на сучасному етапі” 26-28 березня 1998 року.
ПКІ.Полтава. – 1998. –С.287-290. Особистий внесок здобувача в
