ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Радіонова Ірина Олександрівна

УДК: 10 (09)

СУЧАСНА АМЕРИКАНСЬКА ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

ТА ВИХОВАННЯ: ЕВОЛЮЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ

ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор філософських наук, професор

Култаєва Марія Дмитрівна,

Харківський державний педагогіний

університет ім. Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти доктор філософських наук, профессор

Єрмоленко Анатолій Миколайович,

Національний університет “Києво-Могилянська

Академія”, профессор кафедри філософії

та релігієзнавства;

доктор філософських наук, старший

науковий співробітник

Любивий Ярослав Валерійович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України,

провідний науковий співробітник;

доктор філософських наук, профессор

Причепій Євген Миколайович,

Київський державний університет

технологій та дизайну,

завідувач кафедри філософії і культурології.

Провідна установа Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки

України, кафедра філософії, м. Харків

Захист відбудеться “ 22 ” лютого 2002 р. о 11 год. На засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Київ-1, вул.Трьохсвятительська,4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії

імені Г.С.Сковороди НАН України (Київ-1, вул.Трьохсвятительська,4).

Автореферат розісланий 17 січня 2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Л.А.Ситниченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми освіти та виховання належать до ключових у сучасній цивілізації. Від ефективності їх розв’язання залежить доля усього людства й окремих його представників на макро-, мезо- і мікрорівнях. Тому аналіз спроб філософського осмислення процесу формування людини у широкому розумінні цього слова та їх концептуального оформлення в історичному вимірі має актуальне значення, бо дозволяє різним генераціям критично дивитися на результати взаємодії власної теорії та практики і робити відповідні висновки, інформувати громадськість про наслідки соціально-педагогічного експериментування та вчити запобігати нових культурних катастроф, адже виховання і освіта вже у силу своєї спрямованості у майбутнє несуть у собі як конструктивний, так і деструктивний потенціал. Не буде перебільшенням сказати, що постіндустріальне суспільство, яке визначає за сучасних умов суспільний розвиток, характеризується перетворенням соціально-педагогічних та культурних факторів на фундаментальні характеристики життєздатності соціумів. Про це переконливо свідчить американський досвід.

Дослідження інтерпретаційних можливостей американської філософсько-педагогічної думки сприятиме розвінчанню ілюзій та утопічних мрій, що є небезпечними для сучасного етапу розвитку українського суспільства внаслідок розмитості меж між дійсним і бажаним.

Поруч із цим, тема дисертаційного дослідження має також актуальність як історико-філософське дослідження. Адже довго специфіка американської філософії відтіснялася далеко на задній план навіть у спеціальних дослідженнях. У вітчизняній традиції вважається за правило доброго тону, коли концептуальні побудови американських теоретиків штучно реконструюються на зразок європейських. У дисертації розглядається ускладнена тематична сфера американської філософії, а саме – філософія освіти та виховання, де особливо помітна специфіка американського способу філософування. Розгляд еволюційних тенденцій американської філософсько-педагогічної думки доповнюється аналізом її інтерпретаційних можливостей, в тому числі і у вітчизняному контексті, що додатково актуалізує тему дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Американська філософія освіти і виховання є складовою духовної культури Нового світу. Історико-філософський вимір цієї культури розглядається у багатьох дослідженнях, серед яких принципове значення для дисертації мали праці О.Богомолова, Ю.Замошкіна, В.Танчера, Н.Юліної. В них простежуються основні тенденції розвитку американської філософської думки, визначаються властиві їй парадигмальні особливості.

Тематичне поле філософії виховання і освіти, його становлення і розгортання в американській традиції частково розглядалося у працях Б.Головка, С.Клепка, К.Райди, О.Соболь, К.Шварцман.

Педагогічний аспект теми дисертації набув висвітлення у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників, ідеї яких використовуються у розробці кола проблем даного дослідження. Це насамперед праці Б.Бім-Бада, В.Давидова, З.Малькової, О.Сухомлинської. Були викоростані плідні соціально-філософські ідеї щодо виховання, які розгортаються в історико-філософському дискурсі, а саме: у творах Платона, Арістотеля, Р.Декарта, Т.Гоббса, Дж.Локка, Дж.Руссо, І.Канта, Г.Гегеля, Г.Сковороди. Вони стосуються специфіки суспільних змін, проблем духовності, смислу буття людини та виховання.

Окремі еволюційні тенденції, типові як для американської філософії у цілому, так і для філософсько-педагогічних концепцій простежуються і практично аналізуються у працях Л.Іоніна, М.Михальченко.

Принципове значення для розуміння логіки та основних тенденцій у парадигмальних змінах американської філософсько-педагогічної думки мали роботи, що висвітлюють її генетичні і функціональні зв’язки із західноєвропейською традицією. У дисертації набули подальшого розгортання історико-філософські розвідки А.Бичко, І.Бичка, Б.Григор’яна, А.Єрмоленка, М.Култаєвої, В.Ляха, О.Мамалуя, В.Пазенка, Є.Причепія, В.Шкоди.

Оскільки предметне поле дослідження потребує з’ясування дисциплінарної ідентифікації філософії освіти, у дослідженні використовуються ідеї В.Андрущенка, Є.Бистрицького, А.Бичка, В.Кременя, С.Кримського, Я.Любивого, В.Малахова, М.Мамардашвілі, М.Поповича, Е.Соловйова, В.Табачковського, В.Шинкарука.

Особлива увага у даному дослідженні приділяється рецепції американської філософії в європейській традиції та наслідкам зворотного зв’язку. Здійсненню цього задуму сприяли плідні ідеї К.Апеля, О.Больнова, Ю.Габермаса, М.Гайдеггера, Г.Гадамера, М.Зура, Г.Корта, К.Шнаубера.

Поліаспектне осягнення предметного поля філософії освіти передбачає визначення її дисциплінарного статусу не тільки в американській, а й у вітчизняній філософській думці. Це обумовило звернення до праць С.Гессена, І.Зязюна, В.Лутая, Ф.Міхайлова, Н.Розова.

У дослідженні широко використовується культурологічний матеріал, що міститься у роботах Е.Баталова, Г.Гачева, Ф.Знанецького, Д.Лахути, М.Оссовської, Е.Еріксона, Е.Фромма.

Особливо слід відзначити плідні для даного дослідження ідеї філософсько-педагогічного змісту, що розвиваються у сучасній політичній філософії. Йдеться, зокрема, про висвітлення проблем демократичного та національно-патріотичного виховання у межах таких соціальних практик, як електорат, демократичні моделі соціальної поведінки і солідарності у контекстах модернізаційних перетворень та мультикультурного суспільства. Найбільш вдало, на наш погляд, аналіз означених проблем здійснюється у працях окремих зарубіжних (Ю.Габермас, Ч.Тейлор) та вітчизняних (В.Андрущенко, О.Дергачов, М.Михальченко, В.Полохало, С.Рябов) фахівців.

Суттєву допомогу для обгрунтування духовних людських засад надають психологічні та психоаналітичні дослідження Л.Виготського, В.Давидова, А.Запорожця, О.Леонтьєва, Ж.Піаже, З.Фрейда.

Але слід зазначити, що американській філософській думці присвячено недостатньо уваги у вітчизняних історико-філософських дослідженнях. Серед її тематичних підрозділів, що довго залишалися поза увагою дослідників, слід в першу чергу назвати філософію освіти й виховання, де сконцентровані всі особливості американського філософування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковим комплексним дослідженням “Філософська культура – освіта – виховання”, яке здійснюється кафедрою філософії разом з іншими гуманітарними кафедрами Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди і координується Міністерством освіти і науки України. Обраний напрям дослідження пов’язаний із плановою темою, яка досліджувалася у відділі історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м.Києва: ”Обгрунтування гуманістичних перспектив у сучасній світовій філософії”. Дисертація відповідає комплексній цільовій програмі № 0194 ”Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”.

Об’єкт дослідження: Сучасна американська філософія освіти та виховання.

Предмет дослідження: Еволюційні тенденції американської філософії освіти та виховання, її основні парадигмально-концептуальні побудови та їх інтерпретаційні можливості.

Мета і задачі дослідження: На підставі системного та порівняльного історико-філософського аналізу зробити опис сукупного смислового тематичного поля сучасної американської філософії освіти та виховання, виявити основні тенденції її еволюції шляхом аналізу домінуючих концептуально-парадигмальних побудов та встановити їх інтерпретаційні можливості.

Досягнення цієї мети здійснюється через низку завдань, поставлених у дисертації, а саме:

- виявити специфіку американського філософування та її прояви у філософсько-педагогічних рефлексіях;

- визначити основні підрозділи сукупного тематичного поля американської філософії освіти та виховання і показати їх функціональне навантаження;

- виявити міждисциплінарні зв’язки сучасної американської філософії освіти та виховання, можливості реалізації її евристичного потенціалу;

- здійснити опис основних парадигмально-концептуальних побудов сучасної американської філософії освіти та виховання й простежити їх еволюційні тенденції;

- проаналізувати інтерпретаційні можливості основних положень та висновків теоретичних розробок, запропонованих американськими філософами, що працюють у галузі освіти та виховання.

Методологічну і теоретичну основу дослідження склали фундаментальні праці вітчизняних істориків філософії І.Бичка, Ю.Кушакова, С.Кошарного, А.Лоя, Є.Причепія. Розробка загальної методології аналізу історико-філософських конструктів у тематичному полі філософії освіти та виховання здійснювалася шляхом застосування на засадах комплементарності культурно-історичного та системного наближення до історико-філософських феноменів. У дисертації здійснюється онтологічна та генеалогічна реконструкція основних мислительних стратегій, притаманних сучасній американській філософії освіти та виховання, широко застосовується порівняльно-історичний метод, що дає змогу значно розширити інтерпретаційні можливості теоретичного аналізу. Джерелознавчу базу дослідження утворюють тексти трьох генерацій американських філософів, що зробили вагомий внесок до розробки філософсько-педагогічної проблематики. Перша генерація представлена в основному працями Дж.Д’юї, В.Кілпатріка, Дж.Міда. Друга - М.Мід, Ф.Кнеллера, Л.Кольберга, Е.Еріксона, Е.Фромма, М.Бедфорда. Третя - А.Гутманн, Н.Бурбулеса, Е.Пауера, Г.Гірста, В.Франкени та інш.

Переважна більшість першоджерел вперше аналізується у вітчизняній історії філософії.

Наукова новизна дисертації визначається обраною темою, яка започатковує новий напрям у дослідженні філософсько-педагогічної проблематики, а саме: історико-філософський аналіз інтерпретаційних можливостей в їх історичному вимірі. Вперше у вітчизняній філософії здійснено системний аналіз сукупного смислового поля американської філософії освіти та виховання, яке описується як онтологія педагогічної дійсності, як педагогічна епістемологія та з точки зору реалізації свого функціонального потенціалу. В результаті здійсненого аналізу сформульовані нові теоретичні положення, які відображують основні результати та висновки дисертаційного дослідження:

- показано, що американський стиль філософування має низку суттєвих відмінностей від європейського. Це знаходить прояв у витісненні на задній план роботи з категоріальним апаратом, у поєднанні теоретичного дискурсу з публіцистично-есеїстичним розгортанням проблематики, у тяжінні до науково-популярних інтерпретацій теоретичних філософсько-педагогічних концепцій, що не суперечить сцієнтистським установкам, а сприяє їх закріпленню у суспільній свідомості;

- встановлено, що американська філософія освіти та виховання у ході своєї еволюції змінює не тільки соціокультурні форми репрезентації, а й сам характер філософської творчості, йдучи від концептуальних розробок із чітко закріпленим авторством до групової роботи (team-work) інтердисциплінарного характеру;

- доведено, що американська філософія освіти та виховання є складно структурованим відкритим смисловим полем, тематичні підрозділи якого, а саме: філософія освіти, філософія виховання, філософія навчального плану, філософія викладання, філософія педагогіки, моральна філософія мають автономний характер, але разом із тим маніфестують свою приналежність до цілісного простору філософсько-педагогічної теоретичної рефлексії;

- розкрито різні інтерпретаційні можливості філософії навчального плану - від есенціалістськи консервативного, котрий може ототожнюватись як із стабільністю, так із рутиною та косністю - до так званого скритого, який може служити показником початку інноваційних процесів або сигналізувати про кризовий стан у навчально-виховному процесі;

- встановлено, що суттєвою рисою американської філософії освіти та виховання є інтенсивна взаємодія з іншими формами суспільної свідомості, внаслідок чого утворюються соціокультурні синтези на грунті філософсько-педагогічних досліджень, відбувається їх політизація та соціологізація. Останнє знаходить прояв у таких синтетичних напрямах досліджень як розробка освітянської політики на макро-, мезо-, та мікрорівнях, розповсюдження демократичних засад на всю сферу педагогічної дійсності, теоретичним і практичним виразом чого є проекти та досвід громадянської освіти та виховання;

- доведено, що функції метапарадигми у концептуальних побудовах американської філософії освіти та виховання виконує прагматистськи орієнтована філософія (Дж.Д’юї та інш.). Таке її положення обумовлено насамперед методологічною відкритістю. Еволюція американського прагматизму у тематичному полі філософії освіти та виховання здійснювалася у напрямку абсорбції інших течій та напрямів за принципом комплементарності, що дало змогу застосувати здобутки соціального біхевіоризму, а також європейської гуманістично-антропологічної філософії;

- простежено за ходом рецепції європейської філософсько-педагогічної думки, встановлено, що на неї суттєво вплинули як концептуальні побудови прагматизму та біхевіоризму, так і особливості американського стилю філософування;

- показано, що американська філософія виховання саме в силу спрощених теоретичних конструкцій є мобільною рефлексією соціально-педагогічних ситуацій, від яких залежить життєздатність соціальної системи у цілому. Проявом такої мобільності можна вважати виховання та освіту у мультикультурному суспільстві та концепції компенсаторського виховання;

- доведена необхідність підходу до американської філософії освіти та виховання як до ускладненого герменевтичного конструкту, смислове багатство якого може розкриватись у різних інтерпретаційних просторах та вимірах, котрі задають свою інтерпретаційну інтенціональність;

- обґрунтовано, що американські філософсько-педагогічні синтези можуть у повній мірі розгортати свій потенціал у контекстах динамічної плюралістичної культури, яка гарантує умови для індивідуальної та групової творчості і має захисні механізми для гальмування педагогічного утопізму та безвідповідальних ініціатив у сфері навчання та виховання;

- розкрито зв’язок еволюційних тенденцій американської філософії освіти та виховання з вимогами постіндустріального суспільства, що має принципове значення для розкриття її інтерпретаційних можливостей. Зокрема, це простежується в еволюції філософії навчального плану, яка демонструє ускладнену структуру, що відбиває світ навчального знання постіндустріального типу;

- доведено, що філософія освіти та виховання є невід’ємною складовою частиною американської ідеології. Як теоретичне обгрунтування громадянського виховання вона ініціює критичну рефлексію наявного стану демократії і надає імпульси для реалізації ідеалів свободи, рівності та людської гідності;

- показано, що філософія виховання американського фемінізму є прикладом комплементарного застосування різних концептуальних побудов у висвітленні гендерної проблематики; педагогічний потенціал фемінізму є резервом для поглиблення демократії як у соціально-політичній сфері, так і у повсякденному житті.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у реальній можливості застосування основних положень та висновків дисертації при розв’язанні проблем громадянського виховання у посткомуністичній Україні, для раціонального запровадження продуктивних зв’язків між політикою і педагогікою та філософсько-педагогічного підкріплення подальшої розбудови української державності і реалізації її потенціалу як європейської країни. Дослідження сприятиме поширенню та поглибленню існуючих уявлень щодо американського досвіду виховання, досвіду активного залучення філософсько-педагогічних рефлексій до визначення соціальної перспективи, способів та стилів життя. Результати дослідження дозволяють уникнути негативних наслідків усякого роду радикальних спроб оновлення у справі освіти та виховання шляхом прискоренного впровадження запозичень. Доведено, що їх слід розглядати і оцінювати у культурно-соціальному контексті як передумови розгортання конструктивних можливостей. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використаними для подальшого стверджування гуманістичної компоненти в освіті, раціонального здійснення структурної й змістовної перебудови процесу навчання і виховання, свідомого і критичного засвоєння та застосування спеціалістами-практиками досвіду американської освіти та виховання. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, читанні лекцій та проведенні практичних занять з філософії, соціології, політології, педагогіки тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації доповідались на засіданнях кафедри філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, міжнародних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях (Харків, 1996-2001, Полтава, 1997, Київ, 2000), Республіканській школі молодих філософів (Київ, 1999), регіональній науковій конференції ”Харківські сковородинівські читання”(Харків, 1999) та інш. (усього понад 25).

Систематизовані в дисертації науково-філософські положення, рекомендації й висновки були використані при розробці концепції громадянської освіти в середніх школах України (Проект “Освіта для демократії в Україні”), розробці концепції виховної роботи Української гімназії №6 м.Харкова, а також у навчальному процесі Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.

Основні результати і висновки дисертації доповідались також у Гданьському університеті (Польща, 1998, 1999), Центральному Європейському університеті (Будапешт, Угорщина, 1998), Університеті Берклі ( Каліфорнія, США, 2000).

Публікації. Основний зміст дослідження викладено в монографії (13 облік.-вид. Арк..), 27 статтях, з них 22 фахових загальним обсягом близько 14 облік.-вид. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 357 назв. Повний обсяг дисертації – 409 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, задачі, об’єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі – “Своєрідність американської філософії освіти та виховання: до методології дослідження” визначається специфіка предмету теоретичного аналізу. Американська філософія як така за своїм стилем та способом філософування відрізняється від європейської традиції. Серед таких відмінностей насамперед слід виділити акцентування практичної спрямованості будь-якого філософського теоретизування та генетичний зв’язок філософії освіти з американською мрією, прагненням та сподіваннями на так зване “вдале життя”, яке ототожнюється із добробутом (prosperity) - ключовим словом у визначенні суттєвих ознак американського способу життя та стратегій життєтворчості.

Американські філософи, як правило, не будують складних щодо розуміння теоретичних систем із розбудованим категоріальним апаратом. Прихильність до сцієнтистської аргументації подається у вираженні здорового глузду. Характеризуючи цільові інтенції філософії освіти та виховання, американські теоретики, не вдаючись до складних категоріальних побудов, визначають їх як “підготовку до життя”, “допомогу особистості” або “поліпшення життєвих умов“ даної особистості, або молодої генерації тощо (Е.Пауер). Слід також відзначити, що філософсько-педагогічні проблеми, такі як розвиток і самооновлення людства засобами освіти та виховання, емансипація та подолання відчуження, самоствердження та самореалізація особистості – стали предметом літературно-педагогічної рефлексії, виступаючи у формі педагогічних інтуїцій, втілених у літературно-художній формі (Дж.Апдайк “Кентавр”, Дж.Д.Селінджер “Над прірвою в житі” та інш.). У США виникає різновид секуляризованої агіографічної літератури – життєнариси людей, які досягли життєвого успіху. Останній стає легітимованим ідеалом формування людини, а також критерієм ефективності педагогічних зусиль. У дисертації відзначається, що філософсько-педагогічні рефлексії у літературно-художній формі передбачають наявність критичного мислення у громадськості як співучасника діалогу за схемою “учитель-учень”, де останній виступає у ролі не тільки потенційного або актуального виховання, але також має бути експертом запропонованих рекомендацій. Літературний стиль філософування дозволяє обирати ту читацьку аудиторію, яка зацікавиться предметом теоретичних роздумів саме у такій формі, що обмежує формалізм абстрактного мислення, тим самим посилюючи утилітарно-практичний аспект. Даний стиль філософування є суттєво демократичним, адже він залучає до співавторства, співмедитацій, надає імпульси до наслідування. Поза цими властивостями філософська есеїстика та публіцистика здійснюють алокативну функцію, висуваючи на передній план саме ті ідеї та теоретичні побудови, які користуються попитом у даній культурній та соціально-політичній ситуації. У системі сучасного американського духовного виробництва така белетристична філософія, за винятком незначної кількості високохудожніх творів, органічно вписується у масову культуру і користується її кодом. Потрапляючи до контексту масової культури, філософсько-педагогічні ідеї та кострукти редукуються до власних життєвих коренів, які містифікуються з метою надання їм підвищеного евристичного потенціалу.

Формальностильова визначеність філософсько-педагогічно орієнтованої літературної продукції також впливає на її функціональні можливості. Серед останніх слід виділити популярні дидактичні настанови у вигляді порад до наслідування. Їх конкретна ситуативність виходить за власні межі. Адже тут йдеться про надситуативність, яка, щоправда, існує у рамках літературного хронотопу. Окремо слід сказати про популяризацію біхевіористських та прагматичних схем, які саме завдяки публіцистичному спрощенню, схематизації, ретрансляції у семантику буденної свідомості перетворюються на здобуток масової педагогічної культури.

У дисертації показано, що в американській традиції набуває поширення саме це, так зване “літературне” філософування, стаючи своєрідним рупором філософсько-педагогічної культури і навіть індикатором змін, що відбуваються у суспільній свідомості. Наявність такого роду публікацій в засобах масової інформації свідчить, що вона користується попитом, виступаючи зв’язуючою ланкою між науковцями-теоретиками у різних галузях людинознавства, педагогами-практиками, батьками і дітьми.

Соціально-цементуюче значення філософсько-педагогічних роздумів посилюється у зв’язку з тенденцією перетворення статичних суспільств на динамічні, що дуже чітко простежується в американській історії. Сучасне філософування - а це торкається не тільки його педагогічного аспекту - прагне максимально наблизитись до масової свідомості, час від часу покидаючи терен суто теоретичних пошуків. Одним із пояснень такого сходження ”світу ідей” може служити внутрішня потреба динамічного суспільства у саморегулюванні, здійснення якого передбачає наявність критичної філософської рефлексії суспільної системи, а також усвідомлення шляхів оптимального виховання й освіти підростаючого покоління. Отже, джерелом філософування з чітко визначеною педагогічною інтенціональністю цілком ймовірно стає небезпека дезорганізації культури, що загрожує стабільності культурного життя в цілому. Ознаки такої небезпеки постійно дають знати про себе у суспільстві з посиленою динамікою соціальних процесів. Для мультикультурного суспільства, яким є США, названа загроза існує не тільки потенціально, але є дійсністю повсякденного життя: постійна міграція населення, поповнення його за рахунок нових переселенців постійно спонукає шукати шляхи до посилення і прискорення процесів соціальної та культурної організації на різних рівнях суспільного життя. Йдеться не стільки про інтегративні процеси з утворюванням груп та спільнот, здатних до самоідентифікації, скільки про навички самовиховання та самоосвіти як першорядних вимог, що висуває до людини сучасна цивілізація.

“Фаховість” філософії виховання та освіти, як вона розглядається американськими теоретиками, полягає не у спорудженні складних теоретичних побудов, а у сприянні створенню нової форми інтелектуального життя, отже у перетворенні філософії на активний культурний чинник. Однак в американській філософії освіти та виховання набирає силу і сцієнтистський напрям, тісно пов’язаний з природознавством, психологією, комплексом наук про людину. У дисертації літературний та сцієнтистський стилі філософування не розглядаються відокремлено. Відповідно до задуму дослідження тут пропонується опис сукупного тематичного поля та аналіз парадигмальних побудов, котрі можуть мати те чи інше, у тому числі і змішане, стильове забарвлення. Це простежується у ставленні філософської рефлексії до власних життєвих коренів. Зокрема надзвичайно ускладненим є зв’язок між життєвими коренями філософії освіти та виховання і її настановами, розробка яких здійснюється також “для життя”, пропонуючи широкий спектр життєтворчих моделей. Розгляд означеного зв’язку у контексті американської духовної культури дає змогу не тільки окреслити спільний терен філософської рефлексії і суспільної реальності, але й сприяє реабілітації ідеї суспільно-перетворюючого призначення освіти та виховання, що у посткомуністичному світі нерідко ототожнюється із соціальним утопізмом. Філософське обгрунтування “американської мрії” органічно доповнюється ретельним аналізом економічної та соціальної ефективності її втілення у педагогічній практиці. Внаслідок цього розширюється проблемне поле філософсько-педагогічної думки, яка характеризується безперервним залученням нових пограничних змістів, що за певних умов демонструють здатність до багатовимірної тематизації. В наслідок цього створюється розвинута мережа міждисциплінарних зв’язків. Американські філософи наголошують інтерактивний характер філософії освіти, її здатність охопити актуальні та перспективні проблеми самоздійснення людини у відкритому суспільстві, виявити засобами філософського аналізу педагогічний вимір цієї відкритості. Філософська рефлексія має силу ініціативи у створенні соціокультурних синтезів та у побудові моделей інтегративного знання.

У дисертації показано, що теоретична рефлексія американської філософії виховання й освіти спрямована на процес формування людини з максимально широким охопленням усіх його компонентів. У межах цієї тематичної сфери не існує суперництва між різними напрямками та течіями за домінуюче положення. Вони співіснують за принципом комплементарності.

У другому розділі дисертації – “Пошуки дисциплінарної ідентифікації та випробування функціональних можливостей” розглядаються способи репрезентації філософсько-педагогічної думки у різних міждисциплінарних зв’язках та тематичних аспектах. У дисертації доводиться, що соціологізація філософії освіти та виховання обумовлена насамперед специфікою предмета рефлексії, ядро якого становить проблематика людини та суспільства. Перехрестя філософії і соціології є неминучим і навіть необхідним моментом у розвитку людино- і суспільствознавства. І справа тут не тільки у спрощенні або “примітивізації”, за яку часто докоряють американським авторам їх європейські критики. Соціологізація філософсько-педагогічної рефлексії обумовлена наближенням філософії до життя. Останнє слід розуміти з позицій не традиційної, а нелінійної онтології, можливості якої широко використовуються у філософії освіти та виховання. На відміну від європейської традиції американські філософи, звертаючись до соціальних реалій та ситуацій, прагнуть осягнути не стільки “дух часу або історії”, а опанувати соціальну даність (Дж.Д’юї, Е.Пауер, Р.Мейзон). У дисертації здійснюється порівняльний аналіз американської і марксистської ідеологій під кутом визначення їх педагогічних можливостей. Так, марксистська ідеологія і американська мають певні спільні риси, серед яких слід назвати емансипаторські установки, раціоналізм, сцієнтизм, визнання необхідності цілеспрямованого формування та самоформування людини, служіння цілому, ототожнення соціальної перспективи з “вірним” та єдиним шляхом людства (американський та соціалістичний патріотизм, панамериканізм та інтернаціоналізм з утопічним баченням комуністичного майбутнього людства). Але наявність схожих рис посилює принципові розбіжності у розумінні шляхів та способів формування людини, адже американський індивідуалізм суттєво відрізняється від активної життєвої позиції колишньої радянської людини та моделей життєтворчості у парадигмі вітчизняного постмарксизму.

У дисертації підкреслюється, що філософія освіти та виховання здійснює пошукову функцію у широкому просторі суспільствознавства, але це не означає директивно-ідеологічної педагогізації суспільного і приватного життя, як це мало місце у тоталітарних практиках. Йдеться про відкриття латентного педагогічного змісту соціальних систем, основні функціональні можливості яких розгортаються у вигляді емансипаторських практик, автопоетичних процесів, що потребують саморегулювання. Соціальний зміст педагогічних зусиль полягає у здійсненні їх функцій як саморегуляторів. Саме тому й філософсько-педагогічне мислення розгортається як інтердисциплінарне. Причому конкретні втілення такої інтердисциплінарності обумовлюються як практичними проблемами, так і спрямованістю теоретичної рефлексії. Тенденції щодо соціологізації та політизації філософсько-педагогічної думки посилюються за рахунок властивостей інтегративної політичної культури американського суспільства. Ця культура базується в основному на консервативному грунті. Розглядаючи консервативну традицію з позицій духовного виробництва, а саме там філософсько-педагогічні ідеї збігаються з політичними настановами, слід підкреслити, що йдеться насамперед не про самопородження смислових інтенцій, а про збереження, “консервацію” існуючих. Механізми відтворення стержневих моментів консервативної ідеології є необхідно соціально-педагогічними. Американський консерватизм охоче застосовує виховні заходи і вдається до моралізаторства.

Розгляд релігійних філософсько-педагогічних концепцій демонструє тісний зв’язок з американською ментальністю. Саме в них розкриваються збережені смисли американської історії, висловлюється мовою персоналізму та неотомізму, пієтизм американських колоністів минулих століть. У дисертації показано, що у тематичному полі американської філософії освіти та виховання сфера етики і релігії є тим тематичним підрозділом, де генеруються, зберігаються та відтворюються ціннісні орієнтації та ідеали. Через релігійні цінності та ідеали у вихованні посилюється значення таких ідеалів, як свобода, рівність, солідарність і демократія. Якщо персоналізм основний акцент робить на самовихованні, збігаючись за інтенціями зі своєю західноєвропейською версією, то американський неотомізм є суто американською рецепцією католицької філософської теології. Показово, що вписуючи класичний томізм та його модернізовану версію в інтерпретаційний простір американського мислення, американські філософи визначають його як супернатуралізм (Г.Г’ютек, Е.Пауер), тим самим вказуючи на можливість натуралістичного тлумачення томістської філософсько-педагогічної концепції.

Привабливість томізму для представників американської філософії виховання криється насамперед у можливості посилити теоретичний арсенал розробок проблем виховання у мультикультурному суспільстві за рахунок теологічної інтерпретації. Серед положень томізму, що привертають увагу американських дослідників, слід насамперед назвати соціокультурну визначеність людини як єдності душі та тіла. Неотомістські філософські концепції виховання слід вважати різновидом переніалізму. Це поширена в США теоретична позиція, яка відштовхується від положення про існування так званих “вічних та незмінних цінностей”, які обумовлюють універсальний характер “правильної” програми виховання. Переніалізм, на думку багатьох американських дослідників, слід розглядати не стільки як напрям теоретизування, скільки у ролі контексту з певними методологічними та методичними вимогами (Р.Гатчінз). Із переніалізмом американської філософії освіти та виховання тісно пов’язаний есенціалізм.

Запропонована Л.Кольбергом програма оновлення морально-етичного виховання грунтується на методологічних принципах, що поєднують есенціалізм з еволюціонізмом. Морально-етичне виховання, за Кольбергом, повинно спиратись на концепцію розвитку моральної свідомості, котра має природний характер. При цьому проголошується існування універсальних моральних цінностей та настанов.

У дисертації показано, що підходи до інтерпретації та конструювання світу знання в американській філософії навчального плану одночасно є саморефлексією філософсько-педагогічної думки. Філософська рефлексія навчального плану залежить від інтенціональності теоретичної свідомості. Підтвердженням цього є розгляд навчального плану орієнтованого на дитину, який набув поширення під впливом прогресивізму (Дж.Д’юї, В.Кілпатрік), гуманістичного навчального плану (А.Маслоу, К.Роджерс), консервативного навчального плану (Л.Мартін), ліберального навчального плану (Дж.Брунер, Б.Сміт, Дж.Барнет), ціннісно-орієнтованого (Л.Рат) та інших різновидів. Підкреслюється, що створення світу навчального знання у кожному конкретному випадку повинне відповідати принаймні двом вимогам: вписуватись до певних соціокультурних контекстів, містити у собі загальновизнані культурні коди і відкривати перспективу у розвитку особистості. Ці висновки сприяли поширенню у США ідеї релевантного навчального плану. Критерієм релевантності знання та навчального плану у цілому є відповідність його цільовим установкам тієї повсякденності, до якої завжди повертається людина після духовних пошуків та екскурсів до світу знання. Саме цим пояснюється прагнення релевантних планів до стандартизації. Навчальний план як єдність дійсного і можливого, потенціального та актуального передбачає багатовимірність у структурі облігатної та факультативної підсистем. Критичне впровадження принципу холізму у даному випадку відкриває можливості визначення так званого “прихованого” або тіньового навчального плану. Відношення такого прихованого плану до офіційного характеризується ускладненою семантикою. Прихований план може посилювати інтенції офіційного, а може виступати справжньою альтернативою існуючому, створювати напруження між офіційно затвердженою системою упорядкування навчального знання і новою.

У третьому розділі – “Еволюція концептуальних побудов філософсько-педагогічної рефлексії” аналізуються основні напрямки американської філософсько-педагогічної думки, а саме теоретичні побудови прагматизму, біхевіоризму та інтеракціонізму, феноменології, філософської антропології та екзистенціалізму, а також психоаналітичні концепції виховання.

Тематична та концептуальна багатоплановість американської філософії освіти та виховання є своєрідним віддзеркаленням багатогранності педагогічного розуму та його активності. Те, що таке віддзеркалення зберегло цілісність, а не перетворилося на мінливі калейдоскопічні візерунки фрагментарних рефлексій, як доводиться у дисертації, обумовлено впливом прагматизму. Вже на ранніх етапах свого існування прагматизм заявив про себе як про інтегративну методологію цілеспрямованих соціокультурних перетворень.

Саме Дж.Д’юї був засновником прагматичної філософії виховання і послідовно застосував інструменталізм при аналізі проблем формування людини. Крім Д’юї, у розробці нової антидогматичної філософії освіти активно брали участь Дж.Каунте, Б.Боуд, В.Кілпатрік. Прагматична філософія доводить, що реальний центр життя дитини міститься не в науці як такій, не в історії і не в географії, а в її особистому соціальному досвіді. У процесі засвоєння довкілля в учнів виникають як особистісні, так і соціальні проблеми. Розв’язуючи ці проблеми, дитина інструментально використовує загальний об’єм знань, накопичених людством. Отже, у прагматизмі здійснюється спроба поєднання антропології дитинства з проблематикою набуття соціального досвіду. Адже метою освіти та виховання є не привласнення знання, досвіду, вмінь та навичок, а досягнення нової якості як індивідуального, так і суспільного розуму. Всюди, де Д’юї говорить про інтелект, мається на увазі розвиток розумових здібностей дитини і дорослих. Такий розвиток здійснюється через діяльність, котра постає у прагматизмі предметом функціонально-психологічного та функціонально-соціологічного аналізу.

З європейською гуманістичною традицією Д’юї зближує увага до особистості, визнання самоцінності індивіда й часу його життя. Він виступає за свободу особистості і самостійне мислення. У межах школи свобода означає розумову ініціативу, незалежність спостережень, правильне передбачення і широке пристосування. Свобода в школі включає і свободу фізичних рухів, бо інакше обмежується доступ до спостережень і досвіду. У дисертації підкреслюється, що уся система виховання у Д’юї грунтується на принципі самовідповідальності особистості. Вирішення проблем відповідно до наукового, тобто прагматичного методу розглядається як процес, за допомогою якого учень приходить до управління і контролю свого досвіду.

Демократія – це одне із ключових понять у теорії Д’юї. При відсутності зовнішніх перешкод і заборон життя в демократичному суспільстві надає кожному майже необмежені можливості. Д’юї переконливо доводить, що демократія передбачає здійснення цілеспрямованого політичного виховання. Адже, по-перше, виборці повинні орієнтуватися у складних питаннях управління. По-друге, на думку Д’юї, звільнення людської енергії, що досягається при демократії, сприяє швидкому розвитку науки і техніки, але останнє повинно бути доступним розумінню мас, бо інакше вони стануть зброєю в руках меншості. Серед задач школи Д’юї виділяє необхідність подолання нерівності між окремими суспільними групами і надання дитині можливості перейти в більш сприятливе для неї оточення.

Показово, що й у політичному вихованні, й у дослідженні сукупного поля педагогічної діяльності Д’юї зосереджує основну увагу на методологічному аспекті. Це торкається також і діяльності педагогічних кадрів. При цьому акцентування важливості методологічної культури не означає впровадження нових еталонних методів. Так, Д’юї вважав, що задача вчителя не в тому, щоб вибрати кращий метод із різноманітності існуючих, а в тому, щоб вибрати між методом і його відсутністю. Метод Д’юї вимагає орієнтації на навчання, котре має бути розумним, контекстуальним, холістичним та відповідальним. Якщо ми приймаємо такий метод, то вибір “кращої практики” піде, на його думку, відносно безболісно. Д’юї розділяє поняття інструктивних методів і методу в цілому. Поняття інструктивних методів, за Д’юї, є більш вузьким і технічним.

Аналіз філософії освіти та виховання прагматизму та неопрагматизму (Т.Брамельд, Дж.Брунер, Дж.Манн), що здійснено в дисертації, дає підстави стверджувати, що саме у цих концептуальних побудовах набула максимальної репрезентації американська ментальність.

Вплив біхевіористської орієнтації на американську філософію виховання є дуже значним. Хоча тут слід зауважити, що, визначаючи межі застосування біхевіористських орієнтацій, потрібно звертатись не до теоретичних розробок, а здійснювати сходження до рівня педагогічної практики, до алгоритмів та методолого-методичних розробок американських педагогів. Теорія тут постає розчиненою у світоглядній і професійній культурі фахівця. Слід зазначити, що у вітчизняній традиції цьому аспекту репрезентації теоретичних побудов філософії освіти і виховання присвячується недостатньо уваги. У США навпаки теоретична діяльність учителя, його власна філософія визначаються як суттєві характеристики педагогічної діяльності. В американському необіхевіоризмі поступово здійснюється відхід від класичної моделі “подразник-реакція” до аналізу соціально обумовлених чинників, що впливають на хід такої реакції (А.Бандура, Р.Уолтерс).

У концепціях Дж.Міда знайшло відображення розуміння людини та процесу її формування як природної даності. Міду притаманно органістичне тлумачення сутності людини, що розвивається за природними законами. Він звертає увагу на ту обставину, що досвід індивідуальної саморефлексії, надзвичайно важливої для формування людини і процесів самовиховання та самонавчання, за умов наявності психофізіологічного паралелізму, когнітивної дезінтегрованості індивіда, не можна здобути безпосередньо - через чуттєву або інтелектуальну інтуїцію, як це пропонується у суб’єктивно-ідеалістичних та філософсько-педагогічних концепціях. Такий досвід набувається та накопичується тільки опосередковано - через комунікативні акти у соціальній групі, до якої належить людина. Центральну роль у такому формуванні Мід відводить розуму. Саме розум постає засобом індивідуальної імпортації соціальних процесів. Для опису даного процесу Мід пропонує також бінарну методологічну опозицію “Я” (I) та “Мене” (Me). Ця опозиція дає змогу проcтежити формування соціальної рефлексії самосвідомості, яка у своїй саморефлескії висловлюється через певні соціальні та культурні комунікативні коди. Такі коди задаються соціальними ситуаціями, завдяки яким самосвідомість реалізує власну функціональність. Це дозволило Міду вийти за межі імітаційних схем у розумінні процесів соціального навчання та виховання, а також розглянути поведінкові моделі як різновид соціальної творчості людини, котра здатна реалізувати свої життєві плани і прагнення у соціальних контекстах, тим самим створюючи власні соціокультурні синтези у межах наявних умов і обставин.

У парадигмально-концептуальних побудовах американської філософії освіти та виховання з 70-х років значну роль починає відігравати феноменологічна методологія. Її впровадженню сприяли теоретичні дослідження потенціалу феноменологічного методу у галузі суспільних наук. Це насамперед детальний аналіз гуссерлівської категорії “життєвий світ” та досвіду інтерсуб’єктивності в працях А.Щюца. Феноменологічна методологія широко застосовується у філософсько-педагогічних розробках американських антропологів та прихильників екзистенціалістського напрямку. Розгляд їх уявлень щодо природи, сутності та функціональних можливостей освіти й виховання передбачає здійснення аналізу специфіки феноменологічного наближення до людини як до істоти, змушеної займатись самоформуванням. Популярність феноменології в інтелектуальному середовищі американського суспільства післявоєнного періоду пояснюється прагненням до оновлення, виходу з полону прагматистських та біхевіористських схем (Е.Тір’якен). Для американських теоретиків, що прагнули оновлення педагогічного мислення, справжнім здобутком стало відкриття життєвого світу у просторі педагогічної діяльності, а разом із тим - повсякденності, що одразу перетворилася на родовище цінних інтуїцій, даючи нові імпульси для педагогічної творчості. Важливим здобутком феноменологічного підходу слід вважати введення до філософії освіти та виховання категорії інтенціональності і висунення на передній план проблематики інтерсуб’єктивності педагогічних процесів. Внаслідок цього горизонти життєвого світу виховання та освіти насправді розсунулися в описах феноменологічно заангажованих дослідників (Дж.Чамберлін). Вони почали розглядати формальні та неформальні сторони навчання і виховання, але не як соціологічні опозиції чи культурні альтернативи, а як цілісність педагогічного процесу. Застосовуючи феноменологічний метод, представники американської філософії освіти намагаються розв’язати комунікативні проблеми, обумовлені суб’єктно-об’єктними відносинами - отже знайти спільну мову для учителя та учня.

На ранніх етапах становлення американської філософської антропології емпіричні дослідження множинності способів маніфестації культурного життя людини набувають вигляду теоретичних побудов завдяки застосуванню еволюційного методу, який сприяв просторово часовій систематизації культурних подій, явищ, фактів (Л.Морган, Ф.Боас). Проте сам еволюційний метод в американській філософській антропології також відрізняється від європейської континентальної традиції. По-перше, американські антропологи критично осмислюють межі та можливості еволюціоністського підходу. По-друге, цей