НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

Рудь Ольга Миколаївна

УДК 811.161.2'367.623

СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ

ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор ПУСТОВІТ ЛЮБОВ ОМЕЛЯНІВНА,

доктор філологічних наук, професор ЄРМОЛЕНКО СВІТЛАНА ЯКІВНА, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу стилістики та культури мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук КАРПІЛОВСЬКА ЄВГЕНІЯ АНАТОЛІЇВНА, провідний науковий співробітник відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України

кандидат філологічних наук ТИЩЕНКО ОКСАНА МИКОЛАЇВНА, науковий співробітник відділу лексикології і комп'ютерної лексикографії Інституту української мови НАН України

Провідна установа – Рівненський державний педагогічний університет, кафедра української мови

Захист відбудеться “6” листопада 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 04.11. 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор Н. Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова поезії – багатоаспектний об'єкт дослідження. В українській лінгвостилістиці виокремлюються різні напрямки вивчення мови поезії як системи. Особливістю сучасної лінгвостилістичної теорії є встановлення й опис конструктивних ознак поетичної мови, виявлення зв'язку між одиницями поетичної мови і національною мовною картиною світу. Словник, фразеологія, синтаксис поетичної мови, так само як і традиційні тропеїчні засоби, вивчаються на матеріалі різних індивідуальних стилів. До аналізу останніх застосовуються текстовий, лексико-семантичний, функціонально-стилістичний підходи. Водночас вони не заперечують можливості дослідження окремих структурно-семантичних явищ, вивчення лексико-словотвірних, лексико-стилістичних одиниць на великому масиві текстів, які охоплюють значний часовий відтинок. Зокрема, дослідники поетичної мови (С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт, В.С. Калашник, Л.Г. Савченко, Л.О.Ставицька, Н.М. Сологуб, Г.М. Сюта, Т.М. Берест, Т.П. Беценко, Н.О. Данилюк, Л.П.Рожило та ін.) зосереджують увагу на структурі слова та лексико-синтаксичній сполучуваності, виявляють індивідуально-авторські особливості у слововживанні, аналізують традиційний словник і поетичні неологізми. При цьому закономірно враховується естетична функція мови: “Саме художня сфера функціонування мови є творчою лабораторією не тільки використання та естетичної трансформації наявних у мовній системі засобів, але й творення нових виражальних засобів”. XX століття характеризується інтенсивним збагаченням словника української поезії лексико- семантичними неологізмами.

Одним із виражальних стилістичних засобів є складні прикметники у ролі епітетів. Вони становлять необхідний компонент поетичної мови, а через неї – загального словника літературної мови.

Складні прикметники є об'єктом вивчення щодо їх морфемного складу, словотвірної структури, семантики. У працях М.Т. Доленко (“Складні прикметники в сучасній українській літературній мові”, 1953), З.П. Олійник (“Складні прикметники з початковим нумеративним компонентом в сучасній російській та українській мовах”, 1976), О.О. Селіванової (“Складне слово: мовні моделі світу (основи зіставної композитології російської та української мов)”, 1996) та інших знаходимо детальну характеристику складних слів, зокрема й складних прикметників, класифікацію їх структурно-семантичних типів, синтаксичних та стилістичних функцій.

Детальний опис словотвірної і семантичної структури складних слів української мови, а серед них і прикметників подає Н.Ф. Клименко у праці “Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові”. Авторка розкриває специфічні семантичні та словотвірні властивості складного слова, його співвідношення з простими словами, поєднуваними у словосполучення, на основі яких виникають складні утворення, чітко розмежовує слова-композити і слова-юкстапозити.

Дериваційний зв'язок складного прикметникового утворення з базовою синтаксичною конструкцією є підставою для розрізнення типових структур складних прикметників. Користуючись методикою перифразування, виокремлюємо прикметникові композити з другою частиною, що функціонує як суфіксоїд. На думку Є.А. Карпіловської, “суфіксоїдом традиційно прийнято називати кінцеві основи композитів, які набувають у процесах основоскладання певної регулярності”.

Аналізуючи семантику, структуру та функції складних прикметників в українській поезії, оперуємо поняттями “складні прикметники”, “прикметникові композити”, “прикметники-композити”. Поняття “композит” в українському мовознавстві сприймається у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні композит (від лат. сompositus – складений, складний) – “похідне складне слово, утворене способом основоскладання”. При цьому виділяються і юкстапозити, під якими розуміють кількаосновні складні слова, утворені шляхом складання слів. У широкому розумінні композити – це складні слова, “утворені з двох або кількох слів, основ чи коренів, об'єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова”. Оскільки серед складних слів переважають композити (як зазначає Н.Ф. Клименко, за даними сучасних словників української мови композитів близько 10 тисяч, тоді як юкстапозитів близько тисячі), а також зважаючи на широке розуміння цього поняття і на відносну кількісну перевагу композитів у поетичних текстах, ми використовуємо в дослідженні термін “композит” як синонім до “складне слово”.

Ґрунтуючись на синтаксичній (епітетній) функції складних дієприкметників, зараховуємо останні до складних прикметників. Не без підстав Л.А. Булаховський розглядав дієприкметники як “віддієслівні прикметники”. Представники формального напрямку в мовознавстві, В.О. Богородицький та інші, підкреслюючи “проміжне положення” дієприкметників між дієсловом і прикметником, вважали їх “гібридними дієслівно-прикметниковими формами”. В. М. Русанівський, розглядаючи форми типу задуманий, замислений, зажурений, зауважує: “... ці слова можна назвати дієприкметниками тільки з погляду їх структури і походження (наявність в основі дієприкметникових суфіксів). Що ж до значення цих слів, то воно в них уже повністю прикметникове”. Функціональна тотожність прикметників та дієприкметників як складників епітетного словосполучення дає підставу розглядати прикметникову і дієприкметникову форми як рівноцінні в структурі складного прикметника.

Складні прикметники поетичної мови не були об'єктом самостійного дослідження в лінгвостилістиці, хоч принагідно про їхні виражальні можливості йдеться у працях В. С. Ващенка, О. Є. Воронової, Т. С. Глєбової, О. М. Дзівак, В. П. Дятчук, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт, Н. М. Сологуб, Р. Зорівчак, А. П. Критенка, П. І. Палько, З. М. Петрової, Л. П. Рожило, Л. Г. Савченко, О. М. Сидоренко, Н. Г. Сидяченко, Л. О. Ставицької та інших.

Актуальність наукового дослідження зумовлена тим, що складні прикметники як структурний компонент мови поезії, як постійне джерело поповнення загальномовного словника, засіб творення традиційних та індивідуально-авторських епітетів не були об'єктом монографічного дослідження. Тим часом низка складних прикметникових утворень у загальномовному словнику мають постійну ремарку “поет.”, “нар.-поет.”.

Досліджуючи мову поезії Яра Славутича, Н.М. Сологуб відзначає: “Природа складного слова зумовлює конденсацію семантики компонентів тієї синтаксичної номінативної одиниці, яка послужила словотвірною базою для творення складного слова. Ця схильність до конденсації семантики робить процес творення складних слів у поетичній мові досить продуктивним. Крім того, слід зазначити, що багато типів складних слів постають майже автоматично, без будь-яких зусиль, за наявними у мові зразками”. Тобто виявлення типів складних прикметників, які мають неоднакову внутрішню форму і характеризуються різним потенціалом сполучуваності з іменниками-дистрибутами, є актуальним для сучасної лінгвопоетики.

Об'єктом дослідження обрано складні прикметники, що функціонують у мові української поезії XX століття.

Предметом дослідження є структура, семантика і стилістичні функції складних прикметникових утворень у поетичній мові зазначеного періоду.

Мета дослідження – здійснити всебічний аналіз семантичної структури складних прикметників, що функціонують у текстах української поезії XX століття, та розкрити принципи семантичної мотивації епітетної сполучуваності прикметникових утворень.

Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:

- укласти словник “Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників”;

- визначити теоретичні засади дослідження складних прикметникових утворень як джерела поповнення традиційних епітетів;

- описати типи складних прикметників за семантикою першого компонента;

- описати типи складних прикметників за семантикою другого компонента;

- визначити лексико-тематичні групи іменників-дистрибутів, означуваних складними прикметниками;

- користуючись методикою перифразування, встановити ступінь семантичної мотивованості епітетних словосполучень;

- здійснити аналіз художньо-виражальних функцій складних прикметників у поетичному тексті.

Матеріал аналізу – поетичні тексти ХХ століття (збірки 87 поетів, зокрема М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, І. Драча, Б. Олійника, М. Бажана, Л. Костенко, В. Стуса, В. Симоненка, Е. Андієвської, В. Голобородька, С. Гординського, В. Барки та інших авторів), з яких вибрано складні прикметники (понад 3680 слововживань). У роботі також використано Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1970-1980, Інверсійний словник української мови / Відповід. ред. С. П. Бевзенко. – К.: Наукова думка, 1985, Словник епітетів української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт; За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1998 та Словник синонімів української мови: В т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та інші. – К.: Наукова думка, 1999-2000.

Методологія та методика дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення про закономірності співвідношення у мовному знакові плану вираження і плану змісту, про взаємодію суб'єктивного й об'єктивного в мові. У роботі використано метод перифразування – встановлення змістових відношень між перифрастичною дефініцією та складним словом, метод компонентного аналізу семантики слова, метод встановлення ступенів мотивації епітетної сполучуваності, а також лінгвостилістичний експеримент.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках наукової проблеми “Стилістика української мови XX століття”, яка опрацьовується у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна. Вперше на великому фактичному матеріалі досліджено структуру, семантику та стилістичні функції складних прикметників як художньо-виражальних засобів поетичної мови. Укладено словник “Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників”, у якому зафіксовано сполучуваність 942 дистрибутів-іменників з прикметниками-композитами (понад 3680 прикметникових слововживань) і конкретизовано семантику останніх.

Новим у дисертаційній роботі є виявлення типів складних прикметників за семантикою першого та другого компонентів, а також встановлення ступенів мотивації епітетної сполучуваності.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні функціонального підходу до вивчення структури складних прикметників як частини традиційного поетичного словника, висвітленні семантики епітетних словосполучень як синтезу структури, семантики прикметників-композитів та лексико-семантичної сполучуваності їх з означуваними іменниками, у встановленні ступенів мотивації епітетної сполучуваності.

Одержані результати дослідження мають значення для встановлення співвідношення між планом вираження (структура складного слова) і планом змісту (поетичний контекст, у якому функціонує складне прикметникове утворення). У роботі висвітлюється проблема стилістичної кваліфікації індивідуально-авторських і традиційних поетичних слововживань.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у лексикографії, зокрема при укладанні словника мови української поезії XХ століття, у викладанні курсів із лексикології, словотвору, стилістики української мови, для створення навчальних посібників.

Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на міжвузівській науково-практичній конференції “Т. Г. Шевченко і Переяславщина”, присвяченій 145-річчю написання “Заповіту” та 150-річчю виходу “Кобзаря” (Переяслав-Хмельницький, 1990), на ювілейних читаннях “Літературно-громадська діяльність П. Тичини і сучасність” (Чернігів, 1991), на Всеукраїнській науковій конференції “Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку”, присвяченій пам'яті професора С.П. Самійленка (Запоріжжя, 1996), на X Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (1998, 1999, 2000, 2002), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, з яких – 6 статей, один навчальний посібник “Складні епітети семантичного поля із значенням “Україна” (на матеріалі української поезії ХХ століття)” із спецкурсу “Теорія поетичної мови”, один словник “Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників” (загальний обсяг 270 сторінок), тези доповідей.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів і висновків; до роботи додається список використаної літератури, який нараховує 318 найменувань, список художніх творів – джерело укладання словника (191 позиція), а також додатки, які містять 19 схем структурних типів складних прикметників за семантикою першого компонента, 16 схем структурних типів прикметникових композитів за семантикою другого компонента, 5 таблиць кількісних показників уживання складних прикметників у функції епітетів до іменників певних лексико-тематичних груп та схеми сполучуваності прикметникових композитів з іменниками-дистрибутами (15 схем). Повний обсяг дисертації – 264 сторінки, списки джерел, використаної літератури та додатки займають 92 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, сформульовано мету й основні напрямки дослідження, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження складних прикметників у поезії XX століття” розкривається розуміння поетичної мови як системи словесних образів, визначається місце складних прикметників серед образотворчих засобів мови поезії.

Поетична мова в лексико-граматичному аспекті становить взаємодію структурно-граматичної будови та лексичного наповнення тексту. Естетизації зазнають як певні граматичні форми, так і загальновживана лексика. На тлі сформованого традиційного поетичного словника виявляються функції авторських неологізмів, використання характерних для мови поезії типів складних утворень з характерною структурою та семантикою. Поряд із складними прикметниками, що належать до традиційних поетизмів, мова української поезії XX століття засвідчує функціонування індивідуально-авторських утворень, які виникають за усталеними в сучасній українській мові типами словотворення.

Використання індивідуально-авторських прикметників-композитів у поетичній мові зумовлено здатністю складних слів конденсовано передавати зміст поняття, робити його різноплановим, сприяти економному вираженню думки, побудованої на асоціативних уявленнях. Віршовий розмір, ритм поетичного твору спричиняється до вибору таких варіантних засобів, коли замість двох самостійних означень утворюється складне слово, експресивний зміст якого формує індивідуально-авторський образ.

З функціонально-змістового боку складні прикметники самодостатніші і більш незалежні від контексту, ніж звичайні, прості слова. Власне вони самі є мінімальним контекстом, у якому відбуваються семантичні процеси. У прикметниках-композитах закладене не лише значення складових компонентів, але й їхні власні, “автономні” значення, які визначають семантико-зображальні властивості всього складного слова як цілого. Семантична конденсація і ритміко-синтаксичні можливості складних слів роблять їх одним із вагомих образотворчих засобів поетичної мови, стилістично маркованою формою поетичної епітетизації.

У розділі розглядається історія вивчення епітета, аналізуються різні класифікації, уточнюється визначення епітета.

Епітет – це один з основних тропів, означення, експресивно-образна функція якого виявляється в контексті і полягає у виокремленні індивідуалізованої ознаки явища, особи, у вираженні емоційного ставлення до зображуваного.

У поетичній мові епітет часто зазнає метафоризації, тобто в контексті реалізується переносне значення слова. Метафоризованому епітетові властива семантична двоплановість, що полягає у взаємодії прямого лексичного значення слова і додаткового, зумовленого контекстуальним значенням. Нове, метафоричне значення сприймається крізь призму основного, спираючись на нього, але не ототожнюючись із ним. Додаткове контекстуальне значення метафоричного слова стає домінантним, пряме ж значення втрачає свою роль і служить орієнтиром для авторської асоціації. Таким чином метафоричне значення слова передає нерозчленоване уявлення, в якому об'єднані ознаки різних предметів, явищ. В основі метафоричного епітета лежить неназване порівняння предмета з яким-небудь іншим предметом на основі ознаки, спільної для обох порівнюваних компонентів.

Епітетні словосполучення з прикметником-композитом побудовані на основі зіставлення, порівняння предметів, явищ і виокремлення якоїсь однієї ознаки, що нерідко перетворює словосполучення в усталений символічний образ.

У другому розділі “Типи складних прикметників за семантикою першого компонента” розглянуто найбільш продуктивні типи складних прикметників поетичної мови. При цьому увагу зосереджено на семантиці першого компонента, який містить семи “колір” та “кількість”. Розділ складається з двох підрозділів.

2.1. Складні прикметники з першим колірним компонентом.

Складні прикметники з колірним компонентом кількісно переважають серед композитів, зафіксованих у мові поезії XX століття. Найбільша кількість структурно-семантичних типів характерна для прикметникових утворень з компонентами багрян(о)-, червон(о)-, золот(о)-, біл(о)-, чорн(о)-. Порівняно менша кількість типів – це композити із компонентами синь(о)-, блакитн(о)-, голуб(о)-, жовт(о)-, рожев(о)-.

У дисертації проаналізовано семантичні типи складних прикметників з першою основою біл(о)-, жовт(о)-, золот(о)-, зелен(о)-, синь(о)-, голуб(о)-, блакитн(о)-, з номінаціями червоного спектра та з компонентом чорн(о)-. Семантика названих компонентів виразно оцінна. Негативна оцінна експресія характерна для складних прикметникових утворень із компонентом чорн(о)-. Переважають прикметники-композити, в яких перший колірний компонент містить позитивну оцінку, зокрема це стосується активних у мові досліджуваних поетичних текстів прикметників з компонентами біл(о)-, золот(о)-.

Перший компонент біл(о)- поєднується з другим компонентом, що містить: 1) сему “колір”. Цей семантичний тип поділяється на декілька підтипів: а) складні прикметники, утворені з двох, не ускладнених суфіксами, прикметникових основ, і передають колір з відтінком іншого кольору: біло-голубий, біло-рожевий; б) прикметникові утворення, одна з основ яких ускладнена суфіксом: біляво-русий; в) складні прикметники, обидві основи яких ускладнені суфіксами і передають поєднання відтінків кольорів: білясто-синявий і под.; 2) сему “явище природи”: біловодний – біла вода, білопінний – біла піна, білохмарий – біла хмара; 3) назву предмета: біловітрильний – білі вітрила, білостінний – білі стіни, білохатий – біла хата; 4) сему “рослина”: білоберезий – біла береза, білолистий – біле листя, білокорий – біла кора; 5) сему “дія”: білотканий – тканий білими нитками; 6) назву частини тіла людини, тварини, птаха: білобокий – білий бік, білобородий – біла борода, білокрилий – білі крила; 7) сему “психічне сприйняття”: білосліпучий – такий білий, аж сліпучий, білочистий – чистий, аж білий тощо.

За такою схемою проаналізовано прикметникові композити з колірними компонентами жовт(о)-, золот(о)-, зелен(о)-, синь(о)-, блакитн(о)-, голуб(о)-, червон(о)-, багрян(о)-, рожев(о)-, чорн(о)-.

Кількісна перевага конкретних прикметникових слововживань із колірним компонентом впливає на формування традиційного поетичного словника (білокрилий, білокорий, синьоокий, синьозорий, чорнобровий тощо). Саме для мови поезії характерні такі прикметники: білолебедий, білостанний, білоберезий, білопінний, жовтопінний, зеленоволосий, зеленобровий, зеленокрилий, зеленоперий тощо.

2.2. Складні прикметники з першим компонентом на позначення кількості.

У досліджуваних текстах зафіксовано складні прикметники, що називають означену та неозначену кількість. Прикметникові найменування означеної кількості мають у своєму складі власне кількісний числівник на зразок однорукий, двогорбий тощо. Переважна більшість прикметників з основами ст(о)-, тисяч(о)- вказують не на точно визначену кількість, а на вищу міру вияву ознаки, на наявність значної міри чогось, напр.: стозапеклий, стодимний, стобезнадійний, тисячосилий, тисячоокий і под.

На неозначену кількість вказують складні прикметники з компонентами багат(о)-, мног(о)-, рідше – мал(о)-, кільк(а)-. У поетичній мові використовуються композити з першою частиною, що співвідноситься з елементами пишний, повний, широкий. Вони вказують на характеристику відносної кількості, оцінної щодо певної норми. Наприклад: повнорадісний, повносонячний, повнодзвонний, пишнобарвний, пишнодревний, пишнорунний, широкошумний тощо).

Окремий тип композитів становлять утворення, в яких компонент із кількісною семантикою поєднується з компонентом, що містить сему “істота” (стокрилий, столапий, сторотий, многолюдний, многоустий, багатозорий, повногрудий і под.), “явище природи” (стоджерельний, стосонцевий, многоводний, многорікий і под.), “психічний стан” (стонасторчений, стотривожний, многослізний, повноклектий, повнорадісний тощо), “рослина” (стогронний, многоплідний, многоцвітний, повнозерний, повнолистий та ін.) тощо.

Серед складних прикметників із кількісним компонентом – назви термінологічних понять, загальновживана лексика, а також номінації з виразним оцінним змістом. Рідковживані, незвичні такі утворення, як багатобджолий, дво-сірий, стобуремний, стоглобальний, сторадісний, стовесельний тощо.

Третій розділ “Типи складних прикметників за семантикою другого компонента” присвячений аналізові прикметникових утворень, другий компонент яких містить семи “соматичне поняття”, “дія”.

Розділ складається з двох підрозділів.

3.1. Складні прикметники, другий компонент яких пов'язаний із соматичним поняттям.

Серед названих прикметників виділено композити, другий компонент яких співвідноситься з назвою частини тіла людини (лице – -лиций, -ликий, вид – -видий, рука – -рукий, брови – -бровий, -бривий, -брив, чоло – -чолий тощо) або істоти взагалі (голова – -головий, -главий, -глав, очі – -окий, ноги – -ногий, тіло – -тілий і под.). Окрему групу становлять композити, другий компонент яких співвідноситься з назвою частини тіла птаха (крило – -крилий). Спільний компонент (соматичне поняття) накладає певне обмеження на семантичну сполучуваність, вказуючи на віднесеність номінації до істоти. Поєднання компонентів, що сприймаються як семантично несумісні, надає метафоричного значення композитові. Основи -крилий, -окий, -рукий, -головий і под. найчастіше поєднуються із кольороназвами (голубоокий, червоноокий, зеленокрилий, рожевокрилий, багрянокрилий, блідорукий, білорукий, чорнорукий, жовтоголовий, зеленоголовий, і под.), з основами на позначення психічних властивостей (веселоокий, ганебноокий, тихоокий, блаженнокрилий тощо), вражень, психічного сприйняття (кригоокий, сонцеокий, веснянокрилий, ганебнокрилий, хитрорукий, громорукий та ін.). Компоненти -крилий, -головий та їх форми -крильний, -крил, -главий, -глав поєднуються з кількісними номінаціями: восьмикрилий, мільйоннокрилий, стокрильний, шестикрилий, двоглавий, дев'ятиголовий, п'ятиглавий, триглавий тощо.

Прикметники з компонентами -крил, -главий, -глав, -зорий є поетично маркованими і в словниках подаються з поміткою “поет.”. У мові поезії XX століття список поетизмів збільшується. Чільне місце серед них займають композити із другою частиною -зорий, що містить сему “очі, погляд”. За сполучуваністю -зорий з компонентами відповідної семантики розрізняємо такі семантичні типи складних прикметників: 1) складні прикметники, перший компонент яких – кольороназва: блакитнозорий – блакитний зір (очі, погляд), синьозорий – синій зір (очі, погляд), чорнозорий – чорний зір (очі, погляд); 2) прикметники-композити, перший компонент яких означає психічні властивості: наївнозорий – наївний зір (очі, погляд), ніжнозорий – ніжний зір (очі, погляд), спокійнозорий – спокійний зір (очі, погляд); 3) прикметники, у яких перший елемент вказує на враження, психологічне сприймання: пекельнозорий - пекельний (лихий) зір (погляд), холоднозорий – холодний (злий) зір (погляд); 4) складні прикметники, перший компонент яких містить сему “відстань”: близькозорий, короткозорий – який погано бачить на далекій відстані; дальнозорий – який погано бачить на близькій відстані; 5) прикметники-композити із семою “форма”, “розмір” у першій основі: великозорий – великий зір (очі, погляд). Прикметник широкозорий становить окремий підтип, оскільки співвідноситься з перифразою “який має широкий погляд”; 6) композити, у яких перша основа містить сему “швидкість”: бистрозорий – бистрий (жвавий) зір (очі, погляд) тощо.

За такою схемою проаналізовано складні прикметники з другим компонентом -окий, -крилий, - видий, - лиций, -головий, - ногий, -рукий, -бровий, -чолий, -тілий.

3.2. Складні прикметники, другий компонент яких містить сему “дія”.

У поетичній мові спостерігаємо значну кількість складних прикметників з другим компонентом віддієслівного утворення: -сяйний, -носний, -творчий. Прикметників із елементами -тканий, -любний, -любивий, -творящий, -творений у досліджуваних текстах порівняно небагато.

Компоненти віддієслівного походження характеризуються різноманітною семантичною сполучуваністю. Поєднуються вони з кольороназвами (зеленотканий, червонотканий, золотосяйний та под.), з назвами предметів та явищ природи (буреносний, громоносний, вінценосний, зореносний, водолюбивий, сонцесяйний, зоресяйний тощо), з назвами істот (братолюбний, гостелюбивий, дружелюбний), матеріалу (золотоносний, медоносний, сріблотканий, золототканий), з назвами абстрактних понять (свободоносний, мироносний, смертоносний, животворчий, духотворений, чудотворний і под.).

Поетичній мові властиві прикметникові утворення типу “сема “абстрактне поняття” + -носний”, “сема “предмет” + -носний”, “сема “колір” + -тканий”, “сема “істота” + -любний”, “сема “абстрактне поняття” + -любний (-любивий)” і под.

Серед складних прикметників із другим семантичним компонентом “дія” є стильово нейтральна, термінологічна, книжно забарвлена лексика, що здебільшого зафіксована в загальномовному словнику.

Для словника мови української поезії XX століття характерні складні прикметники-поетизми на зразок буреносний, громоносний, пісенноносний, мрійнотканий, ніжнотканий, сліпосяйний, ніжносяйний, вічнотворчий, животворящий, пісеннотворчий тощо.

У четвертому розділі “Сполучуваність складних прикметників з іменниковими дистрибутами” простежуються шляхи реалізації семантичних відтінків складних прикметників, розглядається лексико-семантична сполучуваність прикметникових утворень, яка значною мірою залежить від семантики означуваних іменників-дистрибутів.

Розділ складається із двох підрозділів.

4.1. Лексико-тематичні групи іменників-дистрибутів.

Враховуючи функціонування традиційної лексики в українській поезії, здатність слова розширювати свою семантику, набувати нового змісту та зважаючи на поетичну маркованість слова і різноманітність епітетів до нього, розглядаємо такі лексико-тематичні групи означуваних прикметниками-композитами іменників: назви рослин, тварин, птахів, темпоральна лексика, назви небесних світил.

Серед назв лексико-тематичної групи рослин, означуваних прикметниками-композитами, переважають номінації дерев (дуб, верба, клен, липа, каштан та ін.) та квітів (айстри, волошки, жоржина, конвалія, мак, лілея тощо). Значно рідше означаються назви кущів (бузок, глід, калина, терен) та трав (ковила, конюшина, хвощ, чебрець).

У межах лексико-тематичних груп розглянуто тенденції їх сполучуваності зі складними прикметниками. Одні лексеми можуть мати при собі цілий ряд складних прикметників-епітетів, що називають різні ознаки за зовнішнім виглядом, станом, віком, властивостями. Інші відображають власне бачення митця, на основі чого виникають нові асоціації, нове називання предмета, що виражається у складних епітетних номінаціях.

Найширшу сполучуваність із складними прикметниковими епітетами має лексема дуб. У поетичному слововживанні відбито народну традицію функціонування цього слова (дуб символізує мужнього воїна, коханого) та індивідуально-авторські асоціації (дуб – це символ рідного краю, оберіг, символ мужності та сили українського народу). Звідси й різноманітність епітетів до нього, напр.: “Край поля – холодні, горді, Бронзово-темні дуби” (М. Рильський); “Під буйнолистим кучерявим дубом, У затінку старих кремезних віт, Обнявшися, сиділи люба з любим, Як не сиділи цілих двоє літ” (О. Підсуха); “Міцнорукі дуби триста років стоять на сторожі. Суховій просичав, градобій налетів, пролетів” (П.Дорошко).

У поетичній мові естетизуються, набувають нової семантики, часто переростають в образи-символи номінації тварин. Чільне місце в поезії належить лексемі кінь, що вживається в традиційних епітетних словосполученнях на зразок сивогривий кінь, буйногривий кінь, чорногривий кінь та в індивідуально-авторських, пор.: нейтронно-бомбовий кінь, лиховорожі коні та ін.

Номінації птахів, за незначним винятком (крук, ворон, коршак та ін.), в українській поезії мають переважно позитивні конотації. Вжиті в прямому значенні, вони сполучаються з прикметниками різної семантики, утворюючи традиційні поетичні та індивідуально-авторські епітетні сполуки. Народна поетична традиція відбита у слововживанні сизокрилий голуб (голубка), що використовується як ласкаве, ніжне звертання, напр.: “Ой, напій коня, каре оченя! Сизокриле голуб'ятко, до побачення” (А. Малишко).

До традиційного поетичного словника належать епітетні словосполучення з іменником чайка (чайки), який в українській поезії, з одного боку, символізує печаль, зажуру (“Прощайте, чайки легкокрилі, Літайте і плачте без слів, – Чайками кричать мої сестри Над трупами рідних братів” (О. Олесь)), а з другого – є традиційною ознакою ліричного пейзажу, пор.: “В'ються чайки срібнокрилі, Де синіє далечінь, Море грає, плещуть хвилі, І синіє далечінь” (Х. Алчевська).

Прикметники-композити, означаючи темпоральну лексику, вносять у поетичний контекст додаткові відтінки змісту. Так, лексема ніч охоплює два протилежні поняття: у мові поезії одне символізує горе, лихо, пітьму, а друге – виступає символом щасливого кохання, пор.: “Чорна ніч столітня і зловісна” (А. Малишко); “Ох, ця Ніч, ця лукаво-жагуча Ніч” (Б. Олійник).

Зафіксовані в досліджуваних поетичних текстах композити, що означають назви місяців, мають у своєму складі колірний компонент, який вказує на панівний у природі колір у певну пору року: золотолистий жовтень, багрянокосий листопад тощо.

У дисертації проаналізовано семантичну структуру іменників – традиційних поетизмів (сонце, місяць, зорі тощо), які окреслюються складними прикметниками: срібнорогий місяць, срібнобровий місяць, блідолиций місяць, ясноока зоря, золоторога зоря, ясночола зоря, білогриве сонце, карооке сонце тощо.

Серед номінацій небесних світил лексема сонце утворює найбільшу кількість епітетних словосполучень зі складними прикметниками: сонце – байдужо-біле, ласкаво-променисте, незрушно-мутне, радісно-палке, ніжно-золоте, стожальне, огнекриле, світлозоре, золотороге, вогнелике, ясночоле тощо.

4.2. Функціональний обсяг складних прикметників-епітетів.

Поетичною традицією мотивується як вибір означення, так і вибір означуваного іменника. Той самий прикметник може вільно поєднуватися з різними іменниками, називаючи не лише безпосередні, об'єктивні ознаки предметів, а й характеризуючи предмет через метафорично осмислені, переносні ознаки. Залежно від ступеня семантичної мотивованості ознаки, остання може вказувати на об'єктивну, узвичаєну ознаку предмета, або на віддалену, випадкову, в основі якої лежать метафоричні або метонімічні зв'язки.

Метод перифразування дає змогу виділити ступені семантичної мотивації епітетного словосполучення. Наприклад: семантика прикметника білокрилий “який має білі крила” визначає традиційне коло його сполучуваності – назви птахів та комах (білокрилий голуб, білокрилий лебідь, білокрилий метелик, білокрилий птах і под.). Ці словосполучення становлять перший ступінь образності, яка мотивується спільною семою “крило”, пор.: білокрилий голуб – голуб, який має білі крила, білокрилий лебідь – лебідь, який має білі крила, білокрила чайка – чайка, яка має білі крила.

Другий ступінь мотивованої сполучуваності становлять епітетні конструкції на зразок білокрилі вітрила (вітрила, схожі на білі крила), білокрила книжка (книжка, сторінки якої нагадують білі крила),білокрилі паруси (паруси, схожі на білі крила), в яких спільними є ознака кольору і форми.

Віддалений семантичний зв'язок між композитом і дистрибутом – назвою явищ природи сигналізує про третій ступінь метафоризації, пор.: білокрила хмара, білокриле небо – біла хмара має крила (і летить по небу); небо з білими хмарами, що мають крила.

Сполучення композита білокрилий з іменником місто у контексті “Падав сніг на місто білокриле, і в тумані жовті ліхтарі нам привітно й тепло так світили у сніжинок і промінні грі” (В. Сосюра) мотивується семою “колір” (білий сніг) та семами “крило”, “політ” (летить лапатий, як крила, сніг). Словосполучення білокриле місто становить четвертий ступінь мотивованої сполучуваності, оскільки подібність міста до крил віддалена.

П'ятий ступінь мотивованої сполучуваності становить іменник ранок, у поєднанні з яким композит білокрилий означає щось світле, чисте (пор. значення фразеологізму серед білого дня – відкритий, неприхований): “Білокрилий, злототканий Встане ранок знов” (Х. Алчевська) тощо.

Несподіваність, < > непередбачуваність < > прикметниково-іменникової сполучуваності ґрунтується на асоціативно-метафоричних зв'язках, характерних для мови поезії.

П'ятий розділ “Художньо-виражальні функції складних прикметників” присвячений аналізові складних прикметників з погляду їх стилістичного навантаження в поетичному контексті.

Складні прикметники поетичної мови як стилістичне явище – поліфункціональні. Функція, яку вони виконують у поетичному контексті, залежить від кількох чинників: 1) складний прикметник вживається у прямому значенні; 2) складний прикметник становить метафоричний епітет; 3) складний прикметник входить у структуру інших тропів – метафор, порівнянь.

Розділ складається із трьох підрозділів.

5.1. Функціональне навантаження складних прикметників-епітетів.

У поезії XX століття широко вживаються народнопісенні епітети на зразок чорнобровий, сивочолий, кароокий, синьоокий, білолиций, русокоса, тонкостанна і под., які використовуються в усталених словосполученнях для підкреслення характерної риси зовнішності, напр.: “Ой дівчино чорноброва, Будь здорова, будь здорова! Подивися, Усміхнися, Любо привітай!” (М. Вороний); “Там від поля стелиться Даль широка. Там чекає дівчина Синьоока” (А. Малишко).

Кольористичні епітети переважають у пейзажній ліриці. Актуалізуються здебільшого зелені, сині, рожеві барви з різноманітними відтінками, напр.: “Здається, чую: лопають каштани, жовто-зелену викидають брость...” (В. Стус). У вживанні складних прикметників-композитів з колірною семантикою виявляється усталена традиція: зв'язок світлих кольорів із позитивною оцінкою і темних – з негативною оцінною конотацією, пор.: “І відповіді не було. Пустиня Мовчала люто. Згуба навкруги. Лиш персть тріпоче, хмара чорно-синя, – Понуре плазування пилюги” (М. Бажан).

У роботі простежено функціональне навантаження і стилістичні конотації складних епітетів з одоративною, звуковою семантикою та епітетів синкретичного змісту.

5.2. Функціональне навантаження прикметникових композитів у складі метафори.

У поетичному контексті реалізуються лексико-семантичні варіанти лексем, пов'язані з їх переносним, образним уживанням. Традиційні народнопісенні епітети чорнобровий, сизокрилий, білокрилий, синьоокий і под., пов'язані з антропоморфологізацією образів, у поетичній мові розширюють сполучуваність з іменниками різної семантики, напр.: “О, добрі руки... Бачу їх красу, уміння їх і чую пальців мову. Про них я в серці пісню понесу, здолавши сум, у вечір чорнобровий” (О. Колодій).

Для мови української поезії XX століття найхарактернішим різновидом метафоричного переносу є тип “живі істоти – нежива природа, рослини”: кароокий мак, кароокий рядок, синьоокий бузок, синьоокий затон, синьоброве небо, синьокриле сонце тощо.

Оцінний зміст епітетних характеристик, виражених складними прикметниками, визначається як конкретною сполучуваністю з відповідним дистрибутом, так і ширшим поетичним контекстом.

5.3. Функціональне навантаження прикметників-композитів у складі порівняння.

Складні прикметники як компонент порівняння увиразнюють об'єкт зображення, переводять увагу читача із предметної конкретики у сферу почуттєвого сприйняття навколишньої дійсності.

У складі порівняльних зворотів функціонують епітетні словосполучення з назвами птахів, що увиразнюють образи людей. Як правило, це традиційні, фольклорні порівняння, які зберігають народнопоетичний колорит в авторській поезії. Так, хлопець, воїн порівнюються з орлом, голубом, дівчина – з голубкою, птицею. Епітет-композит у складі порівняльного звороту індивідуалізує предмет змалювання та викликає фольклорні асоціації. Напр.: “І вона мене зустріла, наче птиця білокрила” (В. Сосюра).

Традиційними також є порівняння думок, мрій з птахами – улюблений троп багатьох майстрів поетичного слова. Напр.: “Пустив я на волю орли сизокрилі, Думки розлетілись, Мої діти милі” (В. Гренджа-Донський); “На зелені гори, на блакитні хвилі, ой, летіте, мрії – птиці срібнокрилі” (В. Сосюра).

Складні прикметники у складі порівняння доповнюють, розвивають семантику народнопісенних образів, вносять нові семантичні відтінки у значення поетичних універсалій.

У висновках реферованого дисертаційного дослідження наголошено:

1. Поетична мова, своєрідно моделюючи мовну картину світу, є одним із джерел лінгвокраїнознавства. У мові поезії відображаються духовно-культурні цінності народу, смаки й уподобання мовців, літературно-мистецькі стилі й напрямки, соціальні зміни в суспільстві тощо.

2. Поетична мова як одна із сутнісних форм художньої літератури поєднує естетично важливі елементи в словесно-образну систему. Структурна різноманітність типів складних прикметників у функції епітетів – показова ознака поетичної мови XX століття. Сполучуваність компонентів складного прикметника і введення останнього в широкий поетичний контекст сприяють формуванню метафоричної ознаки, що лежить в основі метафоричного епітета.

3. Поетична мова XX століття характеризується оновленням метафори, що полягає у залученні лексичних і словотвірних засобів для відновлення втраченої форми метафоричного словосполучення, активізації асоціативних зв'язків в індивідуально-авторських епітетних конструкціях.

4. Аналіз семантичних типів складних прикметників показав, що компоненти композита мотивують утворення таких номінацій, які в сучасній українській мові кваліфікуються як поетизми. Складні прикметникові утворення поповнюють словник мови української поезії XX століття.

5. Семантичний обсяг першого колірного компонента складного прикметника визначається насамперед кількістю різних предметів – носіїв певного кольору. Традиційними поетизмами є прикметникові складні утворення з компонентом, що містить сему “білий колір”, “золотий колір”, “червоний колір”, “чорний колір”. У складі композита семантика кольору нейтралізується і заступається загальною семантикою – переважно позитивною, рідше негативною.

Ознакою асоціативного поетичного мовомислення є поєднання колірного компонента з номінацією психічного стану, психічного сприйняття (золото-лютий, синьо-благальний, зелено-пружний).

6. Традиційна образність властива прикметниковим композитам з першим компонентом, що називає кількість (або означену чи неозначену), на зразок ст(о)-, мног(о)-, багат(о)-, повн(о)-, пишн(о)- , широк(о)- і под. Функцію поетизмів виконують прикметникові утворення сторадісний, сторозтерзаний, стосонячний, стомудрий, многомудрий, повнокрилий, повнодзвонний, повнорадісний, пишнобарвний, широкошумний тощо.

7. Характерною ознакою поетичного словника є прикметникові композити з другим компонентом - соматичним поняттям. Це утворення на зразок блакитнозорий, веселозорий, пекельнозорий, сонцеокий, кривоокий, блаженнокрилий, легкокрилий, райдужнокрилий, вогневидий, мрійнолиций тощо. Індивідуально-авторські словесні образи, що органічно входять у традиційний словник мови поезії, формуються на семантичній віддаленості компонентів, пор.: синьоокий – ганебноокий, білокрилий – шлюбнокрилий.

8. Словник поетичної мови поповнюється прикметниками-композитами з другим компонентом віддієслівного утворення на зразок -сяйний, -носний, -тканий, -любний, -творний. Критерій семантичної віддаленості поєднуваних понять дозволив розрізнити традиційні та індивідуально-авторські прикметникові композити.

9. На підставі аналізу тематичних груп іменників-дистрибутів зроблено висновок про взаємозалежність семантики поетичної лексики – іменників та прикметникових епітетів до них.

Прикметникові композити найчастіше функціонують як епітети до дистрибутів – назв рослин, які становлять традиційну поетичну лексику. Епітетні словосполучення з дистрибутами – номінаціями кущів і трав засвідчують пряме значення цих номінацій, тоді як назви дерев і квітів, означувані складними прикметниками, часто виступають у функції символів.

Номінації тварин, окреслені прикметниковими композитами, - переважно символічні. Образ коня, який найчастіше сполучається із складними прикметниками, у мові поезії нерідко символізує певну пору року залежно від колірного компонента в складі композита: багряно-золотий кінь символізує осінь, білий-білий кінь – зиму.

10. Функціональний обсяг складних прикметників визначається семантикою композита, мовною традицією та авторським задумом. Ці фактори впливають на сполучуваність прикметника з іменником-дистрибутом. Метод перифразування дозволив встановити ступені семантичної мотивованості складників епітетного словосполучення. Найбільшу кількість ступенів мотивованої сполучуванності (шість ступенів) має прикметник білокрилий, п'ять ступенів – композит синьоокий, чотири ступені – композит золототканий (злототканий). Прикметники животворний, стозвукий, дзвінкоголосий мають по два ступені мотивованої сполучуваності.

У поетичній мові найбільш розгалужену сітку сполучуваності мають складні прикметникові утворення на позначення зовнішніх ознак предметів та прикметники на позначення особливостей людського характеру і психічного складу. Менший функціональний обсяг мають прикметники, в яких наявний семантичний компонент “звукове відчуття”: стодзвонний, дзвінкоголосий, стоголосий, стозвукий тощо.

11. Художньо-виражальні функції прикметникових композитів, які виступають у ролі епітета, зокрема метафоричного, семантично доповнюють порівняння, розгорнуту іменникову метафору, визначаються як внутрішньою формою і типом семантичної структури складного слова, так і його входженням у міні- та макроконтекст поетичного твору.

З теми дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:

1. Функціонування складних слів з кольористичним компонентом у поезії XX століття // Східнослов'янські мови в