ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Суюсанов Лут Ікрамович

УДК 662.33 (477) “1939/1949” + 94

Вугільна промисловість

і шахтарі України

в роки Другої світової війни

(1939-1945 рр.)

07.00.01. – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник — кандидат історичних наук, доцент

Михненко Анатолій Михайлович,

доцент кафедри всесвітньої історії

Донецького національного університету

Офіційні опоненти — доктор історичних наук

Кучер Володимир Іванович,

провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м. Київ)

доктор історичних наук, професор

Тимченко Сергій Михайлович

проректор з наукової роботи Запорізького юридичного інституту МВС України

Провідна установа —  Інститут історії України НАН України (м. Київ) (відділ історії Другої світової війни)

Захист відбудеться 19 квітня 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.051.02 при Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, , корп. 2, ауд. 32).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий “15” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У кожного народу є події і дати, які складають опорні моменти його історії, основи історичної пам'яті та національної гордості. Для українського народу такою знаковою віхою є перемога в Другій світовій війні.

Війна принесла нечувані втрати і страждання всім жителям Української РСР. У той важкий час шахтарі, як один з численних загонів трудящих республіки, взяли найактивнішу участь у воєнних і економічних заходах держави. Подвиг гірників заслуговує на те, щоб про нього знали нащадки.

Обрана тема має важливе наукове значення. Проблеми історії Другої світової війни викликають непересічний інтерес дослідників та знаходяться у центрі дискусій. Важливу роль у формуванні об'єктивної картини досліджуваного періоду відіграє вивчення проблеми на матеріалах окремих регіонів і соціальних груп, зокрема шахтарства.

До того ж осмислення історичного досвіду вугільної промисловості, її кадрового складу, багатогранної діяльності державних структур і громадських організацій в екстремальних умовах війни набувають актуальності у справі подолання кризових явищ у галузі на сучасному етапі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках держбюджетної теми Донецького національного університету “Історія Донбасу: соціально-економічні, політичні і культурні процеси” (номер державної реєстрації – 0196U007094).

Об'єктом дослідження є вугільна промисловість і шахтарі України в роки Другої світової війни, їхній внесок у перемогу над фашизмом.

Предмет дослідження – участь шахтарів у зміцненні економічного потенціалу країни в роки Другої світової війни, у захисті, русі Опору і звільненні республіки від загарбників та відродженні вугільної галузі в 1943-1945 роках.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період Другої світової війни – з вересня 1939 р. до вересня 1945 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють в основі регіон Донецької та Луганської областей, де видобувалося близько 60% усього вугілля колишнього СРСР, а також частково території Львівської, Дніпропетровської і Кіровоградської областей, де на той час розпочалися розвідка і розробка родовищ кам'яного і бурого вугілля.

Мета дослідження. На основі сучасних методологічних підходів комплексно проаналізувати і дослідити стан вугільної промисловості і діяльність гірників України в роки Другої світової війни та визначити їх внесок у перемогу над фашистськими загарбниками.

Для реалізації поставленої мети було визначено такі завдання:

? критично проаналізувати літературу з цієї проблеми та з'ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, сформулювати методологію і методи дослідження;

? визначити роль і місце вугільної промисловості України в народногосподарському комплексі СРСР у роки Другої світової війни, дослідити діяльність державних структур і шахтарських колективів щодо її розвитку;

? дослідити питання про початок освоєння родовищ кам'яного і бурого вугілля на території Західної України, Західного Донбасу та Дніпробасу;

? проаналізувати особливості оборонно-масової роботи серед гірників, організацію вивчення військової техніки і тактики у військових та спортивних гуртках (1939- червень 1941 рр.);

? дослідити участь шахтарських колективів у формуванні винищувальних батальйонів, народного ополчення, стрілецьких дивізій та полків, будівництві оборонних укріплень, створенні та діяльності підпільних груп і партизанських загонів під час війни;

? визначити місце вугільної промисловості України в планах нацистської Німеччини, з'ясувати способи, форми і методи діяльності окупантів щодо відновлення вугледобування та їх наслідки;

? оцінити вклад шахтарів України в розвиток вугільної промисловості, підготовку кадрів для галузі у східних районах СРСР;

? дослідити особливості відновлення підприємств вугільної промисловості, формування кадрового потенціалу, спроб вирішення соціальних проблем шахтарів у ході і після звільнення України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням, яке на сучасній методологічній базі, з використанням раніше опублікованого матеріалу та нових архівних джерел, у контексті загальноісторичного процесу висвітлює стан вугільної промисловості, внесок гірників у боротьбу проти фашистських загарбників, визволення України від окупантів та початок відродження її економіки.

В дисертаційному дослідженні:

? вперше залучено до наукового обігу широкий масив документів Німецького інституту економіки східних держав 1940-1941 років;

? комплексно висвітлено проблему розвитку вугільної промисловості України в часових рамках Другої світової війни, проаналізовано діяльність шахтарських колективів у воєнні роки;

? на конкретних історичних фактах доведено вирішальну роль народу України у проведенні відбудовних робіт на шахтах Донбасу, вперше висвітлено роль мешканців Західної України, Північної Буковини і Бессарабії в розвитку паливної галузі республіки;

? дістало подальшого розвитку вивчення проблеми залучення до відбудови вугільної промисловості військовополонених, інтернованих та спецконтингенту;

? проаналізовано оборонно-масову роботу шахтарських колективів, військову підготовку призовників та трудящих у 1939-1941 роках;

? критично проаналізовано стан соціальної сфери галузі: житлові та продовольчі проблеми, постачання шахтарів промисловими товарами в роки війни.

Практичне значення праці полягає в тому, що її фактичний матеріал, теоретичні положення і висновки можуть бути використані під час створення узагальнюючих праць з історії України та її вугільної галузі, а також монографій, навчальних посібників з історії Другої світової війни. Дисертаційне дослідження буде корисним у виховній роботі серед молоді. Результати дослідження можуть бути взяті до уваги керівництвом галузі на центральному та регіональному рівнях під час розробки стратегії і тактики подолання кризової ситуації у вугільній промисловості України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації і результати дослідження розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри історії України і на щорічній науковій конференції Донецького національного університету (2001 р.), регіональній науковій конференції в Донецькому державному технічному університеті “Східна Україна: тенденції та особливості розвитку у ХХ столітті” (2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” у Черкаському державному університеті імені Б.Хмельницького (2001 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладені автором у 7 публікаціях загальним обсягом 2,8 др. арк., у тому числі 4 – у фахових наукових виданнях України обсягом 2,0 др. арк.; у 2 тезах виступів на наукових конференціях обсягом 0,5 др. арк.; 1 – у збірнику наукових праць обсягом 0,3 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на параграфи, висновків, списку використаних джерел та літератури (320 найменувань, 24 сторінки), додатків (15 таблиць, 20 сторінок). Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 199 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, доводиться наукова новизна і практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія проблеми, характеристика джерел і методологія дослідження” аналізується література, присвячена проблемам стану вугільної промисловості і діяльності шахтарів України в роки Другої світової війни, дається характеристика джерел, визначається методологічна основа дисертаційного дослідження.

Історіографію проблеми автор умовно розділив на три періоди:

І – література воєнних часів – першої половини 50-х років;

ІІ – література другої половини 50-х – 80-х років;

ІІІ – література 90-х – 2001 років.

В перший період основу дослідження складав переважно процес збору документів, які присвячені становищу і проблемам галузі, характеризують політику фашистських загарбників на окупованих територіях, змальовують діяльність підпільних і партизанських груп, боротьбу за звільнення України і відбудову її народного господарства.

Другий період історіографії теми позначений появою праць, які містять багатий фактичний матеріал, хоча і позбавлені ідеологічного плюралізму.

Відрізок часу з початку 90-х років до сьогодення (третій період) характеризується розширенням тематики, свободою творчості, включенням до наукового обігу нових, раніше недоступних документів, що створило передумови для переосмислення багатьох сторінок історії, в тому числі діяльності шахтарів України у воєнні роки.

Перші сторінки історії розвитку вугільної промисловості України у 1939-1941 рр. мужності і стійкості гірників у 1941-1945 рр. були написані по “гарячих слідах” подій Другої світової війни. Зокрема, публікувалися роботи, у яких порушувалися проблеми комплектування кадрів для промисловості, піднімалися теми стаханівського руху, звільнення України і відбудови її вугільної галузі.

В роботі “Восстановление Донецкого угольного бассейна” розкривалися найважливіші технічні й організаційні питання відновлення шахт Донбасу після його звільнення, пропонувалися шляхи оптимізації відбудовних робіт.

Серед досліджень післявоєнного десятиріччя варто виділити фундаментальну працю Г.Д. Бакулєва “Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна”. У четвертому розділі монографії охарактеризовано стан Донецького вугільного басейну, його місце в промисловому потенціалі СРСР, наведено відомості про збитки, заподіяні галузі загарбниками, багато уваги приділено проблемам відновлення шахт. Втім досліджувана проблема розглядається виключно з економічних позицій.

У другій половині 50-х років окремі аспекти теми було висвітлено у працях О.В. Іонова, І.Я. Омельяненка, Г.В. Красниковського, В.Т. Сябряя, О.І. Демченка. Автори розповідали про мужність і згуртованість гірників у 1941-1945 рр., порушували питання відновлення галузі.

Позитивні зрушення в дослідженні теми відбулися в 60-80-ті роки завдяки розширенню джерельної бази, залученню до розробок нових пластів архівних матеріалів. Низка публікацій цього періоду була присвячена участі шахтарів у антифашистському підпіллі в Донбасі, бойовим діям в обороні та звільненні регіону. Однак змушена заідеологізованість позицій авторів визначила тенденційність оцінок та висновків цих робіт.

З'являються також комплексні монографічні розробки, в яких аналізуються особливості суспільно-економічних процесів у вугільному регіоні України напередодні, у ході і після війни. У двотомній монографії “История технического развития угольной промышленности Донбасса” висвітлюються питання стану вугільної промисловості напередодні війни, мобілізації сил на відсіч ворогу, участі гірників у будівництві оборонних споруд, евакуації підприємств на Схід, відновлення галузі після звільнення Донбасу від німецьких окупантів. Втім, питання, пов'язані із соціальною сферою галузі, не привернули помітної уваги авторів.

У колективній праці “История рабочих Донбасса” у контексті проблем всього народногосподарського комплексу дослідники висвітлювали питання, пов'язані з участю шахтарства в суспільно-політичному й економічному житті країни в передвоєнні і воєнні роки. Методологічною основою цієї роботи є положення марксистсько-ленінської концепції про провідну роль робітничого класу у соціальному прогресі, але вона містить і об'єктивні факти бойового та трудового героїзму шахтарів.

Водночас побачила світ велика кількість досліджень про стратегію і тактику нацистської Німеччини в Другій світовій війні, в яких розкриваються плани гітлерівців щодо захоплення і спроби експлуатації багатств вугільно-металургійної бази України, а також праці, присвячені евакуації людей і матеріальних цінностей у східні регіони СРСР, окремим військовим операціям.

Здобуття Україною незалежності, розбудова демократичного суспільства, політичний та ідеологічний плюралізм, розширення можливостей доступу дослідників до джерел визначили вступ української історичної науки в новий етап свого розвитку. Повною мірою це стосується і досліджуваної проблеми. На нових методологічних засадах вона висвітлюється у працях І.І. Дробота, М.В. Коваля, В.І. Кравченка, В.І. Кучера, О.Є. Лисенка, А.М. Михненка, І.Т. Муковського, П.П. Панченка, А.Г. Слюсаренка, О.С. Ткаченка, П.М. Чернеги. Залучення нових джерел, врахування досягнень вітчизняної і зарубіжної історіографії дозволило цим авторам заповнити чимало білих плям, переосмислити всю концепцію історії України в період Другої світової війни.

Активну участь у розробці проблем історії вугільного басейну періоду воєнного лихоліття бере професор П.В. Добров. Окрема глава його двотомної монографії “Народное ополчение в годы Великой Отечественной войны” присвячена героїзму і мужності ополченців у боях за Україну і Молдавію. В праці досліджуються шляхи формування народного ополчення, участь у ньому шахтарів України. Основну джерельну базу монографії складають неопубліковані документи центральних і місцевих державних архівів.

Серед спеціальних робіт слід відзначити книгу О.С. Ткаченка “Трудовой Донбасс – фронту”. На багатому фактичному матеріалі автор висвітлює героїчну працю гірників України в східних регіонах СРСР і процес відбудови шахт Донбасу.

В ці роки у збірнику “Нові сторінки історії Донбасу” публікуються статті про невідомі раніше факти історії вугільного регіону України, в тому числі і в роки Другої світової війни. Результати відродження вугільної промисловості у повоєнні роки як база подальшого її розвитку вивчені в колективній монографії “Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття” за редакцією професора З.Г. Лихолобової.

Окремі аспекти теми розглядалися у дослідженнях С.Ю.Бабенко, В.М.Касперовича та І.С.Тарнавського. Так, В.М.Касперович у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, на прикладі роботи підприємств провідних галузей важкої промисловості Донбасу робить висновок про те, що адміністративно-командні методи підвищення продуктивності праці та управління промисловістю взагалі мали волюнтаристський характер.

Проведений історіографічний огляд свідчить про те, що порушена автором проблема – історія вугільної промисловості і шахтарів України в роки Другої світової війни, незважаючи на значну кількість праць, ще не стала предметом спеціального комплексного історичного дослідження.

Джерельну базу дисертації умовно можна розділити на чотири основні групи джерел.

До першої групи належать матеріали партійних і державних органів влади, таких, як рішення з'їздів, конференцій, пленумів ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, постанови Раднаркому СРСР та УРСР, які містяться у надрукованих виданнях. Значна кількість документів партійних і державних органів зберігається в архівах. У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВО України) автором було вивчено документи фонду Ради Міністрів УРСР (ф. 2). Поряд з нормативними документами великий інтерес викликають листи і телеграми, щодо залучення військовополонених і спецконтингенту до відбудови шахт, дослідження з розвитку буровугільної промисловості, проведені під керівництвом професора Г.Н. Савіна у 1944 році.

У ході дослідження теми були вивчені документи про розвиток і відбудову вугільної промисловості України в цей період, які зберігається у фонді 57 Центрального державного архіву громадських об'єднань України (далі – ЦДАГО України). У фонді 1 цього архіву зберігаються телеграми, листування і доповіді про хід відбудовних робіт на шахтах, статистичні зведення щодо переміщення кадрів, інформація з областей України про відправку людей і матеріальних засобів для відновлення Донбасу.

У Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (далі – ЦАМО РФ) дисертантом вивчені архівні документи фондів 1704, 1719, 1721, 33 щодо формування і бойової діяльності шахтарських стрілецьких дивізій.

Багато конкретного матеріалу про діяльність місцевих органів влади зберігається в обласних архівах. У роботі використані документи 15 фондів Державних архівів Донецької і Луганської областей. У них містяться відомості про стан галузі напередодні війни, мобілізацію сил на відсіч ворогові, злодіяння німецьких загарбників та відбудову шахт безпосередньо після звільнення регіону від нацистських загарбників.

У фондах 19, 1169 Державного архіву Дніпропетровської області і 102 Державного архіву Запорізької області автор опрацював інформацію щодо допомоги населення цих областей у відновленні вугільних підприємств України. У фонді 19 Державного архіву Дніпропетровської області міститься цінна інформація про відновлення і розвиток підприємств буровугільної промисловості.

Другу групу джерел складають статистичні матеріали. Це – надруковані статистичні збірники, які підсумовують результати проведених робіт, щодо розвитку вугільної галузі у воєнні часи, розміри заподіяних окупантами збитків, а також відновлення шахт 1943-1945 рр. Багато статистичних матеріалів не увійшли до надрукованих збірок і залишаються у фондах центральних та місцевих архівів.

До третьої групи можна віднести документи, присвячені планам та діям фашистських загарбників на окупованій території. Такими є, наприклад, матеріали відділу промисловості рейхкомісаріату України (ф.3206 у ЦДАВО України) або дослідження німецького інституту економіки східних держав періоду 1940-1941 років, де дається характеристика вугільної промисловості України (адміністративні центри, список вугільних трестів і комбінатів, схеми залізничного сполучення, статистична картина виробництва, загальний огляд запасів і якість вугілля).

Четверту групу використаних джерел склали матеріали преси:–

радянських газет – “Правда”, “Правда Украины”, “Известия”, “Труд”, “Социалистический Донбасс”, “Ворошиловградская правда”, “Комсомолец Донбасса”;–

німецьких окупаційних газет – “Донецкий вестник”, “Нове життя”, “Голос Донбасса”, “Чистяковский листок” та ін.

Заключну групу джерел складають мемуари учасників подій тих років. Вони були піддані відповідному критичному осмисленню та використовувались у комплексі з іншими документами.

Критичний та порівняльний аналіз зазначених джерел, їх комплексне використання дозволили автору розглянути недостатньо вивчену в цілому проблему історії вугільної промисловості і шахтарів України в роки Другої світової війни 1939-1945 рр.

Методологічна основа дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи пізнання історичної дійсності: принцип історизму, який передбачає висвітлення минулих подій в їх історичному контексті; принцип об'єктивності вимагає правди під час висвітленні проблеми, незалежно від особистих, групових та класових інтересів або симпатій; принцип всебічності, спрямований на аналіз об'єкта дослідження в контексті його внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків; принцип багатофакторності, який передбачає дослідження всіх факторів, що впливали на процес розвитку вугільної промисловості та різнопланову діяльність шахтарських колективів у період Другої світової війни.

Зазначені принципи реалізувались за допомогою використання системного методу, який відкриває можливість для структурно-функціонального аналізу діяльності органів влади, громадських об'єднань щодо становлення важливої для економічного потенціалу держави галузі. Метод періодизації (діахронний) дає змогу визначити основні етапи відбудови вугільної промисловості республіки у воєнні роки, з'ясувати етапи опрацювання теми у її дослідженнях.

Специфіка методології дослідження полягає в тому, що деякі її складові знаходяться на стику історії й інших галузей науки (економіки, статистики, психології та ін.). Це визначило загальний напрямок роботи. У дисертації використовуються також методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний (системно-історичний), конкретного аналізу (формально-логічний). Превалює критичний підхід до висвітлення проблеми.

Другий розділ “Вугільна промисловість і шахтарі України в перші роки Другої світової війни (1939-1941 рр.)” присвячений аналізу стану вугільної галузі України в зазначений період, проблемам підготовки і комплектування кадрів, шляхам вирішення соціальних проблем гірників і їх участі в оборонно-масовій роботі.

Вивчивши і проаналізувавши великий комплекс наукових і архівних джерел, автор дійшов висновку, що Друга світова війна змусила Радянський Союз більш інтенсивно розвивати важку промисловість, оборонний і весь народногосподарський комплекс.

Гостроту проблеми пріоритетного розвитку вугільної промисловості СРСР в умовах Другої світової війни, що почалася, засвідчує ставлення до цієї проблеми керівництва держави. За короткий термін воєнна ситуація змусила його прийняти ряд документів, які передбачали конкретні організаційні заходи, будівництво нових і реконструкцію старих шахт, впровадження нової техніки, вирішення кадрових проблем і соціальних питань шахтарів.

Розвиток вугільної галузі України на початковому етапі Другої світової війни йшов шляхом будівництва нових шахт, освоєння нових вугільних регіонів республіки (Західна Україна, Дніпропетровська та Кіровоградська області), формування робітничих та інженерно-технічних кадрів галузі, механізації шахтного виробництва. Протягом 1939-1942 рр. на Україні планувалося закласти 157 нових шахт з обсягом видобутку 58,8 млн. т. Однак через нестачу будівельних і лісоматеріалів цей план не був виконаний. Однією з причин такого становища було невиконання своїх зобов'язань сибірськими лісозаготівниками. Для вирішення цієї проблеми довелося виділяти спеціальні лісоділянки на Західній Україні та в Київській області.

Невиконання планів щодо будівництва шахт спричинялось і браком робочої сили. Як свідчить проведений аналіз, переважна більшість вугільних підприємств була забезпечена робітниками на 35-55%. Відповідно до планів на Україні щороку в експлуатацію повинна була здаватися 31 шахта, однак з 1938 по 1941 рр. до ладу стали тільки 16 новобудов.

У середині 30-х років у Донбасі розпочалося впровадження вугільних комбайнів. Офіційно стверджувалося, що рівень механізації видобутку вугілля на шахтах басейну склав 88,6%, хоча обстеження передових шахт, проведене вченими Донецького індустріального інституту в квітні 1940 р., показало, що в шахтах механізми використовувалися на 40-50%, конвеєрні установки – на 30-50%. Гірники, які працювали на механізмах, не виконували норми видобутку: машиністи врубмашин – на 40,9%, забійники – на 27,5%, машиністи електровозів – на 35%. До того ж систематично зривалися постачання гірничої техніки і механізмів машинобудівними заводами.

У зв'язку з необхідністю різкого збільшення видобутку вугілля, механізацією і будівництвом нових шахт гостро постала проблема підготовки кваліфікованих робітників для галузі. Комплектування робочої сили в цей період здійснювалося в основному шляхом оргнаборів і мобілізації з числа робітників і колгоспників як у самій Україні, так і в інших регіонах СРСР.

До лав шахтарів залучалися і жителі областей Західної України, Бессарабії і Північної Буковини. Автор, з огляду на те, що питання залучення жителів цих регіонів у вугільну галузь у історіографії об'єктивно не висвітлювалося, більш детально і ретельно вивчив цю проблему. З'ясувалося, що на шахтах Донбасу в 1939-1941 рр. працювало більше 30 тис. вихідців із зазначених областей. Поповнення гірників відбувалося і за рахунок жінок. У другій половині 1940 року на шахтах України працювали 71 720 жінок, з них під землею 41 353 особи.

Розглядаючи проблему підготовки інженерно-технічних кадрів галузі в цей період, необхідно відзначити, що шахти Донбасу опинилися без достатнього технічного керівництва. З 3095 інженерів, які працювали у вугільній промисловості України, безпосередньо на шахтах було зайнято лише 964 особи, що складало 30% їх загальної чисельності.

Дефіцит інженерно-технічних працівників був настільки значним, що окремими шахтами керували особи з 3-класною освітою. Незважаючи на прийняті численні рішення, проблема комплектування вугільної промисловості України інженерно-технічними кадрами в третій п'ятирічці не була вирішена.

У досліджуваний період вугільна промисловість України зіткнулася ще з однією проблемою – плинністю кадрів, що часом набувала катастрофічних розмірів. Наприклад, за 10 місяців 1939 року з 12 тис. шахтарів тресту “Орджонікідзевугілля” звільнилося з різних причин 4238 робітників, або більше 25%. З метою забезпечення зростання продуктивності праці на підприємствах тоталітарна система країни перейшла до більш радикальних і навіть репресивних заходів. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 р. “Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу робітників та службовців з підприємств і установ” робітники, які не вийшли на роботу без виправдовувальних документів, притягались до адміністративної та кримінальної відповідальності. На вересень 1940 року лише у Сталінській області за ці порушення правоохоронними органами було притягнуто до кримінальної відповідальності більше 40 тис. робітників та службовців.

Житлове будівництво не встигало за темпами зростання населення міст і шахтарських селищ. Проблема забезпечення гірників Донбасу житлом не була вирішена. Проведений аналіз засвідчив складне становище у вирішенні продовольчих проблем і постачанні шахтарів промисловими товарами.

Певна увага приділялася вирішенню проблем соціальної сфери – розвитку охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту.

Вступ СРСР у війну примусив активізувати серед населення, в тому числі в гірницьких колективах, оборонно-масову роботу, яка в цей період поступово перетворювалась в одну з центральних. При обкомах, міськкомах, райкомах партії були створені військові відділи, котрі керували структурами, що займалися військовою підготовкою населення. Військове навчання гірників було максимально наближене до бойових умов. У гуртках готувались снайпери, кулеметники, медсестри, створювались так звані “будинки оборони”.

Необхідно відмітити, що в цей період почалося шахтне будівництво й у приєднаних до УРСР Західних областях України. Наказом Наркому вугільної промисловості СРСР В.Вахрушева від 1 грудня 1939 р. “Про організацію вугільної промисловості в Західних областях України” були створені український геологорозвідувальний трест з розвідки бурого і кам'яного вугілля – “Львіввуглерозвідка”, український трест з будівництва і проектування нових шахт – “Львівшахтобуд” і управління будівництвом шахт у Рава-Руському, Золочевському, Кременецькому, Коломийському районах. Однак “великого вугілля” тут Україна не одержала. У зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни будівництво шахт тут призупинилося і відновилося лише після звільнення України від окупантів.

В ці роки почалися розвідувальні роботи на буровугільних родовищах у Дніпропетровській та Кіровоградській областях. До Другої світової війни буре вугілля добувалося на шахтах Юрковського, Семенівсько-Александрійського, Протопопівського, Балашивсько-Кіровоградського і Весело-Терновського родовищах. Буре вугілля використовувалося в основному як паливо для місцевої промисловості, і його видобуток на Україні в 1940 році склав 364 тис. тонн.

Третій розділ “Гірники України в умовах німецької окупації (1941-1943 рр.)” присвячений перебудові вугільної галузі і діяльності шахтарських колективів у період Великої Вітчизняної війни, розкриваються плани і діяльність німецько-фашистських окупантів щодо використання вугільної промисловості України у своїх цілях.

Видобуток вугілля в умовах воєнного часу продовжував залишатись пріоритетним. З цієї причини в початковий період війни шахтарі від мобілізації на фронт звільнялися, хоча багато з них добровільно записувалося до діючої армії. До 1 липня 1941 р. до міськрайвійськкоматів Сталінської області надійшло 20 тис. заяв із проханням відправити добровольцями на передову. Усього ж у перші місяці війни Донбас направив на фронт більш 275 тис. бійців, з них зі Сталінської області – більш 175 тис. і з Ворошиловградської – 100 тис. осіб. Автор, вивчивши документи Міністерства оборони Російської Федерації, відслідкував бойовий шлях стрілецьких дивізій, до особового складу яких входили в основному гірники Донбасу. Наводяться нові дані героїчної і трагічної долі 393-ї СД, що воювала в березні-липні 1942 р. на Харківському напрямку.

У розділі наводяться дані про чисельність гірників, які вступали у народне ополчення й у винищувальні батальйони, висвітлюється механізм їх формування. Водночас звертається увага на труднощі, з якими зіткнулася 375-тисячна армія ополченців у питаннях навчання військовій справі, у забезпеченні зброєю, військовою технікою, транспортом. Окрема увага у розділі приділяється гірникам, які брали участь у будівництві оборонних споруд на ближніх підступах до Донбасу. Туди у першу чергу залучались робітники вугільних підприємств, які мали досвід прохідницької роботи. Усього у серпні-жовтні 1941 р. на будівництві оборонних споруд працювало 470 тис. осіб. До того ж 8-а саперна армія складалась в основному з шахтарів. На жаль, підготовлені гірниками і мирними жителями рубежі були використані лише частково.

Автор на основі вивчених матеріалів та неопублікованих архівних документів відділу промисловості рейхскомісаріату України “Корисні копалини і гірнича справа Південно-Російського економічного району” визначив, яку роль відводила вугільній промисловості України для економіки Німеччини окупаційна влада. Досліджено форми і методи залучення місцевого населення до відновлення зруйнованих шахт, зокрема трудову повинність через біржі праці, використання праці військовополонених, залучення керівного складу шахт і гірників з Німеччини.

З листопада 1941 року по вересень 1943 року на відновлення вуглевидобутку німцями було притягнуто близько 60 тис. місцевого населення. Сюди ж варто додати і 60 тис. військовополонених, лави яких постійно поповнювалися, бо за проведеними підрахунками від 10 до 15 відсотків з них щомісяця гинуло через нелюдські умови праці, голод і хвороби. Стратою карали спроби військовополонених прийняти продукти харчування від місцевого населення. Так, у таборі для військовополонених шахти №30-35 “Михайлівка” Ворошиловградської області в січні 1943р. німецькою охороною і поліцейськими було розстріляно 117 осіб лише за те, що вони прийняли їжу від цивільних осіб. Для налагодження видобутку вугілля німецьке керівництво змушене було направити до України технічний склад і 1750 шахтарів з Німеччини.

Важливу роль у зриві німецьких планів видобутку вугілля відіграли підпільний і партизанський рух. У цілому ж, завдяки усім формам опору, який чинився місцевим населенням ворогу, окупантам не вдалося відновити шахти і налагодити вуглевидобуток. За повідомленням господарського штабу “Схід” від 30 вересня 1944 р. у Сталінській області за час окупації було добуто 4,1 млн. т вугілля, що складало 1,5% довоєнних обсягів. Отже, окупанти не одержали запланованої користі в забезпеченні себе вугіллям за рахунок України.

У четвертому розділі “Шахтарі України в евакуації. Початок відбудови вугільної промисловості” підкреслюється, що втрата великих індустріальних центрів європейської частини СРСР, Донбасу і Наддніпрянщини негативно позначилася на військово-економічному потенціалі країни. У цих умовах важлива роль у воєнно-стратегічному розвитку вугільної промисловості Сходу СРСР відводилася евакуйованим гірникам України.

Евакуація на схід тисяч досвідчених і кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників мала важливе значення для вирішення кадрових проблем. У Кузбасі, на Уралі і в Казахстані працювало більше 70 тис. донецьких шахтарів. За активної участі українських гірників у роки війни в східних регіонах країни було введено в дію 180 нових шахт і вугільних розрізів. Ними в 1943 р. було видобуто 93,14 млн. тонн вугілля, що на 17,6 млн. тонн більше, ніж у 1942 р.

Звільнений Донбас у вересні 1943 р. був купою руїн. Він піддавався руйнуванню двічі: під час відступу Червоної Армії і під час відступу окупантів. Були пошкоджені і затоплені шахти, а разом з ними майже повністю була знищена вся соціальна інфраструктура.

Автор підкреслює, що для успішного ведення відбудовних робіт уряду, Наркомату вугільної промисловості, громадським організаціям потрібно було вирішувати два основних блоки завдань:

- кадрові питання і вирішення у зв'язку з цим соціально-побутових і культурних запитів гірників;

- технологічний ланцюжок відбудовних і експлуатаційних робіт.

Стартом у відновленні вугільної промисловості України послужила прийнята ще 22 лютого 1943 р. Постанова Державного комітету оборони “Про відновлення вугільних шахт Донбасу”. ДКО зобов'язав Наркомвугілля негайно приступити до відновлення шахт і підприємств вугільної промисловості у звільнених районах. У складі Наркомату вугільної промисловості було створено Головне управління з відновлення вугільних шахт Донбасу з тимчасовим місцеперебуванням у Ворошиловграді. На нього було покладено господарське і технічне керівництво всією роботою з відбудови шахт і підприємств басейну. Паралельно була відновлена діяльність комбінатів “Ворошиловградвугілля” і “Сталінвугілля”. Цією же постановою ДКО наказував у першу чергу здійснювати видобуток вугілля на малозруйнованих, незатоплених шахтах, розташованих поблизу від залізничних колій. Що ж стосується кадрової проблеми, то постановою заборонялася мобілізація в армію робітників та інженерно-технічних працівників, зайнятих на відновленні й експлуатації вугільних шахт. Робочі руки для відбудови вугільної промисловості України комплектувалася не тільки традиційними методами (мобілізація, вербування, трудові договори, організовані набори), але і реевакуацією шахтарів та ІТП зі східних районів СРСР і демобілізацією за спеціальним наказом ДКО шахтарів із лав діючої армії. Особливістю залучення робочої сили до відбудовних робіт стало використання військовополонених, інтернованих і спецконтингенту.

Але основну роль у формуванні кадрів для вугільної промисловості відіграли регіони України. Вона виражалася у формі шефства областей республіки над вугільними комбінатами і трестами басейну, оргнабору місцевого населення на відновлення вугільних підприємств. У цей же час звільнення України почалося активне відновлення і будівництво шахт з видобутку бурого вугілля. У Кіровоградській області для цих цілей у першому кварталі 1944 року були заплановані капіталовкладення в розмірі 931 тис. карбованців, у другому кварталі – 1532 тис. карбованців. У квітні 1945 року у Дніпропетровській області на відбудовах Весело–Терновського, Христофорівського буровугільних родовищ працювало більше 2 тисяч робітників у тому числі більше 600 інтернованих.

Автор підрахував, що у вугільній промисловості в 1943-1945 рр., за рахунок всіх джерел, працювало близько 500 тисяч осіб. Паралельно вирішувалися питання соціального характеру: заробітна плата, спроби розв'язання житлової, продовольчої проблем, постачання гірників промисловими товарами, питання побуту, культури, охорони здоров'я, спорту й ін. У розділі висвітлено успіхи, труднощі і суперечності вирішення цих проблем.

Розв'язуючи поставлені в дослідженні завдання, автор дійшов таких висновків:

·

· Друга світова війна змусила уряд до більш інтенсивного розвитку вугільної галузі, будівництва та посилення технічного рівня шахт, підвищення продуктивності праці шахтарів, у тому числі шляхом репресивних методів; складовою заходів, направлених на посилення паливної промисловості, були початкові роботи щодо освоєння вугільних родовищ на території Львівської, Дніпропетровської та Кіровоградської областей;

· понад 30 тис. вихідців із Західної України, Північної Буковини та Бессарабії поповнили лави шахтарів Донбасу;

· у зв'язку з воєнною загрозою частину гірників і їх сімей було евакуйовано у східні райони. У Кузбасі на Уралі і в Казахстані працювало понад 70 тис. донецьких шахтарів. Місцеві органи влади провели велику роботу для їх розміщення та працевлаштування. Евакуйовані інженерно-технічні працівники та кваліфіковані робітники зробили вагомий внесок у розвиток східних вугільних басейнів, сприяли посиленню їх кадрового потенціалу;

· вугільна промисловість України займала особливе місце в планах фашистської Німеччини: передбачалося використання українського вугілля для зміцнення німецького військово-економічного потенціалу. Попри ці наміри, завдяки героїчному опору з боку місцевого населення, окупантам доводилося завозити вугілля в Україну з Німеччини та інших європейських країн;

· напередодні вторгнення фашистських загарбників у межі України шахтарські колективи, перш за все у Донецькому басейні, брали найактивнішу участь у всіх формах оборонно-масової роботи (військові і спортивні гуртки, естафети, змагання та ін.);

· з перших днів окупації шахтарі Донбасу приступили до формування народного ополчення, винищувальних батальйонів, створення оборонних споруд. В основному з шахтарів складалася 8-а саперна армія. Під час окупації гірники брали активну участь у боротьбі з ворогом у складі підпільних груп та партизанських загонів;

· потрібні були величезні зусилля для того, щоб у ході війни з руїн і попелу почати відновлення головної вугільно-металургійної бази країни. Це було зроблено завдяки героїзму та стійкості жителів України і народів колишнього СРСР, які у найтяжчий для країни час зуміли мобілізуватися, знайти в собі сили і здійснити воістину трудовий подвиг. Хід відбудовних робіт наростав, і до кінця Другої світової війни Україна досягла 41% обсягу довоєнного вуглевидобутку, а її питома вага у всесоюзному масштабі, що складала у 1943 р. 4,8%, піднялася до 26,7%;

· держава високо оцінила самовіддану працю шахтарів під час відновлення вугільної промисловості України: була заснована медаль “За відновлення вугільних шахт Донбасу”. Всього цією медаллю було нагороджено більш ніж 46 тис. робітників;

· водночас розпочинається освоєння буровугільних родовищ. У післявоєнні роки це стане початком розбудови важливої галузі в економіці України – хімічної промисловості. Буре вугілля буде використовуватися не тільки як паливо, але і як сировина для хімічного виробництва.

· у наш час вугільна промисловість України, основне джерело тепла й електроенергії, переживає найкращі часи. Реальною є соціальна напруженість у шахтарських колективах, падає престижність шахтарської праці. Історичний досвід роботи вугільної промисловості і шахтарів України в роки Другої світової війни може бути корисним для досягнення позитивних результатів в економіці республіки.

СПИСОК ПублікаціЙ автора за темою дисертації

1. Вихідці із Західної України, Північної Буковини і Бессарабії на шахтах Донбасу (вересень 1939 – червень 1941) // Нові сторінки історії Донбасу: Статті Кн. 7 / Голов. ред. З.Г. Лихолобова. – Донецьк, 1999.– С.153-160.– (0,5 др. арк.).

2. Донбас у планах німецько-фашистського командування і спроби окупаційного режиму у відновленні вуглевидобутку (жовтень 1942 –вересень 1943 рр.) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки .– 2000.– №1.– С.219-224.– (0,5 др. арк.).

3. Оборонно-масова робота серед шахтарів Донбасу на початку Другої світової війни (1939-1940 рр.) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. – 2000. – №2. – С.252-257.– (0,5 др. арк.).

4. Шахтарі України в евакуації (1941-1945 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Науковий журналВидання Донецького національного університету, історичний факультет. – 2001. – №1. – С.121-128. – (0,5 др. арк.).

5. Поповнення шахтарських рядів Донбасу за рахунок державних трудових резервів у передвоєнні роки (1940-1941 рр.) // Історичні і політологічні дослідження: Науковий журналВидання Донецького державного університету, історичний факультет. – 2000. – №2. – С.78-83. – (0,3 др. арк.).

6. Шахтеры Украины на строительстве оборонительных сооруженийПраці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 рр. – Донецьк, 2001. – С.24-26. – (0,2 др. арк.).

7. Шахтерские дивизии в боях за РодинуДоповіді та повідомлення ІІ регіональної наукової конференції “Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ столітті”. – Донецьк, 2001. – С.18-21. – (0,3 др. арк.).

Анотація

Суюсанов Л.І. Вугільна промисловість і шахтарі України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 00.07.01 – історія України. – Донецький національний університет, Донецьк, 2002.

Робота присвячується вивченню стану вугільної промисловості і діяльності шахтарів України в роки Другої світової війни 1939-1945 рр. Висвітлюються питання участі шахтарів республіки в оборонних заходах у роки Другої світової війни, їхній внесок у розвиток вугільної промисловості на сході СРСР. Показано роль