ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Теодорович Артем Юрійович

УДК 908 (477) “1920/1930”

ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ УСТАНОВ ІСТОРИЧНОГО ПРОФІЛЮ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК В 20-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії і культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

КОЦУР Віктор Петрович,

завідувач кафедри історії і культури України, ректор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г.С.Сковороди

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

ТРИГУБ Петро Микитович,

завідувач кафедри історії і філософії Миколаївської філії національного університету “Києво-Могилянська Академія”

доктор історичних наук, професор

ЛЯХ Сергій Романович,

завідувач кафедри історії України Запорізького державного університету

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історико-краєзнавчих досліджень.

Захист відбудеться “24” --травня 2002 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, другий навчальний корпус, ауд. 32).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий “19” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В роки всебічної розбудови українського державного життя неабиякого значення набувають перспективи подальшого розвитку краєзнавства, вивчення багатої культурно-мистецької спадщини українського народу. В час, коли відродження краєзнавчого руху на Україні стало реальністю, надзвичайно важливо зібрати, дослідити, узагальнити наукові форми історико-краєзнавчих досліджень, зробити його надбанням сьогодення.

В історії розвитку українських регіональних історичних студій особливе місце посідає період 20-х років ХХ століття. Протягом зазначеного періоду утвердився і термін “краєзнавство” як галузь науки, культури, громадської діяльності; набули поширення такі форми наукових досліджень, як вивчення археологічних старожитностей, збір фольклорно-етнографічного матеріалу, заходи по збереженню пам’яток старовини, виявлення, опрацювання і запровадження у науковий обіг великої кількості джерел з історії певного регіону.

Значний внесок в розвиток краєзнавства зробила Українська (в 1921-1936 рр.- Всеукраїнська) Академія наук. Вже з перших років діяльності Академії установами її Спільного зібрання (з 1928 р. – Ради), Першого Історично-філологічного відділу (1918-1931 рр.) були розроблені конкретні заходи, спрямовані на підготовку історико-географічного словника, дослідження цілого ряду регіональних історичних проблем, координації краєзнавчої та пам’яткоохоронної діяльності громадських наукових установ тощо. За час свого існування установи історичного профілю Академії стали справжнім науковим центром краєзнавчого руху, що розгортався на Україні в той час.

Усі перелічені чинники обумовлюють, на думку автора, доцільність обрання теми, регіону та періоду дослідження.

Об’єктом дослідження є установи історичного профілю ВУАН, діяльність яких була спрямована на проведення і популяризацію регіонально-історичних досліджень; предметом – основні етапи, форми і методи проведення відповідної діяльності, її передумови і причини згортання, роль і місце окремих установ ВУАН у розвитку історичного краєзнавства.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1920-ті роки. Їх нижня межа обумовлена завершенням національно-визвольних змагань, стабілізацією діяльності ВУАН. Верхня межа пов’язана із згортанням історико-краєзнавчої діяльності установ ВУАН, початком нищення національної культури і науки.

Географічні рамки праці охоплюють територію України в її тогочасних кордонах – терени, на яких установи ВУАН проводили активні регіонально-історичні дослідження, залучаючи широкі кола місцевих краєзнавців.

Метою роботи є здійснення на основі широкого кола джерел, архівних документів всебічного дослідження глибинних мотивів, причин та наслідків проведення історико-краєзнавчої діяльності ВУАН, що зумовили її тісний зв’язок з місцевими дослідниками регіональної історії на протязі досліджуваного періоду.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- критично переосмисливши літературу з даної проблеми, з’ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях, а також наявність і стан джерельної бази, визначити методологію і методику дослідження;

- на основі всебічного аналізу архівних і опублікованих документів, матеріалів періодики досліджуваного часу, з’ясувати роль ВУАН як найвищого наукового осередку країни у розвитку українського історико-краєзнавчого руху;

- розкрити причини, форми та методи запровадження і поширення наукового співробітництва установ ВУАН та широких кіл місцевих краєзнавців;

- розглянувши процес підготовки і закріплення краєзнавчих кадрів, здійснити аналіз форм і напрямків історико-краєзнавчої діяльності установ ВУАН;

- дослідивши стан розвитку історико-краєзнавчої діяльності мережі установ ВУАН, зробити висновок про ефективність застосовуваних ними методів, форм і напрямків відповідної діяльності.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в історичній літературі подано значний фактичний матеріал, який дозволяє уточнити або переглянути поширені уявлення про характер історико-краєзнавчої діяльності установ ВУАН тієї доби.

До наукового обігу введено широке коло документальних матеріалів, які до цього дослідниками не використовувалися або ж використовувалися не в повній мірі.

Вперше з’ясовано роль і місце установ історичного профілю ВУАН в організації вивчення місцевої історії і підготовці краєзнавчих кадрів.

Дістали подальший розвиток дослідження проблеми формування методологічних засад розвитку історико-краєзнавчих досліджень на Україні протягом досліджуваного періоду.

Розкрито маловідомі сторінки трагічних біографій репресованих співробітників академічних установ.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при підготовці фундаментальних узагальнюючих праць з історії України, підручників і посібників, реалізації Державної програми підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, розробці спеціальних курсів у вищих навчальних закладах. Узагальнені форми і методи роботи ВУАН можуть бути впроваджені в практику діяльності Української Академії історичних наук, Інституту історії України НАН України, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, регіональних науково-дослідних Центрів поглибленого вивчення історії і культури України та інших громадських і наукових організацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри історії і культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди “Суспільно-політичні процеси на Україні в 1920-1980 роки”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження викладені в доповідях і повідомленнях автора на міжнародній конференції “Дослідження, збереження, популяризація пам’яток народної культури” (Київ, 1999); ІХ Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 1999); Х Всеукраїнській науковій конференції “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень” (Донецьк, 2001), регіональній науковій конференції “Переяславщина в контексті історії України” (Переяслав-Хмельницький, 1998); регіональній науково-теоретичній конференції “Історична пам’ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть”(Харків, 2000); Х Подільській історико-краєзнавчій конференції (Кам’янець-Подільський, 2000). Вони також знайшли своє відображення у 8 статтях, серед яких 6 – у фахових збірниках, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Структура роботи підпорядкована меті і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 254 сторінки. Список джерел і літератури нараховує 551 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, мета і задачі дослідження, наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження” констатується, що в українській історіографії немає спеціальних праць, які б конкретно стосувались теми даної дисертації, проте питання, пов’язані з темою роботи, стали предметом вивчення дослідників.

Весь історіографічний процес дослідження проблеми можна умовно поділити на три основні етапи. Характерно, що перші спроби аналізу досвіду краєзнавчих установ досліджуваного періоду були зроблені істориками ВУАН уже в 20-х роках. Цінними, в цьому плані, є праці визначних українських науковців М.С.Грушевського, О.С.Грушевського, А.Ю.Кримського Грушевський М. Історичні установи ВУАН в 1928-1929 роках // Україна. – 1929. – С. 165-169; Грушевський О. Українське наукове товариство в Київі та Історична секція при ВУАН в роки 1914-1923 // Україна. – 1924, № 4. – С.180-197; Кримський А. Що зроблено на Україні в царині історично-філологічних наук за 10-ліття 1917-1927 р.р. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. - К., 1928. - Кн. ХVІ. - С. 273-284 та ін.. З їх творів довідуємось про організаційні форми дослідження регіональної історії, внесок окремих вчених в розвиток краєзнавства. Діапазон і масштабність етнографічних досліджень, що здійснювались під науковим керівництвом ВУАН, висвітлені в працях А.М.Лободи, В.Петрова та М.Левченка Лобода А.М. Судьбы этнографии на Украине за 1917-1925 г.г. // Этнография. – 1925. - № 1-2. – С.5-12; Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві / УАН. - К., 1926. – 12 с.; Левченко М. З поля фольклористики й етнографії: Ст. та записи. [Вип. 1] / Етногр. коміс. – К., 1927. – 72 c. - (Зб. Іст.-філол. відділу; № 55) та ін.. Основні форми та напрямки роботи пам’яткоохоронців, Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) відображено в ряді праць В.В.Дубровського Дубровський В. Музеї на Україні – Харків: ДВУ, 1929 – 39 с.; Дубровський В. Історико-культурні заповідники та пам’ятки України. – Х.: ДВУ, 1930. – 76 с. та ін.. Не можна обійти увагою праці окремих вчених-краєзнавців, які розкривають напрямки історико-краєзнавчої роботи місцевих громадсько-наукових осередків Академії Базилевич В.М. Историческое общество Нестора-Летописца (1919-1921) // Русский исторический журнал. – 1922. – Кн. 8. – С. 327-329; Щепотьєв В. Про життя і діяльність Полтавського наукового при ВУАН товариства за минулі роки (1919-1927) // Записки Полтавського наукового наукового товариства при ВУАН. – Полтава, 1928. – Вип. 2. - С. 5-20; Степанів І. З наукової роботи в Катеринославі // Україна. – 1926. - № 1. - С. 172-175; Отамановський В.Д. Краєзнавство на Поділлі. – Вінниця, 1926. – 17 с.; Сіцінський Є. Наукова робота в Кам’янці-Подільському за 1914-1924 роки // Україна. – 1926, № 1. – С. 172-175; Федоренко П.К. Нариси з історії Чернігівщини // Записки Чернігівського наукового товариства. – Чернігів, 1931. - Т.1. Праці істориико-краєзнавчої секції. – С. 5-38 та ін.

.

Наукові праці, що вийшли друком протягом другого етапу історіографічного розроблення проблеми (30-і – кінець 80-х років) на Україні не могли бути об’єктивними через жорстоку цензуру. Першими після багаторічної перерви, викликаної розгромом академічних історико-краєзнавчих осередків, що розпочався наприкінці 1920-х р.р., науковий аналіз діяльності історичних установ ВУАН спробували подати сучасники тих подій, які опинились в еміграції. Привертають увагу публікації Н.Д.Полонської-Василенко, в яких вона розглянула передумови, рушійни сили та результати історико-краєзнавчих досліджень на Україні в 20-х роках. Загальний огляд діяльності та коротку характеристику історіографічним здобуткам Історичних установ ВУАН подав О.П.Оглоблін Полонська-Василенко Н. Українська Академія наук (нарис історії). - Мюнхен, 1958.– 413 с.; Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Париж; Чикаго, 1962. – Т. 173. – С. 63-69; Ohloblyn O. Ukrainian Historiography. 1917-1956 // The Annals of Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the USA – New York, vol. V-VI. – 1957. - № 4(18). – p. 305-435 та ін..

Справжнє відродження краєзнавчого руху на Україні та повернення науковців до вивчення його історії відбувалося лише після розвінчання культу особи Сталіна. Окремі аспекти розгортання історико-краєзнавчих досліджень співробітників ВУАН знайшли фрагментарне відображення у працях істориків другої половини 50-х-70-х років минулого століття Гарданов В.К. Музейное строительство и охрана памятников культуры в первые годы Советской власти // История музейного дела в СССР: Сб. ст. – М, 1957. – С. 46-48; Коваль М.К. До питання про створення і діяльність наукових історичних установ в Україні в перші роки Радянської влади // Український історичний журнал. – 1966. - № 1. – С. 78-87;. Березовський І.П. Українська радянська фольклористика (етапи розвитку і проблематика) - К., 1968 – 196 с.; Аббасов А.М. Основні етапи розвитку вітчизняного краєзнавства // Український історичний журнал.–1969. - №2. – С. 117-120; Шубравська М.М. Д.І Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К.:Наукова думка, 1972. – 213 с.; Комаренко Н.В. Установи історичної науки в УРСР (1917-1972 р.р.). – К., 1973. – 172 с. та ін.. Значний внесок в розробку проблеми розвитку українського історичного краєзнавства зробив голова редакційної колегії “Історії міст і сіл УРСР” П.Т.Тронько. Теоретичні питання розвитку історичного краєзнавства в роботах академіка нерозривно пов’язані з їх практичним застосуванням на сучасному етапі, зокрема, в діяльності академічних установ Тронько П.Т., Скляренко Є.М. Основні підсумки і дальші завдання історико-краєзнавчих досліджень // Український історичний журнал. – 1979. - № 11. – С. 51-61.; Тронько П.Т. Деякі питання розвитку історичного краєзнавства // Вісник Академії наук УРСР. – 1982. - № 6. – С. 32-48; Його ж: Актуальні питання історичного краєзнавства // Український історичний журнал. – 1986. - № 7. - С. 16-32; Його ж: Краєзнавство в системі Академії наук УРСР: досвід, проблеми, перспективи // Вісник Академії наук УРСР. – 1990, № 11.–С. 29-34; Його ж: Національна Академія наук України в організації та проведенні історико-краєзнавчої діяльності // Історія України: маловідомі імена, події, факти. Вип. 2. - К.: “Рідний край”, 1997 – С. 3-10 та ін..

Широтою документальної бази, комплексним підходом до розробки проблем історичного краєзнавства досліджуваного періоду відзначаються книги і статті С.З.Заремби, О.Б.Коваленка, С.І.Кота, О.М.Апанович, А.В.Санцевича, Н.В.Комаренко, М.П.Колесника, опубліковані у 80-х роках Колесник М.П. Історичне товариство Нестора Літонисця // УІЖ. – 1989, № 9. – С.120-131; Заремба С.З., Коваленко О.Б. Становлення радянського історичного краєзнавства на Чернігівщині // УІЖ. – 1983, № 4. – С.120-131; Кот С.І. З історії охорони пам’яток на Чернігівщині (1917-1927) // УІЖ. – 1986. - № 9. – С. 78-89; Апанович Е.М. Комиссия истории Киева // Киев в фондах Центральной научной библиотеки АН УССР. – К., 1984. – С.162-171; Санцевич А.В., Комаренко Н.В. Развитие исторической науки в Академии наук Украинской ССР / АН УССР, Институт Истории; Под ред. Ю.Ю.Кондуфора.–К., 1986.–208 с. та ін.. У них автори намагаються з’ясувати особливості, характерні для того чи іншого напрямку історико-краєзнавчих досліджень окремих установ ВУАН, активно залучають матеріали місцевих архівосховищ.. На жаль, загальний стан історичної науки на початку 80-х р.р. не дозволив авторам уникнути цілого ряду недоліків: не знайшли належного висвітлення наукові школи, діяльність окремих вчених, які протягом тривалого часу носили ярлик “буржуазно-націоналістичних”.

Починаючи з другої половини 80-х років, за нової суспільно-політичної ситуації, дослідники одержали змогу значно більше уваги приділити всебічному дослідженню діяльності провідних краєзнавців України 20-х років, переважна більшість яких була репресована. Досить плідно в цьому плані працює в цей час С.І.Білокінь, який присвятив свої праці діяльності вчених-краєзнавців, співробітників ВУАН, чиї імена були незаслужено забуті: Ф.Л.Ернсту, Ф.І.Шміту, С.А.Таранушенку Білокінь С. Федір Ернст // Пам’ятки України. - 1982.- № 2. - С. 53-64; Білокінь С. Українська зірка вченого // Пам’ятки України. – 1987, №1 – С. 25-32; Білокінь С. Велетень мистецтвознавства // Пам’ятки України. - 1989. - № 3 - С. 11-39.. Цінним внеском у розроблення досліджуваної проблеми є і праці про наукову діяльність М.С.Грушевського, Д.І.Багалія, Д.І.Яворницького, М.О.Макаренка, видані в цей час Р.Я.Пирогом, В.В.Кравченком, Ю.І.Шаповалом, О.І.Білодідом Пиріг Р.Я. М.С.Грушевський: між історією і політикою (1924-1934 р.р.) // Український історичний журнал. – 1991. - № 4. – С. 56-81; Кравченко В.В. Д.И.Багалей. Научная и общественно-политическая деятельность. Харьков, 1990. – 230 с.; Шаповал Ю.І. Нестор Запоріжжя Д.І.Яворницький // Вітчизна. – 1988. – № 2. – С. 139-147; Білодід О.І. Про Макаренка М.О. // Археологія. – 1989. - № 1. – С. 121-131.. Значне місце у монографії Г.А.Скрипника, також виданій в цей час, посіли матеріали, пов’язані з історико-краєзнавчою діяльністю окремих науковців, наукових товариств та музеїв ВУАН народознавчого профілю Скрипник Г.А. Етнографічні музеї на Україні – К., 1989. - 321 с..

Новий етап у вивченні історичного краєзнавства розпочався в умовах незалежної України. Підготовлена Всеукраїнською спілкою краєзнавців книга “Репресоване краєзнавство (20–30-і роки)”, що розповідає про трагічні долі українських істориків, ввела до наукового обігу документальний матеріал та інші джерела, раніше невідомі для науковців. Матеріали цього видання доповнює серія книг “Реабілітовані історією”. У нарисах, що увійшли до цих видань, також розкрито основні напрямки наукових досліджень репресованих сталінськими спецслужбами науковців та академічних осередків, до складу яких вони входили Репресоване краєзнавство (20-30-і роки) / Інститут історії України, Всеукраїнська спілка краєзнавців.- К., Хмельницький: Рідний край, 1991. – 492 с.; Відроджена пам’ять. Книга нарисів / Дніпропетровськ, 1999. – 493 с.; Історія України: маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуски 1-19 / НАН України, Інститут історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” та ін. – Київ: Рідний край, 1996-2001. та ін.

.

В 90-ті роки з’явились грунтовні праці дослідників історико-краєзнавчого руху досліджуваного періоду, в яких досить детально висвітлені окремі форми і напрямки діяльності установ ВУАН в галузі вивчення і популяризації пам’яток історії і культури України Заремба С.З. Українське пам’яткознавство. Історія, теорія, сучасність / НАН України, Центр пам’яткознавства. – К., Логос, 1995. - 408 с.; Історико-культурна спадщина України: проблема дослідження і збереження / С.І.Кот (упоряд. та наук. ред.); В.О.Горбик та ін. (відп. ред.); НАН України, Інститут історії України. – К., 1998. – 400 с.; Юркова О.В. Діяльність науково-дослідної кафедри М.Грушевського 1924-1930. - К., 1999. - 432 с.; Водотика С.Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х р.р. - К.,1998. – 343 с. та ін. . Протягом останнього десятиліття активно проводяться дослідження історії краєзнавчого руху в різних регіонах України. Особливо слід відзначити праці співробітників Центру дослідження історії Поділля, зокрема, Л.В.Баженова, В.А.Нестеренка, В.С.Прокопчука, в яких досить об’єктивно висвітлюються основні форми і напрямки місцевих краєзнавчих організацій, в тому числі подільських наукових товариств при ВУАН в 1920-х р.р. Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ століть.-Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1993.- 299 с.; Прокопчук В.С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність / НАН України, Інститут історії України та ін. – К.: Рідний край, 1995. – 204 с.; Нестеренко В.А. Українізація на Поділлі в 20-30-ті роки ХХ ст.-Кам’янець-Поділ. -1999. – 52 с. Побачили світ праці І.В.Козюри, О.О.Рябокобили та В.В.Ткаченка, надзвичайно важливі для дослідження питання ролі місцевих наукових товариств при ВУАН в розвитку історико-краєзнавчих досліджень на Полтавщині, Харківщині та Чернігівщині Козюра І.В. Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині: Дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Харків, 1998 – 209 с.; Рябокобила О.О. Розвиток історичного краєзнавства на Харківщині в 20-30-х р.р. ХХ ст..: Автореф.дис.канд.іст.наук: 07.00.01. – Харк. Нац. ун-т. ім. В.Н. Каразіна – Х., 2001. – 18 с. Ткаченко В.В. Розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20-30-х роках ХХ ст. Дис…канд.іст.наук: 07.00.01. – Чернігів, 1995.–178 с.

.

Знайшли своє відображення питання організації і проведення історико-краєзнавчої діяльності академічними установами 1920-х р.р. у матеріалах всесоюзних, республіканських, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференцій. Особливий інтерес становлять матеріали конференцій, що відбулись протягом 1990-2001 р.р. Численні доповіді та повідомлення в них було присвячено різним аспектам досліджуваної теми. Найбільше розвідок присвячено питанням джерельної бази досліджень історико-краєзнавчої діяльності ВУАН Очеретянко В.І. Історичні видання ВУАН в лещатах цензури (кінець 20-х – початок 30-х років) // Історичне краєзнавство і культура. Ч. ІІ. – Х., 1997. - С. 200-211; Першина З.В. Проблеми історіографії історичного краєзнавства в матеріалах всеукраїнських конференцій (80-90 р.р. ХХ ст.) // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. / В.Г.Сарбей; НАН України, Інститут історії України, Харківський Державний університет. – Х., 1995. – С. 250-286; Філімонов С.В. Періодичні видання краєзнавчих установ і організацій 20-30-х років як джерело з історії їх розвитку // ІІІ республіканська науково-практична конференція з історичного краєзнавства. – Чернігів, 1985. – С. 29-34 та ін.

, дослідженню пам’яткоохоронної та музеєзнавчої діяльності ВУАН 17. Гончаренко Н.В. Питання охорони пам’яток історії і культури в діяльності місцевих краєзнавчих осередків в 20-30 р.р. // ІV Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. - К., 1989. – С. 497; Нестуля О.О. Роль ВУАН в становленні охорони пам’яток старовини // IV республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. – К., 1989. – С. 424-425; Тиндик В.М. До історії формування етнографічної колекції Національного музею історії України: матеріали Музею антропології та етнології ім.Хв.Вовка у збірці музею // Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи (матеріали ювілейної міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю Нац. музею історії України) – К., 1999 – С. 117-119 та ін. , місцевим науковим при ВУАН товариствам Кароєва Л.Р. Краєзнавча діяльність Кабінету вивчення Поділля в 1920-і роки // ІV Респ. наук. конф. з іст. краєзнавства. – К., 1989. – С. 42-45; Попова Т.Н. Из истории деятельности краеведческой комисии в Одессе в 20-е годы // ІV респ. наук. конф. з іст. кр-ва. – С. 43-45; Савенок Л.А. Становлення і розвиток історичного краєзнавства на Херсонщині (1917-1927) // ІV респ. наук. конф. з іст. кр-ва. – С. 38-42 та ін., а також маловідомим фактам історико-краєзнавчої діяльності співробітників ВУАН Абросимова С.В. Д.Яворницький і розвиток краєзнавства в Україні // Регіональне і загальне в історії. Тези міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ “Пороги”, 1995. – С. 16-22; Васильєв М.Г. Заповіт українського музеєзнавця Д.Щербаківського // Музей на рубежі епох – С.13; Граб В.И. Дело Н.Е.Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. – Тез.доп.конф.присвяч.70-річчю Роменського краєзнавчого музею. – Суми-Ромни, 1990. – С. 30-31 та ін.

.

Таким чином, незважаючи на наявність різних за своїм змістом і спрямуванням праць, в українській історіографії відсутні дослідження, в яких би комплексно відслідковувались передумови, форми і методи розгортання історико-краєзнавчих досліджень установ історичного профілю та місцевих осередків при ВУАН протягом 20-х років. Все це і обумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Джерельну базу дисертації склали різноманітні за характером і змістом опубліковані та неопубліковані джерела державних архівів, фондосховищ бібліотек України. Всього при підготовці дисертації використано більше 2 тисяч справ з 28 фондів 14-ти архівів України.

Першу групу джерел становлять матеріали офіційного діловодства: журнали засідань, звіти, листування та інша документація установ ВУАН. Особливо багаті за змістом документи фонду президії ВУАН Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (ф.10). Місце і роль установ Академії наук в розгортанні краєзнавчої діяльності в УСРР висвітлені в матеріалах фонду Наркомату освіти (ф.166) Центрального Державного архіву органів влади і управління України (ЦДАВОВУ).

Уточнити і узагальнити форми і напрямки наукових досліджень окремих установ ВУАН дозволяють наукові архіви Інституту історії України (опис 3, справа 170 – науково-дослідна кафедра історії України при кафедрі історії українського народу ВУАН), Інституту археології (ф. ВУАК) та Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського НАН України (ф.ф. 1, 1-додатковий – Етнографічна комісія, ф.43 – Кабінет-музей антропології ім.Ф.К.Вовка). Простежити напрямки діяльності місцевих товариств при ВУАН дозволяють матеріали державних обласних та міських архівів України.

До другої групи належать біографічні матеріали самих науковців – співробітників академічних установ. Зокрема, особисту роль М.С.Грушевського в розгортанні краєзнавчих досліджень дозволяють з’ясувати документи особистого фонду видатного наукового і громадського діяча у Центральному Державному історичному архіві у Києві (ф. 1235 – Грушевські історики і філологи). Особисті фонди вчених ВУАН, які безпосередньо брали участь в історико-краєзнавчій діяльності, зберігаються також в Інституті рукопису НБУВ (ф. 1 – Літературні матеріали, ф.40 (М.П.Василенко), ф.273 (С.А.Таранушенко), ф. 279 (О.П.Новицький) та інші), а також в ЦДАВОВУ (ф. 166, оп. 12).

Третю групу джерел складають документи вищого партійного та державного керівництва УСРР, що відображають його ставлення до діяльності установ ВУАН, окремих її науковців. З-поміж інших підвищений інтерес викликають матеріали Центрального Державного архіву громадських об’єднань України (ф. 20 – ЦК КПУ). Окремий фонд архіву (ф. 263) зберігає серед інших позасудові справи реабілітованих співробітників ВУАН. Маловідомі факти з історії діяльності ВУАН досліджуваного періоду відтворюють документальні матеріали архівів центрального та обласних управлінь Служби безпеки України. Незважаючи на необхідність критичного ставлення до подібних корпусів документів необхідно відзначити, що вони містять чимало важливих фактів щодо форм та напрямків історико-краєзнавчої діяльності вчених.

Важливе значення як джерел дослідження проблеми мають тогочасні періодичні видання, що становлять четверту групу джерел. Дані про історико-краєзнавчі форми роботи ВУАН, звіти академічних структур історичного профілю вміщено у “Бюлетені Етнографічної комісії”, “Бюлетені Кабінету антропології та етнографії ім.Ф.К.Вовка”, “Бюлетені Комісії краєзнавства ВУАН”, “Записках Історично-філологічного відділу”, “Етнографічному віснику”, “Матеріалах з етнології”, “Студіях з історії України”, “Україні”, “Хроніці археології і мистецтва”, інших часописах.

Деяку інформацію про історико-краєзнавчі заходи місцевих товариств при ВУАН дають наукові видання цих осередків. На жаль, обмежена періодичність їх виходу не дає змоги в повному обсязі простежити ефективність використання форм і методів цих важливих ланок наукового краєзнавства. Матеріали ж місцевої періодичної преси подавали лише епізодичну інформацію про краєзнавчу діяльність академічних осередків. Всього при підготовці дослідження використано матеріали 42-х найменувань періодичних видань та наукових часописів.

П’яту групу джерел для дослідження історичного краєзнавства в системі ВУАН становлять численні бібліографічні покажчики і довідники. Серед них особливий інтерес становлять видання досліджуваного періоду М.Грушевського, М.Левченка, Ф.Максименка та інших співробітників ВУАН Грушевський М.С. Науково-дослідчий і науково-видавничий рух Радянської України в 1927 р. Бібліографічний огляд // Україна. – 1928. - Кн.3. - С.101-102; Левченко М. Бібліографія писань співробітників Історично-філологічного відділу, що друкувалися протягом 1927-1928 р. // Записки Історично-філологічного відділу – К., 1928. - Кн.ХІХ. – С. 490; Максименко Ф. Матеріали до краєзнавчої бібліографії 1847-1929 / Список бібліографічних праць, що стосуються до окремих місцевостей УСРР, Бесарабії, Дону й Криму. - К., ВБУ при ВУАН, 1930. – 264 с.; Бібліографічний покажчик краєзнавчої літератури на Україні // Етнографічний вісник. Кн. 7 / Етногр. коміс.; А.Лобода та ін. – К., 1928. - С. 9-11 та ін..

До шостої групи належать серійні видання архівних матеріалів установ та окремих науковців ВУАН. Важливим джерелом до характеристики стану історичного краєзнавства досліджуваного періоду є документальні публікації Інституту археографії і джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України та НБУ ім. В.І.Вернадського. На протязі 1993-1999 р.р. вийшло 3 томи “Історії Національної Академії наук” (за період 1918-1933 р.р.), в яких міститься багатий комплекс матеріалів з історії академічних установ.

Не можна обійти увагою започаткованого співробітниками Дніпропетровського історичного музею серійного видання архівних матеріалів Д.І.Яворницького, що більш детально висвітлюють історико-краєзнавчу діяльність не лише академіка та наукових установ Дніпропетровщини, а й науковців та краєзнавців багатьох інших регіонів України 1920-х років. Епістолярна спадщина М.С.Грушевського, з матеріалів якої також дізнаємось про динаміку тогочасних регіональних історичних досліджень, не залишилась поза увагою Л.Винара та співробітників Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. - Вип. 1: Листи вчених до Д.І.Яворницького / ДІМ ім. Д.І.Яворницького: упоряд.: С.В.Абросимова, А.І.Перкова, О.В.Піцик, Н.Г.Чередник. – Д., 1997. - 887 с.;. - Вип. 2: Листи діячів культури до Д.І.Яворницького / С.В.Абросимова та ін. (укладачі), Н.І.Капустіна (ред.). – 1999. – 460 с.; Грушевський Михайло Сергійович. Листування Михайла Грушевського / НАН України, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка; І.Бурмака (упоряд.); Л.Винар (ред.);. – К., Нью-Йорк, 1997. – 399 с. та ін

.

Сукупність усіх використаних у дисертації джерел дозволяє виокремити і проаналізувати еволюцію історико-краєзнавчої діяльності установ історичного профілю ВУАН досліджуваного періоду, і, на думку автора, є достатньою для вирішення поставлених у цьому дослідженні завдань.

Методологічна основа дослідження грунтується на принципах історизму та об’єктивності, які дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів системи суспільного розвитку, показати його як процес, адекватний історичній дійсності.

В процесі роботи автором було використано різноманітні методи дослідження: загальнонаукові (типологія, класифікація), міждисциплінарний (структурно-системний), конкретно-історичні (порівнювально-історичний, проблемно-хронологічний, біографічний), а також методи історіографії (методи історіографічного синтезу).

Порівнювально-історичний метод дає змогу досліджувати події і факти місцевої історії в тісному зв’язку з тією історичною обстановкою, в якій вони виникли, і водночас у контексті змін, що відбулись на певному історичному етапі. Історичні порівняння, паралелі, зіставлення здатні прояснити як загальні закономірності у регіоні розвитку, так і його специфічність. Проблемно-хронологічний метод відкриває можливості для виокремлення проблемних блоків і синхронного розгляду певних подій в межах одного етапу розвитку. В процесі роботи важливу роль відіграв біографічний метод. Він передбачає дослідження ролі особи, яка існувала реально і залишила помітний слід як в історії і національно-культурному відродженні, так і в рефлексії проблеми.

Лише комплексне застосування методологічних засад та усіх перелічених методів дозволило автору найбільш широко і повно охопити усю сукупність наявних джерел, виконати завдання дослідження і досягти поставленої мети.

У другому розділі “Історико-краєзнавча діяльність установ Спільного зібрання (Ради) ВУАН” подається характеристика історико-краєзнавчих форм діяльності Археологічного комітету, Кабінету-музею антропології та етнографії ім.Ф.К.Вовка, Комісії краєзнавства, місцевих осередків при ВУАН.

Археологічний комітет ВУАН певний час виконував функції головної державної установи у справі охорони пам’яток історії і культури України, залучивши до своєї роботи на громадських засадах багатьох відомих дослідників історико-культурної спадщини. Серед них М.Ф.Біляшівський, Ф.Л.Ернст, В.Г.Кричевський, М.О.Макаренко, К.В.Мощенко, Д.М.Щербаківський. Автором особливо відзначається оперативність реагування його співробітників на необхідність здійснення пам'яткоохоронних заходів, ефективність діяльності установи як вищого науково-консультаційного закладу з питань виявлення, охорони та дослідження історичних пам’яток матеріальної культури, встановлення широкої кореспондентської мережі, що складалась з місцевих дослідних установ і краєзнавців-уповноважених Археологічного комітету (з 1924 року – Всеукраїнського).

Археологічний та мистецький відділ Комітету мали у своєму складі численні комісії, що репрезентували відповідні напрямки його діяльності: Софійська, Трипільська, Бориспільська, Остерська, комісія по складанню археологічної карти, комісія по студіюванню пам'яток монументального мистецтва та інші. Велику увагу співробітники Комітету приділяли підготовці кваліфікованих кадрів з українського мистецтвознавства та археології, розбудові музеїв історико-краєзнавчого профілю. Особливо слід відзначити заходи співробітників Комітету, спрямовані на повернення національних культурних цінностей на Україну, оскільки відповідне питання залишається актуальним і сьогодні.

Видавнича діяльність Комітету не тільки засвідчила значний науковий потенціал учених, які гуртувались навколо нього, а й сприяла розширенню та зміцненню організаційних зв’язків установи як з науковими установами, так і з широкими колами краєзнавців. Протягом досліджуваного періоду Археологічний комітет неодноразово виступав ініціатором проведення різних краєзнавчих форумів. Незважаючи на те, що через відсутність фінансування жодної всеукраїнської археологічної конференції проведено так і не було, в процесі підготовки до них було здійснено необхідну підготовчу роботу, яка сприяла активізації історико-краєзнавчих досліджень на місцях.

Серед чисельних експедиційних обстежень Комітету слід виділити керівництво археологічними дослідженнями, які здійснювались під час будівництва Дніпровської гідроелектростанції у 1927-1932 рр. Щоб забезпечити стаціонарне вивчення археологічних пам’яток краю, керівник експедиції акад.Д.І.Яворницький розпочав заходи по створенню музею Дніпробуду у Запоріжжі.

Проте, на початку 30-х років, коли все з більшою жорстокістю стає працювати сталінська репресивна машина, краєзнавчі ініціативи Археологічного комітету уже не знаходили підтримки в урядових колах. Археологічний, Театральний музеї, музей Дніпробуду, так же, як і інші історико-краєзнавчі установи, що діяли при Комітеті, припинили своє існування, а їхніх співробітників, як і багатьох інших членів Комітету було репресовано.

Великого значення у розгортанні народознавчих досліджень на Україні набула діяльність Музею антропології та етнографії ім. Ф.К.Вовка. Кабінет-музей при участі учених О.Г.Алешо, А.З.Носова, А.І.Онищука, М.Я.Рудинського поступово розгорнув широкі експедиційні дослідження, результатом яких стали наукові видання, що характеризуються повнотою репрезентованих історико-етнографічних явищ. В них поряд з іншими публікувалися матеріали, які висвітлювали етнографічний напрям діяльності краєзнавчих музеїв УСРР, що мало велике методично-організаційне значення для функціонування та розвитку місцевих музеїв та інших історико-краєзнавчих осередків. Зміцненню наукових контактів співробітників Кабінету–музею з широким колом краєзнавців сприяло також Етнографічне товариство, яке діяло при ньому. Діяльну участь у його роботі брали Н.Б.Заглада, Н.М.Малеча, Л.О.Шульгіна, Д.М.Щербаківський.

Утворена у 1922 році Комісія краєзнавства ВУАН, яку очолив акад. А.М. Лобода, взяла на себе координацію регіональних досліджень в республіці і на середину 20-х років Комісія виступила головним центром об'єднання всіх краєзнавчих структур на Україні. Важливим моментом, який характеризував тенденцію розширення діяльності Комісії, було заснування її філій у Харкові та Одесі. Комісія краєзнавства стала ініціатором проведення І краєзнавчої наради у Харкові. На ній було утворено Український комітет краєзнавства, з діяльністю якого пов’язаний якісно новий етап в організації історико-краєзнавчих досліджень на Україні.

Плідне співробітництво народознавчих установ ВУАН з місцевими краєзнацями явно не влаштовувало вищі партійні і радянські кола, які проголосили неперспективність етнографічного краєзнавства. На початку 30-х років ВУАК, Комісію краєзнавства, Кабінет-музей ім.Ф.К.Вовка після численних реструктуризацій та “чисток” було ліквідовано, а більшість їхніх співробітників зазнали жорстоких переслідувань і репресій.

У розгортанні наукових історико-краєзнавчих досліджень на місцях важливу роль відіграли наукові товариства при ВУАН. Переважна їх більшість продовжували традиції місцевих філій Українського наукового товариства, що у 1921 році за ініціативи Наркомату освіти було об’єднано з Академією. Це забезпечило високий авторитет в наукових колах Харківського, Полтавського, Катеринославського, Ніжинського, Кам’янець-Подільського та інших товариств при ВУАН.

Слід відмітити ряд своєрідних організаційних форм історико-краєзнавчої діяльності місцевих академічних осередків. Так, відповідальні завдання по згуртуванню місцевих наукових сил, розробці питань краєзнавчої бібліографії, популяризації історико-краєзнавчих досліджень, виданню відповідної літератури виконував Кабінет виучування Поділля, утворений при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України. Цінний досвід організації історико-краєзнавчої роботи було набуто і на Чернігівщині, де співробітниками місцевого наукового товариства при ВУАН було створено базу для Інституту краєзнавства. Активна історико-краєзнавча діяльність Волинського науково-дослідного музею дозволяє стверджувати, що у 20-і роки в Житомирі фактично діяла місцева історико-фольклористична філія ВУАН. Науковий фундамент політики українізації серед української діаспори в Росії створило ленінградське Товариство дослідників української історії, письменства та мови при ВУАН.

Фатальним для українського історичного краєзнавства досліджуваного періоду виявився 1929 рік, коли по обвинуваченню в націоналістичній діяльності було заарештовано знавців історії рідного краю, серед яких найактивніші діячі місцевих товариств при ВУАН: І.Ч.Зборовський, В.Д.Отамановський, В.О.Пархоменко, Ю.Й.Сіцінський, М.Є.Слабченко, П.К.Федоренко, Ю.П.Філь. Згодом репресій зазнали і інші відомі краєзнавці. Із ліквідацією місцевих товариств при ВУАН у листопаді 1929 року мережа наукових об’єднань, що здійснювала історико-краєзнавчі дослідження під науково-методичним проводом Академії, розпалась.

У третьому розділі “Історико-краєзнавчі дослідження установ історичного профілю Історично-філологічного відділу ВУАН” розглядаються форми і напрямки історико-краєзнавчої діяльності постійних комісій історично-географічного та біографічного словника діячів України, установ кафедри історії українського народу М.С.Грушевського, Етнографічної комісії.

Вагомий внесок в розвиток історичного краєзнавства зробили комісії біографічного та історично-географічного словника, засновані в числі перших у 1919 році. Так, комісія по складанню історично-географічного словника зусиллями своїх штатних і позаштатних працівників розробила наукові програми, які певною мірою використовувались дослідниками регіональної історії на протязі ХХ століття. Комісія біографічного словника українських діячів науки і мистецтва в процесі наукової обробки матеріалу постійно популяризувала зібрані матеріали засобами організації діяльності Музею діячів науки і мистецтва України, влаштування звітних виставок, що демонстрували результати краєзнавчих досліджень.

Значний внесок в розвиток історико-краєзнавчих досліджень було зроблено співробітниками Археографічної комісії ВУАН. В їх полі зору постійно знаходились фонди і зібрання архівів, музеїв, бібліотек, що зберігали найцінніші джерела з історії України як в самій республіці, так і за її межами.

Співробітники Історичної секції відділу, до якої серед інших установ входили комісії “порайонного розроблення історії України”, “Асоціація культурно-історичного досліду”, науково-дослідна кафедра історії України, розробляючи питання української регіональної історіографіі, етнології, культурології, засобами архівних та експедиційних досліджень активно проводили їх популяризацію серед широкого краєзнавчого загалу, створюючи на місцях відповідні наукові осередки та підтримуючи з ними постійний зв’язок.

Науковці Історичної секції поклали початок новим напрямкам українських історико-краєзнавчих досліджень. Зокрема, аналіз діяльності комісії історії Києва та Правобережної України дає можливість зробити висновок, що Всеукраїнська Академія наук є засновником вітчизняного києвознавства. Комісія Лівобережжя підготувала до друку збірник “Чернігів та Північне Лівобережжя”, в якому вперше охарактеризоване історичне значення Сіверщини. Інтенсивну польово-збиральницько-дослідну