Інститут педагогіки і психології професійної освіти

Академії педагогічних наук України

Тимчик Олена Анатоліївна

УДК 372. 82

Релігієзнавство в професійній підготовці студентів педагогічного коледжу

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Сисоєва Світлана Олександрівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідуюча відділом педагогічних технологій неперервної професійної освіти, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Васянович Григорій Петрович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, завідувач відділу гуманітарної освіти (Львівський науково-практичний центр), м. Львів;

кандидат педагогічних наук Волинець Катерина Іванівна, Київський педагогічний коледж ім. К.Д.Ушинського, директор, м. Київ.

Провідна установа: Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, кафедра історії педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ.

Захист відбудеться “ 10 “ квітня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 451. 01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5-ий поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 1 “ березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах перетворень суспільно-політичного ладу України пріоритетного значення набуває розбудова освіти на гуманістичних і демократичних засадах. У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), проекті Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті зазначено, що система освіти має забезпечувати виховання людини демократичного світогляду і культури, яка поважає права і свободи особистості, традиції народів і культур світу, національний, релігійний вибір особистості, та повинна спрямовуватися на виховання культури миру і міжособистісних відносин. Першочерговим завданням при цьому стає підготовка педагогів, здатних реалізувати названу мету. Формуванню у майбутніх вчителів знань і умінь, необхідних для побудови толерантних стосунків у дитячому колективі, а також виробленню моральних принципів та світоглядних орієнтирів сприяє вивчення курсу релігієзнавства.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дослідженню проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя приділяється належна увага, зокрема, таким її аспектам, як: професійна підготовка вчителя в умовах вищого педагогічного закладу освіти (А.М.Алексюк, С.У.Гончаренко, В.С.Лозниця, В.І.Луговий, І.П.Підласий, Л.П.Пуховська та ін.); розвиток особистості вчителя у процесі професійної підготовки (Г.О.Балл, Г.П.Васянович, В.М.Гриньова, В.А.Семиченко, С.М.Щербина та ін.); оволодіння основами педагогічної майстерності і педагогічної творчості (І.А.Зязюн, Г.М.Сагач, С.О.Сисоєва, Т.І.Сущенко та ін.); професійна підготовка вчителя початкових класів у системі вищих закладів освіти (К.І.Волинець, О.І.Кіліченко, О.Я.Савченко, Л.О.Хомич та ін.). Підготовку вчителя до виховання учнів, побудови толерантних стосунків в учнівському колективі розглядали у своїх дослідженнях: Б.Л.Вульфсон, К.Кремч, Х.Робертс, Дж.Бейтсон, В.М.Павленко, С.О.Таглін (виховання толерантності як складової полікультурної освіти); А.Г.Асмолов, Г.О.Балл, Г.Д.Дмитрієв, М.Ю.Красовицький, Б.Т.Лихачов, О.В.Матвієнко, Р.С.Нємов, В.О.Сухомлинський, Ш.А.Амонашвілі (формування толерантної поведінки школярів).

Значна увага дослідниками приділяється історико-педагогічному аспекту професійної підготовки вчителя, зокрема, у працях: М.М.Барни (розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині), Н.М.Дем’яненко (загальнопедагогічна підготовка вчителя в історії вищої школи), Т.К.Завгородньої (підготовка вчителів для української народної школи), М.М.Кузьміна (місце учительських семінарій у підготовці вчителя початкової школи), Д.І.Пенішкевич, І.М.Петрюк (розвиток професійної освіти на Буковині) та ін. Однак релігійній освіті у професійній підготовці та діяльності вчителів навчальних закладів України не приділялася достатня увага.

Разом з тим, місце релігії в освітньо-виховній системі розглядали у своїх працях: С.М.Вдович Л.Я.Геник, О.Б.Каневська, І.Є.Курляк, І.Я.Мищишин, Н.В.Сабат, Ю.Щербяк (історичний аспект релігійно-морального виховання молоді в Україні); Р.А.Бєланова, А.В.Вихрущ, О.Вишневський, В.Жуковський, І.Климишин, М.Г.Стельмахович (християнська педагогіка у сучасній українській виховній системі); А.Колодін, Н.Кочан, Г.Лозко, В.О.Пащенко (проблеми світського навчання та взаємовідносин школи і церкви).

Визначенню релігієзнавства як науки і навчальної дисципліни присвятили роботи: С.А.Бублик, В.І.Гараджа, Є.Дулуман, Ю.А.Калінін, А.М.Колодний, Б.О.Лобовик, М.Ф.Рибачук (поняття релігієзнавства, його зміст і завдання у сучасних умовах); В.І.Докаш, М.М.Закович, В.Ю.Лешан, О.Г.Шнурова, В.М.Тараненко, Л.М.Шугаєва (методичні рекомендації до побудови програми і викладання релігієзнавства).

Проте проблема релігієзнавства як навчальної дисципліни у професійній підготовці студентів педагогічного коледжу ще недостатньо досліджена як на теоретичному, так і на методичному рівнях, що негативно позначається на формуванні професійної культури майбутніх учителів початкових класів, їх здатності до побудови толерантних стосунків в учнівському колективі, здійсненні особистісного підходу до учнів у процесі освітньо-виховної роботи. Разом з тим, врахування особливостей діяльності вищих педагогічних закладів І – ІІ рівнів акредитації (вік студентів, з якого починається професійна підготовка; інтеграція загальноосвітніх і психолого-педагогічних навчальних дисциплін; більша кількість годин і видів педагогічної практики) сприяють якісній професійній підготовці майбутнього вчителя початкових класів, формуванню його педагогічної культури.

Враховуючи актуальність означеної проблеми, її недостатню теоретичну розробленість і практичне впровадження у діяльність вищих закладів освіти ІІ рівня акредитації – педагогічних коледжів, об’єктивну потребу і суспільну значущість високого рівня професійної культури майбутнього вчителя початкових класів в умовах зміни релігійного фону в Україні, темою дисертаційного дослідження було обрано: “Релігієзнавство в професійній підготовці студентів педагогічного коледжу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темами: “Психолого-педагогічні основи реформування організації і змісту діяльності вищої школи в Україні (теоретико-методологічний аспект)” (РК № 0196 U 008876) та “Психолого-педагогічні основи технології навчання у вищій школі” (РК № 0199 U 000390).

Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутніх учителів у педагогічному коледжі.

Предмет дослідження – зміст, форми і методи вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкових класів у педагогічному коледжі.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності введення релігієзнавства як навчальної дисципліни у професійну підготовку студентів педагогічного коледжу, розробці й експериментальній перевірці змісту, форм і методів вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкових класів.

Концептуальна ідея дослідження ґрунтується на положенні, що в умовах демократизації суспільства, реалізації гуманістичної парадигми освіти професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів повинна спрямовуватися на формування вчителя, здатного до усвідомлення позиції учня як суб’єкта педагогічної взаємодії, необхідності задоволення і врахування у процесі навчання світоглядної орієнтації учня, його інтересів і потреб, створення сприятливих морально-психологічних умов для перебування дитини у закладі освіти. Підвищенню рівня професійної та загальної культури майбутніх учителів початкових класів, формуванню їх толерантності сприяє вивчення ними професійно спрямованого курсу релігієзнавства, що передбачає необхідність розробки й теоретичного обґрунтування структури і змісту означеного курсу для студентів педагогічного коледжу та відбір форм і методів його вивчення.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що професійна підготовка студентів педагогічного коледжу в процесі вивчення курсу релігієзнавства набуває ефективності, якщо:

- вивчення релігієзнавства сприймається студентами як невід’ємна складова їх професійної підготовки;

- зміст курсу релігієзнавства сприяє формуванню у студентів професійно значущих якостей та забезпечує можливість застосування релігієзнавчих знань у майбутній педагогічній діяльності;

- форми і методи вивчення релігієзнавства спрямовані на засвоєння релігієзнавства як навчальної дисципліни та формування у студентів педагогічного коледжу навичок міжособистісного спілкування на ґрунті релігійної толерантності.

Відповідно до предмета і мети визначено основні завдання дослідження:

1. Здійснити ретроспективний аналіз стану релігійної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., визначити її значення у професійній діяльності вчителів.

2. Проаналізувати сучасні погляди на релігійне виховання і стан вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями у педагогічних коледжах України.

3. Розробити і теоретично обґрунтувати зміст, форми і методи вивчення релігієзнавства для студентів педагогічного коледжу.

4. Розробити навчально-тематичний план і програму, методичні рекомендації для керівників, викладачів і студентів педагогічних коледжів щодо вивчення релігієзнавства у педагогічному коледжі і використання набутих студентами знань у професійній діяльності.

Методологічну основу дослідження становлять: загальнотеоретичні й методологічні принципи наукового пізнання, концептуальні положення філософії та педагогіки щодо розвитку і всебічного формування особистості, співвідношення історичного і логічного у процесі пізнання реальної дійсності, об’єктивного процесу розвитку суспільства та його відображення у педагогічній думці, конкретно-історичного характеру навчально-пізнавальної діяльності майбутнього фахівця. У процесі дослідження були використані праці вітчизняних та зарубіжних науковців з педагогіки, історії, філософії, психології, соціології, в яких знайшли відображення різні сторони досліджуваної проблеми.

Теоретичну основу дослідження становлять положення щодо: сучасної професійної підготовки майбутніх вчителів (А.М.Алексюк, Г.П.Васянович, С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, І.П.Підласий, Л.П.Пуховська, Л.О.Хомич, О.Я.Савченко, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва); розвитку педагогічної освіти в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (М.М.Барна, Н.М.Дем’яненко, Т.К.Завгородня, Д.І.Пенішкевич, І.М.Петрюк, Б.М.Ступарик та ін.); місця релігії в освітньо-виховній системі (Г.Ващенко, А.Волошин, В.В.Зеньковський, В.Липинський, І.Огієнко, С.Ф.Русова, С.О.Сірополко, Я.Ф.Чепіга, П.Д.Юркевич ін.); значення релігії у професійній діяльності вчителя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (С.Миропольський, Л.Модзалевський, О.Тарнавський, К.Д.Ушинський, К.Ярош та ін.); історичного аспекту виховання на засадах християнської моралі (Л.Я.Геник, Т.А.Ільїна, І.Є.Курляк, І.Я.Мищишин, В.П.Москалець, Н.В.Сабат, Ю.Щербяк та ін.); основ християнської педагогіки (А.В.Вихрущ, О.Вишневський, В.М.Карагодін, Д.В.Степовик, С.Ярмусь); спрямованості курсу релігієзнавства, його змісту, основних принципів організації навчання (В.І.Гараджа, В.І.Докаш, Є.Дулуман, М.М.Закович, А.М.Колодний, В.Ю.Лешан, Б.О.Лобовик, В.І.Лубський, М.Ф.Рибачук); виховання відповідно до принципу толерантності (А.Г.Асмолов, Г.О.Балл, Б.Л.Вульфсон, Г.Д.Дмитрієв, М.Ю.Красовицький, В.В.Макаєв та ін.).

Основні джерела дослідження. Джерельну базу дослідження складають фонди Державного архіву м. Києва, педагогічні часописи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (“Вестник воспитания”, “Вільна українська школа”, “Журнал Министерства народного просвещения”, “Народное образование”, “Народный учитель”, “Начальное обучение”, “Наука и школа”, “Нова школа”, “Обновление школы”, “Русский начальный учитель”, “Світло”, “Украинская жизнь”, “Учительське слово”, “Учитель”), а також матеріали Центральної наукової бібліотеки НАНУ ім. В.Вернадського, Державної парламентської бібліотеки України.

Методи дослідження.

З метою вирішення поставлених завдань були використані такі методи:

- теоретичні – ретроспективний аналіз документів, виявлення достовірних фактів про реальну дійсність, про існуючі між явищами зв’язки і взаємозалежність, про закономірні тенденції їх розвитку; виокремлення найсуттєвіших рис і особливостей; порівняння та узагальнення; метод індукції та дедукції; систематизація; моделювання, які були застосовані для: проведення дослідження історичного аспекту проблеми, здійснення аналізу сучасного її стану; визначення місця релігієзнавчих знань у професійній діяльності майбутніх вчителів початкової школи; розробки змісту курсу релігієзнавства для вищих педагогічних закладів І – ІІ рівнів акредитації;

- емпіричні – метод експертних оцінок, педагогічного спостереження, самоспостереження, самооцінки, анкетування, статистичної обробки отриманих даних, які були застосовані для: аналізу стану проблеми в практичній діяльності закладів освіти; педагогічного оцінювання ефективності вивчення курсу релігієзнавства майбутніми вчителями початкової школи; експериментальної перевірки доцільності запровадження професійного компонента у зміст курсу релігієзнавства в умовах педагогічного коледжу.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи протягом 1995 – 2001 років.

На першому етапі (1995 – 1997 рр.) – вивчався стан дослідженості проблеми в її теоретичному аспекті. Було сформульовано об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, висунуто гіпотезу дослідження, визначено програму дослідницької роботи.

На другому етапі (1997 – 1999 рр.) було теоретично обґрунтовано і розроблено зміст курсу релігієзнавства для студентів педагогічного коледжу, форми організації його вивчення у педагогічному коледжі, проаналізовано можливості щодо використання означеного курсу у професійній діяльності майбутніх учителів початкових класів; виконано основну частину експериментальної роботи; систематизовано і проаналізовано проміжні результати педагогічного експерименту; уточнено гіпотезу дослідження; результати дослідження впроваджено у діяльність вищих педагогічних закладів ІІ рівня акредитації – педагогічних коледжів.

На третьому етапі (1999 – 2001 рр.) – проаналізовано і узагальнено результати формуючого експерименту; розроблено методичні рекомендації щодо вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкових класів у педагогічному коледжі для керівників, викладачів і студентів педагогічного коледжу; здійснено написання і оформлення дисертаційної роботи.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі Київського міського педагогічного коледжу, Київського педагогічного коледжу при Національному університеті ім. Тараса Шевченка, Київського педагогічного коледжу ім. К.Д.Ушинського, Богуславського педагогічного коледжу ім. І.С. Нечуя-Левицького, а також у загальноосвітніх середніх закладах м. Києва: Московського району (№№ 36, 116, 186, 241), Харківського району (№№ 30, 81, 209, 228, 237), Мінського району (№№ 20, 157, 170, 194, 216, 233), Старокиївського району (№№ 57, 87, 94).

Всього дослідженням було охоплено 458 студентів педагогічного коледжу, 255 учителів загальноосвітніх шкіл.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

- вперше здійснено історико-педагогічний аналіз щодо значення релігійної освіти у професійній підготовці та діяльності вчителів світських навчальних закладів України; обґрунтовано доцільність введення релігієзнавства як навчальної дисципліни у професійній підготовці вчителя початкових класів в умовах педагогічного коледжу; теоретично обґрунтовано та розроблено зміст професійно спрямованого курсу релігієзнавства для студентів педагогічного коледжу; визначено форми, методи, критерії та рівні ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу;

- подальшого розвитку дістали форми і методи вивчення релігієзнавства у вищих педагогічних закладах освіти, методика педагогічного оцінювання ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що: здійснено теоретичний аналіз організації релігійної освіти і виховання у нижчій ланці навчальних закладів України кінця ХІХ – початку ХХ ст., місця релігійної освіти у підготовці вчителів української школи у межах даного історичного періоду та сучасних поглядів на релігійне виховання у загальноосвітніх навчальних закладах; теоретично обґрунтовано: поняття “релігійна толерантність”, місце і значення релігієзнавства як навчальної дисципліни у професійній підготовці майбутніх вчителів початкових класів у педагогічному коледжі, зміст релігієзнавства як навчальної дисципліни у педагогічному коледжі, форми, методи, критерії та рівні ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу.

Практичне значення роботи визначається тим, що розроблено і впроваджено:

- навчально-тематичний план і програму з курсу релігієзнавства, спрямовані на підготовку майбутніх вчителів початкової школи до професійної діяльності для керівників, викладачів і студентів педагогічних училищ і коледжів;

- навчально-методичний посібник “Навчально-тематичний план і програма з релігієзнавства для вищих педагогічних закладів освіти І – ІІ рівнів акредитації” для керівників, викладачів і студентів педагогічних училищ і коледжів;

- методичні рекомендації щодо проведення лекційних і семінарських занять, самостійного опрацювання тем з курсу релігієзнавства, роботи з термінологічним апаратом курсу, здійснення контролю, перевірки і оцінювання знань, використання релігієзнавчих знань у професійній діяльності вчителя початкових класів для керівників, викладачів і студентів педагогічних училищ і коледжів;

- методику педагогічного оцінювання ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу для керівників і викладачів педагогічних училищ і коледжів.

Основні положення та рекомендації щодо вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкової школи впроваджувалися у Київському міському педагогічному коледжі, Київському педагогічному коледжі при Національному університеті ім. Тараса Шевченка, Київському педагогічному коледжі ім. К.Д.Ушинського, Богуславському педагогічному коледжі ім. І.С.Нечуя-Левицького (Довідка Міністерства освіти і науки України про впровадження № 42-3/2132 від 10.12.2001 р.).

Протягом усього періоду дослідження дисертант особисто брала участь в експериментальній перевірці та практичній реалізації розроблених положень і рекомендацій, займаючись викладацькою та науково-методичною діяльністю, що сприяло ефективності професійної підготовки майбутніх учителів у Київському міському педагогічному коледжі у процесі вивчення релігієзнавства.

Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає в :

- аналізі історико-педагогічних фактів і явищ, пов’язаних з організацією релігійної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.;

- теоретичному обґрунтуванні значущості релігієзнавства для професійної діяльності майбутніх вчителів початкових класів;

- розробці змісту, методичного забезпечення курсу релігієзнавства, відборі форм і методів його вивчення майбутніми вчителями початкових класів для керівників, викладачів і студентів педагогічних училищ і коледжів;

- створенні навчально-тематичного плану і програми з релігієзнавства для вищих педагогічних закладів освіти І – ІІ рівнів акредитації, методичних рекомендацій для викладачів і студентів педагогічних училищ і коледжів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних позицій дослідження; системним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу; застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; застосуванням всебічного кількісного та якісного аналізу досліджуваних даних; репрезентативністю вибірки для експериментальної роботи; впровадженням результатів дослідження у практику роботи вищого педагогічного закладу освіти ІІ рівня акредитації.

На захист виносяться:

1. Положення про доцільність і необхідність вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкових класів у процесі професійної підготовки у педагогічному коледжі.

2. Розроблені і теоретично обґрунтовані зміст професійно спрямованого курсу релігієзнавства для студентів педагогічного коледжу, форми і методи його вивчення.

3. Критерії та рівні ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися на Другій міжнародній науково-практичній конференції “Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання” (м. Київ, 2001 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Психолого-педагогічні проблеми підготовки кадрів у системі ступеневої освіти” (м. Київ, 1999 р.), “Педагогіка і менеджмент” (м. Луцьк, 2001 р.), “Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку” (м. Миколаїв, 2001 р.), “Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури і змісту початкової освіти” (м. Полтава, 2001 р.), щорічній науково-методичній конференції “Могилянські читання” (м. Миколаїв, 2001 р.).

Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях предметно-циклової комісії викладачів суспільних наук Київського міського педагогічного коледжу, на семінарах і педагогічних нарадах керівників середніх загальноосвітніх шкіл (2000 – 2001 рр.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 12 одноосібних наукових праць, загальним обсягом – 3,8 авторських аркушів, у тому числі: 1 навчально-методичний посібник, 8 статей у провідних наукових фахових виданнях, 3 статті у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, 7 додатків на 42 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 284 сторінки. Основний зміст дисертації викладено на 213 сторінках. Робота містить 24 таблиці на 23 сторінках, 3 рисунки на 2 сторінках. Список використаних джерел включає 378 найменувань, з них 8 – іноземними мовами.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу дослідження, методологічні та теоретичні основи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, висновки про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Історико - педагогічний аналіз релігійної освіти вчителя в кінці ХІХ – на початку ХХ століть” – здійснено аналіз поглядів педагогів Г.Врецьони, Ю.Дзеровича, В.В.Зеньковського, І.Огієнка, С.Ф.Русової, К.Д.Ушинського, П.Д.Юркевича та ін. на роль релігії у системі виховання; проаналізовано організацію релігійної освіти у закладах освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. для учнів православного і неправославних віросповідань; розкрито значення релігії у професійній підготовці та діяльності вчителів у зазначений період.

Аналіз педагогічної літератури і архівних документів другої половини ХІХ – початку ХХ століть свідчить, що значна кількість українських педагогів вважала християнську релігію основою здійснення морального виховання, кінцева мета якого визначалася як формування особистості відповідно до християнського ідеалу. Релігійне виховання зумовлювалося існуючою у дитини релігійної потребою (Г.Ващенко, В.В.Зеньковський, С.Ф.Русова), а також релігійністю, яка розглядалася як характерна риса українського менталітету (М.Ю.Брайчевський, М.С.Грушев-ський, М.І.Костомаров, І.Огієнко та ін.). У дисертації відзначається, що у педагогіці еміграції поняття “християнська релігія” стало базовим поряд з поняттями “Українська держава” та “українська нація” (Г.Ващенко, А.Волошин, І.Огієнко та ін.).

У розділі доведено, що релігійне виховання вважалося неможливим без релігійної освіти. Основною формою релігійно-морального виховання в освітніх закладах були уроки релігії (І.Мултановський, М.Соколов, В.Сокольський та ін.). Для учнів неправославного віросповідання передбачалося запрошення віровчителів і відкриття спеціальних закладів освіти. Результати дослідження архівних документів свідчать про наявність у релігійній освіті тенденцій до розповсюдження православ’я та зросійщення учнів-“іншородців”.

У дослідженні показано, що недостатня підготовленість законовчителів до педагогічної діяльності зашкоджувала справі релігійної освіти і виховання та викликала нарікання на організацію навчання дітей релігії. Матеріали педагогічних часописів кінця ХІХ – початку ХХ ст. свідчать про намагання священиків поліпшити справу викладання релігії шляхом обговорення даного питання на з’їздах законовчителів та за допомогою діяльності законовчительських братств.

Аналіз сучасної історико-педагогічної літератури (М.М.Барна, Л.Я.Геник, І.Є.Курляк, І.Я.Мищишин, Н.В.Сабат, Ю.Щербяк та ін.) дозволив зробити висновок про більшу дієвість релігійної освіти і виховання у Галичині порівняно з іншими землями України, що пояснюється активною участю греко-католицького духовенства у національно-політичному житті, його високим авторитетом серед українського населення, широкою діяльністю в галузі освітніх, культурних, господарських справ молоді. У дослідженні визначені причини розповсюдження секуляризаційних ідей в Україні у складі Російської імперії на початку ХХ ст.: втрата офіційним православним духовенством авторитету серед українського населення; поширення вільнодумства; розповсюдження соціалістичних поглядів; незадоволення станом викладання Закону Божого; зростання уваги до природничо-технічних наук; секуляризаційні процеси у західноєвропейських державах.

На основі аналізу педагогічної літератури початку ХХ ст. у розділі обґрунтовано висновок, що за часів української національної революції та існування УНР (1917 – 1920 рр.) ставлення до релігійної освіти і релігійно-морального виховання було неоднозначним – від надання релігії в національній українській школі почесного місця до вимоги позарелігійної виховної системи. Із встановленням в Україні радянської влади урядом в освітній галузі проводилася антирелігійна політика.

Результати аналізу педагогічної літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. засвідчують, що релігійність визнавалася головним професійним критерієм діяльності вчителя, а тому в учительських семінаріях релігійна освіта займала важливе місце у підготовці майбутніх педагогів. У розділі показано, що загальнопедагогічна підготовка вчителів також мала релігійне спрямування (В.В.Зеньковський, С.Миропольський, Л.Модзалевський, І.Огієнко, О.Тарнавський, К.Д.Ушинський).

Аналіз матеріалів педагогічних часописів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про залучення світських вчителів до навчання школярів релігії на уроках церковнослов’янського читання і співів, у системі релігійних заходів та до викладання Закону Божого. Причинами останнього були: недостатня педагогічна підготовленість законовчителів до роботи із школярами; обтяженість духовними обов’язками; відсутність матеріальної зацікавленості у педагогічній діяльності.

На основі матеріалів педагогічних часописів можна зробити висновок про недостатність спеціальної підготовки світських вчителів до викладання Закону Божого. Архівні документи засвідчують також відсутність чіткої організації підготовки вчителів для навчання релігії учнів-“іншовірців”, що приводило до створення таємних шкіл, де діти могли навчатися основ відповідної релігії у вчителів, які не мали офіційного дозволу на здійснення педагогічної діяльності.

У другому розділі – “Релігієзнавство у професійній підготовці сучасного вчителя в умовах педагогічного коледжу” – проаналізовано погляди науковців і релігійних діячів на місце релігії у сучасній виховній системі; визначено основні підходи до отримання релігієзнавчої освіти у вищих педагогічних закладах України; здійснено аналіз сучасного стану вивчення релігієзнавства у педагогічних коледжах України; визначено основні завдання організації релігієзнавчої освіти у системі професійної підготовки майбутніх учителів.

У розділі показано, що основними причинами актуалізації проблеми релігійного виховання у навчальних закладах України у сучасних умовах є: прагнення до використання християнського вчення у національному відродженні держави; повернення до ідей народної педагогіки, складовою якої є релігійно-моральне виховання; бажання заповнити місце зруйнованих моральних орієнтирів радянського суспільства; активізація діяльності релігійних організацій і зростання кількості людей, що визнають себе віруючими.

Аналіз педагогічної літератури свідчить, що значна кількість сучасних педагогів (О.Вишневський, Р.А.Бєланова, І.Климишин, М.Г.Стельмахович, Б.Степанишин, Д.В.Степовик та ін.) вважають доцільним відновлення виховання на ґрунті християнської моралі, спрямованого на збереження духовної самобутності українського народу, формування у молоді високих моральних якостей. У розділі здійснено аналіз праць (О.Вишневський, В.Жуковський, С.Ярмусь та ін.), які розкривають переваги християнської педагогіки у порівнянні зі світською.

У розділі проаналізовано погляди прибічників світських моральних орієнтирів у вихованні (В.Громовий, Г.Лозко, В.Тригубенко та ін.) щодо недоцільності відновлення релігійного виховання у зв’язку з: відсутністю в Україні визначеної державної релігії; відокремленням школи від церкви; наявністю у навчальних закладах учнів різної релігійної орієнтації; можливістю дітей отримувати релігійну освіту за межами школи у релігійних навчальних закладах тощо.

На основі аналізу педагогічної літератури (Г.О.Балл, І.А.Зязюн, Г.М.Сагач, Б.М.Ступарик) зроблено висновок про необхідність здійснення виховання на основі загальнолюдських цінностей, серед яких головними є істина, добро, краса, справедливість, совість, людська гідність.

У дисертації розкрито два основні підходи до відновлення релігійного виховання у навчальних закладах: віросповідний, що передбачає побудову національної системи виховання на засадах християнської моралі, та культурно-освітній, за яким виховання має базуватися на світських моральних принципах, а релігія розглядається у першу чергу як складова загальнолюдської культури.

У процесі дослідження зроблено висновок про недоцільність відновлення на сучасному етапі у загальноосвітніх середніх закладах обов’язкового християнського виховання і освіти за таких умов: невідповідність реальної та декларованої релігійності населення; поліконфесійна і віросповідна неоднорідність релігійної спільноти в Україні; наявність учнів різної світоглядної орієнтації.

У розділі показано, що сьогодні єдиний зміст релігієзнавчої освіти для вищих закладів України відсутній. Виявлено причини означеного явища (наявність двох основних підходів у вирішенні питання відновлення релігійного виховання у державних закладах освіти; відсутність усталеності у визначенні поняття “релігієзнавство”; відсутність протягом тривалого часу єдиної програми, рекомендованої Міністерством освіти і науки України).

Порівняльний аналіз програм Київського педагогічного коледжу при Національному університеті ім. Тараса Шевченка, Львівського та Чернівецького педагогічних коледжів показав недостатню професійну спрямованість їх змісту. Водночас результати констатуючого експерименту дозволили зробити висновок про необхідність професійної спрямованості курсу релігієзнавства у вищих педагогічних закладах. 39,8 % з опитуваних вчителів загальноосвітніх середніх закладів вважають, що не мають достатніх знань для спілкування з учнями з віруючих сімей, 35,3 % не замислювалися над цим питанням. 43,5 % педагогів відчувають брак знань у галузі психології релігії, 38,8 % вважають, що їм слід поповнити знання основних положень релігій. Результати експериментальної роботи засвідчили, що в умовах зміни релігійного фону в Україні та наявності учнів різної релігійної орієнтації релігієзнавча освіта майбутніх учителів повинна мати професійне спрямування.

У третьому розділі – “ Зміст, форми і методи вивчення майбутніми вчителями початкових класів релігієзнавства в умовах педагогічного коледжу” – проаналізовано різні підходи до відбору змісту релігієзнавства як навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах; розроблено та теоретично обґрунтовано зміст курсу релігієзнавства для студентів педагогічного коледжу; визначено та обґрунтовано форми, методи, критерії та рівні ефективності вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями; теоретично обґрунтовано значення курсу релігієзнавства для формування морально-етичних якостей майбутнього вчителя; розглянуто значення релігієзнавчих знань для реалізації вчителями особистісно орієнтованої парадигми освіти та формування толерантної поведінки молодших школярів; проаналізовано результати педагогічного експерименту.

У розділі проаналізовано різні підходи до визначення змісту релігієзнавчої освіти у вищих навчальних закладах: перевага знань про історичний розвиток релігії (В.І.Лубський), перевага філософсько-світоглядного компонента релігієзнавства (В.М.Петрушов), розгляд різних виявів релігієзнавства з перевагою філософського компонента (А.М.Колодний, І.В.Кондратьєва), взаємопроникнення релігій та загальнолюдських цінностей (Л.М.Шугаєва). На основі аналізу діяльності педагогічного коледжу доведено, що у сучасних умовах зміст курсу релігієзнавства для педагогічного коледжу має бути багатоаспектним і включати різні галузі релігієзнавства.

У розділі сформульовано поняття “зміст релігієзнавчої освіти майбутніх учителів початкових класів”, загальна мета курсу релігієзнавства у педагогічному коледжі та конкретні його цілі. Під змістом релігієзнавчої освіти у педагогічному коледжі розуміється: система знань і світоглядні ідеї про закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії; особливості її впливу на різні сфери життя суспільства і окремої людини; специфіку освітньо-виховної діяльності у різних релігіях та релігійної психології дитини; моральні норми поведінки, а також практичні уміння і навички міжособистісного толерантного спілкування та побудови толерантних стосунків у дитячому колективі. Загальна мета курсу релігієзнавства у педагогічному коледжі полягає у здійсненні полікультурного виховання майбутнього вчителя, сприянні його інтелектуальному розвитку, формуванні світоглядних позицій, ціннісних орієнтирів, виробленні професійних якостей щодо роботи з дітьми - носіями різних релігійних і вільнодумних поглядів. Відповідно до загальної мети визначено конкретні цілі релігієзнавства як навчальної дисципліни – загальноосвітні, розвивальні, виховні, предметні та професійні, – а також вимоги до знань і умінь, які мають бути сформовані у майбутніх учителів початкових класів у результаті вивчення курсу релігієзнавства.

У процесі дослідження теоретично обґрунтовано принципи відбору змісту курсу релігієзнавства (об’єктивність, історизм, системність, професійна спрямованість, координування, полікультурність, світоглядний плюралізм, релігійна толерантність) і необхідність його спрямування на формування професійного потенціалу майбутніх учителів. Визначено зміст курсу релігієзнавства для педагогічного коледжу, виявлено два його блоки: загальноосвітній та професійний. У загальноосвітньому блоці перевага надається історії релігії у різних її напрямах: загальній історії релігій, історії окремих віросповідань і конфесій, історії релігії в Україні тощо; складова загальноосвітнього блоку інваріантна для програм з релігієзнавства для студентів вищих навчальних закладів будь-якого профілю. Професійний блок забезпечує отримання знань і вироблення професійних умінь та навичок, виховання якостей, необхідних учителю початкових класів у процесі здійснення педагогічної діяльності щодо взаємодії з дітьми - носіями різних релігійних і вільнодумних поглядів.

У розділі проаналізовано специфіку проведення лекційних занять і наукових семінарів з курсу релігієзнавства, яка зумовлена великим обсягом навчального матеріалу з релігієзнавства, необхідністю дотримання принципу плюралізму, створення умов для вільного висловлюванні власної думки. У дисертації розглянуто використання педагогічних ситуацій при вивченні курсу релігієзнавства, визначено їх завдання, теоретично обґрунтовано і викладено технологію роботи з термінологічним апаратом навчальної дисципліни, розглянуто використання пакет-комплектів, комп’ютерної техніки, різних джерел релігієзнавчого матеріалу на заняттях та у позааудиторний час.

У розділі визначено і теоретично обґрунтовано положення щодо значення релігієзнавчого матеріалу для виховання релігійної толерантності студентів. Релігійна толерантність у дослідженні розглядається як морально-етична цінність, світоглядна і психологічна якість особистості, що полягає в усвідомленні, сприйнятті, розумінні та повазі різноманіття релігійних вірувань, у визнанні й практичному утверджені права кожної людини мати релігійні або вільнодумні переконання. Визначено чотири рівні сформованості релігійної толерантності студентів педагогічного коледжу (використання толерантної поведінки як такої, що дає безпеку в міжособистісних стосунках; усвідомлення толерантності як ефективної практики міжособистісного спілкування; визнання права особистості на власні світоглядні позиції та усвідомлення морально-правової відповідальності за дотримання принципу релігійної толерантності; практична побудова толерантних відносин) і сформульовано умови формування релігійної толерантності майбутніх вчителів початкової школи.

Доведено значення використання діалогу та педагогічної рефлексії для виховання релігійної толерантності студентів.

У процесі дослідження показано, що релігієзнавчі знання дозволяють вчителю початкових класів реалізувати на практиці принцип полікультурності освіти і виховання, здійснювати індивідуальний підхід у роботі з учнями, діяти відповідно до чинного законодавства України щодо свободи совісті та взаємовідносин школи і церкви.

Визначено основні етапи формування релігійної толерантності в учнівському колективі початкової школи і виявлено чинники, які впливають на специфіку виховання релігійної толерантності у загальноосвітніх середніх закладах.

У дослідженні визначено критерії ефективності вивчення релігієзнавства у педагогічному коледжі (когнітивно-професійний, світоглядний, мотиваційний, комунікативний) і визначено їх структуру. Когнітивно-професійний критерій відображає: формування знань про релігію як специфічну форму суспільної свідомості та соціально-історичне явище; формування теоретичних знань у галузі релігійної психології дитини та особливостей виховання у різних релігіях; формування навичок до самостійної діяльності в оволодінні релігієзнавчим матеріалом; оволодіння навичками аналізу релігієзнавчої інформації.

Світоглядний критерій відображає: формування у студентів педагогічного коледжу здатності до усвідомленого вибору світоглядних позицій; вироблення навичок діалогічного спілкування у сфері релігієзнавчих питань; формування толерантного ставлення до представників іншого віросповідання та невіруючих. Мотиваційний критерій відображає: усвідомлення необхідності знань з релігієзнавства для професійної діяльності вчителя; формування пізнавального інтересу і позитивного ставлення до використання релігієзнавчих знань у педагогічній діяльності; формування почуття морально-правової відповідальності майбутніх вчителів за результати виховання відповідно до принципу релігійної толерантності. Комунікативний критерій відображає: вироблення навичок міжособистісного спілкування на ґрунті дотримання принципу релігійної толерантності; формування неприйняття екстремістських теорій, спрямованих на агресію і насильство; вироблення у студентів навичок попередження конфліктів, пов’язаних з проявами релігійної нетерпимості.

У розділі наведена і теоретично обґрунтована методика педагогічного оцінювання ефективності вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкових класів. Педагогічне оцінювання проводилося на основі критеріїв оцінювання рівня ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу і здійснювалося методом незалежних експертних оцінок. У дослідженні обґрунтовано рівні сформованості означених критеріїв у студентів педагогічного коледжу (високий, середній, низький) і введено коефіцієнт рівня вивчення релігієзнавства, який надав можливість проаналізувати ефективність вивчення релігієзнавства кожним студентом і узагальнити отримані дані у контрольних та експериментальних групах.

Викладено результати експериментальної перевірки ефективності вивчення релігієзнавства майбутніми вчителями початкової школи за умови введення у зміст курсу релігієзнавства професійного компонента. Результати формуючого експерименту узагальнено в 4 таблицях. Результати педагогічного експерименту свідчать, що всі показники ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу в експериментальних групах вищі, ніж у контрольних. Середня величина сформованості когнітивно-професійного критерію в експериментальних групах становить 0,75, в контрольних – 0,65; світоглядного критерію в експериментальних групах – 0,83, в контрольних – 0,76; мотиваційного критерію в експериментальних групах – 0,88, в контрольних – 0,66; комунікативного критерію в експериментальних групах – 0,78, в контрольних – 0,60. Загальна середня величина ефективності вивчення релігієзнавства в експериментальних групах становить 0,81, а в контрольних – 0,67. Вірогідність результатів педагогічного експерименту щодо ефективності вивчення релігієзнавства студентами педагогічного коледжу доведена за допомогою t-критерію нормального розподілу (за методикою П.Воловика). З ймовірністю 0,95 було підтверджено, що є істотна відмінність у ефективності вивчення релігієзнавства студентами експериментальних і контрольних груп.

У загальних висновках викладено основні результати теоретичної та методичної розробки проблеми релігієзнавства у професійній підготовці студентів педагогічного коледжу.

Висновки

1. Ретроспективний аналіз стану релігійної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. показав, що здійснення релігійного виховання вважалося неможливим без релігійної освіти, у зв’язку з чим вони розглядалися як взаємодіючі складові єдиного виховного процесу. Визначено, що в освітніх закладах України існувала система організації релігійної освіти для дітей православного і неправославного віросповідань, основою якої були уроки релігії; незважаючи на наявність достатньої кількості нормативних актів щодо релігійної освіти учнів неправославного віросповідання, організація її не задовольняла релігійні общини, що приводило до створення таємних шкіл.

Визначено, що релігійність була одним з основних критеріїв професіоналізму вчителя; релігійна освіта як невід’ємна складова професійної підготовки вчителя виконувала такі завдання: сприяла виробленню педагогічної філософії щодо результатів виховної діяльності вчителя, формуванню у нього моральних якостей, підготовці вчителя до релігійно-морального виховання учнів та їх батьків, готувала до надання, за потребою, релігійної освіти учням. Зроблено висновок про систематичне залучення світських вчителів до релігійної освіти учнів шляхом проведення ними уроків церковнослов’янського читання, співів, Закону Божого, а також системи релігійних заходів, яку вчителі здійснювали у повсякденній педагогічній діяльності.

2. На основі вивчення сучасної психолого-педагогічної літератури зроблено висновок про наявність двох основних підходів до відновлення релігійного виховання у загальноосвітніх середніх закладах України – віросповідного (побудова національної системи виховання на засадах християнської моралі) та культурно-освітнього (визнання базовими у виховній системі світських моральних норм із розглядом релігії, у першу чергу, як складової загальнолюдської культури, не ставлячи за мету пробудження релігійних почуттів).

Обґрунтовано висновок про відсутність єдиного змісту релігієзнавчої освіти у вищих педагогічних закладах України і виявлено причини означеної ситуації: наявність двох основних підходів у вирішенні питання відновлення релігійного виховання у державних закладах освіти; відсутність усталеності у визначенні поняття “релігієзнавство”; відсутність протягом тривалого часу єдиної програми, рекомендованої Міністерством освіти і науки України.

Науковий аналіз проблеми дослідження та сучасних концепцій професійної підготовки майбутніх вчителів початкових класів дав змогу виявити стан релігієзнавчої освіти у педагогічних коледжах та її місце у професійній підготовці студентів вищих педагогічних закладів І – ІІ рівнів акредитації. Встановлено, що сучасні дослідження проблем релігієзнавчої освіти майбутніх учителів ґрунтуються на концептуальних засадах побудови національної виховної системи, і тому релігієзнавчу освіту слід спрямовувати на професійну підготовку студентів педагогічного коледжу до їх майбутньої освітньо-виховної діяльності у сучасних умовах. Вивчення потреби вчителів загальноосвітніх середніх закладів у релігієзнавчих знаннях підтвердило актуальність і доцільність обраної проблеми дослідження.

3. На основі вивчення педагогічної та релігієзнавчої літератури сформульовано поняття змісту релігієзнавчої освіти майбутніх учителів початкових класів. Під змістом релігієзнавчої освіти у педагогічному коледжі розуміється: система знань і світоглядні ідеї про закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії; особливості її впливу на різні сфери життя суспільства і окремої людини; специфіку освітньо-виховної діяльності у різних релігіях та релігійної психології дитини; моральні норми поведінки, а також практичні уміння і навички міжособистісного толерантного спілкування та побудови толерантних стосунків у дитячому колективі. Загальна мета курсу релігієзнавства у педагогічному коледжі сформульована як