НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

ВІСИНА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 94(477.8)"19"

УКРАЇНСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ РУХ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ В 20-30-Х РОКАХ ХХ СТ.

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЛЬВІВ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: Кучерепа Микола Михайлович, кандидат
історичних наук, доцент кафедри новітньої
історії України Волинського державного
університету ім. Лесі Українки

Офіційні опоненти: Гелей Степан Дмитрович, доктор історичних наук, професор, проректор Львівської комерційної академії

Давидюк Руслана Петрівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Рівненського гуманітарного університету

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історико-краєзнавчих досліджень, м. Київ

Захист відбудеться 10 вересня 2002 р. о 1530 год., на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України за адресою (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розісланий 9 серпня 2002 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор історичних наук |

І.Г. Патер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАРОБОТИ

Актуальність теми. В період становлення ринкової економіки пріоритетним завданням стало впровадження різних форм власності. Повною мірою це стосується і розвитку кооперації. У здійсненні сучасних економічних реформ цінним є досвід роботи західноукраїнських, зокрема волинських кооператорів міжвоєнного періоду.

Розвиваючи власне господарство, українці в той час не могли створити завершену систему національної економіки. Не маючи своєї державності, їм довелося розраховувати лише на господарську самоорганізацію. Кооперація тут стала масовою всенародною організацією, охоплювала різнобічні сторони господарського життя населення: кредитування і споживання, заготівлю і збут, переробку і експорт. Вона захищала економічні і соціальні права волинян, виховувала їх національно-свідомими громадянами. Функціонування на Волині української кооперації в міжвоєнний період, за винятком кількох епізодичних моментів, не знайшли належного висвітлення в літературі. Тому вкрай важливо на основі документальних архівних матеріалів узагальнити і відтворити реальну картину українського кооперативного руху.

Отже, актуальність теми зумовлена особливостями соціально-економічного та суспільно-політичного життя українців Волині; широким спектром діяльності кооперативних товариств; недостатнім дослідженням проблеми та можливістю опрацювання маловідомих джерел, насамперед архівних, що дозволяє по-новому висвітлити функціонування волинської української кооперації у 20-30-ті роки. Вивчення цього питання сприятиме більш виваженому з’ясуванню українсько-польських стосунків міжвоєнного періоду.

Дисертаційна робота є складовою програми наукових досліджень історії Волині у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки, а також держбюджетної теми “Українсько-польські відносини на Волині (20-40 роки ХХ ст.)”.

Мета дослідження – відобразити цілісну картину організаційного становлення та діяльності української кооперації на Волині у міжвоєнний період, її специфічні риси та регіональні особливості за умов дискримінаційної політики польського уряду.

Реалізація поставленої мети передбачає з’ясування:

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – українська кооперативна система у міжвоєнний період.

Предмет дослідження – форми і методи діяльності волинських кооперативних спілок, їх роль у розвитку народного господарства краю.

Хронологічні рамки дослідження – 20-30-ті роки ХХ ст. – міжвоєнний період, коли Західна Україна входила до складу Польської держави, і коли тут, з одного боку, проводилася політика національної дискримінації українців та їх ополячення, а з іншого – посилювався український національно-визвольний рух, зростала роль кооперативних організацій та товариств у збереженні й розвитку національної самосвідомості волинян.

Методи дослідження – аналіз, синтез, порівняльна та описова форми пізнання.

Наукова новизна роботи. Вперше здійснено комплексний аналіз волинського українського кооперативного руху, основних напрямків і форм роботи кооперації, її вплив на населення краю, стосунків з основними політичними силами в регіоні; дано виважену оцінку українському кооперативному руху Волинського воєводства; введено до наукового обігу не залучені до вивчення документи і матеріали Державного архіву Волинської області, Архіву нових актів у Варшаві.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження можуть бути використані: для підготовки узагальнюючих наукових праць, підручників і навчальних посібників з історії України і Волині; при дослідженні українсько-польських стосунків; у викладацькій та краєзнавчій роботі.

Апробація результатів дисертації. Дослідження апробовано шляхом його обговорення та рекомендації до захисту кафедрою новітньої історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки, у виступах на 13-ій науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу Луцького державного технічного університету (14-15 листопада 1998 р., м. Луцьк), науково-практичній конференції до 60-річчя від дня утворення Волинської області "Волинь у плині століть" (вересень 1999 р., м. Луцьк), міжнародних наукових конференціях "Jozef Јobodowski – rzecrnik dialogu polsko-ukraiсskiego" (15-16 ж?втня 1998 р., м. Люблін), "Волинь і волинське зарубіжжя" (16-18 червня 1994 р., м. Луцьк), "Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання" (23-24 травня 2001 р., м. Луцьк), “1939 рік в історичній долі України і українців” (23-24 вересня 1999 р., м. Львів), річних звітних наукових конференціях викладачів ЛДТУ (листопад 1999 р., листопад 2000 р., листопад 2001 р., м. Луцьк), у восьми статтях.

Структура роботи визначається метою і завданнями дисертаційного дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дисертація складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 240 позицій. Повний обсяг роботи 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено її хронологічні рамки, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, визначено мету дослідження і його завдання.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми” проаналізовано історіографію питання та джерельну базу роботи. Початківцями дослідження української кооперації Західної України, в тому числі і Волині, були її творці, активні діячі центральних кооперативних установ, теоретики і практики кооперативного руху (С.Бородаєвський, А.Жук, К.Коберський, А.Мудрик, Є.Храпливий, О.Луцький та ін.). Їх праці дають загальне уявлення про становлення і розвиток різних видів кооперації, формування її структури та механізм діяльності. В основному це популярно-пропагандистські економічні та статистичні огляди, як правило, проблемно вузькі. Вони мають швидше джерелознавче, ніж історіографічне значення.

Окрему групу досліджень кооперації в Західній Україні у міжвоєнний період складають праці істориків української діаспори, колишніх учасників кооперативного руху. Найпомітнішою серед них є монографія І.Витановича “Історія українського кооперативного руху”. Автор звернув увагу на тісний зв’язок українського кооперативного руху з національно-політичними прагненнями народу, однак особливості становлення, розвитку і діяльності волинських кооперативів в роботі відсутні. В роботах інших українських емігрантів відображена діяльність різних видів кооперації. Зокрема, А.Качор дослідив молочарську кооперацію, а І.Мартюк, колишній директор “Центросоюзу”, охарактеризував рільничо-торгівельну кооперацію в Західній Україні. Загальний недолік вищеназваних праць, який визнавали самі автори, – відсутність у них архівних матеріалів, докладних статистичних даних, протоколів і звітів про діяльність кооперативних установ та їх керівних органів. До того ж, ці дослідження присвячені лише Галичині.

Радянська історіографія кооперативний рух 20-30-х років ХХ ст. висвітлювала недостатньо. Окремі її аспекти трактувались в контексті критики буржуазного способу життя, а про західноукраїнську кооперацію як свідчення певного ступеня зрілості українського національного руху в Польській державі, загалом не згадувалося. З публікацій на цю тему зберігають повноцінне значення лише кілька монографій. Дослідження С.Макарчука, Ю.Сливки, Л.Олесневича можна вважати найґрунтовнішими серед книг, присвячених історії західноукраїнських земель. С. Макарчук змалював широку палітру етносоціальних і національних відносин на українських землях у складі Польщі, звернув особливу увагу на економічні фактори, що обумовлювали характер західноукраїнської кооперації. Об’єктивним вирішенням поставлених проблем відзначається робота Ю. Сливки, в якій висвітлено політику польських урядів щодо українців, здебільшого в економічній сфері. В окремих розділах, залучивши значний джерельний матеріал, автор окреслив позицію влади Другої Речіпосполитої щодо західноукраїнського підприємництва та торгово-промислової буржуазії, що позначилося й на українській кооперації.

Л. Олесневич у своїй праці висвітлив процеси виникнення і розвитку кооперації, проаналізував її соціальну структуру, діяльність керівних органів, окремих кооперативних діячів. Короткі характеристики деяких видів кооперації Західної України подаються у роботах П.Свежинського, І.Васюти , Г.Ковальчака, Я.Хонігсмана та ін. Положення і висновки цих праць базуються головним чином на документах і матеріалах східногалицьких земель, а події 1921-1939 рр. у Волинському воєводстві відображені фрагментарно.

З 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий етап вивчення кооперативного руху на західноукраїнських землях. Центром дослідження цієї проблеми стала Львівська комерційна академія, науковці якої підготували навчальні посібники з історії кооперативного руху та споживчої кооперації за загальною редакцією С.Гелея, започаткували серійне видання “Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти”, видали два томи біографічного збірника “Українські кооператори”, до якого увійшло понад 50 історичних нарисів про подвижників кооперативної ідеї в Україні.

Західноукраїнський кооперативний рух відображений у декількох кандидатських дисертаціях. Так, Г.Голуб зробила спробу системного дослідження усього кооперативного руху на західноукраїнських землях у 1918-1939 рр. В.Чайковський розглянув сільськогосподарську кооперацію в контексті економічної історії. З.Струк відтворила діяльність української виробничо-торгівельної кооперації у південно-східних воєводствах Польщі.

Значну увагу українській кооперації приділяли польські науковці. Відродженню кооперації на Волині присвячені праці Б.Багінського. Т.Стасів і Л.Пініанський розглянули економічні аспекти українського кооперативного руху. Узагальнюючі праці з історії Польщі ХХ ст. А.Альберта і Є.Топольського доволі повно відзеркалюють соціально-економічний розвиток Другої Речіпосполитої. Різноманітні проблеми Волині міжвоєнного періоду знайшли місце в монографії В.Менджецького. На широкому загальному тлі він робить висновки стосовно місця і значення кооперації в соціально-економічному, суспільно-політичному і культурному житті воєводства. Я.Кенсік у своїй монографії створив політичний портрет воєводи Г.Юзевського і його “волинської політики” щодо кооперативного руху. Особливості функціонування західноукраїнської кооперації 30-х років, зокрема її організацію висвітлив М.Сич. Опираючись на широку джерельну базу, він аналізує і узагальнює діяльність української кооперації не тільки в Галичині, а й на Волині.

Отже українські науковці досліджували проблему головним чином в контексті соціально-економічного та політичного розвитку краю й не акцентували уваги на функціонуванні та особливостях кооперації Волинського воєводства. Вчені української діаспори та Польщі вивчали західноукраїнську кооперацію загалом, а Волинь розглядали як її складову частину. Тому, незважаючи на наявність низки праць, у яких відображені окремі аспекти становлення й ролі волинської кооперації, досі ця проблема висвітлювалася лише фрагментарно або без врахування основних джерел. Кооперативний рух на Волині в міжвоєнний період не став предметом спеціального комплексного дослідження як у вітчизняній, так і зарубіжній історичній та економічній науці. Форми, методи та діяльність кооперативних структур Волинського воєводства потребують ґрунтовного вивчення.

Основу джерельної бази дослідження склали матеріали архівів України і Польщі, а також преса, спогади кооперативних діячів. Суттєвим доповненням до них є опубліковані джерела, зокрема збірники документів, законодавчі акти Другої Речіпосполитої, статистичні дані та статути багатьох кооперативних організацій.

Найширше у дисертації використані фонди державних архівів Волинської, Львівської та Рівненської областей, у яких зберігаються звіти, рапорти, донесення, огляди про стан промисловості, сільського господарства, будівництва, накази й розпорядження польських міністерств та відомств, звіти воєводських управлінь, статистика кооперативних підприємств, інформація про їх керівників.

Матеріали, що відображають взаємовідносини волинської кооперації з Ревізійним союзом українських кооперативів (РСУК) у Львові, з різними політичними партіями та організаціями (КПЗУ, Сельробу, УНДО та ін.) зосереджені у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ у Львові).

При аналізі проблем досліджуваної теми вагомою допомогою стали документи Архіву нових актів (ААN) у Варшаві, що розкривають господарську діяльність кооперативів, їх фінансовий стан та організаційну структуру.

Окрім цього в дисертації широко використані тогочасні як кооперативні, так і загальнопартійні періодичні видання – “Українська Нива” (Луцьк), “Волинське Слово” (Луцьк), “Рільник” (Луцьк), “Українська Громада” (Луцьк), “Господарсько-кооперативний часопис” (Львів), “Кооперативна республіка” (Львів), “Кооперативне молочарство” (Львів), “Супряга” (Львів), “Діло” (Львів), “Biuletyn Polsko-Ukrainski” (B.P-U) (Варшава), “Przeglad Woіyсski” (Л?цьк), – на сторінках яких висвітлювалися питання теорії і практики кооперативного будівництва.

Різноманітна джерельна база дозволила уникнути однобічного висвітлення й оцінки подій, явищ, фактів, дала змогу більш повно дослідити діяльність кооперації на Волині.

У другому розділі “Ґенеза українського кооперативного руху на Волині у 20-х роках” охарактеризовано стан української кооперації після Першої світової війни, політичні та соціально-економічні умови функціонування, шляхи її структурної відбудови та основні напрями організаційного розвитку.

Зародження кооперативного руху на Волині розпочалось в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. У цей час було створено широку мережу кооперативних установ, нагромаджено значні кошти і матеріальні цінності, підготовлено велику кількість кооперативних працівників. Однак під час Першої світової та українсько-польської воєн кооперативна система краю була майже повністю зруйнована. Незважаючи на це, у населення залишилася певна кооперативна традиція, яка згодом допомогла відродити кооперацію.

З часу входження краю до складу польської держави кардинально змінилися умови функціонування української кооперації. Відбудова волинської кооперації розпочалася у складних умовах. На темпи її розвитку впливала цілеспрямована колонізаторська політика польського уряду та стихійно діючі економічні чинники. Факторами, які гальмували відновлення кооперативного руху на Волині, були: руйнівні наслідки воєн; інфляція польської марки; дискримінаційна політика польського уряду щодо українського населення та української економіки, його намагання відмежувати Волинь від східногалицьких впливів. Не сприяла розвитку кооперації надмірна політизація кооперативних спілок. Причинами слабкого поширення кооперації на північно-західних землях були і низька свідомість населення та відсутність ідейного проводу (кваліфікованих кадрів). Крім цього кооперація Волинського воєводства мала певні особливості і відмінності. Вони були обумовлені тим, що західна Волинь до Першої світової війни входила в склад Російської імперії на відміну від Галичини, яка перебувала в Австро-Угорській державі. Відповідно політичний, соціально-економічний, а також кооперативний устрій цих частин суттєво відрізнявся. Різниця між Волинню і Галичиною проявилась в теорії та практиці кооперативного будівництва, в організації і правовій перебудові кооперативних товариств.

На характер кооперативного будівництва вплинули недоліки організаційної структури. Старі кооперативи різного виду переоформлювалися на універсальні господарсько-споживчі. Такі форми кооперативної організації на місцях вважали спочатку доцільними тому, щоб не розпорошувати матеріальних і людських ресурсів у тих місцевостях, де існувало небагато кооперативів. Однак процес утворення місцевих кооперативів не йшов у бажаному напрямку. Універсальні товариства майже не виникали. Для їх заснування потрібні були час і підготовлені фахівці. А тому найшвидше з’являлися господарсько-споживчі кооперативні крамниці, які легко було організовувати і в яких була найбільша потреба. У деяких повітах комітети організації кооперативів почали вести господарську діяльність і перетворювалися в повітові союзи. Вони з’явилися в Острозі, Кременці, Дубні і Ковелі. Проте, засновані без відповідної підготовки та підтримки, такі союзи в економічному відношенні були досить слабкими. На темпах розвитку волинського кооперативного руху позначилась і його відірваність від провідного галицького.

З 1924 р. розпочався другий етап відбудови кооперації у Волинському воєводстві. Він був пов’язаний з припиненням інфляції в польській державі і стабілізацією злотого після грошової реформи. В період з 1924 по 1927 рр. ліквідовувалися псевдокооперативи, почали зароджуватися нові види кооперації, налагоджувалася нормальна господарська діяльність кооперативів і завершувався процес орієнтації різних товариств на ревізійні союзи за територіальним, господарським, національним і т.п. принципами. Кооперативний рух починав прогресувати.

Найбільш розвиненою в кількісному і господарському відношенні була кредитна кооперація. У Волинському воєводстві в кінці 1926 р. діяло 95 кооперативів, які переважно обслуговували торгівлю і промисловість; сільське господарство; і, так звані, каси Стефчика, які кредитували дрібного сільгоспвиробника, а в містечках – дрібного промисловця. Кредитні кооперативи, з огляду приналежності до ревізійних союзів, були дуже різнорідними. Серед них суто українських було п’ять. Волиняни брали участь в кооперативах різних національностей. Це пояснювалось тим, що українці не мали можливості брати необхідну кількість кредитів у своїх банках. Тому в кредитній кооперації тих років чіткого національного розмежування не було. В дисертації аналізується національний склад кооперативів.

Другим за ступенем розвитку видом кооперації була споживча. В 1926 р. із 103 споживчих товариств, 50 були українськими. Споживча кооперація забезпечувала селян товарами першої необхідності, чим знижувала на них ціни у селах.

У другій половині 20-х років у Волинському воєводстві виникла виробнича кооперація, яка була представлена тільки молочарнями. У 1926 р. їх налічувалося лише 5. В господарському відношенні виробнича кооперація була досить слабкою, до того ж українці майже не брали в ній участі.

Таким чином, в першій половині 20-х років у Волинському воєводстві відроджувалася кооперативна система, створювалося правове поле її діяльності. Поступово вирішувалися проблеми суспільно-політичного та економічного характеру, які перешкоджали розвитку кооперативного руху. До 1926 р. відновили свою діяльність кредитна, споживча і деякою мірою виробнича (молочарська) кооперації. Кількість українських кооперативів була незначною (5 кредитних і 50 споживчих, в яких було 14,5 тис. членів). Населення усвідомило значення кооперації для захисту від політичних та економічних утисків польської влади, а також необхідність зближення українських кооператорів Волині і Галичини, що в подальшому призвело до їх об’єднання.

У третьому розділі “Волинський кооперативний рух в системі західноукраїнської кооперації” аналізується процес трансформації кооперації краю в структуру Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК) у Львові, простежуються основні напрямки господарської діяльності.

Відродження кооперативного руху в Галичині йшло значно інтенсивніше. З другої половини 20-х років волинські кооператори почали шукати шляхів об’єднання з центром кооперації – РСУК у Львові. До цього їх спонукало і те, що кооперативна організація Волинського воєводства порівняно з галицькою перебувала в гіршому стані. В 1925-1926 рр. відбулися з’їзди та конференції волинських кооперативних організацій за участю галицьких делегатів, на яких розглядалися питання про об’єднання кооперативів двох воєводств. У 1927 р. було створено спеціальний інспекторат у м. Луцьку. З його утворенням діяльність українського ревізійного союзу в другій половині 20-х років поширилася на Волинське воєводство.

Під керівництвом РСУК було прийнято програму зміцнення волинської кооперації. Розвиток загальноосвітнього і культурного рівня учасників кооперативного руху та широких верств суспільства, розповсюдження кооперативної ідеї, підготовка фахових робітників здійснювалися через культурно-освітні установи, читальні, книгозбірні, народні доми, і т.п.

РСУК, поряд з культурно-освітньою та інструкторсько-організаційною роботою, допомагав волинським кооператорам засновувати нові товариства. Фахові центри української кооперації “Центробанк”, “Центросоюз”, “Народна торгівля”, “Маслосоюз” відкривали тут свої філіали та відділи. Протягом 1927-1929 рр. на Волині засновується велика кількість нових українських кооперативів. Якщо порівняти розвиток різних видів української кооперації воєводства у періоди 1921-1926 рр. та 1927-1929 рр., то побачимо, що за останні три роки, на відміну від попередніх шести, споживча кооперація зросла в п’ять разів, кредитна – в чотири і з’явилася промислова. Число членів збільшилося майже удвічі, а капітали ледве на третину, що свідчить про екстенсивність кооперативного руху на Волині. Українські товариства почали виходити з польських ревізійних союзів і вступали до РСУК. Активно проводилася культурно-освітня та організаційно-інструкторська робота, в результаті якої значно зросла кооперативна свідомість українського населення і господарська самостійність українців. Під керівництвом РСУК українські товариства на Волині перебували до 1935 р. і за сім років співпраці досягли значних успіхів.

Основним типом волинської української кооперації була закупівельно-збутова. Вона мала триступеневу структуру. Кооперативи першого ступеня об’єднувалися в повітові або окружні союзи, створюючи в такий спосіб кооперативи другого ступеня. Останні об’єднувались в Крайовому центрі кооперативів загальної закупівлі і збуту “Центросоюз” – кооперативі третього ступеня. У Волинському воєводстві на кінець 1934 р. було 282 кооперативи першого ступеня та чотири повітові союзи кооперативів, які підпорядковувались “Центросоюзу”.

Здійснюючи закупівлю і збут сільськогосподарської продукції, предметів широкого вжитку, знарядь праці, сільгоспмашин, насіння, мінеральних добрив, закупівельно-збутова кооперація регулювала ціни на них, підвищувала рівень виробництва, готувала основу для переробки продуктів селянських господарств. Цей вид кооперації став важливим фактором розвитку аграрного сектору економіки Волині. Глибоко демократичний її характер дав змогу налагодити роботу різних ділянок господарства, підготував кооперацію до виробничої діяльності.

Значення виробничих кооперативів та їх діяльність надзвичайно великі, їх важко переоцінити. Вони створювали умови для залежності українців від закупівлі тих товарів, які можна було виготовляти на місці. Виробнича кооперація на Волині не мала сприятливих умов для свого розвитку. Але окремі її галузі, перш за все кооперативне молочарство, досягли добрих успіхів, розвивались більш-менш динамічно. Молочарські кооперативи сприяли вирішенню соціальних проблем на селі, захищали малозабезпечені категорії сільського населення. У Волинському воєводстві за 1928-1933 рр. їх число зросло до 14. Незначна їх кількість пояснювалась тим, що українське населення доставляло молоко до польських ревізійних союзів. Причинами цього були нерозвинена інфраструктура збуту, великі транспортні витрати, низькі закупівельні ціни, тощо. З іншого боку, розвитку українських молочарень чинила перешкоди польська влада. На Волині йшла конкурентна боротьба між “Маслосоюзом” та польськими кооперативними центрами за завоювання ринку. Очевидно, що за підтримки своєї влади польські кооперативи розвивалися краще. Тому в більшості українці вступали до польських молочарень.

Кредитній кооперації належала головна роль у нагромадженні національного капіталу, в забезпеченні селянства дешевим і доступним кредитом. Система кредитних установ Польщі була різнорідною, відповідала багатоукладному устрою польської економіки. Державні установи та органи самоуправління, а також підприємців і власників обслуговували великі банки. Дрібні власники та підприємства не могли безпосередньо користуватися їх послугами та змушені були утворювати власні кредитні установи. “Райфайзенки”, міські Українбанки та “Центробанк” мобілізовували вільні капітали українського населення, спрямовуючи їх у кооперативне виробництво та приватне підприємництво. “Центробанк” кредитував експортні операції сільської закупівельно-збутової кооперації, сприяючи сільськогосподарському виробництву. На позики кредитних установ сільські кооперативи купували сільськогосподарську техніку, сортове насіння, міндобрива, будували молочарні, олійні та інші кооперативні споруди, зводили “Народні доми”. Кооперативна система кредитного обслуговування сільського господарства значно зменшувала залежність кооперації, а значить і українців від польської держави.

Проаналізований матеріал дає підстави зробити висновок, що в другій половині 20-х років волинський кооперативний рух влився в західноукраїнську кооперативну систему, яку очолював Ревізійний союз українських кооперативів у Львові. Протягом десятирічної співпраці відбувся чіткий галузевий поділ кооперативів. Кількість товариств на Волині за цей час значно збільшилася, покращились їхні якісні показники. Особливо значного розвитку у Волинському воєводстві досягли кооперативи для загального закупу і збуту. Виробнича та кредитна кооперації дещо відставали. Значно зросла кооперативна свідомість волинян, їх господарська самостійність, практична діяльність, що в кінцевому результаті сприяло консолідації українського населення в Другій Речіпосполитій.

У четвертому розділі “Особливості функціонування української кооперації в 30-х роках” досліджується зміна політики польської влади щодо української кооперації та діяльність волинських кооперативних спілок за нових умов. Після приходу до влади Ю.Пілсудського в польській державі змінювалася національна політика. Новий уряд приступив до здійснення федералістичної програми, відомої під назвою доктрини польського прометеїзму. Уособленням нової урядової політики на Волині став воєвода Г.Юзевський. 2 грудня 1929 року у Луцьку, на нараді керівників східних воєводств Польщі, він ознайомив присутніх з новою “волинською програмою”, яка мала на меті розірвати історично сформовані тісні зв’язки між західними українцями, перетворити волинян на лояльних громадян Польщі. Нова адміністрація почала переслідувати національні українські кооперативи, культурно-освітні товариства та політичні партії. Все це робилося для того, щоб відгородити Волинь “сокальським кордоном” від впливів націоналістичної Галичини.

У 1932 р. у Волинському воєводстві влада закрила 52 кооперативи, які підпорядковувалися РСУК. Проти такої політики Г.Юзевського виступила українська парламентарна репрезентація та галицькі посли-українці, захищаючи права української кооперації та її вільного розвитку. Ліквідація українських кооперативів не принесла тих результатів, на які сподівався воєводський уряд. Підпорядковані РСУК волинські кооперативи залишалися досить потужним економічним чинником. У вересні 1934 р. їх кількість становила 304 товариства.

Після великої господарської кризи 30-х років керівництво польської держави вирішило реорганізувати кооперацію. Запропоновані зміни мали на меті зміцнити контроль за діяльністю ревізійних союзів; надати владі можливість впроваджувати територіальні обмеження, щоб запобігти взаємопроникненню цих союзів; змінювати умови надання союзам права ревізії або позбавлення їх цього права. В 1934 р. у Польщі був ухвалений новий кооперативний закон, за яким діяльність РСУК обмежувалася трьома східногалицькими воєводствами. Після цього РСУК втратив у Волинському воєводстві 308 кооперативів. Крім цього, новий молочарський закон 1936 р. регламентував мережу приватних і кооперативних молочарень. Їх існування цілком залежало від рішень рільничої палати.

Національно змішані регіональні і загальнодержавні об’єднання, в яких забезпечувався вплив і верховенство “державної нації”, прийшли на зміну чисто національним кооперативам. Таким чином польська влада знищила єдиний інституціональний поміст, який єднав українців Галичини і Волині. Українські кооперативи Волинського воєводства змушені були перервати своє членство в провідній українській кооперативній організації й перейти до польських союзів. Міські споживчі кооперативи були приєднані до варшавського союзу споживчих кооперативів “Сполем”. Частину сільських і містечкових товариств включив у свою систему національно змішаний Волинський кооперативний союз “Гурт”. Молочарські, кредитні та 217 споживчих кооперативів вступили до варшавського Союзу рільничих і зарібково-господарчих кооперативів (СР і ЗГК). В роботі прослідковано долю українських товариств в системі польських ревізійних союзів.

В дисертації аналізується діяльність кооперативів волинського союзу “Гурт”. 20 жовтня 1934 р. було ухвалено його статут. Спосіб утворення цього союзу суперечив багатьом засадам кооперативного руху. Функції головного організатора місцевих осередків “Гурту” найчастіше виконували представники місцевої державної адміністрації. Відповідно до напрямків національної політики на Волині, кооперативи “Гурту” спиралися на співпрацю поляків з українцями. Тому і не дивно, що після 1934 р. українські товариства не пішли до нього і не стали в ряди його прибічників. Вони воліли шукати подальших форм життя у варшавських союзах. Крім цього, щоб зрозуміти причину цього явища, слід мати на увазі, що “Гурт” впроваджував відмінні від інших союзів засади, які задовольняли не всіх. Кооперативи союзу обслуговували виключно своїх членів, в той час, коли інші об’єднання не забороняли торгівлі з нечленами. Також “Гурт” об’єднував спілки, що мали великий обсяг діяльності з багатьма складами. Для українських сільських кооперативів, які майже всі були малими, прийняти цю засаду – значило самоліквідуватися. Кілька літ існування “Гурту” підтвердило, що організаційні засади цього союзу хоч і добрі в теорії, але малоефективні на практиці. У 1938 р. він налічував 40 кооперативів, 140 складів і 24000 членів. Неефективність “Гурту” пояснюється тим, що його виникнення було зумовлене не економічними розрахунками, а підпорядковане реалізації окреслених політичних цілей польського уряду.

Слабкими сторонами кооперативів союзу були повільний ріст пайових капіталів, зростання заборгованості, низький товарооборот. В 1938 р. почався занепад кооперативів. Керівництво почало шукати виходу з такого становища. В результаті було прийнято рішення про приєднання “Гурту” до варшавського “Сполему”.

Після прийняття нового кооперативного закону в Польщі поряд із “Гуртом” був утворений новий Союз рільничих і зарібково-господарчих кооперативів Речіпосполитої Польської у Варшаві. Це був найбільший ревізійний союз у Польщі. 14 березня 1935 р. відбулося засідання головної ради СР і ЗГК, на якій було визначено місце розташування окружних союзів, призначено їх директорів. Серед них окружний союз встановлювався в м. Луцьку, директором якого став С.Понцет.

Волинський окружний союз рільничих і зарібково-господарських кооперативів проіснував чотири з половиною роки. Він зосереджував до 600 різних кооперативів, серед яких біля 300, що раніше належали РСУК. Спочатку в кооперативах, що потрапили до союзу, у діловодстві використовувалась українська мова і в керівництві були українці. Проте незабаром прийшло розпорядження влади вилучити з ужитку всі українські книги і замінити їх польськими. Ревізійний апарат польського союзу проводив політику злиття міцних українських товариств із слабкими польськими. Нові кооперативи не виникали, а старі занепадали під чужою опікою. Під кінець 30-х років майже половина українських кооперативів припинили діяльність. Союз взагалі не захищав свої товариства від нападів місцевої адміністрації. Висока оплата ревізорів надмірно обтяжувала бюджет кооперативів. Занепад кооперативної діяльності відбувся не тільки в українських спілках, а й в усьому союзі рільничих і зарібково-господарчих кооперативів. Якщо у 1938 р. у волинському окружному союзі було 577 товариств, то через рік 531.

Одним з трьох ревізійних союзів, до яких перейшли українські кооперативи, був варшавський союз споживчих кооперативів “Сполем”. Його діяльність поширювалась на Холмщину. На Волині вона була незначною, тому що міська споживча кооперація тут розвивалась досить слабо. Товариства, зосереджені у “Сполемі”, продавали переважно споживчі товари. Збут продуктів сільського господарства був мінімальним, обороти кооперативів досить низькими. На початку 1939 р., до “Сполему” входило 82 товариства, менше половини яких були українськими.

Отже, після прийняття нового кооперативного закону Польщі в 1934 р. відбулася реорганізація кооперативної мережі всієї держави, внаслідок чого найбільш потерпіла українська кооперація на Волині. Кооперативи, що належали до провідного українського кооперативного центру – РСУК, було насильно від нього відірвано і приєднано до трьох союзів, що діяли на терені воєводства, в основному до українсько-польського “Гурту” та польського союзу рільничих і зарібково-господарських кооперативів. Це було зумовлено зміною політичного режиму в Польщі, та політикою волинського воєводи Г. Юзевського.

Якщо до середини 1937 р. кооперативи Волині ще виказували якийсь поступ, то з кінця 1937 р. наступає застій. Під кінець 30-х років були ще деякі штучні проекти створення Волинського союзу кооперативів, проте до здійснення цих планів так і не дійшло. Український кооперативний рух на Волині був по суті ліквідований, розчинений в польських кооперативних центрах.

Висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Анотація

Вісина Т.М. Український кооперативний рух у Волинському воєводстві в 20-30-х роках ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України, Львів, 2002.

У контексті національно-політичного, господарського та культурного розвитку українських земель у складі Польщі в 20-30-х роках досліджено соціально-економічні передумови відродження та діяльність української волинської кооперації, еволюція її структури, участь у виробництві та збуті сільськогосподарської продукції, її роль у збереженні та поглибленні національної свідомості українців в культурно-освітньому і національно-визвольному русі.

Волинська українська кооперація як широке соціальне і національне явище, продемонструвала здатність українців до самоорганізації та розв’язання власними силами актуальних завдань у різних сферах громадського життя.

Ключові слова: Волинь, західноукраїнська кооперація, кооперативний рух, споживчі кооперативи, кредитні спілки, молочарство, культурно-освітня діяльність.

Аннотация

Висина Т.М. Украинское кооперативное движение в Волынском воеводстве в 20-30-х годах ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Институт украиноведения имени Ивана Крипякевича Национальной академии наук Украины. – Львов, 2002.

В контексте национально-политического, хозяйственного и культурного развития украинских земель в составе Польши в 20-30-х годах исследуется деятельность украинского кооперативного движения на Волыни. Прослеживаются национально-политические и социально-економические предпосылки создания волынской кооперации, эволюция её структуры, участие кооперативов в производстве и сбыте сельскохозяйственной продукции, тенденции развития разных видов кооперации, направление работы кооперативов по углублению национального сознания, их роль в украинском национальном движении и социальных процессах.

Волынская украинская кооперация рассматривается как широкое социальное явление, которое не только реализовывало экономические задачи в противостоянии с политикой польской власти, но и играло большую роль в формировании украинского сознания, продемонстрировало способность волынян к самоорганизации и решению собственными силами актуальных задач в различных сферах общественной жизни.

Ключевые слова: Волынь, западноукраинская кооперация, кооперативное движение, потребительские кооперативы, кредитные общества, культурно-просветительная деятельность.

Annotation

Vysyna T.M. Ukrainian co-operative movement in Volhynia in the 20s – 30s of the 20th c. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.01 - History of Ukraine. -Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy