ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Верхогляд Вікторія Борисівна

УДК 94 (477))  : 339. 92

УКРАЇНСЬКО-АВСТРІЙСЬКЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У 1991-2000 РОКАХ

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДОНЕЦЬК -2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - | доктор історичних наук, професор

Рябцев Володимир Павлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії Росії

Офіційні опоненти - | доктор історичних наук, професор

Бушин Микола Іванович,

Черкаський державний технологічний університет,

завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Мінгазутдінов Ігор Олександрович

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Провідна установа - | Інститут історії України НАН України

(відділ сучасної історії України) |

Захист відбудеться "22" листопада р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий " 18" жовтня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор О. В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проголошення незалежності України спонукало державу до вирішення цілої низки питань, що торкалися її статусу на міжнародній арені. До найважливіших питань варто віднести прагнення України увійти в європейську та світову спільноту, відшукати власне місце в їх політичній та економічній структурі. Одним з важливих завдань у цьому напрямку було налагодження взаємовигідних, паритетних двосторонніх відносин з європейськими державами. Серед них слід виділити Австрійську Республіку, з якою, у контексті розвитку спільної європейської історії, склалися давні зв'язки. Вони стали надбанням двох народів і створили ґрунт для їх подальшого спілкування у сьогоденні. Цьому постійно сприяла географічна близькість між країнами, подібність засад зовнішньої політики, зорієнтованої на збереження миру та на сприяння економічному зростанню. Наслідки співробітництва між Україною та Австрією відповідали інтересам двох держав та знайшли своє відображення як у впровадженні реформ в Україні, так і в її зближенні з Європейським Союзом.

Актуальність теми. Кожен крок України на міжнародній арені має для неї важливе значення, оскільки закладає ті підвалини, на яких базується стабільність зовнішньополітичного курсу країни на сьогодення і майбутнє. Тому, коли мова іде про розвиток українсько-австрійського економічного співробітництва в перші десятиліття незалежного існування України, цей досвід набуває актуальності і потребує досконалого вивчення, узагальнення та адекватної оцінки.

Актуальність дисертаційного дослідження полягає і в тому, що воно торкається однієї з найважливіших форм міждержавної взаємодії – економічного співробітництва, від розвитку якого залежить подальша розбудова української держави та її авторитет на міжнародній арені. Тому аналіз стану двосторонньої економічної співпраці з Австрією дає змогу виявити як позитивні, так і негативні чинники, без знання яких неможливе її вдосконалення. Одночасно українсько-австрійське економічне співробітництво є своєрідною моделлю розвитку двосторонніх відносин, тому їх вивчення та аналіз дає можливість прослідкувати деякі тенденції, проблеми та перспективи сучасної зовнішньоекономічної політики України.

Об’єктом дослідження є сфера зовнішньоекономічних відносин між Україною та Австрією.

Предметом дослідження є тенденції та особливості розвитку економічного співробітництва України та Австрійської Республіки з урахуванням впливу на них двосторонніх політичних відносин.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 1991-2000 роки, тобто період від проголошення Україною незалежності та встановлення 26 вересня 1991 року прямих консульських відносин з Австрією до кінця тисячоліття як рубежу епох. Цей десятирічний термін економічного співробітництва був насичений подіями, що дає можливість для комплексного аналізу здобутків України на міжнародній арені.

Метою дослідження є всебічний історичний аналіз стану, тенденцій розвитку, перспектив українсько-австрійського економічного співробітництва та розробка пропозицій щодо його інтенсифікації.

Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні завдання:

- дослідити процес становлення та розвитку зовнішньополітичних відносин між Україною та Австрією і визначити їх вплив на характер двосторонніх зовнішньоекономічних відносин;

- простежити, як процес формування нормативно-правової бази двосторонньої співпраці впливав на стан економічного співробітництва;

- визначити головні напрямки економічного співробітництва між державами, динаміку їх розвитку та відповідність встановленим пріоритетам співпраці;

- дослідити передумови і тенденції розвитку двосторонньої торгівлі, проаналізувати її експортно-імпортну структуру та чинники, що впливали на її формування;

- проаналізувати передумови, характерні риси розвитку і значення інвестиційного співробітництва у двосторонніх економічних відносинах України та Австрії;

- розробити практичні рекомендації для вдосконалення й інтенсифікації співробітництва між Україною та Австрійською Республікою з питань, що досліджуються.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше комплексно розглянуто українсько-австрійське економічне співробітництво за часів існування незалежної України. Розроблена періодизація розвитку двосторонніх відносин у різних галузях економічної співпраці. Ґрунтовно проаналізовано вплив на розвиток двосторонніх економічних стосунків політичного співробітництва; визначено головні напрямки співробітництва з урахуванням особливостей досліджуваного періоду. Вперше на основі статистичних даних двох держав було розглянуто основні напрямки їх спільної торговельної та інвестиційної діяльності.

У роботі розкрито форми та методи двостороннього співробітництва, подано практичні рекомендації для його покращення у різних напрямках. Введено в науковий обіг архівні документи, що раніше не використовувалися, матеріали торговельних представництв обох держав, які можуть служити базою для подальших досліджень та розробок.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його матеріал, основні положення та висновки можуть бути використані для подальшого дослідження проблем, ефективнішого розвитку українсько-австрійського співробітництва, вдосконалення форм та методів співпраці у процесі формування зовнішньоекономічної стратегії незалежної України. Результати дослідження можуть бути корисними при підготовці навчальних та методичних посібників, а також спецкурсів з питань зовнішньої політики української держави.

Апробація результатів дослідження відбувалася в дискусіях на наукових конференціях. Зокрема, на міжвузівській студентській історичній науково-практичній конференції "Україна на шляху суверенного розвитку", що проходила в Київському політехнічному інституті 24 квітня 2001 року; на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці незалежності України "Проблеми державного будівництва в умовах європейського шляху розвитку незалежності України", яка відбулася 25 квітня 2001 року в Київському національному лінгвістичному університеті; на міжнародній науковій конференції "Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)", яка проводилася 18 травня 2001 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні положення і висновки обговорювалися на засіданні кафедри історії Росії історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 наукові статті загальним обсягом 2 др. арк.

Обсяг та структура дисертаційного дослідження становить 177 сторінок, і складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел та використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет дослідження, хронологічні межі, вказано мету і наукову новизну дослідження, його практичне значення та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографічний, джерелознавчий огляд проблеми та методологія дослідження” проаналізовано стан історіографічної розробки питання, визначено перспективні напрямки її вивчення, подано характеристику джерел, використаних для вирішення поставлених у дисертаційній праці завдань.

Історіографія проблеми має дві важливі складові: вітчизняну та зарубіжну літературу. Всю історіографію можна розділити на 4 блоки: 1) вітчизняні дослідження, що розкривають сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України загалом; 2) вітчизняні праці, що висвітлюють проблему становлення та розвитку українсько-австрійських відносин; 3) зарубіжна література з питань зовнішньоекономічної діяльності України; 4) зарубіжна історіографія сучасного українсько-австрійського співробітництва.

До першої групи входять праці, що висвітлюють теоретичні аспекти зовнішньоекономічних відносин, враховуючи сучасний стан їх розвитку. Зокрема, праці С. С. Арутюняна та О. В. Ітигіної, М. В. Афанасьєва, Г. Ю. Голобушиної Арутюнян С.С., Ітигіна О.В. Міжнародна торгівля. Торговельна політика: Посібник для студентів, які вивчають міжнародні економічні відносини. - Одеса, 1997.; Афанасьєв М. В., Українська Л. О. Питання теорії та практики розвитку зовнішньої торгівлі України в умовах переходу до ринкової економіки.-К.,1995.; Голобушина Г.Ю. Науково-методичні основи реформування експортних зв’язків України в умовах трансформації економічної системи.-К., 1999. висвітлюють основні напрямки розвитку зовнішньоторговельних процесів.

Але, з огляду на невеликий обсяг вказаних праць, багато питань залишилося поза їхньою увагою, такі, наприклад, як механізми регулювання торговельної діяльності. Окремо слід вказати на наукове дослідження, авторами якого є О. С. Власюк, Т. І. Ковальова, Т. Б. Лебеда Власюк О. С. Ковальова Т. І., Лебеда Т. Б. Оцінка імпортної залежності народного господарства України. - К., 1992.- В.3. , де розглянуто вплив скорочення імпорту на розвиток економіки країни.

Література стосовно залучення іноземних інвестицій в економіку України представлена значно повніше. У ній розкриваються теоретичні питання залучення інвестицій в економіку держави, проводиться аналіз сучасної інвестиційної діяльності, вказуються на її здобутки та недоліки. Про це писали у своїх роботах В. Е. Коломойцев, А. А. Даниленко, Т. О. Зозуля, Л. В. Лисяк та В. М. Шумський, В. Новиков, Т. В. Ткач Коломойцев В. Е. Механізм залучення іноземних інвестицій у структурну перебудову і розвиток промисловості України.- К., 1996.; Даниленко А. А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість УкраїниФінанси України. - 2000.-№8.- С. 50-56.; Зозуля Т. О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні // Фінанси України. - 2000.-№ 7.- С. 102-112.; Лисяк Л. В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної діяльності в УкраїніФінанси України. - 2000.-№2.-С. 74-79.; Новиков В. Залучення іноземного капіталу для розвитку українських підприємствВісник Національного Банку України.- 1997.-№ 3.- С.46-50.; Ткач Т. В. Роль іноземних інвестицій в економіці УкраїниФінанси України.- 1999.- № 9.- С. 28-31. та ін. Оскільки праці були написані в різний час, вони не подають цілісного бачення процесу залучення іноземних інвестицій, а вказують лише на його окремі моменти. Питання правового регулювання залучення іноземних інвестицій та постійні зміни законодавства також докладно висвітлювалося у науковій літературі. Серед них, окрім ряду статей, слід пригадати фундаментальні праці М. М. Богуславського, В. М. Коссака, А. В. Омельченка Богуславский М. М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование: М., 1996.; Коссак В. М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - Л.,1999; Омельченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні. Довідник з правових питань.-К.,1997., які відображають теоретичні питання правового регулювання інвестиційної діяльності, а також аналізують в історичній ретроспективі процес формування законодавчої бази інвестиційної діяльності.

Другу групу складають праці, в яких вітчизняні дослідники торкалися проблеми українсько-австрійського співробітництва. Ця група є малочисельною, оскільки в українсько-австрійському співробітництві досліджувалися лише окремі питання, і ті - фрагментарно, часто у контексті зовнішньоекономічної діяльності України. З метою ґрунтовнішого аналізу використано низку робіт радянських авторів, присвячених розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків України, де подавалися відомості про співпрацю з Австрією, а саме, праці Д. Вовка; Ю. С. Голобушина, Б. В. Калашникова, Л. Г. Федоренка; М. М.Штепи Вовко Д. Розширення зовнішніх економічних зв’язків Радянської України з зарубіжними країнами Економіка Радянської України. - К., 1959.- №4.- С.53-60; Голобушин Ю. С., Калашников Б. В., Федоренко Л. Г. Эффективность экспортных поставок Украинской ССР.- К., 1969.; Штепа М. М. Географія міжнародних економічних зв’язків Української РСР.-К., 1969.. Зазначимо, що у згаданих дослідженнях розглядаються лише окремі моменти торговельної діяльності, а торгівля з Австрією висвітлюється в загальному контексті дуже лаконічно.

Питання сучасного двостороннього політичного співробітництва торкався А. Кудряченко Кудряченко А. Шляхи включення України до європейських структур Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України.- Львів, 1996.- С. 264-276., який проаналізував основні засади зовнішньої політики України і провів низку паралелей з Австрійською Республікою та Ф. Рудич Рудич Ф. Політичні структури України і Австрії: порівняльний аналіз Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України.- Львів, 1996.- С. 9-20. , який здійснив порівняння політичних структур двох держав.

Третю групу складають дослідження іноземних авторів, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності України. Зокрема, проблеми зовнішньої торгівлі та інвестицій висвітлюються австрійським автором С. Цафарпуром Zafarpour S. Wirtschaftsumfeld in Mittel- und Osteuropa (Bulgarien, Estland, Kroatien, Polen, Rumanien, Ruвland, Slowakei, Slowenien, Tschechische Republik, Ukraine, Ungarn, Weiвru?land). загально та дещо схематично. Це можна пояснити характером видання, яке покликане подати довідкову інформацію про стан проблеми. Дослідження Мюнхенського Інституту Східної Європи (Osteuropa-Institut Munchen) характеризуються цілісністю підходу до проблем, масштабністю досліджень та глибиною аналізу. У них, в рамках дослідження політичних та економічних процесів у країнах Східної Європи, проводиться аналіз відповідних процесів і в Україні. Зокрема, Г. Клемент, М Кноглер, А. Секарев, Р. Френш, В. Вінценз Clement H., Knogler M., Sekarev A. Strukturwandel und Probleme der realwirtschaftlichen Anpassung in der Ukraine.- Mыnchen, 1998.; Clement H., Knogler M. Entwicklung und Reform des Finanzsektors in der Ukraine. Die wirtschaftliche Entwicklung 1996/1997.- Mыnchen, 1998.; Clement H., Knogler M. Russ?sche und ukrainische Regionen im Transformationsprozeв. Darstellung der Wirtschaftskraft einzelner Regionen (Fхderationssubjekte) der Russischen Fхderation und Ukraine.-Mыnchen, 1999.-B.I-III.; Clement H., Frensch R., Knogler M., Quaisser W., Sekarev A., Troschke M., Vincentz V., Brkic Z., Gruber W., Hofer A., Leiprecht I., Reppegather A. Ostmittel- und Osteuropa im Aufholprozess. -Mыnchen, 2001. висвітлюють проблеми зовнішньої торгівлі та інвестицій. Ці ж питання розглядають у своїх працях С.Пляйнес, О.Собко, К. Охман, М. Шверякова Pleines H., Sobko O. Die Entwicklung der ukrainischen Wirtschaft 1992-1996 Osteuropa.Wirtschaft, 1997.-№ 4. - S. 437-454.; Ochmann C. Ukraine //und Marktwirtschaft in Osteuropa. - Gыtersloh, 1995.-S. .; Swerjakow. M. Einige Besonderheiten des Transformationsprozesses in der UkraineOsteuropa.-Wirtschaft, 1997.- №4.-S. 455-465., які досліджують різні аспекти проблеми.

Зарубіжна історіографія українсько-австрійського співробітництва представлена україномовними та німецькомовними виданнями. В першу чергу, це тематичні видання українською мовою австрійських офіційних установ, зокрема, Торгових радників Посольства Австрії в Україні Р. Талера та К. Гессля Талер Р. Українсько-австрійські економічні відносини // Зовнішня торгівля. - 1999.- № 3/4.- С. 144-146.; Гессль К. Австрійсько-українські торгово-економічні відносини (довідка). К, 2001.; Гессль К. Украинско-австрийские отношения // Цивилизация.-К., 2001.-№2. - С.26.; Гессль К. Австрійсько-українське енергетичне співробітництво має перспективне майбутнє // Зелена енергетика.-К., 2001.-№4. - С. 8., які носять інформативний характер, насичені фактичним матеріалом і дають загальне уявлення про стан та напрямки українсько-австрійського співробітництва.

Німецькомовних досліджень австрійських науковців, присвячених досліджуваній проблематиці, є небагато. Серед них за змістовністю необхідно виділити роботи К. Гельмштедт, А. Мат та К. Геґлінґер Helmsteddt K. Auslдndische Direktinvestitionen in den Oststaaten: Ende 1997, Anfang 1998 (Aktualisierung).- Wien, 1998.; Math A., Hoglinger K., Fidrmuc-Helmstedt K. Auslandische Direktinvestitionen in den Oststaaten:. Wien, 1998., в яких, в контексті вивчення інвестиційної діяльності Австрії в східноєвропейському регіоні, досліджується процес надходження австрійських інвестицій в Україну. Питання розглядається в загальному плані, але цінність вказаних праць зумовлюється відсутністю в Австрії друкованої інформації про розвиток українсько-австрійських відносин.

Історіографія питання дає змогу зробити висновки про наявність лише окремих праць українських та австрійських авторів, присвячених досліджуваним питанням, але комплексне їх вивчення не стало набутком історичної науки. Україна та Австрія мають дуже мало інформації одна про одну, а існуюча література не відображає достатньою мірою розвиток українсько-австрійського співробітництва, тому існує потреба ґрунтовного дослідження цієї тематики з використанням різноманітних джерел.

Для написання дисертації було опрацьовано та використано широку джерельну базу, що дало можливість провести дослідження відмінних складових торгово-економічної діяльності. Загалом, для підготовки окремих розділів роботи, виходячи з їхньої специфіки, використовувалися різні види джерел, які складаються з опублікованих та неопублікованих документів і матеріалів. В свою чергу за походженням вони поділяються на українські та австрійські.

До опублікованих належать тексти Конституцій України та Австрії, інші законодавчі акти з питань зовнішньої політики і документи договірно-правової бази двостороннього співробітництва. Окремий блок становлять дані української та австрійської статистики. З українського боку це матеріали Державного Статистичного Комітету України, а саме статистичні щорічники відділу статистики іноземних інвестицій Прямі іноземні інвестиції за 1994 рік. - К., 1995.; Прямі іноземні інвестиції за 1995 рік. К., 1996.Далі збірники включно до 2000-го року). та статистики торгівлі Зовнішня торгівля товарами та послугами: 1994.- К., 1994.- Т.1.; Зовнішня торгівля товарами та послугами у 1995 р.- К., 1996.- Т.1.(Далі збірники за 1998,1999,2000 роки).. З австрійського - дані Головного статистичного управління Австрії (Osterreichisches Statistisches Zentralamt), а саме статистичні збірники з питань зовнішньої торгівлі за 1993-2000 роки Der Aussenhandel Osterreichs: 1993, Gesamtjahr. Serie 2. Spezialhandel nach internationalen Warenschema (SITS-revised 3). Wien, 1994. (Weiter die Jahre 1995-2000)..

Іншим опублікованим джерелом є видання Палати Економіки Австрії (Wirtschaftskammer Osterreich) під загальною тематикою "зовнішня економіка" (Aussenwirtschaft). Було використано збірники, присвячені Україні Aussenwirtschaft. Landerblatt: Ukraine.- Wien, 2001. та іншим державам Східної Європи Aussenwirtschaft. Landerblatt: Polen.- Wien, 2001.; Aussenwirtschaft/ Landerblatt: Slowenien.- Wien, 2001.; Aussenwirtschaft/ Landerblatt: Tschechische Republik.- Wien, 2001.; Aussenwirtschaft/ Landerblatt:Ungarn .- Wien, 2001.; AWO/ Landerinfo: Slowakei- Wien, 2001., u.a., які містять інформацію про зовнішню торгівлю, інвестиційне та законодавче співробітництво з Австрією, що дає змогу порівняти цю інформацію з відповідною українською та розглянути українсько-австрійські економічні відносини в європейському контексті.

Серед неопублікованих джерел найважливіше місце належить архівним матеріалам. Матеріали Архіву Міністерства Закордонних Справ України Архів Міністерства Закордонних Справ України.- Ф. Закордонні Установи.-О.1.-Спр.3, 13, 15, 20, 21, 22, 23, 24. (далі - Архів МЗС України), які складали офіційний архів Посольства України в Республіці Австрія, належать до головних джерел дослідження. У ході роботи було використано низку справ матеріалів фонду “Закордонні Установи”. Серед них справа 3 "Економічні, торговельні зв’язки", де представлена інформація про налагодження економічних відносин на різних рівнях; справа 21 "Двосторонні економічні відносини", в якій містяться дані щодо спільних підприємств, галузевих напрямків співробітництва; справа 22 "Двосторонні відносини. Питання торгівлі і торговельної політики", що представляє розвиток торговельної співпраці та його головні напрямки; справа 15 "Двосторонні відносини. Політичні питання", яка відображає розвиток політичних взаємин та ін. Справи архіву розміщено у хронологічній послідовності, що відображає процес розвитку співпраці в окремих ділянках. Використання архівних матеріалів, які охоплюють різноманітні сфери співробітництва, допомагає скласти цілісне бачення розвитку співпраці та дає змогу відтворити історичну картину розвитку двосторонніх українсько-австрійських відносин.

Важливе значення для роботи мали матеріали, а також підготовлені на прохання автора спеціальні довідки, надані Торговельним представництвом України в Австрії, Посольством Республіки Австрії в Україні, Бюро Торгового радника Посольства Австрії в Україні, які стосувалися різноманітних питань двостороннього політичного та економічного співробітництва.

У роботі було використано матеріали української та австрійської преси. Найважливішими серед них з українського боку були офіційні видання - "Голос України" та "Урядовий кур’єр", а з австрійського - Der Kurier, Der Standard.

Таким чином, джерельна база дослідження характеризується багатоманітністю, що дає можливість проводити комплексний аналіз, співставлення та порівняння для встановлення достовірності інформації. Різні за характером джерела є взаємодоповнюючими і в сукупності дають можливість розглядати проблеми багатогранно та цілісно.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об’єктивності, положення про діалектичний взаємозв'язок явищ у суспільстві. У роботі в поєднанні використовувалися загальновизнані методи наукового дослідження - історичний, статистичний та метод порівняльного аналізу. Системний підхід до процесів, що досліджуються, використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу уможливили виділення тенденцій розвитку двостороннього співробітництва.

У другому розділі ”Становлення та розвиток зовнішньополітичних українсько-австрійських відносин” розкривається їхнє місце в зовнішньополітичній стратегії незалежної України. Показано вплив концептуального документу “Основні напрямки зовнішньої політики України” на становлення та розвиток сучасних українсько-австрійських відносин з урахуванням геополітичного фактору, географічної близькості та спільного історичного минулого двох держав. Підкреслюється важливість подібності зовнішньополітичних орієнтирів України та Австрії, що проявлялася у без'ядерному статусі, позаблоковості (яка перебуває у стані трансформації), співпраці у рамках ООН, ОБСЄ, Центральноєвропейської ініціативи. Крім цього, держави займали спільні позиції у вирішенні низки міжнародних та європейських проблем.

Звертається увага на те, що співробітництво, закладене між Україною та Австрією ще за радянських часів, після проголошення державної незалежності України вийшло на якісно новий рівень.

Підкреслюється нерівномірність розвитку двостороннього зовнішньополітичного співробітництва, що можна пояснити наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних причин. Виділяється три етапи, кожен з яких мав свої особливості.

Перший етап (кінець 1991-1993 рр.) характеризується особливою активністю в налагодженні співробітництва. Обопільна зацікавленість держав у розвитку стосунків виявилася в тому, що Австрія однією з перших налагодила консульські відносини з Україною, а вже 24 січня 1992 року було встановлено дипломатичні відносини. Слід відзначити, що Австрія - єдина держава, яка не здійснила формального дипломатичного визнання України, оскільки вважала, що факт її членства в ООН та інших міжнародних організаціях сам по собі свідчив про існування її як суб’єкта міжнародної політики. Протягом цього етапу було налагоджено двосторонні контакти на вищому рівні, що підтверджували численні двосторонні візити, в тому числі і на рівні прем'єр-міністра та віце-канцлера, започатковано роботу інституцій, покликаних організаційно забезпечувати та координувати розвиток двосторонніх відносин.

Варто зазначити, що більше ініціативи виходило з австрійського боку. Складне внутрішньополітичне становище України - шахтарські страйки, гіперінфляція тощо відволікали її керівництво від вирішення зовнішньополітичних питань, що не могло не позначитися і на розвитку двостороннього співробітництва, яке перейшло в іншу фазу.

Для другого етапу (1994-1996) було характерним зменшення двосторонньої політичної активності, внаслідок політичної та економічної нестабільності в Україні та поглиблення східного вектору її зовнішньої політики. Протягом цього етапу кількість двосторонніх візитів значно скоротилася, але вже на кінець періоду відбулися серйозні зміни у внутрішньополітичному та зовнішньополітичному житті країни, які позначилися і на українсько-австрійських відносинах. Прийняття нової Конституції України, проголошення Президентом України у червні 1996 року на парламентському зібранні ЗЄС головним завданням інтеграцію України до Європейського Союзу мали значний вплив на активізацію двостороннього співробітництва. Прийняття Угоди про взаємний захист інвестицій було також симптомом переходу двосторонніх відносин до нового етапу.

Третій етап (1997-2000 рр.) був якісно новим у розвитку двосторонньої співпраці. Значна активізація діяльності на рівні міністерств та відомств обох держав протягом 1997 року позитивно позначилася на розвитку інвестиційного співробітництва. Вперше за весь досліджуваний період відбулися державні візити Президента України Л. Кучми до Австрії (14-16 жовтня 1998 року) та Президента Австрії Т. Клестіля в Україну (17-18 травня 2000 року), які надали нового імпульсу розвиткові співпраці. Крім цього, протягом зазначеного періоду нового значення набули такі форми співробітництва, як спільні семінари. Було активізовано діяльність робочих груп з різних питань, які почали реально впливати на розвиток двостороннього економічного співробітництва. Поглиблення двосторонніх відносин відбувалося на фоні посилення західного вектора зовнішньої політики України.

Наявність цих етапів у зовнішньополітичному співробітництві між державами спричинило великий вплив на розвиток зовнішньоекономічних відносин, які, з деяким інтервалом, їх повторювали.

У третьому розділі “Головні напрямки українсько-австрійського економічного співробітництва” звертається увага на галузеву спрямованість двосторонньої економічної співпраці з урахуванням існуючих передумов: Україна має вигідне розташування між Сходом та Заходом, вихід на ринки країн СНД, розвинену інфраструктуру і місткий споживчий ринок, добре забезпечена висококваліфікованими трудовими ресурсами. В свою чергу, Австрія - держава-член Європейського Союзу, стабільний партнер з високорозвиненою промисловістю. Обопільне зацікавлення знайшло практичне втілення у налагодженні співробітництва та встановленні його пріоритетних напрямків, які, після процесу двостороннього узгодження, були зафіксовані 31 серпня 1993 року в Угоді про двосторонні торговельно-економічні зв’язки. Галузевими пріоритетами економічного співробітництва вважалися металургія та металообробка, хімічна промисловість, сільське та лісове господарство, енергетика, целюлозно-паперова промисловість, будівництво, транспорт, охорона навколишнього середовища. Це ті галузі, які були основою для співробітництва ще за часів Радянського Союзу, і частина з яких забезпечувала потреби зовнішнього ринку.

Майже в усіх галузях, визначених пріоритетними, проходило активне співробітництво. Традиційним воно було в галузі металургії, де одним з найбільших партнерів України став концерн “Фест-Альпіне Індустріанлагенбау ҐмбГ”. Ним було встановлено контакти з металургійним комбінатом ім. Ілліча (м. Маріуполь), Харцизьким трубним заводом, Дніпропетровським металургійним комбінатом ім. Дзержинського та іншими великими підприємствами. Хоча вказані проекти наштовхнулися на серйозні перешкоди, частина з них до сьогоднішнього часу реалізовується. Прикладом проектів, що знаходилися в дії, є співробітництво консорціуму у складі “Фест-Альпіне Індустріанлагенбау ҐмбГ”, “Дойче Фест-Альпіне Індустріанлагенбау ҐмбГ”, “Остріе енерджіінвайєрнмент СГГ/Вігер бюро АҐ” з Херсонським целюлозно-паперовим комбінатом.

Значне місце у співробітництві відводилося енергетичній галузі. Будучи активним противником використання ядерної енергетики, Австрія виділила на програму закриття ЧАЕС 1 млрд. австрійських шилінгів, зробивши при цьому більший внесок у спорудження об’єкту “Укриття” ЧАЕС, ніж було передбачено ЄБРР. Між двома державами була підписана угода про постачання Україною електроенергії до Австрії терміном на 15 років загальною вартістю 7 млрд. шилінгів, але в силу об’єктивних та суб’єктивних обставин її впровадження до цього часу не розпочалося. Крім цього, у 1997 році було створено експертну групу з питань енергетичної політики, яка протягом 1999-2000 років провела два спільні засідання і прийняла низку рішень стосовно співробітництва двох держав у напрямку енергозбереження, розвитку альтернативних видів енергії тощо.

Слід відзначити плідну співпрацю України та Австрії у транспортній галузі, яка має давні традиції. Відновлення авіаційного сполучення відбулося 26 листопада 1992 року, коли “Австрійські авіалінії” з’єднали столиці двох держав. Протягом досліджуваного періоду воно поширилося на міста Харків, Одесу, Дніпропетровськ. Також за роки незалежності значно розширилася співпраця в галузі залізничного та автомобільного транспорту.

Важливою складовою економічного співробітництва була банківська діяльність. Особливу активність проявляли австрійські банки: “Банк Аустріа Кредітанштальт” та “Райффайзенбанк Україна”, дочірнє відділення найбільшого австрійського інвестиційного банку “Інвестментбанк”. А в 1998 році була відкрита лінія монетного виробництва в Україні, тендер на будівництво та оснащення якої виграв Австрійський монетний двір.

Таким чином, двостороннє співробітництво не було просто декларацією, а втілювалося в конкретні проекти, а галузі, визначені пріоритетними для співпраці, дійсно виявилися найперспективнішими. Не дивлячись на труднощі, з якими стикалася австрійська сторона в процесі реалізації поставлених завдань, через кризу та нестабільність української економіки, зацікавлення Україною залишалося стабільним.

У четвертому розділі ”Українсько-австрійські торговельні відносини у 1991-2000 роках” аналізується динаміка торгівлі та її імпортно-експортна структура. Двосторонні торговельні відносини розвивалися досить динамічно, й Австрія стала серйозним торговельним партнером України. Про це свідчить той факт, що на кінець 2000-го року серед країн Європейського Союзу Австрійська Республіка стала третім за обсягами споживачем українських товарів та зайняла серед країн ЄС шосте місце як постачальник товарів в Україну. Протягом 1992-2000 років український експорт в Австрію зріс у 3,2 рази, а український імпорт з Австрії - у 3,6 рази. На 2000-й рік український експорт товарів в Австрію складав 3145,6 млн. австрійських шилінгів, а український імпорт з Австрії - 2926,8 млн. австр. шилінгів.

Українсько-австрійське торговельне співробітництво було започатковане ще за часів СРСР, коли Австрія входила до числа основних споживачів українського прокату, вугілля, чавуну, залізної руди. Про його розвиток свідчить той факт, що у 1986 році, як виняток, Україна одержала право самостійно торгувати з Австрією. Налагоджені того часу контакти зіграли важливу роль для реалізації сучасних торговельних відносин, які були взаємовигідними.

Україні вдалося зберегти позиції на ринку товарів та послуг Австрії, які вона завоювала за часів Радянського Союзу, і через імпорт одержати доступ до високотехнологічної продукції Австрії. Для Австрії торгівля з Україною, в першу чергу, відкрила доступ на місткий споживчий ринок.

З метою врегулювання торгових відносин розпочалося формування нормативно-правової бази торговельної діяльності. Але воно проходило повільно, тому такі базові документи, як Угода про двосторонні торговельно-економічні зв’язки між Україною та Австрією від 31 серпня 1993 року, Конвенція про уникнення подвійного оподаткування від 17 березня 1999 року, приймалися з запізненням.

Двома складовими українсько-австрійської торгівлі були товари та послуги. Виходячи з динаміки торгівлі товарами, можна виділити кілька етапів цього процесу. Перший етап (1992-1995 рр.) характеризувався позитивним сальдо зовнішньої торгівлі, яка рухалася ще за інерцією від радянських часів. Зменшення позитивного сальдо на кінець періоду пояснюється наростаючою економічною кризою та скороченням видобування сировини, яка складала основну частку українського експорту до Австрії. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі, притаманне для другого етапу (1996-1997), було викликане зменшенням поставок залізної руди, яка на цьому етапі фактично визначала стан українського експорту. На третьому етапі (1999-2000) спостерігалося позитивне сальдо, що пояснюється зменшенням питомої ваги сировини в українському експорті до Австрії та розширенням товарного асортименту, а також девальвацією гривні, спровокованої кризою в Азії та Росії, яка дозволила збільшувати капіталовкладення на внутрішньому ринку.

У торгівлі з Австрією структура українського експорту, хоча і покращилася, але залишалася незадовільною, оскільки його більшу половину складала сировина, головним чином, залізна руда. Український імпорт з Австрії, навпаки, майже повністю складався з готових виробів, перш за все продукції машино- та приладобудування.

Порівняння української експортної структури та структури експорту низки країн Східної Європи у торгівлі з Австрією показує, що Україна значно поступалася цим державам, оскільки для них сировина не була визначальним експортним товаром. Навпаки, чим більш економічно розвинута держава, тим менше місця в її експорті займали напівфабрикати, а частка готових виробів зростала.

Іншою складовою двосторонньої торгівлі є послуги, в торгівлі якими протягом досліджуваного періоду спостерігалося позитивне сальдо. Серед країн Європейського Союзу Австрія стала важливим споживачем українських послуг. У 1999 році вона поступилася лише Німеччині та Великобританії. Але структура експортованих послуг України та Австрії була різна. Якщо перша країна надавала в основному транспортні послуги, користуючись своїм географічним положенням і мала невеликі обсяги інших видів послуг, то Австрія, незважаючи на відставання від українських послуг за обсягами, володіла збалансованішою структурою, де основними були фінансові послуги, послуги з ремонту основних фондів, монтажу і ремонту, зв’язку.

Варто підкреслити, що експортно-імпортна структура торгівлі України з Австрією відображає загальні вади української економіки, реформування якої проходило повільно та непослідовно. Як наслідок, торгівля України розвивалася без врахування світових тенденцій, де головний акцент ставився на готовій, високотехнологічній продукції та інтенсивному зростанню обсягів сфери послуг.

Не дивлячись на негативні моменти, зацікавлення до України як торговельного партнера з боку Австрії зростало. Про це свідчить, зокрема, й активна діяльність Бюро Торгового радника Посольства Австрії в Україні, яке здійснювало підготовку та проведення щорічних австрійських торгових місій в Україну. Вони були започатковані у 1992 році, а протягом досліджуваного періоду відвідали Київ, Запоріжжя, Львів, Дніпропетровськ, Одесу, Харків, Рівне.

У п’ятому розділі “Інвестиційне співробітництво України та Австрії” проводиться дослідження двосторонньої співпраці в галузі інвестицій, яка є особливо актуальною за сучасних умов, оскільки іноземні інвестиції заповнюють потребу країни в коштах, в умовах обмеженості традиційних джерел інвестування, сприяють надходженню в економіку новітніх технологій, залучають країну до світової кооперації. Для України Австрія представляла значний інтерес, оскільки ділова активність у цій країні була порівняно висока, існували кошти, які потребували застосування, у різних галузях були розроблені передові технології. Зі свого боку, Україна могла запропонувати Австрії, окрім перелічених у попередніх розділах переваг (а вони були актуальними і в процесі залучення австрійських інвестицій), порівняно низький рівень заробітної плати, яка є одним з найважливіших компонентів у структурі витрат виробництва. Відносна стабільність зовнішнього та внутрішнього положення України створювала сприятливі умови для успішного австрійського інвестування.

Протягом досліджуваного періоду спостерігалося значне зростання обсягів австрійських інвестицій в економіку України. Якщо у 1994 році австрійські інвестиції складали 4 млн. 106 тис. дол. США, то у 2000-му році вже 126 млн. 18 тис. дол. США.

Слід вказати, що темпи залучення інвестицій не були поступальними, тому на підставі їх зміни та переорієнтації галузевого розподілу інвестиційних коштів було виділено три етапи. Перший етап (1994-1995 рр) започаткував двостороннє співробітництво, яке набувало динамічних рис. Провідною галуззю, до якої спрямовувалися інвестиційні кошти, було машинобудування та металообробка, що пояснюється наявністю міцних контактів у цьому напрямку ще з радянських часів. Крім цього, зацікавлення Австрії викликали галузі зовнішньої торгівлі, транспорту, внутрішньої торгівлі, туризму, які мали важливе значення для розвитку української економіки.

Для другого етапу (1996-1997 рр.) було характерним нерівномірне зростання темпів інвестиційних надходжень, що призвело до зменшення питомої ваги австрійських інвестицій в Україну, які на кінець 1996 року склали 1,5%. Серед причин цього явища були зміни в інвестиційному законодавстві держави. Прийняття Угоди про взаємний захист інвестицій у листопаді 1996 року заклало передумови до зміни ситуації. Активізації інвестиційного співробітництва між державами у 1997 році сприяли суттєві зміни в кількох площинах. Пожвавлення контактів у сфері політичного співробітництва, підписання Угоди про уникнення подвійного оподаткування, стабілізація внутрішньополітичного становища України через прийняття у 1996 році Конституції України та введення гривні, а також збільшення інвестиційних потоків з Австрії на терени колишнього Союзу мали позитивний вплив на розвиток інвестиційного співробітництва. Комплекс внутрішніх та зовнішніх передумов створив сприятливі умови для інтенсифікації діяльності австрійських інвесторів на Україні. Протягом цього періоду було започатковано зміни потоків інвестицій за галузями, а саме спрямування інвестицій до фінансового сектору, що наочно відобразилося у відкритті в 1997 році філій трьох австрійських банків в Україні.

Тенденції галузевого розподілу австрійських інвестицій закріпилися протягом наступного третього етапу (1998-2000 рр.), коли при зростанні обсягів інвестицій темпи зростання залишалися невисокими. Галузева структура інвестицій залишалася сталою і її найважливішими складовими були фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення; внутрішня торгівля; промисловість; транспорт і зв’язок. Тенденція інвестування невиробничої сфери в Україні йшла дещо врозріз з відповідними процесами у Східній Європі, де головні інвестиційні потоки у низці країн (Словаччина, Угорщина, Польща) спрямовувалися у виробництво.

Протягом досліджуваного періоду на Україні не було створено відповідного інвестиційного клімату для заохочення діяльності іноземних інвесторів взагалі та австрійських зокрема. Слабка активність австрійських інвесторів на теренах України мала своє підґрунтя. У розділі аналізуються суб'єктивні та об'єктивні причини даного явища.

Серед об’єктивних варто розрізняти зовнішні причини (жорстка конкуренція між реципієнтами за обмежену кількість інвестиційних ресурсів на міжнародних ринках; зменшення інвестиційних ресурсів, пов’язане з кризами) та внутрішні (повільність формування законодавчої бази як інвестиційної діяльності загалом, так і українсько-австрійського співробітництва зокрема; постійні зміни законодавства; засилля бюрократизму, корупція, незадовільний стан політичного та економічного маркетингу). Серед суб’єктивних причин вказується на існування стереотипних і викривлених уявлень про Україну в Австрії, викликаних інформаційним вакуумом.

Але не дивлячись на це, в Україні було реалізовано ряд успішних проектів, серед яких СП ”Фішер-Мукачево”, СП “Поділля  Обст”, супермаркети “Білла”, співробітництво Полтавського гірничо-збагачувального комбінату з австрійським концерном “Фест-Альпіне Шталь АҐ”, співробітництво мукачівського заводу “Точприлад” з австрійським відділенням фірми ”Філіпс”.

Поряд з процесом залучення австрійських інвестицій досліджується і напрямок інвестування з України в Австрію. Підкреслюється його практичне значення в залученні нашої країни до світового господарства, доступу до технологічних новацій, покращення якості та зменшення вартості продукції. Серед країн Європейського Союзу Австрія протягом майже всього досліджуваного періоду посідала лідерство як реципієнт українських інвестицій. Загалом обсяги інвестицій були малими, і, якщо на початку досліджуваного періоду спостерігалися тенденції до їхнього зростання, то на його кінець, у зв’язку з економічною кризою, вони різко зменшилися (у кін. 1999 р. українські інвестиції в Австрію складали 1 млн. тис. дол. США.). Звертається увага на наявність в обох держав можливості для подальшого покращення інвестиційного співробітництва.

У висновках виділено такі результати дослідження, які виносяться на захист:

- українсько-австрійське економічне співробітництво за роки незалежності досліджувалося фрагментарно, тільки в окремих його напрямках та аспектах. Проте, наявні архівні та опубліковані джерела як в Україні, так і в Австрії дали можливість уперше здійснити узагальнюючий аналіз двостороннього співробітництва в економічній сфері;

- здобуття Україною державної незалежності відкрило нові можливості для співробітництва з країнами світу, про що яскраво свідчить розвиток економічного співробітництва з Австрією;

- наявність спільної позиції в України та Австрії з широкого кола питань зовнішньої політики, насамперед зі створення без'ядерної зони в Європі та збереженні миру в світі, сприяла розвиткові політичного діалогу між країнами, який впливав на хід економічного співробітництва;

- ефективність економічного співробітництва з Австрією залежить від багатьох чинників і, насамперед, від стану законодавчої бази, спрямованої на підтримку його взаємовигідного розвитку, формування якої проходило повільно;

- незважаючи на обопільну зацікавленість країн, наявність різного стану економік України та Австрії об'єктивно впливала на вирішення цілого кола питань співробітництва і вела до неузгодженості в процесі їхнього втілення у життя;

- внаслідок повільного реформування економіки незалежної України сучасне економічне співробітництво з Австрією активніше розвивалося в тих напрямках, які були започатковані за радянських часів;

- інвестиційне співробітництво між двома країнами внесло пожвавлення у розвиток економічних зв'язків, сприяло вирішенню низку гострих проблем