Центральний інститут післядипломної

педагогічної освіти АПН України

Зубко Анатолій Миколайович

удк 371. 14: 371.2

організаційно-педагогічні умови удосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації

Педагогічних кадрів

13.00.04 – Теорія та методика професійної освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Олійник Віктор Васильович,

Центральний інститут післядипломної

педагогічної освіти АПН України, ректор

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Протасова Наталія Георгієёвна,

Українська Академія державного

управління при Президентові України,

завідувач кафедри управління освітою;

кандидат педагогічних наук, доцент

Сорочан Тамара Михайлівна,

Луганський інститут післядипломної

педагогічної освіти, ректор.

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної

освіти АПН України, відділ теорії і практики педагогічної майстерності, м. Київ.

Захист відбудеться “ 28 ” березня 2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.455.01 у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ-53, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Автореферат розісланий 25.02.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снісаренко О.С.

1

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічний розвиток України у новому тисячолітті об'єктивно пов'язаний з якісними змінами і у культурно-освітній сфері життя нашого суспільства, піднесенням її на рівень вимог часу. Освіта є основою відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, потужним засобом виведення вітчизняної науки, техніки і культури на рівень світових зразків, національного відродження, становлення державності, утвердження принципів демократизації та гуманізації в житті країни.

В сучасних умовах із зростанням обсягів інформації, постійного оновлення, розширення та поглиблення її, відбувається надшвидке застарівання одержаних фахівцем знань, знецінення набутої раніше освіти. Тільки за умови безперервності освіти людина може вважатися освіченою, бути компетентним працівником, справжнім професіоналом у своїй сфері.

Важливою складовою системи безперервної освіти є система післядипломної освіти фахівців. У свою чергу центральною складовою підсистемою післядипломної освіти є система підвищення кваліфікації. Вона покликана забезпечувати зростання рівня володіння фахівцями професією, спеціальністю протягом усієї їхньої професійної діяльності з урахуванням набутого досвіду та особистісних змін, що відбуваються з мірою дорослішання людини. Безперервне підвищення кваліфікації фахівців спрямоване не тільки на послідовне удосконалення його професійних якостей, збагачення і оновлення наявної суми знань і умінь, а й на розвиток особистісних властивостей, вдоволення індивідуальних освітніх потреб, забезпечення соціального захисту та повнішої самореалізації фахівця у процесі професійної діяльності. Усі ці завдання повною мірою постають перед системою підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Сучасна система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів має складну будову і включає загальнодержавний, обласний, районний (міський), шкільний та самоосвітній рівні. Справжнім науково-методичними і навчальними центрами у регіонах стали обласні інститути післядипломної педагогічної освіти. В основі функціонування закладів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів знаходиться навчальний процес як система організації навчально-розвивальної діяльності, у центрі якої – органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння, що спрямована на досягнення цілей підвищення кваліфікаційного рівня педагогічних працівників.

Навчальний процес у закладах підвищення кваліфікації має свої особливості, що зумовлені специфікою навчання дорослих людей з вищою освітою та досвідом професійної педагогічної діяльності. Все це актуалізує питання розробки нових технологій, методик навчання фахівців і підходів до організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації, які б сприяли його ефективності в сучасних умовах.

Проблеми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у науково-педагогічній літературі останнім часом вивчаються все інтенсивніше. Так, у фундаментальних працях В.І.Бондаря, В.П.Киркалова, М.Ю.Красовицького, С.В.Крисюка, Ю.М.Кулюткіна, М.В.Кухарєва, В.І.Маслова, В.О.Онушкіна, Н.Г.Протасової, О.П.Тонконогої, П.В.Худоминського, Т.І.Шамової висвітлені

теоретичні основи розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, розроблені окремі аспекти технології навчання фахівців у післядипломний період. Питання організації навчального процесу знаходилися у центрі уваги таких науковців, як А.М.Алексюк, Ю.К.Чабанський, В.І. Бондар, Н.М.Верзилін, І.Я.Лернер, М.І.Махмутов, В.І.Паламарчук, А.Г.Зінкевич, Б.Е.Райков, М.М.Скаткін, Т.І.Шаповалова та ін., але переважно вивчалися ці питання стосовно закладів середньої та вищої школи. Предметно проблеми організації навчального процесу в закладах післядипломної педагогічної освіти в сучасних умовах досліджені недостатньо. І оскільки особливості навчання дорослих людей мають визначальний вплив на добір змісту і форм навчання, організації та управління навчальним процесом у закладах підвищення кваліфікації педагогів, їх врахування й використання надзвичайно важливі для сучасної практики і підвищення ефективності функціонування системи післядипломної освіти педагогічних кадрів у майбутньому. Все означене зумовило вибір теми нашого дисертаційного дослідження: “Організаційно-педагогічні умови удосконалення навчального процесу в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою науково-дослідної теми Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України “Професійний розвиток педагогічних працівників в умовах реформування освіти” РК № 0199U004224.

Об'єкт дослідження – система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Предмет дослідження – навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Мета дослідження полягає у створенні та теоретичному обґрунтуванні узагальненої моделі організації навчального процесу і визначенні на цій основі шляхів оптимізації управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Гіпотеза дослідження міститься у припущенні, що прогресивний розвиток та вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як системи відкритої, нелінійної та нерівноважної можливий за умови вироблення у процесі його організації чіткої стратегії навчання фахівців, що ґрунтується на визначенні пріоритетів навчального процесу і виваженій оцінці реальних можливостей закладу стосовно реалізації андрагогічних принципів навчання й побудові управління навчальним процесом на основі тенденцій, які внутрішньо притаманні даній системі й забезпечують її удосконалення.

Для досягнення мети дослідження та відповідно до об'єкта, предмета і гіпотези його, були визначені основні завдання:

1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у сучасній науковій філософській та психолого-педагогічній літературі.

2. Визначити особливості структури і функцій процесу навчання педагогів у системі підвищення кваліфікації.

3. Проаналізувати ефективність навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

4. Розробити структуру узагальненої моделі організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

5. Експериментально перевірити правомірність та практичну придатність узагальненої моделі.

6. Визначити організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та розробити практичні рекомендації щодо оптимізації управління ним.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять: теорія пізнання; теорія соціального управління; методологія системного аналізу з його синергетичним ядром (І.Пригожин, Г.Хакен); особистісно-діяльнісний та особистісно-розвивальний підходи до розгляду процесу навчання фахівців; андрагогічний підхід (М.Ноулз, П.Джарвіс, Р.Сміт), який дозволив визначити специфічні риси навчання дорослих й шляхи вдосконалення організації його.

Теоретичну основу дослідження становлять: наукові засади організації навчально-виховного процесу в закладах освіти (А.М.Алексюк, В.І.Бондар, Ю.В.Васильєв, С.У.Гончаренко, М.С.Каган, В.М.Мадзігон, В.О.Якунін); концептуальні положення щодо організації та розвитку системи післядипломної педагогічної освіти (В.І.Бондар, І.П.Жерносек, М.Ю.Красовицький, В.І.Маслов, В.В.Олійник, Н.Г.Протасова, В.І.Пуцов, Т.І.Сущенко); психолого-педагогічні теорії особистості та розвитку її в процесі діяльності (Б.Г.Ананьєв, С.П.Бочарова, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Б.М.Теплов, Г.І.Щукіна та ін.); концепції спрямованої самоорганізації та управління навчальним процесом у освітніх системах (В.І.Бондар, В.І.Маслов, Г.В.Єльникова, В.С.Пікельна, В.І.Шаркунова та ін).

Методи дослідження: теоретичного пошуку – аналіз, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних дали можливість виявити й систематизувати дослідницькі матеріали з проблеми дисертації; методи міждисциплінарного синтезу, концептуального аналізу (в тому числі логіко-індуктивний, гіпотетико-дедуктивний, системно-структурний, системно-функціональний) уможливили формулювання гіпотетичного припущення, визначення досліджуваної системи як відкритої, нелінійної та нерівноважної, виявлення особливостей структури і функцій навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; емпіричного спрямування – діагностичні (анкетування, опитування, інтерв'ю, бесіда), обсерваційні (спостереження, самоспостереження), що сприяли вивченню стану проблеми в практиці; експериментальні (констатуючий, формуючий експерименти) дали можливість перевірити припущення сформульоване в гіпотезі; праксиметричні (аналіз досвіду практичної діяльності, аналіз ефективності результатів діяльності), допомогли у визначенні відмінностей процесу навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, критеріїв ефективності навчального процесу та оптимізації управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогів; прогностичні (екстраполяції, експертних оцінок, моделювання) – забезпечили проведення дослідження складної системи на спрощеній моделі й виявлення відносно стійкої структури – атрактора – стратегії навчального процесу та уможливили перевірку правомірності і практичної придатності запропонованої узагальненої моделі; статистичної обробки даних (кількісний, якісний) – забезпечили достовірність одержаних результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, Херсонського державного педагогічного університету, обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (Закарпатського, Київського, Кіровоградського, Кримського, Миколаївського, Південноукраїнського (м.Херсон), методичних кабінетів м.Херсона, Білозерського, Каланчацького, Новотроїцького, Скадовського, Чаплинського районів Херсонської області.

Дослідження здійснювалося протягом 7 років (1995-2001 рр.) й проходило у три етапи.

На першому етапі (1995-1997 рр.) – здійснювався аналіз теоретичних джерел і практичного досвіду організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. На основі одержаних даних були сформульовані гіпотеза та базові теоретичні поняття, визначено методологічні засади управління навчальним процесом.

На другому етапі (1997-1999 рр.) здійснювалася експериментальна робота, в процесі якої визначалася ефективність навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та створювалася узагальнена модель його організації.

На третьому етапі (1999-2001 рр.) проводилася експертна оцінка узагальненої моделі, здійснювалася систематизація і обробка емпіричних даних, узагальнювалися та формулювалися висновки і практичні рекомендації.

Наукова новизна одержаних результатів.

§ Уперше: на основі андрагогічного підходу послідовно розглянута і науково обґрунтовано відмінності процесу навчання фахівців (як органічної єдності і взаємозв'язку викладання і учіння) у системі підвищення кваліфікації, його функцій, структури, характеру взаємозв'язків як специфічної системної цілісності; структуровано організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

§ Удосконалено: класифікацію форм і методів навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; систему критеріїв ефективності навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації; систему критеріїв оптимізації управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

§ Дістали подальшого розвитку питання: місця і ролі інформаційного зв'язку у процесі навчання фахівців; сутності організації та управління навчальним процесом у закладах підвищення кваліфікації; засобів оптимізації навчального процесу.

Теоретичне значення одержаних результатів.

У дисертаційному дослідженні теоретично обґрунтовано положення про навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як відкриту, нелінійну та нерівноважну систему; створено узагальнену модель організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; подальшого розвитку набули питання андрагогічного підходу до навчання фахівців, місця і ролі педагога (слухача) у процесі власної освіти та організації навчального процесу.

Практичне значення одержаних результатів. У результаті дисертаційного дослідження розроблено технологію організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; вироблено конкретні прийоми підвищення ефективності навчання фахівців, забезпечення його безперервності, наступності та послідовності; визначено організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації та шляхи оптимізації управління ним.

Основні положення і практичні рекомендації щодо вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, його організації та управління ним, впроваджувалися у зміст післядипломного навчання працівників системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, у роботі Київського, Кіровоградського, Луганського, Миколаївського, Одеського, Південноукраїнського обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, методичних кабінетів Великолепетиського, Горностаївського, Каховського, Цюрупинського, Чаплинського районів Херсонської області, у наданні науково-консультативної допомоги методичним працівникам, керівникам шкіл та учителям середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів.

Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному обґрунтуванні на основі андрагогічного підходу відмінностей навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, конкретизації критеріїв його ефективності, створенні узагальненої моделі організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації, виявленні та обґрунтуванні стратегії навчального процесу як структури – атрактора, що є визначальною у подальшому саморозвиткові даної системи, визначенні організаційно-педагогічних умов удосконалення навчального процесу та шляхів оптимізації управління ним.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням його вихідних положень, використанням комплексу методів, які відповідають меті, предмету і завданням дослідження, аналізом значної кількості джерел, застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи, результатами експериментальної перевірки узагальнених положень, висновків і рекомендацій.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях та виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Управління якістю професійної освіти” (24-27 квітня 2001 року) та п'яти Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Формування загально навчальних інтелектуальних умінь і навичок у процесі викладання природно-математичних дисциплін” (Херсон, 13-15 грудня 1999 року), “Гуманітарна освіта у контексті регіональних проблем: досвід і перспективи” (Херсон, 24-25 лютого 2000 року), “Розвиток творчих здібностей сільських учнів в умовах навчального закладу для обдарованих дітей” (Херсон, 19-21 вересня 2000 року), “Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Ужгород, 21-22 грудня 2000 року), “Реалізація сучасних вимог до контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів і студентів під час вивчення природно-математичних дисциплін” (Херсон, 6-8 вересня 2001 року).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 8 наукових статтях, з них 5 – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний текст дисертації викладено на 188 сторінках, 9 додатків займають 34 сторінки. Робота містить 1 таблицю та 3 рисунки. Список використаних джерел включає 212 найменувань, з них 11 – іноземною мовою.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, сформульовано гіпотезу, розкрито методологічні та теоретичні основи дослідження, етапи, методи дослідження, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість; подано дані про апробацію і впровадження результатів дослідження у діяльність закладів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

У першому розділі – “Навчальний процес у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як система” – висвітлено стан розробки проблем навчання педагогічних кадрів у системі підвищення кваліфікації у сучасній науковій літературі; визначено сутність та особливості процесу навчання в системі підвищення кваліфікації як специфічного системного явища; проаналізовано ефективність навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Розбудова національної системи освіти в Україні значною мірою обумовлена підвищенням рівня професійної компетентності педагогічних кадрів. У цьому зв'язку сьогодні актуалізується проблема розвитку та вдосконалення системи післядипломної педагогічної освіти, центральною ланкою якої є підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Усвідомленню місця і ролі підвищення кваліфікації у системі післядипломної та відповідно безперервної педагогічної освіти сприяло посилення уваги науковців і практиків до питань зростання професіоналізму дипломованих спеціалістів, освіти дорослих, фахівців, що вже мають вищу освіту та певний життєвий і професійний досвід. У цьому контексті особливу цінність мають роботи О.П.Владиславлєва, С.І.Зміїва, В.Г.Онушкіна, О.П.Чернишова, В.О.Юрисова. Теоретико-методологічні основи функціонування сучасної системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, що висвітлені у наукових доробках В.І.Бондаря, І.П.Жерносека, Н.Л.Коломенського, М.Ю.Красовицького, С.В.Крисюка, Ю.М.Кулюткіна, М.В.Кухарєва, В.І.Маслова, В.В.Олійника, О.В.Онушкіна, В.І.Пуцова, Н.Г.Протасової, О.П.Тонконогої, П.В.Худоминського, Т.І.Шамової та ін., стали підґрунтям для подальших наукових розробок у галузі технології навчання фахівців у системі підвищення кваліфікації (В.Г.Балакін, О.В.Бебеченко, В.І.Вихрова, В.В.Вітюк, Г.С.Данилова, В.С.Демчук, Б.А.Дьяченко, А.М.Єрмола, Л.В.Зазуліна, О.Л.Купченко, А.І.Кузьмінський, К.В.Макогон, О.І.Мармаза, Л.І.Прокопенко та ін.). Особливо слід відмітити, що за останні роки значно активізувалося вивчення проблем гуманізації освіти та особистісного орієнтування процесу навчання в системі підвищення кваліфікації (Г.О.Бермус, К.В.Бондаревська, М.В.Кларин, М.Ю.Красовицький, Т.І.Сущенко, К.П.Товстонога та ін.). Очевидно, що розглядати сьогодні проблеми навчання фахівців окремо від проблем реформування системи підвищення кваліфікації педагогів у напрямку її гуманізації не можливо. У зв'язку з цим доцільно акцентувати увагу на значенні присвячених андрагогічному підходу в освіті дипломованих спеціалістів наукових розробок зарубіжних вчених (П.Джарвіс, А.Нокс, М.Ноулз, Р.Сміт, Т.Тен-Хаве, Л.Турос, Р.Хавігерст, Е.Гофман та ін.) і вітчизняних науковців (А.І.Анциферова, С.Г.Вершловський, В.Б.Гаргай, О.В.Даринський, С.І.Змієв, Ю.М.Кулюткін, О.В.Онушкін, Н.Г.Протасова, В.Г.Сухобська, Ю.В.Укке).

Сутність андрогогічного підходу міститься у таких принципових положеннях: 1) провідна роль у власній освіті належить самому фахівцеві; 2) навчання повинно виходити із індивідуальних особливостей того, хто навчається, відповідати його індивідуальним освітнім потребам та стимулювати зростання цих потреб; 3) у процесі навчання слід використовувати внутрішні сили особистості, спиратися на природне прагнення людини до саморозвитку, самовдосконалення, активізувати суб'єктивну сферу фахівця; 4)навчальний процес відбувається у спільній діяльності тих, хто навчає, з тими, хто навчається.

Виходячи з цього втілення андрагогічного підходу в практику підвищення кваліфікації педагогічних кадрів передбачає необхідність розгляду навчального процесу в системі підвищення кваліфікації як і самої системи з точки зору їх синергетичних властивостей, тобто як системи відкриті, нелінійні, нерівноважні (Т.П.Григорієва, К.Х.Делокаров, О.М.Князєва, С.П.Курдюмов, К.Майнцер, А.П.Назаретян, Г.Ніколас, І.Пригожин, Г.Хакен).

Проведений нами аналіз теоретичних джерел і отриманих даних свідчить про те, що у науково-педагогічній літературі проблеми розвитку системи підвищення кваліфікації вивчалися з різних аспектів, але навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як цілісна відкрита система, що самостворюється й самоорганізовується предметно не розглядався. Питання технології організації навчального процесу з урахуванням особливостей освіти дорослих і специфіки професійної діяльності дипломованих педагогів розроблені частково. Це пояснюється тим, що досить довгий час підвищення кваліфікації педагогічних кадрів не визнавалося як важливіша ланка системи безперервної педагогічної освіти, їй відводилася роль додаткової, другорядної порівняно з базовою – вищою освітою. А особистість фахівця в межах цієї “другорядної” освіти невілювалася до ролі “робочої сили” й у центрі уваги в процесі навчання, переважно, знаходилися професійно-необхідні знання, вміння та навички, набуття яких становило мету навчального процесу і діяльності закладу підвищення кваліфікації в цілому.

Із зміною пріоритетів у освітній політиці України і перенесенням у центр всієї освітянської практики інтересів людини, з особливою гостротою постає проблема забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості, вдоволення її різноманітних освітніх потреб, сприяння її самовизначенню і самореалізації та досягненню нею власних цілей життєдіяльності. У цьому контексті до складу першочергових переходить проблема вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів і приведення його організації до рівня сучасних вимог.

Навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації являє собою відкриту нелінійну та нерівноважну систему організації навчальної діяльності слухачів, в основі якої органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння, тобто процес навчання. Особливості структури і функцій навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів обумовлені особливостями структури і функцій процесу навчання фахівців.

Процес навчання – це специфічна форма пізнання дійсності та опанування суспільно-історичним досвідом людства, що передбачає взаємодію того, хто навчає з тим, хто навчається. Основними складовими процесу навчання є процес викладання і процес учіння. Відмінності процесу викладання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів містяться у тому, що: викладач не є єдиним і основним джерелом інформації, поряд із викладачем включатися у процес викладання і передавати інформацію, необхідну слухачеві, можуть й інші особи (колеги по навчанню, методичні працівники, досвідчені педагоги та ін.), джерелами інформації також слугують сучасні засоби комунікації, наукова, популярна і художня література, засоби масової інформації тощо; функції викладача полягають не стільки у безпосередній організації навчальної діяльності слухача, скільки у допомозі слухачеві самостійно організувати власну навчальну діяльність; діяльність викладача спрямована на стимулювання сил і можливостей слухача на його власну самоосвіту, саморозвиток, самовдосконалення; у процесі навчання викладач і слухач виступають рівноправними партнерами, співавторами; слухач (слухачі) для викладача теж є цінним джерелом необхідної інформації для підвищення якості змісту викладання та вдосконалення технологій процесу навчання фахівців.

Відмінності процесу учіння в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів полягають у тому, що: учіння не є для слухача основним видом діяльності, а лише засобом досягнення інших життєвих і професійних цілей; мета учіння фахівців, як правило, добре ними усвідомлена й визначається освітніми потребами, що, у свою чергу, обумовлені потребами життєдіяльності педагогів; учіння пов'язане із професійною рефлексією фахівця, практичним аналізом дійсності, себе та власної діяльності; провідна роль у процесі навчання належить слухачеві як суб'єкту навчання; організація, керування процесом учіння слухачів з боку викладачів замінюється самоорганізацією, самокеруванням; слухач у процесі навчання у будь-який момент може стати джерелом, передавачем інформації й впливати на учіння своїх колег по навчанню; процес учіння для слухачів є процесом довготривалим і безперервним.

Процес викладання і процес учіння тісно взаємопов'язані й утворюють процес навчання як нову системну якість. Специфіка процесу викладання і процесу учіння, яка виражена у особливому положенні викладача і слухача, у характері їх взаємодії, урізноманітнює взаємозв'язки та взаємовплив обох компонентів процесу навчання, обумовлює його функції та структуру.

Окрім того, специфіка структури процесу навчання залежить не тільки від природи його елементів, а й від мети їх функціонування, від тих функцій, які виконує системне явище.

Проведене нами дослідження дозволило визначити і класифікувати функції процесу навчання педагогів у системі підвищення кваліфікації, враховуючи його специфіку. Основними функціями процесу навчання є: освітньо-інформативна – забезпечує спрямування навчання на різнобічне збагачення, розширення та оновлення тієї системи знань, умінь і навичок фахівців, яка в них вже сформована під час попереднього навчання та практичної педагогічної діяльності; аналітико-рефлексивна – забезпечує максимальне наближення процесу навчання до реальних потреб і проблем практики, формування і усвідомлення слухачем свого реального образу “Я”, як особистості і професіонала; виховна – забезпечує цілеспрямований і планомірний вплив на особистість педагога-слухача, що сприяє самовихованню, самовдосконаленню її; розвивально-стимулююча – забезпечує розвиток, збільшення освітніх потреб слухачів під час і у результаті навчання.

Упорядкування (структура) процесу навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів являє собою закономірну низку взаємопов'язаних елементів у просторі та часі, визначає закономірне співвідношення обсягу, інтенсивності, погодженості усіх функцій. Основними елементами структури процесу навчання фахівців є цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний. Оскільки структура будь-якого процесу – це не тільки елементи, що в неї входять, а й зв'язки між ними та цілісні системні властивості процесу, то всі елементи процесу навчання фахівців нами були розглянуті у взаємозв'язках і взаємодії. Це дозволило визначити особливості і характер їх. Чинниками, що відрізняють структуру процесу навчання у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів можна вважати: необхідність поєднання у цільовому компоненті суспільних цілей і особистісних цілей фахівців; спрямування процесу навчання на пробудження власних сил, здібностей та можливостей педагога, їх активізація для організації і здійснення власної освіти; багаторівневу диференціацію змісту навчання і освіти, орієнтацію його на різнобічний розвиток особистості педагога; залучення до реалізації змісту навчання слухачів, добір і використання форм і методів, що забезпечують реальне партнерство викладача і слухача у процесі навчання; необхідність перенесення акцентів з контролю і корекції навчальної діяльності слухачів на їх самоконтроль, самокорекцію; визначення результативності процесу навчання за фактичними позитивними змінами у професійній діяльності педагогічних працівників, за рівнем зростання їхніх освітніх потреб.

Структура процесу навчання суттєво впливає на функціонування усього закладу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів й, по суті, визначає особливості навчального процесу (як відкритої нелінійної та нерівноважної системи організації навчальної діяльності, в основі якої процес навчання), характер його взаємодії із зовнішнім середовищем, його якісні особливості та поведінку складових.

Проведений в межах констатуючого експерименту (у якому взяло участь 620 педагогічних працівників) аналіз ефективності навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів на основі визначених нами критеріїв: відповідність змісту навчання освітнім потребам педагогів, ступінь їх задоволення у процесі навчання; підвищення активності і самостійності слухачів у процесі навчання; позитивні зміни у практичній діяльності педагогів; зростання освітніх потреб фахівців, прагнення самоосвіти, дозволив виявити тенденції розвитку сучасного навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Найбільш перспективними у плані вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів виявилися такі тенденції: диференціація змісту навчання у відповідності з індивідуальними освітніми потребами педагогів; залучення слухачів до визначення змісту їх курсового навчання, створення умов для вибору змісту, форм і методів навчання; зміцнення взаємозв'язків курсового навчання з навчанням фахівців у міжкурсовий період; застосування інтерактивних методів навчання; діалогізація навчального процесу на основі критичного аналізу практики, адаптованість навчального матеріалу до реальних умов життя і праці педагогів; розвиток творчого потенціалу та моральної сфери особистості у процесі навчання; спрямування навчального процесу на збільшення освітніх потреб слухачів та орієнтування педагогів у подальшому навчанні у міжкурсовий період; посилення уваги у навчальному процесі до розвитку та вдосконалення вмінь і навичок педагогів користуватися комп'ютерною технікою та сучасними засобами комунікації; стимулювання самоосвіти фахівців, поглиблення знань педагогів, їх вмінь та навичок у галузці самоосвітньої діяльності та наукової організації праці.

Ці тенденції проявляються на теперішньому етапі, але не можуть повністю реалізуватися у ньому, оскільки обумовлені не сучасною, а майбутньою, більш досконалою будовою навчального процесу. Виявлення цих тенденцій дало нам можливість перейти до наступного етапу дослідження – моделювання організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

У другому розділі – “Організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів” – представлено і обґрунтовано узагальнену модель організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, наведено результати експертної оцінки узагальненої моделі; визначено організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та шляхи оптимізації управління ним.

Підвищення ефективності підготовки фахівців у системі післядипломної педагогічної освіти пов'язане з удосконаленням навчального процесу в закладах, які їх здійснюють. Як і будь-яка інша система соціального порядку, система післядипломної освіти педагогічних кадрів, невід'ємною складовою якої є система підвищення кваліфікації, передбачає управління, без якого система існувати не може. Управління - це, насамперед, організація діяльності з координації, узгодження та об'єднання в систему цілеспрямованих зусиль людей. Система, якою управляють, хоча і є певною сукупністю елементів й виступає як щось ціле, але не зводиться до простої суми властивостей своїх елементів. Елементи, що утворюють систему, у своєму поєднанні та взаємозв'язках породжують нову системну якість. Тому управління, як діяльність людей, що спрямована на організацію - це не механічне поєднання зусиль певної кількості людей, а приведення їх до системи з якісно новими властивостями, що у сукупності забезпечують подальше фукнціонування та розвиток об'єкта управління. Управління за своєю сутністю є процесом взаємодії суб'єктів та об'єктів, його змістом виступає упорядкування взаємозв'язків та взаємовпливів елементів системи, що сприяє прогресивному саморозвиткові її у відповідності із притаманними саме цій системі закономірностями та тенденціями.

У свою чергу суб'єкт і об'єкт управління теж є складноорганізованими системами зі своїми елементами. Їх об'єднують спільні управлінські закономірності. Сутність цієї взаємодії міститься у природі взаємозв'язків суб'єктів та об'єктів управління і причинно - наслідковій залежності, що виникає при цьому. Чим вищий ступінь відповідності суб'єкта об'єкту, тим ефективніше саме управління. Тобто чим більше управлінська діяльність відповідає властивостям і тенденціям розвитку навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, тим дієвіше його результат.

Будь-яка самокерована система складається з двох підсистем – тієї, що управляє й тієї, якою управляють ( В.Г.Афанасьєв). Але не кожна система є системою управління. Останній властива наявність причинно-наслідкових зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління; динамізм цих зв'язків, тобто здатність системи управління до змін, до посилення управлінського впливу, що не руйнує, а підкриплює системостворюючі зв'язки й дозволяє системі залишатися тотожною собі у суті; наявність оперативного зворотнього зв'язку та низкою інших якостей. Координуюча функція управління виявляється у створенні нової системною якості з індивідуальних зусиль багатьох осіб. А зміст управління як соціальної функції виявляється перш за все у організаційній діяльності, що здійснюється шляхом об'єднання зусиль, узгодження, регулювання, координації, контролю та владно-регулюючими заходами ( Б.Райзенберг, Г.Райт, Р.Фатхудинов та ін). Отже управління за своєю сутністю, формами і методами має вираз у організації колективних зусиль, розподілі обов'язків між їх участниками для досягнення встановленої мети, у регулюванні повсягденної діяльності суб'єктів упавління, у контролі за здійсненням визначених завдань, у організаційному забезпеченні усіх стадій управлінського процесу.

Таким чином, у центрі управлінського процесу є організація. Організація – це, по-перше, внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія більш або менш диференційованих і автономних часток цілого, що обумовлена його будовою; по-друге, сукупність процесів або дій, які ведуть до створення або вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого. Організація притаманна будь-якій системі, і управління як система діяльності теж передбачає організацію, але організація, у свою чергу, є й центральною функцією управлінської діяльності.

Отже удосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів пов'язане з його організацією. У науковій літературі поняття “організація” розглядається у трьох площинах, від вужчої – до ширшої як: функція управління системою; необхідна умова ефективності управління системою; чинник функціонування системи і досягнення нею своїх цілей. Стосовно навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації організацію доцільно розглядати: як функцію управління взаємопов'язаною діяльністю тих, хто навчає і тих, хто навчається (і як функцію управління закладом підвищення кваліфікації в цілому); умову ефективного управління навчальним процесом; як умову досягнення цілей навчального процесу і як засіб його вдосконалення. Усвідомлення сутності та особливостей організації навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації на сучасному етапі розвитку дає можливість засобами свідомого управління стимулювати реалізацію прогресивних тенденцій, що обумовлені майбутньою, досконалішою його організацією, і тим самим сприяти вдосконаленню сучасного стану навчального процесу, підвищенню його ефективності.

Виходячи з того, що навчальний процес є системою складноорганізованою, відкритою та нерівноважною, і ґрунтуючись на основних положеннях синергетики, дослідження організації навчального процесу проводилося нами на спрощеній моделі.

Оскільки навчальний процес є обов'язковою складовою підвищення кваліфікації на будь-якому рівні (обласному, районному, шкільному), то у нашому дослідженні доцільно було розглядати узагальнену модель його організації, яка відображає ті загальні риси і властивості, що притаманні системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників в цілому.

В основу дослідження навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації було покладено пошук і визначення відносно стабільної структури-атрактора. Такою структурою виявилася стратегія навчального процесу. З виходом системи на структуру-атрактор відбувається згортання складного. Стратегія навчального процесу є втіленням цілей організації та здійснення його і разом з тим ідеалом, який має на меті людина, організатор (або організатори) навчання, що визначає означену стратегію. Стратегія навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів являє магістральний напрям дій усіх учасників навчання і персоналу закладу, що визначається й керується його організаторами і спрямовується на досягнення основної мети – підвищення кваліфікації педагогів. Як складова організації навчального процесу, стратегія є явищем складноорганізованим. Її компонентами є: визначення пріоритетів навчального процесу, можливих шляхів реалізації принципів навчання дорослих, конкретизація завдань навчального процесу і здійснення на цій основі планування. Виходячи з цього, стратегія навчального процесу не обирається довільно з певної кількості різноманітних ліній поведінки і не є простою сумою останніх. У кожному конкретному випадку стратегія утворюється по-новому й відображує всі особливості навчального процесу у конкретному закладі, часі, за конкретних умов і у відповідності з конкретною метою.

У виробленні стратегії навчального процесу і з моменту виходу системи на структуру-атрактор (тобто з початку втілення виробленої стратегії) визначальну роль набуває діяльність організатора навчального процесу, і система починає еволюціонувати у напрямку атрактора (тобто стратегії). Це дає підстави стверджувати, що майбутня більш досконала організація навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, яка втілена у стратегії, обумовлює його наявний стан, теперішню організацію. А вдосконалення навчального процесу забезпечується адекватністю стратегії конкретним умовам і особливостям його саморозвитку як відкритої нерівноважної системи.

Для експериментальної перевірки правомірності та практичної придатності узагальненої моделі був обраний метод експертних оцінок. До складу експертів були залучені представники обласної, районної та шкільної (керівники шкіл) ланок системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, що мають, у переважній більшості, значний досвід організації навчального процесу у даній освітній системі. Усього у експертній оцінці взяло участь 77 осіб.

Експериментальна перевірка узагальненої моделі проводилась у два етапи. На першому – йшло публічне обговорення сутності моделі, перспектив її впровадження та впливу на вдосконалення навчального процесу. На другому – експерти відповідали на запитання анкет. Результати відповідей експертів аналізувалися з використанням математико-статистичних методів множинного порівняння, й виводилися коефіцієнти кореляції та конкордації.

Одержані результати аналізу експертних оцінок дозволили стверджувати (з вірогідністю 99%), що запропонована узагальнена модель є правомірною і практично придатною. Думки експертів стосовно означених питань були узгодженими. Для математико-статистичної обробки даних було розроблено і апробовано спеціальну комп'ютерну програму, яка може бути корисною для проведення інших досліджень подібного спрямування.

За результатами проведеного дослідження узагальненої моделі були визначені організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, які були класифіковані нами у двох групах. Перша (вужча) група – це умови, що забезпечують процес навчання: високий рівень професіоналізму тих, хто навчає; готовність тих, хто навчається, до навчальної діяльності; повнота інформаційного забезпечення процесу навчання. Друга група – це умови, що забезпечують удосконалення навчального процесу в конкретному закладі підвищення кваліфікації: матеріально-технічне і програмно-методичне забезпечення; удосконалення роботи з персоналом закладу. Враховуючи своєрідний циклічний характер функціонування навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як системи, його удосконалення фактично є приведенням системи до вищого, більш досконалого рівня організації, тобто початкової стадії функціонування наступного циклу. Тут найбільш очевидним стає прояв синергетичної закономірності: майбутній досконаліший стан системи зумовлює її сучасний стан і ті удосконалення навчального процесу, що здійснюється сьогодні, визначається майбутньою організацією системи. А роль людини в управлінні даною відкритою системою набуває величезного значення. У цьому контексті доцільно говорити про оптимізацію управління навчальним процесом у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Оптимальне управління дозволяє досягти бажаного результату найкращим (у певному розумінні) чином у відповідності із критеріями оптимізації.

Оптимізація як процес має подвійне тлумачення: по-перше, це є процес вибору найкращого варіанту із можливих; по-друге, це процес приведення системи у найкращий (оптимальний) стан. Оскільки навчальний процес є системою відкритою, нестабільною та нерівноважною, і в ній постійно відбуваються різноманітні флуктуації, то вибір її органічно притаманний, а отже оптимізація управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів здійсненна на основі вибору найкращого варіанту з можливих, головне, щоб цей вибір і обраний варіант відповідали внутрішнім тенденціям саморозвитку даної системи. Таким чином, оптимізація управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації спрямована на створення означених вище організаційно педагогічних умов, що призведе до більш досконалої організації навчального процесу найбільш відповідними конкретним умовам засобами. Отже, під оптимізацією управління ми розуміємо процес приведення навчального процесу до оптимального стану завдяки вибору найкращого варіанту рішень із можливих. Сприяти обґрунтуванню і, відповідно, вибору найкращого варіанту мають визначені нами критерії оптимізації: ефективність навчального процесу, витрати часу, зусиль, коштів для забезпечення реального підвищення кваліфікації педагогів у результаті навчання у даному закладі.

Відповідно критеріїв були визначені шляхи оптимізації управління навчальним процесом в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів: поглиблене вивчення та усвідомлення організаторами навчального процесу тенденцій його розвитку та системи післядипломної освіти в цілому; чітке визначення й послідовна реалізація стратегії навчального процесу в конкретному закладі підвищення кваліфікації педагогів; спеціальна підготовка організаторів навчального процесу в галузі управління; підвищення інформаційної насиченості управлінської діяльності; комплексний підхід до управління навчальним процесом; поєднання в управлінні навчальним процесом єдиноначалія з колегіальністю та самоуправлінням.

Слідування означеними шляхами допоможе практикам оптимізувати управління навчальним процесом на сучасному етапі й сприятиме досягненню системою більш досконалого рівня організації у майбутньому.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати такі висновки:

1. У сучасній науково-педагогічній літературі проблеми навчання фахівців у системі підвищення кваліфікації розроблені не повною мірою. Основна увага науковцями приділялося проблемам навчання у середній та вищій школі, а результати і висновки переносилися на сферу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів без урахування її особливостей. У наукових працях, присвячених безпосередньо проблемам підвищення кваліфікації педагогів, навчальний процес в спеціальних навчальних закладах даної освітньої ланки предметно не розглядався, а висвітлювалися, переважно, окремі питання, пов'язані із його змістом, методами навчання, засобами формування певних професійно-необхідних вмінь, навичок та якостей педагогів. Наявні прогалини в теоретичних розробках дидактико-організаційних та управлінських питань навчання фахівців у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів суттєво стримують впровадження інноваційних особистісно-орієнтованих освітніх моделей та негативно позначається на ефективності навчального процесу.

Сучасна практика підвищення кваліфікації педагогів вимагає нових підходів до розуміння й організації навчального процесу, які б повніше враховували індивідуальні освітні потреби слухача, його реальні можливості та здібності, специфіку його професійної діяльності.

2. Навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів являє собою відкриту нелінійну