ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

IМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АБЛЯТИПОВ Айдер Серверович

УДК 37.018.347.7.(09)

СТАНOВЛЕННЯ І РОЗВИТОК IНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДIВ ОСВIТИ В КРИМУ(1920-2000рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному гуманітарному інституті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент

Покась Віталій Петрович, Національний

педагогічний університет імені

М. Драгоманова, декан факультету

Офіційні опоненти: – доктор педагогічних наук, доцент

Ваховський Леонід Цезаревич, Луганський

державний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка, декан історичного

факультету;

кандидат педагогічних наук,

доцент Болтівець Сергій Іванович,

Інститут психології імені Григорія Костюка

АПН України, заступник директора

з науково-експериментальної та організаційної роботи.

Провідна установа - Полтавський державний педагогічний університетім. В.Г.Короленка, кафедра педагогіки, Міністерство науки і освіти України.

Захист відбудеться 14 жовтня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради к 29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розісланий 13 вересня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л. Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціально-економічні й культурні процеси, що відбуваються в Україні в останнє десятиліття, безпосередньо стосуються й галузі освіти. Час поставив перед державою нові освітні вимоги, реалізація яких знайшла відображення в законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, державних програмах „Освіта” (Україна XXI століття), „Діти України”, Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті. Названими основними документами законодавчо закріплені прогресивні зміни, що відбулися в освітній політиці в період становлення незалежної української державності, і одночасно накреслено нові завдання щодо подальшого розвитку системи освіти.

Відповідальність держави й суспільства зростає, коли мова йде про навчання, вихованні й освіту соціально незахищених дітей. Багатогранність і складність завдань, що стоять сьогодні перед суспільством (зубожіння народу, різке збільшення захворювань серед дітей, соціальне сирітство, безпритульність, зростання дитячої злочинності), вимагають від органів освіти, педагогічної науки нових нестандартних підходів до розв’язання проблем навчання, виховання, оздоровлення, соціального захисту й матеріального забезпечення цієї категорії дітей і підлітків. У цих умовах потребує розвитку й удосконалення матеріально-технічна база, навчально-виховний процес, лікувально-реабілітаційна робота, соціальний захист в інтернатних закладах освіти, що є важливою складовою частиною системи суспільного виховання дітей.

Оптимізація діяльності інтернатних закладів освіти на сучасному етапі можлива тільки на основі ретельного вивчення історичного досвіду. Цілком очевидно, що особливої актуальності у зв’язку з цим набувають дослідження діяльності освітньо-виховних закладів цього типу в історичному аспекті.

Інтернатні заклади освіти завжди відігравали й відіграють особливо важливу роль у розвитку педагогічної теорії й практики. Вивчення їхньої діяльності допоможе простежити, якою мірою одержували практичне розв’язання актуальні проблеми навчання, виховання, організації дозвілля й побуту соціально незахищених дітей. З іншого боку, історичний аналіз дасть можливість з’ясувати, що нового, цінного було вперше вироблено інтернатними закладами для збагачення педагогічної теорії.

Вивчення перерахованих проблем має теоретичне й практичне значення для сучасної школи й педагогіки, сприяє розумінню ролі інтернатних закладів у подальшому удосконаленні системи суспільного виховання дітей.

Дослідження проведене на основі аналізу діяльності інтернатних закладів освіти Криму в 1920 – 2000 рр. Саме в цей період розроблялися важливі проблеми навчання, виховання, трудової підготовки дітей, були втілені в життя конкретні заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази, поліпшення складу керівних і педагогічних робітників, удосконалення навчально-виховного процесу.

Аналіз наукової літератури з цієї проблеми свідчить про недостатній рівень її розробки.

Теоретичні й методичні основи діяльності інтернатних закладів відбиті в працях вітчизняних вчених (А. Бондарь, В. Демиденко, І. Єрьоменко, Б.Кобзарь, В. Покиданов, В. Слюсаренко, М. Ярмаченко), а також у роботах російських авторів (В. Афанасьєв, Г. Заликін, В.Єфремова, Е. Костяшкін, М. Рякин, М. Тайчинов та ін.). Ряд дисертаційних робіт присвячений окремим аспектам розвитку, удосконалення навчання й виховання дітей в інтернатних закладах (С. Болтівець, Г. Іваненко, Е. Постовойтов, В. Слюсаренко, В. Чугаєвський та ін.).

Публікацій, у яких дається історико-педагогічний аналіз діяльності інтернатних закладів освіти, значно менше. Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлюються у фундаментальних історико-педагогічних працях Ф. Корольова, З. Равкіна, Т. Корнейчик, М. Гончарова, Е.Моносзона й інших, публікаціях Н. Грищенка, Г. Задорожного, В. Сороки-Росинського, Н. Ярмаченка, присвячених історії радянської школи й педагогічної думки.

У вітчизняних історико-педагогічних виданнях 90-х рр. ХХ – початку ХХІ століття теорія й практика діяльності інтернатних закладів освіти також вивчена недостатньо. В узагальнюючих роботах П. Дроб’язка, В. Липинського, В. Курила, О. Любара, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, Д. Федоренка, у кандидатських дисертаціях Н. Агафонової, О. Бистрицької, Я.Верменич, Л. Дудник, З. Палюх, И. Передерія, Л. Потапової, М. Собчинської, Л.Тютюнник та ін. досліджувалися переважно історико-педагогічні аспекти ідеї національної школи, питання, пов’язані з українізацією, особливостями української моделі освіти, тенденціями розвитку української школи й педагогічної думки. При цьому вчені лише в найзагальнішому вигляді характеризували питання, які нас цікавлять. Мабуть, єдиним винятком є докторська дисертація В. Бондаря, у якій висвітлено історію професійно-трудового навчання учнів спеціальних шкіл України в 1917–1990 р., а також статті В. Покася, в яких розглядаються історичні аспекти розвитку загальноосвітніх і спеціальних шкіл-інтернатів України в 40-х – 60-х рр. ХХ ст.

Дисертаційні роботи, які б цілісно висвітлювали історію виникнення й розвитку інтернатних закладів у системі освіти, відсутні.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що вибір теми дослідження зумовлений, по-перше, її актуальністю у зв’язку з необхідністю подальшої розробки проблем розвитку інтернатних закладів з опорою на позитивний досвід, накопичений дитячими будинками й школами-інтернатами на першому етапі їхнього існування; по-друге, недостатньою вивченістю цього питання в історико-педагогічній літературі, оскільки дотепер немає спеціального дослідження, у якому б висвітлювався процес становлення й розвитку інтернатних закладів в Україні в цілому й у Криму зокрема. З огляду на те, що інтернатні заклади розвивалися у зв’язку з конкретними умовами соціально-економічного розвитку, у дисертації ставиться завдання проаналізувати й узагальнити головним чином ті факти, що є характерними й специфічними для Криму.

Отже, актуальність проблеми, а також її недостатня розробленість в історико-педагогічній науці визначили тему дисертаційного дослідження: „Становлення й розвиток інтернатних закладів освіти в Криму (1920 - 2000 р.)”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період із 1920 до 2000 року. Нижня межа зумовлена тим, що після першої світової і громадянської війн в Україні, а особливо в Криму, різко зросла кількість дітей-сиріт і безпритульних дітей, які потребували державної опіки. У зв’язку з цим, починаючи з 1920 року, стрімко розвивалася мережа закладів суспільного виховання дітей, удосконалювалася їхня структура, розроблялися нові підходи, покликані збільшити охоплення навчанням, вихованням й освітою багато категорій знедолених, бідних, хворих дітей і дітей, позбавлених батьківської опіки.

Верхня межа дослідження зумовлена тим, що кінець 90-х років ХХ століття характеризувався істотними соціально-економічними змінами в Україні, якісним зсувом у ціннісних орієнтаціях держави. У суспільстві сформувалося нове ставлення до організації виховання, охорони здоров’я, соціального захисту дітей, які потребують державної допомоги й підтримки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Окремі положення дисертаційного дослідження входять у республіканську програму „Діти Криму”, „Регіональну програму розвитку загальної середньої освіти в Автономній Республіці Крим на 1999 – 2010 роки”, „Комплексну програму забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності”, затверджену постановою Кабінету Міністрів України № 1712 від 21.12.2001 р., а також у плани Міністерства освіти Автономної Республіки Крим з реалізації „Додаткових заходів щодо попередження дитячої безпритульності”, затверджених постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим № 291 від 24.07.2001 р., Указу Президента України № 1153/97 від 17.10.1997 „Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків”, постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 05.04.1994 р. „Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту й матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків”.

Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до плану наукової роботи Кримського державного гуманітарного інституту в рамках наукової проблеми „Розвиток системи вищої гуманітарної освіти в багатонаціональному регіоні. Професійна підготовка педагогічних кадрів” (реєстраційний № ).

Об’єкт дослідження – навально-виховний процес і лікувально-реабілітаційна робота в інтернатних закладах освіти.

Предмет дослідження – становлення й розвиток інтернатних закладів освіти в Криму в 1920–2000 рр.

Мета дослідження – здійснити цілісний аналіз основних чинників створення інтернатних закладів освіти в Криму, виявити й проаналізувати особливості й основні тенденції їхнього розвитку в досліджуваний період і визначити прогностичні можливості використання історичного досвіду в сучасних умовах.

Завдання дослідження:

-

-

-

-

Методологічну основу дослідження складають філософські ідеї про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ і необхідності їхнього вивчення в конкретних історичних умовах, основні положення загальної теорії системи й системного підходу до цілісних педагогічних процесів і явищ; фундаментальні принципи цілісності, структурності, динамічності; філософські й соціально-педагогічні положення про соціальну сутність освіти й виховання; Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, Державна національна програма „Освіта” (Україна XXI століття), програма „Діти України”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХI ст.

Теоретичну основу дослідження склали основні ідеї Я. Коменського, Я. Корчака, А. Макаренка, Й. Песталоцці, Ф. Прокоповича, В. Сухомлинського, С. Шацького про народний і суспільний характер виховання; фундаментальні праці вітчизняних вчених А. Бондаря, В. Галузинського, Б. Кобзаря, Б.Мельниченка, В. Слюсаренка й інших, у яких розглядалися проблеми навчання, виховання, трудової підготовки, організації відпочинку, дозвілля дітей у навчальних закладах інтернатного типу; історико-педагогічні дослідження В. Липинського, В. Курила, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О.Сухомлинської, які аналізують становлення й розвиток вітчизняної освіти в досліджуваний період.

Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс дослідницьких методів: теоретичний, порівняльно-історичний аналіз літературних джерел, матеріалів наукових досліджень для обґрунтування вихідних теоретико-методологічних позицій; систематизація й класифікація архівних документів, статистичних даних для виявлення передумов і чинників становлення й розвитку інтернатних закладів; вивчення й узагальнення практичного досвіду, соціологічні методи, експертна оцінка, метод періодизації для визначення етапів розвитку інтернатних закладів, виявлення особливостей навчально-виховної й лікувально-реабілітаційної роботи в досліджуваний період.

Джерельну базу дослідження склали матеріали Центрального державного архіву громадських організацій України, Центрального державного архіву вищих органів влади України, Центрального державного архіву Російської Федерації, Державного архіву при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, архівів Міністерства освіти і науки України, Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти, матеріали педагогічної періодичної преси, монографії, дисертації, автореферати, збірники наукових праць, довідково-бібліографічна література. Великий інтерес для нашого дослідження становлять звіти окремих дитячих будинків, шкіл-інтернатів Криму, матеріали перевірок їхньої діяльності державними органами управління освітою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на конкретному історико-педагогічному матеріалі розкривається історія створення й діяльності інтернатних закладів Криму як особливих навчально-виховних закладів у системі освіти, виявлена динаміка їхнього розвитку на різних етапах існування, характеризуються типи інтернатних закладів і аналізуються основні напрямки й зміст навчально-виховної діяльності. Уперше розкриті головні тенденції й особливості функціонування інтернатних закладів у різні періоди, показані можливості творчого використання досвіду їхньої роботи в сучасних соціально-економічних умовах. Введені в науковий обіг невідомі й маловідомі архівні матеріали й публікації, що дають можливість досконально розглянути процес розвитку інтернатних закладів освіти в Криму в 1920 – 2000 рр.

Практична значимість дослідження пов’язана з можливістю використання його основних положень для подальшої наукової розробки історії освіти й педагогічної науки України. Зібраний фактичний матеріал і висновки можуть бути використані в процесі викладання курсів історії педагогіки й соціальної педагогіки в педагогічних навчальних закладах. Матеріали дисертаційної роботи можуть також знайти застосування в системі післядипломної освіти, курсової перепідготовки педагогічних кадрів, у практиці роботи інтернатних закладів освіти.

Особистий внесок здобувача у роботі, опублікованій у співавторстві, полягає в обґрунтуванні правових основ усиновлення дітей в Україні.

Апробація результатів дослідження. На різних етапах дослідження його результати, основні ідеї й рекомендації були включені в постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішення колегії й накази Міністерства освіти Автономної Республіки Крим (1998–2002 рр.), обговорювалися на Всеукраїнських нарадах-семінарах у м. Києві (1996), Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Нові інформаційні технології в системі спеціальних навчально-виховних закладів” (Феодосія, 1998), “Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти” (Запоріжжя, 2003), Міжнародної науково-практичної конференції в м. Дніпропетровську (1999), Кримських республіканських конференціях „Розвиток здібностей і захист психологічними засобами особистості дитини в умовах інтернатного закладу” (Керч, 1999), „Створення психологічного комфорту перебування дітей у санаторній школі – основа реабілітації здоров’я й корекції їхньої особистості” (Лівадія, 2000), „Шляхи реалізації комплексу заходів психолого-медико-педагогічного захисту, оздоровлення й розвитку учнів” (Алупка, 2001), республіканських нарадах-семінарах (Сімферополь, 2002). Основні положення й висновки дисертації обговорювалися також на засіданнях кафедри педагогіки Кримського державного гуманітарного інституту (м. Ялта).

Публікації. Основний зміст роботи відбито у 8 публікаціях, із них 4 опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (317 найменувань), 12 додатків на 13 сторінках, містить 10 таблиць. Повний обсяг дисертації складає 234 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні межі, методологічну основу, методи, джерельну базу дисертаційної роботи, розкрито наукову новизну, достовірність і практичну значущість одержаних результатів.

У першому розділі „Соціально-педагогічні засади становлення і розвитку інтернатних закладів освіти в Криму” розкрито соціально-економічні, суспільно-політичні й соціально-педагогічні передумови виникнення перших інтернатних закладів у Криму. Проаналізовано організаційно-педагогічні проблеми їх становлення і розвитку в 1920-2000 рр., показане ставлення суспільства до соціально незахищених дітей, розкрито форми надання їм суспільної допомоги в зазначений період.

У ході дослідження встановлено, що навчальні заклади інтернатного типу на території Криму виникають ще в VI-I ст. до н.е. у давньогрецьких колоніях. У цей час у давньогрецьких поселеннях Пантікапеї (м. Керч), Німфеї (с. Ельтіген), Херсонесі (м. Севастополь), Керкінітиді (м. Євпаторія), Кафі (м. Феодосія) існували навчально-виховні установи інтернатного типу (агели), де під наглядом вихователів-педономів виховували хлопчиків з 7 до 18 років. З археологічних матеріалів відомо, що в Херсонесі, Пантікапеї діяли гімнасії, у яких займалися не лише фізичними вправами, але й освітою молоді. Тут бували відомі педагоги й діячі науки – історик Сірійок, географ Діонісій, філософи Смікр і Діофіл, учитель музики Ісіл .

Створення державної системи освіти й захисту дитинства було розпочато наприкінці ХVІІІ ст. До середини ХІХ ст. в багатьох містах Росії були органызованы інститути шляхетних дівчат, виховні й сирітські будинки, що належали Відомству імператриці Марії, дитячі притулки.

У дисертації доведено, що на всіх етапах розвитку суспільства основною причиною виникнення інтернатних закладів для соціально незахищених дітей були соціально-економічні умови. Економічна криза, безробіття, війни, голод, стихії зумовлювали необхідність забезпечення соціального захисту дітей-сиріт, дітей-інвалідів, хворих, безпритульних. Важливим чинником розвитку інтернатних закладів у XIX – на початку ХХ ст. стає суспільно-педагогічний рух. Відомі суспільні діячі й педагоги того часу В. Бєлінський, О. Герцен, П. Каптерев, Д. Писарев, К.Ушинський, М. Шелгунов, М. Чернишевський розробляють ідею про суспільний характер виховання. У роботах В. Стоюніна, В. Одоєвського досліджуються теоретичні аспекти діяльності виховних і сирітських будинків, дитячих притулків.

У Криму в XIX столітті завдяки благодійній діяльності земств і представників передової громадськості (таємного радника А. Фабра, мецената К.Кушнікова, М.Тяжелової та ін.) також виникають інтернатні заклади. У 1844 р. було створено Кушніковський дівочий інститут (м. Керч), де вихованки здобували освіту протягом 7 років. У сирітському будинку, заснованому А. Фабром у Сімферополі (1864 р.), утримувалися й виховувалися хлопчики з 4 до 13 років. Відомий педагог А.Г. Готалов-Готліб створив у 1905 р. уперше в Росії санаторний інтернатний заклад для хворих дітей (м. Ялта). У 1907 році М. Тяжелова в м. Сімферополі відкриває інтернатний заклад для глухих у віці від 6 до 26 років.

На основі аналізу архівних джерел зроблено висновок про те, що царський уряд не приділяв належної уваги створенню й розвитку інтернатних закладів. У притулках діти-сироти утримувалися без медичної допомоги. Шкільного навчання, власне кажучи, не було, воно замінялося релігійним вихованням і виконанням важкої фізичної роботи. Через те, що діяльність цих закладів залежала від коштів приватних осіб або громадських організацій, вони були приречені на злидарське існування й нерідко припиняли свою діяльність. Однак і в цих умовах ідея освіти й виховання певної категорії дітей в інтернатних закладах не була дискредитована.

У перші роки радянської влади на території Криму проводиться реформування дитячих закладів соціального забезпечення. Соціально незахищені діти стали об’єктом уваги держави й громадських організацій, діяльність яких була спрямована не лише на опіку й захист від голоду, розрухи й епідемій, але й на виховання в інтернатних закладах. З 1918 р. почалася передача притулків у систему Народного комісаріату освіти. Було вилучено з обігу слово „притулок”, який замінено назвою „дитячий будинок”.

У педагогічній теорії головною стає ідея соціального виховання. Частина радянських педагогів і діячів просвітництва 20-х років ХХ ст. (І. Арманд, О. Коллонтай, Д. Лазуркіна, К. Корнілов та ін.) неправильно розуміли роль і перспективи розвитку сім’ї при соціалізмі й пов’язували необхідність створення системи соціального виховання з кризою сім’ї й сімейного виховання. Це також послужило своєрідним теоретичним обґрунтуванням розвитку закладів виховання, освіти й соціального захисту дітей інтернатного типу.

Проведене дослідження показало, що інтернатні заклади освіти Криму у своєму становленні й розвитку в досліджуваний період пройшли декілька етапів.

На першому етапі (20–30-і роки ХХ ст.) у якості головного розглядалося завдання порятунку дитячого населення шляхом створення стійкої мережі дитячих закладів для безпритульних дітей, дітей-сиріт, а також для дефективних і хворих дітей.

Під час громадянської війни в Криму з’явилося 25 тисяч сиріт і безпритульних, кількість яких зростала за рахунок дітей з інших регіонів України й Росії. Виникла необхідність розширення мережі дитячих будинків. У 1921 році при Президії Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету створюється спеціальна Диткомісія, головою якої був призначений Ф. Дзержинський. Аналогічна комісія була створена в Кримській АРСР (1921 р.). Вона мала за мету вишукати способи й сили для поліпшення життя дітей, організації дитячих будинків.

У 1920 – 1921 рр. у Криму розгорнулася велика організаторська робота з притягнення суспільної уваги до дітей. Було відкрито 25 дитячих будинків, 7 колоній для безпритульних дітей. На 1 жовтня 1923 р. у Криму кількість дитячих будинків збільшилася до 37.

Не залишилися поза увагою й діти-інваліди. Після І Всеросійського з’їзду діячів за боротьбу з дитячою дефективністю, безпритульністю й злочинністю (1920 р.) було визначено систему спеціальних закладів, проведено значну роботу з розширення їх мережі. У травні 1926 року Наркоматом охорони здоров’я Криму було відкрито в м. Сімферополі обласну психоневрологічну школу-санаторій. Це був зовсім новий тип інтернатного навчально-лікувального закладу.

За період з 1926 до 1928 року кількість дитячих будинків у Криму зменшилась з 34 (2418 дітей) до 25 (2000 дітей). Мережа скорочувалася за рахунок раціоналізації, а також завдяки відродженню інституту всиновлення (1926 р.).

У 1926 році Кримський наркомат освіти разом із Кримдиткомісією виявив порушення в питаннях комплектування вихованців, підборі кадрів, організації навчально-виховного процесу й матеріально-технічного забезпечення інтернатних закладів. Виходячи з цього, у 1928 – 1930 рр. було розроблено мережу дитячих будинків з визначенням цільової настанови кожного інтернатного закладу. У наступні роки кількість їх була стабільною. У 1939/40 навчальному році дещо збільшується кількість дошкільних дитячих будинків (з 2 до 4), зменшується кількість дитячих будинків з особливим режимом для дітей-правопорушників (з 2 до 1) і за рахунок цього збільшується з 15 до 16 кількість шкільних дитячих будинків. У 1940 р. у Криму функціонувало 20 дитячих будинків з контингентом 2156 чоловік.

Таким чином, у 20-х – 30-х роках у Криму формується мережа інтернатних закладів, діяльність яких була спрямована на боротьбу з дитячою безпритульністю й бездоглядністю, подолання важковиховуваності й правопорушень у дитячому середовищі. Розгортається мережа спеціальних закладів для дітей-інвалідів і дітей, що потребують тривалого лікування. Визначилися основні типи дитячих закладів інтернатного типу: дитячі будинки нормального типу, дитячі будинки для важковиховуваних, спеціальні дитячі будинки для хворих дітей і для дітей-інвалідів, трудові колонії, приймальники-розподільники. У діяльності дитячих закладів спостерігалися серйозні хиби, що стосуються матеріально-технічного й кадрового забезпечення, припускалися серйозні організаційні прорахунки.

Другий етап розвитку інтернатних закладів Криму (40-і – середина 50-х рр. ХХ століття) пов’язаний із війною й повоєнним відновленням системи навчання й виховання підростаючих поколінь.

У роки Великої Вітчизняної війни найважливішим завданням народної освіти було не тільки здійснення Закону про всеобуч, але й охорона життя й здоров’я дітей. У роки окупації інтернатні заклади Криму припинили своє існування. Але вже 28 грудня 1944 р. на засіданні РНК Кримської АРСР було прийняте рішення про поновлення мережі дитячих будинків. У 1945 році мережа складала 21 заклад з контингентом 1538 дітей, а в 1948 контингент зріс до 2995 чоловік.

У першій половині 50-х років XX століття система закладів суспільного виховання дітей стала стабільною. На 1 січня 1952 року в Криму функціонувало 19 дитячих будинків, з яких 16 – шкільного типу (у т.ч. 1 санаторний і 2 спеціального призначення) і 3 – дошкільного типу з загальним контингентом 2050 дітей. За 1952 – 1953 роки було усиновлено 283 вихованця, що також сприяло зменшенню числа дитячих будинків.

Відразу після звільнення Криму відновилося навчання дітей із дефектами слуху. Вже на початку 50-х років у Сімферопольській школі-інтернаті для глухих дітей і Феодосійській школі-інтернаті для дітей, що слабко чують, навчалося від 100 до 150 дітей. У вересні 1951 року було створено Бахчисарайську допоміжну школу-інтернат із контингентом учнів у 50 чоловік.

У дисертації показано, що другий етап характеризувався значним ростом кількості дитячих будинків для дітей, які загубили батьків у роки війни, зміцненням матеріальної бази дитячих закладів, притягненням сил громадськості до їхнього благоустрою, підвищенням рівня кваліфікації персоналу.

На третьому етапі (друга половина 50-х – 80-ті рр.) у діяльності інтернатних закладів Криму відбулися істотні зміни. У 1954 році Кримська область була передана до складу України. У республіці проводилася значна робота з розвитку нових форм суспільного виховання дітей. На XX з’їзді КПРС (1956 р.) приймається рішення про створення навчально-виховних закладів нового типу – шкіл-інтернатів, покликаних на більш високому рівні розв’язувати завдання виховання активних, усебічно розвинених, освічених громадян. Перший досвід створення таких інтернатних закладів підтвердив, що вони цілком відповідають життєвим інтересам і потребам суспільства.

Школи-інтернати в Криму створювалися як за рахунок реорганізації існуючих дитячих будинків (Лозовський, Бахчисарайський, Соколинський, Танківський та ін.), так і шляхом будівництва нових інтернатних закладів (школи-інтернати № 1, № 2 м. Керчі, школи-інтернати м. Сімферополя, м. Джанкоя, с. Гвардійське та ін.).

У 1963 році Міністерство освіти України затверджує заходи щодо розвитку шкіл-інтернатів. У Криму, з огляду на кліматичні й природні умови, набули розвитку санаторні інтернатні заклади. За короткий період було створено п’ять типів санаторних шкіл-інтернатів. У 1965/66 навчальному році в Криму працювало 15 шкіл-інтернатів з контингентом 6510 дітей і 6 спеціальних інтернатних закладів з контингентом 1747 учнів.

У ході дослідження встановлено, що в другій половині 50-х – 80-х роках у діяльності навчальних закладів інтернатного типу Криму відбулися істотні зміни. Якщо в попередні періоди вони вирішували переважно питання, пов’язані з подоланням безпритульності й бездоглядності дітей, то на цьому етапі пріоритетними стають освітні завдання. Основним типом навчального закладу стає школа-інтернат. Істотно зміцнюється матеріально-технічна база інтернатних закладів освіти, зміцнюється кадровий склад. Значно зросла кільіксть санаторних і спеціальних шкіл-інтернатів.

З набуттям Україною державної незалежності в 1991 році починається четвертий етап у розвитку інтернатних закладів освіти Криму. Криза, що охопила всі сторони життя українського суспільства, з одного боку, різко загострила соціальні протиріччя й призвела до істотного збільшення соціально незахищеного дитячого населення. З іншого боку, кризові явища не могли не відбитися на матеріальних, лікувальних і педагогічних можливостях інтернатних закладів, що мають справу з дітьми, які потребують соціального захисту. Частина інтернатів була закрита, виникли гострі проблеми з їхнім фінансуванням, матеріальним забезпеченням, з’явилися сумніви щодо доцільності їхнього існування.

У першій половині 90-х років почалася реорганізація інтернатних закладів Криму. У 1995 р. у Феодосії створюється новий тип інтернатного закладу – дитячий будинок змішаного типу, у якому діти-сироти дошкільного й шкільного віку з однієї сім’ї утримуються й виховуються разом. З огляду на зростаючі потреби населення Криму, у 1998 році Міністерством освіти Автономної Республіки Крим у результаті реорганізації створюються дитячий будинок для дітей шкільного віку (Роздольненський р-н), школа-інтернат для дітей-сиріт (Сімферопольський р-н). У 1999/2000 навчальному році спеціальною корегувальною освітою в заладах комунальної форми власності було охоплено 4834 дитини, що більше показника 1996 р. на 17% (1996 р. – 4029 дітей). У республіканських спеціальних школах-інтернатах і дитячому будинку компенсуючого типу навчалося й виховувалося 1929 дітей.

У цілому 90-ті рр. характеризуються організаційним удосконаленням інтернатних закладів освіти Криму, зростанням кількості спеціальних шкіл, упровадженням у педагогічний процес інноваційних технологій.

У другому розділі „Система навчально-виховної й лікувально-реабілітаційної роботи в інтернатних закладах освіти” проаналізовані особливості організації навчально-виховного процесу, лікувально-реабілітаційної роботи й соціального захисту дітей в інтернатних закладах освіти Криму в 1920–2000 рр., розглянуто важливі питання дидактичного, виховного, методичного, соціального й медичного характеру. Дано характеристику сучасного стану інтернатних закладів освіти й намічено шляхи їхнього подальшого розвитку.

Ми дійшли висновку, що вже в 20-х – 30-х роках у дитячих будинках Криму значна увага приділялася навчально-виховній роботі. Проте на початку 20-х років система освіти Криму перебувала в глибокій кризі, яка охопила не тільки матеріальну базу, кадровий склад педагогічних працівників, організацію управління школами, але й зміст і якість навчання. У цей період напівголодного існування дитячих будинків не могло бути й мови про поглиблену програмно-методичну роботу.

Але вже на початку 30-х років були створені належні умови для того, щоб діти здобували освіту й готувалися до трудової діяльності. У 1928 році з 1359 дітей 1080 чоловік (80%) навчалися в загальноосвітніх школах, а 279 (20%) – не навчалися з різних причин. Шкільне навчання будувалося на базі й у зв’язку з трудовою підготовкою вихованців до самостійного життя. Трудова підготовка здійснювалася за двома напрямками: у майстернях і в сільському господарстві. Майстерні були погано обладнані, працювали без плану й програми. У галузі сільського господарства трудова діяльність зводилася до використання хлопців як робочої сили без будь-якого керівництва й теоретичної підготовки. Приділялася увага суспільно-політичному вихованню. У дітей розвивали нахил до військово-технічних галузей знань: авто, радіо, хімія, військова справа і т. ін.

В усіх дитячих будинках діяли гуртки самодіяльності: балетні, хорові, музичні та ін. Діти займалися різними видами спорту, організовували туристичні походи. Велика увага приділялася фізичному вихованню.

Навчально-виховний процес у дошкільних дитячих будинках був спрямований на здійснення завдання всебічного розвитку дітей дошкільного віку. Проводилася велика робота з виховання культурно-гігієнічних навичок і самостійності в обслуговуванні. Спеціальні інтернатні заклади проводили навчання й виховання на основі тісного зв’язку з життям і працею, адміністрація дбала про подальше працевлаштування вихованців.

Методична робота в дитячих будинках проводилася у формі кущових об’єднань, яких в Криму було чотири (Сімферопольське, Євпаторійське, Куйбишевське, Південнобережне). У дитячих будинках згідно з річним планом проводилися методичні наради. В інтернатних закладах систематично здійснювався контроль за проведенням навчально-виховної роботи шляхом відвідування уроків.

У другій половині 50-х – 80-ті роки велика увага приділялася удосконаленню навчально-виховного процесу в школах-інтернатах загального типу. Якісно змінювався педагогічний склад, розроблялися нові підходи до питань навчання, виховання дітей, практикувались нові форми, методи й засоби навчання, змінювалися зміст і структура навчального процесу. Значна увага приділялася в цей час всеобучу. Адміністрація шкіл-інтернатів, вчителі й вихователі проводили ряд заходів щодо залучення дітей із сільської місцевості для одержання середньої освіти. Особливе значення в інтернатному закладі мала навчальна діяльність, яка містила навчальні заняття під керівництвом учителя і позакласні заняття під керівництвом вихователя.

У школах-інтернатах приділялася увага й трудовому вихованню учнів. Воно здійснювалося такими шляхами: 1) самообслуговування; 2) будівництво й ремонт; 3) робота на полях колгоспів і радгоспів. Особливо ефективно трудове виховання здійснювалося в процесі виробничого навчання. У багатьох школах-інтернатах (Соколинська, Чеботарська, Лозівська, Джанкойська) воно проводилося за сільськогосподарським профілем: садово-виноградарським, агролісомеліоративним, городницьким, тваринницьким. У зв’язку з цим створювалися навчально-виробничі ділянки, що закріплювалися за учнівськими бригадами. До складу таких бригад входили учні 5 – 10-х класів. Крім бригад, організовували гуртки квіткарів, обрізувачів, трактористів.

З 90-х років в інтернатних закладах освіти почали впроваджуватися нові інформаційні технології, використання яких дало можливість значно поліпшити засвоєння матеріалу різноманітних навчальних дисциплін, підвищити ефективність навчання, внести елементи творчості, урізноманітити види діяльності, позитивно впливати на психологічний та інтелектуальний розвиток дітей. Так, використання інформаційних технологій у Феодосійській школі-інтернаті значно поліпшило засвоєння навчального матеріалу дітьми.

В інтернатних закладах створювались умови для розвитку творчих здібностей у галузях науки й мистецтва. Вихованці Кримської гімназії-інтернату, Керченського УВК інтернату-ліцею мистецтв ставали щорічними переможцями республіканських, Всеукраїнських і Міжнародних олімпіад, конкурсів і т. ін.

У дисертації розглянуто проблеми лікувально-оздоровчої роботи та соціального захисту дітей в інтернатних закладах Криму. Лікувально-реабілітаційний виховний процес – це процес індивідуального розвитку хворої дитини, організований на основі оптимального поєднання лікувально-оздоровчого й навчально-виховного процесів у санаторних інтернатних закладах.

Дослідження показало, що в довоєнний період в інтернатних закладах Криму питання лікувально-реабілітаційної роботи перебували на другому плані й увага приділялася лише санітарно-гігієнічній роботі, оскільки пріоритетне значення мало завдання зібрати безпритульних дітей з вулиць у дитячі заклади. У цей період усі зусилля були спрямовані на створення належних матеріально-побутових умов. У різноманітних звітах, доповідних записках за 20-і – 40-і роки відбивалися лише такі напрямки в роботі інтернатних закладів, як навчально-виховна робота й трудова підготовка дітей. При цьому проблеми лікувально-оздоровчої й реабілітаційної роботи практично не зачіпалися. Заклади не були укомплектовані медичним персоналом.

Систематична лікувально-реабілітаційна робота в інтернатних закладах Криму стала проводиться з початку 50-х років. У квітні-травні 1953 року Кримський обласний відділ народної освіти разом з дитячим сектором облздороввідділу вперше провели поглиблений медичний огляд дітей із залученням до цієї роботи спеціалістів (окуліста, отоларинголога, фтизіатра, дерматолога й стоматолога). Усього лікарі оглянули 1678 чоловік. За результатами огляду в кожному дитячому будинку були проведені педагогічні наради, на яких накреслили заходи щодо зміцнення здоров’я вихованців, їхнього лікування тощо. У другій половині 50-х років у всіх інтернатних закладах діти двічі на рік почали проходити повний медичний огляд.. Проводилися профілактичні заходи: щеплення проти дифтерії, черевного тифу.

На результативність лікувально-реабілітаційної роботи в санаторних інтернатних закладах вплинула унікальність кліматичних умов Криму. Проведений комплекс лікувально-реабілітаційних заходів дозволив домогтися високого відсотка поліпшення стану здоров’я дітей.

Складним питанням залишалася організація оздоровлення вихованців інтернатних закладів, у т. ч. особливо нужденної категорії – дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Становище трохи поліпшилося, після прийняття ВЦСПС у 1969 році постанови, яка дозволила регіональним радам і комітетам профспілок видавати вихованцям інтернатних закладів – дітям-сиротам і дітям, які позбулися піклування батьків – безкоштовні путівки в заміські піонерські табори, піонерські табори санаторного типу й оздоровчі табори для старших школярів

У повоєнні роки стали ширше розглядатися питання соціальної підтримки вихованців дитячих будинків. Вони працевлаштовувалися в технікуми й училища. Постановою Ради Міністрів СРСР від 15.09.1956 р. у школи-інтернати стали прийматися перш за все діти самотніх матерів, інвалідів війни й праці, сироти. Цим документом уперше були позначені питання соціального захисту дітей, що потребують підтримки з боку держави. Починаючи з 1984 року, діти-сироти, випускники інтернатних закладів, стали прийматися в середні спеціальні навчальні заклади поза конкурсом, а також користувалися переважним правом при зарахуванні до професійно-технічних училищ. При цьому в період навчання вони перебували на повному державному забезпеченні за нормами, встановленими для дитячих будинків. Щорічно для вихованців інтернатних закладів виділялося 10% путівок у дитячі санаторії. Робота із соціального захисту дітей покращилася у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України (1994 р.), республіканської програми „Діти Криму”.

В останнє десятиліття XX ст. значно зросла кількість хворих дітей. У цьому зв’язку важливою формою диференційованого навчання, виховання й реабілітації дітей стають загальноосвітні санаторні школи-інтернати, головне завдання яких – забезпечити поєднання загальноосвітньої підготовки в обсязі державних вимог до освіти з необхідним лікуванням, оздоровленням і реабілітацією дітей.

Проведений ретроспективний аналіз діяльності інтернатних закладів освіти Криму дозволив глибше зрозуміти їх теперішнє становище, спрогнозувати перспективи розвитку.

Є підстави стверджувати, що в Автономній Республіці Крим створена гнучка, багатофункціональна система навчання, виховання й освіти дітей в інтернатних закладах. За станом на 01.10.2002 р. функціонує 22 інтернатні заклади освіти з контингентом 4708 вихованців, у т. ч. 1537 дітей-сиріт. Організація навчально-виховного процесу контролюється в ході проведення атестації стану освіти, а також планових тематичних перевірок в інтернатних закладах. Особлива увага приділяється виявленню й підтримці здібних і обдарованих вихованців через різні форми роботи, а також соціальному захисту хворих та дітей-сиріт. В інтернатних закладах сформувалися стабільні педагогічні колективи. В 11 закладах уведено посади психологів, у 4 працюють 6 соціальних педагогів. Але залишається проблемою тенденція наростання розриву між потребою й реальною підготовкою педагогів-дефектологів. В усіх інтернатних закладах автономії є медичні блоки, що складаються з необхідних для роботи кабінетів, оснащених устаткуванням і апаратурою. Установи укомплектовані кадрами лікарів і медичних сестер, які в установленому порядку проходять підвищення кваліфікації й атестацію.

Результати дослідження свідчать, що спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, статус яких не визначений законом. Це діти, які позбавлені батьківського піклування, але фактично вони можуть бути визнані сиротами, оскільки батьки з різних причин не займаються їх вихованням. Феномен соціального сирітства зумовлений соціально-економічними й соціально-психологічними причинами, негативними явищами в сімейних відносинах. Щорічно в автономії зростає кількість дітей-сиріт.

Дослідження показало, що знання й урахування економічних, політичних і соціально-педагогічних чинників становлення й розвитку інтернатних закладів має принципове значення для їх подальшого удосконалення. Виявлення закономірностей, тенденцій і особливостей функціонування установ інтернатного типу допоможе запобігти помилок при розробці сучасних інноваційних технологій навчання й виховання соціально незахищених дітей.

ВИСНОВКИ

1. На різноманітних етапах суспільного розвитку існували група дітей і підлітків, які потребували державної допомоги й підтримки. У зв’язку з цим державою створювалися особливі заклади суспільного виховання дітей (дитячі притулки, дитячі будинки, дитячі колонії, загальноосвітні школи-інтернати, гімназії-інтернати, ліцеї-інтернати, санаторні школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати, школи соціальної реабілітації й ін.). Оптимізація їхньої роботи на сучасному етапі можлива тільки на основі ретельного вивчення діяльності освітньо-виховних закладів цього типу в історичному аспекті.

2. Необхідність створення й розвитку мережі інтернатних закладів в Криму в досліджуваний період зумовлювалася перш за все передумовами соціально-економічного характеру, що особливо виявились у складний воєнний і повоєнний час, під час голодоморів, у період відновлення народного господарства. Кризові явища й загострення соціальних протиріч спостерігаються й в епоху побудови незалежної держави України. Збільшення дітей-сиріт, хворих дітей і дітей з хибами в розвитку, зростання дитячої злочинності й безпритульності, проблеми неповних сімей змушують наполягати на доцільності організації інтернатних навчально-виховних закладів, їхнього подальшого розвитку й удосконалення в сучасних умовах.

3. Теоретичне обґрунтування становлення й розвитку інтернатних закладів було дано в працях видатних діячів освіти кінця ХVIII – першої половини ХIХ ст., представників суспільно-педагогічного руху другої половини ХIХ ст., які розкрили суспільну сутність виховання, досліджували теоретичні аспекти діяльності виховних і сирітських будинків, дитячих притулків, а також учених-педагогів першої чверті ХХ ст., які розробили ідею соціального виховання підростаючих поколінь.

4. Інтернатні заклади освіти Криму