ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

БУРАВСЬКИЙ Олександр Антонович

УДК 94 (477) “1861 / 1914”

ПОЛЯКИ ВОЛИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ТА КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Спеціальність 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Курило Володимир Михайлович,

Київський національний лінгвістичний університет,

професор-консультант кафедри історії України та зарубіжних країн

Офіційні опоненти: |

доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

Кам’янець-Подільський державний університет, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Гаврилюк Світлана Віталіївна,

Волинський державний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри давньої та нової історії України

Провідна установа: | Інститут історії України НАН України (м. Київ), відділ історії України (друга половина ХІХ – початку ХХ ст.).

Захист відбудеться 19.09.2003 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18 .

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 15.08.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ротар Н.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Розбудовуючи нову, вільну, незалежну і демократичну державу, Україна вирішує не тільки економічні, соціальні проблеми, а й приділяє значну увагу проблемам національного розвитку. Історія її – це історія не лише українського автохтонного населення, але й представників інших національностей, які з давніх часів проживають на українських землях. При всьому розмаїтті національного складу представники кожного етносу складають невід’ємну частину народу України. Тому вивчення реального стану як корінних народів, так і національних меншин, дослідження їх минулого і сучасного, ролі в усіх сферах життя суспільства сприятимуть розробці дійової, ефективної державної етнополітики, без якої неможливо забезпечити прогресивний розвиток, утвердити правову і цивілізовану державу.

Від рівня вирішення проблеми гармонізації міжнаціональних відносин, всебічного врахування потреб і культурно-духовних запитів усіх національних меншин залежить, у першу чергу, рівень демократизму в суспільстві, а також міжнародний престиж і авторитет держави, процес інтеграції України у світове співтовариство.

З прийняттям “Декларації прав національностей України”, закону “Про національні меншини в Україні” закладено правові основи сучасної етнополітики нашої держави, визначено оптимальне поєднання інтересів різних етнічних груп з інтересами державного будівництва.

Для кращого розуміння сучасних національних процесів, подальшого їх прогресивного розвитку необхідна об’єктивна й науково достовірна інформація про взаємини національних меншин України у минулому, рівень їх соціально-економічного і культурного розвитку. Це дозволить краще визначити роль і місце українців у сім’ї європейських народів.

Сьогодні польська національна меншина є однією з найбільш численних в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., на території країни проживає 144,1 тис. поляків, що складає 0,3% всього населення. Тісні зв’язки протягом багатьох століть, спільна історія з корінним населенням викликають посилений інтерес до минулого польської меншини. Але необхідно констатувати, що до сьогодні переважна більшість дослідників приділяла недостатню увагу проблемі польського етносу в соціально-економічному і культурному розвитку України взагалі і Волинської губернії зокрема у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Чимало сторінок з історії названої проблеми в роки тоталітаризму було спотворено, фальсифіковано або просто замовчувано. Внесок поляків Волині у розвиток краю вилучався з контексту історичного розвитку, а такі суспільні стани, як магнати й шляхта, подавалися лише як експлуататори, гнобителі українського селянства. З проголошенням державної незалежності України виникли сприятливі умови для наукового, об’єктивного висвітлення всіх аспектів проблеми. Тому важливим завданням істориків є дослідження польського етносу в системі аграрної економіки Волині, об’єктивне вивчення еволюції польського землеволодіння, впливу поляків на розвиток фабрично-заводського та кустарного виробництва, торгівлю, освіту, діяльності польської наукової і творчої інтелігенції з Волині та її внеску в розвиток української та європейської культури.

Актуальність обраної теми обумовлена ще й тим, що, незважаючи на значну кількість публікацій з життєдіяльності польського етносу Волині у досліджуваний період, так і не висвітлено всього комплексу необхідних даних про його вплив на соціально-економічний та культурний розвиток краю. Чим ґрунтовнішими і об’єктивнішими будуть наукові дослідження цих проблем, тим менше залишатиметься шансів для реанімації стереотипів минулого, поширення ідеологічних міфів, що породжували ворожнечу між українцями і поляками, перешкоджали утвердженню українсько-польського порозуміння.

Практичний аспект актуальності теми полягає у використанні досвіду минулого в умовах розбудови сучасної Української держави, зокрема її економіки, через створення системи ринкових відносин, що має під собою глибоке історичне коріння. Саме тому корисним буде вивчення позитивного досвіду організації польських господарств підприємницького типу.

Вивчення діяльності наукової і творчої інтелігенції має практичне значення для національно-культурного відродження України, адже саме у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. особливо помітним було зростання інтересу до проблем національної культури серед польської інтелігенції; крім того, нею було набуто багатий досвід у формуванні національної самосвідомості власного народу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною загальної проблеми “Етноси України”, що розробляється кафедрою історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на доробок попередників, розмаїту джерельну базу, проаналізувати негативні наслідки національної політики російського царату щодо поляків, рівень соціально-економічного та культурного розвитку польського населення Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Вказана мета конкретизується такими завданнями:

- з’ясувати ступінь наукової розробки проблеми історії польського населення Волині в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.;

- встановити історичні етапи, основні причини та обставини переселення поляків на Волинь;

- простежити динаміку чисельності та місця розселення польського населення у Волинській губернії; охарактеризувати його соціальний склад, релігійну приналежність і освітній рівень;

- проаналізувати національну політику російського самодержавства щодо поляків Волині, її місце у політичній, соціально-економічній та культурно-духовній сферах, а також боротьбу поляків проти насильницької асиміляції та русифікації;

- дослідити соціально-економічне становище польського населення Волині у названий період (еволюцію польського землеволодіння і землекористування, зокрема чиншового, вплив на нього аграрних реформ 1861 р. та 1906 р.; особливості господарського життя поляків; їх внесок у розвиток фабрично-заводського, кустарного виробництва і торгівлі Волині);

- показати роль польської наукової і творчої інтелігенції Волині у культурному й громадському житті цього реґіону, її доробок у розвиток європейської культури цього періоду.

Об’єктом дослідження є польська національна меншина України як невід’ємна частина українського народу та його історії.

Предметом дослідження є соціально-економічне становище та культурний розвиток польського населення Волині в умовах русифікаторської політики Російської імперії.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від 1861 до 1914 рр. Він розпочинається реформою 1861 р., проведення якої створило сприятливі умови для швидкого соціально-економічного розвитку Волинської губернії, що стала реґіоном товарного сільськогосподарського виробництва. Цей період характеризується тим, що Російська імперія різко посилила русифікацію національних меншин, у тому числі й польської. Досліджуваний період завершується 1914 р., коли поступальний економічний та культурний розвиток цього реґіону був перерваний початком Першої світової війни.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Волинської губернії у відповідності до її адміністративного поділу, який існував у Російській імперії в досліджуваний період: губернія підпорядковувалась Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторству і поділялася на 12 повітів. Використання у роботі назви “Волинь” стосується лише території Волинської губернії.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на загальних науково-дослідницьких принципах об’єктивності, пріоритету фактів і загальнолюдських цінностей. Для досягнення поставленої мети були використані спеціальні історичні методи дослідження, що дозволили провести науковий аналіз соціально-економічного становища та культурного розвитку польського населення Волині у досліджуваний період, а саме: історичний, логічний, порівняльний, проблемно-хронологічний і статистичний. При дослідженні проблем історичного минулого поляків Волині автор зосереджував увагу на соціально-економічних, політичних і культурних факторах як найважливіших складових у функціонуванні суспільного організму. Застосування порівняльного методу при аналізі історіографії теми дослідження дозволило зіставити різні підходи науковців до проблеми, критично проаналізувати та порівняти праці дореволюційних, радянських і сучасних істориків. Порівняльний і статистичний методи використовувались, наприклад, для характеристики польських маєтків, зіставленні їх з володіннями російських землевласників краю тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській історіографії здійснено комплексне дослідження соціально-економічного становища та культурного розвитку польського населення Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Автором встановлено значний внесок польської національної меншини у господарське освоєння, економічний та культурний розвиток реґіону а також уведено в науковий обіг новий фактичний матеріал, зокрема низку неопублікованих архівних документів.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний у дисертації матеріал може бути використаний при підготовці узагальнюючих праць з історії України, міжнаціональних відносин, при викладанні історії України, етнології, етнополітики та етнографії. У дисертації міститься чималий фактичний матеріал про польських діячів культури з Волині, що може збагатити і доповнити експозиції краєзнавчих музеїв Волинської, Житомирської, Рівненської та Тернопільської областей. Дослідження стане у нагоді полякам України у вивченні та переосмисленні власної історії, сприятиме їх духовному відродженню.

Апробація результатів дисертації пройшла на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету; її основні положення викладені у доповідях на п’яти наукових конференціях: Всеукраїнській науковій конференції “Розвиток освіти та науки в навчальних закладах України на сучасному етапі”, що відбулася 21–22 січня 1999 р. у м. Житомирі (тема виступу: “Польська людність Волині в літературі та друкованих джерелах (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.”), Міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Житомирщина на зламі тисячоліть”, що відбулася 20–23 вересня 2000 р. у м. Житомирі (тема виступу: “Національна політика російського царизму і проблема польської національної меншини на Волині в другій половині ХІХ століття”), Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Україна – Польща: шлях до європейської співдружності”, що відбулася 26–27 квітня 2001 р. у м. Тернополі (тема виступу: “Польське населення Волині в умовах русифікаторської політики царизму в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.”), Міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин”, що відбулася 16–18 травня 2002 р. у м. Києві (тема виступу: “Особливості економічного розвитку польського населення Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття”); науково-краєзнавчій конференції “Роль архівів у дослідженні історії міст і сіл Великої Волині”, що відбулася 11–12 червня 2002 р. у м. Житомирі (тема виступу: “Джерела до історії громадського і культурного життя польської національної меншини Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.”).

Дисертація обсягом 180 сторінок, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (327).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, хронологічні рамки і територіальні межі, сформульовано основну мету і завдання, наукову новизну і практичне значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми дослідження” подано огляд використаних документів і матеріалів, проаналізовано стан наукової розробки теми.

Джерельну базу дослідження склали документи і матеріали з 29 фондів чотирьох державних архівів, значна кількість яких маловідома дослідникам або вперше введена до наукового обігу.

Так, документи, що розкривають причини, етапи міграційних рухів поляків на Волинь, зміст національної політики російського царату у ставленні до польського населення в цьому реґіоні, її шовіністичну, русифікаторську спрямованість у всіх сферах життя губернії, опрацьовано у Центральному державному історичному архіві України м. Києва (далі – ЦДІАК) – фф. 442 (Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора), 1257 (Особлива комісія з ведення слідства про таємне товариство з розповсюдження польських книг); Державному архіві Житомирської області (далі – ДАЖО) – фф. 1 (Волинська духовна консисторія), 67 (Волинське губернське правління), 70 (Канцелярія волинського губернатора), 107 (Управління державного майна Волинської губернії), 178 (Луцько-Житомирська римо-католицька консисторія); Державного архіву Волинської області (далі – ДАВО) – фф. 359 (Володимир-Волинський повітовий суд), 361 (Луцький повітовий суд), 363 (Ковельська повітова землевпорядна комісія); Державному архіві Рівненської області (далі – ДАРО) – фф. 278 (Костопільське волосне управління), 379 (Рівненський повітовий справник), 383 (Пристав 1-го стану Рівненського повіту).

Дані, що допомагають простежити різні форми життєдіяльності польського населення губернії (землеволодіння, його розміри, діяльність у галузях фабрично-заводського виробництва й торгівлі, особливості господарського життя), знайдені у документах: ЦДІАК – ф. 575 (Окружний фабричний інспектор Київської округи); ДАВО – ф. 3 (Луцька міська управа); ДАЖО – фф. 146 (Волинські дворянські депутатські збори), 183 (Волинська губернська управа зі справ земського господарства), 206 (Статистичне бюро Волинської губернської земської управи м. Житомира); ДАРО – фф. 370 (Дубнівський повітовий суд), 379 (Рівненський повітовий справник) тощо.

У справах фондів ДАЖО – фф. 69 (Житомирська повітова землевпорядна комісія), 115 (Волинське губернське із селянських справ присутствіє), 122, 126, 202 (Житомирське, Новоград-Волинське, Овруцьке повітові з чиншових справ присутствія), 182 (Волинський відділ Селянського Поземельного банку), 248 (Новоград-Волинсько-Рівненське з чиншових справ присутствіє), багато з яких уведено до наукового обігу вперше, почерпнута інформація про форми поземельних відносин поляків на Волині (сервітутні права, володіння на правах чиншу, особливості проведення реформи 1886 р. у Волинській губернії); у справах фф. 69, 115, 182 відображено вплив столипінської аграрної реформи на розвиток ринкових відносин на селі (перехід польських селян-чиншовиків до прогресивної відрубно-хутірської системи господарювання).

З документів, залучених з архівів ЦДІАК – ф. 442, ДАЖО – фф. 70, 329 (Волинське губернське у справах про товариства і союзи присутствіє), Р-405 (Виконавчий комітет Житомирської міської Ради об’єднаних громадських організацій), використано фактичний матеріал про вагому роль польської інтелігенції в громадському і культурному житті краю, про діяльність польських освітніх закладів, культурних товариств тощо.

Значний інтерес становлять й опубліковані джерела, використані у дисертації. Це насамперед матеріали першого Всеросійського перепису 1897 р., огляди Волинської губернії, пам’ятні книги, матеріали подвірного перепису: в них містяться дані про етнічну структуру населення губернії, визначено відсоток осіб польської національної меншини серед мешканців повітів, міст і сіл, їх представництво у різних сферах виробничої і невиробничої діяльності, соціальний стан, релігійна приналежність, чисельність і густота розселення поляків у губернських містах, повітах тощо. Однак потрібно зауважити, що у губернських статистичних матеріалах 60–90-х років ХІХ ст. поверхово висвітлено майнове становище та напрямки діяльності поляків Волині. Навіть у небагатьох ґрунтовних виданнях, що базувалися на даних першого Всеросійського перепису, більше уваги приділялося адміністративним, а не соціальним аспектам.

Значне місце у джерельній базі дослідження зайняли матеріали урядової преси – “Киевлянин”, “Волынские губернские ведомости”; газети “Волынь” та “Жизнь Волыни”. Більша частина їх містила офіційні повідомлення про події у Російській імперії й за кордоном, новини губернського життя.

Вітчизняну та зарубіжну літературу з окресленої проблеми автор поділяє на чотири групи: праці дослідників другої половини ХІХ – початку ХХ ст., наукова спадщина радянської історіографії, сучасні дослідження українських учених та наукові розвідки зарубіжних істориків. До першої групи належать праці П. Кеппена, О. Ріттіха, Р. ЕркертаКеппен П.И. Об этнографической карте Европейской России. – СПб., 1852; його ж. Хронологический указатель материалов для истории инородцев Европейской России. – СПб., 1861; Риттих А.Ф. Атлас народонаселення Западно-русского края по исповеданиям. – СПб.,1863; Эркерт Р.Ф. Взгляд на историю и этнографию западных губерний России (с атласом). – СПб., 1864.. В них уперше наведено матеріали про етнічний склад населення європейської частини імперії з погубернським розписом етнічного складу населення, в т. ч. Волині, а також про історію заселення західних реґіонів імперії етнічними групами, серед яких виділялась найчисельніша – поляки, поряд з білорусами, литовцями, євреями.

Особливу цінність для розкриття проблеми мають роботи польських істориків-краєзнавців О. Кольберга, О. Яблоновського, Т. Стецького, С. Бушинського та ін Kоlberg O. Narуd, jego zwyczaje ... – Warszawa, 1857 – 1890. – Т. І-38; його ж. Woіyс.– Warszawa, 1907; Piњma A. Jabіonowskiego.– Т.ІV.– Woіyс, Podole i Ruњ Czerwona. – Warszawa, 1911; Stecki T. Woіyс pod wzglкdem statystycznym, histоrycznym i archeologicznym. – Т. 1. – Lwуw, 1864.; Т. 2. – Lwьw, 1871; Buszczynski S. Роdole, Woіyс, Ukraina – Lwьw, 1862.. У своїх працях вони використали численні маловідомі й почасти унікальні джерела, насичені цікавим матеріалом: опис традицій, обрядів, свят, записи фольклору польського й українського населення краю. Проте ці дослідники розглядали Волинь як польську територію, прагнули виправдати панування Польщі на українських землях у XIV – XVIII ст.

З етнографічних досліджень польського населення Волині в другій половині ХІХ ст. варто відзначити праці В. Антоновича, П. Чубинського, П. Батюшкова, М. Теодоровича та інАнтонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии с картой, указателем имён предметным и перечислением источников, послуживших при составлении карты // Труды ХІ Археологического съезда в Киеве. 1899. – М., 1901. – Т. 1. – С. 1 – 133; його ж. О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Извл. из 1-го тома IV части Архива Юго-Западной России, изд. Киевской комиссиею для разбора древних актов. – К., 1867; Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край. Юго-Западный отдел. Материалы исследования, собранные П.П. Чубинским. – Т.7. – СПб., 1872; Батюшков П.Н. Атлас народонаселения Западно-русского края по вероисповеданиям. – СПб., 1863; його ж. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. – СПб., 1888; Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Т.1. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский, Овручский. – Почаев, 1888; Т. 2. Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. – Почаев, 1889; Т.3. Уезды Кременецкий и Заславский. – Почаев, 1893; Т. 4. Староконстантиновский уезд. – Почаев, 1899; Т. 5. Ковельский уезд. – Почаев, 1903.. У них приділена увага стосункам між поляками й українцями, зроблено аналіз господарського життя магнатів та шляхти на Волині, громадського управління польської людності, її участі в економічному і культурному житті краю, висвітлено міжконфесійні проблеми у контексті боротьби православ’я проти католицизму та унії, соціально-економічне становище мешканців краю, у т. ч. поляків, розвиток народної освіти й охорони здоров’я тощо.

Радянські історики розпочали дослідження цієї проблематики з середини 20-х рр. минулого століття. У радянській історіографії на етапі її становлення аналізу етнічного складу населення різних реґіонів України приділялося мало уваги. Досліджувалися переважно етнографічні питання та популярно викладалася історія краю. У 20–50-х рр. уже публікувалися окремі праці, в яких містилася інформація про історію заселення Південної Волині, демографічні особливості людності України Антонович П. Коротенька історія Волині (виклад популярний). – Житомир, 1918; Баранович О.І. З історії залюднення Південної Волині // Записки інституту філософського відділу ВУАН. – К., 1925; його ж. Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVII cт. – Київ, 1930; його ж. Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVIII в. – М., 1955; його ж. Нариси магнатського господарства на півдні Волині у ХVІІІ ст. // Студії з історії України. – 1926. – Т. 1. – С. 1–90; 1930. – Т. 3. – С. 61–116; Пустоход П. Демографічні особливості людності України наприкінці XIX – на початку XX віку. Демографічний збірник. – К., 1926..

Праці О. Рашина поклали початок поглибленого вивчення питання динаміки населення Волині, що ґрунтувалося на результатах перепису 1897 р Рашин А.Г. Население России за 100 лет (1811-1913 гг.). – М., 1956.. З 60-х рр. ХХ ст. розгортається дослідження етнічного складу населення різних реґіонів країни в історичній ретроспективі. Окремі аспекти соціально-економічного і політичного розвитку краю ми знаходимо в працях В. Наулка, Р. Оксенюка, О. Михайлюка, І. Кічия Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР (статистично-картографічне дослідження). – К., 1965; його ж. Национальный состав населения Украинской ССР по материалам переписей населения. – М., 1964; його ж. Развитие межэтнических связей на Украине (историко-этнографический очерк). – К., 1965; його ж. Хто і відколи живе в Україні // Відродження. – 1993. – № 9. – С. 7–11; Оксенюк Р.Н. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861–1939). – Львів, 1970; Михайлюк О.Г., Кічий І.В. та ін. Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів. – Львів, 1988.; також у 26-томній “Історії міст і сіл Української РСР” (Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська області) Історія міст і сіл Української РСР в двадцяти шести томах. Волинська область. – К., 1973; Житомирська область. – К., 1973; Рівненська область. – К., 1973; Тернопільська область. – К., 1973. .

У 50–80-х рр. ХХ ст. вивченням соціально-економічного розвитку Правобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. займався ряд радянських істориків: А. Анфімов, Ф. Лось, Л. Мельник, О. Нестеренко Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России. 1881–1904. – М., 1980; його ж. Крупное помещичье хозяйство Европейской России (конец ХІХ – начало ХХ века). – М., 1969; Лось Ф.Є. Революція 1905–1907 років на Україні . – К., 1955; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні в ХІХ ст. – К., 1972; Нестеренко А.А. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце ХIX и начала ХХ вв. – М., 1954; його ж. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1952; його ж. Розвиток промисловості на Україні. – К., 1959.. В результаті проведених ґрунтовних досліджень вони визначили, що особливістю соціально-економічного розвитку Правобережної України, в тому числі Волинської губернії, було те, що у господарському житті краю провідна роль належала польським магнатам.

Проголошення незалежності України, розбудова демократичного суспільства створили передумови для піднесення історичних досліджень на якісно новий рівень. У сучасній вітчизняній історіографії найвагомішим внеском у вивчення історії польського етносу є праці І. Лісевича Лісевич І.Т. Духовно спраглі (Духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864–1917 рр.). – К., 1997; його ж. Польська національна меншина в Наддніпрянській Україні (1864–1917 рр.) // Укр. іст. журн. – 1997. – №2. – С. 42–61; його ж. Родом з України... (Польська національна меншина і культурне життя на Наддніпрянській Україні у другій половині XIX – на початку XX ст.). – К., 1995; його ж. У затінку двоглавого орла (польська національна меншина на Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст. – на початку XXст.). – К., 1993..

У монографії В. В. Павлюка розкрито проблему земельної власності магнатських родів на Волині, їх місце в розвитку промислового виробництва, торгівлі, освіти, культури Павлюк В.В. Магнатерія Волині в соціально-економічному та культурному житті Правобережжя у ХІХ ст. – Острог, 2000.. Однак особливості поземельних відносин між польськими поміщиками і селянами-чиншовиками, вплив національної політики російського царату на соціально-економічне становище і культурний розвиток польської національної меншини Волині, її громадське та культурне життя в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ним практично не було досліджено.

З дисертаційних робіт, що частково розкривають визначену автором проблему, треба відзначити роботи В. Надольської та Н. Щербак Надольська В.В. Національні меншини на Волині (середина ХІХ – початок ХХ століть). – Диc. ... канд. істор. наук. – 07.00.05. – Луцьк, 1996; Щербак Н.О. Національна політика царизму у Правобережній Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (За матеріалами звітів місцевих державних установ). – Дис.... канд. істор. наук. – 07. 00. 02. – К., 1995..

Четверту групу досліджень складає науковий доробок зарубіжних істориків. У працях французького історика Д. Бовуа дано узагальнюючий аналіз економічного і політичного розвитку мешканців волинського краю, зокрема польської шляхти. Водночас автор на багатому фактичному матеріалі поставив собі за мету продемонструвати на прикладі Волині шляхи єднання польського й українського народів Бовуа Д. Битва за землю в Україні (1863–1914). Поляки в соціо-етнічних конфліктах. – К., 1998; його ж. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1834–1863). – К., 1996. .

У працях польських дослідників 90-х рр. ХХ ст. П. Еберхардта, Т. Епстеїна, В. Голки, М.Іванова та ін. здійснена спроба проаналізувати багатогранне життя польського етносу Волині, тут міститься цікавий статистичний матеріал про життя польського населення в окремих реґіонах України тощо Еberhardt P. Przemiany narodoњciowe na Ukrainie XX w. – Warszawa, 1994; Epstein T. Malџenstwa szlachty posesorskiej na Woіyniu, Podolu i Ukrain?e w latach 1815–1880 // Spoіeczenstwo polskie XVIII i XIX wieku.– T. IX. – Warszawa, 1991; Golka W. Represje carskie wobec ziemian kresуw wschodnich za udzial w ruchu niepodlegloњciowym w drugiej pуіowie XIX na pocz№tku XX w. // Ziemiасstwo a ruchy niepodlegloњciow? w Рolsce XIX–XX w. – Kielce, 1994; Iwanow M. Pierwszy narуd Ukrainy. – Warszawa, 1991. . У роботах польського історика Л. Заштовта на основі залучення широкого кола архівних джерел досліджено становище польського шкільництва та населення Правобережної України після Січневого повстання 1863 р. В цьому контексті він аналізує переселення поляків з Волинської губернії вглиб Російської імперії Zasztowt L. Kresy 1832–1864. Szkolnictwo na ziemiach litewskich i ruskich dawnej Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1997; його ж. Zsyіka i przessedlenia ludnoњci Polskiej z zachodnich w gі№b cesarstwa rosyjsk?еgo po powstaniu styczniowym // Kwartalnik Przegl№d Wschodni. – Tom V. – Zeszyt 2 (18) . – Warszawa, 1998. – S. 237–262..

Аналіз джерел і літератури дає підстави стверджувати, що соціально-економічне становище та культурний розвиток поляків Волині у визначений період ще не знайшов належного висвітлення в історіографії. Ця обставина і зумовила звернення дисертанта до даної теми, визначила мету, завдання та наукову новизну дослідження.

У другому розділі “Поляки Волині під гнітом національної політики російського царизму” в хронологічному порядку визначено головні причини, обставини та наслідки переселення поляків на Волинь. При цьому встановлено, що міграція польської людності здійснювалась протягом довготривалого історичного періоду. Розселення поляків почалося наприкінці ХІV – в першій половині ХV ст., а масове – після Люблінської унії. Цьому послужив ряд факторів, серед яких головними були – політичні та економічні.

Характерним типом поселення поляків була діаспора – розпорошене розселення у межах українського етнічного масиву польських етнорелігійних громад. Наприкінці ХІV – на початку ХVІІІ ст. переселенський рух носив стихійний, а з початку ХІХ ст. цілеспрямований характер. Причину масового міграційного руху автор вбачає в економічній політиці Російської імперії. Свідченням цього є царські укази початку ХІХ ст., якими російський уряд заохочував переселення поляків у Волинську губернію для сприяння розвитку землеробства і промисловості ДАЖО, ф. 70, оп. 1, спр. 4, арк. 2-10.. Нова міграційна хвиля була спричинена реформами, проведеними в Російській імперії у 1860–1870-х рр.

На початку 60-х рр. на Волині проживало 134 тис. поляків, а за даними перепису 1897 р. – 184161чол., що складало 6,16% населення губернії. У переважній більшості вони поселялись на правах чиншовиків, тобто слободами.

На основі даних перепису 1897 р. дисертантом складено карту-схему розселення поляків, визначено реґіони їх компактного проживання в губернії. За підрахунками сучасних дослідників, напередодні Першої світової війни на Правобережній Україні проживало 600 тис. поляків, а на Волині ? 343284 особи, тобто більше 50 відсотків польського населення Правобережної України.

У роботі аналізується законодавча діяльність царського уряду, що була спрямована на обмеження прав поляків і показано, як вона реалізовувалась місцевою адміністрацією Волинської губернії. Окремо подано матеріали про розмаїтий соціальний склад та професійну зайнятість польського населення.

Аналіз архівних і опублікованих джерел дає підстави стверджувати, що здійснювані в другій половині ХІХ ст. російським царизмом заходи були спрямовані на знищення поляків як нації. Це виявилось у забороні для польського населення відкривати національні школи, розмовляти, співати пісні рідною мовою, носити національний одяг, послуговуватися польською літературою та періодикою тощо. У дослідженні на основі архівних даних підтверджено, що проти політики насильницької асиміляції поляки вдавалися до мирних акцій протесту, зокрема демонстрацій та маніфестацій.

У дисертації детально характеризується становище поляків після повстання 1863 р., коли репресії набули ще більшого розмаху і були спрямовані в першу чергу на обмеження польського великого і середнього землеволодіння.

Наведено приклади конфіскацій маєтків і репресій польських шляхтичів, причетних до повстання. З 144 маєтків, що були конфісковані протягом 1863?1873 рр. в Україні, найбільше припадало на Волинську губернію – 78. У 1865 р. з цієї губернії до Сибіру, на Далекий Схід та у внутрішні області Росії було депортовано 80 чол.

У розділі проаналізовано наступ самодержавства на адміністративні та релігійні позиції польського населення губернії. Так, у документах канцелярії волинського губернатора за 1875?1890 рр. неодноразово вказувалось на необхідність нагляду за особами римо-католицького віросповідання, що займали посади почесних мирових суддів. Діяли також численні обмеження: особа, у якої дружина була полькою, не мала права займати посаду навіть волосного писаря. Масових репресій зазнавали за найменші провини римо-католицькі священики – їх заарештовували і відправляли на поселення до Сибіру та інших віддалених районів Російської імперії.

У висновках до другого розділу зазначено, що політика царату щодо поляків Волині незмінно залишалася жорстокою і дискримінаційною, бо була спрямована на знищення польської культури, витіснення польського етносу з усіх сфер суспільного життя, на монопольне утвердження російського колоніального режиму на терені України, зокрема на Волині.

У третьому розділі “Особливості соціально-економічного становища польської національної меншини” на основі широкого кола джерел досліджуються особливості розвитку польського землеволодіння, господарського життя, стан основних галузей фабрично-заводського, кустарного виробництва, торгівлі та роль у них польського населення в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Автором встановлено, що польські землевласники (Потоцькі, Сангушки, Любомирські та ін.) в другій половині ХІХ ст. виявили чималу ініціативу і підприємливість у розвитку сільського господарства. Друга половина ХІХ ст. внесла істотні зміни в розвиток великих поміщицьких господарств: вони спеціалізувались переважно на виробництві зерна і працювали виключно на ринок.

У розділі аналізується ведення польських селянських господарств на орендованій землі з характерною для них подвірною формою землеволодіння.

Значне місце у польському господарському житті займало тваринництво. Поляки розводили переважно велику рогату худобу, коней, свиней, овець, кіз тощо.

Автором складено таблицю динаміки розвитку тваринництва у повітах компактного проживання польського населення Волинської губернії за 1891?1912 рр.

На основі архівних документів (ДАЖО, фф. 115, оп. 1, спр. 4040; 122, оп. 1, спр. 5, спр. 6; 126, оп. 1, спр. 33, спр. 45; 202, оп. 1, спр. 55; 248, оп. 1, спр. 5, спр. 6, спр. 7, спр. 11), які введено до наукового обігу вперше, аналізуються такі форми поземельних відносин, як сервітутні та чиншові права. Автором встановлено, що серед чиншовиків було чимало декласованої безземельної польської шляхти, а також селян і міщан.

Польські селяни-чиншовики, як свідчать документи (ДАЖО, фф. 69, оп. 1 (дод.), спр. 435; 182, оп. 1, спр. 2701; 183, оп. 1, спр. 86), скориставшись новою економічною політикою П. Столипіна, за сприяння Селянського Поземельного Банку викуповували землю у великих землевласників і переходили до прогресивної відрубно-хутірської системи господарювання.

В розділі аналізуються напрямки діяльності спілки землевласників і землеробів, яку очолював князь Р. Сангушко, а також окремо земських установ, у яких етнічно переважали поляки, та їх роль у піднесенні сільськогосподарського виробництва губернії.

В роботі на основі опублікованих і неопублікованих джерел досліджується стан промислового та кустарного виробництва, проаналізовано роль польського етносу в таких галузях, як цукроваріння і винокуріння, а також у борошномельному, кустарному виробництвах і торгівлі.

Автором на фактичному матеріалі встановлено, що цукроваріння, винокуріння, борошномельне виробництво у краї було зосереджено переважно в підприємливих руках польської аристократії і саме їй належала монополія на виробництво цукру. Поляки перетворювали свої підприємства на рентабельні заводи капіталістичного типу шляхом удосконалення техніки і технології виробництва, а також широкого використання найманої праці інших етносів із місцевого населення.

Польські селяни активно займалися ще й ремеслами, промислами, торгівлею. Як свідчать архівні документи, в багатьох повітах губернії були польські двори, що обирали саме той чи інший рід господарської діяльності. Та все ж кількість поляків, зайнятих відповідною господарською діяльністю, була незначна: головним їх заняттям залишалося сільськогосподарське виробництво.

Дисертантом встановлено, що поляки здебільшого торгували цукром, зерновими, спиртними напоями, вовною, лісом, папером. У висновках відзначається, що Волинська губернія була реґіоном з досить розвинутими ринковими відносинами, про що свідчить висока частка мешканців Волині, які займалися торгівлею (серед них поляки посідали четверте місце після євреїв, українців і росіян).

У четвертому розділі “Громадське і культурне життя” досліджується стан грамотності та освіти, боротьба за розвиток національної культури, внесок польської інтелігенції у розвиток української та європейської культури.

У роботі показано, що політика русифікації, яку проводила Російська імперія в середовищі національних меншин, призвела до того, що наприкінці ХІХ ст. поляки за рівнем грамотності посідали останнє місце – 25, 53%, тоді як чехи – 59, 03%, росіяни – 37, 80%, німці ? 37, 01%, євреї – 32, 63%.

Перепис 1897 р. засвідчив також високий рівень русифікації польського населення: 17,52% з 25,53% отримували освіту російською мовою, що складало більше 2/3 усіх письменних. Опрацювання архівних джерел і статистичних даних дозволило автору зробити висновок, що російська школа, яка насильно впроваджувалась в Україні, не була популярною як серед українців, так і серед поляків.

У дослідженні аналізується роль священиків римо-католицької церкви в освітній справі. Встановлено, що вони були організаторами таємних навчальних закладів, пропагандистами національної культури, а відтак користувалися безмежним авторитетом у народних масах.

Однією із форм впливу римо-католицької церкви, як відзначається в дисертації, було благодійництво. Дисертантом досліджується діяльність Заславського і Житомирського римо-католицьких благодійних товариств, християнського католицького товариства трудящих жінок “Dzwignia“, товариства християнської жіночої прислуги в ім`я св. Зіти та ін. Подібна діяльність сприяла згуртуванню польського етносу не лише навколо римо-католицької церкви, а й навколо польської національної ідеї.

В розділі розкривається специфіка роботи шкіл, бібліотек, національних товариств, боротьба поляків Волині проти насильницької асиміляції та русифікації краю. Проаналізовано громадську діяльність польської інтелігенції. Це виявилося у тому, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Волині були створені товариства, які спрямовували свою діяльність на розвиток мистецтва, збагачення духовного життя населення. Як приклад можна навести роботу Варшавського товариства сприяння художникам, яке влаштувало в Житомирі виставку 37 картин польських художників, товариство співаків “Лютня”, що популяризувало польську пісню та музику в широких колах громадськості, Луцьке польське громадське зібрання “Будинок польський”, що регулярно організовувало танцювальні, музичні, літературні вечори, театральні вистави, читання лекцій тощо.

Встановлено, що представники польської інтелігенції та аристократії сприяли розвитку освіти, були фундаторами навчальних і лікувальних закладів, надавали матеріальну допомогу викладачам та учням. Використані документи проливають додаткове світло на політику заборон та обмежень щодо діяльності польських діячів культури.

У розділі досліджується внесок поляків з Волині у розвиток української і європейської науки: натураліста Ю. Пачоського, лікаря Л. Горецького, основоположника сучасної термохімії В.Свєнтославського, геолога Г. Оссовського та ін.

Автором синтезовані наукові розвідки та архівні матеріали, які дали можливість проаналізувати творчу та громадську діяльність на Волині письменників Ю. Крашевського, Г.Олізара, художників Є. Вжеща, В. Лося, Ю. Маньковського, В. Наленча, Л. Страшинського, Т-О. Сосновського та ін., музикантів Й. Витвицького, С. Вільконського, С. Заремби, Ю. Зарембського, життя і творчість яких були тісно пов’язані з волинською землею.

ВИСНОВКИ

Уся сукупність фактичних даних переконливо підтверджує висновок про те, що соціально-економічне та культурне становище польської національної меншини Волині у досліджуваний період було подібним до становища українського та інших народів, які зазнавали дискримінації та русифікації самодержавством в Україні.

Динаміка чисельності та розселення польського етносу губернії визначалась насамперед соціально-економічними і