ТАВРIЙСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

iм. В. I. Вернадського

ЧУДОМХ ВАЛЕРIЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 113 / 119 : 502.31

ЦIЛIСНIСТЬ ЖИВОГО

В КОНТЕКСТI СУЧАСНОГО ПРИРОДОЗНАВСТВА

(онтологiчнi основи)

09.00.01 - онтологiя, гносеологiя, феноменологiя

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацi на здобуття наукового ступеня

кандидата фiлософських наук

Сiмферополь - 2003

Дисертацiю рукопис

Робота виконана в Таврiйському нацiональному унiверситетi

iм. В.I. Вернадського Мiнiстерства освiти i науки Украни

Науковий керiвник

Офiцiйнi опоненти:

Провiдна установа | доктор фiлософських наук, професор

Шоркiн Олексiй Давидович,

Таврiйський нацiональний унiверситет

iм. В.I. Вернадського,

декан фiлософського факультету

доктор фiлософських наук, професор

кафедри фiлософських та соцiальних наук

Оконська Надiя Борисiвна,

Севастопольський нацiональний

технiчний унiверситет

кандидат фiлософських наук, професор

Сарав Олександр Дмитрович,

Кримська академiя природоохоронного

та курортного будiвництва,

завiдувач кафедри фiлософi i права

Iнститут фiлософi iм. Г.С. Сковороди

НАН Украни, м. Кив

Захист вiдбудеться 24 грудня 2003 року о 13 годинi на засiданнi

спецiалiзовано вчено ради К 52.051.01 Таврiйського нацiонального унiверситету

iм. В.I. Вернадського за адресою: 95007, Сiмферополь,

пр. Вернадського, 4, конференцзал.

З дисертацiю можна ознайомитися в бiблiотецi Таврiйського нацiонального унiверситету iм. В.I. Вернадського за адресою: 95007, Сiмферополь,

пр. Вернадського, 4.

Автореферат розiсланий 7 листопада 2003 р.

Вчений секретар

спецiалiзовано вчено ради О.I. Кремiнський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнсть теми дослiдження. дисертацiйнiй робот дослiджена проблема осягнення буття елементiв живого як необхiдно цлсного, виявленi причини, дано методологiчне розвязування. Ця проблема належить до розряду не явних. Вона виявляться лише за допомогою детального аналiзу широкого спектру наукових робiт, спрямованих на пiзнання буття живого загалом та буття людини в особистостi. Наявнi прояви цi проблеми - рiзноманiття пiдходiв до живого i дискусiйнiсть бiльшостi уяв про його феномени. Зважаючи на мiждисциплiнарнicть, проблема осягнення цiлiсностi планетарного буття живого в якостi обкту детального фiлософського дослiдження практично не ставилася (передбачалося iсторичне та поступове, природнонаукове розвязування).

Проблема, що видiлена для дисертацiйного дослiдження, не ма суто природнонаукового або суто фiлософського рiшення. Цiлiснiсть живого - це феномен процесуальний, багаторiвневий i просторо-часовий. Для осягнення цього фундаментального аспекту буття живого вимагаються, як мiнiмум, обктивнi уявлення: а) що живе взагалi (уявлення про джерела походження живого, про основи його iсторичного буття та iснуючого рiзноманiття); б) що людина взагалi (як феномен живого); в) що людство взагалi (уявлення про людство i його буття як про новi планетарнi феномени).

Рiшення визначено проблеми ма наукову, свiтоглядну i соцiальну спрямованiсть. Iгнорування людством необхiдно цiлiсностi буття всього планетарного живого веде до цiлком прогнозовано, його загально кризи, та, ймовiрно, до фатального кiнця людства. Осягнення необхiдно цiлiсностi буття живого можна розглядати як початковий крок у напрямку рiшення бiльш значно проблеми - збереження всього його рiзноманiття. Без критичного осмислення iснуючого знання про живу природу i людство, подолання сучасно бiосферно кризи в х вiдношеннях уявляться неможливим.

Звязок роботи з науковими програмами, планами i темами. Тему дослiдження обрано з урахуванням Нацiонально Програми Украни “Освiта”. Дослiдження проведено в межах i на основi затверджено, комплексно програми наукових дослiджень кафедри фiлософi ТНУ iм. В.I. Вернадского “Фiлософськi основи сучасно соцiокультурно парадигми” (держ. рестрацiя № 0100U001117).

Ступiнь науково розробки проблеми. До найбiльш загальних причин недосконалостi iснуючого знання про нерозривний звязок вiдсталого та живого, живо природи та людини, можна вiднести: а) iсторичну (розвязування цi проблеми визнача наперед рiвень та повнота наукового знання живого); б) свiтоглядну (буття людини традицiйно трактуться як таке, що не зiставляться з буттям живо природи; в) органiзацiйно-методологiчну (мiждисциплiнарна кооперацiя в наукових дослiдженнях живого ще не достатньо розвиненою).

Реальнi передумови для розвязання видiлено науково проблеми сформувалися в XX ст. - як наслiдок появи i розвитку: нових напрямкiв у наукових дослiдженнях живого (бiохiмiчних, мiкробiологiчних, енергоiнформацiйних та iн.), нових методiв системних дослiджень живого, а також появи та розвитку нових пiдходiв до його феноменiв - синергетичного та iнформацiйного. Однак, загальна наукова картина планетарного буття живого поки залишаться незавершеною. За образним висловлюванням Н.Н.Мосва, всi науковi уявлення про джерела i видову еволюцiю живого - це бiльш або менш, нiж правдоподiбнi гiпотези. Зважаючи на таку гносеологiчну ситуацiю, цiлком логiчнi спроби звязування вiдомих фрагментiв буття живого в межах природнонаукових або фiлософських концепцiй - замiщенням невiдомого екстраполяцiю вiдомого.

У сучасних концепцiях буття живого домiнують два принципових пiдходи - креацiйний та еволюцiйний. Теперiшн протистояння цих пiдходiв сворiдне пiдсиленням науково обгрунтованостi кожного з них. Складнiсть феноменiв i буття живого, що розкриваються поступово, значно утрудню зясування х джерел та, вiдповiдно, уявлення х закономiрними - iсторичними наслiдками загально еволюцi живого. Зважаючи на це, iснуючi думки про “рухаючi сили” еволюцi живого, а також про характер та етапи достатньо рiзноманiтними та суперечливими.

Недосконалiсть знання про буття живого пiдтверджуться i вiдсутнiстю унiверсального поняття про його “цiлiсностi” (критерiв для видiлення в його складi “частин” i ”цiлого”). Без змiстовного наповнення, широко використанi словосполучення “днiсть i цiлiснiсть живого”, являють собою не бiльш, нiж традицiйну риторику. За вiдношенням до людства, це словосполучення також абстрактне - принциповий базис “дностi i цiлiсностi людства” поки ще не знайден.

У XX ст., на основi праць В.I. Вернадського i П. Тейяра де Шардена, зародилася i почала розвиватися наукова бiосферна прогностика. Початковi та подальшi роботи з осмислення планетарно значностi людства та уявленню його можливого майбутнього (Е. Янча, Дж. Лавлока, Л. Моргулiса та iн.) характеризуються загальним пiдходом - в них пiдкреслено закономiрнiсть переходу людства до цiлiсного буття, обгрунтована його необхiднiсть, але в них нема пояснення - як це зробити? У цьому планi, бiльш реалiстичнi працi “Римського клубу” (А.Печче та iн.), передбачаючи активне формування цiлiсностi людства - шляхом поширення та заглиблення мiждержавно кооперацi. Цей шлях уявляться рацiональним, але також проблематичним. Регiоналiзацiя людства, зберiгаючи свою iсторичну принадливiсть, з достатньою силою проявляться i сьогоднi.

Результати пошуку основи “коеволюцi“ людини i живо природи поки незначнi. Думка В.I. Данилова-Данiльяна про цю iдею як утопiчну грунтуться на наукових реалiях. При вiдсутностi ясних уяв про сутнiсть “гармонi живого” i протистояння “людина-жива природа” неможливо визначити i напрямок х “коеволюцi“. Це пiдтверджуться i переважною думкою бiльшостi вчених (проаналiзованi М.М.Кисельовим) - до розвязування глобальних екологiчних проблем наука ще не готова.

Мета i задачi дослдження.

Мета: а) сформувати ядро методологiчних засобiв для осягнення необхiдно цiлiсностi буття всiх видiв планетарного живого (вiд найпростiших до людини) - як частин диного цiлого; б) виявити сутнiсть бiосферно суперечностi “людина-жива природа” i шлях до розвязування.

Задачi дослiдження. На основi аналiзу сучасних природнонаукових i фiлософських матерiалiв: а) видiлити головнi проблеми пiзнання живого; б) виявити х джерела, iснуючi iде та можливiсть х подолання; б) сформувати систему базисних понять про специфiку буття планетарного живого во всiх його видах (живоприродних та соцiоантропних): про х “початки” i базис, а також про принципи - х буття i розвитку, в часi i просторi.

Обкт дослдження - онтологiя цiлiсност планетарного живого.

Предмет дослдження - процеси i феномени буття живого.

Методи дослдження. Як базиснi пiдходи обрано системний i синергетичний (х вибiр визначен наперед багаторiвнiвiстю та iсторичним динамiзмом - обкту i предмету дослiдження) . Як доповнюючi пiдходи застосованi: а) iнтервальний (при реконструкцi стадiй планетарного абiогенезу); б) структурно-функцiональний та iнформацiйний (при видiленнi специфiки розвитку - видiв та форм буття планетарного живого i його iсторичних, феноменальних виявiв.

Наукова новизна дисертацiйного дослiдження поляга, передусiм, у розвитку i системному обгрунтованнi багатьох iз положень концепцi В.I.Вернадського про законо-мiрнiсть переходу бiосфери в “ноосферу”, конкретизацi його особливостей, умов i принципiв прискорення. Також поширено загальне уявлення про буття планетарного живого - про його “початки”, джерела рiзноманiття i причини сучасно бiосферно кризи. Зокрема: - обгрунтовано визначенiсть наперед перетворення планетарного вiдсталого в планетарне живе i закономiрнicть креативного прояву х наступно цiлiсностi в рiзноманiттi видiв i форм буття живого;

- видiлено трiаду унiверсальних, сутносних iнварiантiв елементiв живого (“бiфункцiональнiсть”, ”перетворююча активнсть” i “просторова експансональнсть”) - яка незалежна вiд рiвня х видово складностi та форми буття (нова гносеологiчна опора в пiзнаннi живого);

- сформовано систему принципiв для осягнення сутнiсно основи iсторичного буття живого i його планетарно гармонi (складаться з шiстьох принципiв: первинностi вiдсталого, самодетермiнацi живого, його дностi i цiлiсностi, взамозвязування елементiв живого, якiсного саморозвитку живого i його стiйкого рiзноманiття);

- запропоновано новий пiдхiд до антропосоцiогенезу (вiд джерел до сучасностi) - як до планетарного феномену - синергетично органiзацi якiсно нового виду буття живого i його якiсно ново, планетарно соцiоантропно цiлiсностi (його цiлiсне iсторичне “бачення”);

- введено поняття про “соцiогенетичну память” суспiльного розвитку - як про “матрицю” вiдтворення “суспiльства”, про основу його iсторично цiлiсностi i орiнтацi - внутрiшньо i зовнiшньо (свiтоглядно).

Теоретична и практична значущiсть дисертацiйного дослiдження поляга: а) у широкому спектрi сформованих уяв i понять про планетарне буття живого; б) у х взамозвязаностi, обгрунованостi i мiждисциплiнарно унiверсальностi; в) у видiленнi сутностi icторичного протистояння “людина-жива природа” i реалiстичного шляху до його подолання. Виходячи з цього, загальнi та частковi результати, мають практичне значення для природних i гуманiтарних наук, а також вiдповiдних освiтнiх програм.

Особистий внесок здобувача. Концепцiя, змiст, новацiйнi положення, висновки дослiдження, а також тексти наукових докладiв i публiкацiй, сформульованi автором самостiйно.

Апробацiя результатiв дослiдження. Попереднi результати дисертацiйного дослiдження викладено в опублiкованих докладах: на VIII Международном симпозиуме “Нетрадиционное растениеводство, экология и здоровье” (Алушта, 1999); на XI научных чтениях Крымского научного центра НАНУ “Культура народов Причерноморья с древнейших времён до наших дней” (Сiмферополь, ТНУ им. В.I. Вернадського, 2001), на философском симпозиуме “Разум в постнеклассическую эпоху: антропологические перспективы” (Сiмферополь, ТНУ им. В.I. Вернадського, 2003).

Науковi публiкацi з теми диcертацi. Основнi положення дисертацiйно роботи знайшли сво вiдображення в пяти наукових статтях, опублiкованих у виданнях, що затвердженi i зарестрованi ВАК Украни.

Структура дисертац складаться з вступу, чотирьох роздлiв основного змсту, висновку i списку використаних джерел (160 найм.). Загальний обсяг дисертац - 205 ст. (основний текст - 185 ст.).

ОСНОВНИЙ ЗМСТ ДИСЕРТАЦ

У Вступi: а) обгрунтовано актуальнiсть теми дослiдження; б) визначено обкт, предмет, мети, задачi, методи дослiдження; в) розкрито його новизна i практичне значення; в) приведено данi про апробацiю i публiкацi результатiв дослiдження.

Роздiл 1 “Цiлiснiсть живого як обкт онтологiчного дослiдження” включа: аналiз природнонауково i методологiчно основи дослiдження, огляд передумов для реалiзацi його цiлей i задач, а також вибiр - напрямкiв, алгоритму i методiв дослiдження.

У пдроздлi 1.1. “Загальне уявлення про планетарне буття живого” дано в контекстi його сучасного стану - рiзко i виразно поляризацi двох його видiв - живоприродного i соцiоантропного.

Спiввiдношення обсягiв природного вiдтворення бiомаси i технобiомаси, що вiдтворються людством (х зiставленiсть), реальною основою для методологiчного уявлення сучасного планетарного свiту живого як простiрного “цiлого”, що складаться з двох автономних “частин”: живоприродно (самодостатньо, саморегулюмо) та соцiоантропно (залежно вiд живоприродно i слабкорегулюмо, повязано на основi “суто” соцiальних звязкiв та вiдносин). Зрiст можливостей та потреб людства, що iнтенсифiкувався в кiнцi XX ст., сформував у вiдношеннях цих двох “частин” живого нову i критичну фазу. Протистояння “носiй розуму - жива природа” пагубним не тiльки для людини, але i всього живого загалом. Це протистояння безсумнiвно ма обктивнi джерела i причини, однак виявити х можна лише послiдовно - видiливши специфiку та зiставивши два процеси буття живого, живоприродний i соцiоантропний. Обктивно цьому перешкоджу вiдома i взамозвязана недосконалiсть: природнонаукового фундаменту пiзнання живого i методологiчного.

У пдроздлi 1.2. “Початковi предумови дослiдження” проведено огляд початкових основ i передумов дослiдження, що зявилися в XX ст, проаналiзованi основнi гiпотези: про походження Земл, живого його еволюцi, про походження людини i початкiв соцiоантропного буття. Як базиснi при цьому аналiзi прийняти: а) з теорi абiогенезу - основнi положення вiдомих праць А.. Опарна, А.П. Руденко, Г.А. Заварзна, С.Е. Шноля, М. Кальвна, М.Ейгена, Дж. Бернала, С. Фокса, К. Дозе; б) з загальних i часткових питань еволюцi живого - Ч. Дарвна, .. Шмальгаузена, Р.С. Карпiнськой, Г. Кастлера, В. Гранта, Е. Майра; в) з загальних та часткових питань еволюц бiосфери - В.. Вернадського, М.М. Камшiлова, М.. Будико, М. Руттена; г) з теорi антропо- i соцiогенезу - В.В. Бунака, Я.Я. Рогiнського, Л.А. Файнберга, Н.П. Дубнна, В.П. Алксва.

Зiставленням основних тез цих базисних джерел i наукових праць багатьох iнших авторiв виявлено наступне. Проблема осягнення буття живого як необхiдно цiлiсного обумовлена, вперше, недостатнiстю фактуального базису для пiдтвердження (або спростування) iснуючих гiпотез про джерела живого, про походження людини, про його “вiдчуженiсть” вiд живо природи i про джерела соцiальних вiдносин. Зважаючи на вiдсутнiсть потрiбного наукового базиса, вiдповiдi на “вiчнi” питання - що людина i чому “нерозумне” суспiльство “розумних” ? - мають, головним чином, традицiйне “iдейне” обгрунтування.

При циклчностi новоутворень Сонячно системи, можливi три варанти зявлення планетарного живого: “самостворюванням” (абiогенезом), трансгалактичним “заплiдненням”, “самозаплiдненням” (“насiннями життя” попереднього зiркового циклу). Ймовiрнiсть останнiх низька - для цього необхiднi “готовi” зародки живого, визначена обумовленiсть х перенесення, “оживлення” i розвитку. Iснуюча iнформацiя про час утворення Сонячно системи “початкв” живого переважно оцiнювальна, через це виявити час появи “першопочаткiв” живого практично неможливо. Для цього необхiднi, як мiнiмум, свiтлi уявлення про специфiку раннгеологiчних процесiв, а також критерi для видiлення передбачуваних протоелементiв живого iз вiдсталих - х протобiлкових подiбних.

У пдроздлi 1.3. “Вибiр напрямкiв i методiв дослiдження” проведено аналз основних iснуючих концепцiй буття i розвитку живого, який виявив: а) методологiчну доцiльнiсть дослiдження цiлiсностi планетарного живого як самоутворенно i тако, що розвиваться; б) наявнiсть початково i принципово проблеми цього дослiдження - видiлення в рiзноманiттi живого “частин” i “цiлого” (вiдносини елементiв живого багаторiвневi). Для розвязування цi проблеми, в дослiдженнi введено адекватне поняття про “цiлiснiсть живого”, багаторiвневе:

- загальна цiлiснiсть живого - це принципова основа його iсторичного буття i розвитку (вiдповiдно, iнтегративна ознака - iсторично тривале буття живого, а емерджентна, креативна ознака - розвиток живого в часi i просторi);

- iсторично тривале iснування i розвиток локально сукупностi елементiв живого реальними свiдоцтвами х принципово взамозвязаностi - як в загальному х цiлому, так i в частковому - х локальному цiлому;

- цiлiснiсть будь-яко сукупностi елементiв живого завжди вiдносна i динамiчна. Перетворювання просто сукупностi елементiв живого в будь-яку загальну цiлiснiсть - це перетворювання х “поведiнки”, приведення х звязкiв, вiдносин та взамодiй вiдповiдно до можливостей “цiлого”.

Конкретизацiя поняття “частина” живого i його “цiлого” вiдкрива можливiсть пiдходу до пiзнання буття живого як “цiлiсному” i “процесуальному”: а) буття всiх видiв живого, що iснували i iснують, це буття в диному процесi - взамозвязування живого i вiдсталого; б) феномен еволюцiйного зростання якiсного змiсту планетарного живого безпосереднiм наслiдком його iсторично цiлiсностi i взамозвязку з вiдсталим. Виходячи з цього обрано наступний алгоритм досягнення цiлей дослiдження:

а) реконструкцiя процесiв планетарного абiогенезу як найiмовiрнiшого “початку” живого (пошук основ його планетарно закономiрностi);

б) виявлення основ живоприродно цiлiсностi: сутносних початкiв, принципiв буття i розвитку (пошук основи “гармонi“ “частин”);

в) визначення специфiки соцiоантропних цiлiсностей i особливостей х формування (пошук джерел бiосферно кризи);

г) обгрунтування необхiдно цiлiсностi планетарного живого, всiх його елементiв i автономних частин (живоприродних i соцiоантропних).

У Роздiлi 2 “ Генеза i розвиток живоприродно цiлiсностi” дослiджена специфiка генези i розвитку видiв планетарного живого.

У пдроздлi 2.1. “Генетичнi джерела живого” проведено реконструкцiю можливих процесiв та стадiй планетарного абiогенезу. У працях А.I. Опарiна, А.П. Руденко, М.Кальвина, Г.А. Заварзiна, С.Е. Шноля, Р.С. Карпинсько, Дж. Бернала, М. Ейгена, С.Фокса, К. Дозе та iн. багато опрацьованих фрагментiв планетарного абiогенезу i передбачень про його можливу послiдовнiсть. Однак цiлiсна картина цього процесу, яка б пiдтверджувала його колишню реальнiсть, поки ще не сформована.

Можливiсть просування в рiшеннi цi проблеми знайдена на основi iнтервального пiдходу - шляхом видiлення передбачуваних стадiй абiогенезу та зiставлення х в часi з геосистемними процесами, найбiльш вiдповiдними для проходження цих стадiй. Сходження до початку перетворення вiдсталого в живе ма безсумнiвний методологiчний змiст. Якраз там могли формуватися основи “еволюцiйно тракторi“ живого, сутнiсний, iнварiантний “початок”. На основi реконструкцi процесiв абiогенезу виявлено: геосинхроннiсть перетворення планетарного вiдсталого в живе, початковi основи для пошуку його сутнiсних iнварiантiв, а також основа для класифiкування абiогенезу як унiверсального - визначеного наперед планетарного феномену.

У пдроздлi 2.2. “Самоорганiзацiя i саморозвиток початкiв живого” проаналiзованi науковi уявлення про постабiогенетичнi процеси - формування “початкiв” живого. Обгрунтовано доцiльнiсть в його пiзнаннi умовно диференцiацi диного процесу видово еволюцi елементiв живого на два: “самоорганiзацi“ (х самоудосконалення без змiни типу вiдносин “елемент-середовище”) i “саморозвитку” (збiльшення iснуючих х властивостей шляхом змiни цих вiдносин). На основi цього пiдходу розкрито: принципову сутнiсть процесiв самоорганiзацi-саморозвитку елементiв живого (багатостадiйне взамозвязування всiх х активних “початкiв”, “нових” i попереднiх) i каузальнiсть х рiзно iсторично тривалостi. Вона визначаться наперед, головним чином, кiлькiстю цих “початкiв” (х можливих взамозвязувань), а також iснуванням для цього вiдповидних можливостей, маючих ймовiрну природу (в зовнiшньому, для елементiв живого, середовищi).

Для прояснення специфiки впливу зовнiшнього на внутрiшн елементiв живого проаналiзованi вiдношення “бiоорганiзм-бiоорганiзм” i “бiоорганiзм-зовнiшн середовище” i видiленi такi iнварiантнi, сутнiснi “початки” елементiв живого, як: “бiфункцiональнiсть” (дводнiсть х задач: зберегти ”себе” “сво” оточення), “перетворююча активнiсть” (адаптивна - перетворювання “себе”, антиадаптивна - перетворювання зовнiшнього “пiд себе”) i “просторова експансiональнiсть” (заповнення зовнiшнього вiдтворенням “собi” подiбних).

Специфiка проявлення та модифiкацi цих iнварiантiв живого в часi дослiджена шляхом зiставлення - процесу саморозвитку “штучного iнтелекту” з процесом розвитку виду елементiв живого. Видiлено два види бiовiдображень, “памятi” цього розвитку - стохастичний i стохастично-статистичний. На основi цi диференцiацi бiовiдображень, прояснено: а) безпосередня залежнiсть нових бiоорганiзмiв вiд генетично “памятi” попереднiх (опосередкову стохастичнi бiовiдображення): б) каузальнiсть ймовiрного проявлення цих вiдображень в х майбутнiх поколiннях (зберiгаться цей геноiнформацiйний базис елементiв живого лише при постiйному х вiдтвореннi - кожний з них явля собою частину “iсторичного цiлого”, яка зберiга, передбача i переда у часi досвiд його буття).

У пiдроздiлi 2.3. “Принципи саморозвитку елементiв живого” розглянуто основнi тези теорй походження еволюц видiв живого. До х принципових недосконалостей можливо вiднести: використання не сутностного, а метафоричного поняття “природний вiдбiр”, множиннiсть iснуючих понять “еволюц“ i i “рухаючих сил“, домiнуючий субктно-обктний пдхiд до феноменiв живого. Це в сукупностi створю реальну можливiсть для формування неадекватних уяв еволюц живого i феноменальних прояв.

Виходячи з проведеного аналiзу i попереднiх результатiв, у дослiдженнi феномену саморозвитку видiв живого обрано “функцонально-цльовий” пiдхiд i на його основi виявленi: “рухаючi сили” саморозвитку живого (бфункцональнсть, перетворююча активнiсть), системнi джерела рiзноманiття його елементiв (стохастичнi варац х репродукцй ндивдуацй) i принцип упорядкування цих варiацiй (модифкац генотипв елементiв живого ймоврнi). Рiзноманiття елементiв живого визначено наперед, передусiм, х перетворюючо активнiстю i циклiчнiстю х вiдтворення (з неминучими стохастичними варiацiями). Перехiд останнiх в “закономiрнi” (стохастично-статистичнi) упорядковано в двох рiвнях: генотипному (зберiгаються лише несуперечнi для буття конкретного виду елементiв живого) i буттiйному (зберiгаються лише несуперечнi для спiльного, планетарно цiлiсного буття живого).

У результатi цього етапу дослiдження сформульованi - як базиснi для осягнення специфiки рiзноманiття живого: а) принцип якiсного саморозвитку живого (постiйнiсть самоудосконалення елементiв живого детермiну спадкомнiсть ними конкретно-видових “закономiрних” якостей i домiнуючий розвиток в х поколiннях “випадково” придбаних “корисних” якостей - що збiльшують стiйкiсть х загального i “закономiрного цiлого”); б) принцип взамозвязування елементiв живого (тривалiсть iсторичного iснування видiв елементiв живого детермiнована х здатнiстю до адаптацi - до спецiалiзацi в х спiльному цiлому i кооперацi з його iншими частинами).

У пдроздлi 2.4. “Принципи стiйкого снування живого” видiленi шляхом структурно-рiвневого дослiдження буття живого i початкового вибудовання “еволюцйно” iрархi живого (по принципу “знизу-вверх”: нижче - вiдстале, вище - людина) та “соцiоантропно” (по принципу “зверху-вниз”: вищий рiвень - людина та людство, нижчий - жива вдстала природа). У зiставленнi цих iрархiй ста достатньо очевидною системна причина босферно кризи - перехiд усiх видiв живого в залежнiсть вiд перш “пдпорядкованого”.

Для спрощення процесу структурно-рiвневого дослiдження введено поняття про “видовий свiт живого” (сукупнiсть функцонально-тотожних бiоорганiзмiв та х локально-видових середовищ). Шляхом аналiзу структур i вiдносин “видових свiтiв живого” (мiкробiоорганiчного, рослинного i тваринного): а) обгрунтована закономiрнiсть х послiдовного “становлення”; б) виявлена iрархiчнiсть х антиадаптацiйно “перетворюючо активностi” (на планетарному рiвнi максимально проявлена мiкробiоорганiчним свiтом). На основi цього аналiзу сформульованi наступнi базиснi принципи осягнення: а) дностi i цiлiсностi живого (всi елементи живого взамозвязаними частинами диного цiлого, яке саморегулються, упорядкованими в ньому генетично i трофiчно); б) стiйкого рiзноманiття живого (рiзноманiття елементiв живого iрархiчне утворення, що вiдповiда не тiльки стану х спiльного цiлого, але i стану iнших його елементiв, функцiональних його частин. Вплив елементiв живого на х спiльне “цiле” регламентовано: мiра цього впливу, що сформована еволюцiйно, закрiплються i одержуться ними на генетичному i трофiчному рiвнях, а також на рiвнi х поведiнки).

У Роздiлi 3 “Специфiка органiзацi соцiоантропно цiлiсностi” дослiджена на основi концептуального уявлення антропо- i соцiогенезу, генези i онтологi “держав” соцiоантропного свiту диним, закономiрним та синергетичним процесом - формування планетарно соцiоантропно цiлiсностi.

У пдроздлi 3.1. “Сутнiснi ознаки органiзуючого початку” проаналiзованi icнуючi уявлення джерел i “iстинних” сутностей людини (на основi праць В.П. Алксва, Я.Я.Рогiнського, Л.А. Файнберга, Е. Кассiрера, Е. Майра та iн.). На основi цього аналiзу i попередних результатiв дослiдження видiлено та вiднесено до системно значних “початкiв” людини (як органiзатора “нового” виду буття живого): а) самоiндивiдуацiя (видiлення “Я” в середовищi iнших “Я”); б) соцiально-замкнута “бiфункцiональнiсть” (вiдокремлення “Я” в “осередку”, що сприя реалiзацi “Я”); в) iндивiдуацiя вiдношення з зовнiшнiм на основi початкових принципiв соцiально орiнтацi - “Свiй-Чужий”, “Сво -Чуже” (в суспiльному планi), “Мо-не Мо“ (в iндивiдуальному планi).

На основi цих сутносних “початкiв” цiлком зрозумiлi “вiдчуженiсть” людини, iсторичнi трансформацi (вiд “Я-не Я” до взагалi широких “Сво-Чуже” i “Мо-не Мо“), а також перехiд представникiв Homo вiд початково живоприродно “бiфункцiональностi” до “ново”, соцiально-замкнуто. У цьому процесi можна умовно видiлити три послiдовнi стадi: бiоорганiчну (перетворення палеоантропами “себе” - морфологi i поведiнки); соцiальну (формування початкових принципiв “нового” буття) i стадiю переходу до органiзацi якiсно нового - соцiоантропного буття живого.

Як “органiзуючий початок” цього виду буття живого можна розглядувати людину, як “iнтегративний”- вiдношення мiж людьми, як “органiзацiйний початок” - норми i правила цих видносин, якi усталенi i дотримуються людьми. Обгрунтована можливiсть палеоантропних джерел “свiдомостi” людини - послiдовного розвитку палеоантропами сво початково “тваринно протосвiдомостi” (необхiдного засобу для х елементарно буттiйно орiнтацi) в “соцiоантропну свiдомiсть” (модифiковану “новими” критерiями соцiально орiнтацi i “новими” засобами рефлексi - словом i вiдчуттям).

У пдроздлi 3.2. “Генеза соцiальних систем i вiдносин” дослiджено специфiка розвитку “першопочаткiв” соцiоантропного буття в наступному рiзноманiттi його iсторичних видiв i форм. Використана iдея Н.Н. Мосва про уявлення раннiшнього антропосоцiогенезу “початком” органiзацi суспiльних систем. Розглянути iснуючi думки про “днiсть i цiлiснiсть людства” (для точного х обгрунтування необхiднi обктивнi та переконуючi критерi).

Проблема видiлення в рiзноманiттi соцiальних феноменiв унiверсальних (за-кономiрних i системно значних) вирiшена при умовному уявленнi “цiлiсностi” соцiоантропного свiту як “процесуально“ та “ризомно” (ацентрично, аструктурно i нон- фiнально). При цьому пiдходi виявлени: а) “дерево” процесiв соцiоантропного буття; б) “матриця” його вiдтворення - “соцогенетична память суспльства” (сукупнiсть iсторично iнформацi про досвд, знання та культуру багатьох генерацiй людей, накопичено в процесi розвитку людського суспiльства i зафiксовано в продуктах його перетворюючо дiяльностi). I структурними елементами, вiдповiдно, : людина (джерело i носiй оперативно iнформацi), продукт його перетворюючо дiяльностi (елемент зберiгання статистично iнформацi) та взамодi мiж ними.

Специфiкою соцогенетично памятi суспiльства : а) зовнiшньоположенiсть вiдносно iндивiда (внаслiдок цього можливi модифiкацi змсту i його вiдтворення); б) наявнiсть двох частин - унiверсально (загальнолюдсько) i особисто (яка характеризу конкретне суспiльство); в) буття в сукупнiй якостi: “матрицi” вiдтворення “суспiльства”, основи його цiлiсностi, розвитку i орiнтацi - в зовнiшньому та внутрiшньому. Системна i принципова значущiсть “соцiогенетично памятi” для “суспiльства” розкрита шляхом видiлення: а) специфiки перетворення “людини-взагалi” в “людину-iз-суспiльства”; б) специфiки соцiальних реакцiй ( стохастичнi та стохастично-статистичнi); в) визначеностi наперед “якостi” суспiльства вiд змiсту соцiогенетично памятi, яка в ньому культивуться.

У пдроздлi 3.3. “Специфiка локальних соцiоантропних цiлiсностей” приведено перший етап дослiдження “держав” соцiоантропного свiту - як закономiрних “початкiв” можливо планетарно соцiоантропно цiлiсностi, який включа: аналiз iснуючих уяв про джерела “держави” i дослiдження базисiв - буття i розвитку.

У рiзноманiттi iсторичних думок про “державу” найбiльш обктивно уявлення як форми реалiзацi “суспiльного договору” (запропоновано в XVII ст. Г.Г.Гроцiм, розвинено Д. Дiдро, Т. Гобсом, Ж.-Ж. Руссо та iн.). Усi конфлiкти всерединi “держави” (класовi, нацiональнi та iн.) можна розглядати як суперечку “сторiн суспiльного договору”, як намагання його “перегляду”. Це уявлення “держави” вiдповiда i iсторично-системному призначенню - забезпечувати соцiальнi потреби, пiдвищувати х можливий рiвень. Шляхом аналiзу основ сучасного буття “держав” обгрунтовано закономiрнiсть майбутнього перетворювання “ризомно” цiлiсностi соцiоантропного свiту в “ризомно-кооперативну” (прогресу в автономному розвитку “держав” обктивно протистоять х територiальнi, соцiальнi та ресурснi можливостi). З виведенням iз мiжнародно практики “просторово експансi“, перспектива значного прогресу в розвитку “держав” вiдкриваться лише при х глибокiй i широкiй кооперацi.

У сучаснiй “державi” можна видiлити три базиси розвитку: матеральний, соцiальний i духовний. х вплив на цей розвиток рiзний, однак без х обовязково сукупностi його iсторичну оптимальнiсть уявити важко. Погоджуючись з приоритетнiстю для “держави” матерiального базису, неможливо не вiдзначити i особливу значущiсть соцiального базису - як генератора соцальних “дей”, середовища х “вдбору”, удосконалення i реалiзацi. Iснуючу систему “владного” управлiння “державою“ (сьогоднi по сутi автономну i самодостатню) можна вiднести до найбiльш активно частини соцiального базису - що зада поточну та короткотермiнову перспективу “держави”.

У пiдроздiлi 3.4. “Формування планетарно соцiоантропно цiлiсностi” вищевидiленi базиси “держави” дослiдженi в контекстi х потреб у зовнiшнiх, мiждержавних вiдносинах. Потреба в цих вiдносинах iмманентна для всiх вищевидiлених базисiв “держави” - вона мiнiмальна лише при “слабкому” розвитку. Можливiсть же задоволення цi потреби залежить не тiльки вiд зовнiшнiх факторiв, але i стану духовного базису “держави” (джерела “iдеалiв” суспiльного розвитку i “iдей” х досягнення) - вiд його “сумiсностi” з зовнiшнiм середовищем - здатноcтi до його сприйняття без втрати элементiв власно сворiдностi (здатностi до гармонiчно адаптацi).

Виходячи з цього, детально дослiдженi: а) iсторична практика мiждержавних вiдносин (виявленi можливi фактори х гальмування та iнтенсифiкацi - iсторичнi, матерiальнi та духовнi); б) специфiка буття “збiльшених” соцiоантропних цiлiсностей: “цивiлiзацiйних”, симбiотичних i федеративних обднань держав. Цим дослiдженням виявлено - необхiднiсть для iнтенсивного формування загально соцiоантропно цiлiсностi: а) декiлькох центрiв “кристалiзацi“ (вiдносно незалежних); б) наявностi мiж ними упорядкованих вiдносин (продуктивних для всього людства); в) поширення мiждержавно кооперацi; г) “свiтоглядно“ пiдготовки людства (визнання прiоритету “цiлого”, загальнопланетарного буття людства над частковим - буттям його “частин”). Виходячи з загальних результатiв дослiдження, сучасна стадiя в синергетичному формуваннi планетарно соцiоантропно цiлiсностi класифiкована як стадiя формування передумов. До реальних “органiзуючих початкiв” вiднесено “розвиненi держави” свiту, до реальних “iнтегративних початкiв” - глибокi та широкi за спектром, вiдношення мiж ними.

У Роздiлi 4 “Передумови становлення планетарно цiлiсностi живого нового типу” дослiдженi джерела бiосферно кризи i можливостi розвязання. У пiдроздiлi 4.1. “Положення людства в структурi планетарного живого” розглянуто в контекстi: а) iсторичних уяв про людину i людство; б) уяв про людину i людство, сформованих в дослiдженнi. Обгрунтованi причини недосконалостi наукових знань про джерела людини, його свiдомостi i положення в структурi живого (початок еволюцiйного пiдходу до буття людини зявився в кiнцi XIX ст., основнi пошуки його джерел почалися в серединi XX ст.).

Незважаючи на природнонауковий прогрес, iсторичний пошук “межi”, що вiддiля людину вiд живоприродних “початкiв”, не припиняться i сьогоднi. Достатньо серйозним аргументом для визнання людини “надприродною iстотою” його здатнicть до “паранормальних” виявiв. Виходячи з цього, узагальненi результати х дисертацiйного дослiдження, якi приведенi у вiдповiдних авторських публiкацiях, i одержанi новi, обгрунтовуючi “паранормальнi” вияви людини якi закономiрнi та сукупнi наслiдки: а) його високих аналiтичних здiбностей (розвиненi в процесi тривало “соцiоiнформативно кооперацi“); б) його можливостi удосконалювати сво знання i досвiд шляхом соцiально спадкомностi i комунiкацi.

Для визначення положення людини у структурi планетарного живого видiленi i сформульованi базиснi положення “обктивно iде” самоорганiзацi-саморозвитку матерiальних елементiв Всесвiту (х “свободи-в-зовнiшньому” та упорядкування). На основi Hominidae уявлена як “нова” iдея “свободи-в-зовнiшньому” - “запереченням” залежностi вiд “ закономiрного цiлого” i створюванням “приватних” - “свобод” i “цiлого”. Виходя з цього уявлення, людина вiднесена до “трансцендентного” виду живого, який вийшов з тваринного свiту i перейшов до “власного” - у свiт свох “iдей” i уявних “цiлей“ буття.

Духовнiсть людини, що набута в процесi цього переходу, не “протилежною життю взагалi” i “незводимою“, як передбачав М. Шелер, до “природно еволюцi“. “Початки” Hominidae - це антропосоцiогенез, розвиток - соцiоантропний онтогенез, становлення людського “духу” (у трактовцi М. Шелера) - це достягнення всього людства. Природнi i такi сутноснi вiдзнаки соцiоантропного буття вiд живоприродного, як: “самовизначення” ( його “iдея”, що iсторично удосконалються); “цiлеспрямованiсть” (ця “iдея” реалiзуться всiма частинами людства в часi i просторi); вiдтворення на основi зовнiшньо “соцiогенетично памятi”, яка культивуться i передбача: “традицi“ i якостi “людини”. Виходячи з його “трансцендентностi”, людство загалом можна визначити як функцiонально “новий” вид живого - яко “ста”, при вiдсутностi аналогiв, методом “спроб, вдачi та помилок”. При цьому пiдходi очевиднi: положення людини в структурi живого i джерела деструктивних моментiв в його твореннi “власного свiту”.

У пiдроздiлi 4.2. “Обктивна необхiднiсть цiлiсного буття живого”, на основi праць В.I. Вернадського, М.М. Камшилова, Г.А. Заварзiна, М. Руттена та iн., проаналiзованi: а) космопланетнi впливи на буття живого; б) впливи живого на вiдсталопланетнi процеси; в) ресурснi вiдношення “живе-вiдстале” i “живе-живе”. Розглянута специфiка бiотичного кругообiгу - як процесу невпинного вiдтворення живого (уявлення про ресурснi вiдносини “живе-вiдстале” i “живе-живе” поки недосконалi). Виявлена i обгрунтована принципова необхiднiсть поширеного вiдтворення живого - для компенсацi його втрати в бiотичному кругообiгу.

дина можливiсть цього - у використаннi вiдповiдного вiдсталого - початкового “енергоматерiального базису” живого. Розглянуто специфiку буття “прокарiотичного свiту” - “бiоенергоматерiального базису” еукарiотичного буття живого (“надбудованого” на “прокарiотичному базисi”). Фундаментальне значення цих двох базисiв буття живого вiдображено в вiдповiдних принципах: первинностi вiдсталого (можлива кiлькiсть планетарного живого пропорцiйна кiлькостi вiдповiдного вiдсталого, необхiдного для вiдтворення живого та його iснування) i самодетермiнацi живого (кiлькiсть i якiсть iснуючого живого визначаться наперед його мiкроорганiчними видами - вiдтворюючими, органiзуючими i утилiзуючими живе).

Стан цих базисiв планетарного живого можна розглядати як обктивний критерiй для оцiнки глибини бiосферно кризи. Необхiднiсть цiлiсного буття живого найбiльш очевидна при гранично загальному його визначеннi як сукупного i нерозривного: прокарiотичного (першосутнiсного i самодостатнього) i еукарiотичного (надбудованого i залежного вiд першосутнiсного).

У пiдроздiлi 4.3. “Закономiрнiсть становлення планетарно цiлiсностi живого нового типу” узагальненi попереднi результати дослiдження i синтезованi: а) базиснi поняття про живоприроднi та соцiоантропнi цiлiсностi; б) ядро уяв про сутнiсть бiосферно кризи i закономiрнiсть поступового переходу в стадiю формування “ново“ планетарно цiлiсностi живого, “живоприродно-соцiоантропно “.

На основi системи видiлених базисних принципiв живоприродного буття (дiв. п.п. 2.3, 2.4 та 4.2), прийнято як його початкова “теза”, уточнена суть еволюцi Hominidae. Цю “iдею людини” можна розглядати як “антитезу” живоприродно - як розвиток “нових” елементiв живого “запереченням” “закономiрних” (принципiв х взамозвязування, якiсного саморозвитку, стiйкого рiзноманiття, а також принципу х дностi i цiлiсностi).

Обктивна необхiднiсть вирiшення антиномi “теза-антитеза” живого витiка не тiльки з принципу взамозвязування його елементiв (тривалiсть буття людини визначена наперед його здатнiстю до адаптацi в “закономiрному” живоприродному “цiлому”), але i сучасного стану бiосфери. Передумовою до вирiшення цi антиномi може бути змiна “порядку речей” в буттi людства - переход його нинi автономних частин до “прогресу в iнтеграцi“. Реалiстичний шлях до вiдновлення динамiчно рiвноваги в бiосферi пiдказу принцип стiйкого рiзноманiття живого (дiв. п.2.4). Планетарна цiлiснiсть живого нового типу буде можливою: а) при зберiганнi сворiдностi iсторичних частин (живоприродно i соцiоантропно); б) при двохрiвневiй регламентацi впливiв - соцiоантропного буття на “живоприродне цiле” i соцiоантропних частин - на х спiльне, “соцiоантропне цiле”.

а грунтi розглянутих тенденцiй у розвитку мiждержавних вiдносин, вiдзначено появу в кiнцi XX ст. “органiзацiйного початку” можливо цiлiсностi (“Декларацiя про принципи мiжнародного права”, ООН, 1970). Його розвитком може бути деталiзацiя взаообумовлених: “свободи-кожно-держави-в-iнтересах-всiх-держав”, вiдповiдностi кожно “держави” перед “цiлим”; прав “цiлого” на обмеження “свободи-кожно-держави-в-iнтересах-всiх-держав”, а також можливого впливу “цiлого” на його “частину” (для упорядкування зворотного впливу - будь-яко “частини” на спiльне “цiле”). Вiдзначена можливiсть значного прискорення iнтеграцi “держав” в ине “цiле” - поширенням сфери дi внутрiшнiх “суспiльних договорiв” на зовнiшнi вiдношення (“волiнням” усiх частин людства).

Проведено аналiз, узагаленi результати iсторичного пошуку принципiв дностi i цiлiсностi людства. На основi iде В.I. Вернадського про днiсть форм буття людства, а також результатiв дослiдження, сформульованi (як апробацiйнi): а) принцип стiйкого рiзноманiття соцiоантропного буття (воно може бути стiйким тiльки як упорядковане, вiдповiдне не тiльки його загальному стану, але i стану всiх його частин, його часткових видiв); б) принцип дностi i цiлiсностi соцiоантропного буття (всi його елементи i компоненти закономiрними наслiдками диного планетарного процесу, що здiйснються на основi спiльно соцiогенетично памятi людства i часткових модифiкацiй цiлей цього процесу - що розвиваються i реалiзуються всiма частинами людства, в часi i просторi).

У Висновку узагальненi кiнцевi висновки роздiлов дисертацiйно роботи i сформульованi головнi результати:

1. У дисертацiйнiй роботi дослiджено i вирiшено проблему осягнення буття планетарного живого як необхiдно цiлiсного. Початковим методологiчним засобом для вирiшення вибрано гiпотезу про визначене наперед перетворення планетарного вiдсталого в планетарне живе i закономiрнiсть креативного прояву х подальшо цiлiсностi в рiзноманiттi видiв i форм буття живого.

2. Сучасний планетарний свiт живого можна умовно подiлити на два (автономних i специфiчних) - живоприродний (самодостатнiй, самоупорядкований) i соцiоантропний (залежний вiд живоприродного, взамозвязаний на основi “суто” соцiальних звязкiв i вiдносин). Загальна тривалiсть буття планетарного живого i його рiзноманiтного розвитку в часi i просторi обумовлена iсторичною цiлiснiстю всiх його частин, що iснували та iснують, а також наявнiстю вiдповiдного вiдсталого.

3. Iсторичну цiлiснiсть живо природи можна визначити як функцiонально-процесуальну, утворену водно- i рiзновидовими частинами живого - функцiонально взамозвязаними i спецiалiзованими - в х локально територiальному i в суспiльному, планетарному буття.

4. Результати проведеного дослiдження дозволяють розглядати антропосоцiогенез (вiд джерел до сучасностi) як закономiрний планетарний феномен - синергетично органiзацi якiсно нового виду буття живого i його якiсно ново, планетарно соцiоантропно цiлiсностi. Як умовнi стадi цi органiзацi можна видiлити: а) раннiшнiй антропосоцiогенез (формування людини i простiших соцiумiв); б) соцiоантропний онтогенез (формування “держав”, якicно нових соцiальних цiлiсностей); в) сучасну (кiнець XX ст.) - формування передумов майбутньо планетарно соцiоантропно цiлiсностi ( “органiзуючих”, “iнтегративних” i “органiзацiйних” “початкiв”).

5. Сучасний етап розвитку людства характеризуться не тiльки появою передумов його майбутньо цiлiсностi, але i гострою необхiднiстю розвязування антиномi “людина-жива природа”. Як закономiрне рiшення iсторично логiчне послiдовне формування двох планетарних цiлiсностей живого: соцiоантропно i якiсно ново, “живоприродно-соцiоантропно“.

СПИСОК ОПУБЛIКОВАННИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦ

1. Чудомех В.Н. О философских проблемах познания “паранормальних” явлений // Культура народов Причерноморья. - 1998. - № 5. - С. 463-465.

2. Чудомех В.Н. Биоотражения как результат и действующий фактор эволюции живого // Учёные записки СГУ им. М.В. Фрунзе. - 1999. - Т. 2 , (51). - №12. - C.153-158.

3. Чудомех В.Н. Планетарный