Інститут аграрної економіки

Української академії аграрних наук

Гайдук Тетяна Григорівна

УДК 633.1:339.13.017

Трансформація системи реалізації зерна

в Україні до ринкових умов

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, академік УААН,

заслужений діяч науки і техніки України

Шпичак Олександр Михайлович,

Українська академія аграрних наук,

академік-секретар відділення аграрної економіки і

земельних відносин

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, член-кореспондент УААН

Пасхавер Борис Йосипович,

Інститут економіки Національної академії наук України, завідувач відділу економічних відносин АПК

кандидат економічних наук

Чапко Інна Петрівна,

Інститут аграрної економіки УААН,

науковий співробітник

Провідна установа: Національний аграрний університет Кабінету Міністрів України, кафедра аграрної економіки, м. Київ

Захист дисертації відбудеться “ 8 ” квітня 2003 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.350.01 в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, кім. 212.

Автореферат розісланий “ 5 ” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Альберт Ейнштейн сказав, що одним із найбільших винаходів людства є хліб. Грунтово-кліматичні умови України, розміщення земельних угідь, традиційна хліборобська майстерність селян давали всі підстави вважати її житницею Європи. В Україні ще на початку минулого століття вироблялося на душу населення 672 кг зернових, в 1980-1990 рр. – біля 900 кг, а в 1991-2000 рр. – 630 кг, що, відповідно до світових стандартів, забезпечує кількість зерна (більше 600 кг), яка вирішує продовольчу безпеку країни.

Проте в останні роки однією з головних проблем у зерновому підкомплексі України стало не питання виробництва (хоча і тут є багато питань), а проблема реалізації продукції. Якщо до 1991 р., в умовах адміністративно-командної системи управління економікою, майже 83 % всієї реалізації зернових направлялося в державні ресурси через систему хлібопродуктів по твердих закупівельних цінах, а за необмежене перевищення реалізації зерна понад установлений план або понад досягнутий рівень попередньої п'ятирічки виплачувалися 50 %, а то 100 % доплати до твердих цін, що забезпечувало рентабельність виробництва зернових в 1990 р. – 196,6 відсотка, то в подальшому відбулися кардинальні зміни в кількості каналів реалізації та рівні ефективності виробництва.

Так в 2001 р. зерно реалізувалося практично по 8 каналах: комерційним структурам – 50,9 %, з них за бартерними угодами – 11,9 %; населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу в рахунок оплати праці) – 16,1 %; на ринку, через власні магазини, ларки, палатки – 17,7 %; в рахунок орендної плати за землю та майнові паї (частки) – 12,8 %; в державні ресурси лише 2,1 %; на біржах та аукціонах – 0,3 %. Рентабельність зернових становила 43,3 %, або в 4,5 раза нижче 1990 р. при майже однакових обсягах реалізації зернових, а в 1998 та 1999 рр. вона була всього 1,1 та 11,0 %.

Зниження рентабельності виробництва зерна обумовлене як диспаритетом цін в АПК так і відсутністю економічних механізмів при реалізації зерна, адекватних ринковій економіці.

В умовах становлення ринкової економіки гостро постала проблема не лише уміти виробити товар, а і вигідно його реалізувати. У зв'язку з цим тема дисертаційної роботи є актуальною.

Стан вивчення проблеми. Питання, пов'язані з економікою виробництва зернових, а в останні роки і загальні питання формування ринкових відносин на ринку зерна, особливо в регіональному плані, постійно були предметом наукових досліджень.

Удосконалення відносин між партнерами на ринках продукції АПК залишаються в центрі уваги багатьох економістів-аграрників нашого часу. В числі їх С.С.Бакай, В.Р.Боєв, В.І.Бойко, П.П.Борщевський, М.С.Бузулуков, В.О.Клюкач, О.В.Крисальний, І.І.Лукінов, М.Г.Лобас, З.П.Ніколаєва, Б.Й.Пасхавер, П.Т.Саблук, В.Ф.Сайко, О.О.Сторожук, Л.М.Худолій, І.П.Чапко, О.М.Шпичак та інші.

Однак, на наш погляд, ще не знаходять достатнього науково-аналітичного розгляду ряд важливих проблем реалізації зернових, які забезпечують стабілізацію функціонування ринку зерна. Це, перш за все, система економічних відносин між партнерами по ринку, механізм ціноутворення, доцільність його регулювання через систему економічних важелів та ступінь регульованості, роль держави в цій справі, використання існуючої бази бувших хлібозаготівельних підприємств для створення сучасної інфраструктури, яка б гарантувала виробникам вигідне тривале зберігання зерна та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, проектами, темами.

Дисертаційна робота як науковий пошук до вирішення ряду важливих проблем зернового ринку пов'язана з тематикою наукових досліджень, виконуваних відділенням ціноутворення та інфраструктури ринку Інституту аграрної економіки УААН за підпрограмою "Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови" та темою "Розробити методологію ціноутворення та інфраструктури ринку продукції АПК в перехідний період до ринкової економіки" (номер держреєстрації 0196U016297).

Мета і завдання досліджень. Метою дисертаційної роботи є вивчення комплексу проблем, які передбачають розкриття причин, що обумовили втрати зерновою галуззю раніше досягнутого рівня, розробку пропозицій по трансформуванню існуючої системи реалізації зерна України до ринкових умов на основі впровадження обгрунтованих пропозицій щодо удосконалення економічного механізму обміну на ринку зерна з урахуванням надбань світового досвіду та вітчизняних особливостей.

Відповідно до цього:

s

s

s

s

s

s

Предметом досліджень є система економічних відносин між суб'єктами ринку в процесі купівлі-продажу зерна за умов трансформації існуючої системи реалізації зерна до ринкових відносин та функції держави в формуванні економічних важелів – регулювання ринку зерна відповідно до об'єктивних умов досліджувальної галузі.

Об'єктами досліджень з одного боку є всі форми товаровиробників зерна в Україні, а з іншого – вся система заготівельних та торговельних організацій.

Методологія і методика дослідження. Теоретична та методична основа досліджень базуються на діалектичному методі пізнання явищ в їх взаємозв'язку та розвитку; врахуванні об'єктивних економічних законів, притаманних ринковим відносинам між суб'єктами господарювання; оцінці суспільно-економічного ефекту глибинних перетворень на ринку зерна, які мали місце протягом останнього десятиріччя. Дослідження побудовані на базі концептуальних положень політики ціноутворення на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства та законодавчо-нормативних актів, які стосуються питань стимулювання розвитку аграрного сектора України. Вони опираються на теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку ринків сільськогосподарської продукції і продовольства. Критерієм методики досліджень є оцінка соціально-економічних наслідків від впровадження пропозицій.

Методика досліджень охоплює методи досліджень: монографічний, статистико-економічного аналізу, конструктивно-розрахунковий, динамічних рядів, статистичних групувань, балансових ув'язок, абстрактно-логічний тощо. Використані особисті аналітичні спостереження, оцінки, заключення, накопичені в процесі практичної роботи автора.

Наукова новизна одержаних результатів в слідуючому:

s

s

s

s

s

s

s

s

s

s

s

Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні і практичні підходи до удосконалення системи реалізації зернових, оцінки загальнодержавного та регіональних ринків зерна, ринкової ситуації, висновки і пропозиції щодо цінового стимулювання інтенсивного розвитку зернової галузі, удосконалення системи економічних заходів стосовно процесу реалізації зерна, контролю, обліку та якості товарних зернових ресурсів, удосконалення служб маркетингу, посилення державного впливу на ринкові процеси та інші мають достатнє прикладне значення і будуть корисними в діяльності центральних та регіональних управлінських структур.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати досліджень, висновки та пропозиції відображають самостійні розробки автора, яка протягом тривалого періоду накопичила значний аналітичний матеріал та приймала безпосередню участь в розробці ряду проектів законодавчих і нормативних матеріалів щодо упорядкування діяльності ДАК "Хліб України", запровадження заставних закупок зерна, розробки договору на заставну закупку зерна, методику формування заставних цін, активно працювала в підготовці пропозицій до проекту Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні" тощо.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень та опрацьовані на їх основі висновки і пропозиції знайшли відображення в ряді документів, що за рішенням керівництва ДАК "Хліб України" прийняті для реалізації компанією функцій державного агента на ринку зерна, покладених на неї згідно положень Указу Президента України від 29.06.2000 р. "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" і в пропозиціях, підготовлених для Уряду Міністерством аграрної політики України з питань прогнозування та регулювання кон'юнктури на ринках зерна та хлібопродуктів; в поданих керівництву ДАК "Хліб України" і запроваджених тарифах маркетингових витрат в процесі купівлі-продажу та застави зерна.

Публікація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в 12 статтях загальним обсягом 4,0 друк. арк., з них під особистим авторством 6, в тому числі у наукових фахових виданнях – 5 робіт.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 183 сторінках комп'ютерного тексту, в тому числі основного тексту – 160 стор. За структурою

робота має вступ, три розділи, висновки, включає 30 таблиць, 12 рисунків, 15 додатків. Список використаних джерел обіймає 120 найменувань.

Основний зміст роботи

Перший розділ – "Науково-методологічні засади трансформування системи реалізації зерна до ринкової економіки".

Ринок зерна розглядається як з позицій загальнотеоретичних положень так і з позицій практичної оцінки безперервного процесу товарно-грошового обміну. Автор не відкидає притаманного ринкам принципу саморегулювання. Однак, перевага віддана орієнтації на поєднання вільного ринку із елементами державного регулювання економіки та здійснення політики соціального захисту населення від можливих від'ємних наслідків нерегульованої ринкової економіки.

На певних етапах процес становлення в Україні ринкової економіки на жаль здійснювався в багатьох випадках як самоціль, а не доцільність:

s

s

s

s

Динаміка складових, які характеризують ситуацію на ринку зерна, розглядається за п'ятнадцятирічний період в певному хронологічному порядку, на фоні макроекономічних акцій, що супроводжували реформування економіки.

З боку уряду здійснювалися заходи, а скоріше спроби, щодо удосконалення економічних відносин господарств з державою при реалізації зерна. Але в умовах непередбачувано високої інфляції та наростаючої фінансової кризи вони не могли дати позитивних результатів. Автори Шпичак О.М., Ситник В.П., Саблук П.Т. та інші відмічають, що функції ціни були порушені. Склався не на користь сільського господарства більше ніж 5-кратний розрив в цінах на продукцію І та ІІ сфер агропромислового комплексу. З питань врегулювання цін на зерно в Україні прийнято кілька директивних документів. Однак, аналіз показує, що передбачувані заходи реалізуються незадовільно. Як наслідок процес ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, включаючи зерно, не наблизився до такого стану, який стимулював би виробництво, гарантував виробникам вигідну реалізацію відповідних продуктів.

1. Трансформація каналів збуту зернових культур сільськогосподарськими підприємствами України за 1990-2001 рр. |

Питома вага по різних каналах реалізації: | Крім

Рік | Продано

всього | заготоргані-заціям, включаючи продаж за прямими зв’язками (без споживкоопе-рації) | спожив-кооперації | населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу в рахунок оплати праці) | в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв (часток) | на ринку, через власні магазини, ларки, палатки | за бартерними угодами | комерційним структурам, підприємствам та зарубіжним країнам | з загальної кількості продано на біржах, аукціонах | того, на пере-робку передано продукції на даваль-ницьких умовах,

тис.

тонн | % | тис.

тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн | % | тис. тонн

1990 | 17892,0 | 100,0 | 14838,1 | 82,9 | 30,7 | 0,2 | 2441,2 | 13,7 | - | - | 582,1 | 3,2 | - | - | - | - | - | - | -

1991 | 16854,7 | 100,0 | 11080,9 | 65,7 | 89,1 | 0,5 | 4037,1 | 24,0 | - | - | 1647,6 | 9,8 | - | - | - | - | - | - | -

1992 | 16912,8 | 100,0 | 10853,1 | 64,2 | 50,5 | 0,3 | 4526,6 | 27,4 | - | - | 1482,7 | 8,8 | 117,7 | 0,7 | - | - | - | - | -

1993 | 20251,5 | 100,0 | 13649,0 | 67,4 | 36,9 | 0,2 | 4766,5 | 23,5 | - | - | 1798,7 | 8,9 | 245,5 | 1,2 | - | - | - | - | -

1994 | 15607,5 | 100,0 | 9831,5 | 63,0 | 15,6 | - | 3934,5 | 25,0 | - | - | 1495,9 | 10,0 | 329,9 | 2,0 | - | - | - | - | -

1995 | 13072,9 | 100,0 | 4889,0 | 37,4 | 22,1 | 0,2 | 3973,0 | 30,4 | - | - | 2509,3 | 19,2 | 1679,6 | 12,8 | - | - | - | - | -

1996 | 12606,3 | 100,0 | 4490 | 35,6 | 20,5 | 0,2 | 3259,3 | 25,9 | - | - | 2522,4 | 20,0 | 2287,9 | 18,1 | 15,8 | 0,1 | 10,4 | 0,1 | 150,9

1997 | 17089,5 | 100,0 | 4372,7 | 25,6 | 16,2 | 0,1 | 4361,1 | 25,5 | - | - | 3412,3 | 20,0 | 4914,8 | 28,8 | 11,2 | 0,1 | 1,3 | - | 103,8

1998 | 14548 | 100,0 | 2181,6 | 15,0 | 6,9 | - | 4126,9 | 28,4 | - | - | 3364,2 | 23,1 | 4849,4 | 33,3 | 19 | 0,1 | 0,02 | - | 103,5

1999 | 13720,9 | 100,0 | 1462,2 | 10,7 | 3,4 | - | 4143,4 | 30,2 | - | - | 3464,8 | 25,3 | 4624,0 | 33,7 | 17,9 | 0,1 | 5,1 | - | 101,7

2000 | 10725,6 | 100,0 | 421,9 | 3,9 | 5,8 | 0,1 | 3731,1 | 34,8 | 1516,8 | 14,1 | 3734,6 | 34,8 | 2729,6 | 25,4 | 19,8 | 0,2 | 82,9 | 0,8 | 107,8

2001 | 16967,3 | 100,0 | 363,8 | 2,1 | 4,3 | 0,03 | 2733,7 | 16,1 | 2167,5 | 12,8 | 3004,5 | 17,7 | 2012,5 | 11,9* | 8642,9 | 50,9 | 50,6 | 0,30 | 88,6

* обмінено з загального обсягу

В роботі виконано вартий для наслідування огляд практики США, Канади, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн, де від імені державних органів здійснюються чіткий контроль аграрних ринків та заходи економічної підтримки їхнього наповнення, стабільності, доступності для пересічного покупця.

У другому розділі – "Система реалізації зерна в агропромисловому комплексі" дана характеристика пропозиції на зерновому ринку України (рис. 1). Так, пропозиція зернових в 2001 р. проти 1990 р. скоротилося на 22,3 %, а у загальному виробництві зерна в 2001 р. на господарства населення уже приходилося 8 млн. т зерна або більше 20 %.

Характерно, що при загальному зменшенні по всіх категоріях господарств України посівної площі з 32,4 млн. га в 1990 р. до 27,9 млн. га в 2001 р., або на 14 %, площа зернових і бобових збільшилася, відповідно, з 14,6 до 15,6 млн. га або на 6,8 % і становила в структурі посівних площ, відповідно, 45,0 та 55,8 відсотка. Це обумовлене, в першу чергу, відносно вищим рівнем доходності зернових культур порівняно з іншими видами продукції.

Аналіз групувань по рівню урожайності, розміру посівних площ та рентабельності виробництва зернових по 10,2 тисячі сільськогосподарських підприємств України в 1990 р. та по 12,6 тисячі підприємств в 2000 р. свідчить, що виробництво зернових перемістилося на відносно дрібні площі. Якщо в 1990 р. до 100 га зернових вирощували всього 52 господарства, то в 2000 р. їх було в 22 рази більше. При цьому особливо в 2000 р. відстежується чітка тенденція, що із збільшенням розміру посівних площ зернових різко підвищується ефективність їх виробництва. Так, в групі господарств з посівною площею зернових до 200 га витрати виробництва на 1 га становили 570 грн., а в групі господарств з площею посіву від 1000 до 3000 га затрати становили 449 грн. Затрати живої праці на одиницю продукції були тут в 3,8-2,5 раза менші, підвищується рентабельність виробництва в 6 разів, чистий доход з 1 га – в 2,6 раза, урожайність зернових – на 53 %. Повна собівартість 1 ц зернових, відповідно, становила 393 та 255 грн. або на 35 % нижче.

Ці масові статистичні дані є переконливим доказом недоцільності подрібнення посівної площі зернових. Доцільно виробничі структури наповнювати ринковими відносинами, а не дрібнити їх. Адже в країнах з ринковою економікою відбувається рух від дрібнотоварного до крупнотоварного виробництва, тоді як в Україні на перших етапах реформування втрачено те, що в свій час було набуте величезною ціною.

Привертають увагу зміни в товарності зернових. Так, в 1990 р. товарність їх становила 33 %, а в 2000 р. – 61,3 %, або зросла в 1,9 раза. В цілому по Україні це обумовлено, в першу чергу, зменшенням внутрішніх потреб у концентрованих кормах, величезним скороченням у господарствах поголів'я тварин.

Потребу зернових на внутрішньому ринку України слід розглядати комплексно: з позицій раціональних норм споживання хліба, хлібних продуктів та тієї кількості зернових, яка необхідна для виробництва тваринницької продукції, що забезпечувала б, знову ж таки, раціональні норми її споживання.

Як свідчать дані таблиці 2, в країні вище раціональних норм споживається лише хліб та хлібні продукти.

Проте, навіть по цьому виду продукції існує еластичність зв'язку між доходами та розмірами споживання хліба, чого не спостерігається в розвинутих країнах світу.

2. Споживання продуктів харчування по домогосподарствах України із різними середньодушовими сукупними витратами у 2000 р.

(у середньому за рік у розрахунку на одну особу, кг)

Види продуктів | Всьо- | Із середньодушовими грошовими витратами у місяць, грн. | Додатково*:

норми харчування

го | до 30,0 | від 30,1 до 90,0 | від 90,1 до 150,0 | від 150,1 до 210,0 | від 210,1 до 270,0 | від 270,1 до 300,0 і більше | раціо-нальні | міні-мальні

Хліб і хлібні продукти | 124 | 76,8 | 79,2-93,6 | 104,4-117,6 | 127,2-129,6 | 145,2-144,0 | 154,8-164,4 | 101 | 94

М'ясо і м'ясо-продукти | 33 | 3,6 | 7,2-14,4 | 21,6-27,6 | 33,6-39,6 | 48,0-50,4 | 58,8-76,8 | 83 | 52

Молоко і молочні продукти | 198 | 3,6 | 55,2-98,4 | 129,6-162,0 | 189,6-216,0 | 240,0-260,4 | 286,8-328,8 | 380 | 273

Яйця, шт. | 164 | 0,0 | 72,0-108,0 | 144,0-168,0 | 204,0-228,0 | 252,0-276,0 | 300,0-360,0 | 290 | 231

Дослідження свідчать, що найбільше зростання ємкості внутрішнього ринку зерна можливе і вкрай необхідне при досягненні населенням України раціональних норм споживання м'яса і м'ясопродуктів, яєць та молока і молокопродуктів. З таблиці видно, що споживання тваринницької продукції в середньому по країні на 30-37 % нижче мінімальної та на 60-44 % нижче раціональних норм. Розрахунки показують, що для забезпечення таких норм споживання харчових продуктів необхідно збільшити використання зерна на кормові цілі з 14,9 млн. тонн в 2001 р. до 28 млн. тонн, або на 12-13 млн. тонн (табл. 3).

3. Динаміка балансу зернових та продуктів їх переробки в перерахунку на зерно,

млн. тонн |

1990 р. | 1997 р. | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р.

Запас на початок року | 19,9 | 11,9 | 17,5 | 13,0 | 8,4 | 9,7

Загальний врожай | 51,0 | 35,5 | 26,5 | 24,6 | 24,5 | 39,7

Імпорт | 2,3 | 0,1 | 0,1 | 0,1 | 1,0 | 0,5

Всього пропозиція | 73,2 | 47,5 | 44,1 | 37,7 | 33,9 | 49,9

Використання на посів | 4,7 | 4,0 | 3,8 | 3,6 | 3,6 | 4,4

Використання на продовольство | 9,6 | 8,6 | 8,5 | 7,6 | 7,7 | 8,3

Використання на корми | 28,0 | 13,7 | 13,7 | 11,3 | 11,1 | 14,9

Промислова переробка | 2,8 | 1,1 | 0,2 | 0,1 | 0,1 | 1,1

Всього внутрішній попит | 45,1 | 27,3 | 26,1 | 22,5 | 22,5 | 28,7

Експорт | 3,0 | 1,8 | 4,2 | 6,4 | 1,3 | 5,5

Втрати | 3,7 | 0,9 | 0,8 | 0,5 | 0,3 | 0,7

Загальний попит | 51,8 | 30,0 | 31,1 | 29,4 | 24,1 | 34,9

Залишок на кінець року | 21,4 | 17,5 | 13,0 | 8,4 | 9,7 | 15,0

В 1990 р., коли виробництво тваринницької продукції на душу населення було (84 кг м'яса, 472 кг молока, 314 шт. яєць) навіть дещо вище раціональних норм споживання, витрати зернових на корм становили 28 млн. т. В послідуючі роки із зменшенням виробництва тваринницької продукції вони скорочувалися і були самі менші в 1999-2000 рр. (11,3-11,1 млн. т). Слід зазначити, що в 1990 р. при максимальному виробництві зернових 51,0 млн. т та загальній пропозиції зернових 73,2 млн. т з України експортувалося всього 3,0 та імпортувалися 2,3 млн. тонн зернових, правда тоді вивозилася велика частина продукції у вигляді м'яса, молокопродукції, яєць, що економічно було виправдано. В 1999 р. при виробництві зернових 24,6 млн. т та загальній пропозиції зернових 37,7 млн. т, або в два рази менше ніж в 1990 р., експорт становив 6,4 млн. т, або відповідно в 2 рази більше. Аналогічна ситуація склалася в 2001 р. та прогнозується в 2002 році.

У зв'язку з цим вважаємо, що проблема так званого перевиробництва та експорту зернових (при існуючих обсягах його виробництва 28-39 млн. т) обумовлена штучним зменшенням попиту на внутрішньому ринку і викликана малою ємкістю останнього. При досягненні споживання населенням України вітчизняної продукції тваринництва в раціональних межах, або близьких до цих норм, ця проблема зникне.

Правда, при нарощуванні необхідних обсягів виробництва тваринницької продукції та виробництві зерна в обсягах 50-60 млн. тонн, вона буде існувати і її потрібно негайно усувати.

Проблема ціноутворення на вітчизняному ринку зерна досліджувалася в кількох аспектах, зокрема: причина зміни цін по роках та протягом одного маркетингового року; рівень цін і забезпечувана ним ефективність виробництва зерна; регіональна диференціація цін на зерно; аналіз роздрібної ціни на хліб; співставлення цін на зерно по різних каналах його реалізації; співставлення ціни зерна вітчизняного товаровиробника та фермерів США тощо.

Вказаний аналітичний підхід дозволив різнобічно оцінити вітчизняний ціновий механізм на ринку зерна та ступінь його невідповідності правилам ціноутворення в умовах цивілізованих ринків розвинутих країн.

Серйозним недоліком залишається недостатньо розвинута база підприємств по зберіганню зерна, високі тарифи на послуги по доробці, зберіганню зерна, його транспортування. За перебудовчі роки оснащеність цих ланок інфраструктури майже не вдосконалювалася. Одночасно і можливості самих виробників зерна у вирішенні цих питань стали гіршими.

В третьому розділі дисертації – "Напрямки удосконалення економічних відносин на зерновому ринку України" обгрунтована необхідність введення системи економічних (ринкових) важелів, які б регулювали ціни на зерно. До цієї системи належать інтервенційні фонди та інтервенційні ресурси зернових, а також заставні закупки і заставні ціни на зерно. Вказані важелі працюють самостійно, але доповнюють один одного. Інтервенційний фонд призначається для закупки зерна державною агенцією, коли ціна на ринку стає нижчою мінімальної ціни, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Інтервенційний ресурс призначається для реалізації державною агенцією за умови, коли ринкові ціни будуть вище максимальної ціни, також затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Таким чином інтервенційний фонд створюється і використовується для захисту інтересів товаровиробника від сповзання ціни нижче мінімальної, а інтервенційний ресурс для захисту інтересів споживача – при зростанні цін на ринку зерна вище максимальної ціни, що обмежує доступ населення до хлібопродуктів.

Слід відзначити, що для існування інтервенційного фонду необхідні лише стартові бюджетні кошти за умов закупки лишків зерна на ринку. В подальшому виникає економічна база для самофінансування інтервенційних операцій і навіть накопичення певних коштів.

Введення заставних цін та заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників є одним з практичних кроків до формування дієвого економічного середовища на зерновому ринку країни.

Вони передбачені для недопущення невиправданого для товаровиробника зниження цін на зернові в період масового їх збору та наростання пропозиції, особливо в липні-грудні (рис. 2).

При цьому здача зерна в заставу і вилучення його звідтіля здійснюється за бажанням кожного товаровиробника, тоді як інтервенційні фонди і ресурси функціонують лише при рішенні відповідних державних органів.

Аналізом установлено, що відносно незначні коливання цін в 1998-1999 рр. (рис. 3) обумовлені тим, що в цей період закуплялося 10-15 % до реалізованого зерна за державними та регіональними контрактами. Таким чином ці закупки в певній мірі виконували функцію заставних. Зменшення закупок зерна по вказаному каналу в 2000-2001 р. до 4-2 % об'єктивно призвело до майже двохразових коливань в цінах. Таким чином, відміна закупівель зерна в державні та регіональні ресурси вимагає вилучати з ринку через заставні закупки в період масового збирання врожаю в Україні 10-12 % зерна до всієї його реалізації в рік.

Слід зазначити, що впровадження заставних цін та заставних закупок зерна в Україні не є новітнім вітчизняним відкриттям. Світова практика уже досить тривалий час використовує такий механізм страхування своїх товаровиробників від загрозливого зниження ринкових цін на зерно в моменти негативного впливу кон'юнктури ринку. В США завдяки цьому механізму відхилення між мінімальним та максимальним рівнем цін на пшеницю становить біля 10-15 %, а в Україні – майже двократне (рис. 4).

В Україні заставні ціни являють собою мінімальні гарантовані державою ціни, які мають забезпечувати відшкодування прогнозованої нормативної собівартості зерна, мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва, та враховувати прогнозовану кон’юнктуру ринку на плановий період. Заставні ціни розраховані з участю дисертанта представлені в табл. 4.

4. Заставні ціни на зерно базисних кондицій

(без урахування податку на додану вартість), грн. за тонну |

2000 р. | 2001 р.

Пшениця ІІІ класу | 420 | 430

Пшениця ІV класу | 380 | 390

Пшениця V класу | 330 | 340

Жито групи "А" | 360 | 370

Ячмінь пивоварний | 380 | 390

Ячмінь І класу | 330 | 340

Ячмінь ІІ класу | 310 | 320

Кукурудза І класу | 360 | 370

В Україні є досить велика, але, на жаль, поки що безрезультативна законодавчо-нормативна база щодо застосування заставних закупок зерна. За 2000-2002 рр. практично не було закуплено під заставу реальної кількості зерна.

Відповідно до Закону України, Указу Президента та трьох постанов, Кабінет Міністрів України затвердив Положення про впровадження механізму заставної закупки зерна у сільськогосподарських товаровиробників, а також заставні ціни на зерно базисних кондицій (без ПДВ) у 2000 та 2001 роках.

Вважаємо, що прийняте Положення по впровадженню заставних закупок і рівень заставних цін повністю відповідає вимогам на ринку зерна України. Необхідно було лише віднайти в бюджеті кошти (орієнтовно 90 млн. грн.) для компенсації заставоутримувачу оплати за кредит. Проте цих коштів не було виділено, і була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 590 "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна", яка повністю ліквідувала саму економічну суть заставних цін. Нею передбачено в 2002 р. встановлювати заставні ціни на зерно базисних кондицій на рівні 50 відсотків середньозваженої ціни, яка складається на біржовому аграрному ринку на момент укладання угоди про заставну закупівлю зерна. Недоліки цих пропозицій полягають в тому, що заставна ціна повинна встановлюватися далеко до збирання врожаю на рівні нормативної собівартості та прибутку, що передбачає просте відтворення, а не в момент укладання угоди про заставну закупівлю зерна, яка здійснюється, як правило, в серпні-жовтні, коли самі низькі ціни на ринку, а згідно постанови, вони ще в два рази знижуються. Тобто, для товаровиробника повністю відсутній сенс здавати зерно в таку заставу. Крім того, як можна практично зафіксувати ціну на момент укладання угоди, коли ціна коливається щоденно, а тим більше на момент укладання угоди конкретним господарством, а їх тисячі.

Для усунення існуючих недоліків на ринку зерна необхідно ввести інтервенційні операції, повернутися до раніше прийнятого і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. № 1141 "Положення про впровадження механізму заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників" та відшукати кошти для компенсації оплати за користування кредитом під закупку заставленого зерна.

З метою визначення позицій товаровиробника та заставоутримувача відносно розміру заставної ціни, оплати за кредит, витрат по зберіганню, розвантаженню і навантаженню зерна та порядком їх оплати нами проведені умовні варіанти розрахунку ефективності заставних цін в залежності від конкретного часу їх введення і призупинення, використавши при цьому щомісячні фактичні обсяги та ціни реалізації зерна за 2000-2001 і початок 2002 років. Установлено, що за умов, які склались в 2000 маркетинговому році, заставні операції не мали б навантаження на бюджет і вони самостійно виконали б регулюючу функцію на ринку. В 2001 маркетинговому році і особливо на початку 2002 р. вирішити проблему регулювання цін на ринку лише за рахунок заставних цін було неможливо, необхідно було б включати важелі інтервенційного фонду.

При впровадженні системи ринкових регуляторів (інтервенційних фондів та ресурсів, заставних закупок та заставних цін) на ринку зерна, які досить ефективно функціонують в країнах з ринковою економікою, потрібно враховувати особливості вітчизняного ринку зерна. В Україні, як уже відзначалося, існує не один, як це має місце в ринкових країнах, а 8 каналів збуту зерна за різними цінами. В той же час індикатором цін передбачаються біржі, через які у нас реалізується дуже незначна частка зерна товаровиробників, тому вони не можуть слугувати індикатором цін.

Існуванню ефективної ринкової економіки в нашій країні заважає відсутність економічної інформації, яка широко доступна в інших країнах. Так, наприклад, в США навіть в цілому по країні існує інформація про структуру роздрібної ціни 1 кг хліба, цукру, м'яса з виділенням у цій ціні частки фермерів, переробки, маркетингових витрат тощо. Наявність такої інформації давала б можливість оперативно відстежувати ціни, витрати і доходи у всіх ланках інтеграційного процесу (виробництво сировини, переробка, торгівля кінцевою продукцією). Так, в Австрії існують узгоджувальні комісії цін, витрат і доходів, аналогічні комісії слід було б мати в нашій країні, що усувало б такі негативні явища, коли ціна на сировину знижується, а роздрібна ціна підвищується.

В Україні ще не використовуються повною мірою потенційні можливості експорту зерна. Такі операції здійснюються переважно трейдерами, а не державним агентом. При цьому безпосередні виробники зерна не отримують від його експорту, який останнім часом за маркетингові роки досягає 9-10 млн. т, ціни, що формується на зовнішньому ринку, і втрачають від цього значні кошти.

Налагодження в нашій країні нормальних економічних умов на ринку зерна вимагає усунення макроекономічних причин. Останні полягають у тому, що зерно в Україні в значній мірі виконує функцію грошей і сприяє стабілізації гривні. Зерном у великих кількостях здійснюють оплату праці, послуг, бартерні та давальницькі операції, компенсуючи при цьому недостачу грошової маси в обігу. Без усунення цього недоліку не можна створити нормальних товарно-грошових відносин на ринку зерна.

Висновки

Матеріали проведених досліджень дозволили сформулювати наступні висновки.

1. Трансформування системи економічних відносин на ринку зерна за період після 1990 р. повинно здійснюватися з застосуванням науково-методологічних підходів, які базуються на необхідності поєднання державного регулювання ринків агропродукції та продовольства з лібералізованим ціноутворенням, врахуванням дії об'єктивних законів ринку – нестійкості співвідношення попиту і пропозиції, нееластичності попиту на продовольство, наявності конкуренції, потребу розвинутої ринкової інфраструктури тощо.

2. Пропозиція зерна в Україні повинна здійснюватися крупними товарними господарствами, які мають можливість ефективного запровадження новітніх виробничих технологій, пропонувати до реалізації крупні партії зерна, що сприятиме їх конкурентоспроможності.

3. Сучасна проблема з реалізацією зерна в Україні обумовлена, в першу чергу, не перевиробництвом його, а недостатньою ємкістю вітчизняного ринку зерна, обумовленого в першу чергу низьким рівнем споживання населенням тваринницької продукції. Україна має реальну можливість виробляти в розрахунку на душу населення біля однієї тонни зерна (48-50 млн. т), що дозволить повною мірою забезпечити потреби країни в продовольчому та фуражному зерні, мати достаток високоякісного насіння, подвоїти споживання населенням тваринницької продукції і щорічно спрямовувати на експорт щонайменше 10-12 млн. тонн зерна.

4. Необхідно зняти із зерна як товару функцію грошей, скоротивши таким чином велику кількість недосконалих каналів реалізації.

5. Трансформування економічних відносин на ринку зерна повинне здійснюватися в напрямку посилення державної політики першочергового захисту інтересів товаровиробників, економічного заохочення їх в повнішому наповненні внутрішнього ринку та нарощуванні експортних обсягів зерна. Для цього необхідно задіяти перевірені практикою багатьох країн економічні важелі.

6. Необхідно ввести систему заставних цін на зерно, які повинні відповідати рівню нормативних витрат виробництва та рівню рентабельності, що забезпечувала