МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОРЕНКОВ ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

УДК 658.589:338.32.053.3

УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ РОЗВИТКУ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Європейському університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Ареф’єва Олена Володимирівна –

Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, завідувач кафедри економіки.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Єрмошенко Микола Миколайович –

Національна академія управління,

проректор з наукової роботи;

кандидат економічних наук, доцент

Бормотова Марина Валентинівна –

Харківський державний економічний університет,

доцент кафедри менеджменту.

Провідна установа: Інститут економічного прогнозування

Національної академії наук України,

відділ моделювання розвитку економіки, м. Київ.

Захист відбудеться 13 грудня 2003р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .062.02 у Національному авіаційному університеті за адресою: 03058, м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 1, корпус 2, ауд. 418.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 1.

Автореферат розісланий 10 листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Матвєєв В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Активне реформування та трансформація суспільно-економічного ладу в Україні протягом останнього десятиріччя, формування ринкової інфраструктури створили підґрунтя для стрімкого розвитку підприємств, зумовили необхідність дослідження проблем їхнього розвитку загалом та потенціалу розвитку промислових підприємств зокрема.

Актуальність теми. Сучасні умови розвитку ринкового середовища в Україні обумовили необхідність розробки теоретичних та методологічних підходів до процесу розвитку підприємств з тим, щоб вони мали можливість переосмислити свою діяльність у ринкових умовах, стали активними складовими ринку завдяки створенню і використанню стійких конкурентних переваг.

Важливим моментом у цій проблемі є формування системи управління потенціалом розвитку промислових підприємств. Розробка та удосконалення економічних основ цього процесу є невід’ємною частиною загального процесу розвитку промислового підприємства.

Широке коло питань, пов’язаних з дослідженням потенціалу промислових підприємств, з пошуком та реалізацією складових потенціалу розвитку висвітлювалося у працях відомих зарубіжних та вітчизняних економістів: І. Ансоффа, П. Друкера, М. Мескона, А.Дж. Стрікленда, А.А. Томпсона; Ареф’євої О.В., Бабіча В.П., Бесєдіна В.Ф., Гейця В.М., Голікова В.І., Дорофієнка В.В., Єрмошенка М.М., Одинцової Г.С., Перерви П.Г., Пономаренка В.С., Чумаченка М.Г., Яковлєва А.І. та інших.

Однак, ще не вироблено єдиного підходу щодо визначення потенціалу підприємства, розглядаються лише окремі його складові (виробничий, кадровий потенціал), і, відповідно, визначаються резерви використання цих окремих складових, а не потенціалу в цілому.

З огляду на викладене вище, та виходячи з потреб реформування економіки України, вирішення теоретичних і методичних питань щодо змісту поняття „потенціал підприємства”, факторів створення та реалізації потенціалу промислових підприємств, механізмів управління потенціалом є дуже актуальною проблемою. Саме це стало предметом дослідження, зумовило актуальність теми дисертації та її важливе значення у сенсі забезпечення сталого економічного розвитку країни.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Європейського університету: „Наукові основи економічної адаптації підприємництва в умовах трансформації економіки” (номер держ. реєстрації №0101U007351), а також „Економічні проблеми теорії і практики менеджменту сталого розвитку економічних систем” (номер держ. реєстрації №0101U007350).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних та методичних підходів до підвищення ефективності управління потенціалом розвитку промислових підприємств, а також науково-обґрунтованих практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення методів оцінки рівня використання потенціалу в цілому і його функціональних складових зокрема. Для досягнення поставленої мети у роботі сформульовані та вирішувалися такі завдання:

– узагальнено теоретичні та практичні засади управління потенціалом розвитку промислових підприємств на сучасному етапі;

– уточнено сутність та зміст поняття „потенціал розвитку промислового підприємства”;

– визначено функціональні складові потенціалу розвитку промислових підприємств;

– розроблено науково-практичні рекомендації щодо визначення резервів у межах кожного функціонального потенціалу, а також загального резерву потенціалу підприємства;

– розроблено методичний підхід до оцінки потенціалу розвитку підприємств;

– сформовано концептуальні засади управління потенціалом на підставі визначених узагальнюючих критеріїв;

– розроблено підходи до формування стійких відзначних переваг.

Об’єктом дослідження в роботі є процес формування та використання потенціалу розвитку промислового підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми управління потенціалом розвитку підприємств.

Методологія та методика дослідження. Теоретичну і методичну основу дослідження становлять наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з питань управління розвитком підприємства, визначення потенціалу зростання, системного аналізу, адаптивного управління, економіко-математичного моделювання і математичної статистики. Робота виконана на основі законів України, нормативних актів Кабінету міністрів України і окремих міністерств, даних Державного комітету статистики України, статистичних матеріалів до Послання Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”, даних статистичної та оперативної звітності машинобудівних підприємств України, матеріалів наукових та науково-практичних конференцій.

В процесі дослідження застосовувалися принципи поєднання логічного та історичного, дедукції та індукції, аналізу та синтезу, систематизації й узагальнення; використовувались загальнонаукові методи спостереження, вимірювання та формалізації; методи математично-економічного аналізу та синтезу, декомпозиції, агрегації, експертних оцінок. З метою забезпечення вірогідності та обґрунтованості результатів дослідження були застосовані такі методи: кореляційно-регресійний аналіз – для побудови моделей фінансового та маркетингового потенціалів промислового підприємства і виявлення чинників, які впливають на потенціал; метод кваліметричного моделювання (при встановленні впливу чинників на показники використання виробничого та маркетингового потенціалів); графічно-аналітичний метод – для виявлення рівня резервів функціонального потенціалу підприємства, а також для дослідження тенденцій формування потенціалу розвитку промислових підприємств; системний підхід (при розгляді поняття „потенціал підприємства”, поділі його на функціональні складові, при виборі принципів управління потенціалом).

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше:

– запропоновано підхід щодо формування інтегрованої системи управління потенціалом розвитку промислового підприємства на підставі стійких відзначних переваг, який ґрунтується на управлінні складовими потенціалу підприємства, що забезпечує комплексну реалізацію наявних резервів розвитку підприємств важкого машинобудування;

удосконалено:

– засади формування та реалізації потенціалу розвитку промислових підприємств за рахунок уточнення факторів внутрішнього та зовнішнього середовища і умов, що визначають формування складових потенціалу;

– підхід до оцінки функціональних складових потенціалу розвитку підприємств із застосуванням моделей, побудованих для кожної складової окремо, що надає можливість визначити наявний конкретний рівень кожної з них на підставі системи показників;

– визначення потенціалу розвитку промислового підприємства як ресурсу, який справляє найбільший вплив на результати господарювання та охоплює, на відміну від наявних, необхідність утримання існуючих конкурентних переваг і створення нових;

– комплексний критерій визначення резерву за кожним видом функціонального потенціалу, що робить можливим використання індивідуального підходу до розробки заходів раціонального розвитку промислового підприємства;

набули подальшого розвитку:

– визначення елементів потенціалу (фінансовий, кадровий, управлінський, виробничий, маркетинговий) на основі функціонального підходу, що дало можливість визначити резерви діяльності підприємства.

Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність дисертаційної роботи полягає в тому, що розроблені теоретичні положення з визначення потенціалу розвитку промислових підприємств можуть бути використані для реалізації конкретних заходів, спрямованих на формування стійких відзначних переваг, що сприятиме зростанню економічної рентабельності роботи підприємства.

Створений та обґрунтований автором методичний підхід до оцінки потенціалу розвитку промислових підприємств, а також рекомендації щодо створення інтегрованих систем управління промислових потенціалом, знайшли практичне застосування при формуванні „Комплексної програми заходів по взаємодії ДК „Укрспецекспорт” з підприємствами-розробниками (виробниками) військово-технічної продукції” (довідка №USE-14/9884 від 05.09.2003р.).

Сформульовані у дисертації рекомендації можуть бути використані керівництвом підприємств як при аналізі роботи власного підприємства для вдосконалення системи управління ним, так і для аналізу діяльності підприємств-конкурентів з метою порівняння власних показників функціонування з показниками конкурентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею, основні наукові та практичні результати дисертаційного дослідження отримані автором самостійно.

Особистий внесок автора у публікації у співавторстві (№9 за списком робіт, поданих в авторефераті) включає визначення комплексного резерву потенціалу підприємства та аналіз резервів потенціалу на основі фактичних даних підприємств машинобудівної галузі.

Апробація результатів дисертації.

Результати проведених досліджень, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, доповідались та обговорювались на науково-практичній конференції з проблем трансформації економіки України, що проходила в Українській академії банківської справи (м.Суми, 15-17.09.2001р.); на науково-практичній конференції „Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (ЄУФІМБ, м. Київ, 6-7.12.2001р.); на І Всеукраїнській конференції студентів і аспірантів „Сучасні технології ведення бізнесу в Україні” (НТУУ „КПІ”, м. Київ, 25-27.04.2002р.); на Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми реформування економіки і трансформації суспільства України у перехідний період” (Інститут економіки промисловості НАН України і Краматорський економіко-гуманітарний інститут, м. Краматорськ, 16-17.05.2002р.).

Публікації. Основні результати досліджень опубліковані у 9 наукових працях, загальним обсягом 1,68 д.а., в тому числі у 6 статтях у провідних наукових фахових виданнях, загальним обсягом 1,29 д.а.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 141 назву, та шести додатків. Загальний обсяг роботи складає 233 стор. комп’ютерного тексту. Робота містить 35 табл., 50 рис.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, актуальність теми, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, ступінь і характер апробації.

У Розділі 1 – „Теоретичні основи управління потенціалом розвитку промислових підприємств” обґрунтована концепція наукової проблеми, узагальнено теоретичні та методологічні підходи щодо сутності потенціалу підприємства, викладене обґрунтування процесів управління потенціалом розвитку промислових підприємств.

Широке коло питань, пов’язаних з дослідженням потенціалу промислових підприємств, пошуком дієвих методів управління потенціалом розвитку, відображені у працях відомих зарубіжних та вітчизняних економістів І. Ансоффа, П. Друкера, А. Стрікленда, Гейця В.М., Голікова В.І., Перерви П.Г. та ін.

Проведені дослідження дають підставу для висновку, що на сьогодні немає єдиного підходу щодо розгляду як змісту поняття „потенціал підприємства”, так і складу його елементів, розглядаються тільки його окремі складові (виробничий потенціал, кадровий потенціал тощо), і відповідно визначаються резерви використання окремих складових потенціалу, а не потенціалу підприємства в цілому.

З метою визначення загального потенціалу в роботі запропоновано класифікувати потенціал виробничого підприємства за функціональною ознакою, а саме: виробництво, фінанси, персонал, управління, маркетинг, інновації. Такий підхід, на наш погляд, найбільше відповідає завданням цільового впливу на розвиток підприємства, оскільки кожна з функціональних сфер існує не відокремлено, а в тісному взаємозв’язку з іншими сферами, вони „накладаються” одна на одну, створюючи тим самим джерело синергічного ефекту – потенціал розвитку підприємства (рис. ).

В роботі обґрунтована доцільність такого підходу до визначення складових потенціалу розвитку промислових підприємств, оскільки воно має певну специфіку, на відміну від, наприклад, торговельного чи фінансового. Так, у процесі виробництва обігові засоби зазнають кардинальних змін: вони перетворюються на матеріальні носії (предмети та засоби праці), робочу силу, кінцевий продукт (товар), який перетворюється знову на гроші з прибутком. В сукупності його можна назвати промисловим потенціалом, або потенціалом промислового підприємства, який включає в себе всі інші види потенціалів. Процес створення вартості відбувається саме на промисловому підприємстві, тому лише розвиток промислових підприємств здатний забезпечити сталий розвиток держави.

Автор визначає поняття потенціалу розвитку підприємства як сукупну спроможність функціональних потенціалів якісно змінювати параметри функціонування підприємства як системи при реалізації власної стратегії.

Потенціал підприємства формується у конкретних умовах зовнішнього середовища, під впливом певних факторів та чинників. У такому контексті в роботі визначено умови та чинники макроекономічного середовища, характерні для формування потенціалу промислових підприємств, серед яких можна виділити наступні: законодавство України; науково-технічний прогрес; економічний розвиток країни; соціокультурні фактори; темпи розробки нової продукції; постачальники та відносини з ними; екосередовище; стан ринку праці; партнери підприємства; PR діяльність підприємства та його конкурентів; діяльність місцевих органів влади; ступінь життєвого циклу галузі; глобалізація ринку праці; діяльність профспілок; транспортні тарифи; рівень інфляції; ставки банківського процента тощо.

11111111111Рис. 1. Складові потенціалу розвитку промислового підприємства

В роботі встановлено, що фактори та умови створення і реалізації потенціалу промислових підприємств досить різні як за своїм внутрішнім характером, так і за впливом, який вони справляють на потенціал підприємства. З урахуванням умов макро- та мікросередовища, а також впливу зовнішніх факторів на потенціал підприємства, стає можливим не тільки прогнозування потенційних коливань функціональних потенціалів, а й розробка необхідних заходів з метою коригування такого впливу і досягнення поставлених перед підприємством цілей.

Автором встановлено, що процес управління потенціалом може включати кілька стадій та етапів, основними з яких є формування, використання і розвиток. Формування потенціалу підприємства – це виявлення стратегічних можливостей та ресурсів, які здатні підвищити конкурентноздатність підприємства; виявлення резервів потенціалу. Використання потенціалу підприємства означає задіяння, залучення у роботу ресурсів, виявлених під час першого етапу. Розвиток потенціалу означає нарощування потенціалу за рахунок резервів, вихід на рівень показників кращих підприємств галузі, якісну зміну параметрів функціонування підприємства. Розвиток потенціалу можливий одразу після закінчення першого етапу або ж на етапі використання потенціалу підприємства.

У роботі сформульована низка вимог, яким повинна відповідати система управління потенціалом розвитку промислового підприємства: забезпечувати ефективність використання застосовуваних ресурсів та відповідність керуючих імпульсів досягненню поставленої мети; визначати міру відхилення потенціалу розвитку підприємства від еталонного значення та комплекс заходів з розвитку існуючого потенціалу або набуття нового; регулювати внутрішні матеріальні, фінансові та інформаційні потоки з метою досягнення необхідного рівня потенціалу. Відповідно до зазначених вимог можна побудувати систему, яка забезпечить виконання поставленого перед нею завдання – підвищення потенціалу, використання наявних та створення нових резервів потенціалу розвитку.

У Розділі 2 – „Системне дослідження використання потенціалу розвитку промислових підприємств” визначено систему показників оцінки складових потенціалу розвитку підприємств, розраховано показники за фактичними даними підприємств галузі важкого машинобудування, побудовано моделі оцінки рівня використання потенціалу за кожною функціональною складовою окремо.

Управління потенціалом розвитку промислового підприємства відбувається на підставі оцінки, яка передбачає аналіз окремих функціональних складових (виробничої, фінансової, кадрової, управлінської, маркетингової), а відтак ґрунтовнішого визначення рівнів їхньої реалізації. З метою оцінки цих складових у роботі запропонована система показників, які відображають особливості та закономірності кожної із складових загального потенціалу. Встановлення формалізованих зв’язків між вихідними показниками, чинниками, що впливають на них, і результатами господарської діяльності перетворює їх на систему, завдяки чому стає можливим використання єдиного підходу до визначення резервів і реалізації головних функцій управління підприємством. Так, для оцінки фінансової складової потенціалу підприємства використовувалися наступні показники: коефіцієнт ліквідної платоспроможності; ефект фінансового важеля; коефіцієнт грошової платоспроможності; коефіцієнт розрахункової платоспроможності; коефіцієнт критичної ліквідності; коефіцієнт фінансування; коефіцієнт автономії власних засобів.

Показники розраховувалися з поквартальною розбивкою за три роки з подальшим об’єднанням даних у річні підсумки (1999, 2000 та 2001рр.) на базі фактичних даних семи підприємств машинобудівної галузі України: НВО ім.Фрунзе, ВАТ “Дніпропрес”, ВАТ “Дніпровагонмаш”, ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”, Криворізький завод гірничого машинобудування, ВАТ “Південьдизельмаш”, ВАТ “Верстатобудівний завод”. Порівняння отриманих показників з нормативними значеннями та середніми по галузі, а також показниками інших підприємств дозволило автору зробити висновки щодо причин наявних відхилень між показниками підприємств та нормативними значеннями. Так, у всіх підприємств був виявлений дуже високий коефіцієнт автономії власних засобів – понад 80%. Це є свідченням недостатнього використання залучених коштів, що підтверджує значення ефекту фінансового важеля (ЕФВ), яке інколи сягає 20%, тобто підприємству вигідно залучати зовнішні кошти, але воно таку можливість не реалізує.

У процесі дослідження зроблено висновок, що для кожного функціонального потенціалу доцільно групувати підприємства за рівнем його використання. Так, при розгляді виробничого потенціалу було зроблено висновок, що за обсягом виробленої продукції всі підприємства можна поділити на три групи. До першої групи віднесено НВО ім. Фрунзе, яке за рік виробляє найбільший обсяг продукції серед досліджуваних підприємств. До другої групи можна віднести ВАТ “Дніпропрес”, ВАТ “Дніпровагонмаш” та ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”. Останній за 2001 р. випустив продукції майже у 5 разів більше, ніж у 1999 р. До третьої групи відносяться Криворізький завод гірничого машинобудування, ВАТ “Південьдизельмаш” та ВАТ “Верстатобудівний завод”. Перше з цих підприємств виробляло продукцію приблизно на одному рівні, друге зазнало більш ніж двократного спаду обсягів виробництва, третє – нарощувало виробництво продукції (за три роки у три рази).

В роботі сформульовано та обґрунтовано методичний підхід, згідно з яким коефіцієнти, розраховані на попередньому етапі, було зведено до єдиної системи для кожного функціонального потенціалу окремо.

В роботі побудовані моделі оцінки рівня використання для кожного функціонального потенціалу. Так, для розрахунку використання виробничого та управлінського потенціалу застосовувався метод кваліметричного моделювання; фінансового та маркетингового потенціалів – кореляційно-регресійного аналізу; аналіз використання кадрового потенціалу відбувався на основі формули середньої геометричної.

Моделі оцінки використання функціональних потенціалів.

1) Виробничий потенціал

,

де Пв – виробничий потенціал, - відсоток зносу обладнання; Vпрод – обсяг виробленої продукції за звітний період (тис. грн.); Vпотужн – виробничі потужності підприємства за звітний період (тис. грн.); Мм – матеріаломісткість виробленої продукції; Cr – середня частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації обладнання (%); Vінв - обсяг інвестицій у виробництво до загального обсягу виробленої продукції (%).

2) Фінансовий потенціал

,

де Пф – фінансовий потенціал; Крозр.пл. – коефіцієнт розрахункової платоспроможності; Ккрит.лікв. – коефіцієнт критичної ліквідності; Кфін – коефіцієнт фінансування; Кавт – коефіцієнт автономії власних засобів.

3) Кадровий потенціал

,

де Пк – кадровий потенціал; В – виробіток на 1 працюючого (тис. грн.); З/Псер – середня зарплата на підприємстві (грн.); в – коефіцієнт, що характеризує відсоток витрат на оплату праці у загальному обсязі виробленої продукції; Тчис – темп зростання чисельності працюючих на підприємстві.

4) Управлінський потенціал

,

де Пу – управлінський потенціал; Rакт – рентабельність активів; Кнезал. – коефіцієнт фінансової незалежності; Кстаб. – коефіцієнт фінансової стабільності; Окред.заборг. – обіговість кредиторської заборгованості; - складність конфігурації структури.

5) Маркетинговий потенціал

,

де Пм – маркетинговий потенціал; Треал– темп зростання обсягів реалізації продукції; Пчастки – потенціал зростання частки підприємства на ринку; Пзб – потенціал стимулювання збуту; Пмарк – потенціал проведення маркетингових досліджень.

Результати розрахунків представлені у вигляді таблиць та діаграм для кожного функціонального потенціалу окремо. Використання виробничого потенціалу підприємствами наведено в табл.1.

Таблиця 1.

Використання виробничого потенціалу досліджуваних підприємств

Підприємство | Рік

1999 | 2000 | 2001

1 | 2 | 3 | 4

НВО ім.Фрунзе | 0,84016 | 0,63264 | 0,67294

ВАТ “Дніпропрес” | 0,30526 | 0,42944 | 0,28816

Продовження табл.1

1 | 2 | 3 | 4

ВАТ “Дніпровагонмаш” | 0,22611 | 0,31178 | 0,23796

ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод” | 0,13544 | 0,15341 | 0,35348

Криворізький завод гірничого машинобудування | 0,17459 | 0,19071 | 0,26629

ВАТ “Південьдизельмаш” | 0,27760 | 0,21533 | 0,08791

ВАТ “Верстатобудівний завод” | 0,22728 | 0,21522 | 0,33323

Як видно з табл.1, найвищий показник використання виробничого потенціалу був у НВО ім.Фрунзе. Однак, за три роки він знизився майже на 20%, що пояснюється передусім скороченням випуску продукції підприємством. Втім, НВО ім.Фрунзе залишилось беззаперечним лідером серед обраних підприємств машинобудівної галузі. Найменший показник використання виробничого потенціалу у 1999 р. мало ВАТ „Старокраматорський машинобудівний завод”, яке все ж таки протягом трьох років значно збільшило обсяг продукції, що призвело до зростання показника використання виробничого потенціалу майже утричі.

Необхідно зазначити, що використання кадрового потенціалів було найвищим також у НВО ім.Фрунзе, фінансовий потенціал використовувало краще ВАТ “Дніпровагонмаш”, показник використання управлінського потенціалу був найвищим у ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”, а використання маркетингового потенціалу – у ВАТ “Верстатобудівний завод”.

У Розділі 3 – “Формування ефективної системи управління потенціалом промислових підприємств” визначено резерви використання потенціалу розвитку підприємств, розроблено підхід до управління потенціалом на підставі залучення визначених резервів потенціалу розвитку через формування стійких відзначних переваг.

З метою оцінки резервів потенціалу розвитку автором розроблена оригінальна методика, за допомогою якої вдалося реалізувати індивідуальний підхід як для кожного підприємства, так і для оцінки окремих функціональних потенціалів (рис. 2).

Згідно із запропонованою методикою автором обчислені резерви функціональних потенціалів на семи підприємствах та проаналізовано отримані результати. Відзначною властивістю методики є встановлення максимального, середньогалузевого та середньопрогресивного рівнів використання потенціалу, що надає можливість обчислювати резерви використання на індивідуальному для кожного підприємства рівні.

Проведені розрахунки показали, що найбільшим резервом виробничого потенціалу володіє ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”, фінансового, кадрового та маркетингового потенціалів – ВАТ “Південьдизельмаш”, управлінського – ВАТ “Дніпропрес”, що свідчить про недостатню роботу названих підприємств в області реалізації резервів зазначених видів функціональних потенціалів.

В роботі запропонована система управління потенціалом розвитку промислових підприємств, яка дає можливість підприємствам реалізувати наявні резерви. Важливість впровадження такої системи обумовлена, по-перше, значним впливом рівня використання потенціалу на найважливіші показники господарського стану підприємств; по-друге, множинністю критеріїв ефективності виробництва і використання потенціалу; і, по-третє, проведена оцінка сприяє виявленню і мобілізації виробничих, фінансових, управлінських та маркетингових резервів. Сутність запропонованої системи управління потенціалом розвитку промислових підприємств полягає у визначенні ступеня необхідності та доцільності залучення наявних резервів того чи іншого функціонального потенціалу, а також у розробці системи заходів, згідно з якими наявні на підприємстві резерви використання потенціалу будуть використані у роботі та виявлені у кінцевих результатах діяльності підприємства.

Рис. 2. Методичний підхід до визначення резервів потенціалу підприємства

В роботі доведено, що ефективність функціонування такої системи може бути відображена через ринкове середовище, адже саме ринок є універсальним показником успішності роботи того чи іншого підприємства. Вимір успішності підприємства на ринку запропоновано здійснювати через визначення його стійких відзначних переваг, що є комунікативною ланкою між підприємством та ринком, а також одиницею управління потенціалом розвитку підприємства. Це обумовило необхідність їх визначення для промислових підприємств України.

Стійка відзначна перевага, як зазначено в роботі, – це риса підприємства, яка відрізняє певне підприємство від конкурентів, завдяки якій покупці роблять свій вибір на користь конкретного виробника. Створення таких рис досягається саме через реалізацію тих резервів функціональних потенціалів, що ними володіє підприємство, та, відповідно, завдяки їхній наявності можливе створення підґрунтя для якісних змін на підприємстві. Так, у сучасній економіці стійкою відзначною перевагою володіють підприємства, які не тільки мають інтегровану систему управління потенціалом розвитку з використанням сучасної інформаційної підсистеми, а й працівників, які вміють нею користуватися та отримують всі переваги від неї; ієрархічну структуру, разом з якою інформаційна підсистема становить єдине ціле; виробничу підсистему, здатну приймати сигнали від інших підсистем та ін.

Автором встановлено, що стійка відзначна перевага повинна відповідати таким критеріям: надання додаткової користі покупцям – з точки зору покупців відзначна перевага пропонує їм істотну користь або блага; унікальність – таку істотну користь неможливо отримати у іншого постачальника; стійкість – така перевага повинна бути недосяжною для конкурентів (упродовж певного проміжку часу), для цього необхідні відповідні бар’єри: набуття нових знань та вмінь, концентрація фінансових і виробничих ресурсів завдяки зниженню витрат та освоєнню нових ринків збуту, патентна політика тощо; прибутковість для підприємства – перевага повинна створювати нові ніші для підприємства з метою максимізації прибутку.

У роботі виділені функціональні сфери підприємства, які забезпечують суттєву відзначну користь для покупця. Автор виходить з того, що стійка відзначна перевага формується у внутрішньому середовищі підприємства, а проявляється лише зовні, виступаючи також і конкурентною перевагою при освоєнні нових ринків збуту. Саме через реалізацію конкурентних переваг можна управляти функціональними потенціалами підприємства.

Автором запропонований контур управління потенціалом розвитку промислових підприємств, у межах якого відбувається формування стійких відзначних переваг для збільшення потенціалу розвитку підприємства. Такий контур визначає взаємозв’язки між керуючою системою, що складається з етапів класичного менеджменту (контроль, аналіз, оцінка, прогнозування та прийняття рішення), внутрішнім середовищем підприємства та зовнішнім оточенням. Формування стійких відзначних переваг є при цьому складовою компонентою використання та розвитку потенціалу.

В роботі визначено, що використання такого контуру стає можливим тільки за умови реалізації інтегрованої системи управління потенціалом розвитку підприємства (ІСУПРП). Впровадження такого підходу надасть можливість використовувати наявні значні резерви через організацію ефективної роботи підсистем підприємства. Саме її створення інтегрує в собі можливості впливати на цілі і елементи системи, дає змогу задіяти більше наявних ресурсів, обґрунтовано формувати необхідний потенціал, поєднувати управління всіма процесами і ресурсами функціональних потенціалів, їх перетворенням.

Автором пропонується організація функціонування інтегрованої системи управління потенціалом розвитку з розподілом відповідальності за виконання функцій щодо використання складових потенціалу між відповідними підрозділами підприємства. Одиницею виміру у цьому випадку пропонується відзначна перевага, здатна підтримувати конкурентоспроможність кожного з визначених потенціалів.

Однак, як встановлено в роботі, вимірювання та порівняння функціональних потенціалів не дає можливості визначити загальну конкурентоспроможність підприємства, а також те, як ті чи інші зміни у функціональних потенціалах позначаться на комплексному (загальному) потенціалі підприємства. Тому в дисертації обґрунтовується критерій оцінки потенціалу розвитку промислового підприємства в цілому, згідно з яким оцінюється результативність діяльності ІСУПРП.

Згідно з цим критерієм у роботі розраховані резерви потенціалу розвитку на семи досліджуваних підприємствах. Так, НВО ім.Фрунзе мало найменші резерви використання свого потенціалу розвитку, тобто найефективніше використовувало свій наявний потенціал. Незначні коливання рівня резерву свідчать про стале становище компанії на ринку, водночас необхідно стежити, щоб воно не спричинило до гальмування подальшого розвитку підприємства. Втім, резерву на рівні 15% достатньо, щоб підприємство розвивалося для досягнення якісно нового рівня розвитку.

Резерви використання потенціалу ВАТ „Дніпропрес” були приблизно на одному рівні (25%) у 1999-2000 рр., і тільки у 2001р. знизилися до майже 20% за рахунок ефективнішого використання наявного потенціалу. Втім, деякі проблеми, пов’язані з використанням виробничого та управлінського потенціалів, потребують ще свого вирішення.

В роботі обґрунтовано, що формування стійких відзначних переваг за допомогою ІСУПРП здійснюється за кожною із складових потенціалу окремо, та, відповідно, за кожною з функціональних підсистем підприємства (виробничій, фінансовій, кадровій, управлінській, маркетинговій). Формування стійких відзначних переваг для збільшення потенціалу розвитку підприємства у межах інтегрованої системи має здійснюватись за контуром управління потенціалом розвитку, який зв’язує внутрішній та зовнішній потенціали підприємства, даючи змогу через внутрішній потенціал підприємства впливати на зовнішній, і навпаки.

ВИСНОВКИ

На основі дослідження проблеми економічних основ управління потенціалом розвитку промислових підприємств можна зробити загальні висновки та висунути пропозиції стосовно теоретичних та практичних аспектів цієї важливої проблеми.

1. В умовах сучасного стану розвитку народного господарства України, коли підприємства пристосувалися до умов ринкової економіки, постає нова проблема –дослідження та оцінки потенціалу розвитку, виявлення невикористаних резервів. Неоднозначність сприйняття економістами та керівниками підприємств поняття потенціалу підприємства пояснюється різним баченням ситуації, яка склалася на підприємствах, а також можливими шляхами розвитку підприємств. Це й обумовило необхідність уточнення в роботі сутності та змісту поняття потенціалу розвитку, складових потенціалу підприємства.

2. Вивчення робіт вітчизняних та закордонних спеціалістів у галузі управління підприємством виявило відсутність єдиного підходу до визначення функціональних складових потенціалу підприємства. Автором розроблена власна система складових, яка включає виробничий, фінансовий, кадровий, управлінський та маркетинговий функціональні потенціали.

3. З метою створення системи, здатної підвищити потенціал, використати наявні та створити нові резерви потенціалу розвитку, на основі дослідження факторів та умов створення і реалізації потенціалу промислових підприємств, автором проведена декомпозиція системи функціональних потенціалів з визначенням тих показників, які справляють найбільший вплив на створення, використання та розвиток функціональних потенціалів і потенціалу промислового підприємства в цілому.

4. В роботі подано розрахунок використання функціональних потенціалів досліджуваних підприємств згідно з розробленими для кожного потенціалу результуючими системами. Виявлено, що використання виробничого та кадрового потенціалів було найвищим у НВО ім.Фрунзе, фінансовий потенціал використовувало краще ВАТ “Дніпровагонмаш”, використання управлінського потенціалу було найефективнішим у ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”, а використання маркетингового потенціалу було найвищим у ВАТ “Верстатобудівний завод”.

5. З метою побудови системи управління потенціалом підприємства на основі розрахованих показників визначено резерви зростання функціональних потенціалів, на залучення яких підприємствам необхідно спрямувати подальші зусилля. Виявлення таких резервів провадилось на основі запропонованої методики, за якою визначалися три рівні резервів: середньогалузевий, середньопрогресивний та максимальний. Як показали розрахунки, найбільший резерв виробничого потенціалу був у ВАТ “Старокраматорський машинобудівний завод”, фінансового, кадрового та маркетингового потенціалів – у ВАТ “Південьдизельмаш”, управлінського – у ВАТ “Дніпропрес”, що свідчить про недостатню реалізацію окремих видів функціональних потенціалів названими підприємствами.

6. Розроблено методичний підхід до визначення резервів загального потенціалу розвитку промислових підприємств на основі показників використання функціональних потенціалів. Встановлено, що найбільші резерви для зростання має ВАТ “Південьдизельмаш”, що є свідченням недовикористання потенціалу підприємством і поступового наближення його до банкрутства.

7. Управління потенціалом розвитку, як доводить автор, здійснюється на основі виділення стійких відзначних переваг для кожного функціонального потенціалу. Стійка відзначна перевага – це та особливість підприємства, яка відрізняє його від конкурентів і завдяки якій покупці віддають перевагу саме його продукції. Створення таких переваг досягається саме через реалізацію резервів функціональних потенціалів, що їх має підприємство, і які становлять підґрунтя для стрімкого розвитку підприємства. Реалізація резервів можлива шляхом створення відповідної інтегрованої системи управління потенціалом розвитку підприємства (ІСУПРП), запропонованої у даній роботі. Така система дає змогу задіяти всі підсистеми загальної системи управління, через інтеграцію в собі можливості впливу як на цілі, так і на елементи системи.

Організація функціонування інтегрованої системи управління передбачає розподіл відповідальності за виконання функцій щодо використання складових потенціалу між відповідними підрозділами підприємства. Одиницею виміру в цьому випадку є стійка відзначна перевага, яка забезпечує підтримку конкурентоспроможності кожного з визначених потенціалів.

8. Формування стійких відзначних переваг за допомогою ІСУПРП здійснюється за кожною складовою потенціалу, та відповідно за кожною з функціональних підсистем підприємства (виробничою, фінансовою, кадровою, управлінською, маркетинговою). Формування стійких відзначних переваг для збільшення потенціалу розвитку підприємства у межах інтегрованої системи проходить по контуру управління, який зв’язує внутрішній та зовнішній потенціали підприємства, і, таким чином, через внутрішній потенціал підприємства надає можливість впливати на зовнішній потенціал, і навпаки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Матеріали конференцій.

1. Коренков О.В. Формування інформаційної моделі підприємства // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики та освіти: Зб. наук. праць VII Міжнародної наук.-практ. конф., Київ, 6-7 грудня 2001р. – К.: Вид-во Європ. ун_ту, 2002.- С.74-78.

2. Коренков О.В. Деякі аспекти управління як складової частини потенціалу підприємства // Сучасні технології ведення бізнесу в Україні: Матеріали I Всеукраїнської конференції студентів і аспірантів (25-27 квітня 2002р., м.Київ).- К.: Вид-во „Економіка і право”, 2002.- С.62-64.

3. Коренков О.В. Персонал як складова частина потенціалу підприємства у перехідний період // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. Актуальные проблемы реформирования экономики в регионе: Сб.науч.тр./НАН Украины, Институт экономики промышленности; Краматорский экономико-гуманитарный институт.- Донецк, 2002.- С.235-238.

АНОТАЦІЯ

Коренков О.В. Управління потенціалом розвитку промислових підприємств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами. – Національний авіаційний університет, Київ, 2003.

Дисертаційна робота присвячена питанням управління потенціалу розвитку промислових підприємств на прикладі галузі важкого машинобудування. У результаті дослідження виявлено недоліки існуючих підходів до визначення функціональних складових потенціалу підприємства, що дозволило автору розробити власну модель, яка включає виробничий, фінансовий, кадровий, управлінський та маркетинговий функціональні потенціали. Запропонований методичний підхід до визначення рівня використання потенціалу підприємства. Розроблена методика визначення резервів для кожного функціонального потенціалу окремо та в цілому. Викладений підхід до побудови інтегрованої системи управління потенціалом розвитку підприємства на основі створення стійких відзначних переваг за кожним функціональним потенціалом окремо.

Ключові слова: потенціал розвитку, функціональний потенціал, промислове підприємство, машинобудування, управління потенціалом, резерв потенціалу, відзначна перевага.

АННОТАЦИЯ

Коренков О.В. Управление потенциалом развития промышленных предприятий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Национальный авиационный университет, Киев, 2003.

В диссертационной работе исследуются вопросы разработки теоретических и методологических подходов повышения эффективности управления потенциалом развития промышленных предприятий, а также научно-обоснованных практических рекомендаций относительно усовершенствования оценки уровня использования потенциала в целом и его функциональных составляющих. В результате исследования установлено, что в современной науке рассматриваются только отдельные составляющие потенциала (производственный, кадровый и т.п.), и не существует цельного подхода к рассмотрению потенциала предприятия. Автор дает собственное определение потенциала развития и классифицирует потенциал по функциональному признаку: производство, финансы, персонал, управление, маркетинг. В работе делается вывод, что все функциональные составляющие существуют не отдельно одна от другой, а в тесной взаимосвязи.

В диссертации выделены и очерчены условия и факторы макроэкономической среды функционирования потенциала, учитывая которые можно прогнозировать колебания значений функциональных потенциалов, и разрабатывать необходимые мероприятия по корректировке влияния внешней среды.

Автором формулируются требования к системе управления потенциалом предприятия, с помощью которой и производится необходимая корректировка потенциала.

Предложен способ управления потенциалом на основе анализа отдельных функциональных составляющих. С этой целью автором разработана система показателей, которые отображают особенности и закономерности каждой из составляющих потенциала. Показатели рассчитывались на статистическом массиве данных семи предприятий отрасли тяжелого машиностроения с поквартальной разбивкой за три года.

В работе формулируется и обосновывается методический подход, согласно которому коэффициенты, рассчитанные на предыдущем этапе, сводятся в результирующую формулу для каждого функционального потенциала отдельно. После расчета уровня использования каждого потенциала определяются резервы использования каждого функционального потенциала с использованием оригинальной методики.

Автор предлагает систему управления выявленными резервами потенциала, критерием эффективности работы которой должна служить рыночная среда. Определение успешности функционирования предприятия на рынке предложено осуществлять через устойчивые отличительные преимущества предприятия, которые являются коммуникативным звеном между предприятием и рынком, а также являются единицей управления потенциалом предприятия. В работе предложен контур управления, согласно которому на предприятии должны формироваться устойчивые отличительные преимущества. Использование контура управления потенциалом развития возможно только при условии реализации на предприятии интегрированной системы управления потенциалом развития предприятия (ИСУПРП). Результативность ИСУПРП автор предлагает осуществлять посредством оценки комплексного (общего) потенциала предприятия согласно определенного в работе критерия.

Ключевые слова: потенциал развития, функциональный потенциал, промышленное предприятие, машиностроение, управление потенциалом, резерв потенциала, отличительное преимущество.

THE SUMMARY

Korenkov O.V. Management of industrial enterprises’ development potential. – Manuscript.

Dissertation on competition of a scientific degree of candidate of economic sciences by specialty 08.06.01 – economics, business enterprise organization and management. – National Aviation University, Kyiv, 2003.

The dissertation is devoted to the problems of management of industrial enterprises’ development potential in the heavy engineering industry. It is determined in the outcome of the research, that there are weaknesses of the present approaches to the definitions of functional constituents of development potential, that has given an opportunity