КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Лозова Ганна Матвіївна

УДК 339.168.6:330

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

В ТРАНЗИТИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ

08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського

національного торговельно-економічного університету

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Базилевич Віктор Дмитрович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

декан економічного факультету,

завідувач кафедри економічної теорії,

професор Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, пофесор

Тарасевич Віктор Миколайович

Національна металургійна академія України,

завідувач кафедри політичної економії,

професор Національної металургійної

академії України (м. Дніпропетровськ)

кандидат економічних наук, доцент

Розинка Олександр Миколайович

Апарат Ради національної безпеки

та оборони України, завідувач

відділу проблем сталого розвитку (м.Київ)

Провідна установа: Київський національний економічний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра політичної економії

обліково-економічних факультетів (м. Київ).

Захист відбудеться “4” квітня 2003 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-а,

економічний факультет, ауд. 704.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка, за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12.

Автореферат розісланий “4” березня 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солодовникова І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічні перетворення в Україні передбачають формування нової економічної системи, ядром якої є конкурентний механізм, що у сукупності з державним регулюванням здатний забезпечити ефективність розподілу ресурсів, прискорення темпів розвитку виробництва, стимулювання науково-технічного прогресу. Тому надзвичайно важливим й актуальним є наукове дослідження і визначення особливостей формування та розвитку конкурентного середовища в умовах транзитивної економіки через розкриття сутності та еволюції такої категорії як “конкуренція”, встановлення взаємозв’язків між поняттями конкуренція – конкурентні відносини – конкурентний механізм – конкурентне середовище.

У сучасних економічних умовах проблема конкуренції та підвищення рівня національної конкурентоспроможності набуває глобального характеру і стосується всіх країн світу. Для економіки України актуальним є аналіз закономірностей формування механізму ринкових конкурентних відносин в умовах глобалізації економічних процесів з метою розроблення ефективної стратегії і тактики державної конкурентної політики, спрямованої на зростання конкурентоспроможності як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.

Проблеми економічної конкуренції і конкурентоспроможності займають чільне місце у світовій економічній літературі. В умовах існування значної кількості різноманітних наукових підходів особливого значення набуває виокремлення та порівняльний аналіз існуючих теорій і концепцій, визначення впливу конкурентних чинників на формування національного конкурентного середовища, розробка на цій основі теоретичних засад та їх адаптація до потреб української економіки.

Вагомий внесок у дослідження проблем економічної конкуренції та конкурентоспроможності внесли такі відомі зарубіжні вчені, як Р.Джероскі, М.Горт, Дж.Б.Кларк, А.Маршалл, В.Ойкен, М.Портер, Дж.Стіглер, А. Томпсон, Ф.Хайек, Ф.Шерер, К. Штайльманн, Й.Шумпетер, а також провідні українські та російські фахівці: С.Авдишева, Г.Азоєв, В.Базилевич, З.Варналій, А.Гальчинський, В.Геєць, Б.Губський, І.Дахно, П.Єщенко, Т.Ковальчук, Н.Клейн, А.Кредісов, І.Крючкова, І.Лукінов, В.Мандибура, Б.Панасюк, Ю.Пахомов, В.Полуянов, О.Розинка, С.Соколенко, В.Тарасевич, В.Точілін, А.Філіпенко, В.Черняк, А.Чухно, О. Шнирков, Ю.Юданов та інші.

Цими вченими розроблені фундаментальні положення теорії економічної конкуренції. Проте дослідження спрямовуються в основному на окремі аспекти цієї проблематики. Вивченню національних особливостей формування конкурентного середовища, розвитку економічної конкуренції в умовах транзитивної економіки приділяється ще недостатня увага. Тому системний, комплексний підхід до дослідження цих питань дає можливість більш глибоко розкрити суть та визначити тенденції конкурентної стратегії та конкурентної політики з метою використання отриманих результатів і наукових положень при формуванні внутрішнього ринку в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені у дисертації основні положення є складовою комплексної науково-дослідної теми кафедри економічної теорії Київського національного торговельно-економічного університету, а саме: “Теоретичні проблеми формування внутрішнього ринку в трансформаційній економіці” (№ держреєстрації 0101U000926), що виконувалася протягом 2001-2002 років. Особистий внесок автора полягає у проведенні оцінки стану сучасного вітчизняного внутрішнього ринку з позицій розвитку конкурентних відносин, розробці моделі створення конкурентного середовища в ході ринкового реформування економіки України, підготовці рекомендацій щодо механізмів регулювання внутрішнього ринку, зокрема конкурентного процесу, з боку держави у контексті стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей формування та розвитку конкурентного середовища в трансформаційній економіці, аналіз економічної природи конкуренції та розвитку конкурентних відносин.

Для досягнення цієї мети було поставлено і вирішено такі завдання:

розкрити економічні засади та сутність конкурентного середовища через дослідження генези економічної конкуренції, визначення умов формування конкурентного середовища, критеріїв його класифікації;

дослідити вплив окремих чинників та визначити ті з них, що найвагоміше обумовлюють розвиток конкурентного середовища в проконкурентному напрямку;

проаналізувати на основі вивчення і класифікації національні моделі конкурентних середовищ окремих країн та визначити можливості їх використання в трансформаційній економіці України;

створити імітаційну модель конкурентного середовища для визначення ефективності державної конкурентної політики і розробки системи заходів, спрямованих на розвиток конкурентних відносин у країні;

дослідити, яким чином зміни в конкурентному середовищі впливають на рівень конкурентоспроможності національних товаровиробників і позначаються на ємкості та структурі внутрішнього ринку;

проаналізувати вплив глобалізації на формування та розвиток конкурентного середовища в Україні;

визначити основні засади конкурентної політики держави в процесі формування цивілізованого конкурентного середовища та розробити пропозиції щодо її впровадження.

Об'єктом дослідження є національна економіка, що складається з конкурентного і монопольного секторів, її окремі галузі та товарні ринки національного господарства України.

Предметом дослідження є становлення та розвиток конкурентних відносин й умов формування конкурентного середовища в трансформаційній економіці України.

Методологічною та теоретичною основою дослідження стали положення сучасної економічної науки, загальноекономічні методи і принципи аналізу закономірностей суспільного виробництва на ринкових засадах та досягнення сучасної вітчизняної й зарубіжної наукової думки. Методологія і методика дисертаційної роботи грунтується на використанні системного методу наукового пізнання об’єктивних історичних процесів виникнення та розвитку теорії конкуренції, концепцій конкурентної політики, що дозволило дослідити формування конкурентного середовища у транзитивній економіці у взаємозв’язку з розвитком економіки в цілому. На основі методів системно-структурного та порівняльного аналізу, синтезу здійснено комплексний аналіз конкурентного середовища, факторів, що впливають на розвиток конкуренції. У процесі роботи над моделлю конкурентного середовища на основі синергетичного підходу до економічного моделювання використовувалися методи спостерження, абстракції, формалізації, групування тощо.

Інформаційною базою дослідження є нормативно-законодавчі акти, статистична інформація, звітність, публікації та аналітичні матеріали з питань формування внутрішнього і зовнішнього ринку, реалізації конкурентної політики адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Антимонопольного комітету України, Державного комітету статистики України тощо. Широко використовувалися матеріали міжнародних організацій СОТ, ЮНКТАД, Міжнародної Ради з питань антимонопольної політики, Всесвітнього економічного форуму.

Наукова новизна одержаних результатів автора сформульовані в конкретних положеннях, що відображають особистий внесок автора і виносяться на захист:

запропоновано розгорнуте тлумачення економічної природи конкурентного середовища. Визначення конкурентного середовища поглиблено за рахунок виділення етапів розвитку і критеріїв оцінки його стану. На відміну від вживаних дефініцій запропоноване визначення акцентує увагу на інституціональних засадах сутності конкурентного середовища і необхідності розширення для України інституціональних важелів впливу на його формування;

визначено основні тенденції та форми розвитку конкурентного середовища в глобалізованій економіці, а саме: загострення конкуренції, набуття нею нових форм, зокрема глобальних; посилення олігополізації світового господарства; перехід від національних олігополій до міжнародних; оптимізація процесів концентрації та спеціалізації; посилення впливу інституціональних чинників на формування структури сучасних ринків; через поглиблення процесів диверсифікації виробництва у світі спостерігається зниження значення такого фактора як бар’єри входження/виходу на ринок для розвитку економічної конкуренції;

- досліджено особливості формування конкурентного середовища в транзитивних економіках та надано характеристику конкурентних взаємовідносин суб’єктів господарювання. Такому типу економік притаманні: певна хаотичність розвитку конкурентних відносин і як наслідок конкурентного середовища в цілому; здійснення антимонопольної політики переважно адміністративними методами, співіснування і взаємопроникнення старих і нових економічних форм, посилення прояву особливого виду монополізму – регіонального. Переважання квазіконкурентних ринкових структур над конкурентними. Витіснення національних виробників з внутрішнього ринку іноземними компаніями, якими часто є ТНК, і як результат – загострення міжнародної конкуренції в ході проведення лібералізації зовнішньоекономічної діяльності;

- обгрунтовано необхідність впровадження нової концепції формування конкурентного середовища в Україні та державного регулювання конкурентних відносин у проконкурентному напрямку, що полягає у створенні ефективної системи інституціонального й економічного середовища з метою забезпечення рівних конкурентних умов для всіх суб'єктів, формуванні економічних кластерів, які здатні забезпечити високий рівень конкурентних переваг інноваційно-технологічного характеру, підвищенні національної конкурентоспроможності і стимулюванні розширення внутрішнього ринку;

- на основі комплексного, системного підходу щодо визначення основних факторів впливу в роботі запропоновано модель оцінки національного конкурентного середовища, що спрямована на аналіз, імітацію і прогноз розвитку конкурентних відносин й оцінку ефективності державної конкурентної політики в Україні. Оцінка здійснюється на основі визначених в роботі критеріїв шляхом експертного вивчення інституціональних, ресурсних, макроекономічних факторів, моделі економічної поведінки населення, факторів, що характеризують стан внутрішнього ринку України тощо;

- надано рекомендації (в контексті інтеграції України до ЄС, СОТ) щодо гармонізації законодавчого поля з питань конкурентних відносин у сфері регулювання специфічних угод, запропоновано розширити законодавство про захист економічної конкуренції нормами щодо регулювання випадків організованих об’єднань підприємців, особливо коли однією із сторін угоди виступає транснаціональна компанія (ТНК) з метою попередження порушень та антиконкурентної практики з боку ТНК, і одночасного забезпечення рівних умов господарювання для всіх суб’єктів конкуренції в умовах транзитивної економіки.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дисертаційної роботи доводять необхідність формування конкурентної політики на основі кластерної моделі розвитку промисловості, створення спеціальної Комісії з питань конкурентної політики в Україні при Президентові України. Висвітлена в дисертації методологія аналізу конкурентного середовища, обгрунтування впливу конкурентних відносин на розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку можуть бути використані в роботі Антимонопольного комітету України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва тощо, а також у діяльності окремих суб’єктів господарювання. На основі дисертаційного дослідження розроблено практичні рекомендації, про що отримано Довідки про впровадження наукових розробок відповідно з Антимонопольного комітету України (№22/02 від 05.04.02 р.) та з АТ ХК “Київміськбуд” (№ 2-2115 від 12.04.02 р.). Основні результати та рекомендації, запропоновані в дисертації, можуть бути використані для підготовки спецкурсів з конкурентної політики та антимонопольного регулювання при викладанні економічної теорії у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача полягає у поглибленні розуміння природи конкурентних відносин і механізмів формування та розвитку конкурентного середовища у транзитивній економіці; розробці моделі та методичних підходів до аналізу конкурентного середовища та обгрунтування на цій основі заходів щодо його розвитку у проконкурентному напряму.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовано на таких міжнародних науково-практичних конференціях: “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (м. Київ, 2000р.); “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству” (м. Донецьк, 2001р.); “Dynamical System Modeling and Stability Investigation” (м. Київ, 2001р.); “Теорія і практика управління з погляду тисячоліть” (м. Київ, 2001р.); “Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)” (м. Київ, 2001р.); “Розвиток соціально-трудових відносин у сучасних економічних умовах” (м. Донецьк, 2001р.); “Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах” (м. Київ, 2001р.); “Формування конкурентного середовища в умовах перехідної економіки” (м. Київ, 2002р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 12 одноосібних наукових статтях, з них 6 – у фахових виданнях (1,3 друк.арк.)

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації - 173 сторінки друкованого тексту, у тому числі 9 таблиць, що розміщені на 4 сторінках, 14 рисунків, що розміщені на 7 сторінках. Список використаних джерел містить 167 найменувань. У роботі представлено 24 додатки, розміщених на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Концептуальні основи економічних конкурентних відносин” було досліджено один з аспектів прояву конкуренції – економічну конкуренцію, генезу теоретичних підходів і концепцій, які виникали у різні періоди історичного розвитку суспільних відносин, що і обумовило відмінність трактування економічної конкуренції різними економічними школами. Дослідження розвитку конкурентних відносин дали можливість автору визначити економічну природу, етапи формування та сучасні тенденції розвитку конкурентного середовища в глобалізованій економіці, сформулювати особливості становлення конкурентного середовища в транзитивній економіці, визначити критерії його класифікації.

Суть економічної конкуренції як поняття полягає у суперництві різноманітних суб’єктів за реалізацію власних інтересів через набуття конкурентних переваг у порівнянні зі своїми суперниками, це – один із видів соціальних регуляторів, що є гарантом свободи економічної діяльності, тим механізмом в умовах ринкової економіки, завдяки якому відбувається забезпечення через систему цін усіх суб’єктів ринку відповідною інформацією про стан економічної системи в цілому. Основою конкуренції є нерівність між товаровиробниками, із зникненням нерівності зникає і конкуренція. Тобто конкурентний механізм через розкриття нових можливостей перед учасниками ринку просуває ціни до рівня, за якого досягається оптимальний розподіл ресурсів і прибутків, тобто встановлюється на якийсь час ринкова рівновага. Як тільки це відбувається, конкурентні сили перестають діяти, поки рівновагу знову не буде порушено тими чи іншими діями учасників ринку. Отже, конкурентні відносини можна визначити як економічні відносини, що виникають у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання з приводу змагання між суб’єктами ринку за реалізацію власних економічних інтересів через відмінність їх економічних можливостей. Вони є специфічним механізмом обміну інформацією, внаслідок дії якого забезпечується перерозподіл ресурсів і досягається оптимальний суспільний обсяг випуску продукту, оскільки в основу конкурентних відносин покладено суспільну природу людини і сумісну працю. Дисертантом систематизовано склад суб’єктів конкурентних відносин в залежності від їх юридичного статусу, виконуваних функцій, підпорядкування. Доведено, що конкуренція охоплює усі етапи та фази процесу відтворення, в ринковій економіці є стихійною силою регулювання економічних процесів на відміну від монополії, що проявляється як організаційно-регулююча сила з боку держави, міжнародних організацій чи великих підприємств (їх об’єднань), яким вдалося захопити ринкову владу. Функціонування ринкової економіки забезпечується в результаті тісної взаємодії і протистояння цих двох сил.

В роботі запропоновано розгорнуте тлумачення поняття “конкурентне середовище” як сфери, визначеної в історичному, соціально-політичному й економічному контексті, де відбувається суперництво між економічними суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Конкурентне середовище складається з конкурентного і монопольного секторів, є результатом взаємодії економічних суб’єктів, які здатні викликати його зміни сукупністю своїх дій, що регулюються антимонопольними та іншими уповноваженими органами управління, державними та недержавними (рис. 1).

Дослідження конкурентного середовища на прикладі України здійснювалося у роботі з позицій структурного і функціонального аналізу. На нашу думку, оцінка конкурентного середовища певної країни в той чи інший період часу завжди буде носити суб’єктивний характер і відображати позицію економіста, що здійснює аналіз, через складність проведення аналізу з технічної точки зору, виникнення проблем оцінки в умовах часткового дотримання певних параметрів і критеріїв тощо.

Суб’єкти, що формують і діють в КС

Аналіз змін у механізмі та характері конкурентних відносин дозволив автору виділити 4 основні стадії розвитку конкурентного середовища (рис.2).

Рис. 2. Стадії розвитку конкурентного середовища

Перехід від однієї стадії до іншої відбувався, коли кількісні зміни умов конкурентного середовища, що здатні викликати його модифікації і модернізацію, досягали критичної межі, що призводило до якісних змін і трансформації конкурентного середовища, тобто переходу на новий рівень розвитку Крім того, під час трансформацій виникали так звані перехідні етапи.

Сучасна модель конкурентного середовища розвинутих країн є надзвичайно динамічною. Під впливом дії зовнішніх і внутрішніх умов відбуваються постійні зміни та модифікації як самої моделі в цілому, так і окремих її елементів, зокрема засобів і методів конкурентної боротьби тощо. Особливо чітко ця тенденція простежується в умовах глобалізації і прискореного науково-технічного прогресу. Визначимо основні риси сучасної моделі конкурентного середовища. По-перше, відбувається зростання впливу інституціональних чинників на формування структури сучасних ринків, уніфікація національних законодавств у сфері конкуренції. По-друге, при збереженні ролі ціни як економічного регулятора суспільного виробництва все більшої значущості набуває переплетіння форм цінової і нецінової конкуренції. По-третє, для розвинутих економік характерною є відносна оптимальність у співвідношенні процесів концентрації та спеціалізації виробництва, що проявляється в оптимальному співвідношенні (в кількісному вимірі) фірм за розмірами, таким чином забезпечується досягнення найвищої ефективності по всіх групах підприємств. По-четверте, динамізм розвитку більшості сучасних галузей у сукупності з прискореними темпами розвитку економіки в цілому постійно впливає на структуру ринку, рівень концентрації, склад учасників, рівень бар’єрів тощо, що призводить до загострення конкуренції взагалі. По-п’яте, пануючою формою економічної організації ринку стають олігопольні структури. У міру зростання концентрації капіталу зростає й однорідність різних елементів господарського комплексу, що на фоні посилення глобалізаційних процесів, концентрації капіталів у ТНК, об’єднання національних ринків (наприклад, ЄС) призводить до створення над національних олігопольних структур – міжнародних олігополій. Від національних олігополій міжнародні відрізняються тим, що характеризуються динамізмом і високим рівнем конкуренції через складність спільних домовленостей між учасниками. По-шосте, через суттєве зростання масштабів сучасних великих компаній, конкуренція між ними може охоплювати багато продуктів і ринків, що ускладнює практику ведення спільних дій на кожному конкретному ринку. Сучасна диверсифікована компанія завдяки зростанню фінансових можливостей і мобільності капіталу здатна перебороти будь-які бар’єри входження в галузь, що знижує їх значення як антиконкуретного фактора. По-сьоме, активізація міжнародних компаній (ТНК), зумовлює загострення конкуренції, оскільки прихід іноземних компаній порушує складну структуру національного внутрішнього ринку, через що загострюються конкуренція як між національними та іноземними фірмами, так і в середині цих груп, що має як позитивні, так і негативні наслідки: у вигляді підриву засад національної конкурентоспроможності і загроз національній економічній безпеці в цілому. У відповідь відбувається посилення протекціоністської політики захисту внутрішнього ринку урядами таких країн.

На основі аналізу фундаментальних рис конкуренції, притаманних розвинутим, ринковим економікам, можна говорити, що сьогодні фактично спостерігається перехід до нової стадії розвитку конкурентного середовища, а саме до конкурентного середовища в постіндустріальну епоху. Про це свідчать: прискорення економічних процесів, якісні зсуви, що зумовлюють зміни в структурі національних конкурентних середовищ (набуття ними глобальних вимірів). Конкуренція все активніше переміщується в інформаційно-технологічну сферу, що викликає зміни в пріоритетності конкурентних переваг: досягнення високого рівня національної конкурентоспроможності можливо сьогодні лише за умови володіння конкурентними перевагами технологічно-інноваційного, інформаційного характеру. Така спрямованість розвитку національних конкурентних середовищ цих країн дозволяє їм підвищувати конкурентоспроможність, розширювати внутрішній ринок і може бути використана як позитивний досвід країнами з транзитивними економіками.

Країни з трансформаційною економікою переходять на новий рівень конкурентного середовища, тут відбувається перехід від другої стадії (монополізму) до третьої (недосконалої конкуренції), зі створенням окремих елементів, характерних для четвертої стадії (конкурентного середовища в постіндустріальну епоху). Проявляється це в динамічності розвитку конкурентних відносин, подоланні державного монополізму в ході проведення приватизації і демонополізації, але наявності бар’єрів економічного і позаекономічного характеру, формуванні національних олігополій у високоприбуткових галузях, створенні інституціональної структури, притаманної для ринкового конкурентного середовища, поступового переходу від конкурентних переваг ресурсного характеру до технологічного, а в окремих сферах й інноваційного характеру, залученні до глобальної конкуренції тощо.

Сам фактор транзитивності економіки, на наш погляд, визначає специфіку впливу основних чинників на формування характерних рис конкурентного середовища України. Проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки. Розвиток конкуренції в перехідних економіках відбувається на фоні глибоких економічних та інституціональних змін. Відсутність досвіду конкурентних відносин, законодавства про захист економічної конкуренції, відповідних державних і суспільних органів на перших етапах реформ призвели до необхідності одночасного формування зазначених інститутів, на основі вивчення в основному іноземного досвіду в цій сфері. Крім того, ситуація ускладнюється можливістю лобіювання власних інтересів окремими суб’єктами ринку через вплив на законотворчий процес з метою набуття чи захисту своєї ринкової влади. Звідси випливає певна хаотичність розвитку конкурентних відносин і як наслідок конкурентного середовища в цілому.

На перших етапах реформ антимонопольна політика здійснювалася переважно прямими адміністративними методами державного втручання у вигляді демонополізації економіки, проведення роздержавлення і приватизації з метою збільшення кількості суб’єктів конкуренції і шляхом регулювання діяльності підприємств-монополій, зокрема природних монополій. Слід відзначити, що особливістю перехідних економік є співіснування і взаємопроникнення старих і нових економічних форм, наприклад, переплетіння державної монополії з монополією ринкового типу. Для транзитивних економік характерним є прояв особливого виду монополізму – регіонального, про що засвідчує, за даними Антимонопольного комітету України, майже одинадцятикратне перевищення локальних монопольних ринків над загальнонаціональними, переважання квазіконкурентних ринкових структур над конкурентними. Разом з тим, слід зазначити позитивну тенденцію: у міру просування до ринкової економіки спостерігається перерозподіл сил на користь конкурентного сектора (60% у ВВП України) і послаблення монопольної влади діючих структур. Пояснюється цей феномен лібералізацією і насиченням ринку, переходом від ринку монополії до ринку олігополії і монополістичної конкуренції, переборенням економічної відокремленості галузей і регіонів.

Ще однією особливістю розвитку конкурентних відносин у перехідній економіці є поступове становлення механізму мобільності ресурсів. Це є специфічним важелем антимонопольної політики в транзитивних економіках, що сприятиме подоланню монополізму через руйнування наявних бар’єрів вступу на ринки. Особливо актуальною ця проблема є для таких країн, як Україна, Росія, де сформувалися міцні монопольні структури технологічного типу, засновані на високій концентрації виробництва. У цих країнах досить активно оберігалась локалізація ринків, що провокувало посилення монопольної влади, а також тінізацію економіки.

Завдяки проведенню лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і впливу глобалізаційних процесів загострюється міжнародна конкуренція, в якій змушені брати участь країни з перехідною економікою. Це нерідко призводить не тільки до витіснення цих країн зі світових ринків, але й до втрати лідерства національними підприємствами на внутрішньому ринку і захоплення його іноземними компаніями, якими часто є ТНК (наприклад, в Україні захоплення ринку пива компаніями Baltic Beverages Holding (ВВН) і Sun Interbrew (SI), ринку фумігації зерна – Pest Control Ltd.) Основною причиною такої ситуації є низький рівень конкурентоспроможності (КСП), неадекватний сучасним світовим вимогам, що засвідчують відповідні світові рейтинги, наприклад: згідно даних ВЕФ, які відображають рівень національної КСП окремих країн і щорічно представляються в звіті The Global Competitiveness Report, Україна перемістилася з 52 місця, яке посідала в 1997 році, на 69 місце в 2001 році, аналогічно Росія перемістилася з 53 на 63 місце. Особливої гостроти ця проблема набуває для країн з перехідною економікою на початку ХХІ ст., коли вони в дуже складних умовах набувають досвіду конкурентної боротьби, поступово підвищуючи рівень конкурентоспроможності (КСП), відвойовуючи для національних товаровиробників втрачені сегменти внутрішнього ринку, просуваючись на нові зовнішні ринки.

Комплексний аналіз національної конкурентоспроможності на мікро-, мезо-, макро- і метарівнях, де кожний попередній рівень впливає на формування наступного, дозволив автору зробити висновки, що КСП української економіки грунтується переважно на ресурсній моделі конкурентних перевагах, тоді як світ переходить на технологічно-інноваційну модель. Бюджетні обмеження не дозволяють належним чином фінансувати державні програми у сфері посилення змішаних інноваційно-технологічних переваг, підтримки венчурів і малого бізнесу, що є основою для створення потенціальної конкурентоспроможності (КСП) у світі. На початковій стадії розвитку знаходяться інтеграційні процеси (горизонтальна, вертикальна інтеграція і диверсифікація) у сфері промислового, банківського і торговельного капіталу українських підприємств, що обмежує їх можливості у боротьбі з іноземними конкурентами. Через нерозвинутість фінансового сектора, розбіжності тенденцій розвитку та моделей конкурентних переваг Україна не може належним чином скористатися тими конкурентними перевагами, які могла б отримати в результаті глобалізації, оскільки надзвичайно повільно відбувається процес інтеграції країни до світового співтовариства. Україна як і раніше орієнтується на секторальний підхід посилення КСП, хоча, на нашу думку, доцільним був би перехід на кластерну основу розвитку.

На підставі проведених досліджень нами було побудовано модель конкурентного середовища, що є макроекономічною моделлю, призначеною для оцінки і прогнозу динаміки економічних показників, отриманих у результаті укрупнення статистичної інформації, що відображають поведінку економічних агентів, а також для визначення ефективності державної конкурентної політики з метою розробки системи заходів, спрямованих на розвиток конкурентних відносин у країні. Теоретичною базою модельних розрахунків є наукові дослідження чинників, що впливають на конкурентне середовище і конкурентоспроможність України з врахуванням особливостей трансформаційного періоду і наявності суттєвих деформацій в економічній системі в цілому. При розробці окремих блоків даної моделі враховано зарубіжний і вітчизняний досвід моделювання.

Формування конкурентного середовища відбувається під впливом чинників мікро- і макрорівня (внутрішніх) і метарівня (зовнішніх: з боку міжнародних організацій, урядів інших держав, а також ТНК, через постійне нарощування ними ринкової сили, концентрації значних фінансових капіталів і влади); економічного (загальний стан економіки, фактор попиту, фактор ресурсів тощо) і неекономічного походження (інституціональні, соціально-демографічні, що включають політичні, природно-екологічні). Перше коло впливу – це ендогенні чинники впливу І порядку, що чинять вплив безпосередньо на конкурентне середовище і згруповані у 6 блоків: державна політика; факторні чинники; інституціональні; макроекономічні; чинники, пов’язані з впливом внутрішнього ринку; соціально-демографічні. Друге коло являє собою фактори ІІ порядку, які чинять опосередкований вплив на конкурентне середовище через вплив на фактори першого порядку, вони можуть бути вже як екзогенні, так і ендогенні. Фактори другого порядку можуть підсилювати або знижувати вплив факторів першого порядку. Зовнішнє поле являє собою вплив екзогенних факторів, пов’язаних з діяльністю міжнародних організацій, таких як ГАТТ/СОТ, МВФ, ЄС, тиском з боку інших держав-членів світового співтовариства, впливом на конкурентне середовище України глобалізаційних процесів, пов’язаних з діяльністю ТНК і іноземних інвесторів. У другому розділі проведено детальний аналіз кожного з визначених у моделі блоків впливу.

У другому розділі “Формування ефективного конкурентного середовища в Україні” вивчаються інституціональні засади формування конкурентного середовища в трансформаційній економіці, аналізується дія глобальних і регіональних чинників на конкурентне середовище України. Досліджено питання, яким чином розвиток конкурентних відносин позначається на внутрішньому ринку України. Розроблено ряд пропозицій щодо гармонізації подальшого розвитку конкурентного середовища України у відповідності до внутрішніх умов і провідних загальносвітових тенденцій.

Формування інституціональної структури конкурентного середовища в транзитивній економіці ускладнюється суперечностями між формальними і неформальними інститутами, наявністю бар’єрів економічного і позаекономічного характеру, що уповільнюють розвиток конкуренції та призводять до формування квазімонополій. Аналіз економіко-правових чинників формування конкурентного середовища свідчить про позитивні зрушення: на сучасному етапі українське законодавство про захист економічної конкуренції відповідає основним нормам-рекомендаціям, закріпленим в “Комплексі принципів і правил ООН у сфері конкуренції”, що зафіксовані в резолюції Генеральної асамблеї ООН № 35/63 від 5.12.1980 року, і “Типовому законі з питань конкуренції”, прийнятому ЮНКТАД. Важливий вплив на розвиток конкурентного права в Україні, на наш погляд, буде мати введення в дію Конкуренційно-процесуального кодексу, розробка якого розпочалася в 2002 році за разпорядженням Кабінету Міністрів України, і створення в майбутньому Конкурентно-патентного суду. На даному етапі розширення повноважень Антимонопольного комітету України і зміни у його структурі, які визначаються змінами до Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, мають бути доповнені створенням спеціального консультаційно-дорадчого органу “Комісії з питань конкурентної політики” при Президентові України. Це, наш погляд, забезпечить розвиток та дієву підтримку громадських інститутів колективного захисту і окремих громадян як суб’єктів конкурентного регулювання і захисту конкурентних відносин.

Важливою складовою процесу інституціональних перетворень конкурентного середовища є трансформація відносин власності, демонополізація економіки. Внаслідок реалізації програм приватизації і демонополізації в Україні відбулося розширення конкурентного сектора завдяки розукрупненню чи ліквідації частини монопольних утворень, появі нових суб’єктів ринку, тобто кількісним змінам конкурентного середовища. Пік яких приходився на 1996-1997 роки: період масової приватизації і структурної демонополізації (рис.3). Але суттєвих якісних зрушень не відбулося: стримуючим фактором для розвитку конкурентного середовища України залишаються наявні позаекономічні бар’єри. Так, проблема монополізації локальних товарних ринків обумовлена переважно наявністю адміністративних бар’єрів (кількість регіональних і локальних монополізованих ринків в Україні, за даними АМК України, в 2001 дорівнювала 6188, що в 11 разів перевищує кількість загальнодержавних монопольних ринків). Ця проблема загострилася в період трансформації економіки: через зменшення впливу центральної влади відбулося посилення позицій локальних угруповань на місцях. Інша проблема – це проблема співвідношення кількості підприємств монопольного і конкурентного секторів і розподілу доходів між ними в транзитивній економіці. За даними АМК України, кількість монопольних підприємств коливається в межах 0,6% від загальної кількості підприємств, але частка доходу монополізованих галузей економіки оцінюється в межах вже 40% ВВП України, при чому дані потребують коригування в бік збільшення, якщо враховувати рівень тінізації економіки. Такий розподіл доходів зумовлює деформації економічної системи, призводить до скорочення потенціалу внутрішнього ринку навіть в умовах економічного зростання, яке відбувається в Україні.

14

Взагалі питання співвідношення ендогенних та екзогенних факторів, а також становлення, розвитку та захисту внутрішнього ринку є надзвичайно актуальним для транзитивних економік, особливо в умовах глобалізації. Методологія дослідження впливу конкурентних відносин на внутрішній ринок, а його – на формування конкурентоспроможності, була закладена в моделі конкурентного середовища, і полягає в дослідженні чинників, що впливають на розвиток внутрішнього ринку, аналізі змін, що відбуваються, і визначенні остаточного впливу цих змін на рівень конкурентоспроможності. Всі чинники, що впливають на розвиток внутрішнього ринку, були об’єднані нами в такі групи: інституціональні (інтенсивність і масштабність трансформацій); державна політика (оцінка гармонійності економічного відтворення, ефективності функціонування економіки); макроекономічні чинники; факторно-структурні (ресурси, інфраструктура); соціально-економічні (зайнятість, освіта, наука і рівень інновацій); екзогенні (зовнішні) чинники.

На основі проведеного аналізу були зроблені наступні висновки. У період трансформацій перед українською економікою постають два взаємопов’язаних завдання: реалізація імпортозаміщуючої політики, виходячи з нового її розуміння як стадії, необхідної для формування єдиного внутрішнього ринку, з одночасною орієнтацією на експортно-промисловий варіант участі в міжнародному поділі праці. Зміни повинні здійснюватися на базі поступового зближення різних технологічних укладів, переходу від жорстких вертикальних зв’язків до гнучких горизонтальних у результаті проникнення елементів нового технологічного укладу в усі ланки економічної структури. У цілому, в умовах обмеженості бюджетних ресурсів в Україні секторальний підхід, що полягає, насамперед, в розвитку пріоритетних галузей національного господарства, є безумовно правильним. Загальносвітовою тенденцією є відхід від секторального підходу економічного розвитку на користь кластерного. Досвід розвинутих країн переконливо доводить стимулюючий ефект для економіки політики точечної підтримки технологічних та експортноорієнтованих галузей, навколо яких створюється кластер. Підтримуючи національного виробника, уряди передових країн концентрують зусилля у сфері інновацій.

Найперспективнішими напрямками в Україні, на наш погляд, є створення кластерів у: Київському регіоні (можлива спеціалізація: інформаційна сфера, високоточне приладобудування, літакобудування, фармацевтична промисловість), Харківському регіоні (виробництво авіатехніки, військової спецтехніки, обладнання для електоренергетики тощо), у зоні Одеса-Миколаїв-Херсон (переробка експортно-імпортної сировини, суднобудування і біопромисли), Дніпропетровському регіоні (авіакосмічна сфера), у Донецькому регіоні (сфера телекомунікацій, хімічна промисловість). Але створення кластерів в українській економіці стикається з певними труднощами: по-перше, фактично в економіці ще не сформувалися попередні сприятливі передумови, на основі яких природно виникають зв’язки між учасниками кластеру, що сприяють його розвитку. В Україні такі зв’язки знаходяться в стадії формування. Крім того, відсутні реальні джерела для надання високо ризикованих кредитів для нових виробництв. Тим більше, перед Україною гостро постає проблема створення повних виробничих циклів на території країни для успішної реалізації кластерної політики. Для України, як для країни з низьким рівнем конкурентоспроможності, актуальним є питання не тільки створення національних кластерів, але і визначення участі в міжнародних кластерах. Про позитивність такого кроку свідчить досвід Угорщини.

Слід зазначити, що в процесі глобалізації і розширення ринків відбувається загострення конкуренції через здійснення лібералізації економіки у більшості країн світу, реалізації ними політики дерегулювання і усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі та фінансовому секторі. Спостерігається поступова уніфікація законодавств у сфері захисту конкуренції країн-членів світового співтовариства. Поява нових видів комунікаційних-інформаційних технологій призводить до виникнення принципово нового виду конкурентних переваг (інформаційно-інноваційних) через зміну характеру і ресурсів розвитку виробництва. Розширюється сфера діяльності організацій: з’являються такі, як наприклад ТНК, що оперують у масштабах світового ринку.

Основними напрямками впливу глобалізації на конкурентне середовище транзитивної економіки є: вплив на обсяги міжнародної торгівлі національної економіки (особливо експорт) через тиск з боку суб’єктів світового ринку, що позначається на становищі національних товаровиробників на зовнішніх ринках; вплив на внутрішній ринок іноземних конкурентів, зокрема ТНК; отримання конкурентних переваг країною в ході глобалізації завдяки інтеграції у світовий інноваційно-технологічний процес.

Глобалізація впливає на конкурентне середовище України, з одного боку позитивно, оскільки відбувається загострення конкуренції з приходом на національний ринок іноземних конкурентів. Це змушує національних виробників поліпшувати якість та асортимент власної продукції, в країні створюються додаткові робочі місця тощо. З іншого боку, виникають певні проблеми: крупні корпорації намагаються винести в Україну “брудні” виробництва, в основному первинної переробки (винятком є лише сфера телекомунікацій, куди ТНК принесли дійсно нові технології), що погіршує не тільки екологічний стан навколишнього середовища, але і впливає на запаси ресурсів країни. Намагаються захопити ринкову владу на найбільш прибуткових і швидко зростаючих ринках шляхом їх монополізації (наприклад, ситуація на ринку кондитерських виробів, алкогольних і безалкогольних напоїв тощо). Тобто діяльність ТНК на національному ринку може призводити до викривлення в розподілі монопольних і конкурентних сил, змін конкурентного середовища. Під час досліджень, ми дійшли висновку, що конкурентні переваги від діяльності ТНК у ході глобалізації українською економікою майже не використовуються. ТНК в умовах національної економіки в основному орієнтуються на створення збутових мереж, просуваючи свій продукт на українському ринку, що нерідко негативно позначається на стані конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Українські споживачі ж фактично субсидують виробництва тих країн, де розміщується материнське підприємство оперуючої ТНК. Крім того, поруч зі світовим ринком, що складається з національних ринків окремих країн, формується специфічний тип контрольованого ТНК ринку – внутрішньофірмовий, що діє на основі системи трансфертних цін, і впливає на конкурентні відносини національного ринку країни, дозволяє ТНК обходити національне податкове законодавство.

У ході глобалізації важливим для України є визначення і реалізація стратегії набуття членства в світових і регіональних угрупованнях (ЄС, СОТ) з метою розвитку і захисту конкурентного середовища, а також співпраця з іншими країнами для забезпечення доступу України до світового ринку наукоємкої продукції, інформації і технологій, що є обов’язковою умовою забезпечення економічного зростання країни на основі набуття нових конкурентних переваг.

ВИСНОВКИ

Дослідження формування конкурентного середовища в транзитивній економіці поглибило наявні теоретичні, методологічні та методичні підходи щодо вирішення проблем формування конкурентного середовища в цілому. Обгрунтовані наукові положення щодо визначення сутності конкурентного середовища, критеріїв його оцінки, взаємозв’язків між поняттями “конкуренція” – “конкурентні відносини” – “конкурентне середовище”, основних факторів, що визначають характер його трансформації, методики оцінки конкурентного середовища в умовах посилення глобалізації мають суттєве значення як для подальшого розвитку методології економічної теорії, так і для практичного впровадження ринкових рішень. Основними науковими і практичним результатами роботи є:

Надано розгорнуте тлумачення економічної природи конкурентного середовища: це складна економічна категорія, яка характеризує взаємодію окремих суб'єктів господарювання, держави, інститутів колективного захисту, факторів зовнішнього і внутрішнього впливу на умови економічної діяльності, що визначають відповідний рівень економічного суперництва та вагомість впливу окремих економічних агентів на загальну ринкову ситуацію. Систематизовано понятійний апарат, що стосується конкуренції і конкурентоспроможності як економічних категорій. Встановлено взаємозв’язки між ними, що має як теоретичне, так і практичне значення і дозволяє поглибити розуміння природи конкурентних відносин і механізму формування і розвитку конкурентного середовища, що особливо важливо для транзитивної економіки.

Доведено, що зростання однорідності різних елементів господарського комплексу у міру концентрації та централізації капіталу призводить до створення олігопольних структур як у сфері промислового, так і торговельного капіталу, при чому на принципово новому рівні – глобальному. Спостерігається загострення конкуренції, тісне переплетіння форм цінової і нецінової конкуренції, зниження значення бар’єрів як стримуючого фактора для розвитку конкурентних відносин в глобальній економіці.

Комплексний аналіз формування та розвитку конкурентного середовища дозволив виявити позитивні та негативні