АВТОРЕФЕРАТ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
Мальчик Мар’яна Василівна
УДК 336.1
СУБСИДУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФЕРТІВ
(ЗА СТАТУСОМ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ТА СУСПІЛЬНИХ ЗАСЛУГ)
Спеціальність 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Тернопіль – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі фінансів Тернопільської академії народного господарства Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент
Андрущенко Володимир Леонідович,
Академія державної податкової служби
Державної податкової адміністрації України,
професор кафедри податкової політики і оподаткування
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Кириленко Ольга Павлівна,
Тернопільська академія народного господарства,
завідувач кафедри фінансів суб’єктів господарювання;
кандидат економічних наук, доцент
Черватюк Марія Василівна,
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри фінансів.
Провідна установа: Київський національний економічний університет,
кафедра фінансів, Міністерство освіти і науки України,
м. Київ.
Захист відбудеться 10.09. 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.082.03 у Тернопільській академії народного господарства за адресою: 46004, м. Тернопіль, вул. Львівська, 11, ауд. 1219.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільської академії народного господарства за адресою: м. Тернопіль, вул. Львівська, 11.
Автореферат розісланий 06.08. 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук, доцент Шаварина М.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Соціальні трансферти малозабезпеченим та заслуженим верствам є об’єктивно необхідним інструментом розподільчої функції державних фінансів на шляху до подолання бідності.
В умовах ринкових та демократичних трансформацій існування соціальної нерівності передбачає певну державну діяльність, яка підтримувала б становище бідних. У багатьох країнах це відображається в кількісному зростанні державних затрат соціального характеру.
Актуальність наукової розробки обраної теми для України обумовлена як глобальними тенденціями боротьби з бідністю, так і підсилена дією взаємопов’язаних між собою внутрішніх факторів.
По-перше, соціально-економічні процеси формування багатоукладної ринкової економіки викликали появу великого специфічного контингенту ринково неактивних членів суспільства, які через низький рівень отримуваних доходів потребують державного субсидування своєї платоспроможності у формі трансфертних платежів. Субсидування соціальних трансфертів, будучи проявом реалізації розподільчої функції державних фінансів, виступило одним із головних форм подолання найгостріших форм бідності в Україні. Проте обмежити фінансування платоспроможності бідних верств лише бюджетними субсидіями неможливо і недоцільно. Субсидування соціальних трансфертів має бути підсилене кредитуванням, що підтверджує світовий досвід.
По-друге, недосконалість не завжди узгоджених між собою законодавчо-нормативних актів щодо соціального захисту та форм соціального забезпечення у поєднанні з відсутністю орієнтації на фактичний рівень можливостей державних фінансів забезпечили існування великої кількості соціальних трансфертів. Як наслідок – програми державної допомоги категоріям з мінімальними доходами не в змозі забезпечити досягнення тих рівнів життя, заради яких вони були розроблені.
По-третє, фінансування соціальних трансфертів у 90-х рр. характеризується секвестром бюджетних видатків на соціальний захист та забезпечення, безперервними реструктуризаціями, відсутністю перспектив щодо комплексного і результативного вирішення проблеми платоспроможності малозабезпеченого населення.
По-четверте, існування впродовж тривалого періоду кількох методів визначення сукупних доходів реципієнтів призвело до появи адміністративних проблем нарахування і призначення їм трансфертів та наростання соціальної напруженості у суспільстві.
По-п’яте, на сучасному етапі від формування науково-обґрунтованої державної політики та можливостей мінімізації бідності у значній мірі залежатиме добробут суспільства. Указ Президента України від 15 серпня 2001 р. “Про Стратегію подолання бідності” ставить проблему зменшення масштабів бідності, її загрози національній економічній безпеці і соціальній стабільності суспільства у фокус вищих національно-державних пріоритетів.
У контексті підвищення рівня життя вразливих категорій населення, що не спроможні до самозабезпечення чи самодопомоги, є актуальним дослідження субсидування та кредитування соціальних трансфертів.
Вивчення досвіду державної підтримки бідних у розвинених країнах показує високу ефективність діючих бюджетних програм субсидування та кредитування. Не будучи абсолютним взірцем для України, вони почасти можуть бути адаптовані до вітчизняних умов. Необхідно вести пошук національних підходів до реформування фінансових механізмів соціального захисту та забезпечення і проведення обґрунтованої соціальної політики. Реалізація результативної державної політики потребує глибокого наукового осмислення. На основі вітчизняного і світового досвіду доцільно теоретично висвітлити і практично обґрунтувати рекомендації щодо активізації ролі державних фінансів у субсидуванні та кредитуванні.
Теоретичному та емпіричному дослідженню проблематики субсидування та кредитування соціальних трансфертів присвячені праці впливових представників зарубіжної та вітчизняної науки. В роботах У.Беверіджа, Д.Дж.Боука У.Петті, А.Сміта розглядалися закони щодо боротьби з бідністю та підходи до вирішення цієї проблеми. Основи практичної соціальної політики закладені А.Вагнером, В.Зомбартом, Л.Брентано, А.Шеффле, Г.Шмоллером. Важливу ідейну основу для розробки прикладних концепцій суспільного добробуту складають роботи Р.Арона, І.Бентама, А.Бергсона, Дж.Б’юкенена, Л.Вальраса, К.Вікселя, Дж.Гелбрейта, С.Джевонса, Л.Ерхарда, Дж.Кейнса, Е.Ліндаля, К.Маркса, А.Маршалла, К.Менгера, Г.Мюрдаля, П.Самуельсона, А.Сена, В.Парето, А.Пігу, У.Ростоу, М.Фрідмена, Е.Хансена.
Серед сучасних українських та російських науковців, які досліджують розподільчу функцію державних фінансів в аспекті соціального захисту виділяються праці В.Л. Андрущенка, В.Д. Базилевича, Л.О. Баластрик, Л.В. Батченко, Е.В. Белокурової, В.Н. Бобкова, О.Д. Василика, В.Г. Єременка, І.В. Калачової, О.В. Кіндратець, Т.М. Кірян, Н.В. Кравченко, Е.М. Лібанової, В.О. Мандибури, В.М. Опаріна, О.С. Романюк, В.М. Суторміної, В.М. Федосова, С.І. Юрія. Проблема кредитування соціальних трансфертів як форми соціальних гарантій частково порушується І.М. Абрамовою, Ю.М. Бєлінським, Н.А. Лопушенко, В.І. Череп.
Однак слід зазначити, що у вітчизняній фінансово-економічний літературі більшість робіт висвітлює лише окремі аспекти субсидування соціальних трансфертів, а питання кредитування трансфертів як форми фінансування порушується рідко або фрагментально. Віддаючи належне доробкам вітчизняних вчених, на думку автора, питання даного дослідження найбільш розроблені у західній фінансовій літературі, що і пояснює нашу увагу до публікацій зарубіжних учених-фінансистів і економістів. Вибір теми дисертації обумовлений тими міркуваннями, що при обмежених бюджетних можливостях ефективної допомоги бідним проблематика їх державної підтримки шляхом субсидування та кредитування соціальних трансфертів потребує комплексного дослідження саме за статусом малозабезпеченості та суспільних заслуг реципієнтів.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконувалась у відповідності з плановими темами науково-дослідних робіт кафедри фінансів Міжнародного університету “РЕГІ” імені акад. С. Дем’янчука “Важливі аспекти виходу суб’єктів господарювання з економічної кризи в умовах розвитку ринкових відносин: теорія і практика” та кафедри фінансів Тернопільської академії народного господарства “Удосконалення фінансових відносин в умовах становлення економіки ринкового типу” (номер державної реєстрації 0101U002355). Особистий внесок автора полягає в узагальненні теоретичних поглядів щодо бідності і добробуту; критичному дослідженні вітчизняної системи соціально-статусних трансфертів; формулюванні висновків та розробці рекомендацій щодо подолання бідності в Україні.
Мета і задачі дослідження визначені провідною ідеєю дисертації – мінімізація масштабів бідності в Україні шляхом теоретичного осмислення проблеми, раціоналізації системи соціальних виплат, удосконалення форм і технологій соціальних трансфертів.
Поставлена мета окреслила коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці дисертаційної роботи:
-
розкрити природу бідності як поняття, соціального явища і фінансової проблеми;
-
охарактеризувати субсидування та кредитування як інструменти розподільчої функції державних фінансів у контексті суспільного добробуту;
-
визначити сутність поняття “фінанси соціального сектора” і з’ясувати зв’язок явищ соціального захисту та забезпечення з фінансами соціального сектора;
-
виділити етапи розвитку, становлення та стан системи фінансів соціального сектора в Україні;
-
з’ясувати причини відсутності системи використання всіх джерел фінансування соціального забезпечення та виділити організаційні питання проблем його оптимального фінансування;
-
проаналізувати основні проблеми громадян-реципієнтів соціальних трансфертів;
-
класифікувати існуючі в Україні трансферти за категоріями реципієнтів; виокремивши трансферти заслуженим та малозабезпеченим, провести аналіз існуючої практики витрачання коштів на субсидування та кредитування, їх нарахування і виплати;
-
оцінити можливості, механізм та перспективи функціонування вітчизняної системи соціально-статусних трансфертів неплатоспроможним верствам;
-
запропонувати ефективні засоби боротьби з бідністю та раціоналізації соціальних допомог.
Об’єктом дослідження є явище бідності в Україні у контексті фінансових методів мінімізації її соціальних масштабів.
Предмет дослідження складають субсидування та кредитування соціальних трансфертів в Україні за статусом малозабезпеченості та суспільних заслуг реципієнтів.
Методи дослідження. Виходячи зі специфіки теми дисертації, в процесі дослідження у роботі в цілому використовувалися методи діалектичного і системного підходу, а також концептуальний аналіз і метод порівнянь (перший розділ); позитивний метод дослідження фактів, явищ і реалій існуючої практики (другий розділ); нормативно-оцінний метод постановки цілей і рекомендацій щодо їх досягнення (перший і третій розділи).
Методологічно-теоретичну та інформаційну базу роботи складають Конституція і закони України, інші нормативні акти; теоретичні положення економічної та фінансової науки; численні роботи вітчизняних і зарубіжних учених; документи міжнародних організацій і економічні звіти науково-дослідних центрів; дані Міністерства фінансів і Міністерства праці та соціальної політики України; матеріали Державного комітету статистики.
Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дослідження автором були одержані такі найбільш суттєві наукові результати, які розкривають його особистий внесок у розробку проблеми, що досліджується, та характеризують новизну роботи:
-
встановлено, що в сфері досліджень фінансування соціальних трансфертів пріоритет належить вченим країн Заходу, вітчизняні дослідження на дану проблематику набирають силу;
-
вперше сформульовано визначення фінансів соціального сектора як перерозподільчих відносин, призначених для мінімізації соціальних масштабів бідності в державі;
-
доведено, що кредитне фінансування соціальних трансфертів по житловому будівництву має значний мультиплікаційний ефект і потребує суттєвого розширення як перспективне джерело вирішення однієї з найгостріших соціальних проблем;
-
у гіпотетичному варіанті розраховано сукупну річну суму соціально-статусних трансфертів на умовного реципієнта, аргументовано висновок, що навіть сумарна величина всіх можливих допомог несуттєво перевищує прожитковий мінімум;
-
запропоновано нові підходи (обмеження індексації індивідуальних доходів лише категорією малозабезпечених, проект негативного податку на доход, створення бюджетного фонду цільової соціально-статусної підтримки нужденних) до вирішення проблем бюджетного фінансування трансфертів.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації та висновки щодо нормативно-адміністративного регулювання і оптимального фінансування бюджетних виплат малозабезпеченим категоріям використані органами Міністерства фінансів України при опрацюванні нормативно-правових актів (довідка №043-105 від 14.02.2003 р.). Способи реалізації надійного й достатнього фінансування соціального забезпечення, а також пропозиції щодо активізації боротьби з бідністю через підвищення соціальної ефективності витрачання іманентно обмежених коштів шляхом проведення заходів у соціально-психологічному, суспільному та підприємницькому аспектах враховано органами Міністерства праці та соціальної політики України при розробці проекту Основних засад соціальної політики держави (довідка №03-3/536-02-6 від 31.01.2003 р.). Ряд напрацьованих принципів оптимізації субсидування та кредитування малозабезпечених верств, запропонованих методів активізації боротьби з бідністю враховано Головним управлінням праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації при розробці заходів щодо реалізації ІІ етапу комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності, а також заходів, спрямованих на реалізацію Основних напрямів соціальної політики до 2004 року в області (довідка №07/413 від 13.02.2003 р.). Окремі положення і висновки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Міжнародного університету “РЕГІ” імені акад. С. Дем’янчука (довідка №01/50 від 17.02.2003 р.) та Ужгородського національного університету (довідка №5/153 від 06.02.2003 р.) при викладанні навчальних дисциплін фінансового циклу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри фінансів та міжкафедральному науково-теоретичному семінарі “Локальні особливості розбудови української економіки на шляху до ринкових відносин” у Міжнародному університеті “РЕГІ” імені акад. С. Дем’янчука. Основні ідеї та пропозиції доповідалися на: ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир, квітень 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Кращий досвід місцевого самоврядування та розвитку” (м. Ужгород, серпень 2001 р.); науково-практичній конференції “Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (м. Ірпінь, грудень 2001 р.); ІІІ міжнародній науковій конференції “Економіка і маркетинг в ХХІ сторіччі” (м. Донецьк, травень 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 14 наукових працях загальним обсягом 4,9 д.а. З них: 12 одноосібних праць (3,7 д.а.), 2 – у співавторстві (1,2 д.а., об’єм особистого внеску в них – 0,7 д.а.). 6 праць (3,1 д.а.) опубліковано у наукових фахових виданнях, 8 праць (1,8 д.а.) – в інших виданнях.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 194 найменувань на 17 сторінках та 9 додатків, що займають 15 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 184 сторінках, що містять 39 аналітичних таблиць на 20 сторінках і 14 рисунків на 6 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та вказано на практичне значення отриманих результатів.
У розділі 1 “Соціальні трансферти в системі державних фінансів” на основі системного підходу досліджено соціальні трансферти як інструмент розподільчої функції державних фінансів; визначено їх місце і роль у системі фінансів соціального сектора при подоланні бідності і досягненні суспільного добробуту; проаналізовано соціально-економічні проблеми малозабезпечених громадян, які повинні отримувати соціальні трансферти.
У роботі констатовано, що найбільших успіхів у боротьбі з бідністю досягли держави загального добробуту. У ході дослідження проаналізовано ключові аспекти функціонування держави добробуту та встановлено, що її фінансова політика базується на сукупності таких раціональних заходів, які гарантують оптимальну структуру витрачання наявних (і завжди обмежених) коштів із максимально можливим економічним і соціальним ефектом.
У контексті вчення про державу та економіку добробуту висвітлено розподільчу функцію державних фінансів. Теоретичне узагальнення дозволило з’ясувати як впливає (пере)розподільча функція державних фінансів на матеріальний добробут членів суспільства. Вивчення ознак та основних принципів функціонування держави добробуту дало можливість констатувати, що спрямованість і розмір трансфертів залежать від масштабів і форм соціальної діяльності держави, а також від фінансування систем соціального захисту та забезпечення, функціонування яких органічно невіддільне від фіскальних можливостей і бюджетних пріоритетів.
Субсидування соціальних трансфертів – найпоширеніший спосіб перерозподілу бюджетних коштів, який сприяє зменшенню нерівності в суспільстві. Не менш важливим інструментом розподілу фінансових ресурсів державних фінансів автор вважає кредитування соціальних трансфертів. Як свідчить світовий досвід, позикове фінансування спроможне суттєво розширювати можливості вирішення соціально-економічних проблем, зокрема, подолання бідності.
Для теоретичного аргументування фінансування соціальних трансфертів у дисертації введено поняттєву конструкцію “фінанси соціального сектора”, що характеризує галузь державних фінансів, яка завдяки перерозподілу національного доходу на користь малозабезпечених обслуговує властиву для громадянського суспільства соціальну відповідальність одних членів перед іншими. Під фінансами соціального сектора запропоновано розуміти фінансові відносини державних, приватних та суспільних структур, що пов’язані з вирішенням соціальних проблем, матеріальною підтримкою людей та соціальним захистом. Підтверджено, що держава, озброєна фінансами соціального сектора, сприяє добробуту свого населення. Саме завдяки фінансам соціального сектора була здійснена та “революція розподілу доходів”, що означала зростання рівня життя в західних країнах, і яка породила цілий напрямок у фінансовій літературі 50–60-х рр.
У дисертації виділено етапи еволюції вітчизняної системи фінансів соціального сектора: початок ХХ ст. - кінець 80-х рр. – становлення та розвиток системи соціального забезпечення в умовах соціалізму та планової економіки, дослідження соціальної ролі держави носять значною мірою апологетичний характер; початок 90-х рр. – зародження ринкових відносин, поява наукових праць, що охоплюють комплекс питань, пов’язаних з розробкою заходів соціальної підтримки населення в період переходу до ринку; початок ХХІ ст. – поступова лібералізація економічної політики, зростання кількості соціальних проблем, в основному, по причині відсутності єдиного об’єктивного критерію бідності (малозабезпеченості). Однією з головних складових трансформації економічної політики та розвитку вітчизняної моделі фінансів соціального сектора стає інституціоналізація поряд з державними та приватно-ринковими організаціями установ добровільно-суспільного (третього) сектора.
Аналіз особливостей становлення вітчизняної системи фінансів соціального сектора та виявлення причин недоліків у її фінансовому забезпеченні дозволили виділити наступні організаційні питання фінансування соціального забезпечення:
1) поповнення фінансових ресурсів соціального забезпечення малозабезпечених у зв’язку з незначною їх часткою у видатках зведеного бюджету України (Рис.1.) порівняно з розвинутими країнами, де видатки соціального характеру домінують у бюджетах, сягаючи 60-70% їх обсягу. На Заході вся система державних фінансів набуває соціального змісту, що підтверджує позицію автора: державні фінанси мають соціальну природу вже в силу того, що вони державні;
2) секвестр бюджетних видатків означає, що реальні фінансові потреби соціального забезпечення перевищують розміри річних бюджетних видатків, потрібних для позитивних зрушень у даному секторі;
3) введення персоніфікованого обліку платників зборів на обов’язкове пенсійне та соціальне страхування дозволить контролювати використання коштів.
Програми соціального захисту та забезпечення потребують першочергової фінансової підтримки з боку держави. Тому автор наводить у залежності від їх гостроти перелік соціально-економічних проблем тих громадян, котрі повинні отримувати соціальні трансферти:
-
Бідність значної частини населення. Численні пільги та соціальні допомоги призначались на основі універсальності, внаслідок чого майже нанівець були зведені можливості надання адресної допомоги тим, хто її дійсно потребував, а розміри трансфертів скоротились до надто низького рівня. За оцінками західних експертів, чисельність бідних в Україні становить 60%, а офіційно в 2000 р. до категорії бідних належали 26,7% українців (для порівняння: у Данії, Бельгії, Німеччині – менше 10%, у Швеції – 6%). І якщо рівень бідності в США складає 15500 доларів річного доходу, то для українців такий доход відповідає процвітанню і навіть багатству;
- Тривале збереження низького рівня трудових доходів населення. Наявність роботи в Україні не є гарантією навіть мінімального достатку: близько 78% всіх бідних становлять сім’ї, де один з дорослих працює;
- Недотримання соціальних гарантій у сфері оплати праці: протягом 2001 р. 2,8 млн. працюючих не отримували зарплати взагалі; у липні 2002 р. кожному п’ятому із загальної чисельності 2453 тис. працюючих її своєчасно не виплачено; на 01.09.2002 р. заборгованість по оплаті праці у всіх галузях економіки становила 2395,0 млн. грн. (третину місячного фонду зарплати в країні);
- Різка поляризація суспільства на багатих та бідних. Відношення 20% найбагатших до 20% найбідніших верств населення у США становить 8,9, у Великобританії – 6,8, у Франції – 6,5, в Італії – 6,0, у Німеччині – 5,7, в Японії – 4,3, в Україні – 30 (у 1993 р. становило 6,7);
- Погіршення демографічної ситуації (старіння населення, збільшення смертності, зниження тривалості життя);
- Значний міграційний відплив населення. За експертними розрахунками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, складають понад 2 млрд. грн., що дорівнює третині номінальних грошових доходів українців за рік.
Виходячи з об’єктивних умов, які характеризують фінанси соціального сектора, сучасна соціальна політика, на думку автора, повинна відповідати трьом умовам: бути адекватною стану економіки; сприяти підвищенню ефективності економіки; забезпеч-чувати задоволення мінімальних необхідних стандартів життєвого рівня населення.
У розділі 2 “Вітчизняна система соціально-статусних трансфертів” проведено дослідження і аналіз вітчизняної системи соціально-статусних трансфертів, виявлено основні тенденції субсидування та кредитування соціальних трансфертів у контексті забезпечення соціальних гарантій, зроблено наступні основні узагальнення.
Необхідність спеціальної державної підтримки у формі прямих бюджетних трансфертів обумовлена вимогами суспільної необхідності та соціальної справедливості. Через систему державних трансфертів (Рис.2.) верстви населення з низькими доходами набувають можливості підвищувати свою частку у сукупному споживанні.
Незважаючи на численність форм трансфертів, майже всі економісти згодні, що програми державної допомоги малозабезпеченим категоріям не в змозі забезпечити досягнення тих об’єктивних стандартів, заради яких були розроблені. Обмеженість бюджетних ресурсів змушує уряд призначати розміри трансфертів виходячи з рівня забезпечення прожиткового мінімуму, а не з його фактичного розміру. Численні види й форми державної допомоги малозабезпеченим становлять лише 1,6% усіх грошових доходів домогосподарств, що втричі менше допомоги від родичів (5,5%). Державна допомога малозабезпеченим сім’ям становить 0,1%, а допомога дітям – 0,3% сукупних доходів.
У системі соціальних гарантій для деяких категорій реципієнтів найбільшу частку складає прихована форма фінансування платоспроможності – пільга, на яку мають право близько 43% населення. Проте діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно малозабезпеченим, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних, зростанню економічної нерівності. Якщо малозабезпечена сім’я одержує сьогодні у вигляді пільг 6,1 грн./місяць у розрахунку на умовного дорослого, то заможна – 13,1 грн./місяць. При цьому питома вага пільг у сукупних доходах населення збільшується від 5,5% у 10% найбідніших сімей до 8,1% у 10% найзаможніших. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 29 млрд. грн. Постала потреба заміни пільг на грошову форму розрахунку, яка була б більш оптимальною для держави та громадян і прозорою з точки зору її обліку. В 2002 р. постановою Кабінету Міністрів було затверджено Стратегію заміни пільг на адресну грошову допомогу.
Як експеримент, адресний порядок надання пільг на тверде паливо ветеранам війни було запроваджено у Волинській області ще з червня 2000 р. розпорядженням облдержадміністрації. Суть експерименту полягала у виплаті готівкових коштів особам, які мають право на пільгове забезпечення паливом, а не безпосереднє забезпечення ним. Даний захід підтвердив доцільність зменшення пільг та заміни їх грошовими виплатами, оскільки виплата реципієнту готівки значно прискорювала забезпечення його необхідними благами.
Особливо гостра проблема соціальної допомоги сім’ям з дітьми. Найбільший ризик збідніти мають сьогодні саме сім’ї з дітьми, які становлять 73,8% бідного населення, причому ризик прямо пропорційний кількості дітей: так, якщо рівень бідності серед сімей з однією дитиною становить 29,5%, то з п’ятьма і більше він зростає до 88,7%. Цей чинник особливо дається взнаки у сім’ях з малолітніми дітьми, де рівень бідності складає 44,1%. Реальні фінансові можливості щодо забезпечення дітей навчанням і вихованням не дозволяють молодим подружжям збільшувати сім’ю навіть до рівня простого відтворення.
При умові, що непрацююча особа протягом місяця отримала зразу три види допомог на дітей, які надаються без врахування сукупного доходу сім’ї (у зв’язку з вагітністю та пологами, одноразову при народженні дитини, по догляду за дитиною до трьох років), загальна сума її доходу складе 331,25 грн., що на 10,75 грн. менше величини встановленого на 2003 р. прожиткового мінімуму. Враховуючи, що дві допомоги виплачуються одноразово, протягом 11 місяців цього ж року реципієнт отримуватиме на дитину щомісяця 40 грн. доходу (11,7% прожиткового мінімуму). Дисертант вважає, що державі для сприяння народжуваності в сім’ях найкраще використати саме фінансове стимули: запровадити матерям одноразові виплати на першу дитину – в розмірі одного прожиткового мінімуму, на другу – в розмірі двох, на третю – в розмірі трьох, не включаючи при цьому дані допомоги в сукупний дохід сім’ї, розрахунок якого проводиться для надання адресних соціальних трансфертів. Доцільність такого підходу підтверджує зарубіжний досвід.
Найбільша кількість сімей отримують трансферт у формі житлової субсидії: у 1998 р. право на нього мала кожна четверта сім’я, у 2000 р. – кожна п’ята, на 01.04.2002 р. нараховується 2,5 млн. сімей-реципієнтів. Суттєвий, на думку автора, той факт, що згідно з законодавством у разі придбання житла субсидія призначається не раніше року з місяця придбання. Проте, існують сім’ї, котрі після придбання житла залишаються абсолютно неплатоспроможними. Тому пропонується, як виняток, виділити деякі категорії громадян, які мали б право на отримання субсидії зразу після купівлі житла. До такої групи слід віднести: молоді сім’ї, в складі яких є діти; багатодітні сім’ї; сім’ї, які складаються лише з пенсіонерів або непрацездатних громадян.
Для молодих сімей питання придбання житла є однією з найгостріших проблем, адже більшість родин неспроможні за рахунок власних накопичень купити його за цінами ринку нерухомості. Серед 2 млн. молодих сімей, що стоять на квартирному обліку, шанс отримати власне житло в державному фонді та кооперативах щорічно має 1,5% бажаючих, оскільки частка житла, спорудженого за рахунок бюджетних коштів, зменшилась за останнє десятиріччя з 22% до 1,5%. Вирішення проблеми житлового будівництва лише за рахунок бюджетних асигнувань нереальне. Як свідчить передовий досвід, кредитування виступає найбільш ефективною формою державного фінансування неплатоспроможності на ринку нерухомості. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів іпотечне кредитування будівництва житла слід вважати потенційно найбільш перспективною моделлю житлового фінансування. Необхідність створення умов для запровадження довгострокового пільгового кредитування молодих сімей визнана у державній Стратегії подолання бідності.
Дослідження практичних аспектів реалізації ефективної трансфертної політики держави дозволило виявити коло основних проблем, що уповільнюють реформування:
Ш
нечітка класифікація типів трансфертів (наприклад, сімейні допомоги чи допомоги на дитину);
Ш
відсутність впродовж тривалого періоду єдиного стандарту визначення доходу, що на практиці призводить до таких адміністративних проблем, як: а) дублювання процедур, унаслідок чого адміністраціям на місцях доводиться одночасно вести кілька справ однієї особи, котра звернулася за різними трансфертами, а претендентам на отримання – заповнювати кілька форм документів; б) складність обчислення трансфертів для однієї сім’ї: кілька видів допомоги на дітей, житлову субсидію, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям, на які має право одна й та сама сім’я, ще обчислюють за різними стандартами доходу;
Ш
до запровадження інституту соціальних інспекторів процедури перевірки доходів не дозволяли отримувати реальної картини фінансового становища та умов життя сім’ї , що опинилася у скруті і звертається за державною підтримкою.
Стратегічними напрямками вирішення визначених проблем мають стати:
Ё
По-перше, повне завершення чіткого розмежування джерел фінансування соціальних трансфертів малозабезпеченим сім’ям та пенсійного забезпечення в мінімально короткі строки.
Ё
По-друге, максимальне спрощення механізму надання грошової допомоги шляхом об’єднання усіх програм соціальної допомоги малозабезпеченим в одну адресну допомогу – державну грошову підтримку малозабезпечених сімей, яка надавалася б не лише з урахуванням сукупного доходу сім’ї, а й її кількісного і вікового складу, майнового стану та можливостей до самозабезпечення.
Ё
По-третє, полегшення процедури оформлення документів для призначення трансфертів. З 01.01.2003 р. в органах соціального захисту вже почалась робота по прийому звернень за єдиною заявою на підставі одного пакету документів. Такий механізм відпрацьовувався в 2000-2001 рр. у рамках експерименту в восьми районах Львівської та Харківської областей. Уряд очікує, що даний механізм дозволить підвищити ефективність надання трансфертів. Щоправда трьохмісячна діяльність органів соціального захисту протягом 2003 р. в силу різних чинників бажаних результатів не дала. Для отримання позитивного результату необхідно: об’єднати відділи субсидій та соціальних допомог; створити сприятливі умови для функціонування громадських приймалень; розробити єдине програмне забезпечення щодо реєстрації та проходження документів від претендентів на трансферт до органів, що його призначають, а також єдиний автоматизований центр щодо обробки документів.
У розділі 3 “Імперативи боротьби з бідністю і раціоналізації соціальних допомог” основну увагу зосереджено на інструментарії державного врегулювання платоспроможності бідних верств, який передбачає достатньо вичерпний системний механізм підвищення доходів і включає найбільш прийнятні методи фінансової політики врегулювання проблеми бідності.
Визначено, що для захисту рівня життя громадян в умовах дії ряду соціальних ризиків перехідного періоду, головним з яких є інфляція, проведення індексації доходів – об’єктивна необхідність. Для того, щоб індексація сприяла купівельній спроможності населення, потрібна її взаємодія із заходами антиінфляційного характеру, і першочергово – з централізованим встановленням цін на ключові товари першої необхідності. В індексації доходів переваги слід віддавати малозабезпеченим категоріям, тоді мінімальний рівень доходу зможе наблизитися до середнього в державі.
У контексті світового досвіду фінансування підвищення рівня життя одним із найоригінальніших інструментів трансферту доходів вважається негативний податок на доход, що експериментується в США. Негативний податок на доход – така програма забезпечення добробуту, за якої допомога залежить лише від рівня доходу, а не приналежності особи до певної категорії. За даним проектом, кожному непрацюючому держава гарантує доход у формі допомоги. Як тільки особа одержує оплачувану роботу, гарантований доход частково зменшується. Наприклад, якщо соціальна допомога складе $100, а додатковий заробіток – $40, то при ставці прибуткового податку 25% допомога, зменшившись на $10 (0,25 х $40), складе $90 ($100–$10). Отже, сукупний доход даної особи – допомога ($90) плюс заробіток ($40) – складе $130. Хоча така форма допомоги і має переваги перед стандартними трансфертами, але практична апробація проекту не виходила за рамки експериментів через його високу вартість.
На основі гіпотетичного розрахунку сукупної суми соціальних трансфертів на одного реципієнта (табл.1.), доведено, що вітчизняна система трансфертів потребує подальшого вдосконалення.
Таблиця 1
Гіпотетичний розрахунок сукупної суми соціальних трансфертів на умовного реципієнта за рік
Працююча особа
Потерпіла внаслідок аварії на ЧАЕС мати-одиначка новонародженої дитини, ветеран праці; після смерті чоловіка живе з психічно хворим братом у власному помешканні (заробітна плата = 180 грн.). | Непрацююча особа
101-річний учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, біженець, який після смерті дружини проживає один у власному помешканні (отримувана пенсія = 170 грн.).
Види отриманих протягом одного року трансфертів та їх сума (на 01.01.2003 року):
1)Одноразова допомога при народженні дитини: 320 грн. х 2 = 740 грн.;
2)Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
40 грн. х 2 х 12 міс. = 960 грн.;
3)Допомога на дитину одинокій матері:
30,70 грн. х 2 х 12 міс. = 736,8 грн.;
4)Допомога на поховання: 200 грн.;
5)Допомога на догляд:
17 грн. х 12 міс. = 204 грн.;
6)Державне фінансування пільг, якими вона користується: 6 грн. х 12 міс. = 72 грн.;
7)Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям (середньостатистична по Україні): 55,9 грн.;
8)Державна житлова субсидія:
153 грн. х 12 міс. = 1 836 грн.
Всього : 4 804,7 грн. (400,39 грн./місяць) | 1)Довічна державна стипендія учаснику бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”:
150 грн. х 12 міс. = 1 800 грн.;
2)Державне фінансування пільг, якими він користується:
6 грн. х 12 міс. = 72 грн.;
3)Доплата до трудової пенсії:
98 грн. х 12 міс. = 1 176 грн.;
4)Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям (середньостатистична по Україні): 55,9 грн.;
5) Одноразова грошова допомога біженцям: 17 грн.;
6) Допомога на поховання: 150 грн.;
7) Державна житлова субсидія:
144,5 грн. х 12 міс. = 1 734 грн.
Всього: 5 004,9 грн. (417,08 грн./місяць)
Так, працююча особа у вигляді трансфертних платежів у середньому щомісячно умовно-максимально отримує 400,39 грн. доходу, а непрацююча – 417,08 грн./місяць. Сьогодні у порівнянні з прожитковим мінімумом для працездатних (365 грн.) та непрацездатних осіб (268 грн.) це становить 109,7% та 155,6% відповідно; а порівняно з середньою зарплатою (380-385 грн.) – 104,7% і 109% відповідно. Розрахунок ілюструє ситуацію, за якої лише в гіпотетичному випадку працююча мати-одиначка та непрацюючий пенсіонер, що має заслуги перед державою, усіма отримуваними трансфертами зможуть забезпечити собі прожитковий мінімум. Тобто, згідно законодавства, мінімальний розмір кожного трансферту для, скажімо, 101-річного українця має становити сьогодні 268 грн., а непрацюючий пенсіонер повинен отримувати щомісяця допомоги не в сумі 417,08 грн., а в 4,5 рази більше (268 грн. х 7 видів : 417,08 грн.).
На прикладі фінансування житлових субсидій встановлено, що існуючий механізм фінансування трансфертів є неефективним і потребує вдосконалення. Для підвищення державного впливу на акумулювання фінансових коштів для виплати трансфертів запропоновано в перспективі пріоритетним напрямком проведення фінансової політики зменшення бідності визнати створення бюджетного фонду цільової соціально-статусної підтримки нужденних, кошти якого були б єдиним джерелом фінансування трансфертів. Проте на даному етапі розвитку економіки навіть при функціонуванні такого фонду підвищення розмірів трансфертів до величини, необхідної для підтримки малозабезпечених, є неможливим, оскільки це може призвести до таких негативних економічних наслідків як створення надмірного тиску на бюджет та втрати важелів стимулювання активності населення до пошуку роботи, особливо в офіційному секторі.
Науковий пошук дав можливість довести, що однозначного способу вирішення проблеми фінансування соціальних трансфертів не існує. Будь-які рішення щодо бюджетних видатків на соціальне забезпечення бідних потребують проведення відповідних розрахунків стосовно кожного конкретного випадку. З’ясовано, що для того, щоб, надаючи грошову підтримку, уникати бюджетних заборгованостей по трансфертам, необхідно апробовувати відповідний модельний інструментарій. На основі кореляційного аналізу аргументовано тісний взаємозв’язок між кількістю реципієнтів і розмірами видатків на даний вид трансферту. Серед всіх чинників впливу на цей взаємозв’язок провідна роль належить заробітній платі. Визначено, в контексті відображення інтересів бідного населення щодо підвищення його частки у сукупному споживанні, стратегія і тактика фінансової політики подолання бідності може досягти максимального ефективного результату через створення умов для збільшення реальної зарплати. Автор обґрунтовує пропозицію щодо запровадження погодинного нарахування оплати праці з обов’язковим встановленням її мінімальної межі.
Можна констатувати, що під кутом зору можливостей розширеного фінансування соціального забезпечення у сучасних умовах функціонування вітчизняної економіки виникає своєрідне замкнуте коло. Без підвищення зарплати в реальному секторі не можна підняти інтенсивність праці та ефективність роботи. Як результат, стає неможливим значне зростання виробництва, а значить, і розширення податкової бази, збільшення поступлень, що є необхідною умовою зростання видатків на підтримку неплатоспроможних верств. Не маючи додаткових джерел доходів ринкового і бюджетного походження, розірвати це коло з метою розширення фінансування соціальних затрат реально лише за допомогою перерозподілу ресурсів та більш ефективним витрачанням наявних коштів.
Реалізація пропонованих практичних рекомендацій позитивно вплине і сприятиме вирішенню проблеми боротьби з бідністю і раціоналізації соціальних допомог бідним категоріям українського населення.
ВИСНОВКИ
У дисертації на основі здійснених теоретичних узагальнень концептуальних підходів, наукових гіпотез та сучасних теорій фінансування трансфертів у контексті світової фінансової науки проведено комплексний емпіричний аналіз основних тенденцій та особливостей фінансування платоспроможності, що послужило вихідною теоретико-аналітичною базою вирішення актуальної наукової задачі, яка виявляється в розробці рекомендацій щодо удосконалення субсидування та кредитування соціальних трансфертів (за статусом малозабезпеченості та суспільних заслуг) з метою вирішення проблеми бідності та досягнення суспільного добробуту. Головні висновки теоретичного та науково-практичного характеру полягають у наступному:
Ю Соціальні трансферти – необхідна умова досягнення суспільного добробуту та інструмент розподільчої функції державних фінансів. Остання знаходить прояв у формі субсидій та пільгових кредитів, призначених для зменшення соціальної нерівності.
Ю Ідеї теорії суспільного добробуту, піонерами розробки якої є західні мислителі, економісти, вчені-фінансисти, вперше реалізовані в державах загального добробуту з соціальною ринковою економікою Західної Європи та Північної Америки. В Україні вчення про добробут – одна із сфер фінансово-економічного знання, що інтенсивно розвивається.
Ю Фінанси соціального сектора є системою соціально-економічних відносин, які складаються між державою та її громадянами щодо здійснення соціального забезпечення останніх шляхом відчуження через фіскальний механізм частини національного доходу та його розподілу через бюджет відповідно до потреб членів суспільства.
Ю Становлення вітчизняної системи фінансів соціального сектора проходить в умовах фінансової трансформації, найбільшим соціальним ускладненням якої визнано зниження рівня життя переважної більшості громадян. У центр уваги української держави постало пріоритетне завдання – реформувати універсальну за характером і благодійну за змістом систему соціальних трансфертів, перетворити її на ефективно діючий інструмент державних фінансів ринкової економіки, стимул прискорення економічного прогресу і викорінення бідності. В роботі доведено, що вирішення проблеми бідності носить соціогуманітарний характер, а здійснюється через фінансово-економічні заходи.
Ю Визначено, що перспектива мінімізації бідності в Україні пов’язана з становленням суспільства трьох секторів – державного (першого), приватно-ринкового (другого) і добровільно-суспільного (третього).
Ю За результатами проведеного комплексного аналізу функціонування вітчизняних бюджетних трансфертних програм малозабезпеченим виявлено, що нині найкраще фінансуються програма житлових субсидій та допомог сім’ям з дітьми, а також видатки на надання кредитів молодим малозабезпеченим сім’ям; незадовільною є ситуація з фінансуванням допомог біженцям.
Ю Гострою проблемою залишається створення умов для нормальної високооплачуваної роботи працездатних громадян, що розвантажить систему соціальних трансфертів. Наявність роботи в Україні не завжди є гарантією достатку.
Ю Розв’язання проблем бідності неможливе без достовірного персоніфікованого аналізу бідних сімей та об’єктивної методики оцінки рівня і причин бідності. Для цього необхідно створити регіональні демографічні інформаційні підсистеми на базі органів реєстрації актів громадянського стану та обліку проживання громадян у складі сім’ї при паспортних столах та житлово-комунальних конторах.
Ю Автор пропонує у плані законодавчо-нормативного регулювання здійснити такі заходи:
Ш
прийняти Соціальний кодекс на рівні кращих світових взірців;
Ш
завершити приведення у відповідність до можливостей фінансового забезпечення соціальне законодавство;
Ш
модернізувати інституції, відповідальні за нарахування, виплату соціальних трансфертів з чітким розподілом повноважень між різними рівнями влади;
Ш
розробити регулюючі законодавчі механізми функціонування та розширення сфери діяльності вітчизняних організацій третього сектору.
Ю Для забезпечення підвищення платоспроможності малозабезпеченого населення, зменшення нерівності у розподілі доходів автор вважає за доцільне запропонувати:
Ш Вивчити можливості створення бюджетного фонду цільової матеріальної підтримки бідних і спрямовувати до нього певний відсоток обсягів загальнодержавних податків, які збиратимуться на місцях;
Ш Здійснювати фінансову політику подолання бідності з урахуванням необхідності збереження відповідних пропорцій між доходами працюючих та непрацюючих;
Ш Для вирішення проблем субсидування житлово-комунальних послуг, на думку автора, необхідно:
ь врегулювати ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги для населення, оптимізувати їх собівартість через зменшення норм споживання, втрат і витрат, інтенсивне запровадження приладів обліку;
ь забезпечити конкурсний (тендерний) відбір підприємств для обслуговування та
