Національна академія наук України

Інститут соціології

Шевель Інна Петрівна

УДК 316.93/99

СОЦІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ:

ІСТОРІЯ, МЕТОДИКА, ПРАКТИКА

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті соціології Національної академії наук України.

Науковий керівник

доктор соціологічних наук Вишняк Олександр Іванович, Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, Михальченко Микола Іванович, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу теоретичної політології

кандидат соціологічних наук, Міщенко Михайло Дмитрійович, Київський міжнародний інститут соціології, старший науковий співробітник.

Провідна установа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра галузевої соціології, м.Київ

Захист відбудеться “ 23 ” травня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021 вул. Шовковична, 12, Київ –21.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: вул. Шовковична, 12, Київ – 21.

Автореферат розіслано “ 11 ” квітня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження історії, методології, методики та практики соціологічного забезпечення виборчих кампаній у країнах Заходу, Росії та в Україні зумовлено як теоретичними так і практичними чинниками. Вільні, демократичні, багатопартійні вибори – невід’ємний атрибут демократичного суспільства. Такі вибори дають змогу соціологам отримувати більш чи менш об`єктивні дані про соціально-політичну поведінку та політичний вибір населення країни, співставляти результат вибіркових соціологічних досліджень та масових опитувань населення з електоральною поведінкою генеральної сукупності виборців, якої немає у більшості інших галузей соціології. А тому дослідження тенденцій електоральної поведінки має важливе теоретичне і практичне значення не тільки для політичної (електоральної) соціології, але й для розвитку загально-соціологічної теорії. Особливо великого значення такі дослідження набувають в умовах перехідного, неусталеного демократичного суспільства, коли від результатів виборів залежить не тільки, яка партія чи кандидат отримає владу, але й напрям розвитку суспільства. Ще більшою є практична значущість таких досліджень для суб`єктів виборчого процесу - партій і кандидатів, адже без професійного соціологічного забезпечення, без наявності надійної аналітичної та інформаційної бази про передвиборчу ситуацію, обгрунтувати стратегію і тактику виборчої кампанії неможливо. В свою чергу ні отримання надійної інформації, ні прогнозування результатів, ні розробка стратегії і тактики виборчої кампанії неможливо без знань тенденцій електоральної поведінки населення певної країни, методології та методики її досліджень. І ці методології та методики (через відмінності політичних, партійних та виборчих систем та умов життя населення) не можуть бути безпосередньо привнесені з робіт західних соціологів, які мають більш як півстолітній досвід таких професійних досліджень та прикладних розробок. Їх потрібно перевіряти і адаптувати до аналізу ситуації в конкретній країні.

У вітчизняній соціологічній науці проблема соціологічного забезпечення виборчих кампаній, дослідження і прогнозування електоральної поведінки залишається малодослідженою і почала розроблятись тільки наприкінці 80-тих років. Адже фактично був відсутній об`єкт цих досліджень – вільні альтернативні демократичні вибори. А тому соціологи вимушені були обмежуватись критичним аналізом робіт і досліджень західних соціологів Ч.Мерріам (C.Merriam), Г.Гознеллa (H.Cosnell), П.Лазарсфельд (P.Lazarsfeld), Е.Кемпбелл (A.Campbell), П.Конверс (P.Converse), С.Ліпсет (S.Lipset), Е.Даунс (A.Downs), B.Рікер (W.Ricer), П.Ордешук (P.Ordeshook)), а також електоральних досліджень і методичних пошуків Американського інституту громадської думки Дж.Геллапа, Центру Арчібальда Кросслі, Служби Луі Гарріса, Фірми Елмо Роупера, опитувальних центрів Мічиганського, Чиказького та Каліфорнійського університетів, Алленсбахенського інституту демоскопії (Німеччина), Французького інституту громадської думки Ж.Стецеля тощо.

Становлення ж вітчизняної електоральної соціології, теоретичного і методичного забезпечення електоральних опитувань і прикладних розробок розпочалось на межі 90-тих років, з появою перших напівдемократичних альтернативних виборів у СРСР, Україні та Росії. Значний вклад у дослідження цих проблем та узагальнення результатів таких досліджень внесли І.Бекешкіна, О.Вишняк, В.Кушерець, І.Мартинюк, С.Макеєв, В.Матусевич, В.Оссовський, Є.Головаха, В.Пилипенко, В.Полторак, В.Паніотто, А.Ручка, В.Петров, В.Хмелько, М.Чурилов. Накопичено і багатий емпіричний матеріал загальнонаціональних передвиборчих базових та рейтингових опитувань соціологічної та маркетингової служби “СОЦИС” (керівник – М.Чурілов), Київського міжнародного інституту соціології (керівник – В.Хмелько та В.Паніотто), незалежної фірми “Юкрейніан соціолоджі сервіс” (керівник – О.Вишняк), Центру “Соціальний моніторинг” (керівник – О.Балакірєва), Інституту соціології НАНУ (Директор - В.Ворона).

Великий внесок в розробку методології і методики соціологічного забезпечення виборчих кампаній внесли російські соціологи (Н.Бетанелі, Б.Грушин, М.Горшков, М.Гудков, В.Дмитрієв, Г.Голосов, Л.Кесельман, Ю.Левада, В.Комаровський, О.Ослон, О.Петренко, Л.Сєдов, Ж.Тощенко, Ф.Шерега). Зроблені перші спроби розробки методів прогнозування поведінки невизначених виборців та результатів голосування в Росії та Україні (О.Вишняк, Л.Кесельман, О.Петров, М.Горшков, В.Хмелько).

Разом з тим, практика соціологічного забезпечення виборчих кампаній в Україні та Росії розвивається часто стихійно у відриві від теоретичного, методологічного та методичного обгрунтування, результати досліджень та прогнозів часто не узагальнюються, що породжує значні прорахунки в прогнозуванні електоральної поведінки, розробці стратегії і тактики кандидатів і партій. Саме ця суперечність між потребами практики соціологічного забезпечення виборчих кампаній у точних прогнозах та розробці ефективних виборчих стратегій і недостатнім розвитком методології і методики електоральних досліджень, методів прогнозування результатів прогнозування і є головною проблемою в даному дисертаційному дослідженні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження з науковими планами організації, де виконувалась робота, а також з галузевими та державними програмами не пов’язана.

Мета і задачі дослідження. Основною метою соціологічного дослідження є вивчення становлення практики соціологічного забезпечення виборчих кампаній у країнах Заходу, Україні та Росії, розкрити функції соціології в забезпеченні виборчих кампаній, практичні функції методів досліджень виборчих кампаній.

Для досягнення поставленої мети необхідно було роз'язати такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати етапи становлення прикладних соціологічних досліджень виборчих кампаній у США та країнах Західної Європи в 20-60-і роки, методичні розробки, практичні успіхи та прорахунки західних соціологів та полстерів;

- проаналізувати основні функції соціології в забезпеченні виборчих кампаній, практичні функції основних видів соціологічного забезпечення виборчих кампаній;

- виявити особливості соціологічного забезпечення виборчих кампаній від типів виборів (парламентських, президентських) та видів виборчих систем в різних країнах;

- проаналізувати становлення та розвиток практики електоральних досліджень виборчих кампаній в Україні, причини прорахунків у прогнозуванні виборчих кампаній та засоби підвищення якості соціологічного забезпечення.

Об`єктом дослідження є методи та результати соціологічних обстежень виборчих кампаній у країнах Заходу, Росії та Україні.

Предметом дослідження виступають методи та методики прикладних соціологічних досліджень виборчих кампаній.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є метод порівняльного аналізу, масових та експертних соціологічних опитувань, а також методи екстраполяції та моделювання електоральної поведінки.

Наукова новизна одержаних результатів. У дослідженні проведено історичний та методологічно-теоретичний аналіз соціологічного забезпечення виборчих кампаній у країнах Заходу, Росії та Україні, розкрито зміст і основні функції соціологічного забезпечення виборчих кампаній – інформаційно-аналітичну, прогностичну та функцію політичного маркетингу. В рамках авторського аналізу отримано такі наукові результати:

-встановлено, що в умовах послаблення соціально–класової, поселенської та партійно–ідеологічної ідентифікації в країнах Заходу зростає складність прогнозування виборчих кампаній, що призводить до суттєвих похибок у прогнозуванні виборів навіть провідних соціологічних центрів західних країн та потребує періодично удосконалювати методологію досліджень;

- виявлено залежність складності, видів і методів досліджень і прогнозування результатів виборів та розробки стратегії і тактики суб`єктів виборчого процесу (кандидатів чи партій) від типу виборів (парламентські чи президентські) та виду виборчої системи. При цьому, доведено, що найбільш простою з точки зору дослідження і прогнозування є мажоритарна система відносної більшості, а найбільш складного соціологічного забезпечення потребує, з одного боку, змішана мажоритарно-пропорційна система з виборчим бар’єром, а також австралійська система альтернативного голосування;

- розкрито, що основними функціями соціології в забезпеченні виборчих кампаній є інформаційно–аналітична, прогностична та політико–маркетингова. Ці функції реалізуються за допомогою різних видів досліджень – масових і експертних, базових і рейтингових, довиборчих та поствиборчих та різних методів прогнозування результатів виборів;

- обґрунтована система показників основних рейтингів в прикладних дослідженнях виборчих кампаній, методик їх вимірювання та розрахунків, синтетичних показників базового електорату політичних партій та кандидатів, реального електорату, потенційного електорату, ступені реалізації потенціалу партії ( кандидата) в ході виборчої кампанії;

- показано вплив імен політиків на результати вимірювання рейтингу політичних партій в ході прикладних передвиборчих опитувань і обґрунтовано, що для наближення ситуації опитування до реальної

ситуації вибору при рейтингових дослідженнях необхідно включати назви партій разом з іменами політиків, які очолюватимуть список відповідної партії;

Практична значущість одержаних результатів. Дослідження має історичний, методологічний і практичний характер. Воно концентрує увагу на малодосліджених питаннях становлення соціологічного забезпечення виборчих кампаній та узагальнює методичний і методологічний досвід великої кількості електоральних досліджень. У цьому і полягає його теоретична значущість. Практична значущість отриманих результатів полягає в розробці і у концептуалізації нових методичних підходів, які сприятимуть підвищенню якості інформаційно-аналітичного і прогностичного забезпечення виборчих кампаній в умовах перехідного українського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Аналітичні узагальнення і висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на українсько-польському науковому семінарі (Лодзь, 1996) та Всеукраїнському науково-практичному симпозіумі “ Внутрішня і зовнішня політика України 2000- 2005 років” ( Київ, 1999 )

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 147 с., список використаних джерел (183 найменувань), 25 таблиць займають 30 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, формулюються мета та завдання роботи, розкривається наукова новизна одержаних результатів, їх практична значущість, апробація результатів досліджень.

У першому розділі “Становлення електоральних досліджень та методи соціологічного забезпечення виборчих кампаній” розглядається становлення соціологічного забезпечення виборчих кампаній у країнах Заходу, основні функції соціології в забезпеченні виборчих кампаній, види досліджень і методи прогнозування результатів голосування.

Вперше прикладні електоральні дослідження почали проводити ще в ХІХ столітті в США, адже саме ця країна має досвід двохсотлітніх всенародних (хоч і не зовсім прямих) виборів Президента, губернаторів штатів та мерів міст тощо. Ці прикладні опитування проводились засобами масової інформації (газети “Херрісберг Пенсільванієн”, “Н’ю-Йорк Геральд” тощо) і не спирались на достатньо методичну та методологічну основу, що призводило до значних похибок в оцінці шансів кандидатів і прогнозуванні результатів виборів.

1936 рік в американській соціології був переломним не тільки в плані закінчення етапу не професійних аматорських досліджень електоральної поведінки, але і в сенсі становлення професійних полстерських і політико- маркетингових інститутів.

Раніше з цих професійних центрів в 1928 році була створена Фіма Арчібальда Кросслі ( 1896-1985), яка і була першопрохідцем репрезентивних вибірок опитування та обґрунтування етичних норм роботи опитувальних центрів. В 1935 році Елмо Розпер створив при журналі “ Fortune” центр опитувань та маркетингових досліджень “ The Fortune Survey”. І в цьому ж році Джордис Геллап разом з підприємцем Г.Андерсеном заснували в Прістоні Американський інститут громадської думки. І хоча прийнятний результат щодо точності прогнозування в 1936 році був на президентських виборах тільки в фірми Елмо Роупера, однак всі професійні опитувальні центри правильно визначили переможця, а Дж.Геллап ще задовго до виборів показав необгрунтованість прогнозів непрофесійних досліджень журналу “ Літерарі дайджест”.

Інститут Дж.Геллапа брав участь і відзначався високою точністю і при прогнозуванні наступних виборчих кампаній в США - з 16 виборчих кампаній Президента дані цього інституту дозволили в 14 правильно визначити переможця ( окрім 1948 та 1976 року), а середня абсолютна похибка прогнозів стосовно кандидатів республіканської та демократичної партії у чотирьох випадках була нижчою за 1% ( 1960,1968,1972,1984), в 3-х за 2% ( 1956,1976,1996), в 4-х за 3% (1940, 1944,1964,1988), в двох ( 1980,1992) за 4%, в двох за 5% ( 1948,1952). І тільки в першому дослідженні 1936 року вона перевищувала 6%.

Разом з тим, є підстави стверджувати, що рівень точності прогнозів навіть провідної полстерської організації в США коливається в значних параметрах, а постійного підвищення точності вимірювань і прогнозів не спостерігається. До того ж аналіз прогнозування президентських виборів в США показав, що і провідні американські соціологи мають суттєві проблеми у прогнозуванні результатів виборів у розрізі третіх кандидатів, якщо такі з’являються, в порівнянні з прогнозуванням альтернативних виборів.

Отже навіть суттєвий прогрес у розвитку математичного та методичного забезпечення електоральних досліджень і розробок, теоретична концептуалізація тенденцій електоральної поведінки зовсім не забезпечує навіть провідні електоральні центри Заходу від певних похибок при прогнозуванні результатів виборів, при розробці стратегії і тактики кандидатів і партій.

А отже, виникає необхідність подальшого пошуку нових теоретичних концепцій електоральної поведінки, виявлення особливостей електоральної поведінки в країнах із різними типами політичної культури та видами виборчих систем. У дисертації аналізуються особливості соціологічного забезпечення виборчих кампаній у різних видах мажоритарних, пропорційних та змішаних виборчих систем. Показується зв’язок складності видів і методів дослідження і прогнозування результатів виборів та розробки стратегії та тактики суб’єктів виборчого процесу (партій чи кандидатів) від типу виборів (парламентські, президентські, місцеві) та виду виборчої системи. Відзначається, що найбільш простою, з точки зору дослідження і прогнозування результатів голосування і розподілу депутатських місць у парламенті, є мажоритарна система відносної більшості, а найбільш складного соціологічного забезпечення потребує, з одного боку, змішана мажоритарно-пропорційна система з виборчим бар’єром (яка нині діє в Україні) та австралійська система альтернативного голосування, яка є одним із різновидів багатоступінчатого ранжування кандидатів.

Але при всіх політичних системах (при яких практикуються демократичні вибори) та виборчих системах соціологічне забезпечення виборчих кампаній передбачає отримання і надання суб’єктам виборчого процесу інформації про передвиборчу ситуацію, перебіг виборчої кампанії та зміни шансів різних кандидатів, розробку короткострокових прогнозів результатів голосування, чи розподілу депутатських місць, маркетингового аналізу передвиборчого поля і пошук шляхів і методів для досягнення успіху на виборах певних кандидатів та партій, розробку стратегії та тактики їх передвиборчої кампанії.

Отже, соціологія у виборчих кампаніях виконує три традиційні функції будь-якої передової науки – інформаційно-аналітичну, прогностичну та політико-маркетингову. Ці функції реалізуються за допомогою різних методів електоральних досліджень та прогнозування результатів голосування.

Основними видами передвиборчих масових досліджень електорату є так звані базові електоральні і рейтингові дослідження. Основними завданнями базових соціологічних досліджень, які проводяться напередодні чи на самому початку передвиборчої кампанії, є виявлення соціально-демографічного обліку потенційних виборців, їх найбільш актуальних соціально-економічних проблем і очікуване ставлення потенційних виборців до програмних шляхів розв’язання актуальних проблем, виявлення рейтингу джерел масової інформації. Тобто забезпечення суб’єктів виборчого процесу інформацією, необхідною для розробки стратегії та тактики виборчої кампанії. При цьому слід зазначити, що в Україні та Росії, на відміну від усталених демократів, у базових електоральних дослідженнях не ставиться завдання виявити шанси конкретних кандидатів на перемогу в даному окрузі, бо за кілька місяців до виборів залишається невідомим склад основних претендентів. Це завдання реалізується за допомогою спеціальних рейтингових досліджень електоральної поведінки.

В дисертації дається обґрунтування методики прикладних рейтингових виборчих кампаній. Дисертант виходить з того, що рейтинг політичної партії ( кандидата) – це характеристика становлення виборців до суб’єктів виборчого процесу, а різні види рейтингів – це рівні ставлення до партій та кандидатів. Загальне ставлення до партій та політиків відображається в рейтингу довіри, а спеціальні види ставлення відображаються в інших видах рейтингів, головним з яких є рейтинг вибору ( таке ставлення до суб’єктів вибору, яке виявляється в готовності відати свій голос на виборах за них), негативний рейтинг ( таке ставлення до суб’єктів вибору, яке виявляється в неточності голосувати за них за будь-яких умов), рейтинг симпатії ( таке ставлення до суб’єктів виборчого процесу, яке виявляється ще не готовністю голосувати за них, але наявності певної схильності до них), рейтинг другої позиції ( таке ставлення до суб’єктів виборчого процесу, яке виявляється в готовності підтримати їх на виборах в разі “ вибуття” чи “ втрати обличчя” основного суб’єкта).За допомогою цих рейтингів в електоральному просторі можна виділити реальний електорат партії ( кандидата), потенційний електорат, сумарний електорат та ступінь реалізації потенціалу партії (кандидата) в ході виборчої кампанії. Питання методик вимірювання основних рейтингів у ході виборчих кампаній вже викладалось в дослідженнях Вишняка О.І.,Голосова Т.В.,Матусевича В.А.,Оссовського В.Л., Петрова О.В,, а тому в дисертації головна увага зосереджена на вимірюванні соціологічних показників рейтингів на основі масових опитувань, з одного боку, та впливу імен політичних лідерів на результати вимірювань рейтингів партій, з іншого. Аналіз цих проблем дозволив зробити такі висновки:

1. Відносно всіх рейтингів вибору основним є показник розрахований відносно тих опитаних, які збираються брати участь в голосуванні, а допоміжними є показники, які розраховуються відносно всіх опитаних та тих хто збирається брати участь і вже визначився у виборі. А головне – потрібна стандартизація показників в прикладних рейтингових опитуваннях і обов’язково позначення показника при публікації рейтингових матеріалів в ЗМІ.

2. Оскільки наявність чи відсутність імен політичних лідерів в картах рейтингових опитувань політичних партій суттєво впливає на результат опитування, а ситуація опитування завжди має бути максимальною наближена до ситуації виборів, то при рейтингових опитуваннях партії в опитувальному листі ( чи картці ) мають подаватись з зазначенням імен їх лідерів. Тільки в цьому випадку можна говорити про конкретність вимірювання рейтингу партій.

В дисертації також аналізуються прогностичні можливості експертних опитувань та прикладні функції методів Exit poll і пост виборчих опитувань. Показується необхідність розширення кола експертів, адже професійні експерти виявляють інерцію мислення і з запізненням відображають зміни в електоральній ситуації. Показується також прикладні можливості методів Exit poll і пост виборчих опитувань в контролі за результатами голосування для суб’єктів виборчого процесу, які недооцінюються дослідниками. Показується, що з допомогою цих методів можливо виявити масові порушення виборчого законодавства і проведення юридичних розслідувань цих порушень.

У другому розділі “Становлення та розвиток соціологічного забезпечення виборів в Україні та Росії (1990-2000) розглянуто коротку історію новітніх спроб соціологічного забезпечення виборчих кампаній у Росії та Україні в 90-х роках, аналізуються методи та результати досліджень і прогнозів президентських (1991, 1994) та парламентських (1990, 1994, 1998) виборів в Україні та президентських (1996 і 2000) і парламентських виборів (1993, 1995,1999 ) у Росії.

Перші спроби дослідження і прогнозування результатів альтернативних виборів у Радянському Союзі (Україні та Росії) були зроблені під час виборів депутатів З’їзду народних депутатів СРСР у 1989 році та Верховної Ради УРСР та РСФСР у 1990 році. Але якщо вибори 89 року викликали значні надії на успішні дослідження і прогнози результатів в окремих мажоритарних округах (І.Мартинюк, Л.Кессельман тощо), то вже вибори – 90 показали, що слабкість методологічної та методичної бази, не репрезентативність вибірок, проблеми низької інформованості та визначеності виборців призводять до значних похибок у прогнозах соціологів. В умовах високої інформованості і наявності явного лідера, як це мало місце на президентських виборах в Україні в 1991 році, та при відсутності прямої ангажованості соціологічних колективів їм вдалось досить на високому професійному рівні (Інститут соціології НАНУ, соціологічна служба Верховної Ради України тощо) висвітлити та спрогнозувати результати перших президентських виборів. А ось в умовах партійної неструктурованості російського (як і українського суспільства), низького рівня методологічного та методичного забезпечення більшість провідних соціологічних колективів Росії (окрім Інституту соціальних технологій “Соціограф” (в 1993 році) та Інституту соціології парламентаризму (в 1995 році) фактично повністю провалили прогнозування виборів до Державної Думи Росії в 1993 і деякою мірою в 1995 роках.

Більше того, майже всі прогнози результатів голосування за партійні списки та розподілу місць у пропорційній частині Державної Думи Росії в 1993 році практично співпали між собою, але значно розійшлись з реальними підсумками голосування. Цей провал прогнозування результатів перших виборів в Російській Федерації призвів до того, що взагалі поставив під сумнів можливості прогнозування виборів в пострадянському просторі, з неусталеною партійною системою та несформованими в достатній мірі електоральними установками виборців. Разом з тим, невдалі спроби дослідження динаміки передвиборчих переваг росіян в 1993 році стимулювали пошук причин розбіжностей між електоральними установками, виявленими в опитуваннях, і реальними результатами голосування, сприяли підвищенню рівня методологічного і методичного забезпечення передвиборчих опитувань і досліджень. Було виявлено, що самі електоральні наміри виборців не завжди є щирими, на них суттєво впливають фактори престижу та страху, а результати опитувань не є власне прогнозами результатів голосування, адже прогнози виборів потребують врахування не тільки преференцій визначених щодо партій та об’єднань, виборців, але і “розподілу” “голосів” невизначених виборців.

Відсутність надійних методик базових та рейтингових передвиборчих опитувань призводила до неадекватної оцінки шансів партій та кандидатів на виборах, не сприяла розробці глибинної технології електорату та пошуку ефективних стратегій виборчих кампаній.

Переломним у цьому плані в Росії слід вважати президентські вибори 1996 року, які характеризувались драматичною боротьбою представника правлячого авторитарного режиму Б. Єльцина проти комуністичного реваншу, що сприяло потужнім інвестиціям в передвиборчі дослідження, суттєвому підвищенні точності опитувань і методичного забезпечення, глибинному аналізу електорального простору і маркетингового забезпечення стратегії кандидата партії влади. Хоча навіть на цих виборах розробка і впровадження нових виборчих технологій в значній мірі була відірвана від соціологічних розробок, ефективні технології були наслідком інтуїції технологів, ніж цілеспрямованим результатом впровадження теоретично- методологічних висновків. А, отже, ці технології не можна було транслювати за інших умов і на інших виборах. Суттєво підвищився рівень прогнозування результатів голосування.

Цей рівень вдалось повторити російським соціологам і в 1999 році при забезпеченні вперше парламентської кампанії, яка проводила в край несприятливих умовах для партії влади та відзначалась суттєво динамічною передвиборчих переваг.

Але в ході цієї виборчої кампанії, не зважаючи на високий рівень точності емпіричних передвиборчих опитувань, методик вимірювання електоральних установок і їх динаміки, російські соціологам не вдалося розробити теоретичні моделі факторів електоральної поведінки виборців та математичні моделі прогнозування результатів голосування, а головне – теоретично обґрунтувати стратегію провідних партій на виборах.

Нові проблеми постали перед російськими та українськими соціологами на рубежі XXI століття – застій у розвитку прогностичного і маркетингового забезпечення російських виборів 2000 року та суттєві похибки в прогнозуванні виборів Президента України 1999 року показали, що без подальшого удосконалення методології та методики досліджень годі розраховувати на ефективність соціологічного забезпечення виборчих кампаній.

Суттєвий вплив на точність аналізу динаміки електоральної поведінки справляє рівень інформованості виборців про кандидатів і партії, що балотуються на президентських, губернаторських, парламентських і місцевих виборах в Україні та Росії. Особливо ця проблема загострюється на парламентських та місцевих виборах, де на відміну від західних країн балотуються десятки кандидатів та партій. За такої ситуації виявляється, що затрати часу і сил на отримання необхідної інформації про програми і особливості кандидатів, їх попередню діяльність, є непомірними для більшості виборців, рівень інформованості є дуже низьким, а вибір стає не пердбачуваним і неусталеним, залежним від випадкових обставин. Дещо вищий виявляється рівень інформованості виборців щодо кандидатів на президентських виборах, що й призводить до більш високої точності соціологічних прогнозів, продемонстрованих соціологами Росії і України при прогнозуванні виборів у 1991 і 1994 роках в Україні та особливо в1996 році в Росії. Хоча і ці вибори довели, що електорат не бажає витрачати часу під час передвиборчої кампанії на пошук інформації про всіх кандидатів, детальний аналіз їх передвиборчих програм, а тому скільки-небудь реальні шанси мають тільки заздалегідь відомі по попередній діяльності загальнонаціональні політики, на позиції ж маловідомих виборець взагалі не звертає уваги.

Таким чином, короткий історичний аналіз практики досліджень і прогнозування результатів виборів в Україні і Росії в 90-і роки, як і попередній аналіз історії професіоналізації і інституціоналізації електоральних досліджень в країнах Заходу, дав можливість виявити основні методологічні та методичні проблеми, які постають перед соціологами та полстерами в ході виборчих кампаній та шляхи їх розв’язання. Отримані в ході цих досліджень результати потребують подальшого теоретичного та методичного узагальнення, виявлення тенденцій електоральних установок та електоральної поведінки, яка від виборів до виборів має все більш складний та багатофакторний характер. А отже, досягнення певного високого рівня в прогнозуванні кількох виборчих кампаній та побудова певних релевантних моделей поведінки електорату зовсім не забезпечує соціологів від помилок та неточностей в прогнозуванні майбутніх виборчих кампаній.

У висновках формулюються головні теоретичні, методичні та практичні результати дисертаційної роботи, серед яких треба відзначити висновки дисертанта про залежність завдань, методів дослідження і прогнозування результатів виборів від типу виборчої системи країни, а також від виду виборів – парламентських, президентських. Показується, що рівень інформованості виборців на президентських виборах і визначеності щодо кандидатів суттєво вищий, що і впливає на точність прогнозів. Розкривається роль основних рейтингів політичних партій та кандидатів в аналізі реального електорату, сумарного електорату та ступеня реалізації потенціалу в ході виборчої кампанії, а також система конкретних показників рейтингів в прикладних опитуваннях.

Основні положення дисертації відображені в 1-й монографії, 2-х статтях у наукових фахових виданнях, 1-му матеріалі симпозіуму:

1. Вишняк О., Шевель І. Дослідження і прогнозування виборів в Росії та Україні (1990-1998). Досвід і проблеми. - Київ: Стилос. – 1998.- 150 с.

2. Шевель І. Соціологічне забезпечення виборчих кампаній // Розбудова держави. – 1998. - № 9/10. – С.65-71.

3. Вишняк О.І., Шевель І.П. Становлення та розвиток соціологічного забезпечення виборчих кампаній у країнах Заходу (20-60-ті) // Мультиверсум. – Філософський альманах. – Випуск 10. – Київ – 2000. – С.36-51.

4. Шевель І.П. Базові соціологічні дослідження виборчих кампаній // Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. – Випуск другий. – Київ – 2000. Матер. Всеукр. науково-практичного симпозіуму

“ Внутрішня і зовнішня політика України 2000-2005 років”. – С.270-280.

Особистий внесок здобувача у публікації № 1 особисто здобувачеві належить розділ 2 ( глава 1 (§ 1), глава 3 ( § 3, 4 ), у главі 3 розділу 1 написано спільно з Вишняком О. особисто здобувачеві належить аналіз ефективності виборчих технологій, що застосовувались російськими соціологами на цих виборах.

У публікації № 3 особисто здобувачеві належить аналіз становлення та розвитку соціологічного забезпечення виборів в Німеччині, Франції та Великобританії.

Шевель І.П. Соціологічне забезпечення виборчих кампаній: історія, методика, практика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології . – Інститут соціології НАН України, Київ, 2002.

У дисертації розглядається історія становлення прикладних електоральних досліджень і соціологічного забезпечення виборів в США, країнах Західної Європи, основні функції соціології в забезпеченні виборчих кампаній, методики прикладних досліджень електоральної поведінки. Детально аналізується новітня практика досліджень і прогнозування результатів парламентських та президентських виборів в Україні і Росії в 90-ті роки. Обгрунтовується основні показники і методики технології виборів в ході соціологічного забезпечення виборчих кампаній та методики прикладних рейтингових досліджень.

Ключові слова: електоральна поведінка, виборчі системи, види електоральних досліджень, функції і методики прикладних досліджень.

Шевель И.П. Социологическое обеспечение избирательных кампаний: история, методика, практика. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. – Институт социологии НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертации рассматривается история становления электоральных исследований и социологического обеспечения выборов в США, странах Западной Европы, основные функции социологии в обеспечении избирательных кампаний, прикладные функции и методики базовых исследований и типологии электората и показатели прикладных рейтинговых исследований, изучение жанров и контрольные функции исследований в день голосования.

Провалы любительских попыток прогнозировать результаты парламентских и президентских выборов в конце ХІХ – начале ХХ века очень остро поставили проблему профессионализации и институонализации электоральных исследований, с одной стороны, и концептуализации их результатов, изучение тенденций электорального поведения, с другой. В результате появились как профессиональные центры исследований электоральных установок и поведения в США в конце 30-х годов – Институт Дж. Геллапа, фирма опросов А.Кроссли, фирма Элмо Роупера, а в послевоенные годы и аналогичные институты в странах Западной Европы.

Все-таки, даже развитие методик и математического обеспечения электоральных исследований, институционализации и профессионализации центров электоральных исследований даже ведущие исследовательские организации Запада не застрахованы от существенных ошибок при прогнозировании результатов выборов, разработке стратегии и тактики кандидатов и партий.

А, следовательно, возникает необходимость дальнейшего развития теоретических концепций электорального поведения, выявления особенностей поведения избирателей в странах с различными типами политической культуры и видами избирательных систем. В диссертации анализируются особенности социологического обеспечения избирательных кампаний при различных типах мажоритарных, пропорциональных и смешанных избирательных систем. Но при всех видах избирательных систем социология выполняет три традиционных функции любой развитой науки – информационно-аналитическую, прогностическую и политико-маркетинговую (инженерную).

Реализация этих функций осуществляется с помощью различных исследовательских методов, основными из которых есть базовые и рейтинговые социологические исследования. Главной функцией первых из них есть обеспечение субъектов избирательного процесса необходимой информацией для типологии электората. Однако рейтинги дают информацию только о возможном поведении определившихся избирателей, а прогноз предполагает учитывание и “голосов” также не определившихся, а также тех, кто отказался участвовать в опросах. Самыми простыми методами распределения голосов последних есть экстраполяционные и экспертные методы, но они редко дают достаточно точные прогнозные результаты. Существенного повышения уровня точности прогнозов можно достичь за счет применения методов моделирования, которые основываются на основных теориях электорального поведения – социологической (статусной), социально-психологической (партийно-идеологической), теории рационального выбора (экономического голосования).

Ключевые слова: электоральное поведение, избирательные системы, виды электоральных исследований, функции и методики прикладных исследований.

Shevel I.P. Sociological provision of election campaigns (history, methodic, practice) – Manuscript.

Candidate dissertation in speciality – 22.00.04 – special and field sociology – Institute of sociology National Academy of Science of Ukraine , Kyiv – 2002.

The dissertation deals with the history of application of electoral campaigns research, sociological election provision in the USA and Western European countries as well as main functions o sociology in elections, methods of application of election behaviours. The dissertation contains a detailed analysis of the latest research data and prognosis of parliamentary and presidential elections in Ukraine and Russia in the 90-s. The dissertation describes general indexes and methods of technology of election during sociological provision of election campaigns and methods of application of rating research.

Key words: electoral behaviour, election systems, kinds of electoral research, functions and methods application researches.