НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМЕНІ Г.М.ДОБРОВА

ШКВИРА Зінаїда Андріївна

УДК 631.312 (091)

ІСТОРІЯ ПЛУГА В УКРАЇНІ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: | кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Мудрук Олексій Северіанович, Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН, провідний науковий співробітник Центру історії аграрної науки

Офіційні опоненти: | доктор біологічних наук, професор Пилипчук Олег Ярославович, Київський університет економіки та технології транспорту, завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності на залізничному транспорті

доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович, Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля (м. Луганськ), завідувач кафедри всесвітньої історії

Провідна установа: | Херсонський технічний університет МОН України

Захист відбудеться “ 15 “ січня 2004 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук при Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України

Автореферат розісланий “ 7 ” грудня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук,

ст. наук. співробітник Лобанова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Стародавній спосіб використання людиною найціннішої складової природи – грунту – це його обробіток з допомогою орного знаряддя, досконалість якого визначала соціально-економічний рівень формації, країни, що породжувало прагнення удосконалювати його, розвивати наукову думку та поєднувати її з практикою, що завжди було джерелом прогресу. Історії відомі такі періоди, коли розвиток цього знаряддя був у занепаді чи застої, мінливий або ж бурхливий.

Ще з часів зародження землеробства і понині грунтообробна техніка є матеріальною основою сільськогосподарського виробництва. Вона на протязі всього історичного періоду свого існування при переході від одного до наступного ступеня розвитку забезпечувала необхідні грунтові умови для росту культурної рослини. Трансформація елементів попереднього в наступний етап розвитку цієї техніки по доцільності конструктивного оформлення і матеріальній реалізації здійснювалась з гармонічним врахуванням механічних, фізико-хімічних і біологічних властивостей грунту, природно - кліматичних умов, рівня розвитку і потреб суспільства, конкретної політичної і демографічної ситуації.

Вивчення історичних тенденцій розвитку сільськогосподарської техніки необхідно для правдивого відтворення минулого, правильного планування та науково-технічного прогнозування в цій галузі, удосконалення інтеграції науки і техніки у виробництво завдяки використанню інженерного і наукового потенціалу.

Актуальність теми визначається тим, що:

·

·

·

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, що стали основою дисертаційної роботи, виконувались у Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці УААН у межах науково-дослідних тем: “Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні” (державний реєстраційний номер 0102U001526) та “Дослідження еволюції розвитку грунтообробного знаряддя“ (державний реєстраційний номер 0102U003587).

Провідна ідея дослідження – визначення ролі і місця України в здобутках плугобудування Росії в період ХІХ - початку ХХ століття та відродження забутих імен творців української історії науки і техніки.

Мета дослідження - використання виявлених закономірностей і тенденцій історичного розвитку конструкції і теорії плуга, наукової спадщини визначних діячів сільгоспмашинобудування в науково-технічному прогнозі плугобудування України та реконструкції національної історії науки і техніки.

Задачі дослідження:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Об’єкт дослідження - процес зародження і розвитку теорії і конструкції сільськогосподарської техніки.

Предмет дослідження - історія плуга в Україні в ХІХ – на початку ХХ століття.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обрано історико-науковий, діалектико-логічний, проблемно-хронологічний методи, які сприяли комплексному аналізу предмету дослідження, що грунтується на принципах історизму, багатофакторності, всебічності та наукової об’єктивності пізнання. Метод періодизації використано у вивченні історії розвитку конструкції і теорії плуга, науково-практичної діяльності К.Г.Шіндлера, що дозволило упорядкувати зібраний матеріал і полегшити його сприйняття.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

·

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні знань про еволюцію конструкції і теорії плуга, які можуть бути використаними при підготовці наукових праць, навчальних посібників, вузівських курсів, формуванні технічної політики створення нової грунтообробної техніки, розробці теоретичних питань історії плуга.

У результаті виконаної роботи:

·

·

·

·

Джерельна база дослідження складається з архівних, музейних документів, першоджерел діячів науки і техніки, матеріалів періодичних видань. Були використані матеріали із фондів бібліотек м. Києва, м. Москви, м. Санкт-Петербурга; фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Державного архіву м. Києва, Державного архіву Київської області, Державного архіву Тверської області, Державного архіву Російської Федерації; Тверського державного об’єднаного музею, що сприяло введенню в науковий обіг багатьох документів.

У роботі використано матеріали періодичних видань: “Известия бюро по сельскохозяйственной механике”; газети “Вечерняя газета”, “Земледельческая газета”, “Киевская

мысль”, “Тризуб”, “Руль”, “Возрождение”, “Зеркало недели”; журнали “Земледелие”, “Хозяин”, “Хозяйство”, “Наука и жизнь”, а також сучасну науково-технічну літературу з питань історії плуга, випробувальної справи.

Особистий внесок здобувача. Автором проведено історико-науковий аналіз еволюції плуга та історії розвитку плугобудування в Україні у світовому контексті, на основі чого сформульовано історичний принцип конструктивної недостатності; розроблено періодизацію еволюції плуга та хронологію розвитку його конструкції і теорії; визначено етапи розвитку плугобудування в Україні в ХІХ – на початку ХХ століття; виявлено основні закономірності і тенденції конструктивного удосконалення і технології виготовлення плуга; здійснено пошук та опрацювання архівних матеріалів, на основі яких відроджено образ вченого і педагога, дослідника і конструктора професора КПІ К.Г.Шіндлера в контексті розвитку та випробування плуга, розкрито значення його наукової спадщини в розвитку аграрної науки і техніки; введено в науковий обіг раніше не відомі широкому загалу наукові джерела, архівні документи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи висвітлені, обговорені і схвалені на щорічних наукових конференціях викладачів Національного аграрного університету (2001 - 2003 рр., м. Київ); науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми історії аграрної науки півдня України” (2000 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми технічного сервісу сільськогосподарської техніки” (6-7 грудня 2001 р., м. Харків); Х Міжнародній науково-практичній конференції “Управління організацією: регіональні аспекти” (12-13 квітня 2002 р., м. Київ); Першій конференції молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки та техніки в Україні” (30 травня 2002 р., м. Київ); Х Міжнародній науково-технічній конференції “Технічний прогрес в сільськогосподарському виробництві” (19-22 серпня 2002 р., с.м.т. Глеваха Київської області); Міжнародній науково-практичній конференції “Бібліотеки, видавництва, розповсюджувачі друкованих та електронних видань: партнерство і співробітництво” (12 листопада 2002 р., м. Київ); ХІХ Міжнародному Київському симпозіумі з наукознавства та історії науки “Історія національної науки: новий зміст і суспільна значимість” (13-15 листопада 2002 р., м. Київ); ІІ науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми аграрної науки та освіти України: регіональний аспект” (2003 р., м. Київ); ІІ Всеукраїнській конференції “Актуальні питання історії техніки” (23-24 жовтня 2003 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення результатів дисертаційної роботи знайшли своє відображення в 15 наукових публікаціях, серед яких одна брошура і 4 статті – у фахових виданнях, затверджених “Переліком ВАК”, патент України на винахід.

Структура та обсяг дисертації відображають логіку наукового дослідження, що підпорядкована провідній ідеї, меті та задачам. Обсяг дисертації 185 сторінок, яка складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 305 найменувань та 10 додатків. Повний обсяг дисертації - 224 сторінки машинопису і включає 7 таблиць і 32 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовані мета, основні задачі та методологічні засади, розкрито наукову новизну отриманих результатів, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми” аналізується історія зародження, формування та розвитку плуга у світовому контексті, окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за даною тематикою, обгрунтовуються напрямки дослідження.

У підрозділі 1.1 “Історіографія джерельної бази” проводиться огляд наукової літератури, архівних матеріалів, аналізується розкриття проблеми у працях попередників та визначаються ті питання, які потребують додаткового вивчення.

Висловлюється думка вчених-істориків, що історію сільськогосподарської науки і техніки і її минуле необхідно критично переусвідомлювати кожному науковому поколінню, що не можна бути освіченим інженером, біологом чи агрономом, творцем нової техніки чи дослідником, якщо задовольнятися лише відомостями про те, що змінюється тепер, і не знати того, що є фундаментом сучасного стану тієї чи іншої галузі науки і техніки. Вивчати минуле, пов’язати його з сучасним потрібно ще й для того, щоб чіткіше уявляти шляхи розвитку науки і техніки на майбутнє. Тільки досконале знання історії грунтообробної техніки може стати науково обгрунтованою основою для прогнозу створення її конструкції.

Вивченням історії науки і техніки все своє творче наукове життя займалися такі видатні вітчизняні вчені, як академіки М.І.Вавілов, В.І.Вернадський, М.В.Келдиш, Б.М.Кедров, В.П.Горячкін, П.М.Василенко, професори В.Л.Кирпичов, К.Г.Шіндлер та ін. Тільки споглядаючи на шлях, пройдений наукою, можна правильно оцінити її сучасний стан, а також тенденції і перспективи розвитку.

Історія техніки повинна викладатися в межах певних якісно відмінних періодів розвитку. Проблему періодизації історії техніки розглядали В.Д.Алєксєєнко, А.А.Зворикін, Б.М.Кедров, І.Я.Конфедератов, В.А.Сакун, С.В.Шухардін та ін. Проте сьогодні дана проблема однозначно не вирішена. Нині існують різні міркування щодо принципів періодизації в історико-технічних дослідженнях. На жаль, до цього часу також не розроблено чіткої, прийнятної періодизації історії розвитку грунтообробної техніки, а окремі спроби в цьому напрямку не зовсім адекватні останнім теоретичним розробкам.

Розкриваючи взаємозв’язок землеробства і грунтообробної техніки, історію систем землеробства і перших орних знарядь зародкового періоду грунтовно висвітлювали В.Ф.Горленко, В.І.Довженюк, С.А Іофінов, А.М.Каштанов, С.Крамер, Ю.О. Краснов, С.Ліллі, Ю.Ф.Новіков, С.П.Павлюк, В.А.Сакун, С.М.Скорняков, В.М.Халанський, Ю.В.Яковець. Дослідженнями В.В.Данілевського, Н.Н.Коваленко, Л.Г.Мельника, П.І.Мініна, В.Д.Нікольського, В.М.Халанського показані технічні здобутки капіталістичного способу виробництва, починаючи з ХVІІ і до ХХ століття. Однак в їх працях хоч і розкрито історичні факти еволюції конструктивних елементів плуга, але не досить чітко простежується аналіз тенденцій і загальних закономірностей його розвитку.

Бурхливий розвиток як науки і техніки, так і продуктивних сил розпочався з 70-х років ХІХ століття і тривав до середини ХХ століття. Технічні зрушення в промисловості викликали прогресивні зміни і в сільському господарстві. Різка потреба в сільськогосподарських машинах і швидкий темп їх удосконалення, вимоги до підвищення їхньої продуктивності і якості роботи призвели до необхідності узагальнення знань про конструкції машин та особливості їх роботи. Так створилась нова технічна дисципліна – сільськогосподарське машинознавство. А обгрунтування і розрахунок грунтообробних машин та знарядь на основі теоретичних положень фундаментальних наук (математики і механіки) обумовили зародження землеробської механіки, яка стала розвиненою галуззю наукових знань. Про формування теорії конструкції плуга та зародження випробувальної справи в Україні стало відомо з праць Д.Д.Арцибашева, П.Вовка, А.Н.Войди, В.П.Горячкіна, П.М.Заїки, М.М.Кагана, Л.П.Крамаренка, В.І.Нагібіна, К.Г.Шіндлера, Ф.Ерка, Л.В.Погорілого та ін. Але розвиток теорії плуга в історичному аспекті не знайшов відображення у відомих публікаціях.

Незважаючи на відносно широку джерельну базу з історії плуга, досі відсутня єдина хронологія еволюції цього знаряддя з розкриттям внеску діячів науки, техніки і виробництва у розвиток конструкції і теорії плуга.

Одним із творців історії аграрної науки і техніки України, що заслуговує уваги дослідників, є маловідомий широкому науковому загалу талановитий вчений у галузі сільськогосподарського машинобудування, засновник випробувальної справи, інженер-механік за освітою професор Київського політехнічного інституту Камілл Гаврилович Шіндлер (1869-1940). Про цю неординарну постать в історії вітчизняної науки і техніки стало відомо з архівних матеріалів Києва, Москви, Твері, а також з повідомлень ювілейних збірників Київського політехнічного інституту та Української господарської академії (Подебради, Чехія), праць В.А Вергунова, О.С.Мудрука, П.Є.Ковалевського, С.Наріжного, В.І.Онопрієнка, З.Сладека, С.П.Тимошенко.

У підрозділі 1.2. “Напрямки дослідження” в результаті вивчення стану наукової розробки проблеми сформульовані логічно визначені напрямки історико-наукового дослідження: вивчення історії розвитку конструкції і теорії плуга у світовому контексті; аналіз історії розвитку плуга в Україні в ХІХ – на початку ХХ століття; розкриття наукової спадщини діячів минулого, які зробили вагомий внесок у світову скарбницю історії плуга.

У другому розділі “Історія конструкції і теорії плуга у світовому контексті” засвідчується, що із всіх різновидностей сільськогосподарської техніки самий тривалий період розвивались знаряддя для обробітку грунту, в тому числі плуги.

У підрозділі 2.1. ”Періодизація історії плуга” розглядаються вихідні принципи, необхідні для наукового підходу до проблеми періодизації історії розвитку грунтообробної техніки взагалі і плуга зокрема.

Бралось до уваги, що науковою періодизацією є обмеження за часом основних етапів розвитку плуга як об’єкта сільськогосподарської техніки, які якісно відрізняються один від одного. При виділенні періодів тисячолітньої історії розвитку плуга, який супроводжував всі суспільно-економічні формації, враховувалось: по-перше, те загальне, що характеризує кожну послідовну ступінь наукового пізнання і технічного використання сил, явищ і законів природи в техніці, ступінь проникнення науки в глибину специфічних явищ сільськогосподарської техніки на протязі кожної історичної епохи; по-друге, яким був на той час загальний підхід до вивчення і створення техніки; по-третє, яка галузь науки (або який комплекс галузей технічних наук) ставала провідною по відношенню до решти її галузей в ту чи іншу епоху.

Основою періодизації історії плуга взято об’єктивний критерій, що відображає внутрішню логіку розвитку та специфічні закономірності використання грунтообробної техніки, на які суттєво впливають зовнішні фактори.

У підрозділі 2.2. “Формування конструкції стародавнього грунтообробного знаряддя” аналізується самий тривалий зародковий період історії розвитку плуга, що бере початок з кінця неоліту і завершується в ХVІ столітті. Виділяється 11 логічних стадій формування схематичних ознак конструкції плуга, кожна із яких характеризується введенням конструктивного елемента нової якості. Стадії не мають чітко окреслених історичних меж, так як у кожного народу вони свої, специфічні, або ж деякі стадії проникають одна в одну чи випадають зовсім. До ХІ століття був вже сформований “римський плуг”, який залишався без істотних змін майже до ХVІІ століття.

Підрозділ 2.3. “Генеза плуга” розкриває історико-наукову картину розвитку плуга з часів винаходу Брабантського чи Фландрського плуга (Нідерланди) в ХVІІ столітті, чим завершилось формування загальної його схеми, і для якого характерні увігнута (злегка скручена) полиця, що кріпилася до опуклого металевого лемеша, закріпленого до гряділя, чересловий ніж, башмак замість колісного передка, регулятори глибини і ширини захвату.

Підкреслюється, що на подальший еволюційний розвиток плуга з кінця ХVІІ століття впливали: природно-кліматичні умови, використання нових джерел енергії як тяглової сили, прагнення підвищити зручність регулювання та користування ним. Встановлено, що зусиллями умільців всіх розвинених країн удосконалювалась загальна компоновка, поступово вироблялись форми складових частин плуга і перш за все робочих органів, вишукувались нові матеріали для їхнього виготовлення, розроблялись методи і засоби регулювання і заміни зношених частин новими. Наголошується, що вибір конструкційного матеріалу для виготовлення грунтообробної техніки завжди залежав від соціально-економічного та технічного розвитку країни.

У підрозділі 2.4. “Тяглова енергетика” вперше аналізуються історичні факти розвитку енергетичних джерел як рушійної сили плуга, починаючи від використання мускульної сили людини чи тварини, потім коловорота, вітряних і парових двигунів для канатної тяги, парових плугів самоходів, автоплугів і до сучасної тракторної тяги, які на всіх етапах еволюції плуга впливали на його конструктивне удосконалення (висячі, колісні, передкові, напівпередкові, безпередкові, багатокорпусні), якість та продуктивність орних робіт.

У підрозділі 2.5. “Історія теорії плуга” розкрито витоки теорії розробки конструкції плуга, вплив конструкції плуга на якість оранки, шляхи підвищення продуктивності орних робіт.

Основоположною ідеєю теорії плуга було і залишається створення оптимальних умов для росту рослин, а змістом - розкриття фізичної суті і визначення кількісного і якісного співвідношення взаємодії його робочих органів з грунтом. Тільки поєднання інженерного і агрономічного напрямків розвитку в землеробстві створило міцне підгрунтя теорії грунтообробної техніки.

Якщо метою зародження та формування конструкції плуга в зародковому періоді було в основному розпушування грунту, то головна і єдина вимога до основного обробітку грунту періоду визрівання ідей і теорій розвитку грунтообробної техніки (середина ХVІІ - 70-і роки ХІХ століття) - це повне обертання скиби з метою знищення рослинного попередника і вивертання на поверхню розпушеного без дернини грунту. У періоді бурхливого розвитку конструкції плуга, що припадає на 70-і роки ХІХ – середину ХХ століття, удосконалення плуга відбувалося з погляду підвищення якості оранки та продуктивності праці в усіх країнах, де було розвинуте землеробство, розробки принципово нових його конструкцій, посилення стійкості ходу, удосконалення рушійної сили (енергетичного джерела) та технології обробітку грунту.

Наука про сільськогосподарські машини почала формуватися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, як у Росії, так і за рубежем. Її засновники – професор КПІ Камілл Гаврилович Шіндлер (1869-1940) та професор Московського сільськогосподарського інституту Василь Прохорович Горячкін (1868-1935), наукова діяльність яких розпочалася одночасно в стінах Московського сільськогосподарського інституту, а дослідницька – з першого конкурсу-виставки сільськогосподарських машин на Бутирському хуторі в 1896 році. Вони не тільки досконало вивчили особливості будови машин іноземного та вітчизняного виробництва, а й першими приступили до теоретичного і науково-експериментального обгрунтування будови і роботи сільськогосподарських машин та їх робочих органів, дали завершені відповіді або вказали на методику рішення численних теоретичних питань.

Творча праця К.Г.Шіндлера та В.П.Горячкіна сприяла розвитку аграрної науки і техніки, становленню наукових шкіл. Їх науковими працями та працями їх соратників та учнів – відомих вчених Д.Д.Арцибашева, К.М.Баркова, І.Д.Бєлова, Ю.А.Вейса, В.І.Нагібіна, М.Х.Пігулєвського, С.В.Полєтаєва та інших було визначено головні напрямки дослідження сільськогосподарської техніки, розвитку сільськогосподарського машинознавства, землеробської механіки і дослідної справи, тобто вивчення конструкцій машин з погляду на агрономічні вимоги (працездатність, удосконаленість і пристосованість машин до місцевих умов), розробки теоретичних основ проектування і удосконалення.

Науково-експериментальні дослідження плуга та теоретичні розробки його елементів вченими-аграріями були підпорядковані головній агротехнічній вимозі до цього орного знаряддя: підвищення зносостійкості, тобто якісне покращання матеріалу, з якого виготовлялись складові плуга; якості і продуктивності орних робіт; культури землеробства і родючості грунту; покращання умов праці землероба; зниження метало-, праце- і енергозатрат.

У підрозділі 2.6. ”Хронологія розвитку конструкції і теорії плуга” показано удосконалення плуга діячами науки, техніки і виробництва різних країн і професій (годинникар, коваль, землероб, фермер, агроном, слюсар, механік, інженер, вчений), різного соціального походження (служителі культу, робочі, селяни, поміщики, князі, керівник держави), серед яких: Джеймс Смол – шотландський годинникар, Томас Джеферсон – президент Сполучених Штатів Північної Америки, Джеймс Бейлі – англійський хлібороб, Чез Ньюбольт – фермер, Лямбручині та Рідольфі – абати з Італії, Джон Дір – американський коваль, Г.Еккерт – німецький слюсар, Рудольф Сакк – німецький коваль і землероб, Георгій та Іван Гени - одеські підприємці, Камілл Шіндлер – вчений, винахідник, конструктор, професор Київського політехнічного інституту, Роберт Шток – німецький винахідник і підприємець, Василь Горячкін – професор Московського сільськогосподарського інституту та інші, що свідчить про загальнолюдську значимість створення основного знаряддя землероба.

Складеною хронологією еволюції плуга розкрито у світовому контексті історико-наукову картину удосконалення тяглової енергетики, науково-експериментального обгрунтування конструкції та теорії розробки окремих елементів плуга.

У третьому розділі ”Розвиток плуга в Україні в ХІХ – на початку ХХ століття” проаналізовано багатовіковий шлях головного знаряддя українського землероба.

У підрозділі 3.1. “Орні знаряддя Київської Русі” здійснено огляд скупих свідчень у працях дослідників-істориків про землеробство часів зародження Русі.

Відзначається, що мотика протягом віків залишалась основним знаряддям землероба. На території України в басейні Дніпра і Дністра в III тисячолітті до н.е. існувала трипільська культура, в якій мотичне землеробство було основною галуззю господарства, основою продуктів харчування.

У період становлення Київської Русі в ІХ столітті основним орним знаряддям було дубове чи грабове рало. Найдавніший зразок рала, що знайдено в торфовищі біля с. Токарі Сумського району в 1921 році, фахівці відносять до другої половини І тисячоліття н.е.

Особливе місце в історії плуга займає соха, яка з використанням запряжних тварин застосовувалася на Русі з часів трипільської культури. Приладнавши до сохи в кінці І-го тисячоліття н.е. невелику лопатку-полицю і змінюючи нахил її вправо чи вліво можна було вести оранку слід у слід, зміщуючи грунт вбік.

Косуля ж, яка мала увігнуту полицю і ніж для відрізання пласта збоку, послужила проміжним орним знаряддям між сохою і степовим малоросійським (українським) плугом – “сабаном”, існування якого можливе ще з ІХ століття. “Сабан” був поширений на всій території України, мав численні варіанти і форми і послужив прототипом при конструюванні так званих “колоністських”, “новоросійських” та інших металевих плугів у 40-х роках ХІХ століття.

У підрозділі 3.2. “Конструктивні удосконалення плуга вітчизняними майстровими” розглянуто вагомий внесок кращих представників нашого народу у світову скарбницю історії розвитку плуга в ХІХ столітті, технічні рішення яких стали базою вітчизняного та закордонного масового плугобудування.

Творцями історії становлення вітчизняного плугобудування й удосконалення конструкції плуга були українські винахідники і раціоналізатори: Т.Петренко, Л.Рудницький, одеські майстрові, які створили передковий плуг; граф А.Бобринський, київський поміщик – збагатив конструктивну схему плуга грунтопоглиблювачем; В.Васильчиков, київський поміщик – розробив суцільнометалевий безпередковий плуг з рухадловою полицею; Р.Циховський – створив двоярусний плуг; Алле, інженер-механік з Полтавщини – сконструював трикорпусний плуг з дерев’яною рамою, І. Ген, одеський підприємець – заснував перший у Росії завод по масовому виготовленню плугів, удосконалюючи старі і розробляючи нові конструкції, та інші.

У підрозділі 3.3. “Етапи розвитку плугобудування в Україні” простежено поетапний шлях започаткування та розвитку сільськогосподарського машинобудування, встановлені основні фактори, які впливали на рівень плугобудування дореволюційної Росії.

Виробництво поліпшених орних знарядь в Україні, розпочате з кінця 30-х років ХІХ століття, помітно почало набирати темпів тільки після скасування кріпосного права в 1861 році, з відкриттям механічних закладів і майстерень, таких як Заславського в Катеринославі, Шумана у Слов’янському повіті, Яхненка і Симиренка у Млієві Київської губернії, Ріхтера в Ромнах (1835 р.), Бобринського у Смілі (1840 р.), Кандиби в Чернігівській губернії (1841 р.), Потьомкіна у Кременчуку (1841-1842 рр.), Дорофа у Волинській губернії (1846 р.), Менцеля в Білій Церкві (1850 р.), Леппа і Вальмана в Хортиці (1852 р.), І.Гена в Одесі (1854 р.), Унтера в Хортиці (1859 р.), Гельферіх-Саде в Харкові, Грієвза в Бердянську, тощо. В період 1864-1880 рр. виникли наступні заводи: Я.Гена в Одесі (1865 р.); Краузе і Бургардта в Єлизаветграді (1868 р.); П.Тіссена (1870 р.), Румпеля (1872 р.) і Гільденбранда (1874 р.) у Хортиці; Билинно- Фендеріха в Одесі і Мельгозе в Харкові (1873 р.); Жейнова в Бердянську і Мерецького в Новій Олександрії (1875 р.), братів Ельворті в Єлизаветграді (1879 р.).

Всього в Україні в 1843 році було 10 машинобудівних підприємств, у 1880 році – 58, а в 1894 році – 82 заводи, що стало фундаментом створення великого вітчизняного сільськогосподарського машинобудування як самостійної галузі промисловості і перетворення України на головний район цього виробництва всеросійського значення. Згідно статистичних даних 1913 року із загальної кількості сільськогосподарських машин (по вартості) 44% постачалось у Росію із-за кордону, 41% випускалось південними заводами України і лише 15% вироблялось в інших районах Росії, переважно в кустарних майстернях.

Факторами, що мали помітний вплив на характер, темпи і масштаби плугобудування в ХІХ – на початку ХХ століття в Україні як основного центру сільськогосподарського машинобудування Росії були: скасування кріпосного права; митна, цінова і кредитна політика держави; розвиток металургії і її прокатних технологій; організація виробництва запасних частин та комплектуючих виробів; широке використання зарубіжного досвіду; створення широкої мережі випробувальних, наукових і освітніх установ.

У підрозділі 3.4. “Перші дослідження плуга” висвітлено зачатки цілеспрямованого вивчення землеробських машин і знарядь окремими дослідниками та науковими установами.

Освітніми і науковими осередками аграрної галузі в Україні, де випробовувалась передова на той час сільськогосподарська техніка з усього світу, давались рекомендації по її використанню і удосконаленню, розроблялась технічна документація, велась наукова, статистична робота, готувались інженерні та агрономічні кадри для сільськогосподарського виробництва, були: Вчений комітет при Міністерстві державного майна (1837-1917 рр.) – перший державний орган по керівництву науковими установами; Імператорський сільськогосподарський музей (1869 р.); Бюро по сільськогосподарській механіці при Вченому комітеті Головного управління Міністерства землеустрою і землеробства (1907-1917 рр.); Харківський технологічний інститут (1885 р.); Київський політехнічний інститут (1898 р.) та Донський політехнічний інститут (1907 р.) у Новочеркаську. З 1900 по 1917 рік центрами вивчення та випробування сільськогосподарських машин в Україні були Київська (при КПІ), Аджамівська та Якимівська машинно-дослідні станції.

Визначними діячами України в дослідженні плуга як основного знаряддя грунтообробітку були такі відомі вчені, як О.О.Алов, Д.Д.Арцибашев, К.М.Барков, І.Д.Бєлов, Ю.А.Вейс, В.В.Вінер, К.І.Дебу, І.М.Комов, П.С.Коссович, Г.О.Латишев, М.Г.Ливанов, В.І.Нагібін, С.В.Полєтаєв, М.Х.Пігулевський, М.П.Соколов, М.В.Черняєв, К.Г.Шіндлер та інші.

Четвертий розділ “Діяльність професора К.Г.Шіндлера в контексті розвитку і випробування плуга” присвячується досліднику і педагогу, вченому і винахіднику, випробувачу і громадському діячу професору Київського політехнічного інституту Каміллу Гавриловичу Шіндлеру, який зробив значний внесок у розвиток аграрної науки і техніки України і у світові знання.

Результати аналізу і синтезу архівних свідчень і літературних джерел про дитячі та юнацькі роки, становлення технічного спрямування, перші дослідження сільськогосподарських машин та початок педагогічної діяльності К.Г.Шіндлера подано в підрозділі 4.1. “К.Г.Шіндлер – дослідник і педагог”.

У підрозділі 4.2. “Започаткування К.Г.Шіндлером системи випробування сільськогосподарської техніки в Україні” відображено процес формування наукового світогляду К.Г.Шіндлера та становлення його як вченого, засновника наукової школи з сільгоспмашинобудування та випробування сільськогосподарської техніки.

Створивши в 1900 році при КПІ випробувальну станцію і обгрунтувавши її функції, він започаткував Київську школу випробувальної справи, вдало поєднав основну діяльність випробувальної станції, де відпрацьовувались рекомендації конструкторам щодо удосконалення землеробських машин і знарядь, з учбовим процесом вищого навчального закладу, що сприяло кращій підготовці спеціалістів вищої кваліфікації; теоретично обгрунтував доцільність створення і використання різноманітних конструктивних рішень грунтообробного знаряддя відповідно до різних грунтово-кліматичних умов; запропонував схему перепідготовки кадрів для системи випробування сільськогосподарської техніки у спеціальних інститутах для осіб, які мають вищу інженерну чи сільськогосподарську освіту; зробив значний внесок у теорію деформації грунту при обробітку його плугом; першим в Україні в 1899 році започаткував кафедру прикладної механіки при КПІ, на якій читав спеціальний курс сільськогосподарського машинобудування.

У підрозділі 4.3. “К.Г.Шіндлер – науковець, конструктор, громадський діяч” проаналізовано високу професійність, багатогранність творчої діяльності професора К.Г.Шіндлера, його наукову спадщину, незаперечний авторитет у наукових колах, серед учнів, колег, виробничників і сільських господарів. Ним започатковано тісний зв’язок між дослідником, виробником і споживачем впровадженням у виробництво власних конструкторських удосконалень та розробок: прилади, устаткування та динамометри, що виготовлялися студентами в майстернях КПІ і використовувалися дослідними станціями та навчальними закладами; культурний плуг ГПЗ, який виготовлявся товариством “Работник” на Олександрівському заводі; оригінальну полицю до колоністських плугів та панцирну полицю до новоросійських плугів, пристрій для регулювання глибини оранки, що вироблялися відповідно Брянським та Коломенським паравозобудівними заводами.

У підрозділі 4.4. “Основні віхи життєвого та трудового шляху К.Г.Шіндлера” розкривається науково-практична діяльність професора К.Г.Шіндлера в галузі сільськогосподарського машинобудування та машинознавства, випробування сільськогосподарських машин та підготовки кадрів за короткий період роботи в КПІ (1899-1911 рр.), а також його комісіонерську діяльність у Росії і Англії з питань виробництва та торгівлі сільськогосподарськими машинами (1911-1921 рр.), педагогічну та громадську діяльність в еміграції в Чехословаччині (1921-1940 рр.). Упорядкованими матеріалами про життя і діяльність професора К.Г.Шіндлера поповнені фонди музеїв відповідного профілю.

ВИСНОВКИ

1. Комплексний аналіз історії розвитку плуга дозволив виявити основні закономірності і тенденції удосконалення конструкції та технології його виготовлення, а також скласти хронологію його еволюції, що дало можливість відтворити у світовому контексті цілісну історико-наукову картину цього найважливішого знаряддя землероба.

2. Розроблено періодизацію еволюції плуга, що включає: зародковий період (з кінця епохи неоліту і до ХVІІ століття), у якому завершилось формування загальної схеми конструкцією “римського” плуга; період визрівання ідей і теорій (з другої половини ХVІІ століття до 70-х років ХІХ століття), у якому почали залучатись наукові знання, досвід суміжних галузей, з’явились наукові розробки по теорії плуга; період бурхливого розвитку конструкції плуга (з 70-х років ХІХ століття і до середини ХХ століття), у якому землеробська механіка стала вже, як сформована і розвинена галузь наукових знань із своїм предметом, засобами, методами і чітко окресленою ділянкою досліджень.

3. Сформульовано історичний принцип конструктивної недостатності: кожна наступна конструкція плуга зароджується на базі попередньої шляхом введення до останньої додаткового (недостаючого) конструктивного елемента нової якості (геометричних або технологічних нововведень) відповідно запитам суспільства при конкретних суспільно-економічних умовах, переходячи з одного технічного рівня на принципово інший. Цей принцип може бути використаний при створенні нових конструкцій плуга.

4. Встановлено, що енергетичні джерела, починаючи від використання мускульної сили до сучасної тракторної тяги, на всіх етапах еволюції плуга впливали не тільки на його конструктивне удосконалення, а й на якість та продуктивність орних робіт, технологію обробітку грунту й урожайність. Ця закономірність може бути підставою для розробки плуга принципово нового конструктивного рішення з появою нових перспективних енергетичних засобів у майбутньому.

5. Значний внесок у розвиток конструкції і теорії плуга зробили діячі науки, техніки і виробництва різних професій (годинникар і президент країни, хлібороб і служитель культу, коваль і підприємець, слюсар і винахідник, інженер і педагог, вчений і фермер) і різної національності (українець і росіянин, американець і італієць, німець і англієць, француз і австрієць, словак і поляк), що свідчить про загальнолюдську значимість створення основного знаряддя землероба.

6. У теоретичному плані найбільшу зацікавленість дослідників і творців плуга на всіх етапах історії його розвитку викликали: доцільність форм та контурів, стан поверхні робочих органів; загальна компоновка конструкції; застосування нових джерел енергії та допоміжних механізмів, які визначали технічну досконалість знаряддя і якість оранки. Ці питання актуальні і нині на шляху удосконалення сучасної та розвитку нової грунтообробної техніки в Україні.

7. Виділено 5 етапів історії розвитку плугобудування в Україні, які дають якісну характеристику його розвитку, а саме: зародження плугобудування (1832-1862 рр.) на основі створення майстерень і невеликих заводів; інтенсивний розвиток плугобудування (1862-1881 рр.) і зростання потужностей заводів завдяки урядовому сприянню; криза галузі (1881-1885 рр.) через митну та цінову політику держави; відновлення галузі (1885-1894 рр.) завдяки розвитку власної металургії; досягнення світового рівня цієї галузі (1894-1913 рр.), яка стала конкурентоспроможною.

8. Значний внесок у теорію і практику плуга зробив професор К.Г.Шіндлер, який у період розквіту творчих сил працював у Київському політехнічному інституті в оточенні таких відомих вчених, як Д.Д. Арцибашев, Ю.А.Вейс, Є.П. Вотчал, В.Л.Кирпичов, В.І.Нагібін, С.В.Полєтаєв, С.П.Тимошенко, М.П.Чирвінський та інші, які в значній мірі визначали рівень науки і техніки своєї доби, в тому числі й аграрної, і заклали основи її розвитку в Україні.

9. Аналіз і синтез історичних матеріалів архівів Києва, Москви і Твері, а також літературних джерел дозволили ввести в науковий обіг маловідомі раніше джерела з життя і діяльності професора К.Г.Шіндлера, що дає змогу повернути із забуття величну постать вченого в галузі сільськогосподарської механіки взагалі, механізації обробітку грунту і випробувальної справи зокрема. Встановлено, що професор К.Г.Шіндлер першим, поєднавши агрономічний та інженерний напрями дослідження, збагнув значення і вплив способу механічного обробітку грунту та конструктивної досконалості землеробського знаряддя на продуктивність обробітку грунту та урожайність; започаткував у 1899 році в Україні спеціальний курс сільськогосподарського машинобудування; першим в Європі науково обгрунтував функції станції випробування землеробських машин і знарядь, заснувавши і очоливши таку при КПІ, яка була першою діючою станцією в Росії, чим закріпив пріоритет нашої країни у випробувальній справі.

СПИСОК

опублікованих праць здобувача за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.