НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

Тимчук Олена Тихонівна

УДК811 : 1б1.2'38:37

СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНЕ ЯВИЩЕ ГРИ СЛІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі слов'янських мов Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Смерчко Алла Костянтинівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, доцент кафедри слов'янських мов

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук

Непийвода Наталія Федорівна,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики

кандидат філологічних наук

Тодор Олена Григорівна,

Інститут української мови НАН України, науковий співробітник

Провідна установа: Національний педагогічний університет їм. М. П. Драгоманова, кафедра стилістики української мови

Захист відбудеться “25” лютого 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (01001, м. Київ – 1,

вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. 0.0.Потебні (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4)

Автореферат розіслано “16” січня 2003р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філол. наук, професор Озерова Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У широкому комплексі семантико-стилістичних засобів мови, що виконують різноманітні виражально-зображальні функції, помітне місце займає явище гри слів (гри словами, словесної гри), під яким звичайно розуміють спеціальне використання (“обігравання”) тотожних або подібних з формального боку мовних одиниць для створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ. Термін “гра слів” уживається щодо обігравання мовних одиниць не тільки на лексичному рівні, як це може випливати з його вужчого розуміння, а й на інших мовних рівнях. Одним з різновидів цього явища є каламбур, який полягає у використанні зовнішньої подібності або тотожності мовних одиниць з метою досягнення комічного ефекту.

У вітчизняній стилістиці явище гри слів найповніше досліджене на фонетичному (це насамперед різноманітні звукові повтори) та лексичному (обігравання значень полісемічного слова, омонімів та паронімів) рівнях (це, зокрема, праці І.Качуровського, книги з лексикології та стилістики в академічному п”ятитомному курсі “Сучасна українська літературна мова”, 1968-1973, а також курси стилістики української мови для вищої школи, дослідження парономазії української мови А.П.Критенка, Л.О.Ставицької, Г.М.Грицик, Н.Л.Дащенко та ін.), меншою мірою – на рівні фразеології (обігравання внутрішньої форми власних назв у складі фразеологічних одиниць в дусі “народної етимології” та омонімічних фразеологізованої і вільної синтаксичної конструкцій: В.С.Ващенко, В.Д.Ужченко, М.Т.Демський, В.П.Ковальов та ін.). Значно менше це явище вивчене в словотворенні й особливо в граматиці української мови (у морфеміці, морфології, синтаксисі), хоч на цих мовних рівнях воно також є одним з традиційних і досить поширених семантико-стилістичних засобів (праці А.О.Щербини, В.П.Ковальова, О.О.Тараненка та ін.). Відсутня також загальноприйнята, придатна для якомога більшої кількості випадків семантико-структурна класифікація типів конструкцій з елементами гри слів. Явище гри слів найповніше описане на матеріалах текстів художнього стилю, особливо поезії та гумористичних жанрів, меншою мірою – в мові публіцистики, а також у такому різновиді, як гумористично-сатиричні підписи під малюнками, карикатурами (О.А.Стишов, О.Г.Тодор та ін.); останнім часом це явище стало привертати увагу дослідників на матеріалі рекламних текстів (Н.Ф.Непийвода).

З огляду на сказане вище явище гри слів та, зокрема, каламбуру як одного з його основних різновидів потребує поглибленого й розширеного підходу – з урахуванням його функціонування на різних мовних рівнях, у вигляді різних структурних побудов і на матеріалі різних стилів і жанрів української мови. Цим зумовлена актуальність обраної теми.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема пов”язана з комплексом славістичних досліджень, які проводяться на кафедрі слов”янських мов Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка, де виконано дисертацію.

Мета дослідження полягає, по-перше, в уточненні й поглибленні лінгвістичного розуміння явища гри слів в українській мові, його місця серед деяких інших, суміжних семантико-стилістичних явищ, по-друге, в дослідженні особливостей його функціонування на різних мовних

рівнях – насамперед тих, які досі менше привертали до себе увагу дослідників, по-третє, в подальшому вивченні особливостей семантико-структурної організації конструкцій з елементами гри слів.

Завдання роботи, що випливають з поставленої мети:

1) дати характеристику розуміння явища гри слів у вітчизняному мовознавстві та в літературознавчій стилістиці і визначити його місце серед суміжних семантико-стилістичних явищ;

2) дати опис особливостей функціонування цього явища в межах морфем і взагалі структурних компонентів слова, в межах граматичних та лексико-граматичних категорій морфології, у межах синтаксичних конструкцій, у межах фразеологічних та інших стійких зворотів (фразеологія більше, порівняно з вищеназваними мовними рівнями, привертала в цьому аспекті до себе увагу дослідників, але об”єктом комплексного опису вона ще не була);

3) спираючись на вже відомі класифікації типів семантико-структурної побудови висловлень з елементами гри слів, уточнити й розширити композиційну типологію цього явища;

4) простежити функціонування явища гри слів у художньому, публіцистичному та розмовному стилях української мови з особливою увагою до тих їхніх жанрових різновидів, які досі менше залучалися до аналізу.

Джерельна база дослідження: українська усна народна творчість (прислів”я, приказки, примовки, нісенітниці, дитячі лічилки, анекдоти і т. ін.), тексти української художньої літератури кінця ХУШ-початку ХХІ ст., насамперед мова поезії та гумористичних творів, мова сучасних засобів масової інформації (переважно кінця 1980-х рр. — початку ХХІ ст.), мова сучасної реклами, усне розмовне мовлення. Загальна кількість зібраних і проаналізованих висловлень з елементами словесної гри становить близько 900 одиниць.

Об”єктом дослідження в дисертації є масив висловлень з елементами гри слів в українській мові, дібраних з матеріалів названої джерельної бази, а предметом – особливості структури та функціонування мовних одиниць з елементами гри слів.

Основним методом дослідження є описовий.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше:

1) проведено комплексний аналіз явища гри слів в українській мові – з різними підвидами цього явища, на різних мовних рівнях і на матеріалі різних стильових та жанрових різновидів;

2) значно докладніше, ніж у наявній літературі з цього питання, описано функціонування цього явища в межах будови слова (у морфеміці та словотворенні), граматичних та лексико-граматичних категорій морфології, синтаксичних конструкцій, фразеологічних та інших стійких мовних зворотів;

3) уточнено й розширено класифікацію типів семантико-структурної побудови висловлень з елементами гри слів;

4) унаслідок цього дістало подальший розвиток саме розуміння семантико-стилістичного явища гри слів в українській мові.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в подальшому розвитку теорії гри слів на матеріалі різних мовних рівнів і на основі різних типів семантико-структурних відношень у мові (полісемії, омонімії, паронімії) та мовних процесів (аналогії, контамінації, різноманітних зіставлень, протиставлень і переставлень мовних одиниць у контексті тощо).

Матеріали й одержані результати дослідження можуть знайти практичне застосування в курсах лексикології та стилістики сучасної української літературної мови, у вивченні комплексу семантико-стилістичних явищ мови в теорії художнього, публіцистичного та розмовного стилів і в літературознавчій стилістиці, а також у такій суміжній галузі, як побудова рекламних текстів.

Особистий внесок здобувача. Основні результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертантки.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри слов”янських мов Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка і відділу лексикології та комп”ютерної лексикографії Інституту української мови НАН України, на УІ міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 1998).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 праць, з них – 4 статті, 1 – матеріали доповіді на конференції.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п”яти основних розділів, висновків, списку скорочень назв джерел і списку використаної літератури (136 позицій). Повний обсяг дисертації – 183 стор., обсяг її без списку використаної літератури – 171 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі визначено проблематику роботи, схарактеризовано актуальність, мету й завдання, об”єкт і предмет дослідження, обґрунтовано методологію його аналізу, наукову новизну, теоретичне значення й практичне застосування.

У першому розділі “Гра слів як семантико-стилістичне явище” розглядаються загальнотеоретична проблематика явища гри слів і ступінь його вивчення на матеріалі української мови. Так, за ознакою наявності або відсутності стилістичної заданості гра слів – як спеціально побудований мовний засіб – протиставляється явищу “народної етимології”, яке має не усвідомлюваний самим мовцем, спонтанний характер. Проте в самій мові між цими двома явищами не завжди можна провести однозначну межу, оскільки, по-перше, в мові художньої літератури є досить поширеним стилістичний прийом, коли певний випадок хибного осмислення

слова в мовленні персонажа автор використовує як гру слів; по-друге, у випадках гри слів виділяються явища “поетичної етимології” та жартівливої (іронічної, глузливої, сатиричної) “етимологізації”. За особливостями семантико-структурної організації конструкцій з елементами гри слів дослідники виділяють різні типи побудов. Це звичайно конструкції: а) із зіставленням обіграваних мовних одиниць у межах контексту; б) із залишенням однієї з таких одиниць за межами контексту – як домислюваної; в) із злиттям двох близькозвучних слів у рамках спільного третього або, навпаки, з розкладенням одного слова на два; г) з переставленням мовних одиниць.

Гра слів найдокладніше вивчена на фонетичному (звукові повтори, алітерації, асонанси, анаграми і т. ін.) та лексичному рівнях, а серед типів лексико-семантичних відношень – у явищах обігравання слів-омонімів, меншою мірою значень полісемічного слова й особливо – при парономазії, або (як її частіше тепер називають) паронімічній атракції. Дослідження гри слів у морфеміці та словотворенні здебільшого проводяться в одному ряду з випадками вияву цього явища на рівні слів як лексичних одиниць. Вихід досліджень на рівні морфології та синтаксису також звичайно відбувається без принципового відмежування їх від власне лексичного рівня – у випадках міжчастиномовних омонімів та неоднослівних омофонів. Крім того, рівень синтаксичних одиниць залучається до аналізу у випадках омонімії вільних синтаксичних і зв”язаних, фразеологізованих конструкцій. Фразеологія є об”єктом аналізу під даним кутом зору також у випадках “розгортання слова у фразеологізм” – при творенні фразеологізмів-каламбурів на основі подібності (тотожності) певних слів.

У другому розділі “Обігравання мовних одиниць у межах будови слова та словотворення” описуються випадки обігравання компонентів слова (не обов”язково морфем у власному розумінні) як без їх формальних видозмін (крім можливих графічних модифікацій на письмі), тобто в межах структури слова, так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто на рівні словотворення.

На рівні будови слова серед засобів графічного увиразнення компонента слова виділяються: 1) оформлення його великими літерами. Найчастіше це кілька великих літер поряд: ГАЗават – газетна публікація про “газову війну” (пор. газ і газават “священна війна мусульман проти невірних”), рідше – з наявністю між великими малих літер: „Що заНАдТО, то недобре” – публікація про бомбування силами НАТО території Югославії; за допомогою великої літери може виділятися тільки одна графема в складі слова: “каПриз фортуни” – з реклами; 2) оформлення його за допомогою жирного шрифту (при чорно-білому зображенні) або шрифту іншого кольору: приватизація; 3) відокремлення його за допомогою дефіса: “Арт-обстріл” – назва естрадної групи клоунів і мімів, пор. артобстріл “артилерійський обстріл” і арт- як компонент слів артист, артистичний. При обіграванні складових компонентів слова виділяються явища, з одного боку, “розшифровування” компонентів абревіатур і графічних скорочень або й звичайних слів як нібито

початкових елементів відповідних інших слів (так, Рух – скорочена назва політичної партії Народний рух України – жартівливо “розшифровується” як “Рятуйте Україну, хлопці!”), а з

другого боку, – запланованого заздалегідь “зашифровування” компонентів абревіатур під початкові елементи відповідних слів (МАРС – назва групи українських письменників у 1920-х рр. – як “Майстерня революційного слова”).

На рівні словотворення гра слів реалізується як перероблення наявного слова, як утворення нового слова на основі двох (рідше кількох) слів і, навпаки, як утворення двох (рідше кількох) слів на основі одного – за допомогою таких процесів, як: 1) аналогія, тобто утворення нового слова шляхом переосмислення й відповідного переоформлення одного слова за зразком іншого: “Пригоди Робінзона Кукурузо” (дитяча повість В.Нестайка), пор. Робінзон Крузо і кукурудза. Структурно видозмінювані компоненти слова можуть при цьому виділятися за допомогою великих літер: рефорНАТОри, пор. реформатори і НАТО; 2) контамінація: горлодранці (пор. голодранці і горло драти), часто одночасно з дією гаплології: демократура (пор. демократія і диктатура), сексплуатація жінок; 3) творення римованих слів: майстер-ламайстер; 4) скорочення слова (слів): “І, може, тоді всі мінпроми, мінмаші та інші “міни” задумаються, як створити власну технологічну базу для лісозаготівель” (з газети), пор. мін… (скорочення слова міністерство в абревіатурах) і міна як вибуховий пристрій (можливо, як натяк на шкоду для лісу через неузгодженість дій різних міністерств); 5) розчленування слова: “Діє слово” (рубрика в журналі, пор. дієслово); “Він божевільний, кажуть. Божевільний… Боже – вільний… Боже, я вільний! (Л.Костенко); 6) жартівливе утворення псевдоабревіатур: агентство ОБС – “Одна баба сказала”.

У третьому розділі “Обігравання мовних одиниць у межах морфології” розглядається функціонування явища гри слів у межах певних граматичних і лексико-граматичних категорій. Серед граматичних категорій іменника це явище найвиразніше виявляється на рівні роду. Насамперед у випадках приписування іменникам – назвам неістот – значення істот відповідно чоловічої або жіночої статі залежно від їхньої родової належності: так, у народній творчості, в поезії береза, тополя, калина виступають як символи жінки, тоді як дуб або явір – як символи чоловіка; відповідником до луна як порівняння з дівчиною в поемі О.Пушкіна у відомому перекладі М.Рильського подано не місяць, а зоря. Семантико-стилістичному обіграванню на “статевій” основі найчастіше підлягають іменники з формальними характеристиками жіночого роду: а) це випадки жартівливого або іронічного приписування іменникам жіночого роду – назвам неістот – певних “жіночих” рис, наприклад: “Погода – жіночого роду. Цим усе сказано”; б) випадки жартівливого або зневажливого переосмислення форми іменників спільного роду на -а(-я) – прізвищ, носіями яких є чоловіки, наприклад: Галушечко ти моя; чортова Гнидо. На рівні категорії числа іменників обігравання найчастіше виявляється в рамках певних зворотів (відомих

висловів, крилатих слів, назв відомих художніх творів тощо), коли слово подається замість очікуваної форми одного числа в інших формах, наприклад: “приборкання непокірних” (пор. назву

комедії В.Шекспіра “Приборкання непокірної”). У рамках категорії відмінка виділяються випадки обігравання: а) неоднозначності відмінкової форми (часто разом з неоднозначністю відповідного прийменника): “Розмовляю по-англійському, але тільки зі словником. З людьми поки що соромлюся”; б) значення всього звороту, узвичаєного з іменником у формі певного відмінка, шляхом підставлення іншої відмінкової форми: “Весь світ театру” (телепередача про проблеми театру), пор. відомий вислів з твору В.Шекспіра “Весь світ – театр”. Нерідко в основі каламбуру лежить одночасна трансформація числових і відмінкових форм (з можливими видозмінами інших компонентів), наприклад: “Дурнем закон написаний” (пор. “Дурням закон не писаний”).

При обіграванні іменників, що належать до різних лексико-граматичних розрядів, виділяються випадки каламбурного переосмислення в межах категорій конкретності – абстрактності, істот – неістот, але найпродуктивнішою базою для цього є розряд загальних і власних назв, коли семантика власних назв, утворених на основі певних загальних назв, заново актуалізується нагадуванням їхньої “справжньої” мотивації. За способом побудови існують два основні види такого обігравання власних назв: по-перше, поєднання в одному контексті власної і загальної назв, завдяки чому виявляється семантична двоплановість першої з них (назви газетних публікацій: “Післямова” стала післямовою” – про останній вихід в ефір і закриття телепередачі під такою назвою; “У “Солідарності” [назва політичного блоку] немає солідарності”); по-друге, актуалізація семантичної підоснови власної назви за допомогою загальної назви, яка лишається при цьому за рамками контексту (“Що там за “Горизонтом”?” – замітка про проблеми заводу з цією назвою).

Серед прикметників обігравання каламбурного характеру звичайно виявляється як подання відносного або термінологізованого якісного прикметників, що, як відомо, не можуть виражати міри якості, як якісного, наприклад: “найпрогресивніша соціалістка України” (іронічно про голову Прогресивної соціалістичної партії України Н.М.Вітренко).

Функціонування цього явища на рівні лексико-граматичних розрядів прислівника найчастіше виявляється як зіставлення двох його категоріальних значень – предикативного і означального, наприклад: “Добре, коли все добре”, “Краще менше, та краще”.

У межах дієслова обігравання граматичних категорій виявляється насамперед як: а) обігравання співвідносних значень недоконаного і доконаного видів: увиразнення взаємодоповнюваності, взаємообов”язковості корелятивних видових значень відповідного дієслова (кінцева результативність неможлива без попередньої процесуальності), наприклад: “Для того, щоб прийняти закон, треба його приймати”, “Ми б загинули, якби не гинули”; навпаки, протиставлення двох співвідносних видів дієслова замість очікуваної їх корелятивності

(процесуальність, що виражається формою недоконаного виду, є, присутня, але результативність при цьому не настає), наприклад: “Я ловив щук по 20 кілограмів!” – “Не може бути! – Ловив, але

не піймав!”; б) обігравання співвідносних значень перехідності – неперехідності: “Треба вміти не просто читати, а вміти читати саме Шевченка”; в) обігравання дієслова бути в одному з його службових і в одному з повнозначних значень або в двох різних службових значеннях, наприклад: “Закон про владу має бути. Продуманим”; “Тоді держава не просто буде, а буде потужною”; “Історія хвороби. Хворий був обстежений. Був прооперований. Був хороший товариш…”.

На міжчастиномовному рівні обігравання форм однозвучних слів (переважно однокореневих), що належать до різних лексико-граматичних класів, відбувається з двома відмінними формами вияву. По-перше, це випадки, коли форми обох обіграваних одиниць є тотожними в різних синтаксичних позиціях, наприклад: “Винні виявилися не винними” (прикметник і його субстантивоване значення); “Перша перша леді країни” – про дружину першого президента (порядковий числівник і його ад”єктивоване значення); “Сьогодні буде тільки сьогодні, а завтра настане завтра” (прислівник і його субстантивоване значення) і т. ін. По-друге, це випадки, коли форми обіграваних одиниць збігаються тільки в одній з граматичних форм їх обох або частіше однієї з них (при граматичній незмінності другої), наприклад: “Бігом від інфаркту” (каламбурне зіткнення форми орудного відмінка іменника біг, що виступає тут як вказівка на спосіб дії, і прислівника, що увиразнює значення швидкості цієї дії); “Добре (прикметник у формі середнього роду однини) те, що добре (прислівник) кінчається”; “Браво, “Браво”!” – замітка про успіх танцювального ансамблю під цією назвою.

У четвертому розділі “Обігравання мовних одиниць та відношень між ними в межах синтаксису” показано, що на цьому мовному рівні семантико-стилістичний ефект обігравання, по-перше, грунтується на використанні як власне мовних одиниць, так і відношень між ними, по-друге, реалізується як з переосмисленням формально тотожних (подібних), але синтаксично неоднозначних членів речення, так і з залишенням незмінним їх граматичного значення, але з модифікацією синтаксичної структури в цілому. Різновидами обігравання синтаксичних одиниць є:

1) використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення з певними семантико-стилістичними настановами: “Продається коляска для дітей синього кольору” (з журн. “Перець”; віднесення неузгодженого означення до іншого члена речення);

2) повтори того самого слова або однокореневих слів у межах синтаксичної структури – з нагнітанням у вираженні міри вияву певної ознаки: “З ледащого ледащим ледащо зліплене”, з протиставленням об”єктів позначення таких слів: “Обвинувачує обвинувачений”, з нанизуванням однотипних конструкцій: “Хто має право мати право?”, “Я знаю, що нічого не знаю” і под.;

3) зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань (“смислів”)

однієї мовної одиниці: “Є відмінники і відмінники” (тобто є справжні відмінники і такі, яких лише роблять відмінниками); “Люди є, але людей нема”;

4) переставлення членів словосполучення (речення) з утворенням синтаксичної конструкції, що характеризується відмінним щодо попереднього розставленням логіко-комунікативних акцентів: “Я не боюся міністра освіти, я боюся освіти міністра”; “Бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні”; “Пиво, яке тебе вибирає” (з реклами);

5) зміщення в актуальному членуванні речення: а) переміщення логічного наголосу в реченні, наприклад в анекдотах: “Ти зраджуєш свого чоловіка? – А кого ж іще!”; “Дядьку, чому ви п”єте? – Бо рідке. Якби було сухе, то гриз би”; б) обігравання семантичної двоплановості ситуації поперемінно з боку активного і пасивного її учасників, її суб”єкта і об”єкта: “Боксер заявив, що цей поєдинок він закінчить нокаутом. Так воно й сталося: вже на другій хвилині він був збитий потужним ударом суперника”; “Я ще ніколи не бачив його в тверезому стані. – Невже він завжди напідпитку? – Не він…”; в) обігравання семантичної двоплановості ситуації в часовому аспекті – залежно від того, в якому напрямі (прямому чи зворотному) сприймати її розвиток, наприклад: “Дружина – захоплено: “Тут описують, як жінка зробила свого чоловіка мільйонером!” Чоловік – понуро: “Ага! Тільки до того він, ясна річ, був мільярдером!!!”; г) перечленування структури речення разом зі змінами синтаксичного або морфологічного й синтаксичного статусу його компонентів, що в усному мовленні виражається модифікаціями в його інтонаційному членуванні, а на письмі – перенесенням або усуненням розділових знаків усередині речення, наприклад: “Виграти не можна програти. Кому в цій фразі поставить… другий тур виборів”; “Новий варіант казки “Тисяча і одна ніч” – для клієнтів салону інтимних послуг: “Тисяча – і одна ніч!” (анекдот);

6) явище оказіональної сурядності, коли відношеннями синтаксичної однорідності поєднуються слова з семантично не поєднуваними значеннями (лексичними, граматико-категоріальними, синтаксичними). Наприклад, з конкретним і абстрактним значеннями: “Рити канаву від паркану і до обіду”, зі значеннями істот і неістот: “Їдуть пани, паненята, перини, цуценята…”, з лексичними значеннями, що належать до різних тематичних груп: “Він наїздив сорок тисяч кілометрів і ще сімнадцять днів”, з різними синтаксичними функціями: “Виделку потрібно тримати у правій руці, хліб – у лівій, а шматок сала – міцно” (поєднання обставин місця і способу дії).

У п”ятому розділі “Обігравання мовних одиниць у межах фразеологічних та інших стійких мовних зворотів” розглядається функціонування цього явища серед власне

фразеологічних одиниць, прислів”їв та приказок, крилатих висловів, неоднослівних термінів і власних назв, мовних кліше, формул мовного етикету і т. ін. Воно виявляється у формі таких

основних процесів, як:

1) “етимологізація” стійкого звороту, тобто його жартівливе або іронічне осмислення за зразком відповідної вільної (синтаксичної) конструкції: а) з наявністю в контексті тільки самого стійкого звороту, тоді як співвідносна синтаксична конструкція лишається “за кадром”: “Дамо кожному громадянинові по шапці!” (нібито гасло працівників хутрової промисловості), пор. фразеологізм дати по шапці кому-небудь “вигнати, прогнати кого-небудь звідкись, зняти з посади (звичайно з ганьбою)”; б) з розкриттям у контексті справжнього розуміння автором змісту того звороту, що наводиться ніби як зв”язане словосполучення: “На Балатоні всім “море по коліно” (заголовок газетної публікації з подальшим його поясненням: в озері Балатон, яке ще називають угорським морем, справді мілко). Характерний для такого обігравання “ефект обманутого сподівання” особливо увиразнюється при “етимологізації” назв узвичаєних газетних і журнальних рубрик та публікацій, коли виникає різка аж до комічності невідповідність між тим, чого може чекати читач від цього заголовка, і тим, що йому реально подають, наприклад: “Із залу суду (заголовок, що імітує газетну рубрику судової хроніки) винесли всі меблі: там почався капітальний ремонт”.

До явищ, що розглядаються в цьому підрозділі, можна віднести й той спосіб подання переносного значення стійких зворотів як їхнього буквального значення, що з погляду певних категорій мовців (зокрема, дітей або простакуватих персонажів з гумористичних творів) не являє собою ніякого переосмислення, наприклад: “Тітка дуже зраділа, що ми приїхали у гості! Я чув, як вона сказала: “Тільки вас мені й не вистачало! “ (з журн. “Перець“ – нібито з дитячого мовлення);

2) поєднання в контексті зв“язаного і вільного словосполучень: “…психотерапевтам дали можливість на всю країну замовляти воду й заговорювати зуби десяткам мільйонів довірливих громадян”; “Вибори не за горами (тобто “скоро“), хоча й за кордоном“. Частотними є також випадки поєднання в одному контексті фразеологічних конструкцій з різними значеннями, але із

спільним компонентом, наприклад: “Вийшов із народу і пішов у народ. Цього разу з торбою“. До цього ж розряду поєднання конструкцій із зв“язаним і вільним значеннями належать випадки обігравання формул мовного етикету, наприклад: “Не турбуйтесь, будь ласка, я все сам зроблю. – А я й не турбуюсь. З чого ви взяли? “; “Добрий день! – Кому добрий, а кому й не дуже“;

3) граматичне переоформлення фразеологізованих зворотів за зразком вільних синтаксичних конструкцій (найчастіше в напрямку від стверджувальних до заперечних конструкцій і навпаки), наприклад: “Борислав не сміється“ (замітка про сучасні проблеми міста Борислава), пор. назву повісті І.Франка “Борислав сміється“; “І один у полі воїн” (назва роману Ю.Дольд-Михайлика), пор. прислів”я з протилежним значенням “Один у полі не воїн”;

4) контамінування двох стійких сполучень слів або стійкого звороту з вільним синтаксичним словосполученням (ефект гри слів виникає при цьому тільки тоді, коли спільним компонентом у складі зіставлюваних зворотів є полісемічна, омонімічна або паронімічна одиниця), наприклад: “На всякий страховий випадок. Або як правильно застрахувати свою оселю”, пор. на всякий випадок і термінологічне словосполучення страховий випадок;

5) розчленування стійких зворотів з набуттям кожним із його компонентів самостійної номінативно-семантичної цінності, коли окремій формі приписується й окреме (у всякому разі самостійніше, ніж досі) значення (вживання). Найчастіше це розбиття атрибутивного словосполучення: “Блудний і син” (нібито вивіска на крамниці, що торгує церковним начинням), пор. біблійний вислів блудний син; рідше – на основі апозитивних словосполучень, складених власних назв: Фрегат і Паллада (двоє нерозлучних друзів-моряків у п”єсі О.Корнійчука “Загибель ескадри”), пор. назву відомого твору І.Гончарова на морську тематику “Фрегат “Паллада”, на основі об”єктних словосполучень, наприклад, один з “аргументів” на захист культу особи Сталіна: “Так, був культ, але ж була й особа!” (з обіграванням двох значень слова особа – “окрема людина, індивід” і “особистість, індивідуальність”);

6) розгортання слова в каламбур – розчленування слова із фразеологізацією його компонента. Наприклад, на основі формальної подібності слів куняти і окунь виникає вислів ловити окунів (окуні) у значенні “куняти”;

7) стягнення стійких сполучень слів з орієнтуванням на певний мовний зразок, з його обіграванням. Наприклад, жартівливе скорочення власних імен персонажів казок у вигляді сучасних офіційних формул подання імені (у формі ініціала) та прізвища: “Некролог. Пішли з життя І.Телесик (тобто Івасик-Телесик), Х.Язиката (тобто язиката Хвеська), К.Кривенька (тобто Кривенька Качечка)…” (В.Нестайко).

У Висновках узагальнюються результати дослідження явища гри слів, проведеного на матеріалі різних структурних рівнів і різних стилів та жанрів української мови.

1.

з видових різновидів явища мовної гри – різноманітних випадків експериментування з формальною стороною мовлення, з другого ж боку, – родовим поняттям щодо таких явищ, як

звукові повтори, анаграми, паліндроми і т. ін. та каламбур, по-друге, за ознакою наявності / відсутності стилістичної заданості протиставляється явищу “народної етимології”, що має не усвідомлюваний самим мовцем, спонтанний характер.

2. Найрізноманітніше виявляючись на лексико-семантичному рівні – як обігравання слів-омонімів, значень полісемічного слова й особливо слів-паронімів, явище гри слів займає помітне місце також у межах будови слова, словотворення, морфології, синтаксису, фразеології.

3. Обігравання структурних компонентів слова можливе як без їх формальних видозмін (хоч на письмі – з можливими графічними модифікаціями), тобто в межах будови слова, так і з утворенням нових структурних мовних одиниць, тобто в межах словотворення (як перероблення існуючого слова та утворення нового слова на основі двох або, рідше, кількох слів і, навпаки, як утворення двох або, рідше, кількох слів на основі одного).

4. У межах морфології випадки семантико-стилістичного обігравання мовних одиниць простежується в межах ряду як власне граматичних (напр., роду, числа й відмінка іменника, недоконаного / доконаного видів і перехідності / неперехідності дієслова та ін.), так і лексико-граматичних (істот / неістот, загальних / власних назв іменника, якісного / відносного розрядів прикметника, предикативного / означального розрядів прислівника, міжчастиномовних омонімів) категорій.

5. У межах синтаксису це явище виявляється як використання можливої синтаксичної неоднозначності членів речення, повтори того самого або однокореневих слів, зіставлення і протиставлення в межах синтаксичної конструкції різних уживань однієї мовної одиниці, переставлення членів словосполучення (речення), зміщення в актуальному членуванні речення.

6. У межах різноманітних стійких мовних зворотів обігравання виявляється як несерйозна “етимологізація” звороту, поєднання в контексті фразеологізованої і вільної конструкцій, граматичне переоформлення фразеологізованих зворотів за зразком вільних синтаксичних конструкцій, контамінування двох конструкцій, розчленування стійких зворотів, розгортання слова у фразеологізм, стягнення стійких зворотів з обіграванням певного зразка.

7. За особливостями структурно-семантичної організації мовних одиниць з елементами гри слів виділяються різні типи побудов, у своїй специфіці окремі, характерні для кожного зі структурних рівнів мови, але разом з тим у своїх загальніших особливостях спільні для мови в цілому.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1.

культура: Мат-ли шостої міжнародної конференції. – К.: Collegium, 1998. – Т.2. – С.129-132.

2.

збірник. – Дрогобич, 1998. – Вип.1. – С.96-101.

3. Обігравання структурних елементів слова як семантико-стилістичне явище // Мовознавство. – 2001. – № 2. – С.54-62.

4. Семантико-стилістичне обігравання форми граматичних категорій іменника // Проблеми гуманітарних наук: Наук. зап. Дрогобицького держ. пед. ун-ту ім.І.Франка. – Дрогобич: Коло, 2001. – С.201-210.

5. Обігравання мовних одиниць та відношень між ними на рівні вільних (синтаксичних) і фразеологізованих конструкцій // Вісник Київ. лінгвіст. ун-ту: Серія “Філологія”. – 2002. – Т.5. – № 1. – С.118-124.

АНОТАЦІЯ

Тимчук О.Т. Семантико-стилістичне явище гри слів в українській мові. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України, Київ, 2003.

У дисертації подано комплексний опис явища гри слів в українській мові – на матеріалі її різних структурних рівнів (насамперед тих із них, які досі менше привертали до себе увагу дослідників) та різних стилів і жанрових різновидів: характеристику цього явища з визначенням його місця серед суміжних семантико-стилістичних явищ; дослідження особливостей його функціонування в межах морфем і взагалі структурних елементів слова (у будові слова та словотворенні), граматичних і лексико-граматичних категорій морфології, синтаксичних конструкцій, фразеологічних та інших стійких зворотів; опис типів семантико-структурної організації конструкцій з елементами гри слів.

Ключові слова: гра слів, мовна гра, каламбур, парономазія, паронімічна атракція.

АННОТАЦИЯ

Тимчук Е.Т. Семантико-стилистическое явление игры слов в украинском языке. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык. – Институт языковедения им.А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации дано комплексное описание явления игры слов в украинском языке – на материале его разных структурных уровней (прежде всего тех из них, которые до сих пор меньше

привлекали к себе внимание исследователей) и разных стилей, жанровых разновидностей.

По своей семантико-стилистической природе игра слов, во-первых, является, с одной стороны, одной из видовых разновидностей явления языковой игры – разнообразных случаев

экспериментирования с формальной стороной речи, с другой же стороны, родовым понятием по отношению к таким явлениям, как звуковые повторы, анаграммы, палиндромы и т.п. и каламбур, во-вторых, по признаку наличия / отсутствия стилистической заданности противопоставляется явлению народной этимологии, имеющему не осознаваемый самим говорящим, произвольный характер.

Наиболее полно проявляясь на лексико-семантическом уровне – как обыгрывание слов-омонимов, значений полисемического слова и особенно слов-паронимов, явление игры слов занимает заметное место также в рамках структуры слова и словообразования, морфологии, синтаксиса, фразеологии.

Обыгрывание структурных компонентов слова возможно как без их формальных видоизменений (на письме – с возможными графическими модификациями), т.е. на уровне структуры слова, так и с образованием новых структурных языковых единиц, т.е. на уровне словообразования (как преобразование существующего слова и образование нового слова на основе двух или, реже, нескольких слов и, наоборот, как образование двух или, реже, нескольких слов на основе одного).

На уровне морфологии случаи семантико-стилистического обыгрывания языковых единиц прослеживаются в рамках ряда как собственно грамматических (напр., рода, числа и падежа имени существительного, несовершенного / совершенного видов и переходности / непереходности глагола и др.), так и лексико-грамматических (одушевленности / неодушевленности, собственных / нарицательных существительных, качественнного / относительного разрядов прилагательного, предикативного / определительного разрядов наречия, межчастеречных омонимов) категорий.

На уровне синтаксиса это явление проявляется как использование возможной синтаксической неоднозначности членов предложения, повторы одного и того же или однокорневых слов, сопоставление и противопоставление в пределах синтаксической конструкции различных употреблений (смыслов) одной языковой единицы, перестановка членов словосочетания (предложения), смещение в актуальном членении предложения.

На уровне различных устойчивых языковых оборотов обыгрывание проявляется как несерьезная “этимологизация оборота, соединение в контексте фразеологизованной и свободной конструкций, грамматическое переоформление фразеологизованных оборотов по образцу свободных синтаксических конструкций, контаминирование двух конструкций, расчленение устойчивых оборотов, развертывание слова во фразеологизм, стяжение устойчивых оборотов с обыгрыванием определенного образца.

По особенностям структурно-семантической организации языковых единиц с элементами

игры слов выделяются различные типы построений, в своей специфике отдельные, характерные для каждого из структурных уровней языка, но вместе с тем в своих более общих проявлениях свойственные языку в целом.

Ключевые слова: игра слов, языковая игра, каламбур, парономазия, паронимическая аттракция.

ANNOTATION

Tymchuk O.T. Semantico-stylistic phenomenon of play on words in the Ukrainian language. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in philology: speciality 10.02.01 - Ukrainian language. – O.O.Potebnia Institute of linguistics of the National academy of sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The thesis comprises a complex review of the phenomenon of play on words in the Ukrainian language – at its diverse structural levels and diverse styles and genres: the characterization of this phenomenon with definition of its place among adjoining semantico-stylistic phenomena; the investigation of peculiarities of its functioning at the levels of morphemes and other structural elements of a word (in morphemics and word-formation), grammatical and lexical-grammatical morphological categories, syntactical constructions, phraseological and other fixed word-combinations; the description of types of semantico-structural organization of constructions with elements of play on words.

Key words: play on words, linguistic play, pun, paronomasia, paronymic attraction.