НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ВЕСЕЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 327 (62+53): 327 (477)

СХІДНЕ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я В СИСТЕМІ

РЕГІОНАЛЬНИХ ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділу трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Перепелиця Григорій Миколайович,

Національний інститут стратегічних досліджень, заступник директора;

кандидат історичних наук

Пророченко Наталія Олександрівна,

Київський лінгвістичний університет, старший викладач

Провідна установа: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 16 грудня 2003 р. о 15-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “ 14 ” листопада 2003 року.

Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради Сушко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Східне Середземномор’я є політично і безпеково нестабільним і проблемним субрегіоном, який включає, з заходу на північний схід, Лівію, Арабську Республіку Єгипет (АРЄ), Ізраїль, Йорданію, Ліван, Сирію та Палестинську Автономію (ПА). Розвиток країн-складових субрегіону характеризується нерівномірністю, діалектичною боротьбою модерністської та традиціоналістської ліній, що відбиває суперечливий характер формування місцевих еліт в контексті унікальної субрегіональної еволюції. Проблемність мультиплікується існуванням в субрегіоні найбільшого і найскладнішого насьогодні міжнародного конфлікту – близькосхідного або арабсько-ізраїльського протистояння на території історичної Палестини. В цьому сенсі субрегіон є безперечним фокусом уваги міжнародних організацій, починаючи з ООН, основних центрів глобального впливу (США, ЄС – зокрема, Британії, Франції, ФРН, та РФ, Японії, КНР, Індії). Розвиток ситуації в ньому впливає на стабільність Близького Сходу та, з огляду на ракетно-ядерний потенціал Ізраїлю, і всього світу.

Субрегіон є водночас важливим та одним з найбільш перспективних і платоспроможних партнерів України не лише на Близькому Сході, а й в країнах, що розвиваються, загалом. Досягнутий рівень відносин базується на давніх історичних контактах, суттєво зміцнів у 60-90-і роки ХХ століття і набув поглибленого виміру з часу відновлення незалежності України. Субрегіон Східного Середземномор’я не був об’єктом дослідження української політології як такий, і його країни-складові не вивчались комплексно в політичній думці України, зокрема.

З огляду на це визначається наукова проблема, що вирішується в дисертації: місце Східного Середземномор’я в системі полірегіональних координатів України, можливості та шляхи досягнення продуктивної взаємодії, яка відповідає інтересам обох сторін.

Тема дисертації є складовою державної тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України “Закономірності й перспективи еволюції відносин Північ – Південь в контексті глобальних викликів ХХІ століття” (державний номер реєстрації 0101U005098).

Мета і завдання дослідження. Мета: цілісний аналіз політичної, соціально-економічної та гуманітарної проблематики в субрегіоні як об’єкту впливу з боку світ-системного простору, при врахуванні критичного значення невирішеності безпекового аспекту як обов’язкової передумови готовності до трансформації. При цьому досліджується, передусім, вплив проблематики та можливі підходи до її розв’язання через призму політико-безпекових та економічних інтересів України.

Виходячи із зазначеного, автор ставив перед собою наступні завдання:

· виокремити субрегіон Східного Середземномор’я як периферійну модель в сучасній світ-системі, що є результатом цивілізаційних і культурних особливостей регіонального розвитку;

· окреслити основні суперечності, інтеграційні передумови та політичні тенденції в субрегіоні як наочну модерністсько-традиціоналістську парадигму;

· здійснити аналіз дискурсу навколо магістральної лінії політичної еволюції субрегіону (еволюція на базі традиційних релігійних та світоглядних цінностей чи еволюція на базі конструктивного діалогу зі світ-системою) в сенсі захисту та поглиблення стратегічних інтересів України в субрегіоні;

· проаналізувати комплекс викликів у сфері безпеки в субрегіоні як фундаментальної перешкоди до співучасті в глобалізаційних процесах сучасності;

· визначити політичні перешкоди для прискореного розвитку торговельно-економічного, енергетичного та соціально-еколого-гуманітарного комплексів субрегіону, можливості реалізації пріоритетів України у згаданих сферах за існуючих умов та перспективи внеску України у ліквідацію означених перепон;

· виявити закономірності регіональної політики України в Східному Середземномор’ї, подати авторське бачення позиціонування та напрямів прикладення зусиль політичного, торговельно-економічного та цивілізаційно-гуманітарного впливу України з урахуванням інтересів глобальних і регіональних центрів сили.

Об’єктом дослідження є субрегіон Східного Середземномор’я.

Предметом дослідження є процес взаємодії субрегіону зі світ-системою та Україною, зокрема, з урахуванням політико-безпекових, торговельно-економічних та цивілізаційно-гуманітарних викликів і трансформацій.

Методична і теоретична основа дослідження базувалась на теоретичних та прикладних підходах. Теоретична складова включала діалектичні методи пізнання, системне та структурно-функціональне пізнання. В прикладній складовій домінували порівняльний, проблемно-історичний аналіз, експертні та історичні висновки. Важливим елементом є обрання автором політичного формату класифікації діючих в субрегіоні політичних систем, який в умовах традиціоналістської домінанти уможливлює реальну оцінку поточних процесів, на відміну від конституційного формату, котрий доцільно використовувати в умовах усталених демократій євроатлантичного типу. Емпірична складова представлена у вигляді статистичних, соціологічних, фінансово-економічних даних, архівних матеріалів вітчизняної дипслужби та витягів з особистого архіву автора про контакти в урядових, ділових, дипломатичних представництвах.

Наукова новизна висновків дисертації полягає в наступному:

1. Вперше визначено гносеологічні та причинні підстави формування специфічного субрегіону Східного Середземномор’я та окреслено особливості його взаємодії зі світ-системою;

2. Продемонстровано вирішальне значення безпеково-політичної складової в субрегіональній проблематиці для можливості його повнішого і динамічнішого відкриття до “конструктивістського” діалогу сучасності;

3. Обґрунтовано неефективність прямолінійної імплантації євроатлантичної моделі демократії в традиціоналістських умовах субрегіону без урахування процесів економіко-соціальної та екологічної деградації, обтяженої безпековим і цивілізаційно-гуманітарним комплексом близькосхідного протистояння;

4. Запропоновано шляхи реалізації безпекових, торговельно-економічних інтересів України в субрегіоні з урахуванням його комплексності, безпекової проблематики й соціально-економічної стагнації;

5. Введено в науковий обіг значний масив англомовних, франкомовних і арабомовних наукових джерел та здійснено їх кореляцію з вітчизняним сходознавством та політологічною наукою в руслі триваючої інтернаціоналізації наукового процесу.

Практичне значення дисертації полягає, насамперед, у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо існуючих і перспективних тенденцій в еволюції субрегіону для стратегічного планування зовнішніх зносин (дипломатичних, торговельно-економічних, політичних, військових, гуманітарних тощо) зі Східним Середземномор’ям як субрегіоном та, в ряді випадків, з країнами-складовими. Введена в обіг джерельна база слугує орієнтиром у торговельно-економічних зв’язках, а політологічно-концептуальний огляд цивілізаційно-гуманітарного контексту та його еволюції може використовуватись при розробці курсу “Арабський Схід” та спецкурсів “Барселонський процес”, “Політичні процеси в країнах, що розвиваються”, “Нові виклики у сфері безпеки: національна безпека в епоху глобалізованого тероризму” тощо, в дипломатичній практиці.

Апробація результатів дослідження. Робота апробована у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Основні положення і висновки дослідження доповідались на засіданні Наукової Ради МЗС “Близький Схід, Іракська криза: вплив на розвиток світових процесів та інтереси України” (м. Київ, 11 лютого 2003 р.) та урядово-дипломатичній нараді у Президента України “Розвиток торговельно-економічних відносин з країнами Близького Сходу: умови і перспективи” (м. Київ, 13 лютого 2003 р.); викладені у 10 наукових публікаціях, з яких 8 – у фахових виданнях.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 196 стор., з яких 15 - список джерел та літератури, що складається з 199 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Східне Середземномор’я в історико-цивілізаційних вимірах” виокремлено предмет і мету дослідження, подано його методологію, міститься огляд використаних джерел та літератури, здійснено політолого-фактологічний аналіз еволюції субрегіону.

Аналізується політологічна оцінка українськими науковцями стратегічних інтересів України в субрегіоні, який, як підкреслюється, “не обтяжений конфронтаційними проблемами (щодо України – А.В.) і має значний потенціал для розгортання активних дій... Економічним підґрунтям тут є значно більші можливості для взаємовигідної торгівлі та втілення масштабних економічних проектів... Населення низки близькосхідних країн зростає найбільшими темпами, що ставить країни Близького Сходу перед проблемою харчового забезпечення, яку їм важко самостійно вирішити. Така ситуація є сприятливою для України з точки зору просування на ринки Близького Сходу продовольчих товарів... Україна зацікавлена у створенні тут нових структур безпеки.., оскільки завдяки цьому зменшуються міграційні потоки в напрямку Європи, дієвішими стають заходи по боротьбі з наркобізнесом та організованою злочинністю”.

Звертається увага на наукову дискусію, що триваює, щодо правомірності вживання терміну “демократія” до країн субрегіону, і до яких саме, а також щодо політичної оцінки основних тенденцій регіонального розвитку в контексті спільного історичного минулого (т.зв. “гідравлічне суспільство” або “східна система влади”). На конкретних прикладах продемонстрована актуальність і нині тези, що “гідравлічне суспільство” як інституційне утворення збереглося. Введення в дію певних технічних новацій здійснювалося одночасно зі збереженням квазі-гідравлічних звичаїв в суспільстві. Останнє, однак, не заперечує існування зусиль в напрямку демократизації місцевих суспільств, що є частиною їх всеохоплюючої модернізації, яка, через цивілізаційні та історичні особливості здійснюється неповно і непослідовно.

Коротко викладено огляд політичної, історичної, країнознавчої зарубіжної наукової літератури щодо розвитку субрегіону та його перспектив. Аналізується роль психологічних і соціальних стереотипів та залишків політичних систем і політичної культури часів перебування Східного Середземномор’я в складі єдиних держав (імперій), насамперед, халіфату та Османської імперії.

Далі йдеться про необхідність пошуку адекватного наукового інструментарію для безпомилкового класифікування існуючих в субрегіоні політичних систем. На думку автора, в даному випадку хибною була б спроба робити це за формальним “конституційним форматом”, тобто здійснювати оцінку процесу прийняття владних рішень згідно з існуючою конституцією чи законодавством. Особливо наочні щодо цього приклади Лівії, Сирії, АРЄ, Ізраїлю. Через це серед багатьох варіантів обрано підходи до класифікування Л.Маєра за так званим “політичним форматом”, насамперед, тому, що відмінності між “писаним” і реальним процесами прийняття політичних рішень в регіоні дуже значні.

Послідовно розглянуті ці процеси в Лівії, АРЄ, Ізраїлі, Йорданії, Лівані, Сирії та Палестинській Автономії з наведенням великої кількості фактологічного матеріалу з праць місцевих політологів (АРЄ, Сирія, Ізраїль, Ліван, ПА) та відомих сходознавців (політологів, соціологів) зі США, Великої Британії, Франції, України, РФ. Широко цитуються періодичні наукові видання та ЗМІ. Особлива увага приділена критиці практики обмеження прав і свобод громадян, стримування громадської активності.

Простежується система правової та політичної сегрегації в ізраїльському суспільстві. Зокрема, наведено маловідомі у вітчизняній політології документи про дискусію між керівництвом США та Ізраїлю щодо правомірності поширення суверенітету чи громадянства Ізраїлю на євреїв, незалежно від їх громадянства чи місця перебування, що має і прикладне значення для законодавства та практики громадянства в Україні. Докладно висвітлено масштаби та проаналізовано причини поширення ісламістської загрози, насамперед, в Палестинській Автономії, Йорданії, АРЄ.

Перша проблема має пряме відношення до пошуку шляхів розв’язання близькосхідного (арабсько-ізраїльського) протистояння, бо, по-перше, суперечить фактичному поліетнічному і поліконфесійному характерові держави Ізраїль. Ігнорування існуючих реальностей на законодавчому рівні призводить до повсякденної сегрегації, що є одним з джерел відчуження, протистояння аж до збройного опору і тероризму. По-друге, в ізраїльському суспільстві під впливом теорії “євреїзації” культивується примат сили над міжнародним правом, зокрема, силові підходи до вирішення питання окупованих палестинських територій (Західний Берег та Сектор Газа).

Друга проблема окреслена в розрізі існуючого в усіх арабських країнах субрегіону політичного дискурсу стосовно шляху розвитку суспільства і виводу його із стану відносної маргіналізації в сучасній світ-системі. Йдеться про реальну секуляризацію арабських суспільств, але не на засадах жорстких заборон (на зразок сирійської чи ліванської) чи етатизації релігійних структур (АРЄ), а шляхом поступової деполітизації мусульманської ієрархії та інституцій і шляхом дистанціювання держави від релігійних структур аж до базового рівня. Перші обережні кроки в цьому напрямі помітні в АРЄ та Йорданії. Альтернативою, що пропонується ісламістами, була б ісламізація держави на зразок невдалих спроб “відродження халіфату” в Ірані, Афганістані, Судані. В цьому зв’язку аналізуються класичні роботи сходознавців-регіоналістів К.Віттфогеля, В.Полка, Дж.Робертса, Ф.Кхурі, а також політологічні чи соціологічні дослідження Дж.Девіса, В.І.Нагайчука, С.Е.Ібрахіма, Дж. Лаффіна, Т.Фрідмана, А.Коена, Р.Макрідіса, Д.Шиплера, І.Харіка, Аль-Новайхі. Коротко подано характеристики окремих впливових ісламістських структур.

Другий розділ “Стратегічні імперативи України в субрегіоні” присвячено дослідженню домінант субрегіональної політики, що формується за умов нетрадиційних викликів і загроз в сфері класичної безпеки, перегляду торговельно-економічних та енергетичних можливостей, екологічної та гуманітарної кризи, що загострюються. Тема розкривається під кутом зору інтересів України.

Як пріоритетна складова досліджуваної проблематики у першу чергу аналізуються традиційна і новоокреслена складові внутрішньої та зовнішньої політики держав Східного Середземномор’я та політичні мотиви цих пріоритетів.

Простежена подібність або близькість усвідомлення внутрішньополітичних викликів арабськими країнами субрегіону, зокрема, пов’язаність ісламістської загрози з соціально-економічною стабільністю і активне педалювання на реальних проблемах протагоністами у політичному процесі. Ісламістська загроза має ґрунт і в Ізраїлі з огляду на сегрегаційну теорію і практику, однак наразі відсутня серед його арабського населення через суворі заходи безпеки і тотальний контроль з боку держави. Протиріччя вирішується шляхом політичного самоусунення арабських громадян Ізраїлю.

Зовнішньополітичні інтереси держав субрегіону натомість значно більше відрізняються між собою, що в підсумку є однією з причин відсутності тут формальних інтеграційних утворень, на зразок Союзу арабського Магрибу чи Ради країн Затоки.

Далі за концептуальною логікою розділу визначено основні загрози і виклики субрегіонові у сфері безпеки як в її класичному розумінні (військова і військово-дипломатична складова), так і сфері т.зв. “м’якої безпеки ” або “нових викликів”. Двома ключовими факторами, що спричиняють нестабільність ситуації в регіоні, визначено нерозв’язаність ізраїльсько-арабського протистояння (зокрема, відсутність мирних угод Ізраїлю з Ліваном, Сирією, триваюча окупація Західного Берега і Сектора Гази) та наявність у Ізраїля, єдиної держави на Близькому Сході, зброї масового знищення та засобів її доставки. В цьому полягають причини того, що Близький Схід і, насамперед, Східне Середземномор’я є найбільш насиченим у світі місцем за рівнем озброєнь і найбільшим покупцем зброї на душу населення (до 40% зброї, що легально продається на міжнародному ринку, придбано на Близькому Сході). Мілітаризація субрегіону має руйнівні наслідки для його економіки і соціальних умов.

Досліджено і продемонстровано прямий зв’язок між зростанням соціальних проблем і мілітаризацією. Країни субрегіону значно випереджають і країни Західного Середземномор’я – члени САМ, і країни Аравійського півострова, члени РКЗ (крім Саудівської Аравії) за рівнем витрат на оборону, натомість поступаються за рівнем витрат на освіту та охорону здоров’я. Проаналізовано і питання про основних постачальників зброї в субрегіон та місце України, про наявність і потенціал набуття тут ЗМЗ, про участь в угодах з роззброєння та контролю над озброєннями. Вперше в українській політології досліджено ядерний потенціал Ізраїлю і вплив цього фактора на ситуацію в субрегіоні, зокрема як реальну причину стриманості решти країн щодо участі в угодах і режимах контролю на озброєннями.

У сфері “м’якої безпеки” дисертант вивчав проблему тероризму (як в ретроспективі, з огляду на побутову конотацію “араби, мусульмани = терористи”, так і в сучасних умовах), яка в субрегіоні має свою специфіку і характеризується в арабських країнах неоднозначним сприйняттям в правлячих колах та в масах населення. Показано, що практика пояснення причин насильства з боку арабів/мусульман щодо громадян інших країн, насамперед Ізраїлю, США як на території держав субрегіону так і за його межами фактично триває, натомість відсутня послідовна і всеосяжна державна освітня та роз’яснювальна політика боротьби проти тероризму і його ідеології. Водночас силові заходи проти тероризму посилюються. Аналіз наукової літератури показує, що європейські (Дж.Робертс), американські (Д.Шиплер), російські (К.Поляков, А.Хасянов) автори однаково розуміють сенс проблеми, яка полягає в “спробах влади робити ставку, насамперед, на силове вирішення проблем” (К.Поляков, А.Хасянов), тоді як вихід насправді полягає в подоланні “зростаючої автократії держави, присутності корупції, несправедливості” (Абдель Алі Мохамед).

Іншими розглянутими викликами є нелегальні (кримінальні) транскордонні трансакції, зокрема, торгівля людьми, торгівля наркотиками, торгівля зброєю, а також незаконні фінансові операції, відмивання грошей та пов’язана з ними корупція. Українські громадяни мають причетність до цих викликів.

Загалом доведено і констатується, що безпекова проблематика в Східному Середземномор’ї представлена надзвичайно широким спектром загроз, які в багатьох випадках взаємопов’язані, обтяжені історичними, ідеологічними і конфесійними факторами, а у військовій площині – проведенням за історично короткий час серії кривавих спустошливих війн. Рівень її гостроти зростає і залишається головною перешкодою для нагальних трансформацій.

Спеціально виокремлено такий суттєвий чинник загальної системи національних інтересів України у Східному Середземномор’ї, як складні й суперечливі процеси інтеграційного характеру. Зокрема, досліджено перспективи субрегіональної економічної інтеграції, базисом якої могли б стати зближення держав Східного Середземномор’я з СОТ, участь в Євро-Середземноморському процесі, елементи арабської економічної інтеграції, та, в її межах, субрегіональне зближення, багатосторонні торговельні союзи та зони вільної торгівлі. Приділено увагу новому чинникові інтеграції та дезинтеграції на політичній карті субрегіону – прямому економічному втручанню США, зокрема у формі ідеї швидкого створення зони вільної торгівлі США - Близький Схід до 2012 року. Всі згадані аспекти проаналізовані під кутом зору поточних і стратегічних інтересів України.

В наступній частині дисертації дисертант зосереджується на виявлені соціо-політичних та гуманітарних чинників, що не сприяють посиленню торговельно-економічної присутності України та на демонстрації перспективності проникнення на енергетичний ринок субрегіону.

З цією метою подано політико-економічний огляд стану субрегіонального ринку (протягом останніх двадцяти років з концентрацією на останніх двох роках), фіксуються ключові проблеми – економічна стагнація, безробіття, обтяжені безпеково-конфліктною складовою, вирішення яких можливі, за висновком цільових досліджень Світового Банку та Програми розвитку ООН, через лібералізацію економіки та розвиток торгівлі. Небажання політичних еліт субрегіону йти на обґрунтовані і перевірені в багатьох країнах заходи лібералізації пояснюється неусвідомленням невідкладності і безальтернативності викликів. Здебільшого застосовуються половинчасті рішення, які в підсумку лише поглиблюють протиріччя в суспільстві.

Представлення енергетичних можливостей й перспектив регіону та виклад можливої участі України в їх реалізації базуються на баченні розвитку і використання енергетичного потенціалу для Близького Сходу і Східного Середземномор’я, зокрема, як стратегічного, а, тим самим, ключового політичного питання. Саме з наголосом на політичних засадах і з огляду на значимість безпекової складової в субрегіоні переважно приймаються рішення економічного характеру. Тут же обґрунтовано нову для вітчизняного сходознавства тезу про перспективність газового сектору Східного Середземномор’я, що змінює політичний контекст відносин арабських країн з Ізраїлем, та можливість використання цього фактору Україною. Енергетична проблематика опрацьована на базі джерел Організації країн-експортерів нафти, субрегіональної статистики та спеціалізованих енергетичних видань, що вперше вводяться в український науковий обіг.

Окремо проаналізовано стан торговельної практики та економічних зв’язків України з субрегіоном і виявлено сфери, в яких віддача могла б бути більшою.

У вітчизняній науковій літературі лише побіжно згадується і раніше не обґрунтовувалась теза про необхідність агресивного розвитку торговельно-економічних зв’язків з регіоном в короткотерміновій перспективі, насамперед, в двох сферах: металургійно-металообробній та сільськогосподарській. Доцільність концентрації зусиль саме тут пояснюється, в субстантивному плані, станом стагнації місцевих економік, яка, в свою чергу, викликана політикою недопущення на місцеві ринки конкурентної дешевої промислової продукції та послуг (метал і металовироби, електрообладнання, хімічні продукти, зернові, олія, сільськогосподарське обладнання тощо). З метою штучного захисту місцевих виробників шляхом політичного замовлення ухвалюються “антидемпінгові” рішення проти українських постачальників (метал), або вживаються бюрократичні та “санітарні” заходи щодо українських постачальників агропродукції.

Подальша увага автора зосереджується на аналізі політичних та дотичних до політики причин, через які загалом досить поширені способи вирішення екологічних та гуманітарних проблем в країнах, що розвиваються, не знаходять в субрегіоні адекватного застосування. Одним з пояснень є відсталість (а в ряді випадків відсутність) в них громадянського суспільства, яке могло б стати “джерелом тиску” на урядові структури. Як і в ряді інших субрегіональних “больових точках”, обтяжуючим елементом, насамперед, у питаннях використання і розвитку водних ресурсів й міжнародних річок, залишається проблематика безпеки (близькосхідний конфлікт).

У третьому розділі дисертації “Детермінанти становлення дво- і багатосторонніх відносин України з державами Східного Середземномор’я” розглядається історична близькість України до субрегіону внаслідок тривалого перебування в орбіті однієї цивілізації (антична, еллінізм) чи однієї імперії (Римська, Візантійська, Оттоманська), що вибудувало унікальні історичні зв’язки. Показано, що це підґрунтя, а згодом активна участь саме українських фахівців в індустріалізації всіх арабських країн СС уможливили швидке визнання незалежності України та розвиток з нею договірно-правової бази й торгівлі. У випадку з Ізраїлем сприяючим фактором стала присутність в цій країні впливової групи вихідців з України (6-8% населення). На цій основі базувалося активне зовнішньополітичне, торговельно-економічне та гуманітарне проникнення України в Східне Середземномор’я вже в перші роки державності, а згодом й спроба однієї з небагатьох масштабних політико-дипломатичних ініціатив у формі проведення на території України серії зустрічей/переговорів між сторонами близькосхідного протистояння в форматі “інтелектуалів - НУО”. Ініціатива не реалізувалась з об’єктивних та суб’єктивних обставин, проте суттєво зміцнила політичну репутацію та ділові зв’язки України в субрегіоні, стала фундаментом подальшого розвитку близькосхідного вектора української політики в цілому.

Досліджено реакцію впливових в світі та в субрегіоні держав на появу на місцевій політико-економічній арені нової впливової держави і зроблено висновки стосовно можливої модернізації дій України в цьому зв’язку. Зокрема є ознаки посилення конкуренції з Україною з боку виробників промислової продукції (Російська Федерація, КНР, Індія, ФРН) та агропродукції (США, Франція, Австралія). Уміла протидія такій реакції стримується, зокрема, відсутністю підготовлених кадрів.

Активність України в політико-дипломатичній сфері, зокрема щодо розв’язання ізраїльсько-арабського протистояння, сприймається в субрегіоні стримано, водночас відстежується на постійній основі всіма місцевими і глобальними учасниками і спонсорами.

Висновки

Субрегіон Східного Середземномор’я, який виділився на Близькому Сході в результаті специфіки історичного розвитку та організаційно-інтеграційних заходів сусідніх держав, є найбільш нестабільною, проблемною та конфліктогенною частиною простору, з потенційними глобальними деструктивними наслідками. Водночас в силу історичних зв’язків, торговельно-економічних інтересів та позитивного політичного наробку субрегіон є першочерговим об’єктом уваги української держави, ділових кіл та громадян на Близькому Сході.

З огляду на непослідовні, малоефективні або неадекватні спроби держав Східного Середземномор’я “вписатись” в складні трансформаційні тенденції світ-системи, а у випадку з Ізраїлем незнаходження модусу неконфліктного співіснування з арабським оточенням, посилюється напруження між окремими суб’єктами субрегіону, між політичними силами в межах цих суб’єктів, та між субрегіоном і світ-системою в цілому. Імператив прискореного розвитку на основі глибоких цивілізаційних трансформацій як в політичній, так і в соціально-економічній площині, вимагає відходу від авторитаризму, конфесійної або етнічної політики на національному рівні, від сегрегації, від тотального контролю і диктату. Відмова від цього шляху загрожує посиленням економічної стагнації, посиленням протиріч в суспільствах і врешті розвитком неконтрольованих процесів (путч, ісламістські силові дії, внутрішній тероризм, міжетнічні та міждержавні конфлікти тощо). Головна опонуюча сила в арабських суспільствах, ісламісти, закликає натомість до посилення впливу релігії на процес прийняття рішень, запровадження мусульманського права (шарія), обмеження прав і свобод громадян в цілому та жінок зокрема. Викладений дискурс простежується на основі вивчення наукового доробку широкого кола сходознавців в багатьох сферах (політологи, соціологи, історики, економісти, юристи, представники неурядових організацій) та на основі досліджень численних міжнародних структур (ООН, ЮНЕСКО, Програма розвитку ООН, Світовий Банк). Наукові висновки та дослідження підкріплюються численними прикладами з міжнародної та місцевої англомовної, франкомовної, арабомовної, спеціальної і наукової періодичної літератури та з засобів масової інформації.

Відповідно до мети і завдання дослідження аналіз процесів визначення впливових чинників та спроби наукового передбачення їх ходу подій здійснюються через призму інтересів України в субрегіоні. Завдяки численним прямим контактам в далекі і новітні історичні часи Україна і її громадяни мають вплив і високу репутацію в усіх державах субрегіону. Україною проявлено значний інтерес до поглиблення політичного і ділового співробітництва з урядовими і економічними колами та громадськістю Східного Середземномор’я. Однак, на додаток до реально існуючого політичного протистояння в суспільствах на основі модерністсько-традиціоналістського дискурсу, субрегіон вкрай обтяжений безпековими викликами як в частині класичної військової безпеки (захист суверенітету і територіальної цілісності), так і в частині “м’якої безпеки” у вигляді “нових викликів”. Враховуючи складне політичне і соціально-економічне становище кожен з них, без надання належної уваги і ресурсів, може стати дестабілізуючим для суспільства і субрегіону в цілому. Лише комплексний підхід до вирішення проблеми здатен вивести субрегіон із зачарованого кола протистояння, насильства і стагнації, і цей висновок справедливий і для арабських, і для єврейської держав.

За цих умов Україна, котра об’єктивно не перебуває на цьому етапі в центрі інтересів держав субрегіону, разом з тим здійснює і поступово нарощує свій стабілізуючий вплив в Східному Середземномор’ї. Цьому сприяє швидкий розвиток мережі дипломатичних установ, розгортання в них діяльності торговельно-економічних місій, військових аташатів, створення широкої міжнародно-правової бази двосторонніх відносин, обмін візитами вищого і високого рівня, активність в міжнародних організаціях і форумах в питаннях, що стосуються проблематики субрегіону, а в останній час – і здійснення добре пророблених помітних дипломатичних ініціатив. Вдало використовується унікальний фактор рівнонаближеності України в політичному й діловому планах до головних протагоністів близькосхідного протистояння і уміле балансування у підтримці зусиль міжнародного співтовариства для розв’язання ситуації. Є об’єктивні підстави робити науковий висновок, що позиції України в Східному Середземномор’ї на сьогодні є міцними, і мають тенденцію до зміцнення. В політичній площині, щоб не втратити досягнуте, слід сконцентруватись на створенні повноцінної зовнішньополітичної близькосхідної стратегії, опрацювання та реалізація якої мали б здійснюватись Повноважним представником України на Близькому і Середньому Сході (ППУ на БСС) та його апаратом, який належить створити. Згаданий орган міг би виконувати і функції політичного штабу для вироблення і здійснення узгоджених дій в субрегіоні і в діловій сфері.

З огляду на порівняно вагому представленість України в субрегіоні у випадку реалізації викладеної моделі політико-ділової активності та в разі її успіху модель можна було б застосувати і для посилення зв’язків з іншими компактними та важливими для України субрегіонами (наприклад Південно-Східна Азія, Латинська Америка тощо).

Список публікацій

1. Б.Гуменюк, А.Веселовський, О.Шнирков. Геополітичне майбутнє України. - Київ, 1998. - 176 с.

2. Andrij Veselovsky. Discussing conflicts // European Conflicts and International Institutions. Cooperation with Ukraine. - Baden-Baden: Nomos Verlagsgescllschaft, 1998. - P. 65-71.

3. А. Веселовський. Об’єкт суперництва – водні ресурси. Екологічні проблеми Східного Середземномор’я // Політика і час. – 2001. -№ 8. - С. 52-56.

4. А. Веселовський. У світлі ісламської альтернативи. Східне Середземномор’я: регіональна система підвищеної небезпечності // Політика і час. - 2003. - № 3. – С. 46-52; № 4. - С. 73-82.

5. А. Веселовський. Близький Схід в епоху антитерористичного глобалізму // Стратегічна панорама. - 2002. - № 1. – С. 11-18.

6. А. Веселовський. Економічна та соціальна проблематика Східного Середземномор’я на межі третього тисячоліття // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Випуск 30, частина І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001р. - С. 16-25.

7. А. Веселовський, Г.Джапарідзе, А.Сілагадзе. Касим-бей, син козацького отамана // Український історичний журнал. - 2002. - № 3.- С. 120-125.

8. А. Веселовський. Енергетичні перспективи Східного Середземномор’я // Нафтова і газова промисловість. - 2003. - № 2. - С. 3-18.

9. А. Веселовський. Використання досвіду реальної демократії // Ад Діпломасі ад Дувалі (“Міжнародна дипломатія”, арабською мовою). – 2001. -№ 2. – С. 4-8.

10. А. Веселовський. Інтеграційні особливості Східного Середземномор’я в контексті торговельних інтересів України // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. - Випуск 20. _ К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин України НАН України, 2002. – С. 114-123.

Анотації

Веселовський А.І. Східне Середземномор’я в системі регіональних пріоритетів України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2003.

В дисертації досліджено проблематику Східного Середземномор’я з погляду національних інтересів України. Проаналізовано іноземні джерела про субрегіон в складі Лівії, АРЄ, Ізраїлю, Йорданії, Лівану, Сирії та Палестинської Автономії, які співставленні з науковим наробком вітчизняної політології та сходознавства.

Виявлено глибинну однорідність політичних культур сучасних держав субрегіону, яка формувалась в ході існування спільних східносередземноморських цивілізаційних просторів (фараонічний, античний, еллінізм) та імперій (Римська, Візантійська, Османська), що значною мірою є причиною повільної еволюції і протиріч зі світ-системою. На додаток до традиціоналістських підходів, що стримують політичні, соціально-економічні трансформації, існування в субрегіоні унікального за складністю ізраїльсько-арабського конфлікту та численних викликів у сфері “м’якої безпеки” блокують спроби модернізаторів, міжнародного співтовариства та глобальних спонсорів домогтися лібералізації економік, оновлення законодавства, сприяння виникненню основ громадянського суспільства, демократизації політичних процесів.

Показано існування глибокої зацікавленості української держави, суспільства та ділових кіл у поглибленні існуючих політичних, торговельних, технологічних і гуманітарних зв’язків із субрегіоном, потреби надавати сприяння в розв’язанні безпекової проблематики. Для успішних дій у цих сферах, зокрема в енергетичній, існують всі необхідні передумови, починаючи з глибокої історичної пов’язаності України зі Східним Середземномор’ям, активна участь її громадян в індустріалізації субрегіону, наявність тут значної кількості вихідців з України, а в політичному плані – послідовна і виважена зовнішня політика рівнонаближеності України щодо основних протагоністів ізраїльсько-арабського конфлікту.

Подано практичні рекомендації стосовно захисту та посилення позицій України в субрегіоні.

Ключові слова: Східне Середземномор’я, ісламістська альтернатива, ізраїльсько-арабське протистояння, демократизація, нафта і газ в Північній Африці, українські близькосхідні ініціативи.

Веселовский А.И. Восточное Средиземноморье в системе региональных приоритетов Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – политические проблемы международных систем и глобального развития. – Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена целостному изучению проблематики Восточного Средиземноморья, нестабильного и взрывоопасного субрегиона в составе Ливии, Египта, Израиля, Иордании, Ливана, Сирии и Палестинской Автономии. Объекты исследования в историческом плане длительное время развивались как единый комплекс в составе фараонической, античной и эллинистической цивилизаций, в составе Римской, Византийской, Османской империй. Их политико-экономическая практика несет следы т.н. “гидравлического общества” или “восточной системы власти”. Указанные факторы, а в новое время возникновение Государства Израиль и последовавшее израильско-арабское противостояние затруднили принятие обществами ценностей современной миросистемы (глобализированый мир).

Критические масштабы набирает проблематика безопасности во всем ее разнообразии классической безопасности (суверенитет и территориальная целостность) и “новых вызовов” (терроризм, наркоторговля, торговля людьми, оружием, отмывание “грязных” денег, коррупция и др.) в связи с отсутствием комплексного подхода к ее решению, концентрацией на силовых, репрессивных методах борьбы. Такой подход не способствует развитию в обществах демократических постулатов, сдерживает появление (укрепление) полноценного гражданского общества. В результате общество сосредотачивается на деструктивной, а не конструктивной функции. В арабских странах это в первую очередь дискурс между модернистской и исламистской альтернативой. Последняя отвергает глобализированый миропорядок, призывает к переустройству общества по примеру “арабского халифата”, к приведению законодательства в соответствие с исламским традиционным правом (шария), ограничению прав женщин. В израильском обществе речь идет о государственной политике правового и экономического разделения граждан Израиля на евреев и арабов с ограничением прав и свобод последних (сегрегация).

Интересы Украины в субрегионе состоят, во-первых, в разрешении конфликта, в укреплении мира и стабильности, что вызвано как наличием у Израиля оружия массового поражения, так и умножением терроризма и “новых вызовов” в сфере безопасности в силу неразрешенности основного противоречия. Во-вторых, Украина заинтересована в развитии торгово-экономических отношений со странами субрегиона, где она уже имеет определенные наработки. Речь идет о металлургии, машиностроении, химических, электротехнических, транспортных технологиях и услугах, а в последнее время – о сельскохозяйственном экспорте. В третьих, Украина связана с субрегионом давними цивилизационными контактами, тут проживают сотни тысяч выходцев из Украины.

Автор рассматривает Восточное Средиземноморье в качестве одного из очевидных приоритетов украинской внешней и внешнеэкономической политики и предлагает соображения относительно ее активизации.

Ключевые слова: Восточное Средиземноморье, исламистская альтернатива, израильско-арабское противостояние, демократизация, нефть и газ в Северной Африке, украинские ближневосточные инициативы.

Veselovsky A.I.: Eastern Mediterranean in the hierarchy of regional priorities of Ukraine. – Manuscript.

The thesis for the Candidate Degree in Political Sciences (specialty 23.00.04 – Political Problems of International Systems and Global Development. The Institute of Global Economy and International Relations of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2003).

The thesis is focused on the developments in the sub-region of Eastern Mediterranean through the lens of the national interests of Ukraine. Foreign sources dedicated to the sub-region including Libya, Egypt, Israel, Jordan, Lebanon, Syria and Palestinian Autonomy have been studied and confronted with national Polity and Eastern researches.

As it appears, a basic homogeneity known as “Eastern System of power”, which had been formed in the time of Eastern Mediterranean civilizations (pharaonic, antiquity, ellenistic) and the legacy of Empires (Roman, Byzantium, Ottoman), underpin modern political cultures of the sub-region’s States. The homogeneity is to be blamed for their slow evolution and their opposition to the global system, in addition to the traditionalistic approaches hindering political, social, economic transformations. All efforts of modernistic forces, international community and global sponsors to launch liberal economies, modern law system, to lay down fundamentals of the civil society, to democratize political process are being stalled by a unique by its complexity Israeli-Arab conflict, which leads to the extreme militarization, and numerous challenges in the sphere of “soft security”.

The author points out at the genuine eagerness of Ukrainian State, society and businesses to invest in activating existing political, trade, technology and humanitarian relations with the sub-region, and the necessity to wipe out security hinderings. In order to get successful in areas mentioned including energy issues all necessary prerequisites are already at place, starting from long historical connections of Ukraine with Eastern Mediterranean, active participation of Ukrainians in the process of industrialization of the sub-region, to the presence of large Ukrainian community there nowadays and, in the political domain, to the consistent and balanced foreign policy of the “equal approachness” to the main protagonists of the Israeli-Arab conflict.

The thesis provides practical suggestions concerning supporting and improving Ukraine’s position in the sub-region.

Key words: Eastern Mediterranean, Islamist alternative, Israeli-Arab conflict, democratization, oil and gas in North Africa, Ukraine’s Middle East diplomatic initiatives.