Національна академія державного управління

при Президентові України

ЗАГОРОДНЮК Сергій Васильович

УДК 35.088.6: 316.612

Розвиток управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців

25.00.03 - державна служба

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | доктор педагогічних наук, професор

КРИСЮК Степан Васильович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

професор кафедри управління освітою.

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

ПОЧЕПЦОВ Георгій Георгійович,

Адміністрація Президента України,

керівник управління стратегічних ініціатив;

кандидат наук з державного управління,

ЧМИГА Віра Олександрівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України, головний спеціаліст

факультету керівних кадрів.

Провідна установа - Національна Академія Служби безпеки України, кафедра педагогіки та оперативної психології, м. Київ.

Захист відбудеться “9” жовтня 2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий “8” вересня 2003 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К. Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Адміністративна реформа в Україні ставить нові завдання щодо якісного кадрового забезпечення системи органів державного управління. Адже результати перетворень залежать від професіоналізму, етики, моралі й компе-тент-ності державних службовців. В умовах демократичного суспільства їх службово-посадова діяльність здій-снюється відповідно до конституційної норми про повагу людської честі й гідності, дотримання прав і свобод людини й громадянина. Тому особливого значення набуває “суб’єкт-суб’єктний” характер взаємодії учасників процесів управління й досягнення взаєморозуміння між ними як у системі державної служби, так і поза нею. Значною мірою це забезпечує досконале володіння державним службовцем технологією управлінського спілкування. Підвищена увага до останньої зумовлена посиленням вимог до професійних умінь і навичок управлінця, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, аналітичних здібностях, вмінні застосовувати засоби й методи управлінської науки й впрова-джу-вати нові соціальні технології. Таким чином, актуальність розвитку управ-лін-ського спілкування в системі підготовки державних службовців визначається соці-альним і нормативним завданням, поставленим державою перед цією галуззю.

Проблеми спілкування у вітчизняних і зарубіжних наукових джерелах порушу-ються в контексті філософії, психології, педагогіки, психології управління й управ-лін-ня тощо. Соціальний феномен спілкування привертав увагу античних мислителів Арісто--те-ля, Платона, Сократа, західних філософів К.-О. Апеля, М. Бубера, Ю. Ха-бер-маса, К. Яс-перса й сучасних учених А.А. Вороніна, В.М. Князєва, І.Ф. Надольного, Л.А. Сит-ни-ченко. Соціально-психологічні й психо-ло-гічні аспекти згаданої проблеми до-сліджували Г.М. Ан-дрєєва, К.А. Абульха-нова, М.Н. Корнєв, А.Б. Кова-ленко, Л.А. Пет-ровська, В.А. Се-ми-ченко, специфіку спілкування - психолог Л.С. Вигот-ський, пе-дагог В.О. Су-хомлинський. Діяльнісний зміст і культуру професійно-педагогічного спіл-ку-ван-ня роз-к-ри--вали І.А. Зя–зюн, В.І. Луговий, В.К. Майбо-рода, А.М. Нісі-мчук, Г.М. Са-гач, О.Т. Шпак. Етичні сторони спілку-ва-ння описували Ю.В. Водерацький, Ю.І. Па-леха, Т.К. Чмут, Г.Л. Чай-ка. Системне спілкування як со-ціоко-мунікацію роз-глядали Е.М. Лі-ба-но-ва, О.М. Па-лій, В.А. Скуратівський. Мовні засоби спілку-ван-ня харак-те-ризують Н.Я. Дзюбишина-Мельник, Г.Г. Почепцов, І.М. Плот-ницька, В.М. Руса-нівський, Дерек Біддл, А.Г. Го-улінг, М.Дж.К. Станворт (Англія). Нау-ковці Алан і Барбара Піз (США), Карен Трю й Джон Кремер (Англія), І.С. Кон описують гендерні ас-пекти спілкування. Роль і місце спілкування в управлінні роз-кривали зарубіжні фа-хів--ці з управління М. Альберт, М.Х. Ме-скон, Ф. Хе-доурі (США), вітчизняні вчені В.Д. Ба-ку-менко, С.В. Кри-сюк, О.А. Машков, Н.Р. Ниж-ник, В.П. Тронь, Г.В. Що-кін. У роботах Л.К. Аверченко, Г.М. Залє-сова, М.М. Логунової, Р.І. Мок-шанцева, В.М. Ніколаєнко, Л.Е. Ор-бан-Лембрик, А.Ю. Па-насюка, М.І. Пірен, А.Л. Потеряхіна визна-чено поняття “управ-лінське спілкування” і з’ясовані передумови його виникнення. Слід зазначити, що в ро-ботах всіх цих науковців акцентується увага на необхідності оволо-діння вербальними й невер-бальними засобами підвищення ефективності профе-сій-ної діяльності. Тому в дисертаційних дослідженнях вивчались питання роз-витку техніки педа-гогічного й ділового спілкування (С.А. Болсун, Н.М. Драгоми-рець-ка), активні соці-ально-психо-логічні методи впливу на структурні елементи педа-гогічного спілкування (Ю.В. Кудінов, М.В. Тоба), активні форми й методи як засіб роз-витку педа-гогічного мовлення (О.В. Го-голь, Л.П. Дарійчук, Л.О. Савенкова), форму-вання інди-відуального стилю спілкування (М.С. Коваль). Додамо, що в переважній більшості ро-біт розглядаються питання формування комунікативних умінь і навичок у сту-дентів, і лише в окремих з них вивчається розвиток техніки спілкування в післядипломній освіті (С.А. Болсун).

У цілому аналіз робіт і програм підготовки свідчить про наявність змістовних теоре-тично-практичних напрацювань щодо формування й розвитку техніки спілкування в контексті різних видів діяльності. Однак проблема розвитку технології управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців залишається малодослідженою.

Розвиток технології управлінського спілкування державних службовців об’єктивно пов’язаний з особливостями навчання дорослих – управлінців, які вже мають вищу освіту, життєвий і професійний досвід. Тому є закономірною розробка системи корекції і вдосконалення їх комунікативних умінь і навичок, що ґрунтувалася б на ви-хідних положеннях андрагогіки. Потреба в цілісному системному дослі-дженні управ-лін-ського спілкування в системі державної служби, виявленні й творчому використанні ін-новаційних психолого-педагогічних підходів до підвищення його рівня зумовила вибір теми дисертації: “Розвиток управлінського спілкування в системі підготовки державних службовців”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне досліджен-ня проводилося в межах комплексного наукового проекту “Державне управління й місце-ве са-мов-ря-ду-ван-ня” (НДР - ОК № 200 U 004103) Ук-раїнсь-кої Ака-демії дер-жав-но-го уп-равління при Пре-зи-ден-тові Ук-раїни, в якому автор як молодший науковий співробітник брав участь, зокрема в проведенні соціологічного опитування й обробці його результатів.

Об’єкт досліджен-ня – уп-равлінсь-ке спілку-ван-ня в системі державної служби.

Пред-мет досліджен-ня – розвиток уп-равлінсь-кого спілку-ван-ня в системі підготовки державних службовців.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень розвитку управлінського спілкування значно підвищується за умови впровадження в навчання андрагогічної моделі з перенесенням те-о-ре-тич-них знань з рівня інфор-мації на рівень про-фесійних прак-тич-них дій шляхом засвоєння комунікативної технології.

Ме-та досліджен-ня по-ля-гає в на-у-ко-во-те-о-ре-тич-но-му обґрун-ту-ванні роз-вит-ку уп-рав-лінсь-ко-го спілку-ван-ня в сис-темі підго-тов-ки дер-жав-них служ-бовців і вияв-ленні можливостей використання інноваційного психолого-педагогічного досвіду. Відповідно до ме-ти й гіпо-те-зи досліджен-ня виз-на-че-но такі зав-дан-ня:

­

­

­

­

­

Ме-то-ди досліджен-ня. При розв’язанні зав-дань і перевірці гіпотези досліджен-ня ви-ко-рис-та-но сис-те-му ме-тодів.

Теоретичні методи: контент-аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури, джерел з теорії управління й соціології дав змогу виявити проблеми спілкування й узагальнити основні напрями їх дослідження. Порівняння, системний аналіз, синтез і обґрунтування допомогли визначити об’єкт і предмет дослідження і з’ясувати суть управлінського спілкування.

Емпіричні методи: констатуючий і формуючий експеримент: а) діаг-но-стичні методи (тес-ту-ван-ня, ан-ке-ту-ван-ня, спос-те-ре-жен-ня, експертна оцінка комунікативних умінь і навичок); б) методи активного навчання (активні імітаційні ігри, елементи соціально-психологічного тренінгу тощо).

Методи математичної та ста-тис-тичної обробки даних: дискриптивні ста-ти-стики, кореляційний аналіз, часткові парні кореляції під час аналізу результатів експерименту, однофакторний диспер-сійний аналіз для підтвердження гіпотези дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних основ розвитку технології управ-лінського спілкування в системі підготовки державних службовців. У дисертації:

­

­

­

­

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що в дисертації подано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення системи роз-вит-ку управлінського спілкування державних службовців, розроблені на основі критичного аналізу вітчизняного й зарубіжного досвіду (Німеччина, США).

Теоретичні положення й практичні результати дисертаційного дослідження можна використовувати в науково-дослідницькій і викладацькій роботі при підготовці лекцій та семінарських занять з відповідних питань системи державної служби. Зокрема, розроблено й впроваджено навчальний модуль “Мистецтво ділового спілкування” в програму підготовки магістрів дер-жавного управління в Українській Академії державного управління при Президентові України (довідка № 144 від 5.06.2003 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження використовують аспіранти й докторанти Української Академії державного управління при Президентові України в процесі під-готовки й складання кандидатських іспитів з англійської і німецької мов (довідка № 145 від 5.06.2003 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри управління освітою Української Академії державного управління при Президентові України. Ре-зуль-та-ти й вис-нов-ки досліджен-ня до-повіда-лись на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Післядипломна освіта: перспективи розвитку” (Київ, 2000, довідка № 01-04/687 від 10.12.01 р.), на-у-ко-во-прак-тичній кон-фе-ренції за міжна-род-ною учас-тю “Суспільні ре-фор-ми та ста-нов-лен-ня гро-ма-дянсь-ко-го суспільства в Ук-раїні” (Київ, 2001), “Дер-жав-не уп-равління в умо-вах інтег-рації Ук-раїни в Євро-пейсь-кий Со-юз” (Київ, 2002).

Публікації. Результати наукових досліджень відоб-ра-жен-і в семи на-у-кових працях, які опубліковані в п’яти фа-хо-вих ви-дан-нях і матеріалах двох науково-практичних конференцій.

Об-сяг і струк-ту-ра ди-сер-тації. Ди-сер-таційна ро-бо-та скла-даєть-ся з всту-пу, трь-ох розділів, вис-новків, спис-ку ви-ко-рис-та-них дже-рел. За-галь-ний об-сяг ди-сер-тації становить 190 сторінок дру-ко-ва-но-го текс-ту (основна частина – 173 сторінки), в тому числі 11 таб-лиць, 12 рисунків, спи-сок ви-ко-рис-та-них літературних дже-рел (189 най-ме-ну-вань) розміщений на 17 сторінках.

ОС-НОВ-НИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрун-то-ва-но ак-ту-альність на-у-ко-во-го досліджен-ня, сфор-муль-о-ва-но йо-го ме-ту, виз-на-че-но напрями по-шуків і комп-лекс зав-дань, зв’язок із на-у-ко-ви-ми прог-ра-ма-ми, пла-на-ми, те-ма-ми, розкрито ступінь роз-роб-ки проблеми, ме-то-ди досліджень, відображено на-у-ко-ву но-виз-ну й прак-тич-ну зна-чущість ре-зуль-татів дослідження, їх ап-ро-бацію й впро-вад-жен-ня.

У пер-шо-му розділі – “Уп-равлінсь-ке спілку-ван-ня на дер-жавній службі як на-у-ко-во-прак-тич-на проб-ле-ма” – по-да-но ог-ляд на-у-ко-вих дже-рел, про-а-налізо-ва-но стан досліджу-ва-ної проб-ле-ми й розкрито існуючі підхо-ди до її розв’язання. Останні можна умовно поділити на такі види: розгляд сис-тем-них зв’язків спілку-ван-ня з інши-ми підсис-те-ма-ми й еле-мен-та-ми суспіль-ної струк-ту-ри, та-кими як сис-те-ма суспіль-них і ви-роб-ни-чих відно-син, діяльність, індивід; розкриття особ-ли-вос-тей і ролі спілку-ван-ня в сис-те-мах діяль-ності “лю-ди-на-лю-ди-на”; виз-на-чення струк-ту-ри, функцій і за-со-бів спілку-ван-ня; роз-вит-ок і фор-му-ван-ня ок-ре-мих скла-до-вих спілку-ван-ня в кон-тексті підви-щен-ня ефек-тив-ності про-фесійної діяль-ності в сис-темі “людина-лю-ди-на”.

Аналіз виявив цінні теоретико-практичні напрацювання, що дали змогу прослідкувати розвиток і становлення спілкування як науково-прак-тичної проб-леми. З’ясовано, що ви-ник-нен-ня різно-манітних форм і видів спілку-ван-ня зу-мов-ле-не видами відносин і діяль-ності. Так феномен управлінсь-кого спілку-ван-ня ви-ни-кає внаслідок існування суспільної пот-реби в уп-равління ви-роб-ни-чою й уп-равлінсь-кою діяль-ністю. Вивчення авторських визначень поняття “управлінське спілкування” засвід-чив ба-гатоаспектність цього явища й різне розуміння його сутності, а саме: як не-обхід-ність здійснен-ня уп-равлінсь-ких функцій (Л.К. Авер-чен-ко, Г.М. Залєсов, Р.І. Мок-шан-цев, В.М. Ніко-лаєнко, Л.Е. Орбан-Лембрик); взаємодію керівни-ка з людьми (М.І. Пірен); склад-ний соціаль-ний про-цес з поєднананням на-у-ки й мистецт-ва (М.М. Ло-гу-но-ва), специфічну форму спілкування й складову управлінської куль-тури (В.М. Шепель); процес службового спілкування керівника з підлеглим (А. Ю. Панасюк); ділове спілкування в процесі управління в соціальних організаціях (О.Л. Потєряхін) тощо. Незважаючи на зазначене, існує загальний, міждисциплінарний погляд на його роль у процесах управління. Він полягає в тому, що вміння державних службовців взаємодіяти один з одним, впливати на співбесідника, дося-га-ти взаєморозуміння й “суб’єкт-суб’єктний” характер спілкування є важливими передумовами успішної управлінської діяльності.

У вітчизняних комунікативних програмах наводяться окремі прийоми й техніки переконання партнера, стратегії взаємодії під час професійної діяльності дер-жавних службовців. Однак з метою досягнення цілісності комунікативної підго-товки доцільно об’єднати вищевказаний комунікативний інструментарій саме в тех-нології управлінського спілкування в рамках “інтегрованого курсу” (С.В. Кри-сюк, В.І. Луго-вий, В.К. Майборода). Це дало б змогу забезпечити зв’язок теоретич-ного рівня знань про спілкування з практичними комунікативними діями через активі-зацію функцій психіки слухачів (увагу, сприйняття, перед-бачення тощо).

Вив-чен-ня за-рубіжно-го досвіду ко-муніка-тив-ної підго-тов-ки свідчить про різноманітність підходів до роз-вит-ку вмінь і на-ви-чок спілку-ван-ня. Кінцевий результат роз-виваю-чого процесу спрямований на ефек-тив-не ви-ко-нан-ня служ-бо-вих обов’язків, ви-ко-рис-тан-ня комунікативних технік і прийомів (техніка пре-зентації, техніка аргументації, запитання й заперечення) в інших сфе-рах життєдіяль-ності. Узагальнення результатів аналізу дало підставу для висновку, що філософські, соціологічні й психолого-педагогічні дослідження заклали теоретичні основи проблеми спілкування, було запропоновано конкретні засоби її розв’язання. Разом з тим теоретичні основи, соціально-психологічні аспекти управлінського спілкування в системі державної служби й психолого-педагогічні умови його розвитку в державних службовців залишаються недостатньо розробленими.

Викладено також загальну методику й методи дослідження, уточ-нен-о по-нят-тя “уп-равлінсь-ке спілку-ван-ня в сис-темі дер-жав-ної служ-би” на основі аналізу по-нять “уп-равління” й “спілку-ван-ня”. Розгляд цих понять дав змогу визначити уп-равлінсь-ке спілку-ван-ня в сис-темі дер-жав-ної служ-би як по-нят-тя, що ха-рак-те-ри-зує уп-равлінсь-кий впли-в по уп-равлінській вер-ти-калі й го-ри-зон-талі шля-хом збирання, об-роб-ки, аналізу інфор-мації че-рез підтри-ман-ня зв’яз-ку, взаємозв’яз-ку й взаємодії і прий-нят-тя рішень під час спіль-ної про-фесійної діяль-ності з до-сяг-нен-ня дер-жав-но-уп-равлінсь-ких цілей.

У дру-го-му розділі – “Система підготовки державних службовців до уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня” – розк-ри-ва-ють-ся теоретичні основи й соціаль-но-пси-хо-логічні ас-пек-ти уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня, опи-суєть-ся мо-дель йо-го роз-вит-ку. Аналіз по-бу-до-ва-но за логічною схе-мою: природа – цілі – функції – струк-тура – процес – форма – принципи. Зв’яз-ки уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня з ви-ко-нан-ням кон-суль-та-тив-но-до-рад-чих і ор-ганізаційно-роз-по-ряд-чих функцій розгля-нуті крізь приз-му інстру-мен-таль-ної і ко-муніка-тив-ної раціональ-ності (М. Ве-бер, Ю. Ха-бер-мас). На дум-ку Ю. Ха-бер-маса, прин-ци-по-ва відмінність між ними по-ля-гає: у пер-шо-му ви-пад-ку в орієнтації на інстру-мен-таль-ний успіх, а в дру-го-му – на ро-зуміння й співчут-тя. Розкри-вається не-га-тив-ний впли-в інстру-мен-таль-ної раціональності на уп-равлінсь-ке спілку-ван-ня в сис-темі дер-жав-ної служ-би, який полягає в тому, що вона зу-мов-лю-є йо-го функціональність (несправжність). За цієї умови дер-жав-ний служ-бо-вець втра-чає індивіду-альність, став-лен-ня до нь-о-го ха-рак-те-ри-зуєть-ся опо-се-ред-ко-ваністю й обов’яз-ко-во виз-на-чаєть-ся на-явністю по-се-ред-ни-ка під час управлінського спілкування, нап-рик-лад, виконання служ-бо-во-по-са-до-вих обов’язків.

Соціаль-на й діяльнісна при-ро-да, прик-лад-ний ха-рак-тер уп-равлінсь-ко-го спіл-ку-ван-ня-ви-яв-ля-ють-ся в уп-равлінській діяль-ності дер-жав-них служ-бовців. Це засвід-чують ро-зу-міння й трак-ту-ван-ня спілку-ван-ня в кон-тексті професійної взаємодії на двох рівнях: про-фесійно-му й міжо-со-бистісно-му. Професійний і міжособистісний рівні роз-різня-ють за об’єкта-ми (ціля-ми), ви-ко-рис-то-ву-ва-ни-ми ко-муніка-тив-ни-ми за-со-ба-ми й лек-си-кою. У пер-шо-му ви-пад-ку до об’єктів (цілей) уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня відносять дер-жав-ну політи-ку, тех-но-логії уп-равління, дер-жавні цілі, у дру-го-му – пси-хо-логічні ста-ни, про-фесійно-ціннісні орієнтації і мо-ти-ви учас-ників про-цесів уп-равління й спілку-вання.

Аналіз функцій цьо-го по-нят-тя підтвер-див, що інтег-ральні й ло-кальні функції за-без-пе-чу-ють про-цес уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня в дер-жавній службі на про-фесійно-му й міжо-со-бистісно-му рівнях. Інтег-ральні функції у про-фесійній діяль-ності дер-жав-но-го служ-бов-ця через вплив на об’єкт управління, організацію спільних дій, соціально-психологічну адаптацію проявляються в діяльності уп-равлінсь-ких струк-тур. Че-рез ло-кальні функції ре-алізуєть-ся прик-лад-на час-ти-на уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня, оскіль-ки са-ме на міжо-со-бистісно-му рівні по-чи-наєть-ся спрямування дії об’єкта управління через заохочення, зміну його психоло-гічного стану й поведінки, взаємодію й взаємо-ро-зуміння між державними службовцями.

Про-цес уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня в сис-темі ор-ганів дер-жав-ної ви-ко-нав-чої вла-ди дослідже-но на прик-ладі функціону-ван-ня йо-го струк-тур: ко-муніка-тив-ної, інте-рак-тив-ної і пер-цеп-тив-ної. Ко-муніка-тив-ний бік уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня на дер-жав-ній службі полягає в обміні інфор-мацією, її сприй-нятті й ро-зумінні, пси-хо-логічно-му впли-ві за до-по-мо-гою вер-баль-них і не-вер-баль-них за-собів. Інте-рак-тив-на скла-до-ва управлінсь-ко-го спілку-ван-ня на дер-жавній службі пов’яза-на з ор-ганіза-цією спіль-ної діяль-ності й ха-рак-те-ри-зує це по-нят-тя як взаємодію. Во-на охоп-лює ви-роб-лен-ня стра-тегії і так-ти-ки уп-равлінсь-ких дій, мо-ти-вацію їх учас-ників. У цьому ви-пад-ку вияв-ляєть-ся взаємозв’язок інте-рак-тив-ності з прий-нят-тям і ви-ко-нан-ням рі-шень. За до-по-мо-гою взаємодії в пер-шо-му ви-пад-ку здійснюєть-ся їх підго-тов-ка, а в дру-го-му за-без-пе-чуєть-ся їх ви-ко-нан-ня. Соціаль-на й міжо-со-бистісна пер-цеп-ція до-по-ма-гає адек-ват-но сприй-ма-ти інфор-мацію й доби-ра-ти ре-ле-вантні за-со-би ко-муні-кації й інте-ракції. Інак-ше ка-жу-чи, пер-цепція відіграє ре-гу-ля-тив-ну роль (Л.А. Пет-ров-сь-ка, 1989) під час уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня на професійно-му й міжо-со-бистісно-му рів-нях. Таким чином, про-цес управлінського спілкування є взаємо-про-ник-нен-ням ко-муніка-тив-них, інте-рак-тив-них і пер-цеп-тив-них еле-ментів.

Чин-ники уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня на дер-жавній службі з’ясову-валися за допомогою фак-торів уп-равління (О.А. Маш-ков, Н.Р. Ниж-ник). Ре-зуль-та-том співвідне-сен-ня цих по-нять є вста-нов-лен-ня цілей уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня як ме-ти управління; отримання соціально-психологічної інформації про стан суб’єкта спілкування й ситуацію спілкування як повідомлення про стан об’єкта й середовища; визначення впливу на об’єкт управлінського спілкування як управління об’єктом; дотримання технології управлінського спілкування як алгоритму процесу управління. Цілі зумовлюють діяльність і спілкування, в основу яких покладена соціально-психологічна, політична й управлінська інформація, а досягаються вони шляхом впливу на об’єкт управління й спілкування шляхом дотримання певних правил і вимог.

Фор-ми (субординаційна, службово-товариська, дружня) й принципи (створення умов, повноважень і відповідальності, заохочення й покарання, раціонального використання робочого часу) управлінського спілкування в системі державної служби, відображаючи певні правила й вимоги до професійних і міжособистісних відносин у системах “керівник – підлеглий”, “керівник – керівник”, “керівник – ко-лек-тив”, впливають на фор-му-ван-ня їх певного ти-пу. Ви-хо-дя-чи з раціональ-но-го ха-рак-те-ру уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня, визначено йо-го утилітарно-функціональну та інтерактивно-діалогічну форми. Пер-ша з’яв-ляєть-ся під впли-вом інстру-мен-таль-ної раціональ-ності й пе-ред-ба-чає маніпу-ля-тив-не ви-ко-рис-тан-ня парт-не-ра зі спілку-ван-ня. Дру-га пов’яза-на з ко-муніка-тив-ною раціональністю та ґрунтується на усвідом-ленні дер-жав-ни-ми служ-бов-ця-ми співпри-чет-ності до вирішення долі держави й суспільства.

Соціаль-но-пси-хо-логічні ас-пек-ти уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня досліджено в контексті філо-софсь-кої мо-делі двос-ту-пе-не-во-го суспільства су-час-ності Ю. Ха-бер-ма-са, що включає “адміністративні структури держави” й “життєвий світ”. На першому ступені живуть за принципами виробничо-трудової раціональності, а на другому здійснюється моти-вація поведінки індивіда й повсякденна безпосе-редня комунікація. При-родно, що перший ступінь зумовлює формування в особис-тості “стратегічної пове-дін-ки” для реалізації власного “інтересу” в певній системі. Тобто вибір падає на “інстру-ментальну раціональність”, в основу якої покладено інструмент-альну дію як цілеспрямовану діяль-ність для здійснення цілей у заданих умовах з опорою на технічні правила, емпі-ричні зна-ння й прогнозування можливих ефектів (А.А. Воронін). Моделюючи цілераціональну пове-ді-нку, орієнтуючись на “інстру-мен-т-альний успіх”, людина зі своєю поведінкою мимоволі теж ста-є інструментами, що використовує інший для досягнення власних цілей. Але, за Х.-Г. Га-дамером, “бачити в іншому лише знаряддя, що піддається обліку й оволодінню, – означає плекати ілюзію”. Це співзвучно думці Ю. Хабермаса про свідоме або несвідоме обдурювання партнера і, врешті-решт, означає дезінтеграцію суспільства, того самого другого ступеня – “живого світу”. Вихід з кризової ситуації Ю. Хабермас вбачає в альтернативній формі поведінки – комунікативній, що ґрунтується на комунікативній дії як нормативно узгодженій “суб’єкт-суб’єктній” взаємодії, спрямо-ва-ній на досягнення взаємо-розу-міння. На основі зазначеного аргументовано, що зорієнто-ваність дер-жав-них служ-бовців на інстру-мен-таль-ний успіх уск-лад-нює виконання кон-суль-та-тив-но-до-рад-чих і ор-ганіза-ційно-роз-по-ряд-чих функцій, сприяє до-сяг-нен-ню ли-ше ко-рот-ко-час-них цілей.

Обґрунтовано, що од-ним із шляхів до-сяг-нен-ня ко-муніка-тив-ної раціональ-ності є використання соціаль-но-пси-хо-логічних ме-то-дів уп-равління. Такі ме-то-ди ре-алізу-ють-ся в про-це-сах уп-равління за допомогою уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня й пов’язані з близь-кими за при-ро-дою явищами – соціаль-но-пси-хо-логічною ак-тив-ністю, соціаль-но-пси-хо-логічною адап-тацією, соціаль-но-пси-хо-логічною ком-пе-тентністю, соціаль-ними ролями, соціаль-ним ста-тусом і соціаль-но-пси-хо-логічною го-товністю державного службовця до про-фесійної діяль-ності.

Оскільки підготовка державних службовців в Національній академії державного управління при Президентові України є післядипломною освітою, то в основу розвитку управлінського спілкування покладено теоретико-методичні розробки щодо перенесення теоретичних знань з рівня інформації на рівень професійних, практичних дій. Під час викладання факультативного модуля “Мистецтво ділового спілкування” ми керувались тим, що:

­

­

­

­

У по-бу-дові мо-делі роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня ви-ко-рис-тано анд-ра-гогічну мо-дель нав-чан-ня дер-жав-них служ-бовців. Для заз-на-че-ної мо-делі роз-роб-ле-но струк-ту-ру роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня, яка включає ряд компонентів.

Ціль-о-вий ком-по-нент скла-даєть-ся з цілей вик-ла-да-ча й слу-ха-ча, оскільки мета виз-на-чаєть-ся як іде-аль-но пе-ред-ба-че-ний кінце-вий ре-зуль-тат діяль-ності, що відбу-ваєть-ся. Цілі вик-ла-да-ча виз-на-ча-ють-ся соціаль-ним і нор-ма-тив-ним зав-дан-ням з підго-тов-ки про-фесіоналів дер-жав-но-го уп-равління. Цілі слу-ха-ча як дер-жав-но-го служ-бов-ця фор-му-ють-ся про-фесійни-ми ви-мо-га-ми, його ба-жан-ням підви-щи-ти осо-бис-тий і про-фесійний рівень.

Зміст роз-ви-ва-ючого про-це-су виз-на-чав-ся відповідно до пла-ну й прог-ра-ми мо-ду-ля “Мис-те-цт-во діло-во-го спілку-ван-ня”, а са-ме знан-ня основ діло-вого спілку-ван-ня, уп-равлінсь-кого спілку-ван-ня і йо-го роз-ви-ток.

Опе-раційно-діяльнісний ком-по-нент відоб-ра-жав про-це-су-аль-но-діяльнісну сут-ність роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

Коригуюче-формуючий компонент охоплював корекцію негатив-ного досвіду спілкування та формування позитивної установки на спілкування.

Конт-роль-но-ре-гу-лю-ючий ком-по-нент забезпечував конт-роль за ви-ко-нан-ням зав-дань роз-ви-ва-ю-чо-го про-це-су, вне-сен-ня необхідних змін для оп-тимізації шляхів до-сяг-нен-ня цілей нав-чаль-но-го про-це-су.

Оціноч-но-ре-зуль-та-тив-ний ком-по-нент мав на меті оцінку ре-зуль-татів роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

Упровадження моделі розвитку передбачало три ета-пи: по-чат-ко-вий, нав-чаль-но-роз-ви-ва-ю-чий та за-вер-шаль-ний.

Так на по-чат-ко-вому етапі оцінювався рівень роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня й фор-му-валися но-ві мо-тиви й пот-реби в його удос-ко-на-ленні. На нав-чаль-но-роз-ви-ва-ю-чому етапі забезпечувався роз-ви-ток ко-муніка-тив-ної, інте-рак-тив-ної й пер-цеп-тив-ної складових уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня й ово-лодіння ко-муніка-тив-ною тех-но-логією. На завершальному етапі закріплювались результати, формувались мотиви до подальшого самовдосконалення.

Завдання кожного з етапів виконувалися під час актуалізації теоретичних знань, моделювання управлінських ситуацій, виконання вправ, проведення рольових і ситуативних ігор.

У процесі дослідження розроблено комунікативну технологію, що включає операційну (стратегія і тактика) й внутрішню (культура й соціально-психологічна компетентність) сторони управлінського спілкування (див. табл. 1).

Таблиця 1

Комунікативна технологія управлінського спілкування

Стратегія | Тактика

1. Техніка оцінки ситуації спілкування | 1. Прийоми антиципації:

— визначення умов спілкування;

— з’ясування комунікативних намірів партнера;

— моделювання ситуації спілкування

2. Техніка комунікативної взаємодії | 2. Прийоми атракції:

— формування передумов спілкування;

— установлення контакту;

— використання “Ви-звертань”, “Ми-звертань”;

— комплімент;

— звернення до почуттів і логіки

3. Техніка переконливого спілкування | 3. Прийоми фасцинації:

— привертання уваги до мови;

— уважне слухання, бачення й вербальний вплив;

— підтримання діалогу й “суб’єкт-суб’єктної” схеми спілкування;

— співучасть і апеляція до спільності життєвих і професійних інтересів

4. Техніка аналізу конкретної ситуації і розв’язання проблеми | 4. Прийом обговорення:

— узагальнення й аналіз інформації;

— визначення головних проблем;

— вибір шляхів і засобів їх розв’язання

Оп-ти-мальність ко-муніка-тив-ної тех-но-логії уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня до-ве-де-но на ос-нові си-ту-аційно-го ме-то-ду прий-нят-тя рішень у довіль-них си-ту-аціях в умо-вах не-виз-на-че-ності, ри-зи-ку й ба-га-ток-ри-теріаль-но-го комп-ромісу “Са-лют” (В.П. Тронь).

Раціональ-ний ха-рак-тер служ-бо-во-по-са-до-вої діяль-ності дер-жав-но-го служ-бов-ця, існу-ван-ня “суб’єкт-суб’єктних”, “суб’єкт-об’єктних” схем спілку-ван-ня, їх спря-мо-ваність на зовнішню й внутрішню сто-ро-ни осо-бис-тості, змішаний ха-рак-тер уп-равлінсь-ких зав-дань (продуктивні й репродуктивні) да-ють підста-ви виз-на-чи-ти інстру-мен-таль-ний, реп-ро-дук-тив-ний, про-дук-тив-ний і ко-муніка-тив-ний рівні. Для їх опи-су вико-рис-тано кри-терії, що ха-рак-те-ри-зу-ють комунікативні дії за їх спря-мо-ваністю, про-фесійністю, доцільністю, оригінальністю, ос-воєністю й своєчасністю.

Оскіль-ки в заз-на-че-них кри-теріях відоб-ра-жа-ють-ся певні ри-си осо-бис-тості, то ці кри-терії розглядаються як по-нятійні конструк-ти. Останні охоп-лю-ють як мо-ти-ваційно-смис-лові, ціннісні ут-во-рен-ня осо-бис-тості, так і її опе-раційно-дієві, по-ведінкові ха-рак-те-рис-ти-ки. Тому здійсне-не комбінаційне гру-пу-ван-ня ха-рак-тер-них і найбільш влас-ти-вих кож-ному рівню по-каз-ників у виг-ляді тве-рд-жень, що є од-но-час-но ос-нов-ни-ми варіаційни-ми оз-на-ка-ми кож-но-го по-нятійно-го конструк-та. Відповідно до гли-бин-но-го й по-ведінко-во-го рівнів уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня роз-роб-ле-но два бло-ки ме-то-дики. Пер-ший спрямований на вста-нов-лен-ня рівнів уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня: інстру-мен-таль-но-го, реп-ро-дук-тив-но-го, про-дук-тив-но-го й ко-муніка-тив-но-го і рівня знань ко-муніка-тив-ної тех-но-логії. Дру-гий зорієнто-ва-ний на діаг-нос-ту-ван-ня ко-муніка-тив-них, інте-рак-тив-них і пер-цеп-тив-них скла-до-вих, або інтег-ра-тив-них ко-муніка-тив-них здібнос-тей. До нь-о-го ввійшли опи-ту-валь-ник КОС – 2, тест “Інтер-пер-со-наль-на діаг-нос-ти-ка” Т. Лірі, тест на ви-яв-лен-ня здат-нос-ті оціни-ти парт-не-ра (М.С. До-роніна). Їх уза-галь-нені по-каз-ни-ки виз-на-ча-ють рівень роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

У треть-о-му розділі – “Ре-зуль-та-ти екс-пе-ри-мен-таль-ної ро-бо-ти з роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня в сис-темі підго-тов-ки дер-жав-них служ-бовців” – аналізу-ють-ся ре-зуль-та-ти впро-вад-жен-ня мо-делі роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

На пер-шому етапі (2000–2001 рр.) про-ве-де-но конс-та-ту-ю-чий екс-пе-ри-мент, у ході яко-го опитано 320 державних службовців і слухачів Національної ака-демії дер-жав-но-го уп-равління при Пре-зи-ден-тові Ук-раїни й ап-ро-бо-ва-но діаг-нос-тич-ну методику.

Дослідження на цьому етапі полягало у визначенні ефективних підходів до розвитку технології управлінського спілкування. Для цього розроблено опитувальну анкету, що включала необхідні запитання. Перше з них сформульоване для з’ясування рівня поінформованості слухачів про поняття “управлінське спілкування в системі державної служби”. Аналіз результатів опитування свідчить, що більшість респондентів (41,6%) мають загальне уявлення про це явище, ознайомлені з ним 32,7%, не ознайомлені - 25,7%. Достовірність позитивних відповідей на зазначене у запитанні перевірялась за допомогою таких підпитань:

­

­

­

Аналіз опитувальників підтвердив високу достовірність відповідей, оскільки майже всі вони супроводжувалися визначенням поняття “управлінське спілкування”. В них розкриваються певні аспекти управлінського спілкування: інфор-мативний, соціально-психологічний, діяльнісний, інструментальний тощо. Зауважимо, що контент-аналіз визначень управлінського спілкування в системі дер-жавної служби переважно свідчить про індивідуальне розуміння опитуваними такого явища. Характеризуючи його, слухачі керувались влас-ним досвідом професійного спілкування і частково – окремими теоретичними знан-нями основ управлінського спілкування в системі державної служби. Тому навчання було зорієнтовано на розуміння слухачами сутності й вимог до професійного спілкування як важливої складової професійної культури й етикету. Звідси й рівень володіння засобами управлінського спіл-кування оцінили як високий 2,7% слухачів, як середній – 62,5%, як низький – 29,2%. Незважаючи на середні показники самооцінки, 70,8% опитуваних вважають, що ці засоби допомо-жуть їм реалізувати власний професійний управлінський досвід, 24,8% – погоджуються із цим частково, 0,9% так не вважають. Це свідчить про достатнє усвідом-лення державними службовцями важливості ролі й місця інструментарію управлін-ського спілкування у виконанні службово-посадових обов’язків, наявність мотивації до вдосконалення комунікативних умінь і навичок. Такі висновки під-твер-джують відпо-віді на запитання щодо сприяння уміння спілкуватися фор-му-ван-ню пози-тив-ного іміджу державного службовця. Так, 89,4% респондентів погодились із цією думкою, 1,8% – не погодились, 7,1% – погодились частково. Враховуючи зазначене необхідно розвивати у слухачів уміння спілкуватися, переконувати, дискутувати, зна-ходити компроміси, слухати, володіти прийомами сприйняття, розуміння партнера й впливу на нього в про-цесі спілкування, проводити прийоми, наради й ділові бесіди.

Нами з’ясована експертна думка щодо запровадження в навчання спеціального модуля з розвитку технології управлінського спілкування. Серед опитуваних 88,5% ставляться до цього позитивно, 2,7% – негативно, 7,1% – байдуже. Такі цифри підтверджують необхідність комунікативної підготовки слухачів з метою розвитку в них здатності до переконливого й ефек-тивного ділового спілкування, творчого використання його можливостей, виявлення резервів для ефективнішого вирішення професійних завдань.

На дру-гому етапі (2001-2002 рр.) про-во-ди-вся екс-пе-ри-мен-т з те-о-ре-тич-ної підго-тов-ки й прак-тич-но-го роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня й діаг-нос-ту-ван-ня слу-хачів дру-го-го кур-су в рам-ках мо-ду-ля “Мис-те-цт-во діло-во-го спілку-ван-ня”. В експерименті взя-ли участь 72 слу-хачі, з них 33 – чо-ловіки й 39 – жінки, або відповідно 45,8 і 54,2%. З ме-тою ве-рифікації те-о-ре-тич-них роз-ро-бок було здійснене екс-пе-ри-мен-таль-не досліджен-ня вхідно-го й вихідно-го рівнів роз-вит-ку.

Зміст те-о-ре-тич-ної підго-тов-ки до уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня охоп-лю-вав як соціаль-но-пси-хо-логічний аналіз про-фесійної діяль-ності дер-жав-но-го служ-бов-ця, так і виз-на-чен-ня уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня як її ос-но-ви. То-му під час вик-ла-дання те-о-ре-тич-них ос-нов спілку-ван-ня шля-хом дис-кусії уточ-ню-вав-ся йо-го по-нятійний апа-рат і терміно-логія. На прак-тич-них за-нят-тях за до-по-мо-гою відео- та соціаль-но-пси-хо-логічно-го т-ренінгів відпраць-о-ву-ва-лися дії й ал-го-рит-ми, що є скла-до-ви-ми ге-не-ралізо-ва-них умінь і на-ви-чок. Це здійсню-ва-лось шляхом зас-воєння техніки пре-зен-тації ко-ле-ги, публічно-го вис-ту-пу й проведення імітаційних ігор з відпра-цю-ван-ням прийомів ко-муніка-тив-ної тех-но-логії уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня. Так ко-муніка-тивні дії з оцінки си-ту-ації спілку-ван-ня оп-раць-о-ву-ва-лись че-рез прийо-ми ан-ти-ци-пації. Виз-на-чен-ня умов спілку-ван-ня, виявлення ко-муніка-тив-них намірів парт-не-ра, мо-де-лю-ван-ня си-ту-ації спілку-ван-ня здійсню-ва-лись під час візу-аль-ної пси-ходіаг-нос-ти-ки, розігру-ван-ня можливих уп-равлінсь-ких си-ту-ацій. Слу-хачі в-чилися діаг-нос-ту-ва-ти пси-хо-логічний стан парт-не-ра за не-вер-баль-ни-ми сиг-на-ла-ми й прог-но-зу-ва-ти роз-ви-ток си-ту-ації спілку-ван-ня за за-да-ни-ми умовами. Техніка ко-муніка-тив-ної взаємодії відпрацьовувалася че-рез ос-воєння прийомів ат-ракції. Слу-хачі до-би-ра-ли за-со-би фор-му-ван-ня пе-ре-ду-мов спілку-ван-ня, вста-нов-лен-ня кон-так-ту, ви-ко-рис-то-ву-ю-чи пер-со-наль-но-ввічливі (“Ви”) та уза-галь-ню-юче-об’єдну-ючі (“Ми”) звер-тан-ня, “зо-лоті сло-ва”, апелюючи до по-чуттів і логіки під час пре-зен-тації сво-го парт-не-ра ко-ле-гам. Вод-но-час роз-ви-ва-лись пер-цеп-тивні здібності всіх учас-ників че-рез са-мо-і взаємосп-рий-нят-тя й інтерп-ре-тацію осо-бистісно-смис-ло-вих ут-во-рень кож-но-го з них.

Роз-ви-ток пе-ре-кон-ли-во-го спілку-ван-ня вклю-чав удос-ко-на-лен-ня прийомів фас-ци-нації, а са-ме при-вер-нен-ня й ут-ри-ман-ня ува-ги до мо-ви. Ць-о-му спри-я-ло виконання завдань на уваж-не слу-хан-ня, ба-чен-ня й вер-баль-ний вплив, веден-ня діало-гу й дотримання “суб’єкт-суб’єктної” схе-ми спілку-ван-ня, фор-му-ван-ня відчут-тя співу-часті й апе-ляція до спіль-ності життєвих і про-фесійних інте-ресів. Слу-хачів орієнтували на вра-ху-ван-ня пси-хо-логічно-го кліма-ту в тій чи іншій си-ту-ації та ау-ди-торії спілку-ван-ня.

Оп-ра-цю-ван-ня техніки аналізу конк-рет-ної си-ту-ації і розв’язання проб-ле-ми по-ля-га-ло в роз-вит-ку прийо-му об-го-во-рен-ня. У змо-дель-о-ва-них си-ту-аціях уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня слу-хачі уза-галь-ню-ва-ли й аналізу-ва-ли інфор-мацію, виявляли го-ловні проб-ле-ми, ви-би-ра-ли шля-хи й за-со-би їх розв’язання. Зав-дан-ня передбачали імітаційні й си-ту-а-тивні ігри, підго-товчі й тре-ну-вальні впра-ви з ме-тою комп-ле-кс-но-го роз-вит-ку ко-муніка-тив-ної, інте-рак-тив-ної й пер-цеп-тив-ної складових. При цьому ува-га слухачів ак-цен-ту-валась не на по-мил-ках, а на ви-яв-лен-ні умінь і на-ви-чок, що потребують роз-ви-тку, корекції і вдос-ко-на-лення.

Упро-вад-жен-ня мо-делі роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня пот-ре-бу-ва-ло дотримання пси-хо-ло-го-пе-да-гогічних умов: виз-на-чен-ня ко-муніка-тив-них пот-реб слу-хачів, виявлення рівня роз-вит-ку ко-муніка-тив-ної, пер-цеп-тив-ної й інте-рак-тив-ної сторін осо-бис-тості, мож-ливості са-мо-освіти й са-мов-дос-ко-на-лен-ня, з’ясу-ван-ня обізна-ності слу-хачів із за-со-ба-ми уп-равлінсь-кого спілку-ван-ня, їх ак-тивізацію че-рез ши-ро-ке ви-ко-рис-тан-ня ди-дак-тич-но-технічних за-собів (відеотехніка), роз-дат-ко-во-го ма-теріалу (схе-ми, таб-лиці то-що), здійснення пси-хо-ло-го-пе-да-гогічного впливу на соціаль-но-пси-хо-логічні й пси-хо-логічні влас-ти-вості слу-ха-ча на йо-го осо-бистісно-твор-чо-му рівні, використання осо-бистісного підходу й когнітив-ного прин-ципу нав-чан-ня й роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

З метою виз-на-чен-ня ефек-тив-ності роз-роб-ле-ної мо-делі роз-вит-ку уп-рав-лін-сь-ко-го спілку-ван-ня в сис-темі підго-тов-ки дер-жав-них служ-бовців проаналізовано ре-зуль-тати діаг-но-с-ту-ван-ня вхідно-го й вихідно-го рівнів роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня.

Го-лов-на ме-та порівняль-но-го аналізу по-ля-га-ла в з’ясу-ванні відміннос-тей у роз-вит-ку уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня між слу-хачами, які нав-ча-ли-ся за екс-пе-ри-мен-таль-ною мо-дел-лю, і ти-ми, які не ос-во-ю-ва-ли прог-ра-му тренінгу ко-муніка-тив-них здібнос-тей. Нав-чан-ня в екс-пе-ри-мен-тальній і конт-рольній гру-пах відрізня-лось тим, що в першій здійснювався комп-ле-кс-ний роз-ви-ток і ко-рекція умінь і на-ви-чок уп-равлінсь-ко-го спілку-ван-ня слухачів че-рез ово-лодіння ко-муніка-тив-ною тех-но-логією. В другій групі ви-ко-ну-ва-лись зав-дан-ня, пе-ред-ба-чені ака-демічною прог-ра-мою мо-ду-ля “Те-о-ре-тичні й ме-то-до-логічні основи “паблік рилейшнз”, який в екс-пе-ри-мен-тальній групі не вик-ла-да-ли. Аналіз даних полягав у з’ясуванні значень діагностичних змінних, розрахунку їх середніх значень і дисперсії, частоти певних значень відповідей (процент відповідей) за допомогою модуля описової статистики. Визначаючи рівень розвитку управлінського спілкування, ми орієнтувались на максимально вагомі показ-ники комунікативного рівня (змінна оціночний комунікативний рівень). Це поясню-ється тим, що модель розвитку управлінського спілкування орієнтована на зазначений рівень як оптимальний. Для обчислення взято шкали “скоріше погоджуюсь” і “повністю погоджуюсь”. Оскільки вони є найвагомішими, то їх вибір слугує емпіричним фактом переосмислення слухачами власних понятійних конструктів і рівня управлінського спілкування, відображає результати його розвитку й корекції.

Результати розвитку показано на діаграмі, з якої видно, що слухачі експеримен-тальних груп (ЕГ) почали віддавати перевагу комунікативному рівню управлінського спілкування (83% проти 28%), тобто їх частка зросла на 55 процентних пункти (Пр.п.) після завершення експерименту (див. рис. 1).

Рис. 1. Динаміка вхідного й вихідного рівнів розвитку управлінського спілкування

Інакше кажучи, майже втричі (коефіцієнт динаміки Кд = 2,964) збільшилася частка осіб, які віддають перевагу комунікативному рівню спілкування. На противагу їм частка слухачів контрольної групи (КГ), які віддають перевагу комунікативному рівню, залишилась без змін (14%). Частка слухачів ЕГ, які засвоїли основи комунікативної технології (змінна рівень_т, позначка “знання комунікативної технології”) збільшилася із 42 до 80%, тоді як частка слухачів КГ знизилася з 39 до 35%. Зміни ґрунтуються на усвідомленні важливості й необхідності використання комунікативної технології в ситуаціях управлінського спілкування, що й передбачалось реалізацією теоретико-методичних розробок стосовно перенесення теоретичних знань з рівня інформації на рівень професійних, практичних дій. Взаємозв’язки й причинні залежності між вищевказаними змінними визначено за допомогою кореляційного аналізу. Для оцінки характеру зв’язків застосовували непараметричні критерії, або коефіцієнт рангової кореляції rho Спірмена. Оскільки найбільший коефіцієнт кореляції (rho = - 0,597) між змінними вид групи й знання комунікативної технології, то можна вважати, що рівень знань комунікативної технології залежить від типу групи й наявності або відсутності андрагогічної моделі розвитку управлінського спілкування в ЕГ і КГ. Такий висновок підтверджується існуванням лінійного зв’язку між змістом навчання й знаннями технік і прийомів управлінського спілкування, адже нульова гіпотеза Н0 про його відсутність відкидається (рівень значущості (Sig. (2-tailed) = 0,000).

Це свідчить про можливість впливу на соціально-психологічну готовність слухачів до професійної діяльності шляхом освоєння теорії і набуття практичних навичок управлінського спілкування, тобто впровадження андрагогічної моделі дає змогу слухачам оволодівати комунікативною технологією з її подальшим переведенням з інформативного рівня на рівень практичних дій.

Розгляд взаємозв’язку між змінними оціночний комунікативний рівень і змінними:

- інтегративні комунікативні здібності показує, що він є строго лінійним прямим і середнім, оскільки rho = 0,428;

- знання комунікативної технології rho = 0,505 засвідчує, що між ними існує пряма нетісна залежність.

Зв’язки понятійних конструктів з комунікативною, інтегративною, перцептивною складовими й комунікативною стратегією й тактикою підтверджує нульова гіпотеза Н0 про відсутність залежності. Для змінних оціночний комунікативний рівень та інтегративні комунікативні здібності й знання комунікативної технології Sig. (2-tailed) = 0,003 і 0,000 при рівні значущості 0,05 такі результати є статистично значущими. З огляду на це гіпотеза Н0 про відсутність прямої залежності між цими трьома змінними відкидається. Таким чином, емпірично підтверджується думка про підвищення комунікативного рівня з розвитком інтегративних комунікативних здібностей і засвоєння основ комунікативної технології. Це свідчить про необхідність комплексного підходу до розвитку управлінського спілкування й створення відповідних психолого-педагогічних умов.

Вивчення залежності між змінною стать з іншими змінними свідчить про відсутність зв’язків між ними. Винятком є змінна знання комунікативної технології, з якою існує слабкий обернений зв’язок rho = - 0,236. Однак гіпотеза Н0 щодо відсутності залежності між двома змінними приймається, оскільки Sig. (2-tailed) = 0,046 при рівні 0,001. З цього випливає, що понятійні конструкти комунікативного рівня, ступінь засвоєння комунікативної технології і розвиток інтегративних комунікативних здібностей не залежать від гендерних факторів.

Для підтвердження головної гіпотези дисертаційного дослідження про те, що розвиток управлінського спілкування значно покращується шляхом впровадження в навчання андрагогічної моделі за умови засвоєння комунікативної технології, здійснено однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) для її доведення. Він дає змогу порівняти середні значення змінних оціночний комунікативний рівень, знання комунікативної технології й інтегративні комунікативні здібності та виявити взаємозв’язки між ними. Визначаючи різні ознаки сукупності, необхідно довести, що знання комунікативної тех-но-логії у зв’яз-ку з ти-пом гру-пи вис-ту-пає резуль-та-тив-ною оз-на-кою, а у зв’яз-ку з ко-муніка-тив-ним рівнем та інтег-ра-тив-ни-ми комуніка-тив-ни-ми здібнос-тя-ми – фак-тор-ною оз-на-кою. Щоб виз-на-чити лінійне зростан-ня се-редніх за-леж-но від ти-пу гру-пи, про-а-налізуємо F-ста-тис-ти-ку для пе-ревірки гіпо-тез. Нуль-о-ва гіпо-те-за по-ля-гає в то-му, що різни-ця між се-редніми є ви-падковою (тобто вибірки взяті із сукупностей з однаковими середніми) або лінійний ефект відсутній. Якщо середні значно відрізняються одна від одної, особливо порівняно зі змінами в кожній групі, F-статистика має велике значення й нульова гіпотеза відхиляється. Аналіз показує, що вплив змінної знання комунікатив-ної технології = 20,828, значення R (Sig.) < 0,005, а отже, вибіркові середні мають статистично високозначиму різницю й нульова гіпотеза відкидається. Зауважимо, що різниця між середнім значен-ням