НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

АФАНАСЬЄВ ІЛЛЯ ЮРІЙОВИЧ

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ 1991-2000 РР.:

ПОЛІТИЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА ВЗАЄМОДІЯ

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

БАЛАБУШЕВИЧ Тетяна Аркадіївна,

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”,

кафедра історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

МАЙБОРОДА Олександр Микитович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

НАН України,

завідувач відділу етнополітології;

кандидат історичних наук, доцент

ЧЕКАЛЕНКО Людмила Дмитрівна,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки,

Державний експерт відділу регіональної безпеки.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “7___ “ липня____________ 2004 р. о 14.00____ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.008.02 у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” (04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету “Києво-Могилянська академія” (04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, 2, корп. 1).

Автореферат розісланий “_2__” _червня__________ 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Бажан О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відносини між польським та українським народами, польськими та українськими політичними угрупованнями у ХХ ст. були насичені, з одного боку, трагічними подіями (насамперед, конфлікт між значною частиною українського населення та адміністрацією Другої Речі Посполитої, “Волинська трагедія” (1943 р.), акція “Вісла” (1947 р.)), а з іншого, — прикладами взаємовигідної співпраці (насамперед, антиабсолютистська діяльність в Російській імперії, жваві економічні та культурні контакти 50-80-х рр. ХХ ст.). В останнє десятиліття ХХ ст. відносини України з Польщею були одним з пріоритетів української зовнішньої політики, суттєво позначилися на розвитку української держави, її економіки й культури.

Республіка Польща (РП) — найбільший за територією та населенням із західних сусідів нашої держави. За своїм географічним розташуванням і історичною традицією Польща була і залишається одним з важливих мостів, які сполучають Україну з Західною Європою. Якщо ж врахувати ще й спільність історії, мови, культури, наявність великих етнічних меншин — української в Польщі та польської в Україні, — то стає цілком зрозумілим, що для блага обох народів відносини між Польщею та Україною обов’язково повинні мати характер стратегічного партнерства. Саме як стратегічний партнер нашої держави незмінно характеризувалася Польща українським керівництвом, починаючи з середини 1990-х рр.

Незважаючи на складний історичний спадок, у польсько-українських відносинах 90-х рр. ХХ ст. не сталося гострих конфліктів. Це сприяло не лише розвитку двосторонньої співпраці, але й покращенню загальної ситуації безпеки у Східно-Центральній Європі (СЦЄ), полегшило інтеграцію східноєвропейських країн (насамперед, Польщі) до ЄС і НАТО.

З середини 90-х рр. українське політичне керівництво проголошувало курс на прагматизацію зовнішньої політики, пріоритетність економічного аспекту двосторонніх відносин, зокрема, з Польщею. Існуючі на сьогодні праці, присвячені польсько-українським взаєминам 1990-х рр., розкривають далеко не всі найважливіші процеси, події, причини та наслідки цих контактів. В українській історичній науці на сьогодні відчувається брак наукових праць, в яких головна увага приділялася б висвітленню взаємодії політичного та економічного компонентів польсько-українських відносин. Саме цим, на думку автора, обумовлена актуальність теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”: “Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність”.

Об’єкт дослідження – події та процеси, безпосередньо пов’язані з динамікою, причинами та наслідками польсько-українських контактів 1991 — 2000 рр. на президентському, урядовому, відомчому рівнях, а також на рівні громадських і комерційних організацій та окремих громадян.

Предмет дослідження — взаємодія політичних та економічних компонентів польсько-українських відносин 1991 — 2000 років.

Хронологічні рамки охоплюють період від здобуття Україною незалежності до кінця 2000 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Польщею та Україною як повноцінними суб’єктами міжнародного права, двома незалежними державами. Вибір верхньої межі обумовлений тим, що: 1) події 2000 р. вже віддалені у часі від теперішнього моменту достатньо для вивчення їх як історичних фактів (відбулася обробка первинних статистичних даних, підведені підсумки років цього періоду державними діячами та керівниками комерційних структур); 2) наприкінці 2000 р. посилився вплив Російської Федерації (яка, здебільшого, не була зацікавленою в стратегічному партнерстві України з Польщею) на польсько-українські взаємини; 3) період 1991-2000 рр. складає повне десятиліття, що може слугувати формальною підставою для вибору його верхньої та нижньої меж як хронологічних меж дисертації.

Географічні межі роботи охоплюють території України та Польщі в межах їх адміністративно-територіального поділу в досліджуваний період.

Мета роботи полягає у тому, щоб на основі широкого кола джерел здійснити комплексну оцінку найважливіших складових польсько-українських відносин: політичної та економічної.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

- проаналізувати літературу і джерела з проблематики дослідження, розкрити недостатньо вивчені аспекти польсько-українських відносин 1990-х рр.;

- з’ясувати ступінь придатності наявної джерельної бази для реалізації мети дослідження, ввести в науковий обіг невідомі документи;

- виявити шляхом аналізу преси і матеріалів архівів урядових установ найбільш важливі, з точки зору керівництва української та польської держав, напрямки польсько-українських відносин;

- визначити динаміку та окреслити основні етапи двосторонніх відносин, виявити чинники найбільш важливих змін польсько-українських відносин;

- проаналізувати значення зв’язків з Польщею для процесу інтеграції Польщі та України у європейські політичні та економічні структури, а також вплив польсько-українських відносин на внутрішню ситуацію в обох країнах;

- сформулювати практичні рекомендації з викладання історії польсько-українських відносин 1990-х рр.;

- визначити основні наслідки взаємодії політичного та економічного аспектів польсько-українських відносин 1990-х років.

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на застосуванні загальних науково-дослідницьких принципів: об’єктивності, історизму та діалектичного пізнання. Основні методи використані в роботі: порівняльний, діахронний (метод періодизації), метод актуалізації. Для досягнення поставленої мети використані також спеціальні історичні методи, як статистично-аналітичний, структурно-функціональний, які дозволили провести всебічний наукових аналіз проблеми.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

- створено нову періодизацію польсько-українських взаємин, яка дозволяє краще зрозуміти причини і наслідки їх змін, виявити основні тенденції двосторонніх відносин;

- вперше досліджено взаємозв’язок політичних та економічних процесів у кожному з періодів польсько-українських відносин 90-х рр.;

- виявлено та проаналізовано вплив внутрішньополітичних процесів в Україні та Польщі на співпрацю в єврорегіонах і на загальні тенденції розвитку польсько-українських відносин в середині 90-х рр. (наприклад, реформування адміністративно-територіального поділу в Польщі, внутрішньополітична ситуація в Україні напередодні парламентських і президентських виборів);

- вперше у дисертаційній роботі глибоко проаналізовано історію нафтопроводу “Одеса-Броди-Гданськ” періоду 1998-2000 рр., виявлено вплив низки політичних та економічних чинників на розвиток проекту;

- проведено, на основі статистичних даних, порівняльний аналіз торговельно-економічних відносин України з Польщею з одного боку, і загального стану торговельно-економічних відносин Польщі та України з рештою країн-партнерів з іншого.

- вперше введено в науковий обіг значну кількість джерел: матеріали Посольства РП в Україні, документи Історико-архівного управління та робочі документи ІІІ Територіального управління МЗС України, робочі документи Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (аналітичні довідки, листи, інформації, тексти міжнародних угод); використані праці не лише українських авторів, але й понад 80 польських публікацій; значну частину українських і принаймні 30 польських — вперше в українській історіографії.

Практичне значення дисертаційного дослідження Полягає у можливості використати матеріали його висновків, оцінок та узагальнень для подальшого дослідження польсько-українських відносин кінця ХХ — початку ХХІ століття. Практичні рекомендації та висновки можуть застосовуватись для створення навчальних програм з історії СЦЄ, України, міжнародних відносин. Результати дослідження можуть бути використані для оптимізації польсько-українського співробітництва на галузевому, регіональному та державному рівнях, стануть в нагоді фахівцям МЗС України в процесі перспективного планування пріоритетних завдань.

Наукова апробація результатів роботи. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська академія”, на щорічних конференціях “Дні науки НаУКМА” 1999 і 2000 рр., а також на міжнародній конференції під патронатом прем’єр-міністрів України і Польщі “Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття” (Київ, 1999 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 4-х одноосібних статтях у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, а також у доповіді “Польсько-українські економічні стосунки 1991 — 1997”, опублікованій у збірнику наукових праць міжнародної конференції “Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття” (Київ, 1999 р.).

Структура дисертації. У відповідності до поставленої мети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів та списку використаної літератури і джерел (337 найменувань). Загальний обсяг роботи — 202 арк. (обсяг основної частини — 172 арк.)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію дослідження, структуру дисертації та публікації.

У першому розділі — “Історіографія та джерела історії польсько-українських відносин” — проаналізовано рівень вивченості теми, історичні та історіографічні джерела дисертаційного дослідження. Найобґрунтованішим є поділ літератури на дві групи.

1. Роботи, присвячені загальним проблемам міжнародних відносин на сучасному етапі, історії Європи та окремих європейських країн і регіонів 90-х рр., наукові розвідки з проблем української політики та економіки, особливо зовнішніх зв’язків, дослідження з проблем євроінтеграції, ринкової та політичної трансформації СЦЄ.

Ці праці написані в межах різних наукових дисциплін; об’єднує їх те, що проблеми польсько-українських відносин згадуються в них лише побіжно, проте факти та оцінки авторів допомагають зрозуміти значення і причини багатьох подій та процесів, пов’язаних з відносинами між Польщею та Україною 1990-х років. Це колективна монографія українських міжнародників О.Білоруса, Д.Лук’яненка та ін., праця американського політолога З.Бжезінського, підручник Л.Зашкільняка та М.Крикуна. Загальні тенденції міжнародних відносин 90-х рр. ХХ ст. висвітлені у підручнику російських авторів під редакцією А.Торкунова Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография. — К.: Орияне, 2000. – 424 с; Бжезінський З. Велика шахівниця. — Львів — Івано-Франківськ: Лілея-ЛВ, 2000. – 236 с; Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Л.: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2002. — 752 с; Современные международные отношения. Учебник / Под ред. А. В. Торкунова. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1999. – 584 с.

У політологічній та соціологічній площинах проблеми відносин між українцями та поляками початку 90-х рр. вивчали польські автори К.Малак, Й.Дзвоньчик Malak K. Nacjonalism ukraiсski a bezpieczeсstwo w Europie њrodkowej i Wschodniej / Pod. red. Helnarskiego S. – Toruс: Adam Marszalek, 1994. – 217; Dzwoсczyk J. Stosunki z Ukrain№ w њwiadomoњci spoіeczeсstwa polskiego // Polityka Wschodnia / Uniwersytet Warszawski, Centrum Badaс Wschodnich. — 2001. — № 1. — S. 129-144. та інші. У цих роботах увагу зосереджено на динаміці настроїв польського суспільства по відношенню до України та українців.

2. Праці, в яких історія польсько-українських відносин посідає значне місце, є одним з головних або головним предметом дослідження.

Відносинам України й Польщі у сфері культури та науки присвячено дисертацію В.Лишко, в якій використано великий обсяг джерел та літератури, досліджено багато процесів та подій. Лишко В.В. Українсько-польські звязки в галузі культури (1991-1999 рр.): Автореферат дисертацiї на здобуття наук. ст. кандидата iсторичних наук: 07.00.01 / Київський унiверситет iм. Т.Шевченка. — К., 2002. – 16 с. Значну позитивну роль у дослідженні політичних відносин відіграла Т.Зарецька Зарецька Т. І. Українсько-польські політичні відносини (1991-2001 рр.) // Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє: Збірник наукових праць / Центр Українсько-Польських студій / За загальною редакцією Т.І. Зарецької. — Ч. 2. — К: Видавництво Українського фітосоціологічного центру, 2002. — С. 7-12..

В українській історіографії одним з перших дисертаційних досліжень польсько-українських відносин 1990-х рр. є робота одеського автора Д.Горуна Горун Д.О.Українсько-польські відносини (1991-1997 рр.): Дис. на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук: 07.00.02 / Одеський державний університет ім. Т.І.Мечникова. – О., 1999. – 182 л. Бібліографія: л. 157-175.. В ній історія польсько-українських відносин розглядається у трьох аспектах і, відповідно, у трьох розділах: двостороннє політичне співробітництво; економічні відносини та співпраця в єврорегіонах; культурні взаємини. Дисертація Д.Горуна, в цілому, чітко структурована, містить багато фактів. Проте актуальність та насиченість відносин 1990-х рр. між Україною та Польщею вимагає зосередження уваги на найпріоритетніших сферах контактів, потребує більш повного висвітлення, аналізу політичного та економічного компонентів у взаємодії, чого бракує в роботі Д.Горуна. Крім того, запропонована ним періодизація не зовсім правильно відображає реальні процеси. Цікаво, що у статті 1997 р, яку він написав у співавторстві з В.Глібовим, представлений інший варіант періодизації Глібов В., Горун Д. Українсько-польські взаємини в пострадянський період // Політика і час. – 1997. – № 5-6. – С. 15-21..

Ще один варіант періодизації запропонували українські дослідники Д.Васильєв і Л.Чекаленко у спільній статті, насиченій цінним фактографічним матеріалом та глибокій за аналізом історичних фактів. Васильєв Д., Чекаленко Л. Українсько-польські відносини наприкінці ХХ ст. // Нова політика. – № 4 (18). – 1998. – С. 13-17.

Ці варіанти періодизації мають багато спільного з концепцією, яку виклала польський політолог Б.Сурмач у своїй монографії, виданій у 2002 р. Вона виділяє в польсько-українських політичних відносинах 1992 — 2000 рр. три періоди: 1992 — перша половина 1993 рр. (характеризувався творенням інституційних основ співпраці), друга половина 1993 р. — 1995 р. (позначений значним зниженням динаміки взаємних контактів) і 1996 — 2000 рр. (зростання кількості зустрічей державних діячів). Surmacz B. Wspуіczesne stosunki polsko-ukraiсskie:Politologiczna analiza traktatu o dobrym s№siedztwie. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej, 2000. — S. 170-177. Беата Сурмач на високому науковому рівні, ґрунтовно опрацювала джерела, зібрала багато кількісних даних. На жаль, попри назву монографії, авторка приділила непропорційно мало уваги подіям кінця 1990-х років. Там же. — S. 85-107.

Неповністю враховує історичні факти, неточно відбиває динаміку відносин між Польщею та Україною концепція американського аналітика С.Буранта, який характеризує період з середини 1993 до кінця 1994 рр. як застій польско-українських відносин Burant S. Stosunki polsko-ukraiсskie a idea strategicznego partnerstwa / Publicacja przygotowywana do druku. – Warszawa: Fundacja Wspomagania Wsi; Stowarzyszenie Euro-Atlantyckie, 1999. – S. 20-23.. Крім того, проблемам економічних відносин в дослідженні С.Буранта присвячено вкрай мало уваги, порівняно з розглядом змін в архітектурі безпеки СЦЄ, висвітленням політичних аспектів відносин. Небагато уваги приділяється й такій помітній складовій, як прикордонна співпраця.

Висвітленню польсько-українських відносин 1989 — 1993 рр. присвятили свою монографію В.Гілл та Н.Гілл. Вони вперше систематизували великий обсяг фактичного матеріалу кінця 80-х — початку 90-х рр.; окремо розглянуті чотири складові двосторонніх відносин: політична, економічна, культурна і питання національних меншин. Gill W., Gill N. Stosunki Polski z Ukrain№ w latah 1989-1993. – Toruс-Poznaс: Adam Marszalek, 1994. – 123 s.

Серед праць з даної проблематики слід відзначити роботу української дослідниці О.Бабак Бабак О.І Політика Польщі щодо України (кінець 80-х — 90-і роки): Автореф. дис. на здобуття ст. канд. іст. наук: 07.00.02 / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. — К., 2002. — 19 с.. Значна частина дослідження стосується етнокультурних аспектів польсько-українських відносин; імовірно, саме з цієї причини в роботі О.Бабак не приділено значної уваги геополітичному контексту відносин, не відмічені у повній мірі події міжнародних відносин 1990-х рр. як чинники, які суттєво впливали на формування польсько-українських взаємин. При розгляді теми не враховано багато дій політиків Росії та США, впливів інших держав та міждержавних обєднань. В роботі О.Бабак лише кілька рядків присвячені польсько-українським переговорам з питань транспортування нафти; між тим, це питання було одним з найважливіших у двосторонніх економічних відносинах. Фрагментарно (обмежившись переважно Кіровоградщиною) досліджені зв’язки внутрішніх українських областей з польськими партнерами. Натомість глибоко проаналізовані в роботі О.Бабак польсько-українські контакти в сільськогосподарській галузі, як на міждержавному, так і міжрегіональному рівнях; висвітлено багато досягнень у сфері торгівлі, а також спільного виробництва товарів. Там же. — С. 11-14.

Предметом дисертації О.Бабак є політика Польщі щодо України, натомість політична активність України в польському напрямку досліджується нею лише побіжно. Тим не менш, дисертація О.Бабак є важливим внеском у наукову розробку проблем національних меншин — польської в Україні та української в Польщі — і проблеми впливу історії польсько-українських стосунків на їх формування у 1990-і рр. і теперішній стан.

Значним доробком у зясування політичних компонентів польсько-українських відносин стала дисертація чернівецького політолога В.Моцока Моцок В.І. Сучасні українсько-польські міждержавні відносини: політичний аспект: Автореферат дисертацiї на здобуття наук. ст. кандидата політичних наук: 07.00.01 / Чернівецький Національний унiверситет iм. Юрія Федьковича. — Чернівці, 2000. — 20 с.. Попри назву роботи, її хронологічні межі охоплюють період з кінця 1980-х рр. Найбільша увага в роботі В.Моцока зосерджена на проблемах військово-політичної безпеки у відносинах України й Польщі. Значним недоліком роботи В.Моцока є майже повне ігнорування економічного підґрунтя політичних відносин; відсутній глибокий розгляд взаємозв’язку політичного та економічного компонентів міждержавних відносин. Між тим, ці два компоненти були повязані між собою нерозривно, і це доведено в нашій роботі. Слід також зауважити, що у висновках дисертації В.Моцока є повтори, і при цьому бракує конкретних фактів. Джерельна база чернівецького дослідника обмежується, переважно, працями політологів; в ній немає не опублікованих раніше документів.

Першим спеціальним дисертаційним дослідженням економічних відносин між Польщею та Україною 1991 — 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач. Ковач Л.Л. Українсько-польське економічне співробітництво в 1991-1999 рр. – Дисертація на здобуття наук. ст. кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2003. — 216 л. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 — 1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польских джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу.

Предметом дисертації Л.Ковач були економічні відносини, і, вочевидь, з цієї причини дослідниця у своїй роботі майже не торкалася політичних чинників. Але політичні та економічні складові були нерозривно пов’язані між собою, і тому вважаємо, що в українській науці мають з’являтися не лише дослідження того чи іншого окремого аспекту польсько-українських контактів і не лише узагальнюючі праці з усього комплексу відносин (включно з відносинами у сфері науки та культури, військово-технічного співробітництва тощо), але й роботи, в яких предметом є політико-економічний комплекс відносин.

Отже, специфіка польсько-українських відносин 1990-х рр., у поєднанні з їх актуальністю, залишає багато невивчених аспектів, навіть попри появу низки спеціальних досліджень з цієї та споріднених тем. Крім того, верхньою хронологічною межею роботи Л.Ковач є 1999 рік. Таким чином, події останнього року десятиліття в економічному аспекті залишаються невивченими.

Історіографію польсько-українських відносин 1990-х рр. збагатили роботи колишнього посла Польщі в Україні Є.Козакевича і відомого публіциста А.Камінського Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська полiтика України // Полiтична думка. – 1999. – № 1-2. – С. 86-100; Козакевич Є. Рухаємося у доброму i бажаному напрямi // Політика і час. – 1995. – № 4. – С. 21-26; Kamiсski A. Z. Stosunki polsko-ukraiсskie: raport / A. Z. Kamiсski, J. Kozakiewicz. — Warszawa: CSMISP, 1997. — 58 s; Stosunki polsko-ukraiсskie / Pod red. J. Kozakiewicza. — Krakуw: Miкdzynarodowy Centrum Rozwoju Demokracji, 1998. — 194 s., київського історика О.Павлюка. Pavliuk O. Ukrainian-Polish relations: a pillar of regional stability // Chaillit Paper 26. The effects of enlargement on bilateral relations in Central and Eastern Europe. – Paris: Institute for Security Studies of Western European Union, 1997. – P. 43-62. В публікаціях польського експерта Т.Ольшанського — керівника Українського відділу варшавського Центру східних досліджень — міститься глибокий аналіз і добре систематизований виклад фактів, проте відчувається тенденційність, надмірна скептичність поглядів на перспективи польсько-українських взаємин. Olszaсski T. A. Perspektywy Euroregionуw: gіos w dyskusji // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття: Зб. наук. праць міжнародної конференції під патронатом Прем’єр-міністрів України і Польщі. — S. 78-80; Olszaсski T. A. Przyszloњж stosunkуw polsko-ukraiсskich. Miкdzy Lwowiem a Donieckiem (Uwagi Polemiczne) // Україна і Польща — стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє: Збірник наукових праць / Центр Українсько-Польських студій / За загальною редакцією Т.І. Зарецької. — Ч. 2. — К: Видавництво Українського фітосоціологічного центру, 2002. — С. 53-58.

Велике значення для розвитку польсько-українських взаємин, зокрема і політичних, мала діяльність заснованого Є.Ґєдройцем паризького польськомовного часопису “Культура”, де вміщувались і роботи берлінського вченого Б.Осадчука, який і зараз працює в напрямку зближення Польщі з Україною. Осадчук Богдан. Україна, Польща, світ. — К.: Смолоскип, 2001. — 356 с.

Як особливу підгрупу літератури з теми дослідження, можна було б виділити інтерв’ю впливових високопосадових політиків і дипломатів, в яких йдеться про поточні на час публікації події. Елементи аналізу в таких публікаціях могли безпосередньо впливати на перебіг польсько-українських відносин, водночас маючи значення як кроки у процесі вивчення цих відносин. Наприклад, цікавий підхід до аналізу відносин з Польщею продемонстрував прем’єр-міністр України В.Ющенко в інтерв’ю, яке він дав нам наприкінці квітня 2001 року. Віктор Ющенко: “Ми не йшли на “розмін” принципів” // Персонал. — 2001. — № 5. — C. 4-11.

Надруковані в українських періодичних виданнях в 1990-і рр. матеріали, здебільшого, не містили ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникали критичних оцінок дій керівних державних органів. В них лише коротко характеризувалися основні напрямки співпраці, наводилися окремі факти, повідомлялися нечисленні кількісні дані стосовно динаміки товарообороту, взаємного інвестування тощо. Як правило, переважали позитивні оцінки. Жорстку критику на адресу зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики дозволяли собі в Україні лише поодинокі періодичні видання. Напр.: Гончаренко С. Міфи української дипломатії // Дзеркало тижня. – 1999. – 17 липня. – С. 1-2. Серед авторів українських публікацій, найбільш великих за обсягом, глибоких за змістом і багатих фактичним матеріалом, слід назвати, насамперед, С.Заброварного, Н.Перстньову, В.Піховшека Заброварний С. До повного примирення і щирого порозуміння // Політика і час. – 1997. – № 9. – С. 5-11; Перстньова Н. Транскордонне співробітництво, або Український досвід єврорегіонів // Дзеркало тижня. — 2000. — 15-21 липня. — С. 2; Піховшек В. Найстратегічніший партнер // Дзеркало тижня. – 1998. – 4-10 липня. – С. 4. На шпальтах українських газет та часописів значні розбіжності мали місце в оцінках значення економічних зв’язків для стратегічного партнерства. Особливу групу складають численні інтервю посла Польщі в Україні Є.Бара, насичені кількісними даними про стан польсько-українського співробітництва Бар Е. Мы готовы поделиться опытом // Деловая Украина. – 1999. – 26 ноября. – С. 1; Бар Є. Наше стратегічне партнерство має багато вимірів // Діловий вісник. – 1999. – № 8-9. – С. 4-5; Бар Є. Польща може бути хорошим союзником для України // Українське слово. – 1999. – 27 травня. – С. 6.. У другій половині 1990-х рр., на відміну від попереднього періоду, у матеріалах українських мас-медіа відчутним стало розуміння економічних питань як наріжного каменю у співробітництві.

У польській пресі 1990-х рр. привертають до себе увагу публікації Й.Бєлецького і А.Моркі Bielecki, J. Rurociag ominie Ukrainк // Rzeczpospolita. — 2000. — 5 paїdziernika. — S. A 1; Bielecki J. Unia nie chce Ukrainy // Rzeczрospolita. — 2000. — 5 lipca. — S. A 1, 5; Bielecki J. Zelazne problemy // Rzeczрospolita. — 1996. — 29 lutego. — S. B. ; Morka, A. Gazociag ominie Ukrainк // Rzeczpospolita. — 2000. — 19 paїdziernika. — S. A 1, B 1; Morka, A. Gazociag — tak, ale ale bez szkody dla s№siadуw // Rzeczpospolita. — 2000. — 22-23 lipca. — S. A ; Morka A. Ubolewanie i gotownoњж do rozmуw (Reakcja na unijne plany budowy nowego gazociagu) // Rzeczpospolita. — 2000. — 6 paїdziernika. — S. B 1., в яких оперативно і докладно висвітлювалися події кінця 1990-х років.

Попри наявність численних здобутків, в історіографії польсько-українських взаємин на сьогодні ще не здійснений глибокий аналіз взаємодії політичної та економічної складових двостороніх відносин.

Джерельну базу можна поділити на декілька груп.

До першої групи належать неопубліковані документи. Це, передусім, робочі та офіційні документи, які зберігаються в Історико-архівному управлінні Міністерства закордонних справ України, робочі документи ІІІ Територіального управління МЗС України (Відділ країн Центрально-Східної Європи), а також робочі документи колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України; крім того, використані матеріали Посольства РП в Україні. Більша частина цих документів вперше залучена у науковий обіг у цій роботі. Весь масив неопублікованих документів можна умовно поділити на такі основні групи:

а) аналітичні довідки; б) інформації; в) тези до бесід та виступів посадових осіб України з їхніми польськими колегами та перед іноземними аудиторіями; г) нетаємні записи бесід керівників українських міністерств і структурних підрозділів міністерств, а також працівників Посольства України в Варшаві з представниками Польщі; д) доручення і прохання.

Другу групу складають опубліковані документи (публікації документів у збірниках і періодичних виданнях).

Третю групу джерел становлять інтерв’ю, хроніка подій та інші матеріали, вміщені у засобах масової інформації. Автор опрацював понад 50 найменувань українських, польських та російських періодичних видань. Серед них можна виділити такі групи:

а) офіційні видання вищих органів української законодавчої та виконавчої влади — газети “Голос України” та “Урядовий курєр”;

б) українські загальноекономічні та галузеві видання: часописи “Компаньон”, “Економіка України”, “Політика і час”, “Нова політика” та інші; в) добре поінформовані популярні столичні видання: “Факти”, “Дзеркало тижня”, “День” “Kyiv Post” та інші; г) регіональна преса: “Волинь” (Луцьк), “За вільну Україну” (Львів), “Високий Замок” (Львів); д) польська преса: “Rzeczpospolita”, “їycie gospodarcze” та інші; е) особливу групу складають орган Спілки поляків в Україні “Dziennik Kijowski” та газета Об’єднання українців у Польщі “Наше слово”; в них польсько-українські відносини розглядаються під особливим кутом зору: головним критерієм оцінки цих відносин слугує становище відповідних етнічних меншин.

У другому розділі — “Польсько-українські дипломатичні відносини” — викладено і проаналізовано перебіг контактів у сфері політики, а також зовнішні чинники впливу на двосторонні відносини.

Формування офіційних політичних контактів між Польщею та Україною розпочалося восени 1990 р. Визнавши українську незалежність у грудні 1991 р., польські парламент та уряд проте не підтримали ініціативи деяких політиків (серед них президента РП Л.Валенси) та керівництва української держави стосовно створення тісного військово-політичного союзу між Польщею та Україною. Політичні відносини у другій половині 1993 р. — на початку 1994 р. зайшли у глухий кут, насамперед внаслідок позицій НАТО, США та Російської Федерації. Навесні 1994 р. розпочалося політичне зближення, ініціаторами якого були обидві сторони, у зв’язку з закінченням парламентських та президентських виборів; головним зовнішнім чинником було українсько-російсько-американське порозуміння у питанні ядерного роззброєння України. Проте співробітництво на рівні президентів відновилося лише на початку 1995 року.

Період з 1995 р. до літа 1998 р. відзначений бурхливим розвитком двосторонніх політичних відносин, великою інтенсивністю плідних контактів між президентами, головами урядів, керівниками міністерств і відомств. Польща зробила низку дружніх кроків, спрямованих на підтримку західноєвропейського вектору зовнішньої політики України, надала практичну підтримку Україні у справі інтеграції до європейських політичних та економічних міждержавних організацій, участі в їх діяльності (насамперед, Ради Європи та ЦЄІ). У цей період підписані важливі документи, які продемонстрували світові високий рівень співпраці між двома державами (насамперед, Спільна заява Президентів України і Республіки Польща “До порозуміння і єднання” 1997 р.; підписання цього документу стало, крім того, одним з результатів ефективної співпраці науковців з діючими політиками; серед науковців значну роль у цьому процесі відіграв, зокрема, люблінський історик Є.Клочовський). Також у цей період у Перемишлі та Львові спостерігався спалах активності екстремістських шовіністичних організацій — як польських, так і українських. Але — і це показово — їх провокаційні акції не знизили рівень польсько-українського співробітництва.

Новий період політичних відносин: осінь 1998 р. — кінець 2000 р. Його характерними особливостями були: безпосереднє підключення США до польсько-українського діалогу та співробітництва (створення Ініціативи Співпраці “Польща — Америка — Україна”, заява віце-президента США А.Гора в липні 1999 р. під час перебування в Україні, інші кроки керівництва США); перетворення проекту нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ на один з найважливіших аспектів двосторонніх відносин з далекосяжними перспективами; проблема наближення термінів входження Польщі до ЄС у зв’язку з режимом перетину польсько-українського кордону. З кінця 2000 р. значну роль у відносинах став відігравати процес зближення Росії з політичним керівництвом України та Польщі, що дозволяє говорити про настання нового періоду політичних польсько-українських відносин.

У третьому розділі — “Розвиток польсько-українських економічних відносин: основні події та тенденції” — висвітлені найважливіші факти господарчих контактів, розкриті причини та наслідки у міждержавній та міжрегіональній площинах, здійснений порівняльний аналіз цих процесів з аналогами у відносинах України та Польщі з іншими країнами.

Процес польсько-українських торговельно-економічних відносин 1991 — 2000 рр. складався з трьох етапів. На першому, з 1991 р. до середини 1994 р., створювалися основи договірно-правової бази, спільні координаційні органи, налагоджувалися контакти між урядами, міністерствами та відомствами, вивчалися можливості та напрямки співпраці. Проте практичних дій з реалізації підписаних документів було недостатньо. Хоча обсяги двосторонньої торгівлі у 1993 р. почали зростати, це зростання могло б бути значно більшим, якби більш активно провадився діалог між головами урядів, міністерствами та відомствами, якби жвавіше відбулося створеня сприятливого правового поля. Але інтенсифікація цього процесу затрималася виборчими кампаніями в Україні, закінчення яких дало змогу в липні — серпні 1994 р. розгорнути широкомасштабну співпрацю. Більш інтенсивний період відносин тривав до середини 1998 року. Завдяки розвитку прикордонної інфраструктури, збільшенню обізнаності українських підприємців у можливостях бізнесу сусідньої держави, розвитку правової бази відносин з Польщею та зовнішньоекономічної діяльності в цілому, основні показники торговельно-економічного співробітництва протягом цього періоду щорінчо зростали до середини 1998 року.

Головними з факторів, які гальмували розвиток економічних відносин у 1991 — першій половині 1998 рр., були: несформованість правових та координаційних механізмів двосторонніх зв’язків; внутрішня політична та економічна ситуація в Україні, надто повільні темпи реформування економіки. Польських інвесторів відлякували не тільки недосконалість правового поля, але й високий ступінь криміналізації української економіки, корупція; польські підприємства, здебільшого, були недостатньо міцними, щоб у цих умовах інвестувати в українську економіку.

До середини 1998 р. проблема прикордонних переходів ставала дедалі менш гострою: частково тому, що збільшилася кількість та пропускна спроможність пунктів пропуску на кордоні, а частково — через зменшення кількості осіб, які перетинали кордон у першій половині 1998 р., зниження обсягів двосторонньої торгівлі, особливо так званої “валізкової”.

У середині 1998 р. на провідні місця в міждержавних економічних відносинах вийшли інші проблеми: насамперед, проект створення нафтотранспортного коридору Баку-Одеса-Броди-Гданськ, а також спільне польсько-українське виробництво різноманітних товарів (перш за все, проект “Бізон” з виробництва польських комбайнів в Україні) з перспективою виходу на ринки східних сусідів України. Саме ці питання, разом із проблемою скасування, у зв’язку зі вступом Польщі до ЄС, безвізового режиму перетинання польсько-українського кордону, а також початком активної безпосередньої участі представників США у польсько-українській співпраці (Ініціатива Співпраці “Польща — Америка — Україна” та інші проекти) визначили характер третього періоду (друга половина 1998 — 2000 рр.).

Розвиток торговельно-економічних відносин у третій період гальмували такі чинники: залежність української економіки від економіки Росії, внаслідок чого на польсько-українському торговельному обігу негативно позначилася російська фінансово-економічна криза другої половини 1998 р.; зміни у системі тарифного регулювання в Україні; недостатня підтримка польським урядом своїх експортерів, порівняно малі можливості польських експортерів щодо лобіювання своїх інтересів в органах законодавчої та виконавчої влади України; низький рівень конкурентоспроможності української та польської продукції; брак дійових механізмів розрахунків; відсутність ефективної інформаційної системи обміну комерційною інформацією; негативний вплив на обсяг товарообороту також справив, ймовірно, “Антидемпінговий кодекс”, прийнятий Верховною Радою 22 грудня 1998 р.

Після періоду значного падіння обсягу польсько-українського товарообороту в другій половині 1998 — 1999 рр. (у 1998 р. було зафіксоване зниження рівня товарообороту між Польщею та Україною на 13порівняно з 1997 р., а в першому півріччі 1999 р. обсяг зменшився, порівняно з першим півріччям 1998 р., на 38 %) значення цього показника у 2000 р. знову почало зростати.

Зміни обсягів польсько-українського товарообороту в 1991 — 2000 рр. були віддзеркаленням і частиною загальних тенденцій зовнішньої торгівлі Польщі та України, результатом широкомасштабних економічних трансформацій у СЦЄ та змін кон’юнктури на світовому товарному ринку, про що свідчить здійснене в роботі порівняння показників польсько-української торгівлі зі статистичними даними про товарооборот Польщі та України з третіми країнами.

У четвертому розділі — “Міжрегіональне співробітництво: розвиток економічних відносин” — розглядається розвиток контактів, насамперед економічних, між окремими адміністративно-територіальними одиницями.

Співробітництво між регіонами інституціалізувалося із запізненням порівняно з відносинами на рівні держав. Хоча неофіційні та напівофіційні контакти громадян — здебільшого, так звана “валізкова торгівля” — бурхливо розвивалися у першій половині 1990-х рр., широкомасштабне співробітництво легального малого, середнього і великого бізнесу окремих регіонів Польщі та України почало помітно зростати лише з середини 90-х рр. Якщо у східних та південних регіонах України контакти з громадянами Польщі розвивали переважно великі підприємства, то в областях Західної України співробітництво було досить поширеним також серед малих та середніх підприємств: по-перше, малий бізнес на Сході України був взагалі менш розвинутим, ніж у західних областях; по-друге, це пов’язано з віддаленістю Сходу та Півдня України від Польщі.

“Карпатський Єврорегіон” і Єврорегіон “Буг” так і не стали настільки потужними та автономними в економічному аспекті об’єднаннями, як планувалося при їх створенні. Причинами повільних темпів їх розвитку стали: 1) надмірні розміри єврорегіонів і надто великі етнічно-культурні та майнові відмінності населення польської та української частин; 2) слабка вмотивованість, низька зацікавленість центральних органів влади України та Польщі в економічному розвитку прикордонних територій; слабкість регіональних еліт цих територій, їх малі можливості щодо лобіювання інтересів своїх регіонів на рівні Сейму РП і Верховної Ради, урядів і президентів.

Серед віддалених від західного кордону України областей значну роль у співробітництві з Польщею відігравали Київська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Луганська області (основні напрямки співробітництва: торгівля товарами, польські інвестиції у підприємства регіонів, спільне виробництво на території України).

У висновках підведено загальні підсумки дисертаційного дослідження.

1. Керівники держав, урядів і зовнішньополітичних відомств Польщі та України у 1991 — 2000 рр. характеризували як найбільш важливі політичну та економічну сфери двостороннього співробітництва. З середини 1993 р. пріоритетними вважалися господарчі зв’язки. Польське керівництво на початку 1990-х рр. недооцінювало важливість налагодження активної політичної та економічної співпраці з Україною. Але з весни 1994 р. Польща проголосила і почала реалізовувати курс на активізацію партнерства з Україною, передусім, у сфері економіки. Керівники України