КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АНТОНЮК ЛАРИСА ЛЕОНТІЇВНА

УДК 339.137.2 : 338.242

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 08.05.01. – світове господарство і міжнародні економічні

відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Поручник Анатолій Михайлович

Київський національний економічний

університет, завідувач кафедри

міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

член-кореспондент НАН України

Білорус Олег Григорович,

Інститут світової економіки та

міжнародних відносин НАН України,

завідувач відділом глобалістики, геоекономіки і геополітики

доктор економічних наук, професор

Лук'яненко Дмитро Григорович,

Київський національний економічний університет завідувач кафедри міжнародного менеджменту

доктор економічних наук, професор

Румянцев Анатолій Павлович,

Київський економічний інститут менеджменту

завідувач кафедри менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 14 ” вересня 2004 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 в Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 13 ” серпня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор А.Е.Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Домінуючою тенденцією розвитку світового господарства на рубежі XX – XXI століття стала його глобалізація, багатовимірний прояв якої виявляється через зростання масштабів та динамізацію міжнародного руху товарів, послуг, факторів виробництва, інформації, технологій. З одного боку, це викликає максимальне зближення національних економік, їхнє взаємопереплетіння і навіть зрощення, а з другого, - посилення міждержавних та міжблокових протиріч та посилення конкурентної боротьби між суб’єктами міжнародних економічних відносин на регіональному, субрегіональному та глобальному рівнях. Загострення міжнародних суперечностей та диверсифікація форм і методів конкуренції на світових ринках обумовлені, насамперед, нерівномірністю економічного та соціального розвитку, який проявляється в диспропорційності розвитку не тільки окремих країн, але й регіонів та галузей через різношвидкісне нагромадження капіталу. Незважаючи на зусилля світових та міждержавних регулятивних інституцій щодо пом’якшення та усунення міжнародних суперечностей, досягти гармонізації інтересів різних суб’єктів міжнародних економічних відносин не вдається і конкурентні сутички між ними періодично спалахують з новою силою. За цих умов формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій міжнародними компаніями та державами заради забезпечення свого високого конкурентного статусу є пріоритетним завданням у міжнародній політиці практично всіх розвинених країн світу.

Жорстка і неослабна конкурентна боротьба на глобалізованих ринках з високим ступенем представництва різних суб’єктів потребує від України, яка намагається стати гравцем на світовому економічному поприщі, досконалого знання правил цієї гри, розробки довгострокової зваженої стратегії виходу на світові ринки та, головне – застосування ефективних механізмів утвердження, закріплення й утримання на них стійких позицій. Необхідною передумовою успішної реалізації Україною такої концепції зовнішньоекономічної діяльності є формування в країні потужного науково-технічного та економічного потенціалу, котрий спирався б на інноваційну основу, забезпечив би їй прорив на міжнародні ринки, насамперед, з високотехнологічною продукцією.

Отже, проблема формування висококонкурентної національної економіки є на сьогодні ключовою, оскільки практика свідчить про те, що більшість вітчизняних суб’єктів господарювання виявились неконкурентоспроможними на світових ринках, що зафіксували дані рейтингів авторитетних міжнародних організацій, згідно з якими Україна посідає одне із останніх місць серед країн, представлених у цих дослідженнях.

За радянських часів економічна наука не приділяла достатньої уваги дослідженню проблеми міжнародної конкурентоспроможності країни, оскільки для держави з автаркічним розвитком це було не актуально. Щодо нинішнього стану дослідження даної проблеми вітчизняними вченими, то воно здебільшого зводиться до оцінки конкурентоспроможності окремих товарів, йому бракує цілісної, комплексної методології та оцінки конкурентоспроможності фірм, організацій, кластерів та країни в цілому. Недостатньо використовуються загальновизнані у світі під-ходи до аналізу між-народної конкуренто-спроможності країни. В цьому контексті нагальною необхідністю стає проведення діагно-сти-ки конкурентоспроможності вітчизняних господарських структур, прогнозування кон’юнктури світових ринків, розробки державної стратегії формування конкурентоспроможної економіки та механізму її реалізації.

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи конкуренції, її сучасні форми, міжнародне конкурентне середовище, аналіз причин і умов виникнення конкурентних переваг, а також проблеми забезпечення високої конкурентоспроможності окремих країн та пошуку ними новітніх форм її досягнення, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як: Г.Азоєва, В.Андріанова, А.Бранденбургера, Р.Вернона, М.Гальвановського, Г.Грубера, Ч.Джонсона, С.Ємельянова, П.Зав’ялова, В.Жуковської, Н.Іванової, Р.Кантера, П.Катцентшейна, І.Кірцнера, В.Коллонтая, Ю.Кормнова, С.Коуена, П.Кругмана, Г.Кулікова, В.Леонтьєва, С.Ліндера, Ф.Ліста, А.Маршалла, В.Марцинкевича, Дж. Міля, О.Михайлова, Дж, Мура, Б.Нейблаффа, Р.Нельсона, Б.Оліна, М.Познера, Д.Рікардо, Дж.Робінсон, Дж.Сакса, П.Самуельсона, А.Селезньова, А.Сливоцького, А.Смітта, Р.Солоу, І.Спиридонова, С.Уінтера, І.Трофімової, Р.Фатхутдінова, Е.Чемберліна, Й.Шумпетера, Ф.Хайєка, Г.Хамела, Е.Хекшера, Дж.Хікса О.Юданова та інших. Найбільш значимими дослідженнями міжнародної конкуренції та теорії конкурентних переваг країн, факторів що визначають конкурентоспроможність на мікро - та мезорівнях були зроблені американськими вченими М.Портером, А. Чандлером і М. Енрайтом.

Проблеми становлення глобальної моделі розвитку, трансформацій у структурі економіки, сучасні тенденції інтернаціоналізації та міжнародної економічної інтеграції, а також питання зовнішньоекономічної стратегії України активно досліджуються в роботах вітчизняних вчених економістів В.Андрійчука, Я.Базилюк, О.Білоруса, В.Будкіна, І.Бураковського, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, М.Дудченка, Л.Кістерського, Б.Кваснюка, Г.Климка, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, Ю.Макогона, Ю.Мацейка, С.Мочерного, О.Мозгового, В.Новицького, Б.Панасюка, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Поручника, О.Рогача, В.Рокочої, А.Румянцева, В.Савчука, В.Семиноженка, В.Сіденка, С.Сіденко, С.Соколенка, Н.Татаренко, А.Філіпенка, О.Шнипка, О.Шниркова, І.Школи та інших.

Разом з тим, багато аспектів даної наукової проблеми залишається недостатньо розкритими та обґрунтованими. Потребують подальшого дослідження теоретико-методологічні засади феномена конкурентоспроможності в глобальному середовищі. Недостатньо обґрунтованими залишаються визначення категорій конкурентного статусу країни, конкурентного середовища, конкурентоспроможності нації та взаємозв’язків між ними. Вимагають удосконалення сучасні методики оцінки конкурентних позицій країн та визначення факторів і ступеня їх впливу на конкурентний статус держав, а також подальшого прогнозування їх майбутніх рівнів. Залишаються поза увагою такі питання як вибір сучасних засобів забезпечення міжнародної конкурентоспроможності держави та методів створення і утримання конкурентних переваг. Актуальною на сьогодні є також проблема теоретичного обґрунтування необхідності розробки державної стратегії підвищення конкурентоспроможності України та шляхів її реалізації.

Таким чином, системне дослідження міжнародної конкурентоспроможності країн за умов глобальних структурних трансформацій є дуже важливим як в теоретичному, так і в практичному плані, що і обумовило вибір теми дисертації, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (номер державної реєстрації 0101U002948) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету. Автором особисто підготовлено розділи “Механізм формування інноваційних конкурентних переваг суб’єктів на світових ринках міжнародних економічних відносин” та “Розвиток економічного потенціалу України, як необхідної умови зростання її міжнародної конкурентоспроможності”. Крім цього, автор брала участь у виконанні науково-дослідної роботи № 824 “Розробка концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (номер державної реєстрації 0102U001346) на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, в якій автором особисто розроблені рекомендації щодо вдосконалення механізму стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності високотехнологічних галузей в Україні.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз на базі новітніх економічних концепцій сутності міжнародної конкурентоспроможності національних економік та факторів її формування; дослідження сучасних методик оцінки конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації та визначення за їх допомогою конкурентних переваг країн-лідерів, а також розробка науково обґрунтованої стратегії досягнення Україною високого міжнародного конкурентного статусу.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлені наступні конкретні завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є сучасні процеси конкурентної взаємодії національних економік на світовому ринку в умовах його структурних змін.

Предметом дослідження є умови, чинники, шляхи та особливості формування висококонкурентних національних економік в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є історико-логічний та системний підходи до аналізу економічних явищ і процесів у національному і глобальному середовищах. Дослідження проведене з використанням методів: наукової абстракції, статистичного якісного і кількісного порівнянь; факторного та структурного аналізів, експертних оцінок; економіко-математичного моделювання міжнародної конкурентоспроможності країн.

Дослідження базується на використанні принципу єдності теорії та практики, прогнозуванні розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції.

Джерельною та статистичною базами є Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, матеріали Європейської Комісії та Комітету Регіонів ЄС, Центру документації ЄС та бібліотеки-депозитарію Світового банку в Академії державного управління при Президентові України, Національної Ради США з економічної освіти, Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) та Інституту менеджменту та розвитку (м. Лозанна), результати наукових досліджень Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київського національного економічного університету та Київського національного університету імені Т.Шевченка, монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що в роботі на основі конструктивного осмислення існуючих концепцій, підходів та методологічного апарату, присвячених питанням міжнародної конкурентоспроможності країн, розкрито механізм формування високого конкурентного статусу держав з розвиненою економікою в глобальному середовищі і розроблена стратегія підвищення конкурентоспроможності України.

Нові наукові положення, отримані особисто автором, які виносяться на захист, полягають у наступному:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

o індустрія венчурного капіталу (венчурний капітал у високотехнологічних сферах; частка венчурного капіталу у ВВП на ранніх стадіях фінансування);

o інформаційне суспільство;

o конкурентоспроможний підприємницький сектор;

o ефективна конкурентна політика.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків і рекомендацій полягає у тому, що вони можуть слугувати методологічною основою для розробки ефективного механізму інноваційної та зовнішньоекономічної політики України, зокрема, для розв’язання проблем підвищення міжнародної конкурентоспроможності України, підвищення конкурентного статусу суб’єктів національної економіки на світових ринках. Розроблена автором методика може бути використана під час дослідження та прогнозування міжнародної конкурентоспроможності країн та регіонів з метою розробки ефективних програм соціально-економічного зростання.

Одержані результати знайшли своє впровадження на загальнодержавному рівні, зокрема, під час розробки “Концепції щодо створення системи надання міжнародної технічної допомоги Україною за кордоном для забезпечення інтересів України на зовнішніх ринках” (довідка Управління двостороннього співробітництва Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №45-60/344 від 05.07.02). Пропозиції автора використано під час підготовки експертного висновку для парламентських слухань у Верховній Раді щодо інноваційної політики України та для розгляду на круглих столах Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики управління народним господарством, власності та інвестицій (довідка Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики управління народним господарством, власності та інвестицій від 23.04.2004) та в роботі Інституту системних інновацій (довідка № 10-08/737 від 21.04.2004). Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі під час викладання дисципліни “Міжнародна економіка” студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки у Київському національному економічному університеті (довідка №23 від 23.04.03).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 19 конференціях, семінарах, круглих столах тощо, зокрема, на VIII міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк, 18 лютого 2001), ХІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (м. Чернівці, квітень, 2002), ХІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Україна в глобальному середовищі: нові алгоритми управління економікою” (м. Чернівці, квітень, 2002), V міжнародній науково-практичній конференції Української академії зовнішньої торгівлі “Вплив глобалізації на зовнішньоекономічні зв’язки України” (м. Київ, травень, 2002), Х міжнародній науково-практичній конференції “Управління організацією: регіональні аспекти” (м. Чернігів, квітень, 2001), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002), міжнародній науково-практичній конференції “Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу” (23-25 жовтня 2002 р. м. Київ), міжнародній науковій конференції “Національна економічна стратегія в умовах глобалізації та регіоналізації” (м. Київ, ІСЕМВ НАН України, січень 2002 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми становлення глобально-інформаційного технологічного устрою в країнах СНД та Китаї” (м. Донецьк, 17-18 квітня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Творча спадщина Йозефа А. Шумпетера та трансформація сучасної економіки України” (м. Чернівці, 23 квітня 2003 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 29 травня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 30-31 травня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Україна наукова” (м. Дніпропетровськ, 16-20 червня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Дії соціальних партнерів щодо адаптації економіки України до членства в СОТ та упередження негативних соціальних наслідків (м. Київ, 19-20 листопада 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (м. Дніпропетровськ, 20-27 жовтня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні” (м. Київ, 26 березня 2004 р.), всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Наукові засади економіки та управління освітою (м. Переяслав-Хмельницький, 14 квітня 2004 р.), круглому столі Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики управління народним господарством, власності та інвестицій “Перехід до інноваційної моделі економіки України: пріоритети формування законодавства (м. Київ, 20 березня 2004 р.), круглому столі Комітету Верховної Ради України “Інноваційний потенціал України: підприємство, галузь, регіон, країна” (м. Київ, 21 квітня 2004 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 42 наукові праці, у т.ч. чотири монографії (три у співавторстві), один підручник (у співавторстві), 23 статті у наукових фахових виданнях, з них шість у співавторстві, та 13 тез, матеріалів та статей у збірниках міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованих робіт становить 60,95 др. арк., особисто авторові належить 43,85 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів і висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 402 сторінки комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 30 рисунків і 65 таблиць на 35 сторінках, 15 додатків на 35 сторінках, список використаних джерел містить 305 назв.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.

У розділі 1 “Методологічні засади дослідження міжнародної конкурентоспроможності національних економік” досліджуються методологічні підходи до визначення міжнародної конкурентоспроможності країни та конкурентних переваг, що її обумовлюють, аналізуються шляхи і засоби досягнення державами високого конкурентного статусу на міжнародній арені.

Проведений поглиблений теоретичний аналіз різних концепцій конкурентоспроможності дозволив автору виокремити основні етапи в розвитку досліджень даної проблеми за основними критеріями: нагромаджене багатство (золото) держави (теорія меркантилістів: Т.Мен, А.Монкретьєн та інші); абсолютні та відносні витрати виробництва (класична політекономія: А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль, Н.Сеніор та інші); інновації та підприємництво (еволюційна теорія: Й.Шумпетер, С.Кузнець, М.Кондратьєв); відмінність у факторах виробництва і їх ефективне застосування (неокласична школа: Е.Хекшер, Б.Олін, А.Маршалл); продуктивність у використанні факторів на різних стадіях конкурентоспроможності (теорія конкурентних переваг М.Портера). В роботі доведено, що в сучасних умовах пояснити підвищення та утримання країнами своїх конкурентних позицій можна за допомогою еклектичної теорії, яка б інтегрувала в собі такі критерії із новітніх теорій, як ключові компетенції та інтелектуальне лідерство (теорія глобального випередження Хамела – Прахалада); конкурентоспроможні ділові моделі (теорія міграції капіталу А.Сливоцького); та інновації і підприємництво (еволюційна теорія Й.Шумпетера).

Автор, дослідивши сучасні підходи відомих вітчизняних та зарубіжних економістів до визначень категорії “конкурентоспроможність країни”, виявив різні точки зору щодо цієї дефініції та її недостатню повноту і обґрунтованість, а саме: як політико-економічну концепцію розглядали конкурентоспроможність П.Рапкін, Дж.Странд; довгострокове зростання – Дж.Сакс, М.Портер; як властивість економіки – Р.Фатхутдінов, І.Спіридонов; як спроможність країни утримувати свою присутність на міжнародних ринках – науковці Всесвітнього економічного форуму, В.Андріанов, К.Штальман та інші. Це дало змогу автору обґрунтувати власне визначення категорії “міжнародна конкурентоспроможність країни”, а саме: “міжнародна конкурентоспроможність країни” характеризується своєю системністю і полягає у здатності країни займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку завдяки потужному економічному потенціалу, що забезпечує зростання економіки на інноваційній основі; розвинутій системі ринкових інститутів; володінні значним інтелектуальним капіталом, інвестиційними ресурсами; гнучким реагуванням на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікацією виробництва, максимально відстоюючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

Автором доведено, що дуже важливе місце при оцінюванні міжнародної конкурентоспроможності країни займає і категорія “конкурентний статус держави”, що недостатньо висвітлено в економічній літературі, тому автор обґрунтовує її правомірність, як визнаний світовою спільнотою бренд держави за універсальними стандартами, такими як людський розвиток, політична та економічна стабільність, економічна безпека.

Доведено, що за умов посилення тенденцій регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм прояву. Автором відзначається, що за сучасних умов конкурентоспроможною може бути лише та національна економіка, яка найефективніше використовує можливості глобалізації. Країна, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість використання усіх ресурсів для товаровиробників, що зрештою, й спричинює до підвищення її конкурентоспроможності. Виходячи з цього, конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, котра пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту. Як зазначається в роботі, для забезпечення стійкого зростання конкурентоспроможності економіки та її суб’єктів необхідно враховувати вплив як внутрішнього, так і зовнішнього наднаціонального середовища.

З метою дослідження умов, факторів та шляхів забезпечення високої міжнародної конкурентоспроможності, в роботі проаналізована державна політика уряду США, яка проводиться найбільш системно і ефективно, адже протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організацій. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотех-нологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості склала, за підсумками 2002 року, 32% (для прикладу: Японія — 24%, Велика Британія — 31, Фінляндія — 24%). Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50% загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22 із 50 макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції.

Автором ґрунтовно аналізується економічна політика уряду цієї країни за останні п’ятдесят років і виявлено різні важелі підтримки конкурентних переваг суб’єктами господарювання. Так, підтримка інноваційних конкурентних переваг у США здійснюється через засоби Національної інноваційної системи, а саме використовуючи системи фінансово-кредитних механізмів стимулювання НДДКР (пільгові кредити на НДДКР, інвестиційний податковий кредит, пільгове оподаткування венчурних фірм та інші), захисту інтелектуальної власності та авторських прав, інтеграції всіх інституцій щодо розробки та комерціалізації технологій, сприяння розвитку венчурного капіталу. А також за допомогою поширення системи стандартів якості в міжнародній торгівлі (санітарні стандарти; стандартизація продукції); експортного контролю; просування нових товарів на світові ринки; угоди про взаємний доступ на ринки високотехнологічних товарів; захист інформації; активний вплив на зниження інформаційних бар’єрів; угоди про інформаційні технології (скасування імпортних мит на продукцію сфери інформаційних технологій); сприяння залученню кваліфікованої робочої сили з-за кордону.

Крім США у роботі аналізуються інструменти урядової політики в сфері підвищення конкурентоспроможності країн ЄС та нових індустріальних країн. Повна економічна інтеграція, введення в обіг єдиної валюти дали можливість державам ЄС закріпити своє становище на світовому ринку і підвищити свою конкурентоспроможність. Згідно із дослідженнями Всесвітнього економічного форуму, країни-члени ЄС посідають високі місця у світовому рейтингу. Найконкурентоспроможнішою державою у 2003 р. була Фінляндія, яка обігнала США та інші високорозвинені держави, хоча у 1995 р. була лише на вісімнадцятому місці. Автором відзначається конструктивність політики ЄС щодо вирішення проблем конкурентоспроможності, яка враховує значення такого важливого фактора економічного зростання і посилення конкурентоспроможності фірм як НТП, а також приділяє пильну увагу новітнім інформаційним і телеко-мунікаційним технологіям. Досліджується Лісабонська економічна стратегія, розрахована на 2001-2010 рр., котра базується на концепції підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн-членів, пріоритетними напрямками якої є: створення інформаційного суспільства; сфера досліджень та інновацій (визначено збільшити загальні видатки на наукові дослідження із 1,9% ВВП до 3% ВВП до 2010 року); завершення формування Єдиного Ринку (Single Market) послуг та промисловості; завершення формування спільного повітряного простору; лібералізація паливного сектору та поштових послуг; особлива увага приділяється підтримці малого та середнього бізнесу; об’єднання фінансових ринків; розвиток довкілля.

Розглянуто також досвід ефективної державної політики уряду Японії, яка продемонструвала усьому світу “японське економічне диво”, перетворивши свою країну в одну із найсильніших та конкурентоспроможніших. У роботі досліджено, завдяки чому найбільших успіхів досягнули нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Сингапур, Гонконг, Китай), які за короткий історичний час пройшли шлях від бідних аграрних держав до лідерів у світовому рейтингу конкурентоспроможності. Доведено, що їхня стратегія базувалася, передусім, на: високих витратах на НДДКР, створенні власної науково-технічної бази; захисті інтелектуальної власності; підтримці високотехнологічних галузей економіки (з допомогою пільгових кредитів); торговій експансії високотехнологічних товарів; пріоритеті освіти та підвищенні якості життя населення.

Автором обґрунтовано, що на перший план у світовій конкурентоспроможності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набувають якість товару, його новизна, наукомісткість та інтелектомісткість виробів, а більшість країн світу забезпечують підвищення своєї конкурентоспроможності завдяки використанню інновацій, розробки високотехнологічних продуктів, створення яких неможливе без розвитку науково-технічного потенціалу.

Автором доводиться, що економіка будь-якої держави не може розвиватися та здобути високий конкурентний статус, якщо вона обмежується тільки власною матеріально-технічною та науковою базою, діє в замкнутому циклі. Світовий розвиток, керуючись вимогами глобалізації, для вільного переміщення факторів вироб-ництва, робочої сили, передбачає відкритість національних кордонів. У роботі зазначається, що в основі економічної глобалізації лежить уніфікація й інтеграція світової економіки та її особливий синергічний ефект.

Автором з’ясовано, що глобалізація високих технологій, виробництва, споживання, фінансування, спричинює зростання обсягів реалізації продукції, зниження цін, підвищення продуктивності праці суб’єктів господарювання та їхньої ефективності. У роботі розкривається найважливіший аспект глобалізації — загострення конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин при ефективній системі зовнішньоекономічних зв’язків країн. У цьому контексті гостро постає проблема забезпечення високої конкурентоспроможності національних виробників. Адже за глобальної взаємозалежності держав існує жорстка конкуренція не лише між окремими товаровиробниками, а й державами і регіонами (на які припадає близько 80% світового ВВП і 85% світового експорту).

Досліджено особливості сучасного глобального конкурентного середовища та виявлено фактори, які його трансформують та забезпечують високий конкурентний статус суб’єктів МЕВ. Розвиток нових технологій дає змогу створювати потужні інформаційно-комунікаційні системи, з допомогою яких усі процеси між суб’єктами організовуються швидше і ефективніше, що підвищує їхню конкурентоспроможність. Регіоналізація та лібералізація торгівлі розширюють можливості одночасно отримувати вигоди споживачам щодо ціни і якості завдяки високій інформованості через мережу Інтернет, загострюючи конкуренцію між фірмами. Щоб утримати конкурентні переваги, виникають стратегічні альянси, відбуваються злиття й поглинання компаній (наприклад, за перше півріччя 2004 року у США відбулося поглинання мобільного оператора АТ&Т Wireless компанією Cingular Wireless, обсяг угоди склав 41млрд. дол. США (що складає 11% від загального обсягу), а також придбання французькою фармацевтичною компанією Sanofi-Synthelabo німецького конкурента Aventis за 61,2 млрд. дол. США (16% від загального обсягу)). Дедалі агресивнішою стає поведінка торговельних посередників щодо технологічних товарів (виключаються товари зі знижками); глобалізація попиту і пропозиції характеризує швидке зростання кількості глобально діючих споживачів й збутових посередників; зростання кількості учасників міжнародного поділу праці загострює конкуренцію між ними. Зростання транснаціоналізації факторів виробництва розширює масштаби конкуренції, переміщення капіталу, збільшує кількість учасників світового виробництва, сприяючи появі нових конкурентів, зростає конкуренція як за споживачів, так і за постачальників товарів, різко знижується собівартість продукції завдяки досягненню ефекту масштабу та можливостям застосування ТНК новітніх технологічних процесів.

На завершення даного розділу автор підсумовує, що підвищення конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі можливе внаслідок взаємодії урядової політики, громадських організацій, малих і середніх підприємств, потужних корпорацій за сприятливих інституціональних умов, насамперед державного фінансування витрат на НДДКР; венчурного капіталу, як ключового елементу механізму забезпечення інноваційного зростання економіки; активної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на підтримку національних виробників на світових ринках; сприятливого інноваційного середовища для посилення конкурент-них переваг компаній.

У розділі 2 “Комплексні методи оцінки динамічних моделей конкурентоспроможності країн” досліджуються сучасні методики оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни та за допомогою економетричних методів пропонується їх вдосконалення.

У процесі роботи над дисертацією були вивчені й проаналізовані методичні підходи до оцінки міжнародної конкурентоспроможності держав, які використовуються міжнародними організаціями, такими як Всесвітній економічний форум, Світовий банк, Лозаннський інститут менеджменту та умовно об’єднані у дві основні групи:

—

—

Доведено, що найбільш системною є методика Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), оскільки вона охоплює велику кількість факторів, статистичних показників і даних анкетувань. Особлива увага в цій методиці приділяється індексу зростання конкурентоспроможності, або індексу інноваційної сприйнятливості країн (Growth Competitiveness Index — GCI), що відбиває спроможність національних економік протягом середньострокового періоду досягати сталого розвитку на основі нових знань та технологій, на який здійснюють вплив наступні чинники: технології, макроекономічне середовище та суспільні інститути. Важливою складовою міжнародної конкурентоспроможності є оточуюче середовище, де фірми можуть підвищувати свої конкурентні переваги, використовуючи ефективні стратегії та реалізуючи свою продукцію на глобальних ринках, що знайшло відображення в розрахунку індексу мікроконкурентоспроможності (Microeconomic Competitiveness Index а з 2003 Business Competitiveness – бізнес-конкурентоспроможності). Але, на думку автора, й ця методика потребує вдосконалення, застосування нових методів дослідження, тому зроблена спроба її поглибити та зробити на її основі відповідні прогнози на майбутнє. Використавши економетричний аналіз, запропоновано оцінити політику уряду у сфері підвищення конкурентоспроможності, яка враховує всі фактори впливу.

Кластерне моделювання країн за рівнем конкурентоспроможності, яке розраховувалося з допомогою програмного продукту STATISTICA, дало можливість провести математичну кластеризацію країн і на цій основі одержати власне ранжування національних економік, розглядаючи в якості критерію диференціації відповідні рівні конкурентоспроможності. За допомогою цього методу об’єднано країни за групами та проведено порівняльний аналіз з метою виявлення резервів підвищення міжнародної конкурентоспроможності, що надає можливість використання їх при розробці Стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

У роботі визначено сучасну диспозицію країн щодо рівня їх конкурентоспроможності за макроекономічним (X) та мікроекономічними (X) індексами. Визначено міжнародну конкурентоспроможність інтегральним показником, який, на думку автора, є найбільш системним, охоплюючи усі фактори конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівні, й виокремлено вісім кластерів: 1-й включає висококонкурентоспроможні держави світу; 2-й – конкурентоспроможні держави; 3-й та 4-й – середньоконкурентоспроможні країни; 5-й та 6-й – низькоконкурентоспроможні; 7-й та 8-кластери – неконкурентоспроможні країни (табл.1.).

Таблиця 1

Кластерний аналіз інтегрального показника конкурентоспроможності

Кластери | Країни за інтегральним індексом конкурентоспроможності | Класифікаційні функції

1 | США, Фінляндія, Тайвань, Сингапур, Австралія, Швеція, Швейцарія, Канада, Данія, Японія, Норвегія, Ісландія, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди | F=144,9366X+14,32317X– 398,17432

2 | Нова Зеландія, Корея, Іспанія, Гонконг, Ізраїль, Ірландія, Австрія, Бельгія, Франція | F=133,88075X+5,0965819X– 331,08771

3 | Чилі, Португалія, Естонія, Угорщина, Малайзія, Словенія, Таїланд, Південна Африка, Туніс, Чехія, Італія | F=128,34297X– 11,22248X– 294,13217

4 | Китай, Литва, Маврикій, Тринідад і Тобаго, Греція, Коста-Ріка, Латвія, Словаччина, Домініканська Республіка, Польща, Бразилія, Індія | F=188,97701X– 22,427755X– 252,50105

5 | Ботсвана, Уругвай, Мексика, Йорданія, Панама, Намібія, Марокко, Шрі-Ланка, Колумбія, Хорватія | F=144,92731X– 29,835878X– 238,87111

6 | Перу, Ель Сальвадор, Ямайка, Філіппіни, Аргентина, Росія, В’єтнам, Болгарія, Румунія | F=108,27958X– 35,699902X– 217,30251

7 | Індонезія, Туреччина, Венесуела, Гватемала, Нігерія, Україна, Зімбабве | F=93,688103X– 38,25964X– 169,69394

8 | Парагвай, Бангладеш, Еквадор, Нікарагуа, Гондурас, Болівія, Гаїті | F=90,694679X– 53,106819X– 179,80299

Автором розраховано з допомогою кореляційно-регресійного аналізу вплив загальновідомих показників на макроекономічний індекс конкурентоспроможності. Доведено, що найбільший вплив здійснюють такі фактори як: ВВП на душу населення, інфляція, рівень безробіття, урядовий профіцит/дефіцит, питома вага послуг у структурі ВВП, експорт та імпорт товарів, прогнозована тривалість життя, реальне зростання ВВП на душу населення (найменший вплив).

Виявлено взаємозв’язок індексу мікроекономічної конкурентоспроможності та наступних показників: загальна продуктивність — ВВП (ПКС) на одного зайнятого робітника (доларів США); рівень національних заощаджень (%); кількість Інтернет-користувачів (од./100 жителів). Доведено, що на мікроекономічну конкурентоспроможність в умовах глобалізації впливають наступні фактори: кількість Інтернет-користувачів (од./100 жителів) — найбільший вплив, а рівень національних заощаджень — найменший вплив.

У розділі 3 “Механізм формування інноваційних конкурентних переваг суб’єктів у сучасному міжнародному середовищі” автор досліджує досвід держав ключових інноваторів (США, країн-членів ЄС та нових індустріальних країн) щодо створення національних інноваційних систем, як вирішального засобу урядової доктрини підвищення міжнародної конкурентоспроможності, аналізує роль інформаційних технологій у забезпеченні високої конкурентоспроможності країн та визначає конкурентні позиції України на світових ринках.

У роботі доведено, що в останнє десятиріччя серед багатьох чинників, котрі зумовлюють економічне зростання та підвищення національної конкурентоспроможності країн, визначальною все більше стає інноваційна діяльність. Країни з динамічним розвитком науки і технологій та ефективним механізмом комерціалізації їх результатів висуваються за показником конкурентоспроможності в число абсолютних лідерів через, по-перше, досягнення високого рівня продуктивності праці; по-друге, вміння оперативно реагувати на зміни ринкового попиту, формувати майбутні потреби, оновлювати товарну номенклатуру, знижувати витрати; по-третє, здатність принципово змінити структуру економіки (80—95приросту ВВП складає питома вага продукції, виробленої на основі нових знань, втілених у новітніх техніці та технологіях, освіті, методах організації виробництва). Автором спрогнозовано, що становище будь-якої країни в геополітичній конкуренції у ХХІ столітті в економіці знань визначатимуть: інтелектуальний потенціал, можливості інформаційного середовища, здатність національної інноваційної системи генерувати високу інноваційну активність суб’єктів господарювання. Хоча інноваційні зміни в економіці порушують рівновагу через викликані ними структурні зрушення у народному господарстві, проте вони створюють внутрішню енергію зростання й можливості переходу системи в нову якість, значно підвищуючи її конкурентоспроможність. У роботі зазначається, що серед факторів, які визначають конкурентоспроможність національної економіки, все більшого значення набувають такі конкурентні переваги як якість інноваційних систем, що є основним фактором економіки знань, де безперервно виникають і комерціалізуються кластери радикальних нововведень; рівень технології; ефективність використання людського капіталу; інституційне середовище, яке спонукає суб’єктів до ефективної інноваційної діяльності. Інтенсивно конвертуючи наукові знання в нові технології та товари,