КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Бежнар Ганна Петрівна

УДК 141.32 (477) (Винниченко)

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ

В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В.ВИННИЧЕНКА

спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент,

ПШЕНИЧНЮК Владислав Олександрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри української філософії та культури

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

БИЧКО Ада Корніївна,

Київський національний університет кіно, театру і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого,

завідувач кафедри суспільних наук

кандидат філософських наук, професор

ФЕДІВ Юрій Олександрович,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

професор кафедри філософії

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться "24" січня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "23" грудня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена завданням відтворення цілісного історико-філософського процесу як складової інтелектуального життя українського народу. В умовах духовного та національного відродження перед історією філософії постало завдання відновлення й осмислення вилучених у період тоталітаризму з її творчого поля художньо-екзистенційних праць митців вітчизняної культури.

Повернення сучасної суспільної думки до тих культурно-історичних цінностей, що впродовж тривалого часу переслідувалися або зневажалися, сприяє їх "відродженню", а це в свою чергу дає можливість відтворити цілісну картину буття XX століття. Сьогодні завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних дослідників в українську культуру повертаються забуті імена та цінності. До таких цінностей слід віднести й багатогранну творчість Володимира Кириловича Винниченка - поета, романіста, публіциста, драматурга, філософа, політичного та громадського діяча.

Об'єктивність процесу дослідження історії української філософської думки вимагає вивчення специфіки філософського дискурсу мислителів, творчість яких засвідчує потужний морально-етичний, гуманістичний потенціал і звернена до аналізу актуальних екзистенційно-антропологічних проблем (сенсу існування, свободи і відповідальності, збереження цілісності "Я", уникнення деперсоналізації та нівелювання особи). Саме такий підхід знаходимо у творчій спадщині В.К.Винниченка, яка звернена до проблем людини, її внутрішнього світу, особистісного вдоско-налення та загальнолюдських моральних цінностей.

Таким чином, актуальність звернення до світоглядно-філософських настанов українського митця-мислителя обумовлюється:

- необхідністю аналізу творчості В.К.Винниченка в контексті історії української філософської думки та культури з нових методологічних позицій, позбавлених ідеологічної догматики та тенденційних спотворень недавнього минулого;

- загальним підвищенням уваги до гуманістично-екзистенційної проблематики з огляду на сучасний стан культурно-цивілізаційного рівня та тих перетворень, що відбуваються нині в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в системі досліджень, які проводить кафедра української філософії та культури філософського факультету в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР № 01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Стан розробленості проблеми. Творча спадщина В.К. Винниченка з часу його літературного дебюту (1902) була об'єктом численних науково-критичних досліджень як літературознавчого, мовознавчого, так і політико-історичного та філософсько-естетичного характеру.

Дисертант виокремлює у перебігу майже сторічного вивчення творчості В.Винниченка три головні етапи або умовні рівні актуалізації науково-дослідницького інтересу до цієї постаті та її творчого доробку: початок 1900 - перша половина 1930-х років, друга половина 1930 - кінець 1980-х років, друга половина 1980-х років - до сьогодення.

У перших двох десятиріччях XX століття творчість В.Винниченка перебувала в колі гострих критичних суперечок. Про доробок письменника писали К.Арабажин, О.Білецький, М.Вороний, О.Грушевський, М.Данько, М.Євшан, С.Єфремов, М.Зеров, І.Кончіц, Г.Костельник, І.Личко, М.Могилянський, А.Ніковський, С.Петлюра, А.Річицький, І.Свєнціцький, М.Сріблянський, Ю.Тищенко, Леся Українка, І.Франко, Г.Хоткевич, П.Христюк та ін.

Період від початку 1930-х і до кінця 1980-х років характеризується вилученням творів В.К.Винниченка з культурного обігу, нав'язуванням масовій свідомості образу "національно-буржуазного" письменника, невдалого політичного діяча. Нищівна критика громадсько-політичних позицій Винниченка переносилася і на оцінку його творчості взагалі. Винниченкознавство існувало завдяки дослідникам з діаспори (Г.Костюк, І. Лисяк-Рудницький, М.Мольнар, Л.Онишкевич, С.Погорілий, В.Ревуцький та інші).

Новий період у винниченкознавстві пов’язується з межею 80-90-х років ХХ століття, коли в Україні виникли можливості для об’єктивного вивчення біографії і творчої спадщини В.К.Винниченка. Цей науковий доробок репрезентують праці Г.Баран, О.Брайка, О.Гожика, В.Гуменюка, Н.Гусак, Л.Дем’янівської, І.Дзеверіна, М.Жулинського, С.Михиди, Г.Сиваченко, Н.Михальчук, В.Хархун та ін.

Останнім часом з’являються наукові роботи, де творчість мислителя (та чи інша її проблематика) розглядається у загальному напрямі домінуючих філософських ідей сучасної йому доби (Т.Гундорова, С.Михида, Л.Мороз, В.Панченко, Г.Сиваченко, Н.Михайловська). Але сучасний стан філософського осмислення спадщини письменника демонструє, що специфіка філософських, а саме екзистенційно-антропологічних мотивів залишається малодослідженою у спеціальних історико-філософських працях.

Вперше на наявність екзистенційних мотивів у творчій спадщині В.Винниченка звернули увагу дослідники з діаспори. Так, ще 1972 року С.Наумович зробила відкриття, що ідеї Винниченкових творів можна знайти в працях Ж.-П. Сартра. На аналогії між творами українського митця і А.Камю вказувала М.Тарнавська. Спільність філософських пошуків В.Винниченка з представниками філософії існування була помічена і Л.Онишкевич.

Але названі фахівці здебільшого обмежувалися лише побіжними зауваженнями, екзистенційні мотиви у творчості мислителя розглядалися фрагментарно, переважно у загальному літературному контексті. Більш грунтовне осмислення досліджуваної тематики спостерігається на сучасному етапі винниченкознавства. В цьому контексті особливо необхідно відмітити праці Г.Сиваченко, присвячені аналізу соціально-філософської концепції В.Винниченка "Конкордизм" з позицій таких філософських течій, як буддизм, психоаналіз, екзистенціалізм тощо.

Із аналізу дослідницької літератури можна зробити висновок, що певні екзистенційні мотиви в творчості В.Винниченка висвітлювалися у статтях С.Наумович, Л.Онишкевич, Г.Сиваченко, В.Хархун; дисертаційних роботах О.Брайко, О.Векуа, О.Малиш; монографіях Т.Гундорової, Л.Мороз та ін. Проте специфікою цих досліджень є їхня фахова філологічна спрямованість. І хоч наближення філологічної проблематики до філософської та їх взаємодія в цьому випадку не викликають заперечень, а зростаюча протягом останніх десятиріч увага до тлумачення спадщини В.Винниченка на основі новітніх гуманітарних методологій в галузі літературознавства засвідчує вихід наукового аналізу за межі історико-літературного контексту, все ж таки необхідно констатувати відмінність як методології, так і спрямованості цього типу досліджень, присвячених новітнім інтерпретаціям творчості мислителя.

Виняток становлять ґрунтовні історико-філософські дослідження Н.Гусак та Н.Михайловської. Але необхідно підкреслити, що у цих працях, як і у переважній більшості робіт, що стосуються філософської проблематики у творчості В.Винниченка, увага зосереджена лише на окремих аспектах його творчих зацікавлень, а предметом дослідження стали окремі періоди творчості В.Винниченка, що не відповідає вимозі системного осмислення його філософських поглядів. У пропонованому дисертаційному дослідженні автор намагається розглянути творчий доробок українського письменника не тільки з позицій наукового історико-філософського аналізу, але й у всій його сукупності та синкретизмі.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення екзистенційно-антропологічної та гуманістичної проблематики у творчості В.К.Винниченка в контексті розвитку українських філософських традицій та аналіз його внеску в історію філософської думки України.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі дослідницькі завдання:

- з’ясувати методологічні та джерелознавчі засади історико-філософського дослідження художньо-філософської спадщини В.Винниченка;

- розкрити зміст загальної екзистенційно-антропологічної спрямованості творчості письменника на основі критичного опрацювання наукового доробку винниченкознавства та власного аналізу його творчості;

- простежити еволюцію його світогляду на тлі епохи та української дійсності ХІХ - початку ХХ ст. і проаналізувати впливи на формування світогляду письменника західноєвропейської та вітчизняної культур;

- здійснити історико-філософський аналіз творчості В.Винниченка, зосередивши увагу на екзистенційній проблематиці, її антропологічному та гуманістичному потенціалі;

- визначити місце та роль філософсько-художнього доробку письменника у вітчизняній філософській думці та його внесок в історію української філософської культури.

Об'єктом дослідження є наукова, художня та публіцистична спадщина В.Винниченка.

Предметом даної роботи виступають екзистенційно-антропологічні мотиви у творчій спадщині В.Винниченка.

Методологічна та теоретична основа дослідження. В процесі дослідження автор користувався загальними методологічними принципами наукового аналізу історико-філософського процесу, зокрема принципом історизму, об'єктивності, аналізу та синтезу. Своєрідність поставлених проблем зумовила застосування методологічного принципу співставлення та порівняльного аналізу. Оскільки запропоноване дослідження передбачає інтерпретацію текстів, тому автор опирався на загальні принципи філософської герменевтики як універсальної методології гуманітарного знання, якими є 1) історичність інтерпретації; 2) невичерпність автентичного складу тексту.

Вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань ґрунтується на художній, публіцистичній та епістолярній спадщині В.К.Винниченка; на аналізі літературно-критичного та філософського осмислення його творчості як в Україні, так і за її межами.

Теоретичними джерелами дисертаційного дослідження стали оригінальні праці українських та світових філософів, а саме: М.Бердяєва, О.Больнова, Г.-Г. Гадамера, Е.Гуссерля, А.Камю, Г.Костюка, С.Кримського, О.Кульчицького, Є.Лащика, І.Лисяка-Рудницького, Г.Марселя, І.Мірчука, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди, Л.Українки, Е.Фромма, М.Гайдеггера, Д.Чижевського, К.Ясперса та ін.

Новітніми орієнтирами слугували праці сучасних філософів - І.Бичка, А.Бичко, Б.Головка, В.Горського, О.Забужко, Л.Левчук, М.Мамардашвілі, Н.Михайловської, І.Огородника, М.Поповича, М.Русина, В.Табачковського, В.Шинкарука, Ж.Ящук та ін.

Наукова новизна дослідження обумовлена вибором теми, яка ще вичерпно не висвітлювалася у вітчизняній історії філософії. Вперше здійснюється комплексний аналіз екзистенційно-антропологічних мотивів у винятковій за формою та змістом творчості В.Винниченка.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження може бути конкретизована у таких висновках та положеннях:

- внаслідок аналізу стану критичної літератури, присвяченої творчому доробку В.Винниченка, визначено основні перспективи історико-філософських досліджень та доведено, що загальна екзистенційна спрямованість філософських пошуків В.Винниченка вписує його у контекст філософського дискурсу ХІХ - ХХ століть та екзистенційної спрямованості української літератури початку ХХ століття;

- увиразнено витоки та філософські джерела поглядів українського мислителя; обґрунтовано, що світогляд В.Винниченка еволюціонував під впливом соціально-політичної та духовно-культурної ситуації країни, знайомства з передовими вітчизняними та західноєвропейськими філософськими напрямами;

- з'ясовано, що осягнення людського буття у художньо-філософській спадщині В.Винниченка як трагедії існування та представленості у ньому граничних ситуацій підтверджує спільність його змісту з ідеями екзистенціальної та персоналістичної філософії ХІХ - ХХ століть;

- обгрунтовано положення про те, що при розгляді проблеми людини В.Винниченко не тільки спирався на усталені традиції української філософської думки, але і продовжував їх, надаючи їм тяглості і неперервності, виходячи, досить часто, на ті її інтерпретації, які пізніше ввійдуть до арсеналу філософської антропології і філософії екзистенціалізму;

- виявлено, що екзистенційно-антропологічна специфіка філософського дискурсу В.Винниченка зумовила його значний внесок у вітчизняну та європейську філософію, вивівши його на одне з перших місць серед українських мислителів новітнього часу, які розглядали людське існування в екзистенційних феноменах.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в концептуальному осмисленні філософсько-художньої спадщини В.Винниченка у контексті загального розвитку історії філософії кінця XIX - початку XX ст. та традицій української філософської культури, що дає змогу залучити актуальні ідеї українського письменника до сучасного філософського дискурсу.

Практичне значення визначається тими основними положеннями та результатами дисертаційного дослідження, які можуть бути використані для поглибленого вивчення історії української філософії, для підготовки статей, монографій з історико-філософської тематики. Основні положення роботи можуть бути використані для підготовки матеріалів лекційних та семінарських занять, присвячених вивченню курсів "Історія філософії України", "Історія української культури".

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація теми та результатів дослідження була здійснена під час обговорення на засіданнях кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-теоретичних семінарах для аспірантів філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Головні напрями дисертаційного дослідження та його основні положення і висновки були виголошені автором у доповідях на Всеукраїнській науковій конференції "Володимир Винниченко й українська соціал-демократія" (м. Кіровоград, 2002 рік); Міжнародній студентській науковій конференції "Дні науки - 2003" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2003 рік); Міжнародній науково-практичній конференції "Соціал-демократія і соціальна політика: європейський досвід і українські перспективи" (м. Київ, 2003 рік) та на Міжнародній науковій конференції "Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень" (м. Київ, 2004 рік).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій: чотирьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертаційного дослідження визначена специфікою теми, метою та завданнями дослідження, а також логікою наукового аналізу поставлених проблем. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 190 сторінок (з них 175 сторінок основного тексту). Список літератури містить 190 найменувань i вміщений на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається ступінь її наукової розробленості, визначаються об'єкти, предмет, мета і завдання дисертації, її методологічні основи й теоретична база. Сформульовано наукову новизну та положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі "Огляд літератури та теоретико-методологічні засади дослідження" здійснюється аналіз джерел, які були покладені в основу написання роботи, з'ясовуються методологічні принципи історико-філософського аналізу творчості В.Винниченка.

У цьому контексті розглядаються роботи Р.Багрій-Пикулик, О.Векуа, В.Гуменюка, Т.Гундорової, Н.Гусак, Д.Гусара-Струка, Д.Донцова, М.Євшана, С.Єфремова, М.Жулинського, Л.Йолкіної, І.Кончіца, Г.Костюка, Є.Лащика, І.Лисяка-Рудницького, Н.Миронець, Н.Михайловської, С.Михиди, Л.Мороз, Л.Онишкевич, В.Панченка, С.Погорілого, Г.Сиваченко, П.Федченко, І.Франка, В.Хархун, П.Христюка, Ю.Шереха та інших.

Визначено головні етапи або умовні рівні актуалізації науково-дослідницького інтересу до постаті та творчої спадщини Винниченка, окреслено вірогідні хронологічні проміжки трьох позначених головних етапів та диференційовано їх сутнісні ознаки.

Внаслідок аналізу творчості В.Винниченка в системі критичних досліджень дисертант стверджує, що, по-перше, в українській науковій думці не існує єдиного підходу до вивчення цієї визначної постаті ХХ століття, а тим паче, залишається багато нерозкритих матеріалів і тем з її філософського доробку. По-друге, загалом вся творча спадщина В.Винниченка спрямована на філософські пошуки - осмислення проблеми людини, її місця в світі, сенс людського буття становлять головний об'єкт зацікавлення письменника.

Аналіз філософських ідей в творчій спадщині В.Винниченка стає можливим з переходом історико-філософського знання на рівень культури. Культурологічний підхід, що передбачає реконструкцію філософських ідей через призму реального суб’єкта філософської творчості, є найбільш ефективним для розкриття теми дисертації, оскільки предметом особливої уваги стає особистість мислителя в контексті історичних і культурних реалій, на тлі яких формувались і функціонували філософські ідеї мислителя, визначалась громадянська позиція.

Для обгрунтування правомірності розгляду екзистенційного філософування в українській культурі необхідно звернути увагу на наявність у сучасному українознавстві декількох тенденцій розгляду цього явища. Так, поруч з розглядом власне екзистенціальної української філософії (до якої відносять М.Бердяєва, Л.Шестова, О.Кульчицького, представників Київської світоглядно-антропологічної школи 60-х рр. тощо) екзистенціалізм вважається підґрунтям української філософії, ментальною ознакою нашої культури.

Екзистенційно-кордоцентричну та персоналістичну спрямованість національної філософічної думки відзначали А.Колодний, С.Кримський, В.Лісовий, Н.Михайловська, А.Пашук, Я.Стратій, Ж.Ящук та ін. Ідентичних поглядів за межами України на ці проблеми дотримувалися І.Мірчук, Д.Чижевський, М.Шлемкевич, В.Янів, С.Ярмусь та ін.

Окремого дослідження набув останнім часом екзистенціалізм у творах українських літераторів XIX - XX століття. Такі сучасні українські дослідники, як І.Бичко, В.Горський, О.Забужко, В.Табачковський та Ж.Ящук, звертали увагу на причетність до екзистенційного філософування письменників доби "розстріляного відродження". Аналізу екзистенційної проблематики в творчості М.Гоголя, В.Винниченка, М.Коцюбинського, М.Куліша, В.Підмогильного, Лесі Українки присвячені праці Т.Андрійчук, А.Бичко, Л.Гамаль, Ю.Доброносової, Н.Михайловської, Г.Сиваченко, В.Хархун та ін.

Автор звертає увагу, що філософська проблематика вирішувалась Винниченком у рамках політичної ідеології і літературного осмислення дійсності, адже література виступає нетеоретичною формою філософії. Розвиток філософії у XX ст. здійснювався не тільки у формі спеціальних трактатів, теоретизування - саме екзистенціальна лінія філософування (у контекст якої потрапляє і філософська позиція В.Винниченка) послідовно вписувала в коло цих форм художню творчість, де переживання є способом буття естетичного.

Філософсько-світоглядні пошуки Винниченка цілком органічно вписуються в загальноєвропейський процес формування так званого некласичного (тобто філософсько-художнього, філософсько-публіцистичного) стилю мислення, неакадемічного філософського дискурсу ХІХ - ХХ століть, в якому дискурс формується як явище екзистенціальної філософії із притаманною йому актуальною проблематикою людського існування, і який поступово утверджувався у світовій філософській культурі Нового часу, починаючи з італійських гуманістів, а згодом поширився, насамперед, у німецьких мислителів "філософії життя".

Для з'ясування методологічних засад дослідження екзистенційних мотивів у творчості В.Винниченка доцільним буде звернення до дисертаційної роботи Ж.Ящук "Екзистенційність як художньо-естетичний метод в українській літературі ХХ ст.", в якій автор обгрунтовує існування елементів екзистенційної філософічності як цілком сформованого художньо-естетичного методу в українській літературі XX ст.

Філософський потенціал творчості В.Винниченка, неодноразово констатований у критичних дослідженнях (проте детально не проаналізований), вимагає розгляду в останній антропологічно-екзистенційних мотивів та інтенцій, що були присутні в ній упродовж всього творчого шляху письменника.

Другий розділ дисертаційної роботи "Філософсько-світоглядні засади творчості В.Винниченка" присвячений історико-філософській реконструкції процесу становлення світогляду митця. Автор звертає увагу на формування творчих засад письменника в контексті відродження української національної культури. Основна увага приділяється аналізу впливів на формування світогляду Винниченка як суспільно-політичної думки України, так і західноєвропейської інтелектуальної культури ХХ ст.

Становлення ранніх поглядів Володимира Винниченка пов'язане з місцем його народження - Єлисаветградом, яке зусиллями єлисаветградської інтелігенції мало репутацію культурного центру. Єлисаветградська класична чоловіча гімназія, де навчався молодий Винниченко, була серйозним навчальним закладом, у якому викладався закон Божий, російська, латинська, грецька, німецька й французька мови, історія, географія, фізика, логіка, космографія. Історико-філософська освіта гімназії особливу увагу приділяла працям Цицерона, Тита Лівія, Ювенала, Вергілія, Аристотеля, Д.Мільтона, Ж.-Ж. Руссо, С.Нечаєва, М.Карамзіна, І.Гете та інших авторів. Окрім того, серйозний вплив на формування особистості В.Винниченка мало громадське та мистецьке життя міста. Саме тут зародився український професійний театр, звідси вийшли брати Тобілевичі, Микола Садовський та Іван Карпенко-Карий.

З метою виділення основних чинників ідейного становлення В.Винниченка аналізується соціально-політична та духовна атмосфера України кінця XIX - першої половини XX століття. Культурний рух в Україні в цей період асоціюється, насамперед, з літературним процесом, який переживає своєрідне духовне піднесення і пов’язаний з так званою "боротьбою генерацій". Унікальність ситуації перетину століть полягала у прагненні віднайти нове філософське, естетичне підгрунтя, визначити нові творчі орієнтири подальшого культурного руху. Суть цих пошуків зводилася до осмислення нового статусу людини у світі, усвідомлення важливої ролі індивідуальності людини, неосяжності її внутрішнього єства. Світоглядною основою модернізму стали філософські концепції А.Шопенгауера, С.К'єркегора, А.Бергсона, О.Шпенглера, психологічні дослідження З.Фрейда та К.Юнга.

Мистецькі течії початку ХХ ст. не могли обминути чутливу творчу натуру Винниченка, щодо якої вони виявились цілком суголосні. Він завзято опонував "батькам" з українофільського крила і водночас тримався осторонь модерністів-хатян (про що свідчить, зокрема, стаття "Марксизм і мистецтво").

В межах цього розділу значну увагу приділено з'ясуванню соціально-політичних поглядів Винниченка. Світоглядною основою політичних орієнтацій В.Винниченка був соціалізм, який приваблював його, з одного боку, як етична мрія, що передбачала широкі можливості розвитку людини в її спрямуванні до щастя, а з іншого, реформаторські ідеї соціалізму, стали потужним джерелом Винниченкових духовних шукань та творчих втілень. З перемогою соціалізму неодмінно мали розв'язатися і проблеми національного визволення.

Аналізуючи суспільно-політичні позиції у світоглядних орієнтаціях Винниченка, необхідно вказати на "специфічність" Винниченкового марксизму, відзначити, що письменник сприйняв тільки утопічну його частину. Гармонія між соціальним та національним була можливою тільки у Винниченковому варіанті марксизму - марксизму мрійливо-утопічному, зромантизованому, який мав небагато спільного із марксизмом реальним, суворо матеріалістичним, з його культом класової боротьби. Новий курс національної політики, запроваджений у 1930-х рр., початки повного фізичного знищення цілих поколінь діячів українського відродження позначилися на ставленні В.Винниченка до радянської влади взагалі та до соціалістичної України зокрема.

В дисертаційному дослідженні відзначається, що Володимир Винниченко був добре обізнаний із сучасними йому вітчизняними та західноєвропейськими вченнями. Зокрема, досить помітний вплив на формування світогляду письменника справила філософія Ф.Ніцше з її всепроникним гаслом "переоцінки всіх цінностей". Велике значення в ідейному становленні мислителя відіграли філософсько-світоглядні ідеї А.Байе, А.Бергсона, М.Бертеля, Ш.Бонтана, В.Вундта, К.Гамсуна, Ж.-М. Гюйо, Ф.Достоєвського, Г.Ібсена, М.Метерлінка, С.Пшибишевського, Е.Ренана, А.Шопенгауера, З.Фрейда.

Всі названі імена пов'язані з дослідженнями проблем моралі, етики, психології, релігії, які стояли в центрі зацікавлень і В.Винниченка. Цей глибокий пласт філософської думки став тим підгрунтям, на якому зросло Винниченкове світосприйняття, і зрештою, його філософія. Але говорити про безпосередній, механічний вплив на творчість письменника не варто, адже цьому сприяв споріднений грунт в історичних обставинах суспільного життя і в самій душевній структурі митця.

В дисертаційному дослідженні з'ясовується ступінь зацікавлення Винниченка східною філософією, зокрема буддизмом, що мав безпосередній вплив на формування світоглядно-ідейних настанов письменника. Водночас широка обізнаність із філософськими течіями, поглядами стимулювала його до вироблення власної оригінальної "філософії щастя" - "Конкордизму". Соціально-філософський трактат, в якому митець ретельно пояснював, як подолати перешкоди на шляху до одвічної мрії людей - щастя, Винниченко написав під час однієї з найстрашніших та руйнівних війн в історії людства. Створювати всупереч руйнуванню та хаосу - основна властивість життя і відмінна риса всіх світлих натур, як би сильно вони в іншому не відрізнялись.

Світогляд В.Винниченка еволюціонував під впливом соціально-політичної та духовно-культурної ситуації країни, знайомства з вітчизняними та західноєвропейськими напрямами. В усій цій грандіозній системі світоглядної еволюції (напрямок якої Г.Костюк окреслив "від радикальних соціял-демократичних позицій перших двох десятиріч XX сторіччя до цілковитого їх заперечення новою утопійною синтезою старого Фур'є й модерного Ганді") Україна завжди і постійно стояла в центрі його шукань і мрій.

Головна мета третього розділу дисертації "Художньо-філософська інтерпретація В.Винниченком екзистенційно-антропологічних суперечностей людського буття" полягала у комплексному аналізі творчого доробку мислителя з позицій екзистенціальної філософії. При цьому важливо підкреслити своєрідність творчості митця, яка виростала на грунті кращих національних традицій і підживлювалася гострим відчуттям болісних питань сучасності.

В дисертації відзначається, що традиційний комплекс екзистенційних проблем (абсурд, свобода, вибір, відповідальність, відчуження, смерть, страх, складність міжлюдських стосунків та ставлення людини до світу, самотність тощо) виявляється цілком суголосний роздумам українського митця і постає об’єктом уваги в ранніх творах В.Винниченка. Екзистенціали як феномени людського буття постають в творчості письменника як особливі предмети свідомості, як зміст людського переживання. В.Винниченко показує, як у хаосі невизначеності, всезагальної відчуженості, пошуку життєвого шляху людина стає самотньою, роздвоєнною і дезорієнтованою. Герої творів письменника намагаються віднайти ту опору, відштовхуючись від якої можна знайти орієнтири буття ("Голота").

Твори В.Винниченка досить часто мають трагічний фінал ("Салдатики!", "Студент", "Кумедія з Костем"). Усвідомлення неминучості смерті і бажання продовжити життя - найбільш складне і парадоксальне філософське завдання, осмислити яке намагався й український митець. Екзистенціал смерті як феномен людського буття не раз опиняється у центрі уваги Винниченка ("Між двох сил", "Брехня", "Пісня Ізраїля", "Пророк"). Винниченко психологічно точно змальовує відчуття героїв "на межі", але разом з тим його цікавить, як страх смерті змінює, деформує людську свідомість. Незвичайні, "межові" обставини, за яких відбувається дія, стають моментом істини ("Глум", "Талісман").

Міжреволюційне десятиліття у творчості Винниченка позначене загальнофілософськими тенденціями доби. У суспільній свідомості щораз більш детально оформлюється поняття кризи, пов'язане з розчаруванням інтелігенції в революційних гаслах, тотальним відчуженням людини. Поширення нігілістичних орієнтацій, незадоволення, відчай визначають теми творчості письменника. В межі такого міркування входять твори В.Винниченка "Дисгармонія", "Великий Молох", "Базар", "Гріх", романи "Чесність з собою", "Рівновага", "По-свій".

Кризу свідомості сучасника В.Винниченко розумів як "дисгармонію" - роз’єднаність розуму й почуттів. Поняття духовної роздвоєнності людини наявне вже в ранніх творах письменника ("Краса та сила"), але найбільш чітко оформлюється воно у драмі "Дисгармонія" і пов'язане, перш за все, з розчаруванням соціально-політичними та етичними моделями суспільства. У центрі уваги митця - дисгармонійна особистість, інтелігент, що знаходиться в конфлікті з самим собою, відчуває суперечнiсть мiж власне життям у собi самому та життям у суспiльствi. Письменник намагається відшукати шлях до відновлення гармонії у душі людини, пропонуючи власну концепцію - "чесність з собою".

В роботі відслідковуються типологічні та тематичні подібності у поглядах В.Винниченка, А.Камю і Ж.-П. Сартра, насамперед співпадання у їх світосприйнятті та світорозумінні. Відзначено, що подібно до представників світового екзистенціалізму письменник заперечує соціальну детермінованість етичних норм, натомість виголошує їх індивідуальне походження. Внутрішня свобода людини - це основа екзистенційної моралі. Людина має знайти опору в самій собі, вона може покладатись лише на себе, усвідомлюючи потребу боротьби з абсурдом і марність цієї спроби.

Ідея Винниченкової "чесності з собою" постає як логічний наслідок визнання людини вільною у "світі без Бога". І для Винниченка, і для екзистенціалістів "світ без Бога" означає свободу. Отже, людина приречена керуватись власним вибором у питаннях моралі й відповідати за цей вибір - насамперед перед собою. "Чесність з собою" - це те, що український письменник хотів протиставити світовій дисгармонії, це, на думку автора дослідження, екзистенційний вибір українського мислителя.

Екзистенційна тривога за руйнування єдності світобудови поєднувалась у В.Винниченка з турботою про зміцнення національної самосвідомості. Значну частину творів письменника наскрізь проймає українська національна ідея, ідея формування української нації як нації модерної й державної. Подолання екзистенційної кризи, зумовленої втратою життєвих орієнтирів, стає можливим завдяки поверненню людини до власних українських витоків, що означає потребу стати на захист своєї приниженої, скривдженої нації, яка виростає у важливу життєву цінність. Національне відкриває людині, розгубленій у вирі буття, реальну життєву перспективу, наповнює її змістом ("Хочу!").

Проблему національного самовизначення В.Винниченко піднімає на екзистенційний рівень. Певним чином таке поєднання було обумовлене власною драмою письменника - ідея національного визволення не суміщалася з соціалістично-комуністичними позиціями. Ця Винниченкова роздвоєність найбільш повно проявляється у п'єсі "Між двох сил", в якій відображене, з одного боку, протистояння між національними та соціальними пріоритетами, а з другого, протистояння між особистим та індивідуальним. Водночас український письменник виступав проти національного нігілізму і піддавав нищівній критиці прояви національної обмеженості ("Уміркований" та "Щирий").

В дисертації проаналізована інтерпретація В.Винниченком "проблеми безгрунтянства". Екзистенційний аспект втрати рідної землі як грунту, як основи духовного життя людини проявляється в усвідомленні трагічності буття, самотності, зневірі та відчаї ("Рівновага"). Перебування за межами рідної землі, "інше"суспільство і його цінності, криза свідомості призводять героїв "Рівноваги" до абсурдного сприйняття реального світу, з повною відсутністю нормального органічного буття. Для письменника-емігранта, яким був В.Винниченко, втрата зв’язку з вітчизною видавалася особливо болючою. Проблема безгрунтянства з відлунням особистої драми митця постає і в його пізніших творах ("Пісня Ізраїля", "Поклади золота").

В XX ст. етнічна самототожність індивіда нерідко була підставою для насильства над ним. Якщо особа зрікалася українства, світ ставав до неї відносно більш терпимим і толерантним. Така тенденція чи не найяскравіше простежувалась в Україні під час існування СРСР. Свої роздуми щодо розгубленої свідомості людини, яка опиняється в тоталітарному, абсурдному світі, письменник втілив у романі "Слово за тобою, Сталіне!". В романі майстерно описується наступ влади на екзистенційне "Я" людини через низку національно дискримінаційних заборон, відвертий тиск та ідеологічну обробку.

У дисертації зазначається, що у творчості В.Винниченка тісно переплітаються екзистенційні та національні характеристики особистості - національне обумовлює екзистенційне в людині, визначаючи її сутність (екзистенцію). Разом вони утворюють філософський дискурс, домінуючою ідеєю якого є теза, що людина рано чи пізно в пошуках сенсу життя стає перед вибором - для чого і як жити. І тільки внутрішня свобода та свобода вибору дають їй змогу проявитися і надати сенс своєму існуванню.

В еміграційному періоді підвищується увага письменника до загальносвітових проблем. Чи можливо змінити людство у всесвітньому масштабі і навчити його бути щасливим? Відповіді на це запитання присвячений четвертий розділ дисертації "Гуманістична спрямованість творчості В.Винниченка".

Перебуваючи в центрі Європи, В.Винниченко на собі відчув кризу тогочасного суспільства. У творах митця виразно лунає екзистенційний підхід до міркувань про сенс цивілізації. Проблема суперечності між духовною культурою і мораллю та технічними можливостями людства постає в центрі уваги "Сонячної машини". З одного боку, В.Винниченко вбачав у техніці ворожу, ірраціональну силу, проте водночас намагався проаналізувати феномен технічного й соціального прогресу. На думку письменника, прогрес полягає не в простій сумі радіо, електрики, заводів і літаків, а в зменшенні людських страждань і перевазі радощів.

Але найголовніше - це проблема відчуження людини, яку піднімає мислитель у зв'язку зі зростаючими темпами виробництва і виникненням "одномірного суспільства". В межах поставленої проблеми аналізуються типологічні подібності В.Винниченка з Г.Марселем, Х.Ортегою-і-Гассетом, К.Ясперсом. Класичнi форми екзистенцiалiзму трактували феномен відчуження як вияв "нещасної свiдомостi", адже деперсоналiзацiя людини, втрата вiри в iдеали, почуття вiдчаю та безпорадностi пояснюються несумісністю людської природи та технiчної iндустрiалiзацiї суспiльства. Основою, яка повинна врятувати людину в технічному се-редовищі, для екзистенціалістів служить індивідуальне начало, що має протиставити себе, свою унікальну екзистенцію до за-гальності техніки.

Цілком у дусі екзистенційно-антропологічних настанов Винниченко заперечує ставлення до особи як до автоматичної машини, що наповнена голими принципами, натомість вважає окрему людину мікрокосмосом, яка живе в певному середовищі і має невичерпний внутрішній світ. Письменник стверджує неможливість врятування людства від катастрофи тільки засобами високорозвиненої техніки. Мислитель виступає проти фанатичного ствердження корисності науково-технічного прогресу, наділення його месіанським змістом.

Пошуки шляхів до щастя, аналіз перепон (суспільних, моральних) спостерігаються вже в ранніх творах В.К.Винниченка. Але найбільшого розвою прагнення зробити людство щасливим набуває в еміграційний період творчості письменника. Його потяг до винайдення конкретних шляхів досягнення щастя (про утопічність яких можна сперечатися) є не випадковим. Тяжіння до дій - це спільний момент усіх варіацій екзистенціалізму.

Світоглядні зміни В.Винниченка, що супроводжувались пристрасними шуканнями нового і справжнього шляху до щастя і свободи людини, оформились у нову морально-філософську систему, яку митець сформував у трактаті "Конкордизм". Письменник стверджує, що людство майже у вселенському масштабі страждає від недуги, яку Винниченко називає "дискордизмом", отже, можна зробити висновок, що воно глибоко нещасне. Винниченко тлумачить абсурд як дискордизм. Тож, насамперед, людина має перебудувати себе, мусить оновитися духовно, морально і фізично.

"Конкордизм" Винниченка спрямований до відновлення рівноваги, яку потрібно осягнути всередині людини, між людиною і суспільством та між людиною і природою". В дисертації подається характеристика шляхів побудування такої триєдиної онтологічної конструкції.

У творчій спадщині В.К.Винниченка можна віднайти провідні риси і традиції української філософської культури (адже кожна творчість, в тому числі і філософічна, розвивається на грунті своєї національної культури і виявляє характерні риси останньої). Однією з головних тенденцій у сфері онтологічного пошуку є прадавня спрямованість українського мислення на осягнення Єдиного Всесвіту й усвідомлення себе природною часткою у його гармонійних структурах.

Винниченкове переконання в тому, що людина не завойовник, не володар і не цар природи, а лише частка її, постійне прагнення письменника до гармонії відповідають основним рисам українського менталітету. Письменник протиставляє світ досконалий (природа) світу дисгармонійному (суспільство) в своїй жорстокості, фарисействі, меркантильності ("Момент"). Переглядаючи суспільні, моральні і політичні засади існування сучасного людства, Винниченко приходить до нової світоглядної парадигми, яка передбачає ставлення до природи не як до матеріалу, що використовується, а як до складного організму, в якому перебуває і людина, яка повинна взаємодіяти, не порушуючи його основних функціональних зв'язків ("Конкордизм").

Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи В.Винниченка, відображені в його літературно-філософських працях, є відображенням ментальності українського філософського світогляду. Дискурс землі в українській філософії окреслений терміном антеїзм. Тут мусимо сказати і про "інтимну сполуку зі скибою" українця-хлібороба (І.Мірчук), і про "вчування у плодючість землі" (О.Кульчицький). Інтимність виступає як реалізація єдності людини із землею. Символом української культури, українського способу життя, безперечно, є землеробство. Основним рушієм повноційного життя українця-хлібороба є земля, господарство. Підтвердження значумості цього чинника знаходимо у художніх творах І.Франка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської та ін.

В.Винниченко, з одного боку, продовжує традиції української культури, а, з іншого, наповнює їх власною специфікою. Митець простежує формування нової моралі, зумовленої безземелям ("Голота", "На пристані"). Гіркі обставини життя вбили у героїв почуття господаря. Письменник показує небезпеку такого становища, коли переривається зв'язок з народною культурою, а предківські хліборобські традиції вшанування землі лишаються незапитаними.

Творчість письменника демонструє тяжіння українського світогляду до екзистенційно-ірраціональної компоненти. В.Винниченко заперечує всезагальність розуму, вказуючи на закинутість "комашки-людини" у всесвіт, який "якось інакше упорядкований, ніж може людина розуміти". Усвідомлюючи незбагненність потойбічного, трансцендентного буття, письменник надає перевагу ірраціональним засобам пізнання світу та людини. Володимиру Винниченко була близькою та думка, що основну мотиваційну та рушійну роль в житті людини, в її світогляді відіграють не розумово-раціональні сили, а, скоріш сили її емоцій та почуття.

Шлях від "дисгармонії" до "Конкордизму" В.Винниченко подолав, пропагуючи основну філософсько-світоглядну засаду - "чесність з собою". Філософські пошуки В.Винниченка відзначаються гуманістичним потенціалом, оскільки письменник намагався захистити людину від оточуючого зла, несправедливості та смерті. Письменник не зупинявся на простій констатації трагічності людського буття, а активно шукав вихід з такого стану, пропонуючи реальні, практичні настанови. Поради мислителя, запропоновані у "Конкордизмі", можуть сприяти пробудженню у людини прагнення до боротьби зі злом, насиллям та несправедливістю.

У висновках викладені основні результати і підсумки дослідження, описані перспективи й напрями подальшої наукової розробки окресленої проблематики.

На основі критичного опрацювання наукового доробку винниченкознавства та власного аналізу його творчості було з'ясовано, що зміст загальної творчості В.Винниченка носить екзистенційно-антропологічний характер і спрямований на філософські пошуки та осмислення проблеми людини. У ранній творчості В.Винниченка постає той основний світоглядно-етичний принцип, який пізніше знайде своє втілення в трактаті "Конкордизм": навколишній світ "мучить" і "кривдить" людину, тому письменник переконаний, що людей слід навчити бути щасливими. Пошук такої універсальної філософії об'єднує всі твори раннього періоду і набуває нового осмислення у романах та п'єсах.

Обгрунтована думка, що одне з центральних місць в історії української філософської культури належить творчому доробку В.Винниченка як органічному виплоду української культури. Філософський дискурс В.Винниченка може бути віднесений до української філософії й на тій підставі, що у останній наявним є сформульоване ще за часів княжої доби і збережене в нашій духовній традиції розуміння філософії як "любомудрія", що вимагало не лише пізнання істини про сенс людського буття, а й життя в істині. Упродовж всієї історії в українській культурі як справжній філософ шанувався не той, хто лише знає істину, а хто живе згідно з пізнаною ним істиною, хто власним життям стверджує істинність обстоюваних ідей. Винниченкова основна філософсько-світоглядна засада - "чесність з собою" - виявляє подібність до життєво-практичної націленості українських мислителів на гармонію "слова і діла".

Результатом запропонованого дисертаційного дослідження є подальше поглиблення тлумачення творчої спадщини В.К.Винниченка, розуміння ним основних проблем та суперечностей людського буття з позицій філософії екзистенціалізму, що своєю чергою дає можливість використати одержані результати для усвідомлення складних і суперечливих процесів, які відбуваються в сучасному світі, й місця в ньому особистості. Подальший розгляд української духовної спадщини саме пiд таким кутом зору дозволить отримати більш повне та дещо нове висвiтлення мiсця української фiлософiї в загальноєвропейському культурному процесi.

Список наукових праць, опублікованих автором за темою дисертації:

1. Бежнар Г.П. Художньо-філософська спадщина В.К.Винниченка: стан і перспективи досліджень // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наук. праць / Гол. Ред. В.В.Лях. - Вип. 39. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С.58-71.

2. Бежнар Г.П. Джерела світогляду Володимира Винниченка // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць: - К.: Т-во "XXI століття: діалог культур", 2004. - Вип. 16. - С.6-17.

3. Бежнар Г.П. Художньо-філософське осмислення В.Винниченком проблем національного буття: погляд крізь призму екзистенціалізму // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2004. - №3 (35). - С.82-86.

4. Бежнар Г.П. Екзистенційний дискурс у творчості В.Винниченка // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. Наук. праць / Гол. Ред. В.В.Лях. - Вип. 40. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С.74-85.

5. Бежнар Г.П. Еволюція політико-філософського світогляду В.К.Винниченка // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 48. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - С.55-57.

6. Бежнар Г.П. Вплив соціально-політичних, культурних та філософських чинників на формування