ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

БАЧКУР РОМАН ОМЕЛЯНОВИЧ

УДК 811.161.2’373.611

СТРУКТУРА СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ

УКРАЇНСЬКИХ НАЗВ ТВАРИН ТА РОСЛИН

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – | доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович, завідувач кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника

Офіційні опоненти  –

Провідна | доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України Вихованець Іван Романович

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Захлюпана Ніна Михайлівна

установа – | Київський національний університет ім. Т. Шевченка Міністерства освіти і науки України, м. Київ, кафедра сучасної української мови

Захист відбудеться 29 червня 2004 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розісланий 25 травня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат філологічних

наук, доцент Н. Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

З часу виокремлення дериватології в окрему лінґвістичну дисципліну зі своїм специфічним об’єктом вивчення, проблематикою, системою наукових понять і термінів, методів та прийомів дослідження вона має вже чималі напрацювання. Розвиток науки про словотвір в основному орієнтований на словотворчий формант, який відіграє визначальну роль у класифікації, систематизації й науково-лінґвістичній інтерпретації дериватів, їх структури, семантики, функціонування. Однак двокомпонентність основної одиниці словотвору – похідного слова – зумовлює необхідність детального опису словотвірної системи і з опорою на твірну основу як типологізувальний чинник. Цю проблему дериватологічних досліджень наприкінці 50-х років ХХ ст. чи не вперше окреслив І. І. Ковалик, зазначивши: “У працях із суфіксального словотвору дослідники звертають увагу головним чином на суфікси, а ролі твірної основи звичайно не враховують. Вивчаючи характер суфіксального словотворчого процесу іменників, необхідно враховувати як роль твірної основи (баземи), так і суфікса (суфіксеми)” Ковалик И. И. Вопросы словообразования имен существительных восточнославянских языков в сравнении с другими славянскими языками: Автореф. дисс. ... доктора филол. наук: 10.02.14 / Киев. гос. ун-т им. Т. Шевченко. – К., 1961. – С.6-7.. Тим самим було покладено початок нового – основоцентричного напряму, який оформився в сучасній дериватології як доповнення до формантоцентрич-ного аспекту дослідження. Основне його завдання – вивчення словотвор-чої спроможності твірних слів, їх словотворчої поведінки, чинників, які її зумовлюють. Комплексною системоутворювальною одиницею, що відо-бражає словотворчий потенціал різних лексико-семантичних, тематич-них, структурно-семантичних, лексико-граматичних груп слів, у таких дослідженнях є словотвірна парадигма як набір похідних від однієї твір-ної основи на одному ступені деривації.

Актуальність теми дослідження. Кінцевою метою основоцентрич-ного аспекту вивчення словотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірних слів “аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологію словотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа” Ґрещук В. В. Основоцентрична дериватологія: історія, стан, перспективи // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. В. Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С.76.. На сьогодні в україністиці на основі аналізу структури й семантики словотвірних парадигм досліджено дериваційний потенціал прикметників (В. Ґрещук), окремих лексико-тематичних груп дієслів (І. Джочка), в тому числі й у зіставленні з іншими слов’янськими мовами (Л. Сегін), вигуків (О. Курило), а також абревіатур (Л. Бойченко). Предметом дисертаційного дослідження стали також словотвірні парадигми окремих лексико-тематичних груп іменни-ків, зокрема на позначення спорідненості й свояцтва, рідин, абстрактних понять (О. Микитин), темпоральних і локативних субстантивів (О. Скварок). Інші словотвірні парадигми іменників української мови ще не були предметом наукового аналізу. Важливість для сучасної деривато-логії основоцентричного дослідження словотвору – з одного боку, і відсутність комплексних студій про дериваційний потенціал назв тварин та рослин – з іншого, зумовлюють актуальність нашої теми. Звернення до українських іменників як твірної бази спричинене тим, що субстантиви займають центральне місце в системі інших частин мови, оскільки виконують важливу ономасіологічну функцію – служать назвами суб-станцій, які є базовими одиницями нашого сприймання дійсності. Вибра-ні для аналізу найменування рослин і тварин репрезентують великий пласт субстантивної лексики – найменування живої природи, що оточує людину. Спільні лексико-граматичні й семантичні ознаки твірних зазначених груп (загальнокатегоріальне значення предметності, номінація живої природи і ін.) зумовлюють спільність їх словотворчих можливостей, а диференційні ознаки (протиставлення за ознакою “істота – неістота”, структурні, стилістичні розбіжності тощо) визначають специфіку словотворчої поведінки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження словотвірних парадигм назв тварин та рослин сучасної української мови відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та пов’язане з темою “Основоцентричне дослідження українського словотвору” (№  ), яка опрацьовується на кафедрі.

Мета роботи – виявити структурно-семантичну типологію слово-твірних парадигм українських назв тварин та рослин. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи:

– виявити специфіку назв рослин і тварин як твірної бази українського словотворення;

– встановити континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від українських найменувань тварин та рослин;

– проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та його реалізацію у мові;

– вивчити способи та засоби реалізації словотвірних значень;

– виявити чинники, які визначають структуру словотвірних парадигм українських найменувань представників флори і фауни;

– простежити глибину семантичних позицій відіменникових словотвірних парадигм і вивчити семантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофунк-ціональних десубстантивів.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий з використанням прийомів компонентного та статистичного аналізів.

Матеріалом дослідження послужила укладена картотека дериватів, мотивованих назвами тварин і рослин (2733 одиниці), що зафіксовані в лінґвістичних словниках, а також у біологічних довідниках та посібниках.

Об’єктом дослідження є відіменниковий словотвір сучасної україн-ської літературної мови.

Предмет дослідження – структура і семантика словотвірних пара-дигм українських назв тварин і рослин.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в україн-ській дериватології комплексно проаналізована структура словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин, зокрема встановлено набір словотвірних значень, у межах яких здійснюється творення похідних від вказаних іменників, описані способи й засоби деривації аналізованих десубстантивів; виявлені чинники, що регулюють словотворчу активність українських найменувань рослин і тварин.

Практичне значення одержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для характеристики словотвірної системи іменників у працях монографічного характеру. Результати й матеріали дисертаційного дослідження знайдуть застосування при укла-данні нових словотвірних та морфемних словників, біологічно-терміноло-гічних довідників, підготовці довідково-рекомендаційних видань з культури українського мовлення. Матеріали роботи можуть використову-ватись у вузівських курсах із морфеміки та словотвору, при вивченні української мови іноземцями із застосуванням так званого гніздового методу.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та апробована на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2001-2003), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002), Міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003), Міжнародній лінґвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І. К. Кучеренка і професора Н. І. Тоцької (Київ, 2003), VIII Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2003), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003).

Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у шести публікаціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (423 позиції) та оформлених окремою книгою додатків у вигляді списку назв тварин та рослин із нульовою словотвірною парадигмою та у вигляді таблиць, які відображають структуру словотвірних парадигм назв тварин і рослин. Повний обсяг дисертації – 184 сторінки, додатків – 212 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, наукова новизна роботи, її практичне значення.

Перший розділ – “Назви тварин і рослин як дериваційна база українського словотворення” – присвячений дослідженню функціону-вання найменувань тварин і рослин як елементів лексичної та словотвір-ної систем української мови, зокрема висвітлено лінґвальні характерис-тики твірних слів, які уможливлюють утворення дериватів із певною се-мантикою, окреслено релевантні для дериваційних процесів екстралінґ-вальні критерії класифікації назв представників флори і фауни.

Дослідження словотвірних парадигм українських назв тварин і рос-лин неможливе без встановлення чітких ознак, за якими ті чи інші слова слід відносити до названих лексико-тематичних груп української лексики і, таким чином, визначати їх як твірні для аналізованих словотвірних парадигм. Висвітленню цієї проблеми присвячено підрозділ 1.1. “Тема-тичні групи назв рослин і тварин. Критерії виділення та семантика”.

Найменування тварин та найменування рослин входять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Специфіка цього класу поля-гає в тому, що в ньому об’єднуються, з одного боку, загальновживані наз-ви тварин і рослин, а з іншого боку, – терміни. Поділяючи думку, що “термін – це не особливий вид лексичної одиниці, а особлива функція, вид її вживання” Гонцова С. А. Словообразование в научно-технической терминологии. – Алма-Ата: Рауан, 1990. – С.9., та враховуючи, що “термінологічний словотвір в ціло-му повторює словотвір, властивий словам загальної лексики” Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильева Н. В. Общая терминология: Вопросы теории. – М.: Наука, 1989. – С.105., є всі підстави розглядати єдині словотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані як термінами, так і не-термінами.

У зоології та ботаніці існує чітка номенклатура, де як рослини, так і тварини ідентифікуються з точністю до класу. Однак, незважаючи на свою ґрунтовність, досконалість і всеохопність, наукова (біологічна) таксономія тварин і рослин не може бути повністю використана як лінґвістична. Зоологічна та ботанічна класифікації є спеціальними, призначеними для біологів; іншим носіям мови в такому обсязі вони, здебільшого, невідомі. До того ж наукова класифікація рослинного та тваринного світу для мовознавчих студій є надміру докладною і обширною. У сучасному світі налічується близько 2 мільйонів видів тварин і понад 4,5 мільйона видів рослин. Натомість у лінґвістичних словниках, зокрема в одинадцятитомному Словнику української мови, зафіксовано менше 2 тисяч назв представників рослинного та тваринного світу. У тих випадках, коли в науковій номенклатурі рослин чи тварин рід налічує велику кількість видів, народні назви має один або кілька найвідоміших видів, а решта або взагалі не мають назв, або йменуються так, як найбільш схожі загальновідомі види цього роду.

Назви тварин і рослин як елементи лексичної системи мови характеризуються за різноманітними лінґвістичними ознаками. Їм властиві насамперед загальнокатегоріальні (частиномовні), лексичні та граматичні значення, різноманітні структурні особливості, вони перебувають у відношеннях синонімії з іншими лексемами тощо. Встановлення лінґвістичних характеристик найменувань тварин і рослин особливо важливе для того, щоб описати й пояснити специфіку їх дериваційної поведінки, про що йдеться у підрозділі 1.2. “Лінґвальні характеристики найменувань тварин і рослин”.

Усі назви представників рослинного і тваринного світу поділяються на дві нерівні групи: більшість є однослівними найменуваннями – прости-ми або складними іменниками (фіалка, підбіл, буряк, картопля, падиво-лос, свербигуз; заєць, кіт, ведмідь, рись, бурозубка, довгокрилець), інші назви представників флори і фауни є дво- чи кількаслівними (вовчі ягоди, заяча капуста; морський голубок, живородна ящірка). Предметом аналізу в дисертації є деривати, мотивовані однослівними найменуваннями.

Важливою для дериваційних процесів є насамперед загальнокатегоріальна семантика вихідних лексичних одиниць. Іменник протиставляється іншим частинам мови: “семантична центральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів не викликає сумніву” Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – С.44.. Основним способом формування нового значення відсубстантивного деривата є різноманітні види зіставлень якогось відомого значення зі значенням конкретного іменника. Це передбачає часто дуже узагальнений характер словотвірного значення (“предмет за предметом”, “ознака за предметом”, “дія, пов’язана з предметом”). Конкретні дериваційні відношення між іменниками і словами інших частин мови носять ідіоматичний характер. Ця ідіоматичність має до певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляє лексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більше підстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого нею слова” Кубрякова Е. С. Семантика производного слова // Аспекты семантических исследований. – М.: Наука, 1980. – С.81..

Незважаючи на визначальний характер лексичного та частиномовного значення твірного слова у словотворчих процесах, не менш важливою при утворенні нових слів є також роль граматичної та лексико-граматичної семантики твірної одиниці. Лексико-граматична віднесеність назв тварин до іменників-істот зумовлює можливість утворення модифікаційних дериватів, для яких характерне словотвірне значення “недорослість”. Оскільки назви тварин позначають дорослих особин певного виду, то з’являється об’єктивна необхідність дати назву недорослій особині, якщо відсутня іншокоренева назва, яка виконує цю функцію (баран > бараня, баранча; білка > білченя; ведмідь > ведме-жа, ведмеденя, ведмедча, ведмедя). Іменники на позначення тварин саме завдяки своїй віднесеності до назв істот можуть утворювати деривати з модифікаційною семантикою фемінітивності та маскулінності. Словотвір таких похідних великою мірою ґрунтується також на граматичній категорії роду та екстралінґвальній статевій опозиції живих істот.

Відсутність категорії збірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначають представників флори та фауни, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зі значенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм як назв тварин, так і назв рослин (наприклад, бичня, вороняччя, гадюччя, звірота, качва, комашня; будяччя, бурячиння, верб’я, дерев’яччя, лозиння). Лексико-граматична категорія одиничності загалом теж не властива вихідним іменникам на позначення представників флори й фауни: її відсутність служить передумовою творення модифікаційних дериватів-іменників зі значенням одиничності. Такі деривати, проте, характерні тільки для словотвірних парадигм назв рослин (картоплина, капустина).

Важливою для словотвору виявляється також відсутність словозмінних форм множини речовинних іменників. Множинні форми таких слів, на переконання дослідників, є словотвірними, а не словозмінними, про що свідчить зсув у семантиці множинного іменника (пор.: пшениця – рослина; пшениці – сорти пшениці). Інші назви рослин-ного світу, що позначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигму числа і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда, нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, які важливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, з одного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити одну особину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюють граматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовинними іменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множини здебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувом семантики.

Окремі номени рослинного та тваринного світу можуть вживатися тільки в множині (напр.: авдотки, грицики, зірки, китятки, невістульки, орлики, пачулі; івасі). У тематичних групах назв рослин та тварин зафік-совано також невідмінювані іменники (каланхое, кольрабі, люби-мене, фейхоа; боа, гну, гуанако, динго, ему, какаду, ківі, колібрі, маго, макі, марабу, нанду, поні, сапажу, шимпанзе та ін.). Вони, як і слова pluralia tantum, є словотворчо непродуктивними або малопродуктивними.

Клас тварин і рослин є надзвичайно великим і різноманітним. Саме тому виникає об’єктивна потреба у внутрішньому структуруванні зоологічних та ботанічних назв. Оскільки відношення між цими назвами як членами лексико-тематичних груп ґрунтуються на логіко-поняттєвій основі, внутрішня класифікація зоологічної та ботанічної лексики також повинна в основному опиратися на екстралінґвальну поняттєву основу, тобто на природну класифікацію тварин і рослин, закріплену в біологічній таксономії. Висвітленню цього питання присвячено підрозділ 1.3. “Екстралінґвальна типологія назв тварин та рослин”. Суперечли-вість існуючих лінґвістичних класифікацій назв рослин та тварин (у пра-цях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н. Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбє-дєвої, І. Сабадоша тощо) зумовлює необхідність вироблення чітких кри-теріїв та принципів їх розподілу на групи. Таке чітке групування не-обхідне з кількох причин. По-перше, воно спрощує й полегшує лінґвіс-тичне опрацювання матеріалу, а по-друге, дозволяє встановити роль назв тварин і рослин різних підгруп у словотворчих процесах.

Незважаючи на те, що в біології, окрім тварин та рослин, виділяють окремо царство грибів та надарство доядерних організмів (віруси, бакте-рії, окремі види водоростей), на побутовому рівні біологічна класифікація рослин і тварин модифікується (спрощується) й усе розмаїття живого світу зводиться до двох класів – тварин та рослин. Основним критерієм розмежування є здатність самостійно пересуватися, не будучи прикріпле-ним до ґрунту, та спосіб живлення (автотрофний чи гетеротрофний). Саме така класифікація притаманна звичайному мовцю, не обізнаному з тонкощами біологічної науки, і саме така класифікація повинна прийма-тися за вихідну у лінґвістичних дослідженнях дериваційного потенціалу назв рослин і тварин. Отже, до найменувань представників рослинного світу ми зараховуємо назви власне рослин, нижчих рослин (серед остан-ніх всі види водоростей та бактерії), а також назви грибів. До назв тварин, відповідно, відносимо найменування власне тварин від найпростіших організмів до ссавців, а також нечисленні найменування вірусів.

Виходячи зі сказаного, у побутовій свідомості мовця об’єднуються одні типи тварин (наприклад, найпростіші та кишковопорожнинні, з одного боку, типи круглих, плоских та кільчастих червів, з іншого тощо) чи рослин (наприклад, в одну групу зараховуємо лишайники, папороті, мохи, хвощі, плауни), інші ж, навпаки, детальніше членуються (як, на-приклад, тип хордові поділяємо на класи ссавців, птахів, плазунів і земно-водних та риб). Така модифікована класифікація і лягає в основу лінґвістичної класифікації найменувань рослин і тварин.

Окрім того, релевантними для дериватологічних студій є також сфера проживання тварини чи рослини (за цим параметром назви усіх ссавців поділяємо на назви водних і наземних, а найменування птахів – на назви сухопутних та водоплавних, назви рослин – на назви сухопутних та рослин водойм), поширення тварини чи рослини на території побуту-вання мови (за цим параметром виділяємо назви поширених та непошире-них вищих тварин і рослин), свійськість (виділяємо назви свійських та диких тварин, а також дикорослих та культивованих рослин), хижість (виділяємо назви хижих або нехижих ссавців та птахів). Для лінґвістичної класифікації назв рослин важливим виявляються будова та зовнішній вигляд рослини (поділ на дерева, кущі, трави; поділ трав на квіти та не-квіти тощо). У результаті класифікації зоологічних назв одержуємо 29 підгруп назв тварин та 26 підгруп назв рослин.

У другому розділі – “Закономірності формування та реалізації семантики дериватів, мотивованих українськими назвами тварин і рослин” – встановлюються словотвірні значення десубстантивів, виявляються способи і засоби їх вираження.

Типова словотвірна парадигма назв тварин має п’ятизонну структу-ру, в якій виділяються субстантивна, ад’єктивна, вербальна, адвербіальна та інтер’єктивна зони. Типову словотвірну парадигму українських назв рослин формують словотвірні значення чотирьох лексико-граматичних класів слів: іменників, прикметників, дієслів та прислівників.

У типових словотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисель-нішою є субстантивна зона (її розгляду присвячено підрозділ 2.1. “Суб-стантивна зона словотвірних парадигм назв тварин і рослин”), яку фор-мують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однак їх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори і фауни, різний. Так, похідним від найменувань тварин властиві такі модифікаційні значення: “демінутивність”, “ауґментативність”, “не-дорослість”, “фемінітивність”, “маскулінність” та “збірність”. Деривати, мотивовані найменуваннями рослин, наділені схожим набором словотвірних значень: “демінутивність”, “ауґментативність”, “одинич-ність” та “збірність”. Від назв рослин та тварин регулярно утворюються демінутиви. У порівнянні з іншими похідними, деривати зі словотвірним значенням “демінутивність” є найчисельнішими у структурах словотвір-них парадигм найменувань представників флори та фауни. Так, ботанічні назви продукують 168 похідних, зоологічні назви – 248; 117 назв тварин та 77 назв рослин є твірними для більш як одного демінутива, при цьому максимальна кількість дериватів, які формують один синонімічний ряд, може досягати шести. Саме стільки зменшено-пестливих іменників мотивовані лексемою коза (кізка, козуня, кізонька, кізочка, козонька, ко-зочка). Найбільше синонімічних дериватів (7) виражають семантику ауґментативності (псяюха, песюга, псюга, псюка, псюра, псяка, псяра), хоча загальна кількість таких дериватів невелика: 13 дериватів, мотивованих десятьма найменуваннями рослин, та 70 ауґментативів, мотивованих 37 назвами тварин.

Аналіз спільних семантичних позицій словотвірних парадигм українських назв тварин та рослин засвідчує окремі тенденції модифіка-ційного словотворення, зокрема: а) більшу словотворчу спроможність виявляють найменування тварин у порівнянні з найменуваннями рослин (зафіксовано більшу кількість твірних, які утворюють деривати зі словотвірним значенням “демінутивність”, “ауґментативність” та “збір-ність”, а також виявлено більшу глибину названих семантичних позицій саме в словотвірних парадигмах назв представників тваринного світу); б) серед назв представників фауни послідовно продуктивними в утворенні названих модифікаційних дериватів є назви свійських тварин, а непродуктивними – назви молюсків, ракоподібних та найпростіших тваринних організмів; в) серед назв рослин найбільш продуктивними в модифікаційному словотворі оцінних та збірних назв є найменування не-квітів та неплодових листяних дерев, а непродуктивними відповідно назви мохів, папоротей, водоростей, лишайників, грибів та найпростіших рослинних організмів. Важливим є також те, що серед словотворчо продуктивних лексем, словотвірні парадигми яких характеризуються глибокими семантичними позиціями демінутивності, ауґментативності та збірності, переважають назви поширених на території України рослин та тварин. Назви непоширених представників флори та фауни словотворчо малопродуктивні або ж непродуктивні взагалі.

Окрім спільних модифікаційних словотвірних значень, словотвірні парадигми аналізованих слів характеризуються відмінною модифікацій-ною словотвірною семантикою. Такими семантичними величинами типо-вої словотвірної парадигми назв тварин є “недорослість” (146), “феміні-тивність” (69) та “маскулінність” (20), а назв рослин – “одиничність” (41).

Загальне словотвірне значення мутаційних відіменних субстантивів у дериватології визначають як “носій предметної ознаки”, а у його межах виділяють лексико-словотвірні значення. Для дериватів, мотивованих назвами тварин, у межах словотвірного значення “носій предметної ознаки” виділяємо такі лексико-словотвірні значення: “особа за її відношенням до тварини” (доглядач тварин, продавець тварин тощо), “місце, простір, територія (приміщення), пов’язані з твариною” (хлів, майстерня, ареал існування і под.), “сфера заняття, об’єктом якої є тварина” (здебільшого галузь тваринництва), “м’ясо тварини як їжа”, “матеріал (шкіра), одержані із тварини”, “предмети, знаряддя, пов’язані з твариною”, “продукти тваринного походження”, “назва іншої тварини”, “назва іншої рослини чи сорту рослини”, “поведінка особи, схожа, подібна до поведінки тварини”, “захворювання, спричинене твариною”. Схожий набір лексико-словотвірних значень властивий і похідним іменникам від назв рослин: “назва плоду, бадилля, гички або інших частин рослини”, “особа за її відношенням до рослини”, “місце, простір, територія, на яких росли чи ростуть рослини”, “сфера заняття, об’єктом якої є рослина”, “матеріал (деревина, сировина), одержані із рослини”, “назва іншої тварини”, “назва іншої рослини або сорту рослини”, “предмети, знаряддя, пов’язані з рослиною”, “їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів”, “захворювання, спричинене рослиною”. Більшість семантичних позицій типових словотвірних парадигм назв тварин та рослин збігається, що свідчить про схожість процесів деривації. Для дериватів, мотивованих назвами тварин, специфічними є лексико-словотвірні значення “м’ясо тварини як їжа”, “продукти тваринного походження” та “поведінка особи, схожа, подібна до поведінки тварини”, для іменників, що походять від назв рослин, – “назва плоду, бадилля, гички або інших частин рослини” та “їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів”, при цьому лексико-словотвірні величини “м’ясо тварини як їжа” та “їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів” мають спільну сему – “те, що можна вживати у їжу”.

У підрозділі 2.2. “Прикметники, мотивовані найменуваннями тварин та рослин” аналізується словотворча спроможність назв тварин і рослин в ад’єктивному блоці. За особливостями реалізації словотвірної семантики усі похідні прикметники можна об’єднати у кілька груп. Так, похідні від назв тварин формують чотири таких групи. До першої відносимо мотивовані назвами тварин прикметники з посесивним значенням, які вказують на ознаку індивідуальної належності тварині чи роду тварин (собачий слід, коров’ячі роги, кінська грива). До окремої – прикметники із семою заперечення, які вказують на ознаку предмета чи особи, що не має даної тварини (безкорівний, безкінний). Третю групу формують ад’єктиви із виразним переносно-метафоричним компонентом семантики, що вказують на ознаку особи чи предмета, характерну для певної тварини (баранкуватий ліжник, свинська поведінка). Ад’єктиви четвертої групи виражають ознаку, що вказує на тварину як на сировину (засіб) чи мету (продукт) діяльності: зроблений із тварини чи її хутра, шкіри (собача шапка, кроляча шуба), приготовлений із тварини, її м’яса (курячий бульйон, свинячі котлети), одержаний, добутий із тварини, продукований твариною (коров’яче молоко, бджолиний мед), призначе-ний для тварини чи для захисту від неї (котячий корм, собачий свисток), який відбувається за участю тварини чи який має тварину (кінний селянин, півнячі бої). Членування матеріалу на групи здійснено на основі того, що між ад’єктивами наведених груп існують опозиції, які полягають в актуалізації чи неактуалізації окремих сем – семи присвійності, заперечення, переносно-метафоричного компонента, семи “сировин-ності”. Між прикметниками однієї групи натомість немає відчутних семантичних розходжень, що дає змогу виводити для них спільне словотвірне значення. Так, для мотивованих назвами тварин ад’єктивів першої групи характерна перифраза “такий, який належить тварині, що названа твірним, властивий їй”, на основі якої формулюємо словотвірне значення “індивідуальна належність” (посесивність). Аналогічно встанов-люємо словотвірні значення прикметників інших груп: другої – “запере-чення предметної ознаки”, третьої – “подібність” та четвертої – “загальна відносність”.

Співвідносні лексико-словотвірні групи ад’єктивів виділяємо й у структурі словотвірних парадигм українських назв рослин. Так, як і у словотворі прикметників, мотивованих назвами тварин, похідні прикметники, мотивовані найменуваннями рослин, можуть мати словотвірне значення посесивності (властивий конкретній рослині), подібності (схожий з рослиною за кольором, запахом, формою і под.) та загальної відносності. Ад’єктиви, що виражають загальну відносність, можуть мати такі лексико-словотвірні значення: “зроблений, виготовлений із рослини (як матеріалу)” (дубовий стіл), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (пшеничний хліб), “засаджений рослинами (який має рослини)” (буковий ліс), “який живе, паразитує на рослині чи в її заростях” (яблунева плодожерка), “призначений для збирання, зберігання, перевезення і под. рослин” (пшеничний елеватор). Деривати із словотвірним значенням “заперечення предметної ознаки” від основ ботанічних номенів в українській мові не утворюються.

Окремої уваги заслуговують деривати, які, на нашу думку, стоять на межі субстантивної та ад’єктивної зони. Йдеться про формальні ад’єктиви, які, однак, вживаються в мовленні тільки у формі множини і тільки як субстантивовані лексеми. Такі деривати позначають назви родин або інших таксономічних класів рослинного та тваринного світу (наприклад: бджолині, білячі, воронові, горобцеподібні; азалієві, вербенові, гарбузові).

У семантичній структурі похідного прикметника можуть співіснувати кілька лексико-словотвірних значень, що формують різні лексико-семантичні варіанти лексеми. Так, чотири семантичних позиції може реалізувати прикметник айвовий: “індивідуальна приналежність” (айвова гілка), “зроблений, виготовлений з рослини як матеріалу” (айвова шкатулка), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (айвова наливка) та “засаджений, порослий рослинами (який містить рослини)” (айвовий сад). Така особливість структурування та реалізації семантики похідними від назв рослин та тварин (як і загалом відсубстантивними) прикмет-никами зумовлена їх семантичною “несамостійністю”, адже “прикметни-ки самі собою, поза контекстом, позначають лише загальну ідею атрибу-тивно вираженого відношення до предмета” Земская Е. А. Современный русский язык: Словообразование. – М.: Просвещение, 1973. – С.188.. Поряд із багатозначними ад’єктивами, які здатні реалізувати кілька семантичних позицій, у словотворі від назв рослин та тварин зафіксовано й однозначні прикметники, яким може бути властиве тільки одне лексико-словотвірне значення. Такий прикметник може означати або заперечення предметної ознаки, або подібність, наприклад: безкорівний (“заперечення предметної ознаки”), ведмедикуватий (“подібність”); гливий (“подібність”).

Нечисленні відіменникові дієслова (зафіксовано 41 дієслово, мотиво-ване назвами тварин, та 20 дієслів, мотивованих назвами рослин) розгля-даються в підрозділі 2.3. “Особливості деривації дієслів, мотивованих найменуваннями представників флори і фауни”. Набір семантичних позицій вербального блоку словотвірних українських назв тварин та рослин різний: найменуваннями тварин мотивуються дієслова з шістьма можливими словотвірними значення (“наділяти предметною ознакою”, “набувати предметної ознаки”, “володіти предметною ознакою”, “наро-джувати тварину, названу твірним”, “полювати на тварину, названу твір-ним”, “позбавитися тварини, яка названа твірним словом”) найменуван-нями рослин удвічі менше – з трьома (“наділяти предметною ознакою”, “набувати предметної ознаки”, “володіти предметною ознакою”).

У підрозділі 2.4. “Структура адвербіальної та інтер’єктивної зон словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин” аналізуються прислівники, мотивовані назвами тварин та рослин, і вигуки, мотивовані найменуваннями тварин. Велика потенційна можливість існування прислівників, утворених за певною словотвірною моделлю, дає змогу фіксувати їх чи не в кожній конкретній словотвірній парадигмі назв тварин і рослин як реальні факти мови. Окрім прислівників, утворених застиганням орудного відмінка іменників (свинею, вовком, раком, дубом, реп’яхом), адвербіальний блок словотвір-них парадигм назв тварин формують також прислівники конфіксального типу по-вовчому, по-орлиному, по-заячому. У таких дериватах, поділяючи думки О. Земської, О. Єрмакової, О. Маркової, М. Капраля та інших дослідників, вбачаємо явище розходження формальної та семантичної похідності: такий прислівник формально мотивується прикметником, а семантично – вихідним іменником.

Тільки словотвірним парадигмам назв тварин властива інтер’єктивна зона, що зумовлено специфікою лексичної та словотвірної семантики похідних вигуків, адже вони служать у мові для відганяння чи приманювання тварин. Таким чином, інтер’єктивну зону словотвірних парадигм українських найменувань тварин формують деривати двох типів. Для одних властиве словотвірне значення “вигук для прикликання тварини, названої твірним словом” (зафіксовано 11 дериватів), для інших – “вигук для відганяння тварини, названої твірним словом” (1 дериват). Твірними для вигуків є лексеми тільки лексико-тематичної групи свійських тварин (6 твірних).

У підрозділі 2.5. “Засоби реалізації словотвірних значень дериватів, мотивованих лексемами на позначення тварин і рослин” аналізується реа-лізація окресленої словотвірної семантики дериватами, що відбувається завдяки різноманітним засобам, серед яких переважає суфіксація (понад 160 суфіксів). Зрідка засобом словотворення виступають конфікси (7), постфікс -ся у поєднанні з дієслівними суфіксами чи конфіксами, суфіксоїди (8). Окремі деривати утворюються завдяки усіченню твірної основи, а також внаслідок лексикалізації граматичних форм множини, орудного чи кличного відмінків однини.

У третьому розділі – “Словотвірна парадигма як об’єктивація лінґвальних та екстралінґвальних чинників словотворчої спромож-ності твірних слів” – аналізуються чинники, що регулюють словотворчу спроможність назв тварин і рослин. Особливостям виявлення та аналізу таких чинників присвячено підрозділ 3.1. “Специфіка встановлення чинників словотворчої спроможності українських назв тварин і рослин”. Найбільш чітко кореляції словотворчої спроможності слів виявляються у тих випадках, коли релевантні для словотворчих потужностей твірного фактори репрезентовані у мові у вигляді чітких бінарних опозицій. У цьому випадку один член цієї опозиції корелюватиме із високою словотворчою активністю, інший – із низькою.

Продуктивною є методика встановлення коефіцієнтів словотворчої спроможності, які ми визначаємо за формулою:

кількість дериватів

кількість словотвірних парадигм

Такі коефіцієнти дають змогу більш точно виявити роль того чи іншого чинника у словотворчих процесах.

Взявши загальну кількість дериватів, мотивованих усіма аналізованими назвами тварин, й поділивши їх на кількість усіх словотвірних парадигм, одержимо середній коефіцієнт словотворчої спроможності українських найменувань представників зоологічного світу, який дорівнює 1,933. Аналогічно обчислимо середній коефіцієнт словотворчої спроможності українських назв рослин, який становить 1,321. Зіставлення цих коефіцієнтів свідчить про більший (приблизно в півтора раза) словотворчий потенціал назв тварин.

Власне лінґвальні чинники, що регулюють словотворчу спроможність найменувань тварин і рослин, розглядаються у підрозділі 3.2. “Лінґвальні фактори, які позначаються на дериваційній поведінці назв рослин і тварин”. Українські назви рослин і тварин входять до системи української мови як певні лексико-граматичні класи слів, що характеризуються за різноманітними лінґвальними параметрами, серед яких передусім слід виділити загальнокатегоріальне значення, граматичні значення, лексико-граматичні значення, лексичну семантику та формальну (морфемно-фонетичну) структуру лексеми. Усі названі характеристики, що властиві кожному слову як одиниці певної мови, формують 11 опозицій чинників, які корелюють зі словотворчою спро-можністю аналізованих класів твірних слів. Це, зокрема, такі опозиції: ба-гатозначність / однозначність; конотативність / нейтральність; символіч-ність / несимволічність; домінантність / недомінантність; синонімічність / несинонімічність; похідність / непохідність; велика фонетична довжина / мала фонетична довжина; структурно-морфологічна складність / струк-турно-морфологічна простота; іншомовність походження / неіншомов-ність (питомо українські лексеми); наявність повної словозмінної пара-дигми / дефектність словозмінної парадигми; стилістична нейтральність / стилістична й функціональна маркованість (діалектне, просторічне, роз-мовне, застаріле та под.). При цьому словотворчо продуктивніші назви тварин і рослин є багатозначними, конотативно маркованими, символіч-ними, непохідними, малої фонетичної довжини та структурно прості, вони власне українського походження й належать до ядра лексичної підгрупи. Обмежує утворення дериватів синонімія вихідних лексем та потенційних дериватів, стилістично-функціональна маркованість, дефектність словозмінної парадигми (окрім сингулятивних іменників).

У підрозділі 3.3. “Зв’язок словотворчої активності найменувань тварин і рослин з позамовними чинниками” виявляються опозиції екстра-лінґвальних факторів, що впливають на реалізацію словотворчого потен-ціалу назв тварин і рослин. Зокрема, встановлюються такі опозиції чин-ників: релігійно-міфологічне використання рослини чи тварини (у куль-тах, обрядах, замовляннях тощо) / релігійно-міфологічна немаркованість найменування тварини чи рослини; частотність / нечастотність; поширен-ня тварини чи рослини на Україні / екзотичність, декоративність рослини чи тварини; вимерлий вид рослини чи тварини / наявний нині вид росли-ни чи тварини; свійська (культурна) тварина чи рослина / дика (дикорос-ла) тварина чи рослина; впливає на словотворчу продуктивність належ-ність рослини чи тварини до того або іншого таксономічного класу.

Як свідчить аналізований матеріал, з-поміж усіх чинників найбільш активно впливає на реалізацію словотворчого потенціалу аналізованих твірних, релігійно-міфологічне використання тварини чи рослини: коефіцієнт словотворчої активності лексем, денотати яких функціонують у релігійно-міфологічній сфері, набагато вищий від середнього показника й становить 9,67 для тваринних найменувань та 7,26 для назв рослин. Загальномовна тенденція до зумовлення дериваційної активності класу твірних їх частотністю в мовленні у сфері словотвору від назв тварин та рослин простежується непослідовно. Це пов’язане із тим, що частотні словники фіксують частотність вживання лексем тільки у художніх текстах кількох десятків авторів, не беручи до уваги розмовне мовлення та наукову біологічну літературу, де іменники на позначення тварин та рослин можуть характеризуватися різною частотністю. З іншого боку, у частотних словниках української мови зафіксовано тільки невеликий відсоток назв тварин та рослин (всього 259 лексем), що певною мірою унеможливлює встановлення зв’язку словотворчої спроможності із частотою вживання лексеми у мовленні. Негативно позначається на словотворчій спроможності найменувань тварин і рослин також непоширеність (екзотичність) тварини чи рослини на території побуту-вання мови. Непродуктивними є назви вимерлих тваринних чи рослинних організмів, високопродуктивними – назви свійських тварин та культиво-ваних рослин. Словотвірні парадигми із більшою кількістю дериватів притаманні найменуванням тих тварин і рослин, які належать до вищих організмів.

У Висновках узагальнюються результати дослідження, які можна звести до таких положень:

1. Типову словотвірну парадигму українських назв тварин формують деривати із 35 словотвірними значеннями (включаючи лексико-слово-твірні); для типової словотвірної парадигми назв рослин характерні 26 семантичних позицій. Порівняльний аналіз семантичної структури типових словотвірних парадигм назв тварин та рослин виявляє суттєву схожість та співвідносність більшості семантичних величин, що свідчить про типологічну спорідненість деривації у сфері тваринних та рослинних номенів й дає змогу визначити тенденції, спільні для відіменникового словотворення в цілому (членування мутаційного словотвірного значення “носій предметної ознаки” та лексико-словотвірного значення ад’єктивів “загальна відносність” у залежності від сполучуваності та контекстуаль-ного оточення твірного, виділення єдиного словотвірного значення для відсубстантивних прикметників та прислівників), й специфічні, властиві словотвірній підсистемі аналізованих груп твірних (творення вигуків, мотивованих назвами тварин, наявність модифікаційних словотвірних значень “маскулінність” та “недорослість”, а також актуалізація семи заперечення у семантичних величинах ад’єктивної (“заперечення предметної ознаки”) та вербальної (“позбавитися тварини, названої твірним”) зон типової словотвірної парадигми назв тварин).

2. У субстантивній зоні словотвірних парадигм найбільш повно реалізуються ті семантичні позиції, які є спільними для словотвірних парадигм назв тварин та рослин: “демінутивність”, “ауґментативність”, “збірність”, “особа за її відношенням до тварини (рослини)”, “місце, простір, територія (приміщення), пов’язані з твариною (рослиною)”, “сфера заняття, об’єктом якої є тварина (рослина)”, “м’ясо тварини як їжа (їжа, напої, приготовлені з рослини чи її плодів)”, “матеріал (шкіра), одержані із тварини (матеріал (деревина, сировина), одержані із рослини)”, “предмети, знаряддя, пов’язані з твариною (рослиною)”, “назва іншої тварини”, “назва іншої рослини чи сорту рослини”, “захворювання, спричинене твариною”). Деривати із специфічною семантикою (серед похідних від іменників на позначення тварин – “недорослість”, “фемінітивність”, “маскулінність”, “продукти тваринного походження” та “поведінка особи, схожа, подібна до поведінки тварини”; для похідних від назв