Харківський НАЦіОНАЛЬний університет

імені В.Н. КАРАЗІНА

БиЦЕНКО ТеТЯНА оЛЕКСАНДРіВНА

УДК 811.111’42

іСТОРИЧна ДИНАМіКА еКСПРЕСИВіВ НЕГАТИВНОї

емоційНОСТі в англійському ДИСКУРСі xvi – xx ст.

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу та англійської мови Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, професор

Шевченко Ірина Семенівна,

завідувач кафедри ділової іноземної мови

та перекладу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти: |

доктор філологічних наук, доцент

КаЛИТА аЛЛа АНДРіївна,

завідувач кафедри фонетики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету

кандидат філологічних наук,

аНДРІЄнко Тетяна ПЕТрІвна, доцент кафедри іноземних мов Київського університету туризму, економіки і права

Провідна установа: |

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра граматики

англійської мови, Міністерство освіти

і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “22” квітня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “16” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота присвячена діахронічному дослідженню мовленнєвих актів експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі в комплексі їх мовних, прагматичних, психологічних, когнітивних і соціальних характеристик.

Традиційно лінгвістика концентрувалася на вивченні емоційної лексики (Л.Г. Бабенко, Є.М. Галкіна-Федорук, В.І. Шаховський та ін.); накопичені різноманітні відомості про емотивну стилістику тексту й експресивний синтаксис (В.І. Болотов, М.В. Гамзюк, Н.О. Позднякова), однак їх діахронічний аналіз залишався поза увагою. Дослідження фонетичних особливостей функціонування емоційних висловлень (О.М. Алексієвець, А.А. Калита, Н.Д. Свєтозарова, Я.Р. Федорів, Т.В. Янчева) розкриває взаємозалежність їх фонетичних і семантико-прагматичних аспектів.

Останнім часом проблеми вербалізації емоцій стали об'єктом інтенсивного аналізу в когнітивній лінгвістиці: запропоновано сценарії вербалізації окремих емоцій (G. Lakoff, Z. Kцvecses ?а ін.) та розпочато дослідження емоційних концептів (А. Вежбицька), хоча їх розуміння вимагає уточнення.

У межах прагмалінгвістики висловлення, що слугують вербалізації емоцій, отримують нове висвітлення в теорії мовленнєвих актів (далі – МА): описані МА експресиви (Дж. Серль, G.N.A.і запропоновані різні тлумачення їх статусу в плані синхронії (Дж. Остін, Г.Г. Почепцов, J.та ін.). Уточнено окремі функціональні характеристики МА експресивів, їх формально-синтаксичні моделі в англійській мові (Т.А. Фесенко, І.Є. Фролова, Р.В. Шиленко). Простежено діахронічні особливості іллокутивної сили емотивності в прямих і непрямих МА (Т.П. Андрієнко, Л.Р. Безугла, В.І. Карабан, Л.В. Михайлова, І.С. Шевченко), однак дотепер немає цілісного уявлення про сучасний стан та історичний розвиток прагмасемантичних характеристик вербалізації негативних емоцій.

Із зверненням сучасної лінгвістики до дослідження дискурсу (А.Д. Бєлова, В.І. Карасик, М.Л. Макаров, Г.М Яворська) сформувалися передумови для системного усвідомлення вербалізації емоцій у дискурсі, що вимагає аналізу дискурсу негативної емоційності, МА експресивів негативної емоційності як його мінімальних одиниць та висвітлення прагмасемантичних різновидів цих експресивів як у плані синхронії, так і діахронії.

Актуальність роботи зумовлена цілісним антропоцентричним підходом до дослідження вербалізації негативних емоцій у дискурсі у взаємозв'язку мовних, психокогнітивних, соціальних сторін. Сформувалися наукові передумови та назріла необхідність спеціального вивчення прагматичних властивостей МА експресивів негативної емоційності як одиниць дискурсу негативної емоційності, що представляють собою діяльнісну систему, яка функціонує в синхронії і діахронії. Це визначає наукове завдання цієї роботи – комплексне дослідження історичного варіювання МА експресивів негативної емоційності, їх прагмасемантичних різновидів в англійському дискурсі XVI-XX ст.

Зв'язок дослідження з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті “Референт-перекладач” Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”, об'єднаних у межах теми “Мова як семіотична система і соціокультурне явище (теоретичні і прикладні аспекти): проблеми вивчення і викладання”, № державної реєстрації 0101V006996.

Загальною метою дослідження є з'ясування статусу й історичних змін експресивних МА негативної емоційності в англійському дискурсі XVI-XX ст. у руслі системно-діяльнісного історико-прагматичного підходу.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Виявити когнітивні, психологічні та лінгвістичні підстави вербалізації негативних емоцій та визначити сутність і складові дискурсу негативної емоційності.

2. Уточнити статус і прагматичні характеристики МА експресиву негативної емоційності як мінімальної одиниці дискурсу.

3. Виділити прагмасемантичні різновиди МА експресиву негативної емоційності й описати їх когнітивно-прагматичні та вербальні особливості.

4. Визначити діахронічні сталі та змінні МА експресиву негативної емоційності та виділених прагмасемантичних різновидів.

5. Виявити та систематизувати загальні й окремі тенденції історичного варіювання прагмасемантичних різновидів МА експресивів негативної емоційності.

Об'єкт дослідження в роботі становлять МА експресиви негативної емоційності як мінімальні одиниці англійського дискурсу негативної емоційності.

Предметом дослідження слугують прагматичні характеристики МА експресивів негативної емоційності та їх історичне варіювання в англійському дискурсі XVI-XX століть.

Гіпотеза дослідження виходить з того, що реалізація негативних емоцій у мовленні здійснюється в дискурсі за допомогою МА експресивів негативної емоційності, які мають прагмасемантичні різновиди відповідно до психокогнітивних підстав емоцій, що виражаються. Передбачається, що МА експресиви негативної емоційності протягом свого історичного розвитку формують інваріант і варіанти, які функціонують на різних етапах історії мови й соціуму.

Матеріалом дослідження обрано приклади прагмасемантичних різновидів МА експресивів негативної емоційності, які зібрані методом суцільної вибірки з художніх творів жанрів роману й драми 33 авторів Великобританії та США XVI-XX ст. загальним обсягом 7030 сторінок. У цілому проаналізовані особливості функціонування 2500 англійських експресивів у різних контекстах і ситуаціях.

Методологія і методи дослідження. Методологічною основою цього дослідження є системно-діяльнісний і функціональний підходи до аналізу мовленнєвої комунікації. Теоретичною базою дослідження є теорія мовленнєвої діяльності, теорія прототипів, теорія дискурсу й теорія мовленнєвих актів у їх відбитті в історичній прагмалінгвістиці.

Завдання цього дослідження визначають конкретні методи аналізу. Для прагмалінгвістичного вивчення МА експресивів негативної емоційності в історичній перспективі використовуються методи аспектного моделювання МА, контекстно-ситуативний, системно-функціональний і структурно-семантичний аналіз; для опису дискурсу негативної емоційності залучаються також елементи методів психо-, соціо- і когнітивної лінгвістики. Отримані кількісні дані оброблені із застосуванням методу зіставлення величин квадратичного відхилення долей.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначено сутність дискурсу негативної емоційності, здійснено комплексний аналіз еволюції МА експресивів негативної емоційності як мінімальних одиниць дискурсу негативної емоційності, уточнено їх прагматичний статус. Новим у роботі є виділення прагмасемантичних різновидів цих МА, визначення їх діахронічних інваріантів і варіантів, встановлення основних тенденцій їх історичного варіювання в англійському дискурсі негативної емоційності XVI-XX ст.

Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Дискурс негативної емоційності – це вид мовленнєвої діяльності в емоціогенних ситуаціях, спрямований на передачу емоційного стану як способу психологічної реалізації негативних емоцій адресанта й виклику відповідного емоційного переживання адресата. Система дискурсу негативної емоційності пов'язана з психоемоційною, когнітивною, соціокультурною, мовною системами. Дискурс негативної емоційності є компонентом загальної системи мовленнєвої діяльності і єдністю підсистем, що відповідають базовим психологічним типам негативних емоцій: гнів, презирство, неприємний подив, сум, страх, відраза, сором.

2. Експресив негативної емоційності визначаємо як МА, іллокутивна ціль якого – вираження поточного психологічного стану мовця, його негативного емоційно-оцінного відношення до слухача, третьої особи, а також до подій, які пов'язані з ними або із самим мовцем, що здатне змінити психологічний стан і поводження слухача.

Психологічну основу МА експресивів негативної емоційності утворюють емоції; формування інтенцій і реалізація МА експресивів негативної емоційності в мовленнєвих ситуаціях відбувається за прототиповим сценарієм. Мовну основу МА експресивів негативної емоційності, реалізованих у прямий спосіб, складають структура окличного речення, емоційно забарвлена лексика, іллокутивні дієслова.

3. Прагмасемантичні різновиди і підтипи МА експресивів негативної емоційності виділяємо за принципом психологічних станів і ступенем їх інтенсивності: експресив гніву (який має підтипи: обурення, роздратування, злість, ненависть, лють, сказ); експресив презирства (підтипи не виділяються); експресив неприємного подиву (з підтипами: нерозуміння, здивування); експресив суму (підтипи: смуток, нудьга, страждання, горе); експресив страху (з підтипами: боязнь, переляк, жах); експресив відрази (підтипи не виділяються); експресив сорому (підтип: зніяковілість).

4. Прагматична система МА експресивів негативної емоційності має діахронічний інваріант і варіанти, що зазнають історичних змін. Переважно сталими в МА експресивах негативної емоційності є: денотативний, іллокутивний та інтенціональний аспекти; діахронічними змінними, як правило, виступають адресантний, адресатний, ситуативно-контекстний і локутивний аспекти, у яких відзначається істотне кількісне і якісне варіювання при стабільній перевазі прямих способів вираження МА експресивів у всіх різновидах, крім МА експресиву неприємного подиву.

5. Еволюція окремих різновидів МА експресивів торкається різних аспектів МА: в експресивах гніву, презирства і суму знижується частотність прагматичних індикаторів – емоційно забарвленої лексики; в експресивах відрази зростає частотність експліцитного представлення адресата, зменшується чисельність вигуків; в експресивах страху і сорому змінюється якісний склад емоційно забарвленої лексики; в експресивах неприємного подиву істотно знижується частотність прямих способів вираження в порівнянні з непрямими і зростає частотність експліцитного представлення адресата.

Загальною тенденцією історичного розвитку МА експресивів негативної емоційності є звуження набору і частотності маркерів емотивності в усіх прагмасемантичних різновидах.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вивчення прагматичної еволюції експресивів негативної емоційності є внеском у розробку проблем історичної прагмалінгвістики й теорії МА. Запропоноване поняття дискурсу негативної емоційності розвиває теорію дискурсу, а комплексний психолого-когнітивний і прагматичний аналіз вербалізації негативних емоцій сприяє становленню нового когнітивно-прагматичного підходу, що є перспективним для вивчення МА і дискурсів інших типів.

Практична цінність роботи. Результати дослідження можуть знайти застосування у викладанні курсу історії англійської мови (“Синтаксис”, “Лексика”), у курсах практичної і теоретичної граматики англійської мови (“Синтаксис”, “Прагматика речення”), стилістики (“Виразні засоби мови”), у спецкурсах з інтерпретації художнього тексту, прагма- й соціолінгвістики, когнітивної лінгвістики, у наукових дослідженнях студентів і аспірантів.

Апробація роботи. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладу та англійської мови Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”, на сумісному засіданні кафедр “Лінгвістичний семінар” Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, на міжнародній науковій конференції “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, квітень 2000), на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Підготовка фахівців у галузях філології та лінгводидактики у вищіх навчальних закладах” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, жовтень 2002), на Всеукраїнській науковій конференції “Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, лютий 2003), на Міжнародній науково-методичній конференції “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, жовтень 2003).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження повністю відбиті в 4 статтях, опублікованих у фахових журналах України, 1 статті (у співавторстві) – у періодичному науковому збірнику в Україні й тезах 4 конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел із 269 позицій, списку джерел ілюстративного матеріалу з 33 найменувань, додатків, що включають 14 таблиць. Обсяг основного тексту дисертації складає 175 сторінок, загальний обсяг роботи – 210 сторінок.

У вступі обґрунтовуються актуальність, новизна, теоретична значимість роботи, намічаються мета й конкретні завдання дослідження, його методологічні основи й методи.

У першому розділі описується сутність дискурсу негативної емоційності як розумово-комунікативного феномена, аналізуються його психологічні й вербальні основи, висвітлюється його функціональна система, визначається прагматичний статус МА експресиву негативної емоційності.

У другому розділі моделюється МА експресив негативної емоційності, складається прототиповий сценарій МА експресивів негативної емоційності, аналізуються прямі й непрямі способи їх реалізації, виділяються інваріанти прагмасемантичних різновидів МА експресивів негативної емоційності.

У третьому розділі робиться аналіз варіювання прагмасемантичних різновидів МА експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі XVI-XX ст.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дослідження та намічаються перспективи подальших наукових розробок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. “Принципи історико-прагматичного дослідження мовного вираження негативних емоцій”. Мовленнєва реалізація емоцій здійснюється в дискурсі – розумово-комунікативному явищі, сукупності процесу й результату. За психологічним критерієм серед різновидів дискурсу виділяємо дискурс негативної емоційності – вид мовленнєвої діяльності в емоціогенних ситуаціях, спрямований на передавання емоційного стану як способу психологічної реалізації негативних емоцій адресанта й виклику відповідного емоційного переживання адресата.

Дискурс негативної емоційності має властивості системи, найважливіші з яких – наявність цілі, системоутворюючих відносин між підсистемами в складі системи, зв'язок з іншими системами: когнітивною, соціокультурною, мовною. Системоутворююче протиріччя дискурсу негативної емоційності полягає в тому, що він є одночасно процесом переживання того або іншого емоційного стану і його результатом; у ньому мовець виражає свій поточний стан і, разом з тим, за допомогою цього вираження досягає “емоційної розрядки”, зниження інтенсивності емоцій. Систему дискурсу негативної емоційності розуміємо як компонент макросистеми емоційного дискурсу, що поєднує всю систему емоцій, тобто підсистеми позитивних і негативних емоцій, і виступає складовим елементом мегасистеми мовленнєвої діяльності.

Дискурс негативної емоційності характеризується соціальною детермінованістю і мінливістю. У системі дискурсу негативної емоційності присутні підсистеми, протипоставлені за принципом синхронії діахронії, що містять відносно сталі й змінні елементи, варіювання яких пов'язано зі змінами в діяльності людини. Стабільність цієї системи забезпечується балансом між її сталими (інваріантними) елементами й змінними (діахронічними варіантами), що змінюються в окремі історичні періоди.

Психологічну основу дискурсу негативної емоційності утворюють емоції, які трактуємо як психологічні стани, що виникають у результаті інтеграції когнітивних і фізіологічних процесів, які впливають на поводження людини.

Проведене дослідження дискурсу негативної емоційності обмежене вербалізацією фундаментальних емоцій як найбільш частотних, при цьому враховуються їх емоційні відтінки і наявність змішаних багатотональних емоцій (кластерів емоцій). За принципом модальності переживання, слідом за К. Ізардом, виділяємо базові негативні емоції: гнів, презирство, сум, страх, відраза, сором, а також подив, що є амбівалентною емоцією й набуває негативного характеру тільки в певних контекстах і ситуаціях.

Емоційне й раціональне тісно переплетені в психологічній основі дискурсу негативної емоційності. Інтелектуальність емоцій підтверджується тим фактом, що вони усвідомлюються людиною: у залежності від контексту й ситуації ті самі емоції мовець виражає різними мовними засобами (В.І. Шаховський).

Емоції безпосередньо пов'язані з оцінкою, як раціональною, так і емоційною (О.Л. Бєссонова, М.В. Гамзюк, В.М. Телія). Експресивність у дискурсі трактуємо як комплексну категорію, що має здатність підсилювати вплив висловлення, яке містить в собі емотивне / емотивно-оцінне відношення мовця до позначення. На цій підставі вважаємо, що оцінка, емоція й експресія утворюють нерозривну єдність.

Емоції вербалізуються засобами різних рівнів мови. Один з найважливіших – це емоційно забарвлена лексика: слова, що мають емотивність або потенційно емотивні (їх емотивність розкривається в контексті), тобто слугують для передачі емоційного стану мовця й мають певний вплив на слухача. До класу емоційно забарвлених слів відносимо: лексику, що містить суфікси суб'єктивної оцінки й негативні префікси (goatish, infamous), а також лексику, утворену шляхом словоскладання (goat-bearded); лексику, що називає емоції (оскільки слово здатне викликати емоцію) (rage, fear), емоційно-оцінну лексику (dull, fool, coward), вигуки (Oh!, Ah!); лайливі слова (curse, damn(ed), devil), божіння ((by) Heaven, God).

Дискурс негативної емоційності як система складається з одиниць різних рівнів: мовленнєвих актів – мовленнєвих ходів – мовленнєвих подій; його мінімальною одиницею виступає МА експресив негативної емоційності. Наш підхід до аналізу прагматики вербалізації емоцій, що ґрунтується на розумінні дискурсу негативної емоційності як складної єдності експресивного, емоційного й оцінного, обумовлює відповідно й комплексне трактування його мінімальної одиниці – експресиву негативної емоційності: це МА, іллокутивна ціль якого – вираження поточного психологічного стану мовця, його негативного емоційно-оцінного відношення до слухача, третьої особи, а також до подій, які пов'язані з ними або із самим мовцем, що здатне змінити психологічний стан і поводження слухача.

За психологічним принципом виділяємо прагмасемантичні різновиди МА експресивів негативної емоційності з підтипами, що відповідають емоційним станам, об'єднаним Є.П Ільїним за ступенем їх інтенсивності:

Різновиди експресивів негативної емоційності | Прагмасемантичні підтипи МА

МА гніву | обурення, роздратування, злість, ненависть, лють, сказ

МА презирства–

МА неприємного подиву | нерозуміння, здивування

МА суму | смуток, нудьга, страждання, горе

МА страху | боязнь, переляк, жах

МА відрази–

МА сорому | зніяковілість

Доцільність виділення підтипів зумовлена швидкоплинністю емоцій у мовленні, їх здатністю перемінювати одна одну, нашаровуватися й перетинатися, що спостерігається як у межах одного, так і в послідовній низці кількох МА.

У розділі 2. “Історичний інвариант експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі” дослідження базується на дев'ятиаспектній моделі МА (аспекти: адресантний, адресатний, інтенціональний, ситуативний, контекстний, метакомунікативний, денотативний, іллокутивний, локутивний) (І.С. Шевченко). З'ясовано, що інваріант експресиву негативної емоційності складають наступні аспекти: денотативний (який передає інформацію про причину, що викликала той чи інший емоційний стан, або про оцінку мовцем цієї причини, або інформацію про поточний емоційний стан мовця), інтенціональний (для всіх МА даного типу актом вихідної актомовленнєвої інтенції є передача, опис відповідного емоційного стану), іллокутивний (виявлено, що більшість МА експресивів негативної емоційності реалізуються в прямий спосіб). Метакомунікативний аспект не є істотно значущим для аналізованих МА, оскільки в стані емоційної напруги адресант не піклується про техніку ведення комунікації й про дотримання принципу ввічливості, щоб не завдати шкоди “особі” адресата, а в окремих ситуаціях збиток заподіюється свідомо – для досягнення максимального перлокутивного ефекту. Тому роль цього аспекту в МА експресивах негативної емоційності стабільно мінімальна в XVI-XX ст.: відзначаємо лише одну позитивну стратегію ввічливості (термінологія П. Браун і Ст. Левінсона) – “використовуй ідентифікаційні маркери приналежності до певної групи” (P4): “I am so desolate without you, my darling, O, so desolate!” (Hardy); дві негативні стратегії – “передавай повідомлення в непрямий спосіб” (N1): “And ye would have me eat with you – and your hands not washed from killing?” (Stevenson); “стався з повагою до слухача” (N5): “So that you would have me shown up as a coward, sir, and our name dishonored for the sake of Miss Swartz’s money,” George interposed (Thackeray).

Виходячи з того, що інтенція МА експресивів негативної емоційності є складним механізмом, що має когнітивну основу, її формування й наступну реалізацію МА експресивів негативної емоційності в конкретній ситуації мовлення моделюємо у вигляді прототипового сценарію:

стимул, що впливає, (фізичне або ментальне сприйняття деякої ситуації) >

> оцінка цієї ситуації з погляду актуальних інтересів і потреб >

> емоція, обумовлена цією ситуацією та її оцінкою >

> МА експресив негативної емоційності як мовленнєва реакція.

Прототиповий сценарій є основою для аналізу формування інтенцій і реалізацій кожного з розглянутих прагмасемантичних різновидів МА експресивів негативної емоційності.

Про пряму реалізацію МА експресивів негативної емоційності сигналізує вживання одного з трьох іллокутивних індикаторів емотивності: синтаксичних засобів (структура окличного речення): “What an idiot you are, Anne McKenna!” (Michaels); лексичних засобів (емоційно забарвлена лексика) у випадках, коли структура речення оклична або оповідальна: “I never met with such impudence, curse me, never in my whole life before” (Goldsmith); іллокутивних дієслів (hate, despise, scorn, grieve, despair, lament, fear, dread, loathe та ін.). Індикаторами емотивності також слугують просодичні засоби (оклична інтонація), графічні (наявність знаку оклику), кінеми (вказівки в авторських ремарках).

Крім індикаторів емотивності в МА експресивах негативної емоційності функціонує ряд маркерів, що підсилюють або послаблюють змінюють емотивність висловлення: це різні слова-інтенсифікатори (so, much, very, such, too та ін., прикметники в порівняльному й найвищому ступені), усілякі повтори; стилістичні прийоми – метафори (у тому числі зоонімічні), епітети, порівняння, синоніми-уточнювачі, гіперболи, мейозис; синтаксичні засоби – периферійні синтаксичні моделі (номінативні, інфінітивні, незакінчені речення, речення з переривчастою структурою, а також еліптичні конструкції та інверсія), парцеляція, паралелізм, вставні речення, відокремлення. У досліджуваних МА індикатори емотивності можуть сполучатися з маркерами як одного, так і різних мовних рівнів, напр.: “Two months – your very first love affair, a matter of half a dozen meetings, a few kisses – against, against what you can’t imagine, what no one could who hasn’t been through it ”(Galsworthy), де є вставні речення (your very …; what no one …), повтор (against, against), мейозис (a matter of half a dozen meetings).

До МА експресивів негативної емоційності, які виражені в непрямий спосіб, відносимо висловлення, що передають прагматичне значення експресиву в емотивних ситуаціях і відповідних контекстах, але позбавлені вербальних індикаторів емотивності. За критерієм ситуативного контексту серед непрямо реалізованих МА експресивів виділяємо контекстно пов'язані й контекстно вільні МА:

§ у першому випадку висловлення набуває прагматичного значення емотивності лише в емотивних контекстах і ситуаціях; локутивно такі МА представлені імперативними реченнями (найчастіше з лайливою лексикою): O, be thou damned, inexecrable dog (Shakespeare); оповідальними реченнями без емоційно забарвленої лексики (нерідко із запереченням, дієсловами умовного способу): “I will not be beholden to any of your faction,” she cried (Stevenson); повторами реплік співрозмовника: Ophelia. He has my Lord of late, made many tenders Of his affection for me. Polonius. Affection, pooh (Shakespeare);

§ у контекстно вільних непрямо реалізованих МА експресивах іллокуція емотивності присутня постійно: це риторичні питання, питальні конструкції з What / who / when / which / how + маркери емотивності й питання-перепитування, які не потребують відповіді: Hamlet. Have you eyes? Could you on this fair mountain leave to feed, And batten on this moor? Ha? have you eyes? (Shakespeare).

В історичному інваріанті експресиву гніву стимулом виступає дія, що перериває нейтральний або позитивний емоційний стан суб'єкта, або примушує суб'єкт зробити що-небудь проти своєї волі, тобто дія, оцінювана адресантом як обмеження його свободи (де Е – емоція, f – функція, П – пропозиція, І – інформація): Егнів = f [П, (Іобмеження > Ісвобода)]

Переживання гніву супроводжується бажанням перебороти обмеження свободи, що реалізується вербалізацією гніву: “You fool!” She glared at him, feeling an almost uncontrollable urge to strangle him for such weakness (Trent).

За об'єктом спрямованості даний різновид експресиву умовно поділяється на чотири підтипи: спрямованість на (1) слухача, (2) третю особу, що у даний момент не чує мовця, (3) самого себе, (4) неживі предмети, правила і т.ін. Вихідною постактомовленнєвою інтенцією експресивів гніву, реалізованих у прямий спосіб, є бажання вплинути на емоційний стан слухача або змусити його діяти в інтересах мовця. Кінцева постактомовленнєва інтенція такого МА, як правило, полягає в заподіянні психологічного збитку (образи) тому, на кого він спрямований. При вираженні гніву непрямими засобами актом вихідної актомовленнєвої інтенції виступають: питання, обіцянка, волевиявлення, припущення, пов'язані з буквальним значенням висловлення.

Для формування історичного інваріанта експресиву презирства стимулом є дія, яка складає конкуренцію суперництво суб'єктові або не відповідає стандартам цивілізованого поводження. Об'єкт презирства знецінюється в очах суб'єкта, при цьому одночасно зростає власна значимість суб'єкта: Епрезирство = f [П, (Ісамооцінка > Іоцінка іншого)]

Переживання презирства супроводжується бажанням принизити об'єкт презирства, що вербалізується в гордовитій або поблажливій формі: “You sound like a gun moll in a bad gangster picture” (Campbell).

Експресиви презирства можуть бути спрямовані на наступні об'єкти: слухача, третю особу (групу осіб), самого себе, неживий предмет / абстрактне поняття. Вихідною постактомовленнєвою інтенцією реалізованих у прямий спосіб експресивів презирства є демонстрація власної переваги над об'єктом презирства. Кінцева постактомовленнєва інтенція пов'язана з ігноруванням об'єкта презирства. Для експресивів презирства, що виражаються в непрямий спосіб, акти вихідної актомовленнєвої інтенції зумовлені буквальним значенням висловлень; ними виступають: питання, припущення, обіцянка. Їх кінцевою постактомовленнєвою інтенцією може бути самозахист.

Історичний інваріант експресиву неприємного подиву має стимулом несподівану для суб'єкта дію, що оцінюється ним як дивна, суперечна його попереднім знанням:

Енеприємний подив = f [П, (Інове > Івідоме)]

У мовця з'являється бажання перебороти виявлене протиріччя, що вербалізується за допомогою відповідного МА експресиву: “Lord, how churlish he is to women!” (Wycherley)

Чисельність вихідних постактомовленнєвих інтенцій для експресиву неприємного подиву обмежена: це, як правило, продовження розмови. В експресивах, що виражають цей емоційний стан у прямий спосіб, кінцева постактомовленнєва інтенція збігається з актомовленнєвою. Для експресивів, що виражають неприємний подив у непрямий спосіб, актом вихідної актомовленнєвої інтенції відповідно до супутньої іллокутивної сили слугує запитування. Їх вихідною постактомовленнєвою інтенцією є: спонукання до продовження розмови; бажання усвідомити що відбувається; з'ясування причин.

За нашими даними, у переважній більшості випадків експресиви неприємного подиву займають медіальне положення в мовленнєвому ході в дискурсі і слугують продовженню мовленнєвої інтеракції. У цих висловленнях регулярно фігурують три стратегії ввічливості: (P4), (N1), (N5).

В історичному інваріанті експресиву суму стимулом виступає дія, яка порушує благополуччя суб'єкта і його гармонію з навколишнім світом. Вона оцінюється суб'єктом як втрата чогось цінного, як втрата ролі, що позбавляє його важливих для нього відносин з людьми:

Есум = f [П, (Іутрата > Ігармонія)]

У мовця з'являється бажання усунути причини суму або зменшити його – викликати співпереживання в оточуючих за допомогою мовних засобів: “O my breast, thy hope ends here!” (Shakespeare), хоча суб'єкт, що відчуває сум, зазвичай розмовляє мало й неохоче.

Вихідною постактомовленнєвою інтенцією експресивів суму, виражених у прямий спосіб, є: благання жалю; зміна свого відношення до об'єкта, що викликає сум; об'єднання й згуртування людей, пов'язаних одним нещастям. Актом кінцевої постактомовленнєвої інтенції є: отримання допомоги, зміна поводження того, хто породжує сум. У МА експресивах цього різновиду, виражених у непрямий спосіб, відповідно до їх супутньої іллокутивної сили вихідною актомовленнєвою інтенцією виступає: запитування, припущення.

Експресиви суму в дискурсі негативної емоційності функціонують на початку в середині мовленнєвого ходу. Якщо тема розмови викликає глибоке переживання або адресат не висловлює співчуття, вони вживаються для замикання мовленнєвої інтеракції. В експресивах суму досить постійно реалізуються лише дві стратегії ввічливості – (P4) і (N1).

Для історичного інваріанта експресиву страху стимулом є дія, що порушує спокій суб'єкта, оцінювана ним як загроза його існуванню (як тілесному, так і психологічному Я):

Естрах = f [П, (Ізагроза > Ібезпека)]

У мовця з'являється бажання змінити ситуацію, що реалізується шляхом вербалізації цієї емоції: “How frightfully the holy coward stares!” (Dryden)

Об'єктом страху слугує або людина (причому не обов'язково адресат), або неживий предмет. Вихідною постактомовленнєвою інтенцією виражених у прямий спосіб експресивів страху є: з'ясування сутності небезпеки, попередження слухача про небезпеку, бажання заручитися його підтримкою. Актом кінцевої постактомовленнєвої інтенції є: одержання допомоги, захист, віддалення від джерела страху. Для експресивів, що виражають страх у непрямий спосіб, актами вихідної актомовленнєвої інтенції відповідно до їх буквального значення є: запитування, прохання або благання про допомогу, припущення (передчуття). Їх вихідна й кінцева постактомовленнєві інтенції, як правило, збігаються з постактомовленнєвими інтенціями експресивів страху, виражених у прямий спосіб.

Експресив страху загалом не перериває мовленнєвої інтеракції в дискурсі негативної емоційності. Лише коли мовець воліє відійти від джерела страху або припинити розмову, цей МА замикає мовленнєву интеракцію. В аналізованих МА регулярно знаходимо дві стратегії ввічливості: (Р4) і (N1).

Історичний інваріант експресиву відрази має стимулом дію, яка оцінюється суб'єктом як противна, мерзенна – як у фізичному, так і в психологічному плані, тобто шкідлива і потенційно небезпечна, така, що порушує прийнятні для нього норми: Евідраза = f [П, (Ішкода > Інорма)]

У мовця, який переживає відразу, з'являється бажання змінити об'єкт відрази або переключити свою увагу на інший об'єкт, що вербалізується в експресиві відрази: She said: “What a low, vulgar girl!” (Fitzgerald)

Вихідною постактомовленнєвою інтенцією експресивів відрази, виражених у прямий спосіб, є: критика того, хто або що викликало відразу; бажання вплинути на дії слухача. Кінцева постактомовленнєва інтенція більшості експресивів відрази, виражених як у прямий, так і непрямий спосіб, полягає в бажанні усунути об'єкт відрази або відсторонитися від нього. Вихідною актомовленнєвою інтенцією виражених у непрямий спосіб експресивів відрази, що відповідає їх супутній іллокутивній силі, виступає: запитування, спонукання, порада, обіцянка, припущення.

Експресив відрази, як правило, замикає мовленнєвий хід або подію в дискурсі негативної емоційності. Вербалізація відрази може супроводжуватися стратегіями ввічливості (P4) і (N1).

Для формування історичного інваріанта експресиву сорому стимулом є дія, що порушує впевненість суб'єкта в собі й оцінюється ним як неадекватна загальноприйнятій оцінній нормі певного соціуму в той чи інший історичний період: Есором = f [П, (Інорма > Ісамооцінка)]

Переживання сорому супроводжується бажанням стати менше, не потрапляти нікому на очі, лише іноді воно здійснюється шляхом вербалізації сорому: Jessica. I am glad ‘tis night, you do not look on me, For I am much ashamed of my exchange (Shakespeare).

Вихідною постактомовленнєвою інтенцією виражених у прямий спосіб експресивів сорому виступає самокритика, а також бажання з'ясувати, яке враження мовець справляє на оточуючих. Кінцева постактомовленнєва інтенція пов'язана з бажанням відмежуватися фізично або психологічно від джерела сорому. В експресивах сорому, виражених у непрямий спосіб, супроводжуючою іллокутивною силою є запитування, воно вказує на вихідну актомовленнєву інтенцію.

Експресиви сорому, як правило, замикають мовленнєву подію в дискурсі негативної емоційності. Вираження сорому може супроводжуватися трьома стратегіями ввічливості: (P4), (N1) та (N5).

Розділ 3. “Динаміка прагматичної системи експресивів негативної емоційності в англійському дискурсі XVI-XX ст.” містить аналіз діахронічних змін досліджуваних МА. Виявлено, що при відносній стабільності денотативного, іллокутивного й інтенціонального аспектів, варіювання зазнають адресантний, адресатний, ситуативно-контекстний й локутивний аспекти. Як загальні тенденції історичного варіювання виділених прагмасемантичних різновидів експресивів негативної емоційності відзначаємо:

- звуження набору й частотності маркерів емотивності;

- стабільну перевагу прямих способів вираження іллокутивної сили у всіх різновидах експресивів негативної емоційності, крім неприємного подиву;

- якісну зміну звертань у складі досліджуваних МА: гонорифічні звертання в цілому для них не характерні через психологічні особливості цих емоцій; емоційно-оцінні звертання образливого характеру є типовими в XVI ст.; кодифіковані звертання – у XVIII ст.; звертання на ім'я або із зазначенням ступеня спорідненості, як правило, відзначаються в XIX-XX ст.;

- істотне зростання частотності всіх різновидів експресивів негативної емоційності в мовленні адресантів-жінок, що віповідає загальним змінам соціуму й культури.

Історичне варіювання в окремих прагмасемантичних різновидах експресивів негативної емоційності в XVI-XX ст. має різну спрямованість, що простежується в різновекторній динаміці їх окремих аспектів – діахронічних змінних:

· В експресивах гніву п'яту частину всіх прикладів складають контекстно вільні експресиви, непрямо виражені питальними реченнями. Зміни відбуваються в адресантному, адресатному й локутивному аспектах:

- частотність експресивів гніву з експліцитно вираженим адресантом коливається;

- частотність експресивів гніву з експліцитно выраженим адресатом зростає;

- істотні зміни відбуваються в локутивному аспекті: змінюється якісний склад емоційно забарвленої лексики – лише hate, mad, shame, fool, wretch і їх похідні присутні постійно; окрема лексика обмежена у вживанні одним або декількома століттями – base (XVI-XIX ст.), tantrum (XX ст.); значення деяких слів (idle, simplicity) історично трансформуються; скорочується набір і частотність вигуків, якісний склад яких у XX ст. звужується в основному до Oh. У XVI ст. до половини прикладів містять слова зниженого стилістичного тону, частотність яких скорочується удвічі в XX ст.; уживання слів-інтенсифікаторів, епітетів, а також номінативних речень зменшується.

· У дискурсі XVI-XX ст. в експресивах презирства зміни торкаються ситуативно-контекстного, адресантного, адресатного й локутивного аспектів:

- істотно варіюються об'єкти презирства – від питань моралі в XVI ст. до політичних поглядів, окремих професій у XX ст.;

- у локутивному аспекті зміни торкаються емоційно забарвленої лексики, зменшення її частотності супроводжується зміною якісного складу: слова dull, fool, hypocritical та їх похідні присутні постійно; в окремі періоди фігурують fop (XVII ст.), base, wretch (XVI-XVIII ст.); із уживання виходить ravish; змінюють своє значення luxurious, sudden. Істотно скорочується кількісний і якісний склад вигуків: у дискурсі XVII ст. відзначено 11 вигуків, у XX ст. – лише два (Oh!, Ah!); така ж тенденція спостерігається й у вживанні слів зниженого стилістичного тону. Високою частотністю відрізняються емоційно-оцінні епітети (половина прикладів у XVI ст. і чверть у XX ст.), причому їх кількість в одному експресиві скорочується з 5-8 до 1-2. Здатність адресанта ретельно добирати маркери емотивності різних рівнів відповідає уявленню про презирство як про “найхолоднішу” із усіх негативних емоцій.

· В експресивах неприємного подиву відбуваються зміни в адресантному, адресатному, метакомунікативному, іллокутивному й локутивному аспектах:

- спостерігається тенденція зростання частотності експресивів неприємного подиву з експліцитно представленим слухачем;

- простежується динаміка зростання позитивних стратегій у XVI-XVII ст.;

- іллокутивне дієслово wonder відзначається в цих експресивах з XVII ст.;

- емоційно забарвлена лексика є присутньою не більш ніж у третині прикладів, її якісний склад варіюється несуттєво: більшість одиниць (strange, astonish, surprise) фігурує в дискурсі декількох століть. Найбільш типовими синтаксичними маркерами цих експресивів є еліпсис, повтор частини або всього попереднього висловлення (від третини до половини прикладів). Інші маркери емотивності в експресивах неприємного подиву фігурують нестабільно, оскільки цей емоційний стан є короткочасним.

· В експресивах суму змінюються складові адресантного, адресатного й локутивного аспектів:

- у локутивному аспекті якісний склад емоційно забарвленої лексики є бідним у порівнянні з іншими різновидами експресиву; вигуки незмінно складають не менш третини прикладів, протягом декількох століть у цих МА фігурують O, Oh, Ay, Ah. Відзначаємо коливання частотності експресивів суму, що містять повтори або реалізуються окличними реченнями, та зростання частотності експресивів суму з переривчастою структурою речення.

· В експресивах страху змін зазнають адресантний й локутивний аспекти:

- на відміну від інших різновидів у цьому МА адресант є експліцитно представленим не менш ніж у половині прикладів;

- в експресивах страху відзначається найвища частотність іллокутивних дієслів (до третини прикладів), їх якісний склад істотно змінюється, і лише дієслово fear є присутнім постійно;

- зміни відбуваються в якісному складі емоційно забарвленої лексики: найбільш різноманітний набір одиниць лексико-семантичної групи страху відзначено в XVI ст. (appal, cow, startle, dismay); семантичні значення окремих слів (horror, terror, fear та їх похідні) історично зберігаються. Для цих експресивів аж до самого XX ст. характерна висока частотність божіння; хоча його якісний склад змінюється, найбільш частотними залишаються семи God, Heavens.

· В експресивах відрази спостерігаються зміни в ситуативно-контекстному, адресантному, адресатному й локутивному аспектах:

- змінюється об'єкт відрази – від подружніх відносин і зрад у XVII ст. до політики, хабарництва, наклепу в XX ст.;

- у XVIII-XX ст. зростає частотність експресивів відрази з експліцитно представленим слухачем;

- у локутивному аспекті цих МА зменшується частотність і якісний склад вигуків: у XVI ст. відзначаємо puh!, fie!, O, foh!, у XX ст. вигуки в них не зареєстровані. Експресиви відрази відрізняються високою частотністю слів зниженого стилістичного тону, їх якісний склад змінюється, найбільша різноманітність відзначається в XX ст. (bastard, strumpet, fucking bitch, whore, tramp, bloody swine). При загальній високій частотності епітетів у цих МА спостерігається тенденція її скорочення в XX ст. Частотність експресивів відрази з окличною структурою речення коливається; вставні речення не перевищують десятої частини прикладів.

· У різні історичні періоди в екпресивах сорому зміни стосуються ситуативно-контекстного, адресантного й локутивного аспектів:

- джерелами сорому для адресанта в XVI-XVII ст. були питання моралі й етикету, у XX ст. – переважно сімейні відносини;

- у локутивному аспекті істотні зміни зазнає якісний склад емоційно забарвленої лексики: незмінною семантикою протягом декількох століть відрізняються shame (XVI-XIX ст.), stain (XVI-XVII ст.), окремі слова вживаються лише в одному столітті – imminent (XVI ст.), swaggering (XVIII ст.); склад вигуків, найбільш різноманітний у XVI ст. (Ay, Alack, fie), пізніше скорочується.

§ Відзначений різновекторний характер змін у прагмасемантичних різновидах експресивів негативної емоційності свідчить про високу значимість когнітивно-психологічних факторів для вербалізації досліджуваних емоцій.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведений комплексний аналіз вербалізації негативних емоцій в англійському дискурсі, виконаний з урахуванням актуального антропоцентричного системно-діяльнісного підходу, дозволив одержати нові дані про МА експресиви негативної емоційності, їх статус та особливості функціонування в XVI-XX ст.

Дискурс негативної емоційності трактуємо як вид мовленнєвої діяльності в емоціогенних ситуаціях, спрямований на передачу емоційного стану як способу психологічної реалізації негативних емоцій адресанта й виклику відповідного емоційного переживання адресата. Дискурс цього типу має системний характер і являє собою єдність підсистем, що відповідають базовим психологічним типам негативних емоцій: гнів, презирство, неприємний подив, сум, страх, відраза, сором. Системне розуміння дискурсу негативної емоційності розкриває його зв'язок із психоемоційною, когнітивною, соціокультурною, мовною системами. Система дискурсу негативної емоційності є компонентом макросистеми емоційного дискурсу, що поєднує всю систему емоцій, тобто підсистеми позитивних і негативних емоцій, і виступає складовим елементом мегасистеми мовленнєвої діяльності людини.

Мінімальною одиницею дискурсу негативної емоційності визнаємо експресив негативної емоційності, визначений як МА, іллокутивна ціль