ім. І.І. МЕЧНИКОВА

ЧЕТВЕРІКОВА Олена Роальдівна

УДК 811.111:82-27-3:007(043.3)

МОНОЛОГ ПЕРСОНАЖА ЯК РІЗНОВИД

ЗОБРАЖЕНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

(на матеріалі англомовної художньої прози)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

ЯРМОЛЕНКО Галина Григоріївна,

Ізмаїльський державний

гуманітарний університет,

доцент кафедри англійської філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

МІЗЕЦЬКА Віра Ярославівна,

Одеська національна юридична академія,

завідувач кафедри іноземних мов;

кандидат філологічних наук, доцент

КОРОТКОВА Людмила Вітальєвна,

Херсонський державний університет,

доцент кафедри англійської мови.

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний

університет, кафедра граматики

і історії англійської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “21” травня 2004 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (65026, м.Одеса, вул.Преображенська, 24).

Автореферат розіслано “___” _______________ 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації у текстах художньої прози ХХ століття.

У вивченні художніх текстів переважають роботи, що мають функціонально-комунікативну та прагматичну спрямованість (І.В. Арнольд, В.П. Белянін, О.П. Воробйова, Р.С. Газарх, І.М. Колегаєва, Л.Г. Лузіна, Т.В. Радзієвська, М.Д. Феллер, R. Beaugrande, W. Dressler, A.H. Gardiner, M.A.К. Halliday). Дослідники прагнуть виявити те, як функціонує мова, як здійснюється спілкування.

Особливістю художнього тексту є можливість виділення в ньому двох різновидів комунікації: реальної комунікації, що відбувається по лінії автор-текст-читач, та зображеної комунікації, котра відтворює персонажне спілкування. Обидва різновиди комунікації знаходяться у постійній взаємодії.

Форми спілкування персонажів у художньому тексті представлені діалогом, полілогом та монологом. Їхню відмінність підкреслюють такі дослідники, як А.В. Беляєва, С. Майклз; М.П. Брандес; М. Лабащук; Н.В. Моісеєва; І.В. Нестеров; В.В. Фащенко; Ch.T. Brown, P.W. Keller; M. Gregory; S. Carrol; E. Goffman та ін.

Актуальність роботи визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення мовних явищ у комунікативно-функціональному аспекті та розв’язання проблем використання мовних засобів у процесі спілкування при породженні, розгортанні та сприйнятті мовлення. Дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації відкриває ширші можливості для складання уявлення про функціонально-структурні і комунікативні особливості персонажного мовлення, про конкретні умови та фактори, що спричиняють виникнення та впливають на здійснення монологу персонажа в художньому тексті.

Зв’язок з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри англійської філології Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Напрямок наукового пошуку - “Художній прозаїчний текст як система типів викладу” (тему було затверджено вченою радою Ізмаїльського державного гуманітарного університету 27 січня 2000 року (протокол № 6)).

Метою даної роботи є визначення комунікативних факторів, пов’язаних з умовами, що сприяють виникненню монологу персонажа, вивчення комунікативної ролі окремих мовних компонентів монологу при здійсненні цілеспрямованого впливу на адресата монологу, дослідження контекстного оточення, яке поєднує аналіз авторського мовлення, котре вводить монолог персонажа, і мовну реакцію адресата-персонажа на монолог.

Поставлена мета визначила такі завдання дослідження:

1) виділення характерних ознак монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації та виявлення умов і причин його появи;

2) визначення типів монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування;

3) класифікація адресантно-адресатних моделей монологу персонажа, виявлення та опис кореляції між комунікативними типами монологу та адресантно-адресатними моделями;

4) дослідження функціонування звертання та оцінки, які сприяють здійсненню цілеспрямованого впливу монологу на адресата, та аналіз мовленнєвих засобів, що віддзеркалюють особливості психо-емоційного стану адресанта монологу;

5) вивчення мовленнєвої реакції адресата монологу;

6) аналіз функцій авторського мовлення, яке вводить монолог персонажа у структуру художнього тексту, і таксономічний опис його позиційних моделей.

Об’єктом спостереження у даній роботі є монолог персонажа, що виникає у ситуаціях зображеного персонажного спілкування та при усамітненні персонажа.

Предмет дослідження створюють лексичні і синтаксичні одиниці монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування, та лінгвістичні особливості контекстного оточення, в якому виникає та здійснюється монолог персонажа.

Матеріалом дослідження у дисертації став корпус з 1283 монологів персонажів з 13 творів художньої прози англійських та американських авторів ХХ століття, який було отримано методом суцільної вибірки.

Методи дослідження визначаються поставленими завданнями, матеріалом, теоретичною спрямованістю роботи та мають комплексний характер. Методологічною основою усієї роботи є теорія літературної комунікації, котра надала можливість дослідити монолог персонажа у складі зображеної комунікації. Для досягнення загальної мети дослідження та вирішення конкретних завдань було використано такі методи:

- описово-порівняльний метод – для аналізу окремих різновидів персонажного спілкування та розгляду монологічного різновиду персонажного мовлення;

- зіставний метод – для порівняння комунікативних типів монологу;

- кількісний метод – для опрацювання кількісних даних дослідження;

- функціонально-аналітичний метод – для розгляду монологу персонажа як єдності змістових і мовних елементів, які спрямовані на досягнення бажаного впливу на адресата.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в роботі вперше:

? функціонування монологу персонажа як засобу зображеної комунікації розглядається відносно різних комунікативних ситуацій персонажного спілкування: аутокомунікативного, діалогічного, полілогічного та спілкування у зображеній груповій комунікації;

? проаналізовано комунікативні особливості ситуацій персонажного спілкування, що передують появі монологу, і визначено їх обов’язкову конфліктність та інформативну роздисбалансованість;

? виділено комунікативні типи монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування та досліджено функціонування мовленнєвих засобів цілеспрямованого впливу на адресата монологу;

? окреслено адресантно-адресатні моделі монологу персонажа;

? досліджено взаємодію монологу персонажа з контекстним оточенням, яке містить мовленнєву реакцію адресата на монолог, та авторське мовлення, що вводить монолог персонажа.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні концептуального підходу до дослідження ресурсів мови у процесі виникнення та здійснення монологу персонажа в художньому тексті, у подальшому вивченні модально-емоційних способів мовленнєвої виразності. Розгляд функціонування мовних компонентів монологу сприяє розумінню здійснення цілеспрямованої комунікації.

Практичне значення дослідження полягяє у можливості застосування пропонованого підходу для вивчення комунікативних особливостей монологу в розмовному дискурсі, в подальшому дослідженні діалогу та полілогу в зображеній реальності художнього твору, продовженні поглибленої розробки теорії мовленнєвої комунікації і лінгвістики тексту. Результати експериментального аналізу можуть бути застосовані у викладанні спецкурсів з лінгвістики тексту, при навчанні як усного, так і письмового монологічного мовлення. Крім того, результати дослідження знайдуть застосовання в лекціях та семінарах із стилістики англійської мови, інтерпретації тексту, в процесі вивчення лінгвістичних особливостей емоційного мовлення, а також при написанні навчальних посібників з особливостей зображеної комунікації.

Апробацію результатів дослідження було здійснено у доповідях на засіданнях кафедри англійської філології Ізмаїльського державного гуманітарного університету (1999-2003р.р.), на засіданнях секцій наукових конференцій в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті (2002,2003р.р.), на науковій конференції, присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (Харків, 2000р.), на 5-ій всеукраїнській конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002р.), на першій всеукраїнській конференції молодих учених-філологів (Львів, 2002р.), на міжнародних наукових конференціях: “Функціональна лінгвістика. Мова. Людина. Влада” (Ялта, 2001, 2003р.р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, списку досліджуваних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 с. (обсяг основної частини - 165 с.). Список використаних теоретичних джерел і джерел досліджуваного матеріалу містить 228 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, розкривається новизна теми, її теоретична та практична цінність, з’ясовуються основні методи дослідження і теоретичні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретичні передумови дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації” висвітлено три основні напрями дослідження: 1) головні підходи у вивченні монологу; 2) текстові характеристики монологічного персонажного мовлення; 3) монолог персонажа у складі зображеної комунікації.

Сучасне поняття “монолог” застосовується до будь-якого монологічного мовлення: художнього, наукового, ділового, публіцистичного, побутового. Способами реалізації монологічного мовлення є усна (розмовна) та писемна форми.

В художній прозі монологічне мовлення не лише імітує усне розмовне мовлення, але містить такі ознаки літературної мови, як естетичність і образність.

Монологічне мовлення, що виявляється у художніх творах, має два різновиди. Це – авторське монологічне мовлення та персонажне монологічне мовлення. Особливості монологічного мовлення персонажів вивчалися у драмі (Т.Г. Винокур; Л.В. Крилова; Т.К. Носенко та ін.), в художній прозі (В.В. Виноградов; В.А. Зименкова; Т.І. Лукіних та ін) та в поетичних творах (І.А. Безкровна). Деякі вчені спрямовують свої зусилля на вивчення різних форм змішування і взаємодії монологічного та діалогічного мовлення в художніх творах (О.В. Абаімова; В.Д. Дєвкін; Н.В. Моісєєва; С.В. Свєтана та ін).

Дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації виходить з тих особливостей, які відрізняють його від інших форм персонажного спілкування. Монолог персонажа існує поряд з діалогом та полілогом (форма якого зводиться до кількох перехресних діалогів), котрі відрізняються від нього різними комунікативними обставинами і завданнями комунікантів та функціями, які виконують ці форми персонажного спілкування.

Монолог персонажа в тексті художньої прози як цілеспрямована одиниця виконує такі комунікативні функції: 1) інформативну – повідомлення інформації; 2) впливову – здійснення переконання; 3) експресивну – використання мовленнєвого спілкування для опису психо-емоційного стану, в якому знаходиться мовець, для зняття емоційної напруженості; 4) узагальнюючу – представляє генералізацію певного досвіду.

Монолог персонажа має такі особливості: обов’язкове пунктуаційно-графічне виділення, здатність виражатись у зовнішній і внутрішній формах, існування як у чистому вигляді, так і у змішаних з діалогом (полілогом) утвореннях, можливість бути спрямованим як на конкретного персонажа, так і на неозначену кількість персонажів, та містити всередині репліки іншого персонажа (або кількох персонажів), які представляють синтаксичні конструкції із звертально-окличним змістом, запитання або оповідні синтаксичні конструкції, які не порушують загальної цілісності монологу.

Детермінантами змісту монологу виступають змістовно-концептуальна інформація, авторський концепт твору, а також особистість персонажа-відтворювача монологу. Монолог персонажа має такі риси: 1) належність одній особі; 2) протяжність (мінімум п’ять речень для вимовленої форми монологу та три – для внутрішнього монологу); 3) семантична і структурно-композиційна цілісність, яка визначається наявністю семантичних зв’язків між його одиницями та елементами (у послідовних реченнях повторюється одна й та ж тема при різних ремах, або рема попереднього речення стає темою наступного); 4) змістова закінченість, що визначається наявністю узагальнюючого вислову у заключній частині або дієслова, що вказує на зупинку мовлення, і залежить від комунікативної поведінки адресата та зовнішнього контексту у вигляді авторського мовлення, яке може свідчити чи то про неспроможність або нездатність персонажа закінчити монолог, чи то акцентувати його закінчення; 5) відносна автономність, що визначається ступенем зверненості монологу (звернені монологи мають меншу відносну автономність змісту, ніж ті, що є усамітненими або внутрішніми) та характером інформації (переважання інформації загально-філософського характеру робить монолог більш-менш незалежним від ситуації, в якій він виникає); 6) модальність, що поглинає цільову комунікативну установку адресанта монологу і оцінку; 7) складна модель адресованості, котра визначається особливостями художньої комунікації.

У другому розділі “Комунікативні властивості монологу персонажа” окреслюються комунікативні ситуації, в котрих може здійснюватися монолог персонажа, відносно яких виділяються різні комунікативні типи монологів, вивчаються засоби вербального впливу монологу на адресата-персонажа. Визначаються моделі адресантно-адресатної спрямованості монологів у різних комунікативних ситуаціях. Виділяються комунікативні типи звертань та оцінок та розглядається їхнє функціонування у виділених монологах. Досліджуються лінгвістичні засоби вираження психо-емоційного стану персонажа при здійсненні монологу.

Монолог персонажа було виділено в таких комунікативних ситуаціях: 1) при усамітненні персонажа, що розуміється як акт автокомунікації; 2) в ситуації зображеної групової комунікації, коли персонаж промовляє монолог, звертаючись до неозначеної великої кількості слухачів; 3) при діалогічному та полілогічному спілкуванні персонажів.

Кількісний та порівняльний аналіз виникнення монологу персонажа у названих ситуаціях персонажного спілкування показав, що найбільшою є група монологів, які виникають при діалогічному спілкуванні персонажів, що становить 57,5% від загальної кількості досліджуваних монологів. Другу велику групу становлять монологи, які виникають у ситуації, котра визначається як полілогічне спілкування, що дорівнює 37,8% від загальної кількості. Група монологів, що визначається як автокомунікація, є значно меншою порівняно з розглянутими вище. Вона становить 2,9% від загального корпусу досліджуваних монологів. Менш за все було зареєстровано монологів, які представляють мовлення в ситуації зображеної групової комунікації, що становить 1,8% від загальної кількості.

Подальше дослідження монологу персонажа націлене на розгляд причин його появи в ситуаціях персонажного спілкування.

При створенні діалогу майже однаковою мірою діють два, а у полілозі – декілька (три і більше) суб’єктів мовлення, що свідчить про комунікативну рівновагу, тобто відносно однакову комунікативну активність персонажів, при котрій відмічається тісний змістовий зв’язок між їхніми послідовними репліками, постійне виявлення і зняття інформаційного розриву та нерозуміння, коли персонаж почергово виступає то як слухач, то як мовець.

При порушенні комунікативної рівноваги в ситуації персонажного спілкування відбувається зсув у бік підвищення комунікативної активності одного з персонажів у зв’язку з необхідністю чи бажанням: 1) передати нову інформацію, 2) здійснити вплив на іншого персонажа, з метою переконати його виконати дію, 3) вплинути на психо-емоційний стан адресата, 4) самовисловитися.

З метою виявити лінгвістичні особливості ситуації персонажного спілкування, що створює імпульс для виникнення монологу персонажа, нами була виділена комунікативна єдність, яка включає чотири репліки персонажів, що передують монологу. Її аналіз довів, що появі монологу у ситуаціях персонажного спілкування сприяє порушення комунікативної рівноваги, в основі якої лежить інформативний дисбаланс або конфліктна ситуація.

1. Інформативний дисбаланс. При наявності інформативного дисбалансу виявляються два різновиди виникнення монологу. По-перше, про виникнення інформативного дисбалансу у персонажному спілкуванні свідчать питальні конструкції (Where did you see this man?; Do you recall what the memo said?), коли один персонаж (або кілька персонажів) бажає отримати інформацію, речення в наказовому способі (Tell us what will happen; Gimme the short version), що містять прохання надати інформацію, щось пояснити, прокоментувати. В іншому випадку ініціатором монологу є персонаж, що ідентифікується як адресант. Він уточнює, чи має інший комунікант потрібну інформацію, і при отриманні негативної відповіді або виявленні зацікавленості в отриманні інформації надає її. В ситуаціях, коли персонаж інформує неозначену кількість інших персонажів, монолог вводиться авторським мовленням.

2. Конфліктна ситуація. Монолог персонажа може виникнути внаслідок порушень комунікативної рівноваги, що мають психологічну або когнітивну природу. Такі порушення в тексті визначаються наявністю мовних ознак конфліктної ситуації у попередньому діалогічному або полілогічному персонажному спілкуванні, що сприяє виникненню монологу.

У комунікативній єдності, що передує появі монологу, відзначаються речення, що містять обвинувачення, погрози та обр?зи (The ninety dollars you stole from your client), спроби змінити тематику спілкування або передають небажання спілкуватися (Please, stop it), виражають недовіру (Only if it is the truth), свідчать про стурбованість та невпевненість одного з комунікантів (I don’t know. I – ).

Проведене дослідження виявило, що більша кількість досліджуваних монологів, а саме 51,2%, виникає внаслідок інформативного дисбалансу. Кількість монологів, що виникають внаслідок конфліктної ситуації, становить 45,9%.

Виникнення 2,9% монологів не може бути пояснено наявністю комунікативного дисбалансу при персонажному спілкуванні. Їх було відмічено в ситуації, коли персонаж, що здійснює монолог, знаходиться на самоті, про що свідчить авторське мовлення, яке вводить монолог, та у випадках, коли персонажне мовлення є внутрішнім.

Визначені умови виникнення монологу персонажа впливають на його подальшу цілеспрямованість. Як цілеспрямована одиниця персонажного спілкування монолог створюється за допомогою загального комунікативного завдання, яке персонаж ставить перед собою в окремій комунікативній ситуації. Розгляд монологу як цілеспрямованої одиниці персонажного мовлення дозволив виділити такі його різновиди:

1) Інформативний монолог персонажа, який було виявлено в ситуаціях діалогічного і полілогічного спілкування та в ситуації зображеної групової комунікації, містить нові факти або розширює те, про що велося спілкування раніше, в попередньому діалозі (полілозі). Інформація стосується персонажа, який є адресантом монологу, третьої особи або пояснює ситуацію, що поєднує означену або неозначену кількість осіб. В інформативних монологах виділяються композиційно-мовленнєві форми повідомлення і опису. Такий монолог має зв’язність, єдину модальну спрямованість та відносну закінченість. Його композиційній стабільності сприяє єдність теми. Інформативний монолог є обов’язково спрямованим на експліцитно вираженого адресата, у ролі якого виступає інший персонаж або персонажі. Зверненість до адресата підкреслюють контактовстановлюючі елементи (let me inform you; look here; listen to me) та прямі звертання. Всередині подібного монологу можуть відмічатися уточнюючі репліки персонажа-адресата монологу. Характерною особливістю виникнення інформативного монологу є прохання іншого персонажа повідомити інформацію, оскільки при загальній кількості інформативних монологів (658 одиниць) переважна більшість монологів (612 одиниць) виникає як відгук на запит інформації, в іншому випадку ініціатором монологу є персонаж, який ідентифікується як адресант монологу (46 одиниць).

2) Переконуючий монолог персонажа виявляється в ситуаціях діалогічного і полілогічного спілкування персонажів та в ситуації зображеної групової комунікації. Його виникненню сприяє ситуація, що визначається як конфліктна. Умовами появи такого монологу є розбіжності і суперечності, що ведуть до непорозуміння у процесі спілкування. Монолог має спонукальну домінанту та комунікативну установку переконати адресата виконати вербальну або невербальну дію. В ньому наявним є аргументативне викладення змісту, логічний розвиток думки з приводу певної теми або проблеми. У синтаксичній організації виділяються висловлювання в наказовому способі, що містять прохання, накази, поради; виявляються конструкції з модальними словами та їхніми еквівалентами, які підсилюють категоричність вислову; невласне-пряма мова та цитати, що мають сприяти переконанню; риторичні запитання та окличні речення, речення з умовними підрядними. Загальна кількість переконуючих монологів нараховує 425 одиниць. У протилежність до інформативного монологу ініциатива в переконуючому монолозі завжди належить персонажу, який вимовляє монолог.

3) Афективний монолог персонажа, відмінною рисою якого є те, що він може відзначатися як в ситуаціях персонажного спілкування при наявності конфліктної ситуації, так і в ситуації усамітнення персонажа. У групі монологів, що визначаються як афективні (142 одиниці), переважно відмічаються ті, що здійснюються в ситуаціях персонажного спілкування (117 монологів). Вони є зверненими до персонажа (персонажів) та передають йому певну інформацію, яка має пояснити особливості психо-емоційного стану персонажа-адресанта монологу, оскільки при емоційному збудженні він бажає знайти співчуття, підтримку або викликати емоційний відгук в іншого персонажа. Внутрішні монологи (25 одиниць) мають самоспрямований характер та представляють думки персонажа, що сприяють розкриттю його внутрішнього світу. В афективному монолозі зустрічаються як розгорнуті висловлювання, так і неповні речення, елементи експресивного синтаксису: повтори, еліптичні конструкції різних типів, окличні слова і речення, риторичні запитання, вигуки.

4) Генеративний монолог персонажа, який є узагальненим вираженням точок зору персонажа і автора, завжди має графічні ознаки персонажного мовлення (усього було виділено 58 монологів). В подібному монолозі логічно розвивається складна думка з приводу певної теми або проблеми, яка не має чіткого тематичного зв’язку з ситуацією спілкування. Персонаж розмірковує про глобальні проблеми людства, національні та географічні особливості окремих країн, наводить суто наукові викладки. Генеративний монолог виявляється в ситуаціях персонажного спілкування (46 одиниць) та в ситуації усамітнення (12 одиниць). В ньому відмічаються елементи інформування, переконання та афективного мовлення, адресатом яких є як персонаж, у присутності якого він висловлюється, так і ймовірний читач твору. В названому типі монологу відмічаються повні та неповні речення, повтори, невласне-питальні та окличні речення.

Ситуативна обумовленість монологу персонажа є визначальною при дослідженні його адресантно-адресатних моделей, що нараховують сім різновидів, які є віддзеркаленням особливостей літературної комунікації. Проведення кореляції між виділеними адресантно-адресатними моделями та монологами розглянутих вище типів довело, що:

1) в ситуації виникнення монологу з діалогу адресантно-адресатні стосунки можна представити у вигляді двох моделей: простої А>Б (інформативний, переконуючий, афективний монологи), в котрій персонажне спілкування більшою мірою імітує природню комунікацію, та складної, де відмічається поєднання голосів автора твору (Я) і персонажа (А) у ролі адресанта монологу та персонажа (Б) разом із читачем твору (Ч) у ролі адресата монологу ЯА>БЧ (генеративний монолог);

2) адресантно-адресатні стосунки, що має монолог, який виявляється в ситуації полілогічного спілкування, нараховує два різновиди: модель А(В)>Б (інформативний, переконуючий, афективний монологи), яка позначає ситуацію, коли персонаж, що є адресантом монологу, виражає точку зору, що співпадає з тою, яку має інший персонаж (В); модель А>Б(ВГ) (інформативний, афективний монологи), що позначає ситуацію, коли персонаж-адресант монологу звертається до інших персонажів чи то на власні імена почергово, чи то до усіх одразу, за допомогою слів fellows, folks, friends;

3) модель А>К (інформативний та переконуючий монологи) позначає зображену групову комунікацію, коли персонаж вимовляє монолог у присутності великої кількості персонажів (К);

4) ситуація автокомунікації, в котрій відмічається афективний та генеративний монолог, може бути представлена двома моделями: моделью ЯА>Ч, в якій при вимовленні усамітненого монологу позиції автора твору і адресанта монологу поєднуються, оскільки адресатом подібного монологу стає читач, та моделлю А , котра позначає внутрішнє мовлення персонажа.

До складу монологу персонажа входять елементи, що сприяють досягненню бажаного впливу на адресата. Ми дослідили особливості функціонування у монологах виділених типів звертання як центральної одиниці орієнтації мовлення, та оцінки, що передає відношення мовця до ситуації, адресата або іншого персонажа з метою досягнення певної мети.

Розгляд вживання звертання в монолозі персонажа показав: лише 83% афективних, 54,7% інформативних і 14% генеративних монологів містять звертання до адресата монологу. На відміну від названих типів монологу в переконуючому монолозі звертання до адресата виявляються завжди. Середня кількість звертань є більшою при здійсненні переконуючого (3,8 раз на один монолог) та екстравертного афективного (2,2 раз) монологу, ніж при здійсненні інформативного (2 рази) та генеративного (1раз) монологу. У структурному відношенні звертання в монолозі персонажа є простими та складними. До простих звертань відносяться власні імена (Malkolm, Henry), слова, які підкреслюють статусну або професійну приналежність адресата монологу (Director, Doctor, Captain), слова, що позначають родинні відносини (father, daughter, son). Переважна кількість звертань, що містять монологи різних типів, представляють власні імена.

Складні звертання мають вигляд словосполучень, що містять характеристику особистих і статусних ознак адресата монологу (my best friend, Florence darling, dear doctor). Характеризація здійснюється за допомогою приймеників у сполученні із займенниками і прислівниками. Людина завжди реагує на своє ім’я та виражену поряд з ним характеристику своєї особистості. Чим більше разів її називають, тим сильнішим стає мовленнєвий вплив. Звертання, що містять характеристику особистих і статусних ознак адресата монологу, відмічаються втричі частіше в переконуючому та афективному монологах, ніж в інформативному. Відмічені в генеративному монолозі звертання є простими.

Монолог персонажа містить різні комунікативні типи оцінок: самооцінку, оцінку адресата монологу, оцінку ситуації спілкування, оцінку третьої особи, групову оцінку, узагальнюючу оцінку. Усі названі типи оцінки впливають на емоційний стан адресата, характеризують фізичні, особисті, соціально-культурні особливості комунікантів, допомагають кращому розумінню ситуації та позиції, яку займає персонаж, що є адресантом монологу. Вивчення частоти вживання різних типів оцінки в монолозі персонажа показало, що при здійсненні інформативного монологу персонаж переважно оцінює третю особу, в переконуючих монологах найчастіше вживається оцінка персонажа-адресата монологу, при здійсненні афективного монологу переважно відмічається самоооцінка адресанта монологу, в генеративних монологах переважає узагальнююча оцінка.

Під час вимовлення монологу персонаж знаходиться в певному психо-емоційному стані, про який він свідчить, коли описує емоції, які він відчуває, або в його мовленні спостерігаються невласне-питальні та окличні речення, що представляють емоційні ствердження або запитання, які не вимагають відповіді, а лише підсилюють виразність монологу.

Дослідження показало, що 537 монологів (41,8% від досліджуваних монологів) містять слова, що називають емоції, та словосполучення, які описують емоції, що відчуває персонаж-адресант монологу або третя особа. Вони охоплюють поняття задоволення (щастя) (be merry, happіness), страждання (be loaded down with a lot of pain and guilt), огиди та нехтування (be almost sickening), гніву (loose one’s cool), страху (fear, be scared), сорому (be embarrassed, feel shame). Вживання подібних cлів та словосполучень пояснює психічний стан персонажа у конкретній ситуації або доводить адресатові про її некомфортність та можливі негативні наслідки розвитку комунікативної ситуації. Найчастіше персонаж-адресант монологу вживає словосполучення, які описують страждання його або третьої особи. Виражаючи подібні емоції, персонаж-адресант монологу шукає співчуття або прагне вплинути на персонажа-адресата монологу з метою змусити його змінити думку або переконати виконати дію.

Переважну кількість невласне-питальних і окличних речень було зафіксовано в афективному монолозі. Вони є сигналом змін у психо-емоційному стані адресанта-монологу, вказують на сполохи різних емоцій або вживаються з метою привернути увагу до окремих частин монологу.

Всередині генеративних монологів подібні речення використовуються персонажем з метою привернути увагу до певних проблем, підкреслити їхню важливість для адресанта, виділити окремі, більш важливі з погляду мовця, сегменти інформації. В інформативних та переконуючих монологах питальні та окличні речення вживаються для підсилення ефекту виразності повідомлення або є засобом підвищення впливу монологу на адресата.

При здійсненні афективного, переконуючого та інформативного монологу персонаж іноді відчуває невпевненість або його поглинають сумніви, що веде до раптових обривів у мовленні, які в лінгвістиці визначаються як апосіопеза. Дослідження появи апосіопези в тексті монологу показало, що її містять 75,3% афективних монологів. Середня кількість випадків апосіопези в афективному монолозі (2,8 апосіопези на один монолог) є більшою порівняно з тою, яка відмічається в інформативному (1,9 апосіопези на один монолог) та переконуючому (1,7 апосіопези на один монолог) монологах. Це свідчить про те, що афективний монолог характеризується послабленням свідомого контролю персонажа над мовленням, навіть утратою мети своєї промови, пошуком слів, які б були адекватні почуттям, що охопили персонажа.

У третьому розділі “Контекстне оточення монологу персонажа” досліджуються лінгвістичні особливості контексту, в якому здійснюється монолог персонажа. В ньому виділяються: 1)мовлення персонажа-адресата монологу, 2)авторське мовлення, що вводить монолог персонажа.

Дослідивши комунікативну поведінку адресата при сприйнятті монологу, ми розглянули контекстне оточення 1246 монологів, в яких особи адресанта і адресата не співпадають. В результаті вивчення мовленнєвої поведінки адресата було виділено три позиції сприйняття монологу, які розрізняються як комунікативно-нейтральна, комунікативно-пасивна і комунікативно-активна.

Позиція персонажа-адресата монологу вважається комунікативно-нейтральною, коли його репліки не спостерігаються всередині монологу, однак, після закінчення, він продовжує спілкування. Така позиція є найбільш характерною при сприйнятті монологу усіх досліджуваних типів, що становить 70,8%. Це можна пояснити бажанням персонажа, що стає адресатом монологу, отримати певну інформацію або дати можливість висловитися іншому персонажу.

Комунікативно-пасивна позиція адресата монологу пояснюється його небажанням брати участь у комунікації. Таку позицію адресат монологу займає при сприйнятті 4,1% монологів. На той факт, що персонаж не реагує на монолог, занурюється у свої думки, вказує інформація, що міститься в авторському мовленні.

Позиція адресата монологу розуміється як комунікативно-активна, коли всередині монологу відмічаються його репліки. Загальна кількість подібних випадків складає 25,1% від досліджуваних монологів. За своїм характером комунікативно-активна позиція адресата монологу є позитивною або негативною.

204 монологи переривають репліки адресата, спрямовані на уточнення інформації (Why terror?; What idea?), вираження оцінки (He’s a real gentleman). При наявності подібних реплік характер комунікативно-активної позиції є позитивним. Адресатні репліки негативного характеру було відзначено всередині 77 монологів. Їхньою метою є спроба перервати монолог або змінити його тематику. В таких репліках містяться як спростування окремих ідей монологу, так і спроби взагалі зупинити мовця (Oh, Eliot… I thought we had it all out).

Отримані дані показують, що для адресата монологу більш характерним є підтримка говоріння, ніж спроби його припинити. Найбільшу активність адресата було відмічено при сприйнятті інформативних монологів.

2) При введенні монологу персонажа авторське мовлення виконує реплікативну та характерологічну функції. В першому випадку авторське мовлення вводить мовлення персонажа, сприяє ідентифікації адресанта і адресата монологу в тексті. Вказівки на продовження або припинення комунікації забезпечують дієслова говоріння (say, speak, murmur). В другому випадку авторське мовлення пояснює комунікативну ситуацію, в якій здійснюється монолог, повідомляє про психо-емоційний стан усіх персонажів, що є присутніми у ситуації здійснення монологу (Nye’s temper boiled over), описує їхню міміку та жести (Still looking at her, he took a paper from his inside pocket and smoothered it on his knee).

За своїм розташуванням по відношенню до монологу авторське мовлення виявляється у чотирьох позиціях: в препозиції (до початку монологу), в початковій позиції (всередині першого речення монологу або після нього), всередині монологу, в постпозиції стосовно монологу та відмічається одразу в декількох позиціях. Характеристики адресанта монологу містяться в препозиції, початковій позиції та всередині монологу. Характеристики адресата монологу було відмічено на початку, всередині монологу та в постпозиції стосовно монологу.

Отримані дані показують, що 91% (1168 одиниць) від усіх розглядуваних монологів вводяться авторським мовленням, котре сприяє кращому розумінню ситуації спілкування, пояснює манеру говоріння адресанта монологу, внутрішні та зовнішні зміни, що викликає монолог у персонажа, який є його адресатом.

ВИСНОВКИ

У реферованій дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми лінгвістичного дослідження монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації.

Одержані дані дозволяють зробити такі висновки:

1. Монолог персонажа може виникати в чотирьох ситуаціях зображеної комунікації: 1) усамітнення персонажа, 2) діалогічного спілкування персонажів, 3) полілогічного спілкування персонажів, 4) групової зображеної комунікації. Умовами виникнення монологу в ситуаціях персонажного спілкування є порушення комунікативної рівноваги, яке спричиняється інформативним дисбалансом та конфліктною ситуацією.

2. При створенні інформативного дисбалансу до початку монологу в мовленні одного з персонажів відмічаються питальні конструкції, спрямовані на отримання нової або уточнення вже відомої інформації, речення в наказовому способі, що передають прохання щось пояснити чи прокоментувати. При наявності конфліктної ситуації до початку монологу відмічаються речення, що містять обвинувачення, погрози, обр?зи, вираження недовіри до слів одного з персонажів, містять спроби змінити тематику діалогу (полілогу) або свідчать про стурбованість та невпевненість одного з комунікантів.

3. Монолог, що виникає внаслідок інформативного дисбалансу, може ініціюватися персонажем, що визначається як адресант або як адресат монологу. Монолог, що виникає внаслідок конфліктної ситуації, завжди ініціює персонаж, що визначається як адресант монологу. Як акт автокомунікації монолог виникає внаслідок такого психо-емоційного стану персонажа, що веде до висловлення уголос у ситуації усамітнення або самовислову у вигляді внутрішнього мовлення.

4. Умови виникнення монологу персонажа та функції, які здатне виконувати персонажне монологічне мовлення, певним чином впливають на загальну цілеспрямованість монологу. Проведене дослідження дозволило виділити чотири різновиди: інформативний, переконуючий, афективний та генеративний монологи та описати їхні характерні риси. Інформативний монолог персонажа переважно виникає як відгук на запит інформації іншим персонажем. Виникненню переконуючого монологу сприяють розбіжності і суперечності, що ведуть до непорозуміння в процесі комунікації. Афективний монолог виникає як у ситуаціях персонажного спілкування, так і тоді, коли персонаж залишається насамоті або його монолог є внутрішнім. Виникнення афективного монологу пояснюється таким психо-емоційним станом персонажа, що є адресантом монологу, коли в нього виникає необхідність передати свої почуття, викликати емоційний відгук в іншого персонажа, самовисловитися. Виникнення генеративного монологу пов’язується з бажанням автора твору приховано висловитися з приводу певної думки або ідеї, тому такий монолог представляє узагальнене вираження точок зору автора твору і персонажа, який вимовляє монолог.

5. Адресантно-адресатні моделі монологу персонажа знаходяться в залежності від ситуацій виникнення монологу персонажа та виділених комунікативних типів монологу.

6. Загальна цілеспрямованість монологу впливає на функціонування в ньому звертання та оцінки. Звертання вживається з різним ступенем інтенсивності: від найвищої – у переконуючому монолозі, до найнижчої – в генеративному. Переважна більшість звертань, що було виявлено в комунікативних типах монологу, представляють власні імена. В переконуючому, афективному та інформативному монолозі звертання містить різноманітні характеристики адресата монологу. В монолозі персонажа виявляється різна кількість оцінок. В інформативному монолозі найчастіше вживається оцінка третьої особи, в переконуючому монолозі – оцінка адресата монологу, в афективному монолозі – самооцінка, в генеративному монолозі – оцінка узагальнюючого характеру.

7. Вивчення слів, котрі є номінантами емоцій, та словосполучень, що визначають емоційний стан, дало змогу відзначити, що при здійсненні монологу персонаж переважно відчуває страждання або страх. Різна кількість риторичних та емоційних питань, окличних речень, апосіопез у монолозі є віддзеркаленням різноманітних почуттів та емоційних зсувів, що виникають в персонажа під час здійснення ним монологу.

8. Персонаж-адресат монологу переважно займає таку позицію, коли всередині монологу його репліки відсутні, а після закінчення монологу він продовжує спілкування. Відмічені всередині монологу репліки персонажа-адресата монологу частіше є спрямованими на уточнення інформації або вираження оцінного ставлення до почутого, ніж спробами перервати монолог. Введення монологу персонажа переважно здійснюється за допомогою авторського мовлення, яке виконує реплікативну та характерологічну функції. Воно відмічається у чотирьох позиціях відносно монологу персонажа та пояснює те, в якому психо-емоційному стані знаходяться комуніканти до початку, в момент здійснення та після закінчення монологу.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях авторки:

1.Четверикова Е.Р. Модели адресантно-адресатной направленности монологической речи персонажей (на материале англоязычной прозы) // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Ізмаїл, 2000. – Випуск 8. – С. 185 -190.

2. Четверікова О.Р. Особливості взаємовідношення між авторським мовленням і монологічним мовленням персонажа // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. – Ізмаїл, 2001. – Випуск 10. – С. 203-206.

3. Четверікова О.Р. Особливості сприйняття монологу персонажа у рамках зображеної комунікації // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2002. – Вип. 12. – С. 188-192.

4. Четверикова Е.Р. К вопросу об адресной направленности персонажной монологической речи // Іноземна філологія на межі тисячоліть: тези доповідей міжнар. наук. конф., присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов Харківського нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. 25-26 квітня 2000 р. – Константа, 2000. – С. 311-312.

5. Четверикова Е.Р. Функционирование оценочных высказываний в монологе персонажа (на материале англоязычной прозы ХХ столетия) // Функциональная лингвистика: Язык. Человек. Власть. Материалы VIII междунар. науч. конф. - Ялта, 2001. – С. 289-291.

6. Четверикова Е. Р. Коммуникативные типы обращения в монологе персонажа // Нова Філологія - 2002. - №2 (13). – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С. 362-366.

7. Четверікова О.Р. Монологічне мовлення персонажа у складі зображеної комунікації // Сучасні технології професійної підготовки вчителів іноземних мов: матеріали міжнар. науково-практ. конф.: У 2-х томах. – Ізмаїл, 2002. – Т.2. – С. 69-74.

8. Четверікова Олена. Монологічне персонажне мовлення у складі зображеної комунікації: позиції адресата // VIVAT ACADEMIA: Матеріали 1 Всеукраїнської наук. конф. молодих учених-філологів. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – С. 267-269.

9. Четверікова О.Р. Причини монологізації персонажного мовлення // Х междунар. конф. по функциональной лингвистике “Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации”. Сборник науч. докладов. Ялта, 29 сентября – 4 октября 2003г. – Симферополь, 2003. – С. 354-355.

АНОТАЦІЯ

Четверікова О.Р. Монолог персонажа як різновид зображеної комунікації (на матеріалі англомовної художньої прози). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04. – германські мови. Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Ізмаїл, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню монологу персонажа як різновиду зображеної комунікації. Було встановлено ситуації, в котрих відзначається монолог персонажа, та досліджено лінгвістичні показники інформативного дисбалансу і конфліктної ситуації, що визначають умови виникнення монологу у персонажному спілкуванні. Виділено комунікативні типи монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування та розглянуто функціонування окремих мовних компонентів в монолозі. Встановлено мовні показники різноманітних почуттів, що виникають в персонажа під час вимовлення монологу. Розроблено систему адресантно-адресатних моделей монологу. Розглянуто способи введення монологу персонажа авторським мовленням та виділено позиції адресата, які він займає при сприйнятті