МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ПЕТРА МОГИЛИ

УДК 321.01: 300.51

ДАВИДОВА МАРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА

ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В СУЧАСНИХ ДЕМОКРАТІЯХ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Миколаїв – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського (Міністерство освіти і науки України)

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

НАУМКІНА Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім. К.Д.Ушинського, завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

кандидат філософських, доцент

КИСЕЛЬОВ Сергій Олегович,

Національний університет “Києво-Могилянська академія”,

завідувач кафедри політології

Провідна установа:

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України,

відділ теоретичних і прикладних досліджень політології, м. Київ

Захист відбудеться 20 лютого 2004 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.01

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10

Автореферат розісланий 19 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С. Іванов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Закріплення в Конституції України соціального і правового принципів держави передбачає всю повноту політичних, соціально-економічних, культурних та інших прав і свобод людини і громадянина. Відтак метою сучасного розвитку українського суспільства є утвердження прав людини і громадянина, забезпечення умов для їх повної реалізації. Однак декларація прав без гарантії їх забезпечення веде до негативних соціально-політичних наслідків, зниження авторитету влади, до зростання недовіри до політики держави, породжуючи правовий нігілізм та різні форми девіантної поведінки. Останнім часом в Україні виникли несприятливі для особистості тенденції, що істотно ослаблюють її реальний статус у суспільстві, соціальну і правову захищеність. Деформація суспільної правосвідомості як результат тривалої ідеологічної обробки, яка здійснювалася тоталітарною державою, створила атмосферу невпевненості індивіда у своїй захищеності. Тому дослідження проблеми забезпечення, реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини й громадянина на сучасному етапі державного будівництва набуває особливого значення, що і зумовлює актуальність теми дослідження.

Права людини і громадянина мають особливу значимість у житті суспільства ще і тому, що вони сприяють комунікації між індивідами і соціальними групами, між особистістю і державою. Нерозуміння цього унеможливлює адекватну оцінку всієї системи складних політичних, соціальних, економічних, міжнародних відносин, не сприяє звільненню людини від надмірної залежності від держави. Права людини і громадянина є визначальним чинником статусу людини в суспільстві й цивілізованої діяльності людей, задоволення їх потреб і інтересів. Реалізація конституційних прав і свобод людини й громадянина неможлива без ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб. Таким чином, необхідно з'ясувати роль і значення держави у забезпеченні конституційних прав і свобод громадян. За ставленням держави до прав і свобод людини можна визначити рівень розвитку свободи і демократії в суспільстві. Усе це актуалізує необхідність глибокого всебічного дослідження проблеми прав людини і громадянина в Україні як необхідної передумови її демократичного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою планової наукової теми "Економічні та соціально-політичні механізми модернізації України” (№ держреєстрації 0101U000755), що здійснюється кафедрою політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.
К.Д. Ушинського, одним з виконавців якої є дисертант.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб у контексті досвіду сучасних розвинених демократій виявити тенденції, пріоритетні завдання й особливості політики України в галузі прав людини і громадянина. Досягнення даної мети зумовило необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:

– з'ясувати поняття, сутність, структуру прав і свобод людини і громадянина з урахуванням сучасних політологічних і правових підходів;

– проаналізувати основні теорії демократії, які розглядають права людини і громадянина як найважливіший фактор становлення і розвитку демократії;

– сформулювати концепцію соціально-економічних і культурних прав як особливої групи прав людини, що реалізуються чи державою, чи з її допомогою;

– здійснити класифікацію сучасних демократичних держав, засновану на визначенні ступеня активності держави в реалізації соціально-економічних прав особи;

– осмислити практику сучасних демократичних, правових, соціальних держав у галузі охорони і захисту прав людини і громадянина;

– визначити основні умови реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Об'єктом дослідження є права людини і громадянина, які пов’язані із ступенем утвердження в суспільстві демократичних цінностей та інститутів сучасного громадянського суспільства, природою і характером трансформації політичної влади.

Предметом дослідження виступають характерні риси процесу формування умов для повноцінної реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні в контексті досвіду зарубіжних країн.

Методологічна основа дослідження. Основою джерельної бази дисертаційного дослідження є законодавство України і зарубіжних країн, міжнародні документи, що регламентують права людини і громадянина, при аналізі яких застосовувався емпіричний метод. Використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. В основу дисертації покладено системний метод, який дав змогу розглянути права людини і громадянина в сучасних демократіях як певну цілісність, що складається із сукупності елементів, які знаходяться у взаємних зв'язках із зовнішніми факторами. Інституціональний метод орієнтований на аналіз і вивчення інститутів, за допомогою яких реалізуються і захищаються права людини і громадянина. Використання антропологічного підходу дало можливість пояснити виникнення системи прав людини її природою і властивими кожному індивідові потребами.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їх розв’язання. На основі аналізу досвіду зарубіжних країн здійснено комплексний політологічний аналіз процесу формування системи прав і свобод людини і громадянина. У рамках здійсненого автором дослідження отримані результати, що мають наукову новизну.

1. Проаналізована методологія і методика дослідження свободи і демократії, заснована на оцінці політичних прав і громадянських свобод. З’ясовано, що рівень свободи і рівень демократії не є тотожними. На основі оцінки політичних прав і громадянських свобод пропонується класифікація країн: вільні країни, частково вільні країни, залежні країни.

2. З метою отримання докладної і точної картини демократичного розвитку в світі досліджено такі індекси демократії, як індекс прав і свобод
Р. Гастіла, індекси політичного розвитку Ф. Катрайта, демократичної дії
Д. Нейбауера, демократизації Т. Ванханена, політичної демократії К. Болена, інституційної демократії Т. Гара та ін. Обґрунтовано, що перелічені індекси базуються на ліберальному розумінні демократії.

3. Показано, що метою ліберальних і комунітаристських теорій демократії є обґрунтування принципів ідеального політичного устрою, які тлумачаться ними по-різному. І хоча заслуга в розробці цих теорій належить представникам західної цивілізації, які багато зробили для теоретичного обґрунтування розвитку та утвердження демократії, реально існуючі сучасні демократичні системи в країнах Заходу, які можна характеризувати як найрозвинутіші форми демократії, істотно розходяться з теорією.

4. На основі аналізу конституцій західних правових держав показано, що такий принцип правової держави, як взаємна відповідальність громадянина і держави, не зафіксований у багатьох із них. На відміну від обов’язків та відповідальності громадян перед суспільством, які дістали відображення в текстах конституцій, обов’язки і відповідальність держави перед громадянами не передбачаються.

5. Сформульована концепція соціально-економічних і культурних прав як особливої групи прав людини, які реалізуються державою чи з її допомогою. Відповідно до цієї концепції держава діє як творець і захисник економічного і соціального добробуту людей.

6. В результаті аналізу політики сучасних правових, соціальних держав у сфері охорони і захисту прав людини і громадянина з'ясована об'єктивна необхідність розширення складу суб'єктів правозахисної діяльності. Зокрема, виявлена активна роль у цій галузі недержавних правозахисних організацій.

7. Систематизовано основні підходи до класифікації держав за ступенем активності у реалізації соціально-економічних прав. Виділено позитивну державу, державу соціальної безпеки, соціальну державу.

8. Показано, що нова епоха розвитку особистості й суспільства поставила в порядок денний питання про доповнення діапазону прав людини інформаційними правами, а критерієм рівня розвитку демократичного суспільства стає не тільки право на вільний доступ до інформації, а й право на захист інформації від несанкціонованого доступу.

9. Аргументовано, що реалізація і захист конституційних прав і свобод людини і громадянина можливі за умови ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб в рамках законності й на основі демократії.

Теоретико-практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації створюють основу для подальшого теоретичного дослідження проблем прав людини і громадянина в сучасних демократіях, що є актуальною проблемою як зарубіжної, так і вітчизняної політичної науки. Використаний у дисертації фактичний матеріал, основні теоретичні узагальнення можуть бути застосовані в науково-дослідній сфері при розробці фундаментальних праць у галузі політичних і правових інститутів і процесів, політичної теорії; у законотворчій діяльності, що стосується питань прав і свобод людини і громадянина, у роботі органів виконавчої влади; у навчальній – для розробки і викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах, при написанні підручників і навчальних посібників з проблем прав людини, використовуватися у виховному і навчальному процесах. Результати дисертації можуть бути використані при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, з’ясуванні перспектив подальшого розвитку суспільства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв’язання важливої теоретичної і теоретико-прикладної проблеми в межах здійснюваних нових розробок у галузі політичних наук. У роботі не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавтору С. Наумкіній, спільно з якою була написана одна наукова стаття.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на наукових конференціях та симпозіумах: “Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства” в Одеській національній юридичній академії (Одеса, 2001), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Молодь і суспільство: шляхи вирішення проблем” (Одеса, 2001), на науково-методичних конференціях у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського.

Структура дисертації. Проблеми, що стали об'єктом даного дослідження, визначили логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (200 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовані актуальність обраної теми, об’єкт і предмет, мета й завдання; розкриті основні методи дослідження, теоретичне і практичне значення, апробація теоретичних положень; сформульовані концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі "Права людини і громадянина: політичний, правовий і гуманітарний вимір", який містить три підрозділи, аналізуються ступінь розробки проблеми, традиційні й нові концептуальні підходи до визначення поняття, сутності, структури прав людини. Досліджуються соціально-економічні права як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав, розглядає причини виникнення і розвиток інформаційних прав. При цьому робиться акцент не на політологічному чи юридичному, а на політико-правовому аспекті проблеми, що зумовлено тісним взаємозв'язком права і політики. Це особливо важливо при розгляді конституційних проблем, однією з яких є реалізація і захист прав і свобод людини й громадянина.

У першому підрозділі “Ступінь розробки проблеми прав людини та громадянина: поняття, сутність, структура” відзначається, що рішення у сфері публічної політики неможливо здійснити без законів, що є засобом втілення в життя того чи іншого політичного курсу. Хоча останнім часом у політологічній і юридичній літературі нерідко зустрічаються упередження як політологів, так і юристів щодо діалектики права і політики, вони значною мірою суб'єктивні. Об'єктивно ж правові ідеї вже давно стали серцевиною політичної теорії. І Т. Гоббс, і Дж. Локк, і Ж.-Ж. Руссо при розробці принципів суспільного договору однаковою мірою віддавали належне і політиці, і праву. Юридичне походження мають багато політологічних понять і термінів. Не випадково й те, що праці таких великих мислителів, як Н. Макіавеллі,
Є. Бентам, Г.В. Гегель, Б. Констан, є обов'язковими при вивченні курсів як теорії права, так і історії політичної думки. Значний вплив на розвиток школи природного права, що сформувалася наприкінці ХУП і у ХУШ ст., внесли праці Платона, Аристотеля, Цицерона, грецьких стоїків, Сенеки, Марка Аврелія, Фоми Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Є. Бентама, А. Фергюсона та ін.

Різні аспекти проблеми прав людини і громадянина дістали відображення в працях зарубіжних учених Р. Арона, І. Берліна, Л. Гобхауза, Г. Руджеро,
Дж. Ролза, Е. Фаге, Ф. Фабриціуса. Правам людини в сучасних демократіях присвятили свої дослідження К. Болен, Р. Гастіл, Л. Даймонд, Р. Дарендорф,
М. Поповіц, П. Пінейру та ін.

Серед вітчизняних дослідників теорію і практику прав людини і громадянина розглядають у своїх працях В. Бабкін, М. Баймуратов,
В. Селіванов, В. Горбатенко, К. Жоль, І. Кресіна, С. Наумкіна, М. Орзих,
П. Рабинович, А. Сіленко, О. Скрипнюк, І. Яковюк та ін. Проблемам міжнародної відповідальності держав за порушення прав людини присвятив монографію Л.Г. Гусейнов.

Теоретичні питання, що стосуються прав людини і громадянина, розвитку конституціоналізму, розглядаються в працях російських учених
К. Арановського, С. Борсукової, К. Гаджієва, Е. Лукашевої, М. Марченка,
В. Мілецького, С. Нуделя, В. Нерсесянца, В. Пугачова, О. Соловйова,
В. Чиркіна та ін.

Проблеми прав людини, взаємовідносин особи й держави хвилювали мислителів різних епох. Однак підходи до їх осмислення відрізнялися. Ліберальна концепція прав людини, що активно розроблялася найвизначнішими представниками лібералізму (Дж. Локком, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо,
І. Кантом, Т. Джеферсоном, А. Смітом, Дж. Мілем, Є. Бентамом та ін.) була юридично закріплена в 1776 році у Вірджинській декларації, що стала основою Білля про права Конституції США, прийнятого в 1791 році. А в 1789 році у французькій Декларації прав людини і громадянина були конституційно закріплені основні права – свобода особи, права на власність, безпеку й спротив гнобленню. Локківська доктрина природного права дістала подальший розвиток. За Д. Юмом, гіпотеза первісного договору Дж. Локка є фікцією, адже справедливість варто виводити не з абстрактного природного чи – це сваволя, яку необхідно обмежити законами.

Індустріальний розвиток суспільства зумовив, образно кажучи, перекваліфікацію "нічного сторожа" у "кербуда". Було прийнято фабричне законодавство, запроваджені заходи щодо захисту й обмеження жіночої і дитячої праці, допомога по безробіттю, кодекс про працю і колективні договори. Індивідуально орієнтований лібералізм став перетворюватися на колективістський лібералізм. Автором теоретичного обґрунтування цього процесу став Т. Грін, який розкрив поняття “загального блага” як критерій оцінки політичної організації і політики, а поняття “свободи” як невід’ємне право індивіда.

Ідея свободи, що спирається на рівність не тільки прав, а й реальні можливості ними скористатися, одержала назву "нового лібералізму", пов’язаного з іменами Т.Х. Гріна, Л. Гобхауза, Дж. Кейнса, Дж. Ролза. Основною тезою цього теоретичного напряму стало визнання можливості адміністративного регулювання і розширення функцій держави.

У другому підрозділі “Теоретико-методологічні підходи до дослідження соціально-економічних прав як критерій аналізу й класифікації сучасних демократичних держав” дисертантом показано, що політичні, громадянські й соціально-економічні права є невід’ємним атрибутом демократичної держави, в якій суспільство сприймає їх як одну з фундаментальних гуманістичних цінностей. Однак іноді вони вступають між собою в суперечність. Так, у сучасних демократичних державах перевага віддається то громадянським, то соціально-економічним правам. Їхнє співвідношення залежить від багатьох чинників, зокрема від ідеологічної орієнтації влади, від національного менталітету. Відзначимо, що перевагу громадянським правам віддають консервативні уряди, які не визнають права населення на отримання благ від держави. Соціал-демократичні уряди, навпаки, віддають перевагу соціально-економічним правам, розширенню їхньої номенклатури. На думку деяких дослідників, якщо пріоритет віддається соціальним правам, то це більшою мірою налаштовує людину на авторитаризм чи навіть тоталітаризм. Однак ігнорування соціально-економічних прав з боку держави збільшує число прихильників радикальних політичних сил, веде до збільшення недовіри до влади, а отже, зниження її легітимності.

Дисертантом сформульована концепція соціально-економічних і культурних прав як особливої групи прав людини, що реалізуються чи державою, чи з її допомогою. Відповідно до цієї концепції держава діє як творець і захисник економічного та соціального добробуту людей. Роль держави в питанні щодо прав людини кардинально змінилася. Розширення функцій держави стосується не тільки соціальних прав, а й поваги до всієї сфери прав людини тією мірою, якою публічна влада зобов'язана гарантувати громадянські й політичні права проти втручання певних сил, що можуть мати у своєму розпорядженні значний економічний і технологічний потенціал.

Що стосується співвідношення демократії і прав людини, то саме в демократичному суспільстві права розглядаються як найвища соціальна цінність, а їхня реалізація – як найважливіше завдання держави, у той час як тоталітарна держава і реалізація прав людини та громадянина несумісні.

Дисертант відзначає, що соціально-економічні права в загальній системі конституційних прав громадян посідають особливе місце не випадково. Автор зазначає, що право на працю, на матеріальні й культурні блага є передумовою і своєрідним гарантом політичних і особистих прав. Між економічними, політичними й особистими правами і свободами існує нерозривна єдність, що дістає відображення в основному праві людини – праві на життя.

Аналізуючи соціальні та економічні права, закріплені в Конституції України, автор робить висновок про реалізований у них принципово новий підхід, що відрізняє її від радянських конституцій. Його суть полягає в обґрунтуванні нової ролі держави. Раніше в Основному Законі наявною була орієнтація на чільну роль держави в наданні та гарантуванні соціальних і економічних благ громадян, що перебували під опікою держави і виступали як споживачі, користувачі тих чи інших благ. Плюралізм форм власності зумовив зміну ролі держави у забезпеченні соціально-економічних прав особистості. Частину обов'язків по реалізації і захисту соціальних та економічних прав держава переклала на суб'єктів економічної і соціальної діяльності. При цьому зросла активність та індивідуальна відповідальність самої людини.

Дисертант робить висновок, що соціально-економічні права не тільки забезпечують відповідну активність населення і його ринкову свободу, а й створюють умови для захисту від усіляких ризиків. Ці два аспекти соціально-економічних прав не суперечать один одному. Адже суспільне визнання і закріплення в єдиній системі невід'ємних прав і свобод людини одержали не тільки економічна свобода і рівність, а й соціальна справедливість, взаємна відповідальність держави і громадянина. Досвід розвитку сучасної правової держави засвідчує, що її стабільне існування неможливе без гарантій реалізації соціально-економічних прав. Саме це посилює соціальну складову демократичної, правової держави.

У політичній і юридичній науках здійснено класифікацію сучасних демократичних держав, засновану на визначенні ступеня активності держави в реалізації соціально-економічних прав особи. Це "позитивна держава", "держава соціальної безпеки", "соціальна держава". У визначенні позитивної держави домінує політологічний підхід, відповідно до якого визнається необхідність захисту дієздатних громадян, що позитивно виявляють себе. Як ідеологія такої держави використовується настанова на те, що більшість громадян за умови безпеки самі можуть подбати про себе і власний добробут. У державі соціальної допомоги кожен громадянин має юридично закріплене право на визначений гарантований мінімум добробуту. Визнаючи право людини на мінімальний "гідний" рівень добробуту, держава тим самим бере на себе зобов'язання забезпечувати його незалежно від своїх фінансових можливостей. Соціальна держава гарантує мінімальний рівень добробуту, а отже, бере на себе зобов'язання щодо його забезпечення.

У третьому підрозділі “Інформаційні права як відповідь викликам інформаційної епохи” дисертант відзначає, що в інформаційну епоху варто виділити таке важливе завдання держави, як захист життєвих інтересів громадян і суспільства. З огляду на специфіку регулювання сфери інформаційних відносин це завдання можна вважати досить складним. З одного боку, демократична держава стоїть перед необхідністю пошуку балансу між правом громадян одержувати і використовувати інформацію з будь-яких засобів масової інформації, а з іншого боку – дотримуватись вимог національної безпеки, територіальної цілісності держави, громадського порядку з метою запобігання безладдя і злочинів; охорони здоров'я населення, захисту репутації прав інших людей, підтримки авторитету і неупередженості правосуддя. Природно, що держава повинна виконувати свої традиційні завдання підтримки безпеки в галузі інформації. До останніх, на думку автора, відносяться: боротьба з пропагандою, спрямованою на підрив державного ладу, забезпечення цілісності суспільства, підтримка правопорядку, запобігання маніпулюванню свідомістю громадян через інформаційні канали. Усіма демократичними країнами визнано необхідність захисту індивіда від зловживання "інформаційною владою".

Нове постіндустріальне суспільство поставило в порядок денний питання про доповнення діапазону прав людини інформаційними правами, що дає підстави зробити висновок про те, що права людини перебувають у постійному розвитку, відображають динаміку суспільних відносин і зростання правосвідомості громадян.

У другому розділі "Політика сучасних правових держав у галузі прав людини і громадянина: теорія і практика" дисертант аналізує сучасні теорії демократії крізь призму реалізації прав людини і громадянина, розглядає проблему обмеження прав і свобод людини і громадянина в західних державах.

У першому підрозділі “Права людини та громадянина в сучасних демократіях”, аналізуючи різні точки зору дослідників, автор зазначає, що сучасні концепції демократії, які не враховують права людини як одну з її характеристик, не можуть претендувати на повноту і науковість. Недооцінка прав людини як критерію демократії спотворює результати порівняльного аналізу політичних систем, а це приводить до того, як вважає Л. Даймонд, що багато демократичних політій фактично можна вважати псевдодемократіями. Це збігається з думкою Р. Даля про удаваність демократичних інститутів. У цьому аспекті оптимальною є модель ліберальної демократії, заснована на правах людини. Вона стала істотним внеском у розвиток концепції демократії і демократичної думки в цілому. На думку американського дослідника
М. Платнера, демократією можна вважати тільки той політичний устрій, для якого характерні основні риси ліберальної демократії, послідовна і всебічна повага до дотримання громадянських свобод, прав людини і торжество закону. Великий інтерес таких політологів, як Р. Гастіл, К. Х’юман, К. Болен,
Л. Даймонд, до прав людини як основної перемінної порівняльного аналізу демократій зумовив посилену увагу до тієї ролі, яку відіграють права людини в сучасних демократіях, а згодом формування самостійної галузі порівняльної політології з базовою концепцією демократії, заснованою на ідеї прав людини.

Відповіддю на кризу існуючих ідеологічних систем став комунітаризм, який поширений у США, Німеччині, Італії та інших західних країнах. Основне завдання, що ставлять перед собою комунітаристи, полягає у тому, щоб перешкодити поширенню руйнівного егоцентризму, але не на шкоду індивідуальній автономії, правам і свободам особи. Пом'якшення антиномії прав і свобод індивіда, його соціальної відповідальності, поєднання прагнення до індивідуальної і групової автономії зі стабільністю суспільства – ось основна теза комунітарної ідеології.

У другому підрозділі “Обмеження прав і свобод людини і громадянина в західних державах”, аналізуючи проблему обмеження прав і свобод людини та громадянина в західних державах, дисертант відзначає, що варто проводити розмежування між західною концепцією прав людини і реальною політикою західних держав. Дисертант виділяє дві тенденції розгляду в науковій літературі проблем західного державно-правового життя. Перша – негативно-критична, характерна для радянських дослідників, які представляли цю проблему винятково в чорних фарбах. Друга – позитивно-ідеалістична, яку обрали автори пострадянського періоду. І та, й інша точки зору є крайнощами, що не дають змоги об’єктивно оцінити стан прав і свобод на Заході. Адже навіть у розвинених демократичних країнах непоодинокі випадки порушення прав людини і громадянина, що суперечить принципам демократії. Цей факт зумовлює особливу відповідальність неурядових правозахисних організацій, що повинні бачити основну мету своєї діяльності в захисті людини, а не влади, а орієнтиром цієї діяльності – захист верховенства прав особистості. Як свідчить історичний досвід, будь-які спроби підтримки групових прав ведуть до виникнення суперечності з правами особи. Захист прав одних груп призводить до порушення прав інших. Врешті виграє та чи інша еліта, посилюється масове розчарування в демократичній системі правління. Забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина дедалі ускладнюється через те, що уряди, яким доводиться вирішувати суперечливі завдання, не в змозі задовольнити очікування громадян, які висувають до демократичних інститутів дедалі більше вимог.

Третій розділ "Права людини і громадянина в Україні" присвячено розгляду конституціоналізму як гарантії прав і свобод людини й громадянина в Україні та механізмів їхнього захисту.

У першому підрозділі “Конституціоналізм як гарантія прав і свобод людини та громадянина в Україні” автор підкреслює, що, проголосивши себе правовою державою (ст. 1 Конституції), Україна тим самим зробила перший крок на шляху до правової державності, основою якої є визнання прав і свобод особи найвищою цінністю. Як свідчить світовий досвід, головною умовою вирішення проблеми забезпечення прав і свобод людини є громадянське суспільство, соціально регульована ринкова економіка і демократична, соціальна, правова держава. Правова держава проголошує права і свободи людини, соціальна – наповнює їх конкретним змістом. Основою законодавства і політики правової держави є права і свободи людини.

Проте система захисту прав людини в Україні поки що повною мірою не забезпечена. Невідповідність між бажаними, конституційно визначеними цілями і політичною реальністю в науковій літературі дістала назву "уявного конституціоналізму". Дослідники слушно відзначають, що, хоча Конституція України задекларувала деякі економічні, соціальні та культурні права, однак їх повна реалізація неможлива через відсутність у держави матеріальних можливостей. Дисертант дійшла висновку, що утвердження конституційних норм в Україні гальмують наступні обставини: неповага до закону й права, посилення правового нігілізму; розуміння демократії як вседозволеності й ототожнення її з анархією; низький рівень професіоналізму політичних діячів; "уявний конституціоналізм".

У другому підрозділі “Механізм гарантії і захисту прав і свобод людини та громадянина: Україна в контексті світового досвіду” дисертант визначає, що держава має широкі можливості впливу на створення умов, які забезпечують реальність прав людини. Однак, на думку німецьких політологів, у виконанні даного обов'язку державі протистоять суспільні сили, що виходять у своїй діяльності за межі конституційного поля. Якщо раніше державознавці бачили головну загрозу правам і свободам громадян з боку держави, то тепер небезпека тоталітаризму насувається з боку суспільства. Провідна роль у цьому належить політичним партіям, союзам підприємців, профспілкам, що втілюють соціальну допомогу, спрямовану на досягнення політичного панування. У цьому балансі влади відсутня конструктивна концепція, внаслідок чого завойована свобода виявляє кастові риси і зводить нанівець єдність державного правління, його вплив на ефективність захисних властивостей прав людини. Відтак проблема полягає в тому, що контроль за діяльністю менеджерів, бізнесменів виявляється фіктивним. А це створює небезпеку порушення прав громадян з боку союзів. Отже, відповідальність за виконання функції інтеграції суспільних інтересів і суспільства в цілому покладається на державу. Адже її діяльність, на відміну від діяльності союзів і груп інтересів, легітимізована всім народом, що в умовах демократії виступає єдиним сувереном.

У висновках узагальнюються основні ідеї і положення дисертаційного дослідження, що мають наукове і практичне значення.

Аналіз великого масиву наукової політологічної і юридичної літератури, присвяченої розвитку прав і свобод людини й громадянина, дав змогу виділити традиційні та нові підходи до цієї проблеми. Так, у центрі системи західноєвропейського лібералізму ХУШ століття перебували природні й невід'ємні права людини. В основі системи правової держави також знаходяться негативні права. Однак недооцінка позитивних прав свідчить про обмеженість теорії правової держави, якій відведена роль "нічного сторожа". Визнання соціальних прав перетворило правову державу в соціально-правову, що являє собою поєднання конституціоналізму і політики державного втручання в соціально-економічну сферу. Новий підхід заснований на розумінні доповнення негативних прав позитивними, громадянських і політичних прав – соціально-економічними.

Розгляд соціально-економічних прав як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав дав змогу виявити позитивну державу, державу соціальної безпеки і соціальну державу. Обов'язки позитивної держави обмежені створенням економічно безпечних умов для підприємницької і професійної діяльності. Обов'язком держави соціальної безпеки є забезпечення громадян визначеним мінімумом благ, що гарантують соціальну безпеку особистості незалежно від фінансових можливостей держави. Основною функцією соціальної держави є не тільки гарантія, а й забезпечення реалізації громадянами соціально-економічних прав.

З метою одержання докладної і точної картини демократичного розвитку в світі у ході дослідження основних теорій демократії, заснованих на правах людини, виявлена необхідність обліку індексу прав і свобод поряд з іншими індексами демократії. Це пов’язано з тим, що індекс прав і свобод не є досконалим. Індекс прав і свобод, як і всі перераховані вище індекси демократії, ґрунтуються на ліберальному розумінні демократії. Це означає, що демократична політико-правова система заснована на індивідуалістичному підході до прав людини і громадянина, пріоритеті особи щодо суспільства і держави. А особлива увага приділяється громадянським і політичним правам і свободам.

Соціалістична концепція прав людини була заснована на колективістських принципах, суть яких полягає в пріоритеті суспільства, держави, колективу щодо особистості. Відповідно до даної концепції людина, живучи в суспільстві, не може бути вільна від суспільства. А тому забезпечити права людини і тим більше права громадянина здатна тільки держава. Однак дана концепція не витримала іспиту часом, а багато її постулатів, наприклад про пріоритет загального блага над індивідом, виявили свою обмеженість. Компенсувати недосконалість соціалістичної концепції спробували прихильники комунітаризму, метою якого стало стримування руйнівного егоцентризму, але не на шкоду індивідуальній автономії, правам і свободам особи. Основним принципом комунітарної ідеології є пом'якшення антиномії прав і свобод індивіда та його соціальної відповідальності, поєднання прагнення до індивідуальної і групової автономії зі стабільністю суспільства.

Отже, і модель ліберальної демократії, і комунітарна теорія розглядають права людини і громадянина як найважливіший фактор становлення і розвитку демократії.

Важливим висновком, якого дійшов дисертант, є те, що всебічне і послідовне вирішення проблеми прав людини і громадянина можливе лише за наявності відповідного політичного курсу, заснованого на державно-правовому впливі на соціальні процеси.

Дослідження проблеми інформаційних прав дало підстави дисертанту зробити висновок, що в даний час потребують вирішення такі питання, як установлення правового режиму захисту персональних даних громадян, інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій, об'єднань громадян, інформаційного забезпечення підприємницької діяльності, входження інформаційної системи України в міжнародну систему обміну інформації, міжнародний інформаційний простір.

Аналіз практики сучасних демократичних, правових, соціальних держав у галузі охорони і захисту прав людини й громадянина дав підстави дисертанту сформулювати висновок про те, що вона не завжди відповідає західній теорії прав людини і громадянина. На думку дисертанта, не можна заперечувати безсумнівні досягнення правових держав у розвинених західних країнах у галузі прав людини і громадянина. Водночас варто враховувати і певну недосконалість системи охорони і захисту прав людини і громадянина в західних державах, що часто проводять політику подвійних стандартів. У ході дослідження виявлено, що держава, яка порушує права і свободи людини та громадянина, не може ефективно виконувати функцію їхнього захисту. З огляду на це підвищується роль неурядових правозахисних організацій.

Прагнення до побудови соціальної, правової держави, закріплене в ст.1 Конституції України, підтверджує той факт, що це зумовлено об'єктивними потребами суспільного розвитку Української держави, яка здійснює перехід від тоталітарної до правової державності. Її людським виміром є ступінь реалізації і захисту прав і свобод людини і громадянина. Саме така точка зору відображена в Конституції України. Проте тривала економічна криза в Україні призвела до різкого погіршення стану в галузі дотримання соціально-економічних прав громадян. Якість життя значної частини населення країни не відповідає сучасним світовим стандартам. Продовжує зростати рівень безробіття і бідності, що є постійним чинником соціальної дестабілізації у суспільстві.

Соціальній, правовій державі відповідає громадянське суспільство. І те, й друге є важливими умовами реалізації прав і свобод людини й громадянина. Саме у сфері громадянського суспільства, яке утворюють приватні особи, етнічні, класові, підприємницькі й інші групи, людина може реалізувати свої права, наприклад, на свободу слова, на участь у демонстраціях і мітингах, об'єднання в партії та ін. Тому принципами соціальної, правової держави повинні стати гарантії основних прав людини і громадянина, формування чіткого і ефективного юридичного механізму, здатного забезпечити їхню практичну реалізацію; відповідність законодавства життєвим інтересам усіх соціальних верств; ефективність правового механізму розв’язання конфліктних ситуацій на всіх рівнях політичної, державної та соціальної структури.

Автор дійшла висновку, що суттю імплементації є не тільки трансформація змісту відповідних міжнародних документів з прав і свобод людини і громадянина у внутрішнє законодавство держави, а й створення умов для практичної реалізації вимог, що містяться в цих документах. А інакше соціальна цінність міжнародно-правових норм буде зведена до нуля, а держава може бути визнана такою, яка відмовляється від виконання взятих на себе зобов'язань. Цей момент, на думку дисертанта, дуже важливий, оскільки самі по собі міжнародно-правові акти не регулюють права особи. Реалізація прав і свобод людини й громадянина завжди залежить насамперед від форми правління, політичного режиму, політичної системи, соціально-економічних умов певної країни.

Незважаючи на те, що в Україні прийнято демократичне законодавство в сфері прав людини, соціально-економічна криза, падіння загального рівня культури і моралі перешкоджають формуванню ефективних механізмів захисту прав людини. Водночас недоцільно вести мову тільки про негативні моменти у реалізації і захисті прав людини і громадянина в сучасній Україні. Україна обрала шлях соціальної, правової державності, що пов’язано з верховенством закону, забезпеченням прав і свобод людини і громадянина, створенням надійного механізму їхнього захисту, базовими цінностями, що закріплені в Конституції України. А це дає підстави для впевненості в тому, що основою демократичної трансформації українського суспільства стане вільна людина зі своїми потребами і законними інтересами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Давидова М. Конституціоналізм як гарантія забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні //Людина і політика. – 2001. – № 5. – С. 105-112.

2. Давидова М.В. Концепція прав людини і громадянина в сучасних теоріях демократії //Держава і право. Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. – С. 552-558.

3. Давидова М. Соціально-економічні права як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав //Право України. – 2001. – № 8. – С. 32-35.

4. Давидова М.В. Социально-политические и экономические права как критерий анализа и классификации современных демократических государств //Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична літ-ра, 2001. – Вип. 12. – С. 572-585.

5. Наумкина С.М., Давидова М.В. Информационные права как ответ на вызовы информационной эпохи //Держава і право. Зб. наук. праць. – К.: Ін- т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 20. – С. 454-460.

6. Давидова М.В., Стулова І.М. Права і свободи людини і громадянина в Україні як фактор демократії //Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь і суспільство: шляхи вирішення проблем”. – Одеса, 2001. – С. 104-105.

АНОТАЦІЯ

Давидова М.В. Права людини і громадянина в сучасних демократіях. – Рукопис. – 180 c.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили. Миколаїв, 2003.

У дисертації здійснено аналіз політики сучасних правових, соціальних держав у сфері охорони і захисту прав людини і громадянина, з'ясована об'єктивна необхідність розширення складу суб'єктів правозахисної діяльності. Проаналізовано практику сучасних правових держав щодо реалізації прав людини і громадянина. Систематизовано основні підходи до класифікації держав за ступенем активності реалізації соціально-економічних прав. Проаналізовано сучасні концепції демократії, засновані на ідеї прав людини. Обґрунтовано, що права людини є однією з основних перемінних порівняльного вивчення демократій і в цілому політичних систем. Показано, що нова епоха розвитку особистості й суспільства поставила в порядок денний питання про доповнення діапазону прав людини інформаційними правами. Досліджено політику України в галузі прав і свобод людини й громадянина. Проаналізовано наявні в Україні інститути охорони і захисту прав людини і громадянина.

Ключові слова: права людини і громадянина, громадянські права, політичні права, соціально-економічні права, механізм захисту прав людини і громадянина, демократичний розвиток, “демократична, соціальна, правова держава”, громадянське суспільство, конституціоналізм.

АННОТАЦИЯ

Давыдова М.В. Права человека и гражданина в современных демократиях. – Рукопись. – 180 с.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Николаевский государственный гуманитарный университет им. Петра Могилы. Николаев, 2003.

В диссертации осуществлен анализ политики современных правовых, социальных