МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

державний агроекологічний університет

ФОМЕНКО Людмила Володимирівна

УДК 332.3(477.8)

РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

В УМОВАХ західного РЕГІОНУ уКРАЇНИ

Спеціальність 08.07.02 – економіка сільського

господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Житомир – 2004

Дисертація є рукопис.

Робота виконана в Інституті землеробства і тваринництва західного регіону Української академії аграрних наук

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор,

Стельмащук Антон Михайлович,

Тернопільська академія народного

господарства,

завідувач кафедри агробізнесу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Горлачук Валерій Васильович,

Миколаївський державний гуманітарний

університет ім. П.Могили комплексу

“Києво-Могилянська академія”,

кафедра економіки та менеджменту;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Кісіль Микола Іванович,

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки”,

завідувач відділу інвестицій.

Провідна установа – Національний аграрний університет

Кабінету Міністрів України,

кафедра аграрної економіки,

м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “20” квітня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.083.02 у Державному агроекологічному університеті за адресою: 10008, м. Житомир, Старий бульвар 7, ауд. 55.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного агроекологічного університету за адресою: 10008, м. Житомир, Старий бульвар 7.

Автореферат розісланий “16” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент В.П. Якобчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Агропромисловий комплекс України має необхідні передумови для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення: офіційно встановлену приватну форму власності на землю, нові організаційні форми господарювання, відповідну правову базу, кваліфіковану і досвідчену робочу силу та спеціалістів певного профілю, багатий ресурсний потенціал цих земель, розроблені й адаптовані екологічно безпечні технології. Однак ці передумови не реалізуються автоматично. Для їх ефективного впровадження потрібні теоретико-методологічні положення, науково обґрунтовані рекомендації і відповідний механізм реалізації щодо їх використання.

Внаслідок високої господарської освоєності земельного фонду держави (72,2%), рівня розораності (57,1%, у тому числі сільськогосподарських угідь – 79,8%) та екстенсивного використання продуктивних угідь посилюється деградація земель, ґрунти втрачають свою родючість і виснажуються. Зокрема 13,2 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. – вітрової, 10,7 млн. га мають підвищену кислотність, 3,9 млн. га засолені і солонцюваті, 3,6 млн. га заболочені та перезволожені. Площа еродованої ріллі протягом останніх 25 років збільшилась на третину і щорічно розширюється на 90 – 100 тис. га, а вміст гумусу в ґрунтах знизився на 20%. Але фінансування на протиерозійні та інші землеохоронні й землемеліоративні роботи постійно зменшується. Так, фінансування на охорону земельних угідь за 1991 – 2002 рр. скоротилось у 25 разів. Як наслідок – віддача одиниці земельних ресурсів у сільському господарстві за останні 10 років зменшилась практично більш як утричі, що свідчить про виснаження їх продуктивного потенціалу. У значній мірі ці негативні явища пов’язані з проблемами у здійсненні земельної реформи та відповідною недосконалістю системи економічних взаємовідносин між суб’єктами господарювання з приводу власності на землю, як головного виробничого ресурсу у сільському господарстві.

Окремим аспектам проблеми раціонального використання земельних ресурсів у сільському господарстві присвячені наукові праці таких відомих вчених як І. Бурдейного, Д. Гнатковича, В. Горлачука, Г. Горохова, А. Даниленка, В. Дем’яненка, С. Дубровського, Д. Добряка, П. Казьміра, Б. Косовича, М. Кісіля, В. Мамутова, В. Месель-Веселяка, І. Михасюка, Л. Новаковського, О. Покотилової, П. Саблука, А. Сохнича, А. Стельмащука, П. Столипіна, М. Ступеня, А. Третяка, М. Федорова, Є. Храпливого та інших. Результати їх досліджень охоплюють широке коло зазначеної проблеми. Однак динамічність змін ситуації в агропромисловому комплексі України та й в економіці країни в цілому вимагає проведення постійних досліджень з метою вироблення стратегії і тактики й обґрунтування основних напрямків і заходів подальшої реалізації процесу вдосконалення економічних взаємовідносин між суб’єктами господарювання щодо використання землі як головного виробничого ресурсу в сільському господарстві та приведення її у відповідність з цими змінами.

Проблема раціоналізації використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дедалі більше ускладнюється у зв’язку з наростаючою комплексністю її характеру. На сьогодні це має різні аспекти, головними з яких є технологічний, економічний, організаційний та екологічний. Рівень використання земель в Україні зараз настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки, котрі відповідним чином, безперечно, позначаться на загальному рівні продовольчої безпеки країни, здоров’ї нації, тощо.

Саме тому дослідження можливостей раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, а також розробка відповідного механізму реалізації цих можливостей є невідкладними завданнями, що вимагають негайного вирішення. Усе це й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі подано результати досліджень, виконаних автором, що є складовою частиною комплексної теми наукових досліджень відділу економіки й організації землеробства та тваринництва Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН у рамках теми “Вивчення впливу трансформаційних перетворень на функціонування АПК західного регіону і обґрунтування шляхів підвищення ефективності ринкових реформ” (номер державної реєстрації 0198U009169). Особисто автором виконано підрозділ теми “Підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в умовах переходу до ринкових умов”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методологічних положень і методичних рекомендацій щодо раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в умовах встановлення ринкових відносин.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:

· поглибити теоретичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

· розробити систему класифікації чинників раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

· дати оцінку сучасному стану реформування земельних відносин і зміни структури землекористування у сільськогосподарських підприємствах західного регіону України;

· розробити пропозиції щодо вдосконалення механізму економічного регулювання раціонального використання і охорони земель;

· розробити економіко-математичну модель оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур і раціонального поєднання галузей рослинництва та тваринництва;

· обґрунтувати пропозиції, щодо удосконалення методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення;

· розробити пропозиції, щодо удосконалення економіко-технологічного механізму підвищення продуктивного потенціалу і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

Об’єктом дослідження є процеси використання земельних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами Львівської області.

Предмет дослідження – сукупність теоретичних, методологічних і практичних аспектів проблеми раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

Методи дослідження. Дослідження проводились із застосуванням діалектичного підходу до явищ, що вивчалися, згідно з якими всі сторони життя суспільства як єдиного організму розглядались у взаємодії. Економічні явища в даній роботі досліджувалися комплексно, у взаємозв’язку з конкретними історичними обставинами і розвитком процесів реформування аграрного сектора економіки України та диверсифікації форм економічних взаємовідносин.

Проблема використання земель сільськогосподарського призначення досліджувалась з урахуванням конкретних економічних умов і реального стану економічної, політичної та соціальної ситуації в країні. Явище розвитку раціонального землекористування вивчалося в органічній єдності його історичних аспектів з логікою проходження цього процесу. За допомогою методів наукової абстракції, синтезу та аналізу під час дослідження обґрунтовано визначення сутності раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, вивчено і систематизовано чинники, що впливають на його рівень у контексті вдосконалення земельних відносин у процесі реалізації в країні земельної реформи.

Застосування експериментального методу в економіці пов’язане з визначенням небезпеки заподіяння відчутної шкоди земельним ресурсам і включає використання елементів економіко-математичних методів, зокрема при визначенні основних чинників, що впливають на ступінь раціональності використання земель сільськогосподарського призначення і встановленні сили цього впливу.

На основі використання елементів економіко-математичних методів розроблено модель оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур і раціонального поєднання галузей рослинництва та тваринництва. Застосування кореляційно-регресійного аналізу дало змогу виявити залежність між грошовою оцінкою землі та чинниками родючості й виробництва.

Монографічний метод дав можливість вивчити досвід та особливості раціонального використання земель сільськогосподарськими формуваннями.

Інформаційною базою дослідження послужили Закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Головного управління сільського господарства і продовольства Львівської облдержадміністрації, Львівського обласного управління статистики, науково-дослідних установ, довідково-нормативні матеріали і наукова література за темою дослідження, звітність підприємств, матеріали первинного та бухгалтерського обліку, результати власних спостережень і досліджень автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

· розвинуто теоретичні засади розуміння змісту раціонального використання земель сільськогосподарського призначення як соціально-економічної категорії, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення і збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і сприянні підвищенню рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому;

· розроблено класифікацію чинників раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, котра відрізняється від наявних вищим рівнем комплексності та однозначності, що дає можливість здійснювати системний науковий підхід до дослідження тих чи інших чинників і можливості їх застосування для впливу на підвищення ефективності використання земельних ресурсів;

· науково обґрунтовано основні напрямки подальшого реформування земельних відносин на основі збереження цілісності земельних комплексів, забезпечення раціональних розмірів новостворених господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на засадах орендних відносин, що сприяє раціональному використанню земельних ресурсів у західному регіоні України;

· обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення механізму економічного регулювання раціонального використання та охорони земель, який включає систему критеріїв і показників стимулювання, застосування компенсаційних платежів при вилученні земель з сільськогосподарського виробництва, запровадження рівно напружених ставок плати за землю залежно від її якості, що сприяє збереженню земель сільськогосподарського призначення, підвищенню родючості ґрунтів і виробництву екологічно чистої продукції;

· розроблено економіко-математичну модель оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур і поголів’я тварин, котра забезпечує оптимальне поєднання галузей, раціональне використання землі, максимальний вихід продукції рослинництва і тваринництва при збереженні та підвищенні родючості ґрунту;

· обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення методики грошової оцінки земель на основі здійснення системного підходу з врахуванням чинника часу й умов виробництва, що дає можливість об’єктивніше визначати розмір диференційної ренти та інших розрахункових показників;

· розроблено пропозиції щодо збереження і підвищення родючості ґрунту, які на відміну від існуючих враховують рівень їх економічності та екологічності, позитивно впливають на фінансово-економічний стан підприємств і забезпечують самофінансування землеохоронних заходів.

Практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного дослідження є науковою основою для вирішення проблеми раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в аграрних формуваннях у контексті вдосконалення економічних взаємовідносин між суб’єктами господарювання. Рекомендації автора щодо раціонального використання земель сільськогосподарського призначення у сільськогосподарських підприємствах і регулювання земельних відносин з метою підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу прийняті до використання Головним управлінням сільського господарства і продовольства Львівської облдержадміністрації (довідка № 10-01/7-160 від 14.07.2003 р.). Жовківською адміністрацією Львівської області схвалено і прийнято до використання розроблену автором методику оптимізації розмірів земельних ділянок сільськогосподарських підприємств (довідка № 23 від 15.07.2003 р.). Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма-Нова” прийнято до впровадження методику оцінки рівня використання продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення, що враховує економічність та екологічність здійснення землеохоронних заходів і ґрунтується на відповідній реконструкції балансу підприємства ( довідка № 21 від 16.07.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, де викладено авторський підхід до вирішення проблеми розуміння значення і суті та підвищення рівня раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в аграрних формуваннях. Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті ідеї і положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і результати проведених досліджень доповідались і одержали схвалення на Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу”, присвяченій пам’яті Євгена Храпливого (м. Львів, 1999 р.), на ІІІ Симпозіумі “Україна – Австрія. Сільське господарство: наука і практика” (м. Чернівці, 2000 р.); на щорічних конференціях науковців та аспірантів Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН у 1999 – 2001 рр., а також на Міжнародній науково-практичній конференції “Еколого-економічні проблеми розвитку АПК”, присвяченій 10-й річниці Конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища та розвитку (м. Львів, 2002 р.).

Результати проведених автором досліджень використовуються і при розробці навчально-методичних матеріалів та викладанні навчального курсу “Основи маркетингу”, “Ринок землі” для студентів економічного та землевпорядного факультетів Львівського державного аграрного університету (довідка № 01-23-03 від 17.07.2003 р.).

Публікації. Результати проведених дисертаційних досліджень опубліковані в 13 працях, з яких – 5 у фахових виданнях, 3 у тезах міжнародних наукових конференцій і 5 статей в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій – 3,6 друк. арк., у тому числі в фахових виданнях – 1,5 друк. арк., з них особисто автора – 1,5 друк. арк., в інших виданнях – 2,1 авторських друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (163 найменувань) і 15 додатків. Основна частина роботи викладена на 165 сторінках друкованого тексту, містить 41 таблицю, 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У першому розділі – “Теоретичні і методичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення” розглянуто сутність раціонального використання земель в умовах реформування земельних відносин, природно-економічний механізм формування і збереження родючості ґрунту, а також методологічні підходи оцінки продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення і рівня його використання.

На основі вивчення й аналізу наукових джерел встановлено, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення означає розумне їх використання, котре охоплює практично всі аспекти цього процесу – економічний, екологічний, технологічний, соціальний. Ефективне використання земель сільськогосподарського призначення враховує, головним чином, економічну сторону цього процесу, його матеріальну результативність у зіставленні із здійсненими затратами на одержання цих результатів. В економічному аспекті адекватність розуміння ефективності в раціональному використанні земель сільськогосподарського призначення здебільшого відповідає змісту виразу “економічна доцільність”. Тому автор пропонує таке визначення терміна “раціональне використання земель сільськогосподарського призначення” – це соціально-економічна категорія, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення і збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і сприянні підвищенню рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому.

Проведений аналіз різних точок зору стосовно досліджуваної проблеми дає підстави зробити висновок, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення передбачає досягнення економічно доцільного та екологічно безпечного рівня віддачі від одиниці цих ресурсів, дотримання збалансованості й необхідного рівня вмісту поживних речовин у ґрунті, запобігання різним видам ерозії, запровадження енергоощадних біологізованих та екологічно безпечних технологій обробітку ґрунту та вирощування сільгоспкультур і тварин, науково обґрунтоване проведення меліоративних заходів.

Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту.

Дослідженням встановлено, що поставлена проблема є обширною і комплексною, охоплює усі сторони організації сільськогосподарського виробництва. Для її вивчення і вирішення пропонується послідовно розглядати питання природно-економічного потенціалу раціонального використання земель, здійснювати діагностику рівня інтенсивності та ефективності використання землі (рис.1).

Рис. 1. Потенціальні можливості та рівень раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

Запропонований системний аналіз передбачає поступовий розгляд показників: природних, що характеризують стан родючості ґрунту й умови використання землі; економічних, котрі відображають розвиток матеріально-технічної бази і техніко-технологічне забезпечення виробництва; організаційно-правових, що включають форми господарювання, відносини власності, структуру й організацію виробництва. У впливі цих чинників на ступінь раціональності використання земель сільськогосподарського призначення чітко проявляється дія об’єктивних законів землеробства. Відмічено важливу роль закону мінімуму при обґрунтуванні продуктивності землі, залежність способів використання землі від співвідношення земельних угідь і структури посівних площ, площі посіву сільгоспкультур і ріллі у господарстві та використання комплексу агротехнічних і меліоративних заходів для підвищення родючості ґрунту.

Автором проведено також дослідження історичного вітчизняного і сучасного зарубіжного досвіду оцінки земель. Встановлено, що історія земельного кадастру західних областей України пов’язана, головним чином, з австро-угорським кадастром (1869 р), де основою оцінки землі був чистий дохід з одиниці площі відповідних сільгоспугідь, та польським земельним кадастром (1935 р), де крім цього, враховували механічний склад ґрунтів, кліматичні умови, висоту над рівнем моря, необхідність і можливість меліорації, крутизну схилів та їх експозицію, середню урожайність.

Доведено, що основи сучасного земельного кадастру в зарубіжних країнах закладено ще у 20 столітті. Їх досвід показує, що якісна оцінка земель сільськогосподарського призначення визначається за продуктивністю сільгоспугідь, а продуктивність ріллі – за врожайністю основних сільгоспкультур не менш ніж за десять років. Врожайність встановлюється за даними опитування за допомогою спеціальних анкет і залежить від рівня ведення господарства. Тому, поряд з даними про врожайність, збирають відомості про систему сівозмін, обробіток ґрунту, застосування добрив, меліорації і т. д. На основі цього встановлюють класи ведення господарства. Оцінка завершується визначенням показника продуктивності земель для кожної культури шляхом зіставлення фактичної врожайності з максимальною, отриманою на кращих, але не окультурених землях.

У процесі дисертаційного дослідження розглянуто з критичним підходом сучасну вітчизняну методику оцінки земель сільськогосподарського призначення. Охарактеризовано позитивну роль економічної оцінки в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.

У другому розділі – “Структура та рівень використання земель сільськогосподарського призначення в західному регіоні України” показано роль приватного сектора в сільськогосподарському виробництві, вивчено структуру та рівень використання сільгоспугідь, дано оцінку чинників раціонального використання земель.

Порівняльний аналіз рівня землезабезпечення регіонів України показує, що західні області за забезпеченістю сільськогосподарськими угіддями удвічі і більше поступаються південним і східним регіонам. Так, у середньому на одного жителя України припадає 0,79 га сільгоспугідь, а у Львівській області – 0,42 га, забезпечення орними землями – відповідно 2 га та 0,7 га.

Досліджувана Львівська область охоплює 4 грунтово-кліматичні зони, що відповідають природноекономічним зонам: Лісостеповій, Поліській, Передкарпатській і Карпатській і відображають умови західного регіону України. Область займає загальну площу 2183 тис. га , де в структурі 50,4% сільгоспугіддя. Рівень розораності угідь 67,5%, сінокоси і пасовища становлять 30%, а багаторічні насадження – 2,6%. Територія Львівської області поділена на 11 природно-сільськогосподарських районів, що різняться між собою якістю сільгоспугідь і питомою вагою природних кормових угідь.

Виявлено, що в процесі реформування земельних відносин внаслідок утворення великої кількості власників і користувачів землі сформувалась модель дрібнотоварного виробництва. На сучасному етапі аграрних перетворень на селі найприйнятнішою формою реалізації права власності на землю і майно є делегування громадянами свого права володіння та користування ними на певний термін за винагороду через укладення договорів оренди. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило вибір ними різних форм господарювання. Велика кількість власників земельних часток (паїв) і майнових паїв взяла участь у формуванні товариств з обмеженою відповідальністю (44%), приватних (приватно-орендних) підприємств (36%) та селянських (фермерських) господарств (8%).

Дослідженням процесу становлення фермерства з’ясовано, що формування землеволодіння селянських (фермерських) господарств відбулося за рахунок земель запасу, куди віднесено до 7% земель сільськогосподарського призначення. В середньому у західному регіоні розміри фермерських господарств становлять близько 34 га ріллі, а в Україні – 62 га сільгоспугідь.

Визначено, що українська модель аграрної, у тому числі земельної реформи, котра базується на приватизації шляхом паювання між селянами землі колективних сільгосппідприємств, демонополізації власності на землю, форм господарювання і трудових відносин, господарського самовизначення селян, передбачає пріоритетне збереження цілісності земельних і майнових комплексів реформованих господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на основі орендних відносин.

Дослідженням підтверджується, що створення селянам можливостей самостійного вибору господарських утворень, розпорядження належною їм землею, майном і власною працею стало визначальним кроком до утвердження у господарській діяльності на селі здорового конкурентного середовища.

Економічний аналіз показує, що аграрні перетворення на Львівщині та проведення земельної реформи суттєво змінили співвідношення різних господарських структур на продовольчому ринку і їх місце в організаційній побудові агропромислового комплексу. Фермерські господарства, разом з особистими господарствами населення і подвірними господарствами, утворивши приватний сектор аграрної економіки, зайняли значне місце на продовольчому ринку (табл. 1).

Продуктивність використання землі в господарствах приватного сектора у 7 – 8 разів вища, ніж у сільгосппідприємствах. Про це свідчить коефіцієнт ефективності використання земельних ресурсів, що характеризує співвідношення питомої ваги виробленої валової продукції окремих форм господарювання до питомої ваги їх у площі сільгоспугідь. За одиницю береться рівень ефективності використання земель в цілому по регіону у всіх категоріях господарств області. В особистих господарств населення значно вища урожайність усіх основних сільгоспкультур. Проте такий тип господарювання не можна вважати перспективним навіть у плані ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, оскільки більш важливе значення має саме раціональність цього використання, а в даному випадку вона не може бути максимальною.

Таблиця 1

Ефективність використання земель сільськогосподарського призначення в агроформуваннях

Львівської області (середнє за 1999 – 2002 рр.)

Показник | Сільсько-господарські підприємства | Господарства населення | Фермерські господарства

Питома вага в розрізі господарств, %

- сільськогосподарські угіддя | 44,1 | 51,7 | 4,2

- поголів’я ВРХ | 14,4 | 84,6 | 1,0

- поголів’я корів | 8,2 | 91,2 | 0,6

- валова продукція – всього | 9,7 | 89,0 | 1,3

- продукція рослинництва | 12,1 | 85,5 | 2,4

- продукція тваринництва | 7,6 | 92,0 | 0,4

Урожайність, ц/га:

- зернові |

14,9 |

33,2 |

15,0

- цукрові буряки | 142,0 | 171,0 | 147,0

- картопля | 84,0 | 95,0 | 94,0

- овочі | 111,0 | 150,0 | 94,0

Вихід валової продукції на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. | 44,1 | 270,5 | 62,7

Коефіцієнт ефективності

використання земель | 0,220 | 1,721 | 0,310

Про рівень використання земель сільськогосподарського призначення свідчить динаміка врожайності основних сільгоспкультур у господарствах Львівської обл. (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка врожайності основних сільськогосподарських культур у господарствах Львівської області, ц/га

Культура |

1990 р. |

1998 р. |

1999 р. |

2000 р. |

2001 р. |

2002 р.

Зернові та зернобобові | 33,3 | 19,8 | 19,1 | 20,1 | 21,8 | 25,5

Цукрові буряки | 339,0 | 176,0 | 197,0 | 176,0 | 159,0 | 172,0

Картопля | 163,0 | 95,0 | 114,0 | 143,0 | 95,0 | 153,0

Як видно з таблиці 2, протягом тривалого періоду врожайність усіх основних сільгоспкультур на Львівщині мала тенденцію до зниження. Це в певній мірі пов’язано з тим, що на першому етапі земельної реформи в основному вирішувались питання перерозподілу земель, а не організації їх раціонального використання. Як наслідок у новостворених сільгосп-підприємствах практично відсутня організація території, котра б відповідала екологічним, економічним і технологічним вимогам виробництва. Безсистемне використання орних земель призвело до зниження урожайності сільгоспкультур.

Обґрунтовано стратегічну мету земельної реформи – забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільгоспугідь, всебічної охорони земель і розширеного відтворення родючості ґрунту.

Визначено певний етап забезпечення конкурентоспроможності сільського господарства в раціональному використанні землі, що полягає у реалізації здатності активного просування вітчизняної продукції сільського господарства, переробної і харчової промисловості на зовнішні ринки. На зміну простим і дешевим технологіям вирощування сільгоспкультур, худоби і птиці мають прийти орієнтовані на вимоги ринку енергозберігаючі технології виробництва продукції сільського господарства у великих агроформуваннях. При цьому адаптація форм організації праці та виробництва цих агроформувань до вимог ринку має здійснюватись через механізми приватної власності і ринкової конкуренції.

На основі дослідження встановлено, що формування землекористувань ринкового типу доцільно проводити на базі окремих населених пунктів, враховуючи наявність трудових ресурсів, виробничих комплексів, площ паїв мешканців населеного пункту, які достатні для організації товарного господарства відповідної спеціалізації і раціонального використання землі.

Результати дослідження підтверджують, що формування землекористувань нових агроформувань повинно здійснюватися з врахуванням розміщення наявних виробничих комплексів: тваринницьких ферм, складських приміщень, пунктів переробки та зберігання сільгосппродукції, ремонту, технічного обслуговування сільськогосподарських машин, знарядь та автомобілів, філій і цехів переробних та інших промислових підприємств, транспортних, енергетичних, інших об'єктів, пов'язаних з виробничою діяльністю; комунікацій, котрі забезпечують внутрішні та зовнішні зв’язки новостворюваних структур. У процесі реструктуризації необхідно враховувати такі вимоги: створення сприятливих просторових умов організації виробництва – компактність масиву землекористування чи землеволодіння, взаємне розміщення садиби та землекористування, зручне сполучення зі шляхами загального користування; земельний масив повинен мати ділянку зі сприятливими умовами в інженерно-будівельному, санітарно-естетичному, еколого-економічному аспектах для розміщення садиби новоствореного агроформування; відокремлені земельні ділянки мусять бути достатніми для організації не менше одного товарного господарства відповідної спеціалізації; не повинні ускладнюватись умови діяльності сусідніх господарств; масиви земель для організації нових агроформувань мають узгоджуватися з масивами земель запасу та резервного фонду; проектна документація з реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств повинна розроблятися на основі апробованих методів контурно-меліоративної організації території.

Мінімальні розміри землекористувань, враховуючи спеціалізацію тієї чи іншої природно-кліматичної зони, не можуть бути меншими, ніж розмір рекомендований науково-дослідними установами. При цьому розмір землекористувань окремих господарських структур доцільно визначати кратними розміру земельної частки (паю). Це дає змогу по-перше, на менших оброблюваних площах концентрувати засоби механізації з меншими витратами пального, обсяги мінеральних та органічних добрив, а також засоби захисту рослин від хвороб і шкідників сільгоспкультур. По-друге, така концентрація засобів виробництва забезпечує підвищення врожаїв сільгоспкультур і відповідно збільшує їх валову продукцію на одиницю затрат.

На підставі кореляційно-регресійного аналізу, проведеного за допомогою показників використання земельних угідь в обробітку в передгірних районах Львівської області, встановлено взаємозв’язок між грошовою оцінкою землі та чинниками родючості. Визначено пряму залежність грошової оцінки землі від дози внесення мінеральних та органічних добрив, питомої ваги меліорованих земель.

Дослідженням встановлено, що головними показниками екологічного стимулювання раціонального використання земельних ресурсів є: зниження втрат родючого шару ґрунту; підвищення вмісту гумусу, родючості ґрунту та інших корисних властивостей землі; зниження кислотності, кам’янистості, заболоченості, перезволоженості, засоленості, залісненості чагарниками і дрібноліссям, ущільненості, забрудненості відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами; площі тимчасово законсервованих деградованих сільгоспугідь; площі освоєння екологічно чистого стосовно землі виробництва.

Виявлено, що найпоширеніший метод економічного стимулювання – це платежі, пов’язані з компенсацією втрат при вилученні земель з сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Обґрунтовано необхідність економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель, що повинна здійснюватись шляхом: виділення коштів Державного або місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з вини фермерів; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, у період, передбачений проектом проведення робіт; надання пільгових кредитів фермерам, які здійснюють заходи, спрямовані на раціональне використання й охорону земель; часткової компенсації з коштів бюджету зниження доходу в результаті тимчасової консервації земель, порушених не з вини фермерів; заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і виробництво екологічно чистої продукції.

У третьому розділі – “Шляхи раціонального використання земель сільськогосподарського призначення” розроблено модель оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур і поголів’я тварин, висвітлено напрямки удосконалення методики оцінки землі та механізм підвищення продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення.

Враховуючи велику розораність сільгоспугідь, перенасичення сівозмін культурами з високоінтенсивними технологіями, багаторазовий обробіток ґрунту, застосування матеріаломісткої і дуже важкої техніки, що зумовили зниження ерозійостійкості земельних угідь, розроблено економіко-технологічні заходи збереження і відтворення родючості ґрунту, що передбачають оптимізацію структури сільгоспугідь, структури посівних площ на схилових землях, раціональне поєднання галузей рослинництва і тваринництва.

Економіко-математична модель задачі щодо оптимізації структури посівних площ має блочний характер: І – виробничий тип господарств – молочний з розвитком льонарства; ІІ – скотарсько-племінний з розвитком буряківництва; ІІІ – скотарсько-відгодівельний з розвитком льонарства. Оптимальні варіанти перспективної (на 2007 р.) структури посівних площ за досліджуваними виробничими типами господарств Жовківського району Львівської області (табл. 3.) забезпечують гармонійне поєднання галузей, раціональне використання земельних угідь, досягнення високої продуктивності, дохідності та рентабельності.

Таблиця 3

Оптимальна структура посівних площ на перспективу у господарствах Жовківського району Львівської області, %

Сільгоспкультура |

По району 1996 – 2002 рр. | Виробничий тип господарства

молочний

з розвитком льонарства | скотарсько-племінний

з розвитком буряківництва | скотарсько-відгодівельний

з розвитком льонарства

Зернові та зернобобові | 40,0 | 43,0 | 38,1 | 43,9

Льон-довгунець | 1,3 | 10,3 | 4,0 | 6,7

Цукрові буряки | 4,7 | 1,2 | 6,3 | 1,8

Разом технічних | 6,0 | 11,5 | 10,3 | 8,4

Картопля | 14,5 | 3,1 | - | 0,8

Овочі відкритого ґрунту | 7,5 | 1,3 | - | 1,0

Разом картоплі та овочів | 22,0 | 4,4 | - | 1,8

Кормові коренеплоди | 1,8 | 2,1 | 1,9 | 2,1

Кукурудза – зелена маса | 6,2 | 7,9 | 10,0 | 9,7

Однорічні трави – всього | 5,3 | 6,0 | 6,0 | 6,0

Багаторічні трави – всього | 18,5 | 25,0 | 33,7 | 28,0

Всього кормових | 32,0 | 41,0 | 51,6 | 45,8

Разом посівів | 100 | 100,0 | 100,0 | 100,0

Повторні, післяжнивні | 5,5 | 11,6 | 10,0 | 11,1

З метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення внесено пропозиції стосовно удосконалення методики економічної оцінки землі, що на відміну від наявної передбачає розгляд досліджуваного явища як складної системи, де враховується чинник часу й умови виробництва. За основу розрахунків взято методику “Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, але внесено в неї окремі корективи щодо розрахунку диференціальної ренти. Зокрема пропонується враховувати середню урожайність культур за попередні п’ять років, відповідно уточнювати норму прибутку базової культури (зернових), здійснювати розрахунки фінансово-економічних показників в умовних грошових одиницях (доларах США) з наступним перерахунком за курсом на той або інший рік.

Для диференційованої характеристики використання земельних ресурсів доцільно використовувати "індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель", котрий визначається співвідношенням фактичної розораності (за даними земельного обліку) до максимальної площі орнопридатних земель. За розрахунками даного показника, територія Західної України характеризується як така, що має неприпустимо високе переважання фактичної розораності. У середньому в Україні індекс екологічної невідповідності сучасного використання орних земель дорівнює 1,17, а у західному регіоні – 1,18. Запропоновано зменшити питому вагу орних земель і відповідно збільшити площі кормових угідь та інших екологостабілізуючих угідь, екосистеми яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому антропогенному впливі. Підтримано думку багатьох дослідників, що екологічно найобґрунтованішою слід вважати розораність сільськогосподарської території не більшу за 40%.

Для збереження продуктивного потенціалу землі запропоновано оптимальну структуру посівів на схилових землях: на полях з крутизною схилів до 10 найдоцільніше розміщувати сільгоспкультури у співвідношеннях: просапні – 75%, зернові та однорічні трави суцільного посіву – 25%; при крутизні до 20 – 60 та 40%; при крутизні 30 просапні культури повинні становити не більше 10%, зернові та однорічні трави – 80%, багаторічні трави – 10%; при крутизні схилів 40 просапні культури не доцільно розміщувати, а в структурі посівів зернові і однорічні трави повинні займати 75%, багаторічні трави – 25%; при зростанні крутизни схилу співвідношення між двома групами культур має змінюватись у бік збільшення посіву багаторічних трав (при 50 останні повинні становити 50%, при 6 – 70 – 75%). При такій структурі розміщення культур на полях різних схилів допускаються мінімальні втрати гумусу через ерозію ґрунту. Перспективним заходом є залуження еродованих земель, система стрічкового висівання багаторічних трав з мінімальним обробітком ґрунту, особливо там, де звичайна оранка неможлива.

Розроблено та апробовано у ТзОВ “Агрофірма-Нова” Жовківського району Львівської області методику оцінки рівня використання земель сільськогосподарського призначення, котра враховує рівень економічності та екологічності здійснення землеохоронних заходів і ґрунтується на відповідній реконструкції балансу підприємства з метою усунення усіх регулювальних статей та отримання чистої вартості майна й обсягу його боргових зобов’язань з наступними розрахунками низки фінансових показників. Отримані розрахунки вказують на те, що ризик окупності вкладень здійснюваних у землеохоронні заходи у досліджуваному підприємстві досить високий, тому це повинно бути враховано при здійсненні землеохоронних заходів.

Система запропонованих організаційно-економічних і економіко-технологічних заходів сприятиме вирішенню проблеми раціонального використання земель сільськогосподарського призначення і відповідно підвищенню конкурентоспроможності підприємств аграрної економіки.

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає у дослідженні та розробці науково-методичних підходів і практичних рекомендацій з раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в умовах західного регіону України.

Результати роботи дають підстави для наступних висновків.

1. Раціональне використання земельних ресурсів у сільському господарстві слід розуміти як соціально-економічну категорію, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення природної родючості ґрунту, збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і їх використання в умовах високого рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому.

2. Забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення передбачає досягнення економічно доцільного й екологічно безпечного рівня віддачі від одиниці цих ресурсів, дотримання збалансованості та необхідного рівня вмісту поживних речовин у ґрунті, запобігання різним видам ерозії, запровадження енергоощадних біологізованих та екологічно безпечних технологій обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур і тварин, науково обґрунтоване проведення меліоративних заходів. Ступінь раціональності використання земель сільськогосподарського призначення визначає система чинників – природних, економічних, організаційно-правових, дія яких проявляється на засадах об’єктивного закону мінімуму.

3. Для досягнення необхідного рівня ефективності використання сільськогосподарських земель в умовах подальшого реформування земельних відносин у західному регіоні України необхідно забезпечити господарське самовизначення селян з формою господарювання за умови пріоритетного збереження цілісності земельних і майнових комплексів реформованих господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на основі платної оренди. На перших етапах розвитку земельного ринку в умовах шестирічного мораторію на ринок землі найдоцільнішим є запровадження внутрігосподарського обороту земельних часток для становлення ефективних господарських формувань. Використання оренди земельних часток застраховує селян від втрати землі, дає можливість отримувати дохід у формі орендної плати, сприяє пошуку ефективного господаря.

Самовизначення селян на основі використання права розпоряджатися своєю земельною часткою зумовило вибір такої структури форм господарювання: товариство з обмеженою відповідальністю (44%), приватно-орендних підприємств (36%), селянських фермерських господарств (8%), що вважається найбільш доцільною щодо раціонального використання земель сільськогосподарського призначення на даному етапі розвитку сільського господарства.

4. Запропонований механізм економічного регулювання раціонального використання й охорони земель передбачає систему критеріїв і показників стимулювання, застосування компенсаційних платежів при вилученні земель з сільськогосподарського виробництва, запровадження рівнонапружених ставок плати за землю залежно від її якості, що дасть змогу поставити всіх власників землі і землекористувачів у рівні економічні умови.

5. Для забезпечення об’єктивного регулювання землеоцінюваних показників встановлено взаємозв’язок між показником грошової оцінки землі та чинниками родючості. Найбільший вплив на рівень грошової оцінки землі мають дози внесення органічних і мінеральних добрив, вміст у ґрунті гумусу, фосфору та калію, питома вага меліорованих земель.

6. З метою ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, збереження і підвищення родючості ґрунту на основі раціонального поєднання галузей рослинництва та тваринництва розрахована для умов Львівської області оптимальна структура посівних площ на перспективу (2007 р.) по виробничих типах господарств (молочний з розвитком льонарства, скотарсько-племінний з розвитком буряківництва, скотарсько-відгодівельний з розвитком льонарства): зернові – 43,0%, 38,1% і 43,9% відповідно; технічні