ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

“ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”

Гребенюк Надія Вікторівна

УДК 330.131.5;631.65.011.5

Сталий розвиток землекористування на засадах

приватної власності в сільському господарстві

Спеціальність 08.08.01 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Тихонов Андріан Георгійович,

ДП “Головний науково-дослідний та

проектний інститут землеустрою”,

завідувач відділу формування земельної

власності

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Сохнич Анатолій Якович, Львівський державний аграрний університет, завідувач кафедри управління земельних ресурсів

кандидат економічних наук, Леонець Володимир Олександрович, ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, завідувач відділу проблем землеустрою

Провідна установа:

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ проблем використання і охорони земельних ресурсів, м. Київ

Захист відбудеться “___” травня 2004 р. об ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.865.01 ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3.

Автореферат розісланий “___” квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Ш.І. Ібатуллін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах України проблема забезпечення сталого розвитку набула першочергового значення. Дисертант вважає, що для кожної галузі виробництва необхідно розробити науково обґрунтовану систему сталого розвитку, зокрема для землекористування.

Виходячи з цього, а також враховуючи перехід сільського господарства на форми господарювання, що базуються на приватній власності на землю доцільно вивчити проблему сталого розвитку землекористування, зокрема, в умовах Одеської області. Постановка питання про дослідження в умовах приватної власності на землю визначає його виняткову актуальність і новизну.

Проблема сталого розвитку землекористування в Україні почала вивчатися після конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. В Україні над її розробкою працюють вчені економісти-аграрники Бистряков І.К., Данилишин Б.М., Добряк Д.С., Дорогунцов С.І., Канаш О.П., Леонець В.О., Лукінов І.І., Милащенко Н.З., Новаковський Л.Я., Созінов О.О., Сохнич А.Я., Тихонов А.Г., Трегобчук В.М., Третяк А.М., Шубравська О.В. та інші.

Напрацьовані концептуальні основи сталого та екологобезпечного розвитку національного АПК, вивчаються проблеми переведення його на модель сталого розвитку, трансформації агросфери, управління ресурсовикористанням, розробки нових біотехнологій тощо.

Однак огляд наукових публікацій свідчить, що цьому питанню ще приділяється недостатня увага. Фактично не розроблені теоретичні засади сталого землекористування, не сформована його науково обґрунтована модель, не розроблений механізм екологізованого управління землекористуванням, значна кількість питань, що визначають сталий розвиток землекористування, законодавчо не внормовані, не вирішене питання мобілізації коштів для постійного відновлення родючості ґрунту, захисту земель від деградації та інше.

Тому проведене дисертантом дослідження матиме суттєве наукове і практичне значення для обґрунтування необхідності здійснення землекористування на засадах сталого розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з науково-дослідними роботами, що здійснюються в Інституті землеустрою відповідно до завдань НТП УААН на 2001 – 2005 роки “Удосконалення земельних відносин на селі” (номер державної реєстрації 0101U007175), а також завданнями першого рівня: “Теоретичні основи удосконалення земельних відносин на селі” та “Науково-методологічні принципи удосконалення раціонального землекористування і охорони земель в умовах існування різних форм власності на землю”. Зв’язок досліджень дисертанта з цими роботами полягає у розробці наукових засад сталого розвитку землекористування, завдань по екологізації механізму управління землекористуванням, методики мобілізації коштів в сільському господарстві для відновлення родючості ґрунту та захисту його від деградації, поглиблення капіталізації землі в умовах ринкових відносин та приватної власності на землю, виявленні еколого-економічних та соціальних проблем землекористування, визначенні пріоритетних напрямів удосконалення його сталого розвитку в Одеському регіоні.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні сутності, передумов, закономірностей, принципів та індикації сталого розвитку землекористування, моделі цього типу розширеного відтворення в сільському господарстві, екологізації управління землекористуванням.

Відповідно до встановленої мети в дисертації вирішувалися такі задачі:

проаналізувати теоретичні погляди економістів-аграрників на поняття власності взагалі та права приватної власності на землю зокрема, доцільність трансформації права земельної власності від державного до комунального та приватного;

розробити наукові засади сталого розвитку землекористування в сільському господарстві, доцільності переходу на цю модель господарювання;

проаналізувати стан сталості землекористування, його екологічні, економічні та соціальні аспекти, еколого-економічні і демографічні проблеми;

визначити пріоритетні напрями сталого розвитку землекористування в сільському господарстві;

відшукати можливість мобілізації коштів для відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації;

підготувати пропозиції для використання при розробці пореформеного законодавства з питань земельних відносин;

розробити теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування;

сформувати оптимальний набір показників для індикації сталості розвитку землекористування;

розробити індикаційну модель визначення сталості землекористування;

розробити структуру Закону України “Про основи сталого землекористування”.

Об’єкт дослідження – процес розвитку сталого землекористування в пореформеному сільському господарстві, яке базується на різних формах власності, та використання земельних ресурсів.

Предмет дослідження – теоретичні, методичні та прикладні засади сталого розвитку землекористування на засадах приватної власності на землю в сільському господарстві.

Методологія та методи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснено на основі діалектичного методу пізнання екологічних та соціально-економічних явищ, системного підходу до аналізу розвитку сучасного землекористування і його ретроспективи, впливу на цей процес ринкової трансформації господарювання з використанням класичних та сучасних теоретичних положень ринкових земельних відносин і функціонуючої економіки.

У роботі використані відомі методи досліджень: монографічний (при опрацюванні наукових публікацій з питань власності, розвитку їх форм, парадигми сталого розвитку і, зокрема, землекористування, формування агроформувань на різних правових засадах); історичний (при визначенні етапів розвитку землекористування, базових періодів при вивченні динаміки ефективності землекористування, зміни екологічного стану земельних ресурсів та демографічних змін в сільській місцевості); абстрактно-логічний (при розробці наукових засад сталого землекористування, методики поглиблення капіталізації землі, ренесатизації коштів на відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації, структури законів України “Про землеустрій”, “Про основи сталого землекористування”, завдань по екологізації механізму управління землекористуванням, системи індикації сталості розвитку землекористування); статистичний, розрахунково-конструктивний, економічного аналізу (при аналізі еколого-економічного стану землекористування та соціального стану сільської місцевості в часі) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні системи сталого землекористування, визначенні напрямів його розвитку, виходячи з міжнародної парадигми сталого розвитку, з метою досягнення інтенсивно-екологічного типу відтворення в сільському господарстві і декларується такими положеннями:

вперше розроблено наукові засади системи сталого землекористування, яка передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку;

сформовано модель сталого землекористування, яка базується на визначених дисертантом науково обґрунтованих підходах, закономірностях та принципах. Сутність її полягає у взаємному забезпеченні екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку, збереженні навколишнього середовища при одночасному економічному і соціальному зростанні;

розроблено систему індикації рівня сталості розвитку землекористування, що включає екологічні, економічні та соціальні характеристики цього процесу, модель індикації, принципи її побудови і використання;

запропоновано оптимальний набір показників для визначення сталості розвитку землекористування, їх екологічний, економічний та соціальний блоки.

Екологічні показники характеризують стан грунтів та навколишнього середовища, вплив на довкілля аварійних ситуацій; економічні – продуктивність сільського господарства, рівень фондооснащеності агроформувань, рентабельності виробництва та продуктивності праці; соціальні – демографічний стан сільської місцевості й розвиток соціальної інфраструктури;

обґрунтовано необхідність прийняття Закону України “Про основи сталого землекористування”. Розроблено його структуру, яка включає шість розділів – загальні положення; екологія землекористування; економіка землекористування; землеустрій в умовах пореформеного землекористування; науково-технічне забезпечення землекористування; державне регулювання ринкового землекористування та 52 статті;

визначено підходи до розробки Закону України “ Про землеустрій”, сформовано принципи, на яких має базуватися сучасний землеустрій і проекти статей 31-54;

вперше розроблено еколого-економічний механізм поглиблення капіталізації земель сільськогосподарського призначення, спрямований на мобілізацію коштів для постійного відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації;

розроблено теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування.

Обґрунтовано необхідність екологізації механізму управління землекористуванням, визначено перелік завдань, які він має вирішувати по забезпеченню екологобезпечного землекористування.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні результати досліджень активно використані при розробці післяреформеного законодавства України з питань землеустрою та охорони ґрунтів від деградації .

Дисертант взяв безпосередню участь в розробці закону України “Про землеустрій”, перший варіант структури якого був опублікований в №1 “Землевпорядного вісника” за 2002 рік, “Про охорону земель”, структури закону України “Про основи сталого землекористування” (довідки про впровадження – Держкомзему України № 273/15 від 18.12.2003 р., ДП “Інститут землеустрою” № 55.1 – 24 від 17.01. 2004р.).

Практичне значення мають обґрунтовані в дисертації шляхи удосконалення земельних відносин: пропозиції щодо переходу землекористування на модель сталого розвитку; становлення в сільському господарстві інтенсивно-екологічного типу відтворення; екологізації механізму управління землекористуванням; використання системи індикації сталості розвитку землекористування; методика нарахування ренесатизаційних відрахувань, спрямованих на відновлення родючості ґрунту, захист його від деградації.

Особистий внесок здобувача. Дисертант опублікував у співавторстві сім наукових праць, ідеї яких використані в дисертації, зокрема:

“Наукові засади сталого розвитку землекористування” – автором визначено та сформульовано закономірності сталого розвитку землекористування;

“Наукові засади сталого розвитку землекористування: принципи, індикація, показники” – дисертант розробив та сформував принципи сталого землекористування;

“Індикація екологічного стану землекористування” – пошукач розробив блок показників індикації екологічного стану землекористування, здійснив аналіз вмісту гумусу в ґрунтах, внесення органічних і мінеральних добрив, стану еродованості земель, розораності території та сільськогосподарських угідь;

“Наукові засади сталого розвитку землекористування: індикація економічного стану” – автор здійснив розрахунки та аналіз виробництва продукції сільського господарства в порівняльних цінах в цілому по державі, в розрахунку на 100 гектарів сільськогосподарських угідь, на душу населення, урожайності сільськогосподарських культур;

“Наукові засади сталого розвитку землекористування: індикація соціального стану та індикаційна модель” – дисертант розробив індикаційну модель визначення сталості розвитку землекористування;

“Наукові основи механізму управління екологізацією агропромислового виробництва” – автор розробив такі складові елементи механізму: економічні закономірності; основні підходи до управління; головні інструменти управління; критерії і показники екологічної ефективності управління;

“Підходи до розробки проекту закону України “Про землеустрій” – дисертант сформував третій розділ структури закону “Порядок проведення землеустрою”, статті 31 – 54 цього розділу;

“Еколого-економічний метод поглиблення капіталізації земель сільськогосподарського призначення” – автор розробив методику визначення нормативу ренесатизації.

Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень дисертанта пройшли апробацію і одержали позитивну оцінку на Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України” (м. Київ, 10 – 11 вересня 2002 р.); другій науково-практичній конференції “Техногенно-екологічна безпека регіонів, як умова сталого розвитку України” ( м. Львів, 16 – 19 квітня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні: стан та перспективи” (м. Херсон, 12 – 13 березня 2003 р.), третій міжнародній конференції УСНЕКА “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень – відповідь на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції “ (м. Київ, 22 – 24 вересня 2003 р.).

Публікація результатів досліджень. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати досліджень, методичні розробки, висновки і пропозиції пошукувача по темі дисертації оприлюднені в 11 публікаціях фахових видань загальним обсягом 2,6 друкованого аркуша. Чотири публікації належать безпосередньо дисертанту.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 181 сторінку комп’ютерного тексту, містить 22 таблиці (в тому числі 13 займають повну сторінку), 30 рисунків та одну формулу. Обліковий обсяг дисертації відповідно до вимог ВАК – 168 сторінок. Повний обсяг дисертації 270 сторінок, до нього входить 2 додатки на 77 сторінках, які містять розрахунково - аналітичний матеріал. Список використаних джерел нараховує 130 робіт.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні засади сталого розвитку землекористування на приватних засадах” розкрита трансформація власності на землю та організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві.

Аналіз показав, що трансформація земельних відносин на всіх етапах людської цивілізації належала до найбільш складних проблем і найважливіших напрямів реалізації соціально-економічної політики взагалі та аграрної зокрема. Зумовлюється це тим, що реформування торкається перш за все питань власності на землю – володіння, розпорядження та користування землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві і просторовою базою розміщення всіх продуктивних сил.

Дисертант звертає увагу на те, що від остаточного вирішення проблем власності на землю залежить подальший соціально-економічний розвиток України. Так вважають прибічники приватної власності на землю і їх опоненти. В минулому проблема власності на землю поставала неодноразово і вирішувалася неоднозначно.

Проаналізовано трансформацію власності на землю та організаційно-правових форм господарювання в Україні. До 1861 року в Російській імперії основою сільського господарства була феодальна власність на землю. Після Столипінської земельної реформи земельна власність зберігалася за поміщиками, а селянину надавалася присадибна ділянка та польовий наділ у постійне користування. Високими темпами розвивалися селянські господарства, в тому числі на основі приватної власності на землю. В 1905 році на 100 десятин надільної землі припадало 27,9 десятини купленої. Це підтверджує, що приватне володіння землею українським селянством є історично об’єктивним.

Аграрна політика після 1917 року призвела до одержавлення всієї землі. За часів радянської влади селяни не мали можливості бути власниками землі та результатів своєї праці. Радянська держава повністю заперечувала приватну власність. Земля надавалася лише у користування. Права на продаж землі не мав ніхто, навіть власник землі – держава.

Результати аналізу дали можливість стверджувати, що історичний досвід людства довів правомірність, доцільність та високу ефективність існування приватної власності, а також, що трансформація аграрних відносин, в першу чергу земельних, стала об’єктивною необхідністю в незалежній Україні.

Наголошується, що однією з найскладніших суспільних змін, що відбуваються в Україні, є земельна реформа. Її головне завдання полягає в перерозподілі земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Нинішня земельна реформа в Україні – четверта за останні 130 років.

Детально проаналізовано етапи реформування земельних відносин в Україні, створення замість колгоспів та радгоспів нових агроформувань на базі приватної власності на землю, яка передана у власність селянам безоплатно. Нині таких господарств налічується 52%, а 48% господарств ведуть виробництво на індивідуальній основі – селянські (фермерські) господарства та інші.

Автор здійснив аналіз динаміки земельного фонду та сільськогосподарських угідь в Одеській області за формами власності. На початок 2001 року у приватній власності було 55,3% земель, 0,5% - у власності недержавних сільськогосподарських підприємств, 42,2% - в державній власності. У складі сільськогосподарських угідь площа приватних земель становила 70,4%, недержавних сільськогосподарських підприємств – 0,6%, державна власність 29,0%. Кількість земель у приватній власності постійно зростає. В області продовжується робота по реформуванню організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві. На 8292 господарства 88,9% становили селянські (фермерські) господарства. Їх кількість постійно зростає.

Здійснено аналіз наукових праць з питань сталого розвитку. Світовий досвід свідчить, що еколого-економічна проблема є однією з найважливіших. Йдеться про забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства та збереження зростання безпечних для здоров’я людини природно-економічних умов. Об’єктивно виникла потреба в здійсненні широкомасштабних заходів ефективного розв’язання еколого-економічної проблеми на всіх рівнях управління – національному, регіональному та локальному. Глобальна за своєю суттю ця проблема повинна вирішуватися кожною державою з урахуванням природно-екологічних, виробничих, техніко-економічних і соціально-економічних її особливостей як загалом, так і окремих регіонів. Виникла потреба радикальної зміни парадигми розвитку земної цивілізації, переходу на модель сталого екологобезпечного розвитку економіки. Концепцію сталого соціально-економічного розвитку започаткувала конференція ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, яка визнана світовим співтовариством домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації в ХХІ столітті, стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального та духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на принципи сталого розвитку об’єктивно зумовлена демографічним “вибухом”, сучасною науково-технічною революцією та нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних й асиміляційних потенціалів внаслідок надмірних антропогенних навантажень на природу.

Дисертант виходить з того, що сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни можливий за умов такого функціонування її господарського комплексу, коли одночасно забезпечується задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення, раціональне й екологобезпечне господарювання та високоефективне використання природних ресурсів, підтримання сприятливих природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу матеріального виробництва.

Підходи до проблеми сталого розвитку в еколого-економічній науці неоднозначні. Передусім, це бачення необхідності сталого розвитку лише для цивілізації землі загалом чи можливість вирішувати її в окремих державах. Дисертант дотримується думки, що сталий розвиток слід забезпечувати як на регіональному рівні, так і в конкретних галузях виробництва, зокрема в землекористуванні. Головний шлях до цього – екологізація сільськогосподарського виробництва та регуляторна роль держави при вирішенні соціально-виробничих проблем.

На базі даних про екологічний стан довкілля в Україні, його вплив на економічну та соціальну результативність економіки науково обґрунтовані передумови переходу України на модель сталого розвитку, зокрема: ефективне та екологобезпечне функціонування економіки; раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів навколишнього середовища; стабілізація демографічної ситуації; становлення в суспільстві принципів соціальної справедливості; розширення масштабів міжнародного співтовариства у сфері ефективного вирішення ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку.

Автор обґрунтовано доводить, що в Україні склалася досить критична ситуація в аграрному землекористуванні. Земельні ресурси прискореними темпами деградують й виснажуються, при цьому не виробляється необхідна кількість продовольства. Як і багато вчених аграрників, дисертант вважає, що стратегічною метою земельної реформи має бути забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільськогосподарських угідь, всебічної охорони та розширеного відтворення родючості ґрунтів, розв’язання продовольчої проблеми в країні. Ця стратегічна мета може бути досягнута тільки за умов переходу на модель сталого розвитку землекористування.

Виходячи з огляду зарубіжних і вітчизняних наукових публікацій з питань сталого розвитку землекористування, досвіду роботи в Одеському філіалі інституту землеустрою УААН, враховуючи перехід сільського господарства на форми господарювання, що базуються на приватній власності на землю та засоби виробництва, дисертант визначив такі основні напрями досліджень: розробити наукові засади сталого розвитку землекористування, сформувати його модель, обґрунтувати доцільність переходу на такий тип господарювання; розробити теоретичні засади індикації сталості розвитку землекористування, сформувати відповідну модель визначення його рівня, користуючись, визначеними автором, показниками; визначити пріоритетні напрями сталого розвитку землекористування в сільському господарстві; розробити теоретичні засади та структуру Закону України “Про основи сталого землекористування”, методику мобілізації коштів для відновлення екологічного стану ґрунту, теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування.

Для досягнення цієї мети дисертант широко використав відомі методи наукового дослідження (загальні та класичні) – історичний, монографічний, економічний, статистичний, математичний, графічний та інші.

У другому розділі “Модель сталого розвитку землекористування в сільському господарстві” розкрито розроблені автором наукові основи моделі сталого розвитку землекористування, сутність якого передбачає взаємне узгодження екологічних, економічних та соціальних чинників розвитку. Базуючись на цих позиціях, дисертант підійшов до формування моделі сталого розвитку землекористування в сільському господарстві. Всебічно обґрунтовано підходи до розробки цієї моделі, які враховують стан економічного розвитку України, структуру економіки, енергоємність виробництва продукції, соціального стану населення, екологічну ситуацію в країні та сільському господарстві. Розроблено принципи науково обґрунтованої системи сталого розвитку землекористування.

Визначено тенденції розвитку землекористування, які свідчать, що перебудова його системи на першому етапі призвела до різкого зниження ефективності сільськогосподарського виробництва, погіршення використання землі, рівня життя сільських жителів, екологічної ситуації при землекористуванні, демографічної ситуації на селі.

Всебічно проаналізовано закономірності землекористування, які свідчать, що виробництво корисних матеріальних благ і послуг нерідко супроводжується небажаними екологічними наслідками; високоефективне землекористування вимагає постійного вдосконалення земельних відносин; відбувається удосконалення агроекологічної системи, підвищується рівень її інтенсифікації, антропогенного навантаження на агроценоз; фактори інтенсифікації носять подвійний характер – позитивний і негативний; при землекористуванні екологічні й економічні інтереси не збігаються; екологічність виробництва залежить від його учасників; завдання по екологізації виробництва нерідко не забезпечуються організаційно і матеріально-технічно. Дисертант визначив принципи побудови системи сталого розвитку землекористування: цілі, правовий, утилітаризму, відповідальності, оптимальності, єдності мети держави і землекористувачів, соціальної спрямованості землекористування, регуляторної ролі держави, раціонального землеустрою, наукового обґрунтування землекористування, екологічності науково-технічного прогресу, ринкових відносин при організації землекористування й споживання, державного контролю за землекористуванням, екологізацію виробництва, охороною земель, єдності показників еколого-економічної оцінки сталості розвитку землекористування, спрямованого розвитку землекористування на засадах сталості розвитку, відтворення мотивації сталого розвитку землекористування, екологічності управління землекористуванням. Для визначення рівня сталості розвитку землекористування дисертант визначив три групи індикаторів: стан земельних ресурсів та інших складових навколишнього середовища; економічні – продуктивність та економічна ефективність землекористування; соціальні – рівень соціального розвитку сільської місцевості та демографічна ситуація.

Розроблено теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування. Дисертант дотримується думки, що об’єктивною основою механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування є система економічних законів в тісній єдності з біологічними законами функціонування й розвитку навколишнього світу. Формою їх виявлення є економічні закономірності, які визначаються об’єктивно існуючими фактами, що повторюються, суттєвими зв’язками явищ і характеризують розвиток економіки. Вони становлять основу механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування.

Автор виходить з того, що екологізація агропромислового виробництва являє собою процес розробки, виробництва і використання засобів виробництва, знарядь праці, факторів інтенсифікації, технологій, управлінських та інших рішень, які забезпечують сталий розвиток землекористування без порушення екологічних параметрів або з їх змінами, не виходячи за межі допустимих рівнів.

Розкрито розроблену автором структуру механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування, до якої включені інструменти механізму екологічного управління – ієрархія, організація, культура, ринок. Зосереджується увага на тому, що в реальній дійсності ці інструменти, як правило, діють одночасно, але при цьому якомусь із них може віддаватися перевага. Так, за командно-адміністративної системи при вирішенні екологічної проблеми основна увага приділялася використанню примусу, що призводило до загострення екологічної ситуації, переростання її в глобальну. Пропонується в механізм управління включити такий елемент, як вплив самих виробничників на управлінські структури всіх рівнів з метою забезпечення ними екологізації виробництва.

Представлена, розроблена автором, система цілей і завдань при екологізації землекористування. Головна ціль екологізації землекористування полягає в збереженні навколишнього середовища в стані, який не перевищує гранично допустимі рівні екологічних порушень. Їх досягнення передбачає: розширене відтворення родючості ґрунту, захист земель від ерозії, підтримку бездефіцитного балансу гумусу, поживних речовин, всіх параметрів ґрунту, які забезпечують поліпшення його родючості, максимальне використання природних засобів відтворення родючості ґрунту, боротьбу з бур’янами і хворобами сільськогосподарських культур, тварин і птиці; забезпечення оптимального рівня розораності земель; необхідне для живих організмів відтворення повітря і води; застосування екологічно безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур, тварин і птиці; використання екологічних машин та обладнання, засобів, методів і прийомів інтенсифікації.

Екологічним має бути механізм управління землекористуванням та його екологізацією, здатний забезпечувати вирішення детально розроблених в дисертації завдань. Зазначається, що нині необхідно більшу увагу надавати ринковим економічним методам управління.

Розкриваються функції екологічного управління та зв’язані з ним процеси. До них, передусім, відносяться планування, організація, мотивація, визначеність і контроль, комунікації та прийняття рішень.

На основі принципів управління екологізацією агропромислового виробництва сформовані відповідні їм методи управління виробництвом – координації (цілеспрямовуючий); адміністративний; правовий; самоуправління; інформаційний; психологічний; професійний; економічний; плановий; ринковий; контрольний. Подано характеристику цих методів та способів їх здійснення.

Представлена індикаційна модель визначення сталості розвитку землекористування. До принципів її побудови віднесені такі: цілі, єдності і можливості; до складових частин: блоки показників індикації; часовий лаг; визначення базових років для здійснення відповідних порівнянь; визначення рівнів показників та їх кодування. Побудована таким способом індикаційна модель дає можливість по горизонталі визначити зміну рівня показників у часовому лазі, а по вертикалі – сталість розвитку землекористування.

Індикація стану розвитку в Україні за останні роки свідчить, що воно розвивається нестало. З 65 показників проти 1985 року в 2000 році погіршилися 50. Особливо негативні результати економічного і соціального розвитку.

У третьому розділі “Сучасний стан розвитку землекористування та напрями його удосконалення в сільському господарстві Одеської області” розкрито екологічний та економічний стан землекористування, стан соціальної сфери в сільській місцевості області.

Для характеристики екологічного стану землекористування використано такі показники: вміст гумусу в ґрунтах; внесення органічних та мінеральних добрив; стан еродованості орних земель; характеристику сільськогосподарських угідь за ознаками, що впливають на родючість ґрунтів; відповідність грунтів гігієнічним нормативам (санітарно-хімічні та мікробіологічні показники); розораність території та сільськогосподарських угідь; лісистість.

Для аналізу економічного стану землекористування застосовано такі показники: індекси продукції сільського господарства; продукція сільського господарства у порівнянних цінах; продукція сільського господарства на 100 гектарів сільськогосподарських угідь; продукція сільського господарства на душу населення; урожайність сільськогосподарських культур; рівень рентабельності виробництва, індекси продуктивності праці, основні фонди, енергетичні потужності в сільськогосподарських підприємствах.

До соціального блоку, який характеризує сталість розвитку землекористування, внесено такі показники: народжуваність населення; коефіцієнт народжуваності; природний приріст населення; коефіцієнт природного приросту населення; очікувана тривалість життя при народженні; смертність населення; коефіцієнт смертності; споживання продуктів харчування; забезпеченість населення товарами тривалого користування; забезпеченість населення приватними легковими автомобілями; телефонізація квартир; житловий фонд; кількість бібліотек, кіноустановок і закладів культури клубного типу.

Користуючись індикаційною моделлю, проаналізовано сталість розвитку землекористування в Одеській області. Зроблено загальний висновок, що із 46 показників екологічного, економічного та соціального розвитку лише 4 відповідають вимогам сталого розвитку землекористування, а решта – 42 їм не відповідають, розвиток землекористування відбувається нестало, не сприяє нормальній життєдіяльності сільського населення, не закладає позитивні основи на майбутнє. За роки перебудови агропромислового сектора економіки різко
зменшилося виробництво сільськогосподарської продукції як в цілому, так і
продукції рослинництва та тваринництва зокрема; знизилась продуктивність сільського господарства, його рентабельність, продуктивність праці, забезпеченість підприємств основними фондами, енергоозброєність (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка економічних показників розвитку сільського господарства Одеської області

(в усіх категоріях господарств)

Показники | Роки

1990 | 2002 | 2002 р. в % до 1990 р.

Продукція сільського господарства, млн. грн. | 4848,5 | 3277,1 | 67,6

Продукція рослинництва, млн. грн. | 2338,4 | 1867,9 | 79,9

Продукція тваринництва, млн. грн. | 2510,1 | 1409,2 | 56,1

Рентабельність виробництва сільськогосподарських підприємств, % | 37,5 | 6,2 | 16,5

Основні фонди в сільськогосподарських підприємствах, грн. | 7591,7

(1996 р.) | 4725,3 | 62,2

Енергетичні потужності в сільському господарстві, тис. к. с. | 8115 | 4714 | 58,1

Погіршився соціальний та демографічний стан сільської місцевості, по переважній більшості показників він не відповідає вимогам сталого розвитку землекористування (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка демографічного стану сільської місцевості Одеської області

Показники | Роки

1985 | 2000 | 2000 р. в % до 1985 р.

Природний приріст, тис. чол. | -0,3 | -7,3 | у 24 рази

Кількість народжених, тис. чол. | 14,4 | 2,7 | 18,8

Кількість померлих, тис. чол. | 14,7 | 15,7 | 106,8

Співвідношення народжених до померлих | 0,98 | 0,17 | 17,3

Детально проаналізовано причини, які зумовили різке зниження виробництва сільськогосподарської продукції в області. З метою переведення землекористування на принципи сталого розвитку пропонується розробити Концепцію розвитку земельних відносин на наступні 10 – 15 років, прийняти Закон України “Про основи сталого землекористування”. Розроблено принципи, на яких має базуватися такий закон, перелік правових основ, що підлягають унормуванню. Запропонована структура цього закону включає шість розділів та 52 статті.

Визначено інші напрями сталого розвитку землекористування. Пропонується застосувати розроблений автором еколого-економічний механізм мобілізації коштів для захисту земель сільськогосподарського призначення від деградації та зниження родючості. Викладено методологічні підходи до його розробки. Показано, що зниження інтенсифікації землеробства негативно впливає на родючість ґрунту і відповідно продуктивність землі, які слід відновлювати. Для цього потрібні кошти для придбання добрив та здійснення необхідних агротехнічних заходів. Реальним джерелом їх отримання мають стати відрахування, які слід здійснювати, користуючись розрахунковим нормативом на один гектар земель сільськогосподарського призначення. Ці відрахування пропонується називати ренесатизацією і включати в собівартість продукції. Розроблена методика розрахунків цього нормативу. Такий підхід може дати сільськогосподарському виробництву близько 12 млрд. гривень додаткових надходжень. При здійсненні ренесатизації поглибиться капіталізація землі, здійснюватиметься її екологічний і економічний оборот через ціну продукції. Земля ввійде до основних фондів агроформувань.

ВИСНОВКИ

1.Аналізом трансформації власності на землю на території українських земель з початку XVIII століття доведено правомірність, доцільність і ефективність приватної власності на землю. Починаючи з 1992 року, її запроваджено в Україні. Незважаючи на те, що сучасне сільськогосподарське виробництво в нашій країні базується переважно на приватній власності на землю і різноманітних організаційно-правових формах господарювання, кризовий еколого-економічний стан землекористування обумовлює необхідність переведення його на модель сталого розвитку, і це потребує подальшого удосконалення реформування земельних відносин.

2. Наукові публікації з питань сталого розвитку землекористування свідчать, що ця проблема досліджена недостатньо і потребує подальших теоретичних та практичних розробок. Визначено основні напрями розробки наукових основ сталого розвитку землекористування, моделі цього процесу, теоретичні засади Закону України “Про основи сталого розвитку землекористування” та його структури, розробки екологічного механізму управління сталим розвитком землекористування, індикаційної моделі, відшукання можливостей мобілізації коштів для відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації.

3. Розроблено наукові засади сталого розвитку землекористування, модель цього процесу, а саме: сутність, підходи, тенденції, закономірності, принципи, оптимальний склад показників, які дають можливість об’єктивно судити про сталість розвитку землекористування, характеризують стан грунтів та навколишнього середовища, вплив на довкілля аварійних ситуацій, продуктивність сільського господарства, рівень фондооснащеності агроформувань, рентабельності виробництва та продуктивності праці, демографічний стан сільської місцевості і розвиток соціальної інфраструктури.

4. Розроблено теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування, обґрунтовано його сутність, структуру, інструменти, систему цілей і завдань при екологізації землекористування. Визначено основи планування, організації, мотивації, контролю та прийняття рішень.

Обґрунтовано методи і способи управління екологізацією агропромислового виробництва. До них, передусім, віднесено такі методи: координації (цілеспрямовуючий), адміністративний, правовий, самоуправління, інформаційний, психологічний, професійний, економічний, плановий, ринковий та контрольний.

5. Розроблено індикаційну модель сталості розвитку землекористування, принципи її побудови (цілі, єдності, можливості), складові частини (блоки показників індикації – екологічний, економічний і соціальний), часовий лаг, базові роки для здійснення відповідних порівнянь, рівні показників та їх кодування.

Побудована таким способом індикаційна модель дає можливість по горизонталі визначити зміну рівня показників у часовому лазі, а по вертикалі – сталість розвитку землекористування.

6. Здійснений аналіз сучасного стану землекористування в Україні та Одеській області показав, що його розвиток відбувається нестало, не сприяє нормальній життєдіяльності сільського населення, не закладає позитивні основи на майбутнє. Із 65 проаналізованих показників в Україні погіршились 50, в області відповідно з 46 – 42 не відповідають вимогам сталого розвитку землекористування. Визначено причини, які зумовлюють негативний розвиток землекористування. Основними із них є: відсутність концепції сталого розвитку землекористування, законодавчого забезпечення аграрної реформи, досконалих процедур набуття громадянами права власності на землю та майно, дієвих економічних механізмів державної підтримки технічного оновлення сільськогосподарського виробництва, механізмів регулювання аграрного ринку та ціноутворення, належного державного регулювання реформування земельних та майнових відносин, взаємодії держави і землевласників з питань екологізації сільськогосподарського виробництва; різке зниження технічної та енергетичної забезпеченості сільськогосподарського виробництва, незахищеність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції, недосконале управління землекористуванням, вкрай недостатній захист грунтів від ерозії та деградації, неналагодженість землевпорядкування новостворених агроформувань.

7. Визначено напрями розвитку землекористування в сільському господарстві, які сприятимуть його здійсненню на принципах сталого розвитку, основні з яких такі: удосконалення земельних відносин, прийняття Закону України “Про основи сталого землекористування”, вдосконалення стимулюючої системи оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників, вжиття заходів щодо регулювання ринку аграрної продукції, запровадження середньо- та довгострокового кредитування, іпотеки земель сільськогосподарського призначення, державної підтримки розвитку аграрної галузі, комплексне вирішення проблем формування інфраструктури внутрішнього ринку сільськогосподарської техніки і ресурсів, удосконалення регуляторної ролі держави, спрямованої на забезпечення ефективного землекористування.

8. Розроблено механізм мобілізації коштів для захисту земель сільськогосподарського призначення від деградації та зниження родючості. Рекомендовано здійснювати унормовані відрахування на землі сільськогосподарського призначення, ввівши таким чином їх до основних фондів агроформувань.

Це забезпечить суттєве поліпшення використання природних ресурсів, охорону грунтів, формування екологічно зрівноваженого навколишнього середовища.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В. Підходи до розробки проекту закону України “Про землеустрій” // Землевпорядний вісник. – 2002. - № 1. – С.40 – 45.

2. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Гряник О.В., Феденко В.П., Тихоненко О.В. Наукові засади сталого розвитку землекористування: сутність, підходи, закономірності // Землевпорядкування. - 2002. - №2. - С. 3 – 9.

3. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Феденко В.П. Наукові засади сталого розвитку землекористування: принципи, індикація, показники // Землевпорядкування. – 2002. - №2. – С.13 – 21.

4. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Феденко В.П. Наукові засади сталого розвитку землекористування: індикація економічного стану // Землевпорядкування. – 2003. - №1. – С.3 – 14.

5. Гребенюк Н.В., Тихонов А.Г., Гряник О.В., Феденко В.П. Індикація екологічного стану землекористування // Землевпорядкування. - 2003. - №1. - С. 15 – 20.

6. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Гряник О.В., Феденко В.П., Тихоненко О.В. Наукові засади сталого розвитку землекористування: індикація соціального стану та індикаційна модель // Землевпорядкування. - 2003. - №2. - С. 8 – 19.

7. Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В. Еколого-економічний метод поглиблення капіталізації земель сільськогосподарського призначення // Землевпорядний вісник. – 2003. - № 2. – С.73 – 77.

8. Гребенюк Н.В. Принципи сталого розвитку землекористування //
Матеріали всеукраїнської наукової конференції "Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України". - К.: Інститут землеустрою УААН, 2002. – С. 126 – 127.

9. Гребенюк Н.В. Сталий розвиток землекористування: сутність та закономірності розвитку // Матеріали міжнародної наукової конференції “Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів”. – К.: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, 2002. – С.39 – 41.

10. Гребенюк Н.В. Показники індикації сталості розвитку землекористування та індикаційна модель // Матеріали Міжнар. науково-практичної конференції “Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні: стан та перспективи”. – Херсон, 2003. – С.139 – 142.

11. Тихонов А.Г., Тихоненко О.В., Гребенюк Н.В. Наукові основи механізму управління екологізацією агропромислового виробництва // Матеріали другої науково-практичної конференції “Техногенно-екологічна безпека регіонів як умова сталого розвитку України”. – Київ, 2002.- С. 205 – 207.

АНОТАЦІЯ

Гребенюк Надія Вікторівна. Сталий розвиток землекористування на засадах приватної власності в сільському господарстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища – ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Київ, 2003.

У дисертації розроблено наукові засади системи сталого землекористування, сформовано відповідну модель. Розроблено систему індикації рівня сталості розвитку землекористування, що включає екологічні, економічні та соціальні характеристики цього процесу, модель індикації, принципи її побудови і використання. Запропоновано екологічний, економічний й соціальний блоки показників для визначення сталості розвитку землекористування. Обґрунтовано необхідність прийняття закону України “Про основи сталого землекористування”; розроблено його структуру, визначено підходи до розробки закону України “Про землеустрій”. Розроблено теоретичні основи механізму екологічного управління сталим розвитком землекористування, визначено перелік завдань, які він має вирішувати. Розроблено еколого-економічний механізм мобілізації коштів для постійного відновлення родючості ґрунту, захисту його від деградації. Здійснено аналіз екологічного та економічного стану розвитку землекористування в Україні та Одеській області, стану соціального розвитку сільської місцевості. Визначено, що землекористування в названих регіонах розвивається нестало.

Ключові слова: сталість, розвиток, модель, екологічність, власність, землекористування, індикація, тенденція, закономірність.

АННОТАЦИЯ

Гребенюк Надежда Викторовна. Устойчивое развитие землепользования на основах частной собственности в сельском хозяйстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.08.01. – Экономика природопользования и охраны окружающей среды. – ДП “Главный научно-исследовательский и проектный институт землеустройства”, г. Киев, 2003.

В диссертации разработаны теоретические основы устойчивого землепользования, сформирована соответствующая модель. Определены тенденции и закономерности развития землепользования. Разработана система индикации уровня