МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Горбаченко Олег Борисович

УДК 611. 833. 32 - 053. 9

ТОПОГРАФІЯ, ЗВ’ЯЗКИ ТА СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ВУШНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО ВУЗЛА У ЛЮДЕЙ ЗРІЛОГО ТА ПОХИЛОГО ВІКУ

14.03.01 - нормальна анатомія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України, м. Полтава.

Науковий керівник: кандидат медичних наук, доцент Терещенко Анатолій Олександрович, Харківський державний медичний університет, професор кафедри анатомії людини.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Бобін Володимир Вікторович, Харківський державний медичний університет, професор кафедри анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Топоров Геннадій Миколайович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії.

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться “_28_” жовтня 2004 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків – 22, пр. Правди, 12).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м. Харків – 22, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “ 27”вересня 2004 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор Самохвалов В.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У людей похилого віку дуже часто зустрічаються захворювання гілок трійчастого нерва (Дригант Л.П., 1980 ; Савицька О.Н., Карлов В.Н., 1983 ; та ін.). Одним з складних питаннь є взаємозв’язок клінічних проявів захворювань парасимпатичних вузлів голови з їх морфологічними змінами.

Відносно невелика частота синдромів вегетативних вузлів, складність їх діагностики і велика різноманітність клінічних проявів створюють певні труднощі (Ітіна Р.І., 1994 ; Pollock B.E., Kondziolka D., 1994; Manahan A.D., Malesker M.A., Molone P.M., 1996). В залежності від тих чи інших симптомів хворі знаходяться під спостереженням неврологів, стоматологів, отоларингологів та інших спеціалістів з різноманітними діагнозами. Це в деякій мірі пояснюється складними зв’язками вегетативних вузлів, у тому числі і вушного (Абдуллаєв М.С., 1955; Пентешина Н.А., 1961).

У зв’язку з цим стає зрозумілим, що без знань лікарем особливостей топографічної анатомії та індивідуальних особливостей будови вушного вузла, його зв’язків з прилеглими нервами, неможливо надати суттєву допомогу у розумінні патогенезу й клініки захворювань вузла, розробити оптимальні методи лікування. Крім того, клініка синдрому вушного вузла представлена яскраво вираженими больовими і симптоматичними явищами, які впливають на психічний стан хворих, що може призвести до канцерофобії.

Практично невивченими є особливості вікової структурної перебудови вегетативних вузлів (Фролькіс В.В., 1989).

У сучасній анатомії визначена основна проблема морфологічних аспектів органу як біологічної системи. Зусилля дослідників можна умовно поділити на розв’язання двох головних задач. Перша – дослідження міжорганних взаємозв’язків у межах організму, друга – вивчення структурної організації самого органу (Самарин М.Ю.,1998). Отже, справжнє пізнання органу можливе при розгляданні його як системи організованих елементів, сутність яких (як і органу в цілому), проявляється в різноманітності їх зв’язків (Костиленко Ю.П. та ін., 1986). Якщо вушний вузол вважати як орган, то обидва завдання відносно нього до нашого часу ще не вивчалися.

Український вчений Є.Я. Панков розробив загальні положення сфеорганології – вчення про структурно – функціональні одиниці органів (Лупир В.М., Бобін В.В., Бурих М.П. та ін., 1997), структурно – функціональні одиниці додали до переліку структурних рівнів організації між тканинами та органами. Є.Я. Панков у своїх роботах підкреслював, що структурно – функціональні одиниці кожного органу мають свої особливості, які відображають специфіку як органів так і систем.

Правомірним постає питання про інтегративну ланку в системі забезпечення функціональної діяльності структурно – функціональних одиниць (Костиленко Ю.П. та ін., 1997). На думку багатьох авторів (Караганов А. М., Кердіваренко Н.В., Левін В.Н., 1982; Чернух А.М., 1997;) є певна асоціація кровоносних мікросудин. Специфічність функції структурно-функціональних одиниць визначається паренхіматозними або ефекторними структурами. Порушення їх взаємовідношень проявляються в патологічних процесах. Саме в цьому контексті ця проблема, крім теоретичного змісту, набуває практичної цінності, тому що дозволяє цілеспрямовано проводити дослідження (Костиленко Ю. М. та ін., 1997), в тому числі і при ураженнях вушного вузла (Жаботинський Ю. М., 1952; Шток В. Н., 1987).

Перераховане і визначило об’єкт, мету та задачі дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно до плану наукових досліджень Української медичної стоматологічної академії (шифр 1100000 992, код 2).

Робота є фрагментом загальнокафедральної теми “Особливості топографії, структурної організації кровоносних судин та вегетативних вузлів голови людини в онтогенезі. „Експериментально обґрунтувати використання нових шовних матеріалів в хірургії”, шифр 0101V005762, код 76.29.55. та теми “Установлення особливостей топографії, структурної організації кровоносних судин та вегетативних вузлів голови людини в онтогенезі”, шифр 0202V005762, код 76.03.02., яку виконують співробітники кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Української медичної стоматологічної академії. Автор виконав фрагмент теми щодо топографії, зв’язків та структурної організації вушного вузла у людей зрілого та похилого віку.

Мета і задачі дослідження. Встановити індивідуальні особливості топографії, зв’язків і внутрішньої структури вушного вегетативного вузла у людей зрілого і похилого віку.

Досягнення цієї мети зводиться до рішень слідуючих задач дослідження:

1. Вивчити індивідуальну топографію вушного вузла у людей з різними його формами в залежності від форми мозкового відділу голови.

2. Визначити крайні форми відмінностей топографоанатомічних взаємовідношень вушного вузла з сусідніми утвореннями залежно від форми черепа та обличчя.

3. Провести структурний аналіз будови вушного вуза.

4. Виявити специфічні риси просторової будови кровоносного мікроциркуляторного русла вушного вузла відносно його ефективних структур.

5. Прослідкувати особливості структурної перебудови вушного вузла та її роль у виникненні вікового зниження слуху.

Об’єкт дослідження: Вушний вегетативний вузол у людей зрілого та похилого віку.

Предмет дослідження: топографія, зв’язки та структурна організація вушного вегетативного вузла у людей зрілого та похилого віку.

Методи дослідження: антропометричний, макро-мікроскопічне препарування, гістологічний та метод використання серійних напівтонких зрізів. Отримані цифрові дані опрацьовані на персональному комп’ютері з використанням варіаційної статистики, кореляційного та інформаційного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів. У результаті проведеного макроскопічного та гістологічного дослідження нами вперше установлена наявність двох крайніх форм вушного вузла людини в залежності від форми черепа. Виявлена характерна певна зовнішня форма вузла та особливості його розгалужень. Вивчені особливості структурної організації вушного вузла. Установлена організація мікроциркуляторного русла вушного вузла у людей зрілого та похилого віку. Базуючись на аналізі цифрових данних установлена корелятивна залежність розмірів вушного вузла у залежності від форми черепа.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження, отримані при виконанні дисертаційної роботи, включені до підручника “Оперативна хірургія та топографічна анатомія” для студентів стоматологічних факультетів медвузів України.

Дані щодо особливостей вікових змін вушного вузла можуть бути використані у клініці нервових хвороб.

Дані нашого дослідження впроваджені в навчальний процес на кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії та на кафедри нормальної анатомії Української медичної стоматологічної академії.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений експертний аналіз проблеми, визначені об’єкт, мета та задачі дослідження, накопичений матеріал, підібрані адекватні методи дослідження. Анатомічна та гістологічна частини дослідження матеріалу, математична обробка цифрових даних, написання розділів дисертації і публікацій за темою дослідження автором здійснені самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались та обговорювались: на 3-ому Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів, топографоанатомів (Київ, 2002), засіданнях товариства АГЕТ (2002, 2003, 2004).

Публікації. Всього за темою дисертації опубліковано 6 друкованих праць у фахових наукових виданнях, ліцензованих ВАК України, 3 з яких – самостійні, 1 – тези.

Структура та обсяг дисертації. Матеріал дисертації викладений державною мовою на 115 сторінках. Робота включає: вступ, аналітичний огляд літератури, матеріал і методи дослідження, 3 розділи власних досліджень, узагальнення та аналіз результатів дослідження, висновки та список використаних джерел. Робота ілюстрована 37 рисунками та 6 таблицями (Обсяг 0 стор.), літературні джерела містять 174 роботи, з яких 124 викладені кирилицею, 50 - латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріал та методи дослідження. Дослідженя виконано на 102 препаратах вушного вузла, які виділялися від померлих людей зрілого та похилого віку. Розподіл матеріалу за віковими групами і статтю представлені в таблиці №1. В своїй роботі ми використали загальноприйняту класифікацію вікових періодів, яка була упроваджена в нашій країні в 1972 році на конференції з вікової морфології та біохімії. Вона відповідає міжнародним стандартам, враховує різні підходи до оцінки вікових особливостей. Її викладення наведено М. Г. Привєсом, Н. К. Лисенковим, В. І. Бушкевичем (1985).

Таблиця 1

Розподіл матеріалу за віковими групами і статтю

Вікові групи | Кількість препаратів | Всього

Чоловіки | Жінки

Зрілий вік 1 – й період

22 – 35 років чоловіки

21 – 35 років жінки | 10 6 | 16

Зрілий вік 2 – й період

36 – 60 років чоловіки

36 – 55 років жінки | 28 10 | 38

Похилий вік

61 – 74 років чоловіки

56 – 74 років жінки | 18 30 | 48

Всього | 56 46 | 102

Забір матеріалу здійснювався в умовах патологоанатомічного бюро Полтавської обласної клінічної лікарні, обласного бюро судово – медичної експертизи та на базі кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Української медичної стоматологічної академії. Причина смерті не була пов’язана з локалізацією патологічного процесу у межах досліджуваної ділянки. В усіх випадках перед забором матеріалу визначали індекс голови, тобто відсоткове співвідношення поперечного до поздовжнього розміру мозкового відділу голови.

В своєму дослідженні ми використали підхід до вушного вузла як через внутрішню, так і зовнішню основи черепа, а в умовах кафедри – на сагітальних розпилах голови.

Подальше макроскопічне препарування проводилося під бінокулярною лупою МБС – 9 за допомогою препарувальних голок, пінцету та очного скальпеля. Препарати замальовували і фотографували фотоапаратом “Зеніт ТТL”, обладнаним спеціальним перехідником до тубусу бінокулярної лупи МБС – 9. Після зняття метричних показників за допомогою міліметрової лінійки та штангельциркуля відпрепарований вузол з гілками вирізали і занурювали у фіксатор.

З тканинних блоків отримували серійні напівтонкі (1 – 2 мкм) зрізи на модифікованому ротаційному мікротомі МПС – 2 (Скрипніков М. С. та ін., 1997) за допомогою звичайних складних ножів та скляних ножів з довгим лезом (ножів Ральфа). Останній фіксували затискачем, який був впроваджений в морфологічну практику Скрипніковим М. С., Хілько Ю. К., Дігтярем В. М., (1998).

Результати дослідження та їх аналіз. Між вегетативними вузлами голови і трійчастим нервом існують постійні зв’язки. Вушний вузол має зв’язки з третьою гілкою трійчастого нерва (n. mandibularis).

В нашому дослідженні вивчалися місця залягання вушного вузла відносно зовнішньої основи черепа, мінливість його форми, розмірів та зв’язків з іншими нервами.

Відносно зовнішньої основи черепа і овального отвору вушний вузол займав як високе (37 препаратів), низьке (45 препаратів), так і середнє (20 препаратів) положення. Коли вузол займав високе положення, то на зовнішній основі черепа відносно овального отвору він відмежовувався незначним прошарком пухкої клітковини, при низькому положенні відносно овального отвору вушний вузол зміщувався вниз на 4-7мм.

Положення вушного вузла, як показали результати нашого дослідження, залежало від форми голови. Так, у доліхоцефалів (37 препаратів) він займав високе положення, у брахіцефалів (45 препаратів) - низьке.

Існують зв’язки між формою і розмірами вушного вузла. На вивчених нами препаратах виявлені: веретеноподібна, трикутна, овальна, округла та складночасткова форми вушного вузла. Серед цих описаних форм, веретеноподібна виявлена на 32 препаратах (31,4%), трикутна – на 19 (18,6%), округла - на 49 (48,1%) і складна часткова - на 2 препаратах (1,9%).

Не залежно від форми вушного вегетативного вузла на всіх вивчених препаратах він був сплющений в сагітальній площині.

При трикутній формі вушного вузла основа його була направлена до овального отвору, а верхівка –вниз від цьго отвору.

При округлій та складній частковій формах верхньощелепна артерія (a. maxillaris) та нижньощелепний нерв відносно самого вузла розташовувалися як з латерального так і медіального боку.

На вивчених нами препаратах розміри вушного вузла коливалися в межах 3,3-6,5 мм. На більшості препаратів вузол займав симетричне положення. Лише на 3 препаратах він мав білатеральну форму асиметрії. Так, веретеноподібна форма вушного вузла ліворуч на окремих препаратах комбінувалася з трикутною формою праворуч. В інших випадках ліворуч простежувалася округла, а праворуч - складна часткова форма. В той же час на одному з препаратів зліва була округла, а праворуч - трикутна форма вузла.

На вивчених препаратах білатеральна асиметрія форми вушного вузла складала всього 3%.

З метою вивчення зв’язків вушного вузла з іншими нервами кожен з них умовно двома перпендикулярними лініями розподілявся на чотири квадранти: верхньомедіальний, верхньолатеральний, нижньомедіальний і нижньолатеральний. Такий розподіл допоміг нам більш конкретно описати розміщення привідних корінців вузла та вивідних гілок, які направлялися від самого вузла до прилеглих органів.

Як підтверджують попередні, так і наше дослідження, до постійних привідних корінців належить корінець від малого кам’янистого нерва, що підходить до вушного вузла у складі малого кам’янистого нерва.

Нами виявлено, що не залежно від форми вушного вузла цей корінець входив в вузол з боку верхньомедіального його квадранту.

Виявлена залежність довжини корінця від високого чи низького положення самого вузла. Так, при його низькому положенні, довжина корінця складала 5 мм, а діаметр - 30 мкм. При низькому положенні довжина корінця від малого кам’янистого нерва складала 8 мм, а діаметр - 20 мкм.

Нами виявлені з’єднувальні гілки, що простежувалися між вушним вузлом, нижньощелепним, вушно-скроневим нервами, барабанною струною, нервом м’яза - натягувача піднебінної завіски, щічним нервом, нервом напружуючим барабанну перетинку та гілку з нервом крилоподібного каналу.

Описані з’єднувальні гілки, як підтверджують вивчені нами препарати, можуть бути як постійними, так і непостійними. До постійних, відноситься зв’язок між вушним вузлом і малим кам'янистим нервом, що був простежений на всіх 102 вивчених нами препаратах.

Між нижньощелепним нервом та вушним вузлом сполучні гілки виявлені на 32 препаратах, на решті препаратів від вушного вузла відходила гілка, до вушно-скроневого нерва, не утворюючи зв’язків з вушним вузлом.

З’єднувальні гілки між нижньощелепним нервом та вушним вузлом у людей з брахіцефалічною формою голови виявлені на 24 препаратах, у доліхоцефалів – на 8 препаратах.

Нами виявлено, що від нижньомедіального квадранту вушного вузла відходили постійні з’єднувальні гілки до вушно-скроневого нерва.

В місці переходу нижньомедіального в нижньолатеральний квадрант від вушного вузла відходили постійні з’єднувальні гілки до барабанної струни. Кількість їх коливалася в межах 1 – 6 гілок. На вивчених препаратах виявлені постійні з’єднувальні гілки між вушним вузлом і щічним нервом. Виявлена залежність, що існує між формою голови і кількістю гілок, що відходять від вушного вузла. Так, у брахіцефалів кількість таких гілок на більшості препаратів (39) коливалася в межах 1 – 2, у брахіцефалів кількість таких гілок була постійною і складала дві. Довжина і діаметр цих гілок також залежали від форми черепа.

Так, у брахіцефалів довжина цих гілок складала 3 мм, а діаметр – 50 мкм. В той же час у доліхоцефалів довжина гілок, що відходили від вушного вузла, збільшувалася до 7 мм, а діаметр не досягав 50 мкм.

Нами виявлені крайні форми вушного вегетативного вузла: компактну і дифузну (сіткоподібну).

Дані проведеного дослідження підтверджують, що вушний вузол має розгалужені зв’язки. При брахіцефалічній формі голови існує максимальна кількість з’єднувальних гілок та висока ступінь їх концентрації. В той же час при доліхоцефалічній формі голови простежується мінімальна кількість з’єднувальних гілок і низька ступінь їх концентрації. Це пов’язано з тим, що вушний вузол залягає в задньому відділі крилопіднебінної ямки, величина та форма якої залежать від форми черепа.

Вивчаючи внутрішню будову вушного вузла у осіб зрілого та похилого віку нами установлено, що вузол ззовні окутаний достатньо вираженою сполучнотканинною капсулою, яка є продовженням періневрію нервових гілок, що підходять і відходять від вузла.

Вглиб вузла від капсули відходять відростки різної товщини. Якщо в їх складі наявні нервові волокна, то вони товщі, при відсутності цих волокон – тонші. Нами простежено, що по цих відростках проходять кровоносні мікросудини.

Сполучнотканинні перетинки утворені фібробластами та пучками колагенових волокон. Від них відходять бокові відгалуження, що утворюють сполучнотканинну оболонку для нейроцитів.

Нервові клітини вушного вузла можуть мати овальну, неправильно-овальну та неправильно-округлу форми.

В самому вушному вузлі нейроцити розміщені рівномірно. Дендрити нейроцитів вушного вузла короткі і в значній кількості відходять у всіх напрямках від тіл нейроцитів. В протилежність війковому вузлу дендрити вушного вузла ніколи не зосереджуються з одного боку нейроцита, а розташовані навколо всієї клітини. Довгі дендрити, що виходять за капсулу, зустрічаються в незначній кількості.

Короткі дендрити з’єднуючись між собою утворюють обмежені простори, і мають вікончасту форму.

Враховуючи, що нейроцити вушного вузла забезпечені лише короткими дендритами, то аксон серед них виділяється досить чітко. Аксони рідко починаються на різній відстані від тіла клітини.

Капсула вушного вузла за своєю гістологічною будовою в певній мірі відрізняється від оболонок корінців самого вузла. Внутрішня частина капсули утворена декількома шарами фібробластів. Тут залягають власні кровоносні мікросудини, які забезпечують трофічну функцію, а також судини, що проникають вглибину вузла.

Середня частина оболонки утворюється поодинокими фібробластами та колагеновими волокнами. Ззовні розміщені пучки колагенових волокон, які направлені в різних напрямках. Оболонка вушного вузла оточена пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Вивчаючи зрізи передвузлового корінця нами установлено, що в початковому відділі корінець представлений пучками мієлінових волокон, діаметр яких коливається в межах 1 – 5 мкм. Ці волокна оточені ендоневральною оболонкою, яка складається з пучків колагенових волокон та фібробластів. Ці пучки покриті періневральною оболонкою, яка також складається з фібробластів та колагенових волокон. Кількість таких пучків, передвузлових корінців, складає не менше десяти.

Між пучками нервових волокон простежуються поодинокі нервові клітини, які ближче до вузла збираються в самостійні групи.

На вивчених препаратах нейроцити мають овальну або округлу форму, діаметр їх складає 43 + 0,1 мкм. Ядро нейроцита на основній кількості вивчених препаратів займало центральне положення. Цитоплазма містить в собі хроматофільну речовину, яка в більшості нейроцитів у периферичних відділах цитоплазми представлена групою гранул.

Як свідчить з вивчених нами препаратів, нервові клітини оточують капсульні клітини – амфіцити. Сполучнотканинна оболонка нервових клітин представлена пучками колагенових волокон, фібробластами або фіброцитами, що залягають ззовні відносно оболонки.

Вивчаючи післявузлові гілки до вушно-скроневого нерва встановлено, що на поперечному розрізі вони представлені мієліновими волокнами середнього та малого діаметрів.

Сполучні корінці вушного вузла з третьою гілкою трійчастого нерва також представлені мієліновими волокнами середнього та незначного діаметрів.

До складу цих корінців входять поодинокі нейроцити, що розташовані в складі самого корінця.

Зовні нервові клітини вкриті шаром капсульних клітин-амфіцитів.

Сполучні гілки вушного вузла з симпатичним сплетенням з’єднані пучками мієлінових волокон, представлені 7 – 15 волокнами, діаметр яких коливається в межах 1 – 2 мкм. Вони оточені сполучнотканинною оболонкою, що складається з фіброзних та колагенових волокон.

Передвузлові волокна покриті епіневральною оболонкою, яка представлена фібробластами.

Епіневральна оболонка передвузлового корінця характерна тим, що у внутрішньому шарі простежується наявність одного або двох рядів нейротеліальних клітин, які мають плоску або видовжену форму ядра. Ядерний хроматин зосереджений на периферії ядра -цитоплазма клітин світла.

Між нейротеліальними клітинами розташовані поодинокі фібробласти та колагенові волокна.

Зовні оболонки залягає пухка волокниста сполучна тканина. В самій оболонці просліджуються поздовжньо орієнтовані артерії та вени. На більшості препаратів артерії проходять від вен на значній відстані, діаметр їх складає 40 – 60 мкм. Від артерій відходять артеріоли, які також спрямовані поздовжньо. Прекапілярні артеріоли, відносно їх, спрямовані в косому або поперечному напрямках.

При проведенні макро-мікроскопічної частини дослідження було установлено, що кровопостачання вушного вузла забезпечують гілки середньої оболонної та внутрішньої сонної артерій. В капсулу вузла артеріальні гілки проникають з пухкої волокнистої клітковини, що оточує сам вузол.

На напівтонких зрізах виявлені артеріальні мікросудини, які проникають вглиб вузла та його сполучнотканинні перегородки. Параметри артеріол такі: базальний контур складав 28,2 + 0,1 мкм, люмінальний – 13,4 + 0,2 мкм, товщина стінки – 7,4 + 0,1 мкм. Внутрішня стінка артеріол вистелена ендотеліальними клітинами, середня – безперервним гладком`язовим шаром, а зовнішня – адвентиційними клітинами.

Ядра гладком`язових клітин мали округлу форму, хроматин розміщений переважно по периферії ядра. В середині трабекул артеріоли достатньо анастомозують між собою. При переході трабекул в сполучнотканинні прошарки, які охоплюють нервові клітини з їх капсулами, термінальні артерії розділяються і дають початок двом прекапілярним артеріям. Діаметр цих судин складав 19,7 + 0,1 мкм. На поперечному розрізі внутрішня оболонка представлена 2–3 ендотеліоцитами. Середня оболонка утворена гладком’язовими клітинами, а зовнішня – сполучнотканинними елементами.

У кровоносному мікроциркуляторному руслі вушного вузла простежуються окремі замкнуті полігональні конструкції. Вони утворені за рахунок артеріол локалізованих у внутрішньовузлових сполучнотканинних трабекулах та артеріолярних анастомозах.

Постачання та розподіл крові здійснюється по каналах концентричної форми. Прекапілярні артеріоли, починаючись від артеріол і артеріальних анастомозів полігональної конструкції, йдуть до геометричного центру з декількох нейроцитів, де прекапілярна артерія дає початок декільком капілярам.

Пренейроцитарні капіляри, які розміщені в різних площинах, об'єднавшись утворюють трьохмірну об'ємну сітку. Посткапілярні венули зливаючись дають початок зливальній вені. Ця вена, підходячи до трабекул, перетворюється в колекторну вену, яка проникає в капсулу вузла, де починаються внутрішньокапсульні вени. Ці вени супроводжують термінальні артерії капсули, або розміщуються ізольовано від них.

На напівтонких вушного вузла капіляри, як у зрілому, так і похилому віці, тісно контактують з нейроцитами на великій площині. При цьому кровоносний капіляр контактує як з тілом нервової клітини, так і її відростками. Діаметр посткапілярних венул складав 17,3 + 0,2 мкм. Внутрішній шар стінки цих їх утворений ендотеліальними клітинами. Ендотеліоцити частіше низькі і довгі за своєю формою, але зустрічаються високі і короткі. Зовні до ендотеліальних клітин прилягають адвентиційні клітини, які мають веретеноподібну форму з ядром овальної форми.

В мікроциркуляторному руслі вушного вузла виявлені артеріоло – венулярні анастомози, які зосереджені в місцях переходу сполучнотканинних трабекул в більш вузькі прошарки.

Постійне функціювання вушного вузла, як органа, а також важливий фактор здійснення транспортних комунікацій з метою вікової перебудови вузла забезпечує замкнутим кільцевим принципом організації внутрішньовузлового кровоносного мікроциркуляторного самого русла та великим за протягом контактом між капілярами, посткапілярними венулами та нейроцитами.

Приведені нами дані щодо топографії, зв'язків та структурної організації вушного вузла у людей зрілого та похилого віку дозволили отримати більш глибокі і змістовні, як дані щодо форми вузла, його зв'язків з іншими нервами, так і структурної організації самого вузла.

На основі макроскопічної препаровки нами визначено чотири основних форми вушного вузла: веретеноподібну, трикутну, округлу і сіткоподібну.

На наш погляд виділення інших форм вузла, використовуючи описувально – аналітичний метод недоцільно, так як при наявності асоціативного мислення і багатої уяви, можна було б виділити ще багато форм цього вузла: циліндричну, зірчасту, грушоподібну, півмісяцеву та ін.

Виділення концентрованого та дисперсного типів вушних вузлів на нашу думку не доцільно. Деякі автори визначили вказані форми вушних вузлів на тваринах, а не на препаратах, отриманих від людей. На нашому матеріалі подвійні і потрійні вузли не зустрічалися. Дисперсна та сіткоподібна форми на наших препаратах складали всього 2 %, на решті препаратів була виявлена лише компактна форма вушного вузла.

В своєму дослідженні ми вивчили взаємозв’язок між зовнішньою формою вушного вузла та частотою його компактної або сіткоподібної структури у залежності від форми лицевого та мозкового відділів голови. При цьому було установлено, що серед компактних форм вузла найчастіше зустрічалася округла форма (48,1%), яка притаманна для людей з доліхоцефалічною формою мозкового відділу голови та лептопротозопічної формою лиця. Сіткоподібна форма вузла характерна для осіб з брахіцефалічною формою голови і виявлена лише на двох препаратах (1,9%).

Нами простежені міжвузлові зв’язки між вушним та крилопіднебінним вузлом. Сполучну гілку від вушного до крилопіднебінного вузла можна враховувати як шлях парасимпатичних волокон лицевого нерва, які вступають в вушний вузол через сполучні гілки лицевого і великого кам’янистого нервів, що направляються до малого кам’янистого.

З’єднувальна гілка від нижньощелепного нерва до вушного вузла була виявлена на 31 препараті із 102 вивчених нами препаратів. На останніх препаратах вона проходила до вушно-скроневого нерва через сам вушний вузол. Нейроцити вушного вузла великою кількістю входять в вушно-скроневий нерв, а від нього разом з чутливими гілками нижньощелепного нерва прямують до привушної залози.

Симпатичного корінця вушного вузла ми не виявили, а на цьому місці на вивчених нами препаратах проходила сполучна гілка вушного вузла з вушно-скроневим нервом. Симпатичні волокна, минаючи сам вузол, по гілках зовнішньої сонної артерії підходили до привушної залози.

До малого кам’янистого нерва постійні з’єднувальні гілки підходили від лицевого, великого кам’янистого нервів та оболонної гілки нижньощелепного нерва. Ці гілки мали діаметр близко 50 мкм, кількість їх коливалася в межах 1–7.

Периферичні зв’язки вушного вузла представлені з’єднувальними гілками з вушно – скроневим нервом, барабанною струною, щічним нервом, крилопіднебінним вузлом або нервом крилопіднебінного каналу.

Між вушним вузлом і вушно-скроневим нервом виявлені з’єднувальні гілки на всіх вивченими нами препаратах. Деякі з них мали діаметр 100 – 120 мкм і проходили біля середньої оболонної артерії. Ці гілки простежувалися як з медіального, так і латерального боку відносно a. meningea media, а на восьми препаратах вони проходили з обох боків відносно цієї артерії.

Другим постійним зв’язком вушного вузла слід важати з’єднувальних гілоки з барабанною струною, число яких коливалося в межах 1 – 3.

Крім того на вивчених препаратах виявлені постійні зв’язки вушного вузла з нервом м’яза-натягача піднебінної завіски, який є гілкою глоткового нервового сплетення, що підтверджує класичне положення неврології, згідно якого іннервацію цього м’яза забезпечує блукаючий нерв.

Зв’язки з нервом крилоподібного каналу являються непостійними і вони складають 19,38 % від загальної кількості вивчених нами препаратів, з нервом м’яза-натягувача піднебінної завіски – 26,38%, м’язом – натягувачем барабанної перетинки – 15,3 %. Ці зв’язки ми виявили при низькому положенні вушного вузла.

Нервові клітини вушного вузла на вивчених зрізах мали овальну, неправильно – овальну, або неправильно – округлу форму. Між ними проходили пучки нервових волокон і прошарки сполучної тканини. У зрілому віці розміри нейроцитів досягали 40,0±0,2 мкм, а у похилому - 42,0 ± 0,2 мкм. Вони містять в собі одне ядро, яке залягало у центрі. Багатоядерних клітин, які зустрічаються в інших вузлах вегетативної нервової системи, на наших препаратах не виявлено. Іноді субстанція Нісля у цитоплазмі розподілена дифузно. В таких випадках зріз проходив тангеціально, не захоплюючи ділянки ядра.

Дендрити нейроцитів вузла короткі і частіше відходять від нього у всіх напрямках, а біля тіла нейроцита загинаються у вигляді гачків, утворюючи закруглені простори в яких лежать сателіти. В протилежність війковому вузлу (В.М.Дігтяр., 1999;) дендрити вушного вузла ніколи не зосереджуються з одного боку нейроцита, а розміщуються навколо всієї клітини.

В кровоносному мікроциркуляторному руслі вушного вузла виявлені замкнуті полігональні конструкції, які утворені внутрішньоорганними артеріолами та артеріальними анастамозами.

Артеріальні мікросудини вушного вузла охоплюють 7-8 нейроцитів з їх відростками та оболонками клітин- амфіцитів із сполучною тканиною. Ось чому кровопостачання нервових клітин забезпечується внутрішньорусловими артеріями, які служать формальною межею двох сусідніх замкнутих полігональних конструкцій.

Вивчаючи структурні зміни у клітинах різних органів і тканин А.С.Ступіна (1978) описала ряд ознак старіння, що не залежить від їх органоспецифічності і виду тканин. Ці ознаки характерні як загальні структурні риси старіння клітин. Частота появи їх у клітинах різних тканин і органів не одинакова. Це в повній мірі слід віднести до нервової системи, вегетативних вузлів, які по-перше мають спільні риси старіння, а по-друге - органоспецифічність. Нейроцити вушного вузла можна віднести до клітин, що втратили можливість поділу та оновлення. Тривалість життя таких клітин дорівнює життю усього організму.

Структура всіх компонентів клітин у процесі старіння змінюється. В першу чергу це стосується ядра. У людей похилого віку ядра нейроцитів мають сферичну або овальну форму. На препаратах отриманих від людей старечого віку спостерігаються малочисленні і неглибокі занурення каріоплазми вглиб ядерної мембрани.

У процесі старіння зміни характерні для всіх органел клітин, а також цитоплазматичного матриксу.

Серед органел клітин при старінні раніше змінюються енергоутворюючі структури, а також форма, величина, внутрішня структура мітохондрій. В своєму дослідженні ми виявили збільшені мітохондрії. Часто близько до них розташовувалися лізосоми, що вказує на можливість їх загибелі та входження в аутофагічні тільця.

У нейроцитах вушного вузла наявні вторинні лізосоми з включенням ліпофусцину на периферії цитоплазми. Частіше це характерно для осіб старечого віку. Характерним для старіння нейроциту є відкладання ліпофусцину – пігменту старіння. В.В.Фролькс (1981) вважає, що ця ознака настільки є типовою для старіння, що може служити мірою вікових змін клітин.

Поряд з погіршенням кровопостачання вушного вузла у людей похилого віку відбуваються зсуви, які компенсують ці зміни. Ми спостерігали збільшення площі контакту нервових клітин та початкових відділів аксонів з капілярами та початковими відділами посткапілярних венул.

Ось чому інволютивні процеси перетворення тканини вушного вузла характеризуються зменшенням кількості нейроцитів. Заміщення нейроцитів сполучною тканинною протікає за участю її клітинних активних компонентів: фібробластів, тканинних макрофагів,Т-лімфоцитів.Достатньо розвинута мікросудинна стінка та велика площа поверхні капілярів і посткапілярних венул з тілами нейроцитів та їх відростками сприяє процесу заміщення.

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено теоретичне обґрунтування і нове рішення морфологічної проблеми, яка полягає у подальшому вивченні топографії, зв’язків та структурної організації вушного вегетативного вузла у людей зрілого та похилого віку.

1. В залежності від форми мозкового і лицевого відділів черепа спостерігається два положення вушного вузла відносно овального отвору і нижньощелепного нерва. У осіб з брахіцефалічною формою голови і хемопрозопічною формою лиця вушний вузол займав задньо-верхнє положення (37,74%), у доліхоцефалів з лептопрозонічною формою лиця він займав передньо-нижнє положення (35,7%).

2. За зовнішньою будовою виділяється два типи вушного вузла. До першого типу, який зустрічався частіше (98% випадків), відносяться компактні вузли. Дуже рідко (до 2%) вушний вузол уявляв собою сукупність декількох мілких вузликів – дисперсний тип вушного вузла. За своєю сумарною величиною вони відповідають розмірам вузлів компактного типу.

3. Вушний вузол компактного типу має різноманітну форму. Самим розповсюдженим варіантом є округла форма (48,1%), рідше зустрічається веретеноподібна (31,4%) і трикутна (18,6%) форми.

4. Вузли компактного типу частіше зустрічалися у осіб з брахіцефалічною формою мозкового відділу черепа. Дисперсний тип вузла характерний для доліхоцефалів з лептопрозопічною формою лиця.

5. В усіх випадках вушний вузол мав зв’язки з вушно-скроневим і язикоглотковим нервами через малий кам’янистий нерв. Крім того виявлені безпосередні зв’язки вушного вузла з трійчастим нервом. Вперше виявлені гілки, що з’єднують вушний вузол з крилопіднебінним.

6. При дисперсному варіанті вушного вузла окремі вузлики об’єднані між собою сполучними гілочками.

7. Нервові клітини вушного вузла мають неправильну форму, тому що по периферії існує велика кількість вдавлень у вигляді бухт, де часто розташовані клітини - сателіти. Вони мають лише одне ядро, яке знаходиться по центру. Пігмент в клітинах цього ганглія зустрічається дуже рідко.

8. Нейроцити в вузлі розміщені рівномірно, в середині капсули вушного вузла немає виражених пучків нервових волокон і нервові клітини не діляться на окремі групи. Це підтверджує думку щодо відсутності симпатичної гілки в вушному вузлі людини.

9. Нейроцити вушного вузла забезпечені лише короткими внутрішньокапсулярними дендритами, які в великій кількості відходять в усі сторони від нервових клітин і загинаються у вигляді гачків, утворюючи закруглені простори, в яких лежать сателіти.

10. Кровопостачання вушного вегетативного вузла здійснюється гілками від середньої оболонної артерії і додатковими гілками від внутрішньої сонної артерії.

11. Судини, що підходять до поверхні вузла, діляться на менші і утворюють сітку, від якої численні стовбурці проникають у вузол, де утворюють густу судинно-капілярну сітку з петлями округлої форми.

12. У складі внутрішньовузлового мікроциркуляторного русла виявлені замкнуті полігональні артеріальні конструкції.

13. Процеси перетворення нервової тканини вушного вузла у осіб похилого і старечого віку, характеризуються зменшенням кількості нейроцитів, накопиченням ліпофусцину та меланіну. Заміна нейроцитів сполучною тканиною йде за участю її активних елементів: макрофагів, лаброцитів, фібробластів, Т-лімфоцитів. Цьому сприяє добре розвинута мікросудинна сітка та велика площа дотику нейроцитів до капілярів та посткапілярних венул.

Практичні рекомендації

1. Дані щодо особливостей вікових змін вушного вегетативного вузла можуть бути використані у клініці нервових хвороб.

2. При блокаді вушного вегетативного вузла з приводу гангліонітів слід враховується топографію вузла відносно овального отвору у залежності від форми черепа. При цьому на нашу думку, зростає можливість більш правильного проведення блокади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горбаченко О.Б., Білич А.М. Методика забору анатомічних препаратів вушного нервового вузла для вивчення його макро-мікроскопічної будови // Вісник проблем біології і медицини. - 2001. - №6. – С.73-77. (Автор проводив забір і обробку матеріалу).

2. Горбаченко О.Б. Типові особливості будови та топографії вушного вузла у людей зрілого та похилого віку // Вісник проблем біології і медицини. - 2002 – № 11-12 – С. 65-69.

3. Горбаченко О.Б. Топографоанатомічні особливості вушного вузла від форми голови людини // Проблеми екології та медицини. -2002. - №3. - С.39-41.

4. Горбаченко О.Б.Мінливість в формуванні та топографії вушного вузла людини // Український медичний альманах.- 2002. - № 4– С.34-36.

5. Білич А.М., Горбаченко О.Б., Половик О.Ю., Рожнов В.Г., Дігтяр В.М. Косметичний метод виділення комплексу вегетативних вузлів голови з піднебінням і язиком в умовах патологоанатомічних відділень // Вісник проблем біології та медицини. - 2003. - №3 - С.68-69. (Автор проводив забір і обробку матеріалу)

6. Горбаченко О.Б. Індивідуальна мінливість вушного вузла у осіб похилого та старечого віку // Український медичний альманах. - 2000. – том 3, №1 (додаток),- С.14.

АНОТАЦІЯ

Горбаченко О. Б. Топографія, зв’язки та структурна організація вушного вегетативного вузла у людей зрілого та похилого віку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.01 – нормальна анатомія. – Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2004.

Дисертація присвячена вивченню індивідуальних особливостей топографії, зв’язків та внутрішньої будови вушного вузла у людей зрілого та похилого віку. З використанням сучасних методик морфологічних досліджень вивчалася будова вузла, його оболонка та зв’язки. Визначена топографія вушного вузла у осіб зрілого та похилого віку. Вивчена внутрішня будова вузла, його оболонка та зв’язки. Визначена топографія вушного вузла у осіб з різними формами мозкового відділу голови.

За зовнішньою будовою виділяється два типи вушного вузла. До першого типу, який складає 98% випадків, відносяться компактні вузли. Дуже рідко (не більше 2%) вушний вузол уявляє сукупність декількох мілких вузликів – дисперсний тип вушного вузла. За своєю сумарною величиною вони відповідають розмірам вузлів компактного типу.

В залежності від форми мозкового і лицевого відділів черепа існує два положення вушного вузла з боку зовнішньої основи черепа відносно овального отвору і нижньощелепного нерва. У осіб з брахіцефалічною формою голови і хемопрозопічною формою лиця вушний вузол займає задньо-верхнє положення (37,74%), у доліхоцефалів з лептопрозонічною формою лиця він займає передньо-нижнє положення (35,7%).

Вікова перебудова проявляється в зменшенні кількості нейроцитів.

Ключові слова: вушний вегетативний вузол, топографія вушного вегетативного вузла, будова вушного вегетативного вузла, зв’язки вушного вегетативного вузла.

АННОТАЦИЯ

Горбаченко О. Б. Топография, связи и структурная организация ушного вегетативного узла у людей зрелого и пожилого возраста.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.01 – нормальная анатомия. – Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена изучению индивидуальных особенностей топографии, связей и внутреннего строения ушного вегетативного узла у людей зрелого и пожилого возраста. С использованием современных методов морфологических исследований изучено внутреннее строение узла, его оболочку и связи. Определена топография узла