ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

Голець Віталій Віталійович

УДК 94 (477.5) 6

КООПЕРАТИВНИЙ РУХ

ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ УКРАЇНИ

В період НЕПУ

(20-ті роки XX ст.)

07.00.01 — історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства і політології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
ПОЛОВЕЦЬ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри українознавства і політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ГРЕЧЕНКО ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, Національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри історії державності України

кандидат історичних наук, доцент ФІЛІППОВ КОСТЯНТИН ВАЛЕРІЙОВИЧ, Національний фармацевтичний університет, доцент кафедри суспільних наук

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України 1920-30-х рр., м. Київ

Захист відбудеться "9" квітня 2004 року о 15 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. IV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)

Автореферат розісланий "2" березня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Глибокі соціально-економічні процеси, які відбуваються в сучасній Україні, пов’язані з ринковою трансформацією народного господарства, вимагають науково обґрунтованої розробки та реалізації нових концепцій і моделей розвитку. Важливе місце та роль в нових умовах нарощення потенціалу й посилення взаємодії всіх складових багатоукладної української економіки належить відродженню кооперативного сектора. Кооперативний рух, зорієнтований першочергово на внутрішній ринок, на забезпечення щоденного попиту і потреб широких верств населення, визнаний “одним із важливих напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формуванні її багатоукладності” Указ Президента України від 19 грудня 2000 р. “Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах”. // Голос України. – 2000. – 27 грудня. – С. ..

Актуальність дослідження посилюється тим, що суспільна ситуація, яка склалася в країні, вимагає пояснення глибинних процесів, які відбуваються в українській економіці. За таких обставин неминуче зростає інтерес до історії кооперативного руху взагалі і, зокрема, до кооперації як ефективної форми господарювання в умовах непу.

Аналіз наукового доробку з проблематики кооперативного руху свідчить, що в історичній літературі комплексно він малодосліджений, окрім того, переважає тенденція до глобалізації, в той час як місцевий матеріал залучається з ілюстративною метою, і регіональні особливості розчиняються в загальноісторичному контексті. Отже, актуальність проблеми передбачає вивчення складових, які всеохоплююче відтворюють реальну історичну картину.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою теми “Кооперативний рух в Лівобережній Україні” – науково-дослідницької роботи колективу кафедри українознавства і політології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, затвердженої Інститутом історії України Національної академії наук України у 1997 р.

Об’єктом дослідження є кооперативний рух Північного Лівобережжя України в умовах нової економічної політики радянської влади.

Предметом дослідження стала діяльність видів і форм кооперативних структур в умовах непу в їх діалектичному взаємозв’язку та взаємообумовленості.

Територіальні межі дослідження окреслені тереном Північного Ліво-бережжя України, включають Глухівську, Конотопську, Ніжинську, Сновську та Чернігівську округи, утворені 1925 р. на території Чернігівської губернії, тобто північні (поліські) округи Лівобережної України. Проте при аналізі окремих проблем кооперативного руху дисертант вимушений був розширювати вказані територіальні межі

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-х років ХХ ст. і зумовлені терміном функціонування кооперативних товариств в умовах непу в означеному регіоні. Нижньою межею досліджуваного періоду є проголошення непу в 1921 р., а верхньою – кінець 20-х років XX ст.

Метою дослідження є комплексна характеристика кооперативного руху Північного Лівобережжя України та вивчення шляхів його розвитку в умовах непу, для чого передбачено вирішити такі завдання:

· визначити науково-теоретичний рівень дослідженості проблеми, розкрити потенціал розвитку галузевої структури кооперативного сектора економіки регіону;

· вивчити процес розширення споживчої кооперативної мережі, розглянути становлення сільськогосподарських та кредитних кооперативних об’єднань;

· простежити розвиток робітничої і кустарно-промислової кооперації;

· з’ясувати невиробничі форми кооперативних відносин у визначеному регіоні.

Методологія дослідження базується на основних загальноприйнятих принципах – об’єктивності, історизмі, системності і порівняльному підході. Принцип історизму визначив вивчення кооперативного руху Північного Лівобережжя України в динамічному розвитку. Принцип системності дозволив виявити взаємозв’язки як між соціальними, економічними, політичними й іншими процесами всередині кооперації, так і з аналогічними процесами у суспільстві в цілому. Порівняльний підхід дав можливість з’ясувати загальні закономірності й особливості в соціальних, географічних і регіональних розбіжностях.

Методологічною основою даної роботи став регіональний підхід до вивчення історії України, що є характерною рисою вітчизняної історіографії. Таке рішення цілком виправдане, тому що конкретно-історичні умови розвитку окремих територіальних районів нашої країни позначилися на їх соціальному, політичному, культурному розвитку й обумовили появу низки регіональних відмінностей.

При розгляді кількісних показників, що характеризують кооперативний рух Північного Лівобережжя України, застосовувався метод статистичного (формально-кількісного) аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українській історіографії поставлена і комплексно розглянута важлива наукова проблема, яка до цього часу не була об’єктом спеціального дослідження. Дисертантом зроблена спроба вивчити регіональні особливості розвитку кооперації Північного Лівобережжя України в період непу, що дало можливість:

· вперше на основі введення в науковий обіг значного масиву опублікованого і неопублікованого матеріалу, що раніше недостатньо або зовсім не використовувався, по-новому осмислити явища і процеси кооперативного життя, які в науковій літературі висвітлювалися з похибками чи не в повній мірі;

· розглянути такі важливі аспекти кооперативного руху, як виробничі і невиробничі форми діяльності, історичні та соціально-економічні засади кооперації, як складові загальної концепції розвитку національного кооперативного руху;

· показати вплив кооперації на селянське господарство та фактичний процес її одержавлення, як наслідок постійного втручання некомпетентного керівництва в діяльність кооперативних об’єднань;

· обґрунтувати тезу про необхідність глибокого вивчення вітчизняного історичного досвіду кооперативного будівництва в Україні та шляхи його відродження.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона може стати основою для подальших наукових досліджень з проблем кооперативного руху, викладання нормативних і спеціальних вузівських і шкільних курсів вітчизняної історії, історичної географії, демографії та краєзнавства. Матеріали дисертації активно використовуються на заняттях під час вивчення історії України, при підготовці дипломних робіт у Чернігівському державному педуніверситеті імені Т.Г. Шевченка.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися у доповідях і повідомленнях автора на засіданнях кафедри українознавства і політології Чернігівського державного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти апробовані: на наукових конференціях молодих вчених та студентів ЧДПУ (1998, 1999, 2000, 2001 рр.); щорічних підсумкових та міжвузівських науково-практичних конференціях професорського-викладацького складу ЧДПУ впродовж 1996-2002 рр.; обласному науковому семінарі з актуальних питань історичного і географічного краєзнавства Чернігівщини (1999, 2001); IV Сумській обласній науковій історико-краєзнавчій конференції (14-15 грудня 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 185-й річниці заснування Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (25-26 вересня 2001 р.); III і IV Міжнародних наукових конференціях “Історія та культура Лівобережної України” (жовтень 2001 р., листопад 2002 р., м. Ніжин).

Теоретичні узагальнення і фактичні матеріали дослідження знайшли відображення у наукових публікаціях загальним обсягом 6 друк. арк.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Її обсяг становить – 243 сторінки (основна частина 180). Робота складається з вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку джерел та літератури – 494 найменувань, додатку – 19 таблиць.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, вказано об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, окреслено його територіальні та хронологічні межі, наукову новизну, практичне значення і апробацію роботи, розкрито її структуру.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база” проаналізовано внесок вітчизняних і зарубіжних дослідників у вивчення проблеми, що дало змогу окреслити коло питань, визначених для конкретно-історичного аналізу.

Історіографія проблеми. Історіографія нової економічної політики взагалі, а кооперативного руху в умовах непу тим більше, має свої особливості, викликані відсутністю чіткого визначення самого змісту цього періоду вітчизняної історії, розумінням того, в якій мірі обраний курс був спрямований на утворення стрункої й цілісної господарської системи. Серед дослідників широко розповсюдилася думка про те, що неп був вимушеним відступом радянської влади, викликаним причинами політичного характеру, що в свою чергу створило про нього уяву як про всесильний конгломерат заходів, котрі не зачіпали структурні елементи економіки Дмитренко В.П. Четыре измерения нэпа // Нэп: приобретения и потери. – М., 1994. – С. .. Неп не зміг вирішити протиріччя між плановими “командними висотами” й ринковими відносинами, ідеологічно опинившись під пресом схеми “будівництва соціалізму в окремо взятій країні” – стверджують інші Орлов И.Б. Современная отечественная историография нэпа // Отечественная история. – 1999. - № . – С. .. “Неп був останнім невикористаним шансом Росії попасти до лав цивілізованих країн” – переконує професор В.М. Шейко Шейко В.М. Історія української культури. – Харків, 2001. – C. 207. . В історіографії 20-х років XX ст. продовжує зберігатися концепція непу “як вимушеного кроку, продиктованого обставинами, і який, відповідно, в політико-ідеологічній сфері являв собою жорстокий однопартійний режим, а в економіці – адміністративно-ринкову систему господарювання” Горинов М.М., Цакунов С.В. Ленинская оценка нэпа: становление и развитие // Вопросы истории. – 1990. - № . – С. ..

Безпосередньо по кооперації непівського періоду, включаючи відношення до неї більшовицької партії та радянської держави, видано велику кількість наукових праць. Більшість із них закінчується висновками про те, що завдяки керівництву партії і держави кооперація в ці роки досягла всебічного розквіту, переросла у свої вищі виробничі форми, забезпечивши “перемогу побудови соціалізму в СРСР” Селунская В.М. Ленинский кооперативный план в советской историографии. – М., 1974. – 64 с.;

Ильин Ю.А. Отечественная кооперация: библиографический показатель литературы за 1925-1992 годы. – Иваново, 1994 – 280 с.. Лише в останні роки вихваляння розквіту непівської кооперації стало доповнюватися критичними роздумами про зруйнування її основних форм у кінці 20-х років, а також вияв альтернатив, які здатні б були запобігти такому зламу Файн Л.Е. Нэповский эксперимент над российской кооперацией // Вопросы истории. – 2001. - № . – С. ..

Не торкаючись перебігу подальших загальносоюзних проблем, зупинимося на історії вивчення кооперативного руху Північного Лівобережжя України в період непу, яку можна умовно розподілити на такі якісно відмінні один від одного етапи:

Перший етап – 20-ті роки ХХ ст., коли про кооперативний рух писали в основному державні та партійні працівники, журналісти й публіцисти. Праці відповідної пропагандистської спрямованості, де питання кооперації викладалися не просто популярно, а політологічно і з класових позицій, вславляли політику більшовиків і радянської держави. До таких належать публікації М. Мещерякова, М. Кантора, В. Мілютіна, М. Скрипника, С. Середи, П. Севрука, М. Власова, А. Лозового, П. Курача, Т. Охотнікова, М. Душкана та ін Мещеряков М. Деревенская беднота и путь к социализму (О сельскохозяйственных коммунах). – Петроград, 1918. – 16 с.; Мещеряков М. Кооперация и социализм. – М., 1920. – 120 с.; Кантор М. Основы кооперативной политики РКПб). – М.-Л., 1926. – 83 с.; Власов М. Классы и кооперация в деревне СССР. – М., 1925. – 103 с. та ін..

Разом з тим для літератури 20-х років характерна наявність значної кількості праць, де вузловими проблемами стояли питання створення й поширення кооперативної мережі серед населення, організаційних принципів та загальних основ кооперативного будівництва, тенденцій у розвитку теорії і практики української кооперації та її періодизація Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. – М., 1989. – 496 с.; Маслов С.Л. Крестьянское хазяйство и сельскохозяйственная кооперация. – М., 1919. – 320 с.; Прокопович С.Н. Кооперативное движение в России. Его теория и практика. – М., 1918. – 430 с.; Тотомианц В.Ф. Теория, история и практика потребительской кооперации. – М., 1918. – 370 с. та ін..

В історіографії 20-х років є праці, де розглядаються організаційні принципи та загальні основи кооперативного руху, так би мовити, в класичному їх розумінні. До них належить “Короткий курс кооперації” О.В. Чаянова Чаянов А.В. Краткий курс кооперации. – М., 1925. – 79 с.. Готуючись до написання статті “Про кооперацію”, В.І. Ленін уважно читав праці О.В. Чаянова, а в кремлівській бібліотеці вождя зберігалося 7 книг вченого Чаянов А.В. Избранные труды. – М., 1989. – 368 с.. Не підлягає сумніву, що вони сприяли формуванню теоретичного й практичного доробку партії у вигляді “кооперативного соціалізму”, альтернативного комуністичній доктрині “воєнного комунізму”, висвітленого у статті “Про кооперацію” Ленін В.І. Про кооперацію // Повне зібр. тв.: В 45 томах. – М., 1964. - Т. . – С. ., де зроблено вирішальний крок у відступі від комуністичної доктрини, змінено точку зору на кооперацію як на суто капіталістичну форму господарювання. Як не дивно, але ленінська концепція “кооперативного соціалізму” не була підтримана радянським керівництвом. Більше того, стаття розглядалася як методологія переходу від непу до колективізації й індустріалізації країни Новая обстановка и задачи партии. Доклад о работе ЦК РКПб) на ХІV Московский губпартконференции А.И. Рыкова. Прения по докладу. – М.-Л., 1926. – 36 с..

До ґрунтовних робіт з теорії і практики українського і міжнародного кооперативного руху варто віднести праці представників діаспори І. Бородаєвського Бородаєвський І.В. Історія кооперації. – Прага, 1925. – 438 с., В. Коваля Коваль В. Соціально-економічна природа сільськогосподарської кооперації. – Прага, 1927. – 46 с., М. Литвицького Литвицький М. Організаційні завдання сільськогосподарської кооперації на Україні. – Прага, 1928. – 236 с. .

Окремі проблеми кооперативного руху, пов’язані з національною політикою, розглядали Г. Айолло Айолло Г. Більшовики і національне питання. – Київ – Прага – Львів, 1924. – 92 с., О. Бочковський Бочковський О. Боротьба народів за національне визволення. – Подєбради, 1932. – 256 с., особливості єврейської кооперації досліджував О. Мицюк Мицюк О.К. Аграризація жидівства України на тлі загальної економіки. – Прага, 1933. – 135 с..

Другий етап у дослідженні кооперативного руху в умовах непу у вітчизняній історіографії – 30-ті – середина х років. Масова колективізація сільського господарства й індустріалізація привели до різкого зменшення досліджень по кооперації. Основною причиною стали репресії 30-х років, які спіткали вчених і практиків кооперативної справи. До них належали О.В. Чаянов, М.Д. Кондратьєв та їх послідовники в Україні О.К. Філіповський, І.П. Коротков та ін Кондратьев Н.Д. Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции. - М., 1991. – 488 с.; Філіповський О.К. Розвідка з організації селянського господарства на Україні. – Харків, 1926. – 315 с. та ін..

Наступною причиною ігнорування кооперативної тематики був перехід партійних, радянських, сільськогосподарських працівників та економістів до вивчення і популяризації колективізації сільського господарства. У такому контексті “Короткий курс історії ВКПб)” проголошував безперспективність індивідуального господарства і необхідність суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. – М., 1945. – 352 с..

Це був період, коли в історіографії проблеми з’явилися праці, присвячені суцільній колективізації, коли з бібліотек регіонів відкликалися до центру всі праці по кооперації, а подальший кооперативний рух розглядався як необхідність переходу до соціально-економічних революційних перетворень на селі. У перших рядах дослідників проблеми були Александров О.М., Ангішкін І.І., Гордієнко І.Г., Сенько О.М., Гуменюк П.П., Цапко М.І., Ярошенко А.П., Іоффе С.М., Химич П.А., Лященко П.І., Євенко І.А., Нестеренко А.А., Романенко І.Н., Вірник Д.Ф., Левковський Я.М., Залевський А.Д. та ін Александров О. Про перехід соціялізму та про завершення побудови соціялізму в СРСР. – Харків, 1931. – 38 с.; Ангішкін І. Нова економічна політика і відбудова народного господарства СРСР. – К., 1941. – 32 с.; Победа колхозного строя в СССР. – М., 1954. – 720 с. та ін..

Третій етап у вивченні кооперативного руху Північного Лівобережжя України припадає на другу половину 50-х – 80-ті роки, коли критика культу особи Сталіна позитивно вплинула на якість наукових досліджень, позбавила їх не тільки цитатно-ілюстративного викладу матеріалу, але й дозволила залучити в науковий обіг значні масиви фактичного матеріалу. Однак більшість досліджень рясніли ідеологічними штампами, висновками про загострення класової боротьби та про зміцнення ролі партії й держави в керівництві кооперацією Трапезников С.П. Исторический опыт КПСС в осуществлении ленинского кооперативного плана. – М., 1965. – 615 с.; Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос.: В 2-х томах. – М., 1967.; Данилов В.П., Ивницкий Н.А. Ленинский кооперативный план и его осуществление в СССР / Очерки истории коллективизации сельского хозяйства в союзных республиках. – М., 1963. – С. . та ін.. До таких належали наукові праці Є.І. Пенькова, М.П. Губенко, Л.Ф. Морозова, В.І Хоріна, О.Ф. Чумака, М.А. Турецького, К.А. Рацького, С.П. Дніпровського, В.А. Цибульського, А.С. Меркулової, М.І. Моісеєва, В.В. Гришаєва, А.М. Фрідмана, А.Г. Григор’єва, А.П. Клімова, К.Н. Пашкової, В.А. Соболєва, Г.А. Бугайова, П.І. Миненка, В.В. Апотія, В.Д. Паннікова, О.І. Бузлаєва, Г.М. Шевчука, М.А. Ларіонова, В.М. Довгопола, П.М. Першина, В.С. Ростовського та ін Пеньков. Е. Анализ финансово-хозяйственной деятельности артелей промышленной кооперации. – М.: Госфиниздат, 1960. – 172 с.; Губенко М.П. Источники по истории сельскохозяйственной кооперации (1927-1931 гг.).: Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.02 / Акад. общ. наук при ЦК КПСС. Кафедра истории СССР. – М., 1963. – 21 с.; Морозов Л.Ф. От кооперации буржуазной к кооперации социалистической. Из истории становления Советской кооперации. – М., 1969. – 240 с.; Хорин В.И. Потребительская кооперация и её роль в коммунистическом строительстве. – М., 1970. – 98 с.; Чумак О.Ф. Історичний досвід КПРС по соціалістичному перетворенню дрібної промисловості (1921-1932 рр.). – Харків, 1971. – 188 с. та ін..

Серед великої кількості монографій про перехід радянської країни до непу, написаних у визначений нами період, заслуговує на увагу ґрунтовне дослідження Ю.О. Полякова Поляков Ю.А. Переход к непу и советское крестьянство. – М., 1967. – 511 с.. Найважливішими серед праць радянських істориків 70-х рр. стали монографії В.П. Данилова, в яких відтворено цілісну картину соціально-економічного розвитку доколгоспного господарства країни Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. – М., 1977. – 319 с. та ін.. Дослідження радянських істориків з розвитку кооперації у період непу, поряд з іншими проблемами радянського суспільства, підсумовані в узагальнюючих працях Історія селянства Української РСР: У 2-х томах / АН УРСР, Ін-т історії. – К., 1967. – Т. 2. – 534 с.; От капитализма к социализму: Основные проблемы истории переходного периода в СССР. 1917-1937. В 2-х томах. – М., 1981. - Т. . – Победа социалистической революции. Начало переходного периода. 1917-1927. / Под общ. ред. Полякова Ю.А. – 520 с. та ін..

Окрему групу дослідників українського кооперативного руху складають історики діаспори, серед яких чільне місце належить І.Витановичу та О.Моргуну Витанович Ілля. Історія Українського кооперативного руху. Із історико-філософської секції НТШ. ТУК – Товариство Української кооперації. – Нью-Йорк, 1964. – 624 с.; Моргун Олександр. Нариси історії промислової кооперації України. – Мюнхен, 1966. – 270 с..

Четвертий етап у вивченні кооперативного руху визначеного регіону розпочався з кінця 80-х рр. ХХ ст., коли принципово по новому були названі головні вади радянської історіографії періоду застою як прояви вульгарного соціалізму, заполітизованості, догматизму, описовості та спрощення Кондуфор Ю.Ю. Сьогодення Інституту історії України НАН УРСР // Укр. іст. журн. – К., 1991. - № . – С. .; Бутенко В.И. Развитие сельскохозяйственной кооперации на Украине в 20-е гг. // Вест. Харьк. ун-та. – 1989. - № . – С. .; Харитонов А.И. История Украины в 20-30-е годы. Индустриализация и коллективизация сельского хозяйства в Украине: Конспект лекций. – Харьков, 1993. – 28 с.; Эпштейн А.И. Рабочий класс Украины в годы первой пятилетки: Автореф. дис… д-ра ист. наук: 07.00.02: / АН УССР, Ин-т истории – К., 1988. – 32 с. та ін.. Історико-теоретичний аспект кооперативного руху цього етапу досліджували С.В. Кульчицький, В.І. Марочко, А.Г. Морозов Кульчицький С.В. УСРР в добу “воєнного комунізму” (1917-1920 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. Історичний зошит. - К., 1994. – 141 с.; Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. – К., 1991. – 430 с.; Кульчицький С.В. Баланс як історичне джерело // Історичні дослідження. – К., 1984. - Вип. 10. – 240 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1928 рр.). – К., 1995. – 218 c.; Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу. – Черкаси, 1993. – 275 с. та ін.. С.В. Кульчицький вивчав процес заміни ринкової економіки радянським комуністичним виробництвом та наслідки, до яких вони привели, показавши спробу ревізії комуністичних доктрин у їх найбільш вразливому пункті – аграрних відносинах. У його праці “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)” аналізуються закономірності розвитку України в умовах непу Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996. – 396 с. .

В.І. Марочко досліджує проблеми розвитку селянської кооперації в Україні. Концепцію кооперації автор розглядає як складову частину наукової теорії суспільного розвитку, що зачіпає організаційні і соціально-економічні підвалини кооперативного руху, визначає його місце і роль у житті певних верств населення Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1928 рр.). – С. ..

А.Г. Морозов вивчав історію розвитку кредитних кооперативних відносин з початку їх заснування до фактичного зникнення напередодні суцільної колективізації, наголошуючи на досвіді попередніх поколінь Морозов А.Г. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу непу. – Черкаси, 1993. – С.17.. Історію кооперативного руху в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.) досліджував В.М. Половець, зосередившись на розвитку етапів її становлення, організаційних принципах, загальних основах та структурі кооперативної мережі регіону Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917 рр.). – Чернігів, 1996. – 204 с.; Половець В.М. Історія кооперації Лівобережної України (1861-1917 рр.). – Чернігів, 2002. – 266 с. та ін..

Визначне місце в дослідженні історії формування та розвитку промислової кооперації належить російському історику П.Г. Назарову, та він зосереджується переважно на загальнорадянських проблемах промкооперації Назаров П.Г. История создания Всесоюзной промкооперации. 1925-1932. - Челябинск: Межрег. ассоц. исслед. проблем кооперации, 1993. – 150 с. та ін..

Становленню ринкових відносин у споживчій кооперації присвятив наукову розвідку А.Ф. Шевченко Шевченко А.Ф. Становлення ринкових відносин у споживчій кооперації // Економіка України. – 1993. - № . - С. 66-69.. Дослідженню соціально-економічної природи кредитних спілок як кооперативної форми господарювання у фінансово-кредитній сфері присвятив свої праці В.В. Гончаренко Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. – К., 1998. – 326 с. та ін.. Відродження організаційних основ сільськогосподарського кооперативу вивчає В.В. Зіновчук Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. - К., 1999. – 256 с..

Значний вклад у вивчення селянського господарства України в період непу вніс професор В.В. Калініченко Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу. – Харків, 1997. – 400 с.; Калініченко В.В. Організація та діяльність земельної громади в українському доколгоспному селі (1922-1930 рр.) // Вісник Харків. ун-ту. – 1997. - № . – С. .. Досліджуючи індивідуальне селянське господарство у 1921-1929 рр., він показав вплив непу на економіку села. Разом з тим автор привернув увагу до діяльності земельної громади, показав її великі можливості, як найпростішої форми кооперативу, у справі піднесення аграрного сектора економіки.

Чи не єдиним ґрунтовним дослідженням у вивченні становлення та розвитку кооперативної торгівлі на Україні у 20-ті роки стала монографія професора В.В. Лантуха “Становление и развитие торговли на Украине в 1921 – 1932 гг.” Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921 – 1932 гг. – Харків, 1992. – 192 с.. Аналізуючи процеси розвитку державної, кооперативної та приватної торгівлі, В.В. Лантух висвітлює місце і роль кооперації у формуванні товарно-грошових відносин, її взаємодії з державною владою, профспілковими та громадськими організаціями.

Визначена проблема цікавить зарубіжних авторів Костюк Г.О. Сталінізм в Україні. (Генеза і наслідки). Дослідження сучасника.: Пер. з англ. – К., 1995. – 508 с.; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст.: Пер. з англ. – К., 1997. – 423 с.; Шапиро Л. Коммунистическая партия Советского Союза.: Пер. с англ. – Лондон, 1990. – 933 с.; Graziosi A. The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants, 1917-1933. – Cambridge, 1996. – 80 p.; Круглый стол советских и американских историков // Вопросы истории. – 1989. - № 4. – С. . . Ознайомлення з їх працями дозволяє переглянути деякі методологічні аспекти. Зокрема, Ш. Мерль та М. Левін вважають, що неп повністю себе не вичерпав, а суцільна колективізація не була єдино можливим шляхом розвитку країни Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1998. - № . – С. .; Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1994. - № . – С. 3-32.; Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1995. - № . – С. .; Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1996. - № . – С. . та ін.. Водночас суцільна колективізація була нав’язана політикою індустріалізації, а класова боротьба виявилась несумісною з розвитком продуктивних сил Современные концепции аграрного развития. Теоретический семинар // Отечественная история. - 1997. - № . – С. .. У статтях, вміщених у збірнику, що вийшов друком в Німеччині, звертається також увага на особливості розвитку кооперації в Радянській Україні Ervin Oberlander, Hans Zemberg, Holt Sundpaussen Genossennschaften in Osteuropa – Alternative zur Rluhwirtschaft? – Koln, 1993. – 157 s.. Р. Петерхоф висвітлює специфіку діяльності кооперативних товариств в умовах непу як альтернативну форму господарювання дрібних товаровиробників державному сектору економіки, на жаль, дослідження носить фрагментарний характер.

В 90-х роках з’явилося ряд дисертацій в яких розглядається окремі особливості непу та кооперації Атоян О.Н. Сельскохозяйственная кооперация Украины периода НЭПа: проблемы теорий, политики, истории в литературе 20-х – начала 30-х годов.: Автореф. дис… канд. ист. наук: 07.00.01 / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1990. – 24 с.; Бакуменко О.П. Здійснення нової економічної політики на Україні (соціально-економічні аспекти проблеми).: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.02 / КДУ ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1992. – 26 с.; Мазур В.М. Кооперативний рух у національних районах Української СРР (1921-1929 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Харків. націон. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2000. – 20 с. та ін.. Актуальними для визначеного дослідження є праці Філіппова К.В. Філіппов К.В. Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки XX століття: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Харків. націон. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 1999. – 18 с., Пиріг О.А. Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., Вид-во КНТЕУ, 2001, - 274 с.; Пиріг О.А. Ринкові відносини періоду НЕПу в Україні: історичний аспект: Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.02 / НАН України, Ін-т історії України – К., 2002. – 40 с.. Динаміку аграрних відносин у період непу та побіжно роль в них кооперації розкривають Мигаль Б.К., Бернштейн Л.Ю., Панченко П.П., Мацюцький В.М., Ганжа О.І., Скотнікова Л.С. та інМигаль Б.К. Аренда государственных земельных фондов трудящимися крестьянством УССР в 1922-1930 гг. // Вопросы истории СССР. – 1990. – Вып. 35. – С. .; Мацюцький В.М. Кооперативна діяльність земельних громад у селах Лівобережної України (20-ті роки) // Вісник Харків. ун-ту. – 1997. - № . – С. .; Мацюцький В.М. Земельні громади Лівобережної України напередодні “Великого перелому” // Вісник Харків. ун-ту. – 1998. - № . – С. .; Ганжа О.І. Українське село в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.) – К.: Вид-во НАН України, Ін-т історії України, 2000. – 208 с. та ін. .

У розвитку теорії кооперативного руху важливе значення мають міжнародні, всеукраїнські та регіональні науково-практичні конференції Міжнародна науково-практична конференція присвячена 185-й річниці заснування державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (Харків, 25-26 вересня 2001 р). – Вісник ХДАУ: Серія “Економіка АПК і природокористування” – 2001. - № . – 288 с.; Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України ХХІ століття. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, Україна, 26-27 червня  р. Збірник наукових праць. – К.: Укоопосвіта, 2001. – 345 с..

Таким чином упродовж 20-х – 90-х років ХХ ст. питання кооперативного руху, в тому числі і в період непу, досліджувалися інтенсивно. Результати досліджень були враховані при розробці та прийнятті Закону України “Про кооперацію”Закон України “Про кооперацію” // Голос України. – 2003. – 28 серпня. – С. .. Разом з тим всебічної, синтезованої наукової розвідки, яка б дозволила скласти повне уявлення про кооперативні процеси та їх регіональні особливості в умовах дії ринкових законів та товарно-грошових відносин, все-таки не з’явилося. Досконалого вивчення потребують як виробнича кооперативна діяльність, так і невиробничі форми кооперативних відносин.

Джерельна база дослідження добиралася та аналізувалася відповідно до визначених завдань дисертаційної розвідки. Першочергова увага зверталася на опубліковані та архівні джерела, в яких втілювалися й фіксувалися проблеми народногосподарського розвитку країни в період нової економічної політики в цілому та кооперативного сектора зокрема.

До опублікованих джерел, які дають значне прирощення інформаційної насиченості, належать стенографічні звіти з’їздів та конференцій ВКПб) і КПб) У, пленумів ЦК, їх виборних органів, які почали публікуватися з 1920-х років. Опубліковані й тематичні збірники, в яких поряд з іншими подані найважливіші рішення з питань кооперативного життя країни Партия о кооперации. Постановления и резолюции ВКПб). – М., 1928.; Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. Сб. документов. В 4-х томах. / Сост.: Малин В.Н., Коробов А.В. и др. – Т. . - 1917-1928. – М., . –  с.; Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 2-х томах. – Т. 1. - 1918–1941. – К., . – 1062 с.; Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – М., . – Т. . - 1917–1928. – 764 с. та ін..

Другу групу опублікованих джерел становлять законодавчі акти, документи та матеріали вищих і місцевих державних органів влади. Стенограми Всесоюзних і Всеукраїнських з’їздів Рад, сесій ВУЦВК 6-9 скликань та матеріали до них, збірники узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України, збірники постанов і розпоряджень ВУЦВК, що почали публікуватися з 20-х рр. Збірник узаконень і розпоряджень робітничо-селянського уряду УРСР (далі – ЗУ УРСР). – Харків, 1921.; VII Всеукраинский съезд Советов. 10-14 декабря 1922 г.; Бюллетень № ; Стенографический отчёт. – Харьков, 1922.; Х Всеукраїнський з’їзд Рад. Бюлетень № . Харків, 1927.; Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад. – Харків, 1933. та ін.. До цієї групи ми відносимо також щорічні звіти про роботу урядів СРСР і УРСР, котрі видавалися, декрети, закони, постанови з аграрно-селянських, землевпорядкувальних та кооперативних питань Звіт робітничо-селянського уряду України за 1923/24 рік: До ХІ Всеукраїнського з’їзду Рад. – Харків, 1925; Звіт робітничо-селянського уряду України за 1925/26 рік. – Харків, 1926; Два роки роботи уряду УСРР. 1926/27 – 1927/28: Матеріали до звіту уряду ХІ з’їзду Рад. – Харків, 1929 та ін.. Заслуговують на увагу археографічні збірники, видані з другої половини 50-х років. З цього часу в Україні розпочалася кодифікація законів, яка закінчилася виданням хронологічного зібрання законів та розпоряджень уряду УРСР Відомості Верховної Ради УРСР. – К., 1959. – Т. 1..

Цінну інформацію про стан кооперативних структур містять архівні фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Вивчення фондів Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Ф. ); Народного комісаріату землеробства УРСР (Ф. ); Народного комісаріату продовольства (Ф. ); Народного комісаріату фінансів (Ф. 315); Укрсільбанку (Ф. 376); Всеукраїнської спілки споживчих кооперативних товариств – Вукоопспілка (Ф. ); Всеукраїнська кооперативна рада (Ф. ); Південного управління Центроспілки (Ф. ). Для дослідження кооперативного руху на селі автор скористався інформацією, зосередженою в архівному фонді Всеукраїнської спілки сільськогосподарської кооперації “Сільський господар” (Ф. ).

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) матеріали фонду Центрального комітету комуністичної партії України (Ф. ) дають значну інформативну віддачу для даного дослідження. Документи і матеріали Державного архіву Чернігівської області Ф. П – 8477 – губком КПб)У, Ф. П  , Ф. П  – окрпарткоми КПб) У, Ф. П - 470 – обком КП(б)У дають можливість ширше розкрити суть політики більшовиків у період непу. Автором введено до наукового обігу відповідний обсяг партійної інформації з питань кооперативного руху. Величезний масив інформації містять фонди Чернігівської губернської ради народного господарства – губнаргоспу (Ф. Р - 804), Чернігівського губернського продовольчого комітету – губпродкому (Ф. Р – 1394). Значна кількість відомостей про діяльність кооперативних структур зосереджена в фонді статистичного бюро виконкому Чернігівської губернської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, - губстатбюро (Ф. Р – 942), планової комісії – губплану (Ф. Р – 776), управління у справах дрібної кустарної промисловості та промислової кооперації – губкустпрому (Ф. Р – ), документи Чернігівсільбанку (Ф. Р - 1324). Значно доповнюють інформацію фонди фінансового відділу – губфінвідділу (Ф. Р – ).

Культурно-виховною роботою серед членів кооперативних товариств активно займалися ЦРК: Чернігівський (ф. Р – 1367), Ніжинський (ф. Р – 6339). Прилуцький (ф. Р – 5467).

Політика радянського уряду та комуністичної партії визначеного нами періоду чітко простежується в часописах “Вестник кустарной промышленности”, “Известия Народного Комиссариата по продовольствию”, “Известия Центросоюза”, “Союз потребителей”, “Вісник кооперації” та ін. Тактика або механізм запровадження системи кооперативних відносин в умовах непу висвітлюється в республіканських журналах та газетах, серед яких такі видання, як “Бюлетень Українського народного Кооперативного Банку”, “Наша кооперація”, “Кооперативний бюлетень”, “Кооперативне життя”, “Продовольчий бюлетень”, “Сільський господар”, “Українська кооперація”, “Наша хата”, “Рілля” “Вісті ВЦВК”, “Комуніст”, “Український економіст” тощо.

Значно збагатили джерельну базу губернські та обласні періодичні видання – часописи “Бюллетень Черниговского Губсоюза”, “Черниговский кооператор”. Для дослідження кооперативного руху та його впливу на розвиток народного господарства використані матеріали регіональних газет: губернських - “Знамя Советов”, “Известия”, “Красное знамя”, окружних - “Червоний стяг”, “Червоне село”, районної - “Червоний стяг на селі”.

Реалізація джерельного потенціалу дозволила прийти до узагальнюючих висновків і положень з визначених автором конкретно-історичних сюжетів.

Другий розділ дисертації “Галузева структура кооперативного сектора економіки регіону” розкриває одну з основних ділянок взаємозв’язку складових виробничого процесу, в яких члени товариства, керуючись обов’язковими статутними відносинами, приймали участь у спільному веденні господарської діяльності, створювали необхідні матеріальні умови для поліпшення свого економічного і соціального становища.

Із запровадженням непу кооперація почала розглядатися більшовицькою владою як важливе й незамінне знаряддя оживлення та нормалізації виробничих сил, суспільного виробництва в цілому. Перехід до ринкових форм економічних зв’язків у 20-х рр. XX ст, відкриваючи перспективу використання господарської ініціативи у піднесенні виробництва, вимагав глибоких і системних змін в усіх формах народного господарства. У цей період історичного розвитку з’ясувалося, що трагедія непу містилася в самому непі, бо його вважали лише “вимушеним і тимчасовим” відступом від будівництва нового суспільства, метою якого стала “суцільна” колективізація та “всеосяжна” індустріалізація народного господарства.

Дослідження проблеми розширення споживчої кооперативної мережі Північного Лівобережжя України в умовах непу дозволило найефективніше врахувати всі переваги і недоліки в діяльності галузевої інфраструктури. Нами доведено, що основні етапи дезінтеграції споживчої кооперації визначеного регіону відбувалися з серпня 1921 року, коли з неї, поряд з іншими, виділилися сільськогосподарські товариства.

Особливості становлення сільськогосподарської кооперації в умовах непу полягали в тому, що вони визначалися потребами індивідуального селянського господарства. Дрібні товаровиробники, як свідчить ґрунтовне вивчення місцевого матеріалу, завжди виступали рушійною силою, здатною відтворити соціально-економічну природу кооперації, її організаційні підвалини. Господарська стабільність, продуктивність та економічна підприємливість селянського двору були запорукою сталості кооперативної системи, найпоширенішою формою якої в 20-ті роки були інтегральні, універсальні та фахові товариства, об’єднані в кооперативні спілки. Очолювала селянську кооперацію Всеукраїнська спілка сільськогосподарських кооперативів – “Сільський господар”, яка немало зробила для розвитку українського кооперативного руху, але у вересні 1929 р. у зв’язку з масовою колективізацією, припинила існування.

Перехід до ринкової економіки, відкриваючи перспективу використання господарської ініціативи у справі піднесення виробництва, потребував глибоких і системних змін у кооперативних формах кредитних відносин. Розвиток кредитної кооперації як форми фінансової самодопомоги населення, моделі кредитних кооперативів, системи кредитування дають можливість зробити узагальнюючі висновки про необхідність критичного використання вітчизняного досвіду кооперативного будівництва у вирішенні сучасних соціально-економічних проблем.

Дослідження діяльності робітничої і кустарної промислової кооперації Північного Лівобережжя України під час непу свідчить, що то був період у кооперативному русі радянської системи, здатний відродити організаційні принципи і загальні основи кооперативного будівництва.

Третій розділ дисертації “Невиробничі форми кооперативних відносин” – важливий напрямок діяльності кооперативних товариств. Саме у невиробничих формах кооперативних відносин, до яких належать проблема підготовки кадрів, культурно-просвітницька діяльність у широкому розумінні цього поняття, проявляються кращим чином такі властиві людині якості, як схильність до товариства, соціальної рівності, економічної взаємодопомоги та моральної взаємопідтримки. У таких відносинах, при неослабній увазі до формування балансу та прибутків, надаються переваги створенню фондів соціальної підтримки, освіті, культурі, підвищенню рівня підготовки, вихованню кадрів, задоволенню особистих потреб кожного члена товариства.

Важливу роль у невиробничих формах кооперативних відносин відіграло запровадження бібліотечної справи, на яку з