КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХИЛЬКО МАКСИМ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 140.8:[32+911](477)(09)

ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ПІДВАЛИНИ

УКРАЇНСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

09.00.12 - українознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Крисаченко Валентин Семенович,

Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України,

завідувач відділу етнополітики

Офіційні опоненти: доктор філософських наук

Парахонський Борис Олександрович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

Ради національної безпеки і оборони України,

завідувач відділу глобальної безпеки

та європейської інтеграції

кандидат філософських наук, доцент

Шульга Марина Андріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

докторант філософського факультету

Провідна установа: -Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, м.Київ

Захист відбудеться "05" жовтня 2004 року о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 при Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, а.108.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "03" вересня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М. Піскун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розриваючись між рухом на різних напрямках одночасно та не маючи стратегічного бачення свого майбутнього, Україна застигла між минулим і майбутнім, залишаючись на сьогодні чи не єдиною європейською державою, що так і не змогла зробити чіткий геополітичний вибір. Полярність та взаємовиключність різних підходів до вибору шляхів розвитку у внутрішній та зовнішній політиці, а головне - відсутність комплексного наукового обґрунтування тих чи інших стратегем розвитку призвели до геополітичної стагнації. Одна з найважливіших причин такої невизначеності - відсутність в Україні належної уваги до геополітичної науки, яка у провідних державах світу визначає обрання повномасштабної стратегії розвитку держави.

Дослідженням геополітичних факторів та розробкою геостратегій розвитку в розвинутих державах світу займаються провідні наукові установи, геополітики-науковці беруть безпосередню участь у розробці внутрішньої та зовнішньої політики своїх держав. У той же час, в Україні геополітика й досі не знайшла належного місця в системі наукового знання. Користуючись старими стереотипами, її дослідження зводять лише до міжнародних відносин або політичної географії, штучно звужуючи сферу досліджень цієї науки та унеможливлюючи її повноцінне існування. При цьому, класика української геополітичної спадщини досліджується настільки епізодично, що більшість взагалі не підозрює про те, що українська геополітична думка не лише існувала, але й розвивалася одночасно зі світовою, а часом і випереджала її. Як і в усьому світі, українські мислителі здавна займалися пошуком взаємозв'язків між оточуючим світом і життям людини, суспільства, держави. Причому, геополітичні підходи українських мислителів завжди мали ряд характерних особливостей, які дозволяють говорити про існування певних філософсько-світоглядних підвалин української геополітичної традиції, пронесеної через віки.

Сьогодні, коли Україна намагається знайти свій шлях розвитку, належне місце у світі, надзвичайно актуальним є розвиток її геополітичної науки - саме як науки, а не як набору ідеологічних доктрин. З нагальною потребою відродження української геополітики, як науки, яка здатна і повинна дати відповіді на ключові питання щодо подальшого розвитку України як незалежної держави, її внутрішнього і зовнішнього змісту, надзвичайно важливо дослідити українську геополітичну традицію, її філософсько-світоглядні підвалини та характерні риси.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націєтворчих концепцій" (номер державної реєстрації 2000Б-010).

Хронологічні рамки роботи включають період від часів Київської Русі - періоду зародження геополітичної думки в працях українських мислителів - до середини ХХ століття, коли було в основному сформовано основні напрямки розвитку української і світової геополітичної думки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження філософсько-світоглядних підвалин української геополітичної думки та узагальнення її характерних рис. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

- з'ясувати місце і роль геополітики в системі наукового знання;

- проаналізувати й узагальнити інтелектуальні джерела геополітичної думки в Україні;

- дослідити філософсько-світоглядні традиції української геополітичної думки;

- класифікувати основні напрямки розвитку української геополітичної думки;

- визначити характерні риси української геополітичної думки.

Об’єктом дослідження є геополітична думка України.

Предметом дослідження є філософсько-світоглядні підвалини української геополітичної думки, тобто її фундаментальні принципи, найбільш загальні суттєві характеристики, ціннісні орієнтації, ідеали, традиції.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментом дисертації є фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу - принципи історизму, об’єктивності, системності і цілісності, порівняльного методу, аксіологія.

Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження філософсько-світоглядних підвалин української геополітичної думки дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату геополітики, показати місце геополітики в системі наукового знання загалом. Історіософський та історико-генетичний методи дозволили дослідити розвиток української геополітичної думки в історичному і просторовому аспектах. Аксіологічний і цивілізаційний підходи сприяли комплексному аналізу предмету дослідження з урахуванням конкретних історичних умов існування українського народу, його менталітету, системи цінностей. Системний підхід дозволяє трактувати предмет дослідження як єдину цілісну систему з її структурними компонентами. Дотримуванню принципу об’єктивності сприяло використання автором наукових досліджень з проблем геополітики як українських, так і зарубіжних дослідників, матеріалів наукових конференцій, угод, довідкової літератури тощо. Метод порівняльного аналізу дозволив авторові порівняти особливості української і зарубіжної геополітичної думки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше здійснено теоретико-методологічне дослідження філософсько-світоглядних підвалин української геополітичної думки. У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

1. Узагальнено теоретико-методологічні засади визначення геополітики як окремої науки, яка займає важливе місце в системі наукового знання і відповідає за обрання повномасштабної стратегії розвитку держави, визначення її векторіальних пріоритетів. Поглиблено аналіз базових елементів понятійно-категоріального апарату української геополітики. Репрезентовано ідею, що геополітика як система наукових знань повинна розглядатися окремо від ідеологічних нашарувань.

2. Дістали подальшого розвитку аналіз і узагальнення інтелектуальних джерел розвитку геополітичної думки в Україні. Показано, що геополітична думка зародилася разом із виникненням наукового знання взагалі, хоча й виділилися в окрему науку лише на межі ХІХ-ХХ століть. Українська геополітична думка розвивалася в контексті та одночасно зі світовою геополітичною думкою, не поступаючись їй ні в часі, ні глибиною аналізу, а часом - навіть випереджаючи світові аналоги.

3. Вперше виокремлено складові філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки, котрими є не лише земля і простір, а й менталітет, релігія, культура, природні права людини, пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства, прагнення довести рівність усіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу тощо.

4. Запропонована авторська класифікація основних напрямків розвитку світової та української геополітичної думки, які мали найбільший вплив у науковій і суспільно-політичній сферах. Це: геополітика "життєвого простору"; геополітика "Середньої Європи"; геополітика "теллурократії" і "континенталізму", а також "європейського континенталізму"; геополітика "євразійства", а також "неоєвразійства" і "європейського євразійства"; геополітика "талассократії", а також "атлантизму" і "атлантичного мондиалізму"; геополітика "мондиалізму"; "прикладна" геополітика. З'ясовано, що більшість українських дослідників були представниками геополітичних напрямків "мондиалізму", "Середньої Європи", прикладної геополітики.

5. Вперше здійснено філософсько-світоглядний аналіз характерних рис української геополітичної думки: відсутність імперіалізму; повага до права націй на самовизначення; впевненість у необхідності взаємоповаги і взаємовигідності співпраці між країнами; науковий підхід і незаідеологізованість; демократизм; відсутність расизму; моральність; гуманізм; підхід до геополітики як до комплексної науки, широке трактування предмету геополітики.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть сприяти відродженню традицій української геополітичної думки, становленню сучасної української геополітичної науки як самостійної суспільно-значимої сфери досліджень. Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін для студентів та аспірантів за спеціальностями: українознавство, філософія, політологія, міжнародні відносини.

Апробація результатів дисертації. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових та науково-практичних конференціях та семінарах:

- науково-практична конференція, присвячена 125-річчю з дня народження С.Рудницького: "Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького", м.Київ, грудень 2002;

- участь у круглому столі "Глобалізація і демократизація", проведеному Благодійною організацією "Центр практичної філософії" 14 лютого 2002 р. у м.Києві;

- основні ідеї дисертації обговорювалися на наукових семінарах Центру українознавства, Днях науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002-2004 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у семи статтях, п'ять з яких опубліковано у наукових фахових журналах.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 208 сторінок, із них обсяг основного тексту - 180 сторінок, список використаної літератури включає 359 найменувань, обсягом 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначені об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, методи дослідження, показано ступінь новизни розробки теми та практичне значення роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження геополітики" визначається місце геополітичної науки в системі наукового знання, показано, які основні геополітичні проблеми цікавили мислителів від найдавніших часів, дається авторська класифікація основних геополітичних напрямків, які мали найбільший вплив на світову, в тому числі й українську, наукову і політичну думку.

У першому підрозділі "Геополітика в системі наукового знання" обґрунтовано теоретико-методологічні засади визначення геополітики як окремої науки, яка має власний предмет, цілі, методи дослідження, категоріальний апарат, відповідає за обрання повномасштабної стратегії розвитку держави, визначення її векторіальних пріоритетів.

Відзначається, що геополітична наука має свій власний, достатньо широкий, предмет дослідження. Шведський дослідник Р.Челлен вважав, що геополітика має комплексно досліджувати п'ять форм існування держави: географію, народ, господарство, суспільство, управління. Редактор німецького "Журналу геополітики" Р.Гіндер писав: "Геополітика охоплює всю просторову дійсність, значить, вона хоче поширитися і на духовні сили, тобто на внутрішню тенденцію живої політичної реальності... Сучасна геополітика... перетворилася з геополітики простору в геополітику людини". Інший видатний німецький дослідник А.Грабовскі вважав, що до предмету геополітики відносяться "як світ ідей, так і економіки; як простору, так і клімату і народу; як суспільного устрою, так і правової системи". Французький дослідник П.В.де ла Бланш акцентував увагу на дослідженні взаємозв’язків географічних факторів і діяльності людини; його співвітчизник Р.Арон включав до предмету дослідженні геополітики дипломатично-стратегічні відносини, аналіз ресурсів, спосіб життя і середовище проживання людей, міжнародні відносини і дипломатію війни і миру. Американський дослідник С.Грей писав, що геополітика вивчає "як технологічні, політико-організаційні і демографічні процеси впливають на вагу і вплив відповідних держав"; його співвітчизник П.Ґантінгтон акцентує увагу на цивілізаційних відмінностях. Росіянин Л.Гумільов робив наголос на розвитку етносів тощо. Отже, до предмета дослідження геополітичної науки можуть бути віднесені всі найбільш загальні закономірності і глобальні проблеми взаємозалежності людини, природи, держави і світової спільноти.

Кожний науковець, який працює в сфері геополітики, ставить перед нею певні завдання - залежно від того, яка сфера геополітики досліджується та з якою метою. Проте, можна виділити ряд "класичних" завдань геополітичної науки. Так, за Р.Челленом, геополітика "насамперед, має на увазі державну єдність і одне з її завдань - зробити свій внесок у розуміння сутності держави". К.Ґаусгофер писав, що "мета геополітики - зрозуміти можливості розвитку народу і його культури на його землі". Український науковець В.Крисаченко визначає "серед основних завдань геополітики - пошуки оптимізаційної формули, яка могла б орієнтувати уряди та народи у калейдоскопі світової політики, економіки та культурно-цивілізаційних зв'язків; визначення геостратегії у вирішенні конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань; вивчення політичних процесів як регіональних, так і глобальних рівнів". Беручи до уваги традиційні та новітні сфери застосування геополітики, автор дисертаційного дослідження вважає, що мету геополітичної науки можна визначити як виявлення зв'язків і закономірностей взаємовідносин між людиною, природою і державою, визначення місця і призначення держави у світі та ефективних шляхів реалізації цього призначення.

Що стосується методів геополітичного пізнання, то вони різняться залежно від того, який предмет дослідження визначив собі науковець. Загалом, геополітика широко використовує міждисциплінарні методи дослідження, а також ті методи, які властиві філософії, політології, географії, соціології, біології, демографії, етнографії, релігієзнавству, екології, математиці, кібернетиці, військовим дисциплінам. Геополітичні методи включають як теоретичні роздуми, так і використання складних математичних формул.

Геополітика як наука має широкий категоріальний апарат, використовуючи як власні, так і запозичені категорії, зокрема, найбільш широко вживаними та найхарактерніші саме для цієї науки є такі категорії, як "геополітична ситуація", "геополітичне розташування", "геополітичний інтерес", "життєвий простір", "осьовий регіон", "внутрішній півмісяць", "зовнішній півмісяць", "світовий острів", "геополітичний дуалізм".

Обґрунтовуючи право геополітики на існування в статусі науки, відзначимо, що саме такою вважали її засновники. Так, Р.Челлен писав, що "геополітика - це наука про державу як географічний організм, втілений у простір". У вступній статті до збірника "Основи побудови геополітики" (1928 р.) за підписом К.Ґаусгофера та інших німецьких науковців зазначалося: "Геополітика є вченням про залежність політичних подій від землі". Німецький "Словник філософських термінів" за редакцією Й.Гофмайстера зазначає: "Геополітика - це вчення про залежність політичних подій від особливостей поверхні землі, простору, ландшафту, країни". Російський дослідник Ю.Тихонравов вважає, що "геополітику можна визначити як галузь знань, яка вивчає закономірності взаємодії політики з системою неполітичних факторів, що формують географічне середовище (характер розташування, рельєф, клімат, ландшафт, корисні копалини, економіка, екологія, демографія, соціальна стратифікація, військова могутність)". Підсумовуючи, можна визначити геополітику як науку про найбільш загальні закономірності взаємовідносин між людиною, природою і державою, визначення місця і призначення держави у світовій спільноті та ефективних шляхів реалізації цього призначення.

Наведені в дисертаційному дослідженні визначення геополітики, її предмету, цілей та методів свідчать про те, що геополітика має всі ознаки самостійної науки та заслуговує на те, щоб її досліджували саме в такому статусі, а не як відгалуження певної дисципліни, ідеологію тощо.

У другому підрозділі "Інтелектуальні джерела дослідження геополітики" показано, що геополітика як наука виникла на межі ХІХ-ХХ століть не випадково і далеко не на порожньому місці. Інтелектуальне підґрунтя дослідження геополітики сягає часів виникнення наукового знання взагалі. Вже стародавні мислителі задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, формами її соціальної організації. При цьому, з давніх часів інтерес мислителів до геополітичних факторів зосереджувався навколо кількох основних проблем: вплив геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури (Гіппократ, Ібн Халдун, Ж.Боден, Ш.Монтеск'є, Г.Гегель, К.Ріттер, Г.Бокль, С.Соловйов, Л.Мечников); ефективне використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни, успіхів у внутрішній та зовнішній політиці (Аристотель, М.Цицерон, Страбон, Ф.Аквінський) та для досягнення країною панівного становища серед інших держав регіону (Аристотель, Ф.Аквінський, Ібн Халдун); пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення всесвітньої федерації (М.Т.Цицерон, І.Кант). Саме навколо цих основних проблем зосереджувалися геополітичні дослідження і в подальшому. Важливо відзначити, що лише одна з основних геополітичних проблем, а саме - використання геополітичних факторів для досягнення країною панівного становища серед інших держав регіону, несла в собі потенційну небезпеку агресивної зовнішньої політики держави.

У XIX-XX ст. якісний стрибок у розвитку гуманітарних і точних наук співпав з першими фазами глобалізації в сучасному розумінні цього явища, що неминуче потребувало науки, яка могла б синтезувати знання про загальні закономірності розвитку держав залежно від оточуючого середовища - як внутрішнього, так і зовнішнього. Саме в цей період постала така наука як геополітика, і тоді ж кристалізувалися перші геополітичні напрямки, які відрізнялися різними концептуальними підходами до визначення геополітичних інтересів та шляхів їх задоволення. Оскільки в світовій геополітичній науці не існує єдиної класифікації, яка охоплювала б усі геополітичні напрямки та простежувала їх еволюцію, автор запропонував власну класифікацію. Серед геополітичних підходів, які мали найбільший вплив на наукову і суспільно-політичну думку, практику міжнародних відносин першої половини ХХ ст. автор вважає необхідним виділити наступні (назви геополітичних напрямків є умовними, оскільки їх засновники рідко офіційно використовують їх відносно своїх вчень):

- геополітика "життєвого простору", яка розглядала державу як "живий організм", що потребує росту, у т.ч. і територіального, та обґрунтовувала перспективи такого зростання за рахунок територій інших держав. Засновниками цього напрямку, який і досі має своїх прихильників, були німецький науковець Ф.Ратцель та швед Р.Челлен;

- геополітика "Середньої Європи" пропагувала створення на принципах рівноправності й взаємоповаги федерації народів Центрально-Східної Європи, яка могла б протистояти російському імперіалізму. Напрямок, заснований шведом Р.Челленом і німцем Ф.Науманом, у дещо видозміненому вигляді й донині має своїх прихильників; крім того, погляди "середньоєвропейців" лягли в основу формування концепцій "європейського континенталізму";

- геополітика "теллурократії" і "континенталізму", виходячи з тези про природність протистояння суходільних і морських країн, наголошувала на перевагах перших і пропагувала створення континентального блоку держав для протистояння морським країнам. Ключовим регіоном, який відкриває шлях до контролю над всесвітом, прихильники цього напрямку вважали Східну Європу (т.зв. "хартленд"). Авторство цих концепцій належить британському досліднику Х.Маккіндеру і німецьким науковцям Ф.Ратцелю і К.Ґаусгоферу. Цей напрямок значною мірою вплинув на розвиток концепцій "євразійства", "європейського євразійства", "європейського континенталізму";

- геополітика "євразійства" акцентувала увагу на географічній і цивілізаційній унікальності Росії, якій начебто належить зіграти ключову роль в існуванні людства. Концепції засновників напрямку - російських дослідників П.Савицького і М.Трубєцкого - нині використовуються напрямками "неоєвразійства" та "європейського євразійства";

- геополітика "талассократії" була заснована американським дослідником А.Мехеном і британцем Х.Маккіндером, які в світовому дуалізмі суходільних і морських держав, віддавали перевагу останнім і розробляли стратегії протистояння континентальним країнам. Пізніше цей напрямок еволюціонував у концепції "атлантизму" і "атлантичного мондиалізму";

- геополітика "мондиалізму" розглядала можливості примирення основних геополітичних гравців і створення на принципах рівноправності й взаємоповаги світової федерації народів. Напрямок, одним із засновників якого був французький дослідник В.де ла Бланш, має своїх прихильників і сьогодні; окрім того, він дав поштовх до розвитку "атлантичного мондиалізму";

- "прикладна" геополітика орієнтувалася на застосування геополітичних досліджень для практичного вирішення конкретних людських проблем, зокрема, подолання міжнаціонального протистояння, забезпечення національно-культурних, політичних, соціально-економічних прав окремих людей і цілих народів. Цей напрямок, заснований В.де ла Бланшем, існує й донині.

Отже, геополітична думка сягає своїми коренями глибини віків, адже люди здавна намагалися знайти пояснення оточуючому світу та його впливу на життя людини. Поступово фрагментарні знання, отримані окремими дослідниками, викладалися в певні системи поглядів, а в XIX-XX ст. внаслідок якісного стрибку в розвитку гуманітарних і точних наук та першими фазами глобалізації в сучасному розумінні цього явища геополітика постала як окрема наука, яка мала синтезувати знання про загальні закономірності розвитку держав залежно від оточуючого середовища - як внутрішнього, так і зовнішнього. Тоді ж кристалізувалися перші геополітичні напрямки, які відрізнялися різними концептуальними підходами до пріоритетності геополітичних проблем, визначення геополітичних інтересів та шляхів їх задоволення.

У другому розділі "Становлення та розвиток української геополітичної думки" показано, що українська геополітична думка має тривалу історію, вона розвивалася одночасно із світовою геополітичною думкою, при цьому - завжди мала ряд особливостей, зосереджуючи увагу навколо найбільш гуманних геополітичних проблем.

Перший підрозділ "Філософсько-світоглядні традиції української геополітичної думки" показує, що українські мислителі, так само, як і їх зарубіжні колеги, здавна задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, суспільства, держави. При цьому, вітчизняні дослідники більше, ніж їх зарубіжні колеги, акцентували увагу саме на нематеріальних геополітичних чинниках - таких, як менталітет, релігія, культура, природні права людей і народів, що значною мірою вплинуло на формування філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки. Увага українських мислителів зосереджувалася на таких основних геополітичних проблемах: прагнення довести рівність усіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу (Іларіон Київський, Нестор Літописець, І.Вишенський, Г.Граб’янка); пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення на основі рівності і взаємоповаги народів великих федеративних об'єднань, зокрема, федерації слов'янських народів, Балто-Чорноморської федерації та ін. (С.Оріховський-Роксолан, Б.Хмельницький, І.Виговський, Ю.Немирич, І.Мазепа, П.Орлик, М.Костомаров, Г.Андрузький, П.Куліш); пошук шляхів ефективного використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни (Нестор Літописець, С.Оріховський-Роксолан, Б.Хмельницький, І.Виговський, Ю.Немирич, І.Мазепа, П.Орлик, Я.Козельський, Г.Андрузький, П.Куліш); дослідження впливу геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури (Я.Козельський, М.Гоголь, М.Костомаров).

Що ж стосується такої проблеми, як використання геополітичних факторів для досягнення країною панівного становища серед інших держав регіону, то в українській геополітичній думці їй приділяли значно менше уваги, ніж в зарубіжній. При цьому, практично ніколи українські дослідники не прагнули досягати поставлених цілей за рахунок ігнорування інтересів інших народів. Тим самим мова йде про органічну толерантність української геополітичної думки, яка збереглася й у подальші часи.

У другому підрозділі "Становлення української геополітичної науки наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст." показано, що наприкінці XIX – у першій половині XX ст. в Україні, одночасно з усім цивілізованим світом, відбувалося становлення геополітики як науки. Відповідно до філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки, а також конкретних історико-політичних обставин, зокрема, відсутності української держави, тривалого досвіду національного поневолення, в часи становлення геополітики як науки (наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.) в Україні найвпливовішими стали три найбільш гуманні геополітичні напрямки: мондиалізм, геополітика "Середньої Європи", прикладна геополітика:

- до геополітичного напрямку мондиалізму можна віднеси праці таких видатних науковців і громадських діячів, як М.Драгоманов, С.Подолинський, М.Міхновський, Ю.Бачинський, М.Грушевський, В.Винниченко, О.Бочковський, А.Синявський. Своєю метою вони бачили встановлення нового - справедливого і гуманного світового порядку, створення на принципах рівноправності і взаємоповаги спочатку європейської, а потім - світової федерації народів;

- до геополітичного напрямку "Середньої Європи" можна віднести праці видатних українських геополітиків С.Рудницького і Ю.Липи. Вони пропагували створення на принципах рівноправності і взаємоповаги федерації вільних народів Центрально-Східної Європи, яка могла би протистояти російському експансіонізму та забезпечувати мир і стабільність у регіоні;

- до напрямку прикладної геополітики, яка орієнтувалася на пошук за допомогою аналізу геополітичних факторів шляхів вирішення конкретних людських проблем, зокрема, подолання міжнаціонального протистояння, забезпечення національно-культурних, політичних, соціально-економічних прав окремих людей і цілих народів, можна віднести праці таких видатних українських мислителів, як М.Драгоманов, Ю.Бачинський, М.Грушевський, М.Міхновський, В.Винниченко, С.Петлюра, В.Липинський, С.Рудницький, А.Синявський, М.Сціборський, В.Старосольський, С.Дністрянський, С.Шелухін.

Оригінальний геополітичний напрямок, який був чимось середнім між геополітикою "Середньої Європи" і таким собі "українським євразійством", розробив вітчизняний дослідник Т.Олесіюк. З геополітикою "Середньої Європи" його ріднило прагнення створити федеративне чи конфедеративне об'єднання держав, які протистояли би російській експансії. Проте це об’єднання мало бути євразійським і включати в себе не лише держави Центрально-Східної Європи, але й суверенні державні утворення Козаччини (поселення кубанських козаків), Сірої України (українські поселення в Казахстані), Туркестану, Зеленої України (українські поселення на Далекому Сході).

Окремо в дисертації аналізуються праці Д.Донцова, який, хоча й не був геополітиком-науковцем, а швидше належав до геополітиків-ідеологів, навіть до філософів-ідеологів, проте висловлював ряд достатньо цікавих геополітичних міркувань, зокрема стосовно докорінних відмінностей між західноєвропейською та російською цивілізаціями. При цьому, Д.Донцов вважав Україну останнім бастіоном Заходу на Сході Європи.

Отже, вітчизняна геополітична думка має давню історію. Українські мислителі здавна задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, суспільства, держави. При цьому, вітчизняні дослідники більше, ніж їх зарубіжні колеги, акцентували увагу саме на нематеріальних геополітичних чинниках - таких, як менталітет, релігія, культура, природні права людей і народів, що значною мірою вплинуло на формування філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки. Відповідно до цих традицій, а також конкретних історико-політичних обставин, зокрема, відсутності української держави, тривалого досвіду національного поневолення, в часи становлення геополітики як науки (наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.) в Україні найвпливовішими стали три найбільш гуманні геополітичні напрямки: мондиалізм, геополітика "Середньої Європи", прикладна геополітика.

У третьому розділі "Характерні риси української геополітичної думки" на прикладах праць вітчизняних дослідників доводиться, що українська геополітична думка кінця ХІХ - першої половини ХХ століть мала ряд характерних рис, які відрізняли її від тогочасних загальносвітових тенденцій у розвитку геополітики. Такими характерними рисами української геополітичної думки були наступні:

- своє ставлення до співпраці між народами представники вітчизняної геополітичної думки формували, виходячи з права націй на самовизначення, необхідності взаємоповаги і взаємовигідності співпраці між країнами. Найкращою формою взаємовідносин між самостійними народами вони вважали федеративні зв'язки, які не обмежували самоврядування народів і не знищували їх національно-культурну ідентичність, але в той же час давали можливість поглиблювати співпрацю, мобілізувати зусилля людства для досягнення цілей, важливих для всіх народів;

- українські дослідники переважно демонстрували відсутність імперіалізму та зазіхання на чужі території, вони прагнули лише створення української держави в її етнічних межах;

- свої теорії представники української геополітичної думки обґрунтовували переконливим науковим фактажем, достовірність якого не викликає сумнівів. Вони не зраджували суто науковому підходу до дослідження геополітичних проблем, тому їх геополітика була дійсно наукою, а не набором ідеологічних доктрин;

- переважна більшість представників української геополітичної думки були прихильниками побудови демократичного громадянського суспільства;

- у поглядах українських мислителів практично відсутнє таке явище як расизм;

- для представників української геополітичної думки держава не була ціллю сама по собі, а лише засобом задоволення потреб людей. Головне було - створення умов, за яких люди могли би реалізувати себе як особистості в національно-культурному і соціально-економічному вимірах. Вітчизняні дослідники дотримувалися основного принципу гуманізму, сформульованому І.Кантом як категоричний імператив: завжди розглядати людину як ціль, і ніколи - як засіб;

- вітчизняні мислителі приділяли значну увагу економічним питанням, акцентуючи увагу на такому важливому аспекті, як добробут громадян. Це дозволяє вести мову про соціально-орієнтовану геополітичну думку;

- прагнучи здобуття свободи і добробуту для українських громадян, призначення держави, як і призначення людини, вітчизняні мислителі бачили вище - у морально-етичній площині, в категоріях загальнолюдських цінностей;

- як справжні гуманісти, українські дослідники не поділяли гасла про те, що мета виправдовує засоби. Як би не хотілося їм бачити поставлені цілі досягнутими, вони завжди намагалися знайти шлях, який давав можливість втілити поставлену мету, не зраджуючи своїм ідеалам і моральним настановам;

- для вітчизняних дослідників характерне широке трактування предмету геополітики, про що свідчить той факт, що вони аналізували в своїх роботах практично всі фактори (територіальні, соціально-економічні, національно-культурні тощо), які впливають на існування народу і держави. У той же час, для багатьох зарубіжних геополітиків у ті часи було характерне звужене розуміння геополітики, яке часом зводилося лише до дослідження впливу території на державу.

Характерні риси української геополітичної думки успадковані нею з всієї історії вітчизняної суспільно-політичної думки, базуються на широкому філософсько-світоглядному підґрунті, яке цілком відповідає менталітету нашого народу. Українські науковці завжди були синами свого народу, в якій би галузі науки вони не працювали. Тож і вітчизняна геополітична думка ще з часів її зародження пронесла крізь віки характерні риси української нації - людяність, доброту, щирість, толерантність. Характерні риси української геополітичної думки доводять, що вітчизняна геополітична наука не давала приводів, щоб розглядати її як антигуманне і агресивне вчення. Більш того, праці вітчизняних мислителів кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. відзначалися домінуванням гуманістичних напрямків, схильних до демократії, громадянського суспільства, свободи і рівноправ'я народів.

ВИСНОВКИ

1. Дисертаційне дослідження дає можливість констатувати той факт, що геополітика посідає дисциплінарно самостійне місце в системі наукового знання. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади визначення геополітики як окремої науки, яка відповідає за обрання повномасштабної стратегії розвитку держави, визначення її векторіальних пріоритетів. Поглиблено аналіз базових елементів понятійно-категоріального апарату української геополітики. Репрезентовано ідею, що геополітика як система наукових знань повинна розглядатися окремо від ідеологічних нашарувань.

2. Визначено, що інтерес мислителів до геополітичних факторів з давніх часів зосереджувався навколо кількох основних проблем: вплив геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури; ефективне використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни, успіхів у внутрішній та зовнішній політиці; ефективне використання геополітичних факторів для досягнення країною панівного становища серед інших держав регіону; пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення всесвітньої федерації. Саме навколо цих основних проблем зосереджувалися геополітичні дослідження і в подальшому.

3. Українські мислителі, так само, як і їх зарубіжні колеги, здавна задумувалися над взаємозв'язком між географічними факторами і життям людини, суспільства, держави. При цьому, вітчизняні дослідники більше, ніж їх зарубіжні колеги, акцентували увагу саме на нематеріальних геополітичних чинниках - таких, як менталітет, релігія, культура, природні права людей і народів, що значною мірою вплинуло на формування філософсько-світоглядних традицій української геополітичної думки. Увага українських мислителів зосереджувалася на таких основних геополітичних проблемах: прагнення довести рівність всіх держав, незалежно від їх геополітичного потенціалу; пошук геополітичних стратегій подолання спільних проблем людства та створення на основі рівності і взаємоповаги народів великих федеративних об'єднань; пошук шляхів ефективного використання геополітичних факторів для досягнення процвітання країни; дослідження впливу геополітичних факторів на особливості формування людини як біологічної та соціальної істоти, на різні сфери суспільного життя, включаючи форми організації державного устрою, розвиток економіки, науки, культури.

4. На межі ХІХ-ХХ ст. у світовій геополітичній науці кристалізувалися перші напрямки, які відрізнялися різними концептуальними підходами до пріоритетності геополітичних проблем, визначення геополітичних інтересів та шляхів їх задоволення. Оскільки в світовій геополітичній науці не існує єдиної класифікації, яка охоплювала би всі геополітичні напрямки та простежувала їх еволюцію, автор запропонував власну класифікацію геополітичних підходів, які мали найбільший вплив на наукову і суспільно-політичну думку, практику міжнародних відносин. Це: геополітика "життєвого простору"; геополітика "Середньої Європи"; геополітика "теллурократії" і "континенталізму", а також "європейського континенталізму"; геополітика "євразійства", а також "неоєвразійства" і "європейського євразійства"; геополітика "талассократії", а також "атлантизму" і "атлантичного мондиалізму"; геополітика "мондиалізму"; "прикладна" геополітика.

Українська геополітична думка йшла в ногу з усім цивілізованим світом, при цьому, її розвиток мав певні відмінності, зумовлені як філософсько-світоглядними традиціями української геополітичної думки, так і конкретними історико-політичними обставинами, зокрема, відсутністю української держави, тривалим досвідом національного поневолення. Внаслідок цього в часи становлення геополітики як науки (наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.) в Україні найвпливовішими стали три найбільш гуманні геополітичні напрямки: мондиалізм, геополітика "Середньої Європи", прикладна геополітика. Більш того, часом українські дослідники випереджали своїх зарубіжних колег у теоретичному обґрунтуванні і пропагуванні толерантних геополітичних підходів до влаштування Європи і світу. Що ж стосується таких популярних в ті часи у світі геополітичних напрямків, як геополітика "життєвого простору", "теллурократія" і "континенталізм", "євразійство", "талассократія", то вони практично не мали прихильників в Україні.

5. Українська геополітична думка кінця ХІХ - першої половини ХХ століть мала ряд характерних рис, які відрізняли її від тогочасних загальносвітових тенденцій у розвитку геополітики. Такими характерними рисами української геополітичної думки були: відсутність імперіалізму; повага до права націй на самовизначення; впевненість у необхідності взаємоповаги і взаємовигідності співпраці між країнами; науковий підхід і незаідеологізованість; демократизм; відсутність расизму; моральність; гуманізм; толерантність; підхід до геополітики як до комплексної науки, широке трактування предмету геополітики.

Характерні риси української геополітичної думки успадковані нею з всієї історії вітчизняної суспільно-політичної думки, базуються на широкому філософсько-світоглядному підґрунті, який цілком відповідає менталітету нашого народу. Вітчизняна геополітична думка з часів її зародження пронесла крізь віки характерні риси української нації - людяність, доброту, щирість, толерантність.

Подальші дослідження української геополітичної спадщини повинні сприяти відродженню української геополітичної традиції; становленню української геополітичної науки як самостійної суспільно-значимої сфери досліджень; усвідомлення української держави як історично-просторового явища, оцінки її стратегічного положення, визначення внутрішніх і зовнішній пріоритетів розвитку, усвідомлення призначення України у світі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Хилько М. Геополітика в системі наукового знання // Вісник Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2003. - №59-61. - С.168-170.

2. Хилько М. Концептуальні засади української геополітики кінця ХІХ - першої половини ХХ століття // Перспективи. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - Одеса: Інф.-видавн. центр ПДПУ ім.К.Д.Ушинського, 2003. - №1(21). - С.54-61.

3. Хилько М. Характерні риси української геополітичної думки //Політологічний вісник. – К., 2004. - №16. – С.36-45.

4. Хилько М. Проблема зовнішньополітичного вибору в українській геополітичній думці // Політологічний вісник. - К., 2001. - №9. - С.240-249.

5. Хилько М. Геополітичне утвердження незалежної України //Політологічний вісник. - К., 2002. - №10. - С.299-306.

6. Хилько М. Питання геополітичного призначення України у працях С.Рудницького // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Колективна монографія. – К.: Українська видавнича спілка, 2003. – С.97-106.

7. Хилько М. До питання про вибір військово-політичних орієнтирів України // Розбудова держави: духовність, екологія, економіка. Збірник Шостої загальноукраїнської студентської конференції. – К.: Фонд Т.Шевченка, 2000. – С.88-91.

АНОТАЦІЯ

Хилько М.М. Філософсько-світоглядні підвалини української геополітичної думки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 – українознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2004.

Дисертація є першим у науковій думці дослідженням філософсько-світоглядних підвалин української геополітичної думки, тобто її фундаментальних принципів, найбільш загальних суттєвих характеристик, ціннісних орієнтацій, ідеалів, традицій. Визначено, що українська геополітична думка розвивалася в контексті та одночасно зі світовою геополітичною думкою, при цьому, її розвиток мав певні відмінності, зумовлені як філософсько-світоглядними традиціями української геополітичної думки, так і конкретними історико-політичними обставинами, зокрема, відсутністю української держави, тривалим досвідом національного поневолення. Характерні риси української геополітичної думки відзначаються гуманністю і толерантністю, вони успадковані з всієї історії вітчизняної суспільно-політичної думки, базуються на широкому філософсько-світоглядному підґрунті, яке відповідає менталітету нашого народу.

Ключові слова: українська геополітична думка, українознавство, геополітична наука, геополітичні напрямки, філософсько-світоглядні підвалини української геополітичної думки, характерні риси української геополітичної думки.

АННОТАЦИЯ

Хилько М.Н. Философско-мировоззренческие устои украинской геополитической мысли. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.12 – украиноведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2004.

Диссертация является первым в научной мысли исследованием философско-мировоззренческих устоев украинской геополитической мысли, то есть ее фундаментальных принципов, наиболее общих существенных характеристик, ценностных ориентаций, идеалов, традиций. Определено, что украинская геополитическая мысль развивалась в контексте и одновременно с мировой геополитической мыслью, при этом, ее развитие имело определенные отличия, обусловленные как философско-мировоззренческими традициями украинской геополитической мысли, так и конкретными историко-политическими обстоятельствами, в частности, отсутствием украинского государства, продолжительным национальным порабощением. Характерные особенности украинской геополитической мысли отличаются гуманностью и толерантность, они унаследованы из всей истории отечественной общественно-политической мысли, базируются на широких философско-мировоззренческих устоях, которые отвечают менталитету нашего народа.

Ключевые слова: украинская геополитическая мысль, украиноведение, геополитическая наука, геополитические направления, философско-мировоззренческие устои украинской геополитической мысли, характерные черты украинской геополитической мысли.

SUMMARY

M.Khylko. Philosophic and outlook basis of Ukrainian geopolitical thought. – Manuscript.

The dissertation for Ph.D. in Philosophy, speciality 09.00.12 – Ukrainian studies. – Kyiv National University named after Taras Shevchenko. – Kyiv, 2004.

The dissertation is the first in scientific thought research of philosophic and outlook basis of Ukrainian geopolitical thought, i.e. its fundamental principles, the most general essential features, value orientations, ideals, traditions.

It was identified that Ukrainian geopolitical thought has been developing within and simultaneously with world geopolitical thought. At the same time its development had some dissimilarities stipulated by philosophic and outlook traditions of Ukrainian geopolitical thought as well as with definite historical and political circumstances, in particular, absence of Ukrainian state, long-lasting experience of national subjection.

The author proposed his own classification of main trends in the development of the world's and Ukrainian geopolitical thought which mostly influenced scientific, social and political spheres. It was established that the majority of Ukrainian researchers represented geopolitical trends of "mondealism", "Middle Europe", "applied