ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м.Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО

Кадієвська Ірина Аркадіївна

УДК: 321.96 + 300.36 (043.5)

УКРАЇНСЬКА НАУКОВА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному політехнічному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Місуно Аркадій Васильович,

Одеський національний політехнічний

університет, професор кафедри

філософії та методології науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Плавич Володимир Петрович,

Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова,

завідувач кафедри загальноправових

дисциплін і міжнародного права,

кандидат філософських наук

Кавалеров Анатолій Анатолійович,

Південноукраїнський державний

педагогічний університет (м.Одеса)

ім. К.Д.Ушинського, доцент кафедри

філософії та соціології.

Провідна установа: Львівський національний університет, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “8” червня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “7” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вивчення явищ та процесів, що відбуваються в умовах сучасної соціальної трансформації України. Активним учасником цих змін виступає українська наукова інтелігенція, що відіграла важливу роль в демократичних перетвореннях та зайняла провідне місце в реформуванні соціально-політичних основ суспільства. Складні умови в державі негативно вплинули на діяльність наукової інтелігенції, яка зіткнулась з багатьма новими і досить складними проблемами. У 2000 році на державному рівні було прийнято низку важливих рішень у науково-технічній галузі. Президентом України проголошено перехід України на інноваційну модель розвитку економіки. Верховною Радою України затверджена нова концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку держави, яка передбачає більш активну позицію наукової інтелігенції, використання нових знань в економіці та інших галузях. Поряд з іншим актуальним став аналіз науки та становлення наукової інтелігенції. У контексті цього значне місце займає соціально-філософський аналіз даного процесу, в тому числі визначення поняття "наукова інтелігенція", адже необхідно використовувати можливості вітчизняної науки у створенні ринкових інноваційних структур, посилювати вплив науковців на актуалізацію проблематики науково-технічного розвитку країни, активніше пропагувати науку, наукові досягнення, залучати вчених до розробки проектів з питань науково-технологічної та інноваційної діяльності. Розвиток української науки залежить перш за все від активності наукової інтелігенції, від її кваліфікації та моральних переконань.

У вітчизняній філософській традиції досліджується, переважно, феномен російської інтелігенції. Автор розглядає проблему в іншому аспекті, пов’язавши вивчення проблеми наукової інтелігенції з концепціями “нового індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства”.

Відносно процесів росту та розвитку науки поняття "наукова інтелігенція" залежить від того, що саме розуміється під сферою наукової діяльності у кожному окремому випадку.

Наукова інтелігенція як складна, внутрішньо диференційована соціально-професійна група людей, яка складається з різних кваліфікаційних, посадових підгруп, що суттєво відрізняються за характером праці, напрямками досліджень, роллю у розвитку національної культури, вимагає сьогодні уваги з боку різних наук, зокрема соціальної філософії. У межах даного дисертаційного дослідження аналіз наукової діяльності пов’язаний з правовими та ціннісними аспектами. Соціальна значущість такого аспекту вивчення зазначеної проблематики і її недостатня дослідженість зумовлюють актуальність та необхідність вирішення наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні особливостей становлення та розвитку наукової інтелігенції в умовах трансформації суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри філософії та методології науки Одеського національного політехнічного університету “Суб’єктивність, культура, творчість (Зовнішні та внутрішні детермінанти формування та розвитку знання)”, (№ державної реєстрації 399 - 79), одним з виконавців якої є дисертант.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – виявлення особливостей становлення та розвитку наукової інтелігенції в умовах трансформації суспільства.

Завдання дослідження:

- виявити та систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до визначення поняття “наукова інтелігенція”, її функцій та соціальної ролі;

- охарактеризувати наукову діяльність як категорію соціальної філософії;

- у контексті світового досвіду проаналізувати становлення української національної наукової інтелігенції в сучасних умовах;

- через означення структури суспільства розглянути феномен наукової інтелігенції як складової компоненти національної еліти;

- визначити механізми соціального управління діяльністю наукової інтелігенції;

- розкрити ціннісно-етичний аспект наукової діяльності;

- обґрунтувати значення ціннісних орієнтацій наукової інтелігенції як чинника її соціальної активності.

Об’єкт дослідження – функціонування наукової інтелігенції в сучасному суспільстві.

Предмет дослідження – особливості становлення, сучасний стан та перспективи розвитку наукової інтелігенції в Україні в період трансформації.

Методи дослідження. Автор використовує загальні методи філософського пізнання, спеціальні та загальнонаукові методи. До перших відноситься історико-філософський метод, який сприяв розкриттю сутності наукової інтелігенції у взаємозв’язку з духовним життям різних історичних епох, а також діалектичний метод, який використовувався для розкриття діалектичної взаємообумовленості трьох понять: інтелігенція – інтелектуали - інтелігентність. Доцільним було використання діяльнісного підходу для поглибленого аналізу механізмів діяльності наукової інтелігенції та чинників, що її формують.

Серед спеціальних методів доцільним було використання соціологічного підходу при з’ясуванні впливу соціальної структури на процес реформування наукової сфери. Функціональний аналіз застосовувався з метою визначення функцій наукової інтелігенції в умовах переходу до демократичної системи. Інституціональний підхід був орієнтований на вивчення тих інститутів, через які наукова інтелігенція здійснює свою діяльність: НАН України, система вищої освіти. Нормативно-ціннісний підхід дозволив визначити значення ціннісних орієнтацій у діяльності наукової інтелігенції.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їх вирішення. Вперше виконаний соціально-філософський аналіз становлення наукової інтелігенції в Україні, проаналізовано її функції та соціальна роль.

Наукова діяльність розглядається як категорія соціальної філософії, що сприяє більш глибокому виявленню особливостей національної наукової інтелігенції в умовах трансформації суспільства.

- знайшли подальший розвиток соціально-філософські концепції щодо ролі наукової інтелігенції у створенні нових форм постіндустріальної соціальної структури інформаційного суспільства. Як елемент соціальної структури наукова інтелігенція найбільш яскраво проявляє себе в трансформаційних суспільствах, до яких належить Україна;

- певною новизною характеризуються положення про те, що для сучасної України, враховуючи її нестабільне соціально-політичне та економічне становище, важливою є здатність наукової інтелігенції виробляти свою ідеологію (технологічний лібералізм) та свою систему підготовки (університети, нові елітарні навчальні заклади). Становлення та розвиток наукової інтелігенції обумовлюють появу нових технологій та засобів виробництва, суттєво збільшуючи можливості соціальної активності. Система освіти є найбільш ефективною формою підготовки наукової інтелігенції. В ускладнених умовах сучасної трансформації існування науки та освіти, у свою чергу, підтримується завдяки діяльності наукової інтелігенції.

Результатом дослідження стали також положення, котрі мають наукову новизну і значущість:

- у становленні сучасної української наукової інтелігенції відіграють роль два типи традиційних державних систем: наукова та освітня, які виконують відповідні функції. Менш помітну, але в перспективі більш фундаментальну роль в формуванні нової моделі наукової системи будуть відігравати пріоритетність інтеграції науки та освіти, а також в рамках Болонського процесу формування загальноєвропейської системи вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Це дозволить в перехідний період забезпечувати ефективність соціального управління підготовкою наукової інтелігенції на високому світовому рівні та сприяти розвитку науки в Україні;

- наукова інтелігенція, будучи складовою частиною національної еліти, бере активну участь у вирішенні економічних, політичних та багатьох соціальних проблем, чим сприяє прискоренню розбудови української державності;

- наукова інтелігенція може виступати в ролі ключового рушійного чинника демократичного реформування суспільства тією мірою, наскільки вона орієнтована на загальнолюдські цінності, ідеї справедливості, вірність народу та патріотизм. Критичне ставлення до існуючих соціальних форм управління суспільством, далеких від ідеалів гуманізму та демократії, обумовлює здатність наукової інтелігенції сприяти подоланню кризових явищ;

- у сучасних умовах зростає значення цінностей і ціннісних орієнтацій у поведінці вченого та його відповідальності перед суспільством. Наукова чесність та дотримання норм етики - це актуальний засіб вирішення як регіональних, так і глобальних проблем, пов’язаних з розвитком суспільства.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації можуть бути використані в аналізі стану науки в Україні та прогнозуванні перспектив її подальшого розвитку. Матеріали дисертації та друковані праці дисертанта можуть слугувати методологічною засадою для подальшого розвитку філософських та наукознавчих досліджень процесів формування наукової інтелігенції в умовах демократичної трансформації в суспільстві.

Матеріали дослідження можуть використовуватись для розробки навчальних та спеціальних курсів з соціальної філософії. Висновки і аргументація автора можуть знайти застосування при аналізі ефективності механізмів соціального управління процесами становлення наукової інтелігенції та її діяльності, а також для корегування існуючих наукових підходів щодо розгляду проблематики наукової інтелігенції.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії та методології науки Одеського національного політехнічного університету, доповідались на конференції „Молодь третього тисячоліття; гуманітарні проблеми та шляхи їх розв’язання” (Одеса, 2000), на всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Молодь та суспільство, шляхи вирішення проблем” (Одеса, 2001), на міжнародній ювілейній науковій конференції „Інновації наукового та соціального пізнання" (Одеса, жовтень, 2002), 3-й міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 2002), третій всеукраїнської наукової конференції "Інтелігенція і влада" (Одеса, 2003).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 6 публікаціях (3 у спеціальних наукових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Матеріал викладений на 176 сторінках. Список використаних джерел (301 найменування) нараховує 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми, визначаються об’єкт і предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, подані методи дослідження, вказується практичне значення, апробація результатів і структура дисертації. Сформульовані положення, які відзначаються новизною. Вступ містить також кількісну характеристику публікацій автора.

У першому розділі “Наукова інтелігенція як соціальний феномен” широко застосовується пояснювальна схема, заснована на категорії діяльності. Це робиться з метою представити саме життя науки як складну систему функціонування наукової інтелігенції. Головна увага приділяється тлумаченню поняття "наукова інтелігенція" у вітчизняній та зарубіжній науці, а також трактуванню ролі вищої освіти як головного каналу поповнення наукової інтелігенції.

У першому підрозділі “Наукова інтелігенція: її функції та соціальна роль” здійснюється огляд ступеня розробленості обраної проблеми та різні варіанти трактування ключової категорії даного дослідження – "наукова інтелігенція" у зіставленні з поняттями "інтелектуали" та "інтелігентність" крізь призму ідеї сучасної постіндустріальної трансформації. Автор підкреслює, що теорія “нового класу” як наукова концепція виникла у першій половині XXст., коли в низці соціологічних та соціально-філософських робіт з’явились твердження про те, що новий клас бюрократії та технократів займає домінуючі, правлячі позиції в суспільстві.

Історичне вживання поняття “інтелігенція” відносно конкретних соціальних груп пов’язано з Францією, Німеччиною, Росією та Польщею середини XIXст. У російському літературно-філософському дискурсі це поняття вперше було використано В.Бєлінським (у 1846р.), в польському – К.Лібельтом (1844р.) Вперше застосував це поняття до соціальної структури суспільства російський письменник П.Д.Боборикін, який визначив, що “під інтелігенцією потрібно розуміти вищий освічений прошарок суспільства як в теперішню хвилину, так і раніше, протягом XIX ст. і навіть в останній третині XVIII ст.”.

У сучасній філософії поняття "інтелігенція" стало використовуватися в дослідженнях соціальних груп, які отримали сучасну наукову освіту, що дозволяє їм творити в світі знань в найбільш складних формах культури – науці, мистецтві, освіті, релігії.

У вітчизняній філософській традиції осмислювався переважно феномен російської інтелігенції. Слід зазначити, перш за все, роботи А.І.Герцена, П.Л.Лаврова, М.О.Бердяєва, Б.А.Кістяковського, С.Л.Франка, П.Б.Струве, М.І. Туган-Барановського, Д.С. Мережковського, І.А.Ільїна, Л.Я.Смолякова та ін.

В сучасній українській філософії досліджували цю проблему такі вчені як В.П.Андрущенко, М.Михальченко,, І.В.Бичко, В.Горський, І.Белебеха, О.Забужко, Б.Кухта. В роботах Е.Гансової, А.А.Кавалерова та С.М.Наумкіної аналізуються соціально-філософські аспекти становлення та розвитку української національної еліти та зміни цінностей в умовах трансформації суспільства.

Автор розглядає проблему в дещо іншому аспекті, пов’язавши вивчення наукової інтелігенції з концепціями “нового індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства”. Дисертант віддала пріоритет роботам західних соціологів та філософів, що розглядали сучасну історію через призму розвитку технологій та знання.

У Європі, починаючи з епохи Відродження, соціальна група інтелектуалів була творцем високої культури, її складали філософи та вчені-новатори того часу. Широке використання термін "інтелектуали" вперше отримує в XIX ст. у Франції. Ним, як відмічали С.Ліпсет та Р.Добсон, позначали, перш за все, радикально мислячих літераторів, що протестували проти умов дійсності. Однак з розвитком демократії та масовим розповсюдженням освіти в XX ст. позиції освічених людей перестають бути унікальними. Серйозною спробою заміщення поняття “інтелектуали” стало розповсюдження впливу в 30-50-х роках поняття “білі комірці“.

Тільки наприкінці 30-х років XXст. в низці соціологічних та соціально-філософських робіт А.Богданова, Т.Веблена, Е.Бьорла та Д.Мінс з’явились ідеї про заміщення класової влади новим класом бюрократії та технократів. Вже з кінця 50-х років на фоні підвищення кваліфікаційних вимог та зростання впливу науково-технічного знання зусиллями Дж. Гелбрейта та Д.Белла інтелігенція як “клас знання” знов отримує теоретичне підтвердження своєї функціональної значимості. Е.Гоулднер, розкриваючи специфіку “нового класу”, поступово долає протиріччя між його складовими групами інтелектуалів та інтелігенції, а точніше, заміщає категорію “інтелектуали” категорією “інтелігенція”. Особливої уваги заслуговують його підходи до розуміння нового середнього класу, а також ідеї “нового панівного класу”. Цікавими також є ідеї “соціальних акторів” та рухів А.Турена і О.Тоффлера. У більш пізній період даний напрямок отримав яскраве втілення в роботі М. Джиласа “Новий клас”. У 1964 році в роботі “Постіндустріальне суспільство” Д.Белл підкреслив фундаментальну роль вчених у постіндустріальному суспільстві. Ідеї “нового класу” у відношенні радянського суспільства на початку 80-х років були розвинені М.Восленським. Своїми теоретичними інтерпретаціями процесу класоутворення цікаві роботи Е. Райта та Дж. Голдторпа. З точки зору пояснення нових явищ у світі соціальних нерівностей, які в сучасній літературі позначаються як “постмодерністський поворот від концепту класу”, цікавими в загальному соціологічному плані є роботи Е.Гідденса, М.Арчера та П.Штомпки.

Ключем до розуміння когнітивного життя технічної інтелігенції та її відмінності від інтелектуалів може служити поняття “нормальної науки” Т.Куна. “Нормальною наукою”, за Т.Куном, є та, представники якої зосереджують свої зусилля на рішенні загадок парадигми, навколо яких концентрується “нормальна наука”. Технічна інтелігенція зосереджується на роботі в межах парадигм наукової дисципліни, використовує їхній внутрішній символічний простір, поширюючи свої принципи на нові поля знання.

У 70-ті роки І.Селені та Дж. Конрад аргументували положення про те, що, дійсно, наукова інтелігенція рухається шляхом класової влади. У наступних дослідженнях 80-90-х років ціла низка авторів продовжують розробляти цю проблематику. Серед них можна виділити К. Едера та Л.Мех?ю.

Теорії класу знання, інтелектуалів та наукової інтелігенції виникли як реакція на соціальну реальність Західного суспільства, що змінювалось. Разом з тим як соціальна сила даний клас найбільш яскраво проявив себе в трансформаціях суспільств державного соціалізму, до яких належить і Україна.

У другому підрозділі “Наукова діяльність як категорія соціальної філософії” показано, що філософсько-методологічна категорія діяльності в даному дисертаційному дослідженні набуває особливого значення за низкою причин:

-

-

-

Автором було виявлено загальну історичну тенденцію еволюції категорії діяльності в науці.

Завдяки інтенсивному розвитку науки в епоху Нового часу утвердився і новий тип культури, який пізніше, вже в XIX ст. отримав назву “новоєвропейського”. Однак аж до XX ст. шлях від науки до соціальної практики залишався тернистим, а заняття науковою діяльністю не набуло масовості.

У працях Т.Куна, Т.Парсонса та Н.Сторера був поданий підхід до вивчення поняття наукової дисципліни, засновником якого прийнято вважати Р.Мертона. Загальне уявлення про мотивацію, цінності та цілі наукової діяльності сформулював Н.Сторер. М.Вебер визначав науку як впровадження духовних цінностей і водночас як систему діяльності вчених.

Починаючи з епохи Реформації, в європейській культурі домінуючим стає дух активізму, діяльного підходу. Саме діяльність виступила в якості реальної рушійної сили всього розвитку культури.

У другій половині XX ст. популярності набувають ідеї про психологічну структуру діяльності. Л.С.Виготський та його послідовник А.Н.Леонтьєв поряд із структурним рядом діяльність-дія-операція зіставили ряд мотив-мета-умова.

У дослідженні застосована пояснювальна схема, заснована на категорії діяльності, яка породжує нові предмети дослідження наукової творчості, без якої неможливо уявити функціонування наукової інтелігенції:

-

-

-

-

Уявлення про структуру наукової діяльності дав М.Г.Ярошевський. О.К.Тихомиров виділив структурні одиниці діяльності за розв’язанням завдань.

Діяльнісний підхід широко застосовується у сучасному вивченні науки, і варто усвідомити вирішальну роль наукової діяльності як фактору породження наукового знання та суспільного розвитку, що характеризує її як категорію соціальної філософії.

У третьому підрозділі “Становлення та розвиток української наукової інтелігенції” здійснюється аналіз української системи вищої освіти у зіставленні із західними освітніми системами як одного із найбільш ефективних шляхів становлення та розвитку української наукової інтелігенції.

Дисертант подає визначення освіти як процесу і результату засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок. Проте визначення освіти вченими (А.Олексюк, О.Киричук, Ч.Кумисевич, В.Ледньов, В.Оконь, В.Сластьонін) виходять за межі знань, умінь і навичок, здобутих людиною у навчальних закладах у процесі навчання. Тому дослідження освіти як діючої “живої цілісності” передбачає виявлення її рольового покликання, функціональних можливостей і завдань.

Відносно наукової інтелігенції система освіти несе найбільше функціональне навантаження:

- готує кваліфікованих фахівців, в тому числі і для науки;

- є місцем працевлаштування науковців;

- є осередком розвитку науки.

Через те, що освітній феномен надзвичайно складний та різноманітний у своїх реальних проявах, його не можна охопити одномірною простою моделлю. Тому автор вважає прийнятним застосування принципу доповнюваності, який був висунутий ще Н.Бором і зараз активно використовується філософсько-методологічною наукою для вивчення складних явищ.

За останні десятиріччя перехід до інформаційного суспільства спричинив розширення кількості завдань системи вищої освіти.

В умовах розширення числа і важливості завдань вищої освіти роль викладачів зростає.

В цілому ж можна зробити висновок, що пріоритетним напрямком української наукової політики є інтеграція науки та освіти. Величезне значення для України має формування найбільш результативної, корисної для суспільства наукової інтелігенції, забезпечення її своєчасного якісного поновлення.

У другому розділі “Наукова інтелігенція в структурі суспільства” здійснена спроба проаналізувати взаємовідносини наукової інтелігенції з іншими структурними компонентами соціальної системи.

У першому підрозділі “Наукова інтелігенція як складова національної еліти” автор стверджує, що нині якісно змінився стереотип поведінки наукової інтелігенції. У новітній історії спостерігається тенденція до переходу наукової інтелігенції у владні структури і зайняття в них чільного місця. За даними соціологічних досліджень, опублікованих в 1997-1998 р. в сучасних наукових періодичних виданнях, серед інтегрованих до елітних структур різного роду лідерами є саме представники науки. Частина вчорашньої інтелігенції трансформується в бюрократів, тобто науковців, що перейшли до складу політичної еліти. В результаті створюється нова генерація наукової еліти, причетної до влади.

На питання, чи виграла наука від того, що частина інтелігенції змінила свою професійну діяльність щодо участі у політичному житті, однозначної відповіді немає. Події, що відбувались в Україні в останні десятиріччя XX ст., дають підставу стверджувати, що прихід інтелігенції до владних структур був корисним для українського суспільства.

Автор на основі аналізу поняття “еліта”, визначення якого робили різні вчені (Парето, Моска, Х.Ортега-і-Гассет, Дай, Фройнд, Тойнбі, Вебер та ін.), обґрунтовує, що найактивніша і владоздатна частина наукової інтелігенції, яка є однією з соціальних груп українського суспільства, входить до складу національної еліти. Природа соціального механізму формування еліт обумовлена природою функцій та ролей, які виконує чи повинна виконувати національна наукова інтелігенція, а саме:

-

-

-

-

-

З погляду автора, наукова інтелігенція є одним з головних виконавців вищевказаних функцій.

Реаліями розвитку сучасної цивілізації є формування нового типу суспільства, що ґрунтується на знаннях та інформації. Отже, виходячи з даного підходу, в інформаційному суспільстві головна роль належить науковій інтелігенції. Таким чином, саме економічне піднесення України є можливим тільки за умов належного розвитку науки, технологій та інновацій. Актуалізація проблеми в дисертації розкриває її зв’язок з проблемами сучасності. Сьогодні інтелектуальний потенціал виступає головним чинником гармонійного розвитку людини та підвищення її добробуту.

Аналіз технократичних теорій дає можливість констатувати, що їх основна ідея полягає в заклику передачі влади до рук науковців. Однак в результаті дослідження західних технократичних теорій, проведеного автором, виявлено, що вказаний вище заклик є досить суб’єктивним.

У другому підрозділі “Соціальне управління діяльністю наукової інтелігенції” автор показує, що в сучасній Україні триває складний процес інституційних, структурних і когнітивних змін у сформованій за радянських часів державно-адміністративній, специфічно організованій системі управління.

До найбільш істотних зовнішніх факторів, які мали найважливіше значення для перебудови управління українською наукою, слід віднести:

-

-

Внутрішні чинники, до яких належать організація наукового життя, когнітивна парадигма науки, мають не менший вплив на розвиток наукової системи. У фазі сучасної трансформації необхідно якомога повніше врахувати як окремий вплив зовнішніх і внутрішніх чинників, так і їх взаємозв’язок і взаємозумовленість.

У процесі становлення сучасної української наукової системи дисертант виділяє чотири періоди.

У період з 1985 до початку 90-х років з проголошенням незалежності України наукова система почала перетворюватись з регіональної на самостійну національну наукову систему.

Складність нового етапу 1991–1993 р.р. зумовлена появою наслідків зростаючої в країні економічної кризи, які негативно вплинули на процес реформування української наукової системи.

Третій етап 1994 – 1998 р.р. характеризується поглибленням цих змін, що відбувались на другому етапі. Особливістю цього етапу є деяке послаблення негативних тенденцій в розвитку вітчизняної науки.

Четвертий етап розпочався в 1999 році. Для цього етапу також характерне послаблення негативних тенденцій в розвитку вітчизняної науки і посилення ролі соціального управління діяльністю наукової інтелігенції.

У цьому аспекті аналізуються закони України “Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” та постанова Верховної Ради України “Про затвердження пріоритетних напрямків розвитку науки”, дисертант робить висновок, що основними цілями, які визначаються даними документами, є:

-

-

У країнах з перехідною економікою, до яких належить Україна, саме інновації забезпечують освоєння нової технологічної бази, випуск нової продукції, та вихід до форми економічного зростання. Сучасність інноваційного процесу в країні переносить акцент з виправлень ринкових помилок на ліквідацію системних проблем, пов’язаних з нестачею інформації та розвитком національної інноваційної системи. Пройдений Україною шлях економічних реформувань показав, що орієнтація лише на ринкові засоби перетворення економіки без державного регулювання процесу забезпечення сучасного інноваційного рівня виробництва, є помилковою. У дисертації обґрунтовується думка, що інноваційний потенціал колишнього Радянського Союзу був дуже високим. В умовах соціальної трансформації, що відбувається в Україні, інноваційний потенціал опинився на роздоріжжі. По суті – це відкрита можливість як для реалізації шансів, так і для втрати їх. Але потрібно говорити не просто про інновації, а про такі, які б відповідали головним потребам нашого часу – збереженню екології та відповідальності науковців перед майбутніми поколіннями.

Дисертант доходить висновку, що інновації потребують носіїв таких якостей, як відповідальність, інтуїція, раціональність, сила волі та здатність до конкуренції.

У третьому розділі “Ціннісні передумови діяльності наукової інтелігенції” проводиться аналіз співвідношення етики та науки як соціокультурної цінності та протистояння ціннісних структур культури і науки.

У першому підрозділі “Ціннісно-етичний аспект наукової діяльності” особливу увагу автор приділяє проблемі наукового етосу, завдяки якому наука функціонує як автономний соціальний інститут, що контролює наукову діяльність.

Р.Мертон, аналізуючи науку як соціальний інститут, виділив чотири норми, що складають етос науки:

-

-

-

-

Дисертант простежує еволюцію поняття "етика". Для усієї багатовікової історії розвитку етичних ідей особливо характерною є своєрідність трьох етик: доброчинства (аретологічної етики), обов'язку (деонтологічної етики) та вчинку (консеквенційної чи телеологічної етики).

Великі надії у відношенні глобальних проблем сучасного суспільства покладаються на прояснення співвідношення науки та етики.

Етос – поняття з нестійким термінологічним змістом. Широкий спектр значень поняття етика відбився у тлумаченнях Дж. С. Міллера, Ж. Сент-Улера, В.Вундта, М.Вебера, Р.Мертона, Є.Анчела та ін.

З науки неможливо виключити цінності, адже істина теж є цінністю. Дисертант погоджується зі справедливим твердженням Поппера про те, що об’єктивний і “вільний від цінностей вчений не є ідеалом вченого”.

На основі аналізу різних підходів до проблеми взаємовідносин етичних цінностей з наукою, починаючи з 60-х років у вітчизняній науці, автор зазначає, що взаємини науки та етики із сфери загальних тлумачень перейшли до конкретного аналізу етичних регулятивів наукового знання, моральних позицій, що виникають разом із розвитком біомедичних технологій та усвідомленням ядерної небезпеки. Тому виникли нові галузі етичних міркувань, які безпосередньо пов’язані з успіхами наукових відкриттів в XX ст. (біоетика, екологічна етика та ін.).

Автор аналізує перелік можливих санкцій чи наслідків порушення наукової етики. У цьому аналізі головну увагу звернено на категорію відповідальності.

Етика відповідальності з’явилась як своєрідний підсумок розвитку філософсько-етичної думки XX ст. Вона стала доповненням етики свободи і справедливості.

У цілому ж можна стверджувати, що наукова чесність та дотримання принципів наукової етики надзвичайно важливі для наукової діяльності, метою якої є поширення меж нашого знання та завоювання суспільного визнання.

Наука - це виключно складне, багатоаспектне та багаторівневе явище. У центрі уваги автора наука як соціальний інститут, що включає притаманну йому систему цінностей та норм. У тому чи іншому вигляді між ними та нормативно-ціннісною системою культури встановлюється відповідність. Вона ніколи не буває повною, часто виникають інституційні конфлікти між наукою та суспільством. Існує конфлікт між необхідністю підтримання та укріплення автономії науки як соціального інституту та необхідністю того, щоб наука виконувала певне коло соціальних функцій. Автор аналізує проблему посилення розриву між наукою та світом людських цінностей, яку спричиняє зростання цивілізаційної сили науки. Особливу небезпеку представляє утилітарне засвоєння та використання плодів розвитку науки. Таке відношення до науки Ортега-і-Гасет розглядав як парадокс цивілізації з одночасною варваризацією її мешканців.

Утопічне осмислення науки виникло у формі сцієнтизму і своє найповніше відображення знайшло у позитивізмі та неопозитивізмі. Традиційно склались два основних підходи до оцінки наукового процесу – оптимістичний (сцієнтистський) та песимістичний (антисцієнтистський).

У дисертації обґрунтовується думка про те, що діяльність вченого нерозривно пов'язана з традиціями в науці. Роль традицій втілюється, перш за все, у створенні наукових шкіл та напрямків.

Автор обґрунтовує, що зміна традицій найяскравіше проявляється в епоху інтелектуальних революцій.

Здійснюється аналіз інтелектуальної революції. Підсумовуючи різні погляди на питання: що ж таке наука – благо чи зло, дисертант стверджує, що на це питання однозначної відповіді немає. Наука може бути і тим, й іншим в залежності від того, в чиїх руках вона знаходиться та задля досягнення якої мети використовують її досягнення.

У другому підрозділі ”Ціннісні орієнтації наукової інтелігенції як чинник її соціальної активності” виявлено, що під впливом сучасних перетворень у суспільному житті проблема цінностей стає головною в пошуку нових стратегій цивілізаційного процесу. Говорячи про сучасний етап розвитку глобальних тенденцій, більшість науковців погоджується з думкою, що з кожною новою зміною виникає потреба в нових знаннях. Це означає, що науково-технічний прогрес перетворився на рушійну силу багатьох процесів соціальної глобалізації. Дисертантом особливо підкреслено, що філософію постмодернізму можна розглядати як специфічний варіант вираження сучасного стану переоцінки цінностей, що впливає на науку, освіту та культуру взагалі.

Відзначено, що переоцінка цінностей завжди завершується становленням нового культурного генотипу, який покликаний забезпечити стійкість того чи іншого типу цивілізаційного розвитку.

У підрозділі подається загальний аналіз перспектив глобального розвитку, тобто процесу, що позначається терміном “глобалізація”.

Досліджено ступінь розробленості проблеми відповідальності науковців. Із західних авторів можна виділити роботи Б.Каллікота, Р.Атфільда, Л.Уайта, О.Леопольда, А.Швейцера.

Досліджено, що передумови нових стратегій розвитку відшукуються у сфері самого науково-технічного прогресу, який є серцевиною існування та розвитку техногенної цивілізації. У зв’язку з цим простежуються зміни систем цінностей у західній та східній культурній традиції.

Подано визначення техніки як нової реальності, яка в функціональному відношенні забезпечує ті чи інші цивілізаційні завоювання та по суті являє собою сферу цілеспрямованих зусиль (політики, управління, модернізації, інтелектуального та ресурсного забезпечення), суттєво детермінованих низкою соціокультурних чинників.

На основі проведеного аналізу дисертант дійшла висновку: поряд із зміною стратегій новими цінностями більшість прогресивних вчених продовжує залишатись на позиціях гуманізму та покладають надії на певну “духовну революцію”, результатом якої буде нова культура “гармонійного глобалізму”.

Висновки

У дисертації наведено вирішення наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні особливостей становлення та розвитку наукової інтелігенції в умовах трансформації українського суспільства, а також новизну одержаних результатів. Головні положення висновків є такими:

1. Українська наукова інтелігенція являє собою важливу соціальну силу, яка, окрім виконання своїх професійних функцій, у переважній своїй більшості є активним провідником національної ідеї, суб?єктом духовного виробництва, творцем нових засобів розвитку постіндустріальної соціальної структури на шляху до інформаційного суспільства.

2. Соціальна роль наукової інтелігенції найбільш повно простежується через поняття “наукова діяльність” як категорію соціальної філософії, що відображає активну участь наукової інтелігенції у трансформаційних процесах, її здатність виробляти власну ідеологію, нові технології в усіх виробничих галузях, суттєво збільшуючи цим самим продуктивну активність суспільства, підвищуючи культуру народу, його свідомість та самосвідомість.

3. Наслідки трансформації, що відбуваються в Україні, негативно позначилися на функціонуванні наукової інтелігенції, підготовка якої є сьогодні одним з важливих завдань відродження всієї української культури. Одним з найефективніших шляхів реалізації даного завдання є цілеспрямованість системи освіти і удосконалення її на засадах світових досягнень у цій галузі та врахування Болонського процесу. В ускладнених сучасних умовах існування наука і освіта підтримуються завдяки діяльності наукової інтелігенції.

4. Будучи складовою частиною національної еліти, наукова інтелігенція бере активну участь у вирішенні економічних, політичних та соціальних проблем, чим сприяє прискоренню розбудови української державності.

5. Ефективність соціального управління підготовки і становлення української наукової інтелігенції та її діяльністю в сучасних ситуаціях можлива за умови передбачення перспектив розвитку українського суспільства на принципах гуманізму і демократизму, врахування світового досвіду, забезпечення інтеграції науки та освіти, розробки та введення в дію директивних документів, які сприятимуть оновленню матеріально-технічного оснащення наукових установ, забезпеченню належного життєвого рівня наукової інтелігенції, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на результати її діяльності і взагалі на розвиток науки в державі.

6. Рушійним чинником демократичного реформування суспільства в процесі його трансформації наукова інтелігенція може бути в такій мірі, в якій вона орієнтована на загальнолюдські цінності, ідеї справедливості, вірність народу та патріотизм. Конструктивно-критичне ставлення до існуючих в сучасний період форм управління державою, далеких від гуманізму та демократизму, обумовлює здатність наукової інтелігенції сприяти подоланню кризових явищ в усіх сферах буття людини.

7. Діяльності наукової інтелігенції завжди був притаманний ціннісно-етичний аспект: від того, які моральні норми домінують у ціннісній системі вченого, які потреби і інтереси вмотивовують його наукову активність, залежить характер її наслідків – руйнівний, творчий, перетворювальний та ін.

8. В умовах трансформації суспільства значно зростає значення цінностей та ціннісних орієнтацій у поведінці вченого, його відповідальності перед своєю країною, народом, суспільством в цілому.

Матеріали дослідження можуть використовуватись для розробки навчальних та спеціальних курсів з соціальної філософії. Висновки та аргументація автора можуть знайти застосування в експертних оцінках наукової політики уряду, а також для корегування підходів, які існують щодо розгляду проблематики наукової інтелігенції.

Список опублікованих праць за темою:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Кадієвська І.А. Українська наукова інтелігенція в умовах трансформації суспільства. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2004.

У дисертації соціально-філософськи осмислюються особливості становлення та розвитку наукової інтелігенції в умовах трансформації суспільства. Подаються особливості формування наукової інтелігенції в Україні в період переходу до демократичного суспільства, сучасний стан наукової інтелігенції в Україні, її підготовки та перспективи розвитку.

На основі концепцій західних футурологів Д.Бела, Г.Кана, А.Вінера був продовжений аналіз наукової інтелігенції як головного агента створення нових форм постіндустріальної соціальної структури на шляху до інформаційного суспільства. Проаналізована специфіка суспільного буття наукової інтелігенції України, в результаті чого зроблений висновок, що наукова інтелігенція може виступати в ролі ключового рушійного фактору демократичного реформування суспільства. З’ясовано, що науково-технічна революція призвела до зростання впливу науково-технічної та гуманітарної інтелігенції на ці процеси. Аналізується процес вироблення науковою інтелігенцією своєї ідеології (технологічного лібералізму) та своєї системи рекрутування (університетів, елітарних учбових закладів). Встановлено, що тенденція інтеграції науки та освіти є перспективною. Виявлено, що найважливішою функцією наукової інтелігенції є вироблення наукового знання, а в умовах, коли влада переміщується до рук людей, що володіють знаннями, наукова діяльність набуває великого значення. Зроблений висновок: що наука в Україні вимагає підтримки на різних організаційних рівнях. У нас є традиції, певна наукова структура, науковий потенціал, база, створена працею багатьох поколінь. Це не повинно руйнуватись.

Ключові слова: українська наукова інтелігенція, інтелектуали, наукова діяльність, наукова еліта, трансформація суспільства, науковий етос, цінності в науці, соціальне управління, інформаційне суспільство.

Кадиевская И.А. Украинская научная интеллигенция в условиях трансформации общества. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Южноукраинский государственный педагогический университет (г. Одесса) им. К. Д. Ушинского, Одесса, 2004.

В диссертации анализируется процесс становления и функционирования научной интеллигенции в современном обществе, а также особенности формирования научной интеллигенции в Украине в период перехода к демократическому обществу, современное положение интеллигенции в Украине, ее воспроизводство и перспективы развития.

В работе показано, что философско-методологическая категория деятельности имеет особое значение по ряду причин:

-

-

-

Украинская система высшего образования в работе сопоставляется с западными системами образования.

Установлено, что система образования в отношении научной интеллигенции несет наибольшую функциональную нагрузку:

-

-

-

Поскольку феномен образования чрезвычайно сложный и разнообразный в своих реальных проявлениях, его нельзя охватить одномерной простой моделью. Поэтому автор считает уместным применение принципа дополнительности, который был выдвинут Н.Бором и сейчас активно применяется философско-методологической наукой для изучения сложных социальных явлений.

На основе концепций западных футурологов Д.Бэла, Г.Кана, А.Винера был продолжен анализ научной интеллигенции в качестве главного агента создания новых форм постиндустриальной социальной структуры на пути