КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КЛИМКО Сергій Григорович

УДК 330.356.4

ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО

ВИКОРИСТАННЯ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

08.01.01 – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Дисертаційна робота виконана на кафедрі економічної

теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент

Сизоненко Віктор Онисимович

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Богиня Дем'ян Петрович

Інститут економічного прогнозування НАН України,

головний науковий співробітник

кандидат економічних наук, доцент

Радченко Володимир Васильович

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа Київський національний економічний

університет, кафедра політичної економії

обліко-економічних факультетів, м.Київ

Захист відбудеться 30 вересня 2004р. о 14 на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д.26.001.13 у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою:

м.Київ-22, вул. Васильківська, 90-а, економічний факультет, аудиторія 203.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “27” серпня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мазур І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Аналіз сучасного стану економічної системи в перехідних умовах, ґрунтовна розробка процесу її цілісної ринкової трансформації обумовлюють необхідність теоретичного переосмислення проблем активізації людської діяльності, її адаптації до нових умов функціонування. Людині належить особливе місце в соціально-економічному розвитку. Саме на людину, її інтелект, знання, професійні навички, як на рушійну силу ринкової трансформації економіки України, робилася ставка політичними ідеологами перетворень економічної системи.

Проте становлення ринкової економіки, відповідна трансформація відносин власності та інституційної структури обумовили зміни умов життєдіяльності людей, втрату звичних орієнтирів участі в суспільному виробництві, вивільнення робочої сили в ряді галузей, стагнацію інвестиційних програм. Реформування власності і реструктуризація економіки не стали тим глибинним підґрунтям, яке потрібне для відтворення життя людей і їхніх продуктивних сил на принципово нових ринкових засадах. Більш того, до чисельних проблем минулого додалися нові, як-то: безробіття, розшарування населення за рівнем доходів без прив`язки до результатів трудової діяльності, обмеження доступу до отримання загальноцивілізаційних благ – освіти, охорони здоров`я, культури. Ринкові перетворення у постсоціалістичних країнах співпали за часом із постіндустріальними змінами в економіці розвинених країн, зростанням ролі людини у створенні нових знань та здатністю інноваційної системи швидко впроваджувати їх в господарську діяльність. Тому надзвичайно актуалізується завдання дослідження продуктивних здібностей людини, шляхів їх активізації в умовах ринкової трансформації економіки.

Суттєві можливості для постановки індивіда як виробника і споживача в центр економічної системи дає розробка процесів формування і використання людського капіталу в транзитивній економіці. Теорія людського капіталу пов`язана з розв`язанням проблем економічного зростання, удосконалення відносин розподілу сукупного капіталу, змісту трудової діяльності, мотивації, використання інтелектуального потенціалу суспільства, приведення в дію технологічної переваги країни у глобальному середовищі.

Методологічні основи аналізу людського капіталу закладені в роботах таких видатних дослідників-економістів як В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Дж. Міль, Дж. Кейнс, П. Самуельсон, Ф. Тейлор, Й. Шумпеттер. Різнобічні аспекти місця і ролі людини у виробництві, розвитку її продуктивної сили, формування економіки знань, способів реалізації потреб і інтересів особи в умовах ринкової трансформації досліджуються в роботах В. Базилевича, Ю. Бажала, С. Бандура, З. Варналія, А. Гальчинського, В. Гейця, П. Єщенка, О. Задої, М. Зверякова, І. Комарницького, Н. Лук`янченка, О. Новікова, В. Онікієнка, Ю. Пахомова, В. Радченка, В. Савчука, В. Сизоненка, А. Чухна, С. Юрія, та ін.

Разом з тим, проблеми формування і використання продуктивних сил людини у формі людського капіталу залишаються відкритими для подальшої розробки в економічній теорії. Віддаючи належне вітчизняним вченим і фахівцям, які досліджують проблеми теорії, методології та механізму формування та використання людського капіталу, про що свідчать праці Богині Д.П., Грішнової О.А., Голікової Н.В., Дмитренка Г.А., Долішнього М.І., Дорогунцова С.І., Злупко С.М., Каленюк І.І., Колота А.М., Кривенко Л.В., Куценко В.І., Лагутіна В.Д., Лібанової Е.М., Мандибури В.О., Новікова В.Н., Петрової І.Л., Пирожкова С.І., Савченка В.А., та ін. існуючих наукових джерел теоретичного і прикладного характеру, які присвячені даній проблематиці все ще недостатньо.

Суттєвий внесок у розробку проблем формування, збереження і реалізації продуктивних сил людини зробили вчені близького зарубіжжя, а саме: Абалкін Л., Автономов В., Генкін Б., Добринін А., Дятлов С., Іноземцев В., Капелюшников Р., Карпухін Д., Капустін Є., Куликов В., Колосова Р., Колєсов М., Крітський М., Литвинова Н., Радаєв В., Рузавіна Е., Щетинін В., Яковлєв Р.

Вчені західних країн, і передусім, Г.Беккер, Х.Боуен, Е.Денісон, Дж.Кендрик, Є.Домар, Ф.Махлуп, Я.Мінсер, Р.Солоу, Л.Туроу, Т.Шульц не тільки започаткували дослідження теорії людського капіталу, але й обґрунтували пріоритетність інвестицій в економіку людини як головної продуктивної сили суспільства. Ці положення теорії людського капіталу, на жаль, не враховуються в повній мірі в економічній політиці України. Крім того, пряме запозичення форм і методів активізації людського чинника, які використовуються в розвинених країнах, не дасть потрібного результату без урахування специфіки перехідного періоду і особливостей України.

Все це зумовило вибір теми даного дослідження, визначило його мету, завдання, послідовність.

Зв`язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексних досліджень кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках планів науково-дослідних робіт за держбюджетною темою “Теорія і практика національної економічної політики в умовах перехідного періоду” (номер державної реєстрації 1097U003536).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико – методологічного підґрунтя дослідження людського капіталу для одержання вірогідної оцінки стану і особливостей його формування при переході до ринкових відносин і на цій основі вироблення практичних рекомендацій щодо механізму зростання ефективності людського капіталу і корекції ринкових перетворень в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає необхідність розв'язання таких наукових завдань:–

виявлення загального і особливого у поглядах представників різних наукових шкіл на сутність людського капіталу та визначення місця і ролі цієї категорії у понятійному апараті економічної теорії;–

систематизація критеріїв, показників виміру людського капіталу та способів їх групування за різними характеристиками;–

обґрунтування пріоритетного значення сукупності знань, освіти, професійних навичок і здібностей людини для реалізації стратегії випереджального розвитку;–

виявлення стану і динаміки інвестицій в людський капітал при переході до ринкових відносин;–

розкриття взаємодії держави і ринку в процесі формування якості людського капіталу;–

порівняння світового і національного досвіду інституційного забезпечення відтворення людського капіталу;–

встановлення основ механізму зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці через: розкриття його передумов; обґрунтування засад мотивації і стимулювання інтелектуальної праці в контексті ринкових перетворень; виявлення механізмів впливу інноваційної діяльності і підприємницького управління на підвищення конкурентоспроможності людського капіталу.

Об’єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об’єктом дослідження є процес відтворення людського капіталу в умовах ринкових перетворень.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин з приводу формування людського капіталу та механізми зростання його ефективності.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну базу роботи становлять праці класиків загальної економічної теорії, ринкової трансформації економічних систем, представників теорії неоінституціоналізму, інноваційні теорії економічного розвитку, сучасні концепції підприємництва. Дослідження здійснювались на основі використання загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. За допомогою методу матеріалістичної діалектики у першому розділі була визначена методологія дослідження і сутність категорії "людський капітал" (підрозділ 1.1). При з'ясуванні критеріїв і показників виміру людського капіталу використано методи аналізу і синтезу, групувань відповідно до класифікаційних ознак (підрозділ 1.2). Оцінка стану і динаміки інвестицій в людський капітал на різних рівнях здійснювалась методом порівняльного та економіко-статистичного аналізу та синтезу соціологічних обстежень (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3). Метод системного аналізу використовувався для дослідження складових механізму зростання ефективності людського капіталу (підрозділи 3.1., 3.2., 3.3). Інформаційну базу дослідження становлять дані міжнародної та вітчизняної статистики, Закони України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, Укази Президента України. В роботі також використано наукові публікації, матеріали науково-практичних конференцій, дані періодичної преси.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному обґрунтуванні ролі інвестицій в освіту, науково-технічну і інноваційну діяльність, соціальну сферу у формуванні продуктивних здібностей людини, її особистих рис і мотивацій трудової діяльності, що сприяє зростанню продуктивності та інтелектуалізації праці індивідів, підвищенню рівня їх доходів і національного доходу країни та виробленню рекомендацій щодо корекції ринкових перетворень в Україні, удосконалення механізму використання людського капіталу в транзитивній економіці. Наукова новизна результатів, одержаних особисто автором, полягає у наступному:

вперше:–

сформульовано суперечності між необхідністю відтворення якісних характеристик людського капіталу і обмеженими ресурсними можливостями переходу до постіндустріального етапу структурних зрушень та визначено основу механізму її розв’язання шляхом узгодженої, взаємодоповнюючої взаємодії держави і суб’єктів господарювання в накопиченні інвестиційного потенціалу в результаті розвитку пріоритетних секторів індустріальної економіки із подальшим їх спрямуванням в фундамент відтворення людського капіталу;–

запропоновано сукупність заходів посилення мотивації і стимулювання інтелектуальної праці та визначення стратегічних пріоритетів і можливостей формування висококваліфікованих і творчих особистостей, умов відтворення людського капіталу за рахунок розширення масштабів безперервного оновлення знань, широкого доступу до державного і приватного фінансування інноваційної діяльності, забезпечення пріоритетного інвестування в розвиток науково-технічної діяльності, професійних знань, навичок і здібностей людини;

одержали подальший розвиток:–

відмінності теоретико-методологічних підходів до аналізу сутності, умов формування і відтворення продуктивної сили людини на різних стадіях розвитку цивілізації і визначено, що системна структурно-функціональна організація категорії людського капіталу адекватна змісту переходу допостіндустріальної економіки;–

обґрунтування посилення участі держави у стимулюванні тих видів економічної і соціальної діяльності, котрі забезпечують інтелектуальний розвиток продуктивних сил людини, інноваційне відтворення шляхом цілеспрямованого формування відповідного нормативно-правового і інституційного забезпечення пріоритетності інвестицій в людський капітал;–

виявлення передумов реалізації інтелектуальної власності, науково-технічного та інноваційного потенціалу суспільства як форми зростання ефективності людського капіталу, використання національних і глобальних знань в процесі створення інноваційної моделі розвитку, здатної прискорювати продукування нових продуктів, технологій, перспективних напрямів підприємницької діяльності;

удосконалено:–

доведення того, що формування людського капіталу при переході до ринкових відносин спричиняє зміни у структурі інвестицій, обумовлює необхідність пріоритетного розвитку тих сфер, які пов’язані із зростанням інновацій, нових наукових знань, продуктивної сили людини – освіти, науки, охорони здоров'я та справляють позитивний вплив на темпи та якість економічного зростання;–

розробку механізму активізації інноваційного розвитку реструктуризованих підприємств та сформульовано пропозиції щодо посилення впливу підприємницького управління персоналом на створення соціально-економічного та культурного середовища, котре є максимально адекватним ринковим перетворенням і закладає підвалини для майбутнього переходу до постіндустріальної економіки, в якій починає діяти самовідтворювальний механізм зростання ефективності людського капіталу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в дисертації теоретичні узагальнення і висновки щодо формування людського капіталу і основоположних складових механізму зростання його ефективності складають внесок у теорію економічного зростання, концепцію росту продуктивності праці і доходів, теорію перехідного періоду і доведені до рівня методологічних розробок і практичних рекомендацій. Вони призначені для використання при опрацюванні інноваційної моделі зростання, програм розвитку ринку праці в Україні, для підготовки проектів законодавчих і нормативних актів з питань освітньої та професійної підготовки робочої сили, реформування інвестиційної політики. Вони були використані у Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при виконанні інститутом плану науково-дослідних робіт Міністерства у відповідних розділах теми "Наукові підходи до визначення та формування середнього класу в Україні" (довідка №А/78 від 26.02.2004р.); у Науково-дослідному фінансовому інституті Міністерства фінансів України при виконанні теми "Забезпечення соціальної орієнтації бюджетної політики" комплексного тематичного плану науково-дослідних робіт Міністерства (довідка №23/165 від 5.03.2004р.); в навчальному процесі при викладанні курсів “Основи економічної теорії”, “Теорія і практика підприємництва”, "Міжнародні економічні відносини" в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка №040/37 від 30.03.2004р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися і обговорювалися на 19 наукових конференціях та семінарах. Зокрема, на VIII міжнародній науково-теоретичній конференції “Економічна безпека в стратегії ринкових реформ (приклад України)”, Київ 26-27.10.2000; Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні тенденції і пріоритети розвитку перехідної економіки”, Сімферополь 20.05.2000; Всеукраїнській науковій конференції “Держава в умовах системної трансформації економіки і суспільства”, Київ – 27.10.2000; Міжвузівській науково-практичній конференції “Міжнародна економіка і Україна: сучасні тенденції міжнародного співробітництва та пріоритети взаємодії”, Київ, 28.11.2000; Всеукраїнській науковій конференції “Структурні та інституціональні фактори економічного зростання”, Київ, 29.11.2001; ІХ міжнародній науково – теоретичній конференції “Формування торгівельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)”, Київ, 25-26.10.2001; Міжнародній конференції “Актуальні проблеми розвитку відкритої економіки України”, Київ, 12.02.2002; Міжнародній науковій конференції “Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації”, Київ, 04.06.2002; Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємств перехідної економіки України”, Київ, 19-20.04.2002; на днях науки “Теорія і практика соціально – економічного розвитку України в умовах трансформації економіки”, Київ, 22-24.04.2002; ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Менеджмент і маркетинг: здобутки та перспективи”, Київ, 2002; Всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції “Управління соціально-економічним розвитком регіонів України та АР Крим”, Симферополь, 17.05.2002; Х Міжнародній науково-технічній конференції “Шляхи диверсифікації експорту України на світовий ринок послуг”, Київ, 21.11.2002; Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою”, Київ, 27-29.11.2002; Міжнародній науково-практичній конференції “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку”, Київ, 21-22.08.2003; ІХ міжнародній теоретичній конференції “Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями”, Київ 20.11.2003; ІV міжнародній науково-практичній конференції "Перспективи розвитку внутрішнього ринку промислових товарів в Україні", Київ 26.03.2004; Науковій конференції "Інтеграційні пріоритети в економічній політиці України: Захід-Схід", Київ 14-15.04.2004; Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту", Київ 27-28.04.2004.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 16 наукових роботах загальним обсягом 6,2 друк. арк. (особисто автору належать 5,9 друк. арк.): 14 статтях, з яких 6 у наукових фахових виданнях (3 - у співавторстві), та 2 тезах наукових доповідей.

Обсяг та структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 211 найменувань, 19 додатків, викладена на 217 сторінках, містить 31 таблицю, 7 рисунків та 3 формули.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано мету і основні завдання роботи, викладено методологічну основу і методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі І “Методологічні аспекти дослідження людського капіталу” здійснено аналіз наукових поглядів на економічну сутність та особливості людського капіталу. Дослідження показує, що концепція людського капіталу в її сучасному вигляді стала закономірним результатом світової економічної і філософської думки, яка досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людини. Теорія людського капіталу з моністичних позицій дала пояснення таким явищам як вклад освіти в економічне зростання, попит на освітянські та медичні послуги, вплив доходів на мотивацію до самоудосконалення в процесі трудової діяльності, інтелектуалізацію праці, взаємозалежність розвитку людини і продуктивністю її праці.

В умовах науково-технічної революції в останній третині ХХ ст. відбулися глибокі зміни в структурі продуктивних сил і відповідно економічних відносин, якісно змінився зміст і характер праці, умови і чинники, конкурентоспроможність національної економіки. За цих умов постійно зростає роль людського фактора у виробництві, що обумовило відношення західних економістів-неокласиків до проблеми відтворення робочої сили, її характеристик. Структурно-технологічні зміни в економіці розвинених країн стали тією об’єктивною основою на якій виникла сучасна концепція людського капіталу.

В сучасній західній економічній думці теорія людського капіталу знайшла своє відображення спочатку в руслі неокласичного напрямку, а згодом була розвинена у концепціях управління персоналом, теоріях інноваційного розвитку, підприємництва, в управлінні творчістю та нововведеннями. У період структурної трансформації економіки, актуалізуються проблеми, пов’язані із становленням інституційного середовища. Тому синтез основних положень неокласичного напряму і інституціоналізму дозволяє більш успішно дослідити природу людського капіталу, обґрунтувати шляхи створення сприятливих умов його відтворення.

Показано відмінності людського капіталу від матеріалізованого, фізичного капіталу, визначено роль інвестицій в освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення для розвитку людського капіталу. Виділено рівні дослідження людського капіталу: (1) особистісний; (2) мікроекономічний; (3) макроекономічний; (4) глобально-планетарний. На цій основі визначено людський капітал як економічну категорію у єдності якісних характеристик робочої сили й економічного результату вкладень в неї, які характеризують сукупність сформованих і розвинених внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, сприяють зростанню продуктивності праці і доходів свого власника та національного доходу.

На основі аналізу підходів представників неокласичного напрямку економічної теорії, марксистської теорії, теорії граничної корисності, менеджеріального підходу обґрунтовано критерії та показники виміру людського капіталу. Економічні оцінки людського капіталу є необхідними і можуть використовуватися на мікро- та макроекономічному рівнях, у міжнародних співставленнях для визначення величини національного багатства, вигод від інвестицій в освіту, охорону здоров'я, розвитку наукової та інноваційної діяльності. Показано залежність можливостей приоритетного розвитку людського капіталу в перехідній економіці від вироблення соціально-економічної стратегії, в якій враховано умови і чинники відтворення якісних і кількісних параметрів людського потенціалу та його ефективного використання.

Розділ ІІ “Особливості формування людського капіталу при переході до ринкових відносин” присвячено аналізу стану і динаміки економічного потенціалу формування людського капіталу, оцінки результатів ринкової трансформації з точки зору взаємодії державних регуляторів і ринкових стимулів відтворення якісних характеристик людського капіталу.

Проблема формування людського капіталу набуває визначеності в контексті особливостей і відмінностей ринкової трансформації економіки. Її основні аспекти пов’язані з унікальною парадигмою економічної трансформації, стратегіями попереднього економічного і соціального розвитку, формами фінансування сфер, пов’язаних з відтворенням людського капіталу. Тому пошук моделі, яка раціонально поєднує і стимулює формування людського капіталу і трансформаційні процеси, потребує дослідження особливостей відтворення умов, що сприяють обопільному прогресуючому розвитку цих процесів.

У розділі сформульовано фактори, що перешкоджають формуванню людського капіталу в перехідній економіці, а саме:–

недостатнє інвестування в людський капітал обумовило зниження людського ресурсного потенціалу. За 1990-2000рр. Україна опустилася з 45-ї до 80-ї позиції серед 173 країн за шкалою людського розвитку;–

зменшення трудових ресурсів відбувається на фоні скорочення економічної активності населення, що спричинено кризовими явищами в економіці, невиваженими процесами роздержавлення і приватизації державних підприємств;–

неадекватна поведінка держави, підприємств і населення щодо нарощення людського капіталу, через фінансування освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, зайнятості населення;–

обмежені можливості використання механізмів і фінансових інструментів стимулювання інвестицій в людський капітал.

Доведено, що в умовах нерозвиненості ринкових регуляторів соціально-трудової сфери, потрібне усвідомлення, формулювання і законодавче закріплення у відповідних офіційних документах цілей і системи пріоритетів держави у відтворенні людського капіталу, визначенні форм її участі у розробці відповідної політики. Ринкова трансформація економіки вимагає використання інститутів соціального партнерства, принципово нової взаємодії держави, роботодавців, кожного працюючого у формуванні достатнього обсягу і динаміки зростання джерел фінансування людського капіталу.

Визначені і систематизовані причини, що обумовили зростання значимості загальної освіти як фундаменту для забезпечення безперервного навчання, кардинальні зміни в мережі вищої школи, і передусім у співвідношенні гуманітарних і інженерно-технічних спеціальностей. Адаптація системи вищої освіти до ринкових умов привела до зростання кількості студентів (табл.1), але при цьому залишаються на попередньому рівні чисельність кваліфікованих викладачів, аудиторні приміщення, матеріально-технічна база багатьох ВУЗів.

В роботі наголошується, що економічні відносини в країні, побудовані на принципах вільного ринку, породжують тенденцію до зниження загального рівня освіти, охорони здоров'я, науково-технічного розвитку. Ось чому у формуванні людського капіталу необхідним є державне регулювання у цих сферах, соціальних процесах, що відбуваються у перехідній економіці. В системі освіти, охорони здоров'я необхідно оптимізувати платні та безоплатні послуги, необхідним стає розширення вікових рамок набуття освіти та фаху, запровадження масштабної післядипломної підготовки, відновлення кількісних та якісних параметрів для нормування бюджетних коштів, впровадження ефективних схем недержавного фінансування освіти. Зростання ефективності вкладень в охорону здоров'я потребує вироблення і запровадження механізмів багатоканальності фінансування медичної галузі, забезпечення керованого розвитку платних медичних послуг та введення державного соціального медичного страхування, оптимального співвідношення між наданням медичних послуг і свободою їх вибору.

Таблиця 1.

Динаміка розвитку мережі вищих навчальних закладів

Показник | І-ІІ рівень акредитації | ІІІ-ІV рівень акредитації

1985/86 | 1990/91 | 1995/96 | 2000/01 | 2002/03 | 1985/86 | 1990/91 | 1995/96 | 2000/01 | 2002/03

Кількість закладів | 731 | 742 | 782 | 664 | 667 | 146 | 149 | 255 | 315 | 330

в % до базового періоду | 100,0 | 101,6 | 107,0 | 90,8 | 91,2 | 100,0 | 102,1 | 174,7 | 215,8 | 226,0

В них студентів, тис. | 808,9 | 757,0 | 617,7 | 528,0 | 582,9 | 853,1 | 881,3 | 922,8 | 1402,9 | 1686,9

в % до базового періоду | 100,0 | 93,6 | 74,6 | 65,3 | 72,1 | 100,0 | 102,8 | 108,8 | 164,4 | 197,7

у тому числі на відділеннях

денних | 517,5 | 510,7 | 455,6 | 400,8 | 432,7 | 457,6 | 520,0 | 616,3 | 859,5 | 990,5

вечірніх | 74,0 | 44,9 | 17,1 | 3,4 | 3,0 | 97,0 | 66,5 | 24,1 | 10,7 | 13,2

заочних | 217,4 | 201,4 | 145,0 | 123,8 | 147,2 | 298,5 | 294,8 | 282,4 | 532,7 | 683,2

Складено за: Статистичний щорічник України за 2002 рік. Державний комітет статистики. – К.: Консультант, 2003. – с.511.

Доведено, що особливу роль у формуванні людського капіталу відіграє характеристика ринку праці. Сучасна структура зайнятості не відповідає інноваційній стратегії розвитку України, відтворенню на якісно новій основі людського капіталу. Зростання неформального сектору зумовлює недооцінку на 40-50% показника ВВП з використанням консервативного підходу. Це відображається в неофіційній зайнятості, яка призводить до відсутності навіть мінімальних норм захисту робітників, неподання звітів про заробітну плату, недоотримання соціальних внесків і недостатнє забезпечення майбутніх пенсій. Тому стає необхідним переоцінка кодексу законів про працю і перегляд Закону про зайнятість, що регулює страхування на випадок безробіття та стимулює активні програми на ринку праці.

Формування якісних характеристик людського капіталу у роботі пов'язується із розвитком джерел суспільного прогресу. До матеріально-технічних джерел слід віднести техніку і технологію; природні ресурси; кваліфікацію працівників. До організаційно-економічних – поділ і організацію праці; взаємодію людей в процесі виробництва й обміну матеріальних благ. До соціально-економічних – диференціацію форм власності та їх взаємозалежність; конкуренцію та монополію на ринку праці; єдність і суперечність економічних інтересів власників і найманих працівників.

У цьому контексті Україні потрібно вирішити такі стратегічні завдання, як подолання відставання по рівню ВВП на душу населення від розвинених країн; забезпечення розвитку освіти на світовому рівні; ліквідація структурних диспропорцій підготовки кадрів на користь спеціальностей, що визначають науково-технічний прогрес і мають попит на ринку праці. Зростання віддачі від вкладень в освіту вимагає відповідних інвестицій в науку і інноваційний розвиток, де відбувається відтворення і реалізація творчо-продуктивних здібностей людини. Це можна зобразити наступною схемою (див. Рис.1):

Вкладання в освіту

Формування економіки знань

Визначення науково-технічних пріоритетів | Становлення ринку праці і високих технологій | Структурно-інноваційна перебудова економіки

Інституціональні умови відтворення інвестиційного потенціалу

Зростання якості людського капіталу та віддачі від його використання

Рис. 1. Вплив науки та інноваційного розвитку на якість людського капіталу

Світовий досвід інституційного забезпечення формування людського капіталу свідчить про домінантне положення системи освіти серед інших чинників розвитку людського капіталу. Його використання вимагає урахування різного рівня соціально-економічного розвитку: країн економічно розвинених, що розвиваються, та з транзитивною економікою. Для ряду розвинених країн впливовою є концепція приватного інвестування освіти (Бельгія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Швейцарія), для інших, концепція державного фінансування (Німеччина, Австрія, Данія, Фінляндія, Греція, Норвегія, Великобританія, Швеція), а для деяких – політика помірної плати за навчання (Франція). Спільним є цілеспрямоване формування трудових ресурсів творчого типу, адекватного інноваційному виробництву; посилення інтеграції академічного сектору науки з прикладними дослідженнями, університетів і промислових фірм.

Досвід багатьох країн свідчить про необхідність підвищення в Україні ролі державних структур у розвитку інтелектуального капіталу; інституційного забезпечення інтеграції науки, виробництва й бізнесу; пошуку шляхів поєднання різних джерел фінансування наукової та інноваційної діяльності. Це дозволить більш ефективно реалізувати політику формування людського капіталу з високими якісними характеристиками.

У розділі ІІІ “Основоположні складові механізму зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці” досліджено базові механізми реалізації наявного людського капіталу та його відтворення в умовах переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України.

Для визначення реальних можливостей підвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок механізмів, пов’язаних з використанням інтелектуального потенціалу, освіти, розглянуті стан і динаміка розвитку наукової і інноваційної діяльності. Наявний в Україні науково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний розвиток на основі використання нововведень. Але потрібно розв’язати проблему механізму трансформації науково-технічної сфери на ринкові принципи господарювання, задіяти механізм використання інтелектуального потенціалу.

Передусім це стосується відтоку наукових кадрів, погіршення вікової структури наукової сфери. Так, на початок 2003 р. частка науковців із вченими ступенями до 40 років становила лише 14,1%, пенсійного віку – 35,9%. Вікова структура докторів наук становила: до 40 років – 1,5%, пенсійного віку – 57,1%. Процес еміграції фахівців вищої кваліфікації до країн, більш привабливих для наукової діяльності, за останні 5 років призвів до виїзду понад 700 докторів і кандидатів наук. Середній вік кандидатів наук, що емігрували, складав 45,6 року, а докторів – 54,7 року.

Наведені дані свідчать про парадоксальну ситуацію: пошук фінансових джерел, інвестицій в людський капітал відбувається на фоні відсутності попиту на використання знань, здібностей фахівців вищої кваліфікації, здатних генерувати значний продуктивний результат своєї діяльності. В роботі систематизовані основні причини недостатнього рівня використання людського капіталу: диспропорції у розвитку сучасної системи освіти; відставання у забезпеченні економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання; зниження кількісних параметрів використання кадрового потенціалу науки; низька частка інноваційно активних підприємств, що унеможливлює повне використання інтелектуального потенціалу суспільства. Кризовий спосіб господарювання без належного інвестування економіки спричинив заміщення дешевою робочою силою технічні і технологічні нововведення. Тому передумовою зростання ефективності реалізації людського капіталу в роботі визначено інноваційний розвиток економіки.

Обґрунтовано пропозиції по відновленню організаційно-економічних взаємозв’язків науки і виробництва; підвищення фінансування наукових розробок і заробітної плати науковцям; оновлення матеріальної бази підприємств і підвищення кваліфікації, а відповідно і заробітної плати працюючих; активізації участі підприємств в інвестуванні підготовки та перепідготовки персоналу на постійній основі; підвищення частки витрат на НДДКР у ВВП; використання інститутів ринкової інфраструктури.

Інноваційне підприємництво та людський капітал можуть стати провідними ендогенними чинниками економічного зростання лише за умов їх взаємного доповнення, створення сприятливого середовища для реалізації відносин інтелектуальної власності. В роботі визначено значення підготовки управлінських кадрів, здатних організовувати інноваційний процес, комерціалізувати результати науково-технічної діяльності. Складність проблеми реалізації науково-технічного і інноваційного потенціалу полягає в тому, що розгортання інноваційної системи як сфери реалізації людського капіталу вимагає розподілу різних функцій її забезпечення по окремих незалежних господарюючих суб’єктах – дослідних організаціях, проектно-впроваджувальних та виробничих структурах, інноваційних фондах, спеціалізованих фірмах тощо. Пошук механізму гнучких організаційних структур з жорстким контролем у вигляді тимчасових творчих колективів, проблемних дослідницьких груп, колективів для виконання програмно-цільових задач потребує мотивації і стимулювання інтелектуальної праці.

Обмеженість можливостей збільшення витрат на науку і освіту у ВВП вимагає поєднання зусиль і інтересів бізнесу, науки і держави. Функція підприємця як новатора не завжди персоніфікована в одній особі. Найчастіше вона розподілена між менеджером підприємства – керівником, його технічною і комерційною командою і частиною кваліфікованих працівників, які нагромадили організаційно-підприємницький, інтелектуальний і трудовий капітал. Це відбиває тісний взаємозв’язок і взаємозалежність всіх активів людського капіталу і водночас спричинює вплив підприємницького управління на його конкурентоспроможність.

Сформульовано принципи підприємницького управління, реалізація яких сприяє зростанню доходів власника людського капіталу та підприємства, фірми, компанії, де він використовується. Управлінські новації, спрямовані на реалізацію здібностей і практичних навичок людини, повинні знайти своє втілення в процесі реструктуризації, мікро перетворень, що дозволить підвищити ефективність відтворення людського капіталу в транзитивній економіці.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні шляхів формування людського капіталу та механізму його використання в умовах ринкових перетворень. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки, які мають теоретичне і практичне значення для забезпечення зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці.

1. Еволюція наукових поглядів на сутність людського капіталу дозволяє виявити посилення зусиль і концентрації досліджень представниками різних течій економічної теорії на проблеми людини, людського капіталу як основного багатства суспільства. Сутність людського капіталу характеризується сукупністю економічних відносин щодо суми теоретичних і практичних знань працівників, їх досвіду, уміння і навичок, освітнього, професійного рівня підготовки особистості.

2. Людський капітал підвищує можливості суспільства у виробництві нових товарів і послуг, здатний приносити його власнику протягом певного часу доход. Критерієм виміру людського капіталу є інвестування в людину, всі види вкладень в неї, що сприяють зростанню продуктивності праці та її інтелектуалізації, підвищенню персоніфікованих доходів людини. В залежності від рівнів формування і використання людського капіталу, способів їх взаємодії і взаємодоповнення відтворення людського капіталу набуває специфічних рис на загальнодержавному, галузевому, регіональному, внутрішньофірмовому та особистісному рівнях.

3. Особливості формування людського капіталу при переході до ринкових відносин пов’язані з багатоманітністю видів інвестицій в людський капітал та джерел їх нагромадження, якості і тривалості віддачі від вкладень в освіту, охорону здоров'я, науку, виховання дітей. Людський ресурсний капітал детермінований умовами, в яких він функціонує: непослідовність і не виваженість реформ обумовила погіршення стану людського розвитку протягом першої половини 90-х років, але почала покращуватися у другій половині; в цілому ж Україна опустилася з 45 на 80-ту позицію серед 173 країн за шкалою людського розвитку.

4. Основні суперечності формування людського капіталу при переході до ринкових відносин пов’язані з недооцінкою значення інвестицій в людський капітал, а саме: між високим рівнем освіти в Україні і недостатнім обсягом фінансування з боку держави, підприємств, приватних осіб; необхідністю більш активної участі бізнесу в інвестуванні в людський капітал і відсутністю механізмів стимулювання вкладень у професійну підготовку і забезпечення гарантованого доступу до неї; потребою переходу до отримання освіти, підготовки та перепідготовки фахівців і спеціалістів протягом життя і обмеженими можливостями населення, обумовленими низьким рівнем доходів; недостатніми заходами держави по стимулюванню підготовки інженерно-технічних спеціалістів, які відіграють провідну роль в інноваційному розвитку.

5. Визначення функції участі держави в процесах відтворення людського капіталу повинно передбачати розробку державної політики в сфері формування людського капіталу на загальнонаціональному і регіональному рівнях; залучення в цю сферу недержавних підприємств і установ, створення їм сприятливих умов; координацію діяльності населення, недержавних і державних підприємств і об'єднань, що представляють їх інтереси в рамках інститутів соціального партнерства. Взаємодія державних інститутів і ринкових механізмів може бути ефективною лише за умов їх узгодження із загальною стратегією перетворень соціально-трудових відносин, розв’язання проблем розвитку освіти, охорони здоров'я, науки, зайнятості населення, політики доходів.

6. Україна, як і інші європейські країни з перехідною економікою, на відміну від азіатських країн з перехідною економікою, або латиноамериканських країн, що розвиваються, має досить високий рівень розвитку людського капіталу з відповідною системою інституцій, що унеможливлює пряме запозичення досвіду цих країн. Необхідно виробляти й торувати свій шлях формування людського капіталу на основі напрацьованих європейськими розвиненими країнами форм і методів державного впливу на людський розвиток.

7. Зростання ефективності людського капіталу в транзитивній економіці вимагає переходу до моделі інноваційного розвитку, реалізація якої дозволяє сформувати якісно нові умови для використання національного інтелектуального потенціалу. Ефективність використання людського капіталу відображає сукупність економічних відносин з приводу використання нагромаджених кількісних і якісних характеристик людських здібностей, освіченості, професіоналізму з метою забезпечення доходу його власнику і суспільству в цілому. Складовими такого зростання є форми і методи організації, управління і стимулювання інтелектуальних та інших високопродуктивних видів діяльності, які генерують економічний і соціальний ефект, сприяють розширеному відтворенню нової якості людського капіталу.

8. Мотивація і стимулювання інтелектуальної праці в науково-технічній і інноваційній сферах в умовах бюджетних обмежень їх фінансування передбачає створення реальних ринкових механізмів перетворення нових знань в продуктові або технологічні нововведення, провідною ланкою яких є постійне зростання віддачі національного людського капіталу. Поєднання ринкової мотивації і державного стимулювання інноваційного процесу вимагає залучення до нього широкого кола вчених, розробників, бізнесменів, інвесторів, фінансових посередників, інших зацікавлених осіб, економічно заінтересованих у високих суспільних результатах інтелектуальної праці, максимальній віддачі людського капіталу.

9. Визначальний вплив на конкурентоспроможність людського капіталу справляють мікро перетворення, перехід до підприємницького управління як прояву ініціативи, пропонування нових ідей, знаходження нестандартних рішень та шляхів для їхнього втілення на основі реалізації синергетичного ефекту за рахунок спільних дій учасників інноваційного процесу; постійного поновлення знань, підвищення менеджерами і працівниками своїх знань, кваліфікації, професійних здібностей; децентралізації значної частини управлінських рішень, підтримки працівників, які проявляють ініціативу, самостійність, мають професійні знання і вміють їх використовувати; застосування управлінських нововведень, які дають змогу підвищувати ефективність використання інтелектуальних здібностей, професійних знань і практичних навичок людини.

ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Климко С.Г. Мотивація персоналу підприємства як чинник створення умов для економічної безпеки країни // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 26. КНУ імені Тараса Шевченка. Інститут МВ. – К., 2001, с.300-303.

2. Сизоненко В.О., Климко С.Г. Взаємодія людського капіталу та інноваційного підприємництва як провідних ендогенних факторів економічного зростання в контексті глобалізації // СВ і МВ НАН України. Збірник наукових праць. Міжнародна економіка, випуск 28. – К., 2000, с.191-197 (особистий внесок: дослідження людського капіталу як нової змінної у виробничій функції, його місця при розробці державних національних пріоритетів економічного зростання, інноваційного розвитку – с. 192-194).

3. Климко С.Г. Людський капітал як джерело стійкого розвитку світового господарства // СВ і МВ НАН України. Збірник наукових праць. Міжнародна економіка, випуск 29. – К., 2001, с.27-29.

4. Сизоненко В.О., Климко С.Г. Теорія людського капіталу: світові підходи і реалії України // Вісник Економіка, випуск 48. – КНУ імені Тараса Шевченка.-К., 2001, с.31-33 (особистий внесок: характеристика становлення теорії людського капіталу, його методологічної основи і змісту, виявлення загального і особливого в людському і фізичному капіталі, розкриття ефективного використання людського капіталу в Україні через зростання попиту на висококваліфікованих фахівців – с. 31-32).

5. Климко С.Г. Експорт людського капіталу з України: причини, механізм, наслідки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - КНУ імені Тараса Шевченка. – Вип. 38, ч.1. – К., 2002, с.147-148.

6. Садовий М.М., Климко С.Г. Людський капітал та зайнятість: деякі проблеми теорії і практики // Вісник Економіка, вип. 63, К., 2002, с.51-52. (особистий внесок: дослідження взаємозв’язку розвитку людського капіталу з його функціонуванням у процесі зайнятості та основних концепцій щодо цього, перспективи його розв’язання в нашій країні – с. 51-52).

В інших виданнях:

7. Климко С.Г. Інноваційне підприємництво як сфера реалізації людського капіталу // Науковий журнал “Економіка і управління”. – К., 2001, №1, с.30-36.

8. Климко С.Г. Класичні концепції мотивації людського капіталу // Науковий вісник Інституту менеджменту та економіки. Серія економічних наук, №2. – Івано-Франківськ, 2001, с.34-38.

9. Климко С.Г. Універсальний розвиток особистості і реструктуризація системи управління підприємством // Науковий журнал “Економіка і управління”. – К., 2002, №1, с.59-63.

10. Климко С.Г. Мале та середнє підприємництво як чинник самозайнятості робочої сили в перехідній економіці // Науковий вісник Інституту менеджменту та економіки. Серія економічних наук, №3. – Івано-Франківськ, 2002, с.125-128.

11. Климко С.Г. Входження України в глобальні процеси розвитку людського капіталу // Наукові вісті Інституту менеджменту та економіки. Серія економічних наук, №1. – Івано-Франківськ, 2002, с.79-81.

12. Климко С.Г. Потенціал і використання людського капіталу в умовах трансформаційних змін: методологічний аспект // Науковий журнал “Економіка і управління”. - К., 2002, №4, с.17-21.

13. Климко С.Г. Підприємницьке управління як форма використання людського капіталу // Науковий журнал “Економіка і управління”. – К., 2003, №3, с.26-31.

14. Климко С.Г. Якісні параметри людського ресурсу формування зовнішньоторговельного режиму в перехідній економіці України // Формування торговельних режимів в перехідних економіках в