МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАЛАШНІКОВА Світлана Миколаївна

УДК 611.441:611.13.16:611.83

МОРФОЛОГІЯ СУДИННО-НЕРВОВИХ ВЗАЄМОВІДНОШЕНЬ ЩИТОПОДІБНОЇ

ЗАЛОЗИ ЛЮДИНИ

14.03.01 – нормальна анатомія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Лупир Віктор Михайлович, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри анатомії людини.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Костиленко Юрій Петрович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України (м. Полтава), завідувач кафедри анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Черкасов Віктор Гаврилович, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України (м.Київ), професор кафедри анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Топоров Геннадій Миколайович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії.

Провідна установа: Луганський державний медичний університет МОЗ України.

Захист відбудеться “_24 _ ” червня 2004 р. об 11 00год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному медичному університеті (61022, м. Харків-22, пр. Правди, 12).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, пр. Леніна,4).

Автореферат розісланий “_22_” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент Терещенко А.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значне збільшення упродовж останнього десятиліття захворювань щитоподібної залози – важливого органа ендокринної системи, гормони якого безпосередньо беруть участь у процесах розвитку організму, його росту й адаптації до дінамічних факторів зовнішнього середовища, визначають інтерес учених до подальшого дослідження морфології щитоподібної залози (Костиленко Ю.П. із співавт., 2001; Бобрик І.І., Черкасов В.Г., 2002; Ковешников В.Г. із співавт., 2003; Okada H., 1999; Notsu K., 2003).

Будова щитоподібної залози, її судин і нервів на макроскопічному й мікроскопічному рівнях є предметом постійної уваги й об'єктом найбільш детального вивчення представниками практичної й теоретичної медицини (Гарець В.І., 1995; Быков В.Л., 1997; Гербильский Л.В., 1999; Федченко Н.П., 2000; Паршин В.С., 2003; Bhatnagar K.P. et al., 2003). Успішне вивчення різних аспектів патології ендокринної системи та прикладного значення морфології щитоподібної залози можливе тільки на основі докладних і систематизованих знань з анатомії щитоподібної залози, її судин, нервів, а також взаємовідношень між судинами й нервами (Войткевич А.А., 1998; Виноградов С.Ю., Погорелов Ю.В., 2002; Arvan P., 1997; De Maublanc M.A., 2001). У зв'язку з цим анатомічні й експериментальні дослідження щитоподібної залози, її судинного русла, нервового забезпечення на різних рівнях організації в людини набувають особливо важливого практичного й теоретичного значення (Скрипніков М.С. із співавт., 2002; Топоров Г.Н., із співавт., 2002; Черкасов В.Г., 2002).

Методологічною основою дослідження органів, судин і нервів стало вчення про індивідуальну анатомічну мінливість органів і систем, розроблене академіком В.М.Шевкуненком і його послідовниками (Беков Д.Б., 1991; Вовк Ю.М., 2002; Humhytrson J., 1999). Виявлення індивідуальної анатомічної мінливості в будові щитоподібної залози, її судин і нервів мають пріоритетне значення, тому що дають можливість з'ясувати особливості розвитку патологічних процесів органа і розробити найбільш раціональні й ефективні методи їх лікування й профілактики (Морозов Д.А. із співавт., 1997; Дмитриева Н.И. із співавт., 1998; Мельникова С.А., 2002; Noteboom J.L. et al., 1997, Ribeiro C.A., 2003).

Сучасна хірургія ставить перед морфологами завдання вивчити індивідуальні особливості кровопостачання й іннервації щитоподібної залози в широкому діапазоні мінливості (Постников Ю.И., Заболотская Н.В., 1997; Сапин М.Р., Никитюк Д.Б., 1998; Paire A., 1997). Запорука успіху оперативних утручань, проведених на щитоподібній залозі й на інших органах шиї, багато в чому залежить від глибини знання й урахування особливостей топографії великих нервових стовбурів і їхніх гілок, багатства кровопостачання залози, розташування її поблизу великих судин – загальної, зовнішньої і внутрішньої сонних артерій, внутрішньої яремної вени ( Черенько С.М., 1998; Nakata A., 1996, Ribeiro C.A., 1999).

Часто хірурги стикаються з нестандартними ситуаціями внаслідок нетипових випадків взаємного розташування судин і нервів шиї і щитоподібної залози, що рідко зустрічаються. Від глибини знання хірургом подібних варіантів взаємовідношень судин і нервів залежить результат операції, попередження розвитку ускладнень. Слід зазначити, що в останні роки вчені вважають вивчення вікової й індивідуальної мінливості важливою науковою і практичною проблемою біології й медицини (Бобин В.В., 2003; Костиленко Ю.П. із співавт., 2003; Лупирь В.М. із співавт., 2003).

Наявні в літературі дані про щитоподібну залозу відбивають різні аспекти морфології й фізіології щитоподібної залози, подають опис особливостей елементів паренхіми більшою мірою, ніж строми (Алешин Б.В., Бриндак О.И., 1983; Быков В.Л., 1998; Глумова В.А. із співавт., 2001; Сonde E. et al., 2002). Водночас ціла низка питань взаємозв'язку різних структур щитоподібної залози з погляду морфогенетичних процесів, у тому числі й судинно-нервових взаємовідношень, залишається дотепер без чітких аргументованих відповідей.

Збереження морфофункціональної стабільності біологічних систем в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються, – одна з основних функцій організму. Здійснення динамічної цілісності і регуляторної стабільності функціональних процесів у щитоподібній залозі, як у будь-якому органі, визначається станом структурного гомеостазу, забезпечуваного метаболічною сталістю, необхідним складом і кількістю елементів системи й оптимальним їх просторовим взаєморозташуванням ( Гербільський л.В., 2000; Harach H.R., Williams E.D., 1995; Ludgate M., 1997).

Однак, незважаючи на багаторічні дослідження морфології щитоподібної залози, питання індивідуальної мінливості щитоподібної залози, її судин і нервів, а також особливості взаємовідношень судин і нервів поза органом, у капсулі й у товщі строми, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого ретельного розроблення.

Разом із тим, вивчення морфофункціональних особливостей щитоподібної залози в такому аспекті є актуальним як теоретична проблема, дослідження якої дозволить установити деякі додаткові маловивчені факти і сформулювати нові положення про судинно-нервові взаємовідношення щитоподібної залози (Костиленко Ю.П. із співавт., 2000; Бурих М.П., Топоров Г.Н., 2001; Козлов В.О., 2002; Ranchod M., 1996).

Виявлені закономірності індивідуальної мінливості в будові щитоподібної залози, її судин і нервів, формування їхніх взаємовідношень мають важливе науково-практичне значення, тому що можуть бути використані для розроблення нових напрямків у лікуванні захворювань щитоподібної залози і, без сумніву, сприятимуть оптимальному консервативному лікуванню, раціональному плануванню і проведенню оперативних утручань, а також розробленню нових методів профілактики та діагностики захворювань органа (Шевченко С.И., 2002; Топоров Г.Н. із співавт., 2003; Klein R. et al., 1997; Ledent C. et al., 2002).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу “Морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини” виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Харківського державного медичного університету і вона є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри анатомії людини № держреєстрації 0199U001768 “Зовнішня будова та мієлоархітектоніка вегетативних та соматичних нервів на етапах онтогенезу”. Автором здійснено набір матеріалу, статистичну обробку та аналіз отриманих результатів згідно з планом дисертаційної роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження стало комплексне багатопланове вивчення індивідуальної анатомічної мінливості будови щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів, а також морфогенезу судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини.

Досягнення цієї мети було забезпечено розв'язанням таких задач дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Об’єкт дослідження: морфологія судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини, індивідуальна анатомічна мінливість щитоподібної залози людини, її артерій, вен та нервів.

Предмет дослідження: щитоподібна залоза, верхні та нижні щитоподібні артерії та вени, гілки симпатичного стовбура та блукаючого нерва до щитоподібної залози, судини та нерви в товщі органу на етапах онтогенезу людини.

Методи дослідження: макромікроскопія судин і нервів, морфометрія, виготовлення ін’єкційних, корозійних та рентгенконтрастних препаратів, гістологічні та гістохімічні методики забарвлення за Ван-Гізон, Маллорі, на ДНК, РНК, за Більшовським-Гросс, Рассказовою, за Крутсай. Отримані цифрові дані опрацьовані на персональному компютері з використанням варіаційної статистики, кореляційного та інформаційного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на великому фактичному матеріалі комплексно вивчено індивідуальну анатомічну мінливість будови щитоподібної залози, її артерій, вен та нервів і їхніх взаємовідношень. Показано взаємозв'язок між формами мінливості органу, його судинами й нервами, а також із соматотипами.

У результаті проведеного дослідження визначено зони переважного кровопостачання ділянок залози верхніми й нижніми щитоподібними артеріями, а також види анастомозів між їхніми гілками. Встановлено місця найбільш частого проникнення артеріальних судин у товщу органа й зони концентрації найбільших нервів у капсулі залози й у її товщі.

Уперше вивчено мієлоархітектоніку внутрішньоорганних нервів залози, а також нервів періартеріальних сплетень щитоподібних артерій на двох рівнях у різних вікових групах, починаючи з 32-ого тижня пренатального онтогенезу до 80 років. Уперше встановлено закономірності формування судинно-нервових взаємовідношень у капсулі й стромі щитоподібної залози людини в онтогенезі. Уперше описано структурно-функціональну одиницю щитоподібної залози як судинно-нервово-тканинний комплекс з урахуванням розподілу в стромі органа судин і нервів.

Автором розроблено і захищено патент на винахід “Спосіб визначення діаметра судин”, що здобуде широке застосування в морфологічних дослідженнях, патологоанатомічній практиці, при трансплантації органів і тканин, у судинній хірургії, у судовій медицині.

Практичне значення отриманих результатів. Дані про діапазон індивідуальної анатомічної мінливості щитоподібної залози, її артерій, вен і нервів мають важливе значення для хірургічної практики. Так, найбільш широкі артеріальні анастомози помічено при розсипній формі будови верхніх і нижніх щитоподібних артерій, місцями найбільш частого проникнення артерій і нервів є верхні і нижні полюси залози, а також її бічні краї, що необхідно враховувати під час проведення оперативних утручань для збереження великих судин і нервів та для розвитку колатерального кровообігу. Дані про принципи перебудови судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози людини в онтогенезі дозволяють представити сутність морфофункціональних змін, що відбуваються в досліджуваному органі, у світлі сучасної концепції органа як багаторівневої системи. Для певних типів статури характерні певні форми індивідуальної мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози, для яких властиві форми мінливості артерій, вен і нервів, що дозволяє прогнозувати до проведення оперативних утручань морфологію зовнішньої будови судинно-нервових взаємовідношень щитоподібної залози і забезпечити найбільш раціональні способи оперативних утручань. Запропоновано новий спосіб визначення діаметра судин, що має значення для судинної хірургії, трансплантології, судово-медичної практики.

Основні положення та висновки дисертаційної роботи впроваджено до навчального процесу і науково-дослідної роботи кафедр анатомії людини та оперативної хірургії і топографічної анатомії ряду медичних ВНЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором проведено інформаційний пошук та аналіз літературних джерел, визначено об’єкт, мету і задачі дослідження, самостійно зібрано та оброблено матеріал, зроблено статистичну обробку та аналіз отриманих даних. Інтерпретація отриманих результатів, основні положення та висновки, які представлені до захисту, належать авторові. Написання розділів дисертації, публікацій за темою дослідження автором проведено самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися й обговорювалися на II Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 1998), на Міжнародній науковій конференції морфологів (Тбілісі, 1999), на ІІІ Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Бєлгород, 2000), V конгресі Міжнародної Асоціації морфологів (Ульяновськ, 2000), на VIII конгресі Міжнародної Федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) (Львів-Трускавець, 2000), IV Міжнародному Конгресі з інтегративної антропології (Санкт-Петербург, 2002), на ІІІ Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів (Київ, 2002), на Міжнародному конгресі “Розвиток основних положень вчення В.М.Шевкуненка про індивідуальну мінливість тіла людини в морфологічних, експериментальних і клінічних дослідженнях” (Полтава, 2003), на Самміті анатомів України і Росії (Тернопіль, 2003), на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження проф. Б.П.Хватова (Сімферополь, 2002), на науково-практичній конференції “Сучасні методи наукових досліджень у морфології і патології” (Полтава, 2003), на науково-практичній конференції морфологів “Роль імунної, ендокринної і нервової систем у процесах морфогенезу й регенерації” (Запоріжжя, 2003), на міжвузівській конференції “Медицина третього тисячоліття” (Харків, 2004 р.), на конференції “Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи”, присвяченій 100-річчю від дня народження М.І.Зазибіна (Київ, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 31 наукову працю, з них - 21 стаття в наукових фахових виданнях, 1 патент на винахід № 59718 А, 9 – у матеріалах з’їздів і конференцій. Самостійно опубліковано 20 статей.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 312 сторінках друкованого тексту, із яких 262 сторінки залікового принтерного тексту. Робота включає такі розділи: вступ, огляд літератури, матеріал та методи дослідження, результати дослідження, обговорення результатів дослідження та аналізу отриманих даних, висновки, список літературних джерел. Робота ілюстрована 103 рисунками та 22 таблицями (обсяг –5 стор.). Літературні джерела містять 490 робіт, з яких 374 викладено кирилицею, 116 – латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Виходячи із задач дослідження, дана робота була виконана з використанням комплексу сучасних морфологічних методів. Судини й нерви щитоподібної залози були вивчені на 318 препаратах за допомогою методів макромікроскопії, ін'єкції артерій і вен. На 148 комплексах щитоподібної залози проведені гістологічні й гістохімічні дослідження судин і нервів, вивчено 1687 серій препаратів. Дослідження проведено в різних вікових групах, починаючи із середнього плодового до старечого віку. Дослідження проводилося на цілих трупах, на комплексах органів шиї, комплексах органів шиї і грудної порожнини.

Матеріал для дослідження отриманий від трупів людей, що загинули від нещасних випадків чи померли від захворювань, не зв'язаних з ураженнями щитоподібної залози, за відсутності ушкоджень в ділянці шиї.

Для класифікації матеріалу була використана вікова періодизація, прийнята на 7-ій Всесоюзній конференції з проблем вікової морфології, фізіології і біохімії АПН СРСР у Москві (1965).

Щитоподібні залози, які вивчались, зважувалися з точністю до 10 мг, визначалися їхні розміри (товщина, довжина, ширина), за допомогою мірчого циліндра визначався їхній об’єм.

Формування верхніх і нижніх правих і лівих щитоподібних артерій, хід їхніх гілок, джерела й топографія позаорганних нервів щитоподібної залози були вивчені методами макромікроскопічного препарування за В.П.Воробйовим (1925) і Р.Д.Синельниковим (1948), методами наливання судин сумішшю туш-желатин, наливання судин рентгенконтрастною речовиною з наступною рентгенографією, методом виготовлення прояснених препаратів.

Розподіл судин і нервів у товщі капсули залози вивчено із застосуванням методу макромікроскопії плівкових препаратів з одночасним забарвленням метиленовою синню й нітратом срібла за Більшовським-Гросс і О.І. Рассказовою.

Дослідження топографії нервів, взаємовідношення судин і нервів і мієлоархітектоніки внутрішньоорганних нервів залози проводилося на поперечних зрізах судинно-нервових комплексів.

Макромікроскопічне препарування проводилося на цілих трупах і препаратах, фіксованих 3-5% водним розчином формаліну, а також на ізольованих комплексах органів шиї і грудної порожнини, фіксованих сумішшю 400 спирту і гліцерину. Цілі трупи ін’єкувались через судинну систему, окремі комплекси органів після промивання в проточній воді занурювалися в зазначені розчини.

Під контролем бінокулярної лупи досліджувалися позаорганні і внутрішньоорганні нерви й судини щитоподібної залози. Результати препарування об'єктів протоколювалися, замальовувалися, частина з них фотографувалася.

Для вивчення судин щитоподібної залози у взаємозв'язку з нервами й окремими частинами щитоподібної залози використовувалася методика ін'єкції судин 10% сумішшю туш-желатин. Артеріальні судини наливалися желатином із червоною тушшю, а венозні – із синьою.

Для ін'єкції артерій на трупі звичайним способом здійснювався доступ до дуги аорти, ділянки аорти перед відходженням плечоголовного стовбура і після початку лівої загальної сонної артерії, а також сонні артерії вище рівня початку верхніх щитоподібних артерій лігувались. Через дугу аорти вводився 10% розчин желатину з червоною тушшю з температурою 40 -450 С. Ін'єкційна маса вводилася рівномірно, послідовно, до виникнення відчуття протидії. Після закінчення ін'єкції препарати видалялися з трупа і фіксувалися в розчині спирту й гліцерину. Через кілька днів після фіксації проводилося препарування і подальше вивчення.

Для ін'єкції вен теплу суміш туш-желатин синього кольору вводили у верхню порожнисту вену, наклавши попередньо лігатури на верхню порожнисту вену нижче місця ін'єкції і на внутрішні яремні вени перед яремними отворами.

Для ін'єкції судин залози тушшю-желатином використовувалися також ізольовані комплекси органів шиї і грудної порожнини. Спочатку судини ретельно промивалися розчином теплого ізотонічного розчину хлориду натрію. Герметичність судин перевірялася введенням у судини забарвленої води. Дефекти судин зашивалися чи тампонувалися. Тепла маса туш-желатин уводилася через канюлі у вищезазначені судини. Для підтримання необхідної температури препарати занурювалися в ємності з теплою водою, температура якої підтримувалася на рівні 40-450 С. Потім препарати фіксувалися в розчині спирт-гліцерин. Після фіксації препарати вивчалися, препарувалися, фотографувалися й замальовувалися, дані досліджень відбивалися в протоколах.

Метод виготовлення плівкових препаратів за Р.Д.Синельниковим із забарвленням метиленовою синню полягав у тому, що капсулу щитоподібної залози обережно відсепаровували, потім розправляли й розтягували білими нитками на скляній пластинці чи закріплювали на скляних паличках. Потім препарат занурювали в розчин метиленової сині з оцтовою кислотою на 8-12 годин так, щоб він цілком був занурений у розчин і не торкався стінок судини. Забарвлення перевірялося періодично під бінокулярною лупою. Отримані препарати надалі підлягали вивченню.

Крім того, відділену капсулу закріплювали на предметному склі й забарвлювали методом сріблення за Большовським-Грос і О.І. Рассказовою. Виготовлені препарати вивчалися під бінокулярною лупою і під мікроскопом МБІ-6.

Виготовлення прояснених препаратів здійсювалось таким чином. Після ін'єкції тушшю-желатином судин щитоподібної залози й фіксації у формаліні від щитоподібної залози плодів і новонароджених відокремлювали капсулу, розтягували її на скляній рамці. Отримані препарати проводили через батарею спиртів, потім просвітлювали в гліцерині.

Для дослідження мієлоархітектоніки нервів використовувалися ділянки судинно-нервових комплексів правих і лівих щитоподібних артерій на двох рівнях: верхньому – перед поділом на залозисті гілки і нижньому – біля проникнення гілок у залозу, а також безпосередньо в товщі залози – в ділянці верхнього й нижнього полюсів обох часток, перешийка і пірамідального відростка. Узятий матеріал фіксували в 12% розчині нейтрального формаліну, поміщали в парафін. З кожного блоку робили тотальні поперечні серійні зрізи товщиною 5 – 10 мкм із використанням забарвлення за методом Крутсай. На зрізах вивчалася гістотопографія судин, нервів, мієлоархітектоніка нервів, визначалося співвідношення між кількістю нервових стовбурів, мієлінових волокон і діаметром артерій.

Також вимірювалася товщина епіневрію, площа поперечного перерізу, підрахунок кількості нервів діаметром меншим за 70 мкм, тому що вони в більшості випадків залишаються не врахованими при препаруванні.

Підраховувалась загальна кількість мієлінових волокон, а також волокон різних діаметрів, що були розділені на три групи: тонкі волокна – діаметром до 3,9 мкм, середні – від 4,0 до 6,9 мкм і товсті – від 7,0 мкм і більше під контролем мікрометричної сітки. Діаметр волокон визначався за допомогою окуляра-мікрометра МОВ-1-15.

Така сама класифікація мієлінових волокон прийнята в роботах Г.В. Стовичека (1993) для волокон вісцеральних нервів. Дана класифікація, на думку багатьох авторів, найбільш близька до фізіологічних параметрів вісцеральних нервів.

Результати вимірів і підрахунку мієлінових волокон заносилися в таблиці і піддавалися статистичній обробці. Отриманий цифровий матеріал був оброблений методом варіаційно-статистичного аналізу з визначенням середньої арифметичної дисперсії, середнього квадратичного відхилення, погрішності оцінки середньої. Вірогідність оцінювалася із застосуванням критерію Стьюдента. Проводився інформаційний аналіз метричних показників мієлінових волокон у нервах за методикою, описаною А.С. Леонтюком і В.А. Бандаріним (1987), А.С. Леонтюком, Л.А. Леонтюком, А.И. Сикалом (1988).

У роботі також були використані інші гістологічні й гістохімічні методики: забарвлення гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за Ван-Гізон, за Маллорі, ставили ШИК-реакцію, на РНК за Браше, на ДНК за Фельгеним, методи сріблення за Більшовським-Гросс і Рассказовою.

На підставі проведеного дослідження судин щитоподібної залози нами запропонований спосіб визначення діаметра судин (патент №59718А від 15.09.2003, бюл. №9).

За підсумками виконаної роботи проведено інформаційний та варіаційно-статистичний аналіз з обчисленням статистичних показників та Їх графічним зображенням. Було визначено середню арифметичну дисперсію, середнє квадратичне відхилення, погрішність оцінки середнього. Вірогідність, що оцінювали з використанням критерію Стьюдента, дорівнювала 0,95 або 95% щодо рівня значності.

Результати дослідження та їх аналіз. На підставі проведеного дослідження встановлено, що для будови щитоподібної залози характерна вікова, статева й індивідуальна анатомічна мінливість залежно від розмірів, форми часток, наявності пірамідального відростка, виразності перешийка. Статева мінливість будови даного органа стосується відмінностей у морфометричних параметрах. Топографія щитоподібної залози варіює залежно від віку й типу статури.

На нашому матеріалі щитоподібна залоза частіше складається з правої й лівої часток, що з'єднуються між собою перешийком різної товщини, а також на частині препаратів помічено пірамідальний відросток. За допомогою сполучнотканинної клітковини перешийок залози досить щільно фіксується до трахеальних кілець. Передня поверхня залози покрита м'язами шиї, задня – прилягає до трахеї, передньобічні поверхні часток межують із судинно-нервовим пучком шиї. Щитоподібна залоза покрита двома сполучнотканинними оболонками. Внутрішня оболонка тонка, покриває безпосередньо поверхню органа, разом із судинами проникає в товщу паренхіми і розділяє її на часточки. Зовнішня оболонка більш щільна, утворює капсулу залози. За допомогою зв'язок капсула фіксує залозу до гортані і трахеї, тим самим забезпечуючи вільні рухи органа разом із гортанню при ковтанні.

У двох випадках ми спостерігали відсутність однієї частки залози. У трьох випадках відмічалися дистопії залози в грудну порожнину. У чотирьох випадках помічено додаткові (аберантні) щитоподібні залози, три з яких мали претрахеальне положення і на одному препараті аберантна залоза розташовувалася в грудній порожнині за рукояткою груднини.

При вивченні вікових особливостей топографії щитоподібної залози щодо хребців, гортані і кілець трахеї нами відмічено, що з віком відбувається зміна положення щитоподібної залози щодо зазначених орієнтирів. Найвище положення залоза займає в плодів 25-27 тижнів. Верхні полюси бічних часток залози в цій віковій групі досягають верхнього краю щитоподібного хряща і розташовуються на рівні III шийного хребця. Нижні полюси залози в плодів визначаються на рівні 2-3-го кільця чи трахеї верхнього краю V шийного хребця. У новонароджених щитоподібна залоза також розташована відносно високо, однак трохи нижче, ніж у плодів. Верхні полюси знаходяться на рівні нижнього краю III – верхнього краю IV шийних хребців, а нижні – на рівні середини і нижнього краю V шийного хребця.

Надалі протягом постнатального онтогенезу відзначається поступовий зсув щитоподібної залози вниз. У ранньому дитячому віці щитоподібна залоза займає положення між серединою і нижнім краєм IV шийного хребця і нижнім краєм V чи верхнім краєм VI шийного хребця.

Помітна зміна положення залози відбувається в дітей підліткового віку. У цьому віці верхній полюс органа розташовується на рівні від нижнього краю IV – до середини V шийного хребця, а нижній – на рівні верхнього краю VI – середини VII шийного хребця. У юнацькому віці залоза опускається й займає своє дефінітивне положення. У даній віковій групі, як і в осіб зрілого віку, верхній полюс залози знаходиться на рівні від V шийного хребця до нижнього краю VI шийного хребця, а нижній полюс від середини VII шийного – до середини I грудного хребця.

Нами було вивчено вікову динаміку розмірів щитоподібної залози на ранніх етапах онтогенезу. У плодів і новонароджених на нашому матеріалі щитоподібна залоза в переважній більшості випадків (71%) представлена двома частками, правою й лівою, з'єднаними тонким перешийком, в 11% випадків на перешийку наявний пірамідальний відросток. За результатами органометрії виявлено, що у фетальний період маса й розміри щитоподібної залози швидко збільшуються, особливо в плодів жіночої статі, тимчасом як відносна маса щитоподібної залози зменшується, причому в плодів чоловічої статі більшою мірою, ніж у плодів жіночої статі.

Під час дослідження переважання розмірів однієї з часток над іншою на препаратах плодів і новонароджених помічено: щитоподібна залоза в цьому періоді онтогенезу частіше є асиметричною (82%), ніж симетричною (18%). Домінування за величиною правої частки представлене приблизно в однаковому співвідношенні, відповідно 44% і 38%. Симетричні щитоподібні залози мають вигляд довгих поперечних тяжів однакової висоти за всією довжиною, тобто частки й перешийок не диференціюються.

Процес народження і перші дні адаптації дитини до позаутробного існування мало вплинули на органометричні показники. Але в грудних дітей (дівчаток) відзначається достовірне зменшення як абсолютної, так і відносної маси залози, а в хлопчиків – недостовірне зменшення маси щитоподібної залози й тенденція до зменшення розмірів щитоподібної залози незалежно від статі. У дітей молодшого віку, незважаючи на збільшення маси й об’єму щитоподібної залози, її відносна маса продовжує знижуватись як у хлопчиків, так і в дівчаток. Щитоподібна залоза в дівчаток у цьому періоді онтогенезу дрібніша, ніж щитоподібна залоза хлопчиків. У подальші періоди онтогенезу зростання розмірів, маси й об’єму щитоподібної залози йде нерівномірно, особливо різко щитоподібна залоза збільшується в підлітковому віці.

Максимальні значення морфометричних показників щитоподібної залози спостерігаються в зрілому віці II-го періоду, причому в жінок дані показники переважають над такими показниками в чоловіків. Зменшення розмірів, маси й об’єму залози відбувається в жінок після 55 років, у чоловіків – після 60 років.

Нами на вивченому матеріалі виділено вісім форм мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози, що найбільш часто зустрічаються. До першої форми належать щитоподібні залози, у яких були відносно однаково розвинені частки чи права частка переважала над лівою. Частки були зв’язані між собою перешийком, крім того, у даному випадку був наявний добре виражений пірамідальний відросток, що відходить від перешийка. До другої форми належать такі щитоподібні залози, у яких ліва частка мала більші розміри, ніж права частка. Між частками був наявний перешийок, від якого відходив досить розвинений пірамідальний відросток. Третя форма зовнішньої будови щитоподібної залози характеризується тим, що права й ліва частки мають однакові розміри, перешийок досить широкий. Пірамідальний відросток відсутній. До четвертої форми належать щитоподібні залози, у яких права частка за розмірами більша чи дорівнює лівій, а також характерною рисою є те, що пірамідальний відросток відходить від правої частки. П'ята форма вивченого органа характеризується більш значним розвитком лівої частки, а також тим, що пірамідальний відросток зв'язаний з лівою часткою. Для шостої форми характерна вигнута форма щитоподібної залози у вигляді підкови. Частки можуть бути відносно однакового розміру, з'єднуються вони досить широким перешийком. Сьома форма щитоподібної залози характеризується тим, що ліва частка роз'єднана з правою, перешийок відсутній, пірамідальний відросток зв'язаний з лівою часткою. Для восьмої форми щитоподібної залози характерна відсутність перешийка, права і ліва частки роз'єднані, пірамідальний відросток зв'язаний із правою часткою. Виділені форми мінливості щитоподібної залози починають формуватися на ранніх етапах пренатального онтогенезу.

Нами були вивчені співвідношення форм мінливості будови щитоподібної залози з певним типом статури, довжиною й об’ємом шиї. Відзначено, що в індивідуумів доліхоморфної статури звичайно спостерігається довга і вузька шия, у брахіморфного типу - коротка й широка, у представників мезоморфного типу розміри шиї посідають проміжне положення. Форма шиї визначається особливостями будови шийних хребців, особливостями верхньої апертури грудної клітки і зовнішньої основи черепа, що індивідуально варіюють. Нами відзначено, що кожному типу статури відповідає певна форма мінливості зовнішньої будови щитоподібної залози. На нашому матеріалі щитоподібна залоза залежно від довжини шиї має різні вертикальні й горизонтальні параметри, подовжену чи укорочену форму. При доліхоморфному типі частіше спостерігалися більш витягнуті у вертикальному напрямку форми зовнішньої будови залози, з великим, протяжним пірамідальним відростком, із добре розвиненими частками - а саме, перший, четвертий, п'ятий і восьмий варіанти. При брахіморфному типі статури щитоподібні залози, як правило, мають менші вертикальні розміри, ніж при доліхоморфному типі, рідше відзначається пірамідальний відросток, у цілому щитоподібна залоза має частіше підковоподібний вигляд. За нашими даними, брахіморфний тип характеризувався наявністю щитоподібних залоз другої, третьої, шостої форм. В осіб мезоморфного типу на нашому матеріалі частіше спостерігаються щитоподібні залози першої, другої, сьомої форм.

Отримані нами дані відповідають оригінальним дослідженням школи В.Н. Шевкуненка і Д.Б. Бекова, якими було показано, що між формою статури, обрисами окремих ділянок, їхньою кістково-м'язовою основою і внутрішніми органами, тканинами й системами відзначається чіткий взаємозв'язок. Таким чином, виділені вісім основних форм будови щитоподібної залози, що відповідають типам статури.

У результаті проведених досліджень установлено, що основними джерелами кровопостачання щитоподібної залози є праві і ліві, верхні і нижні щитоподібні артерії, а також непарна щитоподібна артерія, що нами була виявлена в 4% випадків. Крім того, до щитоподібної залози спостерігаються гілки від артерій гортані, трахеї, стравоходу і прилеглих м'язів, які можна назвати додатковими джерелами кровопостачання. Багатство кровопостачання щитоподібної залози можна пояснити її ендокринною функцією; інтенсивність кровотоку за одиницю часу в щитоподібній залозі в кілька разів більша, ніж в інших органах, наприклад, у нирках, що також є добре васкуляризованими.

Верхня щитоподібна артерія по обидва боки відходила від зовнішньої сонної артерії в 78% випадках, у 18% випадків вона починалася від місця біфуркації загальної сонної артерії й у 4% випадків початок верхньої щитоподібної артерії відзначений від загальної сонної артерії перед її біфуркацією.

Верхня щитоподібна артерія відходить від зовнішньої сонної артерії частіше під гострим кутом 45°- 50°, у 82% випадків праворуч і в 74% випадків ліворуч і спрямовується вниз і вперед, до верхнього полюса щитоподібної залози. Нижня щитоподібна артерія також відходила під прямим чи тупим кутом (до 110°) у 18% випадків праворуч і в 26% випадків ліворуч.

На наших препаратах у плодів, новонароджених і дітей 1-5 років верхня щитоподібна артерія відходить під гострим кутом, у підлітків і в осіб зрілого віку - під гострим, прямим і тупим кутами.

Вивчаючи поділ верхньої щитоподібної артерії на гілки до щитоподібної залози - залозисті гілки, ми виділили високий і низький поділ на гілки. Високий поділ верхньої щитоподібної артерії на залозисті гілки відбувається на відстані 0,015-0,02 м від краю щитоподібної залози (у дорослих), низький поділ відзначався безпосередньо біля верхнього краю щитоподібної залози або в її товщі. Низький поділ частіше спостерігався в плодів і новонароджених. Поділ щитоподібної артерії на залозисті гілки, в основному, здійснюється за магістральним типом (78%), рідше - за розсипним (22%). Кількість гілок від верхньої щитоподібної артерії до щитоподібної залози може варіювати від 2 до 4 і більше гілок. Поділ даної артерії на 2 гілки відбувався на 36% препаратів праворуч і 44% препаратів ліворуч. На 3 гілки артерія поділялася на 52% препаратів праворуч і 48% препаратів ліворуч, на 4 і більше гілок праворуч - на 12% препаратів і ліворуч - на 8% препаратів. При поділі верхньої щитоподібної артерії на 2 основних гілки, ці залозисті гілки дають частіше 2-3 гілки, що розподіляються в передніх і задніх відділах щитоподібної залози. При формуванні 3 залозистих гілок ми їх розділили на передню, задню і бічну гілки, що розподіляються у відповідних відділах часток залози. У випадках поділу верхньої щитоподібної артерії на 4 і більше гілок велика частина гілок, прориваючи капсулу залози, розташовувалася в передніх відділах залози.

При зіставленні особливостей рівня поділу правої й лівої верхніх щитоподібних артерій на гілці, кількості гілок, їхньої топографії спостерігається значна асиметрія.

Нижня щитоподібна артерія на вивчених препаратах відходила від щитошийного стовбура в 98% випадків і в 2% випадків починалася від загальної сонної артерії і мала висхідний напрямок, розташовуючись за загальною сонною артерією, спрямовувалася присередньо, доходила до задньої поверхні щитоподібної залози. На 12% препаратів праворуч і 20% препаратів ліворуч нижня щитоподібна артерія безпосередньо вступала в нижній полюс щитоподібної залози. У даних випадках досліджувана артерія перехрещувала ліву загальну сонну артерію в місцях її виходу з грудної порожнини, а праворуч - від місця її відходження від плечоголовного стовбура. На більшості препаратів нижня щитоподібна артерія входить у щитоподібну залозу в ділянці нижньої третини її часток по зовнішньому краю - на 78% препаратів праворуч і на 72% препаратах ліворуч. Також відзначене вступання нижньої щитоподібної артерії на задній поверхні в ділянці середньої частини часток - праворуч на 10% препаратів і ліворуч на 8% препаратів. Поділ нижньої щитоподібної артерії на залозисті гілки відбувалося на відстані 0,01 м від нижнього полюса часток залози на 58% препаратів праворуч і на 64% препаратів ліворуч - низький поділ, що частіше спостерігався в осіб зрілого віку. У 4% випадків праворуч і в 6% випадках ліворуч утворення залозистих гілок спостерігалося ще нижче, безпосередньо біля місця формування нижньої щитоподібної артерії. На інших препаратах поділ даної судини на залозисті гілки відбувався біля самої поверхні щитоподібної залози або в її товщі. Дві залозисті гілки починалися від нижньої щитоподібної артерії на 86% препаратів праворуч і на 78% препаратів ліворуч, на 3 гілки дана судина поділялася на 14% препаратів праворуч і 22% препаратів ліворуч. Поділ гілок нижньої щитоподібної артерії відбувається переважно в задніх і бічних відділах часток щитоподібної залози.

На підставі наших досліджень можна зробити висновок, що гілки верхньої щитоподібної артерії поділяється переважно у верхніх і передніх відділах часток щитоподібної залози, нижньої щитоподібної артерії - у задніх і бічних частинах часток. Перешийок і пірамідальний відросток більшою мірою одержують кров від верхніх щитоподібних артерій. Непарна щитоподібна артерія в нашому випадку забезпечувала кров'ю пірамідальний відросток.

Нами відмічено, що гілки щитоподібних артерій мають добре виражені зв'язки між собою, які можна виділити як анастомози на передній поверхні - косі і горизонтальні анастомози, анастомози в товщі паренхіми залози, що нагадують форму дуг, і анастомози на задній поверхні. За нашими спостереженнями, найбільш численними є анастомози на передній поверхні й у товщі залози.

Таким чином, будова верхньої й нижньої щитоподібних артерій (джерело формування артерій, рівень поділу на залозисті гілки, кількість гілок, місце проникнення в щитоподібну залозу, поділ гілок у товщі залози) піддані вираженій віковій й індивідуальній мінливості. Виділено ділянки переважного поділу гілок верхньої й нижньої щитоподібної артерій. Установлено, що форма розгалуження артерій пов’язана із зовнішньою конструкцією щитоподібної залози. Відзначено анастомози між верхніми й нижніми щитоподібними артеріями, а також трансмедіанні зв'язки.

На підставі проведених досліджень установлено, що основними венами, по яких венозна кров відтікає від щитоподібної залози, є праві і ліві, верхні і нижні щитоподібні вени, середні щитоподібні, а також непарна щитоподібна вена.

Вени починаються з посткапілярних венул, що утворюються злиттям капілярів на одному з полюсів фолікула. Посткапілярні венули, у свою чергу, числом від 5 до 8, зливаючись, утворюють міжфолікулярні венули, їхній діаметр дорівнює в середньому 18 мкм, ці венули є припливами 3-го порядку. Венозні мікросудини широко анастомозують між собою, утворюючи на поверхні часточок сплетення. На наших препаратах на поверхні щитоподібної залози спостерігаються густі венозні сплетення, що являють собою петлясту мережу, яка утворюється з вен, розташованих у перетинках строми щитоподібної залози.

Помічено, що в плодів і новонароджених наявна добре розвинена дрібно- петляста мережа вен у товщі капсули. Найбільш рясна венозна мережа спостерігається в дітей 1-3 років і в період статевого дозрівання.

Поверхневе венозне сплетення розвинене нерівномірно; так, на частині препаратів, у 32 % випадків праворуч і в 42% випадків ліворуч, переважає густа петляста венозна мережа в ділянці верхніх полюсів часток залози. В інших випадках, на 68% препаратів праворуч і на 58% препаратів ліворуч, венозне сплетення було значніше виражене в ділянці нижньої третини передньої поверхні часток. Верхня щитоподібна вена на вивчених препаратах формувалася з поверхневого венозного сплетення в ділянці верхнього полюса щитоподібної залози і являла собою судину, яка за діаметром перевищувала верхню щитоподібну артерію.

Відносно артерії, вена, як правило, розташовувалася спереду, потім, дугоподібно згинаючись, повертала вниз і прямувала до місця свого впадіння у внутрішню яремну вену. В одних випадках відмічене формування верхньої щитоподібної вени одним стовбуром - на 46% препаратів праворуч і на 36% препаратів ліворуч, в інших випадках ця вена формувалася з двох вен - на 34% препаратів праворуч і на 44% препаратів ліворуч. Також наявні препарати, на яких ця судина