ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ім. Г.С.СКОВОРОДИ

ТРУШЕВСЬКИЙ ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ

УДК 82.09:882

КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В ТВОРЧОСТІ О.ВАМПІЛОВА

10.01.02 - російська література

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті Міністерства освіти

України

Науковий керівник

кандидат філологічних наук Гуторов Олександр Михайлович, доцент кафедри історії російської літератури Харківського державного університету

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор І.С. Маспов, завідувач кафедри української

та світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім.

Г.С. Сковороди

кандидат філологічних наук В.А Режко, доцент кафедри українознавства Харківського університету внутрішніх справ МВС України

Провідна установа

кафедра історії російської літератури Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка

Захист відбудеться " 26 " листопада 1998 р. о 13 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03.

у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою:

310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою:

310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2

Автореферат розіслано " 23 " жовтня 1998 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради _______________Олексенко О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована робота присвячена визначенню концепції особистості в творчості О.Вампілова, оскільки саме така стійка сукупність поглядів письменника на людину, на її внутрішні та зовнішні орієнтації, надає ідейно-художньої цілісності його мистецькому доробку, дає можливість пояснити в плані змісту специфіку його творчості і, відповідно, визначити її місце в історико-літературному контексті.

Стан питання значною мірою визначається природною для теорії літератури відсутністю єдиної думки щодо сутності явища - художньої концепції особистості - і вживанням самого терміну в різних, по суті, значеннях. Загальним місцем при обговоренні цього питання стало визнання, що до цього часу “не розроблена система категорій концепції особистості, тобто така сукупність ідей, поглядів, принципів, котра на відміну від простої суми була б пронизана єдиною центральною ідеєю, яка б визначала їх взаємозалежність і субординацію”. Бочаров А.Г. Требовательная любовь. Концепция личности в современной советской прозе.-М.: Худож. лит., 1977.-С.21

При практично повній відсутності робіт, що спеціально висвітлювали б питання стосовно творчості О.Вампілова, дослідження інших її аспектів обов'язково містять в собі більш-менш вдалі спроби визначення специфіки його героя, позаяк, на загальну думку, саме вона утворює художнє явище, яке зветься театром Вампілова. Можна говорити в цьому плані про існування сталої традиції, започаткованої в 70-ті роки О.Гушанською, Н.Тендітник, В.Лакшиним, К.Рудницьким та іншими. Зміст цієї традиційної системи уявлень практично вичерпується констатацією особливої уваги Вампілова до внутрішнього світу особистості, відзначенням внутрішньої суперечливості вампіловського героя, переважаючого в ньому емоційного начала і складних стосунків з оточуючим. Останні тлумачаться вельми суперечливо, подекуди прямо протилежно, у відповідності до суспільно-політичних уподобань дослідників. Така недостатність існуючих уявлень про концепцію особистості в творчості О.Вампілова пояснюється, насамперед, тим, що вони склалися як вторинні результати досліджень інших аспектів художнього доробку драматурга.

Актуальність дослідження зумовлена теоретичним і практичним станом питання, недостатньою теоретичною розробленістю категорій концепції особистості в сучасному літературознавстві та практично повною відсутністю спеціальних в цьому плані досліджень стосовно творчості О.Вампілова.

Існуючі уявлення про концепцію особистості в творчості драматурга є, здебільшого, результатами соціологічних інтерпретацій його творів і вже не відповідають в новій культурній ситуації ролі та місцю доробка письменника в сучасній російській літературі. Наявний стан духовної культури вимагає переосмислення традиційних інтерпретацій і оцінок етапних для розвитку кожної літератури явищ, до яких, безперечно, належить і творчість О.Вампілова. Таке переосмислення можливе за умови подолання традиційного ставлення до художнього тексту як до явища вторинного щодо філософських, психологічних, політичних та інших концепцій. Здійснити це можна шляхом подальшої розробки і використання в аналізі художніх текстів власне філологічного термінологічного апарату.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри історії російської літератури Харківського держуніверситету "Проблеми історії та поетики російської літератури XX століття" і науковій проблемі кафедри літератури Харківської державної академії культури "Українська література в контексті всесвітньої літератури".

Мета дослідження - визначення концепції особистості, що склалася в творчості О.Вампілова, як інтегрованого цілого її (творчості) змісту, головного фактору, котрий забезпечує цілісність, пояснює її специфіку та вплив на подальший розвиток сучасної російської літератури.

Досягнення зазначеної мети забезпечується вирішенням ряду окремих задач. Такими задачами є:

1.

1.

1.

1.

Об'єкт дослідження даної роботи складають всі шість закінчених багатоактних п'єс О.Вампілова, котрі характеризуються в обраному аспекті не тільки очевидною, але й загальновизнаною (проте й досі докладно не описаною) єдністю, що забезпечує в свою чергу ідейно-образну цілісність і зумовлює значення творчості О.Вампілова як одного з найвидатніших явищ в російській літературі XX ст.

Метод дослідження спирається в загальнонауковому плані на уявлення про принципи і механізм розуміння та пояснення змісту в процесі інтерпретації художнього тексту, які містяться в працях М.Бахтіна, Л.Виготського, П.Рікера. В частині загальнофілологічних положень відносно природи та будови художнього тексту метод грунтується на визначеннях Ю.Лотмана, Б.Успенського, Ц.Тодорова, А.-Ж.Греймаса. В плані уявлень про сутність літературного героя і принципи взаємодії складових в системі персонажів використані висновки досліджень Л.Гінзбург, Ю.Лотмана, а в плані теорії драми, зокрема визначення специфіки змісту драматичного тексту і принципів співвідношення концепції особистості і системи драматичних персонажів - на концепцію М.Полякова.

Наукова новизна дослідження значною мірою визначається:

1.

1.

1.

Теоретичне значення роботи визначається доповненням наукових уявлень про концепцію особистості як категорію літературознавства, подальшою розробкою згідно із запропонованим її тлумаченням термінологічно-понятійного апарату та методики аналізу драматичного тексту. Результати застосування наведеної методики дають можливість скласти повніше уявлення про механізм утворення і конкретний зміст концепції особистості, яка зумовлює особливу роль творчості О.Вампілова у розвитку російської драматургії.

Практичне значення даної роботи зумовлюється можливістю використання її матеріалів і результатів в навчальних курсах сучасної російської літератури, спецкурсах з драматургії та творчості О.Вампілова, спецсемінарах з аналізу художнього та драматичного тексту, при укладанні навчальних посібників з історії російської літератури, драматургії та теорії літератури.

Апробація роботи та її результатів. Теоретичні засади дисертаційного дослідження та основні його результати було викладено у тезах доповідей на Міжнародних наукових конференціях у Мінську (1992р.) та Харкові (1992р.), Республіканській науково-теоретичній конференції у Харкові (1992р.) та Кримській науковій конференції (1992р.). Окремі розділи дисертації були обговорені на засіданнях кафедри історії російської літератури Харківського держуніверситету. Загалом матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцяти наукових публікаціях.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і має такий вигляд: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури (кількість найменувань - 250). Повний обсяг дисертації - 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі описується стан питання, обґрунтовується актуальність теми, її теоретична новизна та практичне значення, визначаються мета, задачі та основні принципи дослідження.

Перший розділ “Концепція особистості як наддетермінований зміст драматичного тексту” відбиває прийняті в роботі уявлення про специфіку змісту драми, значення ключових для дослідження понять і зумовлену ними конкретну методику аналізу драматичного тексту.

Запропоноване трактування змісту поняття “концепція особистості”, покликане почасти доповнити певну недостатність існуючих визначень, зумовлене розумінням драми як тісно пов'язаної системи образів, котрі мають рівне смислове або функціональне навантаження.

З точки зору сучасної теорії драми, призначеність драматичного тексту для інсценізації зумовлює його більшу порівняно з іншими літературними родами дискретність, “продірявленість” [А.Юберсфельд]. Тому “на рівні структури він являє собою закрите ціле, а на рівні ідеї - дещо відкрите, незавершене, таке, що підлягає обов'язковій подальшій інтерпретації”11 Поляков М. В мире идеи и образов: Историческая поэтика и теория жанров.-М.: Сов. писатель, 1983.-С.206. Ця особливість драматичного тексту дає підстави для припущення, що в ньому “відбувається відхід від оповідального та побутового начал в цілком символічний план, і тому його художній смисл не тотожний сукупності фактів зображеного в драмі”22 Там само. С.239.

Оскільки естетичним предметом драми є саме людина, а домінуючим елементом її структури - персонаж, можна стверджувати, що її художнім смислом (змістом) є, власне, концепція особистості, яка і складає символічний план драматичного тексту.

Відзначена у вступі невизначеність змісту поняття “концепція особистості”, на думку автора, повністю зумовлена об'єктивною беззмістовністю терміна “особистість”, який використовується літературознавством в його філософських і психологічних значеннях, незважаючи на те, що наука досі не має загальновизнаної теорії людини і особистості.

Саме цим в роботі і пояснюється невизначеність поняття “концепція особистості” в його традиційному літературознавчому розумінні (сукупність ідей, поглядів, принципів, пронизана єдиною центральною ідеєю, яка визначає їх взаємозалежність і субординацію), бо необхідною в цьому випадку центральною ідеєю має бути загальновизнана ідея людини.

У будь-якій з багаточисельних наукових концепцій значення терміна “особистість” визначається на грунті вже існуючих природничих і філософських моделей людини. Можливі комбінації вихідних уявлень в кожному випадку настільки різноманітні, що без їх докладного викладення і обгрунтування поняття “особистість” практично втрачає зміст.

Неможливо, аналізуючи об'єкт в обраному для дослідження аспекті, оперувати філософським терміном і не дійти філософського ж висновку, який виявляється заздалегідь зумовленим вибором значення цього терміна. Такий вибір є, по суті, актом солідаризації з однією з філософських чи психологічних теорій, що при рівній їх гіпотетичності, суб'єктивізмі та неадекватності природі художнього тексту призводить до того, що в результаті “художня ідея неминуче втрачає свою своєрідність і перетворюється на погане філософське твердження”.11 Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского.-М.: Худож. лит., 1972.-С. 13

Визнання цього факту зумовлює оцінку літературознавчого вживання терміна “особистість” в його філософських або психологічних значеннях як такого, що визначає вихідну світоглядну заданість дослідження, в результаті чого твір інтерпретується не як самостійне духовне явище, а як ілюстрація однієї з численних ідеологічних схем.

Оскільки в художній літературі уявлення про людину втілюються, головно, в персонажі (герої), конкретному образі особистості, в даному дослідженні термін “особистість” (персона) безпосередньо співвідноситься тільки з літературним героєм (персонажем), що робить можливим досягнення поставленої в роботі мети шляхом аналізу системи персонажів, бо “найважливіший елемент мистецтва - концепція особистості знаходить пряме і повне вираження саме в системі дійових осіб”.22 Поляков М. Вказ. праця. С.302

Той факт, що, “створюючи свого героя, письменник моделює завжди певний комплекс уявлень про людину”33 Гинзбург Л.Я. О литературном герое,- Л.: Сов. писатель, 1979.-С.15, причому “всі герої одного автора кореляційне пов'язані між собою”44 Налимов В.В. Спонтанность сознания.-М.: Прометен, 1989.-С. 186, зумовлює прийняте в роботі уявлення про художню концепцію особистості як сукупність кореляційних ознак (якостей) героїв, що репрезентує комплекс уявлень автора про людину.

У роботі пропонується, аналізуючи ПРЕДМЕТ (героя), розглядати “характер” як ЯВИЩЕ (виявлення, зовнішні форми існування предмета), а інтегруючі якості як СУТНІСТЬ (внутрішній зміст предмета, що виявляється у єдності всіх різноманітних і суперечливих форм його буття).

Таким чином, термін “герой” (персонаж) у дослідженні вживається як поняття, ОБСЯГ якого складає “список диференційних ознак”, тобто “характер” [Ю.Лотман], а ЗМІСТ - сукупність інтегруючих якостей, що забезпечують цілісність, єдність героя. Тип героя співвідноситься з окремими героями як інваріант з варіантами. Отже, ЗМІСТ поняття “тип героя” складають в цьому випадку загальні (типологічні) ознаки героїв, абстраговані від сукупності їхніх інтегруючих якостей, які складають ОБСЯГ даного поняття. Співвідношення “архітипу” [Ю.Лотман] і типів аналогічне співвідношенню типу і окремих героїв. ОБСЯГ поняття “архітип” складають сукупності типологічних ознак всіх типів, а його ЗМІСТОМ (концептом) виявляється сукупність корелятивних ознак, присутніх тією чи іншою мірою в усіх елементах, на всіх рівнях системи опозицій, тобто системи персонажів.

Виявлення цього всеосяжного в рамках об'єкта дослідження кореляційного зв'язку реалізується в роботі шляхом аналізу відношень в системі персонажів на рівнях драматичної ситуації, сюжетної лінії, сюжету, об'єкту дослідження в цілому і здійснюється в такій послідовності.

Аналітичний етап.

1 .Аналіз окремих творів на рівнях драматичної ситуації та сюжетних ліній.

1.1.Опис ситуацій та сюжетних ліній як таких, що утворюються розбіжними ставленнями героїв до подій, як моментів їх співіснування. Цей опис здійснюється шляхом аналізу взаємодій героїв і має на меті

(1.2.) визначення їх (героїв) списків диференційних ознак як основи для подальших узагальнень. Ці ознаки героя як формально-змістовного цілого поділяються на

формальні (як такі інтерпретуються дії, що розуміються як прояви, реалізації"), котрі репрезентують

змістовні (суттєві) ознаки, тобто мотиви - невисловлені або неусвідомлені бажання (прагнення) героїв.

2. Аналіз окремих творів на рівні цілого сюжету.

2.1. Визначення в межах окремого сюжету (на підставі визначених уявлень про початкові стани героїв, керуючі їх діями мотиви і результати дій, тобто кінцеві стани) загального співвідношення персонажів шляхом

(2.2.) визначення їх функцій (сукупності суттєвих, інваріантних ознак), котрі утворюються ознаками

формальними, абстрагованими визначеннями інваріантної форми ставлення героїв до Я (себе) та не - Я (оточуючого), тобто модусом, який визначається за трьома підставами - в плані активності/пасивності, інтенціональності, статичності/динамічності, та

змістовними (суттєвими), якими є визначені шляхом абстрагування інваріантні, такі, що визначають дії героя в цілому, мотиви.

2.3. Визначення інваріантних (сюжетоутворюючих) смислових відносин, співвідношення в межах тексту протилежних на рівні глибинного змісту або “незмінних” (статичних), або кінцевих, або початкових і кінцевих станів героїв, які (стани) зберігаються або утворюються в результаті реалізації визначальних для поведінки героя інваріантних мотивів.

2.4. Визначення спочатку в межах окремого сюжету, а надалі і ряду сюжетів типів героїв. Вичерпна типологія вибудовується на підставі наявних типів функцій, що розрізняються за формальними (об'єктивними) ознаками, тобто за типами модусів, і таким, що відповідають їм, загальним в рамках типу інваріантним мотивам поведінки.

3. Рівень цілого об'єкта дослідження.

3.1. Визначення в межах цілого об'єкта дослідження співвідношення концептуальних складових змісту (смислу), яке утворюється

списками типологічних (в межах типу) модальностей, абстрагованої від сукупності функцій здатності всіх героїв "бажати", "знати", "могти", яка визначає в кожному окремому випадку результати драматичної дії.

Етап синтезу.

4. Визначення архітипу героя в межах об'єкту дослідження як списку загальних для всіх персонажів модальностей в їх причинно-наслідковій взаємозумовленості.

4.1. Доповнення отриманих значень сталими в межах об'єкта дослідження значеннями часо-просторової картини світу.

Другий розділ "Відносини в системі персонажів драматургії О.Вампілова" містить в собі аналіз п'єс, які стали об'єктом дослідження.

"Прощання у червні". Дія п'єси починається з відкритого зіткнення героїв навколо питання про оптимальне співвідношення любові та свободи в людських стосунках. Подальший аналіз на рівні ситуацій і сюжетних ліній дає підстави твердити, що драматична дія в межах всіх сюжетних ліній рухається саме цим протиріччям. На підставі виявлених глибинних уявлень про норму індивідуальної та загальної свободи в межах цілого сюжету визначаються три групи персонажів, в кожній з яких присутній "незмінний" герой.

Між цими сталими "полюсами" максимально можливої для людини свободи-самотності (Золотуєв), повної несвободи-залежності від іншої людини (Рєпникова) і держави, що диктує єдину для всіх норму несвободи (Ревізор), відбуваються зміни (накопичення ознак) інших героїв. Це дає підстави для висновку, що протиставлення свободи та несвободи є в п'єсі концептуально значущим. Вибір, який незалежно одне від одного роблять Букін і Колесов, дозволяє стверджувати, що свобода в приватних людських стосунках подається в п'єсі як органічно притаманний, спочатку даний зміст буття людини, природна потреба, яка може бути обмежена лише самою людиною, що відчуває її (свободи) надлишковість під впливом іншої, такої ж органічної потреби в іншій людині (любові).

Така інтерпретація п'єси не збігається з традиційними критичними її оцінками як "молодіжної" та "слабенької", але дозволяє, з огляду на глибину її проблематики і бездоганну драматичну техніку її втілення, поставитися до неї як до своєрідного ключа до всієї творчості О.Вампілова.

"Старший син". Відмова від традиційних уявлень про функцію образу Сарафанова як "рупора авторських ідей" дозволяє на підставах, визначених при аналізі попередньої п'єси, розрізнити тут дві основні групи персонажів -"спочатку свобідні" та "спочатку несвобідні". В міру розвитку драматичної дії відбувається розподібнення персонажів у зазначених групах за цією ознакою. В результаті утворюються дві групи - "несвобідні", чия взаємозалежність зумовлена емоційно й усвідомлена як необхідна (Сарафанов, Бусигін, Ніна) та "свобідні", чия незалежність-самотність є або результатом недостатньої емоційності, нездатності на цьому рівні асоціювати себе з іншим (Кудімов), або самодостатньої, на себе повернутої емоційності (Сільва, Васенька). Співвідношення "незмінних" образів Сільви та Кудімова тлумачиться як концептуальне в межах цілого сюжету протиставлення емоційно зумовленої свободи-безвідповідальності (Сільва) - раціональній і егоїстичній (без урахування волі іншого) надлишковій несвободі. Той факт, що результатом цих протилежних позицій стає небажане для їх носіїв відчуження, самотність, дає підстави говорити про їх в п'єсі дискредитацію, заперечення як недостатніх.

"Качине полювання". Персонажі п'єси на тій же, що і в попередніх, підставі діляться на дві групи. "Жіночу" характеризує прагнення досягти або зберегти залежність іншого від себе і свою від іншого, а також спрямована назовні (емоційна) активність. "Чоловічу" відрізняє бажання опанувати або зберегти певний ступінь незалежності та переважно внутрішня (раціональна) активність, яка забезпечує формальне чи суттєве обмеження власної свободи. Центральний персонаж п'єси, Зілов, поєднує в собі ознаки обох груп — максимальну свободу та емоційну за своєю природою зовнішню активність. У стосунках з представниками протилежних груп Зілов демонструє якості їм не притаманні, що і слугує причиною його протиріч з іншими героями. Небажаний для Зілова результат — нестерпна самотність і відчуття беззмістовності існування - спричиняє внутрішні зміни в бік "чоловічого" типу ставлення до себе і оточуючого. Як альтернатива таким змінам в п'єсі для героя виступає власна смерть як логічне завершення неусвідомленого прагнення до необмеженої (іншим) свободи, руйнівного для особистості та людських стосунків.

"Провінційні анекдоти". Як концептуальне для "Історії з метранпажем" визначається протиставлення початкового і кінцевого станів єдиного, по суті, персонажа п'єси - Калошина. Його початкова надлишкова (для себе та інших), не усвідомлена як небезпечна, максимальна свобода-відчуження, свавільне існування для себе за рахунок інших, обертається для героя перспективою наглої смерті. Щире каяття перед лицем неминучого небуття, змирення, усвідомлення несвободи від світу, невідчуженого (і для інших) існування як норми, рятує героя (людину), зберігає його особистість і сприяє встановленню адекватних стосунків з оточуючими.

У п'єсі "Двадцять хвилин з ангелом" ціле змісту утворюється співвідношенням початкового і кінцевого станів всіх персонажів. За звичай відчужене, егоїстично-несвідоме існування поступається (при появі смерті) усвідомленню, принаймні відчуттю, загальної спільності в драматичних обставинах і змісті людського існування.

Загальною ознакою героїв обох п'єс є відчуття свого існування, скінченного (в присутності смерті) та відчуженого, як такого, що не відповідає певній універсальній нормі, стосовно якої всі виявляються рівними в своїй невідповідності їй. Ці та інші, притаманні всім персонажам ознаки, - вина, каяття, страждання, співчуття - дають підстави для припущення про приховано релігійний зміст цих п'єс, які дискредитують земну владу (адміністратора), розвінчують претензії людини ("ангела") на праведність.

"Минулого літа в Чулімську". Відмінність цієї п'єси від попередніх, попри те, що в ній наявні вже відомі групи персонажів, полягає в акцентованій перевазі спільних рис героїв. Такими спільними ознаками є: відчуженість, незадоволеність самотнім існуванням, емоційна активність, спрямована на подолання відчуження, яка через недостатність уявлень героя і тому неспроможність продуктивно (для себе) впливати на світ, виявляється, по суті, безрезультатною. Цей факт дає можливість тлумачити ціле змісту п'єси, як таке, що утворюється концептуальним протиставленням людини (окремої і кожної) її існуванню (серед людей), причому людина завжди не збігається зі своїм існуванням, а воно - незалежне від її волі.

Така інтерпретація останньої закінченої п'єси О.Вампілова дає можливість оцінити її, всупереч традиційним уявленням, не як крок назад, порівняно до "Качиного полювання", а як найбільш змістовно містку та концептуально завершену, таку, що дає найбільше матеріалу для визначення уявлень про людину та її існування, які містяться в творчості драматурга.

Здійснений в цій главі аналіз дає підстави твердити про спільність визначальних рис усіх героїв О.Вампілова, зумовлену обов'язковою наявністю в його п'єсах ситуацій вибору між любов'ю та свободою, мотивів смерті, кохання, самотності та єдиної для всіх персонажів проблеми переборення відчуження.

Третій розділ "Типи та архітип героя драматургії О.Вампілова" містить в собі побудовану на формальних ознаках активності/пасивності, статичності/динамічності повну в межах об'єкта дослідження типологію персонажів і абстраговані від типологічних (формальних) архітипічні (суттєві) ознаки всіх героїв.

Незадоволеність наявним ступенем відчуження (від) іншого, усвідомлена або ні, спричинена сприйняттям своєї чи чужої незалежності як надлишкової, - фундаментальна, визначальна для інших ознака вампіловського героя, обов'язкова ОБСТАВИНА його існування. Завжди повністю не задоволена потреба в іншому визначає іншу людину як МЕТУ існування вампіловського героя, яка зумовлює інші його архітипічні ознаки.

Емоційна в своїй основі та спрямована назовні активність - наступна обов'язкова ознака вампіловського персонажа, той ЗАСІБ, за допомогою якого він намагається досягти своєї мети.

Нездатність з власної волі визначати (встановлювати чи закінчувати) стосунки з окремим іншим і світом в цілому — незалежний від формального підсумку дії, такий, що виявляється в аналізі як висновок, РЕЗУЛЬТАТ спрямованої на оточуюче активності всіх персонажів.

Недостатність уявлень про себе і про світ. незнання себе та інших -остання, така, що співвідноситься з двома попередніми як ПРИЧИНА з наслідками, архітипічна ознака вампіловського героя.

Ці спільні ознаки героїв як складові концепції особистості доповнюються обов'язковими, сталими для всіх п'єс О.Вампілова значеннями хронотопу.

Час і місце існування вампіловського персонажа завжди мають характер публічності. Суттєва закономірність буття серед людей підкреслюється тим, що воно проходить для героя в місцях загального існування: гуртожитку, установі, кафе і т.п. Навіть у тих випадках, коли дія відбувається у власному домі (квартирі) героя, це звичне (особисте) середовище відчужується або присутністю стороннього, або відчуженням формально близьких людей (Рєпнікови, Сарафанови, Зілови). Тільки раз вампіловський герой опиняється сам на сам із собою (Зілов), і цей стан сприймається ним як неприйнятний, такий, що підлягає обов'язковому переборенню.

Постійним для хронотопу вампіловської драми може бути також визнано значення тимчасовості, конечності. Готель, гуртожиток, кафе - місця короткочасного та відчуженого (серед чужих) існування. Якщо, навіть, місце існування формально виступає як постійне, очевидна перспектива кінця життя героя або руйнації людської спільності (сім'ї) обумовлює його сприйняття як тимчасового.

Це значення постійно акцентується такими обов'язковими (що дозволяє оцінити їх як такі, що мають концептуальний характер) обставинами як місце (цвинтар), знак (вінок), дія (похорон), звістка (телеграма, спогад), момент смерті для героя можливої або ж реальної смерті асоційованого з ним іншого персонажу.

Завжди короткочасне переміщення героя в просторі завжди закінчується у вихідній точці, що може бути прочитане як ствердження незмінності світу та положення людини в ньому, а внутрішніх змін особистості як єдино можливих.

Таким чином, основними значеннями хронотопу, які доповнюють архітипічні ознаки вампілівського героя, можуть бути визначені такі, що характеризують його буття в об'єктивному плані, публічність, конечність (тимчасовість), і, по суті, незмінність.

В остаточному формулюванні концепція особистості, що міститься в творчості О.Вампілова, визначається як сукупність уявлень про людське існування, природний зміст якого обумовлений індивідуальним ступенем обов'язкових для людини і взаємозалежних її суб'єктивних якостей -незадоволеністю наявним ступенем відчуження, марною активністю, незнанням себе і світу, і об'єктивними обставинами його буття - його суспільним характером (публічністю), незмінністю, конечністю.

Ця "констатуюча" складова вампіловської концепції особистості слугує джерелом і грунтом для ствердження фундаментальних життєвих цінностей, які мають універсальний характер. З внутрішніх якостей найбільш цінною, такою, що забезпечує, хоча б частково, досягнення єдиної і спільної мети існування вампіловської людини (переборення наявного ступеня відчуження) подається породжена свідомістю внутрішня активність, а із зовнішніх обставин (з боку випадкового, некерованого світу) - збіг обставин, що дає людині можливість реалізувати своє прагнення оптимального типу невідчужених стосунків, любові як "добровільної залежності"11 Вампилов А.В. Стечение обстоятельств: Рассказы, очерки, пьесы.-Иркутск:

Вост.-Сиб. кн. изд-во, 1988.-С.269

.

Як результат інтерпретації така трактовка не суперечить як прийнятим в роботі уявленням про художній текст, для змісту якого "суттєвим покажчиком є те, що з його точки зору не існує, світ, виключений з зображення"22 Лотман Ю.М. Структура художественного текста.-М.: Искусство, 1970.-С.286, так і тій суттєвій обставині, що єдиними подіями для героїв Вампілова є самотність (як надлишкове відчуження і максимально можливий для людини ступінь свободи), любов ("добровільна залежність") і смерть (абсолютна свобода) при майже повній відсутності та необов'язковому характері одиничних образів історичної, політичної та соціальної реальності.

Повна відсутність в вампіловських текстах будь-яких уявлень про суспільний (спільний) ідеал, прикладів спільної діяльності героїв заради досягнення колективної мети, опосередкована (через героя-службовця) дискредитація держави як способу організації життя людської спільності, в принципі не спрямованого на вирішення проблем особистості, дає підстави трактувати творчість драматурга як таку, що цілим свого змісту має уявлення про єдине людське існування як динамічне співвідношення окремих, приватних людських існувань.

Висновки. Визначені в третьому розділі основні складові змісту концепції особистості в творчості О.Вампілова дозволяють говорити про її близькість екзистенціалістським уявленням про людину і зміст її існування. При цьому екзистенціалізм розглядається не як закінчена світоглядна система, якою він і не є, а як певна сукупність уявлень про людину, що не суперечать ряду спільних положень (на рівні основних феноменів людського існування), які забезпечують її (сукупності) відносну цілісність і відбивають її сутність.

Про таку близькість свідчить те місце, яке посідають в художньому світі драматурга випадковість, любов і смерть, самотність, проблема свободи як єдине і головне для всіх героїв питання про стосунки з іншим. В той же час з п'яти основних екзистенційних феноменів у творчості О.Вампілова безперечно стверджуються тільки два - любов і смерть. Для вампіловської людини гра не має самодостатнього значення і завжди виступає як підпорядкована одній з цих двох фундаментальних тенденцій, виконуючи щодо них службову функцію, а труд і панування послідовно дискредитуються як такі, що не дають реалізуватися суттєвим, до свободи (смерті) або любові, прагненням особистості. Враховуючи, що "труд і панування свідчать про віднесену до майбутнього самотурботу людського буття"11 Финк.Е. Основные феномены человеческого бытия// Проблема человека в западной философии.-М.: Прогресс, 1988.-С.372, така ієрархія екзистенціиних феноменів у творчості О.Вампілова може бути тлумачена як непряме заперечення пануючої в момент її становлення офіційної ідеології, яка енергійно спонукала людину жити і працювати заради (світлого) майбутнього.

Про зв'язок вампіловської драматургії з театром Чехова свідчить той факт, що "у Чехова майже відсутній інтерес до історії"22 Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы.-М.: Наука, 1979.-С.222, а концепцію особистості в творчості О.Вампілова втілюють "персонажі та характери, абсолютно не марковані часом і географією"33 Гушанская Е. Александр Вампилов: Очерк творчества.-Л.: Сов. писатель, 1990.-С. 164

. Об'єднує твори двох драматургів наявність в них сталих мотивів, любові, смерті, пошуків сенсу буття, а також "реально-пізнавальний і етично незворушний"44 Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности// Эстетика словесного творчества.-М.: Наука, 1976.-С. 18 тип ставлення автора до героя, що для російської драми радянської доби не властиво (домінують "героїзація" та "відчуження").

Спираючись на уявлення про опозицію екзистенційного театру ідеологічному, в якій перший характеризується прагненням втілити одиничність і цілісність особистості, проблему постійного розриву між тим, чим людина бажає бути або бути намагається, і тим, чим в даний момент вона є, можна оцінити театр Вампілова як унікальний в радянській драматургії приклад власне екзистенційного театру, що постав в умовах адміністративного забезпеченого панування театру ідеологічного, який маскував псевдопсихологізмом і добросердою правдоподібністю свої почасти вимушені спроби адаптувати універсальні етичні цінності до вимог офіційної доктрини. Саме тому театр Вампілова чи не єдиний на свій час відповідав насущній потребі винести на кін ситуації, які проливають світло на головні закономірності людського існування, що й зумовило його суттєвий вплив на подальший розвиток російської драматургії.

Список опублікованих праць:

1. Трушевский Д.С. Методологические принципы описания концепции личности как духовного смысла художественного текста // Наукові записки харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.-X.,1998.- Вип. 3(14).-С 14-21.- (Сер. Літературознавство).

2. Трушевський Д.С. Екзистенційний театр О.Вампілова // Культура України.- X.: ХДІК, 1998.- С. 72-78.

3. Трушевський Д.С. Літературознавство і критика про концепцію людини в творчості О.Вампілова//Культура України.- X.: ХДІК, 1998.- С. 79-84.

4. Трушевский Д.С. Концепция личности в драматургии А.Вампилова // Сборник научных работ аспирантов Харьковского госуниверситета / Гуманитарные науки /.- X.: Основа, 1992- С. 245-248.

5. Трушевский Д.С. Структурне пояснення концепції людини як наддетермінованого змісту художнього тексту // Збірка статей аспірантів-X.: ХДІК, 1997- С. 3-8.

6. Трушевский Д.С. Функции сатирического персонажа в пьесах А.Вампилова // Комическое в мировом литературном процессе XX века / Художественная практика и проблемы научного осмысления. Тезисы докладов межгосударственной научной конференции /.- X.: ХГУ, 1992-С. 191-193.

7. Трушевский Д.С. Чеховская традиция в советской драматургии и творчестве А.Вампилова // Классическое наследие: методология исследования. Тезисы докладов межреспубликанской научной конференции.—Минск: БГУ, 1992.—С. 74-75.

8. Трушевський Д.С. Перспективи розвитку української драматургії і творчість О.Вампілова // Культура України: історія і сучасність. Республіканська науково-теоретична конференція. Тези доповідей- X., 1992- С. 225-226.

9. Трушевский Д.С. Творчество А.Вампилова в отечественной и зарубежной критике и литературоведении // Тезисы докладов крымской научной конференции "Проблемы зарубежного литературоведения и критики".-Симферополь: СГУ, 1992-С. 96-97.

10. Трушевський Д.С. Автор і герой в драматургії О.Вампілова // Конференція проф.-викл. складу ХДІК за підсумками наукової роботи за 1991 р. /Тези доповідей /.-Х„ 1992-С. 65-66.

11. Трушевский Д.С. К вопросу о литературоведческом значении термина "концепция личности": Рук. деп. в ИНИОН АН СССР № 46158 ОТ 27.02.1992 г.-22 с.

Анотації

Трушевський Д.С. Концепція особистості в творчості О.Вампілова.-Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди.-Харків, 1998.

Дисертаційна робота присвячена виявленню глибинної системи уявлень про людину та зміст її існування, яка розглядається як ціле змісту творчості О.Вампілова. Художня концепція особистості визначається як всеохоплюючий корелятивний зв'язок в системі персонажів вампіловської драми. Подається докладна методика виявлення такого зв'язку. Результати її застосування дають підстави обгрунтовано стверджувати генетичний зв'язок театру Вампілова з чехівською традицією, близькість уявлень драматурга про людину екзистенціалістським та його новаторство щодо сучасної йому російської драми.

Ключові слова: художня концепція людини, ціле змісту, система персонажів, корелятивний зв'язок, тип і архітип героя, метафори часу і простору, чехівська традиція, ідеологічний театр, екзистенційний театр.

Трушевский Д.С. Концепция личности в творчестве А. Вампилова. -Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. -Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды.-Харьков, 1998.

Диссертационная работа посвящена выявлению глубинной системы представлений о человеке и содержании его существования, которая рассматривается как целое смысла творчества А. Вампилова. Художественная концепция личности определяется как всеобъемлющая коррелятивная связь в системе персонажей вампиловской драмы. Приводится подробная методика выявления такой связи. Результаты ее применения дают основания обоснованно утверждать генетическую связь театра Вампилова с чеховской традицией, близость представлений драматурга о человеке экзистенциалистским и его новаторство относительно современной ему русской драмы.

Ключевые слова: художественная концепция человека, целое смысла, система персонажей, коррелятивная связь, тип и архитип героя, метафоры времени и пространства, чеховская традиция, идеологический театр, экзистенциальный театр.

Trushevsky D.S. The conception of a personality in O.Vampilov's works.-Manuscript. Thesis for a Candidate of Philological Sciences' degree in speciality 10.01.02 — Russian Literature. — The Skovoroda Kharkiv Pedagogical State University.-Kharkiv, 1998.

A profound system of concepts about a human being and the meaning of his existence is revealed. This system is considered as the main point (the whole) of O.Vampilov's works' content. The artistic conception of personality is defined as a comprehensive correlative connection within the system of Vampilov's drama characters. A detailed method of such connection is presented. On the basis of its results one can state that there is a genetic connection between Vampilov's theatre and Chekhov's tradition, die playwright's ideals about a human being are close to existential ones and his plays are innovatory as to the contemporary Russian drama.

Key words: artistic conception of human being, the whole of the content, system of characters, correlative connection, character's type and archetype, metaphors of time and space, Chekhov's tradition, ideological theatre, existential theatre.