Національний аграрний університет

Нечипоренко Олександр Миколайович

УДК 631. 115.8 : 331

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КООПЕРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук

Науковий керівник - | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Малік Микола Йосипович,

Інститут аграрної економіки УААН,

завідувач відділу підприємництва

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Молдаван Любов Василівна,

Інститут економіки НАН України,

головний науковий співробітник

кандидат економічних наук, доцент

Ільєнко Анатолій Андрійович,

Білоцерківський державний аграрний університет,

декан економічного факультету

Провідна установа - | Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України,

кафедра аграрного бізнесу,

м. Тернопіль

Захист відбудеться 26 лютого 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к.41

Автореферат розісланий “23” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Результати діяльності агропромислового комплексу України в 2000-2002 роках свідчать про правильність обраного курсу щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки на засадах приватної власності на землю і майно та створення нової організаційної структури сільського господарства. Досвід розвинених країн світу та вітчизняна практика господарювання переконують, що зростанню його темпів значною мірою сприятиме кооперативна ініціатива незалежних товаровиробників.

Відродження кооперативного руху в аграрному секторі економіки відбувається дуже повільно. Головний стримуючий чинник – несприятливе економічне середовище, зумовлене відсутністю протягом минулих років цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію і глибокими кризовими явищами. Негативно позначається й недостатність наукових і методичних розробок стосовно переваг кооперативного шляху розвитку сільського господарства, принципів діяльності кооперативних структур, а також відсутність досвіду кооперативного управління та побудови економічних відносин у ринковому середовищі.

Реалізація політики створення сприятливих правових й економічних умов для функціонування аграрної сфери стала одним з основних чинників зупинення спаду сільськогосподарського виробництва і переходу з 2000 року до його зростання. Проте на шляху закріплення перших позитивних результатів залишається ряд нерозв’язаних завдань, основними з яких є відсутність державного регулювання аграрного ринку та нерозвиненість його інфраструктури.

Існує невідкладна потреба всебічного дослідження процесу створення кооперативів у сільському господарстві розвинених країн світу та принципів їх діяльності, а також можливостей запровадження іноземного досвіду у вітчизняній практиці господарювання. В Україні є достатньо прикладів ефективної діяльності кооперативних формувань, які потребують глибокого вивчення й узагальнення з метою практичного застосування. Головним при цьому є обгрунтування необхідності мобілізації внутрішнього потенціалу кооперативної ідеї для поліпшення фінансово-економічного становища товаровиробників, переваг кооперативного напряму розвитку, а також оптимальної побудови організаційної структури й економічних відносин у кооперативах різного спрямування.

Розгляду проблеми формування кооперативного сектора у сільському господарстві приділяється достатньо уваги в роботах вчених-аграріїв О.В. Чаянова, А.Б. Бутника-Сіверського, В.В. Колєсніка, В.А. Мельника, Т.В. Кашаніної, В.В. Зіновчука, О.В. Крисального, М.Й. Маліка, Л.В. Молдаван, А.А. Ільєнка, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, Т.В. Черевка, В.В. Юрчишина та інших дослідників.

Серед авторів основних наукових праць з проблем кооперативного управління можна назвати іноземних фахівців: Дж.Коери, Дж.Черктема, Марка П.Гасселя, Джей В.Лорша, К.Маєра та інших.

Проте відсутні фундаментальні наукові дослідження з питань формування кооперативного сектора й кооперативного управління в Україні, які б враховували реальний стан аграрної економіки та перспективи розвитку. Визначення обгрунтованих шляхів вирішення цих питань набуває важливого теоретичного й практичного значення і для учасників кооперативних відносин. Все це обумовлює актуальність вибраної теми, її наукову та практичну цінність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося у контексті виконання Інститутом аграрної економіки УААН науково-технічної програми “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” на 1996-2000 роки та в межах програми наукових досліджень на 2001–2005 роки відділу підприємництва “Розробити методологічні та організаційно-економічні засади розвитку підприємництва та кооперації в агропромисловому комплексі” (державний реєстраційний номер 0196 U 016303).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних і методологічних засад формування та становлення кооперативних підприємств в аграрній сфері України, визначення шляхів і методичних підходів, спрямованих на підвищення ефективності їх діяльності.

Реалізація мети дисертаційної роботи передбачає розв’язання комплексу взаємопов’язаних завдань:

- розглянути економічну суть змісту сільськогосподарських кооперативів та напрями еволюції кооперативного руху в аграрному секторі економіки України;

- обгрунтувати переваги різних форм об’єднань суб’єктів підприємницької діяльності з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

- визначити шляхи максимального використання потенціалу кооперативних форм господарювання та напрями удосконалення існуючих кооперативів;

-

-

- дати оцінку використанню кооперативної ініціативи в сільському господарстві розвинених країн світу, особливо в США, та доцільності запозичення іноземного досвіду.

Об’єктом дослідження є сукупність організаційно-економічних засад функціонування сільськогосподарських виробничих й обслуговуючих кооперативів різних напрямів діяльності на сучасному етапі розвитку аграрного сектора економіки.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та прикладні проблеми формування і діяльності кооперативних структур в аграрному секторі економіки України.

Вибір об’єкта дослідження зумовлений об’єктивною необхідністю кооперативного шляху розвитку сільського господарства України в його новій організаційній структурі, що пов’язано з певними труднощами і потребує наукового осмислення та узагальнення.

Методи досліджень. Методологічною основою дослідження є економічна теорія, праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем кооперування в сільському господарстві, законодавчо-нормативні акти з питань реформування аграрного сектора економіки на засадах приватної власності та створення ринкового середовища.

У процесі дослідження використовувався комплексний системний підхід щодо визначення впливу чинників на формування і розвиток сільськогосподарських кооперативів. Дослідження побудовано на сучасних підходах, опрацьованих науково-дослідними установами, та на статистичному матеріалі діяльності кооперативів.

Для реалізації поставлених у дисертаційній роботі завдань були використані такі методи та методики: монографічний – при вивченні та аналізі наукової, науково-технічної та економічної літератури з досліджуваної проблеми; методи економічного аналізу – при оцінці сучасного стану ефективності виробничих і обслуговуючих кооперативів; метод кореляційно-регресійного аналізу – при розробці методики виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення і ефективності кооперативів; розрахунково-конструктивний; порівняльний; економіко-статистичний; економіко-математичний; абстрактно-логічний; статистичних групувань; нормативний та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в опрацюванні теоретичних і практичних положень, спрямованих на удосконалення формування та функціонування кооперативних підприємств.

Сутність наукової новизни одержаних результатів полягає в наступному:

- доповнено розуміння економічного змісту сільськогосподарської виробничої кооперації, що виражає виробничі, правові та соціальні відносини між її учасниками, які забезпечують послідовну й ефективну реалізацію технологічного процесу, високий синергічний ефект функціонування кооперативних утворень;

- набуло подальшого розвитку визначення основних складових елементів життєздатності й розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів, які полягають у поєднанні економічних інтересів членів кооперативу та кооперативу як суб’єкта господарювання, доповнено й поглиблено розуміння сутності мети і завдань виробничої кооперації у перехідний період;

- встановлено вплив чинників економічного середовища на результати діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів, дістало подальший розвиток визначення ролі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у стабілізації сільськогосподарського ринку, підсилення ринкових відносин керованими і регульованими, які полягають в істотному зменшенні ринкового ризику, поліпшенні соціальних аспектів господарювання, забезпеченні робочих місць і працевлаштування;

- вперше доведена необхідність проведення моніторингу обслуговуючих кооперативів на відповідність їх діяльності принципам кооперації, оскільки вони працюють для забезпечення не власного комерційного інтересу, а потреб сільськогосподарських товаровиробників;

- обгрунтована соціально-економічна сутність та етапи удосконалення внутрішньогосподарських відносин виробничих сільськогосподарських кооперативів як великотоварних підприємств з новою внутрішньогосподарською структурою, опрацьована схема моделі виробничих відносин;

- запропонована система забезпечення сприятливого економічного середовища для розвитку сільськогосподарського кооперування та підприємництва, накреслені шляхи подальшого розвитку сільськогосподарських кооперативів різного напрямку на основі вдосконалення їх організаційної структури;

- узагальнено досвід розвитку кооперації в сільському господарстві розвинених країн та визначено напрями можливого його використання в умовах України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні конкретних рекомендацій щодо створення сприятливих економічних умов динамічного розвитку аграрного виробництва з широким використанням ініціативи кооперування сільськогосподарських товаровиробників.

Особлива увага приділена формуванню виробничих кооперативів на базі реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, їх ролі у збільшенні обсягів виробництва, здешевленні продукції та підвищенні її конкурентоспроможності.

Основні положення та пропозиції автора доведено до рівня методичних розробок, які можуть бути використані при вирішенні проблем розвитку виробничих й обслуговуючих кооперативів та їх внутрішньогосподарських економічних відносин.

Рекомендації щодо функціонування сільськогосподарських кооперативів прийняті до використання Черкаським, Київським і Полтавським обласними головними управліннями сільського господарства і продовольства.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана автором самостійно. Викладені в ній результати дослідження отримані дисертантом особисто. Наукові праці, що відображають результати дисертаційної роботи, є одноосібними (без співавторів).

Апробація результатів досліджень. Наукові результати та рекомендації автора використані в процесі аграрних перетворень, апробовані на галузевих конференціях, нарадах, семінарах, доповідались на аналогічних міжнародних зібраннях.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані в п’яти працях у фахових виданнях, загальним обсягом 2,9 друк. арк.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 185 сторінках комп’ютерного тексту, містить 19 таблиць і 15 рисунків, додатків 8. Список використаних джерел налічує 148 найменувань. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел літератури та додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Організаційно-економічні аспекти діяльності сільськогосподарських кооперативів” висвітлюються питання соціально-економічної сутності кооперативів, їх теоретичні засади та особливості виникнення, етапність розвитку сільськогосподарської кооперації. Якщо на початковому етапі відбувалося відпрацювання і перевірка практикою принципів створення та діяльності кооперативних об’єднань, то з кінця ХІХ ст. спостерігалася консолідація кооперативного руху шляхом створення великих регіонально-галузевих спілок кооперативів, національно-галузевих об’єднань і центральних кредитних кооперативних закладів, що діяли в масштабах країн.

Світова теорія та практика нагромадили значну суму знань щодо природи кооперації, її логічних теоретичних й методичних засад. В той же час кооперативний рух і на практиці, і в теорії перебуває у процесі безупинного становлення, видозміни, розвитку, що потребує постійної уваги та досліджень нових тенденцій. Безумовно, кооперативний досвід в Україні буде підґрунтям для формування теоретичних і методологічних підвалин кооперації, особливо на нинішньому етапі реформування аграрного сектора економіки, коли створено соціально-економічні передумови для розбудови нових організаційно-правових структур – сільськогосподарських кооперативів (рис.1).

Рис. 1. Соціально-економічні передумови розвитку кооперативів в аграрній сфері

Розвиток сільськогосподарської кооперації є невід’ємною складовою аграрної реформи, зумовленою суттю ринкових відносин, розбудова яких у сільському господарстві є кінцевою метою аграрних перетворень. Кооперація взагалі являє собою засіб організованого економічного самозахисту сільськогосподарських виробників. Виробнича кооперація є об’єднанням фізичних осіб з обов’язковою трудовою участю в його діяльності і одержанням прибутку. Обслуговуюча кооперація є засобом захисту від посередницьких структур, шляхом самозабезпечення виконання оптимального обсягу господарських операцій, якого часто не можуть досягти індивідуальні підприємницькі структури. Специфічна риса розвитку кооперації в Україні вбачається в тому, що формування кооперативних структур і формування власників на селі відбувається практично одночасно.

Соціальні чинники, дія яких якісно відрізняє кооперацію від інших форм господарювання, являють собою сукупність соціально-історичних передумов (відносно динамічна частина соціальних чинників) і соціальних цінностей (відносно статистична частина), що знаходяться в нерозривному діалектичному зв’язку.

Кооперація є фактором підвищення конкурентоздатності сільськогосподарських товаровиробників, однак у довгостроковому плані гостра конкурентна боротьба, зумовлена функціонуванням кооперативів, об’єктивно послаблює дію деяких принципів кооперації.

Розвиток сільськогосподарської кооперації спрямований на виконання двох основних функцій – економічної та соціальної. Економічна функція визначається насамперед підвищенням ефективності виробництва за рахунок об’єднання засобів виробництва, коштів і праці. Другою, винятково важливою функцією кооперації, є соціальний захист інтересів селян – членів кооперативних формувань.

В умовах конкурентної боротьби товаровиробників обслуговуюча кооперація є єдиним засобом захисту дрібних сільськогосподарських товаровиробників від монопольних об’єднань, які прагнуть розширити й контролювати через монополізацію ринків збуту і сферу виробництва. Концептуальний підхід до кооперації має ґрунтуватися на розумінні її як соціально-економічного явища, для розвитку якого потрібні необхідні умови.

Кооперативний агробізнес – процес динамічний та швидко зростаючий, який адекватно відповідає на виклик глобалізації світового ринку продовольства. Слід зазначити, що в розвинених країнах сільськогосподарські кооперативи являють собою підприємства вертикальної інтеграції, які практично не існують безпосередньо у сфері сільськогосподарського виробництва. Однак це не виключає можливостей взаємодопомоги та взаємовигідної співпраці сільськогосподарських товаровиробників у виробничому циклі шляхом створення сільськогосподарських виробничих кооперативів, що ми бачимо в постсоціалістичних країнах Східної Європи та СНД.

Терміни “кооперація” і “кооператив” застосовують до різних видів спільної діяльності. Ми розглядаємо їх як види колективної діяльності, що мають суспільно-економічний характер і основним змістом діяльності яких є виробництво, купівля-продаж, постачання засобів до існування і задоволення потреб членів сільськогосподарського кооперативу. В соціальному плані для участі в діяльності кооперативу кожен член має свої причини та інтереси залежно від того, ким він є в економічному середовищі – виробником, найманим працівником, споживачем чи торговцем. У виробничих сільськогосподарських кооперативах, як і в обслуговуючих, діє принцип самозахисту та взаємодопомоги (табл.1).

Таблиця 1

Особливості діяльності виробничих та обслуговуючих кооперативів

Виробничий кооператив | Обслуговуючий кооператив

Мета і завдання

Здійснює господарську діяльність на основі підприємництва з метою отримання прибутку. Вирішення соціальних питань життєдіяльності своїх членів | Здійснює діяльність по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва учасників кооперативу, створює умови для збільшення прибутку і членів кооперативу. Може надавати послуги третім особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу

Діяльність

Виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції й інша діяльність, що не перевищує 50% валового виробництва | Надання послуг (переважно членам кооперативу), пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції

Членство

Членами виробничого кооперативу можуть бути фізичні особи, що дотримуються статуту, формують фонди і беруть трудову участь в діяльності кооперативу. Асоційовані члени формують фонди і мають право дорадчого голосу | Членами можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнають статут, беруть участь в діяльності і формують фонди кооперативу. Асоційовані члени мають право дорадчого голосу, здійснюють пайові внески і мають право нарахувань на паї

Основні обов’язки членів

Дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу. Члени кооперативу беруть участь, у тому числі трудову, в господарській діяльності кооперативу | Дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу. Члени кооперативу беруть участь в господарській діяльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить більшу частину річного обороту кооперованої діяльності

Ціноутворення

Реалізує свою продукцію за цінами, які встановлюються самостійно або на договірних засадах, якщо інше не передбачено законом | Надає послуги за цінами та тарифами, які встановлюються на договірних засадах окремо для членів кооперативу й інших осіб

Вимоги до статуту

Крім загальних вимог необхідно вказати обов’язковість трудової участі та форми оплати праці членів виробничого кооперативу | Крім загальних вимог необхідно вказати форми та обсяги господарської участі членів обслуговуючого кооперативу

З активізацією коопераційних процесів, збільшенням кількості кооперативних підприємств та їх об’єднань виникла необхідність утворення єдиного координаційного центру розбудови кооперативного руху в сільському господарстві.

Перспективними є також інтеграційні процеси між обслуговуючими кооперативами та кредитними спілками. Маючи однакові ідеологічні й методологічні засади, ці організації співпрацюватимуть у подоланні дефіциту фінансових ресурсів для розвитку обслуговуючої кооперації, що забезпечуватиме потрібний обіг коштів кредитних спілок, як цього вимагають інтереси вкладників. Це сприятиме формуванню принципово нового джерела інвестування розвитку агропромислового виробництва.

Основною суттю розвитку кооперації є випереджаюче зростання економічних факторів стосовно соціальних. Тому й теоретичні розробки поділяються на економічно орієнтовані та соціально орієнтовані. Економічні фактори набули подальшого розвитку в напрямку обґрунтування універсалізму та спеціалізації кооперативних формувань.

У другому розділі “Проблеми кооперування та шляхи їх вирішення в агропромисловому комплексі” досліджено становлення й розвиток кооперативних структур, створених сільськогосподарськими товаровиробниками, економічні внутрішньогосподарські відносини та проблеми кооперативного руху.

Стимулюючим чинником розвитку обслуговуючої кооперації в Україні став відхід держави від постачальницьких і маркетингових функцій та перехід на ринкові засади. Не маючи можливості ефективно поєднати раціональне ведення виробництва та здійснення вигідних комерційних операцій, сільськогосподарські підприємства створюють власні організації на кооперативній основі.

Особливо активізувався кооперативний рух у звязку з прискоренням реформування аграрного сектора на засадах приватної власності після виходу Указу Президента України від 3 грудня 1999 року. Так, станом на 1 квітня 2000 р. на базі колективних сільськогосподарських підприємств було створено 2,9 тис. виробничих сільськогосподарських кооперативів, або 24,4 відсотка від загальної кількості новостворених агроформувань.

Незважаючи на песимістичні прогнози стосовно перспектив існування виробничих кооперативів, вони виявилися достатньо життєздатною формою організації сільськогосподарського виробництва. Головним є те, що у виробничих кооперативах по-новому будуються відносини власності, а при їх формуванні створюються сприятливі умови для збереження цілісності господарського використання землі й майна, підвищення рівня зайнятості сільського населення та забезпечення розвитку соціальної сфери села.

У дисертаційній роботі на конкретних прикладах аргументовано доведено, що виробничі сільськогосподарські кооперативи, в яких запроваджена раціональна організація виробництва й управління господарством та його підрозділами, ефективна система стимулювання працівників на основі внутрішньогосподарського розрахунку, мають високі стабільні результати виробничої діяльності, успішно конкурують в ринковому середовищі та функціонують на принципах кооперації (табл.2).

Таблиця 2

Показники ефективності діяльності окремих виробничих кооперативів Котелевського району Полтавської області

Показники |

СВК “Батьків-щина” | СВК “Маяк” | По району | По області

2001р. | 2002р. | 2001р. | 2002р. | 2001р. | 2002р. | 2001р. | 2002р.

1. Вироблено валової продукції на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |

251,2 |

297,9 |

164,2 |

187,6 |

128,2 |

138,7 |

91,4 |

108,0

2. Вироблено валової продукції на 1 працюючого, зайнятого в с.-г. виробництві, грн. |

32967 |

41669 |

35251 |

51372 |

21480 |

25659 |

12554 |

16647

3. Середньомісячна оплата праці 1 члена підприємства, грн. |

282,5 |

343,7 |

275,5 |

464,8 |

203,3 |

236,3 |

149,8 |

173,7

4. Чистий прибуток з розрахунку на 100 га с.-г. угідь, тис. грн. |

83,0 |

45,3 |

53,5 |

31,7 |

24,8 |

10,5 |

6,7 |

1,4

5. Фондовіддача, тис. грн. | 135,0 | 144,0 | 154,31 | 135,61 | 61,4 | 54,8 | 44,8 | 49,1

6. Фондоозброєність, тис. грн. | 24,4 | 29,0 | 22,84 | 37,88 | 28,9 | 39,7 | 26,3 | 29,3

7. Рівень рентабельності, % | 52,7 | 28,5 | 92,3 | 39,7 | 40,4 | 14,1 | 6,9 | 1,6

Досліджено нинішній стан кооперативних сільськогосподарських підприємств, вплив різних чинників і роль та значення кооперативного руху, в розвитку аграрного сектора економіки.

Як наслідок, частка сільськогосподарських товаровиробників у виручці від реалізації кінцевої продукції становить 27 відсотків. Відомо, що важливим чинником динамічного розвитку кооперативного руху є раціональні внутрішні економічні відносини між членами. Тому в дисертаційній роботі грунтовно викладені їх принципи, які можуть бути використані в практичній роботі, зокрема структура побудови виробничого кооперативу, що формує дієвий мотиваційний механізм із тісним поєднанням індивідуальних, групових і загальногосподарських інтересів.

Економічні відносини фермерів, які об‘єднують земельні ділянки, матеріально-технічні засоби і працю для спільного виробництва, будуються на основі розподілу одержаного прибутку залежно від кількості та якості землі, технічних засобів і ресурсів, переданих у спільне виробництво, та трудової участі в ньому.

Головне завдання обслуговуючих кооперативів – допомога засновникам у реалізації різних аспектів виробничо-фінансової діяльності. Менше ніж за півтора року кількість обслуговуючих кооперативів в Україні зросла на 27 відсотків і на 1 січня 2003 р. становила 976 одиниць.

В основу ефективної діяльності обслуговуючого кооперативу покладено принцип обов‘язкового дотримання певних зобов‘язань щодо користування його послугами, які беруть на себе його члени.

Проведеними дослідженнями встановлено, що засновниками більшості обслуговуючих кооперативів нині є фермерські й особисті селянські господарства .

Головною метою такої кооперації є переважно первинна обробка, зберігання й переробка зернових культур, заготівля та реалізація молока, надання ветеринарних, технологічних і транспортних послуг, постачання матеріально-технічних засобів, їх ремонт та технічне обслуговування. Діяльність таких кооперативів значною мірою сприяє поліпшенню виробничо-фінансових показників його членів за рахунок реалізації більших обсягів продукції, вищої якості та в оптимальні строки, з меншими матеріальними й фінансовими витратами, а головне – за вищими цінами (табл.3).

Таблиця 3

Показники роботи сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу “Західний” Рівненського району Рівненської області у 2000-2002 рр.

Показники | 2000р. | 2001р. | 2002р. | 2002р. до 2000р., у %

Вироблено продукції, тис. грн. | 100,5 | 103,3 | 121,4 | 120,7

Вироблено продукції, т | 211,2 | 214,3 | 323,3 | 153,0

Прибуток, розподілений між засновниками, тис. грн. | 1,1 | 1,7 | 3,2 | 290,1

Сплачено податків, тис. грн. | 4,8 | 4,9 | 9,1 | 189,5

Фонд оплати праці, тис. грн. | 4,9 | 5,1 | 6,1 | 124,4

Середньомісячна заробітна плата на 1 працівника, грн. | 137,5 | 138,2 | 152,4 | 110,8

Надходження коштів, тис. грн. | 100,9 | 103,5 | 121,5 | 120,4

Аналіз кооперативного руху в Україні свідчить, що перевага надається кооперативам, які обслуговують приватний сектор, оскільки в нинішніх умовах індивідуальний виробник має відчутніші переваги від такого членства.

Разом з тим збільшення обсягу діяльності кооперативу вимагає удосконалення механізму економічних відносин між учасниками, а також системи контролю для підтримки на достатньому рівні впливу його членів на прийняття важливих управлінських рішень.

У третьому розділі “Удосконалення економічних механізмів та правові аспекти розвитку кооперації в аграрному секторі” викладено економічно-правові механізми стимулювання подальшого розвитку сільськогосподарських кооперативів і підвищення ефективності їх діяльності за рахунок удосконалення внутрішньогосподарських економічних відносин, економічного середовища, цінової політики та земельних відносин.

Після формування правової бази та визначення принципів діяльності кооперативів головним в їх подальшому розвитку стало формування сприятливого економічного середовища. Основною метою кооперативів є допомога сільськогосподарським товаровиробникам, які їх створили, тому розвиток кооперації тісно пов‘язаний з економічними умовами господарювання в аграрному секторі економіки.

У дисертаційній роботі встановлена залежність поліпшення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників після реформування від розвитку обслуговуючих кооперативів. Нині їх функції виконують агроторгові доми, яких на початок 2002 р. налічувалося 370. Суттєва підтримка процесу формування торгових домів кооперативного типу з боку адміністративних органів здійснюється в Житомирській, Львівській та інших областях. Проте більшість із них за своєю сутністю не відповідає принципам сільськогосподарської кооперації, оскільки вони створені переважно не товаровиробниками, а комерційними структурами з огляду на власні інтереси.

Організація діяльності обслуговуючих кооперативів на селі тісно пов‘язана з розвитком фінансової кооперації – кредитних спілок, послугами яких можуть скористатися власники особистих селянських господарств. Для активізації роботи щодо їх створення необхідна відповідна державна програма.

Особлива увага в дисертаційній роботі приділяється вирішенню проблеми удосконалення внутрішньогосподарського економічного механізму, передусім цінового. Система ціноутворення у виробничому кооперативі має певні особливості, але в цілому відбиває загальні економічні умови, в яких діє кооператив (табл. 4).

Таблиця 4

Варіанти цінових механізмів внутрішньогосподарських економічних відносин кооперативу

Варіант розрахунку ціни | Особливості застосування розрахункових цін (РЦ)

1.На рівні фактично отриманої за попередні три роки нормативної собівартості з коригуванням зміни цін на дату розрахунку | В подальшому розрахунку ціни коригуються при зміні договірних цін на промислову продукцію (пальне, добрива, гербіциди тощо)

2.На рівні фактичних витрат, перспективної собівартості та суми економії матеріальних витрат | Участь у формуванні госпрозрахункового доходу підрозділів з урахуванням перспективної собівартості

3.Ціна реалізації, яка склалася фактично або закладена в плані | Для продукції, яка реалізується як всередині господарства, так і за його межами. Підрозділ виплачує кооперативу фіксовану суму орендної плати, що не перекривається сумою їх паїв: РЦ=В-СП-П1-О, де РЦ – розрахункова ціна; В – виручка від реалізації продукції; СП – повна собівартість реалізованої продукції; П1 – частина прибутку на адміністративні витрати і розширення виробництва згідно з умовами договору; О – орендна плата

4.Нормативна ціна на рівні нормативів на одиницю продукції, робіт і послуг | Нормативна собівартість з постійним коригуванням при зміні цін на вхідну продукцію

Економічним механізмам формування кооперативних підприємств притаманні внутрішні суперечності, які полягають у необхідності задоволення соціальних потреб і розвитку виробничої бази. Тому важливим напрямом підвищення економічної ефективності кооперативу має стати перетворення соціальних чинників у мотиваційні засоби підвищення продуктивності праці членів виробничих кооперативів. Такий підхід характерний для багатьох сільськогосподарських виробничих кооперативів. Зокрема, у кооперативі “Батьківщина” Котелевського району Полтавської області соціальні фактори (забезпечення житлом, путівки, доплати за високі виробничі показники тощо) є визначальним чинником підвищення ефективності господарювання.

У процесі реформування колективних підприємств виробничі сільськогосподарські кооперативи зберегли свої розміри та напрями діяльності. Окремі виробничі структурні підрозділи зберегли й розвинули технологічні, економічні й організаційні особливості, що потребує особливих підходів до управління. Тому великі розміри, складна структура та неоднорідність внутрішнього середовища є першим фактором, що зумовлює необхідність впровадження економічного механізму, який би оптимізував внутрішньогосподарські відносини і забезпечив ринкові умови управління поточною діяльністю кооперативу.

Другий фактор – економічні умови, за яких відповідальність за результати господарювання може покладатися на підрозділи кооперативу. Тому необхідно забезпечити поширення принципів госпрозрахунку на усіх без винятку ділянках господарської діяльності – від керівника до безпосереднього виконавця робіт.

Економічний механізм для виробничих підрозділів (рослинництва, тваринництва, переробних і сервісних підприємств) грунтується на внутрішніх розрахункових цінах на вироблену продукцію та планово-облікових цінах на використані виробничі ресурси. Внутрішні розрахункові ціни можуть бути визначені на основі нормативних або фактичних витрат за 1-2 попередні роки. На наш погляд, вони повинні включати: матеріальні витрати, фонд оплати праці в гарантованих обсягах (прибуток), фіксовану величину госпрозрахункового доходу. Планово-облікові ціни на ресурси слід наблизити до поточних ринкових цін. Тільки в такому разі дія госпрозрахункового механізму на рівні підрозділу забезпечуватиме прибутковість кооперативного формування.

При організації діяльності підрозділів узагальнюючим результативним показником є госпрозрахунковий доход підприємства як різниця між вартістю виробленої продукції та матеріальними витратами на її виробництво. Порядок розподілу доходу виробничого підрозділу показано на рис. 2.

Рис. 2. Схема розподілу госпрозрахункового доходу підрозділу

Важливим напрямом удосконалення кооперативних структур є формування фінансового механізму, пов’язаного з поверненням паїв членам при виході з кооперативу. Визначений в Законі України “Про кооперацію” дворічний термін є досить суперечливим. З одного боку, повернення паю обов’язкове, а з іншого – відсутність коштів для негайного повернення. Крім того, при виході значної кількості членів це може призвести до ліквідації кооперативу як підприємства. Тому механізм потребує доопрацювання в напрямі продовження терміну повернення паїв до 4-5 років. Як показали дослідження, у статуті кооперативу доцільно вказувати оптимальну частку неподільного фонду в структурі власних коштів. Збільшення частки неподільного фонду до ? є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості кооперативу. З другого боку, зростання неподільного фонду при заморожуванні пайового та продовження строку повернення паїв може негативно вплинути на почуття власника і зменшити привабливість даної організаційно-правової структури. Проте, з точки зору інвестиційної привабливості кооперативні формування зі значним неподільним фондом мають переваги, це ж стосується й отримання кредитів (застава).

Тому політика формування конкретних кооперативних структур має враховувати негативні й позитивні сторони економічного механізму та ймовірність ліквідації підприємства при виборі співвідношення неподільного і пайового фонду в структурі власного капіталу. Методологічно це співвідношення визначається відношенням у поточному фінансуванні до суми пайового фонду.

Важлива роль у формуванні економічного механізму обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу належить формуванню системи внутрішніх економічних відносин, що є також передумовою ефективності та стійкості структури (рис.3).

Рис.3. Алгоритм економічного механізму обслуговуючого кооперативу

У дисертації обґрунтовані механізми формування й алгоритм реалізації системи внутрішніх економічних відносин у сільськогосподарському виробничому кооперативі (табл.5).

Таблиця 5

Етапи реалізації економічного механізму внутрішньогосподарських відносин виробничого кооперативу

Етапи | Сутність | Особливості реалізації

1.Прогнозування | Визначення попередньої ціни на основі прогнозу виручки і витрат, пов’язаних зі збутом | Відповідні дані повинен містити бізнес-план, який є інформаційною базою цього етапу. Можливе використання послуг інформаційно-консультаційних центрів

2.Виплати авансу | Від валового доходу відраховуються планові витрати і встановлюються авансові виплати | До реалізації продукції члена кооперативу виплачують аванс, але після продажу продукції кооперативом через дефіцит коштів

3.Фінансування | Сума, що залишилася після виплати авансу, використовується для функціональних потреб кооперативу | Забезпеченням внутрішнього фінансування кооперативу є відрахування з кожної одиниці товару. Утримання на певний час кооперативних виплат та прямі інвестиції можуть не забезпечити формування необхідних фінансових потреб

4.Розподіл доходу | Після забезпечення фінансових потреб кооперативу частина, що залишилася, розподіляється як кооперативні виплати, на паї та повернення паїв | Розмір кооперативних виплат визначається за результатом господарської діяльності. Порядок повернення паїв може чинити фінансовий тиск на кооператив, тому можливість повернення паїв можна передбачити у Правилах внутрішнього розпорядку, а його економічний механізм побудувати таким чином, щоб кооператив здійснював тільки перерозподіл паїв

Фінансове оздоровлення кооперативних підприємств через удосконалення економічного механізму діяльності матиме вирішальний вплив на їх становлення і розвиток.

За даними господарювання 67 сільськогосподарських виробничих кооперативів Полтавської та Черкаської областей досліджено вплив факторів на економічну ефективність діяльності підприємств.

В якості залежного (результуючого) фактора вибрано прибуток отриманий у 2002 році господарствами в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. В якості незалежних факторів, що впливають на результуючий, було відібрано такі: площа сільськогосподарських угідь (х1), кількість членів господарства (х2), фондозабезпеченість, тис. грн. (х3) та фондоозброєність, тис. грн. (х4).

Отримано модель (формула (1)):

У = -4,126 + 0,003х1 + 0,0225х3. (1)

Результат свідчить, що збільшення розмірів підприємств на 100 га в середньому дає можливість отримати 3 тис. гривень додаткового прибутку. Кожна тисяча гривень, додатково інвестована у сільськогосподарське виробництво, може дати 22,5 гривні додаткового прибутку.

Залучення додаткової робочої сили не дає позитивних результатів (від’ємний коефіцієнт кореляції).

Звичайно, при правильній організації праці, при раціональному розміщенні додаткових інвестицій можна отримати вищі показники ефективності.

ВИСНОВКИ

1. У розвитку багатоукладності аграрної економіки значна увага приділяється формуванню кооперативних структур. Встановлено, що до кооперативних дій сільськогосподарських товаровиробників спонукає необхідність гармонізації їх виробничої та ринкової діяльності, при цьому основними мотиваційними факторами є: необхідність протистояння посередницькому бізнесу, використання професійного управлінського персоналу, можливість координацій дій і розподілу ризику. Активізація кооперативних процесів є відповідною реакцією на зменшення регулюючої ролі держави.

2. Аналіз процесу становлення кооперативного сектора аграрної економіки з певними передбаченнями інституційних змін дає змогу змоделювати становлення кооперативних організацій, що характеризується таким алгоритмом:

прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів;

самоідентифікація й усвідомлення сільськогосподарськими товаро-виробниками свого економічного статусу, функцій та ролі в системі аграрних відносин;

вироблення стійких стереотипів кооперативного економічного мислення і поведінки ринкового спрямування;

формування ініціативної кооперативної поведінки з метою самозахисту;

становлення нової кооперативної культури, стрижнем якої є внутрішня мотивація суб’єктів аграрних відносин до розв’язання економічних завдань через свої кооперативні організації.

3. Специфічність кооперативного підприємства зумовлює особливий порядок його створення. По-перше, розвиток кооперації відбувається лише “знизу догори”, за ініціативи її безпосередніх учасників. По-друге, виникнення й реалізація ідеї створення кооперативу відбувається поетапно: висунення кооперативної ініціативи, техніко-економічне обгрунтування кооперативу, створення й реєстрація кооперативу, початок ділових операцій, економічне зростання та диверсифікація. По-третє, особливістю створення кооперативу є зміна форми лідерства в цьому процесі (ініціативна група, організаційний комітет, правління кооперативу), що відповідає ступеню сприйняття ідеї кооперативного співробітництва.

4. Виробничі сільськогосподарські кооперативи як особлива організаційно-правова форма великотоварних підприємств довели свою конкурентоспроможність у новій організаційній структурі сільського господарства. Створення кооперативів на добровільній основі об’єднання товаровиробників дає змогу максимально зберегти цілісність майнових комплексів, забезпечити господарське використання землі й реформованих підприємств та забезпечити соціальний захист і зайнятість сільського населення. В основі життєздатності та ефективної діяльності виробничих кооперативів лежить раціональна організація виробництва й управління з наданням структурним підрозділам економічної самостійності.

5. Результати соціологічного дослідження особистих селянських і фермерських господарств свідчать, що 75–87 відсотків респондентів бажають налагодити кооперативні зв‘язки з молокозаводами, м’ясопереробними підприємствами та цукровими заводами, а також співпрацювати з підприємствами по переробці овочів та з організаціями, які поставляють матеріально-технічні ресурси. Така зацікавленість в кооперуванні характерна для усіх регіонів і відповідає світовій тенденції розвитку кооперативної ініціативи.

6. Основними причинами гальмування розвитку кооперативних відносин є економічна слабкість дрібного приватного власника як провідної ланки кооперативного руху; відсутність коштів для формування матеріально-технічної бази; недостатня економіко-правова інформованість та підтримка сільськогосподарської кооперації з боку держави. Основними напрямами державної політики розвитку кооперації повинна бути допомога у формуванні матеріально-технічної бази з передачею в оренду чи безоплатною передачею майнових комплексів, що не використовуються.

7. З метою організаційного забезпечення Державної програми розвитку кооперації доцільно створити Вищу координаційну раду з питань розвитку кооперативного сектора економіки у складі керівників заінтересованих центральних органів управління, установ і представницьких кооперативних організацій усіх видів та напрямів діяльності. Така Рада повинна мати повноваження консультаційно-дорадчого органу з функціями законодавчої ініціативи і забезпечення зворотного зв’язку суб’єктів кооперативних структур з державними установами.

9. Для ефективного функціонування кооперативів необхідно підвищити регулюючу роль держави в напрямі:

подальшого врегулювання відносин власності на землю і майно та захисту майнових прав власників;

удосконалення фінансово-кредитного забезпечення й суттєвої підтримки новостворених кооперативних агроформувань;

сприяння розвитку ринкової інфраструктури аграрного виробництва на кооперативній основі;

залучення інвестицій, включаючи іноземні, на оновлення і модернізацію основних засобів виробництва;

прийняття Державної програми розвитку соціальної інфраструктури села на найближчі 4-5 років;

сприяння укрупненню землеволодінь і землекористувань та розвитку кооперованої спільної власності, насамперед на меліоровані землі й багаторічні насадження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Нечипоренко О.М. Земельні відносини у сільськогосподарських виробничих кооперативах // АгроІнКом. – 2002. – №1-3. – С.57 – 59.

2. Нечипоренко О.М. Економічні відносини між партнерами при кооперуванні // Економіка АПК. – 2002. – №7. – С.24 – 28.

3. Нечипоренко О.М. Основні принципи створення сільськогосподарських кооперативів // Економіка АПК. – 2003. – №6. – С.17 – 21.

4. Нечипоренко О.М. Тенденції кооперування в аграрному секторі економіки // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2003. – Вип. 182, т. ІІ. – С.367 – 384.

5. Нечипоренко О.М. Соціально-економічна сутність кооперування в сільському господарстві // Вісник аграрної науки. – 2003. – №8. – С.60 – 63.

Нечипоренко О.М. Організаційно-економічні аспекти формування кооперативних підприємств в аграрному секторі економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. Національний аграрний університет, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню економічних проблем розвитку сільськогосподарської кооперації, організаційно-економічних аспектів створення та функціонування виробничих й обслуговуючих кооперативів різних напрямів діяльності, а також питань формування інфраструктури аграрного ринку, кооперативного сектора економіки та його державного регулювання. Здійснено аналіз діяльності кооперативних структур із широким висвітленням й узагальненням світового досвіду.

Запропоновані шляхи та економічні механізми стимулювання подальшого розвитку кооперації в агропромисловому виробництві, створення сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності виробничих й обслуговуючих кооперативів, а також удосконалення нормативно-правової бази для розвитку сільськогосподарської кооперації. Доведено об’єктивну необхідність формування кооперативного сектора економіки, розроблено основні принципи формування кооперативних структур, підходи і дію економічних внутрішньогосподарських механізмів та етапи реалізації економічного механізму обслуговуючого кооперативу.

Ключові слова: сільськогосподарський кооператив, аграрний ринок, сільськогосподарський товаровиробник, сприятливе економічне середовище, економічний механізм, внутрігосподарські економічні відносини.

Нечипоренко А.Н. Организационно-экономические аспекты формирования кооперативных предприятий в аграрном секторе экономики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. Национальный аграрный университет, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию экономических проблем развития сельскохозяйственной кооперации, организационно-экономических аспектов формирования и функционирования производственных и обслуживающих кооперативов различных направлений деятельности, а также вопросов формирования инфраструктуры аграрного рынка и его государственного регулирования.

Предложены пути и экономические механизмы стимулирования дальнейшего развития кооперации в агропромышленном производстве, создания благоприятной экономической среды для эффективной деятельности производственных и сервисных кооперативов, а также совершенствования нормативно-правовой базы для развития сельскохозяйственной кооперации.

Обосновано положение о том, что развитие сельскохозяйственной кооперации является неотъемлемой составной аграрной реформы, обусловленной сущностью рыночных отношений. Кооперация – это способ организованной самозащиты сельскохозяйственных товаропроизводителей от влияния коммерческих, посреднических формирований. Кроме того, это способ обеспечения оптимального объёма хозяйственных операций, который не может быть выполнен индивидуальными предпринимательскими формированиями. Специфической особенностью развития кооперации в Украине является то, что формирование кооперативных структур и формирование собственников происходит одновременно.

Социальные факторы, действие