національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки”

ОхрІмовський Олександр Васильович

УДК 631.15:330.111.4 (477.85)

ПОРЕФОРМЕНИЙ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ВИРОБНИЦТВА РЕГІОНУ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України

Саблук Петро Трохимович

Національний науковий центр “Інститут

аграрної економіки”, директор

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук

Слав’юк Ростислав Анатолійович,

Волинський державний університет ім. Лесі Українки,

завідувач кафедри фінансів, підприємств і кредиту

кандидат економічних наук,

Минка Андрій Павлович,

Адміністрація Президента України,

Відділ галузевих проблем економіки,

головний консультант

Провідна установа: | Подільська державна аграрно-технічна академія Міністерства аграрної політики України

м. Кам’янець-Подільський

Захист відбудеться 8 червня 2004 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, кімн. 211.

Автореферат розісланий 07.05.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування нової системи господарювання пов’язане з реформуванням і розвитком агропромислового комплексу України та її регіонів. Незалежний шлях розвитку України зумовив необхідність формування ринкових відносин у сільському господарстві, в яких першочергового значення набуває сукупність взаємопов’язаних важелів і методів впливу на виробництво, обмін, розподіл і споживання продуктів.

У процесі реформування та розвитку агропромислового виробництва в цілому по країні і в її регіонах постають численні проблеми, зумовлені об’єктивними факторами загального стану розвитку економіки та суб’єктивними, найголовнішими з яких можна вважати недосконалість, а інколи й суперечливість нормативно-правової бази, нерозвиненість ринкової інфраструктури, недоліки у функціонуванні фінансово-економічного механізму, цінової політики, фінансово-кредитної й податкової системи, інформаційно-консультаційного забезпечення та відповідного рівня професійних знань.

Стан вивчення проблеми. Проблеми реформування та розвитку агропромислового виробництва знайшли відображення в працях В.Г. Андрій-чука, К.Ф Баркити, О.А. Бугуцького, Ф.М. Бородина, П.П. Борщевського, М.Х. Вдовиченка, П.Ф. Веденічева, М.В. Гладія, А.С. Даниленка, В.С. Дієсперо-ва, О.І. Здоровцова, А.К. Кінаха, С.М. Колотухи, І.В.Копитка, Г.І. Купалової, В.В. Липчука, Ю.О. Лупенка, К.М. Мельник, І.Р. Михасюка, М.К. Орлатого, О.М.Онищенка, Б.Й.Пасхавера, С.О. Передєрієва, Д.В. Полозенка, І.В. Прокопи, К.В.Прокопищак, М.П. Сахацького, В.Ф.Селеонова, В.І. Семчика, Р.А. Слав’ю-ка, В.О. Ушкоренка, Б.П. Яреми, К.І. Якуби.

У наукових дослідженнях П.Т. Саблука, І.Ф. Баланюка, М.В. Вишиванюка, П.І. Гайдуцького, М.Я. Дем’яненка, Ю.Я. Лузана, І.І.Лукінова, В.Я. Месель-Веселяка, В.П. Ситника, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина значна роль відводиться основам реформування, розвитку та формуванню економічного механізму агропромислового виробництва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук за науково-технічною програмою на 2001-2005 рр. “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтова-них ринкових умов в АПК” (затверджена Мінагрополітики України, Президією УААН, грудень 2000 року), підпрограма "Розробити теоретико-методологічні основи розвитку аграрної та соціальної політики на етапі відродження сільського господарства" (державний реєстраційний номер 0102U000260).

Основою дисертаційної роботи є результати власних досліджень автора, які проводилися протягом 2000-2003 років у Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” та Буковинському інституті агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування й оцінка економічних механізмів розвитку сільськогосподарського виробництва в Чернівецькій області, аналіз пореформеної трансформації економічних відносин та впливу на них механізмів державного і ринкового регулювання, опрацювання макро- та мікроекономічної системи господарювання, що забезпечує стійкий розвиток і послідовне виробництво за рахунок відновлення виробничих ресурсів на новій техніко-технологічній основі.

Відповідно до визначеної мети ставилися такі наукові завдання:

·

·

·

·

·

Об-’єктом дослідження є процеси пореформеного розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні та Чернівецькій області як одному з регіонів держави.

Предметом дослідження є суспільно-політичні та соціально-економічні передумови змін економічних відносин у сільському господарстві з метою забезпечення переведення його на прогресивні засади розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, теорія перехідної економіки, комплексний підхід до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, наукові праці економістів-аграрників із питань економічної ефективності виробництва, менеджменту, маркетингу, розвитку агробізнесу в умовах формування ринкових відносин, чинна законодавча і нормативна база.

Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань використовувалися такі методи: системного аналізу, статистико-економічний, групувань, індексів, монографічний, експертних оцінок.

Історико-економічний метод застосований при аналізі еволюції теорій державного регулювання економіки, дослідження процесу розвитку аграрної політики щодо сільськогосподарських підприємств, особистих господарств громадян, формування економічної культури селян і становлення кооперативного та фермерського укладів на селі.

За допомогою методу порівняльного аналізу визначена ефективність різних організаційно-правових форм господарювання, досліджено розвиток аграрного виробництва в Україні та Чернівецькій області. Даний метод використано також для зіставлення показників статистичної інформації при аналізі багаторічних даних.

Абстрактно-логічний метод застосовувався при опрацюванні моделі впливу економічних чинників на якість продукції; графічний метод застосований для відображення схем взаємозв’язку і розвитку окремих процесів або відносин суб’єктів ринку; розрахунково-конструктивний і балансовий методи – при визначенні обсягів виробництва продукції; монографічний метод – при вивченні досвіду підприємницької діяльності окремих суб’єктів господарювання.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження є дані Міністерства аграрної політики України та Головного управління сільського господарства і продовольства Чернівецької області, статистичні збірники Державного комітету статистики України й обласного управління статистики Чернівецької області за 1990-2003 роки, спеціальна література іноземних і вітчизняних авторів, законодавчі акти та інші нормативно-методичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження становить сукупність одержаних результатів теоретико-методологічного та практичного характеру:

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Загальний результат наукового дослідження полягає в тому, що він сприятиме підвищенню ефектив-ності розвитку пореформеного сільськогосподарського виробництва в регіоні, а також може бути використаний при здійсненні регіональних напрямів аграрної реформи, удосконаленні фінансової, податкової та цінової політики сільсько-господарського виробництва, формуванні соціальної інфраструктури села.

Особистий внесок здобувача у досліджувану проблему. Формулювання програми дослідницьких робіт, збір і аналіз літературних та нормативних джерел, узагальнення впливу економічних механізмів на реформування АПК України та Чернівецької області, висновки і пропозиції, що виносяться автором на захист, виконані самостійно. Всі публікації у фахових виданнях виконані особисто.

Дисертація є науковим дослідженням, виконаним здобувачем відповідно до поставлених мети і завдань на основі опрацьованої літератури, збору й обробки статистичних даних.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні результати дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних, державних та регіональних науково-практичних конференціях, матеріали друкувались у наукових вісниках міжвузівських науково-практичних конференцій. Зокрема на міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми і перспективи розвитку фінансової політики в Україні в умовах ринкової економіки” (м. Чернівці, 1999 р.); “Державна регіональна політика. Стратегічні пріоритети розвитку потенціалу регіонів” (м. Чернівці, 2002 р.); “Стан та розвиток агропромислового виробництва в межах Єврорегіону “Верхній Прут” (м. Чернівці, 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 6 особистих опублікованих працях загальним обсягом 1,63 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 187 сторінках комп’ютерного тексту, містить 35 таблиць, 5 рисунків. Складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (108 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі дисертації – “Теоретико-методологічні основи пореформеного розвитку сільськогосподарського виробництва в регіоні” – досліджується розвиток аграрних відносин на основі теоретичної та методологічної бази, науково-методологічних засад, їх особливостей і практичного здійснення як на сучасному етапі, так і на перспективу.

Перехід України на політично незалежний шлях розвитку зумовив об’єктивну необхідність перегляду системи суспільних відносин, у тому числі в сільському господарстві, переведення його на нові засади розвитку.

Вирішенню нових засад правового забезпечення земельних і аграрних відносин сприяла ліквідація державної монополії власності на землю й передача її селянам.

Акцентується увага на тому, що сучасні аграрні відносини – це стратегічно орієнтовані суспільно-політичні та соціально-економічні відносини.

Серцевиною аграрної реформи вважається земельна реформа. Посилений інтерес селян до її проведення призводить до формування і прояву на практиці важливих соціально-економічних відносин, що охоплюють політико-правові та соціально-економічні питання, підпорядковані задоволенню інтересів селянина. Вирішення сучасних засад селянського питання сприятиме підвищенню довіри селян до влади, якщо вона відповідає їх реальним інтересам. Будь-яке відволікання у вирішенні селянського питання обов’язково матиме негативний вплив на дієвість економічної політики.

Автор відмічає, що аграрні відносини повинні мати відпрацьовану й надійну політико-правову базу, її стратегічну спрямованість та орієнтири на кінцеві результати. Визначення положень методологічних засад аграрної реформи має враховувати їх комплексність, сукупність організаційних і соціально-економічних складових. До таких визначальних методологічних засад відносяться:

- відповідність реформи політичним і соціально-економічним завданням становлення держави;

- узгодженість проведення реформи в аграрному секторі зі стратегічними завданнями реформування економіки в цілому та економічна підтримка її з боку держави;

- підпорядкованість реформи інтересам селян, визначення її кінцевої мети, етапів і тактики досягнення, передбачення найближчих стратегічних соціально-економічних результатів;

- забезпечення здійснення аграрної реформи відповідною законодавчою базою та нормативно-правовими актами, створення сприятливих умов ефективної реалізації макроекономічних і регіональних передумов;

- реформування земельних і майнових відносин, впровадження прогресивних форм господарювання, аналіз стану реформування з внесенням коректив, а також керування реформою органами державної влади й первинними ланками аграрного виробництва з надійним кадровим й організаційно-технічним забезпеченням її проведення.

Ці положення є комплексними, тому що охоплюють сукупність органі-заційних, економічних і соціальних складових. На цьому методологічному підґрунті виникає необхідність розгляду аграрної реформи як єдиної соціально-економічної системи з найважливішими підсистемами, науковими поглядами, пропозиціями й напрацюваннями – з одного боку, і адекватними фактичними діями щодо їх втілення – з іншого.

Найважливішими чинниками методологічних засад аграрної реформи є надійне продовольче забезпечення і продовольчий достаток України та її політичної й територіальної недоторканості та цілісності.

Акцентується увага на необхідності удосконалення правового забезпечення аграрної реформи, особливо у земельних відносинах, права власності на землю. Винятково важливим підходом має бути здійснення єдиної, узгодженої по вертикалі політики в державі. Необхідне обґрунтоване, вміле й виважене поєднання макрочинників і мікрочинників у процесі здійснення реформи.

Характеризуючи значення аграрної реформи, етапи пореформеного розвитку аграрних відносин, автором дається оцінка здійснення практичних кроків щодо отримання перших соціально-економічних результатів, відродження аграрного сектора економіки, основною метою якого є забезпечення його розвитку в таких напрямах:

-

-

-

-

Складовою дослідження методології є пореформений розвиток аграрних відносин в регіоні (області), а також особливості, які надають їй певної своєрідності, головними серед яких є:

-

-

-

За дослідженням автора реформування колективних сільськогоспо-дарських підприємств в області здійснюється з виявленням процесу оптимізації виробництва шляхом створення невеликих за розмірами власних господарств.

Організація сільськогосподарського виробництва в різноукладних типах має певні особливості землекористування, галузевої структури, територіальної організації та її прив’язаності до окремих районів, спеціалізації, рівня усуспільнення виробництва, природного різновиду краю, соціально-демографічної своєрідності, традицій, культури та самобутнього побуту.

Підсумовуючи результати реформування агропромислового виробництва та земельних відносин у регіоні, автор стверджує, що курс, визначений державою щодо становлення повноцінного власника землі та майна, виправдовує себе та є потужним джерелом позитивних економічних зрушень.

В результаті земельної реформи у досліджуваній області відбувся суттєвий перерозподіл земель між її власниками та користувачами. У суспільному секторі краю площі сільськогосподарських угідь зменшилися у 1,5 раза, а в особистих господарствах громадян – збільшилися утричі. Розширене дрібнотоварне виробництво, яке зберегло своє чільне місце в обсягах виробництва валової продукції і збільшилось з 39,4 % в 1990 році до 83,3 % в 2001 році. Таке зростання зумовлено великим спадом виробництва у суспільному секторі, що підтверджують дані таблиці 1.

Особисте селянське господарство у нинішніх умовах набуває абсолютно іншого характеру, значні обсяги сільськогосподарського виробництва області перемістилися у цей сектор. Переваги сільськогосподарських підприємств порівняно з дрібним особистим виробництвом виявилися зовсім незначними.

Таблиця 1

Частка валової продукції сільського господарства в результаті перерозподілу земельних угідь Чернівецької області, % |

Показники | 1990 р. | 2001 р. | суспільний сектор | господарства населення | суспільний сектор | господарства громадян | фермерські господарства | Україна | Площа сільськогосподарських угідь | 93,5 | 6,5 | 67,3 | 25,5 | 7,2 | Валова продукція | 70,6 | 29,4 | 38,7 | 58,3 | 3,0 | Чернівецька область | Площа сільськогосподарських угідь | 86,0 | 14,0 | 57,5 | 40,8 | 1,7 | Валова продукція | 60,6 | 39,4 | 15,9 | 83,3 | 0,8 |

Певного значення набуває на Буковині розвиток фермерських господарств, становлення яких відбувається зі значними ускладненнями, внаслідок чого вони ще не набули помітного місця у розвитку сільськогосподарської галузі.

З огляду на вищенаведене, автором зроблено висновок, що на Буковині прискорено формується сприятливе середовище щодо процесу утвердження середніх і дрібних власників-господарів, їх подальший розвиток залежатиме від здійснюваної державою аграрної політики, а також від того, наскільки ефективно селяни зможуть використати одержані у власність землю та майно.

У другому розділі дисертації – “Економічні чинники розвитку сільськогосподарського виробництва” – розглянуто економічні чинники реформи, які повинні позитивно впливати на економічний стан сільськогосподарських підприємств, активізацію роботи щодо формування інфраструктури аграрного ринку, пільгового кредитування для проведення сільськогосподарських робіт, а також виконання державних цільових програм.

Перехід економіки України до ринку характеризується підвищенням ролі фінансово-економічного механізму галузі. В цих умовах роль економічних чинників у ринкових умовах набуває першорядного значення, оскільки вони характеризують кінцеві результати виробничо-господарської діяльності.

Автор відмічає, що розвитку агропромислового комплексу має сприяти вдосконалення фінансово-економічних важелів і соціальної спрямованості села шляхом:

-

-

-

-

-

Досліджуючи нинішній фінансовий стан агропромислового виробництва області автор відмічає, що він залишається ще нестабільним. На фінансові можливості сільськогосподарських товаровиробників вплинув механізм так званого державного замовлення на сільськогосподарську продукцію, що діяв упродовж 1994-1997 років. За вказаний період кредиторська заборгованість зросла у 10-15 разів, а збитки від господарської діяльності на кінець 1997 року досягли 70 млн. грн., що практично призвело до втрати обігових коштів.

Реформовані у колективні та приватні сільськогосподарські підприємства області одержали від попередніх господарств великі борги перед державою, залишки яких на 1 січня 2002 року становили 21,5 млн. грн., або з розрахунку на одне новостворене господарство 70,0 тис. грн. Вихід з даної ситуації автор вбачає в удосконаленні державної підтримки товаровиробників шляхом створення законодавчих передумов рентабельного виробництва через запровадження системи фінансово-кредитного забезпечення та подолання диспаритету цін. Забезпечення фінансової достатності й використання інвестиційних коштів має покладатися на державу.

Чільне місце у дисертації посідає дослідження щодо фінансового забезпечення розвитку АПК, формування основних джерел фінансових ресурсів. Нормальне функціонування галузі вимагає раціонального й обґрунтованого співвідношення між власними та залученими коштами. Основними джерелами формування мають стати внутрішні та зовнішні – як залучені, так і запозичені фінансові ресурси.

Для забезпечення раціонального й обґрунтованого співвідношення між власними та запозиченими джерелами фінансування щодо нормального функ-ціонування галузі та її сезонності важливим фінансовим джерелом є бюджетне фінансування, обсяги якого за останні роки значно зросли. В ринкових умовах сільське господарство не може розвиватися виключно за принципом само-фінансування, а тому фінансовий стан сільського господарства має залежати від частки фінансових ресурсів, яку держава повинна виділяти (табл. 2).

Таблиця 2

Державна підтримка сільськогосподарського

виробництва Чернівецької області, млн. грн.

Показники | Роки | 2000 | 2001 | 2002 | Фінансування цільових програм і підтримка виробництва

продукції | 0,3 | 4,9 | 6,0 | Компенсація процентних ставок за кредити | 1,1 | 3,9 | 3,0 | Дотації з виробництва молока і м’яса | 10,4 | 11,8 | 13,5 | Надання пільг по ПДВ | 9,1 | 5,8 | 9,5 | Відшкодування втрат і збитків | 2,8 | х | х | Списання та реструктуризація боргу перед бюджетом | х | х | 62,1 | Проведення взаємозаліку по компенсації вартості будівництва об’єктів соціальної сфери | х | 1,5 | х |

Роль бюджетних коштів у забезпеченні розвитку аграрного сектора економіки має проявлятись у стимулюванні комерційних банків, що кредитують приватного власника землі, сільськогосподарські товариства, фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, державні сільськогосподарські підприємства. Поряд з державною підтримкою умовою ефективного розвитку є страхування ризиків у сільському господарстві. Для цього необхідно сформувати відповідну умовам виробництва в галузі систему страхування з метою зниження рівня ризикованості виробничої діяльності, оскільки втрати та збитки від природних і стихійних чинників по АПК Чернівецької області за 1999-2001 роки становили 48,4 млн. грн., з яких відшкодовано господарствам страховими установами та за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів тільки 7,2 % до загального обсягу збитків. Для створення нормальних умов господарювання потрібен надійний страховий захист.

Важливим чинником розвитку сільського господарства є створення належних умов для ефективного інвестування його, підвищення рівня концентрації капіталу, залучення та раціонального використання інвестицій. Аграрний інвестиційний процес в області, як і по Україні, має складний характер динаміки обсягів інвестиції. Для вирішення інвестиційної проблеми у сільському господарстві необхідно відрегулювати економічні відносини у державі, які б забезпечували еквівалентний обмін між сільським господарством та іншими галузями й сферами економіки, здійснювати економічне регулювання обґрунтованих і взаємовигідних цін на інвестиційні ресурси. Поліпшення інвестиційного клімату сприятиме також подальша реалізація заходів щодо залучення у сільське господарство іноземних інвестицій. Створення іпотечних механізмів кредитування, розробка і реалізація інвестиційних програм на загальнодержавному та регіональних рівнях можливі за умови застосування податкових і митних пільг з боку держави.

Автор висловлює думку, що розвитку науково-технічної й інвестиційної діяльності сприяло б створення галузевого інноваційного фонду.

Особлива увага у дисертації відводиться дослідженню процесу цінового механізму, фінансово-кредитних відносин і податкової системи.

Регулювання міжгалузевих відносин, дотримання паритетності цін на сільськогосподарську продукцію, нарощування виробництва продукції повинно здійснюватися шляхом державного регулювання та впливати на поліпшення фінансового стану підприємств АПК. Існування впродовж попередніх років викривленого механізму ціноутворення й розрахунків за продукцію зумовило глибоку кризу платежів між суб’єктами господарювання та втрати обігових коштів. Впровадження у 1998-2000 роках економічного регулювання, в тому числі бюджетної підтримки виробництва сільськогосподарської продукції, позитивно вплинуло на фінансовий стан підприємств АПК. Подальше удосконалення механізму державного регулювання та ціноутворення сприятиме збільшенню обсягів виробництва, а також поліпшенню фінансового становища підприємств АПК шляхом уведення еквівалентних і гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію, збалансованого поєднання державного регулювання з економічною свободою підприємств, забезпечення соціально-економічного захисту вітчизняних товаровиробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріально-технічних ресурсів, робочої сили тощо.

Дослідження діючого порядку пільгового кредитування сільськогоспо-дарських товаровиробників показує, що воно нині не створює необхідних умов для розвитку вітчизняних товаровиробників. Режим спеціального кредитування для сільськогосподарських підприємств, який передбачає часткову компенсацію ставки за кредитами за рахунок Державного бюджету України, не забезпечує пільгових умов кредитування. Він пов’язаний з обліковою ставкою Національного банку України, яка нині в 3-4 рази нижча, ніж фактична ставка за користування кредитами, наданими комерційними банками. Відсутність довгострокового кредитування та високі ставки за користування короткостроковим кредитом комерційних банків (15-20 відсотків) не дають можливості сільськогосподарським товаровиробникам проводити оновлення машинно-тракторного парку, основного стада тварин, поліпшувати родючість ґрунтів. Для урегулювання ситуації, що склалась в агропромисловому виробництві, необхідні зміни існуючого порядку кредитування, в тому числі механізму відшкодування відсотків по кредитах, наданих комерційними банками, та запровадження для сільськогосподарських товаровиробників пільгового середньострокового і довгострокового кредитування капітальних інвестицій з обов’язковим відшкодування за рахунок коштів державного бюджету.

Автор відмічає, що головним завданням державної програми фінансової стабілізації сільськогосподарських підприємств має стати узгодження цінової, податкової та кредитної політики з урахуванням реальних потреб сільського господарства. Потрібен комплекс заходів щодо регулювання кредитних відно-син, опрацювання та запровадження механізмів здійснення кредитування сільсь-когосподарських товаровиробників, формування кредитної інфраструктури.

В дисертації вказується, що не менш важливою для вирішення проблем стійкого рентабельного виробництва є податкова політика держави. Пошуки стимулюючої функції податкового механізму стосовно виробників сільськогосподарської продукції призвели до запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, що сприяло одержанню від сільського господарства хоча б частини податків, які повинні сплачуватись до бюджету. Прийнята система має стимулюючий ефект, від якого виграють сільгосптоваровиробники і держава.

Як результат, обсяги реального надходження платежів до бюджету за останні два роки збільшилися в 1,9 раза. Разом з тим оподаткування, особливо із застосуванням фіксованого податку, не є ідеальним для реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, що ставить у невигідні умови господарювання організаційно-правові форми, створені на приватній власності, у сплаті податків та потребує перенесення сплати податків із підприємств на громадян – власників майна та землі.

У подальшому основними прямими податками для сільськогосподарських підприємств повинні стати земельний і податок на прибуток, що, на переконання автора, є оптимальними в умовах приватної власності на землю й майно.

У третьому розділі дисертації – “Розвиток сільськогосподарського виробництва як умова соціального відродження села” – розглянуто стан забезпечення умов ефективного використання ресурсів агропромислового виробництва. Комплекс організаційних чинників покликаний підвищити ефективність застосування нових економічних методів ресурсозабезпечення, оздоровлення соціальної, демографічної і соціально-психологічної ситуації на селі, зміцнення кадрового потенціалу пореформеного розвитку.

Відмічено, що перехід до ринкових відносин потребує радикальної зміни виробництва, застосування нових методів ресурсозабезпечення, впровадження механізму збалансованості економічного й соціального розвитку сільськогоспо-дарської галузі. Нові економічні відносини є головними чинниками ефективності ведення виробництва, які оптимізують використання засобів виробництва і матеріальних витрат, а також пошук ефективніших шляхів і механізмів їх реалізації.

Обґрунтовано положення про те, що поглиблення економічних реформ, прихід приватного власника розцінюється як головний чинник технічного забезпечення господарств, сприяння пошуку оптимальних шляхів і механізмів ведення сільськогосподарського виробництва. Тільки оснащеність сучасною сільськогосподарською технікою й устаткуванням сприяє ефективному веденню сільськогосподарського виробництва. Однак кількісне зменшення впродовж попереднього десятиріччя матеріальних і технічних ресурсів, їх зношеність значно знизили ефективність праці та результативні показники виробництва сільськогосподарської продукції. Масштабне переозброєння підприємств АПК сучасною технікою, впровадження нових технологій виробництва, а також забезпечення матеріальними ресурсами потребує значної державної підтримки.

Ресурсне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників повинно здійснюватися в основному за рахунок вітчизняного виробництва і через широко розвинену мережу ринку технічного обслуговування.

Із досвіду країн, які знаходяться у сприятливіших умовах та не витрачають великі обсяги коштів на капіталовкладення, пропонується розв’язувати цю проблему шляхом міжгосподарського кооперування на основі лізингу для спільного використання техніки і забезпечення агротехнічного сервісу. Одним із шляхів поновлення машинно-тракторного парку аграрного сектора є створення машинно-технологічних станцій.

Автор доводить, що створення кооперативних структур у сфері агросервісу та матеріально-технічного забезпечення необхідно стимулювати шляхом поширення на них пільгового оподаткування, яке діє для сільськогосподарських товаровиробників, а фінансово-кредитне забезпечення техніко-технологічного переоснащення агропромислового комплексу має спрямовуватись на стимулювання виробництва високонадійних машин, обладнання, запасних частин, їх реалізацію, якісне обслуговування й ефективне використання. В системі матеріально-технічного забезпечення основними джерелами мають бути обігові кошти підприємств, амортизаційний фонд, кредитні ресурси банків, державний та місцеві бюджети, приватний й акціонерний капітал.

У розділі висвітлюється проблема відтворення та розвитку соціального потенціалу сільського населення у пореформеному періоді, їх життєзабезпечення. Економічна криза країни обмежила можливості підтримувати соціальну сферу та рівень соціального забезпечення селян. Подолання занепаду села та поступове відродження його соціальних і демографічних складових є важливим завданням розвитку сільського господарства на пореформеному етапі.

Важливе значення відведено питанню проведення державою ефективнішої соціальної політики щодо села, покликаної забезпечити повне, надійне і незворотне вирішення життєзабезпечення сільських громадян шляхом створення умов для подолання безробіття на селі, підвищення трудової зайнятості селян та інших жителів села, у тому числі шляхом розвитку їх самозайнятості (табл. 3).

Таблиця 3

Забезпечення зайнятості та соціальний захист безробітних, які проживають у сільській місцевості

Показники | Чисельність безробітних, яким надаються соціальні послуги службою зайнятості (осіб) |

Використання коштів з фонду загально-обо-в’язкового державного соціального страхува-ння на випадок безробіття, тис. грн. |

Власні кошти підприємств,

тис. грн. |

2002 р. фактично | 2003 р. прогноз | 2002 р. фактично | 2003 р. прогноз | 2002 р. фактично | 2003 р. прогноз | Соціальний захист безробітних, які проживають у сільській місцевості, всього | 24262 | 25183 | 11988,7 | 18058,3 | 269 | 285 | у тому числі | - працевлаштування | 6521 | 6550 | - | - | - | - | - професійна підготовка та перепідготовка | 1247 | 1494 | 267,6 | 348,3 | - охоплення громадськими роботами |

3968 | 3990 | 248,8 | 310,0 | 269,0 | 285,0 | - допомога по безробіттю на кінець року | 17020 | 19530 | 11472,3 | 17400,0 | - | - |

Характерною ознакою цих процесів на селі є зміна форм власності. Формування і функціонування ринку робочої сили необхідно здійснювати за рахунок розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, удосконалення мотиваційного механізму раціонального використання робочої сили. Одним із заходів щодо підвищення сільської зайнятості в умовах Прикарпаття, в тому числі на Буковині, є розвиток місцевого (зеленого) туризму.

Одночасно привертається увага до вирішення соціальних проблем як за рахунок державної підтримки, так і активної позиції територіальних громад, місцевих органів влади, всіх суб’єктів підприємницької діяльності на селі.

Створення оптимальних умов соціального розвитку кожного сільського поселення краю передбачено у програмі “Розвиток соціальної сфери села Чернівецької області на період до 2005 року”, де на державному, регіональному та місцевому рівнях визначена стратегія, пріоритети соціальної розбудови сільських територій та їх фінансове забезпечення. Відродження соціальної сфери села передбачає одночасне відтворення й поглиблення культурних і духовних надбань селянства, формування сприятливої соціально-психологічної й оздоровлення демографічної ситуації.

У дисертації обґрунтовано також положення, що важливим результатом вирішення на пореформеному етапі соціально-економічних проблем стане оздоровлення демографічної ситуації на селі. В області вона не є настільки складною, як в інших регіонах, однак недооцінка важливості цього положення може з часом її ускладнити. У зв’язку з цим опрацьовано організаційні та соціальні заходи, здійснення яких сприятиме припиненню негативних демографічних тенденцій і поступовому відтворенню традиційних для регіону тенденцій високої людності сільських поселень.

Завершальним у цьому розділі дисертації є розгляд соціально-економічної проблеми використання і закріплення кадрів на селі.

Відмічається, що глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, проведення активної соціальної політики на селі значною мірою залежить від кадрового потенціалу галузі, рівня його підготовки. Зміна форм власності та принципи господарювання підвищують вимоги до якісних характеристик керівників і спеціалістів підприємств сільськогосподарського виробництва, науковців щодо їх прав, обов’язків і відповідальності на всіх рівнях – обласному, районному, господарському, розробників наукових програм та їх впровадження у виробництво. Звертається увага на те, що вирішення соціально-економічних проблем використання і закріплення кадрів на селі неможливі без змін характеру та якісної зміни умов праці, її оплати (рисунок).

Середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві

Чернівецької області

Поліпшення культурно-побутових і житлових умов сільського населення є найважливішим чинником стабілізації кадрів сільськогосподарських підприємств, а також соціальної інфраструктури на селі. На здійснення цих завдань спрямовані галузеві програми “Кадри АПК Буковини – 2004” та “Кадри АПК – 2010”, виконання яких дозволить задовольнити потреби агропромис-лового сектора регіону у висококваліфікованих фахівцях.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дає підстави зробити узагальнені висновки і внести такі пропозиції.

1.

2.

Завершення реформування агропромислового виробництва має бути забезпечене комплексними й системними юридично-правовими і технічно-методичними чинниками. Необхідно прийняти закони, які доповнюватимуть Земельний кодекс, а також програму завершення земельної реформи в Україні.

3. Особливості реформування аграрних відносин у Чернівецькій області зумовлені своєрідністю природних умов, забезпеченістю земельними ресурсами, структурою сільськогосподарських угідь, традиціями землекористування і господарювання. Під впливом цих своєрідних для області чинників здійснювався процес формування господарської діяльності підприємств АПК та вибір форм господарювання. На відміну від інших регіонів в Чернівецькій області частка господарств населення у виробництві валової продукції досягла 83,3 % проти 58,3 % по Україні.

4. Економічні механізми пореформеного розвитку сільськогосподарського виробництва мають базуватися на удосконаленні ринкового регулювання економіки, цін і ціноутворення, кредитування, оподаткування й інвестиційної діяльності. Розв’язання цієї проблеми частково можливе за рахунок іпотечного кредитування та запровадження нових систем кредитування через нові типи спеціалізованих банківських і небанківських кредитних установ, наближених до нових структур сільськогосподарського виробництва, запровадження середньо- та довгострокового кредитування капітальних інвестицій з відшкодуванням за рахунок держави, а також удосконалення механізму відшкодування відсотків по кредитах. Крім цього потребують значного збільшення обсяги фінансування із бюджету галузі, особливо щодо виробництва тваринницької продукції.

5. Для поліпшення фінансового стану підприємств АПК необхідно шляхом державного регулювання увести еквівалентні та гарантовані ціни на його продукцію, удосконалити механізм формування інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції, закупки ресурсів до якого та їх реалізацію здійснювати через біржі на основі визначених ними цін. Через цільові ціни на основні види продукції забезпечити підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників, розвивати систему заставної закупівлі продукції через операторів ринку та формування служб цінового моніторингу.

6. Система оподаткування сільськогосподарських підприємств має бути диференційована з урахуванням оцінки земель. Практика доводить, що діючий фіксований податок вимагає удосконалення як самої його структури, так і механізму сплати. Основними податками повинні бути земельний і податок на прибуток, а об’єкт оподаткування має переміститись із підприємств до громадян, які є власниками майна.

7. На сучасному етапі постає завдання опрацювання методики прогнозування агропромислового виробництва на загальнодержавному і регіональному рівнях, виконання цільових регіональних програм розвитку та підтримки агропромислового виробництва з визначеним організаційним і фінансовим забезпеченням, строками й конкретними виконавцями.

8. Подальший розвиток АПК України неможливий без забезпечення його сучасною технікою та передовими технологіями. Нині склалася критична ситуація із забезпеченістю сільськогосподарських підприємств необхідною технікою та іншими матеріально-технічними ресурсами, оскільки можливості екстенсивного росту в агропромисловому комплексі досить обмежені. Тому ефективність ведення виробництва в нових економічних відносинах (прихід приватного власника) потребують оптимізації використання засобів виробництва і матеріальних витрат. Ресурсне забезпечення АПК почало повністю залежати від наявності коштів у сільськогосподарських товаровиробників. Пошук оптимальних й економічно прийнятних шляхів і механізмів ведення сільськогосподарського виробництва є одним із чинників виправлення ситуації в сільськогосподарському виробництві.

Ефективне ведення сільськогосподарського виробництва вимагає його оснащеності сучасною технікою, впровадження передових технологій виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, оскільки створення приватно-орендних і фермерських господарств, розвиток особистих господарств населення зумовили певні зміни в організаційних формах придбання та використання сільськогосподарської техніки.

9. Забезпечення підприємств аграрного сектора матеріально-технічними ресурсами потребує масштабного реформування їх виробництва, реалізації, обслуговування та використання на основі зміни цінової, фінансово-кредитної й податкової політики держави. Система матеріально-технічного забезпечення ринкового типу має формуватися таким шляхом:

-

-

-

-

-

-

-

-

10. Подальший розвиток соціальної інфраструктури села потребує створення нових формувань, які б забезпечували сільське населення послугами ширшого асортименту та кращої якості. У сучасних економічних умовах соціальні питання сільського населення повинні вирішуватися на основі загальнодержавних і регіональних програм розвитку села.

11. Політика зайнятості в сільській місцевості має бути спрямована на максимальне залучення наявних трудових ресурсів в агропромислову сферу, в систему агробізнесу на селі, розвиток промисловості з переробки сільськогосподарської сировини, інших видів сільськогосподарської діяльності та соціальну сферу. Значного розвитку слід надати місцевому (зеленому) туризму в сільській місцевості, а також використанню лісових ресурсів.

12. Процес відновлення діяльності закладів соціальної інфраструктури села, розвиток житлового фонду та його облаштування має здійснюватися на основі державної підтримки шляхом значного збільшення обсягів державних капітальних вкладень, кредитування населення на тривалий період, що доповнюватиметься різними видами підтримки місцевих органів влади. Задоволенням місцевих потреб населення повинні опікуватися переважно місцеві органи влади й самоврядування.

13. Ефективна робота в ринкових умовах господарювання залежить насамперед від якості управління, а також кваліфікованого кадрового забезпечення на всіх ділянках виробництва. Перехід від планово-розподільчої системи господарювання до ринкових відносин кардинально змінили принципи управління на всіх рівнях – обласному, районному, приватно-господарському.

Сутність кадрово-управлінського забезпечення розвитку аграрних відносин має полягати у дотриманні співвідношення прав, обов’язків і відповідальності, що в кінцевому результаті визначає ефективність галузі та окремих господарств. Сучасний розвиток агропромислового комплексу вимагає перебудови системи підготовки кадрів, яка повинна стати першочерговим завданням при визначенні нової концепції аграрної політики. Заходи щодо задоволення потреб аграрного сектора регіону у висококваліфікованих фахівцях та робітничих кадрах необхідно здійснювати шляхом складання та реалізації програм кадрового забезпечення АПК на рік, а також на тривалий період.

Провідна роль у вирішенні трудових аспектів належить гарантуванню соціального захисту працівників АПК, їх матеріальному стимулюванню, комплексному розвитку інфраструктури в сільській місцевості, забезпеченню належних умов праці, добробуту та життєдіяльності.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Охрімовський О.В. Реформи: підсумки і завдання. // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Випуск ІІ: Економічні науки. – У 2-х частинах. Частина 1. – Чернівці: АНТ ЛТД, 2002. – С.124-130 (0,29