Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова

Попік Ірина Петрівна

УДК 811.111’37:159.925.8

Лексико-семантичне поле „жестикуляція”

в мові та мовленні

(на матеріалі англомовних словників і текстів)

Спеціальність 10.02.04. – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі лексикології та стилістики англійської мови Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Колегаєва Ірина Михайлівна,

завідувач кафедри лексикології та стилістики англійської мови Одеського національного університету ім..І.І.Мечникова;

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бєлєхова Лариса Іванівна,

професор кафедри романо-германських мов Херсонського державного університету;

кандидат філологічних наук, доцент

Шама Ірина Миколаївна,

завідувач кафедри англійської філології Запорізького державного університету;

Провідна установа: Львівський національний університет ім. І. Франка, кафедра іноземних мов гуманітарних факультетів Міністерства освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться 24 червня 2004 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано 24 травня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Згідно з твердженням Ч. Морріса, „людська цивілізація неможлива без знаків та знакових систем, людський розум невіддільний від функціонування знаків” [Морріс Ч. 2001]. Взаємодія членів соціуму передбачає інформаційний обмін між ними, при якому використовуються різні канали зв’язку: зоровий та акустичний, різні коди, в тому числі вербальний та невербальний, або паралінгвістичний.

З середини ХХ ст. паралінгвістика привертає до себе велику увагу дослідників у сфері людської комунікації. Основними в паралінгвістиці як науці стали теоретичні побудови та спостереження, викладені в публікаціях Є.М. Верещагіна та В.Г. Костомарова, І.Н. Горєлова, Г.В. Колшанського, Г.Є.Крейдліна, Т.М. Ніколаєвої, А.А. Акишиної. Серед англомовних авторів широко відомі імена R.L. Birdwhistell, D. Crystal, D. Quirk, A. Kendon, D. McNeill та багатьох інших. Паравербальна комунікація досліджувалася з точки зору її семантики, етнокультурної, етикетно-комунікативної, соціопсихологічної специфіки. Існують численні дослідження естетичної функції зображеної паравербальної комунікації: див. роботи останнього десятиліття Л.Г. Вікулової, Є.А. Калугіної, F. Poyatos та ін.

Наше дослідження звертається до маловивченої до цього часу семіотичної проблеми співвідношення вербального та паравербального кодів людського спілкування. Оперативною одиницею паравербального, а саме кінетичного коду виступає кінема, тобто знаковий рух тіла людини, який може бути описаний та означений засобами природної, у нашому випадку англійської мови. Слово або словосполучення, яке називає кінему, передає інформацію про її пластичну форму та смисловий зміст, називаємо вербалізованою кінемою (ВК).

Вивчення та опис одиниць кінетичного коду в їх вербально означеній формі проводиться з метою виявлення польової структури, яку утворюють ВК англійської мови та мовлення. Як відомо, теоретичне осмислення принципів організації окремих слів в семантичні поля бере свій початок від публікації Г. Іпсена та Й. Тріра, згодом цю проблему широко та всебічно досліджували Г.С. Щур, З.Д. Попова та І.А. Стернін, Ю.Н. Караулов та Н.І. Молчанов, І.М. Кобозєва, В.А. Бондарко та багато інших. Польовий підхід до вивчення вербалізованих кінем як лексичних одиниць мови робить можливим проникнення в глибину семантичних взаємозв’язків лексем, з’ясування ієрархічних взаємозалежностей концептів, що вони виражають. Польове дослідження вербалізованих кінем як мовленнєвих одиниць робить можливим встановлення закономірностей їх використання в процесі вербального спілкування, яке, в свою чергу, зображає паравербальне спілкування. Ядерно-периферійне ранжування мовленнєвих ВК відображає ступінь комунікативного попиту як самих кінем, так і їх вербалізованих номінацій.

Актуальність дисертаційної роботи полягає в подальшому поглибленні питань семіозису, теорії комунікації, а також проблем співвідношення вербального та паравербального кодів в парадигматичному та синтагматичному аспектах. Виконане дослідження доповнює вчення про польову організацію лексичних одиниць в мові та мовленні, а також розширює погляди на лексичну семантику сучасної англійської мови.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконана самостійно в рамках міжкафедральної наукової теми „Варіативність англійської мови та мовлення в когнітологічних аспектах” (номер державної реєстрації 02071091), яка розробляється на факультеті романо-германської філології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Тема дисертації затверджена Вченою радою факультету РГФ ОНУ ____.

Основна мета дисертації – комплексне дослідження лексико-семантичного поля „жестикуляція” в англійській мові та мовленні з позицій вербального семіозису. Для досягнення даної мети необхідно вирішити наступні завдання:

? обґрунтувати трактовку кінеми як білатеральної знакової одиниці жестового спілкування людей, яка, стаючи референтом вербалізованої номінації тлумачиться нами як протознак;

? визначити співвідношення знаку (вербалізованої кінеми) та протознаку (кінеми) в мові як в системі та в мовленнєвій діяльності;

? виділити та охарактеризувати облігаторні сигнифікативні вузли в означуваному вербалізованої кінеми;

? описати мовне поле „жестикуляція” як ядерно-периферійно структуровану множинність ВК, організованих за гіперо-гіпонімічним принципом експлікації їх семантичних компонентів;

? описати мовленнєве поле „жестикуляція”, що об’єднує вербальні номінації знакових жестів в зображуваній комунікації, виділити його ядерно-периферійну структурованість згідно принципу комунікативної активності/попиту номінованих жестів;

? позначити зовнішні межі ЛСП „жестикуляція” в мові та мовленні, ґрунтуючись на факторі узуальності-оказіональності ВК та на ступені експлікованості облігаторних сигніфікативних вузлів.

Об’єктом дослідження є процес вторинного семіозису, що має місце при вербальному означенні паравербального протознаку.

Предметом дослідження є вербальні номінації знакових рухів тіла, що входять до вокабуляру англомовних словників та текстів.

Матеріал дослідження складається з корпусу мовних вербалізованих кінем (ВК), отриманих шляхом суцільної вибірки із 5 словників, та корпусу мовленнєвих ВК, виділених також методом суцільної вибірки із 50 художніх текстів сумарним обсягом понад 17 тисяч сторінок. До мовного ЛСП „жестикуляція” входять 235 ВК, мовленнєве поле охоплює понад 8 тисяч текстових вживань ВК.

Мета, завдання та об’єкт дослідження визначили вибір методів аналізу, які включають комбіноване використання ономасіологічного та семасіологічного підходів до кінеми та вербалізованої кінеми як знакових одиниць. Методи лексикографічного опису та компонентного аналізу дозволили структурувати сигніфікат вербалізованої кінеми, а також вибудувати гіперо-гіпонімічну вісь співвідношення різних вербалізованих кінем, контекстуально-інтерпретаційний та стилістичний аналіз дозволив інтерпретувати матеріал мовленнєвих вживань ВК. За допомогою методу лінгвістичного моделювання була розроблена схема співвідношення вербального знаку та кінетичного протознаку в мові та мовленні, запропонована модель лексико-семантичного поля „жестикуляція”, що складається з ядра, медіальної зони та периферії. Використання кількісних методів забезпечило об’єктивність та верифікованість пропонованої концепції.

Наукова новизна виконаної дисертації полягає в наступному:

? вперше детально проаналізована знакова сутність кінеми як єдності форми та змісту;

? вперше процес вербалізації кінем розглянуто й описано з позицій вторинного семіозису;

? вперше диференційовані три обов’язкові сигніфікативні вузли, що входять в означуване ВК: „що рухається”, „як рухається” та „для чого рухається”;

? вперше з максимально можливою повнотою описано мовне поле „жестикуляція”, в якому виділено ядро (широкозначні ВК, які рамочно, генералізовано позначають кожен з трьох вузлів сигніфакту), медіальна зона (ВК із специфікованими, гіпонімічно звуженими вузлами) та периферія (ВК, що втратили який-небудь з облігаторних компонентів значення);

? вперше систематизовано велику кількість мовленнєвих ВК, які за ознакою активності використання організовані в поле з ядром (кластери мовленнєвих ВК, що називають кінеми, які мають 100% регулярність та найвищу частотність вживання), медіальною зоною (кластери МВК з активністю від 75% та вище) та периферією (МВК, що розрізняються за своєю формою та семантикою, але не утворюють кластери з єдиною кінемою-референтом);

? вперше обґрунтовано висновок про принципову відкритість зовнішньої межі ЛСП „жестикуляція” за рахунок потенційного входження в нього індивідуально-авторських номінацій, а також намічені поля „фізична активність”, „емоції”, „етикет”, „тілесний контакт”, „рух”, що межують з досліджуваним полем „жестикуляція”.

Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в його семіотичній спрямованості, в тому, що жест як референт вербального означення перш за все розглядається як протознакова білатеральна формально-змістовна сутність. Кожна складова цього протознаку по-своєму переломлюється в процесі вторинного семіозису. Дисертація пропонує поглиблені підходи до теоретичних проблем референції та містить цікаві спостереження в галузі парадигмальних досліджень лексики англійської мови.

Практична цінність дисертаційної роботи полягає в накопиченні та систематизації значного обсягу емпіричного матеріалу, опрацьованого у вигляді словника МВК, який згодом може бути підготовлений до окремої публікації у форматі тлумачного словника англомовних вербалізованих кінем. Запропонована в дисертації методика класифікації та дослідження лексико-семантичного поля „жестикуляція” може успішно застосовуватися в подальших польових дослідженнях англійської мови. Висновки та спостереження, сформульовані в роботі, будуть корисними у навчальних курсах культурології, лексикології, стилістики англійської мови, теорії комунікації та лінгвокраїнознавства, а також в подальших наукових розвідках магістерського та аспірантського рівня.

Апробація роботи мала місце на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова (2001, 2002, 2003 рр.), на п’яти міжнародних конференціях (Львів, Харків, Одеса), на наукових семінарах з когнітивної лінгвістики, що проводилися в рамках міжкафедральної наукової теми на факультеті РГФ в ОНУ ім. І.І. Мечникова; результати та основні етапи розкриття теми дисертації висвітлювалися в трьох наукових публікаціях, що вийшли в науковому виданні, яке включене у відповідні переліки ВАК України.

Структура дисертації обумовлена загальною метою дослідження та поетапним вирішенням конкретних завдань, що випливають з даної мети. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку проаналізованих текстів та додатку, до якого включені графіки, що відображають частотні параметри мовленнєвого поля „жестикуляції”, до тексту роботи включено 4 схеми та 7 таблиць. Обсяг дисертації складає ___ сторінок комп’ютерного набору, в тому числі ____ основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ І „Теоретичні передумови дослідження” містить огляд літератури з досліджуваного питання та виклад пропонованої в дисертації концепції.

Сприйняття навколишнього світу, когнітивна обробка сенсорної інформації, фіксація її та передача іншій людині для подальшої спільної діяльності неможливі без використання знаків людської комунікації вербального та паравербального характеру. В даній роботі ми розвиваємо тезу про взаємозв’язок вербального та паравербального кодів, перш за все зосередившись на їх спільному парадигматичному бутті в системі людської комунікації, на їх семіотичному статусі.

Услід за Ч. Моррісом виходимо з трактування семіозису як процесу, в якому щось функціонує як знак. Родоначальником загальної теорії знаків (семіотики) є Ч. Пірс, його ідеї згодом розвивалися Р. Якобсоном, Ч. Моррісом, Ф. де Соссюром. В залежності від того, як представники семіотичної теорії трактують структуру знаку, розрізняються унілатеральна та білатеральна теорії знаку. Перша з них, представлена роботами Р. Карнапа, Л. Блумфільда, В.З. Панфілова, В.М. Солнцева, А.Ф. Лосєва, О.С. Мельничука, З.Д. Попової, наголошує на односторонньому характері знаку та на невключеності значення до структури знаку. Білатеральна теорія, відображена в публікаціях Ф. де Соссюра, Р. Якобсона, Ю.С. Степанова, В.А. Звегінцева, В.І. Кодухова, М.П. Кочергана, А.А. Уфімцевої, розглядає знак як двостороннє утворення, тому що знак без значення втрачає смисл.

У даній роботі ми виходимо з теорії білатеральності знаку в цілому та мовного знаку зокрема, вважаючи, що який би не був знак – це нерозривна функціональна єдність означаючого, експонента, знакового засобу, одним словом, форми та означуваного, значення, або змісту. Означуване, у свою чергу, дробиться на сигніфікат та референт. В даній парі перший член опозиції – це виключно ментальна сутність, згідно з твердженням Н.Д. Арутюнової, „властивість мови до сигніфікації – вказівка на компонент концептуальної системи” [Арутюнова Н.Д. Мова та світ людини 1999]. Другий член опозитивної пари, референт – це об’єкт зовнішнього світу, „здатність знаку до референції – це вказівка на об’єкт дійсності” [Арутюнова Н.Д., там само].

Пропонована в дисертації концепція будується на тому, що вербалізована кінема є знаком другого порядку, оскільки вона означає кінему, знак першого порядку, або, в нашій термінології, протознак, тобто соціально значиму єдність означаючого та означуваного. Означаючим кінетичного знаку, його експонентом служить рух або позиція людського тіла або його частин (рук, ніг, голови, корпусу) у тому випадку, якщо вони заміщають собою деякий зміст: оцінку, емоцію адресанта кінеми стосовно адресата кінеми або третьої особи, предмета, ситуації. Значенням кінеми може бути остенсивне визначення предмета, його просторових параметрів та координат відносно адресанта; змістом кінеми може бути директива, ритуал, вичленення фрагменту навколишнього світу та звернення уваги до нього адресата. Семіотично використаний жест називаємо кінемою, визнаємо її білатеральність і разом з тим вважаємо, що кінеми не утворюють повноцінної комунікативної системи, яка заслуговує на термінологічне визначення „мова”. Правомірно, однак, говорить про кінематичний код, який може служити засобом вираження та повідомлення думки, емоції, волевиявлення адресанта.

У даному дослідженні нас цікавить взаємодія кінематичного та вербального (конкретно англомовного) кодів. Універсальність вербальної мови як знакової системи полягає в тому, що природна мова в змозі означити, описати та відтворити все, що існує в матеріальному та ідеальному світі, в тому числі саму себе та інші знакові утворення. Отже, такі знаки, як кінеми можуть бути означені, описані та відтворені засобами природної, зокрема, англійської мови. Відповідні мовні одиниці називаємо вербалізованими кінемами (ВК). Такими є слова або словосполучення, чия семантика охоплює обидві сторони кінеми: її фізичну, тілесну форму та її смисловий зміст.

Лексикографічно зареєстровані ВК є мовними вербалізованими кінемами (МВК), їх сукупність розглядаємо як англомовне мовне поле „жестикуляція”. Мовленнєве поле „жестикуляція” складається з вербальних одиниць (слів, словосполучень, суб’єктно-предикатних конструкцій), які в англомовному мовленні називають, характеризують, описують знакові рухи тіла адресанта. Ці одиниці є мовленнєвими вербалізованими кінемами (М1ВК). До мовленнєвого поля входять як узуальні, словниково зафіксовані ВК, так і оказіональні ВК, які розширюють, модифікують узуальну номінацію або ж становлять собою індивідуально-авторське позначення жестикуляції персонажа.

Розглянемо взаємовідношення протознаку (кінеми) та знаку (ВК) в мовному (не мовленнєвому вимірі). Узагальнено ці взаємовідношення відображені в схемі на рис. 1.1. |

сигніфікат (II. 1-3)

дані про рухи тіла |

Рис. 1.1. Співвідношення знаку та протознаку в мовній вербалізації кінем

Проілюструємо пропоновану схему за допомогою аналізу МВК to nod.

Ланцюг графем n-o-d або фонем [n-o-d] (позиція І на схемі) відповідає сигніфікату (позиція ІІ. 1-3), який охоплює наступну семантичну інформацію, що зберігається в пам’яті носіїв мови та зафіксовану в словниках: to lower and raise (пункт ІІ.2) the head (ІІ.1)in agreement or acknowledgement (ІІ.3). Даною лексичною одиницею (to nod) позначається в якості інваріанта будь-який рух головою (інваріант кінеми), що виконується відповідним чином (вниз, уверх) (позиція А на схемі) з відповідною метою (згода, визнання) (позиція В), тобто кінема [кивати] Тут та далі квадратними дужками виділяємо україномовний опис кінеми, яка позначена тією чи іншою англомовною вербальною кінемою. (позиція А, В). Мовний знак to nod (позиція І, ІІ) вербалізує позамовний протознак кивати, тобто виражати згоду за допомогою руху тіла (позиція А. В). В подальшій ситуації вербального спілкування інформація про те, що хтось кивнув головою (smb.nodded) буде адекватно інтерпретована як: „хтось виразив згоду” (smb. agreed). Підставою коректного трактування слова nodded та комунікативного взаєморозуміння служить „соціально закріплене значення”, тобто сигніфікат МВК nod.

Співвідношення знаку та протознаку в мовленнєвій вербалізації кінем відзначається включенням референта в пропоновану схему (з міркувань економії місця тут не наведено). Референтом мовленнєвої ВК виступає кінема, а точніше аллокін (термін Р. Бірдвістела), якийсь реальний жест. Кінема – це „клас подібних аллокінів, тобто рухів, які контекстно взаємозамінюються без зміни значення” [Крейдлін Г.Є. 2002].

У випадку узуальної М1ВК всі три вершини мовного знаку: референт, сигніфікат та словоформа знаходяться в стабільних, сталих взаємовідношеннях. Словоформа, тобто означаюче узуальної М1ВК, є вживанням однієї з лексикографічно зафіксованих одиниць вокабуляра англійської мови. Наприклад: “I like that in a woman”, “Inga nodded, she’d finally grown to accept Abe’s fondness for Lucky”. Рух головою, який зробила Інга, був загальноприйнятою за формою та загальнозрозумілою за значенням кінемою, про це свідчить наступний коментар: she’d finally grown to accept…(кінець кінцем вона змирилася з…).

Джерелом оказіональності мовленнєвої вербалізованої кінеми може бути кожен з трьох компонентів цього вербального знаку. В якості референта може виступити незвичний, індивідуальний жест або комбінація жестів або, навпаки, фрагмент жесту. Узуальність М1ВК може виникнути внаслідок зміщення, ретушування або, навпаки, випинання інформаційних вузлів в сигніфікаті (що, як, для чого рухається під час жестикуляції). Невичерпним джерелом оказіональності М1ВК є власне означаюче: використання нестандартної номінації замість зафіксованої в словнику ВК, використання дескриптивних словосполучень або суб’єктно-предикатно оформлених фраз для вербального позначення знакових рухів тіла. Наприклад: “He gave the universal gesture of peace: both hands were before him, hard, calloused palms upward”.

Наведений текстовий фрагмент ілюструє оказіональну асиметрію мовного знаку. При стандартному, загальноприйнятому референті (кінема [протягнуті відкриті долоні як жест миролюбства]) означаюче та означуване цієї РВК оказіонально трансформуються, розширюються, передають значний обсяг додаткової інформації про деталі зовнішності людини, що жестикулює, про її соціальний статус, про її емоційний стан. Наочність та семантична ємність такої РВК надзвичайно великі.

Розділ ІІ „Лексико-семантичне поле „жестикуляція” в англійській мові” присвячений вивченню мовної реалізації лексико-семантичного поля „жестикуляція”, яке складається із сукупності англомовних лексикографічно зафіксованих слів та словосполучень, що називають знакові жести людини, тобто кінеми. Вербалізація кінетичної поведінки передбачає вибір окремого словесного означення для окремої кінеми, тобто появу вербалізованої кінеми. Лексикографічна фіксація ВК передбачає дефініційний опис ВК, що призводить до експлікації як формального, так і смислового аспекту кінеми. З безмежної кількості смислів у словнику осідають лише найбільш стійкі, повторювані, пізнаваємі жмутики смислів. Саме вони, „підведені під дах словесного знаку” (в термінах О.С. Кубрякової), утворюють семантичну складову ЛСП „жестикуляція” в мові.

Всі компоненти вказаного поля знаходяться в гіпо-гіперонімічних відношеннях з ключовою одиницею поля, а саме МВК gesture. Сигніфікативне значення даної мовної ВК, яке дефінується лексикографічно, фіксує три обов’язкових компоненти в їх найбільш узагальненому, неспецифікованому вигляді: (1) тіло людини + (2) рух (тіла) + комунікативна функція (руху). Див. наприклад: gesture – (2) a motion + (1) of the limbs or body + (3) made to express thought or to emphasize speech.

Таке ж широкозначне та неспецифіковане значення мовних ВК to gesticulate, to motion, to sign, to signal. Цю групу МВК трактуємо як ядро мовного поля „жестикуляція” з ключовим словом “gesture” в центрі його. Вони гіперонімічно позначають кінетичні способи спілкування. У міру віддалення від ядра лексичні одиниці, що входять до ЛСП, набувають більш вузького, спеціального значення, збільшуючи кількість сем в семантичних жмутиках, додаючи у своїй семантиці інформацію про кожен з трьох облігаторних сигніфікативних вузлів.

Медіальна зона охоплює основну кількість МВК. У них лексико-синтаксично (на рівні слів) або семантично (на рівні сем) експлікуються сигніфікативні вузли „що рухається” (уточнюється, яка частина тіла бере участь в кінемі), „як рухається” (вказується на пластику жесту, його моторні та емотивні параметри), „для чого/чому рухається” (прояснюється іллокутивна мета руху тіла).

До периферійної зони поля потрапляють ВК з послабленою або відсутньою експлікацією облігаторних сигніфікативних вузлів; відповідна мовна одиниця в більшій або меншій мірі втрачає свій статус номінації знакового жесту та може виходити за межі ЛСП „жестикуляція”, входячи в суміжні поля „фізична активність”, „емоції”, „етикет”, „тілесний контакт”, „рух”. Див. наприклад: to hurray може означати аплодувати (кінема) або кричати ура; to drop the handkerchief (to smb) = викинути хустину як сигнал до дії (кінема) або впустити хустину; to rub one’s hands = потирати руки від задоволення (кінема) або потирати руки щоб зігрітися.

У пам’яті носіїв мови сигніфікативне значення ВК пов’язане зі звуковою та графічною формою, яка може бути недискретною, однослівною або складовою (2-, 3-, іноді 4 компонентною). Однослівні ВК холістично, цілісно позначають жестовий рух у всій сукупності його формальних та смислових ознак. Наприклад, єдиний графічний комплекс applaud є означаючим для складного багатокомпонентного означуваного = (2) to hit + (1) open hands + (2) together + (3) to show that you’ve enjoyed the play or concert, to express approval. Називаємо такі одиниці нуклеарними ВК. Жоден з облігаторних сигніфікативних вузлів (1) „що”; (2) „як”, (3) „для чого рухається” не має окремого словесного втілення: вони всі вербалізовані в єдиному словесному цілому. Нуклеарна форма однак є найменш типовою структурною моделлю МВК (16% вибірки). Більшості одиниць ЛСП „жестикуляція” властива дискретна, більш дробова та більш розгорнута номінація.

Парадигматичний надлишок мови як системи проявляється в паралельному існуванні кількох словникових версій однієї і тієї ж МВК. Словники фіксують нуклеарну та складову (двох-, рідше трикомпонентну) МВК, в якій значення доданого компонента, як правило, повністю дублює одну із сем однослівної ВК. Пор., наприклад, МВК to shrug = to raise and lower shoulder in order to show that you do not know smth. or do not care та МВК to shrug one’s shoulders. В останній із двох МВК семантика слова shoulders вписана в семантику слова shrug. Тут вже спостерігаємо синтагматичний надлишок, який має місце в межах єдиної номінативної одиниці. За спостереженнями, які є в нас, кожна друга однослівна МВК англійської мови дублюється більш розгорнутою версією, утворюючи пару (ланцюг) абсолютних синонімів та збільшуючи щільність заповнення ЛСП „жестикуляція”.

Жестикуляція як комунікативна діяльність передбачає наявність комунікативних фігур адресанта та адресата. Адресантом кінеми називаємо людину, яка жестикулює, тобто змінює положення свого тіла в просторі для вираження чого-небудь та/або повідомлення про що-небудь іншій людині. Того учасника комунікації, який іноді залучається для виконання жесту і завжди є одержувачем інформації, вираженої жестом, називаємо адресатом кінеми. Адресант та адресат кінеми – партнери по паравербальній комунікації. Однак їх участь у виконанні кінеми, а отже і ступінь їх дискретної вербалізації в МВК розрізняються.

Оскільки жестикуляція – це дія, що обов’язково передбачає персоніфікованого суб’єкта, тобто діяча, то фігура цього суб’єкта (адресанта) семантично „вбудована” в категоріальний базис значення кожної ВК. Відсилка до суб’єкта, що жестикулює, відбувається синкретично в нуклеарній МВК або дискретно в іменному компоненті. В англомовному узусі кінематичний код спілкування найчастіше називається body language, тобто мова тіла. Іронія полягає в тому, що соматизм body майже не зустрічається у вербалізованих кінемах англійської мови. У нашій виборці зареєстровані лише дві такі ВК: to bend one’s body, to double one’s body. Переважна більшість МВК містять позначення верхніх кінцівок (arm, hand, finger, fist), потім по спадаючій ідуть позначення голови (head, nose, moustache, forehead), нижніх кінцівок (leg, knee, foot), корпусу (body, breast).

За ступенем залучення адресата кінеми у її виконання слід розрізняти дистантні та контактні кінеми, а серед останніх диференціювати адресатно пасивні та адресатно активні.

У дистантних кінемах адресат сприймає кінему по зоровому каналу зв’язку, тактильний канал не діє. Фігура адресата експлікується в мовних ВК неозначено-особовим займенником somebody, що реалізує правосторонню синтаксичну валентність дієслова та виконує функцію додатку (прямого або непрямого): to greet smb, to bow to smb; to fail at smb. Просторова віддаленість адресанта від адресата при такому спілкуванні обумовлює психологічне сприйняття партнера по комунікації як цілісної сутності, що відображається у відповідній вербальній одиниці, яка позначає людину в цілому, а не частину її тіла.

В контактних жестах має місце фізичне, тілесне доторкання обох учасників комунікації. Суб’єктом дії в них завжди є адресант кінеми. Адресату кінеми відводиться роль пасивного об’єкта жестової дії: його поплескують по плечу, його обіймають, йому тикають пальцем в бік, йому дають ляпаса і т.д. Іменний компонент в подібних МВК позначає адресата кінеми або узагальнено-цілісно (хтось = somebody), або партитивно через соматизм (частина тіла людини людина). Цікаво, що перелік соматизмів, що експлікують фігуру адресата кінеми, відрізняється від переліку соматизмів, що називають адресанта. У мовних ВК групи контактних адресатно-пасивних жестів згадується майже виключно верхня частина тіла адресата: голова (обличчя), шия, плечі, спина (верхня частина). Див. наприклад: to brush smb’s cheek; to clap/clasp/ slap smb, on the shoulder; a slap in the face.

Обмежений репертуар словникових одиниць, що називають контактні кінеми, жодною мірою не свідчить про обмежений репертуар жестів, що використовуються при паравербальному спілкуванні. Лексикографічно не зареєстрованих ВК значно більше. Однак їх виконання не досить стандартизовано, їх вживання досить варіативне як за місцем жестового контакту, так і за його функцією. Ці обставини відсікають відповідний сегмент референтів від загального масиву знакових жестів, що отримують системне вербальне означення в ЛСП „жестикуляція” в сучасній англійській мові. У міру необхідності вони можуть бути означені описово через оказіональні мовленнєві ВК.

У групі контактних кінем відзначимо серед них невелику підгрупу адресатно активних контактних кінем, тобто таких жестових рухів тіла, в яких обов’язково беруть участь обидва комуніканти: і адресант, і адресат. Так, наприклад, привітатися з ким-небудь за руку (to shake hands with somebody) або обійматися з ким-небудь (to embrace, to hug, to fold somebody) можливо лише за умови, що комунікативний партнер залучений до виконання відповідного жесту. Ступінь співучасті адресанта та адресата в реальному виконанні такої кінеми може бути різним, однак прототипічним все ж є обопільний жест [обійми], [рукостискання]. Пасивність адресата або ухилення від жесту потребують спеціальної вербальної експлікації. В іншому випадку по замовчуванню дані МВК означають адресатно активний жест.

Невиконання або ухилення від співучасті у виконанні цих ритуальних жестів в ситуаціях, коли вони нормативні і тому очікувані, має самостійну комунікативну функцію. Не подати кому-небудь руки, не потиснути протягнуту руку – це завжди афронт з боку комуніканта, прояв його неповаги стосовно партнера по комунікації. Таким чином бачимо, що відсутність жесту також може бути знаковою, тобто можна говорити про знаковість нульової кінеми.

Для того, щоб кінема могла функціонувати як засіб кінематичної комунікації, зовнішній малюнок знакового жесту повинен бути досить сталим та повторюваним, і завдяки цьому легко пізнаватися. Мовна одиниця, що називає кінему, повинна містити дані про те, яка була конфігурація тіла адресанта та яким чином ця конфігурація змінювалася у часі та просторі.

Кінематичні рухи адресанта можуть бути параметризовані за наступними ознаками: темп виконання жесту, траєкторія руху, сила мускульної напруги. Темп виконання жесту в більшості випадків відноситься до індивідуальних, незнакових ознак кінеми. Траєкторія руху характеризує горизонтальні, вертикальні, змішані рухи. Особливий інтерес становлять вертикально орієнтовані кінеми. У вибірці превалюють МВК, що називають рухи тіла (частини тіла) вниз, що зазвичай пов’язано з вираженням пригніченості, підлеглості, приниженості to cast oneself, to droop one’s head, to bow і т.д. Рухи тіла, частини тіла вгору зазвичай свідчать про високу самооцінку, активну позицію в якій-небудь ситуації, гарний настрій адресанта кінеми: to tilt one’s head chin up; to hold one’s head high, to cock one’s head, to exult.

Якщо опис „технології” жестового руху слід вичитувати із словникової дефініції МВК, то говоримо, що відповідний компонент значення кінеми вербалізований на рівні сем. Наприклад, to curtsy = make a gesture of reverence bending the knee with one foot forward and lowering the body. Адекватне сприйняття, розуміння такої МВК вимагає певного рівня лінгвістичної компетенції слухача, читача. Без знання відповідного дієслова (у даному випадку to curtsy) зрозуміти вербалізовану кінему [зробити реверанс] неможливо.

Згідно з розроблюваною нами концепцією третій сигніфікативний вузол мовної вербалізованої кінеми (умовно позначуваний „для чого рухається”) відображає змістовну складову кінематичного протознаку. Розглядаючи способи експлікації цього сигніфікативного вузла, акцентуємо перш за все мовознавчу направленість нашого аналізу на відміну від багатьох робіт, які вивчають жестикуляцію як таку і які класифікують кінеми за їх смисловою значимістю, міжкультурно-етнічною омонімією, етикетною допустимістю/табуйованістю і т.д., і т.п. Відповідні тлумачення кінем містяться в спеціальних посібниках, довідниках, країнознавчих словниках, підручниках з інокультурної та крос-культурної комунікації. У фокус нашої уваги потрапляє інший матеріал дослідження, а саме - загальномовні неспеціалізовані словники англійської мови, що реєструють мовні вербалізовані кінеми як одиниці лексикону, як сталі словникові одиниці.

Кінематичний рух здійснюється адресантом: 1) як сигнал про його емоційний, психологічний, фізичний стан (радість, задумливість, гнів, страх, біль); 2) як прояв його ставлення до адресата (дружелюбності, ніжності, кохання, ворожості, агресії, покірності); 3) як комунікативна дія, „репліка” у спілкуванні з адресатом (директива, відмова, згода, схвалення, привертання уваги, привітання, прощання); 4) як ритуал світського, релігійного, забобонного характеру. Звичайно, що перераховане вище є лише вершиною айсберга. В реальному кінематичному спілкуванні спектр смислів, що виражаються кінемами, безмежний, як безмежна тематика людського спілкування, людської поведінки взагалі.

Смисл кінеми може бути вербалізований в самій МВК – 8% вибірки (to threaten somebody with a fist) або в її словниковій дефініції – 70% (to thumb one’s nose = to express scorn or derision by placing one’s thumb on the nose and wiggling the fingers), або залишатися невербалізованим, але таким, що зберігається в ментальному лексиконі носія мови – 22%. В останньому випадку нерідко інформація базується на попередньому досвіді інтерпретатора.

Психо-соматичний стан людини проявляється в пластиці її пози, рухів. Емоційний спокій, розкутість, відсутність больових відчуттів та почуття тривоги корелює з розслабленістю м’язів, свободою рухів тіла. Це входить до „тілесного досвіду” людини, запам’ятовується в його сенсорній пам’яті. На базі цього досвіду людина згодом здатна правильно трактувати чиїсь розкуті рухи тіла як симптом душевного спокою, розслабленості. Розуміння симптоматичних кінем як таких лежить в основі розуміння словникових одиниць, які називають ці кінеми, наприклад: to swing one’s arms legs, to dangle one’s legs, to wiggle one’s hips.

Розділ ІІІ „Лексико-семантичне поле „жестикуляція” в англомовному мовленні” присвячений аналізу мовленнєвих вербалізованих кінем, відібраних методом суцільної вибірки з 50 текстів та складових ЛСП „жестикуляція”, обсягом понад 8 тисяч одиниць. Вибір предмета дослідження (вербалізовані номінації кінетичної поведінки людини) пояснює наше звернення до художніх текстів як до матеріалу дослідження, оскільки з великою долею впевненості можна припустити, що в письмовому мовленні така поведінка описується, домінується та кваліфікується переважно в художньому тексті та значно рідше в текстах інших функціональних стилів. Слід уточнити, по-перше, що до вибірки потрапили виключно референтні М1ВК, тобто ті, які називали жест, який „реально” мав місце. Переносні вживання з кінематично мотивованою семантикою нами не враховувалися. По-друге, позамовна реальність, з якої почерпнуті референти-кінеми, має лише умовно реальний характер, тому що аналізуються вербалізовані кінеми зображуваного письменником світу. Однак для мети нашого дослідження ця обставина не служить перепоною, тому що в центрі нашої уваги перебувають не стільки кінеми як одиниці паравербального спілкування, скільки вербалізація одиниць кінематичного коду.

Оскільки наріжним каменем була поставлена кінема як об’єкт номінації в мовленнєвому ланцюгу, виправданим вбачається виконання нами операції первинної структурації накопиченого емпіричного матеріалу. Мовленнєві одиниці, що номінують одну і ту ж кінему, об’єднуються в кластер кінеми, куди входять узуальні, оказіонально модифіковані та індивідуально-авторські номінації знакового жесту. Ця операція зробила можливим упорядкування М1ВК в польову структуру з чітко позначеним ядром, медіальною зоною та дуже різноманітною, картатою за складом та функціями периферією.

Лексико-семантичне поле „жестикуляція” у своїй мовній та мовленнєвій іпостасях постають як структурні неізоморфні одна одній множинності, згідно твердження В.А. Виноградова, „знаки поводять себе по-різному в мові та в мовленні, що можна інтерпретувати перш за все як їх здатність до різних організацій та об’єднань в системі та в тексті” [Цит. за: Кубрякова О.С. 1993]. Ядерно-периферійне структурування мовного поля підпорядковується семантичній ознаці: від загального до окремого, від семантично облігаторного до факультативного. Мовленнєве поле структуровано за ознакою активності використання кластерів М1ВК, що його конструюють: від найбільш частотних та регулярних ядерних конституентів до найменш активних периферійних. Крім того, мовленнєве поле „жестикуляція” є в принципі відкритою множинністю, спроможною включити в себе будь-яку додаткову оказіональну мовленнєву одиницю відповідної семантики, у випадку її появи в мовленні. Таким чином, пропонований в ІІІ розділі дисертації опис мовленнєвої іпостасі ЛСП „жестикуляція” виявляється статичним зрізом досить динамічного утворення, чиї зовнішні межі умовні і здатні пропускати крізь себе можливі вербальні одиниці. Разом з тим, базуючись на репрезентативних кількісних даних та їх адекватній інтерпретації, ми вважаємо за можливе отримання досить об’єктивної та науково валідної картини аналізованого поля, зокрема, його ядерної та медіальної зон.

Обробка кількісних показників проводилася за наступною методикою. Враховувався фактор частотності (Fr) рівний відсотковій частці М1ВК кластера у сукупній вибірці М1ВК. Наприклад, кластер NOD Ім’я кластера М1ВК подаємо заголовним літера NOD на відміну від номінації кінеми to nod, a nod. має Fr = 15,7, це значить, що майже 16% усіх аналізованих М1ВК називають жест [кивнути головою]. Фактор регулярності (Rg) залежить від кількості текстів, в яких зареєстровані М1ВК. Rg = 100% означає, що у всіх текстах вибірки згадується відповідний жест. Активність кластера (А) – це поєднання перших двох показників (A = Fr + Rg), це коефіцієнт, який робить спостереження та висновки більш виваженими та об’єктивними.

Ядро поля „жестикуляція” складають кластери мовленнєвих ВК, що мають 100% регулярність та найвищу частотність вживання в мовленні. Це кластери NOD (Fr = 15,7) та SHAKE HEAD (Fr = 13,8). Їх сукупна частка в загальній вибірці складає 29,5%, тобто майже третина всіх згадуваних в мовленні жестів виявляється або кивком, або похитуванням голови. Ядерний статус таких кінем пояснюється їх надзвичайно високою активністю та поліфункціональністю в жестовій комунікації.

Медіальна зона англомовного мовленнєвого поля „жестикуляція” об’єднує кластери М1ВК з показниками активності А в межах 102,8 77,9. Частотні показники кластерів, включених в медіальну зону, є на порядок нижче, ніж у ядерних. Вони коливаються приблизно від 3 до 6. Регулярність медіальних кінем також не досягає пікової величини 100% та реєструється в межах 75% - 98%. Зведені дані по ядерній та медіальній зонах див. в таблиці 3.1.

Табл. 3.1

Ядерна та медіальна зони мовленнєвого ЛСП „жестикуляція”

Зона ЛСП | ранг.

№ | Кластер РВК | A Fr

(%) | Rg

(%) | Ядро | 1 | NOD | 115,7 | 15.7 | 100 | 2 | SHAKE HEAD | 113,8 | 13,8 | 100 | Медіальна

зона3 | POINT | 102,8 | 4,8 | 98 | 4 | SHAKE HANDS | 92,5 | 4,5 | 88 | 5 | GESTURE | 85,2 | 5.4 | 80 | 6 | WAVE | 84,3 | 3,3 | 81 | 7 | SHRUG | 84,2 | 6,2 | 78 | 8 | BOW | 77,9 | 2,9 | 75 | Ядерні кластери NOD та SHAKE HEAD об’єднують мовленнєві вербалізації найбільш вживаних кінем, кожна з яких має широкий спектр можливих означуваних. Читач селективно інтерпретує смисл кінеми, що вербалізується, виходячи із знання мовної одиниці, свого досвіду кінематичного спілкування та з урахуванням зображуваної ситуації та мовного контексту. Мовленнєві номінації обох ядерних жестів здійснюються узуальним ВК to nod, to shake head, які можуть оказіонально розширюватися за рахунок включення в мовленнєвий ланцюг кваліфікаторів того, „як виконується жест”: slowly, from side to side (кінетичні параметри), helplessly, gravelly (психо-емоційні параметри), in refusal, in agreement (іллокутивні параметри). Кваліфікатор того, „що рухається” (в обох кінемах це голова адресанта) по метонімічному перенесенні нерідко характеризує адресанта кінеми в цілому: наприклад, he shook his scornful head he was scornful. Порівнюючи узуальні ВК та їх оказіонально розширені модифікації, погоджуємося з припущенням О.С. Кубрякової про те, що „довжина знака відображає іконічно його семантичну складність” [О.С. Кубрякова 1993].

У тексті дисертації детально розглядається кожен з 6 кластерів медіальної зони мовленнєвого поля „жестикуляція” у сукупності його формальних та семантичних характеристик. В авторефераті відобразимо найбільш цікаві особливості вербальних одиниць, що аналізуються. Досліджуючи кількісні параметри кластерів медіальної зони та зіставляючи показники Fr та Rg, бачимо, що вони не ізоморфні одне одному,