ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м.Одеса) ім.К.Д.УШИНСЬКОГО

Петінова Оксана Борисівна

УДК: 316.613.227.006.7 (043.3)

СОЦАЛЬНО-ПОБУТОВЕ В ЦІННІСНИХ

ОРІЄНТАЦІЯХ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент

Кавалеров Анатолій Анатолійович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського,

доцент кафедри

філософії та соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гансова Емма Августівна,

Одеський регіональний інститут державного

управління Української Академії державного

управління при Президентові України, професор

кафедри філософських та

соціально-політичних наук

кандидат філософських наук

Чебан Оксана Михайлівна,

Одеський державний аграрний

університет, асистент кафедри

філософії, історії України і політології

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет, кафедра філософії,

Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 2 квітня 2004 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 28 лютого 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Політичні, економічні, культурні перетворення на сучасному етапі розвитку України привели до того, що особистості, особливостям формування її світогляду та становленню у суспільстві приділяється значна увага. Це зумовлено, насамперед, тим надзвичайним місцем, яке в усі часи займала вона в системі відносин “індивід-суспільство”, а також тією роллю, яку відіграє в ефективному функціонуванні цієї системи.

При розгляді особистості одне з провідних місць відводиться цінностям. Ця проблема охоплює широке коло питань і цікавить дослідників у галузях різних наук, зокрема і в філософії. Систему ціннісних орієнтацій особистості розглядали з різних сторін, однак поза увагою залишився саме соціально-побутовий аспект їх становлення. Тому, не дивлячись на наявність розробок у сучасній соціальній філософії, які присвячені проблемам побуту та ціннісним орієнтаціям особистості, малодослідженими залишаються питання, що торкаються інтеграції цих понять. Адже саме побут, проникаючи у всі сфери життя українців, органічно взаємопов'язується з сукупністю умов матеріального й духовного життя суспільства, визначає ієрархію цінностей в цілому.

Соціально-філософське осмислення сутності та проявів соціально-побутового, механізму взаємозв'язку соціально-побутового зі становленням ціннісних орієнтацій особистості дає можливість на етапі оновлення українського суспільства на теоретичному і практичному рівнях створити підґрунтя для вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед, побутових, від чого в значній мірі залежить буття як особистості, так і суспільства в цілому. Це визначає важливість та актуальність даної проблематики і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та наукового завдання, яке полягає у соціально-філософському осмисленні взаємозв'язків соціально-побутового та ціннісних орієнтацій особистості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в структурі планової тематики наукових досліджень кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського "Інноваційність в методології та технології наукового та соціального пізнання" (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 р.), якою передбачено вивчення різних сфер людського буття та соціально-філософське осмислення становлення в них особистості. Тема дисертаційного дослідження торкається одного із аспектів цієї проблеми.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – виявити та розкрити взаємозв'язки між соціально-побутовим та ціннісними орієнтаціями особистості у контексті соціально-філософського осмислення.

Мета дослідження обумовила вирішення більш конкретних задач:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження – ціннісні орієнтації особистості;

Предмет дослідження – соціально-побутове в ціннісних орієнтаціях особистості;

Методи дослідження. Дослідження здійснено за допомогою різних загальнонаукових методів. Зокрема, системний підхід дав можливість виявити взаємозв'язок соціально-побутового з ціннісними орієнтаціями особистості, розглянути структуру ціннісних орієнтацій особистості, соціально-побутового та особливості соціально-побутових відносин; соціально-прогностичний метод дозволив виявити взаємообумовленість між трансформаційними процесами в Україні, змінами у соціально-побутовому та становленням ціннісних орієнтацій особистості; конкретно-історичний, історико-філософський, діалектичний та компаративістський підходи дали можливість розглянути процес становлення ціннісних орієнтацій особистості, простежити розвиток аксіологічних уявлень у світоглядних парадигмах різних історичних періодів, проаналізувати форми соціально-побутового та їх вплив на соціалізацію особистості, насамперед, на становлення її системи ціннісних орієнтацій.

Наукова новизна одержаних результатів нерозривно пов'язана з вирішенням поставленої мети та задач і полягає в тому, що це перше в українській соціальній філософії розгорнуте дослідження, в якому аргументовано розкрито вплив соціально-побутового на становлення ціннісних орієнтацій особистості.

Вперше розглянуто соціально-побутове як категорію соціальної філософії, розкрито її сутність, яка полягає в тому, що соціально-побутове представлене сукупністю умов, засобів, способів та форм задоволення матеріальних і духовних потреб особистостей в процесі їхньої спільної діяльності, спілкування, взаємодії. Це дало можливість визначити соціально-побутове як один з найважливіших чинників становлення ціннісних орієнтацій особистості.

Певну ступінь новизни містить положення про те, що ціннісні уявлення українських філософів поєднують в собі універсальне (особистість, праця, духовність, мудрість, правда, віра, надія, любов) та своєрідне ("добрость", сміх, жертва, українське село, козаччина). Це, зокрема, обумовлено історичними соціально-побутовими чинниками розвитку України і свідчить про оригінальність відображення національного світосприйняття.

Дістало подальшого розвитку визначення місця ціннісних орієнтацій в характеристиці особистості, уточнення поняття та структури ціннісних орієнтацій особистості, яка постає єдністю зовнішнього (взаємодія з системою цінностей соціального середовища) і внутрішнього (успадковані задатки, психічні особливості тощо). Акумулюючи в собі загальну спрямованість потреб, інтересів, переконань і супроводжуючись емоційними переживаннями, ціннісні орієнтації особистості представлені трьома основними складовими: "ядром" (домінуюча група цінностей), "структурним резервом" (цінності середнього статусу) та "периферією" (малорухомі цінності нижчого статусу), що дає можливість більш адекватного аналізу ціннісних орієнтацій як головного мотиватора та регулятора поведінки особистості.

Звичаї, традиції, обряди, свята, релігійні вірування вперше розглянуті як форми соціально-побутового. Це дало можливість визначити їх одними з найбільш значимих за впливом на становлення ціннісних орієнтацій особистості.

Досліджено прояви соціально-побутових ціннісних орієнтацій в менталітеті українського народу і показано, що, виконуючи регулятивну, консолідуючу, активізуючу та етнодиференціюючу функції, вони представлені етнолінгвістичними ціннісними орієнтаціями, національними звичаями, традиціями, обрядами, зокрема, сімейною обрядністю, а також національним харчуванням, комфортним житлом, організацією дозвілля, що характеризує глибинні психологічні характеристики українського народу, його світобачення та життєдіяльність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведений в дисертації експлікаційний аналіз сутності соціально-побутового як соціально-філософської категорії та його впливу на становлення ціннісних орієнтацій особистості може бути використано при започаткуванні досліджень інших аспектів соціально-побутового, а також з метою доповнення змісту програмного матеріалу курсів соціальної філософії, соціології, соціальної психології, етнографії, демографії, народознавства та інших суміжних дисциплін. Матеріали дослідження є певним внеском в розробку одного з актуальних напрямків сучасної соціально-філософської науки - аксіології, а також можуть бути використані в лекціях, зокрема у спецкурсах з аксіології, семінарських заняттях, при написанні курсових та дипломних робіт, підготовці наукових доповідей тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, а також знайшли відображення в доповідях на всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних, науково-теоретичних конференціях: "Філософські проблеми гуманізації освіти" (Одеса, травень 2002 р.), "Інновації наукового та соціального пізнання" (Одеса, жовтень 2002 р.), "Динаміка наукових досліджень" (Дніпропетровськ, жовтень-листопад 2002 р.), "Григорій Сковорода та українська культура ХІХ - ХХ століть" (Харків, грудень 2002 р.), "Наука і освіта 2003" (Дніпропетровськ, січень 2003 р.), "Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть" (Тернопіль, лютий 2003 р.), "Сучасні проблеми науки та освіти" (Харків - Ялта, травень 2003 р.), "Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи" (Херсон, травень 2003 р.), "Студентська наука: проблеми і перспективи ХХІ століття" (Кіровоград, травень 2003 р.), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, травень 2003 р.), "Мова і культура" (Київ, червень 2003р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 14 публікаціях (загальним обсягом 4,2 друкованих аркуша), 7 з них вміщені у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг – 165 сторінок. Список використаних джерел – 274 найменування, нараховує 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну роботи, розкривається практичне значення дисертаційної роботи, вказується апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі “Соціально-побутове як категорія соціальної філософії” соціально-побутове розглядається через такі фундаменальні поняття соціальної філософії як сфери суспільного буття, побут, продуктивні сили та виробничі відносини, матеріальні та духовні потреби, соціальні відносини.

У першому підрозділі “Побут як специфічна сфера людського буття” зазначається, що історія людської життєдіяльності є історією пошуку гармонії сфер суспільного життя, органічної єдності людини і природи, людини і суспільства, людини і людини. Теоретичне уявлення про суспільство як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства, і навпаки – дисгармонія їх веде до суттє-вих конфліктів і деформацій. Однією з таких сфер виступає побут.

Проблеми побуту цікавили мислителів з давніх часів. Вони розглядалися в працях філософів античності (Платон, Арістотель). Проблеми побуту знайшли своє відображення в роботах вчених наступних поколінь (Ж.-Ж.Руссо, Т.Мор, Сен-Сімон, Ф.Фур’є Р.Оуен), які аналізували питання повсякденного життя людей, їх традицій. Великого значення побуту в житті суспільства надавали К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін. На основі конкретного соціологічного матеріалу вчені Є.О.Кабо, О.Л.Бірюков, С.Г.Струмілін та інші проводили дослідження тенденцій розвитку побуту. В роботах Є.М.Зуйкової, В.М.Мазур, Н.В.Фролової, Г.Цонкова та інших проблема побуту розглядається у ретроспективі. Ф.Ф.Байкін проаналізував побут як соціологічну категорію. А.Хашимов, М.Г.Абдулаєв, І.В.Суханов приділяли увагу традиціям, звичаям та обрядам. Проблема вільного часу, його раціонального використання для всебічного розвитку особистості підіймалась в роботах А.Г.Харчева, Г.Є.Зборовського, Г.П.Орлова, Л.В.Сохань, Л.А.Гордона, Е.В.Клопова та інших вчених. Характеристика основних форм, соціальних функцій, ролі та місця побуту в житті суспільства представлена у монографіях українського вченого А.І.Кавалерова. В сучасній Україні у галузі соціальної філософії продовжують розробляти окремі аспекти побуту такі вчені як Е.А.Гансова, П.І.Гнатенко, Н.І.Гончарова, Л.І.Верецька, О.Я.Надибська, О.М.Чебан та ін.

В підрозділі критично проаналізовано різні точки зору щодо визначення побуту, однак підкреслюється, що найбільш влучним, повним та змістовним є визначення побуту, згідно якого останній розуміється як сукупність умов, засобів, форм і способів задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства, які історично змінюються, проявляються у певному укладі чи способі життя і залежать від рівня розвитку виробництва, суспільно-економічних відносин, загального стану культури даного народу. Зазначається, що розвиток виробництва – це передумова становлення і формування побуту людини. Побут – явище історичне. Не існує побуту раз і назавжди установленого для всіх народів та класів суспільства. Розглядається структура побуту з точки зору його матеріальної та духовної сторони, форм, соціального та індивідуального аспектів, видів витрат часу тощо.

Підкреслюється, що, породжений об’єктивними соціально-економічними умовами і тісно пов’язаний з ними, побут – не застигле явище, а динамічна система, в якій постійно відбувається взаємодія старих, нових і змішаних форм. В цьому процесі трансформуються звичаї, традиції та обряди, а інновації поступово перетворюються в традиції. Таким чином забезпечується живий зв’язок історії, передаються культурні надбання від покоління до покоління, без яких не може існувати жоден народ.

Суттєва частина проблем сучасності має глобальний характер і торкається як природних, так і побутових змін, які відбуваються у всіх сферах буття людини. В даний момент, ставши володарем науки і техніки, людина небезпечна для самої себе. На жаль, в наш час, не дивлячись на високі досягнення цивілізації і культури, у розвитку людства спостерігається тенденція до створення все більш витончених форм небезпеки для життя. Саме тому наукове дослідження актуальних проблем побуту на сучасному етапі відбувається в різних напрямках через розкриття закономірностей та тенденцій його розвитку на протязі всієї історії людства, вивчення місця в системі соціальних явищ, впливу на відносини "індивід-суспільство". Побут як цілісне і складне явище можна розглядати в різних аспектах, тісно взаємопов'язаних між собою. Побут – це соціальне явище, присутнє у будь-якому суспільстві, і увага до його ролі, соціальних функцій проявляється в аналізі закономірностей суспільного розвитку, зміни соціальних структур. Побут – це специфічна сфера людського буття, в якій особистість задовольняє свої матеріальні і духовні потреби, адже, проникаючи і в виробничу, і в політичну, і в культурну сфери буття людини, він виступає тим підґрунтям, на якому безпосередньо базуються соціально-культурні цінності, з якого особистість бере свої життєві сили, забезпечує як фізичне, так і культурне існування.

В другому підрозділі "Експлікація поняття "соціально-побутове"" дається визначення соціально-побутового, розкривається його сутність через складові. Зазначається, що оскільки побут включає в себе задоволення матеріальних потреб людини в їжі, одязі, житлі, лікуванні, підтриманні здоров'я, засвоєння духовних надбань, то в процесі цього задоволення матеріальних і духовних потреб завжди присутній елемент соціального – особистість вступає у відносини з іншими особистостями, соціальними групами. Тому пропонується виділяти ще й соціально-побутове. Експлікація соціально-побутового є імпліцитним вираженням того, що в об'єкті, який досліджується, закладено в якості закономірностей його розвитку. Соціально-побутове імплікує в собі сукупність умов, засобів, способів та форм задоволення матеріальних і духовних потреб особистостей в процесі їхньої спільної діяльності, спілкування та інших форм взаємодії. При цьому відносини, які виникають між суб'єктами, визначаються як соціально-побутові. І хоча можна говорити про побут національний, класовий, побут певної суспільно-економічної формації, але співвідношення між людськими спільностями у соціально-побутовому характеризується порівняно невеликою чисельністю суб'єктів, вони прості за структурою і мають відносно недовгу тривалість існування, тому відносяться до типу "малих соціальних груп" – нечислених за складом соціальних груп, члени яких об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей та норм поведінки. Найбільш поширеними соціально-побутовими відносинами виступають відносини між членами сім'ї, сусідами, об'єднаннями за інтересами, релігійними общинами, асоціаціями, що виникають на основі стійких товариських та дружніх відносин, молодіжними компаніями, ігровими групами тощо.

При аналізі соціально-побутового, приділяється увага його структурі, що характеризується різними аспектами. Серед елементів, які складають соціально-побутове, перш за все виділяються умови (обставини, за яких особистість задовольняє свої матеріальні і духовні потреби), зокрема, природні, історичні, культурні, географічні тощо. В сукупності вони представляють сприятливе чи несприятливе соціальне середовище, в якому відбувається індивідуальне й суспільне життя народу. Зміни умов обумовлюються економічними й політичними перетвореннями, які, відрізняючись в різних соціальних системах, призводять до змін в соціально-побутовому. Засоби – це те, за допомогою чого особистість задовольняє свої потреби. Під матеріальними і духовними засобами розуміються матеріальні та духовні блага (цінності), адже все, що створено людиною – створене з певною метою для того, щоб задовольнити якусь потребу. Способами виступають соціально-побутові відносини, які прямо чи опосередковано супроводжують задоволення потреб особистості. Соціально-побутові відносини – це усвідомлення в тому чи іншому степені повноти й адекватності зв'язку між особистостями, опосередковане речами і явищами побуту, що втілюють в своїй предметній формі матеріальні й духовні потреби. Якщо розглядати їх за об'єктом, то в основі – матеріальні і духовні відносини, а за суб'єктом – відносини між малими соціальними групами, які існують у сфері побуту. Соціально-побутове характеризуються також двома видами споживання – індивідуальним і колективним. В індивідуальному знаходяться не лише предмети особистого вжитку, але і вся так звана "мала побутова індустрія" – предмети господарського призначення, які використовуються, наприклад, сім'єю. В колективному – засоби суспільного обслуговування і найважливіші засоби поширення культури. Форми соціально-побутового перекликаються з формами побуту, мають безпосереднє відношення до внутрішньої організації соціально-побутового і проявляються як домашня, суспільна, виробнича. Суспільна форма соціально-побутового характеризується сукупністю різних соціальних інститутів, які мають рівне відношення до всіх членів суспільства і до кожної особистості (дитячі садки, театри, дискотеки, стадіони тощо). У виробничій формі особистість задовольняє свої матеріальні і духовні потреби в умовах трудової діяльності на виробництві через упорядковані місця праці та відпочинку, організації вільного часу, перерви на обід. Домашня форма соціально-побутового відіграє найважливішу роль за впливом на особистість та становленням її ціннісних орієнтацій, характеризуючись задоволенням матеріальних і духовних потреб особистостей в сімейних умовах. Своєрідними формами соціально-побутового виступають елементи культури, зокрема, звичаї, традиції, обряди, смаки, мода, норми співжиття, відпочинок, релігійні переконання. Форми соціально-побутового настільки різноманітні і багаті проявами матеріальних і духовних потреб, що їх задоволення забезпечується сукупністю різних видів міжособистісної взаємодії, які лежать в основі соціально-побутових відносин.

В підрозділі зазначається, що соціально-побутові відносини, як суспільство і суспільне буття людини – невичерпні. Нескінченна глибина, безмежність суспільства, особистості, суспільних явищ і соціально-побутового в них обумовлює те, що теоретичне пізнання їх всезагальних зв'язків і законів – безперервний процес. Зв'язки в об'єктивному розвитку соціально-побутових відносин не існують і не проявляються завжди і скрізь однаково. Кожен новий етап суспільного розвитку тягне за собою зміни у соціально-побутовому, відповідно на кожному новому етапі історії складаються об'єктивні умови для більш повного теоретичного пізнання цих загальних зв'язків. Однак є й такі загальні особливості, які властиві кожному етапу розвитку, хоч і проявляються по-різному. Саме тому в підрозділі вважаємо доцільним торкнутись місця соціально-побутового в принципах, категоріях і законах діалектики, адже саме матеріалістична діалектика виступає методологічним підґрунтям даного дослідження. В загальному вигляді розглянуто також методи, які можна застосувати для вивчення соціально-побутових відносин у інших галузях науки.

У другому розділі “Соціально-філософське осмислення соціально-побутового в ціннісних орієнтаціях особистості” соціально-побутове розглядається з позицій соціальної філософії як один з провідних чинників становлення ціннісних орієнтацій особистості. Головна роль відводиться аналізу ціннісних орієнтацій особистості як складного утворення в структурі особистості, процесу їх формування у формах соціально-побутового, які в кожну історичну епоху представляють собою елементи цілісної соціальної структури та знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності з іншими її елементами.

У першому підрозділі “Ціннісні орієнтації особистості: поняття, структура” стверджується, що ціннісні орієнтації – соціально детерміноване явище, що вивчається в контексті діяльності суспільства, в якому відбувається становлення особистості. Особистість в процесі життя включається в систему суспільних відносин, що супроводжується формуванням своєрідних “вузлів”, які поєднують різні види діяльності в цілісній структурі особистості. Ці “вузли” і є ціннісними утвореннями, які в практиці життєдіяльності виступають як її суттєві сили. Взяті разом вони утворюють “ядро” особистості, “основу”, яка забезпечує цілісність індивідуального розвитку, особистісну самототожність.

Зазначається, що соціально-філософська думка постійно зверталася до аксіологічної проблематики. Витоки теорії цінностей сягають ще філософських концепцій досократівського періоду (Мо-Цзи). В подальшому по-різному підходили до цього питання представники різних філософських течій та напрямків. Особливо привернула до себе увагу аксіологія в 60-70 рр. ХХ ст. (П.В.Копнін, Л.М.Косарєва, В.О.Василенко, Б.Г.Юдін, М.Х.Тітма). Проблема цінностей залишається актуальною і в умовах сьогодення. До аналізу цінностей звертаються такі сучасні дослідники як О.В.Панін, Є.М.Причепій, А.І.Кавалеров, А.А.Кавалеров, П.В.Алексєєв, В.П.Андрущенко, С.М.Наумкіна, А.О.Ручка, О.П.Пунченко, Е.А.Гансова, А.А.Чунаєва, О.М.Чебан, П.І.Гнатенко, Є.Р.Борінштейн та інші.

Окремо потрібно виділити низку українських філософів, погляди яких свідчать про оригінальність та своєрідність їхніх доробок в аксіологічній проблематиці. Безпосередньо чи опосередковано проблема цінності проходить лейтмотивом у творчій спадщині кожного. Зокрема, погляди щодо вищої цінності людини (після Бога) містяться ще в філософських джерелах періоду Київської Русі. У працях філософів наступних поколінь (І.Вишенського, М.Лопатинського, М.Козачинського, Ф.Прокоповича, С.Яворського, М.Коцюбинського, М.Драгоманова, Г.Сковороди, В.Зеньковського, Г.Флоровського, Л.Шестова, О.Кульчицького) дана проблема займала одне з провідних місць у творчості. Так, у творчому доробку І.Котляревського найважливішим аксіологічним принципом постає правда, яка поєднується з народністю, що найбільш яскраво виражено в поемі “Енеїда”, своєрідною ціннісною категорією виступає сміх як сфера існування людської свободи. В аксіологічних переконаннях П.Гулака-Артемовського значне місце відводиться так званій “добрості”, яка осмислюється з гуманістично-просвітительським уявленням про добро та зло і “природну” рівність людини. П.Куліш однією із цінностей визначав душу людини. Глибока філософська ідея цінності особистості і природи та їх органічної єдності відображена у творах Л.Українки та Я.П.Козельського.

Для Т.Г.Шевченка Україна – це екзистенційний стан буття, і найвища цінність, – його особиста доля, тобто доля народу, які стають віддзеркаленням один одного. Ряд особистісних цінностей можна продовжити, – філософ звертається до життя і смерті, віри та надії, волі, любові і сумління тощо. На аксіологічному ґрунті виростають такі категорії, як світ українського села і світ козаччини. Аксіологічне спрямування поглядів І.Я.Франка можна визначити рядом найбільш значимих для філософа аксіологічних проблем: герой, особистість, народ та нація. Провідними ідеями, що відображають ціннісне світосприйняття І.Нечуя-Левицького виступає воля і правда. П.Грабовський проніс через життя віру в загальнолюдські цінності, і, насамперед, в красу. Однак, простежується мотив, котрий так відкрито не проявлявся у жодного з представників української філософської думки, – П.Грабовський вважав, що єдиним гідним особистості сенсом її життя, а значить і цінністю, яка займає в ціннісній ієрархії одне з найвагоміших місць, є жертва.

В підрозділі зазначається, що ціннісні орієнтації – важливий елемент внутрішньої структури особистості, який закріплюється її життєвим досвідом, всією сукупністю переживань та прагнень; це складне утворення, що виступає характеристикою кожної окремої особистості, виражаючи її індивідуальність, неповторність та своєрідність. Однак самі по собі ціннісні орієнтації не виникають, їх становлення – тривалий процес, в ході якого відбуваються перетворення "потреба-інтерес-цінність-ціннісна орієнтація", адже генетично, у процесі свого походження, ціннісні орієнтації особистості акумулюють в собі загальну спрямованість потреб, інтересів, цінностей, супроводжуючись емоційними переживаннями суб’єктів, до яких автор звертається для того, щоб зрозуміти природу та механізм формування цього складного соціального феномену. Кожен з цих етапів виконує власну функцію в регуляції діяльності особистості. Приділяється увага структурі ціннісних орієнтацій особистості.

У другому підрозділі “Становлення ціннісних орієнтацій особистості у формах соціально-побутового” зазначається, що форми соціально-побутового досить різноманітні і багаті проявами матеріальних та духовних потреб особистості. Тому в підрозділі була приділена увага лише деяким з них. Об'єктом соціально-філософського осмислення стала сім'я, як найбільш референтна мала група щодо особистості та деякі елементи культурної спадщини - національні звичаї, традиції, обряди, свята, релігійні вірування тощо, адже вони не лише виникають в соціально-побутовому, а й відтворюють його в ряді поколінь, виступаючи важливим чинником становлення ціннісних орієнтацій особистості.

В роботі проведено короткий історичний екскурс для порівняння розвитку сім’ї та сімейних відносин, що дало можливість більш адекватного аналізу цієї форми соціально-побутового в умовах сьогодення. Людина як особистість починає формуватися в сім’ї, яку можна вважати колискою особистості. Сімейно-побутові відносини виступають одним із перших механізмів соціалізації людини як процесу становлення її як особистості. Сімейне соціально-побутове середовище сприяє формуванню таких якостей і такого розуміння цінностей, котрі існують в даній сім’ї, що створює підґрунтя для становлення ціннісних орієнтацій кожної особистості.

В підрозділі приділена увага елементам культури як формам соціально-побутового, адже культура – це специфічна людська діяльність, а також її предметна та інституціональна об'єктивація, яка має місце як у самій особистості, так і в світі цінностей, що вона створює. Культуру не можна обмежити якоюсь однією стороною життєдіяльності, не можна звести до сукупності результатів людської діяльності, адже вона охоплює всі сфери життя, представляючи собою процес виробництва і відтворення особистості, задоволення її матеріальних і духовних потреб. Оскільки соціально-побутове обумовлюється національними особливостями, то вважаємо необхідним звернутися до національної культури, адже саме національна культура є формою соціально-побутового як вираження самобутності світосприйняття, своєрідності моральних ідеалів, традицій, звичаїв, обрядів, художнього бачення і вираження світу у побуті, що в цілому характеризує матеріальні та духовні цінності кожної нації.

Міжпоколінна передача інформації на повсякденному рівні здійснюється в різних формах соціально-побутового, серед яких значне місце слід відвести національним звичаям, традиціям, обрядам, святам. Проникаючи в побут народу і особистості зокрема, вони не лише виконують комунікативну функцію, але й функцію збереження національної культури, що складає основу її відродження і розвитку. Звичаї, традиції, обряди й свята виступають в ролі морального кодексу, народної мудрості, цінності, відтворюючи в системі ціннісних орієнтацій особистісну культуру й самодисципліну.

В дисертації підкреслюється, що на сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед форм соціально-побутового зайняли релігійні переконання, адже релігійному фактору відводиться особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження особистості. Створена кожним поколінням у сфері національної та духовної діяльності спадщина, приріст якої є результатом збереження всіх попередніх поколінь, – це святилище, в якому знаходиться те, що допомагає особистості пройти життєвий шлях, який призначений для неї в глибинах природи і духу. Ця спадщина є одночасно і її отримання, і вступ у володіння, це душа кожного наступного покоління, його духовна субстанція, яка стала звичними принципами поведінки, ціннісними орієнтаціями та внутрішнім багатством кожної особистості.

В третьому підрозділі “Соціально-побутові ціннісні орієнтації в менталітеті українського народу” зазначено, що у соціальній філософії потреба в подальшому, більш глибокому і детальному аналізі своєрідності української ментальності викликана тим, що на протязі всієї попередньої історії України через її нелегку історичну долю дослідження національної духовності були або епізодичними, уривчастими, або підлаштовувалися під ідеологеми тоталітарної системи. Внаслідок цього результати зазначених розвідок були надто фрагментарними й досить часто поверхневими. А в умовах сьогодення проблема характерології українського народу знаходиться в центрі дослідницьких пошуків різних галузей науки, у площині діалогу між ними, на перехресті свідомого і безсвідомого, універсального й маргінального, особистісного й колективного.

Менталітет українського народу характеризує глибинні феномени психіки українців (як особистісної, так і національної), які визначають характер і спосіб сприйняття світу, його осмислення, практичне відношення до природи, соціуму і самих себе. Це свого роду вихідна психологічна "матриця", яка спрямовує і озмістовлює відношення українців до оточуючого. Менталітет не вичерпується сферою свідомості, а включає в себе і несвідомі та нераціональні прошарки людської (індивідуальної і колективної) психіки, які через ті чи інші причини не потрапляють в сферу рефлексії і не повністю підлягають раціональному осмисленню та артикуляції. Менталітет виводиться із історії народу, організації побуту, політичних, соціальних, економічних і культурних особливостей українців. Етнорегіональна соціально-побутова специфіка буття етнічних груп в Україні зумовлюється природними, політичними, соціальними обставинами взаємодії етносів, часовим і просторовим розповсюдженням етнокультури. Менталітет українського народу постає як специфічна духовна парадигма співбуття етносів, що і обумовлює соціально-побутові ціннісні орієнтації менталітету українського народу. Підкреслюється, що найбільш поширеними соціально-побутовими ціннісними орієнтаціями виступають етнолінгвістичні орієнтації, національні звичаї, традиції, обряди, зокрема, сімейна обрядність, організація житла та харчування, про що також свідчать результати соціологічних досліджень, наведених у підрозділі.

В підрозділі зазначається, що соціально-побутові ціннісні орієнтації в менталітеті українського народу тісно пов'язані з термінами "національна самосвідомість", "національна ідея", "національний характер" тощо. Усвідомлення українцями своєї приналежності до нації, спільності історичної долі, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, психології, культури, менталітету є необхідною умовою самоідентифікації українців. І саме це повинно стати соціально-побутовою ціннісною орієнтацією для кожного, адже у справі поступу державотворення найважливішу роль слід відвести саме особистості, яка організовує як своє соціально-побутове середовище, так і соціально-побутове середовище України.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у соціально-філософському осмисленні взаємозв'язків соціально-побутового та ціннісних орієнтацій особистості. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

АНОТАЦІЇ

Петінова О.Б. Соціально-побутове в ціннісних орієнтаціях особистості. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячене соціально-філософському осмисленню взаємозв'язків соціально-побутового та ціннісних орієнтацій особистості.

Проаналізовані погляди представників філософської думки, які зверталися до проблем побуту від античності до наших днів. Розглядається побут як специфічна сфера людського буття, підкреслюється актуальність проблеми саме для соціальної філософії. Соціально-побутове розглядається як соціально-філософська категорія.

Всебічно вивчена аксіологічна творча спадщина представників філософської думки різних періодів. Звертається увага на процес становлення ціннісних орієнтацій особистості, у якому здійснюється перетворення "потреба-інтерес-цінність-ціннісна орієнтація особистості".

Відзначається, що зі всіх складових соціально-побутового найбільш важлива роль у процесі становлення ціннісних орієнтацій особистості відводиться формам соціально-побутового. Зокрема, приділяється увага звичаям, традиціям, обрядам, релігійним переконанням, святам як формам соціально-побутового.

Розглянуто соціально-побутові ціннісні орієнтації в менталітеті українського народу.

Ключові слова: побут, соціально-побутове, особистість, матеріальні і духовні потреби особистості, цінність, ціннісні орієнтації особистості, сім’я, традиція, звичай, обряд.

Петинова О.Б. Социально-бытовое в ценностных ориентациях личности. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Южноукраинский государственный педагогический университет (г.Одесса) им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2004.

Диссертационное исследование посвящено социально-философскому осмыслению взаимосвязей социально-бытового и ценностных ориентаций личности.

В работе уделяется внимание рассмотрению быта как одной из важнейших и специфических сфер бытия человека, ведь именно быт интегрирует в себе главные элементы, которые необходимы для существования человека и становления личности как таковой.

Подчеркивается, что