“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

ПИЛИПЕНКО Ольга Олегівна

УДК 631.147:631.95+332.365

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі земельних відносин Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Федоров Микола Миколайович,

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, завідувач відділу земельних відносин

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Бистряков Ігор Костянтинович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем використання і охорони земельних ресурсів

кандидат економічних наук

Леонець Володимир Олександрович,

Державне підприємство “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” Державного комітету України по земельних ресурсах, завідувач відділу проблем землеустрою

Провідна установа: | Державний агроекологічний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра менеджменту організацій, м. Житомир

Захист дисертації відбудеться 28.09.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, 2-й поверх, кімн. 211.

Автореферат розісланий 27.08.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

АГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В економіці України земельні ресурси відіграють провідну роль, оскільки вони є базою для виробництва продовольства та сировини для промисловості. ерехід до господарювання на засадах ринкової економіки, запровадження приватної власності на землю, створення різноманітних форм господарювання зумовили підвищений інтерес як до самої землі, так і підходів щодо раціонального використання та способів її обробітку.

Особливої актуальності набуває проблема екологобезпечного використання земель останніми роками, оскільки нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення в Україні призвело до зниження родючості ґрунтів, поширення ерозійних процесів, збільшення площ забруднених і деградованих земель. Це потребує розробки, обґрунтування і впровадження заходів щодо забезпечення ефективного й екологічно безпечного їх використання.

Важливе значення підвищення ефективності використання земель у сільському господарстві з урахуванням екологічного фактора, а також недостатність досліджень цієї проблеми визначають актуальність дисертаційної роботи.

Теоретичні і практичні аспекти збереження та відтворення земельних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, їх захисту і раціонального використання досліджувались вітчизняними та зарубіжними вченими. Вивченню проблем ефективного й екологобезпечного використання земельних ресурсів значну увагу приділили відомі вчені економісти-аграрники: І.К. Бистряков, П.П. Борщевський, В.Г. В’юн, В.В. Горлачук, Я.С. Гуков, А.С. Даниленко, Б.М. Данилишин, Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, В.Л. Дмитренко, О.Л. Кашенко, Ю.А. Махортов, В.В. Медведєв, Л.Г. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, М.Ф. Реймерс, І.А. Розумний, П.Т. Саблук, В.П. Ситник, В.М. Трегобчук, М.М. Федоров, Т.С. Хачатуров, М.К. Шикула, О.М. Царенко та інші.

Однак, на наш погляд, проблема екологобезпечного використання земельних угідь досліджена недостатньо, особливо в частині застосування ґрунтозахисних способів обробітку грунту, які позитивно впливають на його якісний стан та дають змогу знизити витрати на вирощування сільськогосподарських культур. Крім того, існує ряд дискусійних питань, які потребують додаткових досліджень. У сукупності це зумовило вибір теми, визначення мети, завдань і структури дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематичного плану науково-дослідних робіт відділу земельних відносин Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки”, тема “Розробити методологічні і організаційно-економічні основи трансформування земельних відносин до ринкових умов на 2001-2005 рр.”, номер державної реєстрації №0102U000265.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування та розробка теоретичних і практичних засад екологобезпечного використання земель у сільському господарстві на основі комплексного аналізу впровадження екологобезпечного землеробства у господарствах різних природно-економічних зон України та напрямів підвищення його ефективності.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:

?

?

?

?

?

?

?

Об’єктом дослідження є землі сільськогосподарського призначення різних природно-економічних зон України.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти ефективності екологобезпечного використання земель у сільському господарстві.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення економічних процесів; сучасні теорії ринкової економіки та економіки природокористування. У дисертаційній роботі використана загальноприйнята методика економічних досліджень, яка включає систему економіко-статистичних методів у поєднанні з теоретичними аспектами. Аналіз сучасного стану, принципів і закономірностей екологобезпечного використання земель проводився за допомогою монографічного методу, а також методів статистичного узагальнення, порівняння, аналізу і синтезу. За допомогою методу кореляційно-регресійного аналізу досліджувався вплив обсягу внесених органічних добрив на 1 га, затрат праці та інших факторів на урожайність озимої пшениці, яка вирощувалась із застосуванням екологобезпечних технологій. Визначення на перспективу структури земельних угідь у зоні Степу проводилось за допомогою розрахунково-конструктивного методу. Розробка комплексу заходів із дотримання екологобезпечного стану земель, визначення особливостей екологобезпечного і традиційного використання земель, розробка економічного механізму екологізації землекористування здійснювались за допомогою абстрактно-логічного методу.

Інформаційною базою дослідження є законодавство України, матеріали Державного комітету статистики України, Державного комітету по земельних ресурсах, дані річних звітів і матеріали первинного обліку окремих сільськогосподарських підприємств, наукові публікації вітчизняних та зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного дослідження складових системи землеробства обґрунтовані напрями підвищення ефективності екологобезпечного землекористування.

Сутність наукової новизни полягає в наступному:

-

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути основою для обґрунтування і розробки системи заходів з екологобезпечного використання земель сільськогосподарського призначення в Україні, що сприятиме відтворенню родючості ґрунтів, забезпеченню потреб населення в якісній та екологічно безпечній сільськогосподарській продукції. Основні наукові положення дисертації використані Міністерством аграрної політики України при розробці програми розвитку агропромислового виробництва до 2010 року (довідка № 11-20/5-6 від 24.03.2004 р.), в АТЗТ “Агро-Союз” Синельниківського району Дніпропетровської області (довідка № 723 від 27.08.2003 р.) та використовуються в навчальному процесі Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу при викладанні економічних дисциплін (довідка № 1/12-155/К14 від 26.03.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто здобувачем. Автору належать усі викладені в дисертації та авторефераті наукові результати.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались на ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Міжнародна економіка і Україна: тенденції розвитку та пріоритети господарської взаємодії” (м. Київ, 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Землевпорядна наука, виробництво і освіта ХХІ століття” (м. Київ, 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (м. Харків, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Розвиток ринкової економіки на Поділлі: здобутки, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2003 р.).

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 10 одноосібних наукових праць, загальним обсягом 2,2 друк. арк., з них 6 – у наукових фахових виданнях, обсягом 1,7 друк. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація містить 46 таблиць і 19 рисунків, список використаної літератури, що включає 161 найменування на 14 сторінках, та 14 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, відображені наукова новизна і практична цінність дослідження, апробація одержаних результатів, зазначено особистий внесок автора.

У першому розділі - “Теоретичні засади ведення екологобезпечного землеробства” – розкрито сутність понять екологічної безпеки і екологобезпечного землекористування, виявлено особливості й основні тенденції розвитку систем землеробства, узагальнено зарубіжний досвід ведення екологобезпечного землеробства та обґрунтовані можливості його застосування в Україні, висвітлено методичні підходи до оцінки ефективності екологобезпечного використання земель у сільському господарстві.

В процесі дослідження встановлено, що сільськогосподарське виробництво слід розглядати через призму необхідності отримання достатньої кількості продуктів харчування для суспільства та сировини для переробної промисловості без нанесення шкоди навколишньому природному середовищу. При цьому виробництво має бути економічно вигідним і соціально орієнтованим. Саме ці умови визначають рівень сталості землеробства та сільськогосподарського виробництва взагалі.

До числа категорій, що нині потребують уточнення, належить і поняття екологічної безпеки, яке традиційно інтерпретується як охорона та збереження природного середовища. Існуюча сукупність дефініцій екологічної безпеки не враховує специфіки сільськогосподарського виробництва, тому в роботі пропонується таке її визначення: екологічна безпека сільськогосподарського виробництва у ринкових умовах господарювання – це стан навколишнього природного середовища, за якого досягається ощадливе і високоефективне використання природних ресурсів, що дозволяє отримувати не шкідливу для здоров’я людей високоякісну сільськогосподарську продукцію і задовольняти в ній потреби суспільства.

Активізація впливу негативних факторів на земельні ресурси зумовила пошук шляхів підвищення родючості та продуктивності ґрунтів, а також виникнення необхідності екологізації виробничих процесів у сільському господарстві та запровадження екологобезпечних систем землеробства і технологій. У зв’язку з цим набуває актуальності поняття екологобезпечного землекористування, під яким слід розуміти процес використання земель людиною, що передбачає збереження і підвищення рівня родючості ґрунтів за допомогою застосування системи заходів, до яких відносяться: вдосконалення структури сільськогосподарських угідь і посівних площ, ґрунтозахисний обробіток земель, науково обґрунтовані норми внесення добрив, застосування переважно біологічних методів захисту рослин та сучасної сільськогосподарської техніки.

Погіршення стану природного середовища спричинило виникнення в більшості економічно розвинутих країн так званого “зеленого руху”. Вченими розроблялись і впроваджувались нові, альтернативні системи землеробства, які могли б усунути наслідки негативного впливу на грунт і допомагали б відтворенню його родючості. У країнах світу ці системи землеробства називались по-різному: органічна (США), біологічна (Франція), біодинамічна (Німеччина, Швеція, Данія), органо-біологічна (Швеція, Швейцарія), альтернативна, екологічна, відновлювальна тощо. В основі зазначених систем землеробства лежить поверхневий обробіток ґрунту, який запобігає розвиткові ерозійних процесів, втратам поживних речовин і вологи в ґрунті та дозволяє знизити витрати на вирощування сільськогосподарських культур. В Україні з 1973 по 1989 рік проводився масштабний експеримент по випробуванню технологій обробітку грунту без обертання скиби на території Полтавської та інших областей. Загальновідомою в нашій країні є також ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території, розробляються і впроваджуються біологічні системи землеробства.

За результатами дисертаційного дослідження встановлено, що різкий перехід від традиційного землеробства до альтернативних його видів у вітчизняних умовах не виправданий. Запровадження альтернативного землеробства дає змогу отримувати добрі врожаї сільськогосподарських культур тільки на високородючих ґрунтах із оптимальним вмістом поживних речовин. Тому в Україні його слід впроваджувати на чорноземах, які розташовані в екологічно чистих районах Полтавської, Дніпропетровської, Харківської, Сумської, Чернігівської, Київської, Черкаської, Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Луганської областей. На решті сільськогосподарських земель необхідно проводити поступову трансформацію традиційного (інтенсивного) землеробства в інтегроване з екологічною орієнтацією, яке має бути економічно й екологічно врівноваженим, тобто включати основні складові альтернативних систем з одночасним застосуванням у невеликих дозах засобів хімізації. Таке землеробство буде безпечним для навколишнього природного середовища і дасть можливість отримувати високі врожаї сільськогосподарських культур.

У другому розділі – “Сучасний стан екологізації землекористування в умовах реформування земельних відносин” – досліджено процес використання сільськогосподарських земель у сучасних умовах, розкрито принципи і закономірності екологобезпечного використання й охорони земель, здійснено економічну та екологічну оцінку екологобезпечної системи землеробства.

Внаслідок проведення земельної реформи в Україні відбулися кардинальні зміни у відносинах власності на землю, запроваджена плата за користування землею, набули розвитку орендні земельні відносини, створюються передумови для формування ринку землі. Разом з тим, під час проведення земельної реформи недостатня увага приділялась питанням якісного стану, родючості й охорони земельних угідь. Станом на 01.01.2004 р. 71,8% сільськогосподарських угідь знаходилось у приватній власності. Приватна власність стала не тільки мотивом для сільськогосподарських товаровиробників у нарощуванні виробництва продукції та отримання прибутків, але й зобов’язує їх до раціонального використання й охорони земель.

У зв’язку з високим рівнем розораності земельний фонд України має низький коефіцієнт екологічної стабільності земельної території, який дорівнює 0,4. Результати останнього туру агрохімічного обстеження ґрунтів (1991-1995 рр.) свідчать про високий ступінь деградації сільськогосподарських угідь, у тому числі орних земель (рис. 1). Згідно з матеріалами обстеження, з 1961 по 1981 рік вміст гумусу у ґрунтах знизився від 3,5 до 3,2%. Тенденція зниження родючості грунтів продовжується у зв’язку зі зменшенням обсягу внесення добрив. Так, якщо в 1990 р. було внесено 141 кг діючої речовини мінеральних добрив на 1 га посівної площі, то у 2002 р. – лише 21 кг. Обсяги внесення органічних добрив знизились за цей період у 7 разів, ґрунти забруднені відходами промисловості, залишками засобів хімізації, радіонуклідами, що суттєво погіршує їх якісні характеристики. Водночас кількість заходів з охорони земель і захисту ґрунтів щороку зменшується.

Дослідженнями встановлено, що ефективність використання сільськогосподарських земель в Україні порівняно з 1990 роком знижується. З 1990 по 2002 рік відбулося зниження урожайності основних сільськогосподарських культур на 11-32%. Зменшились обсяги валової продукції, а також розміри виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та прибутку в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Це пояснюється в першу чергу диспаритетом цін, розвитком інфляційних процесів, збільшенням обсягів бартерних операцій тощо. З 2000 року темпи зростання диспаритету між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію дещо уповільнились, почали застосовуватися заходи державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, запроваджувалось пільгове кредитування та лізинг, що зумовило незначне підвищення ефективності використання земельних угідь.

Рис. 1. Якісні характеристики сільськогосподарських угідь та ріллі в Україні

Дослідження показали, що землекористувачі застосовують у системі землеробства такі елементи екологізації, як використання безполицевого обробітку грунту, пожнивних решток, біогумусу, добрив на основі торфу, азотфіксуючих і фосформобілізуючих бактеріальних препаратів, агротехнічні та біологічні методи захисту рослин тощо. Однак, зазначені заходи використовуються в недостатній кількості і поки що на невеликих площах.

У процесі дисертаційного дослідження проводилась оцінка різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, а також визначалась їх ефективність на прикладі АТЗТ “Агро-Союз”, де на дослідних ділянках “Концепт Фарм” одночасно застосовується традиційна технологія вирощування культур, яка базується на полицевому основному обробітку ґрунту, мінімальна (ґрунтозахисна) – на системі мінімального обробітку ґрунту та нульова – на нульовому обробітку ґрунту, використанні сівалок прямого висіву й інтенсивному застосуванні гербіцидів (табл. 1).

Таблиця 1

Економічна ефективність вирощування сільськогосподарських культур за різними технологіями в АТЗТ “Агро-Союз”, 2001 р.

Показники | Пшениця | Кукурудза | Соняшник

1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3

Урожайність, ц/га | 40,0 | 40,0 | 40,0 | 45,0 | 45,0 | 45,0 | 23,0 | 23,0 | 23,0

Середня ціна реалізації 1 т, грн. | 420,0 | 420,0 | 420,0 | 510,0 | 510,0 | 510,0 | 890,0 | 890,0 | 890,0

Виручка від реалізації, грн. | 1680,0 | 1680,0 | 1680,0 | 2295,0 | 2295,0 | 2295,0 | 2047,0 | 2047,0 | 2047,0

Виробничі витрати на 1 га, грн. | 1310,0 | 1037,0 | 1229,0 | 1205,0 | 902,0 | 1167,0 | 1473,0 | 1132,0 | 1420,0

Прибуток з 1 га, грн. | 370,0 | 643,0 | 451,0 | 1090,0 | 1393,0 | 1128,0 | 574,0 | 915,0 | 627,0

Рівень рентабельності, % | 28,2 | 62,0 | 36,7 | 90,5 | 154,4 | 96,7 | 39,0 | 80,8 | 44,2

Примітка: 1 – традиційна технологія, 2 – мінімальна технологія, 3 – нульова технологія.

Дослідженнями економічної ефективності вирощування сільськогосподарських культур за традиційною, мінімальною та нульовою технологіями встановлено, що найнижчий рівень витрат і найвищий рівень рентабельності досягається при мінімальній технології, яка впроваджена на більшості сільськогосподарських угідь АТЗТ “Агро-Союз”.

Структура витрат при застосуванні традиційної, мінімальної та нульової технологій свідчить про зміну співвідношення між елементами виробничих витрат. При застосуванні нульової технології за рахунок використання сучасної техніки, яка має високі показники продуктивності і дає змогу поєднувати кілька операцій, знижується питома вага затрат на оплату праці в середньому на 0,5 пункта, витрат на пально-мастильні матеріали – на 5,1 пункта (рис. 2).

Рис. 2. Структура витрат при застосуванні різних технологій, %

Внаслідок скорочення кількості операцій, застосування меншої кількості сільськогосподарської техніки з довшим терміном служби, за мінімальної і нульової технології зменшується величина амортизаційних відрахувань (на 3,9-8,6 пункта). Однак, скорочення витрат внаслідок економії на пально-мастильних матеріалах, оплаті праці, амортизаційних відрахуваннях за нульової технології перекривається значними витратами на гербіциди (30,3% загальних витрат), оскільки необхідно посилювати боротьбу з бур’янами. Тому величина матеріальних витрат за нульової технології навіть вища, ніж за традиційної.

Застосування мінімальної технології вирощування сільськогосподарських культур в АТЗТ “Агро-Союз” дозволило знизити з 1997 по 2002 рік у розрахунку на 1 га ріллі: затрати праці – на 52%, витрати пального – на 59% внаслідок застосування сучасної високопродуктивної техніки і поєднання технологічних операцій; витрати мінеральних добрив – на 64% за рахунок заміни гранульованих добрив рідкими і локального їх внесення.

Особливості застосування екологобезпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур у зоні Лісостепу досліджувались на прикладі ПП “Агроекологія”. Застосування протягом 1975-2003 рр. ґрунтозахисних технологій у землеробстві дозволило ПП “Агроекологія” забезпечити значно вищі економічні показники порівняно із сусідніми господарствами (табл. 2).

Таблиця 2

Ефективність виробництва основних сільськогосподарських культур в ПП “Агроекологія” та господарствах Шишацького району Полтавської області за 2000-2002 рр.

Показники | ПП “Агроекологія” | ТОВ Агрофірма “Гоголеве” | СТОВ “Воскобійники” | У середньому по району

1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3 | 1 | 2 | 3

Вироблено продукції, ц | 64231 | 90559 | 4033 | 53679 | 58835 | 5266 | 60436 | 99284 | 2970 | 32636 | 40967 | 2579

Затрати праці на 1 ц продукції, люд.-год. | 0,3 | 0,9 | 0,7 | 1,3 | 1,3 | 1,3 | 1,0 | 1,6 | 4,8 | 0,9 | 1,1 | 1,8

Реалізовано продукції, ц | 36535 | 42243 | 2724 | 49683 | 10140 | 5011 | 44555 | 49411 | 2828 | 23242 | 11533 | 2572

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. | 19,57 | 9,67 | 28,51 | 23,21 | 11,09 | 32,59 | 21,40 | 10,05 | 42,43 | 22,94 | 12,03 | 37,53

Ціна реалізації 1 ц, грн. | 34,38 | 12,10 | 70,12 | 37,22 | 10,69 | 73,17 | 35,22 | 11,45 | 63,29 | 35,22 | 11,95 | 67,49

Рівень рентабельності, % | 75,7 | 25,1 | 145,9 | 60,4 | - 3,6 | 124,5 | 64,6 | 13,9 | 49,2 | 53,5 | - 0,7 | 79,8

Примітка: 1- зернові і зернобобові, 2 - цукрові буряки, 3 – соняшник.

Затрати праці на 1 ц виробленої продукції в ПП “Агроекологія” нижчі, ніж в оточуючих господарствах: по зернових культурах – у 3-4 рази, по цукрових буряках – на 31-43%, по соняшнику – у 2-7 разів. Також спостерігається зниження собівартості 1 ц зернових і зернобобових культур на 9-16%, цукрових буряків – на 4-13% і соняшнику – на 13-33%. Рівень рентабельності по основних сільськогосподарських культурах перевищує показники сусідніх підприємств і в середньому по району, що свідчить про високу ефективність застосування ґрунтозахисної технології вирощування сільськогосподарських культур у досліджуваному господарстві.

При застосуванні екологобезпечних технологій має місце екологічний ефект, який проявляється у покращанні фізико-хімічного стану ґрунту, запобіганні його ущільнення та ерозії, прискоренні процесів гуміфікації і, в кінцевому підсумку, підвищенні родючості. Досвід функціонування сільськогосподарських підприємств, які впроваджують екологобезпечні (ресурсо-, енерго-, ґрунтозберігаючі) технології, підтверджує їх ефективність і доцільність застосування в інших сільськогосподарських підприємствах.

У третьому розділі – “Напрями підвищення ефективності екологобезпечного землекористування” – запропоновано комплекс заходів з дотримання екологобезпечного стану земель, розглянуто організаційно-економічні основи формування ринку екологічно чистої продукції, розроблений економічний механізм екологізації землекористування.

Зважаючи на економічні й екологічні кризові явища в сільському господарстві, розвивати землеробство інтенсивним шляхом одночасно на всій площі орних земель практично неможливо. За даними наукових установ УААН, понад 15% орних земель України – це деградовані та малородючі ґрунти, на яких одержують низькі урожаї сільськогосподарських культур, витрачаючи значні кошти. Використання таких ґрунтів призводить до щорічних збитків у середньому 27 грн. на 1 га. Тому існує необхідність трансформації частини орних земель в інші угіддя, зокрема, у сіножаті, культурні пасовища та відведення земельних ділянок під консервацію, використання яких є економічно неефективним та екологонебезпечним (за показниками згідно з “Порядком консервації земель” від 17.10.2002 р., №175).

За результатами дисертаційного дослідження пропонується вносити зміни в структуру земельних угідь у 2 етапи. До 2007р. зі складу ріллі необхідно вивести найбільш деградовані землі з малопродуктивними грунтами: сильнозасоленими, солончаками, сильносолонцюватими, із солонцевими комплексами, осолоділими, кислими, заболоченими, кам’янистими та сильнозмитими грунтами. Сумарна площа цих земель становить у зоні Степу 2,6 млн. га. До 2012 р. необхідно зменшити розораність території до науково обґрунтованих норм, які встановлені дослідженнями Інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. А.Н.Соколовського, тобто до 40%. Для зони Степу при такій розораності площа ріллі має становити не більше 10 млн. га. Кам’янисті ґрунти пропонується залісити, а інші деградовані ґрунти відвести під природні кормові угіддя (сіножаті та пасовища).

У результаті здійснення заходів щодо зміни структури земельних угідь для зони Степу розораність території зменшиться від 62,4% в 2002 р. до 52,1% у 2007 р. і до 40% у 2012 р., а загальна лісистість збільшиться від 7,4 до 7,9%. У структурі сільськогосподарських угідь питома вага ріллі зменшиться від 81,4% у 2002 р. до 52,5% у 2012 р., а сіножатей і пасовищ – збільшиться відповідно від 1,5 до 20% і від 14,2 до 24,6%, що сприятиме екологічній стабілізації степової зони. При цьому зменшення площі орних земель не означає скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, оскільки концентрація матеріальних і трудових ресурсів на родючих ґрунтах дасть змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур.

Дослідженнями встановлено, що державні органи мають запровадити чітку систему контролю за станом використання земельних угідь та їх якісними характеристиками. Для цього необхідно впровадити систему моніторингу, регулярно здійснювати агрохімічні обстеження земель сільськогосподарського призначення, видавати агрохімічні паспорти на земельні ділянки. Слід посилити контроль з боку державних структур за дотриманням землекористувачами вимог земельного і природоохоронного законодавства, екологічних стандартів, нормативів і показників; впровадити офіційну статистичну звітність про обсяги здійснення землеохоронних і ґрунтозахисних заходів, запровадження екологобезпечних технологій при використанні земель.

Результати дисертаційного дослідження свідчать про недостатність фінансування екологічних програм і природоохоронних заходів в Україні. Особливо це стосується фінансування заходів з охорони та раціонального використання земель. Якщо у 1990 р. витрати на ці заходи становили 155 млн. грн., то у 2002 р. вони знизились до 59 млн. гривень.

З метою підвищення ефективності екологобезпечного землекористування пропонується згрупувати окремо заходи щодо дотримання екологобезпечного стану земель на такі, що потребують додаткових фінансових вкладень і ті, що можна здійснити власними силами землекористувачів без додаткових вкладень, використовуючи науковий підхід до організації господарювання (рис. 3).

Рис. 3. Заходи з дотримання екологобезпечного стану земель

Встановлено, що навіть виконання заходів другої групи, тобто самими землекористувачами, сприятиме покращанню екологічного стану сільськогосподарських угідь та економічних показників діяльності господарств. Є підстави сподіватись, що у подальшому, в міру економічного зростання, в Україні з’явиться можливість державного фінансування заходів, віднесених до першої групи.

Застосування екологобезпечних технологій використання земель забезпечує не тільки підвищення родючості ґрунтів, раціональне використання земель та позитивний вплив на довкілля, але й дає змогу одержувати екологічно чисту продукцію, потреба в якій зростає у зв’язку з негативними соціально-демографічними процесами та підвищенням рівня захворюваності населення.

Передумовами створення ринку екологічно чистої продукції мають бути: розробка правового забезпечення, регулювання ведення екологобезпечного сільськогосподарського виробництва; створення відповідної інфраструктури, під якою слід розуміти запровадження системи акредитації господарств, які ведуть екологобезпечне землеробство, стандартизацію, сертифікацію і маркування екологічно чистої продукції, інформаційне забезпечення; державна підтримка розвитку таких господарств у вигляді дотацій, субсидій, пільг та системи стимулювання товаровиробників щодо виробництва екологічно чистої продукції, що включає механізм ціноутворення на неї. Ціна на екологічно чисту продукцію має відрізнятися від ціни на звичайну продукцію на величину надбавки, яка передбачає додаткові витрати на її виробництво, пов’язані з екологізацією виробничих процесів, технологій, впровадженням природоохоронних заходів у господарстві. Пропонується запровадити державне замовлення на екологічно чисту продукцію за підвищеними цінами, що сприятиме збільшенню обсягів виробництва такої продукції для потреб населення, в першу чергу дітей, людей похилого віку, хворих, які потребують якісного дієтичного і профілактичного харчування.

З метою зупинення і запобігання поширення деградаційних процесів на сільськогосподарських землях, нами розроблений і пропонується економічний механізм екологізації землекористування, який ґрунтується на поєднанні адміністративних й економічних методів впливу на суб’єкти господарювання (рис. 4). До складу адміністративних методів належить система екологічних обмежень при використанні сільськогосподарських земель, державний контроль за якістю ґрунтів та екологічною безпекою продукції, розробка та реалізація національних і регіональних програм з охорони земель та система юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. До економічних методів відноситься система економічного стимулювання і санкцій, а також система фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель та підвищення родючості ґрунтів, яка передбачає різні джерела фінансування.

Функціонування запропонованого механізму забезпечить поліпшення якісного стану земель, підвищення ефективності їх використання та сприятиме збільшенню обсягів виробництва екологічно чистої продукції.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нові шляхи вирішення наукової проблеми ефективного та екологобезпечного використання сільськогосподарських земель, що полягає в розробці системи заходів з дотримання екологобезпечного стану земель, визначення складових і передумов формування ринку екологічно чистої продукції, економічного механізму екологізації землекористування. Впровадження їх у практику діяльності сільськогосподарських підприємств різних форм власності дасть змогу підвищити економічну ефективність використання земель, підвищити родючість ґрунтів, покращити їх якісні характеристики, вирощувати екологічно чисту продукцію.

Проведені дослідження дають змогу зробити такі висновки і пропозиції:

1.

2.

3. Внаслідок недостатньо обґрунтованого використання земель з 1961 по 1981 рік спостерігалося зменшення вмісту гумусу в ґрунтах від 3,5 до 3,2%. Ерозійні процеси набули поширення на 32% площ орних земель; через різке зменшення в 2002 р. обсягів внесення мінеральних добрив (у 10 разів), а органічних – у 7 разів, порівняно з 1990 р., знизився вміст поживних речовин у ґрунтах. Негативного впливу зазнають ґрунти від забруднень радіонуклідами, важкими металами та шкідливими сполуками. Внаслідок впливу цих чинників економічна ефективність використання сільськогосподарських угідь у динаміці має тенденцію до зниження. Із зниженням урожайності основних сільськогосподарських культур за період з 1990 по 2002 рік проявляється тенденція до зменшення виходу валової продукції у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь на 35,0%, в тому числі в рослинництві – на 22,4%.

4. Сільськогосподарські товаровиробники, які стали власниками землі й інших засобів виробництва, прагнуть до підвищення ефективності господарювання і вибирають ті шляхи, які дозволять їм у перспективі нарощувати виробництво продукції за умови збереження та відтворення родючості ґрунтів. На даному етапі в Україні функціонує ряд підприємств, які частково або повністю перейшли на застосування екологічно безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Так, застосування у 1997-2002 рр. в АТЗТ “Агро-Союз” технології, що базується на мінімальному обробітку грунту, дозволило в розрахунку на 1 га ріллі знизити затрати праці на 52% і витрати пального – на 59% внаслідок застосування сучасної високопродуктивної техніки та поєднання технологічних операцій; витрати мінеральних добрив – на 64% за рахунок заміни гранульованих добрив рідкими і локального їх внесення. При використанні екологобезпечних технологій проявляється й екологічний ефект, який полягає у підвищенні родючості ґрунтів і вмісту в них поживних речовин.

5. Для підвищення економічної ефективності та екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва в Україні необхідно оптимізувати структуру земельних угідь та посівних площ, впровадити ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, посилити державний контроль за використанням земель, забезпечити фінансування землеохоронних і ґрунтозахисних заходів.

На земельних угіддях зони Степу, на які найбільше впливають ерозійні та інші деградаційні процеси, пропонується здійснити трансформацію малопродуктивних орних земель у природні кормові угіддя й відведення частини з них під консервацію, або виведення із сільськогосподарського обороту. В результаті розораність сільськогосподарських угідь зменшиться від 81,4% у 2002 р. до 52,5% – у 2012 р., збільшаться площі природних кормових угідь і лісів, що приведе до екологічної стабілізації земельної території.

6. У сучасних умовах особливого значення набуває проблема виробництва та споживання екологічно чистих і безпечних продуктів харчування. Для України, де майже 10% населення зазнає шкідливого впливу наслідків Чорнобильської катастрофи, вирішення цієї проблеми шляхом формування ринку екологічно чистої продукції є пріоритетним завданням соціально-економічної, продовольчої та екологічної політики держави. Передумовами формування ринку екологічно чистої продукції мають бути: відповідне правове забезпечення розвитку екологобезпечного сільськогосподарського виробництва; створення інфраструктури ринку, в яку входять система акредитації господарств, стандартизація, сертифікація і маркування екологічно чистої продукції, мережа консультаційних і науково-виробничих центрів; система стимулювання господарств, що ведуть екологобезпечне землеробство; впровадження системи обліку сільськогосподарських підприємств, які застосовують елементи екологізації у виробництві, та обліку обсягів виробленої підприємствами екологічно чистої сировини за допомогою введення у річних звітах сільськогосподарських підприємств розділу, що стосується екологічної діяльності підприємства.

Розвиток ринку екологічно чистої продукції відкриває широкі перспективи для виходу вітчизняних товаровиробників на європейський ринок і є одним із шляхів інтеграції України у світовий економічний простір.

7. У зв’язку з формуванням і подальшим розвитком ринку екологічно чистої продукції існує потреба в науковому обґрунтуванні ціни на неї. Ціна на екологічно чисту продукцію повинна бути вищою від цін на звичайну продукцію. Елементом ціни обов’язково має бути надбавка за екологічну чистоту продукції. Величину цієї надбавки слід встановлювати в кожному конкретному випадку залежно від виду продукції, додаткових витрат на її виробництво, пов’язаних з екологізацією виробничих процесів, технологій, впровадження природоохоронних заходів у господарстві. Крім того, в умовах ринкової економіки ціни на продукцію залежать не стільки від її собівартості, скільки від співвідношення платоспроможного попиту і пропозиції. Тому необхідно стимулювати попит споживачів на екологічно чисту продукцію і залежно від його зміни регулювати ціну.

8. За останні роки в Україні сформовані основи екологічного й земельного законодавства, здійснені структурні реформи у сфері земельних відносин, охорони довкілля та використання природних ресурсів. Потребують удосконалення механізми підтримки сільськогосподарських підприємств, які впроваджують прогресивні технології використання земель, а нормативно-правові акти – внутрішнього узгодження й доповнення.

9. У дисертації пропонується впровадити економічний механізм екологізації землекористування, який ґрунтується на поєднанні адміністративних та економічних методів впливу на суб’єкти господарювання з метою стимулювання їх до екологобезпечного ведення сільського господарства. До складу адміністративних методів має входити система обмежень екологічно шкідливої діяльності, державний контроль за якістю земель й екологічною безпекою продукції, система планування заходів з охорони земель і забезпечення юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. До економічних методів належить система економічного стимулювання, яка передбачає заохочувальні та примусові механізми екологобезпечного використання земель, а також система фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель і підвищення родючості ґрунтів.

ПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЯ

Пилипенко О.О. Ефективність екологобезпечного використання земель у сільському господарстві. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено питанням розробки теоретичних і практичних засад екологобезпечного використання земель у сільському господарстві та напрямів