Київський університет імені Тараса Шевченка

УДК 342.71

343.5

ф. АЛЬБЕРТІНІ Ламара Михайлівна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОМАДЯНСТВА

В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВАХ

(порівняльний аналіз)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного і адміністративного права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка Кузнецова Валентина Федорівна.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України Фрицький Олег Федорович;

кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного та адміністративного права Львівського державного університету імені Івана Франка Бориславський Любомир Володимирович.

Провідна організація – Харківська національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого.

Захист відбудеться 8 квітня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий 5 березня 1999 року.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бобровник С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослiдження. В сучасний перiод особливого значення набуває проблема взаємовiдносин мiж державою i особою. Сюди належать i питання громадянства, які цiкавлять вчених із стародавніх часiв. Ще Аристотель в однiй з його найвiдомiших праць "Полiтика" пiднiмав питання про те, хто є громадянином, i дiйшов висновку, що держава - це сукупнiсть громадян. Питання громадянства хвилювали i фiлософiв вiсiмнадцятого - дев’ятнадцятого столiть (Руссо Ж.-Ж., Кант I.). Але тiльки з прийняттям перших конституцiй можна вести мову про громадянство в його сучасному розумiннi. Його виникнення безпосередньо пов’язано з першими буржуазними революцiями, втiленням iдеї рiвностi членiв державної спільноти (у подальшому - рiвностi членiв нацiї в її державно-правовому значеннi), яка в свою чергу формується пiд безпосереднiм впливом iдеї природних прав людини. Законодавче закрiплення iдеї народного суверенiтету призводить до того, що виникає необхiднiсть чiткого визначення кола осiб - громадян, якi мають право на його здiйснення. На появу перших законодавчих актiв, що регулювали питання набуття i припинення громадянства, значною мiрою вплинуло також посилення мiграцiї населення, яке було викликано розвитком капiталiстичних вiдносин, побудовою шляхiв сполучення.

Громадянство є унiкальним функцiональним феноменом державно-органiзованого суспiльства. Це надзвичайно важливий iнститут як для держави, так i для кожної людини окремо. Громадянство об’єднує людину i державу i утворює в кiнцевому пiдсумку останню. Його можна смiливо вiднести до обов’язкових ознак сучасної держави, оскільки будучи правовим зв’язком мiж людиною i державою, воно в сукупностi цих зв’язкiв визначає народ держави i робить можливим iснування держави.

Громадянство дає державi можливiсть контролювати склад населення, а з точки зору людини воно повинно розглядатися як визнання її основних прав. Основою громадянства є взаємозв’язок особи i держави, i, будучи правовим виразом цього взаємозв’язку, громадянство забезпечує чiткi, стабiльнi вiдносини мiж державою i особою. Вiд того, як будуть урегульованi в державi питання громадянства, залежить стан i стабiльнiсть держави. З’ясування юридичної природи громадянства допомагає розумінню юридичної природи самої держави. Саме розумiння громадянства, а також регулювання його окремих питань, тiсно пов’язане з мiсцем i роллю людини в державi i вiдображає iснуючий рiвень розвитку суспiльних вiдносин.

Громадянство пов’язано з одним iз головних питань кожної держави - питанням про владу, оскільки через iнститут громадянства визначаються особи, якi є носiями влади в державi. У зв’язку з цим завжди iснує потенцiйна можливiсть зловживання цим iнститутом в полiтичних цiлях. Завданням права є обмеження цiєї можливостi.

Питання громадянства тiсно зв’язанi з мiграцiйними процесами, які хвилюють останнiм часом весь свiт. Правове регулювання питань громадянства повинно своєчасно i адекватно вiдображати цi процеси для запобiгання негативним наслiдкам як для суспiльства в цiлому, так i для людини зокрема.

У зв’язку з тим, що однiєю стороною у вiдносинах громадянства є людина, питання громадянства нiколи не втратять актуальностi i завжди вимагатимуть постiйного, глибокого i багатостороннього дослiдження. Не можна забувати, що в добу науково-технiчного прогресу еволюцiя громадянства вiдбувається прискореними темпами, i правова наука повинна вчасно фiксувати всi цi змiни. Питання громадянства дуже мiнливi, в концентрованiй формi вони вiдображають коло найбiльш важливих суспiльних вiдносин, якi iснують в даному суспiльствi.

Сьогоднi в Українi назрiла гостра необхiднiсть дослiдження проблеми громадянства, адже замiна тоталiтарної держави державою демократичного i правового типу, утворення незалежної держави поставили Україну перед рядом невирiшених в правовiй науцi i практицi питань.

Сьогоднi, наприкiнцi двадцятого столiття, в перiод європейської iнтеграцiї, назрiла потреба систематичного i комплексного дослiдження питань громадянства з врахуванням законодавства всього європейського регiону. Iнтегрування України у європейськi та свiтовi iнституцiйнi структури вимагають приведення її чинного законодавства з питань громадянства до європейських, мiжнародних стандартiв. Аналiз законодавства європейських країн про громадянство дає можливiсть урахувати його прогресивні положення при удосконаленні вiтчизняного законодавства.

Ступiнь розробленості теми. Питання громадянства в європейському регiонi починають розглядатися юристами в дев’ятнадцятому столiттi з появою перших законодавчих актiв з питань громадянства. В другiй половині дев’ятнад-цятого, на початку двадцятого столiття питання громадянства (пiдданства) досліджуються росiйськими вченими (Александренко В.М., Гессен В.М., Єгіазаров С.А., Коркунов М.М., Куплеваський М.О.). Їх працi вiдрiзняються високим науковим рiвнем i використовувались в даному дисертацiйному дослiдженнi. Питання громадянства досить iнтенсивно розроблялись i в лiтературi радянського перiоду. Навіть при наявності iдеологiчних догм, вченими були досягнутi вагомi результати, якi неможливо залишити без уваги в сучасних дослiдженнях.

В даному дисертацiйному дослiдженнi були використанi працi таких вчених як Авак’ян С.А., Александров З.К., Алексєєв С.С., Баякі В., Бойцов В.Я., Боярс Ю.Р., Буткевич В.Г., Вiтрук М.В., Влканов В., Воєводин Л.Д., Георгі- ца А.З., Денисов А.І., Златопольський Д.Л., Кишкiн С.С., Козлова Е.І., Косаков С.К., Казанчев Ю.Д., Кузнєцова В.Ф., Лепєшкiн А.І., Лівшиц Р.З., Лотюк О.С., Спиридонов Л.І., Матузов М.І., Махненко А.Х., Мелащенко В.Ф., Мішин А.А., Міцькевич А.В., Миронов О.О., Новоселов В.І., Основiн В.С., Погорiлко В.Ф., Рабiнович П.М., Римаренко Ю.І., Русинова С.І., Сафронов В.М., Спиридонов Л.I., Стрекозов В.Г., Тодика Ю.М., Топорнiн Б.М., Фарбер І.Е., Фрицький О.Ф., Чалий Л.Ф., Черниченко С.В., Чиркiн В.Є., Шаповал В.М., Щетінін Б.В., Юзьков Л.П. та iн.

На сьогоднішній день в дослiдженнi тематики громадянства iснують прогалини. В силу вiдомих причин розробка питань громадянства в перiод існування СРСР була однобiчною, громадянство держави соцiалiстичного типу завжди протиставлялось буржуазному громадянству. Зусилля вчених були сконцентрованi головним чином на з’ясуваннi юридичної природи громадянства, мiсця громадянства в правовому статусi особи, аналiзi норм радянського громадянства. Практично не дослiджувались питання множинного громадянства, громадянство не розглядалось крiзь призму прав людини, недостатньо розглядались мiжнародно-правовi питання громадянства. У зв’язку з iснуванням в СРСР такого iнституту як позбавлення громадянства, дуже однобiчно розглядались питання припинення громадянства. Не проводився порiвняльний аналiз правових норм громадянства рiзних держав.

В силу недостатнього розроблення багатьох питань громадянства у вiтчиз-нянiй науцi, вже давно назрiла необхiднiсть проведення вiдповiдних дослiджень. В Україні, на нашу думку, питання громадянства розроблялись ще недостатньо.

Аналізу питань громадянства сприятиме вивчення та використання зарубіжної літератури. Тому в дисертації були використані праці зарубіжних вчених, а саме: Бербера Ф., Еллінека Г., Вейса П., ван Пенхейса Х.Ф., Лихте- ра М., Макарова А.Н. та iн. В роботi широко дослiджувались монографiї i публi-кацiї зарубiжних вчених, особливо нiмецьких, виданi в останнi роки. Серед най-бiльш визначних необхiдно назвати Блекманна А., де Гроота Р., ф. Мангольд- та Х., Мюнха І., Лагарде П., Реннера Г., Риттштига Х., Хайльброннера К.

В дисертацiї використана велика нормативна база. Дослiдженню пiдданi конституцiї європейських держав, законодавство про громадянство європейських держав. Особливу увагу придiлено мiжнародно-правовим документам, якi мають вiдношення до дослiджуваної тематики.

Тема дисертацiйного дослiдження пов’язана з науковими проблемами, над якими працює кафедра конституцiйного i адмiнiстративного права юридичного факультету Київського унiверситету iменi Тараса Шевченка.

Об’єктом дослiдження є феномен громадянства, законодавство про громадянство України й iнших європейських держав, а також мiжнародно-правовий нормативний матерiал, що стосується питань громадянства.

Предметом дослiдження є теоретично-правова основа громадянства i безпосереднє нормативне регулювання найважливiших питань громадянства.

Мета i завдання дослiдження. Метою даного дослiдження є теоретично-правова розробка основ громадянства i найбiльш важливих питань правового регулювання сучасного громадянства. З врахуванням розвитку суспiльних вiдносин автор ставить перед собою мету виявити адекватнi правовi норми громадянства, що вiдображають мiсце людини в сучаснiй державi, i тi, яких сьогоднi не повинно бути в законодавствi про громадянство демократичної правової держави. У зв’язку з дiаметрально протилежним ставленням вчених до проблеми множинного громадянства автор ставить собi за мету обгрунтування авторських позицiй з цього питання. Особливою метою є розробка конкретних пропозицiй щодо вдосконалення українського законодавства.

Для досягнення поставленої мети автор намагається вирiшити такi завдання:

дослiдити правову природу громадянства;

прослiдкувати еволюцiю громадянства;

з’ясувати категорiю права кожної людини на громадянство;

4) розглянути найбiльш актуальнi питання громадянства в аспектi порiвняльно-правового аналiзу законодавства про громадянство України й iнших європейських держав;

5) виявити загальне i особливе в правовому регулюваннi питань громадянства;

6) дослiдити проблему множинного громадянства;

7) дослiдити проблему безгромадянства, громадянства бiженцiв.

Методологiчнi основи дослiдження. В ходi дослiдження дисертантом використовувались як загальнотеоретичнi, так i конкретно-наукові методи пiзнання. В ходi всього дослiдження дисертант керувався загальною теорiєю систем, яка розглядає суспiльство в якостi складної системи, що розвивається сама по собі. Еволюцiя громадянства, а також окремi проблеми громадянства розглядаються як частини об’єктивного процесу, зумовленого розвитком i змi-ною суспiльних вiдносин. Дослiдження спирається на формально-догматичний (спецiально-юридичний) метод, iсторичний метод, метод логiчного аналiзу, метод конкретно-правового дослiдження та iншi методи i прийоми. Особливу роль в роботi вiдiграв порiвняльно-правовий (компаративний) метод. В комп-лексi з iншими методами вiн дозволив вирiшити поставленi автором завдання з оцiнки норм законодавства про громадянство, виявлення норм, що адекватно вiдображають розвиток суспiльних вiдносин, i норм, якi їм не вiдповiдають.

Наукова новизна дисертацiї. Дане дисертацiйне дослiдження докорiнно вiдрiзняється вiд попереднiх дослiджень в цiй галузi. Дане дослідження прово-диться з урахуванням законодавства багатьох європейських держав та відрізня-ється комплексним підходом. Це спроба глибокого теоретичного розроблення основних питань громадянства. Вперше зроблений комплексний аналiз законо-давства про громадянство європейських країн. Дослiдження проводиться з залученням широкого кола методiв. Пропонуються шляхи i конкретнi рекомендацiї з удосконалення українського законодавства про громадянство.

Наукова новизна дисертацiї полягає також в аналiзi широкого кола правових питань. В дисертацiї акумулюється надзвичайно широкий спектр пiдходiв до проблемних питань громадянства.

Вперше у вiтчизнянiй лiтературi проблематика громадянства дослiджується iз залученням як розробок вiтчизняних вчених, так i спецiальної лiтератури зарубiжних держав.

Елементи наукової новизни заключаються, зокрема, в тому, що:

- детально, з врахуванням напрацювань не тiльки вiтчизняних, а i зарубiж-них вчених, дослiджується питання правової природи громадянства, його змiст;

- вперше проводиться глибоке дослiдження громадянства в iсторичному аспектi;

- дослiджується поняття права кожної людини на громадянство;

- вперше у вiтчизнянiй лiтературi розглядаються такi важливi питання як iнтеграцiя i асимiляцiя iноземця в суспiльство;

- проводиться дослiдження правових вiдмiнностей мiж позбавленням i втратою громадянства в силу закону, а також науково-теоретичний аналiз норми статтi 25 Конституцiї України про заборону позбавлення громадянина України його громадянства;

- проводиться комплексне дослiдження проблеми множинного громадян-ства і аналiз принципу єдиного громадянства, що мiститься в статтi 4 Конституцiї України;

- проводиться дослiдження проблеми безгромадянства, проблеми набуття громадянства бiженцями;

- проведений науковий аналiз широкого кола мiжнародних документiв з питань громадянства, зокрема, документiв Ради Європи.

В дисертацiї сформульовані деякі норми, що можуть регулювати громадянство, які бажано було включити до законодавчих актів сучасної демократичної держави. Автором визначенi новi проблемнi питання громадянства, що вимагають подальших дослiджень; численнi аспекти громадянства висвiтлюються автором по-новому. Одним з елементiв наукової новизни є також те, що всi теоретичнi розробки мають рекомендацiї щодо їх практичного застосування.

На захист виносяться наступнi основнi положення, виробленi автором в результатi проведеного дослiдження:

1. Громадянство є продуктом еволюцiйного розвитку. Воно не є застиглою категорiєю i знаходиться в постiйному розвитку i русi. В багатовiковій iсторiї його еволюцiя проходила двома основними напрямками: 1) належнiсть особи до певного суспiльства - вiдокремлення власного народу держави вiд всiх iнших фiзичних осiб-iноземцiв; 2) через поняття "громадянин" - особа, яка має в суспiльствi певні права i обов’язки, де особливе мiсце займають полiтичнi права особи.

2. Громадянство тiсно пов’язано з державою та її основними елементами i в сучасний перiод є засобом реалiзацiї i закрiплення народного i державного суверенiтету.

3. Громадянство є складним явищем; складність правового визначення поняття громадянства обумовлюється багатоманітністю громадянства. Найбільш вірним є визначення громадянства як стійкого правового зв’язку між особою і державою.

4. Будучи єдиним явищем, громадянство існує і виступає в двох площинах і має дві сторони: міжнародну (державна належність) - з правами і обов’язками між державами, що звідси випливають, і внутрішньодержавну - відносини між особою і державою.

5. Кожна держава є суверенною в регулюваннi питань громадянства. Але свобода дiй держави обмежується нормами мiжнародного права - правами iнших держав. В сучаснiй державi демократичного типу свобода дiй держави в галузi громадянства повинна обмежуватися правами людини, зокрема правом кожної людини на громадянство.

6. В основі громадянства знаходяться суспільні відносини зв’язку особи з державою. Завданням законодавця в галузі громадянства є вірне встановлення цих зв’язків.

7. Право кожної людини на громадянство є сьогодні тільки орiєнтиром правового регулювання питань громадянства i виступає критерiєм оцiнки законодавства про громадянство кожної держави.

8. В забезпеченні права кожної людини на громадянство задіяні всі підінститути громадянства. Питання набуття та припинення громадянства необхідно розглядати як взаємопов’язаний механізм реалізації цього права.

9. Громадянство не є вiдносинами вiрностi, а вiрнiсть державi не є обов’язком сучасного громадянина. Iснування цього обов’язку є ознакою патрiархальної держави.

10. Вимога щодо інтеграції особи в суспільство, яка висувається при натуралізації іноземця є легітимною, вимога асиміляції не повинна розглядатися як така. Теорія інтеграції іноземця в суспільство повинна розглядатися з точки зору конституційної інтеграції, тобто з точки зору визнання і виконання Конституції.

11. Загальновизнаної правової дефiнiцiї позбавлення громадянства, а також правової вiдмiнностi мiж позбавленням громадянства i його втратою в силу закону на сьогоднішнiй день не iснує. В зв’язку з цим бiльш вагомим є встановлення нелегiтимних (або, навпаки, легiтимних) з точки зору правової демократичної держави пiдстав припинення громадянства особи.

12. Під забороною позбавлення громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України, необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення громадянства, яке є несумісним з сучасними уявленнями про правову демократичну державу, правами людини і не відповідає духу Загальної Декларації прав людини, а також позбавлення громадянства, що застосовується як засіб покарання конкретної особи. Одночасно під втратою громадянства на підставі закону згідно з Конституцією України можна розуміти припинення громадянства особи за чітко визначеними в законі підставами, які відповідають сучасному розумінню права, не знаходяться в протиріччі з правами людини.

13. Безгромадянство є негативним з точки зору особи і держави явищем, якого повинні уникати держави.

14. На сьогоднішній день множинне громадянство не є злом, якому повинні усіма силами запобігати держави. Розуміння множинного громадянства як зла походить з розуміння громадянства як відносин вірності і пов’язано з уявленнями про патріархальну державу.

15. Існування в Україні конституційного принципу єдиного громадянства не забороняє дозволяти виникнення у особи множинного громадянства, якщо це пов’язано з забезпеченням її вагомих прав та інтересів.

Значна увага в дисертацiї придiлена питанням розробки наукових рекомендацiй, направлених, на думку автора, на удосконалення правового регулювання громадянства в Україні.

Теоретичне i практичне значення дослiдження. Результати цiєї роботи дозволяють обгрунтувати концептуальнi пiдходи до проблеми громадянства й вирiшення конкретних питань правового регулювання: висновки i пропозицiї з удосконалення законодавства України можуть бути використанi при пiдготовцi нових i удосконаленнi чинних законодавчих актiв, що регулюють питання громадянства України.

Матерiал, який мiститься в дисертацiї, положення i висновки можна використати в науковiй i навчальній лiтературi, в процесi викладання курсу конституцiйного права, а також як допомiжний матерiал для подальших дослiджень тематики громадянства.

Апробацiя результатiв дослiдження. Дисертацiя пiдготовлена на кафедрi конституцiйного i адмiнiстративного права юридичного факультету Київського унiверситету iм. Тараса Шевченка, де було проведено її обговорення i рецен-зування. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відобра-ження у чотирьох наукових публікаціях і були оприлюднені на Всеукраїнськiй науковiй конференцiї студентiв, аспiрантiв i молодих вчених "Конституцiю в життя", яка вiдбулася в Києвi у травнi 1997 року. Результати дослiдження використовувалися при обмiнi поглядами з працiвниками УВКБ ООН.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на шість підрозділів, висновків, бібліографії. Загальний обсяг роботи - 188 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються предмет та об’єкт дослідження, мета і основні завдання, обгрунтовується теоретична і практична значимість роботи, її методологічні, теоретичні і нормативні основи, наукова новизна і положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Теоретично-правові засади громадянства” складається з двох підрозділів.

У цьому розділі дисертації проводиться дослідження теоретично-правових засад громадянства, а саме: розглядається правова природа громадянства, з’ясовується його суть, аналізується процес становлення громадянства та просліджується його еволюція.

В першому підрозділі - “Поняття і суть громадянства” автором аналізуються різноманітні підходи до визначення поняття громадянства, громадянство досліджується з точки зору прав людини і як категорія права людини, в контексті його зв’язку з державним і народним суверенітетом, а також у зв’язку з основними елементами (ознаками) держави, досліджується проблема внутрішньодержавного і міжнародного визначення поняття громадянства.

У другому підрозділі - “Еволюція поняття громадянства” з’ясовується становлення громадянства в процесі об'єктивного розвитку суспільства, визначаються основні напрямки, за якими відбувався еволюційний розвиток громадянства.

Питання щодо правової природи громадянства, наукового визначення поняття громадянства є складною проблемою конституційного права. Аналіз фахової літератури радянського періоду, української та іноземної фахової літератури дозволив виділити наступні основні позиції вчених з цього питання: визначення громадянства як правової належності особи до держави, як членства, як правового стану, як правового статусу, як правового зв’язку, як правовідносин та як суб’єктивного права. Автором детально аналізується кожний з цих підходів.

В результаті дослідження встановлюється, що громадянство має і риси належності, і членства, і стану, і статусу; воно існує в формі правовідносин і є суб’єктивним правом, але ці всі визначення окремо не дають чіткої уяви про зміст громадянства. Складність та багатоманітність сучасного громадянства обумовлює складність його правового визначення.

В результаті дослідження ми доходимо висновку, що громадянство грунтується на суспільних відносинах зв’язку особи з певною державою. Усвідомлюючи, що дискусії про правову природу громадянства притаманний академічний характер, і що в різних визначеннях громадянства не спостерігається, в принципі, особливих протиріч, автор обгрунтовує думку, що найбільш вірним є визначення поняття громадянства як стійкого правового зв’язку між особою і державою.

Віднесення в 1948 році Загальною Декларацією прав людини громадянства до одного з основних прав людини заклало фундамент для дослідження громадянства в цьому новому напрямку. В результаті дослідження автор доходить висновку, що на сьогоднішній день право кожної людини на громадянство є тільки орієнтиром правового регулювання питань громадянства, якого повинна дотримуватися кожна демократична держава. Неможливість існування громадянства як абсолютного суб’єктивного права кожної людини, чи іншими словами, неможливість його гарантованості кожній людині, обумовлена тим, що громадянство як суб’єктивне право може існувати тільки в певних правовідносинах між державою та особою, які регулюються нормами права відповідної держави. Окрім цього, для забезпечення права кожної людини на громадянство не вирішеним є на сьогодні дуже важливе питання: право на громадянство якої держави повинна мати особа. Але не дивлячись на це, визнання права кожної людини на громадянство було значним кроком вперед. Існування права кожної людини на громадянство вимагає знаходження вірного взаємозв’язку між позитивним правом та правами людини.

Закріплення права кожної людини на громадянство багато значить також у зв’язку з тим, що воно може бути точкою опори при вирішенні справ з питань громадянства в національних та міжнародних судах, що в свою чергу сприятиме його подальшому розвитку.

На наш погляд, подальший розвиток розуміння права кожної людини на громадянство буде залежати від практики, яка здійснюється державами в регулюванні питань громадянства, від науково-теоретичного розвитку розуміння загальної концепції прав людини.

Встановлюється, що кожна держава є суверенною у вирішенні питань громадянства, на чому часто цілком вірно наголошується вченими. Але свобода дій держави в регулюванні питань громадянства є обмеженою. Вона обмежується існуванням міжнародного права (правами інших держав), а в демократичній державі суверенітет держави у вирішенні питань громадянства повинен органічно поєднуватися з правами людини, зокрема, з правом кожної людини на громадянство, ідеями гуманізму.

Автор доводить, що розуміння громадянства є неможливим без дослідження його змісту в історичному аспекті. Ми приєднуємося до тих вчених (наприклад, Рем Х., Макаров А.Н., Шевцов В.С.), які визначають, що громадянство (підданство) виникає з виникненням держави, оскільки неможливо уявити державу без народу держави. Та з виникненням держави виникає ще не громадянство в сучасному розумінні, а тільки категорія належності до держави. Автором виділяються та аналізуються основні етапи еволюції громадянства: античне громадянство (античний громадянин Давньої Греції та Стародавнього Риму), феодальна належність, міське громадянство, підданство, сучасне громадянство. Ми доходимо висновку, що сучасне громадянство поступово викристалізовувалося протягом багатьох епох і є продуктом еволюційного розвитку суспільства.

Розділ 2 “Правове регулювання набуття і припинення громадянства” складається з двох підрозділів.

У цьому розділі проводиться дослідження порядку набуття і припинення громадянства в європейських державах. Розглядаються основні підстави набуття і припинення громадянства, проводиться порівняльний аналіз відповідних норм законодавства європейських держав про громадянство. Виділяється правове регулювання, яке, на думку автора, адекватно відбиває існуючий стан розвитку суспільних відносин в європейському регіоні, і ті норми, існування яких є невиправданим, недоцільним та не відповідає об’єктивній реальності. На підставі аналізу правових норм законодавчих актів європейських країн про громадянство, які регулюють досліджувані проблемні питання набуття і припинення громадянства, не відкидаючи при цьому особливостей правового регулювання, що існують в деяких країнах, автор робить як загальні висновки щодо правового регулювання громадянства в європейських країнах, так і визначає шляхи щодо вдосконалення законодавства України з цих питань і робить конкретні рекомен-дації щодо його вдосконалення.

Перший підрозділ - “Порядок набуття громадянства” присвячений двом основним підставам набуття громадянства, а саме: набуття громадянства при народженні і прийняття особи до громадянства (натуралізація), і поділений на відповідні пункти.

Набуття громадянства при народженні є найбільш поширеним способом набуття громадянства. У літературі радянського періоду цей вид набуття громадянства часто називався визнанням громадянства Див., наприклад: Шевцов В.С. Гражданство в Советском Союзном государстве. - М.: Юрид. лит., 1969. - С. 107.. Ми не погоджуємося з цією думкою і доводимо, що для подібної класифікації немає підстав.

Абсолютно кожна держава надає її громадянство особі при народженні. Від надання громадянства при народженні відмовитись неможливо. Наявність у людини громадянства з народження знаходиться як в інтересах держави - вона має точне уявлення про кількість її громадян, так і в інтересах людини, тому що остання з народження є повністю включеною до загальної системи державного суспільства та знаходиться під захистом держави. Для гармонійного існування суспільства важливо, що людина має громадянство з народження, відчуває належність до цієї суспільної організації, вважає себе її частиною. З точки зору позитивного права це підкріплюється правом кожної дитини на громадянство з народження, визначеного у статті 7 Конвенції про права дитини 1989 року Конвенция о правах ребенка от 20 ноября 1989 г. // Права человека. Сборник международных документов. - Т.1 (часть первая). Универсальные договоры. Организация объединенных наций. Нью-Йорк и Женева, 1994 г. - С. 712 - 723.. Забезпечити отримання кожною людиною з народження громадянства певної держави надзвичайно важливо, тому що лише таким чином можна повною мірою забезпечити право кожної людини на громадянство. Не одержавши громадянства при народженні, особа може не мати в майбутньому можливості його отримання в зв’язку з тим, що вона не може виконати натуралізаційні умови (відсутність судимості, фінансова спроможність тощо).

Надання громадянства при народженні можна, на наш погляд, назвати “презумпцією належності”. При наданні особі громадянства при народженні законодавець виходить з того, що у певних осіб дуже висока вірогідність, що вони будуть пов’язані з цією державою. Презумпція належності грунтується на двох принципах: принципі “права крові” та принципі “права грунту”. В конкретній правовій системі може бути закріплений один з них окремо чи поєднуватися обидва.

В результаті дослідження було виявлено, що в Європі домінує принцип “права крові”, який доповнюється дією принципу “права грунту”. Ми вважаємо, що принцип “права крові” сприяє збереженню єдності суспільства, тому що батьки в процесі виховання передають дітям устої та ідеали, вкорінені в суспіль-стві і які формують його єдність. Принцип “права крові” обумовлює зв’язок “дитина - сім’я - суспільство”. Але зв’язок з суспільством буде існувати і тоді, коли особа, яка народжується в цій країні, продовжує жити в ній і далі. Автор висловлює свої думки щодо дії цих двох принципів, їх поєднання та обмеження.

В ході дослідження з’ясовується, що в європейських країнах, навіть де історично діяв принцип “права крові”, в останні роки поширюється дія принципу “права грунту”. Це пов’язано з наявністю в Європі такого явища як міграція. Так, наприклад, в Бельгії, Великій Британії, Іспанії, Нідерландах, Франції діти чи онуки іммігрантів набувають громадянства за принципом jus soli. Ще більша кількість країн передбачає для осіб, що народилися на території країни, оптаційні права. В інших країнах (наприклад, в Німеччині) введення принципу “права грунту” щодо дітей іноземців-іммігрантів є предметом широкої дискусії.

Ми не погоджуємося з тими авторами, які зазначають, що принцип “права грунту” існує в імміграційних країнах тільки тому, що вони мають за мету збільшення народу держави. Дію принципу “права грунту” необхідно розглядати сьогодні як продовження імміграційної політики, де цей принцип повинен забезпечувати інтеграцію дітей іноземців в суспільство, а сама держава базується на ідеї конституційного патріотизму, а не на ідеї етнічної чи культурної нації.

При аналізі норм українського законодавства стосовно набуття громадянства дітьми встановлюється, що українське законодавство про громадянство в цій частині цілком відповідає загальновизнаним міжнародним стандартам і Україна досить повно забезпечує право кожної дитини на громадянство, але одночасно автором були виявлені в цій галузі проблемні питання, які, на його погляд, повинні бути вирішені законодавцем.

При аналізі правових норм громадянства, зокрема, норм українського законодавства про громадянство, проводиться їх аналіз на відповідність Європейській Конвенції про громадянство від 7 листопада 1997 року European Convention on nationality on 7. November 1997 // European Treaty Series. - № 166..

У другому пункті цього підрозділу докладно розглядаються питання, пов’язані з прийняттям іноземця до громадянства. В роботі розглядається зміст натуралізації, її види. Встановлюється загальна легітимність вимог держави щодо виконання особою певних умов. Одночасно доводиться, що натуралізацію іноземця необхідно обов’язково розглядати в контексті прав людини.

В ході проведення порівняльного аналізу розкривається зміст основних натуралізаційних вимог, автор формулює та обгрунтовує власні думки з цих питань. Обгрунтовується положення, що сучасна демократична держава не має права висувати жорсткі вимоги щодо натуралізації іноземця.

З оглядом на те, що багато європейських держав (переважно західно-європейські) висувають до особи, яка бажає набути громадянства, вимогу її інтеграції (рідше асиміляції) в суспільство, детально розглядається їх зміст та проблеми, які виникають при реалізації цих вимог. В роботі доводиться, що держава вправі вимагати від іноземця його інтеграцію в суспільство, але інтеграція повинна розглядатися в розумінні конституційно-правової інтеграції і не повинна ототожнюватися з асиміляцією. Асиміляція в сучасній демократичній державі повинна розглядатися як нелегітимна вимога.

Спрощена натуралізація в різних країнах поширюється на різні групи осіб, що дуже часто викликано історичними передумовами певного суспільства. Єдиною групою, яка підлягає натуралізації в спрощеному порядку майже в усіх європейських країнах, є подружжя громадянина. Існування спрощеної натуралі-зації подружжя громадянина викликано повагою до сім’ї, про яку йдеться в статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод Convention for the protection of human rights and fundamental freedoms on 4. November 1950 // European Treaty Series. - № 5. Text amended according to the provisions of Protocol № 3 // European Treaty Series. - № 45; of Protocol № 5 // European Treaty Series. - № 55; of Protocol № 8 // European Treaty Series. - № 118; which entered into force on 1 January 1990, and comprising also the text of Protocol № 2 // European Treaty Series. - № 44., і є, на наш погляд, обгрунтованим, тому що у особи, яка перебуває в шлюбі з громадянином держави, встановлюються зв’язки з батьківщиною подружжя.

В другому підрозділі “Порядок припинення громадянства” розгля-даються основні підстави припинення громадянства, а саме: втрата громадянства в силу закону, позбавлення особи громадянства, вихід особи з громадянства та відмова особи від громадянства.

Міжнародне співтовариство розглядає позбавлення громадянства як негативне явище, що знайшло своє відображення в частині другій статті 15 Загальної Декларації прав людини. Але на сьогоднішній день зовсім не встанов-лена правова межа між позбавленням громадянства та втратою громадянства на підставі закону. Ні наука радянського періоду, ні сучасна вітчизняна наука ще не приділяла увагу цьому питанню. Але воно є надзвичайно важливим в Україні у зв’язку з існуванням конституційно-правової заборони позбавлення громадянства: “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства” Конституція України від 28 червня 1996 р. - Ст. 25, ч. І // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 249.. В дослідженні, із залученням різних методів та різноманітних підходів до цього питання, детально аналізується ця проблема, і обгрунтовуються власні позиції з цього питання. Автор робить визначення поняття позбавлення громадянства та його втрати в силу закону відповідно до Конституції України.

У зв’язку з тим, що на сьогоднішній день не існує загальновизнаної межі між позбавленням громадянства та його втратою в силу закону, і що єдиного вирішення цієї проблеми не буде досягнуто в близькому майбутньому, на наш погляд, на даному етапі зусилля необхідно сконцентрувати на виявленні фактичного змісту підстав припинення громадянства. Необхідний їх глибинний аналіз з точки зору відповідності об’єктивній реальності, сумісності з категорією прав людини і іншими об’єктивними цінностями, що є закріпленими в конституціях країн, а також аналіз їх доцільності і ефективності.

В роботі розглянуті найбільш поширені підстави припинення громадян-ства, дана їх оцінка. В ході дослідження встановлено, що норми статті 20 Закону “Про громадянство України”, які регулюють втрату громадянства в Україні, не характеризуються адекватністю, в своїй більшості вони не відповідають Європейській Конвенції про громадянство 1997 року, і потребують перегляду. Визначаються прогалини українського законодавства про громадянство та робляться пропозиції щодо його удосконалення.

Розділ 3 “Колізії норм законодавства про громадянство” складається з двох підрозділів.

Цей розділ присвячений питанням множинного громадянства і питанням безгромадянства особи. Розглядається природа цих двох феноменів, проводиться правовий аналіз законодавства європейських держав, науковий аналіз міжнародно-правових документів з цих питань.

В першому підрозділі “Множинне громадянство” розглядається поняття множинного громадянства, встановлюється, що заборони множинного громадянства в міжнародному праві не існує. З’ясовуються конкретні причини виникнення у особи множинного громадянства.

Автор розглядає різні “про” і “контра” множинного громадянства, оцінюючи кожне з них, зокрема: питання лояльності громадянина державі, дипломатичного захисту особи, проходження особою військової служби, виборчого права, протиріччя множинного громадянства суті громадянства, проблеми, що можуть виникати в галузі кримінального, податкового, приватного права та права соціального захисту.

Множинне громадянство розглядається в контексті питання інтеграції особи в суспільство. Ми не погоджуємося з тими авторами, які визначають, що неготовність відмови особи від колишнього громадянства необхідно обов’язково розглядати як недостатність інтеграції і обгрунтовуємо власні позиції з цього питання.

В ході дослідження було встановлено, що ставлення країн до множинного громадянства в останні роки значно змінилося. На Гаазькій Конференції по кодифікації міжнародного права 1930 року множинне громадянство було оцінене як негативне явище. Конвенція про зменшення випадків множинного громадянства і про військовий обов’язок у випадках множинного громадянства 1963 року Convention on reduction of cases of multiple nationality and military obligations in cases of multiple nationality on 6 May 1963 // European Treaty Series. - № 43. також намагається скоротити випадки поліпатризму. Але вже в сімдесятих роках Рада Європи спрямовує свою діяльність на допущення державами множинного громадянства в деяких випадках. Європейська Конвенція про громадянство 1997 року вимагає від держав гарантувати набуття дітьми громадянства обох з батьків, і легітимує, таким чином, головну причину виникнення множинного громадянства European Convention on nationality on 7. November 1997. - Art. 14 "а" // European Treaty Series. - № 166.. Стаття 15 особливо підкреслює, що Конвенція не обмежує право країн, що приєдналися, дозволяти чи запобігати громадянству в інших випадках і відбиває той факт, що множинне громадянство є допущеним в ряді держав Європи, в той час як інші намагаються його уникнути Explantory Report on the european conventionon nationality. - P. 32 // European Treaty Series. - № 166..

Аналіз законодавства європейських держав про громадянство доводить, що в останні роки деякі з європейських держав повністю відмовились від принципу запобігання множинного громадянства (Болгарія, Велика Британія, Італія, Португалія, Угорщина, Швейцарія), багато з європейських країн притримуються цього принципу тільки частково. З практики західноєвропейських країн ми бачимо, що навіть в країнах, які в цілому намагаються запобігати виникненню у їх громадянина множинного громадянства, в ряді випадків переважають інші принципи. Так, забезпечення іммігрантам та їх нащадкам права на громадянство країни проживання оцінюється вище бажання держави уникнути множинного громадянства. Причинами цього є переосмислення цінності людини. Там, де існують вагомі інтереси людини, принцип єдиного громадянства не може мати першості.

У зв’язку з тим, що поліпатризм є об’єктивним явищем і надалі поширюватиметься, держави, в тому числі Україна, повинні сконцентрувати свої зусилля на подоланні його негативних наслідків.

В другому підрозділі “Безгромадянство, громадянство біженців” автор аналізує проблеми апатризму та проблеми, пов’язані з громадянством біженців. В роботі розглядається поняття безгромадянства, розглядається проблема апатризму de iure і апатризму de facto.

В ході дослідження встановлюється, що безгромадянство є злом, яке було визнане таким на міжнародному рівні і якого повинні уникати держави.

Відсутність у особи громадянства є негативним явищем і для людини, і для держави. Для держави безгромадянство є небажаним, оскільки за своєю природою держава може нормально функціонувати тільки за умови існування постійної та стійкої юрисдикції над її населенням, і тому держава зацікавлена в тому, щоб її громадянство мала більшість її населення. Крім того, відсутність громадянства у частини населення є джерелом соціальних конфліктів у суспільстві. На наш погляд, дія принципу запобігання безгромадянства є одним з найсуттєвіших механізмів в реалізації права кожної людини на громадянство.

З проблематикою безгромадянства стикається проблема громадянства біженців. В зв’язку з тим, що в міжнародному праві під апатридами de facto розуміються, як правило, біженці Dahm G. Vцlkerrecht: In 3 Bd. / Stuttgart: Kohlhamer, 1958 - 1961. - Bd. 1: 1958. - S. 533; Kimminich O. Einfьhrung in das Vцlkerrecht. - 2., vollst. ьberarb. Aufl. - Mьnchen, New York; London; Paris: Saur, 1984. - S. 144., проблема забезпечення їх громадянством є не менш актуальною, ніж проблема забезпечення громадянством апатридів de iure. Стаття 34 Конвенції ООН про правовий статус біженця 1951 року