національна АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Радченко Олександр Віталійович

УДК: 324.: 321.7: 342.84

інституційна взаємодія народовладдя

та органів державної влади

у виборах

Спеціальність 25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – кандидат філософських наук, професор

ЛІСНИЧИЙ Василь Васильович,

Харківський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України,

завідувач кафедри політології та філософії

Офіційні опоненти – доктор наук з державного управління, доцент

Тертичка Валерій Володимирович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, професор кафедри політології;

кандидат політичних наук, доцент

Поліщук Ігор Олексійович,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

доцент кафедри політології

Провідна установа – Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, відділ теоретичних і прикладних проблем політології, м. Київ

Захист відбудеться 24 грудня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (61050, м. Харків, просп. Московський, 75).

Автореферат розісланий 22 листопада 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лебець В. С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлюється вимогами осмислення принципово нових підходів владних інститутів Української держави щодо забезпечення реального народовладдя. Успіх її демократичного транзиту значною мірою залежить від упровадження принципів партнерської взаємодії влади і народу у виборчому процесі, оскільки завдяки виборам формуються представницькі органи держави та артикулюється суспільне політичне замовлення на стратегічний курс державотворення.

Загальновизнано, що за перебігом виборчого процесу можна судити про рівень демократизму будь-якої держави і суспільства. Саме в ході виборів люди найбільш концентровано відчувають свої громадянські права й обов’язки, причетність до процесу управління державою, відповідальність за її майбутнє, єдність та суспільну консолідацію. Інтеграція України в Європейське співтовариство та утвердження громадянського суспільства значною мірою залежать від втілення у виборчий процес та політичну систему держави в цілому загальнолюдських цінностей, демократичних принципів, міжнародних виборчих стандартів. Проте вибори можуть виступати як каталізатором, так і гальмуючим фактором у демократичному транзиті.

Отже, виникає об’єктивна необхідність наукового аналізу інститутів народовладдя, виборчих відносин, характеру й спрямованості діяльності органів державної влади у виборчому процесі з метою їх подальшого вдосконалення в Україні, а також вивчення та адаптації світових надбань теорії державного управління, позитивного практичного досвіду демократії в інших країнах.

Стан наукової розробки проблеми. Питання організації й проведення виборів, компетенції органів, які забезпечують виборчий процес, участі громадян у виборах, розвитку виборчого законодавства під різними кутами зору були предметом аналізу в сфері науки державного управління, філософії, політології, соціології, права, психології тощо.

Значний масив наукової літератури, в якій розглядаються вибори та виборчий процес, можна згрупувати за наступними напрямками:–

історичні аспекти виборів в Київській Русі та Україні (А. Арциховський, В. та А. Бєлоновські, М. Грушевський, В. Ключевський, М. Костомаров, В. Погорілко, С. Рябов, Л. Тихомиров, Б. Чичерін та ін.); –

загальнофілософське осмислення народовладдя та державотворення (Д. Аптер, Х. Арендт, В. Богданор, Ж. Бодуен, Г. Гроцій, Т. Гоббс, Р. Даль, Р. Дарендорф, Х. Зіглер, Дж. Локк, А. Лейпхарт, Р. Мертон, Дж. С. Мілль, К. Пейтман, М. Рокар, Ж-Ж. Руссо, Й. Шумпетер та ін.);–

становлення та розвиток виборчого законодавства та виборчого процесу в Україні (В. Авер’янов, В. Бакуменко, А. Вешняков, А. Колодій, Н. Нижник, В. Погорілко, М. Ставнійчук, В. Тодика, В. Цвєтков, Ю. Шемшученко та ін.); –

вплив виборчих систем на політичну організацію суспільства (Д. Ламберт, Т. Кіс, П. Пульцер, Дж. Сарторі, Р. Таагепера, В. Уоллерстайн, М. Шугарт та ін.); –

соціологічні складові виборчого процесу та особливості електоральної поведінки (О. Вишняк, Г. Голосов, В. Гімпельсон, В. Князєв, О. Куценко, Д. Наріжний, В. Скуратівський, Ю. Сурмін, Ю. Яковенко, та ін.); –

політична психологія та політична активність громадян, сучасна українська політична міфологія та реклама, закони конструювання та просування бажаного іміджу політиків та владних органів (Б. Борисов, М. Варій, А. Деркач, В. Лісничий, Н. Малішевський, В. Маценко, В. Тараненко, Т. Хомуленко та ін.);–

політичний менеджмент та політичний консалтинг у виборчих кампаніях (О. Валевський, Е. Єгорова-Гантман, І. Мінтусов, Д. Ольшанський, А. Ольшевський, Д. Перлматтер, Г. Пушкарьова, В. Тертичка та ін.);–

питання методології виборчого процесу, його впливу на політичну систему суспільства, умови та механізми забезпечення перемоги у виборчих перегонах (В. Бебик, К. Гаджиєв, І. Жданов, А. Ковлер, Е. Малкін, А. Мельвіль, М. Мельник, М. Михальченко, Г. Почепцов, В. Ребкало, С. Рябов, І. Шкурат та ін.).

Однак переважна більшість науковців розглядала або теоретичні закономірності виборчого процесу, або ж суто прикладні політологічні, соціологічні та психологічні аспекти виборів. Інституційні ж аспекти взаємодії народовладдя та органів державної влади у виборах ще не були предметом наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексного наукового проекту “Державне управління та місцеве самоврядування”, що реалізується в Національній академії державного управління при Президентові України як складова частина досліджень кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управлення при Президентові України за темами “Аналіз політики регіональних владних структур” (державний реєстраційний номер 0102U001592) та “Удосконалення регіональних владних структур та механізмів їх функціонування шляхом використання та адаптації досвіду провідних демократичних країн світу (державний реєстраційний номер РК 0100U001206)”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні виборів як інституту народовладдя, дієвої форми безпосередньої демократії та їх інтегруючої ролі в системі державної влади і державного управління; опрацюванні практичних рекомендацій щодо вдосконалення виборчого процесу задля забезпечення органічної єдності влади та її джерела. Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач:–

з’ясувати специфічні особливості політичної складової у “природі” держави на засадах нової сфери науки державного управління;–

визначити роль інституту виборів у реалізації політики “соціального договору”;–

узагальнити сучасні теорії демократії й на їх основі виокремити можливі виборчі моделі демократичного державотворення;–

класифікувати форми взаємодії суб’єктів та об’єктів влади у виборах;–

визначити ефективні засоби впливу виборчих систем на структуру владних і суспільних інститутів держави;–

проаналізувати виборче законодавство в його історичному розвитку та можливості сучасного нормативно-правового регулювання виборів;–

з’ясувати зміст поняття “адміністративний ресурс” та дослідити практику використання адміністративних засобів на виборах в Україні; –

визначити дієві напрямки вдосконалення технологій виборчого процесу в Україні.

Об’єктом дослідження є виборчий процес як визначальна складова демократичного державотворчого процесу.

Предметом дослідження є взаємодія у виборах органів державної влади та інститутів народовладдя.

Методи дослідження. Фундаментальною методологічною базою дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового пізнання, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів. Методологічну основу дослідження складають загальнонауковий діалектичний метод, а також історичний, структурно-функціональний, логічний, порівняльний та статистичний методи, методи моделювання, аналізу і синтезу та ін.

Поєднання цих методів у науковому дослідженні забезпечує єдність гносеологічного, політико-філософського та державно-управлінського аналізу взаємодії інститутів народовладдя та органів державної влади, розуміння специфіки їх змісту та функціонального призначення, характеру інтегральних міжсистемних зв’язків, їх координації, субординації та взаємодії. Такий підхід дає можливість цілісного відтворення сутності та змісту явища, що розглядається, поєднання загальнофілософських і конкретно-прикладних методів та засобів дослідження.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії та історії державного управління, політології, філософії політики, соціології, виборчого права.

Законодавчу базу дослідження становлять Конституція України, закони України, нормативні акти Конституційного Суду України та Центральної Виборчої Комісії, міжнародні правові акти.

Емпіричною базою дослідження стали статистичні матеріали Центральної Виборчої Комісії України. Робота ґрунтується також на аналізі статистичних і соціологічних емпіричних даних, практичних результатах, отриманих за участю автора в ході виборчих кампаній 1998, 1999 та 2002 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших в Україні наукових досліджень, в якому комплексно й системно розглядаються теоретичні і практичні питання інституційної взаємодії народовладдя та органів державного управління у виборах. Новими найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист.

У дисертації уперше:–

на основі аналізу інституціонального, структурно-функціонального та поетапного підходів щодо співпраці інститутів народовладдя та органів державної влади визначено і класифіковано форми їх інституційної взаємодії (основні класифікаційні ознаки: діяльність політичних інститутів держави у виборчому процесі; виконання державними структурами функцій із забезпечення виборів; роль державних органів в ході реалізації кожного з етапів виборчого процесу тощо);–

розкрито зміст поняття “адміністративний ресурс” що характеризує форми і методи діяльності органів державної влади, пов’язані із застосуванням владного тиску на підлеглих та громадян задля задоволення певних політичних інтересів: виокремлено сутнісні ознаки адмінресурсу, здійснено класифікацію його форм у державному управлінні, проаналізовано технології застосування цього владного ресурсу у виборчому процесі, запропоновано методологічні орієнтири щодо подолання негативних наслідків його використання.

Удосконалено:–

систему взаємозв’язків “народовладдя – органи державної влади” через вибори як форму народовладдя і державотворчу функція суспільства (народовладдя обумовлює характер виборів і за змістом є механізмом формування органів державної влади, а влада формулює та реалізує у практичній політичній діяльності науково обґрунтовану парадигму державного курсу, а також упорядковує й унормовує виборчий процес); –

теоретичні концепції народовладдя шляхом розробки на їх основі елітарної, партійно-плебісцитарної, партіципаторної й поліархічної моделей організації виборчого процесу; –

визначення політичного режиму сучасної України як “демократії на шляху становлення” та шляхи розбудови повноправного демократичного суспільства (запропоновано широке залучення громадян до державотворчих процесів на засадах партіципаторної моделі);–

змістовні характеристики політичної культури суспільства, що пов’язані з новою філософією демократичного державотворення та передбачають відкритий діалог і партнерство між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства у державному управлінні.

Дістали подальший розвиток: –

концепція “суспільного договору”, що вбачає протовибори (форма протонародовладдя) відповідним механізмом реалізації суспільного договору та дієвим засобом суспільного узгодження загально вагомих суспільних інтересів;–

форми і методи діяльності органів державної влади у виборчому процесі шляхом опрацювання розділу “Політична структуризація та виборчі системи” проекту Концепції політичної реформи в Україні та розділу “Покращення умов реалізації прав і свобод людини і громадянина на територіальному рівні” до проекту Національної стратегії реформування системи територіальної організації влади в Україні (прийнята до розгляду Адміністрацією Президента України).

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації поглиблюють положення історії, теорії та практики державотворення в Україні, ролі органів державного управління у виборах, дають підстави для подальшого вдосконалення виборчого процесу. Отримані результати можуть бути використані при викладанні курсів “Державне управління”, “Політологія”, “Виборче право”, “Виборчі технології”, “Політичний менеджмент”, “Політичне консультування” тощо.

Практична цінність дисертаційного дослідження підтверджується перебігом виборчої кампанії 2002 р. в Луганській області, де запропонована автором політична технологія „Соціальних договорів” продемонструвала свою високу ефективність. Дослідження питань політичної культури суспільства як фундаментальної основи демократичного державотворення було використано в підготовці та запровадженні цільової програми Луганської облдержадміністрації “Діалог” (довідка впровадження результатів наукових досліджень № 1/5-665 від 31.08.2004 р.)

Теоретичні висновки щодо шляхів вдосконалення виборчого процесу були втілені в розділі “Покращення умов реалізації прав і свобод людини і громадянина на територіальному рівні” проекту Національної стратегії реформування системи територіальної організації влади в Україні, яка прийнята до впровадження Адміністрацією Президента України (довідка впровадження результатів наукових досліджень № 03-01 / 596 від 29.04.2004 р.)

Особистий внесок здобувача. Основні методичні розробки та інші наукові результати одержані особисто автором. У дисертації не використовувалось наукових результатів та розробок співавторів В. В. Лісничого та В. О. Грищенка.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на Третьому та Четвертому міжнародних наукових конгресах “Державне управління та місцеве самоврядування” (лютий 2003 та 2004 рр.), науково-практичних конференціях “Вплив виборів 2002 року на формування стабілізуючого владного потенціалу Луганщини” (Луганськ, червень 2002 р.), “Політична реформа як засіб демократизації українського суспільства” (Харків, квітень 2003 р). та “Нові механізми регіонального розвитку” (Харків, грудень 2003 р.)

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковані в колективній монографії, навчальному посібнику (у співавторстві) та 14 публікаціях, з яких 6 опубліковано у збірниках наукових видань, визнаних ВАК України як фахові з науки “Державне управління”.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Загальна кількість ілюстрацій – 6, таблиць – 8. Список використаних джерел налічує 222 найменування, 22 з яких – англійською мовою.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, окреслюється зв’язок з науковими програмами, планами і темами установи, визначаються мета й завдання, подається загальна характеристика методів дослідження, формулюється наукова новизна, встановлюється науково-практичне значення результатів дослідження і наводяться відомості про їх апробацію.

Перший розділ – “Теоретико-методологічні засади інституційної взаємодії народовладдя та державних органів влади у виборах” – містить аналіз державної влади, держави та органів державної влади як фундаментальної соціальної реальності. Державно-управлінська природа походження держави внаслідок укладання суспільного договору знайшла своє логічне продовження в розгляді механізмів здійснення суспільного договору. Визначено, що способом реалізації суспільного договору, в ході якої відбувається інституціоналізація держави, є протовибори.

Сучасне розуміння виборів ґрунтується на міжнародному визнанні того факту, що державна влада є надбанням усього народу. Таке положення, разом із визнанням інших невід’ємних прав людини, є наріжним каменем теорії суспільного договору та всієї сучасної світової демократії. Природне право народу на владу здійснюється в конкретних формах народовладдя шляхом вибору тієї чи іншої політичної програми як курсу подальшого державотворення, персонального складу того чи іншого органу державної влади. При цьому вибори спираються на відповідні організаційно-правові засади та процедури передачі владних повноважень від громадянина до представницького органу публічної влади. Таким чином, визначається що вибори – це:–

державотворча функція суспільства та інститут безпосередньої демократії, джерело легітимності влади, за допомогою якого відбувається інституціювання органів державної влади;–

механізм делегування народом своїх владних повноважень обраним представникам та контролю за органами державної влади;–

інститут виявлення та формування політичних лідерів.

З’ясовано, що однією з необхідних та обов’язкових властивостей державної влади є адміністративний ресурс як форма існування влади. Адміністративний ресурс можна визначити як владнотворчий, інструментальний, силовий, політичний засіб, за допомогою якого органи державної влади здійснюють вплив на підлеглих, громадян і суспільство в цілому з метою досягнення певних поставлених цілей і завдань. Він може бути як легітимним, позитивним, так і нелегітимним, негативним. Його слід розглядати в широкому, вузькому та власному значенні.

В умовах України використання адміністративного ресурсу в широкому розумінні є позитивним і передбачає формування демократичного владного іміджу, відповідної ідеології державності, патріотизму, національної гідності як перед населенням країни, так і в світовому просторі. Адміністративний ресурс у власному розумінні має перебувати під дієвим політичним контролем суспільства в чітко окреслених для номенклатурної бюрократії умовах його спрямування виключно на виконання безпосередніх функцій з надання державно-управлінських послуг. Адміністративний ресурс у вузькому розумінні як виборча технологія є негативним явищем і має бути подоланим з розвитком політичної культури суспільства.

Для визначення шляхів державотворчого розвитку в дисертації проведено аналіз сучасних теорій народовладдя, на підставі яких запропоновано відповідні виборчі моделі демократичного державотворення.

Зокрема, елітарна модель розглядає вибори виключно як інститут відбору політичної еліти, а народовладдя при цьому виконує суто технічну функцію. Головними вимогами цієї моделі до державного управління є закріплення мажоритарної виборчої системи, формування вертикалі виконавчої влади “під лідера”, певної корпоративізації державного управління.

Партійно-плебісцитарна модель вимагає пропорційної системи виборів, виключної ролі партій у формування як урядових структур (коаліційний або суто партійних урядів), так і структур місцевого самоврядування.

Поліархічна модель передбачає створення такої системи державного управління, за якої мають успішно функціонувати соціально-політичні інститути, спрямовані на повну демократизацію державного управління, свободу слова та альтернативність джерел інформації. На діяльність органів державної влади визначальний вплив мають численні громадські формування, що вимагає вдосконалення системи територіальної організації влади, перерозподілу повноважень владних органів таким чином, щоб державне управління максимально наблизилося до людей.

Партіципаторна модель вимагає стимулювання розвитку інституцій громадянського суспільства, широкого залучення громадян до державного управління, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади, запровадження реальної відповідальності посадових осіб та державних структур перед виборцями за виконання своїх повноважень, розбудови державного механізму на принципах децентралізації та деконцентрації влади, широкого розвитку місцевого самоуправління.

Проведений аналіз доводить, що в Україні існують певні елементи вказаних моделей, але в цілому за демократичними критеріями наша держава є “демократією на шляху становлення” (або за критеріями Меркеля та Круасана – “дефектною демократією”). Тому нагальним питанням державотворення має бути подолання цієї “дефектності” через обрання державою партіципаторної виборчої моделі демократичного державотворення

У другому розділі – “Аналіз взаємодії органів державної влади та виборів в існуючій системі народовладдя в Україні” – визначається, що інституційна взаємодія народовладдя та органів державної влади обумовлена системною характеристикою виборів як виду установчої влади народу, а вплив виборів на державне управління є одним із основних суспільних законів, що обумовлює характер державної влади, структуру партійних систем, представництво інтересів виборців у виборних органах.

Запропоновано розглядати форми інституційного взаємозв’язку народовладдя та органів державної влади у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні мова має йти про систему відносин, що складаються між інститутами народовладдя та конкретними державними органами. Широке розуміння передбачає розгляд не тільки (і не стільки) безпосереднього впливу виборчої кампанії на формування та функціонування певних органів державної влади, але й всіх форм опосередкованого впливу інституту виборів на державу в ході реалізації державотворчої функції виборів.

У процесі дослідження проведено класифікацію форм взаємодії інститутів народовладдя та держави за наступними критеріями: інституційним (система відносин, що складаються між інститутами народовладдя та конкретними державними органами – інститутом Президентства, законодавчою, виконавчою та судовою владами, спеціальними органи державної влади (Центральна Виборча Комісія); структурно-функціональним (парадигмальна, юридично-правова, інституційна, організаційна, імперативна, методична, політико-просвітницька, інформаційна, процедурно-регулятивна форми) та поетапним, що розглядає форми взаємодії на кожному з етапів виборчого процесу.

Спираючись на сучасні дослідження політичних систем суспільства в дисертації відзначається існування безпосереднього зв’язку між виборчою системою, що застосовується в тій чи іншій країні, та її органами державного управління. При цьому вплив виборчих систем на створення, структурування та функціонування центральних органів державної влади найбільш характерно проявляється в чотирьох комбінаціях: парламентська форма правління з мажоритарною системою (варіант, що забезпечує існування сильного уряду), президентська форма правління та мажоритарна виборча система (передбачає слабкість партій та сильну виконавчу владу), парламентська форма правління з використанням пропорційної виборчої системи (найчастіше приводить до влади коаліційні уряди), та комбінація президентської моделі й пропорційної системи виборів (найменш стабільна у політичному плані).

У дисертації проведено історичний аналіз виборчого законодавства в Україні та зроблено висновок, що його становлення й розвиток проходили в умовах трансформаційних перетворень. А це, у свою чергу, обумовило непослідовність, нестабільність, залежність від коливання політичних інтересів, об’єктивних та суб’єктивних факторів. Визначено, що характерною рисою еволюції виборчого законодавства є поступовий перехід від суто мажоритарної виборчої системи до змішаної та суто пропорційної. Розвиток виборчого законодавства відбувався шляхом всебічної демократизації та забезпечення виборчих прав громадян, більш чіткого і детального регулювання всіх стадій виборчого процесу, поступового зростання ролі політичних партій у виборчому процесі, гарантованої та врегульованої виборчим законодавством.

Наголошено, що попри всі недосконалості, характерні трансформаційному етапу державотворення, в Україні створено систему комплексного інституту виборчого законодавства. Цю систему складають п’ять груп законодавчих актів, за допомогою яких держава регулює виборчий процес: Конституція України; спеціальні номінальні закони України; нормативно-правові акти конституційного законодавства України; галузеві нормативні акти, що регулюють певні процедури виборчого процесу та інститути виборчого права (адміністративні, трудові, житлові, кримінальні тощо), а також міжнародні політико-правові документи з питань виборчого права.

У дослідженні проведено аналіз практики використання адміністративного ресурсу у виборчому процесі. На підставі аналізу визначено, що порушення в Україні виборчих прав та свобод і неефективний їх судовий захист внаслідок застосування адміністративного ресурсу під час виборів є головним чинником дефектності української демократії. Хоча реальний вплив адмінресурсу на результати голосування не такий вже й значний, головна загроза його використання полягає в масштабах негативного впливу на суспільну свідомість. Це призводить до дискредитації в очах суспільства як безпосередніх форм здійснення демократії, так і обраного політичного курсу, посилення соціальної та політичної індиферентності, відчуження народу від влади, посилення авторитарних тенденцій в державному управлінні. Зазначено, що головними стратегічними чинниками, здатними усунути негативні явища у виборчому процесі є подальша політична структуризація суспільства, залучення населення до державного управління та розвиток політичної культури всього суспільства.

У третьому розділі – “Соціально-практичний досвід державотворення та шляхи його вдосконалення в Україні” – досліджується сучасний стан та перспективи розвитку виборчого процесу в Україні. Визначено, що фундаментальною якісною ознакою владосубєктності народу як головного носія влади в державі виступає рівень його політичної культури. Саме політична культура народу вирішальною мірою обумовлює характер народовладдя, результативність виборів та персональний склад органів державної влади, сприяє їх функціонуванню, закладає підґрунтя їх стабільності. З’ясовано, що загальний процес демократизації в перехідних суспільствах складається не з одного, а з двох послідовних переходів, перший з яких веде до формування демократичних інститутів, а другий – до вкорінення демократичних цінностей в політичній культурі, що забезпечує ефективне функціонування демократичного режиму. При цьому відсутність відповідного рівня політичної культури суспільства може призвести до неможливості завершити демократичні реформи.

Зазначено, що складовими політичної стабільності демократичних систем є політична участь та політична обізнаність громадян, відкритість, прозорість і готовність до діалогу органів державної влади. Одним з найважливіших чинників стабільності демократичного ладу є соціальна довіра, яка виступає необхідною передумовою солідаризації, формування мережі асоціацій, об’єднань, які створюються на добровільних засадах і сприяють активізації залученості громадян до державного управління. Без довіри, базованої на спільних інтересах і цінностях, неможливо впровадити ефективну комунікацію між суспільством і владою.

З’ясовано, що в Україні характерним є нижчий рівень довіри громадян до центральних органів державної влади та більш високий рівень – до місцевих виконавчих органів. Зазначено, що найвищу соціальну довіру мають місцева влада та політичні лідери Луганської області. Це певним чином пояснюється тим, що в Луганській області філіалом кафедри державної політики ХарРІ УАДУ (за участю автора дисертації) на замовлення облдержадміністрації у 2002 р. було розроблено цільову програму “Діалог”, що одним з своїх найголовніших завдань поставила підвищення політичної культури взаємодії органів місцевої влади з населенням. Ця програма може розглядатися як певний прообраз нової філософії української влади, філософії демократичної політичної культури. Наголошено, що в основу програми покладено принцип регіонального партнерства владних структур з населенням. Центральними складовими “Діалогу” є політична просвіта громадян та їх поінформованість про дії та рішення влади з різноманітних питань суспільно-політичного життя регіону, залучення до публічного обговорення нагальних проблем інституцій громадянського суспільства та запровадження толерантності в пошуках шляхів їх вирішення. У рамках таких механізмів виборчі перегони перетворюються на об’єктивний процес свідомого вибору переваг на плюралістичних засадах.

Тому цілком закономірним стало запровадження на Луганщині принципово нової виборчої технології “Соціальних договорів” (одним з розробників якої був автор дисертації), котра на парламентських виборах 2002 р. продемонструвала високу ефективність нової діалогової філософії луганської влади. Запропонована технологія ґрунтується на розумінні сучасних демократичних виборів як конкретної технологічної форми соціального діалогу між громадянами та їх угрупованнями, в ході якого укладається умовний договір між громадянами та державою (уособленою виборними посадовцями та органами державної влади), забезпечується консолідація суспільних інтересів навколо політичних суб’єктів, здатних ефективно використовувати владний потенціал.

Наголошено, що використання соціального договору в цьому сенсі демократизує виборчий процес та перетворює представницькі органи влади на відкрите демократичне утворення, підзвітне й підпорядковане суспільству. Визначено, що соціальний договір як виборча технологія приводить до нового, більш цивілізованого рівня взаємовідносин між органами державної влади та електоратом, закріплення в політичній системі толерантних демократичних виборів, в ході яких народ обиратиме найбільш достойних виразників електоральних інтересів.

Серед головних напрямків подальшого вдосконалення виборчого процесу та виборчих владних відносин в Україні виділені: вдосконалення політичної системи, яке полягає у здійсненні політичної реформи та реформи територіальної організації влади в Україні; законодавче вдосконалення на основі забезпечення найповнішої відповідності українського виборчого законодавства міжнародним нормам і стандартам; вдосконалення системи владних відносин через запровадження нової демократичної політичної культури, в якій замість подавлення громадської думки державною адміністративною машиною встановлюється толерантний діалог, а замість нав’язування владної волі відбувається пошук компромісів з метою запровадження реального народовладдя.

У висновках наводяться основні результати проведеного дослідження, які можна узагальнити в таких положеннях:

1. За умов докорінних суспільних трансформацій, розбудови демократичної, соціальної і правової держави значно зростає роль інститутів народовладдя та виборів у процесах державотворення. Саме вибори набувають значення одного з найголовніших атрибутів політичної системи суспільства, який суттєво впливає на формування стратегії державного розвитку, структури й персонального складу органів державної влади та місцевого самоврядування, стан політичної культури у суспільстві. Вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань щодо виявлення сутності та характерних ознак взаємодії інститутів народовладдя та органів державної влади дає підстави для низки висновків і рекомендацій.

2. Кожна сучасна демократична держава в особі органів влади постає перед складною соціальною суперечністю, коли єдиним носієм влади у державі конституційно визначається народ, а її реальним розпорядником і користувачем – органи державного управління. Цивілізоване, унормовано-правове вирішення цього діалектичного протиріччя відбувається в ході виборів (інститут народовладдя, дієва форма безпосередньої демократії). Оскільки змістом народовладдя є інституціювання органів державної влади, то вибори можна вважати головною його інституційною формою. При цьому інституціювання органів державної влади є суспільно-установчою державотворчою функцією виборів.

3. Основою взаємозв’язку держави (суспільства) і влади як соціальних феноменів слід визначити так званий “суспільний договір”. Якщо формою реалізації суспільного договору вважати протовибори, то вибори в сучасній політичній практиці стають нічим іншим як найбільш легітимним способом передачі державної влади від народу (джерело влади) до органів державної влади. Таким чином, вибори набувають сенсу державотворчої функції, інституту безпосередньої демократії та чинника легітимності влади, за допомогою чого відбувається інституціювання органів державної влади та місцевого самоврядування, реалізується механізм делегування владних повноважень від народу до обраних ним представників, здійснюється виявлення і формування політичних лідерів та закріплюються реальні важелі громадського контролю влади.

4. У взаємодії інститутів народовладдя та органів державної влади можна виділити як вузьке, так і широке розуміння. Вузьке розуміння стосується системи відносин, що складаються між інститутами народовладдя і конкретними державними органами: законодавча влада (парламент), інститут президентства, виконавча влада (державний апарат), судова влада, спеціальні органи державної влади (Центральна виборча комісія). Широке розуміння включає не стільки безпосередній вплив виборчої кампанії на формування і функціонування певних органів державної влади, скільки усі можливі форми опосередкованого впливу інституту виборів на державу: парадигмальні, юридично-правові, інституційні, організаційні, імперативні, методичні, політико-просвітницькі, інформаційні, процедурно-регулятивні тощо.

5. Взаємний вплив інститутів народовладдя та державних органів влади в демократичних країнах має паритетний відкритий характер. Разом з тим, однією з головних ознак недемократичності (“дефектності демократії”) країни є асиметрія взаємного впливу, коли держава суттєво впливає і на хід виборчого процесу, і на результати народного волевиявлення, а вибори не здійснюють істотного впливу на державну політику та формування персонального складу органів державної влади.

6. Однією з форм існування державної влади є адміністративний ресурс, за допомогою якого органи державної влади здійснюють вплив на підлеглих, громадян і суспільство в цілому з метою досягнення певних поставлених цілей і завдань. Він може бути як легітимним (позитивним), так і нелегітимним, (негативним). Використання адміністративного ресурсу в позитивному сенсі (у широкому розумінні) передбачає формування іміджу демократичної влади як перед населенням країни, так і в світовому просторі, та, відповідно, ідеології державності, патріотизму, національної гідності. Адміністративний ресурс має перебувати під дієвим політичним контролем суспільства в чітко окреслених для номенклатурної бюрократії умовах його спрямування виключно на виконання безпосередніх функцій із надання державно-управлінських послуг населенню. Адміністративний же ресурс у вузькому розумінні (виборча технологія) слід вважати негативним явищем, що призводить до дискредитації в очах суспільства всяких форм здійснення демократії та будь-якого політичного курсу, а також спричиняє посилення соціальної та політичної індиферентності, відчуження народу від влади, сприяє посиленню авторитарних тенденцій в державному управлінні, відтак, має бути подоланим з реальним упровадженням принципів правової держави та з розвитком політичної культури суспільства.

7. В Україні існують певні елементи елітарної, партійно-плюралістичної, партіципаторної та поліархічної виборчих моделей демократичного державотворення, але в цілому за демократичними критеріями вона є державою з “демократією на шляху становлення”. Отже, нагальним питанням державотворення має стати подолання існуючих елементів “дефектності” через обрання державою партіципаторної виборчої моделі демократичного державотворення.

8. Вплив виборчих систем на утворення, структурування та функціонування центральних органів державної влади в Україні розвивається від президентсько-парламентської форми правління із застосуванням мажоритарної (пізніше – змішаної) виборчої системи (і можливим так званим “ручним” президентським управлінням) до проголошеної в ході політичної реформи парламентсько-президентської збалансованої і відповідальної форми правління з використанням виключно пропорційної виборчої системи на всіх щаблях територіальної організації влади.

9. У ході державотворення в Україні склалася політико-правова база виборів – система комплексного інституту виборчого законодавства, яка в цілому відповідає міжнародним виборчим стандартам. Недосконалістю виборчого законодавства на сучасному етапі є певна невідповідність продекларованих демократичних принципів виборів їхньому реальному застосуванню під час виборчих кампаній, що обумовлено, зокрема, відсутністю суспільної згоди щодо напрямків державотворення та об’єднуючої суспільство привабливої ідеї, низьким рівнем політичної культури як виборців, так і представників політичної еліти, постійною плинністю норм виборчого законодавства тощо.

Основними напрямками вдосконалення виборчого процесу в Україні можна вважати: реформу політичної системи суспільства та реформу територіальної організації влади в Україні; створення сучасної системи місцевого самоврядування; запровадження реальних механізмів дієвого діалогу влади з населенням; створення ефективних важелів для реалізації законодавчих нормативно-правових актів щодо виборчих прав і свобод людини; залучення громадян (через партії та інші інститути громадянського суспільства) до процесів державного управління на принципах партіципаторності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Регіоналізація і вибори як засоби вдосконалення владних відносин в Україні: теорія та практик” [Моногр.] / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, О. В. Радченко та ін.; За заг. Ред. О. О.Дьоміна; Кер. авт. кол В. В. Лісничий. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – 580 с. (Авт. – 6,16 друк. арк.).

2. Сучасний виборчий PR: Навчальний посібник / В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, В. М. Іванов та інші. – 2-ге вид., доп. й перероб. – К.: Вид-во “Професіонал”, 2004. – 384 с. (Авт. – 6,56 друк. арк.).

3. Радченко О.В. Грищенко В. О. Соціальний договір як особлива форма організації держави та сучасна виборча технологія //Суспільний діалог “народ-влада”: досвід Луганщини. – Луганськ: ВАТ “ЛОД”, 2003. – С. 34 – 57. (Авт. – 0,9 друк. арк.).

4. Радченко О.В. Суспільний договір як інструмент демократизації виборів// Вплив виборів 2002 року на формування стабілізуючого владного потенціалу Луганщини: Мат. наук.-практ. конф., 27.06.2002 р. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – С. 67 – 76.

5. Радченко О.В. Відмінні особливості виборчого суспільного діалогу в малих адміністративно-територіальних одиницях // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2002. – № 2(13): У 2 ч. – Ч ІІ. – С. 89 – 94.6.

6. Радченко О.В. Місце та роль адміністративного ресурсу у виборчому процесі в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – № 1(15). – С. 124 – 132.

7. Радченко О.В. Виборча суб’єктність регіональних територіальних утворень в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – № 2(16) – С. 258 – 263.

8. Радченко О.В. Виборчі принципи і вимоги: міжнародні стандарти та їх реалізація в умовах України // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – № 1(19). – С. 89 – 95.

9. Радченко О.В. Політична культура громадян як чинник взаємодії влади і суспільства // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – № 4. – С. 169 – 174.

10. Радченко О.В. Реалізація механізму народовладдя у контексті теорій демократії // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – № 2(20) – С. 241 – 248.

Анотація

Радченко О. В. Інституційна взаємодія народовладдя та органів державної влади у виборах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2004.

У дисертації розглянуто актуальні теоретичні та методологічні проблеми інституційної взаємодії народовладдя та органів державної влади у виборах. Докладно проаналізовано концепції демократії та форми взаємодії виборів з органами державної влади, досліджено сутність, природу, ознаки та форми адміністративного ресурсу вдержавному управлінні, вплив виборчих систем на структуру та діяльність органів державної влади.

Запропоновано виборчі моделі демократичного державотворення. Досліджено позитивний досвід діяльності органів державної влади у виборчому процесі. Запропоновано шляхи вдосконалення виборчого процесу в Україні, передусім, через запровадження реального народовладдя, нової філософії державної влади, спрямованої на відкритий толерантний партнерський діалог з населенням та широке залучення громадян до державного управління на принципах партіципаторності.

Ключові слова: влада, органи державної влади, народовладдя, вибори, виборчий процес, виборчі системи, державне управління.

Аннотация

Радченко А. В. Институциональное взаимодействие народовластья и органов государственной власти в выборах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.01 – теория и история государственного управления. – Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Харьков, 2004.

В диссертации рассмотрены актуальные теоретические и методологические проблемы институционального взаимодействия народовластья и органов государственной власти в выборах. Подробно проанализированы концепции демократии и формы взаимодействия выборов с органами государственной власти, исследованы сущность, природа, признаки и формы административного ресурса в государственном управлении, влияние избирательных систем на структуру и деятельность органов государственной власти. Проведен исторический анализ развития избирательного законодательства Украины и сравнительный анализ его соответствия международным правовым избирательным нормам.

Предложены избирательные модели демократического созидания государства. Предложена избирательная технология “Социальных договоров”, призванная демократизировать выборы на основе вовлечение избирателей в процессы государственного управления. Исследован положительный опыт деятельности органов государственной власти в избирательном процессе. Предлагаются пути усовершенствования избирательного процесса в Украине, прежде всего, через внедрение реального народовластья, новой философии государственной власти, направленной на открытый толерантный партнерский диалог с населением и широкое привлечения граждан к государственному управлению на принципах партиципаторности.

Ключевые слова: власть, органы государственной власти, народовластье, выборы, избирательный процесс, избирательные системы, государственное управление.

Summary

Radchenko О.V. Interaction of the institutions of people’s sovereignty and bodies of state power in state construction process. – Manuscript.

The dissertation on competition for scientific degree of Ph.D. in Public Administration in speciality 25.00.01 – Theory and History of Public Administration. – Kharkov regional institute of public administration of National Academy of public administration attached to the office of the President of Ukraine. – Kharkov, 2004.

Urgent theoretical and methodological problems of interaction of institutions of people’s sovereignity, first of all elections and bodies of state power in state construction process are being concerned in the Dissertation. The conceptions of democracy and forms of interaction of elections