НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

СТЕПАНОВА ГАННА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.126 + 343.977

ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТУ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО

ПІДПАЛИ З МЕТОЮ ПРИХОВУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

12.00.09 – кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Лук’янчиков Євген Дмитрович,

Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович, Університет економіки і права “КРОК”, проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент Ляш Андрій Олексійович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, завідувач кафедрою кримінального права та процесу

Провідна

Установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ

Захист відбудеться 24 грудня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м.Київ-35, Солом’янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м.Київ-35, Солом’янська площа, 1)

Автореферат розісланий 10 листопада 2004 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Підпал – вкрай небезпечний злочин. Його підвищена небезпека обумовлюється тим, що сам спосіб вчинення загрожує не тільки майну, на яке був спрямований намір злочинця, але, в ряді випадків, життю і здоров'ю багатьох людей. Такі злочини відносяться до небезпечних посягань на основи конституційного ладу і безпеку держави, економічну, екологічну та суспільну безпеку і суспільний порядок, на життя, здоров'я громадян, їх майнові та інші права, що захищаються Конституцією України і міжнародним правом.

Сучасний стан боротьби зі злочинами, пов'язаними з підпалами, рівень правового, криміналістичного й організаційно-управлінського забезпечення їх розкриття, розслідування та запобігання створюють передумови для глибокого і всебічного дослідження концептуальних і окремих питань даної проблеми.

Правовим, криміналістичним і організаційно-управлінським проблемам доказування у справах, пов'язаних з підпалами (стосовно завдань органів внутрішніх справ), і присвячена дана дисертація.

Визначаючи ступінь наукової розробленості проблеми, можна сказати, що на даний час в правовій літературі недостатньо висвітлені питання доказування у справах про підпали з метою приховування злочинів.

Вирішення завдань посилення боротьби з даними злочинами неможливе без підвищення рівня наукового і законодавчого забезпечення такої діяльності. Актуальність проблеми обумовлюється тим, що підпал як спосіб приховування злочинів не тільки сам становить підвищену небезпеку, але і використовується для знищення або приховування слідів інших тяжких злочинів. Так, підпал найчастіше використовується для приховування таких тяжких злочинів як вбивство, розкрадання, знищення або пошкодження чужого майна. Складність розслідування злочинів, прихованих підпалом, з точки зору організації і доказування його обставин, значною мірою визначається характером дії вогню як рушійного процесу, що тягне за собою знищення багатьох слідів як злочину, так і самого підпалу.

Актуальність, складність і багатоплановість проблем боротьби зі злочинами, пов'язаними з підпалами, теоретична і практична значимість виникаючих тут питань обумовили інтерес до них з боку фахівців в галузі кримінального процесу, криміналістики, кримінального права, кримінології. Різним аспектам розкриття, розслідування і запобігання злочинів цієї категорії присвячені роботи М.В. Безуглова, М.С. Брайніна, Т.В. Варфоломеєвої, А.С. Григор'яна, Г.Г. Зуйкова, М.І. Ісраілова, Г.Н. Казакова, А.Я. Качанова, В.Г. Лукашевича, Г.М. Міньковського, Б.В. Мегорського, С.П. Мітричева, А.В. Мішина, Р.А. Міуської, А.П. Рижакова, М.С. Строговича, 3.Е. Шимакова, М.П. Яблокова та інших.

Важливе значення для розробки розглянутих у дисертації проблем доказування мають фундаментальні праці Ю.П. Аленіна, Р.С. Бєлкіна, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, П.П Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.А. Образцова, І.Ф. Пантєлєєва, А.Б. Сахарова, М.Я. Сегая, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила, О.О. Эйсмана та інших.

Незважаючи на значущість раніше проведених досліджень, далеко не всі аспекти теми належним чином вивчені, а деякі виникли останнім часом у зв'язку з перетвореннями в суспільстві. Особливо це стосується кримінально-процесуальних, криміналістичних і організаційно-управлінських питань доказування під час досудового провадження.

Таким чином, проблеми доказування у справах про підпали мають потребу в подальшому дослідженні, що припускає перегляд і відновлення концептуальних підходів із урахуванням досягнень як сучасної правової доктрини, так і позитивних досягнень правоохоронної практики. Зазначені обставини й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно з Пріоритетними напрямами фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005рр. (Наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2000-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. за № 9 КМ/1.) Робота включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою цього закладу.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в тому, щоб на основі порівняльного аналізу законодавства, опублікованих робіт з проблем доказування та узагальнення кримінальних справ визначити особливості предмету доказування у справах про підпали і внести науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінально-процесуального кодексу України і практики реалізації його норм правозастосовчими органами.

Відповідно до мети автор поставив перед собою такі завдання:

- з'ясувати поняття, сутність, зміст і структуру предмету доказування та його значення для процесу розслідування;

- дослідити криміналістичну характеристику елементів предмету доказування у справах про підпали та розкрити її значення для побудови версій на початковому етапі розслідування;

- внести пропозиції щодо вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства України для забезпечення результативного доказування в процесі розслідування підпалів.

Об'єктом дослідження є обставини, що підлягають доказуванню у справах про підпали як правове явище.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми, які стосуються процесу доказування у справах про підпали, а також правові норми, які регулюють цей процес.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальні закони та категорії теорії пізнання. Для вирішення завдань за темою дослідження використовувалися: а) загальнонаукові методи (спостереження, опису, порівняння, класифікації) – для визначення типових ознак обставин, що складають предмет доказування у справах про підпали; б) історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний і порівняльний методи - для вивчення розвитку уявлень про предмет доказування та його нормативно-правове регулювання, для узагальнення матеріалів кримінальних справ з метою виявлення типових обставин, що підлягають доказуванню у справах про підпали з метою приховування злочинів; в) соціологічні (анкетування й інтерв'ювання) – використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів; г) статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення 137 кримінальних справ даної категорії; узагальнені дані анкетування 187 слідчих ОВС, 189 співробітників Державного пожежного нагляду; статистичні дані Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України. Використовувався також особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у слідчому підрозділі системи МВС.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, у якому висвітлено особливості предмету доказування у справах про підпали з метою приховування злочинів. На підставі аналізу емпіричних даних, вивчення нормативно-правових актів і опублікованої літератури в дисертації викладено такі положення, висновки й рекомендації, що, на думку автора, складають її новизну:

вперше:

- обґрунтовано, що коло обставин, які складають предмет доказування (статті 64 та 23 КПК) має орієнтовний, а не вичерпний характер;

- обґрунтовано, що встановлення мети у справах про підпали свідчить про усвідомлення особою сутності дій, спрямованих на її досягнення, і внесено відповідні пропозиції щодо внесення доповнення до п.2 статті 64 КПК;

- обгрунтовано, що визначений процесуальним законом предмет доказування є загальним для усіх категорій кримінальних справ, а його особливості виявляються стосовно окремих груп і обумовлюються специфічними обставинами;

- запропоновано положення про те, що для визначення обставин, які підлягають доказуванню на досудовому слідстві і в суді, мають застосовуватися однакові терміни;

- обгрунтовано, що мотив підпалу є не факультативним, а обов'язковим елементом предмету доказування у справі;

набули подальшого розвитку:

- пропозиції щодо з'ясування способу вчинення підпалу для приховування злочину і його вплив на встановлення інших елементів предмета доказування;

- пропозиції щодо порядку визначення розміру заподіяної підпалом шкоди;

- пропозиції щодо внесення змін до статті 23 КПК із зазначенням на обов'язок встановлювати під час розслідування "безпосередні обставини, які сприяли злочину", а застосування заходів щодо їх усунення не пов'язувати із закінченням провадження у справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані: а) у законотворчій роботі – при внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, при доопрацюванні проекту нового КПК України; б) у практичній діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури, суду та Державного пожежного нагляду; г) у навчальному процесі - при написанні окремих розділів підручників і навчальних посібників з курсу "Кримінальний процес України", при вивченні слухачами, курсантами і студентами юридичних закладів освіти курсу "Кримінальний процес України".

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес і науково-дослідну роботу Академії внутрішніх справ України та Академії пожежної безпеки України (Акт впровадження від 11.04.2003 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на засіданнях кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України і наукових конференціях: Науково-практична конференція студентів і аспірантів "Україна у 20 столітті: уроки, проблеми, перспективи", м. Київ, Міжнародний інститут лінгвістики та права, 25 квітня 2001 року; Міжвузівська курсантська (студентська) науково-практична конференція "Проблеми взаємопорозуміння ОВС з населенням", м. Донецьк, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, 26 жовтня 2001 року; Науково-практична конференція „Профілактика злочинів та правопорушень серед неповнолітніх", м. Київ, 21 лютого 2002 року.

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, викладені автором в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України. Всього за темою дисертації опубліковано п?ять наукових праць.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК України і складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 177 сторінки. Список використаних джерел становить 18 сторінок (194 найменування). Додатки містяться на 8 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу і новизну, розкривається практичне і теоретичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. "Предмет доказування у справах про підпали з метою приховування злочинів та криміналістична характеристика його елементів" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Поняття предмету доказування", виходячи з загальних положень, доводиться, що предмет доказування у справах про підпал з метою приховування інших злочинів, доцільно розглядати через “систему обставин, що виражають властивості та зв'язки досліджуваної події, істотні для правильного вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства”. Кожний підпал має свої особливості (місце, час, спосіб та інші обставини), без урахування яких неможливе доказування у конкретній кримінальній справі. Тому перелік обставин, що містяться в статті 64 КПК України і підлягають доказуванню, є загальним для всіх категорій кримінальних справ. В процесі доказування він наповнюється конкретним змістом, що є обов'язковим для даної справи.

З аналізу змісту статті 64 КПК робиться висновок, що "предмет доказування" складає визначена сукупність обставин, які мають кримінально-правове значення. В кримінальному процесі він призначений виконувати функцію посередника між реальною подією (мається на увазі злочинною) і конкретним (типовим) складом злочину й виступати орієнтиром, який дозволяє визначити кінцеву мету і засоби її досягнення у конкретній кримінальній справі.

Аналіз обставин, які включено до предмету доказування, свідчить, що вони потребують деякого уточнення і зміни самого підходу до їх визначення. Предмет доказування, як категорія кримінально-процесуальна, має ґрунтуватися на основних положеннях матеріального права щодо поняття та структури злочину. Доказуванню в процесі розслідування повинні підлягати усі ознаки злочину та елементи його структури, що має знайти відображення у нормі КПК при визначенні предмету доказування в узагальненому вигляді.

Автор звертає увагу на те, що перелік обставин, які включено до предмету доказування (стаття 64 КПК), має орієнтовний, а не вичерпний характер. Так, у п.1 зазначається, що доказуванню підлягають "подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину)", а у п.3 увага звертається на необхідність встановлення "обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, які характеризують особу обвинуваченого". Таким чином, у п.3 йдеться про доказування обставин, які пов'язані з суб'єктом та суб'єктивною стороною злочину, що є безперечним. Але перелічити в законі усі такі обставини неможливо. Вони будуть залежати від конкретних обставин кримінальної справи та особистісних якостей порушника. Саме тому в даній нормі і міститься вказівка на встановлення й інших обставин, які не знайшли відображення у даному переліку, але мають суттєве значення для правильного вирішення справи. У тих випадках, коли мова йде про предмет доказування по окремих категоріях кримінальних справ (про злочини неповнолітніх, суспільно небезпечні діяння неосудних), законодавець не задовольняється вказівкою на встановлення "інших обставин". В спеціальних нормах вказується, які ознаки елементів складу злочину мають бути встановлені обов'язково (статті 433, 417 КПК).

Якщо погодитися, що склад злочину - це його інформаційна модель, у якій основне призначення кожного елементу та ознак, що їх характеризують - нести максимальне смислове навантаження, відображати специфіку того чи іншого злочину, тоді усі ці обставини мають входити в предмет доказування. Виділення одних у нормі закону і упущення інших не може сприяти об'єктивності та повноті розслідування.

У підрозділі 1.2. "Криміналістична характеристика елементів предмета доказування" на основі вивчення опублікованої літератури та аналізу матеріалів кримінальних справ про підпали відмічається, що важливим елементом, який входить до предмету доказування і підлягає встановленню в процесі розслідування підпалів, є спосіб їх вчинення. Вивчення кримінальних справ показало, що підпали можуть здійснюватися: запалювальними засобами, відкритим вогнем, застосуванням паливно-мастильних та легкозаймистих горючих матеріалів; за допомогою спеціально виготовленого технічного пристосування або спеціально створених умов, розрахованих на негайне або в певний час запалення від зовнішнього джерела вогню; створенням сприятливих умов для самозаймання певних речовин (деревинного вугілля, торфу, промасленого ганчір'я, сполук гліцерину та марганцевого калію, ацетону та перекису натрію тощо); навмисним залишенням поблизу нагрівальних і опалювальних приладів легкозаймистих речовин; навмисним використанням заборонених технічних приладів або непридатних електроприладів і створення умов для виникнення короткого замикання в електромережі; залишенням на тривалий час ввімкненими електронагрівальних та опалювальних приладів, розрахованим на самозагорання; використанням вибухових пристроїв уповільненої дії тощо.

Оскільки підпали з метою приховання інших злочинів вчиняються навмисно, складовим елементом способу його вчинення є дії по прихованню слідів злочину. Такі дії відображаються у вигляді слідів і несуть у собі криміналістично значущу інформацію. В сукупністю з інформацією про спосіб підпалу це дозволяє уявити механізм підпалу і визначити конкретні обставини, які потребують доказування по даній справі.

Важливе значення для встановлення істини у справах про підпали має швидке і точне визначення місця осередку пожежі. Автор звертає увагу на те, що цьому сприяє знання ознак пожежі, якими можуть виступати наступні обставини, що підлягають встановленню в процесі розслідування: а) місце, де з'явилися полум'я і дим, є осередком пожежі; б) якщо пожежа почалася з появи вогню і диму, їх характерний колір для горіння певної речовини може вказати на те, що осередком пожежі є місце зберігання даної речовини (матеріалу); в) про місце осередку можна судити за ступенем обгорання конструкцій та предметів, однорідних за матеріалом, оскільки ним, зазвичай, є ділянки, що зазнали найбільшого згоряння; г) предмети, що впали зі стін або стелі на ділянки підлоги і не зазнали дії вогню свідчать, що пожежа почалася у верхній частині будівлі; д) уламки скла, що лопнуло під впливом високої температури, падають у напрямку до осередку вогню; е) трупи загиблих від пожежі тварин знаходяться в протилежному від осередку пожежі кінці приміщення.

В процесі дослідження матеріальної обстановки підпалу слід пам'ятати, що палії нерідко вдаються до різного роду інсценувань, намагаються представити подію такою, начебто було самозагорання, необережні дії, технічні несправності. З позицій слідчого, спеціаліста головне, на що потрібно звернути увагу, які речовини, пристрої, прилади і їх залишки потрібно шукати на місці передбачуваного підпалу. Саме вони при дослідженні дозволять встановити реалізований спосіб підпалу. Співставлення зібраних даних про конкретний підпал з типовими моделями подібних подій дозволяє побудувати версії щодо обставин злочину, який розслідують. Спростовується думка практиків, що сліди пальців рук не можуть зберегтися в умовах термічного впливу вогню. Наводяться результати досліджень, що такі сліди залишаються в хорошому стані при значних температурах: до 4000? С на емальованих поверхнях (а під шаром сажі, що легко знімається - до 8500? С); на склі до 6000? С).

Одним з елементів суб'єктивної сторони розглянутих злочинів є мета їх вчинення, яка, за даними дослідження, полягала у прихованні інших злочинів для уникнення кримінальної відповідальності. Умисні підпали з метою приховування злочинів в загальній структурі пожеж складають не більше ніж 7%. В залежності від того, для приховування яких видів злочинів вчинялися підпали, автор поділяє їх на декілька груп. Це можуть бути підпали з метою приховування злочинів проти: а) національної безпеки; б) правосуддя; в) власності; г) життя та здоров'я особи.

Звертається увага на складність доказування обставин підпалів, вчинених маскуванням умисного запалювання матеріалів у пожежі під те, що це виникло мимовільно. Підкреслюється, що обставинами, які вказують на маскування підпалу під пожежу, що виникла нібито природно, можуть бути певні зміни в стані технологічного, енергетичного та іншого обладнання, яке здатне до інтенсивного виділення тепла навіть в нормальному стані. Вихід в аварійний режим спричиняє утворення джерела тепла на інших елементах обладнання або сприяє їх доступу до горючих матеріалів.

Тому важливо виявляти сліди втручання в звичайний стан елементів обстановки і обладнання. Для цього слідчому потрібна допомога фахівця, що має достатню підготовку в галузі аналізу роботи обладнання в нормальних і аварійних режимах.

Розділ 2. "Обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру, що підлягають доказуванню у справах про підпали з метою приховування злочинів" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Подія злочину та способи її встановлення" розкрито одну з обставин об'єктивного характеру, що входить до предмету доказування, та способи її встановлення. Термін "подія злочину" є достатньо широким, а тому законодавець спробував конкретизувати, що під цим слід розуміти: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. У даному переліку названо ознаки об'єктивної сторони складу злочину, хоча і не всі. Зокрема, про наслідки скоєння злочину говориться в п.4 статті 64 КПК України. У п.1 статті 64 КПК України не говориться і про головну ознаку об'єктивної сторони складу злочину - дії чи бездіяльність, відповідальність за які передбачена кримінальним законом. Очевидно, законодавець має на увазі їх під терміном "подія злочину". Довести, що у діянні, яке розслідують, є подія злочину, означає встановити усі елементи складу злочину. Відсутність або недоведеність одного з них свідчить про те, що події злочину не було. Мабуть саме тому після терміну “подія злочину” законодавець робить спробу пояснити, про які саме обставини йде мова (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Наведене свідчить, що мова іде лише про обставини, які характеризують один елемент складу події злочину, об'єктивну сторону. Доведеність же наявності події злочину означає не що інше, як відповідність утворюючих цю подію фактичних обставин складу злочину. В роботі підкреслюється, що визначення предмету доказування у кримінальній справі нерозривно пов'язане із сформульованими в статті 324 КПК питаннями, які повинні бути вирішені при винесенні вироку. Оскільки ці статті перебувають у безпосередній логічній єдності, для визначення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальних справах на досудовому слідстві і вирішенні судом питань при постановлянні вироку мають застосовуватися однакові терміни. Тому до статті 64 КПК України пропонується внести зміни і замість широкого й розпливчастого поняття "подія злочину" запровадити "чи мало місце діяння".

На думку здобувача, доказування у кримінальних справах про підпали неможливе без встановлення точної години, а іноді й хвилини вчинення злочину. Оскільки скоєння таких злочинів безпосередньо пов'язано з певним моментом, час повинен бути встановлений з максимально можливою точністю. Він може бути елементом складу злочину, передбаченого статтею 411 КК України "Умисне знищення або пошкодження військового майна, шляхом вчинення підпалу в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці", або виступати обтяжуючою обставиною (наприклад, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій - пункт 11 частини 1 статті 67 КК України).

За даними вивчення кримінальних справ 80% підпалів майна громадян було вчинено після 20 години. При цьому 45% підпалів вчинені в період з 20 до 22 години, 33% - з 22 до 24 години, 12% - з 0 до 3 години і 10% з 3 до 6 години. Встановлено, що підпали в зимовий час відбуваються рідше (13%), ніж в інші пори року, що пояснюється побоюванням залишити фіксовані сліди в зоні підпалу, в силу великої ймовірності виявлення їх на снігу. Підпали здійснюються вкрай рідко в вологу і дощову погоду, тому що вона заважає активному розвитку пожежі (5%).

Ознакою об'єктивної сторони підпалу, що підлягає доказуванню є місце його вчинення. На ньому зосереджуються основні джерела інформації про подію, що відбулася. З аналізу наукової літератури робиться висновок, що поняття „місце події" і „місце вчинення злочину" як наукові категорії нерівнозначні і перша ширша за другу як за характером подій, що входять до неї, так і за обсягом охоплення. Встановлено, що місце вчинення підпалу, як місце злочину, винним обирається з урахуванням розташування об'єкта.

Дисертант відмічає, що КПК не містить визначення поняття способу вчинення злочину, а в літературі на даний час немає єдності поглядів з даного питання. Тим часом, спосіб злочину повинен визначатись однаково у всіх галузях знань, що включають його в предмет свого дослідження. Найбільше вдалими виявляються дефініції, розроблені в теорії кримінального права, де спосіб вчинення злочину розглядають як „визначений порядок, метод, послідовність дій і прийомів, застосованих особою для вчинення злочину". Спосіб, в такому розумінні, розглядається в нерозривному зв'язку із самим злочинним діянням, але в той же час не ототожнюється з ним. Це не окремий акт поведінки, а об'єктивно властива і невіддільна від злочину властивість, що якісно відрізняє одне діяння від іншого. Таке розуміння способу вчинення злочину погоджується з поняттям способу дії в психології, що вивчає найбільш загальні закономірності людської поведінки. Підкреслюється, що спосіб діяння - не тільки його об'єктивна ознака, але і така злочинна форма поведінки, яку особа, як правило, свідомо обирає для досягнення наміченого результату, з огляду при цьому на умови місця, часу, обставин, наявність певних засобів, інших обставин, що полегшують або перешкоджають досягненню визначеної мети. Тому інформація про спосіб може свідчити одночасно, наприклад, про психічне ставлення особи до своїх дій та їх результату, про умови, що сприяли злочину тощо.

Аналіз способів підпалів дозволив виділити в кожному з них відповідні складові елементи у вигляді тих або інших дій, а саме: готування до підпалу; безпосередньо його вчинення; приховання вчиненого. Більшість підпалів готується заздалегідь (70%). Винні продумують зміст і послідовність дій для реалізації свого задуму, визначають час підпалу, підбирають, виготовляють, знаходять засоби і знаряддя, збирають попередню інформацію про шляхи підходу до об'єкту і його особливості, підшукують співучасників і розподіляють ролі між ними. Типовими діями приховання підпалів були: а) заходи, спрямовані на те, щоб не залишити сліди на місці пожежі - 39%; б) знищення і приховання слідів підпалу, а також використаних злочинцем приладів та засобів - 29,7%; в) створення умов для повного згорання предмету підпалу - 14,7%; г) інсценування некримінальної пожежі - 9,8%; д) маскування і фальсифікація обставин злочину - 6%. Найбільше складні способи приховання підпалів виражаються в навмисному створенні умов для виникнення пожежі, що імітують його некримінальний характер.

Основними (головними) елементами обставин вчинення підпалу, крім місця і часу, були погодні умови, а також конструктивні особливості об'єкта. Вони завдавали вирішального значення на хід, інтенсивність і результати злочинної діяльності: змушували злодія очікувати (51%), підбирати (30%), створювати (19%) обстановку, що найбільше сприяла вчиненню підпалу.

У підрозділі 2.2. "Винність обвинуваченого у вчиненні злочину й мотиви злочину" відмічається, що одним із головних напрямків у розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ про підпали з метою приховання інших злочинів є доказування вини обвинуваченого (підсудного), оскільки “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину...” ( частина 1 статті 2 КК України), а "покарання... застосовується ... до особи, визнаної винною у вчиненні злочину..." (частина 1 статті 50 КК України).

Встановлення вини обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиву злочину відноситься до кола обставин, які підлягають доказуванню по кожній кримінальній справі (пункт 2 статті 64 КПК України). Конституція України приділяє принципове значення встановленню вини обвинуваченого. В ч.1 статті 62 зазначається, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.

Внаслідок цього дисертант пропонує уточнити п.2 статті 64 КПК України, замінивши термін "винність обвинуваченого" на "вина обвинуваченого". Елементом предмета доказування у справі є саме вина обвинуваченого, а винність з'ясовується лише під час встановлення всіх обставин, які входять до предмету доказування по справі.

Аналізуються загальні і спеціальні ознаки суб'єкта підпалу. Відмічається, що суб'єктом умисного знищення або пошкодження військового майна, вчиненого шляхом підпалу (частина 2 статті 411 КК України), є тільки військовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження ним відповідних зборів.

Суб'єктивна сторона підпалу відображається специфічним способом - шляхом подвійного опосередкування: через поведінку обвинуваченого та через показання свідків, потерпілих, а також через дані речової інформації про поведінку обвинуваченого. Важливою її складовою, поряд з виною, є мотив - як усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Вимога доказування мотиву злочину міститься в п.2 статті 64 та в статті 223 КПК, в яких зазначається, що мотив злочину має знайти відображення в описовій частині обвинувального висновку, а у подальшому і у мотивувальній частині обвинувального вироку суду (стаття 334 КПК). З аналізу думок науковців та норм КПК робиться висновок, що мотив злочину відповідно до прямої вказівки закону (п.2 статті 64 КПК України) завжди входить до предмету доказування і підлягає встановленню під час розслідування і судового розгляду кожної справи. За законом він є не факультативним, а обов'язковим елементом предмета доказування. Тому не може бути мови про виключення його з числа обставин, що підлягають доказуванню і віднесення на розсуд слідчого або судді. Крім того звертається увага на необхідність розмежування процесуального і кримінально-правового значення мотиву, що має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Воно застерігає слідчих і суд від спроб обґрунтувати необхідність встановлення мотиву злочину залежно від його кримінально-правового значення і націлює їх на виявлення мотивів злочину в кожній справі, як це передбачено п.2 статті 64 КПК України.

Аналізуючи співвідношення мотиву як обставини справи, з наміром, дисертант підкреслює, що кримінально-процесуальний закон не пов'язує встановлення мотиву злочину з будь-якою формою вини: умислом або необережністю. Він підлягає з'ясуванню під час розслідування як умисних злочинів, так і злочинів, вчинених через необережність. Кожній формі вини властиві свої мотиви. З огляду на тему роботи, докладно розглядаються обставини, які дозволяють висунути версії про мотив підпалу з метою приховання скоєних злочинів.

У підрозділі 2.3. "Обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують або обтяжують покарання" відмічається, що чинне законодавство, визначаючи завдання кримінального судочинства, наголошує на охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь. Їх виконання стає можливим лише за умови, коли прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, застосовують усі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявляють як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого (стаття 22 КПК України). До кола обставин, що підлягають доказуванню під час розслідування законодавець включив ті, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також ті, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання (п.3 статті 64 КПК України).

З аналізу висловлених в науковій літературі думок робиться висновок, що у кримінальному судочинстві доказуванню підлягають не лише факти й обставини, які характеризують минуле обвинуваченого, але й ті з них, які мають відношення до часу вчинення злочину і після нього.

Погоджуючись з традиційними напрямами вивчення особи обвинуваченого: криміналістичний, кримінально-правовий, кримінально-процесуальний та кримінологічний, дисертант вважає, що воно має здійснюватися не лише для вирішення завдань кримінального судочинства, але й для досягнення завдань, що стоять на певному етапі розслідування.

З аналізу практики доказування сукупність обставин, що характеризують особу обвинуваченого, може бути представлена таким чином: біографічні дані (прізвище, ім'я, по-батькові; число, місяць, рік народження, місце народження; громадянство; національність, рідна мова, освіта; ставлення до військового обов'язку; професія, спеціальність, постійне місце роботи, посада; місце постійного проживання, сімейний стан; наявність військових, спеціальних та почесних звань, державних нагород; притягнення до заходів громадського або адміністративного впливу; притягнення до кримінальної відповідальності, наявність судимостей); виробничо-побутова характеристика (характеристики: з місця роботи або навчання, з місця проживання, громадських організацій); відомості про стан здоров'я і психічні особливості (наявність хронічного, в тому числі психічного чи нервового захворювання, його діагноз і ступінь тяжкості; наявність інвалідності (група); наявність фізичних або психічних вад; ступінь придатності до фізичної праці; темперамент); ставлення обвинуваченого до вчиненого ним злочину і його поведінка в ході розслідування.

Аналізуючи засоби встановлення обставин, що характеризують обвинуваченого, дисертант зупиняється на характеристиках. Розглянувши діаметрально протилежні думки щодо доцільності їх використання, робиться висновок про необхідність переглянути ставлення до них як джерела доказів. Обставини, що характеризують особу, можуть бути встановлені в процесі допиту близьких і колег обвинуваченого, коли особа попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Слідчий може звернути увагу на висвітлення значимих для справи обставин, які сама особа може такими не вважати і якби готувала характеристику, не звернула на них увагу. На нашу думку, не слід наперед надавати перевагу тим чи іншим засобам доказування. Їх використання має залежати від конкретних умов розслідування. Для з'ясування обставин, що характеризують обвинуваченого слід використовувати усі передбачені законом засоби, у тому числі і характеристики. Мова має йти про підходи і правильність їхньої оцінки в сукупності з іншими доказами, які є у справі.

Результати дослідження свідчать, що дані, які характеризують особу палія, не завжди встановлювались достатньо повно. Так, у ряді справ не було в необхідному обсязі досліджено біографічні дані обвинуваченого (17%), виробничо-побутову характеристику (13%), відомості про стан здоров'я та психічні особливості (20%). Певною мірою це може бути пояснене тим, які в діючому законодавстві не міститься навіть приблизного переліку відомостей, що мають встановлюватися для характеристики особи обвинуваченого. Тому було б доцільним до п.3 статті 64 КПК України внести доповнення наступного змісту: "При провадженні досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також біографічні дані обвинуваченого, його виробничо-побутова характеристика, відомості про стан здоров'я і психічні особливості, ставлення до вчиненого злочину і поведінка під час розслідування".

У підрозділі наводяться обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання та висвітлюється їхня характеристика стосовно підпалів з метою приховування інших злочинів.

Розділ 3. "Характеристика наслідків підпалу та обставин, що сприяли його вчиненню" складається з двох підрозділів, в яких розглядаються наслідки підпалів, їх види, характер, методики визначення та порядок відшкодування.

У підрозділі 3.1. "Характер і розмір шкоди, завданої злочином" відмічається, що саме характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а не всі різноманітні його наслідки, як складову частину об'єктивної сторони, законодавець виділяє в окрему групу обставин у предметі доказування по кримінальній справі (п.4 статті 64 КПК України). З'ясування цих обставин, встановлення причинного зв'язку шкоди з дією або бездіяльністю необхідні для кваліфікації діяння, визнання осіб потерпілими, цивільними позивачами, залучення цивільним відповідачем, вирішення цивільного позову, визначення розміру застави.

Аналізуючи даний елемент події злочину, дисертант вважає, що точніше було б говорити не про збиток, як це робить В.А. Банін, а про шкоду у більш широкому розумінні і приєднується до думки М.М. Михеєнка про доповнення статті 64 КПК України вказівкою про встановлення виду, розміру та важливості збитків, які були або могли бути безпосередньо заподіяні злочином.

Підкреслюється, що підпали, крім прямого матеріального збитку, як правило, спричиняють інші тяжкі наслідки: припинення роботи підприємства; зрив випуску продукції; перебої у постачанні товарами населення та підприємств; порушення нормальної роботи зв'язку, ускладнення в проведенні сільськогосподарських робіт; нарешті, підпали призводять до каліцтва і загибелі людей. Виходячи з того, що підпалами знищуються не тільки майно та цінності, але на деякий час припиняється робота підприємств, установ, набуває актуальності і потребує поглибленого дослідження питання про відшкодування не отриманих доходів. Його позитивному вирішенню могли б сприяти відповідні доповнення до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. (з подальшими змінами) "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних злочином, і конфіскації незаконно нажитого майна", якими прямо передбачити можливість стягнення в кримінальній справі, під час розгляду цивільного позиву не тільки прямих збитків, а й не отриманих доходів. Одночасно слід було б роз'яснити питання: у чому можуть виражатися не отримані доходи та чи повинні вони входити до поняття розміру майнової шкоди, коли вони впливають на кваліфікацію і мають практичне значення.

В дисертації розглянуті дискусійні питання про відшкодування моральної шкоди. Відмічається, що досі не склався досвід єдиної судової практики у визначенні її розмірів, відсутній однаковий підхід до визначення меж відшкодування моральної шкоди як в Україні, так і в окремих пострадянських державах. Робиться висновок, що ніякого грошового еквіваленту фізичним і психічним стражданням людини бути не може і будь-яка спроба винайти його - штучна. Необхідно відмовитися від фіксованих у законі меж компенсації. Судова практика повинна визначати розміри відшкодування моральної шкоди. До цього наводиться практика визначення розміру компенсації моральної шкоди у військовому суді Західного регіону.

У підрозділі 3.2. "Обставини, що сприяли вчиненню підпалу" аналізуються найбільш характерні і специфічні обставини підпалів, вчинених з метою приховування інших злочинів. Дослідженням встановлено, що підпали магазинів, складів, баз найчастіше відбуваються для приховування розкрадань, крадіжок, посадових злочинів. Розкрадачі, маючи намір приховати підпалом сліди злочину, тривалий час обмірковують його, готують підпал, прогнозують його вчинення в зручний час. У зв'язку з цим на органи досудового слідства покладається завдання, що полягає в припиненні розкрадання або посадового злочину, тим самим в запобіганні іншому тяжкому злочину - підпалу.

Аналіз кримінальних справ дозволив виявити ряд обставин, які сприяють підпалам у торгівельно-складських приміщеннях, звести їх у групи та надати характеристику найбільше типовим. Їх знання сприятиме слідчим