Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Старостенко Ганна Вікторівна

УДК: 327 (477) : (430)

УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ: ПОЛІТИЧНИЙ ТА БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІРИ СПІВРОБІТНИЦТВА

23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: Кандидат історичних наук, доцент

Коміренко Іван Данилович‚ Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики, доцент

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович‚ Інститут соціальних наук та міжнародних відносин Міжрегіональної академії управління персоналом‚ директор

Кандидат історичних наук, доцент

Іванов Олександр Федорович‚ Київський національний університет імені Тараса Шевченка‚ заступник начальника управління міжнародних зв’язків

Провідна установа:Інститут соціальних наук Одеського національного університету ім. Мечникова‚ м. Одеса

Захист відбудеться 20 12 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119‚ м. Київ‚ вул. Мельникова‚ 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

м. Київ‚ вул. Володимирська‚ 58‚ к. 10.

Автореферат розісланий 12 11 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю наукового обгрунтування особливого характеру політичного та безпекового виміру українсько-німецьких міждержавних відносин. Провідне положення ФРН на Європейському континенті, її політичний вплив і економічна могутність, а також високий ступінь впливу цієї держави на інтеграційні процеси в Європі об’єктивно визначають доцільність будувати відносини України з Німеччиною як стратегічні. Однак, невідповідність потенціалів політичного та економічного впливу цих двох держав визначає відмінність поведінки України та ФРН у відносинах між собою та перешкоджає розбудові між ними стратегічного партнерства. З іншого боку, актуальність дослідження політичного та безпекового виміру відносин між Україною та ФРН обумовлена неоднозначністю в оцінках українсько-німецького співробітництва вітчизняними та закордонними фахівцями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою виконання комплексних програм науково–дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” № 019U015201, програми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” № 0197U003322, а також наукової теми кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” № 0197U003325.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин, виявлення стратегічних напрямків двостороннього співробітництва у зазначених сферах та визначенні стану та перспектив стратегічного партнерства України з ФРН.

Для досягнення мети дослідження були визначені такі завдання:

проаналізувати місце України у зовнішньополітичній концепції ФРН та навпаки, а також охарактеризувати договірно-правову базу між цими країнами;

дослідити динаміку відносин з огляду на актуальний стан міждержавного діалогу та особливостей внутрішньополітичного розвитку України та ФРН;

проаналізувати політичний та безпековий вимір українсько-німецького співробітництва, зважаючи на останні тенденції глобального розвитку;

виокремити та дослідити пріоритети міждержавного співробітництва з огляду на сучасні проблеми та тенденції розвитку міжнародних відносин;

визначити рівень стратегічності двосторонніх відносин шляхом аналізу пріоритетів політичного та безпекового співробітництва між Україною та ФРН;

визначити перспективні напрямки нарощення взаємовигідної українсько-німецької співпраці та запропонувати шляхи інтенсифікації міждержавного діалогу.

Об’єкт дослідження - українсько-німецькі відносини.

Предмет дослідження - політичний та безпековий вимір співробітництва України з Федеративною Республікою Німеччина.

Методологія дисертаційної праці базується на використанні елементів системного та діалектичного наукових підходів до вивчення системи міжнародних відносин із залученням дескриптивного, нормативного та прескриптивного аналітичних методів наукового дослідження. У процесі дослідження інтенсифікації інтеграційних процесів у Європі з огляду на політичний та безпековий потенціал країн, відносини між якими становлять об’єкт дослідження, дисертант спирався на висновки, зроблені у працях з геополітики та геостратегії.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній здійснено спробу дослідити політичний та безпековий вимір українсько-німецьких відносин, зважаючи на нові тенденції глобального розвитку системи міжнародних відносин. Дане дослідження аналізує актуальну проблематику українсько-німецьких відносин, моделює їх пріоритети та визначає стратегічний рівень взаємин між цими державами з політологічної точки зору. Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні положення:

з’ясовано, що зовнішньополітичний інтерес Німеччини до України, зумовлений її геополітичним значенням для збереження безпеки на сході Європи, посилюється у результаті перетворення України на безпосереднього сусіда розширеного ЄС;

проаналізовано динаміку українсько-німецьких відносин та з’ясовано, що опосередкована залежність України від Росії та зв’язаність Німеччини нормами європейського права та зобов’язаннями у рамках НАТО значною мірою визначають поведінку цих двох держав у відносинах одна з одною;

доведено, що європейські політичні та безпекові організації, членом яких є ФРН і до членства у яких прагне Україна, являють собою особливі механізми співпраці нашої держави з Німеччиною з метою реалізації завдань української зовнішньої політики;

виявивлено пріоритети політичного та безпекового співробітництва України з Німеччиною, співпраця з яких має стратегічний для України характер, тобто сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави;

представлено авторське бачення стратегічного виміру українсько-німецьких відносин як асиметричної пари двох міжнародних акторів, окремі аспекти співробітництва між якими є життєво важливими для обох сторін;

запропоновані шляхи інтенсифікації відносин України з ФРН за допомогою розробки та підписання між цими державами договору, що формалізував би стратегічний характер відносин з окремих питань.

Наукове значення роботи визначається тим, що висунуті та обґрунтовані в роботі наукові положення створюють додаткові умови для подальшого дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин. Запропоноване використання додаткової концептуальної бази, що грунтується на окресленні особливостей та з’ясуванні критеріїв стратегічного партнерства, дозволяє надалі досліджувати українсько-німецькі відносини під новим кутом зору. Висунута авторська концепція стратегічних відносин асиметричної пари, яку складають Україна та ФРН, може бути використана для оцінки ефективності зовнішньополітичних стратегій груп держав, відносини між якими носять асиметричний характер.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть знайти своє використання у практичній діяльності державних установ та громадських організацій, діяльність яких пов’язана із розбудовою міжнародних зв’язків нашої держави, зокрема, МЗС України, інших міністерств, відомств, а також політичних діячів, дипломатів, та науковців, причетних до формування та проведення в життя зовнішньої політики України на європейському напрямку.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними для науково–дослідних інститутів та центрів‚ а також при підготовці підручників‚ навчальних посібників‚ нормативних та спеціальних курсів лекцій для вищих навчальних закладів з політології та державного управління, міжнародних відносин‚ зовнішньої політики України та зовнішньої політики ФРН.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки та положення дисертації були представлені на науково-теоретичних конференціях Інституту міжнародних відносин у квітні 1997 р. (тема виступу: “Зовнішньополітична стратегія ФРН у країнах Центральної та Східної Європи”), квітні 1998 р. (тема виступу “Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід”, тези опубліковано), квітні 2002 р. (тема виступу: “Українсько-німецька співпраця у контексті європейської інтеграції”), на міжнародному науковому семінарі на тему “Зовнішня політика Німеччини щодо країн Центральної та Східної Європи”, що відбувся 19 листопада 2001 р. у м. Франкфурт на Одері (Німеччина), з виступом на тему “Сучасний стан розвитку українсько-німецьких відносин”, доповідалися і обговорювалися на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин (листопад 2002 – “Особливості зовнішньої політики Німеччини за часів правління коаліції Соціал-демократів та “Зелених”) та знайшли відображення у чотирьох наукових публікаціях, у тому числі у тезах виступу на науково-теоретичній конференції у квітні 1998 року.

Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку основних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 201 сторінка бібліографія складає 258 найменувань українською, російською, німецькою та англійськими мовами на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується наукова актуальність теми‚ визначаються об’єкт‚ предмет‚ мета і завдання дослідження‚ встановлюється зв’язок з науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ висвітлюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ а також апробація висновків дисертації і наукові публікації‚ у яких викладені результати дослідження.

Перший розділ „Джерельно-документальна та концептуально–методологічна база дослідження” присвячено оглядові джерел і літератури з проблематики дисертації, з’ясуванню стану наукової розробки теми‚ формулюванню основного напрямку дослідження та концептуально-методологічних підходів роботи.

Основу для вивчення політичного та безпекового виміру українсько-німецького співробітництва склали міждержавні договори, міжурядові й міжвідомчі угоди, офіційні заяви, інші документи двосторонніх відносин, укладені між Україною та Федеративною Республікою Німеччина на різних рівнях. Реалізації завдань праці сприяло також вивчення документів та матеріалів органів державної влади України та ФРН, а також європейських та євроатлантичних інституцій.

У ході роботи над дисертаційним дослідженням автор використовував публікації вітчизняних та зарубіжних авторів. Опрацювання робіт вітчизняних вчених-фахівців з питань зовнішньої політики України, зокрема, В.Кременя та В.Ткаченка, Г.Перепелиці, О.Білоруса, Б.Парахонського, дало авторові змогу більш чітко окреслити коло зовнішньополітичних пріоритетів України на європейському напрямку, визначити перспективні вектори розвитку співробітництва України та ФРН.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених окремим аспектам і напрямкам зовнішньої та європейської політики ФРН: зокрема, наукові доробки І.Кураса, С.Власова, А.Мартинова, А.Кудряченка, Г.Грабарчука, О. Іванова, С.Кондратюка, Р.Кривоноса, що були опубліковані в Україні, починаючи з 1991 року, необхідно зазначити, що актуальні питання співробітництва України та Федеративної Республіки стали предметом небагатьох досліджень.

Абсолютна більшість українських авторів розглядає українсько-німецькі взаємини крізь призму співробітництва України з розвиненими країнами Західної Європи в цілому, не виділяючи їх у самостійну ділянку міжнародних відносин України. Зокрема, до таких належать Л.Васильєва-Чекаленко, О.Івченко, Д.Базів, О.Дергачов та інші. Працям цих авторів притаманне схоже бачення ролі і місця ФРН у відносинах з Україною, що визначається виключним положенням Німеччини в Європі, міжнародною роллю цієї держави як контрибутора європейської безпеки та локомотива інтеграційних процесів в Європі.

Серед російських дослідників зовнішньої політики Німеччини у східному напрямку варто згадати Ю.Борка, I.Братчинова‚ А.Загорського, Н.Павлова, І.Арбатова, С.Караганова, В.Маслова‚ І.Максімичева Т. і М.Армазанових та інших. Незважаючи на різнобарв’я предметів та завдань дослідженння німецької проблематики, їх методів розв’язання, представники російської школи єдині у тому, що з об’єднанням Німеччини ця держава значно посилила власний вплив на процес фундаментального переосмислення основних принципів та засад європейської системи міжнародних відносин та активізувала свою політику на Сході Європейського континенту.

Серед дослідників зовнішньої політики ФРН щодо Сходу Європейського континенту чільне місце належить американським авторам‚ зокрема‚ К.Райз, П.Катценштайну, Е.Понд, А.Вендту та іншим. Особливий інтерес становлять дослідження ними змін в характері поведінки Німеччини після її об’єднаня в системі міжнародних відносин, процесів інтеграції Німеччини та регіону Центральної та Східної Європи в межах розширення ЄС.

Вагомий теоретичний вплив на розвиток відносин ФРН з Україною має жвава дискусія серед німецької наукової еліти, котра представлена науковцями, політичними аналітиками, журналістами та партійними діячами, щодо подальшої ролі цієї держави за нових геополітичних умов на Європейському континенті та щодо її східних сусідів зокрема. У дисертації автор звертається до окремих праць представників того чи іншого німецького наукового, партійного чи массмедійного осередку, які стали у нагоді при здійсненні власного дослідження.

Особливу увагу автор приділив позиціям німецьких дослідників щодо питання розбудови співробітництва ФРН з країнами Центрально-Східної Європи та з Україною зокрема. Широкий спектр поглядів німецьких наукових кіл на проблеми українсько-німецьких відносин представляють роботи З.Бока, М.Шюнеманна, Е.Гайкена, І.Кемпе та К.Мільднера, Р.Лінднера, Б.Осадчук-Кораба, М.Людвіга, А.Сама, С.Хенке, О.Александрової та інших. Більшість німецьких авторів наголошують на необхідності подолання Україною демократичних дефіцитів та остаточного визначення у своїх зовнішньополітичних вподобаннях для активного розвитку та інтенсифікації українсько-німецьких відносин.

Однак, деякі аспекти комплексу українсько-німецьких відносин не знайшли належного висвітлення в вищенаведених публікаціях, зокрема, це стосується, передусім, аналізу сучасного стану розвитку політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин з огляду на проголошення українським урядом Німеччини своїм стратегічним партнером. Для реалізації завдань дисертаційної роботи в якості методологічної основи було використано елементи системного та діалектичного наукових підходів із залученням конкретних аналітичних методів. Додаткову концептуальну базу дисертації складають функціональні критерії стратегічного партнерства, що дозволило авторові проаналізувати українсько-німецькі відносини крізь призму стратегічності та представити авторське бачення характеру цих взаємин.

У другому розділі „Становлення українсько-німецьких міждержавних відносин” здійснено аналіз концептуальних засад зовнішньої політики України та Німеччини, досліджено місце нашої держави у зовнішньополітичній концепції ФРН та навпаки, дана оцінка стану існуючої на сьогодні договірно-правової бази та динаміки поступу відносин між зазначеними країнами.

Проголошення незалежності України, так само як і об’єднання Німеччини, було складовою частиною у глобальному процесі змін, що охопили Європейський континент наприкінці 1980-х років. Україна та Німеччина були змушені фактично на порожньому місці розбудовувати двосторонні міждержавні зв’язки одна з одною, зважаючи на те, що Федеративна Республіка Німеччина за часів існування Радянського Союзу не мала теоретичних концепцій та не здійснювала практичних кроків щодо розвитку політичних та економічних зв’язків з Україною, а Українська Радянська Соціалістична Республіка взагалі була позбавлена фактично усіх зовнішньополітичних ознак.

При цьому, якщо Німеччина потребувала фундаментального переосмислення уже наявної у неї зовнішньополітичної концепції, то Україна мала, фактично, розпочинати з нуля, а саме з самоутвердження у якості суб’єкта міжнародних відносин. Незважаючи на труднощі, пов’язані з позиціонуванням молодої української держави на міжнародній арені та визначенням її зовнішньополітичних пріоритетів, важливе місце західноєвропейських держав та зокрема, ФРН у зовнішній політиці України з самого початку було однозначним. В українських національних правових документах хоча і не йдеться відкрито про пріоритетність відносин із Німеччиною, однак це є очевидним з огляду на прагнення нашої держави стати повноправним учасником європейських інтеграційних інституцій, найбільш впливовим членом яких є саме ФРН.

Аналіз концептуальних засад зовнішньої політики ФРН щодо України дозволяє стверджувати, що наша держава була визнана важливим міжнародним партнером Німеччини через її геополітичне значення для збереження стабільності у Центрально-Східній Європі, найбільш впливовим гравцем якої є саме Федеративна Республіка.

Протягом усього часу існування українсько-німецького політичного діалогу було напрацьовано та укладено достатньо об’ємну договірно-правову базу, яка складається приблизно з 70 двосторонніх документів і визначає порядок денний політичного та безпекового співробітництва України та Німеччини, який охоплює політичні та економічні реформи в Україні, транспортування енергоносіїв, безпеку ядерної техніки та радіаційного захисту, військово-політичне та технічне співробітництво, а також новітні тенденції розвитку європейської інтеграції та формування сучасної архітектури європейської безпеки.

Виходячи з того, що стан розвитку договірно-правової бази певною мірою відображає рівень стратегічності відносин України з Федеративною Республікою, необхідно зауважити, що у порівнянні з іншими проголошеними стратегічними партнерами України (зокрема, з Росією укладено понад 180 двосторонніх документів, США та Польщею - близько 100 угод) необхідним, на думку автора, є посилення політичного діалогу з цього приводу.

Аналізуючи поступ українсько-німецьких відносин з початку їх офіційного встановлення й до сьогодні, а також слідкуючи за генезою міжнародних відносин та за внутрішньополітичними особливостями розвитку європейського регіону, очевидною стає певна динаміка у співробітництві цих двох держав, що дозволило авторові виокремити три основні етапи українсько-німецьких відносин. Перший етап, що мав свій початок з часу офіційного визнання Німеччиною України та тривав до 1994 року, характеризувався формальним визнанням України як незалежної держави та спробою розробки інституційних засад взаємної співпраці, перевагою інтуїтивних практичних дій над концепуальною мотивацією як української, так і німецької дипломатії за відсутності їхнього теоретичного обгрунтування та договірно-правового закріплення. З досягненням домовленостей про без’ядерний статус України у 1994 році були створені необхідні передумови для наповнення українсько-німецької співпраці конкретним змістом. З цією подією пов’язується початок другого етапу розвитку міждержавних відносин, що тривав до 1998 року і визначався активізацією українсько-німецької співпраці, розробкою та впровадженням договірно-правових норм співробітництва в усіх сферах суспільного життя. Третій період, що триває й дотепер, характеризується прагматизацією співробітнитцва, розширенням кола суб’єктів двосторонніх політичних відносин, створенням ефективного інституційного механізму політичної співпраці з євроінтеграційних проблем та питань двостороннього розвитку.

Незважаючи на наявність низки проблемних питань, що обтяжували українсько-німецькі відносини, позитивна динаміка поступу українсько-німецьких відносин відбувалася завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить, на нашу думку, про визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх відносин.

У третьому розділі „Політичний вимір українсько-німецьких відносин” проаналізовано основні політичні пріоритети українсько-німецького співробітництва на дво- та багатосторонній основі. У результаті було виділено три стратегічні напрями двосторонньої співпраці між цими державами, успішна реалізація яких, на думку автора, має життєво важливе значення як для України, так і для Німеччини. По-перше, мається на увазі підтримка Федеративної Республіки процесу реформ в Україні. Ця країна виявила політичну волю підтримувати трансформаційні процеси у нашій державі шляхом консультацій Уряду і Парламенту України. При цьому пріоритет становлять проекти, спрямовані на поліпшення рамкових умов для соціально та екологічно сприятливої ринкової економіки, консультування з питань економічної політики і законодавства, а також на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів з метою посилення процесу прийняття реформаторських рішень та їх втілення в життя. Для Німеччини пріоритетність цього напрямку співпраці визначається визнанням цією державою важливого геополітичного значення України для збереження безпеки на Сході Європейського континенту. Відповідно до цього Німеччина безпесередньо зацікавлена в успішному завершенні трансформаційних процесів в Україні, в розбудові ефективної прозорої державно-правової та економічної системи, що базується на принципах демократії, верховенства права та ринкової економіки.

По-друге, пріоритетом двостороннього політичного співробітництва між Україною та Німеччиною є співпраця у галузі транспортування енергоносіїв, зумовлений політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів. Для ФРН, яка є на сьогодні активним споживачем енергії і не взмозі забезпечити свої потреби за рахунок власних ресурсів, особливий інтерес представляє значний енергопотенціал у вигляді багатих покладів природного газу та нафти у країнах СНД у регіоні Каспійського моря. Співробітництво з Україною у галузі транспортування енергоресурсів з цього регіону, яка розташована на пів-шляху від країн-виробників (Росії, Казахстану, Азербайджану тощо) до країн-споживачів нафти та газу з Європи, набуває все більш стратегічного значення для європейських партнерів та для Німеччини зокрема.

По-третє, стратегічним за значенням для України є співпраця нашої держави з ФРН на євроінтеграційному напрямку. Найважливішим підсумком українсько-німецького діалогу у цьому контексті стало, на думку автора, визнання Німеччиною та Євросоюзом ключової ролі України в процесі будівництва європейської архітектури безпеки. Практика переговорів вищого політичного керівництва ФРН та України виразно продемонструвала готовність Німеччини і надалі надавати підтримку прагненню України до інтеграції в європейські політичні та економічні структури, зокрема, що стосується зони вільної торгівлі з ЄС та укладення договору про асоціацію для України у майбутньому. У цьому контексті важливу роль відіграє зацікавленість Німеччини у розгляді України у якості потенційного кандидата на вступ до ЄС без зазначення конкретного терміну. Німеччина наполягає на необхідності посилення програм Європейського Союзу, що сприяють економічній, політичній і соціальній співпраці Євросоюзу та України, оскільки наша держава не володіє достатніми внутрішніми ресурсами для успішної адаптації до умов розширення ЄС самотужки.

Однак, невідповідність України високим стандартам ЄС спричинили значні складнощі у процесі адаптації України до імперативів співробітництва з Євросоюзом. Усвідомлення Німеччиною протиріччя між політичною необхідністю євроінтеграційної орієнтації України та її неспроможністю ускладнило завдання ФРН ефективно сприяти процесові налагодження рівноправних відносин між Україною та Європейським Союзом.

У четвертому розділі „Українсько-німецьке співробітництво у сфері безпеки” досліджено безпековий вимір відносин між Україною та Німеччиною з огляду на вплив зовнішнього безпекового середовища на систему міжнародних відносин на Європейському континенті та, відповідно, трансформованої системи міжнародних відносин на процес формування нової архітектури європейської безпеки по закінченні “холодної війни”.

На тлі світових глобальних тенденцій, що сьогодні безпосередньо впливають на безпековий стан Європейського континенту, Україна та Федеративна Республіка Німеччина беруть активну участь у формуванні контурів сучасної системи європейської та євроатлантичної безпеки, визнаючи її організаційним каркасом такі міжнародні безпекові структури, як Організацію з Безпеки та Співробітництва в Європі, Організацію Північноатлантичного договору, Європейський та Західноєвропейський Союз. Це стало результатом усвідомлення обома сторонами того, що особливості сучасних міждержавних відносин спираються, насамперед, на пріоритет політичних, економічних і міжнародно-правових засобів забезпечення національних інтересів і безпеки країн Європи, підтверджених переглядом останнім часом Стратегічної концепції НАТО, формуванням Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, розвитком партнерських відносин між європейськими державами у військовій та політичній сферах, активізацією діяльності ОБСЄ щодо запобігання та врегулювання конфліктів.

Аналізуючи безпековий вимір українсько-німецьких відносин з точки зору його сприяння розвитку оборонного потенціалу України та можливості надання нашій державі військової чи іншої допомоги у разі загрози, виявлено залежність поведінки обох міжнародних акторів, відносини між якими складають предмет данної дисертації, від рівня військово-політичних відносин цих двох держав з їх іншими союзниками: чи то державами, чи то їх об’єднаннями. Зокрема, Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО стала рамковим документом для співпраці України та Німеччини у сфері безпеки і, визначаючи незалежну, демократичну та стабільну Україну одним із ключових чинників забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі й на континенті в цілому, надала Україні додаткових гарантій для забезпечення безпеки як державі, що не є членом цієї організації. На нашу думку, це свідчить про те, що рівень зобов'язань, документально закріплений у відносинах між Україною та Німеччиною у військово-політичній сфері, може бути виконаний не лише на двосторонньому (українсько-німецькому), а й на на більш широкому рівні – із залученням інших держав-членів НАТО.

Зважаючи на сучасну тенденцію розвитку конфліктогенності світового порядку, більшого практичного значення набуває така двостороння співпраця, що реально сприяла б зміцненню обороноздатності України проти нових безпекових загроз, насамперед, екологічного характеру. Відмінність характеру українсько-німецьких відносин за своїм змістом та формою від співробітництва України з її іншими проголошеними стратегічними партнерами у цьому контексті визначається високим рівнем міждержавного співробітництва з безпеки атомних реакторів, зумовленого, по-перше, фундаментальним переосмисленням суті та механізмів ядерної безпеки у світі після аварії на Чорнобильській АЕС та, по-друге, відмовою Німеччини від використання ядерної енергетики та відповідно зміною своєї позиції у питанні добудови нових атомних енергоблоків. У результаті Україна та Німеччина створили унікальну у своєму роді програму науково-технічного співробітництва з метою підвищення безпеки ядерних установок АЕС України, а у справі створення нових генеруючих потужностей Україна отримала нові конструктивні можливості для створення нових екологічно чистих генеруючих потужностей взамін Чорнобильської АЕС.

У висновках підведено підсумок дослідження та зроблено відповідні узагальнення.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертантом дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецького співробітництва у 90-х роках ХХ – початку ХХІ століття дає підставу для таких висновків.

У ході складного процесу становлення України в якості суб’єкта міжнародних відносин та визначення її зовнішньополітичних пріоритетів, політичне керівництво нашої держави окреслило коло своїх стратегічних партнерів, серед яких провідне місце зайняла Федеративна Республіка Німеччина. Місце України у зовнішньополітичній концепції ФРН визначалося за умов перегляду Німеччиною власної зовнішньополітичної доктрини після об’єднання її східних та західних земель і детермінується на стогодні усвідомленням Федеративною Республікою геополітичного значення нашої держави для зміцнення безпеки на сході Європейського континенту особливо після перетворення України на безпосереднього сусіда розширеного ЄС. Договірно-правова база визначає сучасний порядок денний українсько-німецьких відносин та створює належні правові засади для подальшого розвитку двостороннього українсько-німецького співробітництва.

Українсько-німецькі відносини з моменту їх встановлення і до сьогодні відзначалися певною динамікою, що відобразилася у трьох етапах і була зумовлена розвитком сучасних міжнародних відносин та внутрішньополітичними особливостями обох держав. Ранній етап двосторонніх відносин, що характеризувався формальним визнанням України як незалежної держави у результаті досягнення домовленостей щодо без’ядерного статусу України змінився конструктивними відносинами між Німеччиною та Україною. Створення ефективного інституційного механізму політичної співпраці у сфері євроінтеграційних проблем та питань двостороннього розвитку, а також розширення кола суб’єктів відносин стало свідченням переходу до наступного якісно нового етапу українсько-німецьких відносин. Позитивна динаміка відбувалася завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить, на нашу думку, про взаємне визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх відносин.

Політичний та безпековий вимір українсько-німецької співпраці відзначається високими якісними результатами, а саме: підтримкою Німеччини позиції України щодо неприпустимості розміщення ядерної зброї на теренах країн Центральної та Східної Європи, прагнення нашої держави до інтеграції в євроінтеграційні структури, а також при розбудові відносин особливого партнерства з Альянсом. Важливу роль відіграє зацікавленість Німеччини у розгляді України у якості потенційного кандидата на вступ до ЄС без зазначення конкретного терміну. З огляду на велике значення європейських організацій у реалізації зовнішньополітичних інтересів Німеччини Федеративна Республіка будує свої взаємини з Україною значною мірою не самостійно, а на рівні відповідних європейських структур, тобто через НАТО, ЄС, тощо. Це дає можливість визначити європейські політичні та безпекові організації особливими механізмами співпраці України з Німеччиною з метою реалізації завдань української зовнішньої політики.

Аналіз концептуальних та правових засад двостороннього співробітництва, практичних кроків та динаміки переговорів між керівництвом України та Німеччини виявив пріоритети політичного та безпекового співробітництва, а саме: підтримку процесу реформ в Україні, співпрацю у сфері транспортування енергоносіїв, безпеку атомних реакторів, військово-політичне та технічне співробітництво. Особливого стратегічного значення для України набуває спільна співпраця з Німеччиною на євроінтеграційному напрямку та з формування нової архітектури європейської безпеки. Співробітництво з цих питань має для України стратегічне значення, адже успішна реалізація Україною та ФРН цих спільних завдань політичного за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави.

При аналізі політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин автор пропонує власне бачення стратегічного рівня співробітництва між цими державами. Авторська концепція будується на визнанні нерівності відносин між Україною та ФРН, що визначається відмінністю політико-вагових ознак цих держав. Україна та Німеччина займають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин, а отже мають різні ресурси та інструменти впливу на поведінку одна одної у реалізації власних національних інтересів. Україну - з її складними опосередкованими залежностями від Росії, та Німеччину, пов’язану нормами європейського права, та зобов’язаннями в рамках Альянсу, важко сприйняти як повноцінних стратегічних партнерів, що самостійна та незалежно діють на паритетних засадах. З огляду на це Україну та ФРН доцільно розглядати як асиметричну пару, окремі сфери відносини між якими носять переважно для України стратегічний характер.Особливого визнання потребує той факт, що через комплекс негативних внутрішніх і зовнішніх чинників політичне керівництво Німеччини не сприймає Україну своїм стратегічним партнером. Через це відносини України з ФРН мають ознаки одностороннього стратегічного партнерства з огляду на наявність зацікавленості у відносинах стратегічного рівня лише з боку України.

Для розбудови повноцінних стратегічних відносин з Федеративною Республікою Німеччиною, як і з іншими державами, що були проголошені стратегічними партнерами, Україна у першу чергу має досягти відповідної якості шляхом проведення внутрішньої трансформації, що дозволить їй виконувати роль рівноцінного стратегічного партнера. Виходячи з того, що сьогодні стратегічність українсько-німецьких відносин обмежується низкою питань двостороннього співробітництва, що мають для обох міжнародних акторів важливий характер, доцільною була б формалізація цих відносин шляхом підписання відповідного міжнародно-правового договору, що дало б змогу більш чітко окреслити спільні інтереси сторін, вирішення яких визначає стратегічний характер відносин, спільні зобов’язання та спільні сфери співпраці там, де буде пріоритетно розвиватися партнерство, а також перелік тих негативних чинників, які можуть ускладнити відносини між міжнародними партнерами.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. - с.131-134.

Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. - 2002, Стор. 154-161.

Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. - с.43-49.

Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. - с.152-157.

АНОТАЦІЇ

Старостенко Г.В. Українсько-німецькі відносини: політичний та безпековий вимiр співробітництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ‚ 2004.

У дисертації досліджено політичний та безпековий вимір українсько-німецьких відносин. З цією метою було досліджено місце Німеччини у зовнішньополітичній стратегії України та навпаки, проаналізовано умови формування та зміст договірно-правових засад співробітництва, виявлено динаміку поступу міждержавного діалогу. У результаті були виокремлені пріоритети українсько-німецького співробітництва в сфері політики та безпеки - забезпечення ефективного процесу транформації України, реалізація спільних проектів з транспортування енергоносіїв, включення України до євроінтеграційного процесу, співробітництво щодо створення сучасної європейської системи безпеки, військово-технічна співпраця, діалог з безпеки атомних реакторів тощо. Успішна співпраця України та Федеративної Республіки Німеччина з цих питань політичного та безпекового за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів обох держав.

Kлючові слова: Україна, ФРН, міжнародне співробітництво, стратегічне партнерство, зовнішня політика, національний інтерес‚ європейська інтеграція‚ безпека‚ міжнародна система.

Старостенко А.В. Украинско-немецкие отношения: измерение политики и безопасности сотрудничества. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. – политические проблемы международных систем и глобального развития. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев‚ 2004.

В диссертации исследована проблема политического измерения, а также вопросов безопасности украинско-немецкого сотрудничества в период после объединения Германии и провозглашения независимости Украины с учетом последних тенденций глобального развития, проанализированы стратегические направления двустороннего сотрудничества в вышеназванных сферах, а также опререлены современное состояние и перспективы стратегического партнерства України с ФРГ. Необходимость научного обоснования особенного характера украинско-немецких межгосударственных отношений в сфере политики и безопасности определяется ведущим положением ФРГ на Європейском континенте, ее политическим влиянием и экономической мощью, а также высокой степенью участия этого государства в европейских интеграционных процессах.

В исследовании теоретически проанализировано место Германии во внешнеполитической стратегии Украины и наоборот, дана характеристика условий формирования и содержания договорно-правовой базы двостороннего сотрудничества. Выявлено, что место Украины во внешнеполвтической концепции ФРГ определялось в условиях пересмотра Германией собственной внешнеполитической доктрины после объединения ее западных и восточных земель и детерминируется сегодня осознанием Германией геополитического значения Украины для укрепления безопасности на востоке Европейского континента особенно после превращения Украины на непосредственного соседа ЕС. Договорно-правовой фундамент определяет повестку дня украинско-немецких отношений и создает необходимые правовые предпосылки для дальнейшего развития двустороннего диалога.

В диссертации определена динамика развития межгосударственного диалога с учетом современных проблем и тенденций глобальной международной системы, а также особенностей внутриполитического развития государств, отношения между которыми являются предметом данного исследования. Ранний этап двусторонних отношений, который характеризовался формальным признанием Украины в качестве независимого государства в результате достижения договоренностей о безъядерном статусе Украины сменился конструктивными отношениями между Германией и Украиной. Создание эффективного институционного механизма политического сотрудничества в сфере евроинтеграционных проблем и вопросов двустороннего розвития, а также расширение числа субъектов отношений стало свидетельством перехода до следующего качественно нового етапа украинско-немецких отношений.

Определено, что Германия строит межгосударственный диалог в сфере политики и безопасности с Украиной в значительной степени не самостоятельно, а на уровне соответствующих европейских структур, тоесть через НАТО, ЕС и т.д.. Это позволяет выделить европейские организации в особенные механизмы сотрудничества Украины и Германии с целью реализации своих внешнеполитических заданий.

В работе выделены приоритеты украинско-немецкого сотрудничества в сфере политики и безопасности – поддержка еффективного процесса трансформации Украины путем реформирования украинского общества, реализация совместных проектов по транспортировке энергоносителей, военно-техническое сотрудничество, диалог по вопросам безопасности атомных реакторов. Особенное стратегисеское значение для Украины имеет сотрудничество с Германией на евроинтеграционном направлении и в области формирования современной архитектуры европейской безопасности.

Успешное сотрудничество Украины и Федеративной Республики Германии по вышеперечисленным вопросам сферы политики и безопасности будет содействовать обеспечению национальных интересов обоих государств.

Kлючевые слова: Украина, ФРГ, международное сотрудничество, стратегическое партнерство, внешняя политика, национальный интерес‚ европейская интеграция‚ безопасность‚ международная система.

Starostenko G. Ukrainian-German Relations: Policy and Security Dimension of the Co-operation. - Manuscript.

Thesis to the Ph.D. in Politics, Specialization 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development. - Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2004.

The dissertation investigates the policy and security dimension of the Ukrainian-German relation on the bilateral and multilateral level. In order to solve this task, the foreign policy strategies of Ukraine and of the re-unified Germany have been generalized, the normative underground of the relations and the practical experience of the Ukrainian-German co-operation in policy and security questions has been analyzed. The research paper deals with the priorities of the Ukrainian-German co-operation in the fields of policy and security, such as support of the transformation processes in Ukraine, realization of the common projects for energy resources transportation, the involving of Ukraine into the process of European integration, co-operation in the framework of modern European security structure and in other security cases. A successful interstate co-operation in such dimensions will contribute to the protection and implementation of the country’s national interests.

Key words: Ukraine, FRG, international co-operation, strategic partnership, foreign policy, national interest, European integration, security, international system.