НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМЕНІ М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

Скочиляс Ірина Богданівна

УДК 930:736.3:281.97](477.8) "XVII-XIX"

ПАРАФІЯЛЬНА СФРАГІСТИКА

ПЕРЕМИСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

07.00.06 – історіографія,

джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

ДАШКЕВИЧ Ярослав Романович,

Інститут української археографії та джерелознавства імені

М. С. Грушевського НАН України, заступник

директора, керівник Львівського відділення

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

МИЦИК Юрій Андрійович,

Національний університет “Києво-Могилянська

академія”, професор кафедри історії

кандидат історичних наук,

САВЧУК Юрій Костянтинович,

кандидат історичних наук,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу

спеціальних історичних дисциплін

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та

спеціальних галузей історичної науки, м. Київ

Захист відбудеться “29” квітня 2004 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001 м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001 м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “27” березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку 90-х рр. XX ст. в Україні створилися сприятливі умови для повноцінних наукових студій у тих галузях спеціальних історичних дисциплін, котрі заторкували різні аспекти релігійного життя українського народу. Церковна сфрагістика тривалий час вивчалася фрагментарно, а вчені виявляли зацікавлення передусім до гербів та печаток ієрархії. Тому одне із завдань цього напрямку історичної науки на сучасному етапі полягає в студіюванні сігіллографії духовенства, організаційних структур Церкви, релігійних організацій, з урахуванням досвіду західноєвропейської історіографії, де християнська геральдика й сфрагістика опрацьовані досить грунтовно у цьому контексті відзначимо праці англійських і швейцарських учених, передовсім Д. Галбрета та Б. Гейма, присвячені різноманітним аспектам церковної сфрагістики та геральдики: Galbreath D. L. Manuel du blason. – Lausanne; Lyon, 1948. – 310 p.; Ejusd. Papal heraldy. – 2 ed. – London, 1972. – 138 p.; Heim B. B. Heraldy in the Catholic Church. §ts origin, customs and laws. – New Jersey: Humanities Press, 1978. – 471 p.; Ejusd. Kerkelijke heraldiek van 1270 tot Johannes Paulus II. Averbode. – Helmand, 1980. – 469 p.. Ця дослідницька перспектива й обумовлювала вибір темою праці парафіяльну сфрагістику Перемиської греко-католицької єпархії Галицької митрополії. Роботою охоплено близько 1200 печаток 761 парафії та 4 філій, що функціонували на території єпархії в період її входження до складу Австрійської монархії.

Українська парафіяльна сфрагістика, незважаючи на окремі досягнення Окремі спроби опрацювання парафіяльних печаток здійснювалися в кінці ХХ – першій половині ХХ ст. З. Стшетельською-Ґринберговою (у студіях з історії Старосамбірщини), Н. Ґремаде (на прикладі Буковини) (Gramada N. Vechile peceti bisericesti bucovinene. – Cernauti: Tiparul Glasul Bucovinei, 1939. – 88 p. + 21 tab.; Strzetelska-Grynbergowa Z. Staromiejskie: ziemia i ludnosж. – Lwоw: Z drukarni E. Winiarza, 1899. – VIII + 678 s. + 9 il.), а в 90-х рр. ХХ ст. – Л. Довганом (Станіславівська єпархія), В. Перкуном (Џравобережна Україна) та І. Ситим (Чернігівщина) (Довган Л. Застосування печаток у церковному адмініструванні Галичини в ХІХ столітті // Вісник Џрикарпатського університету. Історія. – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – Вип. 1. – С. 174-180; Перкун В. ...І печаткою стверджую. З історії печаток католицької церкви на Правобережній Україні (кінець XVIII–XX ст.). – К.: Б. в., 2002. – 127 с.; його ж. Церковна сфрагістика Џравобережної України (1793-1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07. 00. 06 / НАНУ. Ін-т історії України. – К., 2002. – 21 с.; Ситий І. Церковна старовина. – Чернігів: Б. в., 2001. – 54 с.)., все ще перебуває на початковому етапі свого становлення. Виходячи з цього, узагальнюючим дослідженням повинні передувати джерельна евристика та камеральна археографія сфрагістичних пам’яток. Комплексний підхід до опрацювання теми потребує з’ясування партикулярних особливостей застосування печаток, а зосередження уваги саме на Перемиській єпархії уможливлює виявлення регіональної специфіки розвитку церковної сігіллографії в українських етнічних землях протягом тривалого відрізку часу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової наукової роботи Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України “Західний регіон України в історичному джерелознавстві та в археографії нового і найновішого часу”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є загальна характеристика розвитку парафіяльної сфрагістики Перемиської єпархії кінця XVIII – початку ХХ ст. З цього огляду в дисертації поставлено такі завдання:

1. Визначити ступінь вивченості проблематики й опрацювати достатню джерельну базу дослідження.

2. Простежити генезу парафіяльної сфрагістики та з’ясувати обставини запровадження в церковне діловодство печаток.

3. Проаналізувати функціональне призначення та сфери вжитку парафіяльних печаток, охарактеризувати основні види документів, що ними засвідчувалися.

4. Виокремити головні етапи розвитку парафіяльної сігіллографії та прослідкувати їхню тяглість.

5. Встановити тривалість використання штемпелів та причини їхньої заміни.

6. З’ясувати мовне співвідношення легенд печаток і місце україномовних написів у парафіяльній сфрагістиці.

7. Здійснити класифікацію сюжетного зображення штемпелів та розглянути їхню пов’язаність із титулатурою церков, виокремити тенденції у розвитку змісту і форми сюжету.

Об’єктом дослідження є парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії та її еволюція.

Предметом дослідження є печатки греко-католицьких парафій Перемиської єпархії (штемпелі та їхні відбитки), а також документація, що ними засвідчувалася.

Методи дослідження. При опрацюванні теми використано принцип історизму, об’єктивності, регіональний підхід, методи джерельної евристики, а також статистичний, порівняльно-сфрагістичний та типологічний методи, в основу яких покладено комплексний аналіз об’єкта дослідження.

Географічні межі роботи окреслюються територією Перемиської греко-католицької єпархії досліджуваного періоду, що покривала частину сучасних Львівської області України та Підкарпатського воєводства Республіки Польщі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця ХVIII cт., коли в Галичині розпочалося запровадження парафіяльних печаток, і до початку Першої світової війни (1914 р.).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в українській історіографії досліджено парафіяльну сфрагістику Греко-католицької церкви в Галичині на прикладі Перемиської єпархії австрійського періоду. У науковий обіг уведено відомості про близько 1200 печаток, здійснено їхню класифікацію, проаналізовано змістове наповнення легенд. Простежено також генезу греко-католицької парафіяльної сфрагістики, визначено загальні закономірності та особливості її розвитку як складової загальноукраїнської церковної сігіллографії.

Практичне значення отриманих результатів. Висновки та основні положення дисертації можуть бути використані при написанні навчальних посібників зі спеціальних історичних дисциплін для вищих навчальних закладів, краєзнавчих розвідок, спеціальних і узагальнюючих праць з історії Галичини. Дисертація також має допоміжне значення при висвітленні окремих наукових проблем у галузі мистецтвознавства та інституційної історії Церкви. Окрім того, фактичний матеріал роботи та її теоретичні напрацювання можуть застосовуватися при виготовленні сучасних парафіяльних штемпелів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені у низці доповідей та повідомлень на: VII i VIII Міжнародних круглих столах (Львів, 1997, 1998) та ІХ, Х і ХІІІ Міжнародних конференціях “Історія релігій в Україні” (Львів, 1999, 2000, 2003); VI-XII Наукових геральдичних конференціях (Львів, 1997-2003); IV-VI Дрогобицьких наукових історико-краєзнавчих конференціях (Дрогобич, 1998, 2000, 2002); засіданнях Археографічної комісії (Львів, 2000, 2001, 2004) та Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін (Львів, 2003, 2004) Наукового товариства імені Шевченка в Україні.

Дисертація обговорена та рекомендована до захисту на засіданні Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України.

Структура роботи. Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (840 позицій) та додатків. Загальний обсяг роботи становить 270 сторінок, з них 188 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено хронологічні та географічні рамки дослідження, сформульовано завдання, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано стан наукового опрацювання теми та здійснено характеристику джерел. Вивчення церковної сфрагістики в Україні розглянуто в контексті розвитку російської та польської історіографій, причому головну увагу зосереджено на загальних працях, дотичних проблематики.

Історіографія. Студіювання сфрагістики в Україні, Росії та Польщі відбувалося еволюційно – від джерельної евристики до спроб синтезування наукового доробку. Початково дослідники вивчали печатки вищого духовенства та суспільної еліти, переважно доби середньовіччя. Домінантою праць цього напрямку були поверховість та описовий характер робіт, хоча вони й запровадили в науковий обіг новий сфрагістичний матеріал (Є. Болховітінов, А. Лакієр). Протягом ХІХ ст. пріоритети у вивченні печаток змінилися: якщо перші студії акцентували увагу на сюжетному зображенні штемпелів, то згодом перевагу надавали легендам і палеографічним особливостям їхніх написів.

У Польщі в цей період сфрагістична тематика обмежувалася печатками латинської ієрархії та чернечих орденів і згромаджень. На парафіяльні та храмові штемпелі, у т. ч. з теренів Перемиської греко-католицької єпархії, першими звернули увагу Й. Йoдковський, Ф. Пєкосінський та З. Стшетельська-Ґринбергова.

Опрацювання церковних печаток проводилося в рамках археологічних, генеалогічних та сфрагістичних студій (К. Болсуновський, М. Грушевський, А. Лаппо-Данилевський, А. Петрушевич, М. Петров). З початку ХХ ст. і в міжвоєнний період відбувається сцієнтизація досліджень, що полягала, окрім іншого, й у критичному використанні сфрагістичних пам’яток та супроводжувалася зменшенням інтересу до печатки як джерела з історії дипломатики й мистецтва (Н. Гремаде, М. Ґумовський, Т. Длугош, М. Ліхачов).

У радянський період сфрагістичні дослідження в СРСР були тісно пов’язані із розвитком спеціальних історичних дисциплін. В Україні цей напрям репрезентують праці В. Гавриленка, І. Крип’якевича, О. Маркевича, в Росії – О. Камєнцевої, М. Устюгова, А. Хорошкевич, В. Яніна тощо. Однак розвинути церковну сфрагістику в самостійний напрям не вдалося, з огляду на панування офіційного атеїзму в країні. На відміну від СРСР, у Польщі в соціалістичний період не існувало тотальної заборони на релігієзнавчі дослідження, тому окремі аспекти церковної сфрагістики там усе ж розроблялися (М. Гайсіг, М. Гумовський, С. Кучинський). Спільним моментом у розвитку української та польської історичної науки була увага до печаток вищого духовенства і, відповідно, епізодичний характер зацікавлень сфрагістичними пам’ятками первинних структур Церкви.

Ширші церковно-сфрагістичні студії в країнах колишнього Радянського Союзу розпочалися в 90-х рр. ХХ ст., після здобуття ними незалежності. В Україні ці дослідження зосереджені на вивченні парафіяльних печаток різних конфесій XVIII – середини ХХ ст. (В. Борщевич, Л. Довган, В. Перкун, І. Ситий, І. Скочиляс). Натомість у Росії до вагомих здобутків можна віднести роботи Н. Соболєвої та Л. Кліманова, в яких описано маловідомі сфрагістичні колекції та зроблено спроби синтезування опрацьованого матеріалу.

У Польщі протягом останнього десятиліття продовжувався опис збережених сфрагістичних пам’яток з їх наступною публікацією (В. Броцик, Б. Марціш, П. Олінський, Е. Пивоварчик, Е. Попьолек, Я. Трупінда та ін.). Особливо вартісним є каталог колекції печаток Історичного музею в Сяніку, більшість церковних штемпелів якого належали в минулому парафіям Перемиської греко-католицької єпархії. Водночас окремі роботи в галузі спеціальних історичних дисциплін присвячені римо-католицькій парафіяльній сігіллографії (М. Глибонек).

Джерела. Джерельну базу парафіяльної сфрагістики Перемиської єпархії кінця XVIII – початку ХХ ст. складають оригінальні штемпелі, муляжі, відтиски на папері та документи про печатки. Оригінальних матриць збереглося небагато (27 шт.), однак вони дають змогу реконструювати зовнішній вигляд парафіяльних печаток, а також визначити їхні технічні параметри і стан збереженості. Виявлені матриці допомагають з’ясувати особливості розвитку граверної справи в Галичині та об’єктивніше оцінити мистецький рівень штемпелів. На особливу увагу заслуговують муляжі печаток, представлені експонатами Кабінету спеціальних історичних дисциплін Археологічного музею Львівського національного університету ім. І. Франка. Висока якість збережених примірників уможливила детальне дослідження сюжетного зображення та палеографічних особливостей написів.

Наймасовішим видом джерел є відтиски печаток (1196). Встановлено, що 313 парафій (41,2 % від загального числа) мали щонайменше два варіанти штемпелів, 54 парафії (7,1 %) – три, 5 парафій (0,66 %) – чотири і 2 (0,26 %) – шість. Відтиски відклалися, в основному, на документах австрійських державних установ і греко-католицьких інституцій – Центрального державного історичного архіву України у Львові (ф. 146 “Галицьке намісництво”, ф. 159 “Галицька фінансова прокуратура”, ф. 201 “Греко-католицька митрополича консисторія”) та Державного архіву в Перемишлі (ф. 142 “Архів Перемиської греко-католицької єпархії”, архіви деканатів і парафій ХVІІІ-ХІХ ст.), а також у відділі рукописів і стародруків Національного музею у Львові та музейних колекціях Сяніку (Музей народного будівництва та Історичний музей) тощо.

Допоміжне значення мають колекції печаток у фондах різних культурно-освітніх закладів та особових архівах визначних громадських діячів (збірки Антонія Шнайдера у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та в Державному архіві у Кракові; Александра Чоловського в Головному архіві давніх актів у Варшаві та Національній бібліотеці у Варшаві).

Наступний вид джерел охоплює документи про печатки. Заслуговують на увагу урядові та єпархіальні акти й архіви парафіяльних канцелярій. Багатий фактологічний матеріал міститься в збірниках державних законів і декретів австрійського уряду (“Continuatio edictorum et mandatorum universalium in regnis Galiciae et Lodomeriae”), а також у постановах провінційних та єпархіальних соборів і консисторій Греко- та Римо-католицької церков (зокрема, “Decretales summorum pontificum pro Regno Poloniae et Constitutiones synodorum provincialium et dioecesanarum Regni ejusdem ad summam collectae”). Вартісними є також розпорядження, опубліковані у “Вістнику Перемыской епархіи” та “Львoвско-архіепархіяльних відомостях”.

Важливу групу цього виду джерел становлять архівні матеріали про запровадження, побутування та регламентацію консисторської, деканатських та парафіяльних печаток. Віднайдене листування щодо змісту написів на штемпелях кінця ХІХ – початку ХХ ст. відображає вплив політичних факторів на розвиток церковної сфрагістики.

Опрацьований комплекс джерел дає змогу простежити генезу печаток, передумови та час їхньої інтродукції в парафіяльних канцеляріях, функціональне застосування штемпелів. Наявна джерельна база уможливила ідентифікацію сюжетів і легенд печаток, уточнення періодів їхнього використання, з’ясування типології документів, що засвідчувалися печатками тощо.

У другому розділі “Застосування парафіяльних печаток Перемиської єпархії” розглядається генеза парафіяльної сфрагістики єпархії, функції печаток і види завірених ними документів, а також часові рамки функціонування штемпелів і причини їхньої заміни.

Масове застосування печаток у Греко-католицькій церкві почалося наприкінці XVIII ст. і було ініційоване цісарським урядом на основі циркуляру від 6 вересня 1797 р., який стосувався всіх конфесій Австрійської монархії. З метою запобігання появи фальшивих актів про народження, консисторії зобов’язувалися впровадити у практику деканатських і парафіяльних урядів обов’язкове затвердження документів печатками. З цього та інших розпоряджень (від 18 і 22 вересня 1797 р. та 26 і 29 серпня 1798 р.) випливає, що храмові штемпелі в абсолютній більшості греко-католицького кліру були відсутні. Подальший розвиток церковної сфрагістики визначався циркулярами як світської, так і духовної влади. Через публікації в державних та релігійних виданнях такі розпорядження стали дієвим інструментом реалізації цих нововведень нижчим духовенством.

Виявлені документи, завірені печатками, вказують на застосування штемпелів майже виключно у зовнішній сфері діяльності парафій. Опечатані документи надсилалися до світських установ, церковних інституцій і видавалися фізичним особам. У межах парафії матриці практично не використовувалися.

У ХІХ ст. в Перемиській єпархії парафіяльними штемпелями засвідчували офіційну документацію, опечатували листи та ін. У тогочасному церковному діловодстві використовували певні види документів, що завірялися штемпелями: акти громадянського стану; фінансово-майнові матеріали; офіційну кореспонденцію; статистичні звіти; акти центрально-адміністративні; внутрішньоцерковні документи тощо. Вони охоплювали надзвичайно широкий спектр проблем, що стосувався різноманітних сторін життя парафій – фінансових звітів, контрактів купівлі, продажу чи обміну земельних ділянок; статистичних відомостей про кількість народжених, померлих, чисельність греко-католиків у парафіях; присяги на вірність Церкві та урядові при вступі на парафію священика; літургійних й обрядових справ (посвячення церков, вівтарів й антимінсів, релігійні конверсії) та інших адміністративно-канцелярійних питань.

Наприкінці XVIII ст. найчастіше засвідчувалися документи майнового та метричного характеру. Протягом ХІХ ст. видова структура документації, що апробувалася парафіяльними печатками, змінюється у бік переважання фінансово-господарських матеріалів, але метричні свідоцтва й надалі потребували підтвердження.

Парафіяльні печатки виконували кілька функцій: охоронну, юридичну, а також підтверджували автентичність документа та його належність певній інституції. Охоронна функція церковних штемпелів полягала передовсім у забезпеченні цілісності кореспонденції. Відповідні розпорядження консисторії та Галицького намісництва (від 31 січня 1792 р., 4 березня 1856 р., 3 серпня 1857 р., 15 жовтня 1875 р., 29 квітня 1876 р.) спеціально наголошували на необхідності опечатувати листи й офіційні акти. Юридична функція штемпелів була пов’язана з потребою легітимізації актів правового характеру. Такі документи вважалися дійсними для судів та інших державних і релігійних установ тощо.

Наявність багатого сфрагістичного матеріалу уможливила визначення середньої тривалості функціонування однієї матриці в Перемиській єпархії. Встановлено, що найдавніші штемпелі священики використовували досить тривалий час – від 33 до 111 років, натомість новими послуговувалися значно менший період – від 3 до 30 років. Основними центрами продукування печаток у ХІХ ст. були Варшава, Відень і Львів. Саме тому в греко-католицьких парафіях побутувало так багато однотипних матриць. Як і в Буковині, незначну кількість штемпелів виготовляли, очевидно, місцеві ремісники.

Заміна печаток зумовлювалася: втратою матриці; її зношеністю; технічним прогресом (активне застосування нових матеріалів негативно позначалося на якості відбитків, тому перевагу надавали металевим (горильєфним) або каучуковим печаткам); релігійними чинниками (присвоєння церкві нового титулу, будівництво храму, його реконструкція та посвячення, надання відпусту, набуття реліквій, перенесення місця осідку парафії тощо); церковно-адміністративними факторами; суспільно-політичними процесами.

У третьому розділі “Сфрагістичні параметри парафіяльних печаток” здійснено загальну характеристику церковних матриць Перемиської єпархії за устійненою в історіографії методикою: спосіб кріплення печатки до документа; форма та розміри матриці; матеріал для виготовлення оригінальних штемпелів та відбитків; їхній колір і стан збереження; легенда.

Усі печатки досліджуваного періоду були прикладними, тобто відтиснутими безпосередньо на документах. За формою вони поділялися на три види: овальні (вертикальні та горизонтальні) – 56,4 %, круглі – 43,4 % та багатокутні – 0,08 %. Розміри оригінальних штемпелів різнилися: найменший мав висоту (з ручкою) 60 мм, найбільший – 126 мм. Параметри печаток становили: овальні горизонтальні – 20-46х25-57 мм, овальні вертикальні – 17-36х36-51 мм; круглі – 26,5-52 мм.

Матеріалом для виготовлення матриць початково слугували мідь і латунь, натомість на початку ХХ ст. переважав каучук. Ручки у всіх відомих оригінальних штемпелях були дерев’яні. Поступово відбулася заміна матеріалів для відтисків – традиційні паперово-мастичні, сургучеві та сажові витіснялися доступнішими та зручнішими у використанні – чорнильними та фарбовими. Наприкінці ХІХ ст. з’явився новий вид печатки – паперово-мастично-чорнильна. Лише трьома екземплярами представлені т. зв. сухі печатки, витиснуті на папері (середина ХІХ ст.).

Кольоровий спектр печатних матеріалів надзвичайно різноманітний. Паперово-мастичні відбитки виготовлялися шляхом поєднання забарвленої в різні кольори мастики і паперу відмінних конфігурацій. Переважав сургуч червоно-коричневих відтінків, сажові відбитки були чорні, а фарба та чорнило не мали обмежень у кольоровій гамі. Якість відтисків залежала від збереженості оригінальних штемпелів (назагал він був задовільним), відповідності печатного матеріалу матриці, від сили прикладання її до паперу, а також від умов зберігання архівних документів. Як з’ясувалося, близько однієї шостої виявлених відтисків дійшли до нас у поганому стані.

Написи – важлива складова печатки – відсутні тільки на двох відбитках. Легенда вказувала на інституційну належність парафії, назву населеного пункту, посвяту церков та, подекуди, дату виготовлення матриці. Формула “Sigillum Ecclesiae” або “ПЕЧАТЬ ЦЕРКВИ” властива для більшості давніх парафіяльних штемпелів Перемиської єпархії. З часом вони зазнали певної модифікації (“ПАРОХІЯЛЬНЫЙ УРЯДЪ”), однак назву місцевості в тексті збережено. В окремих випадках зазначався конфесійний характер парафії (“ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИЙ (УРЯД, ЦЕРКВА, ПРИХОД тощо)” або “РУСКО-КАТОЛИЦЬКИЙ УРЯД”), з наголосом на її українській складовій.

Написи, які інформували про титули церков, переважно витлумачували і сюжетне зображення печатки. Якщо в основі малюнка лежали християнські та філософські символи, то посвята храму вказувалася з інформативною метою. Доволі рідко в легендах церковних матриць розміщували дати (виявлено 18 таких печаток), здебільшого для фіксації важливих подій з життя парафії та окреслення часу виготовлення самого штемпеля. Для греко-католицької сфрагістики Галичини назагал не було типовим уведення до легенди додаткових адміністративних, територіальних чи правових даних, на відміну від православних парафій та протестантських громад Правобережної України, котрі цю практику узвичаїли в ХІХ ст.

Греко-католицька сігіллографія в Галичині з кінця XVIII ст. послуговувалася, як правило, національною мовою. Політика освіченого абсолютизму австрійського уряду також сприяла впровадженню української як основної мови легенд церковних матриць. У досліджуваний період відбувалися зміни у мові написів: українська, переважаючи латинську та польську, поступово витіснила їх і на переломі XIX–ХХ ст. стала єдиною “офіційною” мовою печаток Перемиської єпархії. Латинська відігравала другорядну роль, і зовсім маргінальне значення мала польська мова. Штемпелі з двомовними легендами побутували тільки в чотирьох парафіях.

Написи на печатках виконувалися двома способами – друкованим шрифтом та скорописом, причому останній присутній лише на 1,8 % матриць. Протягом ХІХ ст. осучаснювалися технічні параметри шрифтів, модернізувався правопис, з метою раціонального використання площі штемпеля застосовувалися різні скорочення. Легенди розташовували довкола сюжетного зображення, а якщо малюнок був відсутній, то написи займали й центральну частину печатки. У розміщенні легенд, виборі обідків, роздільників єдиного підходу вироблено не було.

У четвертому розділі “Сюжетні зображення церковних штемпелів” розглядається один із ключових елементів матриці – сюжети. Зображення штемпелів Перемиської єпархії здебільшого відтворювали посвяти храмів. Тільки в останній третині ХІХ ст. на печатках з’явилися також християнські символи, а в окремих випадках малюнок заступили написи. Якщо наприкінці XVIII ст. всі печатки мали сюжетне зображення, то на початку ХХ ст. вже існувала група написових штемпелів (9,1 %). Це пояснюється поступовою втратою символічного значення сюжету та тогочасними тенденціями в розвитку сфрагістики.

З огляду на багатоваріативність номенклатури посвят храмів, що відтворені в сюжетах штемпелів, зображальні мотиви простежено на прикладі найбільш популярних титулів церков у Перемиської єпархії (св. архангел Михаїл, св. Параскева та Різдво Богородиці).

Сюжети матриць назагал взорувалися на тогочасні іконографічні зразки. Однак гравери не завжди наслідували богословські канони, ототожнюючи, наприклад, Параскеву П’ятницю з Параскевою Тирновською та ігноруючи властиві для української іконописної традиції мистецькі форми. Святих переважно гравіювали з належними їм атрибутами. Архангел Михаїл на печатках постає озброєним воїном (зі списом чи мечем, вагами, щитом), який поборює сатану (в образі змія або в людській подобі). Св. Параскева подана з гілкою та хрестом, а сюжет Різдва Богородиці наповнений постатями осіб, безпосередньо причетних до цієї еклезіальної події.

Простежуються два основні підходи до виготовлення штемпелів: 1) “професійний” – він є домінуючим у парафіяльній сфрагістиці Перемиської єпархії; 2) “народний”, що характеризувався простотою зображень, які різьбили, очевидно, місцеві майстри.

Відмова від прив’язки сюжетів церковних печаток до титулатури храмів спричинила часткову заміну цього типу зображень іншими християнськими символами, серед яких найуживанішим був хрест різноманітних конфігурацій. У греко-католицькій парафіяльній сігіллографії хрести, як й інші символи, почали використовувати з останньої третини ХІХ ст. Присутні в 4 % штемпелів Перемиської єпархії, вони вирізнялися варіативністю зображень. Найбільш популярними були грецький, латинський, православний та трилистий хрести. Деколи їхні зображення супроводжувалися монограмами, а в площині сюжету, біля хреста, поміщали частину легенди.

У незначній кількості печаток подані інші християнські символи: голуб, Господнє око, зірка, книга, кардинальський капелюх, корона, ключі, мантія, митра, монстранція. Іноді зображення святих супроводжували зооморфні елементи, що були їхніми атрибутами або складовою певної біблійної композиції. В окремих випадках поруч із євангелістами гравіювали: крилатого лева – біля Марка, вола – біля Луки, орла – біля Йоана. Оленя поміщали на тих штемпелях, де фігурував патрон місцевого храму – св. Євстахій.

Архітектурні елементи в перемиській парафіяльній сфрагістиці представлені досить фрагментарно. Виявлено два відбитки, в основу сюжету яких покладено зображення храмів. Ще у 10 випадках церкви розташовано поряд зі святими – патронами храмів, або ж на другому плані. Загалом печатки цього типу не притаманні ні греко-католицькій, ні православній сфрагістиці Галичини та Буковини, на відміну від православних парафій Правобережної України, де в той самий період в основі сюжетного зображення штемпелів використовували трибанні церкви.

ВИСНОВКИ

1. Дослідження парафіяльних печаток в Україні, Росії та Польщі мало епізодичний характер і велося в контексті вивчення загальноісторичних проблем, а також у рамках геральдичних і сфрагістичних студій. Перехід від джерельної евристики й едиційної археографії до системного аналізу в церковній сігіллографії так і не відбувся, що унеможливило створення цілісного узагальнюючого дослідження з даної проблематики. До вагомих здобутків попереднього періоду можна віднести тільки працю Н. Ґремаде про православну парафіяльну сфрагістику Буковини (1939 р.).

Розпад СРСР дав новий поштовх розвиткові парафіяльної сфрагістики, що був зумовлений суспільними потребами й, зокрема, відродженням християнських конфесій. Сфрагістичні дослідження в Україні тематично охопили православні, греко- та римо-католицькі, частково протестантські печатки, тоді як у Польщі вони зосереджувалися на опрацюванні переважно латинських штемпелів. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії за відсутності спеціальних праць представлена майже виключно ілюстративним матеріалом та описами окремих печаток у каталогах.

Ступінь збереженості джерельної бази дослідження є достатнім для вирішення поставлених у роботі завдань. Серед різних за походженням і функціональним призначенням джерел (оригінальні штемпелі, муляжі, відтиски печаток на папері та документи про штемпелі) найбільш репрезентативними є відбитки парафіяльних печаток, що відклалися у фондах державних установ і релігійних організацій Галичини (особливо в ЦДІАУ (м. Львів) та Державному архіві в Перемишлі).

2. Масове запровадження парафіяльних штемпелів у Греко-католицькій церкві розпочалося наприкінці XVIII ст. (1797 р.) і було зумовлене йосифінською політикою австрійської адміністрації Галичини в релігійній сфері. Засади функціонування та сфери вжитку печаток у діловодстві парафіяльних урядів визначав віденський уряд, тоді як контроль за використанням церковних матриць покладався на єпархіальні органи управління.

Безпосередньою причиною появи в Галичині парафіяльних печаток була потреба легітимізації метричних посвідчень. Греко-католицька сігіллографія певною мірою орієнтувалася на західний латинський досвід. Водночас на її становлення мали вплив геральдичні та сфрагістичні традиції Київської митрополії попередніх століть.

3. У досліджуваний період церковні матриці виконували юридичну, охоронну функції та підтверджували автентичність документів. Застосування парафіяльних штемпелів визначалося насамперед зовнішніми комунікативними потребами парафії. У кінці XVIII ст. основними актами, що потребували апробації, були метричні та фінансові акти. Протягом ХІХ ст. видова структура документації змінювалася у бік переважання фінансово-господарських матеріалів. На початку ХХ ст. роль парафіяльних матриць у церковному діловодстві зростає, у зв’язку із розширенням кола документів, котрі засвідчувалися печатками.

4. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії пройшла два етапи свого розвитку, що мають певну тяглість традицій: перший – з кінця XVIII ст. до другої третини ХІХ ст.; другий – з останньої третини ХІХ ст. і до початку Першої світової війни. Перший період характеризувався устійненням певних стандартів виготовлення штемпелів (зокрема написів); тривалістю їхнього вживання (що інколи перевищувала сто років); застосуванням для відбитків різних матеріалів; карбуванням легенди переважно українською мовою, пов’язаністю сюжетного зображення із титулом церкви. Нові печатки відрізнялися відсутністю єдиних підходів до їхнього виконання; короткотривалістю побутування (пересічно – два-три десятиліття), появою каучукових матриць, остаточною заміною латиномовних написів україномовними. Відбулася також реформа структури та змісту легенди, з’явилися написові печатки і християнські символи у сюжетному зображенні.

5. При виготовленні церковних штемпелів однозначно домінував фаховий підхід, більшість з печаток різьбилися професійними граверами. Масова заміна парафіяльних матриць у Перемиській єпархії проходила в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. і охопила близько половини парафій. Основними причинами виготовлення нових штемпелів були втрата печатки, її зношеність, релігійні і політичні чинники та технічні інновації.

Період функціонування матриць у Перемиській єпархії відзначався дуже широким хронологічним діапазоном – від 3 до 111 років, з виразною тенденцією до зменшення термінів застосування в останні десятиліття перед Першою світовою війною.

6. Легенди печаток характеризувалися домінуванням української мови (89,8 %) за одночасної маргінальності латиномовних (9,1 %) та польськомовних написів (лише 0,58 %). Цей феномен пояснюється тяглісю традицій київського християнства в Перемиській єпархії та культурно-національним відродженням українців у Галичині другої половини XIX – початку XX ст. Одним із виявів цих поцесів і стала “українізація” печаток, що супроводжувалася конфесіоналізацією написів.

7. Церковні штемпелі були носіями найрізноманітніших християнських сюжетів, що в близько 82 % випадків прив’язувалися до посвяти місцевих храмів. Переважали традиційні форми представлення святих та господніх і богородичних празників. Низка сфрагістичних сюжетів опиралася на іконографічні зразки XVIII-ХІХ ст., з поєднанням світських і релігійних мотивів та використанням західних латинських взірців.

За сюжетним зображенням парафіяльні печатки Перемиської єпархії поділяються на: 1) написові; 2) з агіографічними мотивами; 3) зі символами хреста; 4) з іншими християнськими символами; 5) з архітектурними елементами. Еволюція сюжетних зображень церковних штемпелів відбувалася в напрямку їхнього спрощення за одночасного осучаснення та втрачання свого первісного значення. Це виявилося: 1) у збереженні тяглості сфрагістичних традицій при заміні матриць і в рецепції тогочасних тенденцій розвитку української іконографії та граверства (“ортодоксальний” і “модернізаційний” підходи – 85,14 % печаток); 2) у заміні прив’язаних до титулатури церков сюжетів іншими християнськими символами, зокрема, св. хреста (5,6 %); 3) у відмові від зображення в полі печатки на користь тексту (9,1 %).

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:

1. Документи Галицького намісництва у Львові як джерело до вивчення церковної сфрагістики Перемишльської єпархії ХІХ–ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. – Вип. 35-36. – С. 558-570.

2. Культ святої великомучениці Параскеви в церковній сфрагістиці Перемишльської греко-католицької єпархії ХІХ – початку ХХ століть // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Вимір, 2001. – Bип. V. – C. 349-363.

3. Греко-католицькі парафіяльні печатки Старосольського деканату Перемишльської єпархії ХІХ – початку ХХ ст. // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К.: Б. в., 2001. – Вип. 5/6. – С. 51-65.

4. Богородичні сюжети в парафіяльних печатках Перемишльської єпархії ХІХ – початку ХХ століття // Український археографічний щорічник: Нова серія. – К.; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2002. – Вип. 7. – С. 151-173.

5. Парафіяльні печатки Яслиського деканату Перемишльської єпархії (друга половина ХIХ – початок ХХ ст.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Вимір, 2002. – Bип. VI. – C. 534-551.

6. Святий Архангел Михаїл у церковній сфрагістиці Перемишльської єпархії ХIХ – початку ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – Вип. 37. – Ч. 2. – С. 88-105.

7. Парафіяльні печатки Дрогобицького деканату Перемиської єпархії в кінці ХIХ – на початку ХХ ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Вимір, 1998. – Bип. III. – C. 187-192.

8. Парафіяльна сфрагістика міст та містечок Жовківського округу середини ХІХ – початку ХХ ст. // Міста та містечка в гербах, прапорах і печатках. – Львів: Б. в., 2003. – С. 191-204.

9. Церковні печатки греко-католицьких парафій Сокальського деканату XIX – початку ХХ ст. // Історія релігій в Україні: Матеріали VIII міжнародного круглого столу, 11-13 травня 1998 року. – Львів: Логос, 1998. – C. 235-238.

10. Фонди Центрального державного історичного архіву України у Львові як джерело до вивчення церковної сфрагістики Перемишльської єпархії (кінець XVIII – початок ХХ ст.) // Історія релігій в Україні: Праці ХIII міжнародної наукової конференції, Львів, 20-22 травня 2003 року. – Львів: Логос, 2003. – С. 512-521.

11. Церковна сфрагістика Жовківського деканату Перемиської єпархії кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Знак. – Львів, 2000. – Ч. 21. – С. 2-3.

12. Греко-католицькі парафіяльні печатки міста Ярослава (друга пол. XVIII – поч. ХХ ст.) // Знак. – Львів, 2001. – Ч. 25. – С. 5.

АНОТАЦІЯ

Скочиляс І. Б. Парафіяльна сфрагістика Перемиської єпархії кінця XVIII – початку ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена вивченню генези та еволюції парафіяльної сфрагістики Перемиської греко-католицької єпархії Галицької митрополії австрійського періоду. Автор досліджує сфери вжитку парафіяльних штемпелів, характеризує основні види документів, засвідчених печатками, визначає тривалість використання матриць, причини їхньої заміни, здійснює класифікацію сфрагістичних пам’яток, простежує регіональні особливості їхнього розвитку.

Ключові слова: церковна сфрагістика, печатки, греко-католицька парафія, церква, легенда, сюжетне зображення.

АNNOTATION

Skochylyas I. B. Parish Sphragistics of the Peremyshl Eparchy from the End of the Eighteenth to the - Beginning of the Twentieth Century. - Manuscript.

Thesis for a Candidate degree in Historical science: speciality 07.00.06 – Historiography, Source Studies and Special historical disciplines. - M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Arkheography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the study of the genesis and evolution of the parish sphragistics of the Peremyshl eparchy during the Austrian period. The author studies the spheres of usage for the parish engraved seals, gives the characteristics for the main types of documents, confirmed by the seals, determinates the continuity of using matrices, the reasons for their change, and looks at similar features and particularities of their development.

The wide-scale introduction of the church seals in the Greek-Catholic Church began at the end of the 18th century (1797). This process was determinated by the Austrian administrative control, which de facto thrusted the principles, basis for functioning on Ukrainian hierarchy, and sphere of use for the seals in the administration of the parish documentation. However, the introduction of the parish seals was in the competency of the ecclesiastical authorities. The immediate reason for the introducing of the parish seals was the necessity of the confirmation of metrical records by the local priests. At the same time, the ecclesiastical law of the Kyiv Uniate Metropolitanate in the 18th century also had a certain influence on the genesis of the sphragistics of the Peremyshl eparchy.

The sphere of usage of the parish engraved seals, which primarily was limited to the metrical documents, gradually became widespread in the 19th century. Parish priests confirmed the official correspondence, financial-property materials, statistical reports, marital status documents, and specific church documents. During the last decades of the Austrian rule, the growth of the role of the church engraved seals in the ecclesiastical documentation was observed.

The parish sphragistics of the Peremyshl eparchy had two main development stages: the first - from the end of the 18th century to the second half of the 19th century, and the second - from the last third of the 19th century to the beginning of the World War I.

From the last third of the 19th century to the beginning of the 20th century, numerous changes of the parish stamp's matrices took place. This was caused by religious and social-political circumstances in Halychyna, as well as by the technical reasons. “New” matrices were distinguished by their multiple choice of content, topics, shapes and sizes. The continuity of the usage of one stamp by a parish office for the “old” stamps was from 30 to 110 years and for the “new” ones was from 3 to 30 years.

The legends are present in almost all of the church engraved seals as their essential part. The content of the inscription