ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

Соловей Олександр Григорович

УДК 94: 742 (477.82) “1921 – 1939”

ІММІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ВОЛИНІ
У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

(1921 – 1939 рр.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства Тернопільської академії народного господарства Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Каденюк Олександр Степанович,

Подільська державна аграрно-технічна академія, завідувач кафедри педагогіки і соціальних

дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Качараба Степан Петрович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри історичного краєзнавства

кандидат історичних наук, професор

Кучерепа Микола Михайлович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, професор кафедри новітньої історії України

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича

НАН України, відділ новітньої історії (м. Львів)

Захист відбудеться 16 червня 2004 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, ,  тел. 296-47-71).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського на-ціонального університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 14 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук,

доцент Сухий О. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Волинь є одним із тих регіонів України, де в міжвоєнні роки, після поразки національно-визвольних змагань 1917–1920 рр., закладалися ідеологічні й духовні підвалини майбутньої держави. Ця споконвічна українська земля, розділена державним кордоном на радянську й польську частини протягом двох десятиліть, у міжвоєнні роки була зоною гуртування національних сил, особливо це стосувалося її західних земель.

Важливим чинником політичного життя краю в умовах перебування його під владою чужоземних режимів було прагнення об’єднати українські землі в єдину соборну національну державу. Одним із консолідуючих елементів, що був своєрідною з’єднуючою ланкою між обома частинами Волині, стали українські іммігранти. Волинь, яка в недавньому минулому становила єдину адміністративно-територіальну одиницю в межах Російської імперії, у міжвоєнні десятиліття перетворилася в один із регіонів інтенсивних міграційних процесів.

Більшість із іммігрантів були активними учасниками національно-визвольної боротьби і після втрати державності змушені були шукати порятунку в еміграції. Опинившись на Західній Волині, у відносно інертному в плані політичної активності середовищі, уродженці Наддніпрянської України з новими силами взялися готувати ґрунт для боротьби за майбутню державу. Наслідком їхньої діяльності стало пробудження національної свідомості населення цієї частини Волині та втягування його у вир активного політичного життя на захист своїх національних інтересів.

Проблеми переміщення українського населення на Волині, розділеної радянсько-польським кордоном на дві частини, адаптації іммігрантів до нових умов, взаємовідносин їх з органами влади та місцевим населенням, вплив їх на політичне, економічне й духовне життя регіону мають важливе наукове значення.

Разом із тим, у вітчизняній історіографії поки-що немає праці, яка розкривала б проблеми, пов’язані з переміщенням українського населення через кордони в межах своєї етнічної території у цей період.

Необхідність й важливість вивчення імміграційних процесів на Волині підтверджують також проблеми заробіткової міграції у сучасній Україні, особливо в західних її областях. Відсутність правового й соціального захисту мігрантів, втрата державою частини трудового потенціалу й генофонду, насильство над іммігрантами в країнах в’їзду потребують вирішення цих проблем на державному рівні шляхом створення відповідного законодавчого поля. Уроки минулого актуальні для розв’язання теперішніх завдань української політики.

Актуальність теми дослідження зумовлюється також необхідністю залучення в науковий обіг значного масиву архівних документів, які до недавнього часу були недоступні історикам.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема є складовою програми Тернопільської академії народного господарства з вивчення історії міграційних процесів в Україні в XX ст. та програми Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка з вивчення історії Волині від найдавнішого часу до наших днів. Окрім того, окремі аспекти дослідження пов’язані з програмами загальних та спеціальних навчальних курсів вітчизняної історії, передбачених навчальними планами вузів.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на прикладі одного з важливих історичних регіонів України вивчити міграцію корінного населення через державний кордон, що розділяв його на дві частини, та вплив переміщених осіб на основні сфери суспільного життя.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання і показати:–

головні причини міграції населення через державний кордон;–

офіційну політику радянського й польського урядів щодо іммігрантів та її реалізацію на практиці;–

ставлення місцевого населення Волині до іммігрантів;–

участь іммігрантів в економічному, громадсько-політичному та куль-турному й релігійному житті корінного населення;–

наслідки імміграції для суспільно-політичного життя Волині.

Об’єктом дослідження є імміграційні процеси на Волині, розділеній державним кордоном на радянську й польську частини, в період між двома світовими війнами в межах нових адміністративно-територіальних одиниць, що функціонували в той час на території дореволюційної Волинської губернії.

Предметом роботи є з’ясування причин, характеру та наслідків імміграційних процесів у регіоні, участі іммігрантів у суспільному житті Волині у міжвоєнний період.

Хронологічні рамки дослідження. Нижня хронологічна межа дослідження визначається закінченням збройної боротьби в Україні за соціальне й національне визволення та підписанням Ризького мирного договору, за яким були встановлені кордони між УСРР та Польською Республікою, що поділили Волинь на дві частини й тим самим стали найголовнішою передумовою імміграційного процесу. Верхню грань становить переломний в історії Західної Волині вересень 1939 р., коли вона стала складовою СРСР, оскільки з цього часу всі волинські землі виступають як частина єдиного територіального простору УРСР.

Методологічною основою дослідження є системний підхід до предмета вивчення. Для реалізації мети використовувалися різні наукові методи, що взаємно доповнювали один другого. Методом поєднання історичного й логічного аналізу конкретних історичних фактів і явищ виявлено причини імміграційних процесів і з’ясовано їх наслідки для регіону. Порівняльно-історичний метод забезпечив можливість виявити спільні й відмінні риси імміграції з обох боків кордону, рельєфніше окреслити політику щодо неї правлячих режимів, виявити динаміку цих процесів упродовж двох десятиліть. Під час роботи використовувалися також загальнонаукові методи аналізу і синтезу, узагальнення тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першою у вітчизняній історіографії спробою комплексного вивчення переміщень українського населення в міжвоєнні роки ХХ ст. через державні кордони в межах своєї етнічної території. На основі широкого кола опублікованих та архівних матеріалів сформульовано ряд принципових висновків щодо місця й ролі іммігрантів в економічному, суспільно-політичному, культурному й духовному житті Західної Волині й трагічної долі їх у радянській Україні. До наукового обігу залучено значну кількість раніше не використовуваних або мало вживаних архівних джерел.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження сприятиме уточненню концепції історії Волині та України в цілому в період між двома світовими війнами, особливо в галузі політичної історії, а також активізації студій, спрямованих на вивчення вітчизняною наукою міграційних процесів. Отримані дисертантом результати будуть корисні спеціалістам з історії України ХХ ст., працівникам регіональних музеїв Волині, поліпшать забезпечення викладачів історії у середній і вищій школах регіональними й місцевими матеріалами. Матеріали дисертації можуть бути використані під час підготовки узагальнюючих праць з історії Волині, України в цілому та Польщі, довідкової літератури, зокрема біографічного словника, наукових коментарів до публікацій джерел.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано у виступах автора на ІХ Міжнародній науковій історико-краєзнавчій конференції “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край” (Луцьк, 1998), Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, 1999), міжрегіональній науково-методичній конференції “Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни 1939–1945 рр.” (Кривий Ріг, 2000), міжнародних наукових конференціях “Місто Кременець в історії освіти, науки й культури” та “Місто Кременець: Шлях крізь віки” (Кременець, 2002), а також під час обговорення на кафедрі українознавства Тернопільської академії народного господарства з наступною рекомендацією до захисту.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 9 публікаціях:
5 статтях і 4 повідомленнях.

Структура дослідження зумовлена структурованістю предмета й завданнями його вивчення. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які діляться, у свою чергу, на підрозділи, висновків та списку джерел і літератури (321 позиція). Загальний обсяг дисертації – 205 сторінок; основний текст, в якому є 4 таблиці, викладено на 174 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, об’єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, визначено мету й завдання, сформульовано методологічні принципи дисертації, розкрито наукову новизну й практичне значення, форми апробації роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база проблеми” розглянуто й проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження.

Наукову літературу з цієї теми умовно поділено на три групи: праці радянських учених; дослідження сучасних українських науковців; публікації зарубіжних дослідників.

Аналіз літератури першої групи показав, що в силу ідеологічного спрямування історіографії радянські дослідники розглядали проблеми історії імміграції, особливо політичної, поверхово і, як правило, в негативному світлі Голинков Д. Л. Крушение антисоветского подполья в СССР: В  кн. – М.: Политиздат, 1980. – Кн. . – 339 с.; Москвін П. П. Розгром петлюрівського бандитизму на Волині у 1921–1923 роках // Наукові записки Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка. – Житомир, 1961. – Т. , вип. . – С. –131.. У цих виданнях, зокрема в багатотомній “Історії міст і сіл Української РСР”, “Історії Української РСР” у восьми томах, двотомнику “З історії західно-українських земель” спостерігається упередженість та замовчування проблем, пов’язаних з імміграційними процесами, що впливали на розгортання національного руху на Волині.

Проте, незважаючи на обмеження об’єкта аналізу й відповідну інтерпретацію історичних подій, частина публікацій відзначається ґрунтовною джерельною базою і глибиною піднятих проблем. У дослідженнях І. Васюти, С. Макарчука, Ю. Сливки, Л. Корнійчука, Г. Ковальчука розкрито особливості соціально-економічного розвитку краю, політику польського уряду щодо українського населення Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919–1939 рр. – Львів: В-во Львівського університету, 1971. – 222 с.; Васюта І. К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918–1939). – Львів: Вища шк., 1978. – 192 с.; Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. – Львів: Вища шк., 1983. – 254 с.; Сливка Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920–1939). – К.: Наук. думка, 1985. – 272 с.; Корнійчук Л. Я. Становище трудящих західних областей України під владою панської Польщі (1929–1939 рр.). – К.: АН УРСР, 1957. – 71 с.; Ковальчук Г. І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К.: Наук. думка, 1988. – 247 с., тобто ті фактори, які справляли значний вплив на міграційні рухи на Волині у міжвоєнні роки. Деяких аспектів розвитку національного руху на Західній Волині і ролі в цих процесах іммігрантів з Наддніпрянської України торкнулися автори праці з історії Волині з найдавніших часів до наших днів, виданої наприкінці 80_х рр. минулого століття Історія Волині. З найдавніших часів до наших днів / Ред. кол.: Михайлюк О. Г. (відп. ред.) та ін. – Львів: Вища школа, 1988. – 239 с..

Для праць істориків, які досліджували більшовицьку модернізацію суспільства на Східній Волині, характерними рисами були ідеалізація радянської системи, замовчування або спотворення соціальних деформацій, зумовлених колективізацією і голодомором, тобто тих чинників, які, власне, і викликали рух частини населення на Західну Волинь.

Лібералізація радянського суспільства, що почалася в середині 80-х рр. ХХ ст., дала можливість науковцям працювати над маловідомими та замовчуваними раніше проблемами вітчизняної історії, але до здобуття Україною незалежності наукові дослідження носили значний відбиток радянських ідеологічних схем.

На рубежі 80–90-х рр., зокрема в опублікованих у цей час виданнях “Зарубіжні українці”, “Українці в зарубіжному світі”, що були підготовлені колективами авторів, дослідженні В. Трощинського “Міжвоєнна українська імміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище” почалося критичне переосмислення історії міграційних процесів. Хоча автори цих праць, присвячених історії української діаспори, висвітлювали тільки еміграцію за межі України, розкриття ними широкого спектру питань, пов’язаних зі становищем українців під владою Другої Речі Посполитої, політикою властей у різних сферах життя українського населення, дозволяє виявити фактори і причини, які впливали на імміграційні процеси на волинських землях у 20–
30-х рр. ХХ ст. Чималу цінність має сучасна праця “Історія Польщі” (автори Л.Зашкільняк, М.Крикун), дослідження О. Колянчука про українську військову еміграцію Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів: В-во ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 752 с.; Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920–1939) / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; НТШ. – Львів, 2002. – 276 с..

Заслуговує уваги наукове видання “Роде наш красний... Волинь у долях краян і людських документах” (Луцьк, 1996). Внесені до другого тому матеріали розкривають маловідомі сторінки життя і творчості визначних українських діячів-іммігрантів. Праця багатьох історичних постатей, які після встановлення в Україні більшовицького режиму перебралися на Західну Волинь, висвітлена в краєзнавчих дослідженнях (Г. Чернихівський, В. Рожко, Б. Савчук). Цінним для нашої проблеми є дослідження М. Кучерепи та Р. Давидюк “Волинське українське об’єднання (1931–1939 рр.)” (Луцьк, 2001), в якому розкрито виникнення цієї регіональної партії, що діяла на території Волинського воєводства, лідерами якої були іммігранти-наддніпрянці.

Польсько-українські взаємини в міжвоєнні роки, діяльність українських політичних партій, політика польських властей щодо української громадськості неодноразово розглядались українськими й польськими вченими на міжнародних наукових зустрічах.

Проблема української імміграції на Волині у міжвоєнний період порушувалася також ученими діаспори. Особливе місце з точки зору подачі великої кількості фактів та представлення чималої кількості імен і постатей займає книга С. Наріжного “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами” (Прага, 1942), де вперше досліджено працю “сходян” із Наддніпрянщини на Західній Волині після Першої світової війни, показано, зокрема, їхню діяльність у кооперації, церковному житті, освітніх закладах. Чимало фактичного матеріалу містить десятитомна “Енцик-ло-педія Українознавства”, яка була видана зусиллям української діаспори в 50–80-х рр. ХХ ст. У дослідженнях С. Савчука, Ю. Мулика-Луцика, І. Вла-совсь-кого, З. Книша, А. Семенюка зроблено детальний аналіз політичної ситуації у міжвоєнній Польщі, показано позицію впливових українських діячів, які прибули на Волинь із Наддніпрянщини, під час виборів до сейму і сенату, висвітлено їх роль у захисті православного українського населення, поширенні націоналістичних ідей Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді: В  т. – Вінніпег: Екклезія, 1984. – Т. .: Київська церковна традиція українців Канади. – ХХХІІ, 616 с.; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В  т. – Нью-Йорк, 1975. – Т. , ч. . – 398 с.; Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько-українських відносин тієї доби: В  т. – Торонто: Срібна сурма, 1989. – Т. . – 535 с.; Семенюк А. На тему українсько-польських відносин. Критичні зауваження. – Міннеаполіс, Міннесота, США, 1996. – 167 с..

У зарубіжній історіографії проблеми життя Волині у міжвоєнне двадцятиліття привертали увагу передусім польських дослідників. Безпо-середньо імміграційні процеси на Волині не були об’єктом досліджень польських вчених, але праці В. Романовського, А. Хойновського, М. Папе-жинської-Турек проливають світло на події, в яких іммігранти часто відігравали провідну роль Romanowski W. ZWZ-AK na Woіyniu: 1939–1944. – Lublin: RW KUL, 1993. – 406 s.; Chojnowski A. Piіsudczycy i wіadzа: Dzieje Bezpartyjnego Bloku Wspуіpracy z Rz№dem. – Wrocіaw: Ossolineum, 1986. – 294 s.; Papierzyсska-Turek M. Sprawa ukraiсska w drugiej Rzeczypospolitej 1922–1926. – Krakуw: Wyd-wo literackie, 1997. – 390 s.. Аналізуючи українсько-польські відносини в досліджуваний період, польські автори звертають увагу, в основному, на діяльність політичних інститутів; роль відомих українських діячів-іммігрантів вони висвітлюють поверхово.

Аналіз історіографії показує, що в поле зору дослідників спорадично потрапляли тільки окремі аспекти імміграційних процесів, що відбувалися на Волині в міжвоєнні роки; комплексного дослідження цієї складної багато-планової проблеми немає.

Джерельну базу дисертації становлять архівні документи, які умовно можна поділити на чотири групи. Окремим комплексом джерел виступають опубліковані матеріали. Першу групу складають документи, що розкривають процедуру встановлення й зміцнення польсько-радянського кордону після підписання 18 березня 1921 р. Ризького договору та політику радянської влади щодо перебіжчиків-іммігрантів, а також заходи, які вживалися органами НКВС УРСР щодо обліку іммігрантів та нагляду за ними. Ці джерела зберігаються в Державному архіві Житомирської області (ф. Р-363, оп. ; ф. П-132, оп. ).

Другу групу джерел становлять звіти та спецповідомлення командування прикордонних органів ОДПУ; листування з відповідними відділами місцевих органів виконавчої влади про прийняття іноземними особами радянського громадянства; справи громадян, яких затримували при переході кордону. Ці документи, виявлені нами у фондах Олевського райкому Компартії України (ДАЖО, ф. П-132, оп. ), Волинського губернського революційного трибуналу міста Житомира 1919–1922 рр. (ДАЖО, ф. Р-1820, оп. ) та адміністративного відділу виконавчого комітету Коростенської окружної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ДАЖО, ф. Р-363, оп. ), дають можливість прослідкувати динаміку руху іммігрантів, проливають світло на причини імміграції.

Документи третьої і четвертої груп складають різноманітні матеріали Державного архіву Тернопільської області (ДАТО), Державного архіву Во-линської області (ДАВО), Центрального державного історичного архіву України у місті Львові (ЦДІА України у Львові), а також Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), які розкривають суспільно-політичну ситуацію на Західній Волині і політику польських властей щодо іммігрантів.

Документи, віднесені до третьої групи – це статті, відозви, повідомлення самих іммігрантів, котрі після поразки національно-визвольної боротьби 1917–1921 рр. розгорнули боротьбу за державність в еміграції (ЦДАВО України, ф. “Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій та осіб. 1901–1948 рр.”, оп. ; ЦДІА України у Львові, ф. “Центральний комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання “Сельроб” м. Львів”, оп. ; ф. “Товариство “Просвіта” м. Львів”, оп. ; ДАВО, ф. “Волинське воєводське управління м. Луцьк. Відділ безпеки”, оп. ; ДАТО, ф. “Кре-менецьке повітове староство”, оп. ).

Четверта група архівних документів розкриває соціально-економічне і політичне середовище, в якому іммігрантам доводилося діяти, і їхню безпосередню участь в організації різноманітних політичних акцій (ДАВО, ф. “Волинська Воєводська команда м. Луцьк”, оп. , 2а, 27; ф. “Волинське воєводське управління м. Луцьк. Відділ безпеки”, оп. , 3, 5, 9-а; ф. “Луцьке товариство імені Лесі Українки”, оп. , 9-а.; ф. “Окружне управління Волинського Українського Об’єднання (ВУО) м. Луцьк”, оп. ; ДАТО, ф. “Кременецьке повітове староство”, оп. ; ф. “Кременецький повітовий відділ самоуправління”, оп. ; ф. “Кременецьке повітове управління товариства “Просвіта”, оп. ; ф. “Волинська православна духовна консисторія м. Кременця”, оп. ; ЦДІА України у Львові, ф. “Левицький Володимир Лукич (псевдонім Василь Лукич). 1856–1938. Нотаріус, письменник”, оп. ; ф. “Степура Григорій Калістратович (1881–1939). Адвокат, чc0двокат, ч'bfнської Центральної Ради”, оп. ).

У роботі використано також збірники документів, опубліковані в 1950–1980_х рр. в УРСР. Хоча матеріали, які увійшли в ці видання, підібрані тенденційно, вони допомагають відтворити загальну картину становища українців на волинських землях Боротьба трудящих Волині за визволення з-під гніту панської Польщі і возз’єднання з Радянською Україною (1921–1939). Збірник документів і матеріалів. – Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1957. – Ч. .– 271 с.; За волю народну. Боротьба трудящих Ровенщини за соціальне і національне визволення та возз’єднання з Радянською Україною. 1921–1939: Документи і матеріали. – Львів: Каменяр, 1965. – 285 с.; Социалистическое строительство на Житомирщине. 1921–1941. Сборник документов и материалов. – К.: Наук. думка, 1983. – 211 с..

Окрему групу використаних у дослідженні джерел становить преса міжвоєнного періоду. В українських часописах висвітлено позиції цілого ряду відомих діячів-іммігрантів, які, перебуваючи у вирі складних політичних подій, часто самі бували видавцями чи редакторами. Хроніка суспільно-політичного життя краю, політичні оцінки діяльності урядів, партій, громадських організацій, окремих діячів подано на сторінках таких видань як: “Українська громада”, “Волинська неділя”, “Наш голос”, “Вільна думка”, “Нова доба”, “Українська Нива”, “Діло”, “Новий час”, “Волинське слово”, “Громада”, “Молоде село” та ін.

Для аналізу ситуації на території Східної Волині, крім архівних документів, використано також газету “Радянська Волинь”. Через сувору цензуру подібні видання не могли, звичайно, об’єктивно показати життя населення краю в радянській країні, але частково суперечливу картину життя волинян цього періоду вони відображають.

Таким чином, для вирішення основних завдань у процесі дослідження виявлено й використано різноманітні за видовою належністю та змістом джерела і фахові історичні публікації.

Розділ 2, який має назву “Особливості імміграційних процесів на Волині у міжвоєнні роки”, складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі розглянуто причини імміграції населення Волині через польсько-радянський кордон протягом усього досліджуваного періоду. Після польсько-радянського перемир’я, підписаного 18 жовтня 1920 р., армія УНР деякий час продовжувала боротьбу проти більшовицьких військ, аж поки 21 листопада 1920 р. під тиском переважаючих сил не перейшла на територію, підконтрольну польській державі, де була інтернована. Це було одне з наймасовіших переміщень, у результаті якого велика кількість людей із політичних мотивів опинилася в еміграції. Новий міждержавний кордон, установлений Ризьким мирним договором, укладеним 18 березня 1921 р., поділив Волинь на східну (радянську) й західну (польську) частини. Цей поділ породив імміграцію населення регіону в зустрічних напрямах. Рух населення зумовлювався низкою чинників. Наприкінці війни і в перші післявоєнні роки масові потоки біженців спричинялися, у першу чергу, розпадом імперій, утворенням на їх розвалинах незалежних держав, революційними процесам та економічною розрухою, а польська й радянська держави не мали ще сил, достатніх для того, щоб надійно контролювати кордон. Крім того, у першій половині 20_х рр. і радянська, і польська сторони постійно перекидали озброєні диверсійні загони, тому на кордоні часто створювались спеціальні “вікна”, через які ці групи проникали. Штучність нових кордонів, нехтування інтересами населення, яке проживало на цих територіях, викликало природне бажання волинян підтримувати зв’язки з рідними, які залишились за межею кордону. Джерела переконливо свідчать, що місцеве населення сприяло переходу кордону, переховувало іммігрантів, які перейшли його нелегально. На приплив іммігрантів зі Східної Волині на Західну і навпаки істотно впливали процеси лібералізації у Польській державі та політика “коренізації” у радянській Україні, що мали місце в 20-х роках. Поряд із відзначеними вже факторами суттєву роль відігравали також нова економічна політика в СРСР і колонізація Західної України осадниками. У 20_х рр. ці два процеси підсилювали потоки емігрантів у напрямі радянської України. У 30-ті роки, під час колективізації і голодомору, була спроба зворотного процесу, але кордони охоронялися вже надзвичайно пильно, особливо з радянського боку.

Політика держав, які поділили Волинь та міжнародні обставини впливали на динаміку руху населення через кордон. У відповідності до цього, імміграційні процеси на волинських землях можна умовно поділити на три етапи, кожен з яких мав свою специфіку.

Перший характеризується завершенням Першої світової війни та революційними подіями на Україні. Це етап державотворчих процесів на Україні, який був перерваний втручанням сил Антанти, радянської Росії та Польщі. Воєнні дії, які проходили на території Волині, а згодом поразка укра-їнської національно-демократичної революції і підписання Польщею 18 березня 1921 року Ризького мирного договору з РСФРР та УСРР остаточно розділили волинські землі і викликали могутню імміграційну хвилю на Західну Волинь. Це була, в основному, політична імміграція, яка складалася головним чином із залишків армії УНР та політиків, що вели боротьбу проти радянської влади.

Другий (березень 1921 – осінь 1929 рр.). На цьому етапі основним фактором, який впливав на імміграцію населення Волині через кордон, були економічні реформи радянського та польського урядів. Після провалу комуністичних експериментів 1918 – 1920 рр. радянське керівництво взяло курс на нову економічну політику. Запровадження елементів ринкових відносин, різних форм власності, оренди землі та економічних методів управління приваблювало значну частину населення Західної Волині, що в основній масі складалася із селян. Тим більше, що польська влада, здійснюючи колонізаційну політику, насаджувала на українських землях колоністів-осадників. Розоренню дрібних селянських господарств на Західній Волині сприяла комасація та парцеляція земель.

З середини двадцятих років радянський уряд розпочав політику українізації. Це створювало враження вирішення національного питання в радянській Україні в умовах комуністичного панування. Особливо з надією на ці заходи в УСРР дивилася інтелігенція, яка внаслідок революційних подій опинилася в імміграції на Західній Волині. Цей час співпав з наступом польських властей на українське шкільництво, пресу, полонізацію східних земель, що загострювало національні почуття. Заклики радянського уряду до емігрантів повертатися на батьківщину та пропаганда КПЗУ переваг соціалістичного будівництва в СРСР мали неабиякий вплив на частину інтелігенції та молоді. Тому в цей період спостерігаються значні імміграційні рухи волинян із Західної Волині в радянську Україну.

Третій (осінь 1929 – вересень 1939 рр.). Цей етап був найбільш трагічним для української імміграції. Світова економічна криза і її наслідки в Польщі призвели до масового розорення і ще більшого зубожіння українських селян. Західні держави приймали заходи щодо припинення припливу іммігрантів. Єдиною державою, яка потребувала робочої сили у зв’язку з індустріалізацією, був Радянський Союз. Однак у цей час в країні проводиться згортання непу і розпочинається колективізація сільського господарства. Ліквідація селянських господарств, а згодом голодомор 30-х років та репресії прирекли на вимирання мільйони українців. Хоча економічні і політичні заходи радянських властей штовхали частину населення до еміграції, але посилення охорони кордонів унеможливлювало її. Польська сторона теж не була зацікавлена в імміграційних потоках. У 30-х рр. волинські землі як прикордонна смуга залишалися міграційною зоною, але вже не масовою і, як правило, нелегальною. У волинян були причини до імміграції через кордон, але вже не було можливостей. Такий стан тривав аж до розв’язання Другої світової війни.

Таким чином, поділ Волині на початку 20-х рр. між радянською та польською державами, протистояння цих двох соціально-політичних систем, політика їх щодо місцевого українського населення, соціально-економічні й політичні перетворення в обох країнах породжували в суспільстві напругу й спричиняли міграційні потоки.

У другому підрозділі основна увага зосереджена на політиці польського та радянського політичних режимів щодо іммігрантів. Констатується, що з обох боків кордону державна влада ставилася до них з недовірою, а то й вороже і всіма способами намагалася обмежити їх наплив.

На Західній Волині іммігранти створювали напругу на ринку праці та активізували громадсько-політичне життя місцевого українського населення. Це простежується протягом усього міжвоєнного періоду. Щоправда, на початку 20-х років, на заключному етапі української національно-демократичної революції, польський уряд змушений був приймати іммігрантів з Наддніпрянської України, оскільки не міг контролювати ситуацію, що склалася в прикордонній смузі після підписання Ризького миру, тому на Західній Волині осіло чимало втікачів з-під влади більшовиків, але в другій половині 20_х рр. він зміцнив кордон і вже контролював ці процеси.

З протилежного боку кордону політика щодо іммігрантів, що розглядалися радянським урядом як агенти іноземних розвідок та вороги радянської влади, протягом усього міжвоєнного періоду була значно жорсткішою. На території радянської Волині, яка входила в прикордонну смугу, іммігрантам проживати заборонялося. Усі, хто перейшов кордон, потрапляли під пильний контроль органів НКВС. Більшість із них, у тому числі й члени КПЗУ, які емігрували в УРСР із Західної Волині, згодом було знищено.

Розділ 3 “Участь іммігрантів у суспільно-політичному житті Волині” складається з трьох підрозділів. У першому відзначається, що соціально-економічний розвиток волинських земель у господарському механізмі держав, які встановили там своє панування, відбувався в напрямку зміцнення економічних позицій політичних режимів.

Реалізація економічної та національної політики урядами держав, що поділили регіон, проходила по різному. На Східній Волині економічні та соціальні процеси відбувалися так, як їх спрямовувало радянське керівництво в межах цілої радянської держави. Опір цим економічним експериментам у кінцевому результаті був зломлений радянською тоталітарною системою. Найбільш активний і національно-свідомий елемент, що виступав проти радянської влади, загинув під час війни та революції. Частина емігрувала з країни й чимало їх осіло на Західній Волині.

Важливим напрямком захисту українських економічних інтересів на західноволинських землях були заходи економічного характеру, в організації яких важливу роль відігравали іммігранти, вихідці з Наддніпрянської України. З їхньою участю була створена розгалужена мережа української кооперації. Кооперативи, крім господарської, займалися і культурно-просвітницькою діяльністю.

У підсумку робиться висновок, що український кооперативний рух вступав у протиріччя з національною та економічною політикою польського уряду, що в кінцевому результаті привело до його ліквідації.

У другому підрозділі на численному фактичному матеріалі показано, що у 20–30-х рр. ХХ ст. Західна Волинь стає ареною активного суспільно-політичного життя. Організаторами і лідерами політичних акцій, носіями національно-патріотичної ідеї виступало чимало тих українських політичних діячів, які вже мали досвід боротьби за державу у 1917–1920 рр. і після поразки її перемістились на західноукраїнські землі.

Значну увагу дисертант приділив ролі іммігрантів в організації політичних партій і організацій та участі їх у роботі польського парламенту. Частина українських партій, залишаючись в опозиції до польської держави, перейшла до легальної роботи й зосередилась на парламентській боротьбі.

Протягом всього міжвоєнного періоду польська влада на Волині проводила антиукраїнську політику, спрямовану на полонізацію населення. Досвід боротьби українських депутатів, значна частина яких була іммігрантами з Великої України, показав, що вирішити проблему Західної Волині парламентським шляхом неможливо. Часто самі громадсько-політичні діячі ставали жертвами репресій з боку властей. І все ж парламентська діяльність відіграла важливу роль у пропаганді ідей державної самостійності й соборності України, в протистоянні політиці асиміляції українців.

З другої половини 20-х років політика санаційного режиму на Волині була спрямована на польсько-українське зближення. Провідником цієї політики був волинський воєвода Г. Юзевський, який для реалізації своїх програм заручався підтримкою відомих діячів-іммігрантів. Створення та діяльність Волинського Українського Об’єднання з ініціативи воєводи яскраво демонструє той внесок, який зробила певна частина української імміграції в інтеграцію у політичну систему Польщі.

На засадах безкомпромісної боротьби з польським окупаційним режимом стояли радикальні ліві та праві українські політичні партії і організації, серед яких виділялися КПЗУ та ОУН. Внаслідок репресій польських властей проти цих політичних сил частина лідерів та членів КПЗУ емігрувала в радянську Україну. Лідери ж націоналістичних формувань готувалися до наступних битв, розширюючи мережу ОУН та розробляючи плани воєнно-стратегічної тактики українського повстанського руху, залучаючи до цього представників військової імміграції.

Таким чином, політична діяльність іммігрантів з Наддніпрянщини на Західній Волині відіграла важливу роль у пропаганді ідей державної самостійності й соборності України, в протистоянні політиці асиміляції українців та вплинула на зростання політичної свідомості і активності населення краю.

У третьому підрозділі аналізується вплив ідеологічних та політичних чинників, пануючих на Волині режимів, на культурний розвиток населення краю та роль іммігрантів у збереженні національної культури, православної церкви, у розвитку освіти і створенні культурно-просвітніх товариств.

Політика українізації в УСРР у середині 20-х рр. сприймалася значною частиною українських культурних діячів в еміграції з надією і певними симпатіями, що й спричинило рееміграцію частини української інтелігенції до радянської України. Більшість з них в період репресій було знищено.

Культурне та духовне життя на території Західної Волині теж не було позбавлене проблем і проходило в постійній боротьбі за збереження національної самобутності. Польський політичний режим, незважаючи на відверту антиукраїнську політику, був більш демократичним у порівнянні з радянським режимом в СРСР. Носієм національної ідеї та генератором культурного життя в краї виступала стара інтелігенція, зокрема наддніпрянська. З її участю відкривалися товариства “Просвіти”, театри, бібліотеки, книгарні, засновувались приватні навчальні заклади, видавалися газети та журнали.

Констатується факт, що курс польських властей, спрямований на асиміляцію, ополячення та окатоличення українського населення, все більше загострював польсько-українські відносини. У кінцевому результаті ця політика привела до ліквідації або обмеження в діяльності українських культурно-освітніх закладів та переслідування їх організаторів і діячів, серед яких чільне місце займали іммігранти.

У підрозділі аналізується релігійна ситуація на Волині і роль православного духовенства у захисті православ’я. Значна частина духовенства і особливо ієрархів православної церкви була іммігрантами. Релігійний чинник тоді заміняв поняття нації у вирішенні політичних питань, тому боротьба за православну віру в середовищі волинян ототожнювалася із захистом національних прав. Релігійна ситуація на Західній Волині ускладнювалася не лише насильницьким окатоличенням та репресіями польських властей щодо місцевого населення, але й боротьбою між прихильниками Української автокефальної церкви та противниками її у середовищі православного єпископату.

У підсумку зазначено, що весь період перебування Західної Волині у складі польської держави насичений гострою боротьбою українців за свої права. Українські іммігранти у міжвоєнний період були виразниками ідей національної незалежності і своєю працею готували ґрунт для подальшої боротьби за власну державу.

У Висновках узагальнено результати дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

1. Міграційні процеси на Волині у міжвоєнний період були специфічним суспільним феноменом, оскільки українці на своїх етнічних землях і у власному етнічному середовищі перебували в статусі іммігрантів. Переміщення через державний кордон зумовлювалися, в основному, наступними причинами:– 

новою розстановкою сил у Європі та системою кордонів, що утворилася внаслідок закінчення Першої світової війни, більшовицького перевороту й поразки української національно-демократичної революції 1917–1920 рр.;– 

внутрішньою політикою правлячих на волинських землях режимів;– 

намаганням учасників визвольних змагань 1917–1920 рр. продовжувати боротьбу за незалежність України, використовуючи при цьому українське етнічне середовище та геополітичне становище волинських земель.

2. Політика радянського і польського урядів щодо іммігрантів мала свої особливості. Приплив іммігрантів був небажаний як для польської, так і для радянської держав, оскільки в умовах політичного протистояння посилював напруження на кордоні та в прикордонній смузі. Радянську територію покидали активні громадсько-політичні діячі українського руху, які своєю діяльністю вносили новий струмінь у суспільне життя регіону, що розходилося з національною політикою польських властей. Під час світової економічної кризи та колонізації західноукраїнських земель польськими колоністами мігранти зумовлювали додатковий тиск на ринок праці та аграрний сектор. В умовах зміцнення в УСРР тоталітарного режиму іммігранти трактувалися владою як елемент, політично ненадійний і шкідливий.

3. Незважаючи на політичне розчленування, у міжвоєнні роки Волинь продовжувала залишатися єдиним історичним регіоном, тому мігранти з радянської України, які опинялися тут, відносно легко адаптовувалися в нове середовище. Місцеве населення часто сприяло переходу кордону і надавало їм тимчасовий притулок.

4. На Західній Волині мігранти зі сходу ставали організаторами культурно-освітніх закладів і товариств, лідерами політичного та релігійного життя. Відповідно – на Східній Волині, особи, які туди потрапляли, через пильний контроль за прикордонними районами з боку органів радянської влади та масові репресії активно проявити себе не могли.

5. Прискорене зростання національної свідомості та політичної активності українського населення, яким позначене життя Західної Волині 20–30-х рр. ХХ ст. в умовах іноземного панування, заклало підвалини могутнього національно-визвольного руху, що розгорнувся в цьому регіоні під час Другої світової війни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Соловей О. Наслідки перебування Волині під владою тоталітарних режимів (1921–1939 рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Зб. наук. пр. – Київ: Інститут історії України НАНУ, 2002. – Вип. . – С. –184.

2. Соловей О. Міжвоєнна імміграція (1921–1939 рр.) на Волині та її роль у розвитку національної ідеї та розгортанні національно-визвольної боротьби // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія: Зб. наук. пр. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ історичного факультету “Літопис”, 2000. – Вип. . – С. –93.

3. Соловей О. Вплив імміграції на пробудження національної свідомості українців Західної Волині в міжвоєнний період // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Спецвипуск, присвячений внеску української еміграції в розвиток національної та світової культур. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – С. –114.

4. Соловей О. Роль імміграції в інтеграційних процесах на Волині в міжвоєнний період // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – С. –49.

5. Соловей О. Українське православне духовенство в боротьбі за становлення Української автокефальної православної церкви на Волині у міжвоєнний період // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – С. –39.

6. Соловей О. Волинь. Інтеграція іммігрантів з Наддніпрянської України в суспільне життя міжвоєнної Польщі та їх боротьба за відродження Української держави (1921–1939 рр.) // Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни (Зб. матеріалів загальноукраїнської наук. конф. 24–25 жовтня 2000 р.). – Кривий Ріг: Мінерал, 2000. – С. –107.

7. Соловей О. Українська інтелігенція в імміграції як носій національної ідеї на Волині в період панування тоталітарних режимів 1921–1939 рр. // Інтелігенція і влада: Матеріали Всеукраїнської наук. конф. 22–23 жовтня 1999 року, м. Одеса. – Одеса: Астропринт, 1999. – С. –124.

8. Соловей О. Імміграція з підрадянської України на Кременеччину в міжвоєнний період та її роль в активізації національного руху (1921–1939 рр.) // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнар. конф. 20–23 січня 1998 р. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – С. –277.

9. Соловей О. Освітня та виховна діяльність іммігрантів з Наддніпрянсь-кої України на Кременеччині в умовах польського панування (1921–1939 рр.) // Місто Кременець в історії освіти, науки і культури: Міжнар. наук. конф., присвячена 365-річчю відкриття в Кременці філії Києво-Могилянської колегії. Кременець, 23–24 травня 2002 р. –