НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 338.45:66

Шубін Олександр Олександрович

ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ
ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ
КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління,
планування і регулювання
економіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ДОНЕЦЬК - 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Чумаченко Микола Григорович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Алимов Олександр Миколайович,
Об’єднаний інститут економіки НАН України (м. Київ), завідуючий відділом міжгалузевих пропорцій та промислового потенціалу;

доктор економічних наук, професор

Степанов Вячеслав Миколайович,

Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), заступник директора інституту;

доктор економічних наук, професор
Червова Лідія Георгіївна,
Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідуюча відділом проблем управління виробництвом.

Провідна установа – Харківський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Харків), кафедра бізнесу та підприємництва.

Захист відбудеться "24" травня 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисло-вості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, Донецьк, вул. Універси-тетська, 77.

Автореферат розісланий "9" квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. М. Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна вітчизняна економіка характеризується подальшим удосконаленням економічної стратегії за всіма рівнями управління. Тенденції загальноекономічної стабілізації, насичення вітчизняних ринків, посилення конкуренції, перспективи входження підприємств у господарські зв’язки обумовлюють необхідність комплексного стратегічного управління і, у першу чергу, його головної складової – розробки і впровадження стратегії економічної діяльності підприємств.

Трансформаційні зміни, що повинні здійснюватись як у теорії стратегії, так і в її реалізації, загострюють необхідність наукового пошуку, спрямованого на створення теоретико - прикладних засад стратегії діяльності підприємств. З цих позицій системний підхід формує методологічну основу дисертаційного дослідження. Вирішення проблеми стабілізації і відродження економіки України, її подальший розвиток в умовах ринкових відносин можливі лише при створенні конкурентоспроможного промислового виробництва, особливо в таких галузях, як хімічна, вугільна, металургійна, машинобудівна, енергетична. Сучасним підприємствам необхідно враховувати ряд найважливіших чинників, що впливають на ефективність економічної стратегії, а саме ті, які складають зовнішнє і внутрішнє середовище, силу й активність конкурентної боротьби, потенціал маркетингу, економічні складники.

Насичення сучасного ринку товарами залежить від роботи підприємств хімічної промисловості як однієї з базових галузей економіки нашої країни. Проте кількість і якість продукції, що виробляється, залежать також і від обсягів попиту на відповідному ринку. Тобто для ефективної діяльності підприємства в умовах конкурентного середовища необхідне формування організаційно-економічного механізму на базі систематичного вивчення ринку, поведінки споживачів, їх вимог до товару. Це потребує створення переважно нової системи стратегічного планування і управління підприємствами, адаптованої до проблем розвитку економіки України, її трансформації на ринкових засадах.

Крім того, актуальність проблеми пов’язана із практичним упровадженням стратегії діяльності підприємств з урахуванням маркетингової орієнтації, яка ще недостатньо розвинута, а механізм її реалізації вимагає поглиблення і удосконалення. Також необхідно пильну увагу приділяти методам упровадження системи екологічної безпеки підприємств на основі розроблених критеріїв.

Теоретичним і методологічним напрямам удосконалення діяльності підприємств присвячено багато наукових досліджень і публікацій. Вагомий внесок у становлення і розвиток теоретичних положень стратегічного управління зробили Г. Ансофф, П. Друкер, М. Портер, А. Стрикленд, А. Томпсон, Е. Чандлер.

Загальні теоретичні та прикладні проблеми діяльності українських підприємств досліджують вітчизняні та російські вчені: О.М. Алимов, В.Г. Афанасьєв, Р.О. Бєлоусов, Б.В. Буркінський, Д. М. Гвішіані, В.М. Геєць, В.І. Герасимчук, В.І. Голіков, Г. М. Добров, І.С. Завадський, Ю.Б. Іванов, Г.О. Ковальова, О.Є. Кузьмін, В.І. Ландик, Б.З. Мільнер, А.Ф. Мельник, А.П. Наливайко, Ю.О. Оболенський, В.П. Петрова, С.Ф. Поважний, Г.Х. Попов, А.П. Савченко, Г.М. Скудар, В.М. Степанов, Н.В. Тарасова, Е.А. Уткін, Р.А. Фатхутдінов, В.В. Цвєтков, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко, В.В. Юрчишин.

Однак розвиток теорії і реалізація стратегії підприємств в умовах транзитивної економіки, оцінки її сучасного стану і перспектив сталого розвитку вимагають подальших досліджень.

Задачі удосконалення системи формування ринку товарів підприємств, методологічні підходи і напрями зростання виробничо-господар-ського і соціально-економічного потенціалу базових галузей були визначальними при обґрунтуванні актуальності обраної теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами наукових досліджень Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України за темою „Розробка механізму управління підприємствами хімічної промисловості” (номер держреєстрації 0103U007785, 2002 – 2003 рр.), у рамках якої автором розроблено комплексну систему управління підприємством на основі екологічного маркетингу. Відповідно до госпдоговірної тематики в рамках тем „Розробка основ використання екологічних аспектів менеджменту у закритому акціонерному товаристві „Концерн „Стирол” (номер держреєстрації 0103U007782, 2003 р.), „Дослідження ринку титанової продукції України” (номер держреєстрації 0102U004387, 1999 – 2002 рр.) автором обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення механізму функціонування окремих ринкових сегментів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних основ і практичних рекомендацій вибору ефективної стратегії підприємств, насамперед хімічної галузі, з урахуванням екологічної складової.

Відповідно до мети дослідження поставлено та вирішено такі теоретичні, методичні і практичні задачі:

виявлено вплив зовнішнього та внутрішнього середовища на формування системи стратегічного управління;

визначено сутність стратегії та стратегічного управління як основних частин системи менеджменту підприємств;

встановлено особливості формування адаптованої моделі стратегічного менеджменту підприємств;

досліджено основні риси і намічено шляхи розвитку хімічної промисловості в Україні;

виявлено специфіку генезису ринку хімічної продукції;

проаналізовано системи стратегічного управління на промислових підприємствах, визначено напрями його удосконалення;

визначено сутність маркетингу товарів промислового призначення та обґрунтовано маркетинговий механізм управління підприємствами;

розкрито принципи побудови маркетингової стратегії як важливої складової управління підприємствами;

обґрунтовано методи оцінки використання маркетингового інструментарію промислових підприємств;

визначено комплексну систему екологічного менеджменту;

обґрунтовано методичні підходи до оцінки системи екологічного менеджменту та виявлено його провідну роль для формування стратегічних рішень;

сформовано модель екологічного менеджменту та розроблено механізм її використання;

розвинуто принципи побудови та обґрунтовано модель вибору інвестиційного проекту на промислових підприємствах;

проаналізовано основні напрями моделювання економічної безпеки хімічної промисловості України.

Об'єкт дослідження – процеси, які формують стратегічне управління промисловими підприємствами в умовах конкурентного середовища.

Предмет дослідження – механізм стратегії економічного розвитку підприємств у сучасних умовах господарювання і методи реалізації такої стратегії.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження склали фундаментальні положення економічної теорії, роботи вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів з проблем стратегії діяльності підприємств, структурування ринку хімічних товарів України, розвитку державного регулювання виробничо-господарських структур промислового комплексу.

Методи дослідження, що використані в дисертації: історико-ретроспективний огляд - для характеристики процесів становлення і розвитку хімічної галузі в Україні; аналіз і синтез – для визначення взаємозв'язку між чинниками зовнішнього середовища і економічною стратегією підприємства; стратегічний аналіз – для виділення напрямів діяльності підприємств на промисловому і споживчому ринках; формалізація - для структурування процесу розробки стратегії хімічного підприємства; графоаналітичний метод - для виявлення залежностей наявних ресурсів і ефективності їхнього використання залежно від обраної стратегії діяльності; абстракція - при дослідженні ринку промислової продукції в контексті трансформаційних змін моделі економічного розвитку України; факторний аналіз й економіко-математичне моделювання - для розробки стратегії економічної безпеки хімічних підприємств і їхньої інвестиційної привабливості.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретико - методологічних основ формування економічної стратегії підприємств базових галузей економіки України, що ґрунтуються на результатах еволюції їх становлення та розвитку, врахуванні особливостей умов господарювання і наявних матеріальних ресурсів, виявленні та використанні потенційних виробничих резервів.

Уперше:

сформульовано і теоретично обґрунтовано концепцію розвитку економічної стратегії хімічних підприємств як цілісного динамічного утворення, що включає сукупність складових зі стратегічного менеджменту, промислового маркетингу, екологічного управління, які є основою створення механізму ефективного управління сучасними підприємствами;

запропоновано новий сутнісний підхід до врахування чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, який ґрунтується на результатах дослідження складників навколишнього середовища та специфіці структури підприємств залежно від їх профілю, місії та стратегічної направленості, що забезпечує ефективну реалізацію напрямів стратегічного управління;

обґрунтовано напрями формування адаптованої моделі стратегічного менеджменту в умовах ринкової трансформації економіки, яка складається із взаємопов’язаних підсистем: моніторингу, стратегічного планування, мотивації, інновації, оцінки і контролю, зовнішнього середовища прямого впливу та непрямого впливу, еколого-економічного моніторингу, прийняття управлінських рішень;

запропоновано визначення маркетингової стратегії як системи упорядкування цілей і задач, у межах якої діють підсистеми з продажу і сегментації, ціноутворення та збуту і просування, що виробляють адекватні управлінські рішення в загальній системі маркетингового механізму управління підприємством хімічної галузі;

удосконалено:

методологію оцінки рівня використання екологічного менеджменту, що обумовлено врахуванням циклу створення і руху відходів у хімічному промисловому комплексі, ступеня небезпеки підприємств для навколишнього середовища, рівня здатності екосистеми для відновлення незалежно від техногенного впливу та ступеня необхідності впровадження комплексної системи екологічного менеджменту на підприємствах;

методи формування моделі екологічного менеджменту (засновані на врахуванні економічної цінності для промислових підприємств, соціальної відповідальності – для населення, життєвого циклу продукції та екологічної безпеки – для держави) і механізму її використання (на національному, регіональному рівнях, на рівні підприємств);

методи виявлення напрямів моделювання економічної безпеки хімічної промисловості на основі діагностики майбутнього розвитку подій та системи здійснюваних заходів комплексної безпеки, реалізація яких створює передумови для високопродуктивної та стабільної діяльності підприємств цієї галузі;

дістали подальшого розвитку:

система формування маркетингового інструментарію промислових підприємств як функції аналітичного, виробничого, комунікативного, збутового, санаційного, адаптивного потенціалів і методи оцінки його використання за допомогою експертної оцінки за означеними рівнями;

визначення комплексної системи екологічного менеджменту, представленого єдністю п’яти блоків: екологічного маркетингу, екологічного моніторингу, екологічного аудиту, екологічного страхування та екологічної безпеки;

моделі здійснення керуючого впливу на різних рівнях управління хімічною галуззю та залежно від ступеня інтегрованості країни у світове співтовариство;

методичний підхід до обґрунтування моделей вибору варіанта інвестиційного проекту та освоєння інвестицій, які адаптовано до умов навколишнього середовища: створення попередньої оцінки ефективності проектів та моделювання стійкості процесу освоєння інвестицій і спрощення перерахування інвестиційних сум.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що використання результатів дослідження сприяє підвищенню ефективності функціонування підприємств хімічної галузі за рахунок формування адекватної економічної стратегії.

До результатів, які мають найбільше практичне значення, відносяться пропозиції з:

формування і застосування нової концепції використання моделі стратегічного маркетингу та менеджменту підприємств хімічної промисловості;

удосконалення механізму розробки перспективних планів розвитку підприємств;

розробки методики оцінки та напрямів удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку і управління екологізацією підприємств;

діагностики стану економічної діяльності з проведення ресурсозберігаючих заходів.

Наукові розробки, одержані в результаті виконаного дослідження, були використані в діяльності Міністерства промислової політики України (акт упровадження № 01/8-2-1-1288 від 25.12.2003); Міністерства екології України (акт упровадження № 11840/09-10 від 15.12.2003); упроваджені в практику роботи місцевої виконавчої влади (відділ хімічної промисловості Донецької облдержадміністрації (акт упровадження № 01-6/1204 від 09.12.2003), а також упроваджені на підприємствах: ЗАТ „Єнакіївський коксохімпром”, (довідка № 104-01 від 13.01.2004) і ВАТ „Концерн „Стирол” (довідка від 22.12.2003).

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України. За участю автора підготовлено і видано навчальні посібники “Інфраструктура товарного ринку” та “Промисловий маркетинг”.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи є підсумком багаторічних особистих наукових досліджень, виконаних у галузі стратегічного управління і маркетингу. Всі результати, які винесено на захист, одержано автором самостійно. Особистий науковий внесок дисертанта в наукові роботи, виконані у співавторстві, конкретизовано у списку публікацій за темою дисертації. Крім того, особистий внесок здобувача полягає в економічній постановці задачі, розробці алгоритму розрахунків та інтерпретації результатів дослідження напрямів вироблення системи управлінських рішень щодо економічної безпеки промислових підприємств для реалізації економіко-математичної моделі на ПЕОМ.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження було апробовано та схвалено на ІІІ міжнародній науково-практичній конференції „Теорія і практика перебудови економіки” (м. Черкаси, 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Управління розвитком соціально-еконо-мічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2002 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Теория и практика управления предприятием” (м. Мінськ, 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Управління підприємствами: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Ялта, 2003 р.), регіональній науково-практичній конференції „Экология и экологическая безопасность жизнедеятельности: инновационные процессы в науке, технологиях и образовании” (м. Макіївка, 2003 р.).

Публікації. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційної роботи опубліковано в 36 наукових працях, з яких 4 монографії (з них 2 індивідуальні), 24 статті у фахових виданнях, 6 матеріалів конференцій і 2 колективні навчальні посібники. Загальний обсяг публікацій 76,83 д.а., з яких 59,25 д.а. підготовлено особисто автором.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків. Робота викладена на 369 сторінках друкованого тексту, у тому числі 44 таблиці і 106 рисунків на 91 сторінці, а також містить список використаних джерел із 371 найменування на 29 сторінках і 3 додатки на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Концептуальні основи стратегічного управління” обґрунтовано стратегічне управління підприємствами промисловості, яке повинно здійснюватися на основі його економічної сутності. У дослідженні основною умовою є проведення аналізу понять стратегії та стратегічного управління, їх особливостей як основної частини системи менеджменту підприємств у взаємозв’язку з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища.

В економічній літературі сформульовано велику кількість понять стратегії та стратегічного управління, виходячи з того, що основою стратегічного управління є система стратегії, необхідно було розглянути етимологію самого поняття „стратегія”. Розгляд цього поняття дозволив виявити три класифікаційні ознаки, за якими поняття стратегії відрізняється у різних авторів: стратегія як програма, план, напрям; стратегія як дія, діяльність; стратегія як засіб.

У рамках проведеного аналізу було сформульовано авторське поняття стратегії як напряму діяльності підприємства, заснованого на поєднанні ресурсів і компетенції організації, що має своєю метою одержання конкурентних переваг на ринку.

Зростання продуктивності праці, насичення ринку високотехнічною і високоякісною продукцією, що спостерігається в останнє десятиліття в світі, надали конкуренції як основній рушійній силі перехідної економіки нову якість. І тільки реалізуючи стратегії розвитку, безупинно здійснюючи інноваційні процеси у всіх сферах своєї життєдіяльності, підприємства можуть досягти успіху в конкурентній боротьбі. Тому проблемі розвитку підприємств і реалізації стратегії в сучасній економіці приділяється усе більше уваги у дослідженнях економічної науки і практичній діяльності фахівців підприємств.

Управління починається з визначення стратегії. Основна її мета – довести, яким може бути у майбутньому суб’єкт. Стратегія дає можливість визначити етапність розвитку події. Не маючи розробленої стратегії, вище керівництво змушене управляти у „ручному режимі”, керуючись інтересами окремих груп, що лобіюють. Звідси стратегічне планування розглядається завжди позитивно, тому що воно дає можливість здійснювати стратегічне управління.

Виходячи з цього, було проведено аналіз сутності поняття „стратегічне управління” та порівняння його з поняттям „стратегія”. За результатами аналізу виявлено, що стратегія - це напрям діяльності підприємств, а стратегічне управління - це системна сукупність видів управлінської діяльності з планування, здійснення і підтримки комплексу процесів щодо розробки і реалізації стратегії.

Як показало дослідження процесів формування стратегічного управління, врахування впливу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємств є передумовою ефективної діяльності господарюючих суб’єктів. У дисертації аргументовано необхідність урахування чинників зовнішнього і внутрішнього середовища здійснювати за результатами дослідження суб’єктів промислового ринку підприємств (структури навколишнього середовища) і специфіки структури підприємств як організаційної системи (внутрішнє середовище).

На основі узагальнення теоретичних розробок та аналізу діяльності підприємств однієї з базових галузей економіки – хімічної промисловості –розроблено адаптовану модель стратегічного менеджменту господарюючих суб’єктів, яка містить 8 підсистем (рис. 1), кожна з яких дістала обґрунтування і розгляду з позицій системного підходу.

Визначено, що адаптована модель стратегічного менеджменту є складовою організаційно-економічного механізму управління підприємствами. Через таку модель надається можливість впливу всієї системи управління різної природи на всі сторони діяльності підприємства.

Організаційна і економічна частини виступають у господарському механізмі управління як тісно взаємозалежні впливи на чинники управління, які часом перехрещуються.

У другому розділі „Управління хімічною промисловістю в сучасних умовах” досліджено галузь як одну з найважливіших складових сектору економіки України.

На підставі аналізу основних етапів розвитку хімічної галузі і їх систематизації, виділено чотири найбільш важливі:

1) функціонування в умовах СРСР;

2) 1991-1994 рр. – період лібералізації, некерованого падіння темпів виробництва;

3) 1995-2000 рр. – затяжна криза, турбулентність у динаміці функціонування;

4) 2001 р. по даний час – початок стабілізації в окремих підгалузях і групах хімічного комплексу.

Хімічна промисловість України мала великий пріоритет в умовах СРСР і розвивалася досить високими темпами. За цей період загальний обсяг хімічної та нафтохімічної промисловості збільшився практично у 12 разів і не відставав від машинобудівного комплексу (12,8 раза). Темпи розвитку хімічної та нафтохімічної промисловості в ці роки в 2,5 раза перевищили темпи зростання всієї промисловості.

Рис. 1. Адаптована модель стратегічного менеджменту підприємств хімічної промисловості до умов конкурентного середовища

На другому з виділених етапів (лібералізація) хімічна галузь, як і вся економіка країни, опинилися у глибокій кризі, що призвело до неплатоспроможності споживачів хімічної продукції, нестачі обігових коштів у підприємств для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів; до надмірного податкового тиску; обмеження в постачаннях енергоносіїв при високій енергоємності виробництв; спаду інвестиційної діяльності та труднощів збуту продукції через обмеженість внутрішнього ринку. Наслідком цього стало зниження обсягів виробництва хімічної продукції.

Проведений аналіз чинників, які призвели до суперечливих структурних змін у хімічній промисловості України, свідчить, що результатом їх впливу є поглиблення секторних відмінностей, змін у динаміці фізичних і вартісних обсягів виробництва різних видів і груп товарної продукції, зовнішньому і внутрішньому балансах споживання хімічної продукції.

Доведено, що у період лібералізації спостерігалося скорочення обсягів виробництва основних видів продукції хімічної галузі України. Таким чином, період лібералізації характеризувався загальнокризовими явищами, джерела яких криються в періоді функціонування єдиного хімічного комплексу СРСР.

Дослідження економічних проблем розвитку хімічної галузі в умовах кризи і турбулентності (третій з виділених етапів) показало, що структурна перебудова не сприяла зростанню ефективності виробництва. Навпаки, вона виявила ряд негативних тенденцій: зростання питомих витрат на виробництво, зниження рентабельності, збільшення матеріалоємності продукції. Істотне зниження попиту на хімічну продукцію через її високу вартість і низьку якість стало причиною нестачі фінансових ресурсів у хімічних підприємств не тільки на масштабне відтворення основних виробничих фондів, але навіть на оперативну діяльність.

З 2001 р. почався період стабілізації становища в окремих підгалузях хімічного виробництва (четвертий з виділених періодів). Частка продукції хімічного комплексу в загальних обсягах промислового виробництва в Україні збільшилася з 5,8% у 2000 р. до 7,4% у 2001 і до 8,6 % у 2002 р.

Узагальнення оцінки економічної ефективності роботи хімічної промисловості як у цілому, так і за окремими підгалузями та видами продукції з урахуванням Концепції розвитку хімічної промисловості до 2010 р. дозволило обґрунтувати в дисертації прогнозні показники стану хімічної галузі.

На підставі проведеного узагальнення економіко-статистичного матеріалу виявлено певну незбалансованість ринку, постійні зміни конфігурантів ринку, нестійкість товарних потоків, цінову нестабільність, дисбаланс попиту та пропозиції у багатьох сегментах хімічного товарного ринку. Усі ці чинники вимагають створення адекватної системи управління хімічною галуззю в сучасних умовах.

Обґрунтовано, що в умовах широкомасштабних процесів переходу на інноваційну модель розвитку підприємства хімічного комплексу мають потребу в модернізації системи внутрішньофірмового управління.

Головною характерною рисою нових систем внутрішньофірмового управління хімічним підприємством повинні стати орієнтація на довгострокову перспективу, проведення фундаментальних досліджень, диверсифікованість операцій, інноваційну діяльність, максимальне використання творчої активності персоналу.

Окреслено стратегічні перспективи для розвитку хімічного комплексу, що ґрунтуються на таких потенційних можливостях:

науково-технічний потенціал України може забезпечити передовий технологічний рівень галузі (нафто- і коксохімія, хімія органічних сполук, виробництво мінеральних добрив, синтетичних ниток і полімерних матеріалів);

хімічний комплекс має великий експортний потенціал і в перспективі може бути експортером для інтеграції в ЄС за умови розробки ефективної системи управління і планування;

у ринкових умовах господарювання зберігаються класичні і встановлюються нові загальногалузеві функції, виконувані Міністерством промислової політики, що є основним організаційним центром галузевого управління, а також органами, які здійснюють організаційні зв’язки внутрішньогалузевих систем (АТ, об’єднання, комбінати) і безпосереднє управління виробничим процесом (адміністрація хімічного підприємства). З використанням економетричних методів здійснено прогноз виробництва основних видів продукції хімічного комплексу України (табл. 1).

Таблиця 1

Прогнозні показники виробництва основних видів продукції на підприємствах хімічного комплексу України до 2010 р.

Найменування продукції | Обсяг виробництва, тис.т

2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2006 | 2008 | 2010

Мінеральні добрива | 2463,8 | 2477,4 | 2552,9 | 2633,55 | 2705,95 | 2850,75 | 2995,55 | 3140,35

У тому числі

азотні | 2201,9 | 2210 | 2280 | 2355,15 | 2422,05 | 2555,85 | 2689,65 | 2823,45

фосфатні | 241,7 | 245,1 | 248,5 | 251,9 | 255,3 | 262,1 | 268,9 | 275,7

калійні | 20,2 | 22,3 | 24,4 | 26,5 | 28,6 | 32,8 | 37 | 41,2

Поліетилен і поліпропілен (поліолефіни) | 39,2 | 51,97 | 62,17 | 72,37 | 82,57 | 102,97 | 123,37 | 143,77

Полістирол і співполімери стиролу | 30,6 | 40,5 | 49,85 | 59,2 | 68,55 | 87,25 | 105,95 | 124,65

Смола ПВХ і співполімери вінілхлориду | 6,3 | 12,2 | 18,1 | 24 | 29,9 | 41,7 | 53,5 | 65,3

Хімічні волокна і нитки | 30,3 | 37,8 | 45,3 | 52,8 | 60,3 | 75,3 | 90,3 | 105,3

Сода кальцинована | 574,9 | 619 | 687,76 | 756,52 | 825,28 | 962,8 | 1100,32 | 1237,84

Сода каустична | 134,3 | 169,2 | 204,1 | 239 | 273,9 | 343,7 | 413,5 | 483,3

Склопластики і вироби з них | 1,5 | 2,5 | 3,5 | 4,5 | 5,5 | 7,5 | 9,5 | 11,5

Шини, тис.шт. | 6817 | 9208,25 | 10087,4 | 10966,55 | 11845,7 | 13604 | 15362,3 | 17120,6

У тому числі

вантажні | 581,9 | 1763,21 | 1871,14 | 1979,07 | 2087 | 2302,86 | 2518,72 | 2734,58

сільськогосподарські | 5926 | 7579,4 | 8261,7 | 8943,9 | 9626,2 | 10990,7 | 12355,2 | 13719,8

легкові | 264,9 | 336,16 | 346,07 | 355,98 | 365,89 | 385,71 | 405,53 | 425,35

З використанням методів аналізу і синтезу виявлені пріоритети розвитку хімічної промисловості можуть бути розподілені на три рівні: загальнодержавні, загальногалузеві і рівень підприємства.

Загальнодержавні пріоритети базуються на Програмі структурної перебудови економіки України (концептуальний варіант), Концепції промислової політики України, стратегічних пріоритетах розвитку економіки держави.

До загальногалузевих пріоритетів відносяться такі: створення власної сировинної бази; зниження енергоспоживання у виробництві конкурентних видів продукції; підвищення конкурентоспроможності продукції; збільшення експортного потенціалу; розвиток внутрішнього ринку споживання хімічної продукції; розвиток виробництв єдиного технологічного ланцюга з замиканням циклу як у самій Україні, так і з залученням виробництв країн СНД.

Пріоритети, що направлені на стабілізацію і розвиток кожного окремого підприємства: фінансово-кредитна стабілізація підприємства, поповнення обігових коштів; підвищення рентабельності виробництва, досягнення прибутковості виробництва; підвищення коефіцієнта завантаження потужностей існуючих виробництв; створення інвестиційної привабливості підприємства для одержання прямих іноземних інвестицій; приватизація під інвестиційні зобов’язання.

Для забезпечення позитивних зрушень на галузевому рівні економіки вирішального значення набуває організація стратегічного управління підприємствами, завдяки впровадженню моделі якого може бути реалізовано інноваційні процеси, такі як реконструкція і модернізація підприємств, зміна фізично і морально застарілого устаткування (яке здебільшого є головною причиною високого рівня енерго- і матеріалоємності виробництва, низької якості товарів).

У третьому розділі „Промисловий маркетинг в управлінні підприємствами” обгрунтовано, що промисловий маркетинг, результати його використання є основою для прийняття управлінських рішень, передумовою розробки концептуальних засад управління конкурентоспроможністю підприємств базових галузей промисловості, зокрема хімічної, та визначення потенціалу їх маркетингового інструментарію.

Розвиток економіки України на сучасному етапі вимагає пошуку і впровадження адекватних форм і методів управління як економікою в цілому, так і окремих її галузей.

Удосконалення господарського механізму управління хімічним комплексом, що є одним із найважливіших стратегічних елементів, диктує необхідність застосування концепції маркетингу як філософії ведення бізнесу, з одного боку, і діючого інструменту підвищення конкурентоспроможності підприємства, з іншого.

Особливості хімічного комплексу України вимагають системного підходу до розробки управління конкурентоспроможністю галузі в цілому й окремих його сегментів, у зв’язку з чим запропоновано визначення промислового маркетингу, а також формалізовано алгоритм системи управління хімічним підприємством.

Застосування принципів системного підходу до управління сучасним хімічним підприємством диктує необхідність переходу від аналізу окремих функцій до розгляду його як єдиного цілого, що складається з підсистем управління виробництвом, збутом, комунікаціями, які мають на меті задоволення вимог ринків і споживачів (рис. 2).

1-6 – процеси в рамках підсистеми з продукту і сегментації:

1 – аналіз ринкової кон’юнктури;

2 – аналіз потреб ринкових ділових партнерів;

3 – аналіз потреб покупців;

4 – виявлення ринкових сегментів (стратегічні зони господарювання);

5 – формування виробничої програми за виявленими сегментами (стратегічні господарюючі суб’єкти);

6 – аналіз конкурентоспроможності за якістю; |

7-12 – процеси в рамках підсистеми ціноутворення:

7 – аналіз сформованого середньоринкового рівня цін;

8 – аналіз можливостей установлення верхньої та нижньої цін на хімічну продукцію підприємства;

9 – вибір стратегії ціноутворення;

10 – вибір методу ціноутворення;

11 – аналіз конкурентоспроможності за ціною;

12 – корегування ціни пропозиції, собівартості, рівня витрат; |

13-18 – процеси в рамках під-

системи збуту і просування:

13 – установлення господарських зв’язків і вибір каналів збуту;

14 – транспортування, збереження;

15 – організація продажів;

16 – управління збутом;

17 – організація і управління комплексом маркетингових комунікацій;

18 – організація і управління системою формування попиту і стимулювання збуту

Рис. 2. Маркетинговий механізм управління підприємством

Обґрунтовано висновок щодо сучасної концепції маркетингу, в межах якої ринок хімічної продукції запропоновано розглядати як сукупність двох типів: промислового і споживчого, та пропозицію щодо доцільності розгляду промислового маркетингу у хімічній галузі як окремого наукового напряму єдиної економічної науки.

Доведено, що стратегічне управління конкурентоспроможністю промислового підприємства має комплексний, регулярний характер і для успішної його реалізації необхідна розробка й упровадження відповідного підходу, що полягає у взаємозалежній розробці як соціально-економічної підсистеми управління, що визначає цілі та зміст процесу управління, так і організаційної підсистеми, що визначає форму існування такого процесу. Для цього пропонується комплексна система управління конкурентоспроможністю продукції хімічного підприємства (КСУКХП), яка є складовою частиною системи управління підприємством і базується на наукових принципах організації управління (науковість, економічність, підбір кадрів).

Запропоновано при формуванні алгоритму КСУКХП підприємство розглядати як відкриту систему, при цьому функціональна підсистема представляє групу функцій управління конкурентоспроможністю, тоді як інші підсистеми – цільового управління. Фрагмент КСУКХП щодо ієрархії цілей і елементів наведено на рис. 3.

Рис. 3. Схема ієрархії цілей і елементів підсистеми КСУКХП

Оскільки між органом управління і об’єктом , між входом і виходом у системі діють прямі та зворотні інформаційні зв’язки, які мають бути комплексними та перманентними, виникає питання вибору критеріїв рівня інформаційного забезпечення управління маркетингом підприємства. На основі аналізу літературних джерел і практичної діяльності підприємств сформовано критерії рівня забезпечення маркетингу, які складаються з параметрів якості інформації, її потенційної цінності та кваліфікації виконавців.

Такі критерії є підґрунтям для подальшої оцінки маркетингового по-
тенціалу підприємства хімічної галузі.

Оперативна кількісна оцінка маркетингового потенціалу дозволить виявити резерви в розвитку підприємств, а отже збільшити віддачу за рахунок обґрунтованого застосування економічного інструментарію.

У зв’язку з цим розроблено визначення потенціалу маркетингу і наповнено його конкретним функціональним змістом для можливого практичного використання. Для кількісної оцінки рівня застосування потенціалу маркетингового інструментарію вітчизняними промисловими підприємствами були використані результати польового маркетингового дослідження семи великих хімічних підприємств України, які працюють на промисловому ринку, і семи підприємств, які працюють на споживчому ринку.

Одержані результати свідчать про вкрай низьке використання потенціалів за різними напрямами маркетингової діяльності підприємств. Так, практично нерозвинутими є потенціали маркетингових інформаційних систем (18%) та інструментів стимулювання збуту продукції підприємств (10%). На підприємствах, що діють на споживчому ринку, ефективність цих потенціалів становила відповідно 25 і 31%, що також є недостатнім. Подальший аналіз використаних даних та їх візуальна інтерпретація дозволили виявити значні резерви вітчизняних промислових підприємств щодо використання сучасних економічних підходів у практиці планування і організації маркетингової діяльності.

Щодо кожного окремого промислового підприємства, резерви використання сучасного маркетингового інструментарію можуть бути виявлені при консультуванні та пошуку оптимальних сучасних економічних підходів у плануванні й організації маркетингової діяльності.

Таким чином, визначення потенціалу маркетингу як економічної категорії дозволить кількісно оцінювати повноту використання маркетингових ресурсів вітчизняними підприємствами і буде сприяти більш обґрунтованому прийняттю управлінських рішень у сфері маркетингу.

Використання принципів системного підходу до формування економічної стратегії сучасного хімічного підприємства диктує необхідність переходу від аналізу окремих його функцій до розгляду його як єдиного цілого, що складається з підсистем управління маркетингом, виробництвом, збутом, комунікаціями, які націлені на задоволення вимог ринків і споживачів.

Сучасна концепція маркетингу як найважливіша складова програми маркетингу пропонує комплексне вивчення ринку, що слід розглядати як сукупність двох типів: промислового і споживчого.

Системне управління конкурентоспроможністю продукції промислового підприємства має комплексний, регулярний характер, і для успішної його реалізації необхідна розробка й упровадження відповідного підходу, що полягає у взаємозалежній підготовці як соціально-економічної підсистеми управління, що визначає цілі та зміст процесу управління, так і організаційної підсистеми, що визначає форму існування цього процесу.

Перед вітчизняними промисловими підприємствами, що впроваджують окремі елементи маркетингових інформаційних систем, гостро стоїть питання вибору критеріїв рівня інформаційного забезпечення управління маркетингом і підприємством у цілому. На основі аналізу теоретичних розробок і практичної діяльності підприємств сформовано перелік критеріїв шляхом інтерпретації отриманих експертних оцінок.

Найважливішим принципом маркетингового підходу до розробки стратегії фірми є цільова орієнтація всіх елементів виробничої системи, а також виробничої та соціальної інфраструктури, що обслуговує цю систему, на розв’язання проблем, які виникають у потенційного споживача товарів і послуг.

У четвертому розділі „Екологічний менеджмент на підприємствах хімічної промисловості України” аргументовано, що екологізація управління промисловими підприємствами стає однією з організаційних умов підвищення ефективності господарюючих суб’єктів різних галузей економіки України. Тому обґрунтування адекватної ринковим відносинам і умовам сталого розвитку концепції екологічного менеджменту на підприємствах хімічної промисловості стає нагальною потребою.

Виведення хімічної галузі із кризового стану і подальший її розвиток лежать у площині розробки та реалізації економічної стратегії, засадою якої є реконструкція існуючої технологічної бази, технічне переоснащення з орієнтацією не тільки на забезпечення власних потреб, але й на підвищення експортного потенціалу. Вирішальне значення має також створення власної сировинної бази і потужностей для виробництва вихідних субстанцій як на діючих хімічних підприємствах, так і на створених шляхом диверсифікації підприємствах воєнно-промислового комплексу.

Найбільші перспективи на шляху розвитку вітчизняного виробництва має створення економічної стратегії широкопрофільних об’єднань, які містили б повний технологічний цикл від підготовки сировини до виробництва вихідних субстанцій і готових хімічних товарів, а також їх збут споживачам. Зростання виробничої діяльності промислових підприємств визначає техногенний вплив на навколишнє середовище, що призводить до різкого погіршення екологічної ситуації. Одним із екологічно несприятливих регіонів є Донецька область. Найбільш гострими проблемами області є забруднення водного й повітряного басейнів і накопичення шкідливих відходів. На це впливає велика щільність населення (191 чол. на 1 км2, 90% населення проживає в містах і селищах міського типу). Крім того, в області сконцентровано близько 2000 промислових підприємств (800 з яких великі, а 177 – хімічно небезпечні виробництва) гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості.

Набуття чинності Закону України “Про охорону навколишнього середовища” покликано стабілізувати існуючу ситуацію, однак, незважаючи на заходи, що здійснюються, її стан продовжує погіршуватися. Проаналізовані моделі та підходи до розвитку суспільства, які існували до формування концепції сталого розвитку, обмежувалися лише двома альтернативами: або економічне зростання, або екологічна безпека. Однак вибір альтернативи – економічне зростання – уже у свій час призвів до порушення екологічного балансу в ряді регіонів України в період існування СРСР. Ця ситуація загострюється тим, що відсутні засоби для відновлення екосистеми. З іншого боку, вибір екологічної безпеки збільшить соціально-економічну кризу в Україні, а також розрив у розвитку між Україною і постіндустріальними країнами. У зв’язку з цим запропоновано поєднати ці альтернативи з найменшими витратами і для економіки, і для екології.

Розроблена комплексна система екологічного менеджменту представляє сукупність інструментів, які сприяють упровадженню і використанню принципу пріоритету екологічності у господарській діяльності підприємств. Інструментами екологічного менеджменту є екологічний моніторинг, екологічний маркетинг, екологічний аудит, екологічне страхування, які формують комплексну систему.

Отже, запропонована комплексна система екологічного менеджменту включає ряд названих вище інструментів і спрямована на формування екологічної безпеки.

Запропоновано класифікацію техногенної небезпеки підприємств (виходячи зі структури хімічної галузі), класифіковано підприємства за рівнем негативного впливу в результаті промислової діяльності та рівнем несприятливого впливу через виникнення надзвичайних ситуацій. Це дозволило розробити авторську класифікацію територій за техногенно-екологічними чинниками, а також сформувати критерії для внутрішньої системи екоменеджменту: здатність екосистеми до відновлення, рівень несприятливості впливу підприємств на навколишнє середовище і рівень історичної техногенності регіону.

Дослідження методології визначення рівня несприятливого впливу підприємств на навколишнє природне середовище дозволило встановити, що існуюча інтерпретація оцінки рівня такого впливу є некоректною, а тому запропоновано удосконалену інтерпретацію оцінки, що дозволяє більш точно визначити ступінь несприятливого впливу на основі оцінок за 6-бальною шкалою та характеристиками показника замкнутості, коефіцієнта небезпеки та коефіцієнта утилізації.

Ці критерії покладено в основу побудови тривимірної матриці оцінки ступеня необхідності впровадження комплексної системи екологічного менеджменту на підприємстві. Відповідно до розробленої матриці запропоновано інтерпретацію основних положень підприємств хімічної галузі (рис. 4).

На підставі комплексного аналізу стану екологізації виробництва відокремлено кілька напрямів: упровадження раціонального природокористування (еконо-мія ресурсів, витрат сировини, палива, енергії), упровадження екологічних інновацій у промисловість (виробництво продукції тривалого і багаторазового використання), споживання поновлювальних ресурсів замість непоновлювальних, комплексна переробка сировини й утилізація відходів виробництва і споживання, використання нетрадиційних джерел енергії, мінімізація неперероблюваних відходів.

Рис .4. Оцінка ступеня необхідності впровадження комплексної системи
екологічного менеджменту на підприємстві

Згідно зі схемою існує вісім становищ підприємства, відповідно до рівня впровадження комплексної системи екологічного менеджменту:

1-й рівень – промисловий комплекс розвинутий слабко, внаслідок чого екосистема буде мати високу здатність до самовідновлення протягом короткострокового періоду при низькому рівні історичної техногенності;

2-й рівень – промисловий комплекс розвинутий слабко, але існуючі підприємства значно впливають на навколишнє природне середовище, при цьому зберігається здатність екосистеми до самовідновлення, але протягом тривалого періоду при низькому рівні історичної техногенності;

3-й рівень – підприємства промислового комплексу мають незначний вплив на навколишнє природне середовище, але здатність екосистеми до самовідновлення низька, тобто потребує природоохоронних заходів при низькому рівні історичної техногенності;

4-й рівень – промисловий комплекс розвинутий слабо, але існуючі підприємства значно впливають на навколишнє середовище, при цьому здатність екосистеми до самовідновлення низька, потребує комплексу природоохоронних заходів при низькому рівні історичної техногенності;

5-й рівень – діючі підприємства промислового комплексу впливають на навколишнє природне середовище, при цьому екосистема має незначний рівень здатності до відновлення при комплексному використанні природоохоронних заходів при високому рівні історичної техногенності;

6-й рівень – діючі підприємства впливають на навколишнє природне середовище, при цьому екосистема має високий рівень здатності до відновлення при комплексному використанні природоохоронних заходів при високому рівні історичної техногенності;

7-й рівень – рівень несприятливого впливу діючих підприємств промислового комплексу на навколишнє природне середовище незначний, але екосистема має низьку здатність до відновлення навіть при використанні комплексу природоохоронних заходів при високому рівні історичної техногенності;

8-й рівень – рівень несприятливості впливу підприємств промислового комплексу на навколишнє природне середовище значний, але екосистема має високу здатність до відновлення навіть при використанні комплексу природоохоронних заходів при високому рівні історичної техногенності.

Ця схема