АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ім. акад. М.Д. Стражеска

Сергієнко Ольга Павлівна

УДК 616.12-008.331.1:616.017:616-018:616-097

ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЙ ГІПЕРЧУТЛИВОСТІ ДО ТКАНИННИХ АНТИГЕНІВ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ

14.01.11 – кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті

ім. М.І.Пирогова МОЗ України, м. Вінниця.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Жебель Вадим Миколайович,

Вінницький національний медичний університет

ім.М.І.Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри

терапії медичного факультету №2,

м. Вінниця

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Свіщенко Євгенія Петрівна,

Інститут кардіології ім.акад.М.Д.Cтражеска

АМН України, завідуюча відділом

гіпертонічної хвороби, м. Київ

доктор медичних наук

Єна Лариса Михайлівна,

Інститут геронтології АМН України,

керівник відділу клінічної та

епідеміологічної кардіології, м. Київ

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія

МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №1

та профпатології, м. Дніпропетровськ

Захист дисертації відбудеться 30.03.2004 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.616.01 при Інституті кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска АМН України (03680, м.Київ-151, вул. Народного ополчення, 5).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту кардіології ім.акад.М.Д.Стражеска АМН України за адресою: 03680, м.Київ-151, вул. Народного ополчення, 5.

Автореферат розісланий 28.02.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Деяк С.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) залишається найбільш розповсюдженою хворобою серед серцево-судинних захворювань, її частка в структурі серцево-судинної патології серед населення України становить близько 41% і на даний час продовжує зростати [Свищенко Е.П., Коваленко В.Н., 2002]. В той самий час гіпертонічна хвороба (ГХ) є однією із основних причин виникнення та прогресування хронічної серцевої недостатності (ХСН). За даними Фремінгемського дослідження АГ в етіології ХСН займає друге місце (37% для жінок та 30 % для чоловіків) [Беленков Ю.Н., Мареев В.Ю., 2000]. Приблизно у 50 % хворих на ГХ смертність обумовлена саме розвитком та прогресуванням ХСН [Мала Л.Т. та співавт., 1994].

Вивченню причин та механізмів розвитку ГХ присвячено велику кількість робіт, але уточнення та доповнення даних механізмів, як і раніше, є актуальною проблемою сучасної медицини. Ряд досліджень вказують на певну роль порушень у стані імунітету та аутоімунітету в патогенезі ГХ [Моспан М.П., 1996; Fu M.L., 1995; Luther H.P. et al., 1997; Suzuki H. et al., 1999; Peeters A.C. et al., 2001; Derhaschnig U. et al., 2002]. Як у експериментальних тварин, так і у хворих на ГХ різних стадій, спостерігається депресія клітинної та активація гуморальної ланки імунної системи, що може створювати умови для розвитку аутоімунних реакцій [Жарова Е.А. та співавт., 1993; Малов Ю.С. та співавт., 1995; Rosskopf D. et al., 1995; Sharma N. et al., 1996]. Зокрема, в експерименті та в клінічних дослідженнях у хворих на різних стадіях ГХ виявлено гіперчутливість уповільненого типу до антигенів судинної стінки та ряд органоспецифічних і органонеспеціфічних антитіл [Olsen F., 1991; Cui H. et al., 1992; Hilme E. et al., 1993; Fu M.L. et al., 1994; Ofosu-Appiah W. et al., 1997]. Дискутується можлива роль антикардіальних антитіл в розвитку гіпертрофії лівого шлуночка [Boudonas G. et al., 1994; Lefkos N. et al., 1995]. Однак значення подібних аутоімунних реакцій остаточно не з`ясовано.

В останні роки одним із напрямків вивчення механізмів виникнення та прогресування ХСН також є з`ясування ролі змін у імунній системі. Зокрема, вказується на значення у патогенезі ХСН прозапальних цитокінів, у тому числі фактору некрозу пухлин, хемокінів та ін. [Беленков Ю.Н. та співавт., 2000; Волков В.И. та співавт., 2002; Амосова Е.Н. та співавт., 2003; Shan K.et al., 1997; Aukrust P. et al., 1998; Blum A. et al., 1998; Anker S.D. et al., 1999; Sharma R. et al., 2000; von Haehling S. et al., 2004]. Зазначені наукові знахідки дозволили висловити імунозапальну концепцію формування та прогресування ХСН [Визир В.А., Березин А.Е., 2000]. Питанням щодо наявності аутоімунних реакцій присвячені поодинокі роботи, які стосуються головним чином ХСН на тлі ішемічної хвороби серця або дилятаційної кардіоміопатії [Baranovskii P.V., 1986; Jahns R. et al., 1999; Wallukat G. et al., 1999]. При ХСН, яка є ускладненням ГХ, подібні дослідження не проводились.

В літературі нами не знайдено повідомлень щодо комплексної оцінки реакцій гіперчутливості до антигенів з тканин органів-мішеней та органів, що беруть участь у механізмах регуляції артеріального тиску (АТ) (міокарду, стінки аорти, печінки, нирок, щитовидної залози, легенів та наднирників), у хворих на ГХ та при її ускладненні ХСН, а також співвідношення даних реакцій з різними варіантами ремоделювання серця. Певний інтерес являє собою також питання співвідношення аутоімунних реакцій з клінічним перебігом АГ, особливо у осіб молодого віку. Все вищезазначене стало передумовами проведеного дослідження.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є фрагментом планової наукової теми кафедри факультетської терапії Вінницького національного медичного університету ім.М.І.Пирогова МОЗ України “Оцінка гемодинамічних, імунологічних і біохімічних порушень та розробка методів їх корекції у хворих на серцево-судинну патологію”, № держреєстрації 0198V002706 та кафедри терапії медичного факультету №2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова МОЗ України “Вивчення клініко-антропометричних, інструментально-лабораторних особливостей та можливостей їх корекції у хворих з терапевтичною патологією та постраждалих від Чорнобильської катастрофи” № держреєстрації 0102U000841. Автор є співвиконавцем зазначених тем.

Мета дослідження: визначити клініко-патогенетичну характеристику реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів на різних стадіях розвитку гіпертонічної хвороби.

Задачі дослідження:

1. Вивчити наявність та вираженість реакцій гіперчутливості негайного (ГЧНТ) та уповільненого (ГЧУТ) типу до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок, щитовидної залози, легенів та наднирників у практично здорових осіб.

2. Вивчити особливості реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів у осіб з нейро-циркуляторною дистонією (НЦД) по гіпертонічному типу та у хворих на гіпертонічну хворобу різних стадій.

3. Оцінити стан гіперчутливості до тканинних антигенів у хворих на гіпертонічну хворобу, ускладнену хронічною серцевою недостатністю.

4. Виявити характер можливого зв`язку між наявністю реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів і різними варіантами ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ) у осіб з нейро-циркуляторною дистонією по гіпертонічному типу та у хворих на гіпертонічну хворобу різних стадій.

5. Проаналізувати показники добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ) в залежності від наявності реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів у осіб з артеріальною гіпертензією молодого віку.

Об`єкт дослідження – гіпертонічна хвороба різних стадій, нейро-циркуляторна дистонія по гіпертонічному типу.

Предмет дослідження – реакції гіперчутливості негайного та уповільненого типу до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок, щитовидної залози, легенів та наднирників.

Методи дослідження - загальноклінічні методи – для оцінки стану хворих; імунологічні методи: реакція інгібіції міграції лейкоцитів (РІМЛ) для виявлення реакцій гіперчутливості уповільненого типу, імунотермістометрія (ІТМ) – для виявлення реакцій гіперчутливості негайного типу; ультразвукове дослідження серця (УЗД) з доплер-ехокардіографією – з метою визначення структурно-функціональних параметрів серця та показників діастолічної функції лівого шлуночка; ДМАТ – з метою встановлення діагнозу нейро-циркуляторної дистонії по гіпертонічному типу та ГХ I стадії та оцінки показників АТ впродовж доби.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведено комплексне вивчення наявності та вираженості реакцій гіперчутливості до антигенів з тканин органів-мішеней та органів, що беруть участь у механізмах регуляції АТ, у осіб з НЦД по гіпертонічному типу та хворих на ГХ різних стадій.

Виявлено, що у осіб з НЦД по гіпертонічному типу реєструється гіперчутливість негайного типу до антигенів з тканин стінки аорти та уповільненого типу до антигенів з тканин міокарду та наднирників. У хворих на ГХ I стадії спектр реакцій гіперчутливості розширюється - реєструється гіперчутливість негайного типу до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти та наднирників та уповільненого типу до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, нирок та наднирників.

Вперше визначено, що у осіб з НЦД по гіпертонічному типу та хворих на ГХ I стадії відмічаються асоціації між наявністю реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів та клінічним перебігом (більш високими показниками АТ).

Уточнено, що зростання тяжкості ГХ супроводжується збільшенням не тільки частоти виявлення та вираженості реакцій гіперчутливості до окремих антигенів, але й розширенням спектру антигенів, до яких виявляється гіперчутливість.

Показано, що у хворих на ГХ наявність ХСН асоціюється з розширенням спектру реакцій гіперчутливості за рахунок виявлення реакцій ГЧНТ до антигенів з тканин щитовидної залози, легенів, наднирників та реакцій ГЧУТ до антигену з тканин печінки.

Виявлено зв`язок між частотою і вираженістю реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів та ремоделюванням ЛШ у хворих на ГХ.

Практичне значення одержаних результатів.

Показано, що визначення реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів дозволяє більш детально оцінити стан хворих з артеріальною гіпертензією.

Обґрунтовано можливість та доцільність використання методів ІТМ та РІМЛ для виявлення реакцій гіперчутливості негайного та уповільненого типу до тканинних антигенів у осіб з НЦД по гіпертонічному типу та хворих на ГХ.

Результати дослідження впроваджені в клінічну практику в Вінницькій обласній лікарні ім. М.І.Пирогова, Вінницькому обласному диспансері радіаційного захисту населення, Хмельницькому обласному кардіологічному диспансері, Центральній міській клінічній лікарні №3 м. Донецька та використовуються у навчальному процесі на кафедрі терапії медичного факультету №2 Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, кафедрі терапевтичних дисциплін Хмельницького факультету післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова, кафедри внутрішніх хвороб №2 Донецького державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто обґрунтовані актуальність даного дослідження, сформульовані мета та основні завдання, проведено аналіз літератури по темі дисертації та здійснено підбір хворих. Здобувачем особисто проведено клінічне обстеження хворих. У більшості хворих автором особисто виконано ультразвукове дослідження серця з використанням доплер-ехокардіографії та проведено добове моніторування артеріального тиску. Дисертантом самостійно виконані імунологічні методи дослідження у всього контингенту обстежених. Статистична обробка даних здійснювалась спільно з лабораторією математичних методів Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України, м. Київ (зав. лабораторією – д.б.н. Антомонов М.Ю.) Дисертантом проведено аналіз та узагальнення одержаних даних, особисто написано всі розділи дисертації, сформульовані висновки та впроваджено результати дослідження в практику.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи були представлені в матеріалах III Національного Конгресу геронтологів і геріатрів України (Київ, 2000), на Українській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми кардіології та ревматології – від гіпотез до фактів” (Київ, 2001). Результати роботи доповідались на Українській науково-практичній конференції з міжнародною участю “Нові напрямки в діагностиці, лікуванні і профілактиці артеріальної гіпертензії та її ускладнень” (Харків, 2002). Апробація дисертації відбулася на об`єднаному засіданні кафедри терапії медичного факультету №2, кафедр факультетської, госпітальної, пропедевтичної терапії, клінічної фармакології, фізіатрії з курсом імунології та алергології Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова 25.04.2003 року.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, з них 5 статей у зареєстрованих ВАК України виданнях, 4 тези доповідей у матеріалах наукових конгресів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 179 сторінці друкованого тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, що містить 229 джерел, із них 79 кирилицею та 150 латиницею. Робота ілюстрована 39 таблицями та 10 малюнками, що займають 20 повних сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика обстежених осіб та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач було обстежено 231 особу, із них 49 - з НЦД по гіпертонічному типу, 38 хворих на ГХ I стадії, 96 - на ГХ II стадії та 48 – на ГХ III стадії.

Середній вік хворих на НЦД становив 18,410,39 роки, хворих на ГХ I стадії – 18,680,33 роки. Дані дослідні групи порівнювались з контрольною групою, яку склали 30 практично здорових осіб відповідного віку.

Середній вік хворих на ГХ II та III стадії становив 50,680,64 роки. Відповідно до цього було сформовано контрольну групу, яку склали 40 практично здорових осіб відповідного віку.

Діагноз НЦД формулювався згідно класифікації В.І. Маколкіна (1985). Діагноз ГХ встановлювали на підставі анамнестичних даних, клінічного, лабораторного та інструментального обстеження, після виключення симптоматичних АГ згідно рекомендаціям ВООЗ (1999) з урахуванням доповнень робочої групи Українського наукового товариства кардіологів (2001). Наявність та ступінь ХСН визначали за класифікацією, запропонованою М. Д. Стражеско - В.Х. Василенко із доповненням робочої групи Українського наукового товариства кардіологів (2000).

Для оцінки гіперчутливості до антигенів з органів та тканин визначали наявність реакцій ГЧУТ та ГЧНТ. Забори крові для досліджень проводились натщесерце із кубітальної вени через 12-14 годин після останнього прийому їжі в кількості 10-15 мл цільної крові. В якості антикоагулянту використовувався гепарин. Прийом будь-яких гіпотензивних препаратів виключався за 3-4 дні до проведення дослідження.

Наявність реакцій ГЧУТ визначалась за допомогою реакції інгібіції міграції лейкоцитів в капілярах за методом [Лебедев К.А. Понякина И.Д., 1990] у модифікації, що ґрунтується на феномені гальмування міграції лейкоцитів фактором, який виділяють сенсибілізовані лімфоцити при взаємодії зі специфічним антигеном. Розраховували індекс міграції лейкоцитів:

величина міграції з антигеном

індекс міграції (ІМ) =__________________________________________

величина міграції без антигену

Вважали, що має місце гіперчутливість до даного антигену, якщо ІМ був 0,8 ум.од та менше.

Наявність ГЧНТ вивчалась за допомогою методу імунотермістометрії на імунотермісторному аналізаторі ІТА-5, виготовленому Вінницьким МП “Імунолог” (патент України №7178А). Сутність методу полягає в реєстрації змінення коефіцієнту теплопровідності середовища внаслідок імунологічної реакції за допомогою мікротерморезистора прямого підігріву, який містять у біологічне середовище. Підвищення напруги струму в колі пристрою на 30% і більше в досліді (біологічна рідина+антиген) в порівнянні з контролем (біологічна рідина+фізіологічний розчин) свідчило про наявність імунологічної реакції, тобто, про наявність реакцій ГЧНТ свідчили показники 130 ум.од. та більше.

Вираженість реакцій гіперчутливості виражали в умовних одиницях. При індексі міграції 0,8 – 0,6 ум.од. вираженість реакцій ГЧУТ вважали помірною, при 0,59–0,3 ум.од. – вираженою, при ІМ <0,3 ум.од. – гіперергічною. При показниках реакцій ГЧНТ 130 – 155 ум.од. вираженість реакції вважали помірною, при 156 – 180 ум.од. – вираженою та при значеннях >180 ум.од – гіперергічною.

Реакції гіперчутливості визначались до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок, легенів, щитовидної залози, наднирників. Вищезазначені антигени були виготовлені за допомогою методів екстракції антигенів тканинного ряду, що запропоновані Ch.Southerland (1962), та методів очищення по I.Yamazaki зі співавт.(1964) [Фрадкин В.А., 1990] із інтактних тканин дитини, яка померла при народженні і не мала ніяких ознак природжених вад або ознак будь-якої соматичної патології.

Для оцінки параметрів системної та внутрішньосерцевої гемодинаміки застосовувалось УЗД серця, яке виконувалось на ехокардіографі SIM 7000 “Challenge” (Італія). Маса міокарда ЛШ розраховувалась за методикою Penn Convention із послідуючим вираховуванням її індексу (іММЛШ). Гіпертрофією ЛШ (ГЛШ) вважали підвищення іММЛШ більше 125 г/м2 для чоловіків та 110 г/м2 для жінок. Типи геометричного ремоделювання визначали за A.Ganau (1992) – концентричною ГЛШ вважали підвищення іММЛШ більше нормативних значень при відносній товщині стінки лівого шлуночка (ВТС) більше 0,45; ексцентричною ГЛШ – підвищення іММЛШ при ВТС <0,45. При нормальному іММЛШ та ВТС <0,45 геометрію ЛШ вважали незміненою, а при нормальному іММЛШ та ВТС >0,45 – визначали концентричне ремоделювання ЛШ.

Добове моніторування АТ проводили за допомогою системи моніторингу тиску АВР-01 АОЗТ “Солвейг” (Україна) з наступною комп’ютерною обробкою одержаних даних. Визначали середні, максимальні, мінімальні показники систолічного (САТ) та діастолічного (ДАТ) артеріального тиску, амплітуду САТ і ДАТ, а також індекси часу САТ і ДАТ за добу, активний (денний) та пасивний (нічний) періоди.

Математична обробка одержаних результатів виконувалась на ПК з використанням стандартного статистичного пакету STATISTICA 5.0. спільно з лабораторією математичних методів Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України, м. Київ (зав. лабораторією – д.б.н. Антомонов М.Ю.). Розраховувались середні показники та їх середні стандартні похибки для кількісних величин, середній процент для бінарних величин. Відмінності між вибірками оцінювали за t-критерієм Стьюдента для незв`язаних вимірювань, ?2 Пірсона для бінарних величин та U-критерієм Манна-Уітні.

Результати дослідження та їх обговорення. У практично здорових людей віком до 30 років реакції гіперчутливості були виявлені у двох осіб: у однієї особи реєструвались реакції ГЧНТ до антигену з тканин наднирників і у однієї особи – реакції ГЧУТ до антигену з тканин стінки аорти. Вираженість даних аутоімунних реакцій була мінімальною. У практично здорових осіб у віці понад 30 років реакції ГЧНТ та ГЧУТ до дослідних антигенів реєструвались в 5-15% випадків в залежності від виду антигену.

Оскільки НЦД по гіпертонічному типу при несприятливому впливі фенотипічних факторів може призвести до розвитку АГ вже в молодому, працездатному віці [Александров А.А., 1995; Жданова Л.А., 1998], що відбувається в 25% випадків, дану групу було включено у проведене дослідження. В групі осіб з НЦД по гіпертонічному типу гіперчутливість до антигенів з тих чи інших органів та тканин була виявлена у 24 (48,98%) хворих, реакції ГЧНТ - у 12 (24,49 %) хворих, ГЧУТ – у 12 (24,49%) хворих. В даній групі, на відміну від практично здорових людей, у 16,33% випадків (р<0,05) зустрічались реакції ГЧНТ до антигену з тканин стінки аорти помірного ступеня вираженості (145,212,94 ум.од.), у 16,33% та 14,29% випадків - реакції ГЧУТ до антигенів з тканин міокарду та наднирників (р<0,05) також помірного ступеня вираженості (0,721±0,012 ум.од. та 0,712±0,013 ум.од. відповідно).

У осіб з НЦД по гіпертонічному типу з наявністю реакцій гіперчутливості до тканинних антигенів клінічний перебіг процесу мав певні особливості, а саме: у таких пацієнтів, порівняно з особами без наявності реакцій гіперчутливості, вірогідно більшими (р<0,05) були середні показники САТ за добу та за денний період, ДАТ за нічний період. Крім цього, вірогідно більшими були практично всі амплітудні характеристики АТ за виключенням амплітуди ДАТ за добу, що було обумовлено як зростанням максимальних показників (максимального САТ за добу та за денний період та максимального ДАТ за добу та за нічний період), так і зменшенням мінімальних показників (мінімального САТ за добу та за нічний період) (р<0,05 для всіх випадків). У осіб з наявністю реакцій гіперчутливості більшими були також індекси часу ДАТ (р<0,05), що спостерігалось впродовж усієї доби.

Наявність реакцій гіперчутливості до антигену з тканин стінки аорти у осіб з НЦД по гіпертонічному типу асоціювалась з більш високими середніми показниками САТ за добу та за денний період (p<0,05), максимальним САТ за добу та за денний період (p<0,05), а також амплітудними коливаннями САТ впродовж усієї доби та ДАТ в нічний період (p<0,05).

Тобто, у частини осіб з НЦД по гіпертонічному типу виявляються реакції гіперчутливості, наявність яких асоціюється з особливостями клінічного перебігу, зокрема, з більш високими показниками АТ. Це може свідчити про певний зв`язок між підвищенням АТ і змінами у стані аутоімунітету та бути відображенням перебудови єдиної нейро-імуно-ендокринної системи.

У хворих на ГХ I стадії аутоімунні зсуви були більш поширеними. Так, серед пацієнтів на ГХ I стадії гіперчутливість до антигенів з тих чи інших органів та тканин була виявлена у 26 осіб (68,4%), реакції ГЧНТ - у 18 (47,4%), реакції ГЧУТ - у 19 хворих (50%). На відміну від осіб з НЦД по гіпертонічному типу, у 29% хворих на ГХ I стадії реєструвались реакції як ГЧНТ, так і ГЧУТ, тобто, одночасно виявлялись аутоімунні реакції, що протікають як по гуморальному, так і по клітинному типу.

При ГХ I стадії, на відміну від контрольної групи, у 18,42% хворих (р<0,05) реєструвались реакції ГЧНТ до антигену з тканин міокарду, у 26,32% - до антигену з тканин стінки аорти (p<0,01) та у 28,95% - до антигену з тканин наднирників (p<0,01). Частота зустрічаємості ГЧНТ до антигену з тканин нирок, як і у випадку НЦД по гіпертонічному типу, була незначною (10,53%). Вираженість вищезазначених реакцій у хворих на ГХ I стадії була помірною та коливалась від 140,254,16 ум.од. у випадку гіперчутливості до антигену з тканин нирок до 148,533,25 ум.од. у випадку позитивної реакції на антиген з тканин стінки аорти. При аналізі реакцій ГЧУТ у хворих на ГХ I стадії, порівняно з контрольною групою, вірогідно частіше виявлялись реакції до антигенів з тканин міокарду - у 21,05% (p<0,01), стінки аорти – у 31,58% (p<0,01), нирок – у 15,79% (p<0,05) та наднирників – у 34,21% випадків (p<0,001). Вираженість реакцій ГЧУТ була помірною та складала 0,7290,014 - 0,6930,028 ум.од.

При порівнянні наявності аутоімунних зсувів у осіб з НЦД по гіпертонічному типу та у хворих на ГХ I стадії у останніх більшою була частота реєстрації реакцій ГЧУТ до антигену з тканин стінки аорти (31,58% проти 10,20%, р<0,05) та реакцій обох типів до антигену з тканин наднирників (реакції ГЧНТ – 28,95% проти 8,16%; реакцій ГЧУТ – 34,21% проти 14,29%, р<0,05). При порівнянні за ступенем вираженості відповідних реакцій у осіб з НЦД по гіпертонічному типу та хворих на ГХ I стадії вірогідних відмінностей виявлено не було. Отримані дані відображають більш значні зміни у стані аутоімунітету при формуванні ГХ порівняно з особами з транзиторним або пограничним підвищенням АТ.

В групі хворих на ГХ I стадії з наявністю реакцій гіперчутливості (як і у осіб з НЦД по гіпертонічному типу) до тканинних антигенів (порівняно з хворими без таких) більшими були середні показники САТ за добу та за денний період (р<0,05), збільшувались максимальні САТ та ДАТ впродовж усієї доби (р<0,05), в результаті чого вірогідно більшими були амплітудні коливання САТ впродовж усієї доби та ДАТ за добу (р<0,05). У таких хворих вищими були індекси часу САТ за добу та пасивний період і ДАТ впродовж усієї доби (p<0,05).

У хворих на ГХ I стадії з наявністю гіперчутливості до антигену з тканин стінки аорти, порівняно з хворими без такої, вірогідно (p<0,05) більшими були середні величини САТ впродовж усієї доби. Відмічалось також збільшення максимального САТ за добу, за денний та нічний періоди та мінімального САТ за активний період (p<0,05 для всіх випадків). Виявлені зміни призвели до збільшення амплітудних коливань САТ впродовж усієї доби (p<0,05). У хворих на ГХ I стадії з наявністю гіперчутливості до антигену з тканин стінки аорти вірогідно вищими були показники індексів часу САТ впродовж усієї доби (p<0,05).

Тобто, у хворих на ГХ I стадії наявність реакцій гіперчутливості взагалі та до антигену з тканин стінки аорти, зокрема, асоціюється з більш вираженим та стійким підвищенням АТ.

У групі хворих на ГХ II стадії гіперчутливість будь-якого типу була виявлена у 88 осіб (91,67%). У 73 осіб (76,04%) виявляли реакції ГЧНТ, у 75 осіб (78,13%) – реакції ГЧУТ. У 60 хворих (62,5%) даної групи виявляли одночасно як реакції ГЧНТ, так і реакції ГЧУТ.

У хворих на ГХ II стадії вірогідно частіше, порівняно з контрольною групою, зустрічались реакції ГЧНТ до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок та наднирників (табл.1), вираженість яких перевищувала контрольні показники, за виключенням реакцій ГЧНТ до антигену з тканин печінки.

Практично аналогічні дані були отримані щодо реакцій ГЧУТ (табл.1). При ГХ II стадії вірогідно частіше, порівняно з контролем, зустрічались реакції ГЧУТ до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок та наднирників, вираженість яких перевищувала показники контрольної групи у випадку антигенів з тканин міокарду, стінки аорти та нирок.

При подальшому аналізі із даної групи хворих були вилучені пацієнти з наявністю ІХС з метою виключення впливу ІХС на показники реакцій гіперчутливості та проаналізовано 64 хворих на ГХ II стадії. Отримані дані були аналогічні попереднім: порівняно з контрольною групою, більшими були частоти виявлення реакцій обох типів до антигенів з тканин міокарду (р<0,05), стінки аорти (p<0,01), печінки (p<0,05), нирок (p<0,05) та наднирників (p<0,01) а також показники вираженості реакцій обох типів до антигенів з тканин міокарду (p<0,01), стінки аорти (p<0,05), нирок (p<0,05) та реакцій ГЧНТ до антигену з тканин наднирників (р<0,05), що, на нашу думку, підтверджує активацію аутоімунних процесів при ГХ.

В групі хворих на ГХ III стадії реакції гіперчутливості до тих чи інших антигенів були виявлені у 47 пацієнтів (97,92%). У 41 хворого (85,42%) були зареєстровані реакції ГЧНТ, у 40 хворих (83,33%) – реакції ГЧУТ. Реакції обох типів одночасно реєструвались у 34 хворих (70,83%).

Аналіз реакцій ГЧНТ у хворих на ГХ III стадії, порівняно з практично здоровими особами, показав вірогідне збільшення як частоти, так і вираженості даних реакцій до всіх дослідних антигенів (табл.1), за виключенням вираженості реакцій ГЧНТ до антигену з тканин щитовидної залози (тенденція до вірогідності (0,05>p<0,1)). Реакції ГЧУТ реєструвались при ГХ III стадії вірогідно частіше, порівняно з контролем, до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, нирок, щитовидної залози та наднирників. Вираженість реакцій ГЧУТ серед хворих на ГХ III стадії перевищувала таку у групі контролю у випадку практично всіх дослідних антигенів, за виключенням антигену з тканин щитовидної залози (табл.1).

Тобто, порівняно з практично здоровими особами, у хворих на ГХ III стадії до аутоімунних зсувів виявились залученими усі основні органи та тканини організму, що свідчить про системний характер ураження багатьох внутрішніх органів.

Порівняння наявності та вираженості реакцій гіперчутливості на початкових стадіях АГ (ГХ I стадії) і при більш важкому перебігові захворювання показало, що при ГХ II стадії виявляються реакції гіперчутливості обох типів до антигену з тканин печінки, реакції ГЧНТ до антигену з тканин нирок, а також зростає вираженість аутоімунної відповіді до дослідних антигенів (порівняння проводилось у випадку антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, нирок та наднирників, оскільки у хворих на ГХ I стадії реакції як ГЧНТ, так і ГЧУТ до антигенів з тканин печінки, щитовидної залози та легенів не зустрічались). При ГХ III стадії (порівняно з хворими на ГХ II стадії) спектр реакцій гіперчутливості розширювався за рахунок виявлення реакцій обох типів до антигену з тканин щитовидної залози та реакцій ГЧНТ до антигену з тканин легенів. У хворих на ГХ III стадії вищими були також показники вираженості реакцій обох типів до антигенів з тканин міокарду, стінки аорти, печінки, наднирників і реакцій ГЧНТ до антигену з тканин легенів, а також відмічалось зростання частоти реєстрації реакцій ГЧНТ до антигенів з тканин печінки (в 2,8 рази, p<0,001), реакцій ГЧНТ до антигену з тканин щитовидної залози (на 88,91%, p<0,05) та реакцій ГЧУТ до антигену з тканин легенів (в 2 рази, p<0,05) (табл.1).

Таким чином, АГ на всіх етапах свого розвитку асоціюється з наявністю певних реакцій гіперчутливості. По мірі прогресування ГХ аутоімунні зсуви поглиблюються, а саме: розширюється спектр органів та тканин, до яких реєструється гіперчутливість, зростає частота виявлення та вираженість реакцій гіперчутливості до окремих антигенів.

Одним із досить частих та небезпечних ускладнень ГХ є ХСН. За отриманими даними аутоімунні зсуви притаманні хворим на ГХ без ХСН. Із 40 хворих на ГХ II-III стадій без клінічних проявів серцевої недостатності гіперчутливість різного типу реєструвалась у 35 осіб (87,5%), реакції ГЧНТ - у 30 (75%), реакції ГЧУТ – у 28 хворих (70%). У 23 (57,5%) хворих реєструвались одночасно як реакції ГЧНТ, так і ГЧУТ. У хворих на ГХ без ознак ХСН вірогідно частіше, порівняно з контрольною групою, зустрічались реакції ГЧНТ до антигенів з тканин міокарду (32,5% проти 10%, p<0,05), стінки аорти (40% проти 7,5%, p<0,01), печінки (22,5% проти 5%, p<0,05) та нирок (35% проти 12,5%, p<0,05). За виключенням гіперчутливості до антигену з тканин печінки, вираженість вищезазначених реакцій ГЧНТ вірогідно перевищувала контрольні показники (p<0,05). Як частота виявлення реакцій гіперчутливості негайного типу до антигенів з тканин легенів та щитовидної залози, так і їх вираженість, вірогідно не відрізнялись від такої в контрольній групі. Що стосується реакцій ГЧНТ до антигену з тканин наднирників, то їх частота не відрізнялась від такої в контрольній групі, але значимо зростала вираженість даних реакцій (p<0,05).

Картина наявності реакцій ГЧУТ була дещо іншою. У хворих на ГХ без клінічних ознак хронічної серцевої недостатності вірогідно частіше реєструвалась гіперчутливість уповільненого типу до антигенів з тканин міокарду (27,5% проти 10%, p<0,05), стінки аорти (35% проти 10%, p<0,01), нирок (27,5% проти 5%, p<0,01) та наднирників (22,5% проти 5%, p<0,05). При цьому вірогідні відмінності у вираженості даних аутоімунних реакцій були відмічені у випадку антигенів з тканин міокарду, стінки аорти та нирок (p<0,05). Частота зустрічаємості та вираженість реакцій ГЧУТ до антигенів з тканин печінки, щитовидної залози та легенів вірогідно не відрізнялась від такої у практично здорових осіб.

З розвитком явищ, які притаманні для клініки серцевої недостатності, відзначались певні особливості у наявності та вираженості реакцій гіперчутливості. Із 36 хворих на ГХ III стадії, ХСН II А стадії гіперчутливість будь-якого типу до антигенів з різних органів та тканин була виявлена у 35 осіб (97,22%), реакції ГЧНТ - у 30 (80,55%) хворих, ГЧУТ – у 33 (91,67%) хворих, реакції обох типів одночасно - у 28 (75%) хворих. Частота зустрічаємості реакцій ГЧНТ була вірогідно вищою, порівняно з контрольною групою, у випадку всіх дослідних антигенів та складала від 36,11% у випадку антигену з тканин стінки аорти (p<0,01) до 61,11% у випадку антигену з тканин печінки (p<0,001). Значимо більшою (p<0,05) була також вираженість даних аутоімунних реакцій. Реакції ГЧУТ розвивались вірогідно частіше, порівняно з практично здоровими, до антигенів з тканин міокарду (52,78% проти 10%, p<0,001), стінки аорти (44,44% проти 10%, p<0,01), печінки (44,44% проти 10%, p<0,01), нирок (33,33% проти 5%, p<0,01) та наднирників (41,67% проти 5%, p<0,001). Вираженість реакцій даного типу була вірогідно вищою (p<0,05) у випадку всіх дослідних антигенів, за виключенням антигену з тканин щитовидної залози. Індивідуальний аналіз хворих на ГХ з ХСН показав наявність у 6 хворих в анамнезі перенесеного інфаркту міокарду, у яких показники реакцій гіперчутливості перевищували середні по групі. Для виключення впливу післяінфарктного склерозу дані хворі були вилучені із подальшого аналізу.

Таким чином, було проаналізовано 30 хворих на ГХ, ускладнену ХСН, без післяінфарктного кардіосклерозу. В даній групі частіше, порівняно з практично здоровими, реєструвались реакції ГЧНТ до всіх дослідних антигенів, частота їх виявлення коливалась у межах 27-57% (p<0,05). Вищими були показники вираженості реакцій ГЧНТ до антигенів з тканин міокарду (182,329,25 ум.од. проти 145,084,06 ум.од., р<0,05), печінки (196,318,38 ум.од. проти 135,402,10 ум.од., р<0,05), нирок (169,407,86 ум.од. проти 138,523,57 ум.од., р<0,05), легенів (173,536,68 ум.од. проти 139,804,04 ум.од., р<0,05) та наднирників (203,4710,18 ум.од. проти 137,352,04 ум.од., р<0,05). Частота реакцій ГЧУТ у хворих на ГХ з ХСН, порівняно з практично здоровими особами, була більшою у випадку антигенів з тканин міокарду (46,7% проти 10%, p<0,001), стінки аорти (36,7% проти 10%, p<0,01), печінки (36,7% проти 10%, p<0,01), нирок (26,7% проти 5%, p<0,05) та наднирників (43,3 % проти 5%, p<0,001). Вираженість реакцій ГЧУТ у даних хворих перевищувала контрольні показники у випадку антигенів з тканин міокарду (0,5290,033 ум.од. проти 0,7650,017 ум.од., р<0,01), стінки аорти (0,5840,048 ум.од. проти 0,7730,010 ум.од., р<0,01), печінки (0,5500,038 ум.од. проти 0,7680,018 ум.од., р<0,01), легенів (0,6380,047 ум.од. проти 0,7680,014 ум.од., р<0,05) та наднирників (0,5280,035 ум.од. проти 0,7900,010 ум.од., р<0,05).

При порівнянні груп хворих на ГХ без ХСН та з ХСН у останніх було виявлено збільшення в 2,52 рази частоти виявлення реакцій ГЧНТ до антигенів з тканин печінки (p<0,01), в 2,47 рази – реакцій ГЧНТ до антигену з тканин щитовидної залози (p<0,05), в 1,9 рази – реакцій ГЧУТ до антигену з тканин наднирників (0,05>p<0,1), в 2,4 рази – реакцій ГЧУТ до антигену з тканин легенів (0,05>p<0,1). Збільшувались показники вираженості реакцій обох типів до антигенів з тканин печінки (реакції ГЧНТ - 196,318,38 ум.од. проти 155,084,64 ум.од., p<0,001; реакції ГЧУТ - 0,5500,038 ум.од. проти 0,6930,030 ум.од., p<0,01) та наднирників (реакції ГЧНТ - 203,4710,18 ум.од. проти 162,306,81 ум.од., p<0,01; реакції ГЧУТ - 0,5280,035 ум.од. проти 0,6840,028 ум.од., p<0,01), а також реакцій ГЧНТ до антигену з тканин з легенів (173,536,68 ум.од. проти 154,995,67 ум.од., p<0,05).

Вищенаведені дані можуть свідчити про більш значні зміни у стані імунної системи при ХСН. Одним із можливих пояснень вищезазначених феноменів може бути те, що по мірі прогресування ХСН поглиблюються порушення кровообігу, обміну речовин, гіпоксія органів та тканин, ініціюється розвиток імуно-запальних реакцій. Ці патологічні процеси певною мірою можуть впливати на антигенний склад відповідних органів та тканин та сприяти розвитку того чи іншого (або обох) варіантів гіперчутливості.

Хронічне перевантаження тиском у хворих з АГ супроводжується комплексом структурних змін, до яких виявляються втягнутими практично всі ділянки міокарду [Devereux R.B. et al., 1994]. Ремоделювання серця є однією із загальновизнаних патогенетичних ланок як ГХ, так і ХСН. З огляду на це, було проаналізовано стан аутоімунітету в залежності від геометрії ЛШ.

Серед осіб з НЦД по гіпертонічному типу геометрія ЛШ була незміненою у 36 (73,5%) обстежених, у 13 (26,5%) пацієнтів було виявлене концентричне ремоделювання ЛШ.

Якщо серед осіб з НЦД по гіпертонічному типу з нормальною геометрією ЛШ, порівняно з контрольною групою, вірогідно частіше реєструвались тільки реакції ГЧНТ до антигену з тканин стінки аорти – у 16,67% випадків (р<0,05), то серед осіб з концентричним ремоделюванням ЛШ вірогідно частіше, порівняно з контролем, зустрічались реакції ГЧНТ до антигенів з тканин міокарду – у 15,39% (р<0,05), стінки аорти – у 15,39% (р<0,05) та реакції ГЧУТ до антигенів з тканин міокарду – у 38,46% (р<0,001) і наднирників – у 23,08% випадків (р<0,01). Ступінь вираженості зазначених аутоімунних реакцій була помірною.

При порівнянні наявності реакцій гіперчутливості у осіб з нормальною геометрією ЛШ та концентричним ремоделюванням ЛШ, у останніх було виявлено зростання частоти виявлення реакцій ГЧУТ до антигену з тканин міокарду (38,46% проти 8,33%, p<0,05). Ступінь вираженості аутоімунних реакцій у обстежених даних груп вірогідно не відрізнялась.

Тобто, більшість осіб (84,6%) з НЦД по гіпертонічному типу зі зміненою геометрією ЛШ мали певні аутоімунні зсуви помірного ступеня вираженості (в той час як у осіб з нормальною геометрією серця аутоімунні реакції були наявні тільки у 36,1% випадків (р<0,01)). Наявність змін геометрії ЛШ тісно асоціювалась з розвитком гіперчутливості до антигену з тканин міокарду – остання реєструвалась у 53,9% обстежених з концентричним ремоделюванням ЛШ (в підгрупі осіб з незміненою геометрією серця – у 13,9%, p<0,01).

Зазначимо, що у пацієнтів на ГХ I стадії нормальна геометрія серця спостерігалась у 21 (55,26%) хворого, у 17 (44,74%) хворих було виявлено зміни у геометрії серця у вигляді концентричного ремоделювання ЛШ.

У хворих на ГХ I стадії з нормальною геометрією серця вірогідні розбіжності у частоті виявлення аутоімунних реакцій, порівняно з контрольною групою, були відмічені у випадку ГЧНТ до антигенів з тканин стінки аорти (14,29%, p<0,05) та наднирників (28,57%, p<0,05), а також ГЧУТ до антигенів з тканин міокарду (14,29%, p<0,05) та наднирників (33,33%, p<0,01). В той самий час у хворих з концентричним ремоделюванням ЛШ, порівняно з контрольною групою, вірогідно більшою була частота виявлення реакцій ГЧНТ до антигенів з тканин міокарду (41,18%, p<0,001), стінки аорти (41,18%, p<0,001), наднирників (29,41%, p<0,05) та реакцій ГЧУТ до антигенів з тканин міокарду (29,41%, p<0,01), стінки аорти (47,06%, p<0,001), нирок (29,41%, p<0,01) та наднирників (35,29%, p<0,01). У хворих на ГХ I стадії з концентричним ремоделюванням ЛШ, порівняно з хворими без такого, вірогідно вищою була частота виявлення реакцій ГЧНТ до антигену з тканин міокарду (p<0,01) та реакцій ГЧУТ до